Academic literature on the topic 'Молодіжний проект'

В статті розглянуто європейську, азіатську та американську традиції формування та реалізації молодіжної політики, визначено їх особливості.Встановлено, що європейська та азіатська практика впровадження молодіжної політики спрямовані на нівелювання нерівності та носить інте-гративний характер (проте за допомогою різних інструментів), в той час як американська стимулює конкуренцію. З’ясовано, що для європейськихкраїн загальною цільовою установкою є допомога і створення сприятливих умов взаємної інтеграції молодого покоління і суспільства, тому вони ви-знають роботу з молоддю важливою і необхідною. Для азіатської моделі притаманний національно орієнтований характер внаслідок культурної,релігійної специфіки.Встановлено два підходи до реалізації молодіжної політики, напрацьовані європейськими країнами: з провідною роллю держави та з широким залученням інститутів громадянського суспільства. Визначені принципів ефективної молодіжної політики, а саме: безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації заходів, які стосуються її інтересів і прав; перехід від централізованих, єдиних програм для всієї молоді до локальних, більш гнучких проектів; відмова від довгострокових програм на користь більш динамічних короткострокових, з акцентуванням уваги на зусиллях місцевих органів влади та інших структур, більш наближених до конкретних потреб і проблем молоді даної території; диференційований підхід до різних груп молоді при наявності єдиної системи соціальних гарантій для молоді на всіх рівнях суспільства; підтримка недержавних ініціативних молодіжних формувань.Встановлено, що до соціальних пріоритетів молодіжної політики в країнах ЄС належать: здоров’я молодого покоління, освіта, працевлаштування,участь молоді в політичному житті держави, вільний час, культура, спорт, туризм. Проаналізовано вітчизняні стратегічні напрямки впровадження молодіжної політики (формування громадянської позиції і національно-патріотичне виховання, здоровий спосіб життя молоді, розвиток неформальної освіти, зайнятість, житло для молоді, партнерська підтримка молоді, що проживає на тимчасово окупованій території України, та внутрішньо переміщених осіб) визначено шляхи її вдосконалення шляхом запозичення досвіду європейських країн.

У статті розглядаються питання практичного застосування інформаційних технологій у підготовці майбутніх фахівців туристичної галузі, зокрема з молодіжного туризму. Проаналізовано наукові пошуки закордонних та українських педагогів- практиків щодо використання інформаційно-комунікативних технологій в освітній діяльності та реклами туристичних послуг. Визначені чинники, які зумовлюють потребу у зміні/перегляді освітніх форм навчання: швидкий розвиток інформаційних технологій, інформаційно-технологічна обізнаність, світові економічні і соціальні виклики. Розглянуті форми освітньої діяльності: дистанційне і змішане навчання та сучасні методи підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі. Доведено, що використання інформаційних технологій підвищує ефективність навчання, розширює доступ до інформаційних ресурсів, формує фахові вміння і навички студентів, зокрема в рекламі молодіжних туристичних послуг. Проаналізовано середні показники успішності з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі» за 2016-2021 роки, які демонструють підвищення середнього балу заключного тестування після введення оновленого модуля, присвяченого способам просування молодіжного туристичного продукту засобами соціальних мереж. Зазначено, що підготовка конкурентоспроможних кадрів для галузі туризму має бути націлена на формування у майбутніх фахівців умінь планувати розвиток туристичної галузі з огляду на світові перспективи. Схарактеризовані поняття «туристичний продукт», «молодіжний туристичний продукт», «туристична реклама» та розглянуті їх зміст, сутність і спрямованість. Визначено мету та основні функції туристичної реклами. Розглянуто сучасний метод просування молодіжного туристичного продукту засобом обраного плейсменту – Instagram. Описано алгоритм дій: дослідження потреб молодіжного сегменту ринку; створення контент-плану; розробка сторінки в соціальній мережі та її наповнення згідно з темою завдання. Конкретизовано шляхи досягнення поставлених завдань: проведення лекції-огляду «Соціальні мережі в рекламі молодіжних туристичних послуг» та практичні заняття з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі», в ході яких обговорені приклади просування молодіжного туристичного продукту. Зазначено, що запропонована нами форма навчання розвиває інноваційно-творче мислення майбутнього фахівця молодіжного туризму. Зроблено висновок щодо важливості використання ІКТ під час підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі.

