Journal articles on the topic 'Міністерство освіти та науки'

Стаття присвячена вирішенню проблеми внутрішнього контролю освітніх послуг, що надаються закладами вищої освіти. Авторами визначено поняття й суб’єкти освітніх послуг та місце внутрішнього контролю в процесі формування та розміщення державного замовлення на надання освітньої послуги. Встановлено, що внутрішній контроль, який здійснює Міністерство освіти і науки України, є внутрішньосистемним. Обґрунтовано необхідність запровадження на рівні Міністерства освіти і науки України та закладу вищої освіти окремих типів контрольних процедур залежно від цілей їх застосування під час планування та виконання державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою.

Свобода і самоврядування юридичних закладів освіти є невід’ємною складовою громадянського суспільства, яке нині розбудовується в українській державі. Поточна реформа правничої вищої освіти, наукової діяльності і професії, станом на тепер, з очевидністю не враховує значного вітчизняного досвіду самоорганізації та самоврядування освітян і вчених-правників 2000–2010-х років. Наслідком цього є певні недоліки концептуального планування і законопроектного доробку щодо юридичної (правничої) освіти і науки в Україні. Метою статті є ознайомити юридичну спільноту з основними аспектами досвіду Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України, її взаємодії з Всеукраїнським з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, органами виконавчої і судової влади. Обґрунтувати корисність і доцільність урахування досвіду Ради у забезпеченні ефективності реформи юридичної (правничої) освіти й науки в Україні. Основними результатами дослідження є рекомендації для використання під час реформи правничої вищої освіти і наукової діяльності в Україні: у вдосконаленні проекту закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії та проекту концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. Під час реформи доцільно взяти за основу проект Закону № 7147-1, урахувавши доробок законопроекту № 7147 щодо гарантування Стандартом юридичної (правничої) освіти відповідних загальних компетентностей, встановлення обов’язкового мінімуму кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи для освітніх ступенів, обов’язковості навчальних дисциплін правничої клініки, правничої дослідницької лабораторії та імітації судового процесу, механізму первинного і періодичного оцінювання правничих шкіл тощо. У майбутньому законі й урядовій концепції необхідно передбачити залучення до складу Ради також деканів та ректорів правничих шкіл, що мають ліцензований обсяг на підготовку бакалаврів права і керівників правничих наукових установ; визначити таку Раду постійно діючим робочим органом Всеукраїнського з’їзду; окреслити принципи роботи Ради; передбачити територіальну ротацію місць засідань; допустити приватні правничі школи до підготовки правників; додати Раді функції обміну й узагальнення досвіду, вивчення і популяризації кращих практик, адаптації міжнародних стандартів і документів, вивчення і збереження правової спадщини України, сприяння розвитку вітчизняних наукових шкіл, затвердження рекомендацій Міністерству освіти і науки України з усього спектру юридичної освіти й науки, а не тільки їх фінансування, здійснення інших функцій, визначених З’їздом; передбачити, що Міністерство освіти і науки України скликає Всеукраїнський з’їзд у разі, якщо Рада не здійснила цього відповідно до закону, а не навпаки.

Стаття присвячена дослідженню правового статусу Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта у сфері наукової діяльності. Встановлено, що галузь науки впорядковано через діяльність, яка є дотичною до категорій «публічне адміністрування» (обгрунтовано через: а) інституційно-суб'єктний вимір; б) спрямування на забезпечення публічного інтересу); «державне управління та регулювання» (обгрунтовано через:а) відсутність належного забезпечення правового статусу суб'єктів наукової діяльності;б) наявність відриву впроваджених реформ у сфері науки від національних архетипів наукової діяльності). Правовий статус Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта в галузі науки розглянуто відповідно до його нормативної детермінації як суб'єкта державного регулювання та управління науковою діяльністю. Виокремлено якісно-змістові елементи, що визначають правовий статус органів державної виконавчої влади. Звернено увагу на те, що правовий статус Міністерства освіти та науки України є багатовимірною характеристикою становища, яке займає цей суб'єкт в організації впорядкування суспільних відносин та у системі органів державної влади загалом. Одночасно пріоритетним є врахування ідеї публічного адміністрування як прояву функціонування цього органу державної виконавчої влади. Встановлено, що компетенція Міністерства освіти та науки України в частині її детермінації специфікою галузі науки характеризується такими положеннями: 1) визначає цього суб'єкта як такий, що наділений галузевою компетенцією; 2) його повноваження виражено через сукупність прав та обов'язків, які визначають міру можливої поведінки та встановлюють певні види такої поведінки в межах суспільних відносин, що пов'язані з упорядкуванням інтелектуальної творчої діяльності, яку спрямовано на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування; 3) межі його повноважень у галузі науки визначено на нормативному рівні як такі, що поширюються на всю територію Української держави; 4) компетенція вказаного суб'єкта в галузі науки зовнішньо може бути реалізована у правових та неправових формах.

Актуальність статті полягає в тому, що процеси глобалізаційного характеру, поява новітніх технологій, формування інформаційного суспільства, адаптація пріоритетів сталого розвитку та інші ознаки, які є притаманними сучасній цивілізації – невпинно адаптуються до нашого життя, зумовлюючи, тим самим, регулярний людський розвиток як фундаментального начала сучасного прогресу, а також спрямовують державу та суспільство до вирішення своєї задачі стосовно забезпечення належного пріоритету розвитку освіти і науки через вирішення тих проблем, які мають місце бути в даній сфері. Освіта виступає як основне джерело розвитку людини на протязі усього її життя. Освіта – найміцніший фундамент задля розвитку особистості, тим самим, вона є основою для розвитку суспільства та держави загалом, а також надійною запорукою для процвітаючого майбутнього нашої країни, зокрема. На сьогоднішній день розвиток України як держави характеризується процесами інтеграції, прояв яких відмічається поступовою адаптацією до загальноприйнятих європейських стандартів, в тому числі й у сфері освіти. Передусім, подібна адаптація потребує відповідні європейські підходи щодо стандартів освіти в аспекті її модернізації; забезпечення якості; впровадження новітніх методик тощо. З’ясовано, що під адміністративно-правовим статусом Міністерства освіти і науки України потрібно розуміти його правове становище за системою суспільно-правових відносин у сфері освіти, встановлення якого відбувається шляхом фіксації за нормами адміністративного права його основних завдань, функцій, повноважень, предмету відання та відповідальності. Оперуючи нормативно-правовими актами у контексті висвітлення адміністративно-правового статусу Міністерства освіти і науки України, встановлено, що вагоме значення відводиться аналізу його структурної формації, що свідчить про те, наскільки вона багатофункціональна згідно до законодавчо встановлених завдань та повноважень. Відмічено й те, що більша частина структурних підрозділів Міністерства освіти і науки України характеризується функціональною спрямованістю. Також було висвітлено адміністративно-правовий статус Міністерства освіти і науки України як органу (засновника), який здійснює державне управління вищою освітою, виокремлюючи при цьому відповідні недоліки.

У статті проаналізовані проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту зі врахування різних аспектів підготовки (на рівні освіти, на рівні залізничної індустрії). Автором з’ясовано, що на сьогоднішній день спеціальності у галузі залізничного транспорту, які пропонуються професійно-технічними навчальними закладами та закладами фахової передвищої освіти, не є достатньо популяризованими, а попит на залізничні спеціальності відносно низький. У статті виділено основні проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту: відсутність добре налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями; низька престижність професійно-технічної освіти; відсутність або низький рівень наступності освітнього процесу; брак оновлення професійних компетенцій в освітніх програмах та запропоновано шляхи їх вирішення. Автор дійшов висновку, що освітні програми не встигають за розвитком науково-технічного прогресу, тому доцільним буде щорічне оновлення освітніх програм з урахуванням останніх тенденцій розвитку галузі. Для забезпечення налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями, Міністерство освіти і науки має постійно аналізувати та моніторити розвиток ринку праці у галузі, робити необхідні зміни у держзамовленні, щоб забезпечити необхідну кількість фахівців для галузі. Для підвищення престижності професійно-технічної освіти необхідно створити ряд умов, які б забезпечили притік абітурієнтів до закладів професійно-технічної та фахової передвищої освіти. Забезпечення наступності навчання надасть можливість майбутнім абітурієнтам отримувати безперервну освіту на всіх освітніх ланках. Більша увага має приділятися формуванню м’яких компетенцій, що є конче необхідними на сучасному ринку праці. Підвищенню рівня володіння іноземною мовою може сприяти забезпечення закладів освіти необхідними матеріалами, підручниками, посібниками, удосконалення підготовки викладачів іноземних мов за професійним спрямуванням, розвиток комунікативних компетенцій іноземними мовами тощо.

