Journal articles on the topic 'Морально-духовні цінності'

Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

У статті розкрито актуальність проблеми формування ціннісних орієнтацій дітей дошкільного віку засобами родинного виховання. Зауважено, що родина як первинний осередок суспільства і концентрація всієї сукупності соціальних відносин, є важливим засобом виховання і сферою формування ціннісних орієнтацій молодого покоління. Схарактеризовано роль сім’ї та взаємовідносин у родині, що обумовлюють формування морально-ціннісних орієнтацій дошкільників. Зазначено, що нова парадигма освіти вимагає нової моделі розвитку активної моральної свідомості, почуттів, поведінки дитини і дорослих; комунікативної, культурної, моральної і духовної компетентності дітей, педагогів і батьків; психолого-педагогічної компетентності педагогів і батьків, оснащення їх соціокультурними технологіями міжособистісної, внутрішньородинної та міжсімейної взаємодії, що дозволяють вирішувати актуальні завдання розвитку і виховання дитини, її навчання і соціалізації. Визначено низку понять у галузі ціннісних орієнтацій, які мають бути сформовані в дошкільника засобами родинного виховання, і запропоновано їх дефініції: моральні цінності, національні духовні і моральні цінності, основні і базові духовні цінності, пріоритетні духовні і моральні цінності, духовно-моральні цінності виховання української родини тощо.

Духовні цінності відіграють роль соціокультурних векторів і становлять духовно-етичне ядро нації. Кодування сакральної сфери належить до еталонних виявів світоглядної системи. Духовний код є аксіологізованим кодом, що відображає комплекс моральних цінностей, ідеалів, категорій та еталонів. Лінгвальне вираження духовного коду українства репрезентовано паремійним простором мови. Паремійні кліше як семіотичні знаки транслюють соціокультурні вектори, де сконцентровано прагматичні установки щодо активного світобуття і втілено морально-етичні пріоритети національного світогляду. Пареміологія побудована на бінарних опозиціях задля номінування категорійних протиставлень.

Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури. Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді. Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі. У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості, Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.

У статті зазначено, що у жодній професії особистість людини, її характер, переконання, моральність, ставлення до інших людей не мають такого вирішального значення, як у професії педагога, і передусім, вихователя, що, вочевидь, підтверджує актуальність проблеми формування духовних цінностей майбутнього вихователя. Ми виходимо з того, що саме йому належить місія транслювати духовні цінності суспільства, створювати умови для опанування ними молодим поколінням і відтворення їх у творчій діяльності, культурі вчинку дітей дошкільного віку. Аналіз наукових досліджень у галузі духовного виховання дозволив визначити важливіші, на нашу думку, напрямки підготовки майбутнього вихователя: сформованість духовних цінностей особистості; сформованість морально-естетичних ідеалів, ціннісно-смислових настанов; наукова та методична підготовка. Вважаємо значущою для майбутнього вихователя такої духовної цінності, як моральна підтримка особистості, тому саме на її прикладі будемо досліджувати формування духовних цінностей майбутніх вихователів. Майбутній вихователь може проявити моральну підтримку стосовно людей різних категорій: одногрупників, значущих дорослих, незначущих дорослих, дітей. На наш погляд, найбільш доречним буде розглянути готовність до моральної підтримки дітей, оскільки її сформованість повинна бути невід’ємною складовою професійної підготовки майбутнього вихователя. З’ясовано, що, будучи уособленням загальнолюдських і національних якостей справжньої людини, названі духовні цінності є сукупністю конкретних поглядів, переконань і виявляються в судженнях індивіда, рисах його характеру й поведінці, спонукають до творчості й самореалізації. Вважаємо, що основним змістом духовних цінностей є світоглядні, загальнолюдські та моральні переконання. Саме вони слугують критеріями оцінки як окремих вчинків і дій людини, так і всього її життя.

