Journal articles: 'Міжнародно-правові стандарти прав іноземців'

1

Врещ, Юлія, Олександра Радченко, and Юлія Толстенко. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПЕНІТЕНЦІАРНІ СТАНДАРТИ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 8 (December 10, 2019): 128–32. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.08.031.

Full text

Abstract:

У статті досліджено правову природу міжнародно-правових пенітенціарних стандартів, на основі чого окреслено їх значення в загальному механізмі захисту прав людини. Крім того, автором проаналізовано основні міжнародні акти, якими закріплені, зазначені стандарти та особливу увагу приділено з’ясуванню їх характеру та впливу на національні правові системи захисту прав засуджених. В результаті чого зроблено висновки, що система міжнародно-правових пенітенціарних стандартів є досить розгалуженою та прямо похідною від міжнародно-правового механізму захисту прав людини, тому, вони підлягають обов’язковій імплементації у національні пенітенціарні правові системи, однак з урахуванням політичних, економічних і соціальних умов кожної країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Чуб, О. О. "Універсальні міжнародно-правові стандарти політичних прав громадян." Проблеми законності, Вип. 102 (2009): 21–28.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Чуб, О. О. "Універсальні міжнародно-правові стандарти політичних прав громадян." Проблеми законності, Вип. 102 (2009): 21–28.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Донченко, О., and О. Бунчук. "Культура прав людини: міжнародно-правові стандарти й національний досвід." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 253–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1619.

Full text

Abstract:

Сучасний стан формування культури людських прав в Україні та світі характеризується неоднозначністю й суперечливістю. З одного боку, людські права майже одностайно визнаються цінністю загальнолюдської культури, існує розгалужена система міжнародних стандартів та інституцій щодо їх регламентації й захисту. З іншого боку, повага до людських прав, їх дотримання, гарантування нівелюються й знецінюються в умовах сучасних міжнародних збройних конфліктів, катастроф техногенного характеру, зменшення матеріальних і природних ресурсів тощо. Рівень культури людських прав як окремих індивідів, так й українського суспільства загалом не є високим. Це зумовлено й історичним минулим (адже індивідуалізм, у контексті якого розвивалися уявлення про людські права на Заході, не притаманний українському суспільству), і реаліями сьогодення. Тимчасова окупація територій і неоголошена війна в Україні є серйозним викликом людським правам, фактично спростуванням поваги до людського життя й людської гідності. У такій ситуації важливо, щоби як громадяни, так і представники державних структур мали знання у сфері людських прав і навички щодо їх реалізації та захисту. Метою статті є дослідження освітнього й науково-дослідного напрямів формування культури людських прав як основи демократії та цивілізованої держави, аналіз міжнародно-правових стандартів і національного досвіду. Вагому роль у формуванні культури прав людини в сучасній Українській державі відіграє міжнародне співробітництво. Інформування громадськості про права людини здійснюється в рамках діяльності міжнародних і регіональних організацій. Освіта в галузі прав людини - це необхідна умова запобігання порушенням прав людини, а також важливий внесок у процес організації справедливого суспільства. Таке суспільство характеризується повагою до прав кожного його члена, високим рівнем культури прав людини. Досягнення вагомих здобутків можливе лише на основі ефективної міжнародної співпраці, діалогу всіх сторін, досконалого забезпечення права людини знати свої права. Поряд із освітнім напрямом у формуванні культури прав людини важливу роль відіграє також науково-дослідний складник. Дослідження різних аспектів прав людини в кандидатських і докторських дисертаціях з юридичних, політичних, історичних, філософських наук, створення нових напрямів науки прав людини, відкриття наукових лабораторій, ініціативних науково-дослідних груп з підготовки колективних робіт, наукових праць із прав людини, студентських гуртків, спеціалізованих кафедр. Дуже важливим є розвиток і вдосконалення досвіду юридичних клінік, що сприяє формуванню в студентів знань, умінь і навиків, здобуття цінного досвіду реалізації, охорони, захисту прав людини. Головними векторами формування культури прав людини в українському суспільстві сьогодні є реалізація зобов'язань, які випливають з універсальних і регіональних міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на виховання всіх верств населення й забезпечення належних умов для проведення юридичних досліджень у галузі прав і свобод людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