У статті проаналізовано сучасний стан університетської ісламської освіти в Україні. Такі суспільні процеси, як демократія і глобалізація, позначаються і на ісламській освіті в Україні. Одним із наслідків цих процесів є все більший радіус дії українських мусульман в університетській ісламській освіті та започаткування нових ісламських університетських освітніх інституцій. Підкреслено, що університетська ісламська освіта в Україні сфокусована виключно на ісламській конфесійній традиції, метою якої є релігійна індоктринація за допомогою передачі учням знань про Коран, сунни, шаріат і навичок ісламської релігійної практики. В ході дослідження авторами були проаналізовані ЗМІ, отримані відомості з Державної служби етнополітики та свободи совісті Міністерства культури України та Міністерства освіти і науки України, вивчені ісламські онлайн-університети, взято інтерв'ю у муфтіїв, імамів, керівників релігійних організацій, педагогів ісламських освітніх інституцій, релігієзнавців і пересічних мусульман. Ісламська освіта – навчання і виховання, що здійснюються на основі Корану і сунни (сунна – сукупність переказів про слова і вчинки пророка Мухаммада), в інтересах індивіда, мусульманської громади, а іноді і держави. Університетська ісламська освіта є частиною системи ісламської освіти в Україні. Українські мусульмани мають можливість отримати ісламську освіту при муфтіяті та онлайн-університетах. Проведений аналіз сучасного стану університетської ісламської освіти в Україні свідчить про неможливість інституційної централізації та уніфікації університетської ісламської освіти мусульманськими організаціями України. Це пов’язано з різною інтерпретацію ісламу ісламськими духовними центрами. Ключові слова: іслам, ісламська ідентичність, ісламський університет, ісламська освіта, університетська ісламська освіта в Україні.

Незважаючи на карантин, 2020 рік став плідним для багатьох наукових колективів. Так, Національний заповідник «Давній Галич» вже вкотре провів традиційну Всеукраїнську наукову конференцію, присвячену авраамічним релігіям. Результатом останнього наукового форуму 29-30 жовтня 2020 р. стала збірка матеріалів «Авраамічні релігії в процесі стабілізації міжконфесійних і міжнаціональних відносин». Водночас в цьому виданні опубліковані матеріали міжнародної наукової конференції «Україна-Ватикан: контекст міжконфесійних ідентичностей і релігійних трансформацій у світі й Україні. Моноконфесійний випуск цих матеріалів (обсяг 435 с.) поданий у такій узагальненій співпраці: Міністерство культури та інформаційної політики (Національний заповідник «Давній Галич»), Національна академія наук України (Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України), Міністерство освіти і науки України (Івано-Франківська академія Івана Златоустого), кафедра філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника.

У статті розкрито основні аспекти міжнародного співробітництва України в галузі вищої освіти (2000–2005 рр.), проаналізовано його напрями, нормативно-правову базу. Звернено увагу на впровадження сучасних інновацій, розвиток співпраці між університетами України та Європи. Акцентовано на участі в програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними працівниками зростанню мобільності кадрів. Відмічено, що Міністерство освіти і науки України використовує європейські підходи у розвитку міжінституціонального співробітництва на неурядовому рівні. Зокрема за програмою Tempus відкрито інноваційний центр з міжнародних освітніх програм “ІНКОС”, що є важливою складовою реформування системи вищої освіти в Україні.Зосереджено увагу на основних акцентах приєднання України до Болонського процесу. Розкрито основні завдання у цьому контексті, як-от: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; формування мережі вищих навчальних закладів, для задоволення потреби кожної людини і держави в цілому; створення умов для постійного навчання впродовж усього життя; запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Також, зазначено що розвиток України у процесі євроінтеграції повинен бути спрямований на загальносвітові цінності: права національних меншин, права людини, свободу здобуття освіти, парламентаризм та ін. Визначено також, щодо створення єдиного європейського простору належать: якість освіти, викладання, наукові дослідження, єдність з європейським ринком праці,привабливість для талановитих студентів та ін.

Зміни, що відбулися у світі та зокрема в Україні зумовили освіту до глобальної інформатизації освітнього процесу в навчальних закладах. Одним із пріоритетів сьогодення є створення єдиного освітнього е–середовища та платформатизоване навчання, що розглядається як одна з умов досягнення нової якості освіти. У статті проаналізовано досвід вітчизняних та зарубіжних науковців, які пов'язані з вивченням та дослідженням дистанційного навчання, змішаного навчання, використання е – середовища, інтернет ресурсів та освітніх платформ на уроках в початковій школі. Також вивчено нормативні документи, концепції про дистанційне навчання та середовища, які рекомендує Міністерство освіти та науки України для використання в ЗЗСО. Наведено основні дефініції дослідження а саме: навчання, дистанційне навчання, віртуальне навчальне середовище, мобільне навчання. Застосовуючи теоретичні методи наукових досліджень (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, синтез та конкретизація) розставлено акцент на аспектах використання освітніх платформ під час навчання в початковій школі. Опис сучасних платформ, що дають змогу значно підвищити та вдосконалити ефективність освітнього процесу як очного так й заочного навчання в початковій школі.

Законом України «Про вищу освіту», прийнятим у 2014 році, було встановлено, що заклади вищої освіти (ЗВО), яким надано статус національних, мають право самостійно визначати норми часу навчальної та інших видів роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників. До цього для ЗВО було обов’язковим використання норм часу для планування та обліку навчальної роботи, що затверджені наказом Міністерства освіти і науки України 21.08.2002 р. № 450. Після отримання дозволу на самостійне формування норм, багато які ЗВО з різних причин, передусім, у зв’язку з фінансовими труднощами, стали вносити зміни до норм часу, офіційно затверджених Міністерством освіти і науки України. Внаслідок цього у них стали з’являтися свої власні видозмінені похідні системи норм часу. Таким чином, крім офіційно затверджених норм часу, у вищій освіті виникла ціла сукупність систем норм часу на виконання навчальної роботи, які мають загальне походження, загальну «материнську» систему норм часу. У своєму розвитку вони дедалі більше віддаляються від «материнської» системи й одна від одної, що дає змогу говорити про їх дивергенцію. Метою цієї статті є дослідження процесів дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи та визначення її основних напрямів. Дивергенція норм часу є адаптивним процесом, який полягає у пристосуванні систем норм часу ЗВО до нових умов функціонування. Як необхідні передумови для дивергенція норм часу у вищій освіті України виступають законодавчі зміни, які дозволяють ЗВО в межах університетської автономії самим встановлювати норми часу на виконання навчальної роботи науково-педагогічними працівниками; різні умови функціонування ЗВО; їх відносна відособленість. Основними чинниками дивергенції виступають хронічне недофінансування вищої освіти, необхідність суттєвого підвищення якості підготовки фахівців, суттєве скорочення випускників середніх шкіл внаслідок демографічної кризи в Україні. У процесі дослідження виявлено п’ять основних напрямів дивергенції, які об’єднують відповідні первинні зміни систем норм часу. Трансформація норм часу дає змогу ЗВО адаптуватися до змін зовнішнього середовища та особливостей елементів внутрішнього середовища (організація навчального та наукового процесів, персонал, організація управління, маркетинг тощо). Подальші дослідження дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи мають полягати у визначенні ступеня змін норм протягом певного часу в окремих ЗВО або їх групах, а також у встановленні рівнів дивергенції в різних системах норм часу.