Стаття присвячена проблемі формування духовної культури майбутнього вчителя, яка значною мірою визначається рівнем педагогічної підготовки, прагненням до самовдосконалення в умовах професійної діяльності. Основоположним є твердження, що саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які визначають загальну спрямованість інтересів і прагнень особистості студента, а також розуміння цінностей духовної культури, що забезпечують цілісність та духовну зрілість особистості, прагнення до духовного саморозвитку, самоосвіти. Від характеру діяльності педагога, від його особистісних характеристик, ціннісних орієнтацій, життєвих установок та умов, які він створює, залежить не тільки якість засвоєння школярами встановлених освітнім стандартом знань, а й характер відносин суб’єктів освітнього процесу, атмосфера, в якій відбувається педагогічна взаємодія. Духовна культура майбутнього вчителя розуміється нами як складна, інтегративна якість, що виражається у високому рівні мотиваційно-ціннісного та морально-духовного ставлення до педагогічної діяльності, професійно-етичної вихованості, засвоєння морального досвіду та різних сторін духовного життя суспільства, у втіленні засвоєного в поведінці та професійній діяльності. Духовна культура педагога є показником особистісно-професійної зрілості та цілісності особистості; основою для створення власного ціннісного простору, який забезпечить освоєння базових цінностей життя та професійної діяльності. Здійснюючи змістовну інтерпретацію духовної культури, ми акцентували увагу на таких її складниках, як духовні знання, духовні цінності та духовне самовдосконалення. Духовні знання та цінності забезпечують формування у майбутніх педагогів здатності до самостійності, автентичної ціннісної орієнтації, заснованої на світоглядних рефлексіях, переживаннях, оцінках. Основними засобами духовного самовдосконалення є віра, любов, творення добра і боротьба зі злом, творення свободи і відповідальності, праця.

Визначення статусу мистецтва, зокрема, музичнoго, та рoзуміння діяльнісної перспективи впливу музики на мoральність та духoвність учня, допоможе розв’язати основне питання музично-педагогічної освіти, постулатом якої стає становлення особистості (інтелектуальне та художнє) як pезультат її самopoзвитку і poзвитку її твopчих пoтенцій, що забезпечить всебічну підгoтoвку молодшого шкoляpа. Відомо, що музичне мистецтво має властивість не лише формувати емоційний досвід, але й просвітлювати, очищати людські переживання. Цей очищувальний вплив - катарсис - є доказом зв’язку музичної творчості з вищими людськими цінностями. Музичне мистецтво перш за все мистецтво емоцій, проте це мистецтво здатне впливати на інтелектуальну сферу особистості, збагачуючи її знання про морально-духовні цінності. В цьому випадку музичний твір є джерелом інформації про художній світогляд певного періоду, напряму, національної школи митця. Впливаючи на людину насамперед через переживання, музичне мистецтво володіє унікальною здатністю активізувати емоційну сприйнятливість, збагачувати досвід почувань, а, отже, всебічно розвивати особистість, її ціннісні установки, загальну культуру. Завдяки морально-духовним цінностям, музичне мистецтво, особливо духовна музика, дає людині можливість пережити чуже життя як своє, збагатитися досвідом багатьох поколінь, зробити його фактом свого буття. Мистецтво спонукає до співпереживання (емпатії), співчуття, здатності зрозуміти емоційний стан іншої людини (синтонії), сприяє формуванню людських відносин, зокрема й морально-духовних цінностей. Із усіх мистецтв, музика найбільш яскраво виражає сутність внутрішнього, особистісного життя людини, а значить і життя взагалі, оскільки самоспостереження є взагалі єдиним джерелом пізнання глибин буття.