БАСОВА, Ірина. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, no. 1 (February 23, 2022): 5–10. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.1.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню міжнародних стандартів прав людини у сфері охорони здоров’я та віднаходженню шляхів з удосконалення національного законодавства. Метою даної статті є визначення та дослідження міжнародно-правових актів, що закріплюють права людини у сфері охорони здоров’я, системи законодавства України з питань надання медичної допомоги, а також внесення пропозицій щодо її удосконалення. Методологічну основу даної статті склали, насамперед, порівняльно-правовий метод та методи аналізу та синтезу. Наукова новизна. Чинне законодавство у сфері охорони здоров’я не містить дефініції «міжнародно-правові стандарти прав людини у сфері охорони здоров’я», тому на законодавчому рівні їх слід визначити як «основні вихідні засади в галузі охорони здоров’я, що слугують орієнтирами при вироблені державної політики та забезпечують реалізацію громадянами прав у цій сфері». На сьогодні не має єдиного нормативно-правового акту щодо здійснення медичної діяльності, що створює додаткові труднощі в реалізації прав всіх суб’єктів медичних правовідносин. Тому, є необхідність вироблення єдиного зводу правил у сфері медичної діяльності, а саме Медичного кодексу України. Як висновок, аналіз міжнародно-правової бази з питань прав людини у сфері охорони здоров’я свідчить, що її положення закріплюють основні права людини у цій сфері. Українське законодавство загалом побудоване на нормах міжнародно-правових актів. Водночас варто визнати, що існує коло проблемних питань, що підлягають удосконаленню.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Стєбєлєв, А. М. "Міжнародно-правові стандарти прав особи на доступ до інформації." Гуманітарний часопис, no. 1 (2018): 93–96.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Копетюк, М. "Поняття та класифікація міжнародних стандартів прав людини та громадянина." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/7.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.

Full text

Abstract:

Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій. Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження. Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу. В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини. Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав. Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Сметана, В. В. "Міжнародно-правові стандарти захисту прав людини у сфері місцевого самоврядування." Часопис Київського університету права, no. 3 (2018): 89–95.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Яковлєв, П. О. "Універсальні міжнародно-правові стандарти державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 232–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).552.

Full text

Abstract:

У статті розкрито зміст універсальних міжнарод-но-правових стандартів здійснення суверенними дер-жавами управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки. На основі аналізу документів Організації Об’єднаних Націй у сфері прав людини, а також актів ООН із питань регулювання інформаційних процесів, встановлено, що універсальні стандарти є похідни-ми від загальних принципів здійснення державного управління, які визнано ООН як універсальні (пріори-тет дотримання прав людини, демократизм політичної системи, верховенство закону і т.д.).Визначено, що основними універсальними міжна-родно-правовими стандартами державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки є: гаран-тування права кожному вільно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засоба-ми; вільне висловлення власної думки; забезпечення балансу між правоохоронними інтересами і повагою до основних прав людини; сприяння ефективності кримінальних розслідувань і переслідувань, що стосу-ються кримінальних правопорушень, пов’язаних із комп’ютерними системами; криміналізація діянь, що пов’язані з посяганням на кіберпростір; сприяння визнанню юридичної сили інформації, яка міститься в електронних повідомленнях, що використовуються в процесі налагодження міжнародної торгівлі; забез-печення гендерної рівності в доступі і використанні інформаційних технологій; гарантування державою можливості недостатньо соціально забезпеченим вер-ствам населення користуватися інформаційними технологіями, налагодження державно-приватного партнерства у фінансуванні розвитку інформацій-но-комунікаційної інфраструктури.Акцентовано на тому, що практичне втілення уні-версальних стандартів стане потужним чинником збіль-шення рівня доступності інформаційно-комунікацій-них технологій для всіх верств населення держав світу, буде сприяти розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури суверенних держав, дасть додатковийімпульс для законодавчої регламентації забезпечення інформаційної безпеки на національному рівні. Зазна-чено, що міжнародно-правова основа здійснення дер-жавного управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки потребує вдосконалення в частині розробки і затвердженні окремого акта міжнародного права, який би містив уніфікований перелік рекомендованих стандартів для суверенних держав, які б втілювалися задля забезпечення інформаційної безпеки на націо-нальному рівні. Означені питання мають стати пріо-ритетним напрямом подальших наукових розробок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Kostrov, V. O. "Міжнародно-правові стандарти соціальних прав людини та їхнє втілення у Конституції України." Правничий часопис Донецького університету, no. 2 (2019): 12–20. http://dx.doi.org/10.31558/2518-7953.2019.2.2.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Bobrovnyk, D. O., and D. O. Borysov . "Міжнародні правові стандарти та їх роль у формуванні глобалістського потенціалу територіальної спільноти." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.02.

