To see the other types of publications on this topic, follow the link: Міжнародна арена.
Journal articles on the topic 'Міжнародна арена'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Міжнародна арена.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ivasiuk, Halyna. "Основні виклики сучасній зовнішній політиці Німеччини." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 105–12. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.105-112.
Full textAbstract:
У статті розкриваються результати дослідження основних викликів, які постали перед зовнішньою політикою Німеччини у ХХІ столітті. Німецька єдність стала свого часу одним із ключовим факторів формування постбіполярної системи міжнародних відносин. В рамках цієї системи німецька зовнішня політика отримала певну парадигму можливостей. Проте у ХХІ столітті можна спостерігати значні трансформації постбіполярної системи міжнародних відносин, які, відповідно, можна розглядати як виклики чи як нові можливості для зовнішньої політики Німеччини. Терористичні атаки, міжнародна економічна криза, міграційні потоки, вихід на міжнародну арену нових акторів, а також епідемія COVID-19, поставили під сумнів міжнародний порядок, сформований після руйнування біполярності. Перед об’єднаною Німеччиною, формування якої було одним з ключових параметрів постбіполярної системи міжнародних відносин, постало питання про її змінену роль у зміненій системі міжнародних відносин.
2
Скрипнік-Горупашенко, Анастасія, and Юлія Панфілова. "УЧАСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У БОРОТЬБІ З МОРСЬКИМ ПІРАТСТВОМ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 313–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-66.
Full textAbstract:
Світовий океан відіграє важливу роль для інтересів світової спільноти, що полягає у використанні морів, як арени для міжнародної співпраці в економічній та інших сферах, в розташуванні, в межах морів, окремих елементів інфраструктури держав, в проведенні наукових досліджень, а також у виконанні на морі своїх міжнародних зобов'язань. Нажаль, Світовий океан, використовується не тільки на благо людства, на морських просторах не рідко відбуваються акти насильства, зокрема піратські напади, які загрожують безпеці мореплавства. Акти насильства у водах Світового океану посягають на міжнародний та національний правопорядок, на мирну співпрацю держав та міжнародних організацій в різних сферах, на права і свободи людини та інші інтереси держав і їхніх громадян. Зростання кількості протиправних актів, професіоналізм злочинців, ускладнюють протидію з ними. Тому зростає зацікавленість держав та міжнародних організацій у спільній боротьбі з актами насильств та виробленні нових підходів у боротьбі з ними. Тому дана стаття присвячена аналізу сучасних проблем міжнародного співробітництва, за участю міжнародних організацій, в боротьбі з піратством на морі та шляхами їх вирішення. Актуальність цієї проблеми пов'язана з особливою суспільною небезпекою міжнародно-протиправного діяння, що обумовлює взаємозв'язок морського піратства з іншими міжнародно-протиправними діяннями та його негативним впливом на їх зростання. Зокрема, у статті досліджується роль та участь міжнародних організацій у боротьбі з піратством. Висвітлюються проблеми боротьби з даним злочином та заходи, які здійснює світове співтовариство для безпеки судноплавства. Зазначається, що міжнародні організації діють в інтересах консолідації та координації зусиль міжнародного співтовариства з метою стримування та припинення піратства. Визначається актуальність проблеми та акцентується увага на необхідності вивчення досвіду протидії цьому міжнародному злочину в межах багатонаціонального співробітництва. Пропонується подальше вдосконалення діяльності міжнародних організацій в цій галузі, напрямки розвитку міжнародного права і національного законодавства.
3
Vilkova, Daria. "ПОНЯТТЯ СЛАБКИХ ДЕРЖАВ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ЗАГРОЗИ МІЖНАРОДНІЙ БЕЗПЕЦІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 162–69. http://dx.doi.org/10.15421/352019.
Full textAbstract:
Автор досліджує проблему кореляції введеного в ужиток у 1990-х поняття, що характеризує слабкість держав на міжнародній арені з транснаціональними загрозами системі міжнародної безпеки. Серед ключових завдань є визначення загроз, що постали перед міжнародною спільнотою у ХХІ столітті, аналіз зв’язку між ними та загрозами безпеці, що не поважають кордонів. Ключове питання статті полягає в тому, чи можна вважати введення поняття в академічний дискурс та зовнішньополітичні кроки різних акторів відповіддю на транснаціональні загрози. Автор аналізує ряд матеріалів, присвячених таким питанням, як транснаціональний тероризм, поширення зброї, гуманітарні загрози, зокрема в системі охорони здоров’я та довкілля. Також дослідниця прослідковує зв’язок між ефектами переливання загроз, політичного насилля та конфліктів зі слабких держав у регіон, відтак окреслюючи їх влив на регіональну та міжнародну безпеку. Як висновок, автор стверджує, що формування, еволюція та популяризація поняття слабких держав є оперативною відповіддю на транснаціональні загрози системі міжнародної безпеки, що особливо актуалізувалися у 1990-2010х роках, паралельно з процесами глобалізації в міжнародній спільноті.
4
Vysotskyi, O. Y. "Легітимаційні технології в міжнародних відносинах." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 23, 2017): 98–104. http://dx.doi.org/10.15421/1717138.
Full textAbstract:
Стаття ставить проблему можливості управління легітимністю на світовій арені через використання технологій легітимації як ефективних інструментів регулювання міжнародних відносин. Завдяки застосуванню технологічного підходу автору вдалося виокремити іпроаналізувати основні легітимаційні технології на світовій арені. Автор доводить, що головна мета легітимаційних технологій – це створення значущості відносин, влади, інститутів, правил, принципів, рішень, символів. Він визначає технології легітимації в міжнародних відносинах як процедури, прийоми, способи та процеси, спрямовані на найбільш оптимальну та ефективну реалізацію цілей і завдань суб’єкта міжнародної діяльності стосовно здобуття, укріплення та розширення своєї влади на міжнародній арені. Автор обґрунтовує думку, що найбільш ефективними та перспективними в глобальному світі є легітимаційні технології союзницького зв’язування. Вони здійснюються через механізм ініціювання союзно-договірних відносин та багатобічних структур у різноманітних сферах життя міжнародної спільноти у відповідь на наявні або уявні загрози. Такі технології та результати їх використання є надійним фундаментом для успішної реалізації будь-яких інших легітимаційних заходів на світовій арені.
5
ZabIyan, VIktorIya VItalIYivna. "ЕКОНОМІЧНА РЕФОРМА В КНР, ЯК ФАКТОР ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗВ’ЯЗКІВ З СИСТЕМОЮ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 59–70. http://dx.doi.org/10.15421/341906.
Full textAbstract:
За останні 40 років Китай досяг лідерства у світі за низкою економічних показників і посів особливе місце серед світових лідерів на міжнародній арені. Проаналізовано, яким чином трансформація економічної системи Китаю та економічна реформа вплинули на трансформацію зв’язків КНР з акторами системи міжнародних відносин. Поступове посилення економічних зв’язків та міжнародної торгівлі з іншими країнами стало підґрунтям для активної взаємодії КНР з іншими акторами міжнародних відносин.
6
Мєдвєдєва, Ольга, and Дар'я Лікарчук. "РОЛЬ ООН У ВРЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 245–47. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-52.
Full textAbstract:
Метою даної роботи є ознайомлення та визначення сутності історії створення перших міжнародних організації, вивчення специфіки їхнього розвитку та співпраці на міжнародній політичній арені. Детальне вивчення та розглядання найбільшої та найвпливовішої міжнародної організації сучасності, такої як Організація Об'єднаних Націй (ООН). Історія міжнародних організацій їхні суть, принципи створення та робота, а також, цілі є важливими компонентами для вивчення у світі міжнародних відносин. Вивчення даної теми дає змогу дипломату зрозуміти структури міжнародних відносин у світі. Протягом усієї історії людство шукало шляхи вирішення тих чи інших питань та протиріч, які стосуються міжнародних характеру.
7
Комар, Р. О., and Є. М. Солових. "КІНОФЕСТИВАЛЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ «М’ЯКОЇ СИЛИ» КУЛЬТУРНОЇ ДИПЛОМАТІЇ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 117–29. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.11.