Анотація. У статті визначено організаційну структуру управління спортивно-технічними видами спорту в Україні. Ороаналізовано методичне забезпечення діяльності гуртків спортивно-технічного профілю. Мета. Обґрунтування організаційно-методичних засад функціонування спортивно-технічних видів спорту у вітчизняних закладах позашкільної освіти. Методи. Аналіз науково-методичної літератури; синтез та узагальнення; порівняння та зіставлення. Результати. Спортивно-технічні види є складовою неолімпійських видів спорту. У сфері фізичної культури та спорту вони представлені національними федераціями, що координуються Міністерством молоді та спорту України. Зазначені види спорту представлені гуртками, що функціонують у закладах позашкільної освіти, та на державному рівні підпорядковуються Міністерству освіти і науки України. У результаті аналізу методичного забезпечення діяльності гуртків спортивно-технічного профілю встановлено необхідність його вдосконалення з урахуванням основних засад реформування системи позашкільної освіти. Визначено структуру управління спортивно-технічними видами спорту в Україні та координацію їх діяльності між державним та громадським сектором, обґрунтовано шляхи удосконалення їх методичного забезпечення. Ключові слова: організаційно-методичне забезпечення, спортивно-технічні види спорту.

Особливості технологічного устрою суспільства впливають на розвиток закладів освіти, в тому числі і вищої. П’ятий технологічний устрій потребує від університетів інноваційно-технологічних практик, реалізації підприємництва, досліджень та проривних розробок. Проблему стагнації закладів освіти в Україні намагаються вирішити різними методами. Міністерство освіти і науки України перебудовою законодавчу та нормативну базу, філософія освіти шукає цінності, на яких має будуватись навчання майбутнього покоління, і кожен заклад освіти намагається реалізувати свій шлях становлення. Введення карантину у закладах вищої освіти спричинило переосмислення навчального процесу, призвело до необхідності застосування нових методів і форм роботи зі студентами. У статті здійснений аналіз джерел та висвітлена сутність підприємницького університету, визначено його особливості, а також охарактеризовано дистанційне навчання, показані відмінності дистанційного навчання від традиційного. Розглянуті зміни, які запроваджував наш інститут (Київський інститут бізнесу та технологій) для переходу в онлайн. Застосовані методи спостерігання, опитування, системного аналізу та дослідження операцій. У результатах ми подаємо дані аналізу переходу закладу вищої освіти на онлайн навчання за умов жорсткого карантину спричиненого COVID-19. Проаналізовано сильні та слабкі сторони процесу переходу. Вихід за рамки аудиторії надихнув проактивних викладачів змінити свої педагогічні методики, допомогти студентам максимально ефективно використовувати різноманітні навчальні матеріали, Інтернет, досвід інших. Інститут готовий до трансформації, до перебудови своєї організаційної структуру до побудови партнерський зв’язків і з приватними і з державними підприємствами. Чи готове українське суспільство до появи вищих навчальних закладів підприємницького типу?

Стаття активізує одну з сьогоденних проблем освіти – це проблема якості шкільних підручників. Математика є обов’язковим предметом зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації, завдання яких вимагають певних компетенцій для успішного складання іспитів. Компетентнісний підхід навчальної програми з математики вимагає оновлення шкільних підручників. Експертиза та вибір підручників вчителями, ініційовані Міністерством освіти і науки України, створює конкуренцію, що дає можливість підвищити їх якість. В даній статті нами приведені узагальнені висновки науково-методичного аналізу підручника з геометрії авторів О. Істера та О. Єргіної для 11 класу профільного рівня. Було проаналізовано зміст підручника: відповідності його Державному стандарту; систематичність, логічність, доступність та науковість змісту; забезпечення формування компетентностей на наскрізних ліній засобами підручника, зазначених у навчальній програмі з математики; реалізація ціннісного та українознавчого компонентів; наявність диференційованого та індивідуального підходу; наявність фактичних помилок. Результат аналізу дав змогу стверджувати, що досліджуваний підручник відповідає всім критеріям науково-методичної експертизи, затверджених Міністерством освіти і науки України.

У статті запропоновано авторську версію ретроспективного аналізу діяльності Міністерства освіти і науки України (далі – МОН) щодо модернізаціїзагальної середньої освіти у 2007–2010 рр., коли міністром був Іван Вакарчук. Його освітньо-­політичний доробок у цій царині вперше став предметом історико-­педагогічного вивчення. Діяльність МОН розглядаємо як віддзеркалення державної політики України. Ця стаття – хронологічне продовження попередніх досліджень державної освітньої політики України у часи незалежності. Ключові методи дослідження – історіографічний і контекстуальний аналіз законодавчих, документальних, наукових, публіцистичних джерел, системний підхід, метод порівняння, що дало змогу цілісно відобразити стратегічні і тактичні політико-­освітні заходи щодо розбудови української середньої загальноосвітньої школи у зазначений період.З’ясовано, що, хронікально-­аналітична реконструкція діяльності і відомства, і його очільника у сув’язі суспільно-­історичних подій дає підстави для схарактеризування роботи міністра-­Вакарчука як такої, що зберігала наступність між починаннями попередників і генерувала власні модернізаційні проєкти. Водночас діяч беззастережно продовжував стратегію націєтворення і європоцентричного розвитку середньої школи, поглиблюючи реформи з реалізації та вдосконалення зовнішнього незалежного оцінювання випускників і переходу на демократичну процедуру зарахування результатів їхніх тестів як вступних іспитів до закладів вищої освіти; на законодавчому рівні впровадив українську мову як єдину для тестування освітніх досягнень випускників, що істотно сприяло мотивації її вивчення і розширенню функціонування; розпочав «радикальне реформування» навчання предметів фізико-­математичного і природничого циклу в середній школі, а також модернізацію змісту шкільних підручників.Узагальнюючи здобутки Вакарчука-­міністра, найважливішим аспектом освітньої політики у галузі середньої освіти вважаємо нормативно-­законодавче утвердження її україноцентричності. Сповідуючи ідею розбудови української держави-­нації, він реалізовував принципи етнічної єдності засобами шкільної освіти.

У статті розглянуто поняття «цифрова компетентність» на основі документу Європейської Комісії «Рамка цифрової компетентності для громадян». Зроблено огляд основних стратегічних документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії, які є підґрунтям сучасного реформування системи підготовки та підвищення кваліфікації вчителів з метою розвитку їх цифрової компетентності. Виявлено, що в зазначених країнах створено спеціальні установи, які відповідають за розроблення та впровадження національного курікулуму, що охоплює впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій - Національне агентство освіти в Фінляндії та Директорат у Норвегії. Висвітлено основні повноваження та сфери відповідальності державних інституцій, які впроваджують освітню політику країн (Міністерства освіти, округи, муніципалітети, спеціальні служби, заклади загальної середньої освіти). Подано огляд електронних ресурсів, що використовуються в країнах для розвитку цифрової компетентності вчителів (навчальні платформи з переліком ресурсів за різними тематиками начальних дисциплін, національні тести, онлайн-інструменти з самооцінки щодо визначення рівня цифрової компетентності тощо). Зазначено, що аналіз існуючих документів освітньої політики Норвегії та Фінляндії свідчить про комплексний підхід до вирішення поставлених завдань щодо реформування системи освіти на всіх рівнях, а також розроблення відповідних навчальних платформ, електронних освітніх ресурсів та онлайн-інструментів з оцінювання та визначення рівня цифрової компетентності. Надано рекомендації Міністерству освіти і науки України щодо використання позитивного досвіду розвитку цифрової компетентності вчителів скандинавських країн в освітній політиці України, зокрема: створення спеціальної установи, яка відповідатиме за цей процес; запровадження принципу «рівний-рівному» у навчанні вчителів використовувати новітні інформаційно-комунікаційні технології; розроблення онлайн-інструменту з самооцінки вчителями рівня інформаційно-цифрової компетентності; створення відкритого комерційного ринку для онлайн-навчальних матеріалів та електронних підручників.