У статті визначено суть поняття «революція» та виокремлено фактори, що впливають на можливість її проведення. Наголошено на різних підходах до визначення політичної революції. Розглянуто у порівнянні суть «кольорових революцій» на основі теоретичного підходу багатьох як вітчизняних, так і закордонних дослідників. Виокремлено особливості «кольорових революцій»: 1) можливі лише в тих суспільствах, які ще не розподілені на класи за капіталістичним принципом або ж іще не усвідомили цього розподілу; 2) формою революції є масові мітинги, демонстрації та пікетування, які проводить опозиція після виборів, результати котрих не задовольняють опозицію. Масові протести призводять до повторного голосування або до силового захоплення органів влади натовпом протестантів і втечі головних політичних фігур із країни та проведення нових виборів. В обох випадках до влади приходить опозиція; 3) революція відбувається під антикорупційними та радикально-демократичними лозунгами; 4) напередодні революції утворюються численні молодіжні організації, які згодом формуються в так звані «польові загони революції»; 5) безкровний характер. До факторів, які сприяють успіху «кольорових революцій», відносять внутрішні та зовнішні. Основними внутрішніми факторами є корупція; економічна напруга; етнічні конфлікти на території держави; відсутність будь-яких перспектив у населення. В усіх випадках «кольорових» переворотів активну роль брав на себе «зовнішній гравець», без якого жодна з проведених революцій ніколи б не відбулася. Цим гравцем є США. Наголошено на 10 факторах «кольорових революцій», які визначив С. Бєлковський: зовнішній тиск; деле­гітимізація; параліч вертикальної соціальної мобільності; суперечності всередині владної еліти; відсутність проекту майбутнього; опозиційна сила; неможливість влади використати силу; регіонально-етнічні суперечності; особиста унія бюрократів та політиків у правлячому класі; приводом для революції може бути фальсифікація виборів або серйозна локальна катастрофа. Висвітлено технологічний алгоритм «кольорових революцій», а також проаналізовано приклади «кольорових революцій».

Стаття присвячена малодослідженій проблемі у вітчизняній науці, пов’язаній із промисловим виробництвом одягу та застосуванням української вишивки. Значний внесок у розвиток традиційного українського одягу та декорування вносили художники-модельєри Київського Будинку моделей одягу, якій розпочав свою діяльність у 1944 р. Завдяки художникам у важких умовах розроблялися сучасні на той час моделі за мотивами українського традиційного одягу. Вбрання створювалося на виробництвах легкої промисловості та «Укрхудожпрому». Зазначається, що українська вишивка була невід'ємною частиною українського одягу, а згодом, і промисловості. У Києві в червні 1970 р. Всесоюзним інститутом асортименту виробів Міністерства легкої промисловості УРСР було проведено художньо-технічну раду для огляду виробів, що презентували молодіжну моду. Учасники художньо-технічної ради розглянули моделі, запропоновані 34 швейними підприємствами та 6 Будинками моделей України. Проведення цього заходу надало можливість впровадити модні тенденції десятиріччя у життя. Художники Київського Будинку моделей одягу (КБМО) активно запроваджували та використовували традиційні національні елементи вбрання, поєднуючи тенденції сучасної моди того часу. Аналізуючи стан використання вишивки традиційного українського крою в сучасному одязі 70-х рр. ХХ ст. у КБМО, можемо відзначити, що в молодіжному одязі художники-модельєри застосовували традиційний крій, вишивку, декор, за мотивами національного костюму усіх регіонів України. Змінювалися моделі подовжених жіночих суконь із вовняних тканин, у дівочих комплектах із бязі переважав сорочечний крій із комірцем «стійка» та короткими рукавами. Підтримувалися напрямки крою у довжині блуз до талії, із вживанням народних мотивів української вишивки. Прямі й розширені спідниці донизу підкреслювали талію і призбирувалися на гумці чи поясі. Пальта створювалися на основі крою української свитки за прямим силуетом, втачними рукавами, каптур переходив у комір із китицями та так само оздоблювався за мотивами елементів народної української вишивки, що виконувалася тамбурним швом чорними, червоними, жовтими й зеленими кольорами. Високий рівень моделювання одягу демонстрували промислові виробництва. Джерелом натхнення для фахівців українських виробництв легкої промисловості та «Укрхудожпрому» слуговали покази мод, що влаштовувалися Будинками моделей двічі на рік. Виконання виробництвами тематичних і композиційно довершених творчих проектів спрямовувало й узгоджувало діяльність швейної, текстильної, трикотажної промисловості. Організація праці на усіх етапах виробництва підкреслює актуальність означенної проблеми, що обумовленна потребою збереження української автентичності, дослідження та висвітлення особливостей створення сучасних виробів із напрямку художніх промислів, таких як художня вишивка, яка є одним із найдавніших різновидів народної творчості.