Full textAbstract:
У статті визначається, що кінематограф, окрім мистецького навантаження, на сьогодні є важливою складовою культурної дипломатії. Обґрунтовано, що культурна дипломатія, як інструмент міжнародної політики «м’якої сили», відіграє у міжнародних відносинах визначальну роль. Проаналізовано основні кінофестивалі України. Визначено роль держави в їх організації. Визначено взаємозв’язок цих кінофестивалей та формуванням позитивного іміджу України на міжнародній арені.
8
Висоцький, Олександр Юрійович. "ТЕОРІЯ ЛЕГІТИМНОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ТОМАСА ФРАНКА." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 7 (June 3, 2021): 129–40. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233313.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження визначається фундаментальною роллю легітимності в міжнародному праві та її недостатньою осмисленістю в наукових дослідженнях. Головна мета дослідження є визначити особливості теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка. Методологію дослідження є герменевтичний підхід, що дав можливість розглянути концепцію легітимності в міжнародному праві Томаса Франка як результат його аргументативних стратегій та інтерпретативної діяльності щодо функціонування суб’єктів міжнародного права.Головні висновки дослідження полягають в тому, що теорія легітимності Томаса Франка визначає легітимність властивістю міжнародних принципів, норм та інститутів унаслідок їх відповідності загальноприйнятим принципам правового процесу забезпечувати наявність прагнення до додержання вимог таких принципів у учасників міжнародної спільноти. Томас Франк доводить, що чинниками такої властивості є детермінованість, символічна валідація, когерентність та дотримання. Значущість дослідження полягає у виявленні основних положень теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка, які справили визначальний вплив на подальші дослідження легітимності в міжнародно-правовому процесі. Одним із важливих таких положень є твердження про те, що держави в міжнародній системі вимушені діятина основі дотримання міжнародних норм, які вважають легітимними. Відповідно, міра легітимності цих норм є певним запобіжником для будь-яких держав, щоб не допустити безмежне розповсюдження їх влади на світовій арені.
9
Korniichuk, Iuliia. "Міжрелігійні організації: стан і напрями досліджень в українському контексті." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 172–85. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.10.
Full textAbstract:
На відміну від міжрелігійного діалогу, що став предметом ретельних розвідок як українських так і світових дослідників релігії, увага до міжрелігійних організацій залишається непропорційно меншою від їх ролі в суспільному житті та на міжнародній арені. Стаття присвячена системному огляду головних напрямів сучасних досліджень міжрелігійних організацій. В ній послідовно розкриваються чотири аспекти: (1) можливі причини недостатньої дослідницької уваги до міжрелігійних організацій (зокрема, вплив теорії секуляризації та відносна «молодість» більшості з них); (2) проблема означення змісту поняття «міжрелігійні організації» (розширення кола дієвців, які можуть виступати від імені релігійних організацій, порівняння підходів до розуміння міжрелігійних організацій з висунутими ООН критеріями означення міжнародних організацій); (3) сучасні підходи до класифікації міжрелігійних організацій за колом учасників та складності адаптації цих класифікацій до українського контексту – неперекладності, зміни акцентів, національні преференції та усталеності; (4) функції міжрелігійних організацій на міжнародній арені та пов’язані з ними виклики: загроза політичної інструменталізації, проблема репрезентативності та включеності всіх дієвців, що особливо актуально для українських релігійних організацій, які в своїй більшості не мають самостійного представництва в міжнародних міжрелігійних організаціях. У висновках окреслено перспективи подальшого вивчення теми в контексті входження українських релігійних організацій в міжнародне релігійне поле.
10
Гороть, А. "Захист прав окремих категорій осіб в міжнародному праві як особлива форма реалізації міжнародних стандартів прав людини." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/9.
Full textAbstract:
У сучасних реаліях проблема прав людини є однією з найбільш актуальних. Права людини виступають як одна з найважливіших сфер співробітництва держав на міжнародній арені. Саме тому в статті здійснено порівняльний аналіз захисту прав окремих категорій осіб, зокрема, жінок і дітей у міжнародному праві, та відповідність їх прав міжнародним стандартам у цій галузі. Більшість держав об'єднали зусилля для вироблення критеріїв визначення обсягу і змісту прав людини, засобів їх забезпечення і захисту, створивши потужну наднаціональну систему відповідних механізмів в рамках ООН, РЄ, ЄС. У зв'язку з тим, що саме рівень захисту прав жінок та дітей як складова частина міжнародного захисту прав людини є основним критерієм оцінки демократичності сучасної держави, країни приєднуються до правової сім'ї, у якій сповідуються загальнолюдські цінності, виконують низку заходів щодо приведення у відповідність внутрішньодержавної практики забезпечення прав і свобод людини з міжнародними стандартами. Міжнародний захист прав дитини як система міжнародно-правових норм сформуваввся після прийнятя Статуту ООН і формуванням напряму політики захисту прав людини. У рамках діяльності ООН у 1946 р. було спеціально створено дитячий фонд – ЮНІСЕФ. Конвенція про права дитини 20 листопада 1989 р. має обов’язкову юридичну силу для держав-учасниць. Вказана Конвенція містить особливі інструменти контролю за виконанням державами-учасницями зобов’язань, взятих на себе з приєднанням до цього міжнародного договору. У Конвенції про права дитини також передбачається створення Комітету ООН з прав дитини, який здійснює моніторинг дотримання прав і свобод дітей.
11
Grygor, Oleg. "Багатостороння дипломатія як чинник урегулювання міжнародних конфліктів і кризових ситуацій." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 17, 2019): 45–58. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.04.
Full textAbstract:
Сучасні міжнародні відносини переживають глибокі трансформації, тому тісно пов’язана з ними дипломатія також зазнає ґрунтовних змін. її функції, які раніше були фактично прерогативою зовнішньополітичних відомств і здійснювалися переважно посольствами, нині реалізуються через численні державні та недержавні канали. Отже, пов’язана з процесами глобалізації перебудова міжнародних відносин, вихід на світову арену недержавних учасників міжнародних стосунків ставлять перед дипломатією завдання її активного залучення в процес створення нового світового порядку. Водночас силові розв’язання міжнародних проблем виявляються все більш недієвими та небезпечними. В цих умовах саме багатостороння дипломатія є ефективним механізмом урегулювання міжнародних конфліктів і кризових ситуацій.
12
Дурман, Олена Леонідівна, and Микола Олександрович Дурман. "МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 13–19. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу таких доктрин, як зовнішня політика і міжнародні відносини, з точки зору міждисциплінарного підходу, оскільки, маючи багато схожих рис, це все ж таки різні науки. Хоча з точки зору державного управління держава тримає основні позиції у цих двох векторах, тому дуже часто в галузі саме державного управління ці детермінанти використовуються або як синоніми, або як поняття, близькі за значенням. Тому, здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній арені у взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями. Зовнішня політика держави є похідною ознакою міжнародних відносин. Зовнішня політика держави визначається її внутрішнім життям і внутрішньою політикою, яка саме і зумовлює механізми та інструменти (напрями, форми і засоби) формування та реалізації зовнішньої політики держави. Досліджено, що міжнародні відносини і зовнішня політика на рівні держави здійснюються одними і тими самими інституціями, які діють на території держави та поза її межами і представляють державу в її офіційних відносинах з іншими державами та суб’єктами міжнародного права. Досліджено, що слабкістю теорії міжнародних відносин є відсутність науково апробованої теорії, тому виникає потреба у можливості широкого застосування міждисциплінарних сучасних наукових методів та підходів. Розкрито, що у реалізації інтересів у сфері міжнародних відносин використовуються наявні методи та засоби, якими оперує держава у разі виконання основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, і всі вони перебувають під впливом тенденцій глобалізації. Теорія міжнародних відносин є відносно молодою наукою і не має у своєму арсеналі набору власних методів дослідження, тому проводить відбір щодо свого об’єкта загальнонаукових методів і методів інших дисциплін наукового пізнання. Саме це визначило, що до аналізу зовнішньої політики і міжнародних відносин треба застосувати міждисциплінарний підхід, який дасть змогу використати більше інструментів з інших галузей наукового пізнання, які раніше не бралися до уваги у разі вивчення процесів формування та реалізації зовнішньої політики держави.
13
Alieksieiev, S. O. "Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 60–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.07.
Full textAbstract:
В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм.
Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права.
Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави).
Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.