Мета роботи. Публічно-управлінський прогрес суспільства потребує змін, пов’язаних із формуванням нової якості структури та функцій суспільних відносин. Модернізація включає у себе глобальні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, які визначають його рівень готовності та здатності до еволюції. Метою дослідження є роз- криття механізмів модернізації моделі публічного управління Міністерства освіти і науки України. Методологія. Щоб досягнути мети дослідження, в роботі послідовно застосовуються три основні методологічні прийоми: неоінституціональний підхід, структурно-функціональний аналіз і системний підхід. Використання неоінституціонального підходу дозволяє дійти висновку, що в українському суспільстві наявні інституційні передумови для модернізації моделі публічного управління на основі теорії суспільного вибору. Модернізаційний розвиток інститутів при цьому представлено як свідомий вибір акторів змін в управлінській сфері. Завдяки структурно-функціональному аналізу стає можливим виокремлення складників публічного управління та їх функціональної спрямованості. Модернізація моделі публічного управління центрального органу виконавчої влади стосується не стільки існування деяких можливостей перетворення, скільки якості отримуваних освітніх послуг, тобто характеру функціонування певних інститутів, органів і структур. Використання системного підходу дозволяє розглянути два комплекси модернізаційних змін: у МОН як цілісну сукупність публічно-управлінських процесів, і в КМУ, який спрямовує та координує діяльність МОН. Наукова новизна. Дослідження характеризується двома основними положеннями науково-дослідницької новизни: з’ясовано інституційні передумови модернізації моделі публічного управління центральних органів виконавчої влади, а також окреслено публічно-управлінську модель ефективного функціонування МОН України. Висновки. Модернізація моделі публічного управління МОН уможливлюється у разі врахування опти- мізації інституційного та функціонального складників, а також завдяки вдосконаленню характеру функціонування Міністерства.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Ми, громадяни України, які за своїми світоглядними переконаннями є атеїстами, або ж відкрито не відносимо себе до жодної релігійної конфесії, глибоко стурбовані намірами Міністерства освіти та науки з 1 вересня цього року ввести в шкільний курс предмет «Етика віри». В своєму неприйнятті цього заходу ми виходимо з таких аргументів

У статті розкрито особливості формування та становлення промоції вищої освіти Республіки Польща. Проаналізовано процес інтернаціоналізації вищої освіти в Польщі від початку 1990-х рр. Підкреслено важливість формування навчальних програм для іноземних студентів саме англійської мовою. Вивчено роль європейської програми ТЕМПУС у підтримці та реалізації реформ вищої освіти в Республіці Польща. Проаналізовано особливості долучення польських вузів до програми «Еразмус», що значно вплинула на розуміння та специфіку навчального процесу в інших країнах. Цю ініціативу розглянуто в межам цього наукового дослідження, у контексті її ключової ролі для вивчення зарубіжного досвіду надання послуг у сфері вищої освіти й поширення мобільності студентів та викладачів. Представлено ключові аспекти діяльності незалежної неприбуткової освітньої фундації «Перспективи». Вивчено її роль і місце в системі промоції та підтримки вищої освіти Республіки Польща. Проаналізовано зміст і роль Стратегії міграційної політики Польщі у формуванні системи промоції вищої освіти. У статті вивчаються функціональні особливості участі урядових інституцій у формуванні бренду польської вищої освіти за кордоном. Визначено роль Міністерства науки і вищої освіти Республіки Польща в підтримці престижу польської науки й зміцнення її позицій на академічній та науковій карті світу. Проаналізовано законодавчу базу, яка використовується для проведення промоційної роботи в галузі вищої освіти Республіки Польща. Кращі практики реалізації науково-освітніх і дослідницьких програм та ініціатив, визначено в рамках цього наукового дослідження. Детально вивчено й проаналізовано польські програми розвитку вищої освіти, особливості їх формування, упровадження та оцінки. Розкрито особливу роль діяльності польської Національної агенції академічних обмінів, що функціонує з метою координації процесу інтернаціоналізації польських академічних і дослідницьких установ.

Формулювання проблеми. Сучасна українська освіта перебуває на етапі реформування. Перенасичення ринку праці фахівцями гуманітарного напряму не сприяє активному розвитку економічної галузі нашої країни. Саме тому Міністерство освіти і науки України зміщує акценти з дисциплін гуманітарної спрямованості на дисципліни природничо-математичного циклу. При цьому у процесі професійної діяльності фахівці усіх галузей (у тому числі й морської) стикаються з проблемами, вирішення яких потребує міждисциплінарних знань, тобто, їм необхідно проявити свою компетентність. Основою підготовки таких фахівців вважається впровадження в освітній процес трансдисциплінарного підходу, який на сьогодні є необхідною умовою розвитку освіти в цілому. Окрім цього, реалізація трансдисциплінарного підходу надає можливість активізувати пізнавальну діяльність здобувачів, сприяє формуванню в них професійних якостей, зокрема, природничо-математичної компетентності. Метою статті є аналіз особливостей трансдисциплінарного підходу та виявлення можливостей його реалізації в процесі формування природничо-математичної компетентності майбутніх моряків. Матеріали й методи. В роботі використані теоретичні й емпіричні методи дослідження, такі як аналіз літературних джерел, синтез, спостереження за освітнім процесом, систематизація й узагальнення результатів дослідження. Результати. У роботі наведено приклад компетентнісного завдання, сконструйованого у межах трансдисциплінарного підходу. Досвід використання компетентнісних завдань у процесі навчання майбутніх моряків засвідчив їх ефективність, оскільки вони надають широкі можливості залучення майбутніх фахівців до розв’язування практичних проблем, наближених до професійної діяльності майбутніх моряків, що у свою чергу, сприяє формуванню їх природничо-математичної компетентності. Висновки. Доведено, що трансдисциплінарний підхід є актуальним на сьогодні і дає широкі можливості викладачам для досягнення поставлених цілей освітнього процесу. Окрім того, що трансдисциплінарний підхід є необхідною умовою розвитку сучасної освіти, він також є запорукою успішного формування природничо-математичної компетентності майбутніх моряків, яка передбачає уміння здобувача проявити набуті інтегровані знання з математики, фізики та інформатики у процесі вирішення професійних завдань. Одним із шляхів реалізації трансдисциплінарного підходу в освітньому процесі є залучення здобувачів до розв’язання компетентнісних задач.

У статті схарактеризовано потенціал електронних українознавчих ресурсів у контексті модернізаційних змін у сфері педагогічної освіти. Уточнено сутність поняття «українознавчі ресурси» як сукупності джерелознавчих праць, наукових розвідок, збірників та ін., що представлено у вимірах суміжних наук (етнопедагогіки, етнології, культурології, лінгвістики, фольклористики, краєзнавства, народознавства, етнографії, історії, джерелознавства тощо) та власне українознавчих дисциплін (українська мова, українська література, українська культура, історія України тощо) у реальному (бібліографічному, архівному) та віртуальному контекстах. Схарактеризовано досвід систематизації українознавчих електронних ресурсів в Канаді, що уможливило виокремлення таких прогресивних досягнень: створення загальнодержавного інтернет-порталу українознавства, заснування віртуальних бібліотек, центрів і лабораторій при університетах тощо. Студіювання сучасних електронних українознавчих ресурсів в українському і канадському віртуальному просторі уможливило виокремлення таких їх категорій: електронні навчальні бібліотеки й архіви, віртуальні лабораторії при університетах, українознавча періодика з їх представленням на вебсторінках чи сайтах університетських і академічних осередків, реферативні бази. Спроєктовано можливості використання електронних українознавчих ресурсів з урахуванням сучасних модернізаційних змін у педагогічній освіті на двох рівнях – на університетському (створення і розвиток ресурсних центрів, вебсайтів, порталів, електронних бібліотек; упровадження тематичних модулів, які розкривають віртуальний простір теорії і практики українознавчих студій; розміщення в електронних архівах матеріалів за результатами фольклористичної практики) і на шкільному (створення ресурсних баз на основі наявних українських і канадських українознавчих електронних джерел; активізація дослідницької роботи учнів – членів Малої академії наук України, заснування під егідою Міністерства освіти і науки України інтернет-порталу українознавства з урахуванням потреб сучасного вчителя і учня).