Full text

Abstract:

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 2 (December 20, 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.

Full text

Abstract:

Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Тодоріка, К. В. "ООН ТА МОП У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ІЗ ВІЛ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 53–56. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.229.

Full text

Abstract:

У статті досліджено значення актів ООН та МОП у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ. Встановлено, що ВіЛ/СНІД у сучасних умовах визнано пандемією, максимально мінімізувати негативні наслідки якої та у глобальній перспективі - подолати яку може ефективна система соціального захисту, яка має ґрунтуватися на міжнародних нормах, які є загальнолюдськими цінностями цивілізованого світу, що розробляються на основі вивчення, узагальнення та ретельного відбору найбільш цінних і універсальних національних норм, у зіткненні різних інтересів і думок і знаходженні в результаті консенсусу компромісного варіанту. Визначено місце ООН у системі міжнародно-правового регулювання соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, яке випливає з реалізації відповідною міжнародною інституцією проголошених цілей її створення та функціонування, що полягають у здійсненні міжнародного співробітництва з питань вирішення міжнародних проблем, зокрема соціального та гуманітарного характеру, та заохочення розвитку поваги до прав і основних свобод людини. Проаналізовано зміст ключових міжнародно-правових актів ООН у сфері захисту прав людини та соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, зокрема. Встановлено, що однією з перших міжнародних спеціалізованих інституцій, що здійснює нормотворчу діяльність у сфері праці та соціального захисту, була і залишається Міжнародна організація праці, положення актів якої мають надважливе значення для піднесення національної системи соціального захисту взагалі та соціального захисту окремих категорій осіб зокрема на більш високий рівень. У статті відзначається, що міжнародно-правові акти ООН та МОП, у яких закріплені міжнародні стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, умовно можна поділити на загальні, які визначають керівні засади побудови системи соціального захисту усіх без виключення людей, та спеціальні, які з урахуванням наслідків ВІЛ/СНІДу для організму людини та суспільства, стану його поширеності закріплюють особливі типові форми (види) соціального захисту людей, які зазнали несприятливих наслідків відповідного соціального ризику. Більшість із загальних та спеціальних міжнародних документів ООН та МОП, що визначають стандарти соціального захисту людей, які живуть із ВІЛ, ратифіковані Україною. Це вказує на те, що держава підтримує ключові напрями міжнародної політики щодо забезпечення основних прав людей загалом і людей, які живуть із ВІЛ, зокрема. Крім того, основні положення цих документів стали частиною законодавства України, у тому числі Конституції України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Леган, І. М. "Міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементація у законодавстві України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 156–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).666.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Розкрито роль та значення безоплатної правової допомоги в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, принципи її надання в країнах Європейського Союзу та в Україні. Проаналізовано міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементацію у законодавстві України. Здійснено аналіз термінологічних та теоретико-правових аспектів безоплатної правової допомоги в Україні. Виявлено, що науковий інтерес до цієї проблематики зумовлений необхідністю поглибленого вивчення особливостей європейського права в межах інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, зближення національних правових систем, вдосконалення правових засад співробітництва між Україною та країнами Європейського Союзу. Особливу увагу у статті приділено з'ясуванню особливостей діяльності суб'єктів надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Аналіз міжнародного досвіду організації і діяльності системи безоплатної правової допомоги дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями і тенденції його розвитку, які ще не властиві українській системі безоплатної правової допомоги, об'єктивно і критично оцінити діяльність цього інституту в Україні, встановити переваги й недоліки, окреслити шляхи подальшого реформування, що дозволить вирішити актуальні питання, які успішно врегульовані в більшості країн Європейського Союзу. Запропоновано підхід, згідно з яким суб'єктивне право на безоплатну правову допомогу включає позитивний обов'язок держави з її забезпечення, що надає державі достатньо широкі дискреційні повноваження щодо контролю за якістю такої допомоги, що своєю чергою може створювати певні загрози для незалежності адвокатури. Узагальнено перспективи розвитку законодавчого регулювання системи безоплатної правової допомоги в Україні в контексті європейської інтеграції, та розкриті перспективи адаптації українського законодавства відповідно до законодавчих норм Європейського Союзу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Лісна, І. С., and Т. Є. Михайлів. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВИХ СИСТЕМ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 14–18. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).3.

