Journal articles on the topic 'Мовний патріотизм'

Статтю присвячено аналізу багатомовності як виклику для вітчизняної вищої освіти. Висвітлено ті умови запроваждення режиму багатомовності в Україні, які сприятимуть подоланню протиставлення патріотизму та прагматизму. Багатомовність має не заперечувати статус української як єдиної державної мови, а сприяти розвитку мовної культури та мовної компетентності громадян України. Ключову роль при переході до такого режиму багатомовності має відігравати система вищої освіти, яка може створити необхідні умови для оволодіння іноземними мовами на високому рівні, що є необхідною умовою успішної модернізації українського суспільства. Дихотомія модернізації-суверенізації та модернізації-адаптації прямо екстраполюється на мовну ситуацію у системі освіти, зумовлюючи специфіку мовного середовища у навчальних закладах і окреслюючи можливі шляхи їх подальшого розвитку. У першому випадку пріоритет державної мови та її монополія як, коли не єдиної, то, безперечно, домінуючої мови вищої освіти мають бути незаперечними. У другому пріоритет міг би за певних умов бути наданий англійській мові, як такій, що домінує у глобальному освітньому середовищі, являє собою оптимальний мовний ресурс для здобуття або продовження освіти за межами України у провідних світових навчальних закладах, зокрема й тих, які входять до кола п’ятисот найкращих ВНЗ світу. Кожен із цих шляхів є невдалим, більше того – нереалістичним. Тому неминучим є звернення до багатомовності у вищій освіті та суспільстві як до сучасної відповіді на глобальні виклики.

Статтю присвячено аналізу багатомовності як виклику для вітчизняної вищої освіти. Висвітлено ті умови запроваждення режиму багатомовності в Україні, які сприятимуть подоланню протиставлення патріотизму та прагматизму. Багатомовність має не заперечувати статус української як єдиної державної мови, а сприяти розвитку мовної культури та мовної компетентності громадян України. Ключову роль при переході до такого режиму багатомовності має відігравати система вищої освіти, яка може створити необхідні умови для оволодіння іноземними мовами на високому рівні, що є необхідною умовою успішної модернізації українського суспільства. Дихотомія модернізації-суверенізації та модернізації-адаптації прямо екстраполюється на мовну ситуацію у системі освіти, зумовлюючи специфіку мовного середовища у навчальних закладах і окреслюючи можливі шляхи їх подальшого розвитку. У першому випадку пріоритет державної мови та її монополія як, коли не єдиної, то, безперечно, домінуючої мови вищої освіти мають бути незаперечними. У другому пріоритет міг би за певних умов бути наданий англійській мові, як такій, що домінує у глобальному освітньому середовищі, являє собою оптимальний мовний ресурс для здобуття або продовження освіти за межами України у провідних світових навчальних закладах, зокрема й тих, які входять до кола п’ятисот найкращих ВНЗ світу. Кожен із цих шляхів є невдалим, більше того – нереалістичним. Тому неминучим є звернення до багатомовності у вищій освіті та суспільстві як до сучасної відповіді на глобальні виклики.

Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених поетичній мовотворчості вченого та письменника В. Чабаненка, його новаторству в пошуку незвичних форм, образів, умінню експериментувати з поетичною мовою, розширенню словесної палітри завдяки виражально-зображальним, експресивним засобам української мови. У статті зроблено спробу аналізу мовленнєвої експресії в мовно-художній системі В. Чабаненка, яка виникає на основі свідомого стилістично заданого відхилення автора від літературної норми, з’ясування експресивного потенціалу цих одиниць. Стилістичним колоритом відзначаються експресивні явища, які виникають на ґрунті порушення лексичних норм, що виявляється у вживанні просторіч, говіркових слів, корпоративного жаргону, сполучуваності слів. Активно використовує автор і потужний арсенал фразеології. Він вдається до трансформації, контамінації та нагнітання фразеологічних одиниць. Експресивні явища на ґрунті порушення словотвірних норм виникають під час уживання автором оказіоналізмів-новотворів, серед яких переважають семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені за допомогою пестливо-зменшувальних суфіксів від слів, що нормативно не піддаються афективності. Експресивні явища, що виникають на ґрунті фонетичних / фонетико-орфоепічних норм сучасної літературної мови, у мовотворчості В. Чабаненка нечисленні. Експресивні явища на ґрунті морфологічних норм спостерігаються лише в категоріях іменника. Мовна експресія, що створюється автором на ґрунті порушення синтаксичних норм, виникає в разі вживання ампліфікаційно-багатоступінчастої прикладки та повторення службових частин мови та вигука. Естетична картина світу поета В. Чабаненка – це вдале поєднання національного образного світобачення й філософського осмислення історичного процесу. Мовні засоби, залучені автором до творення образів ліричних творів, виявляють величезні потенції загальнонародної мови та неабиякі творчі можливості митця. Досліджені стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм свідчать про мовну віртуозність автора, а манера їх використання накладає відбиток на його індивідуальний стиль, якому притаманні палкий патріотизм, глибока пошана до людини праці.