У статті розглянуто поняття «ціннісні орієнтації особистості» та їх вплив на поведінку людини. Визначено цінності як важливий елемент структури особистості і її гармонійного розвитку та існування у світі. Розглянуто думки науковців щодо питань ціннісних орієнтацій та їх формування. Зазначено, що ціннісні орієнтації – це своєрідна установка свідомості; вона визначає потреби, бажання, прагнення, матеріальні та морально-духовні цінності суспільства. Доведено, що ціннісні орієнтації виступають найважливішим регулятором поведінки людини. Визначено, що поряд із сім’єю, яка є найпершим виховним осередком, заклади освіти мають не менший виховний вплив на особистість дитини. Зазначено, що ефективність виховної роботи закладу освіти залежить від правильної її організації. Описано основні завдання та особливості програми «Українська родина», що має на меті удосконалення технології виховної роботи. Проаналізовано результати впровадження програми «Українська родина» у заклади загальної середньої освіти, шляхом проведення анкетування учнів Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І-ІІІ ступенів № 16 імені М.О. Кириленка. Досліджено позитивну динаміку та результативність запропонованих у програмі форм роботи та їх змісту. Представлено порівняльні таблиці відповідей респондентів щодо визначення ціннісних орієнтацій учнів.

У матеріалах висвітлено концептуальний та технологічний підходи до проблеми формування особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Їх актуальність обумовлюється браком теоретичних та експериментальних досліджень означеного напряму, трансформацією морально-духовних цінностей сучасної молоді, затребуваністю закладами вищої освіти інформації щодо шляхів ефективного формування у майбутніх педагогічних кадрів особистісної компетентності як складного і вкрай важливого феномену. Під «особистісною компетентністю» розуміється інтегральна характеристика майбутнього фахівця, яка засвідчується його здатністю свідомо мотивувати, організовувати, регулювати, контролювати та адекватно оцінювати результативність своєї життєдіяльності й вкладених в неї особистісних зусиль, творчо й соціально прийнятно самовиражатися, уміло розв»язувати проблеми, реалізовувати свої потенційні можливості, орієнтуватися на духовні цінності, набувати індивідуального досвіду, домагатися життєвого успіху.. Критеріями оцінки типу сформованості особистісної компетентності слугували: міра реалізації майбутнім педагогом дошкільної освіти свого інтелектуального, емоційно-ціннісного, соціально-морального, вольового та рефлексивного потенціалів; прояви творчої активності, висока продуктивність навчальної та педагогічної діяльності, задоволеність життям. Схарактеризовано чотири типи особистісної компетентності: продуктивно-креативний, продуктивно-реконструктивний, продуктивно-відтворювальний та деструктивний. Умовами ефективного формування соціальної компетентності у закладі вищої освіти виступають: розвиток рефлексивних рис особистості, адекватного Я-образу; формування цілісної реалістичної картини світу, наукового світогляду та смислу життя; вправляння в умінні довіряти особистісному досвіду; виховання системи духовних цінностей; забезпечення балансу соціальних та індивідуальних потреб, професійних та особистих інтересів; прищеплення корисних звичок.

У статті проаналізовано системний вплив гностицизму на формування світоглядно-ціннісних засад сучасної журналістики. У роботі підкреслена необхідність висвітлення світоглядних аспектів журналістики у контексті визначень творців гностичних систем, яке призвело до критичного відображення навколишнього світу ігноруючи важливі аспекти суспільного буття. Встановлено, що в сучасному глобалізованому світі, коли нівелюються морально-духовні цінності людини, з'являється сприятливий ґрунт для утвердження філософії споживацтва, гедонізму як основного критерію сенсу життя, хибно прийнятої свободи, вседозволеності, утвердження індивідуалізму та егоцентричне ставлення до природи. Творення світу у світоглядному вакуумі може спричинити тотальне маніпулювання масами, коли базове поняття правди відривали від його витоків, позбавляли метафізичного, цілісного визначення, перетворювали на безкомпромісну ідентифіковану історичну цінність. Деідеологізація свідомості людини, покоління чи суспільства призводить до нової, часто маніпулятивної за своїми наслідками для суспільства, ідеологізації, пропаганда якої часто використовує техніку смислового хаосу. На основі аналізу гностичних ціннісних орієнтирів встановлено, що базові світоглядні засади сучасної журналістики стали відображенням матеріалістичної і філософсько-релігійної доктрини гностицизму, оскільки обидва феномени акцентовані на досвіді пізнання буття, акумулюючи певне філософське навантаження та етичні принципи, утверджуючи стереотипи, ідеали, образи, цінності життя. Зокрема сучасна журналістика формує духовну атмосферу в країні, визначає світоглядні позиції нації і згортання світоглядних предметів на користь вирішення процедурних проблем текстотворення, яке може призвести до спрощеної формули світосприйняття й бажання пристосовувати події й тенденції світу до часткових знань і уявлень про нього.