Пальчикова О. О. Проблеми програмно-методичного забезпечення навчання української мови як іноземної. У статті проаналізовано проблеми програмно-методичного забезпечення навчання української мови на підготовчому відділенні. Розглянуто базові навчальні плани тапрограми, затверджені та рекомендовані Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Визначено основну мету й завдання у процесі укладання навчальних програм зукраїнської мови як іноземної.

У статті розглядаються зміни у підготовці сучасних вчителів початкової школи, які були зумовлені технологічним критеріями навчального процесу. Зазначено, що підготовка нового компетентного вчителя є одним з провідних завдань реформування освіти в Україні. Огляд досліджень підготовки вчителів початкових класів у перспективі. Приділено увагу зростанню ролі вчителів у навчально-виховному процесі та необхідності зміни методів навчання. Висвітлено послідовні етапи формування професійної компетентності майбутніх учителів. Проаналізовано організаційні, семантичні та технологічні інновації. Структура освітньо-професійних програм представлена відповідно до нових вимог Міністерства освіти і науки України. Запропоновано ефективні форми та методи навчання майбутніх учителів. Доведено основні компетенції, які формуються у майбутніх учителів початкових класів.

Анотація. В освітніх рекомендаціях в Японії класифікація ігор з м’ячем ділиться на «гол-тип», «мережевий», «бейсбольний» тощо, і рекомендації фокусуються на «розумінні ігор». Однак результати не досягають інтелектуального «дедуктивного» рівня. Автор пропонує шлях для розуміння значущості процесу розвитку в конкурентній боротьбі, представляючи концептуальну схему, засновану на дослідженні теорії ігрової структури. Результати цього дослідження сприятимуть проведенню уроків фізичної культури, де можна створювати і грати «перед нами, тут і зараз». Для вирішення нових завдань Міністерство освіти, культури, спорту, науки та технологій Японії готує національну навчальну програму для шкіл та переглядає її приблизно раз на 10 років, починаючи з кінця Другої світової війни. Мета. Створення і впровадження в уроки фізичної культури ігрового методу. Результати. У навчальних рекомендаціях зміст, що розглядається в навчальній програмі з фізичного виховання, організований багатовекторно. При цьому, оскільки кількість навчальних годин, призначених для фізичного виховання, не перевищує кількості годин інших навчальних предметів протягом шкільного освітнього періоду, неможливо охопити всі види фізичної активності на уроках фізичної культури, та залучити тренера для кожного виду спорту. Незважаючи на це, ігри з видів спорту з подібними характеристиками згруповані разом, а деякі види беруться за прототип та практикуються в кожній групі. Ключові слова: ігри з м’ячем, адаптовані ігри, інтелектуальні спортивні ігри.

Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?

Мета: з’ясувати ефективність впроваджених здоровʼязбережувальних технологій вітчизняних програм охорони здоровʼя та визначити пріоритетні напрями формування здорового способу життя на основі сучасного підходу до розвитку життєвих навичок молоді в Україні. Матеріали і методи. Використано чинне законодавство України в галузі охорони здоров’я населення, накази та положення Міністерства охорони здоров’я України, методичні рекомендації для закладів освіти, затверджені Міністерством освіти і науки України. Методи дослідження: бібліосемантичний, соціально-гігієнічний, метод системного аналізу та прогнозування. Результати. У дослідженні розглянуто проблему усвідомленого психоемоційного ставлення молоді до формування компетентності збереження здоров’я. Проведено аналіз впроваджених здоров’язбережувальних технологій та запропоновано сучасний підхід до їх реалізації на засадах системного розвитку і вдосконалення поведінкових дій. Висновки. Розробляючи модуль формування здоров’язбережувальних компетенцій, потрібно виходити з того положення, що необхідний не сегментований вплив на кожний з компонентів, а системний підхід. Пріоритетною діяльністю для його реалізації стане перехід від пілотних проектів до охоплення на національному рівні – створення не кількісно, а структуровано якісної системи здоров’язбережувальних технологій з конкретними напрямами в усіх галузях соціального середовища. Необхідністю є не тільки розробка нових матеріалів, а й доцільніше використання вже наявних ресурсів – не варто недооцінювати багаторічні надбання в галузі превентивно-профілактичної діяльності. Потрібно виокремити та інтегрувати в сучасні технології ті життєво важливі цінності, актуальність яких не підвладна часовим рамкам і залишається пріоритетною до сьогодні.

Соціально вагомими кроками України в питанні європейської інтеграції є заходи щодо реформування законодавства з вищої освіти в контексті Болонського процесу, зокрема прийняття Національної рамки кваліфікацій (НРК) та нової редакції Закону України «Про вищу освіту». Національна рамка кваліфікацій передбачає «введення європейських стандартів і принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців». За формальними ознаками НРК є матрицею зі статичними опорними елементами – дескрипторами, що визначають вектор руху до певної мети. Нормативно-правовою основою для модернізації освітньої діяльності та стандартів вищої освіти стала нова редакція Закону України «Про вищу освіту». В публікації розглянуті питання, які, на думку авторів, доцільно прийняти на рівні держави, із врахуванням зарубіжного досвіду, що в цілому мають сприяти підвищенню якості вищої медичної (фармацевтичної) освіти з метою підготовки високо­квалі­фікованого конкурентоспроможного фахівця на основі компетентнісного підходу через процедуру відкритого конкурентного вступу на навчання. Що вже зроблено? 1. В системі вищої медичної (фармацевтичної) освіти на даний час розроблені стандарти нового покоління на основі компетентнісного підходу практично для всіх освітніх рівнів спеціальностей галузі знань 22 «Охорона здоров’я». 2. З метою формування якісного контингенту абітурієнтів на рівні Міністерства освіти і науки (МОН) України встановлено прохідний бал з другого та третього предметів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) на рівні 150 балів при вступі на спеціальності 221 «Стоматологія», 222 «Медицина» та 228 «Педіатрія» галузі знань 22 «Охорона здоров’я». Що ще необхідно зробити? 1. Одним із шляхів більш якісного відбору абітурієнтів пропонується все-таки запровадити в систему ЗНО поряд із предметним тестуванням ще й апробований тест загальної навчальної компетентності (здатності до навчання). 2. Є потреба у введенні персональних грантів. За результатами ЗНО абітурієнти будуть отримувати персональні гранти (чим вищий бал, тим більший розмір гранту). Гроші будуть безпосередньо прив’язані до реального студента, який матиме право вступити як до державного, так і приватного закладу вищої освіти (ЗВО), що, у свою чергу, спонукатиме вище керівництво ЗВО підвищувати якість та конкурентність освіти свого ЗВО, боротися за абітурієнтів з вищим конкурсним балом.

Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».