Стаття присвячена висвітленню концепту ПІСНЯ як національної духовної цінності українського народу, що є символом єдності нації, виховання патріотизму сучас- ного молодого покоління, уособлює традиції та звичаї сьогодення, сприяє розвитку просвітни- цтва й освітянської діяльності суспільства. Проблеми розвитку духовності завжди цікавили людство, що давало підґрунтя для з’ясування потреб соціуму, виховання духовної й емоційної культур нації. Така ситуація зумовлена також необхідністю дослідження вербального вира- ження в сучасній українській мові концептів на позначення духовних цінностей загалом і в аспекті взаємодії національно-мовної й індивідуально-авторської картин світу, реалізованих, зокрема, у поетичному доробку В.С. Бойка – харківського письменника, громадського діяча. Окрім того, потреба звернення до текстів цього автора вмотивована інтересом до вивчення внутрішнього світу людини, до взаємодії мови та психіки, кореляції знаків культури з лекси- ко-семантичною системою. Сьогодні цінності як такі перестали бути предметом розгляду лише філософії та аксіології: їх розглядають у низці інших наук: культурології, політології, психології, педагогіці, літературознавстві й, нарешті, у лінгвістиці. Тож цінності охоплю- ють практично всі виміри людського життя: фізичний, суспільний, духовний, психічний. Така увага до цінностей цілком умотивована, позаяк їх вивчення відкриває шлях до розуміння самої природи людини, причин її дій і вчинків. Саме тому тема України червоною ниткою проходить крізь вірші В.С. Бойка, актуалізуючись практично в усіх концептах. Одним із них є концепт ПІСНЯ. Вона здатна передати найтонші відчуття й порухи душі ліричного героя, а також є важливим маркером патріотизму, адже для українців пісня постає чимось значно більшим, ніж просто родом словесно-музичного мистецтва.

У статті розглянуті засоби і методи патріотичного виховання; встановлено педагогічні методи виховання патріотизму; досліджено вплив вивчення історії та традицій регіону як засіб патріотичного виховання. визначено, що велике значення у вихованні патріотизму має вивчення історії рідного краю, культури, мови, традицій і звичаїв свого народу і своїх предків. Досліджено зміст, засоби та методи утворюють систему виховного процесу, адекватну меті виховання. Виявлено, що вибір засобів патріотичного виховання залежить від вікових та індивідуальних особливостей вихованців. Актуальність дослідження обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю проблеми патріотичного виховання в умовах поліетнічного і полікультурного регіону. Ефективність вирішення даної проблеми залежить від того, наскільки цілеспрямовано буде залучена молодь в соціально-культурну, в тому числі культурно-дозвільну діяльність.