Сьогодні поняття «відповідальність» отримало статус онтологічного, оскільки усвідомлюється як екзистенціал, моральний імператив, абсолют. Воно осмислюється вченими не лише як базове поняття нормативної етики, а здебільшого як вагома категорія буття, існування; як умова виживання людства; як життєва стратегія людини. Ми розглядаємо відповідальність визначальною рисою позитивної особистості як деякої цілісності вищого рівня, що володіє власне людськими якостями, здатністю жити і ефективно функціонувати у світі буття, керувати своїм життям, розвивати і реалізовувати свій ідеал і духовний потенціал. Позитивна особистість – це цілісна гармонійна особистість із цілісно сформованою картиною світу, в якій органічно поєднуються інтелектуальні, моральні, естетичні, духовні цінності, яка готова безкорисливо служити людям, проявляти найвищі морально-естетичні якості: любов, совість, співчуття, гуманізм ‒ і бути відповідальною, співпричетною до збереження цілісного світу як загальнопланетарного дому буття, відчувати себе громадянином країни і водночас ‒ громадянином Всесвіту. Сьогодні, як ніколи, актуальна істина, озвучена Ж.-П. Сартром: «Наша відповідальність набагато більша, ніж ми могли б припускати, оскільки поширюється на все людство… обираючи себе, людина обирає все людство». Ми осмислюємо відповідальність як інтенцію до подолання найглобальнішої кризи людства, що значною мірою полягає у відокремленості та розірваності людини та світу; як надію, сподівання на це подолання; як ціннісно-смислову опору, що забезпечить духовну безпеку та виживання людства.

Стаття є аналізом історії розвитку університетської освіти саме на західноукраїнських землях у другій половині XVII – на початку XX ст., спробою обґрунтувати процес становлення та розвитку класичної університетської освіти в Західній Україні і виділити основні етапи. Незважаючи на досить широкі хронологічні межі дослідження, у сучасній літературі тема становлення класичної університетської освіти саме в Західній Україні розкрита недостатньо. Це свідчить про потребу у висвітленні цих питань та актуальність вибору теми статті. Кожен народ у своєму історичному розвитку впродовж багатьох століть створював і акумулював свій головний капітал – морально-духовні цінності як основу формування культури. Але культура того чи іншого народу постає й розвивається як частина загальнолюдської культури. Усе, що було напрацьовано людством до ХХ ст., слугувало певною базою для створення нової системи вищої освіти. Знання її історії дасть змогу більш глибоко проаналізувати перебіг процесів, що відбувалися в процесі її розвитку, і відібрати те найцінніше, що дасть можливість надалі розвивати сучасну систему освіти. Історія розвитку вищої школи є об’єктом історико-педагогічних досліджень. Більше того, ці дослідження необхідні для створення нової моделі вищої освіти в Україні в новому столітті. Вивчення педагогічної спадщини минулого з її досягненнями й упущеннями дає можливість ученим узагальнити реальну картину розвитку вітчизняної педагогічної думки як цілісного багатогранного явища, виокремити національні концептуальні дискусії та проаналізувати їх відповідно до сучасних вимог. Розвиток науки у період зародження університетської освіти був тісно пов’язаний із тими загальнокультурними процесами, які переживало українське суспільство у цей період. Радикальний поворот до Заходу позначився новими якісними зрушеннями в усіх сферах освітньо- наукового життя українського народу.