14
Птащенко, О. В., А. О. Пастушенко, О. Ю. Курцев, and А. С. Кулініч. "Українська публічна дипломатія: минуле, сьогодення та перспективи." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 3 (267) (April 10, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-79-84.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні особливості української публічної дипломатії.
В сучасних умовах (нові соціально-економічні відносини, створення і розвиток різних форм власності, становлення ринку праці, впровадження інтенсивних технологій і пов'язаних з ними технічних засобів, розвиток зовнішньополітичних, економічних відносин, нещодавній початок реалізації стратегії публічної дипломатії МЗС України) вихід України на міжнародну арену повинен супроводжуватися ефективним формуванням системи публічної дипломатії. Досягти цього можливо, зокрема, реалізовуючи програми обміну. Програми обмінів на сучасному етапі – один із найголовніших інструментів реалізації дипломатії кожної з країн. Розвиток цієї галузі – одне із провідних завдань будь–якої держави.
Публічна дипломатія – це новий етап, який хоч і має однакові цілі з традиційною дипломатією, але водночас має ширший спектр дії та впливу на закордонні спільноти.
Формування іміджу та бренду держави це важлива передумова реалізації її майбутніх інтересів. Чим краще продається товар, чим більший на нього попит, тим більша пропозиція – звичайний закон ринку. Тому дипломати намагаються «створити» таку яскраву картинку в уявленнях іноземців про акредитуючу державу, щоб усе продуковане цією державою мало якомога вищу ціну. Важливо зазначити, що формування іміджу країни не може відбуватися тільки завдяки словам, а тому за словами повинна бути дія. Тому, розвиваючи імідж своєї держави, дипломати використовують не тільки пропаганду, але й політику експорту та імпорту, культурний обмін між країнами тощо. Тобто, публічна дипломатія є свого роду агентом національного продукту, який необхідно поширювати на міжнародній арені.
До основних результатів роботи слід віднести оцінку й систематизацію проблем, заходів політики України, щодо побудови системи публічної дипломатії. Виділено голові здобутки України у формуванні цієї стратегії. Розглянуто недопрацювання в цій галузі, а тому розроблено ключові рекомендації, щодо модернізації даної системи. Проведено порівняльний аналіз різних систем світу в цій сфері.
Отже, публічна дипломатія відіграє вкрай важливу роль у сучасній міжнародній системі. Вона є одним із аспектів прогресу, що відіграє дуже вагому роль у формуванні думок і настроїв суспільства. Це в деякому сенсі зброя сучасного покоління, яку можна використовувати у якості як базового так і головного механізму впливу на суспільства різних країн. Якщо вміти ефективно використовувати публічну дипломатію, то можна досягти значного успіху на міжнародній арені.
15
Konon, N. E., and A. V. Skrebnyeva. "Українсько-канадські відносини: сучасний стан та перспективи розвитку." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 27–32. http://dx.doi.org/10.15421/1716043.
Full textAbstract:
Відносини України та Канади мають давню історію і охоплюють великий спектр сфер. Особливість українсько-канадського співробітництва обумовлена наявністю 1,2-мільйонної української діаспори, яка, представляючи собою неекономічну групу тиску, активно включена в процес формування українсько-канадських відносин. Канада на сьогодні є для нашої держави основним партнером та підтримкою на міжнародній арені. Про це свідчить активна позиція Канади на міжнародній арені в українській кризі. Після незаконної анексії Криму Росією і початку конфлікту на Донбасі Канада послідовно підтримує Україну як у рамках міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, НАТО, «Велика сімка»), так і на двосторонньому рівні. Крім того, Канада запровадила економічні та політичні санкції проти низки російських осіб та компаній, а також представників т.зв. «ДНР» та «ЛНР» і лідерів сепаратистів. Відносини з Канадою є перспективним напрямком для зовнішньополітичної стратегії України. Канада підтримує нашу державу та сприяє її розвитку, а також допомагає в подоланні української кризи. Питання України в Канаді завжди стоятиме на порядку денному, і, враховуючи останні вибори, можна говорити, що позиція Канади на міжнародній арені завжди буде на користь Україні, а підтримка Канади буде тільки посилюватись.
16
Гандзюра, А. "Стратегічне партнерство як інструмент реалізації міжнародних двосторонніх відносин." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 376–83. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1654.
Full textAbstract:
У статті розкривається зміст і сутність поняття стратегічного партнерства, витоки й засади формування цієї форми міжнародно-правової взаємодії. Динамізм сучасних зовнішньополітичних відносин сприяє активному проголошенню стратегічного партнерства між державами, що спрямоване на демонстрацію винятковості або надзвичайної важливості таких відносин для країн-партнерів. Серед основоположних принципів такої двосторонньої взаємодії важливими визначають існування принципово важливих цілей, досягнення яких можливе лише за серйозної координації зусиль сторін у довгостроковій перспективі, і єдине розуміння цілей і принципів розвитку стратегічного партнерства сторонами. Украй важливою є наявність актуальної правової бази партнерства, де закріплені зміст співробітництва та механізми його реалізації, а також існування усталених інституційних механізмів, за допомогою яких стратегічне партнерство реалізується. Теоретико-методологічні засади стратегічного партнерства залишаються малови-вченими й потребують детального аналізу наявного досвіду та розроблення керівних універсальних принципів для забезпечення ефективного практичного втілення двосторонніх відносин стратегічного значення. Загалом стратегічне партнерство в міжнародних відносинах розуміється як довгострокове взаємовигідне співробітництво рівноправних суб'єктів міжнародних відносин для вирішення найважливіших завдань. Однак на практиці з еволюцією окремих відносин між акторами на міжнародній арені стає очевидною переважна асиметричність у балансі сил між декларованими стратегічними партнерами, відсутність юридичної формалізації взаємних зобов'язань, загальна риторичність наповнення двосторонніх угод. У статті порушено аспект проблеми практичного наповнення стратегічного співробітництва з огляду на динамізм у міждержавних відносинах і певні чинники, які варто брати до розгляду, звертаючись до формату стратегічного партнерства між країнами.
17
Fesyk, Olesia. "Зовнішньополітичні інструменти «геостратегії реваншу» Російської Федерації." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 23–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-23-29.
Full textAbstract:
У публікації проаналізовано внутрішньополітичні передумови та зовнішньополітичний інструментарій, який використовувався Російською Федерацією задля відновлення геополітичного домінування в міжнародній системі. Сформована однополярна міжнародна система, й утрата статусу одного з центрів сили на міжнародній арені після розпаду СРСРне влаштовувала російську політичну еліту. Тому нова команда на чолі з В. Путіним від початку поставила перед собою мету докласти зусиль, аби система повернулася до багатополюсності, та відновити втрачене геополітичне домінування. До внутрішньополітичних чинників, які спонукали до такої стратегії, ми віднесли розрізненість і нечітку суспільну ідентичність російського населення, надмірний патерналізм, перманентну суспільну депресію, національну нетерпимість, неоднорідність території та потребу населення в соціальній справедливості через агресивне й публічне задоволення імперських рефлексій. Ці чинники зумовлені розвитком економіки та формувалися під впливом інформаційною пропаганди, яка проводилася політичною елітою всередині країни. Обґрунтовано, що у своїй зовнішньополітичній діяльності РФ керується агресивним реалізмом, здійснюючи в зовнішній політиці стратегію гнучкого нападу з поєднанням інструментів «м’якої» та «твердої» сил залежно від регіону й інтересів, які переслідувала РФ; щодо цього міжнародна система повернулася до багатополярності.
18
Каранда, Ірина. "УЧАСТЬ ЗИНОВІЯ ПЕЛЕНСЬКОГО В РОБОТІ КОНГРЕСІВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У 1930-Х РОКАХ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 47–51. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.08.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано ефективність участі відомого громадсько-політичного діяча, члена Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), посла польського сейму Зиновія Пеленського в роботі Конгресів національних меншин – міжнародної організації, яка в міжвоєнний період ХХ століття намагала- ся вирішити численні проблеми національних меншин. Зазначено, що у 1928 р. політик увійшов до Централь- ного комітету УНДО, проте віддав перевагу роботі в Ревізійному союзі українських кооператив (УНДО) над партійною працею, що унеможливило його участь у роботі міжнародної організації. Тільки після обрання його послом сейму Другої Речі Посполитої у 1930 р. домінантною для нього стала робота над розбудовою цієї політичної сили. Окремий тогочасний напрям його діяльності – участь у роботі Конгресів національних меншин, де Зиновій Пеленський пропагував ідею соборності українських земель та відстоював концепцію «права нації на самовизначення». На конгресах національних меншин, політик виступав від не тільки від імені УНДО, але й представляв інтереси українців Галичини та Волині, які після 1923 р. зазнавали утисків та дискримінації від польської адміністрації в національно-культурній сфері. У період голодомору в Радянській Україні його виступи на міжнародній арені набули агресивних форм і спрямовувалися на критику радянської влади, яка приховувала масштаби голоду на Наддніпрянщині, блокувала міжнародну допомогу та загалом заперечувала факт масової смертності українців. Його вимоги територіальної автономії, виступи із соборницькими гаслами мали великий вплив на справу розв’язання українського питання в міжвоєнний період ХХ ст., сприяли піднесенню авторитету як Зиновія Пеленського, так і УНДО.
19
Кохан, Г. Л. "ПРИВАТНІ ВІЙСЬКОВІ КОМПАНІЇ В УМОВАХ ВЕДЕННЯ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 144–50. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.116.
Full textAbstract:
У статті розглядається процес легітимізації наявних явищ, які ще не набули свого офіційно закріпленого міжнародно-правового статусу. Автор вивчає питання легітимності приватних військових компаній (далі - ПВК) як явища, що на теперішній час проходить крізь процес легітимізації ПВК як результат двох процесів: приватизації - коли приватні військові компанії беруть на себе функції зі сфери надання послуг із забезпечення безпеки з метою вирішення завдань, раніше властивих збройним силам держав, так і глобалізації - коли, наприклад, ПВК відстоює інтереси Транс Національних Корпорацій, які не мають чіткої державної приналежності. У зв'язку із тим, що сучасна війна є гібридною, а сучасні конфлікти частіше є асиметричними, відповідно, протиставити їм традиційні військові сили досить важко, у зв'язку із чим на перше місце виходять основні актори подібних військових конфліктів, що носять характер гібридних війн, як ПВК, які на сьогодні мають невизначений статус у міжнародному публічному праві. Поступальний шлях розширення «приватизації застосування сили» на міжнародній арені недержавними суб'єктами стає оптимальною стратегією відповіді на формат гібридних війн. Стаття розглядає критерії, на підставі яких ПВК виступають як актори на міжнародній арені в умовах ведення гідридної війни, які набувають свого поширення у ХХі столітті як війни у поєднанні застосування конвенційної зброї, партизанської війни, тероризму та злочинної поведінки з метою досягнення певних політичних цілей, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, що обрана для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії. ПВК виконують дуже широкий спектр функцій: від розмінування територій до збройної охорони президентів, важливих вантажів на інше. Це вносить плутанину в те, чи беруть вони участь в бойових діях? І так, і ні одночасно, отже, справжня діяльність ПВК перебуває в «сірій зоні» невизначеності. Автор робить висновок, що на сьогодні існує нагальна потреба чітко визначити ПВК у міжнародному праві і заснувати міжнародний орган, який би встановлював уніфіковані правила та забезпечував контроль за діяльністю ПВК.
20
Шукатка, О. В., and І. В. Криворучко. "ІСТОРІОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ЗДОРОВ’Я В НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ КОНТЕКСТІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-20.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз напрямів міжнародної та вітчизняної політики щодо збереження та зміцнення здоров’я молоді. Досліджено історію розвитку ідеології здоров’я, проаналізовано нормативно-правові документи та рішення світових конференцій щодо збереження здоров’я. Констатовано, що в Україні формується соціальна освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя, яка б відповідала європейським та світовим стандартам. Проаналізовано, що в Україні існують певні недоліки, які перешкоджають реалізації напрямів соціальної політики у сфері охорони здоров’я. Вказано, що найголовнішими напрямами вирішення недоліків є створення максимальних можливостей для засвоєння та усвідомлення фізичного виховання відповідно до індивідуального потенціалу, фізичних особливостей студентів. Узагальнено, що в Конституції України та інших нормативно-правових документах вказані права на соціальне страхування, медичну допомогу та охорону здоров’я на основі рішень хартій, конвенцій та засідань Організа́ції Об’є́днаних На́цій та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Проаналізовано рішення Оттавської хартії 1986 року як доказ того, що на міжнародній арені права на збереження здоров’я відіграють важливу роль у формуванні здорового способу життя молоді. Здійснено загальний аналіз філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я. Оцінено роль «медичної поліції» у формуванні санітарно-правових норм у провідних країнах Європи. Констатовано, що перші кроки у формуванні міжнародної політики збереження здоров’я були здійснені в середині ХІХ століття, а перші законодавчі акти були створені у 1948 році. Проаналізовано підсумки першої міжнародної конвенції в Парижі, Алма- Атинської та Оттавської конференцій. Підсумовано, що держава несе відповідальність за здоров’я кожного громадянина, надавши медичне та соціальне забезпечення, відповідні умови для правильно ведення здорового способу життя молоді, особливо студентів; що питання про збереження та зміцнення здоров’я молоді активно обговорюється в урядах країн, всесвітніх міжнародних організаціях, конференціях.
21
Yakovlyev, Maksym. "МЕТОДОЛОГІЯ КЕМБРИДЖСЬКОЇ ШКОЛИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ТА ДИСКУРС ПРО РОЛЬ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 2 (December 21, 2020): 125–35. http://dx.doi.org/10.15421/352042.
Full textAbstract:
Методологія Кембриджської школи інтелектуальної історії, ключовий підхід якої отримав назву «контекстуалізм» і в якій особлива увага приділяється аналізу політичних ідіом (мов) в конкретному суспільно-політичному контексті для пошуку відповіді на ключове питання «що намагався зробити автор, коли робив свої висловлювання?» використовується для окреслення можливостей дослідження внутрішньоукраїнського дискурсу про роль України на міжнародній арені на прикладі тези про уявне «зовнішнє управління». Саме поняття «інтелектуальна історія» застосовується до широкого спектру об’єктів досліджень, що відкриває можливості для дослідження дискусій про зовнішньополітичній вектор України та її відносин з іншими державами та міжнародними акторами саме як інтелектуальної історії, яку можна реконструювати шляхом аналізу мовних форм політичних спільнот, що встановлюють рамки можливих висловлювань про політику та дозволяють краще зрозуміти використання концептів в різних політичних контекстах. Риторичний і практичний узус формує погляди політичних акторів та розширює або обмежує спроможності дискурсивної дії. З позицій представників Кембриджської школи, дослідження політичних ідіом дозволяє з’ясувати, яким чином змінюються парадигми опису та розставляються політичні акценти. На прикладі дискурсу про роль України на міжнародній арені показано, що політичні актори через висування тези про «зовнішнє управління» по відношенню до нашої держави ставлять під питання її суверенітет та міжнародну суб’єктність, але за допомогою цього риторичного прийому також відмежовують Україну від Заходу (який, зокрема, активно наполягає на боротьбі з корупцією) і відкривають можливості для її зближення з Росією через переформатування позиції цієї країни всередині внутрішньополітичного українського дискурсу – з країни-агресора на можливого партнера чи навіть кредитора або фінансового донора. За допомогою такого прийому також відбувається зміщення уваги від тих сил, які всередині країни мають негативний плив на її внутрішню та зовнішню політику (олігархи) на тиск ззовні. Подальші дослідження процесів виробництва і розуміння висловлювань в українській політиці, зокрема й щодо її місця та ролі на міжнародній арені, з використанням методології Кембриджської школи інтелектуальної історії, можуть також посилити міждисциплінарні зв’язки між гуманітарними та суспільствознавчими науками.
22
Vonsovych, O. S. "Саміт «Великої двадцятки» – 2016: геополітичні оцінки." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 9(137) (August 18, 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/171685.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу підсумків саміту «Великої двадцятки» в геополітичному контексті із метою надання геополітичних оцінок. Визначено, що цьогорічний саміт продемонстрував зацікавленість світової спільноти у подальшому розвитку глобальних економічних процесів, а також у реформуванні глобальної економіки в цифрову із використанням інноваційних підходів та методів. З’ясовано, що найбільш актуальними завданнями саміту стали: координація політики між членами G20 з метою досягнення глобальної економічної стабільності та стійкого розвитку; просування фінансового регулювання, яке б знижувало ризики та запобігало майбутнім фінансовим кризам; створення нової міжнародної фінансової архітектури. Підсумки саміту «Великої двадцятки» в Ханчжоу багато в чому визначили перспективи розвитку глобальних економічних процесів, а також побудову нового світового економічного порядку із запровадженням інноваційних підходів та елементів цифрової економіки. Доведено, що діяльність по забезпеченню функціонування світової економіки повинна базуватись на колективних зусиллях всіх учасників та враховувати усі реалії на міжнародній арені. Обґрунтовано тезу про те, що саме геополітичні фактори багато в чому визначають не тільки поведінку держав на міжнародній арені, але і напрями, за якими здійснюються світові процеси, в тому числі й економічні. Тому в цьому контексті важливим видається консолідація зусиль та ресурсного потенціалу для продовження роботи над створенням нового світового економічного порядку ХХІ ст., який би враховував усі потреби людства.
23
Савон, К. В. "Вплив політики «м'якої сили» на імідж держави." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.715.
Full textAbstract:
У статті досліджено категорії «сила», «м'яка сила» та «жорстка сила». «М'яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади».
Наведено класифікацію складників «м'якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії - Індексу м'якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м'якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м'якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м'якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави.
Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м'якої сили».
Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м'якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.
24
Луцький, М. І. "Правове становище ЗУНР на міжнародній арені." Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія "Право", Вип. 2 (14) (2016): 17–24.
Find full text
25
Гнаткович, Оксана Дмитрівна, and Тетяна Володимирівна Овчиннікова. "МІГРАЦІЙНА КРИЗА ЄС ЯК ФАКТОР ЗМІН СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 86–98. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249023.
Full textAbstract:
В статті досліджено особливості міжнародних відносин в контексті міграційної кризи на сучасному етапі.
Метою дослідження стала характеристика історичних причин міграційної кризи, яка спостерігається сьогодні у сфері міжнародних відносин, оцінка нормативного базису міграційної політики Європейського Союзу, рекомендації щодо покращення здійснення міжнародних відносин в контексті міграційної кризи, яка спостерігається на даний час на території європейських держав.
В основі методології наукового дослідження лежить діалектичний метод, який узагальнює усі явища та процеси, що відбуваються у сфері міжнародних відносин у своєму взаємозв’язку та взаємозалежності. В процесі написання статті використовувалися методи аналізу та синтезу – при дослідженні особливостей системи міжнародних відносин; монографічний – при викладенні послідовного матеріалу, який стосується зазначеної теми дослідження; історичний – при характеристиці причин міграційної кризи; порівняння – при оцінці ситуації, яка відбувалася в ЄС та в Україні; абстрактно-логічний – при обґрунтуванні логічної послідовності розвитку подій на міжнародній арені, які спричинили міграційну кризу на сучасному етапі розвитку суспільства.
Результатом дослідження стало узагальнення пропозицій щодо покращення ситуації у сфері міжнародних відносин, напрацювання рекомендацій щодо спільної міграційної політики країн Європи та можливості залучення України до вирішення цих проблем. В результаті виявлено, що взаємозв’язки між європейськими країнами є недосконалими і це спонукає керівництво європейських держав шукати нові шляхи взаємодії в контексті вирішення міграційної кризи. Значимість дослідження полягає в розумінні необхідності напрацювання спільних дій України та ЄС щодо вирішення міграційної проблеми.
26
ГАЛИЦЬКА, Наталія. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИЩОЇ ОСВІТИ: МЕХАНІЗМ МІЖНАРОДНИХ ПРОЄКТІВ І ПРОГРАМ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 10–14. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-2.
Full textAbstract:
У статті визначено перспективи розвитку вищої освіти на міжнародному рівні. В Європі та світі існує багато можливостей для ЗВО, а саме для здобувачів вищої освіти та науково-педагогічних працівників. Вітчизняним ЗВО бракує взаємодії з міжнародними ЗВО. Встановлено, що формами міжнародної взаємодії українських закладів вищої освіти з міжнародними є подвійне дипломування, вивчення іноземних мов, участь у міжнародних програмах та проектах, а також здійснення наукової діяльності у партнерстві із закордонними ЗВО, що, зокрема, передбачає видання спільних монографій, проведення круглих столів, конференцій, семінарів, лекцій, двосторонню публікацію статей, роботу над науковим проектом і співпрацю із бізнесом – реалії сьогодення, які потрібно враховувати, щоб бути конкурентоздатними за відповідними показниками у міжнародному вимірі. Обгрунтовано, що значний вплив на розвиток вищої освіти має системна участь у міжнародних програмах та проектах. Наразі така участь України носить несистемний, фрагментарний характер, що негативно впливає на інтеграційні процеси, конкурентоздатність вітчизняної освіти та імідж українських ЗВО на світовій арені.
27
Chupriy, Leonid. "КЛЮЧОВІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 45–62. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-45-62.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються ключові концептуальні підходи до дослідження системи міжнародних відносин. Так ідеологічним підґрунтям ідеалістичної концепції є загальнолюдські моральні норми, цінності та ідеали Згідно з концепцією політичного реалізму, в центрі уваги завжди перебуває держава, яка виступає головним, проте не єдиним актором міжнародних відносин. Анархічність природи міжнародних відносин – один із вихідних імперативів політичного реалізму, що відокремлює їх від сфери внутрішніх суспільних відносин. З точки зору транснаціоналістичного підходу, держави вже не є єдиним центральним актором міжнародних відносин завдяки різноманітності інших суб’єктів: міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, суспільних рухів тощо. Теоретики неофункціоналізму досліджували ненасильницькі засоби та механізми створення глобальних політичних утворень (соціально-політичних об’єднань), які свідомо дотримуються принципу невикористання сили на міжнародній арені між усіма суб’єктами. Дещо інші позиції мають прихильники інcтитуцioнaлiзму, які зaзнaчaють, щo дepжaви зaлишaютьcя пpoвiдними aктopaми у cучacнoму світоустрої, акцентуючи увагу на пpoцecах iнcтитуцioнaлiзaцiї дepжaв. Пpихильники iнcтитуцioнaлiзму зacтocoвують cиcтeмний пiдхiд дo вивчeння мiжнapoдних cиcтeм, aлe, нa вiдмiну вiд них, пpидiляють бiльшe увaги пpoблeмaм cпpияння мiжнapoдних iнcтитутiв poзвиткoвi глoбaлiзaцiйнoгo cпiвpoбiтництвa. Досить популярною останнім часом також стала постмодерністська шокола. Coцiaльнo-пoлiтичним тa cвiтoглядним пiдґpунтям пocтмoдepнiзму є плюpaлicтичнi тeopiї: мнoжиннocтi, дифepeнцiaцiї культуpнoї єднocтi, дocлiджeння ocoбиcтocтi, її внутpiшньoгo cвiтi, питaння caмoвизнaчeння i caмoупpaвлiння.. Цeнтpaльнi пoняття пoлiтичнoї пapaдигми тa iнших cуcпiльних нaук пpo вcecвiт, буття, peaльнicть й icтину є пpeдмeтoм кpитики пocтмoдepнicтiв.
28
Podgaietskyi, Andrii, Vasyl Berezovskyi, and Natalia Cherednichenko. "Features of the formation and development of orienteering sportsmen with hearing impairments in Ukraine." Scientific Journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 15. Scientific and pedagogical problems of physical culture (physical culture and sports), no. 11(143) (November 30, 2021): 116–18. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series15.2021.11(143).24.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблему становлення спортивного орієнтування слабочуючих та глухих спортсменів в Україні. Визначено ключові моменти в розвитку цього виду спорту. Вперше систематизовано дані щодо результативності вітчизняних дефлімпійців-орієнтувальників на міжнародній арені. Відображення результатів дослідження в таблицях дозволило краще сприймати інформацію. Отримані у процесі дослідження дані продемонстрували позитивну динаміку у зростанні результативності виступів вітчизняних спортсменів-дефлімпійців на міжнародній арені.
29
Galaziuk N. and Zelinska O. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ БАНКІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-6.
Full textAbstract:
Фінансова глобалізація – це розвиток світових фінансових ринків, зростання транскордонних потоків капіталу та активність міжнародних фінансових організацій. Водночас, мова про фінансову глобалізацію означає вільний рух капіталу між країнами.
Ключовою особливістю міжнародного банкінгу є посилення транснаціоналізації в умовах фінансової глобалізації. В результаті цього процесу на сучасному етапі розвитку світової економіки немає чистого національного банківського капіталу в жодній державі світу.
Транснаціональні банки є одним з основних суб'єктів світової економіки. Вони займають лідируючі позиції на міжнародному фінансовому ринку та є учасниками процесу глобалізації у фінансовій сфері. Таким чином, міжнародна фінансова система стала для транснаціональних банків так званою ареною діяльності «фінансових гігантів» як транснаціональних банків.
Сукупний капітал багатонаціональних банків легко переноситься з одного штату в інший з найбільш суперечливими наслідками. З одного боку, консолідований капітал стає рушійною силою для розвитку НТП (науково-технічного прогресу) на світовій арені, а з іншого – для серйозних глобальних криз, що перетворюються на спекулятивний капітал. Значення транснаціональних банків як в економічному середовищі окремої держави, так і у світовій економіці в цілому стрімко зростає.
Одна з важливих ролей, які відіграють транснаціональні банки, – це роль посередника між власниками фінансових коштів та інвесторами, які для здійснення міжнародної підприємницької діяльності позичають капітал у ТНБ.
Зазвичай прихід транснаціональних банків на зовнішній ринок стає певним стимулюючим фактором для перебудови банківської системи країни перебування. Це проявляється у збільшенні концентрації банківського капіталу або створенні сильного конкурентного середовища серед місцевих банківських установ. Більше того, дуже часто приймаючі країни роблять велику помилку, впроваджуючи занадто ліберальну політику щодо ризику, щоб максимізувати дохід, і в цьому випадку транснаціональні банки можуть спричинити кризу в країні, і таким чином стати характерними причинами фінансових коливань, які в кінцевому підсумку можуть призвести до нерівності світових банківських систем
30
Осмоловська, А. О. "Чинники формування образу країни на міжнародній арені." Політичне життя, no. 2 (2018): 80–85.
Find full text
31
Osmolovska, A. O. "Чинники формування образу країни на міжнародній арені." Політичне життя, no. 2 (2018): 80–85. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2018.2.13.
Full text
32
Щегельська, Ю. П. "Практика промоційної діяльності України на міжнародній арені." Наукові записки Інституту журналістики 48, липень - вересень (2012): 122–27.
Find full text
33
Тихоненко, Ірина, and Михайло Хамула. "Багатостороння дипломатія Монгольської народної республіки у ХХІ столітті." Старожитності Лукомор'я, no. 5 (November 3, 2021): 156–64. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.121.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розвитку багатосторонньої дипломатії Монголії у ХХІ ст., зважаючи на участь держави у міжнародних міжурядових організаціях. Монголія, маючи специфічне геополітичне положення – між Росією та Китаєм, у ХХІ ст. намагається вийти з-під тотального впливу цих двох держав, реалізовуючи концепцію «третього сусіда» у зовнішній політиці. Автори дійшли висновку, що взаємодія Монголії з міжнародними організаціями має позитивний вплив на позиціонування держави на міжнародній арені та є варіантом модернізації концепту «третього сусіда»: 1) розширення співробітництва з ООН, ШОС, АСЕАН та ОБСЄ сприяє залученню до взаємодії більшої кількості держав як на глобальному, так і регіональному рівнях; 2) участь у СОТ дозволяє розвивати торгівельну політику та інвестиційний потенціал держави; 3) співробітництво з НАТО та залучення США – перспективи модернізації армії, хоча і перетворення Монголії на інструмент «стримування» Китаю у зовнішній політиці Вашингтону.
34
M.Ya., Zakharova. "An annotated list of the rare and endangered species of the Nizhnedniprovsky sands." Chornomorski Botanical Journal 17, no. 1 (April 10, 2021): 59–75. http://dx.doi.org/10.32999/ksu1990-553x/2021-17-1-4.
Full textAbstract:
The article provides an annotated list of rare vascular plants from Lower Dnipro sands (Kherson and Nikolaev oblasts), an annotated list of rare flora includes 126 species (14.3% of the total flora) from 99 genera and 54 families. There are one species from European Red List (Agropyron dasyanthum), two species from Red list of the International Union for Conservation of Nature (Salvinia natans), ten species from the Convention on International Trade in Endangered Species of Wild Fauna and Flora (all representatives family Orchidaceae), seven species from the Convention on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitat (Bern) (Ostericum palustre, Lindernia procumbens, Zostera marina - only in Bern), thirty-four species from the Red Book of Ukraine (of which: status "Endangered" have 4 species – Alyssum savranicum, Carex liparicarpos, Fimbristylis bisumbellata, Tephroseris palustris, "Vulnerable" – 23 species, "Rare" – 5 species and "Invaluable" – 6 species), forty-one species from the Red List of the Kherson region, seven species from the Red List of the Mykolaiv region. Forty-two species were proposed for including in the Red List of the Kherson oblast (thirty-nine) and forteen species for Red list of the Mykolayiv oblast (only in RLMO – Centaurea odessana, Centaurium spicatum, Moehringia trinervia). Examining chorology of rarity in the arenas, it was found that Kinburn Spit has highest sozological status seventy-two species, including twenty-nine species of vascular plants, which are nowhere else to be found on the Lower Dnieper sands (Crambe maritima, Eringium maritimum, Astrodaucus littoralis). The second place in terms number of rare species is occupied by the Ivanovska arena - fifty-one species, of which twelve species are unique to this arena (Allium regelianum, Salicornia borysthenica, Tulipa gesneriana). Chalbaska arena – forty-six rare species, of which six species are unique to this area (Ostericum palustre, Dactylorhiza majalis, Eremogone rigida). In fourth place is the Oleshkovska arena – forty-five species, ten rare are unique to this area (Carex atherodes, Epipactis palustris, Menyanthes trifoliata). Fifth place is occupied by the Zburyevska arena – thirty-two sozophytes, of which three species are characteristic only of it, namely: Athyrium felix-femina, Dryopteris filis-mas and Tephroseris palustris. Penultimate place is occupied by the Kozacho-Lagerska arena – twenty-six rare species of vascular plants, four sozophytes are characteristic only for this area, namely: Drosera rotundifolia, Nymphaea alna, N. candida and Schoenoplectus mucronatus. Last is Kakhovska arena – fifteen species and only one species is endemic – Doronicum hungaricum, but its location has not been established by the author. Пропонується список рідкісних видів судинних рослин Нижньодніпровських пісків (Херсонської та Миколаївської області), який включає 126 видів (14,3% від загального числа видів), що відносяться до 99 родів і 54 родин. Серед них в Європейському Червоному списку – 1 вид (Agropyron dasyanthum), в Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи – 2 види (Salvinianatans), в Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення – 10 видів (усі представники родини Orchidaceae), в списку Бернської конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі – 7 видів (Ostericum palustre, Lindernia procumbens, Zostera marina – тільки в Bern), в Червоній книзі України – 34 види (з них: статус «Зникаючий» мають 4 види – Alyssum savranicum, Carex liparicarpos, Fimbristylisbis umbellata, Tephroseris palustris; «Вразливий» – 23 види; «Рідкісний» – 5 видів та «Неоцінений» – 6 видів), в Червоному списку Херсонської області – 41 вид, в Червоному списку Миколаївської області – 7 видів. До загального списку пропонується 42 нових види, які необхідно включити до Червоного списку Херсонської області – 39 видів та Червоного списку Миколаївської області – 14 видів (тільки до ЧСМО – Centaurea odessana, Centaurium spicatum, Moehringia trinervia). Дослідивши хорологію раритетів по аренам встановлено, що найбільший созологічний статус має Кінбурнська коса, яка налічує 72 види, з них – 29 видів судинних рослин, які більше ніде не представлені на Нижньодніпровських пісках (Crambe maritima, Eryngium maritimum, Astrodaucus littoralis, тощо). Друге місце по кількості рідкісних видів займає Іванівська арена – 51 вид, з них 12 видів притаманні тільки цій арені (Allium regelianum, Salicornia borysthenica, Tulipa gesneriana). Наступне місце за кількістю созофітів займає Чалбаська арена – 46 рідкісних види, з них – 6 видів унікальні для цієї території (Ostericum palustre, Dactylorhiza majalis, Eremogone rigidа тощо). На четвертому місці знаходиться Олешківська арена – 45 видів, 10 раритетів є притаманні тільки цій території (Carex atherodes, Epipactis palustris, Menyanthes trifoliata). П’яте місце займає Збур’ївська арена – 32 созофіти, з них 3 види є характерними тільки для неї, а саме: Athyrium felix-femina, Dryopteris filis-mas та Tephroseris palustris. Передостаннє місце займає Козачо-Лагерська арена – 26 рідкісних видів судинних рослин, 4 созофіти є характерними тільки для цієї території, а саме: Droseraro tundifolia, Nymphaea alna, N. candida та Schoenoplectus mucronatus. Останньою є Каховська арена – 15 видів і тільки 1 вид є ендемічним – Doronicum hungaricum, але його місцезнаходження не було встановлено автором.
35
Kotsan, Nataliia, and Mykola Oliiarnyk. "Роль туризму в просуванні Латвії на міжнародній арені." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 111–16. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-111-116.
Full textAbstract:
У статті визначено суть туристичної інфраструктури та її складові частини. Виокремлено нормативно-правове забезпечення туристичної сфери Латвії.
Охарактеризовано туризм як галузь, яка може забезпечити неабияке зростання економіки при мінімальних економічних затратах, при цьому вивести країну на відповідний рівень міжнародних відносин.
Проаналізовано діяльність Латвійського державного агентства з розвитку туризму (TAVA). Наголошено, що Латвія розміщена на північному сході Європи, ділиться на чотири культурно-історичні регіони: на заході – Курземе (Курляндія), на півдні – Земгале (Семигалія), у центральній частині та на північному сході – Відземе (Ліфляндія) і на південному сході – Латгале (Латгалія). Зі складу Семигалії інколи виокремлюють регіон, що не зазначений у Конституції, – це Селія/Селонія (Аугземе)
Визначено, що в цілому економіко-географічне положення сприяє розвитку міжнародного співробітництва та притоку іноземних туристів. У розумінні світової туріндустрії діловий туризм уважається одним із найбільш вигідних видів діяльності – він не залежить від кліматичних і погодних умов, не вимагає наявності унікальних пам’яток історії та архітектури, передбачає великі бюджетні кошториси, групові замовлення й стабільно зростаючий попит.
Оцінюючи конкурентоспроможність країни в цілому на міжнародному рівні, виділили чинники, які сприяють розвитку туристичного ринку Латвії: удале геополітичне положення між Сходом і Заходом; автентичність культури (вплив польської, білоруської, російської й німецької історії та культури); матеріальна й нематеріальна спадщина радянського періоду; етнічна кухня; яскраві традиції; заповідне природне середовище; велика база для сільського туризму; низькі ціни на продукти харчування, напої й розваги; світові стандарти туристичної сфери; розвинена національна інформаційна система для туристів.
36
Beschasna, I. V. "Форум країн-експортерів газу як новий актор міжнародного ринку газу." Grani 18, no. 1 (December 15, 2014): 130–35. http://dx.doi.org/10.15421/1715024.
Full textAbstract:
У представленій статті автором аналізується діяльність нової на міжнародній арені організації – Форуму країнекспортерів газу. Встановлено, що на сьогоднішній день об’єднання виробників газу прагне спрямувати свою діяльність на оптимізацію міжнародного співробітництва в сфері видобутку та споживання газу. Крім того, країниучасниці Форуму відзначають важливість забезпечення міжнародної енергетичної безпеки, що знаходить своє відображення в головних цілях діяльності організації. Форум країнекспортерів газу дуже часто називають «газовим ОПЕК». Проте суттєва різниця в принципах роботи нафтового та газового ринку не дозволяє говорити про те, що ФКЕГ може перетворитись найближчим часом на «газовий картель». У статті проаналізовані не лише основні цілі та положення роботи об’єднання, а й ключові проблеми. Зокрема мова йде про конфлікти між державамичленами. Різні політичні та економічні інтереси учасників не дозволяють ефективно співпрацювати в рамках організації. Також значний вплив має позиція ЄС та США, які вважають, що створення Форуму спрямоване на монополізацію світового газового ринку.
37
Головченко, В. "Вихід Західноукраїнської Народної Республіки на міжнародну арену: здобутки й прорахунки." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, вип. 1 (40) (2013): 20–25.
Find full text
38
Lymar, M. Y. "Економічна складова сучасного трансатлантичного співробітництва." Grani 18, no. 10 (September 29, 2015): 32–37. http://dx.doi.org/10.15421/1715193.
Full textAbstract:
У статті досліджено специфіку сучасних трансатлантичних економічних відносин. Автор розглядає історичні основи їх формування, аналізує інституційну складову, вивчає якісні і кількісні показники, оцінює перспективи партнерства, зокрема створення трансатлантичної зони вільної торгівлі. Економічний чинник відіграє вагому роль у становленні міжнародних відносин. Він являє собою детермінанту в процесі обрання напрямів та шляхів співпраці та є індикатором міцності трансатлантичного співробітництва. Поглиблення інтеграційних процесів на теренах Європи, починаючи з другої половини ХХ століття, та оформлення США як глобального лідера заклали фундамент сучасної трансатлантичної співпраці. Дослідження економічної складової американськоєвропейських відносин надає можливість пошуку найбільш прогресивних підходів до об’єднання європейських держав з метою захисту спільних інтересів, зважаючи на той факт, що Сполучені Штати є не лише сильним союзником, але й гідним конкурентом на міжнародній арені. Основні поставлені та досягнуті завдання наукової розвідки: комплексний аналіз трансатлантичного економічного партнерства; визначення взаємозв’язку економік США та ЄС; огляд показників взаємного товарообміну обох потуг; оцінка перспективи створення трансатлантичної зони вільної торгівлі.
39
Telenko, O. M. "Особливості функціонування невизнаних держав." Grani 19, no. 1 (December 21, 2015): 66–70. http://dx.doi.org/10.15421/1716011.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості функціонування сучасних невизнаних держав, виокремлено їх визначальні ознаки. Висвітлено різні підходи до трактування можливостей невизнаних держав на міжнародній арені. Зазвичай державам важко розвиватися в умовах обмеженого визнання. Головним чином вони розраховують на гуманітарну допомогу міжнародної спільноти, а відносини з іншими державами розвиваються стихійно. Усі невизнані або частково визнані держави, за винятком Тайваню, слабкі економічно. Причинами цього є неефективне державне управління, тіньова економіка, обмеженість інвестування, зумовлена недовірою іноземних бізнесструктур, руйнування території та інфраструктури внаслідок воєнних дій. Попри це населення більшості невизнаних держав під впливом пропаганди підтримує від’єднання від материнської держави. Ступінь демократії в невизнаних державах різний, а демократичні інститути і процедури в них можуть мати лише зовнішні ознаки. Зовнішні покровителі суттєво впливають на життєдіяльність невизнаних держав, сприяючи економічному розвитку, створюючи різноманітні інвестиційні проекти, слугуючи ринком для збуту їх товарів. Державипокровителі допомагають цим доволі крихким об’єднанням важливим для них з геополітичної точки зору військовими засобами.
40
Хмель, Анастасія, and Анастасія Мещерякова. "ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ІМІДЖ КРАЇНИ: ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 83–87. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-18.
Full textAbstract:
Протягом тривалої історії міжнародних відносин найважливішим фактором для сприйняття країни на міжнародній арені, ставлення до неї та встановлення/налагодження/розірвання відносин із нею був і залишається зовнішньополітичний імідж. Але на сьогодні зовнішньополітичний імідж держави стає ще більш важливим чинником, що визначає її політичну і економічну конкурентоспроможність на міжнародній арені, стає її сильною або слабкою стороною, яку впізнає світ і яку вкрай важко змінити, адже такий процес може зайняти багато часу та бути вкрай коштовним. Звертаючи увагу на той момент, що окрім самої країни її імідж за допомогою бурхливого розвитку ЗМК на початку ХХІ ст. можуть зіпсувати або змінити інші країни (прикладами чого можуть бути російські ЗМІ в Європі, які прагнули сформувати негативне сприйняття подій Революції в Україні 2014 року та спотворили сприйняття російської агресії на Сході, перетворивши їх у «громадянську війну» на своїх шпальтах), формування та підтримування іміджу є вкрай важливим елементом зовнішньої політики, який має підтримуватися та забезпечуватися централізовано самою країною. Тож технології формування зовнішньополітичного іміджу країни є тему актуальною. З огляду на це, автори поставили собі за мету виявити, проаналізувати та висвітлити аспекти формування зовнішнього і внутрішнього іміджу країни і методи його поліпшення. Протягом дослідження, автори прийшли до висновку що існує велика кількість факторів, що впливають на зовнішньополітичний імідж країн : природно-ресурсний потенціал, соціологічні фактори впливу та інституційні фактори (імідж представника держави, якість та стиль проведення зовнішньої та внутрішньої політики, політика урядів щодо вирішення глобальних проблем). Загального алгоритму, тобто схеми, яка б надала чіткі та стандартні вказівки кожній країні у побудові свого зовнішньополітичного іміджу – не існує, адже кожна країна має свої висхідні параметри: зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на формування іміджу. Але стандартними можуть бути етапи розробки іміджевої політики держави (за Т. Грінбергом): оцінка ситуації (на яку аудиторію розраховано і який імідж та образи вже сформовані); позиціонування (пошук та демонстрації відмінної, індивідуальної переваги); вибір та розробка комунікативних стратегій просування характеристик іміджу.
41
Дурман, О. Л., and М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.
42
Костиря, Інна Олександрівна, and Оксана Олександрівна Білецька. "ГАСТРОНОМІЧНИЙ ТУРИЗМ ЯК ІНСТРУМЕНТ КУЛЬТУРНОГО БРЕНДИНГУ УКРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 301–13. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247174.
Full textAbstract:
Мета статті — обґрунтувати поняття «гастрономічний туризм» в контексті реалізації публічної дипломатії України, а саме її кулінарної складової, як інструменту побудови культурного брендингу задля позиціонування і покращення сприйняття країни на міжнародній арені шляхом презентацій української кухні, українського вина та інших заходів для просування кулінарної спадщини, культурного й історичного різноманіття. Методологічною основою дослідження є удосконалення підходів щодо культурного брендингу України на міжнародній арені шляхом планування розвитку «гастрономічного туризму» не лише як туристичної атракції, а як інструменту реалізації стратегії публічної дипломатії. Використано загальні методи емпіричних та теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі, конкретизації та подальшому узагальнені отриманих результатів з метою визначення ролі «гастрономічного туризму» як засобу формування національного брендингу в умовах реалізації стратегій публічної, зокрема кулінарної, дипломатії України. Наукова новизна полягає у дослідженні «гастрономічного туризму» як інструментарію побудування культурного брендингу України, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що гастрономічний туризм є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, виступає допоміжним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Вітчизняний гастрономічний туризм знаходиться у стадії розбудови, що зумовлює незначний рівень впізнання і обізнаності щодо української кулінарної культури, спадщини та різноманіття серед іноземців, у такий спосіб сповільнюючи реалізацію стратегій публічної дипломатії України.
43
Кудряченко, А. "Ялтинська конференція держав Великої трійки і вихід України на міжнародну арену." Віче, no. 5 (385) (2015): 25–27.
Find full text
44
Sydoruk, Tetiana, Valerii Myronchuk, and Iryna Tymeichuk. "ТЕНДЕНЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ США ЗА АДМІНІСТРАЦІЇ ДОНАЛЬДА ТРАМПА." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 191–201. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-191-201.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано нові тенденції в зовнішній політиці США після приходу в Білий дім Дональда Трампа, а також їх вплив на розвиток сучасної системи міжнародних відносин. Співпраця України зі США є ключовим пріоритетом у реалізації національних інтересів нашої держави, тому розуміння нинішніх підходів США до міжнародних відносин є принципово важливим із погляду продовження плідної співпраці з ними. На основі аналізу Стратегії національної безпеки США 2017 р. та інших документів автори доводять, що зовнішня політика США набуває рис ізоляціонізму та унілатералізму. Контент-аналіз публікацій на офіційному сайті адміністрації Дональда Трампа демонструє пріоритетні регіони з погляду Білого дому: Східна Азія, країни-члени НАТО, Близький Схід, Латинська Америка й зростання уваги до питань Арктики. Проаналізовано тенденції розвитку відносин США з Китаєм, Росією, Північною Кореєю, Іраном. Розглянуто ймовірні сценарії подальшої поведінки США на міжнародній арені, які потрібно враховувати офіційному Києву в контексті розбудови українсько-американських відносин. Стверджується, що головне завдання на сьогодні для Києва – зберегти й розширити двопартійну підтримку України в Конгресі США. Серед іншого слід активно розширювати взаємовигідне співробітництво зі США та їхніми країнами-партерами в енергетичній сфері, де увагу Вашингтона сконцентровано на питаннях енергетичної безпеки Європи взагалі й Східної, зокрема. На тлі останніх резонансних подій в українсько-американських відносинах нагальним є створення модерного національного центру з питань американістики, адже допущені прорахунки є наслідком недостатнього розуміння багатьох важливих питань.
45
Vovk, Myroslava, and Kyryl Kotun. "РІДНОМОВНА І БАГАТОМОВНА ОСВІТА У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА (щорічні вебінари до Міжнародного дня рідної мови)." UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", no. 1 (May 12, 2020): 73–83. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.73-83.
Full textAbstract:
У статті окреслено особливості проведення щорічних вебінарів «Рідномовна і багатомовна освіта у контексті сталого розвитку суспільства» присвячених Міжнародному дню рідної мови, що був започаткований та затверджений 21 лютого 2000 року на Генеральній конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (далі – ЮНЕСКО). Щороку, напередо-дні святкування Міжнародного дня рідної мови Кафедра ЮНЕСКО «Неперервна професійна освіта ХХІ століття» Національної академії педагогічних наук України спільно з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України організовує вебінар з питань рідномовної і багатомовної освіти. До тематичних напрямів роботи вебінару, щороку приєднуються провідні заклади вищої освіти, післядипломної педагогічної освіти, середньої освіти, недержавні громадські організації, органи влади та місцевого самоврядування, а також різні зарубіжні інституції. У вебі-нарі щороку беруть участь понад 150 наукових, науково-педагогічних працівників, вчителів, студентів, магістрантів, аспірантів, докторантів, представників недержавного сектору та органів місцевого сомоврядування. Онлайн зв’язок вебінару уможливлює дистанційно обговорювати, аналізу-вати і узагальнювати важливі питання мової освіти та обгрунтовувати пропозиції щодо удоско-налення та розвитку проблемних питань рідномовної і багатомовної освіти, ураховуючи досвід провідних країн світу. Вебінари та інші масові заходи, присвячені Міжнародному дню рідної мови, які проводить Кафедра ЮНЕСКО, оприлюднено на офіційних інтернет порталах, веб-сайтах, засобах масової інформації, а також на міжнародній арені. Зокрема, у 2019 році два масових заходи Кафедри, було опубліковано на спеціально створеній ООН та ЮНЕСКО міжнародній онлайн платформі «Міжнародний рік мов корінних народів – 2019».
46
Терещенко, С. "Роль євро на міжнародній арені в умовах системної кризи єврозони." Дослідження міжнародної економіки, Вип. 4 (73) (2012): 43–50.
Find full text
47
Щегельська, Ю. П. "Законодавче регулювання промоційної діяльності України на міжнародній арені (1991—2011)." Інформаційне суспільство, Вип. 16, липень - грудень (2012): 26–31.
Find full text
48
Щегельська, Ю. П. "Законодавче регулювання промоційної діяльності України на міжнародній арені (1991—2011)." Інформаційне суспільство, Вип. 16, липень - грудень (2012): 26–31.
Find full text
49
Данилюк, І. "Діяльність католицької церкви на міжнародній арені: позиція Папи Бенедикта XVI." Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Історія, вип. 1 (47) (2018): 128–35.
Find full text
50
Щегельська, Ю. П. "Законодавче регулювання промоційної діяльності України на міжнародній арені (1991—2011)." Інформаційне суспільство, Вип. 16, липень - грудень (2012): 26–31.
Find full text