Статтю присвячено особливостям патріотичного виховання і розвитку почуття толерантності як основоположного складника патріотичного виховання в умовах сучасних політичних подій. На фоні загострення міжнаціональних конфліктів та суспільних кризових явищ виявлено необхідність і доцільність переформатування основних підходів у напрямі патріотичного виховання молоді нині. У зазначеному контексті акцент має бути зміщено у бік виховання толерантного ставлення громадянина-патріота до інших громадян як у межах своєї країни, так і з-за кордону, що уособлює мирне співіснування людей з різними поглядами на життя, незалежно від їхнього віросповідання, політичних поглядів чи мови, яку вважають рідною. Увагу акцентовано на важливості розвитку поваги, шанобливого ставлення, бажанні примножувати та берегти культурні цінності і надбання рідного народу, проте разом із тим почуття патріотизму не повинне бути абсолютизованим і загостреним. У статті доведено, що останнє є рушійною силою у виникненні конфліктів через різне бачення і ступінь виявлення патріотизму. Головним чинником на шляху примирення та запобігання цьому є розвиток почуття толерантності як основоположного складника патріотичного виховання в умовах сьогодення, що визначено нами як виховання свідомого громадянина-патріота. У статті наголошено, що формування такого свідомого патріотизму має тривати впродовж усього навчально-виховного процесу всіма закладами освіти, включаючи домашнє виховання. Принагідно було зазначено, що найкращим способом виховання толерантності є власний приклад, тому вчитель має сам бути свідомим патріотом і взірцем для тих, хто навчається. Також було визначено, що оптимальні умови для продуктивного виховного процесу у зазначеному контексті можуть бути створені на заняттях з іноземної мови: пізнання культури іншого народу, говоріння іноземною мовою створює невидимий дотик до іншого світу, відмінного від власного, і формує шанобливе ставлення до нього. Розуміння того, що наш світ є багатогранним, сповненим різних культур, віросповідань, мов, звичаїв, поглядів, що саме ця різнобарвність має створювати певну гармонію, є шляхом до мирного співіснування і визначається нами як толерантне ставлення до оточуючих свідомого патріота. У межах вивчення іноземних мов окреслено спеціальний інструментарій у вигляді, зокрема, таких інтерактивних методик, покликаних сприяти в розвитку зазначених особистісних якостей, як: рольові ігри, підготовка спільних проєктів і презентацій, кейс-метод, дискусії у стилі толерантності.Ключові слова: патріотичне виховання, толерантність, свідомий громадянин-патріот, власний приклад, пізнання інших культур, інтерактивні методики. Viewing the political events today the article is devoted to the peculiarities of patriotic education and upbringing a sense of tolerance as its fundamental component. The need of reformatting the main approaches to patriotic education of young people today has been revealed taking into consideration growing quantity of interethnic conflicts and social crises. In this context, the emphasis should be shifted towards developing a tolerant attitude of the patriot-citizen to other citizens both within his own country and abroad, that makes possible the peaceful coexistence of people with different views on life, regardless of their religion, political views or the spoken language. Emphasis has been given to the importance of developing the sense of respect, desire to multiply and preserve the cultural values and heritage of the native country, but at the same time the sense of patriotism should not be absolute and sharpened. The article proves that the latter is a driving force in the emergence of conflicts, both multinational and among citizens of one country and nationality, that often happens because of different views on patriotism. The main factor in reconciling and preventing such conflicts is upbringing the sense of tolerance as a fundamental component of patriotic education in today’s conditions, that we define as the education of a reasonable citizen-patriot. The article emphasizes that the formation of such a reasonable patriotism should be continued throughout the educational process by all educational institutions, as well as be supported at home. It has been also stated that the best way to become tolerant is to see the true to life example, so the teacher himself must be a real patriot and a role model for students. It has been also determined that the optimal conditions for a productive educational process in this context can be created at foreign language classes: learning the culture of other people, speaking a foreign language creates an invisible touch to another world, different from their own and forms a respectful attitude to it. Understanding that our world is unique, full of different cultures, religions, languages, customs, views and that this diversity should create a certain harmony, is a way to peaceful coexistence and is defined by us as a tolerant attitude to others by a reasonable patriot. Within the study of foreign languages, special tools have been singled out, namely interactive methods for promoting the development of these personal qualities: role-playing games, preparation of joint projects and presentations, a case method, discussions in the style of tolerance.Key words: patriotic upbringing, tolerance, reasonable citizen-patriot, true to life examples, learning other cultures, interactive methods.

У періоди радикальних змін у суспільстві загострюється проблема цінностей, світ яких є багатоманітним. Він охоплює цінності матеріальні та духовні, соціальні й політичні, етичні та естетичні. Ціннісний зміст життя узагальнюється в художніх цінностях, котрі яскраво його втілюють завдяки художній образності творів мистецтва, звертаючись до почуттів і розуму людини, і таким чином стимулюють осмислення певної ціннісної проблеми, яка в результаті стане чи не стане власним надбанням реципієнта. Надаючи можливість пережити непрожите, стискаючи суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації й форм, доступних для особистісного прилучення до нього, мистецтво є своєрідним “банком даних” щодо архетипів поведінки, архетипів сприймання реальності та культури. І все це молода людина опановує через найнадійніше входження людини в соціум – мову. Слово мовлене характеризує як людину, так і суспільство, в якому вона живе. У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх є те, що вона виражає думки і почуття людини, містить у собі творче начало. Передбачаємо декілька нових технологічних прийомів, які, на нашу думку, допоможуть через слово прилучитися до художніх цінностей світу в процесі викладання гуманітарних дисциплін у мистецьких ВНЗ, розширивши нескінченну багатовимірність молодої людини: іншомовна мистецька терміно-ідіоматична “інкрустація” теоретичних гуманітарних дисциплін, що може слугувати засобом міжнародного спілкування і взаєморозуміння. Будучи раціональним осягненням цінностей і джерелом інформації, яке забезпечує процес пізнання фіксованих одиниць мови, оперування термінами в галузі мистецтва допоможе культурній орієнтації студента, його здатності спілкуватися іноземною мовою, не поводитись “асиметрично” в певних ситуаціях, що свідчитиме про мовну коректність і сприятиме подальшому розвитку чуття мови. 2) Мистецтво літературно-художнього перекладу (у нашому випадку це стосується світового театру і світової драматургії, поезії). Звертаємо увагу студентів на той факт, що, на відміну від музики, живопису, танцю, літературний твір чи не єдиний з видів мистецтва, що замкнений мовними межами. Українською мовою герої грецьких трагедій почали розмовляти завдяки видатним українським перекладачам Василеві Сімовичу, Андрію Содоморі, Борисові Тену, Тарасові Франку та ін. Студенти мають зрозуміти сутність праці перекладача художнього твору: виконання перекладу – не технічна справа, не «фото» тексту, який потребує буквального перекладу кожного слова, а використання перекладачем своїх вмінь і таланту для донесення читачам (глядачам, слухачам) максимальної близькості до смислів оригіналу. Якщо така мета досягнута, відбувається не лише популяризація тексту, а й розбудова мови, в сферу якої завдяки перекладу вноситься цей текст, мобілізуючи почуття мовного патріотизму читача. 3) Діалог культур як фундаментальна потреба людської спільноти, що дає можливість уникнути одномірності мови; дає змогу інтерпретувати думки, посилювати їх, обмірковувати, сперечатися тощо. Запропонована технологія представляє нові ракурси та акценти приєднання студентів до культурних традиційних та інноваційних практик спілкування і регулювання взаємовідносин з наявним буттям.

У статті проаналізовано сучасні засоби та методи національно-патріотичного виховання майбутніх офіцерів-прикордонників на заняттях з іноземної мови. На основі проведеного аналізу встановлено, що навчання та виховання курсантів на занятті з іноземної мови має розглядатися як одночасний процес під керівництвом викладача. Зазначено, що ефективність патріотичного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм, засобів та методів його організації. Досліджено, що серед методів патріотичного виховання пріоритетна роль належить активним методам навчання. Розроблено методичні рекомендації викладачам з метою виховання патріотизму курсантів на заняттях з іноземної мови. На основі узагальнення встановлено, що від професійності викладача, його патріотичних настроїв та відданості своїй справі залежить, які сучасні засоби та методи він обере, наскільки повно він зможе розкрити виховний потенціал навчального матеріалу.

У статті висвітлюється важливість і актуальність формування єдиного гуманітарного простору країни, який буде сприяти консолідації українського народу, його об’єднанню в умовах посилення зовнішніх загроз, зокрема гібридної агресії з боку Російської Федерації, формуванню загальноукраїнської ідентичності. Підкреслюється, що саме гуманітарні чинники лежать в основі й економічної, і військової безпеки, оскільки, коли нівелюється національна самосвідомість, втрачається власна мова, історія, почуття патріотизму та пошани до рідної держави, то нація та держава приречені на деградацію та вимирання. Серед проблем, що гальмують розвиток гуманітарної політики в Україні, слід виділити: недостатність фінансування (здебільшого культура фінансується за залишковим принципом), недостатній рівень розвитку державного менеджменту, недосконалість законодавчої бази, недостатню ефективність гуманітарної політики на різних рівнях управління, відсутність потужного аналітичного забезпечення галузі, низький рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення тощо. Акцентується увага на необхідності підтримки української мови, культури, збереження та популяризації вітчизняної історико-культурної спадщини, розвитку освіти, науки тощо. Зазначається, що державна мова є потужним безпековим чинником, основними ознаками-проявами якого є утвердження єдиної національної ідентифікації та консолідація українського суспільства на базі єдиного мовно-культурного простору; усвідомлення окремішності, самостійності та самодостатності свої нації-держави. Наголошується на важливості формування ефективної державної інформаційної політики, яка повинна протидіяти інформаційним загрозам із боку Російської Федерації та сприяти побудові у країні потужного демократичного інформаційного суспільства, активному його входженню у світовий інформаційний простір.

У статті висвітлено особливості використання діалогічних методів під час викладання навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням». Визначено значення зазначених навчальних дисциплін для формування особистісного потенціалу майбутніх захисників кордону, патріотизму та відданості Батьківщині. Детально розкрито необхідність опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками комунікативними уміннями і навичками, формування у них відповідного типу мовної та комунікативної поведінки. З’ясовано, що під час вивчення навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням» важливе значення має використання діалогових методів навчання, зокрема евристичних бесід, презентацій, «мозкового штурму», «круглих столів», «ділових ігор», практичних групових й індивідуальних вправ, обговорень відеозаписів тощо. Запропоновано під час вивчення «Історії України та української культури» методом «мозкового штурму» та під час «круглих столів» обговорювати низку проблем щодо походження української держави, творення русько-української нації, ґенези українського козацтва, особливостей формування масової свідомості сучасної України, різних моделей української ідентичності. Це дозволить розширити розуміння курсантами актуальних проблем української історії, удосконалити їхні вміння аргументувати свою думку та слухати інших. Щодо навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» авторки вважають, що використання діалогічних методів дозволяє підготувати майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікації з громадянами у пунктах пропуску через державний кордон. Запропоновано для розвитку навичок професійної взаємодії та комунікації майбутніх офіцерів-прикордонників навчати їх вести діалог, узгоджувати зусилля, підтримувати зворотній зв’язок, досягати взаєморозуміння. Детально розкрито значення «ділових ігор», які є важливим елементом спільної діяльності щодо вирішення професійно важливих завдань. Загалом доведено, що використання діалогічних методів дозволяє розширити простір співробітництва на рівнях «викладач – курсант», «курсант – курсант», вчити курсантів комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних сферах і жанрах мовлення, спільно вирішувати проблеми.

У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.

У статті розглядаються проблемні питання застосування емпоронімів у міському інформаційному медіа просторі. Проаналізовано технології смислопородження і маніпулювання. Мета статті — вивчення емпоронімів Казахстану на сучасному етапі історичного розвитку казахського суспільства і держави. Об’єкт дослідження — емпороніми як одиниці-номінанти реалій сучасного міського простору. Предмет дослідження — особливості емпоронімов казахської мови. Матеріалом дослідження було обрано емпороніми-номінації найбільших торговельних об’єктів міста Нур-Султан. Одиниці для аналізу відбиралися методом суцільної вибірки, при якому вивченню підлягали лексеми і синтаксичні конструкції у відповідності до їхньої послідовності в поданні у дискурсі. Результати дослідження: виявлено особливості формування емпоронімічного простору сучасного Казахстану, специфіку формування емпоронімов під впливом трансформацій соціокультурної реальності. Висновки. Результати проведеного дослідження надають змогу зробити висновок, що система емпоронімов сучасної казахської мови формується під сильним впливом англійської мови. У той же час, на сьогоднішній день номінації міських об’єктів часто апелюють до історичного минулого казахів, відображають інтенцію до впливу на емоційну сферу реципієнта, містять відсилки до почуття патріотизму та історичної гордості. Результати дослідження можуть знайти своє практичне застосування у процесі подальшого вивчення змін казахської мови під впливом соціокультурних чинників, виявлення взаємозв’язків між лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Результати можуть бути корисними у проведенні досліджень, виконаних у руслі медіа простору лінгвістики.

Політична журналістика є однією з визначних галузей журналістики, яка передбачає маніпулятивний вплив, віддзеркалений у використанні мовних засобів, зокрема метафор. У статті розглядається проблема антропоморфного метафоричного моделювання сфери-мішені Brexit – поняття, яке стало відомим у глобальному масштабі протягом п’яти років із моменту його створення. Brexit як політичний процес і референдум, що відбувся у Великобританії у 2016 році, має такі структурні елементи: «Референдум», «Велика Британія», «виборець», «Європейський Союз», «політичний процес» і «стратегія». Такі елементи стають об’єктом метафоричного моделювання політичної публіцистики Бориса Джонсона. Під час дослідження вдалося виявити, що найчисельнішою групою метафор є ті, які належать до сфери-джерела «Людина» й мають назву антропоморфні метафори. Теоретичні погляди Джорджа Лакоффа й Марка Джонсона на метафору, що розглядається як спосіб розуміння однієї концептуальної сфери через іншу, дають можливість авторам визначити групу фреймів антропологічних метафор, які виявляють образну складову частину концепту Brexit у публіцистиці Бориса Джонсона, зокрема: «Психологічна діяльність», «Анатомічні органи», «Культурний фон». Саме антропоморфні метафори, що асоціюються з людством, його культурою та фізичним середовищем, створюють атмосферу згуртованості й апелюють до емоційної сфери читача, його патріотизму, гідності й відчуття самоідентичності. Результати дослідження доводять, що антропологічне метафоричне моделювання є надзвичайно ефективним маніпулятивним засобом, який використовується Джонсоном із метою створення бажаної суспільно-політичної картини у свідомості читачів і впливу на їхню думку щодо Брекзиту, його позитивних аспектів і наслідків. Наше дослідження може стати підґрунтям для покращення та оптимізації технік мовленнєвого маніпулювання політичними структурами. Також результати проведеної роботи можуть знайти застосування для підвищення соціально-політичної самосвідомості індивідуумів через розвиток критичного ставлення до текстів політичної публіцистики.

Мета. Стаття присвячена вивченню механізмів використання психологічних засобів і протистояння агресивним намірам Росії. Методика. У процесі досліджень використано загальнонаукові методи: порівняльний аналіз і логічне узагальнення. Результати. У статті запропоновано організацію попереджувальних заходів на основі використання гуманітарного інструментарію. Виявлено причини безвідповідального вторгнення агресора в суверенне суспільство та мотиви державної агресивності росіян. Визначено у цих процесах місце і роль мовного контенту. Росіяни, у результаті використання фейкового інформування населення, створюють передумови до, нібито, протестних настроїв людей та нагло ідуть «визволяти російськомовних», здійснюють анексію української території і т.д. Названо недосконалості ідеології, що там панує... Наукова новизна полягає у висвітленні окремих розбіжностей у поглядах на російську монолітність. Окремі зарубіжні (здебільшого російські) політологи стверджують, що там народ масово підтримує свого правителя – президента, в силу численних соціальних і політичних, інформаційних чинників. Це відбувається, навіть, при тому, що він та його оточення безоглядно не лише «фейкують», а й безоглядно грабують народні ресурси і безсоромно вивозять награбоване за кордон, нагло лякаючи ним (закордоном) пограбованих…і вони вірять йому…бо у росіян нібито така ментальність. Хто не вірить, йому «пришивають ярлик» запроданця і так триває століттями. Вони, у принципі, патріоти і, навіть, у «ярмі вірності вождеві» завжди почуваються «щасливішими», ніж всі європейці разом узяті…Практична значимість полягає у реалізації певних заходів державою для попередження широкомасштабної агресії росіян, активізації державотворчих процесів в Україні. Виявлено, що багато українців уподобляються росіянам. Колись, комуністичними ідеологами стверджувалося, що ми браття, і суспільство повірило цьому, і теж, як засвідчує громадська думка, громадяни отримали право… першими гинути за… своїх гнобителів. Встановлено, що хто сіє зневіру в душах українців, хто позбавляє їх надії та оптимізму і чому ми це комусь дозволяємо. Висвітлено погляди на ці проблеми людей, які неупереджено оцінюють агресію росіян в Україні.

У доповіді представлено ініціативу Уповноваженого із захисту державної мови, відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України та Педагогічного музею України щодо створення у закладах загальної середньої освіти експозиційного простору з вивчення, утвердження і популяризації української мови. Основними завданнями експозиційного простору є виховання в молоді патріотизму, формування активної громадянської позиції, ціннісного ставлення до української мови, історії, культури українського народу, мовної стійкості, стимулювання дослідницької діяльності здобувачів освіти тощо.