Full text

Abstract:

Термін «міжнародно-правові стандарти» для національного законодавства України вважається найбільшприйнятним позначенням закріплених у різноманітних міжнародних документах норм, стандартизованими правилами поведінки суб’єктів у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Їх значення для національного законодавства України полягає в тому, що вони є своєрідним орієнтиром. Але такі норми потребують конкретизації і доповнення з боку норм внутрішньодержавного права. За роки незалежності судова система України піддавалася реформуванню неодноразово. Однак поставлені перед нею цілі до кінця так і не були реалізовані. Для успішного проведення судової реформи простежується одна закономірність – реформування судової системи має відбуватися комплексно, а саме реформування самої судової системи, судоустрою та інших пов’язаних правових інститутів. Проблема реформування судової влади в Україні натепер виявляє свою актуальність як ніколи, оскільки найважливішими передумовами розвитку громадянського суспільства мають стати якісне, стабільне законодавство та ефективне правосуддя, які здатні реально забезпечувати надійний захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, щоб викорінити свавілля і беззаконня. Задля забезпечення ефективного функціонування та подальшого розвитку судової системи необхідне теоретичне осмислення питань реалізації судово-правової реформи. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування проблем, які виникають у процесі здійснення реформи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

КУЧИНСЬКА, ОКСАНА, and ЮЛІЯ ЦИГАНЮК. "Система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України." Право України, no. 2019/09 (2019): 50. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-050.

Full text

Abstract:

Інтеграція України у світове співтовариство та європейський простір обумовила трансформаційні процеси у правотворчості та практиці застосування законодавства. Такі процеси відбуваються і у кримінальному процесі України. З набуттям незалежності, переходом від тоталітарної системи до режиму демократії, а в подальшому – із прийняттям Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (КПК України) відбулося становлення та утвердження системи міжнародних стандартів прав людини у вітчизняному кримінальному процесі. Аналіз правової літератури радянського періоду показав, що за часів Радянського Союзу у науці кримінального процесу не порушувалося питання дотримання міжнародних стандартів прав людини та їх закріплення у нормах законодавства як джерел кримінального процесуального права. Можливо, саме наслідки минулого стали поштовхом для закріплення у чинних нормах кримінально-процесуального законодавства пріоритету особи, її прав і свобод перед державою, теоретико-прикладний аналіз та систему яких необхідно розкрити. Метою статті є аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, у яких розкрито проблемні системні питання з’ясування сутності міжнародних стандартів у кримінальному процесі України, обґрунтування їхнього доктринального значення. Проаналізовано основні підходи до розуміння поняття “міжнародно-правові стандарти”. Звернено увагу на те, що головним елементом використання міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України є людина, а причиною їх реалізації – необхідність захисту її прав і свобод. Встановлено та проаналізовано основні ознаки системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України. Запропоновано авторське бачення системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України та її ознак. Встановлено, що під системою міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України необхідно розуміти імплементований у систему кримінального процесуального законодавства, на основі спеціального дозволу, комплекс норм міжнародних договорів, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні. Визначено, що система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України характеризується такими ознаками: а) головним елементом використання таких стандартів є людина; б) причина реалізації міжнародних стандартів – охорона та захист її прав і свобод; в) міжнародні стандарти містяться у нормах міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а саме в договорах, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінальних процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні; г) система є динамічною, адже з розвитком “поколінь” прав людини може доповнюватися новими стандартами; ґ) систему не можна класифікувати за критеріями норм матеріального або процесуального права, оскільки вона комплексно вміщує їхні норми; д) система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі передбачає відповідність їй норм КПК України та інших законів України, які вміщують кримінально-процесуальні норми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