У статті розглянуто форми здобуття освіти для професійної підготовки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування (далі – державні службовці), зокрема за інституційною (очною,дистанційною, мережевою, змішаною, дуальною та на робочому місці) формою навчання. На основі аналізу положень Меморандуму безперервної освіти Європейської Комісіїустановлено, на яких основних принципах повинна базуватись нова модель професійного навчання державних службовців. Детально проаналізовано основні форми здобуття освіти зазначеною категорією слухачів, переваги та недоліки очної, дистанційної, мережевої, змішаної, дуальної та на робочому місці форм навчання. Проаналізовано деякі моделі організації змішаного навчання для підготовки державних службовців, зокрема визначено доцільність застосування моделі «перевернутого класу», як однієї з ефективних форм здобуття освіти зазначеною категорією слухачів. Розглянуто рекомендації Міністерства науки і освіти України щодо впровадження змішаного навчання у закладах фахової передвищої та вищої освіти. Запропоновано ефективну форму здобуття освіти для професійної підготовки державних службовців, яка враховує всі переваги та зводить на нівець основні недоліки розглянутих у статті форм здобуття освіти. Визначено напрями подальших досліджень щодо покращення якості та ефективності навчання державних службовців, зокрема у більш детальному розгляді переліку компетентностей державних службовців, які можуть розвиватися тільки за допомогою аудиторного навчання, компетентностей, які доцільно розвивати за допомогою самонавчання з використанням електронних ресурсів, а також компетентностей, які необхідно розвивати за допомогою навчання на робочому місці.

Освіта є одним з основних прав людини, що закладає ба-зис для розвитку країни в цілому та її окремих регіонів. В Україні функціонують значна кількість закладів вищої освіти, які сприяють реалізації цього права. В Україні іс-нують переміщені заклади вищої освіти, які вимушено змінили місце свого розташування у 2014 році внаслідок збройного конфлікту. Вимушене переміщення закладів освіти суттєво вплинуло на сталість їх функціонування через втрату ними матеріально-технічної бази, кадрово-го потенціалу, вплив негативних чинників, як от близь-кість до лінії зіткнення, від’їзд населення з Донецької та Луганської областей тощо. Стаття спрямована на дос-лідження ролі міжнародної допомоги у відновленні робо-ти переміщених закладів вищої освіти, зокрема, на прик-ладі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (СНУ ім. В. Даля). В статті зазначено, що переміщення закладів вищої освіти на нове місце було складним процесом, який міг су-проводжуватися конфліктами, утрудненою адаптацією тощо. Створена у 2016 році Рада ректорів переміщених закладів вищої освіти, як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві освіти і науки України, сприяла підт-римці цих закладів та захисту прав учасників освітнього процесу. Проте найсуттєвішу підтримку відновленню функціонування надала міжнародна спільнота через різ-номанітні проєкти і програми допомоги. Сьогодні СНУ ім. В. Даля, як і решта переміщених закла-дів вищої освіти, став повноцінним учасником регіональ-ного розвитку, осередком згуртованості і активного гро-мадянства, майданчиком для діалогу між різними регіо-нальними стейкхолдерами. Завдяки отриманню міжнаро-дної допомоги в університеті було створено різні майдан-чики і центри, діяльність яких сприяє розвитку м’яких на-вичок здобувачів, партнерству і співпраці з громадами, сталому розвитку регіону в цілому. При СНУ ім. В. Даля створено дві громадські організації, з якими за підтримки міжнародних організацій реалізовано суттєву кількість проєктів. В статті наведені приклади різних проєктів, що реалізовано СНУ ім. В. Даля, зокрема, відзначено про важливість поточного проєкту ЄС «Відродження пере-міщених університетів: посилення конкурентоспромож-ності, підтримка громад» (REDU), який спрямований на досягнення багатьох різнопланових цілей. На основі пред-ставлених проєктів, в статті узагальнено основні ре-зультати діяльності закладів вищої освіти, досягненню яких сприяє міжнародна підтримка.

Досліджено стан та аспекти державного регулювання підготовки кадрів вищими навчальними закладами, окреслено основні проблеми та перспективні напрямки державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів. Розглянуто основні місії та повноваження Міністерства освіти та науки України в регулюванні діяльності вищих навчальних закладів. Вказано на значну невідповідність потреб суспільства у кадрах та пропозиції випускників певних професій, а також на серйозну потребу об’єднаних територіальних громад, зокрема сільських, в окремих кваліфікованих кадрах, серед яких вчителі, лікарі та робітники сільського господарства. Проаналізовано Закон України, що регламентує першочергове право зарахування на бюджетні місця у ВНЗ тих абітурієнтів, які бажають в подальшому працювати на селі.

Мета дослідження – дослідити мережу військово-історичних музеїв в Україні та здійснити систематизацію закладів сучасної військово-історичної музейної мережі. Методологія дослідження вибудовувалася із застосуванням загальнонаукових принципів системності, історизму та законів логіки, що сприяло пошуку джерел інформації, її відбору, класифікації, систематизації та аналітичній обробці. Використаний методологічний та статистичний інструментарій дав змогу об’єктивно дослідити військово-історичну мережу та запропонувати класифікацію її закладів. Наукова новизна. На основі широкого використання статистичних даних здійснено систематизацію закладів сучасної військово-історичної музейної мережі. Розроблено ознаки класифікації державних музеїв, музеїв у системі Міністерства оборони України, при закладах освіти сфери управління Міністерства освіти і науки України. Проаналізовано співвідношення між військово-історичними та іншими державними музеями України за регіонами та співвідношення між військово-історичними та іншими державними музеями України в Автономній Республіці Крим і м. Севастополь. Висновки. У незалежній України вкрай актуалізоване питання використання знань про свою історію. У його розв’язанні одне з провідних місць займають військово-історичні музеї. Дослідження їх мережі та класифікація залишаються дискусійними й потребують подальшого аналізу. Однак однією з ключових ознак класифікації має стати профіль і типологія музеїв. Відсутність окремого обліку військово-історичних музеїв ускладнило пошук необхідної інформації, який був обмежений збором відомостей з офіційних джерел системи Міністерства культури України та даних Державної служби статистики України.

Метою статті є висвітлення актуальних проблем правової підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні (на прикладі першого (бакалаврського) рівня). Наукова новизна полягає у проведенні аналізу існуючого стану якості правової освіти осіб, які навчаються в українських вищих навчальних закладах за вказаною спеціальністю. Аналіз здійснювався шляхом дослідження п’ятнадцяти освітньо-професійних програм «Публічне управління та адміністрування» на предмет наявності навчальних дисциплін правового спрямування у складі обов’язкових компонент цих програм. Аналізувався також стандарт вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» для першого (бакалаврського) рівня, затверджений у 2018 році Міністерством освіти і науки України. Встановлено, що наведений у досліджуваному освітньому стандарті перелік спеціальних (фахових) компетентностей випускників є недостатнім, що послугувало підставою для обґрунтування конкретних пропозицій стосовно його доповнення низкою додаткових компетентностей правового характеру. Головний висновок, сформульований за результатами дослідження, полягає в тому, що, на відміну від колишніх спеціальностей галузі знань «Державне управління», з моменту започаткування в Україні у 2015 році спеціальності «Публічне управління та адміністрування» істотно зменшився обсяг та змінився характер правової підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 281 ПУА, розмита її концептуальна державно-управлінська основа, що цілком прогнозовано призведе до зниження рівня правової компетентності випускників цієї спеціальності. Для підвищення ефективності правової освіти студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» запропоновано внести доповнення у відповідний стандарт вищої освіти шляхом наведення понять «публічне управління та адміністрування», «сфера публічного управління та адміністрування», а також включення в нього низки спеціальних (фахових, предметних) компетентностей правового спрямування.

У статті сформовано поняття публічного адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів. Наголошено, що багато проблем в сфері вищої освіти пов’язані з недосконалою системою публічного адміністрування, саме цим і зумовлена актуальніть дослідження видання інди- відуальних актів як інструменту публічного адміністрування забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Визначено, що видання індивідуальних актів є найбільш поширеним способом реалізації адміністративних повноважень органів публічної адміністрації. Обґрунтовано, що індивідуальний акт – це інструмент публічного адміністрування, який видається суб’єктом публічного адміністру- вання з метою врегулювання конкретної життєвої ситуації. Сформовано авторський перелік інди- відуальних актів у сфері забезпечення вищої освіти на основі актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти та науки, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та керівників закладів вищої освіти. Надано авторське визначення понять «індивідуальні акти у сфері забезпечення вищої освіти». З’ясовано, що видання індивідуальних актів є близьким до нормативного, але не тотожне йому. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні акти встановлюють, змінюють або припиняють конкретні правовідносини. Вони відрізняються від норма- тивних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їхня дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування. Зроблено висновок, що індивідуальні акти у сфері забезпечення вищої освіти є найбільш поширеним способом реалізації суб’єктами публічної адміністрації владної компетенції щодо забезпечення конституцій- ного права громадян України на отримання вищої освіти, забезпечення публічного інтересу держави і суспільства у цій сфері, сутність їх полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють або припиня- ють конкретні адміністративні правовідносини та звернені до конкретних суб’єктів і об’єктів адмі- ністративно-правового регулювання вищої освіти, їх дія припиняється після здійснення встановлених у них суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, тобто після одноразового їх застосування.

У статті вперше в Україні розглянуто термін «переклад знань», що включає в себе обмін, синтез та етично обґрунтоване застосування знань у рамках складної системи взаємодії дослідників, користувачів і практиків. Здійснено теоретичний огляд концептуальних підходів і робочих рамок до передачі наукових знань та моделей, що застосовувалися зарубіжними дослідниками на практиці у сферах освіти, охорони здоров’я, менеджменту для розвитку лідерства тощо. Зазначено, що рамка «впровадження знань до дії» забезпечує системний погляд на процес упровадження, а також дає чіткий план дій, що особливо важливий для застосування в галузі освіти в умовах надзвичайних ситуацій. Рамка для спільних досліджень забезпечує основу для розробки пояснювальної теорії «що працювало, для кого, чому та за яких обставин». Звернуто увагу, що на сьогодні зростає визнання важливості впровадження доказової практики у навчальний процес, якою діляться наукові та педагогічні спільноти, що вважається одним із рішень проблеми підвищення якості викладання та ефективності системи освіти загалом. Встановлено, що за результатами досліджень та статистики в галузі середньої освіти в Україні існує ряд проблем, серед яких: булінг, вигорання вчителів, адаптація дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, депресивні та суїцидальні настрої підлітків тощо. Практичне значення полягає у можливості застосування підходів перекладу знань учителями в Новій українській школі, керівниками освітньої політики на місцевому та національному рівнях. Центр психічного здоров'я та психосоціальної підтримки НаУКМА у співпраці з Міністерством освіти і науки України та іншими національними та міжнародними партнерами розробив складну модель психосоціальної підтримки в закладах загальної середньої освіти «Безпечний простір», що побудована на основі ряду доказових втручань на різних рівнях.

У цій статті аргументована доцільність дослідження процесів формування цифрових навичок в умовах цифрової економіки, критично оцінено сучасний стан урядових та наукових досліджень рівня цифрових навичок українців. В статті представлено результати поглибленого емпіричного аналізу цифрових навичок українців, проведеного на основі банку відповідей респондентів опитування дослідницького проекту КНЕУ – HUAWEI «Цифрова економіка, вплив ІКТ на людський капітал та формування компетентностей майбутнього». Метою дослідження є доповнення та поглиблення наявних висновків та рекомендацій, шляхом розгляду результатів самооцінки цифрових навичок залежно від соціально-демографічних характеристик респондентів. Дослідження емпірично підтвердило вагомість впливу цих предикторів на рівень та диференціацію цифрових навичок . За результатами обробки емпіричних даних за допомогою пакету програм Statistical Package for the Social Sciences (SPSS) з побудовою та подальшим аналізом таблиць спряженості (крос-табуляції) визначено рівень цифрових навичок (загальний ( за критерієм мінімального рівня опанування) та в розрізі 5-ти сфер використання –інформаційна грамотність та навички роботи з даними ; комунікація та співпраця; створення цифрового контенту; вирішення проблем, кібербезпека ) залежно від віку, статі, спеціальності та доходу респондентів опитування. Виявлені цифрові розриви (диференціація рівня цифрових навичок) дозволили ідентифікувати пріоритетні сфери формування цифрових навичок - кібербезпека та вирішення проблем. Визначений пріоритетний перелік «діджитал -вразливих груп» населення –люди зрілого ( 36-45 років), передпенсійного (55-65 років) та пенсійного (віку старше 66 років); жінки; люди з освітою в галузях знань "Воєнні науки та національна безпека", «Гуманітарні науки та мистецтво", "Аграрні науки та ветеринарія", "Біологія та охорона здоров’я ". Хоча розмір доходу суттєво не впливає на цифрові навички респондентів, можливість зростання доходу при умові більш високого рівня цифрових навичок може використовуватися як мотиватор їх формування та удосконалення. Результати дослідження , а також розроблені пропозиції, спрямовані на подолання цифрової інклюзії, можуть бути корисними для Міністерства цифрової трансформації, інших урядових та асоціативних структур, представників науки та освіти при плануванні та реалізації заходів, спрямованих на зростання.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Стаття висвітлює проблему розвитку критичного мислення учнів на уроках англійської мови відповідно до вимог Концепції “Нова українська школа”, спрямованої на реформування та модернізацію системи загальної середньої освіти в Україні. Актуальність досліджуваної проблеми доведена аналізом офіційних документів, виданих Європейською Комісією, які є орієнтиром для національного уряду щодо запровадження змін у системі освіти. У статті розглянуто походження поняття “критичне мислення” і представлено сучасну дефініцію. Для глибшого усвідомлення цього поняття наведено його головні ознаки, а саме: самостійність, проблемність, вироблення рішення, аргументованість та соціальність. Автор доводить, що процес розвитку критичного мислення має характеристики технології (алгоритмізованість та координованість). З’ясовано, що урок у початковій школі має бути побудовано відповідно до структури технології. Автор виділяє три етапи такого уроку: вступний (евокація), головний та заключний. Особливу увагу приділено двом моделям розвитку критичного мислення учнів , які базуються на теоріях, представлених у зарубіжній науковій літературі і є рекомендованими до запровадження Міністерством освіти та науки України. Перша модель розроблена відповідно до дослідження К. Еґана, який наголошує на ролі мовного розвитку учня в розширенні його загального кругозору. Друга модель побудована на теорії множинного інтелекту Г. Ґарднера, адаптованої до умов навчання англійської мови в початковій школі. Ключові слова: початкова школа, уроки англійської мови, критичне мислення, Нова українська школа, технологія.

У статті, відповідно до законодавчої бази, виокремлено стратегічні дії Міністерства охорони здоров’я України щодо запровадження системи інноваційних заходів у сфері медичної освіти та розвитку кадрового потенціалу. На основі змісту кваліфікаційних характеристик до посади генерального директора (директора) / начальника (завідувача) закладу охорони здоров’я, заступника генерального директора (директора) / начальника (завідувача) закладу охорони здоров’я, медичного директора окреслено компетенції, що мають формуватись у процесі магістерської підготовки керівних кадрів у закладах вищої освіти. В контексті повноважень генерального директора (директора) / начальника (завідувача) закладу охорони здоров’я схарактеризовано економічну, правову, технічну, організаційну, загальногалузеву, продуктивну, комунікативну, навчальну, інформаційну, діагностичну, здоров’язбережувальну компетенції; заступника генерального директора (директора) / начальника (завідувача) закладу охорони здоров’я – економічну, правову, технічну, організаційну, комунікативну, навчальну, діагностичну, здоров’язбережувальну компетенції; медичного директора – організаційну, загальногалузеву, комунікативну, навчальну компетенції. Автором запропоновано підходи закладам вищої освіти, що здійснюють підготовку керівних кадрів системи охорони здоров’я за напрямами «Управління та адміністрування», «Публічне управління та адміністрування», «Право», «Соціальні та поведінкові науки» до структурування змісту підготовки магістрантів із врахуванням специфіки функціонування медичних закладів. Проаналізовано принципи менеджменту (соціальної детермінації; гуманізації; науковості та компетентності; інформаційної достатності; аналітичного прогнозування; оперативного регулювання; зворотного зв’язку; наступності і перспективності; демократії та централізму; стимулювання; законності; ділової активності та фінансово-економічної раціональності), що мають враховуватись науково-педагогічними працівниками у побудові змісту дисциплін навчального плану.

Світовий процес розвитку інформаційного суспільства, вітчизняні соціально-економічні процеси, спрямовані на вступ України до європейського та світового товариства, призводять до безумовної необхідності розвитку дистанційної освіти.Ґрунтовні кроки, що їх зробила Україна в цьому напрямку, знайшли відображення у чисельних нормативних документах: Національній програмі «Освіта. Україна ХХІ сторіччя», Законах України «Про Національну програму інформатизації», «Про вищу освіту», Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні, Програмі розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки, Положенні про дистанційне навчання тощо.Але разом з тим як в площині теоретичного обґрунтування, так і практичного втілення ідей дистанційної освіти існують серйозні проблеми.Вже у 2000 р. на державному рівні відзначалося, що сучасний стан розвитку дистанційного навчання не надає змоги українцям задовольняти освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, що всі навчальні заклади, які самостійно впроваджують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, тому нагальною є потреба цільового фінансування, координації спільних дій державних органів та навчальних закладів, державного нормативно-правового забезпечення цього процесу [1]. Саме тоді була зроблена серйозна спроба практичної організації процесу – задеклароване створення цілісної системи дистанційної освіти в Україні та конкретних органів для її розвитку – Ради з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України, Координаційної Ради Міністерства освіти і науки України, державного, регіональних, базових, локальних центрів дистанційної освіти, науково-методичних комісій за напрямками діяльності системи. Етапи розвитку такої системи дистанційної освіти передбачали до 2004 р. повномасштабне впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання, а також інтеграцію системи України у світову.Але у вересні 2003 р. у Програмі розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки знов виникають ті ж самі завдання – створення проектів стандартів на технології дистанційного навчання, банку атестованих дистанційних курсів, пропозицій щодо захисту інтелектуальної власності в системі дистанційного навчання, методик створення і використання дистанційних курсів у навчальному процесі тощо із строком виконання – 2004-2006 рр. [2], що безумовно доводить відсутність роботи, у тому числі методичної, стосовно впровадження дистанційної освіти на державному рівні.Більш того, у 2004 р. з’являється новий документ – Положення про дистанційне навчання [3], де знов таки декларується організація процесу дистанційного навчання без жодного пояснення практичного втілення цих ідей. Так, жодних матеріалів стосовно механізму аутентифікації учасників процесу дистанційного навчання під час дистанційного складання іспитів, заліків, захисту проектів, кадрового забезпечення (наявності методистів, надання додаткового часу для розробки дистанційних курсів та їх систематичного оновлення), щодо механізму організації спілкування викладачів та студентів у рамках дистанційної освіти не надано.Жодний вітчизняний пакет програмного забезпечення для організації дистанційного навчання не розповсюджений у державних масштабах, а приклади іноземних, зокрема, російських, програм, що апробуються в окремих вищих закладах, не враховують сучасний етап розвитку української освіти та навантаження викладачів, що з 1 вересня 2006 р. впроваджують засади кредитно-модульної системи організації навчального процесу.Болюче питання захисту інтелектуальної власності розробників дистанційних курсів знов таки юридично не вирішене.Державне фінансування розробки курсів, створення спеціалізованих лабораторій, стажування викладачів практично відсутні.Критерії, засоби, системи контролю якості дистанційного навчання, єдині вимоги до навчальних планів і програм, методики розробки, апробації та впровадження дистанційних курсів, науково-методичні основи функціонування банку атестованих дистанційних курсів до цього часу не розроблені чи, принаймні, не оприлюднені.Можна констатувати дуже сумний висновок – держава не допомагає навчальним закладам розповсюджувати систему дистанційної освіти, кинувши їх у цій важливій справі напризволяще. Цю хибну практику треба негайно ламати, бо характерні риси дистанційної освіти, такі як гнучкість, велика аудиторія та соціальна рівність слухачів, економічність, якість та інші, є ознаками цивілізованого навчального процесу толерантного суспільства.

Із проголошенням 24 серпня 1991 року Акта незалежності України «Про створенням самостійної української держави –України» одразу постало питання створення власних збройних сил, і наступним кроком Верховної Ради України буда її Постанова «Про військові формування на Україні», в якій відображено створення Міністерства оборони України та Збройних Сил України. Цим було покладено початок підготовки власних військових фахівців для Збройних Сил України. Деякі військово-навчальні заклади на той момент у нашій державі вже існували, але не було навчального закладу, який би готував військових лікарів для Збройних Сил України. У статті висвітлено стислий історико-ретроспективний огляд формування військово-медичної освіти та комплексного механізму підготовки офіцерських кадрів, зокрема і керівних кадрів військової медицини в Україні. Проведено історичний аналіз підготовки військових лікарів на території України з 1991 до 2020 рр., висвітлено процеси організації підготовки військових лікарів у незалежній Україні. На основі ретроспективного аналізу створення та розвитку військово-медичної освіти в Україні простежено динаміку змін у підготовці військових медиків для Сил оборони держави. У статті наведені етапи формування військово-медичної освіти та створення відповідних навчальних закладів для їх підготовки. Відображено становлення національної системи медичної освіти та науки у Збройних Силах України. Відображено шлях створення та динаміку розвитку Української військово-медичної академії від Військово-медичного відділу – єдиного вищого військового навчального закладу з підготовки та перепідготовки військових лікарів за 14 фаховими спеціальностями. Орієнтація військового комплексу України на функціональну сумісність із вимогами країн НАТО та реалізація оборонної реформи в Україні спонукає до впровадженням нових освітніх програм у підготовку нової формації як військовослужбовців, так і військово-медичних фахівців.

The article considers financial and economic relations in higher education institutions in Ukraine. The economic framework for financing higher education from the general and special funds of the state budget and usage of said resources are analyzed. In recent years, the amount of expenditures from the state budget for the HEIs has almost doubled, and the ratio of general and special funds during those years was within the following limits: funding from the general fund was from 58 % to 65 % of total expenditures, and funding from the special fund was from 42 % to 35 % respectively. The largest share in the costs of the HEIs was for the remunerations with accruals (KEKV 2100), and they were 63,27 % in 2014, 60,24 % in 2015, 56,8 % (minimum) in 2016, 74,99 % in 2017, 76,16 % in 2018, 76,25 % in 2019, 82,05 % in 2020. Thus, other expenditures required less and less funds every year, so the minimum value was recorded in 2020 at only 18 %. Other expenditures included expenditures for utilities and energy (KEKV 2270), which ranged from 6,12 % to 8,94 %; capital expenditures (KEKV 3000), the main source of which was the special fund, and they ranged from 2,71 % to 10,97 %; other current expenditures, which ranged from 28,57 % to 8,13 % (a decrease occurred in 2017, as academic scholarships were allocated to the separate program of funding KPKV 2201190). The analysis of the structure of expenditures showed that every year an increasing percentage of funding fell on remunerations with accruals, and growth costs decreased annually. Thus, we see that underfunding hinders the provision of quality educational services and competitive knowledge. For the effective functioning of the HEIs it is necessary to carefully plan financial resources; make every effort to attract additional sources of funding; to provide the HEIs with not only financial autonomy but also other components of university autonomy – organizational, personnel, academic.