Стаття присвячена одній з актуальних проблем сучасних психолого-педагогічних досліджень в царині духовності та духовного розвитку особистості. Стан розробки наукових досліджень з проблеми духовного розвитку особистості та психологічного супроводу дітей сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування, спонукав до теоретичного обґрунтування психологічної моделі процесу духовного роз­витку підлітків – вихованців державних закладів інституалізації. Аргументовано, що для духовного ста­новлення, формування та реалізації позитивних емоційно-почуттєвих станів, пізнавальних інтересів, цін­нісних орієнтацій підлітків-сиріт доцільним є застосування духовно-особистісного підходу, який дозволяє розглядати духовний розвиток підлітків як процес взаємодії зовнішніх (соціально-психологічних) та внут­рішніх (індивідуально-психологічних) особливостей сиріт у закладах інтернатного типу. Особлива увага авто­ром приділена визначенню та обґрунтуванню методологічних принципів: принципу ієрархічності (фор­мування впорядкованої системи структурних компонентів духовності), позитивності (цінність особис­тості підлітків, акцент на позитивному досвіді та орієнтації на майбутнє) та принцип духовної осо­бис­тісної взаємодії (створення атмосфери довіри, співробітництва «психолог-дитина»). Відповідно до ду­ховно-особистісного підходу визначено механізми духовного розвитку підлітків-сиріт (ідентифікації, де­цент­рації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності), а також етапи процесу духов­ного розвитку сиріт: етап опанування духовними почуттями; духовного пізнання та самопізнання (рефлексія); духовного самовдосконалення (формування морально-духовних вчинків); етап спрямованості духовного зрос­тання (орієнтації на духовні ідеали, смисли, цінності). Виокремлено чотири компоненти духовності: почуттєво-емоційний, пізнавальний, морально-поведінковий та ціннісно-смисловий. Зазначено, що кожен з етапів у процесі духовного розвитку підлітків спрямований на формування певного компоненту духовності. Вказано на те, що основна ідея психологічної моделі процесу духовного розвитку підлітків-сиріт полягає в тому, що етапи та компоненти духовності взаємопов’язані: в процесі формування одного етапу та ком­по­ненту відбувається становлення наступного. Визначено проблеми та перспективи подальших досліджень духовного розвитку. The article is devoted to one of the topical problems of modern psychological and pedagogical research in the field of spirituality and spiritual development of personality. The state of development of research on the spiritual development of personality and psychological support of orphans and children deprived of parental care encouraged the theoretical substantiation of the psychological model of the process of spiritual development of adolescents – pupils of state institutions of institutionalization. It is argued that for the spiritual formation and realization of positive emotional-sensory states, cognitive interests, value orientations of orphans in adults age, it is expedient to apply a spiritual and personal approach that allows us to consider the spiritual development of adolescents as a process of interaction between external (socio-psychological) and internal (individual psychological) characteristics of orphans in boarding schools. The author focuses on the definition and justification of methodological principles: the principle of hierarchy (the formation of an orderly system of structural components of spirituality), positivity (the value of the personality of adolescents, the emphasis on positive experience and orientation towards the future) and the principle of spiritual personal interaction (creating an atmosphere of trust, cooperation "psychologist-child"). According to the spiritual-personal approach, the mechanisms of spiritual development of orphans (identification, decentralization, reflection, transcendence and awareness of existential unity), as well as stages of the process of spiritual development of orphans are defined: the stage of mastering spiritual feelings; spiritual knowledge and self-knowledge (reflection); spiritual self-impro­vement (the formation of moral and spiritual deeds); stage of the direction of spiritual growth (orientation to spiritual ideals, meanings, values). There are four components of spirituality: emotional-sensory, cognitive, moral-behavioral and value-semantic. It is noted that each of the stages in the process of spiritual development of ado­lescents is aimed at forming a certain component of spirituality. It is pointed out that the basic idea of ​​the psychological model of the process of spiritual development of orphans in adults age is that the stages and components of spirituality are interrelated: in the process of forming one stage and component, the formation of the next occurs. The problems and perspectives of further research of spiritual development are determined

Статтю присвячено питанню психолого-педагогічних концептів розвитку методики вивчення зарубіжної літератури. Відзначено, що одним із важливих завдань ефективної побудови освітнього середовища є розумова організація особистості, що виражається в широкому запасі знань, їх упорядкованості та готовності до застосування. Різновекторний діалог знань і культур розкриває інтеграційну функцію шкільної літературної освіти, що сприяє формуванню моральних цінностей та всебічному розвитку юної особистості загалом. Доведено, що для сучасної методики вивчення літератури базове значення мають психолого-педагогічні ідеї та теорії, що визначають механізми психічного розвитку особистості учня та умови їх успішної педагогічної реалізації. У предметній методиці закладаються психологічні основи цілеспрямованого навчально- виховного процесу, об’єктивоване прогнозування досить високих його результатів. Аналіз психолого-педагогічної літератури переконує, що формувальне значення навчання і виховання полягає у засвоєнні учнями знань, виробленні прийомів розумової діяльності, формуванні загальнолюдських морально-етичних цінностей та естетичної свідомості. У ході дослідження було виявлено, що пріоритетним в організації навчально-виховного процесу на уроках літератури є вчення про закономірності й умови психічного розвитку, суб’єктні можливості учнів різного шкільного віку, що впливає на успішну реалізацію завдань особистісно та компетентнісно орієнтованого навчання, визначення шляхів цілеспрямованого духовного, культурного розвитку учнів на гуманістичних засадах та визначає інтеграційний характер шкільної літературної освіти. Було з’ясовано, що вікові особливості емоційно- чуттєвої та розумової сфер підлітків і юнацтва, які розкривають їхні особистісні якості характеру, визначають специфіку сприймання учнями художнього твору, засвідчують рівень сприймання художнього твору, засвідчують рівень розуміння його змісту, сприйняття виражених автором загальнолюдських і національних моральних та естетичних ідеалів, впливають на здатність проєктувати духовні категорії художнього твору на конкретні життєві ситуації. У процесі сприймання художнього твору різні види аналітико-синтетичних дій реалізуються в логічній послідовності: від безпосередніх емоційних вражень від прочитаного до осягнення естетичного потенціалу художніх картин і тексту загалом.

Стаття розкриває особливості розвитку духовності, як детермінанти професійної діяльності та діяльності в екстремальних умовах. Розкрити морально-цінності регулятори активності особистості в екстремальних умовах та проаналізовано їх взаємозв’язок із чинниками професійного становлення курсантів. Концептуалізація змінної «духовні цінності», дає змогу обґрунтувати необхідну діагностичну процедуру та отримати дані щодо внутрішніх резервів психіки курсанта.

У статті розкрито роль української літератури як провідного навчального предмета у вихованні духовної особистості учнів основної школи, їх морально-етичному й культуромовному становленні й розвитку. На основі студіювання фахової літератури визначено, що проблема формування орієнтирів сучасної молоді – одна з найважливіших проблем методики літератури, а пріоритетною ідеєю курсу української літератури в основній школі є інтенсивний мовленнєвий та інтелектуальний розвиток учнів і виховання духовної особистості, яке здійснюється як на уроках, так і в позакласній роботі. Доведено, що в художньому образі загальнолюдські й національні, моральні, світоглядні й естетичні духовні цінності нероздільні, і саме через художнє слово здійснюється не тільки естетичний, а й морально-етичний, духовний вплив на почуттєву сферу школяра. Воно допомагає учням усвідомити свою національну належність, відчути себе причетним до національної спільноти – українського народу.