ЧЕРНЯК, ЮЛІЯ. "Визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів: світовий досвід уніфікації норм права та деякі питання судової практики." Право України, no. 2020/06 (2020): 188. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-188.

Full text

Abstract:

Практична складність питання визнання та виконання іноземного судо вого рішення полягає у тому, що судове рішення як акт публічної влади однієї держави, прийнятий у межах її юрисдикції, має бути визнано й виконано на території іншої держави, на яку ця публічна влада не поширюється. Сучасні міжнародні правові договори, які уніфікують норми міжнародного цивільного процесу при вирішенні сімейних спорів, втілюють такі два положення: з одного боку, держава бере на себе обов’язок визнавати та виконувати іноземні судові рішення, керуючись при цьому такими мотивами, як необхідність розвитку міжнародних зв’язків та забезпечення прав особи; з другого боку, кожна держава встановлює певні межі такого визнання і виконання, визначаючи перелік можливих підстав для відмови у визнанні і виконанні іноземного судового рішення. Метою статті є визначення сучасного стану уніфікації норм інституту визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів, окреслення кола принципів, які становлять основу цього інституту права. Окрему увагу сконцентровано на тлумаченні та застосуванні принципу взаємності та застереження про публічний порядок на основі аналізу доктрини та судової практики. Визначено, що на рівні Гаазьких дитячих конвенцій, регламентів Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, уніфіковано такі принципи сучасного інституту визнання і виконання іноземних судових рішень із сімейно-правових спорів: остаточність судового рішення (res judicata) і неможливість перегляду його по суті на стадії визнання і виконання у запитуваній державі; взаємність; неможливість перегляду судом запитуваної держави фактичних обставин, якими суд держави походження рішення обґрунтовував свою юрисдикцію; застосування lex fori до процедури визнання і виконання іноземного судового рішення; можливість часткового визнання і виконання іноземного судового рішення; необхідність застосовувати просту і швидку процедуру визнання та ефективні заходи виконання судового рішення; розширене визначення категорії“рішення суду”, що передбачає поширення цієї категорії “рішення суду” також на затверджені судом мирові угоди і договори, укладені сторонами аліментного зобов’язання. Позитивний ефект положень статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України 2017 р. розглянуто з двох позицій: 1) із позиції держави і розвитку міжнародного правового співробітництва, – це відхід від політики ізольованості і намір сприйняти міжнародні та, зокрема, європейські стандарти у сфері забезпечення прав людини; 2) із позиції пересічних громадян України – суб’єктів цивільних, зокре ма й сімейних, відносин, – це розширення можливості визнання в Україні рішень, ухвалених іноземними судами, та можливості ставити питання про визнання і виконання за кордоном рішень українських судів на умовах взаємності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.

Full text

Abstract:

В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права. Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел. Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права. Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Ігнатченко, Ірина. "СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ У ДЕРЖАВІ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ." Наукові перспективи (Naukovì perspektivi), no. 10 (16) (October 30, 2021). http://dx.doi.org/10.52058/2708-7530-2021-10(16)-206-224.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Міжнародно-правові стандарти прав іноземців'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles