Journal articles: 'Мовна культура'

1

Поляренко, Валерія Сергіївна. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (September 15, 2015): 181–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.266.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

МЕН’Ї, ЯН. "ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 175–79. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.26.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано проблему комунікативної культури як соціально-психологічного складника у струк- турі особистості, що дозволяє особистості розвиватись у гармонії із загальнолюдською культурою та набувати соціальну стійкість. Визначено, що в її основі лежать моральні цінності, знання про види і форми спілкування, якості, потрібні для повноцінного спілкування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування значення кому- нікативної культури здобувачів вищої освіти для їх професійного становлення під час навчання. Подано теоре- тичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Проаналізовано різні авторські погляди на поняття «комунікативна культура». Узагальнено культуроутворюючі компоненти комунікативної культури: емо- ційна культура або культура почуттів, культура мислення та мовна культура. Установлено, що комунікативна культура передбачає наявність комунікативного ідеалу, системи комунікатив- них норм і правил, власних комунікативних здібностей і вмінь. Визначено, що комунікативна культура забезпечує готовність особистості до життєвого і професійного самовизначення та є умовою успішного професійного роз- витку майбутнього фахівця. Виявлено професійні компоненти комунікативної культури фахівця. Доведено, що засобом та умовою комунікативної культури є комунікативна діяльність, тому під час професійної підготовки здо- бувачів вищої освіти висуваються вимоги, яким має відповідати комунікативна діяльність майбутнього фахівця. Для фахівця як суб'єкта професійної діяльності способом пізнання і перетворення світу є професійна культура, а способом перетворення себе – комунікативна культура. У цьому випадку комунікативна культура є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і вмінь, за допомогою яких людина уникає психологічних труднощів і прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Нагорняк, М. В. "Мовна культура ведучого інформаційних радіопрограм." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, Вип. 7 (1998): 52–56.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Шакура, Ю. О. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-19.

Full text

Abstract:

У статті розкривається сутність поняття «мовна культура студента» як підсистема педагогічної культури сучасного вчителя, як важлива складова частина його професійної компетентності. Автор доводить думку про те, що мовна культура майбутніх учителів великою мірою залежить від рівня сформованості у них мотивації до вивчення рідної мови, усвідомлення ними потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні, актуального рівня сформованості культури їхнього мовлення. Основна увага автора зосереджена на обґрунтуванні психолого-педагогічних умов формування мовної культури майбутнього фахівця через створення позитивної мотивації до вивчення рідної мови у навчальному закладі, усвідомленої потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні; збагаченні системи професійно-значущих знань, умінь і навичок у процесі фахової підготовки, зокрема оволодінні культурою професійного мовлення на основі фахової лексики, української фразеології, професійно- орієнтованих текстів та опрацювання професійно-комунікативних ситуацій та впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів. Також у роботі наголошується на необхідності впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів через залученням студентів до індивідуальної чи колективної роботи під час інноваційних занять. Авторка також зосереджує увагу на аналізі основних шляхів реалізації психолого-педагогічних умов через організацію освітнього процесу в педагогічному коледжі та виділенні найефективніших з них. Ключовою позицією змісту дослідження є висновок про те, що від творчості, професійної майстерності, високої ерудиції залежать успіхи у вирішенні завдань становлення майбутніх фахівців, які володіють культурою професійного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Лебедєва, Людмила. "НАВЧАННЯ ПОДОЛАННЮ ТРУДНОЩІВ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ НА ЗАНЯТТІ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 199–209. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.80.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті теоретичні основи щодо відмінностей між культурами, які призводять до певних труднощів у спілкуванні. Ці труднощі можуть носити як суб'єктивний, так і об’єктивний характер, тобто вони не можуть бути пов'язані ні з особистістю комуніканта, ні з його психологічним станом. Вони також не мають нічого спільного з наявністю або відсутністю досвіду міжкультурної комунікації співрозмовника, але вони можуть бути викликані певними об'єктивними факторами. Відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, випускник вищої школи повинен знати іноземні мови як засоби міжособистісного та професійного спілкування та соціального та культурного розвитку особистості. Випускник вищої школи повинен добре усвідомлювати формування ціннісного розуміння за допомогою діалогів культур рідної та іноземної мов.Слід враховувати, що іноземна мова, як правило, відображає культурні та національні ментальні та розумові особливості носіїв мови (стереотипи, когнітивні схеми тощо), що сформувалися в культурі мови, яка опановується. Усі вищезазначені особливості безпосередньо впливають на способи мислення та способи передачі мови в процесі перекладу. Вони також впливають на тлумачення мовних знаків у категоріях культурного коду.Для здобуття культурної обізнаності з іноземною мовою студенти мають опанувати такі питання:1. Наукові ідеї предметів і засобів спілкування, типів комунікацій, а також комунікативних структур актів та інших концепцій загальної теорії спілкування;2. Ідеї основних аспектів взаємних умов та взаємного проникнення в культуру та спілкування та культуру та мову. Студенти повинні розвивати навички культурного аналізу матеріалу та вміння розрізняти схожість та відмінності у вітчизняній та зарубіжній культурах.3. Ідеї доступних словників та довідкових посібників, що містять мовну, культурну та країнознавчу інформацію.4. Компетентність у національних та культурних відмінностях рідної та іноземної мов. Проаналізувавши вищезгаданий матеріал, можна зробити висновок про існування певних особливостей, які створюють мовні бар’єри та перешкоджають процесу спілкування. Вивчені шляхи покращення комунікації. Проведено аналіз створення викладачем спеціальних умов, що мотивують навчання. Запропоновані практичні рекомендації щодо створення ефективної міжкультурної комунікації, формування умінь сприймати і розуміти партнера по іншомовному спілкуванні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Галдецька, Ірина. "РОЗВИТОК НАВИЧОК ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СИСТЕМИ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 57–66. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.57-66.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються особливості педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС України), яке сприяє адаптації молодого викладача до педагогічної діяльності, розглядаються можливості формування навичок педагогічного спілкування шляхом відповідного тренінгу, що включає в себе вправи, спрямовані на практичне оволодіння процедурою і технологією педагогічної комунікації на основі відпрацьовування в заданих педагогічних ситуаціях. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування викладача зі студентами на занятті і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, завдяки якому створюється сприятлива атмосфера для позитивних змін особистості викладача, розвитку особистості студента, оволодіння ним знаннями й уміннями, необхідними для становлення майбутнього фахівця. Звертається увага на необхідність розвитку культури спілкування та мовної культури викладача ЗВО, використання ефективних засобів формування комунікабельності. Для викладача ЗВО мовна культура є невід’ємним елементом його педагогічного спілкування, а мова – робочим інструментом викладача, засобом повідомлення навчальної інформації, засобом емоційного впливу, засобом навчання і виховання в цілому та формування мовної культури студентів. Зазначається, що педагогічний вплив викладачів на курсантів чи студентів через педагогічне спілкування повинен бути систематичним і безперервним. В статті наголошується на важливості вироблення власного індивідуального стилю спілкування викладача з курсантами і слухачами, формування якого пов’язано з розвитком творчої індивідуальності викладача. Автор також розглядає психологічні особливості і методи формування ораторської майстерності, яка є важливою складовою педагогічного спілкування, розкрито найбільш розповсюджені прийоми ораторського мистецтва, яким може користуватись викладач ЗВО системи МВС України. Ключові слова: педагогічне спілкування, мовна культура, ораторська майстерність, вищий навчальний заклад системи МВС, індивідуальний стиль спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття. Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Hurbanska, Svitlana. "THE NATIONAL LANGUAGE PICTURE OF THE WORLD: THE TRIAD LANGUAGE – CULTURE – HUMAN." Naukovì zapiski Nacìonalʹnogo unìversitetu «Ostrozʹka akademìâ». Serìâ «Fìlologìâ» 1, no. 12(80) (December 23, 2021): 135–38. http://dx.doi.org/10.25264/2519-2558-2021-12(80)-135-138.

Full text

Abstract:

In this article the anthropocentric approach to the study of the national language picture of the world through the prism of linguistic and cultural interaction is offered; the role of non-equivalent vocabulary in the language and conceptual picture of the world is determined due to the theoretical and methodological principles of the linguocultural aspect of research. The accentuation of the human factor as one of the central ones in anthropocentric linguistics brings to the fore the need to study the problems of describing the language structure, as well as the tasks of comprehensive study of the language personality, capable of generating and understanding speech. The establishing of the relationship between the language and culture on the example of non-equivalent vocabulary promotes the revealing of the national cultural specifics of the researched units, and defining universal phenomena, that are inherent in each individual national cultural community. The linguocultural research involves in-depth study of language units, the semantic structure of which is marked by national specifics. The relevance of this research is defined by contrastive and typological approach to the analysis of language signs, especially non-equivalent linguistic material. Various mechanisms of the language and culture interaction on the example of non-equivalent vocabulary are studied, taking into account the urgency of this research, which is determined by the interest in modern linguistic works to the investigation of linguocultural concepts actualization in the process of сoncept space modeling.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Гурман, О. М., and І. М. Комарницький. "КОРПОРАТИВНІ КУЛЬТУРИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ ТА МЕНТАЛЬНІ ДОМІНАНТИ УКРАЇНСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ: СТРУКТУРНО-ЦІННІСНИЙ АНАЛІЗ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 105–15. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-14.

Full text

Abstract:

Глобалізація світової економіки, злиття капіталів та інтернаціоналізація компаній зумовлює поступове зникнення економічних відмінностей. При цьому домінантним у забезпеченні конкурентоспромож-ності стає чинник корпоративної культури — базовий елемент інтелектуального капіталу. Присутність на українському ринку світових корпорацій актуалізує необхідність розуміння цінностей, сутності, відмінностей корпоративних культур та колаборації з ними ментальності українських працівників. У статті розглянуто зміст, сутність, структуру та цінності корпоративних культур найбільших автовиробників світу — “Toyota Motor Corporationˮ, “Volkswagen Groupˮ та “General Motorsˮ. Досліджено, що у випадку впровадження кор-поративної культури в свої представництва у новій країні керівництва транснаціональних компаній уважно вивчають місцеві особливості, менталітет людей та національні цінності і те, як їх можна адаптувати до своєї культури. Наведено найуживаніший підхід до вивчення національної складової в корпоративній культурі компанії, розроблений голландським дослідником проблематики крос-культурного менеджменту Г. Хофстеде. Розглянуто особливості національної складової в корпоративній культурі України, США, Японії та Німеччини. Консолідовано ментальні характеристики національної складової у корпоративній культурі українців. До-сліджено корпоративну культуру дилерського центру “Toyota Motor Corporationˮ — ТОВ “Гранд моторˮ у м. Хмельницькому. Доведено, що корпоративна культура підвищує ефективність роботи команди і вирішує задачі як індивідуального розвитку співробітників, так і розвитку компанії загалом. Вона створює передумови для формування стійкого та ефективно працюючого колективу, що чітко представляє місію компанії. Зроб-лено висновок, що вміле управління корпоративною культурою та використання її потенціалу робить можли-вими підвищення ефективності діяльності компанії та генерує позитивні економічні наслідки, такі як підви-щення відданості працівників та розвиток співпраці, вища продуктивність праці, краще виконання своїх функцій і покращення процесу прийняття рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Білецька, Оксана Олександрівна. "МОВНА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ-МІЖНАРОДНИКІВ: ВИТОКИ І СЬОГОДЕННЯ." Питання культурології, no. 34 (December 7, 2018): 170–79. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.34.2018.154066.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Петруня-Пилявська, Наталія. "ТИПОЛОГІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 9 (January 10, 2020): 81–84. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.018.

Full text

Abstract:

Проаналізовано, що типологізація культури є розгляд культури та її специфічні культурологічні підходи відповідно до її внутрішньої динаміки та історичного розвитку, класифікаційні особливості, розподілу за типами культур людської цивілізації. Простежено, що процедура типологізації культур залежить від обраного критерію, тому теорія культури може запропонувати різноманітні варіанти класифікацій. Виділено такі типи культур: етнічна культура, з розглядом дефініції «етнічність». Показано, що етнічна культура найбільше виявляється у таких сферах, як природна, або національна, мова, а також в певному порядку побуту, у повсякденній поведінці, в традиціях, звичаях, віруваннях, типових ментально-психологічних рисах її носіїв. Зроблено висновок, що вищою формою етнічності в сучасному світі є нація і що на фундаменті етнічної спільності часто виникають національні культури. Доведено, що національна культура вміщує всю сукупність цінностей, норм, звичаїв, вірувань людей, що належать до однієї нації, тобто тих, хто має територіальну, господарську, ментальну і мовленнєву спільність. Простежено, що концептуальним підходом у типологізації культури є загальновизнана основа для об’єднання культур у групи, якою слугує поняття «культурна епоха». Зіставлено формалізаційний і цивілізаційний підходи у типологізації культур. Доведено, що цивілізаційний підхід у типологізації культур розрізняє окремі цивілізації за такими характерологічними критеріями, як історичний період, географічний простір, провідна технологія виробництва, політичні відносини, специфіка духовного життя. Проаналізовано, що загальновизнаною в теорії культури є історична типологізація культур, концептуальним підходом якої є класифікація за історичним типом із подальшими узагальненнями, виокремленнями типових груп і тенденцій розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Ма, Сіньюань. "Активізація творчої діяльності піаністів з Китаю в контексті світової виконавської культури." Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (December 27, 2019): 161–67. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.26.

Full text

Abstract:

Cтаття розкриває культуротворчу сутність фортепіано, яке залишається одним із найдоступніших і найпотужніших носіїв музики. У культурах багатьох країн, включаючи й азіатські, музична культура та її розвиток за допомогою фортепіанного виконавства тісно пов’язані. Сучасна культура фортепіанного виконавства в Китаї пройшла довгий шлях бурхливого розвитку, масової популяризації та комерціалізації музичного мистецтва протягом багатьох років, тому можна стверджувати, що сьогодні не існує дефіциту китайських піаністів та їх виконавської творчості у світовій музичній культурі. На світовому ринку музичних послуг з’явився феномен китайської піаністичної культури. Доказами цього є велика кількість переможців Міжнародних конкурсів, а також наявність багатьох випускників престижних музичних закладів освіти, які походять з Азії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Матковська, М. В. "ДОМІНАНТНІ РИСИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ БРИТАНЦІВ." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 219–24. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-33.

Full text

Abstract:

У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Бондарчук, Олена, and Наталія Лисецька. "КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД: ДО ПИТАННЯ ТРАНСФЕРУ КУЛЬТУРНО МАРКОВАНИХ ТЕКСТОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ (НІМЕЦЬКА ТА УКРАЇНСЬКА МОВИ)." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-6.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано культурно марковану лексику як одну з основних труднощів у перекладі. Зосереджено увагу на транслятології як окремій галузі сучасних перекладознавчих досліджень, визначено переклад як обʼємне поняття у тріаді «мова, текст, культура», описано транслятологію як дисципліну з погляду відмінностей лінгвістичного та концептуального перекладу. У науковій розвідці зосереджено увагу на концептуальному перекладі як способі передачі культури. Скопос постає основним важелем для визначення прийомів перекладу безеквівалентної лексики. Важливо передати не прочитане чи почуте, а сказане й подумане, враховуючи функцію, комунікативну мету вихідного тексту. Лінгвістичний переклад для виконання цього завдання є недостатнім, тому потрібно послугуватися перекладом концептуальним. Проблематика культурно маркованої лексики полягає у відмінностях мови-джерела та мови перекладу. Сюди належать як експліцитні, так і імпліцитні й інтертекстуальні культурні відношення в текстах. Особливу увагу приділено концепту як основному терміну лінгвокультурології та концептології. Наявність концепту у свідомості певної лінгвокультури свідчить про його культурологічну вагомість й актуальність для носіїв мови. Зіставляючи дві культури, виявляємо повні чи часткові лакуни та так установлюється специфіка певної мовної спільноти. Для розуміння й перекладу культурно маркованої лексики недостатньо просто знати лексику та граматику – потрібно мати певні компетенції в міжкультурній комунікації, володіти знаннями про традиції, звичаї, звички, типову поведінку носіїв мови. Коротко описано проблему неологізмів для трансляторів. Запропоновано кроки для дидактизації перекладу культурно маркованої лексики на теоретичних курсах і практичних заняттях із перекладу. Це опис, реконструкція, інтерпретація, визначення культурної значущості. Наведено кілька основних способів для передачі культурно маркованої лексики. У статті підкреслено вагомість перекладача як посередника між двома культурами та важливість рівня його професійності для адекватного та доцільного перекладу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Forkosh, S. M. "Методологічний пошук у полі сучасної культури." Grani 19, no. 4 (March 2, 2016): 18–22. http://dx.doi.org/10.15421/1716072.

Full text

Abstract:

Сучасні стратегії дослідження культури зазнають суттєвих змін пов’язаних із принципами і підходами реалізації самих дослідницьких проектів. В умовах глобалізації склалася ситуація, в якій дослідження феномена культури і культурної традиції, її статусу і ролі в культурно-історичному процесі стає одним з найбільш перспективних напрямків сучасного соціально-філософського пізнання. Буття культурної традиції є безперервною комунікацією в єдності історичного і футурологічного вимірювань. Вона є способом зв’язків змістовних просторово-часових характеристик соціальної реальності. У цьому полягають її спрямованість і евристичність. Одна з найважливіших функцій культурної традиції полягає в тому, що вона стабілізує механізм, завдяки якому здійснюється спрямована реінтерпретація світоглядних ідей і фундаментальних символів культури віднсно до нових завдань і потреб, а досвід поколінь адаптується до соціально-історичних умов сучасності. На даний час можна виділити три підходи в дослідженні як культури в цілому, так і культурної традиції зокрема, які тематично охоплюють велику частину дослідницьких стратегій: парадигмальні бачення; тезаурусна динаміка; еволюціонуюча традиція. Найвиразніше реалізацію даних підходів можна побачити в методологічній схемі, яка також відповідає трансформаційним процесам у сучасній культурі: лінгвістичні знаки - теоретичний сенс - соціальний зміст. Розроблене ж соціологами поняття практик найбільш адекватно охоплює прояви сучасної культури і дає можливість охопити культуру через три аспекти - проективний, діяльний і результативний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ПОЛЄЖАЄВ, Юрій. "КУЛЬТУРНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: НАУКОВА ДИСКУСІЯ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-98-107.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ У статті висвітлено наукову дискусію щодо культурної грамотності як педагогічної категорії, наведено погляди вчених на дефініцію цього феномена з позицій філософії, педагогіки, культурології, лінгвістики, психології. Розкрито сутність понять «культура» та «культурна грамотність». Зазначено, що культура є багатоаспектним поняттям, чим пояснюється різноплановість його тлумачень, але в основі культури – завжди система цінностей. Підкреслюється, що професійна культура майбутнього фахівця визначається якістю підготовки у вищій школі, а рівень культури особистості впливає на її кар’єру та життя. Акцентується на тому, що проблема культурної грамотності стає сьогодні однією з найважливіших проблем, які забезпечують успішність комунікації, в тому числі – міжмовної. Вказується на те, що культурна грамотність є системою базових знань (у всіх сферах людської діяльності), необхідною людині для того, щоб орієнтуватися в сучасному світі. Систематизовано й узагальнено історичні аспекти філософського розуміння культури та культурної грамотності; проаналізовано окремі теорії та концепції культурної грамотності: для успішного володіння мовою необхідне глибоке знання відповідної національної культури партнерів по комунікації (Е. Hirsh); грамотність не набувається природно – їй необхідно навчатися (C. Kramsch). Здійснено порівняльний аналіз дефініцій поняття «культурна грамотність» у сучасних педагогічних дослідженнях, на основі якого сформульовано авторське визначення педагогічної категорії «культурна грамотність»: це – комплексна система знань, цінностей і регулятивів людської діяльності, що забезпечує адекватне сприйняття й розуміння отриманої інформації; виступає засобом ефективної міжкультурної взаємодії та міжмовної комунікації; дає змогу орієнтуватися в сучасному світі безперервних динамічних трансформацій і перебувати в гармонії з ним; впливає на життя й кар’єру особистості в умовах глобалізації. Обґрунтовано необхідність подальшого наукового пошуку в контексті вивчення процесу формування культурної грамотності в майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки. Ключові слова: глобалізація, знання, комунікація, культура, культурна грамотність, мова, цінності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Мороз, Лариса. "Розвиток мовленнєвої культури психолога шляхом використання інтерактивних методів навчання." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T2 (2020): 102–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-102-120.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу ефективності використання інтерактивних методівнавчання у розвитку мовленнєвої культури психолога, зокрема окреслено підходи науковців щодо створення освітнього середовища та методики організації інтерактивного навчання. Акцентується увага на важливості розвитку мовленнєвої культури психолога як складника його професійної компетентності через залучення до інтерактиву. Метою дослідження є аналіз теоретичних та практичних підходів до проблеми використання інтерактивних методів навчання у розвитку мовленнєвої культури психолога у сучасній психолого-педагогічній науці, обґрунтування та відбір інтерактивних методів відповідно до цілей, змісту та програмних результатів навчання в умовах закладу післядипломної освіти. Методологічною основою дослідженняє положення гуманістичної парадигми філософії освіти; методологічні підходи (системний, гуманістичний, комунікативний, діяльнісний, компетентнісний і контекстний); положення про єдність пізнавальної теоретичної та практичної діяльності, активність суб’єкта в навчальній і мовленнєвій діяльності; психолого-педагогічні теорії інтерактивного, особистісного орієнтованого навчання, розвитку та саморозвитку мовленнєвої компетентності; специфічні принципи розвитку мовленнєвої культури майбутніх практичних психологів. На основі вивчення та систематизації інтерактивних методів, досвіду викладання розроблено завдання здобувачам післядипломної освіти з дисципліни «Розвиток мовленнєвої культури психолога». У відборі змісту практичних завдань та вправ враховували інформативність, наближенісь до практичної діяльності психолога; орієнтацію на доступність та сприймання аудиторією з різними рівнями актуальної готовності; спрямованість на розвиток подальшої самоосвітньої діяльності та використання знань та умінь в їх практичній діяльності. Використання інтерактивних технологій навчання дорослих окреслюють нові можливості, пов’язані з підвищенням ефективності навчального процесу за рахунок посилення пізнавального інтересу та міжособистісної взаємодії шляхом зовнішнього діалогу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Iнтepaктивнa дiяльнicть зaбeзпeчує високий рівень пpoфeciйнoї кoмпeтeнтнocтi чepeз включeння учacникiв ocвiтньoгo пpoцecу в ocмиcлeнe пepeживaння iндивiдуaльнoї й кoлeктивнoї дiяльнocтi для нaгpoмaджeння дocвiду, дозволяє викладачеві процес контролю та оцінки знань, умінь і навичок зробити більш гнучким і гуманним, оскільки інтерактивне навчання має характер співробітництва та довіри. Ключові слова: андрагогіка, інтерактивне навчання, інтерактивні методи, мовленнєва культура психолога, мовна компетентність, розвиток мовленнєвої культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Атаманова, Наталя Віталіївна, and Олексій Володимирович Дяченко. "ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРАВОПОРЯДКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.12.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Mishenina, Tetyana M., and Iryna A. Selyshcheva. "Формування змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у фаховій підготовці філологів із додатковою спеціальністю «Історія»." Educational Dimension 56, no. 4 (March 29, 2021): 143–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v56i4.4439.

Full text

Abstract:

Публікація присвячення питанню формуванню змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у процесі фахової підготовки філологів із додатковою спеціальністю «Історія». Зміст курсу розглядається з огляду на провідну функцію як основу для інтегрування змісту фахового навчання на фундаментальному й методологічному рівнях. У процесі розроблення курсу інтегрування ураховувався ступінь інтегрування предметний (у межах курсу); міжпредметний (у межах суголосних дисциплін, важливим чинником є врахування засвоєння категорійного апарату галузі в тісному взаємозв’язку з іншою (Лінгвістика й Історія); ролі курсу в системі, взаємовплив курсів фахового спрямування (у змісті освітнього процесу). Міждисциплінарна взаємодія у процесі підготовки майбутніх філологів забезпечує ефективність у формуванні компетентностей, необхідних для розширення уявлення про лінгвокультурологію, яка визначає взаємозв’язок і взаємодію культури й мови у їх функціонування й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у їх єдності мовного й культурного змісту. Обґрунтовано змістові блоки у структурі курсу «Лінгвокультурологія»: Лінгвокультурологія як наука і навчальна дисципліна. Дискурсивно-прагматичні характеристики лінгвокультурних універсалій. Історико-культурні дескриптори лінгвокультурологічного дискурсу. Категорійно-понятійний апарат у змісті інтегративного курсу подається відповідно до теми. Зміст виокремлених тем (1.1. Онтологія лінгвокультурології. Взаємозв’язки лінгвокультурології з іншими галузями знання. 1.2. Ціннісно-комунікативна природа лінгвокультурології. Поняття лінгвокультуреми в інформаційно-семіотичному полі культури. 1.3. Мовна картина світу. Мовно-культурна особистість. 2.1. Моделі світу як історичний тип культури і когнітивно-культурний сценарій діяльності особистості. Вербалізація моделей світу в українській та інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 2.2. Поняття про фонові знання. Функційний і світоглядний складники безеквівалентної й еквівалентної лексики як механізм вираження етнокультурної специфіки. Концепт та його репрезентація в різних видах мистецтва. 2.3. Пареміологічна репрезентація етномовної свідомості в українській й інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 3.1. Лінгвокультурема в ґенезі української культури: традиції і трансформації. 3.2. Релігійні й культурно-рефлексійні детермінанти культури. Толерантність й емпатія як дескриптори сучасної моделі міжкультурної комунікації.) описано з урахуванням принципів науковості, наступності і послідовності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Derzhko, I. Z. "Політична культура громадянського суспільства в контексті синергетичної парадигми." Grani 18, no. 1 (December 22, 2014): 11–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715002.

Full text

Abstract:

Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політична культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, духовної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політичними процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення політичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерувати, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресурсів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і властива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Зінченко, Вікторія Миколаївна, Олександр Миколайович Романуха, Світлана Казимирівна Ревуцька, and Поліна Олександрівна Чевердак. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МОВНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ." Information Technologies and Learning Tools 79, no. 5 (October 28, 2020): 184–98. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.2997.

Full text

Abstract:

У сучасних умовах розвитку й широкого застосування комп’ютерної техніки навчальний процес у закладах вищої освіти має будуватись із застосуванням інформаційних технологій, що сприяє диференціації, гуманізації та гуманітаризації освіти, інтенсивному розвиткові й реалізації духовного та інтелектуального потенціалу студентів. Висока культура мовлення є складником загальної людської культури. Сьогодні збільшився інтерес до української мови як державної і студентам недостатньо мати набуті в школі знання. Випускник закладу вищої освіти повинен досконало знати українську мову і використовувати її в процесі виконанні службових обов’язків. Сформовані мовно-мовленнєві і мовно- професійні компетентності сприяють оволодінню фахом, підвищують ефективність праці, позитивно впливають на ділові стосунки. Для спеціаліста економічного профілю висока культура усного й писемного мовлення – не лише відображення його професійності, толерантності, вихованості, інтелігентності. Вона визначає культуру його праці, а також, що є найважливішим, культуру взаємин у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Саме пошук інноваційних ефективних методик викладання мовних курсів в економічних закладах вищої освіти зумовлює дослідження особливостей формування мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічних спеціальностей засобами сучасних інформаційних технологій. У статті досліджено: погляди вчених-психологів і педагогів на проблему впровадження інформаційних технологій у процес навчання української мови за професійним спрямуванням; визначено основні лінгводидактичні завдання, вирішенню яких сприяє впровадження інформаційних технологій у процес мовної освіти; окреслено психолого-педагогічні умови формування професійних мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічного профілю з використанням інформаційних технологій; розглянуто зміни в моделі та складники процесу навчання мови за професійним спрямуванням при використанні інформаційних технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Гаюк, Ірина. "ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ДЕСКРИПЦІЯ ОСНОВНИХ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИК ВІРМЕНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В УКРАЇНІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 65–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.498.

Full text

Abstract:

Визначено, що історично для вірмен діаспори на землях України традиційні культурні практики ставали своєрідними конституюючими паттернами, завдяки яким розбудовувалася мережа нових соціальних зв’язків і формувався новий топос діаспорної культури. Доведено, що культурні практики вірмен доцільно розглядати з точки зору специфіки соціокультурного структурування топосу вірменської діаспори, тому їх можна поділити на господарсько-ремісничі (ювелірне мистецтво, зброярство, ткацтво, будівництво тощо); медіативні культурні практики (торгівля, дипломатична та перекладацька справи); образно-символічні/художні культурні практики та науково-освітні культурні практики. З’ясовано, що якісний склад артефактів в музеях України, які репрезентують вірменську культурну спадщину, демонструє появу специфічних рис, котрі показують зміни у менталітеті, художніх смаках, ціннісних орієнтирах вірмен діаспори, що засвідчує формування окремої автономної оригінальної сфери культури вірменської діаспори України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Zvierieva, Nina. "Сучасні підходи до формування комунікативної культури викладача." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 155–59. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.155-159.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про комунікативну культуру викладача як складник його фахової компетентності. З’ясовано підходи до визначення поняття “комунікативна культура” та здійснено аналіз її основних показників. Розкрито сучасні підходи до формування цього складного феномена. У процесі дослідження з’ясовано, що комунікативна культура викла-дача розглядається як складне особистісне утворення, синтез узаємопов’язаних якостей особистості (а саме: знань, умінь, навичок, способів організації комунікативної діяль¬ності), необхідних для якісного та ефективного спілкування зі студентами та розробку ефективних навчально-педагогічних ситуацій, створення єдиного якісно нового мовно-освітнього середовища. Педагогічна комунікація синхронно реалізує комунікативну, перцеп-тивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних, образотворчих, символічних і кінетичних засобів. На сучасному етапі найбільш дієвими підходами до формування комунікативної культури визначено компетентнісний та синергетичний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Гриців, Н. М., В. В. Галабурка, and К. С. Загора. "ПОВТОРНИЙ ПЕРЕКЛАД ЯК ВИД ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО ДИСКУРСУ." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-8.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу необхідності дослідження феномену ретрансляції, чи повторного перекладу, який є невіддільною частиною сучасного перекладацького дискурсу. Існування в певній національній культурі кількох перекладів того самого іншомовного літературного твору, який в оригіналі має зазвичай одне текстове втілення, у вітчизняному перекладознавстві отримало назву «перекладацької множинності». І хоча пересічний читач рідко замислюється над доцільністю нового перекладу вже відомого в цільовій культурі твору, цей феномен детально досліджується європейськими та американськими дослідниками, хоча вітчизняна лінгвістика поки що його оминає. Переклад – це складний та багатогранний процес, який змушує перекладача стикатися з чужою мовною культурою та необхідністю перенаправити смисл написаного в вихідній культурі до цільової культури. Переклад твору, який вже колись було перекладено для однієї або іншої культури, має свої складності: постає питання про цінність повторного перекладу, адже повторний переклад залишається актуальним попри майбутні повторні переклади твору – під час здійснення кожної нової ретрансляції використовуються різноманітні стратегії лінгвокультурної адаптації. Можемо стверджувати, що мова та культура по-різному взаємодіють одна з одною в кожному наступному перекладі. Підкреслюється важливість текстових, паратекстуальних та констектуальних даних під час здійснення повторного перекладу. Завдяки аналізу наявних перекладів та переоцінці сучасної літератури, що стосується феномену повторного перекладу, в статті досліджується, як прийняття певних соціологічних чинників може обґрунтувати мотивацію щодо здійснення повторного перекладу. Дослідження перевіряє обґрунтованість необхідності повторного перекладу та демонструє, що не тільки лінгвістичні фактори, а й соціологічний вплив має велике значення під час мотивації щодо здійснення повторного перекладу. Також важливо дати чітке визначення тому, що таке повторний переклад, та виділити його риси, особливості та роль у будуванні культурних / літературних норм. Однак треба визнати, що в цьому питанні ще далеко до одностайності, і намагання комплексно підійти до вирішення проблеми множинності художніх перекладів з урахуванням міркувань різних теорій та гіпотез визначає актуальність цієї розробки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Харченко, І. І. "КРИТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ЕКОНОМІКИ." Педагогіка та психологія, no. 62 (August 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.21.

Full text

Abstract:

У статті описано засоби, якими можна схарактеризувати рівні сформованості компонентів культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки. Педагогічна теорія та практика накопичили значний досвід вирішення проблем, пов’язаних з мовою та підготовкою майбутніх економістів, тоді як бракує комплексних досліджень щодо формування культури професійної комунікації майбутніх економістів в умовах інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти. У статті під культурою професійної комунікації майбутнього фахівця з економіки розуміється складова його професійної культури, яка необхідна фахівцю для ефективного здійснення комунікативної діяльності, та проявляється в позитивному особистісному ставленні до комунікативної взаємодії, досконалому володінні комплексом загальних і спеціальних знань, нормами мови й мовлення та вміннях їх коректного застосування у процесі передачі думки в усіх видах фахового спілкування. Культура професійної комунікації майбутніх економістів має нетривіальну структуру і розглядається як єдність аксіологічного (цінності та мотиви професійного спілкування), теоретичного (уявлення майбутніх економістів про систему мови та знання мови та мовлення) компонентів, а також це – професійна термінологія (вміння користуватися економічною термінологією), економічна мова для професійних цілей та розуміння мовлення інших), процесуальний (здатність використовувати мову як засіб спілкування в різних професійних ситуаціях), особистий (здатність розмірковувати про професійне спілкування) складники. Розроблено відповідно п’ять критеріїв: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, словесно-операційний, поведінково-комунікативний та рефлексивний. Їх показниками є: загальнокультурна обізнаність, граматична обізнаність, лексична обізнаність, інформаційна обізнаність, здатність оперувати термінами, перцептивні та мовленнєві здібності, навички електронного спілкування, професійні та творчі навички, вольові якості, здатність до самооцінки. Рівнями сформованості культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки визначено досконалий, високий, середній, базовий.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Білецька, Оксана Олександрівна. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТРАНСФЕР В СИСТЕМІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 114–24. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236009.

Full text

Abstract:

Мета статті — вивчення лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. З урахуванням соціальної та культурної специфіки міжкультурної комунікації та її посередників, для досягнення мети дослідження необхідним є дослідити концепт «культурного трансферу», взаємозв’язок культури та мови в контексті міжкультурної комунікації та пізнання, взаємодію культури й перекладу у збагаченні вихідної та приймаючої культури, а також перекладацький процес як механізм реалізації лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів як вивчення, аналіз та узагальнення з метою розкриття поняття «культурний трансфер», з’ясування культурних та мовних аспектів міжкультурної комунікації, визначення перекладу як інструменту лінгвокультурного трансферу при передачі інформації в контексті взаємодії культур. Наукова новизна роботи ґрунтується на соціокультурній специфіці лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації, яка реалізується засобами перекладу як виду діяльності, що сприяє культурному збагаченню та культурній взаємодії. Висновки. Культурний трансфер — це взаємодія культур, що виникає як наслідок відмінностей між ними. Через особливості історичного розвитку певної країни та своєрідність її мовних та словесних традицій, ця взаємодія культур у формі міжкультурного діалогу стає можливою за умов адаптації культурних цінностей культурою, що приймає, та/чи входження елементів цієї культури до вихідної культури. Своєю чергою, лінгвокультурний трансфер — це чинник, що впливає на глибинні структури мови приймаючої культури, а саме на її концептуальні структури. Завдяки цьому концептуальна сфера культури- реципієнта збагачується, сприяючи кращому розумінню характеристик вихідної культури. Отже, в процесі передачі мовно-культурної інформації, лінгвокультурний трансфер стає ключем до встановлення міжкультурних контактів та міжкультурної взаємодії, кінцевим результатом яких є взаємозбагачення як вихідної, так і приймаючої культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

ВОЗНЯК, Сергій. "ЕЙДЕТИЧНЕ СПОГЛЯДАННЯ ЯК ОСВОЄННЯ КУЛЬТУРИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 55–70. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.4.

Full text

Abstract:

Мета роботи. У статті проведено філософський аналіз поняття «культурна реальність» у контексті загальної онтології людського буття. Розглянуто таке відношення культурної реальності до суб’єкта, як ейдетичне споглядан- ня. Проаналізовано сутність ейдетичного споглядання як фун- даментального гуманітарного світовідношення, яке постає механізмом взаємозв’язку суб’єкта зі світом культурної реальності, способом рефлексії культурної свідомості й вищим сенсом виявлення загальнородової сутності культур- ного Універсуму. Методологія. Засобами реалізації поставленої мети є активація діалектичного поняття «форма» та залу- чення концепту «діяльність», саме через який можна адек- ватно розкрити діалектичний принцип всезагального зв’язку. Одним із центральних у цьому зв’язку є питання про природу культурного буття. Як існує культура, де саме міститься вся багатоманітна скарбниця її форм, проявів, укарбовані в ній почуття, думки, образи, переживання? Питання онтології культурних форм неминуче виводять на метафізичну проблема- тику, що позначає проблематику трансцендентного, позачасо- вого й позапросторового буття. Наукова новизна. Адекватне розуміння культурної реальності як такої уможливлює розуміння способу самого існування культури як буттєвісного феномена, тим самим орієнтуючи мислення на розуміння способів взаємодії суб’єкта з культурним довкіллям, зокрема, через поняття ейдетичного споглядання. Висновки. Споглядання – не лише щабель руху пізнання, не лише етап в історичному становленні суспільної людини, не функціональний засіб оволодіння змістом світу. Ейдетичне споглядання самоцінне й самоцільне. У такій якості максимальною мірою воно розкривається в естетичному спогляданні й переживанні, яке постає абсолютною формою, адекватною людській сутності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Гура, Н. П., and М. О. Галахова. "НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЇЇ МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В РОМАНІ Д. КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-8.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються мовні засоби, які вербалізують національну ідентичність на матеріалі роману Д. Кельмана «Обмірювання світу» (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Процеси глобалізації, що пов’язані з усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, висувають на передній план питання збереження культурної своєрідності, національної культури, традицій і цінностей. Утворюючись у процесі соціальної взаємодії, національна ідентичність виражається в мові, оскільки мова є основним середовищем визначення, збереження та передачі соціального досвіду. Формування німецької нації й німецької національної свідомості відбувалося нелінійно. Питання самовизначення німців, подолання вікової роздробленості й формування єдиної держави, у межах якої закріпився би мовний і культурний простір, залишається однією з найактуальніших проблем для Німеччини. Тому досліджуючи такі непрості теми, як «німецька нація» та «німецька ідентичність», Данієль Кельман звертається до епохи Просвітництва й Веймарівської класики як до періоду, коли почала розбудовуватися німецька держава. Визначено, що важливий внесок у формування спільної німецької культури зробили видатні діячі філософії, літератури та науки. З’ясовано, що Д. Кельман активно використовує топоніми, щоб унаочнити панораму тогочасної Німеччини. Топоніми є осередком знань про країну й концентратом історико-культурної інформації. Оскільки топоніми характеризуються багатством культурно-історичних асоціацій, то вони тісно пов’язані з громадсько-політичними реаліями й антропонімами. Антропоніми в романі Д. Кельмана представлені широким спектром реальних таких історичних імен, пов’язаних із німецькою історією, філософією, наукою та культурою, як Г. Лейбніц, І. Кант, Й. Вінкельман, Ф. Клопшток, А. Вернер, Г. Ліхтенберг, А. Кестнер, В. Вебер, В. Гумбольдт, О. Гумбольдт, К. Ѓаус, А. Мебіус, Ф. Ян, Й.В. Ѓете, Ф. Шиллер, К. Віланд, Й. Гердер. На широкому культурно-історичному тлі вирізняються образи головних героїв роману – О. Гумбольдта й К.Ф. Ѓауса. Будучи яскравими представниками наукової думки епохи Просвітництва Німеччини, вони втілюють типові німецькі риси. Історичні антропоніми є найбільш яскравою маніфестацією національного лінгвокультурного компонента в мовній картині світу. Доведено, що етнографічні та суспільно-політичні реалії відіграють значну роль у романі, оскільки вони сприяють відтворенню атмосфери епохи німецького Просвітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Олішевич, Віолетта. "ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 158–70. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246373.

Full text

Abstract:

У статті досліджується поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови. Актуальність проблеми підсилюється активізацією міжкультурних інтеграційних процесів, змінами в галузі засобів комунікації, що призвели до кризи характерних для попередньої епохи монокультурних моделей розуміння суспільних процесів. Автором здійснено уточнення сутності поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови та визначено історико-теоретичні аспекти його функціонування. Розглянуто близькі за змістом поняття «полікультурність», «мультикультурність», «міжкультурний», «крос-культурний», «інтеркультуралізм» та ін. Наголошено на необхідності вивчення культури народу, мова якого вивчається, а також рідної культури за принципом діалогу культур, що є умовою формування полікультурної компетентності. Надано авторське тлумачення поняття «полікультурна компетентність майбутнього вчителя іноземних мов» як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця, що включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, які формуються в процесі професійної мовної підготовки через ознайомлення з культурою інших народів за принципом діалогу культур та в умовах неперервної комунікативної практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Чуприна, Юлія Віталіївна. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ФЕНОМЕНІВ «ВІЙНИ» ТА «МИРУ»: ЕТИКО-КУЛЬТУРНИЙ ВИМІР." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 216–25. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245954.

Full text

Abstract:

Явища війни та миру мають особливе значення у глобалізованому світі, де межа переходу цих феноменів почасти ілюзорна і набуває все більших гібридних форм. Особливо гостро постає невирішеність мікроконфліктів, що часто призводить до збройного протистояння. Тому актуальності набувають вивчення та розуміння культурної обумовленості військової природи, завдяки чому можна запобігти таким загрозам. Мета статті полягає у дослідженні явищ війни та миру в межах етико-культурних практик. Методологія дослідження визначається комплексним використанням інструментарію культурології як науки щодо специфіки феноменів війни та миру. Основу дослідження становлять аналітико-описовий, порівняльно-історичний, компаративістський методи, а також методи класифікацій та екстраполяції для вивчення еволюції понять війни та миру, проєктування та теоретичного осмислення основних концепцій, що дозволяють простежити важливість переходу від «культури війни» до «культури миру». Наукова новизна — здійснено аналіз не лише феноменів війни та миру, а й простежено парадигмальні відмінності в концептуалізації відповідних понять. Особлива увага була приділена культивуванню мирних практик, що виступають як дійові засоби протидії поширення мілітаризованого світогляду. Висновки. Визначено, що в сучасному світі надзвичайно важливими є культивування та збереження знань про мир і впровадження необхідних заходів для стабілізації світопорядку. Розуміння сенсу війни та миру як факту культури дозволяє вибудувати теоретико-методологічне і практичне підґрунтя вирішення проблем діалогу культур, дихотомії «війна-культура» та «культура-мир», дослідити взаємозумовленість і взаємоузгодженість із психологічними, соціологічними, політичними та філософськими чинниками, а також особливу увагу сфокусувати на комплексі мирних практик, що покликаний змінити парадигму «культури війни». Доведено, що побудова стабільного світопорядку міститься не лише у зовнішньо обумовлених факторах, а насамперед у власній життєвій позиції та незаангажованості. Рівень критичного мислення має повернути гуманістичний світогляд та привернути увагу до загрози військових протистоянь.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Єрьоменко, І. В. "КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, no. 4 (September 30, 2020): 76–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-76-85.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена виявленню комунікативних маркерів корпоративної культури. В статті розглянуто становлення корпоративної культури та надано поняття корпоративної культури, яке нам більше підходить в комунікативному аспекті. Розглянуто 10 основних критеріїв, що характеризують організаційну культуру, серед них: особиста ініціатива, ступінь ризику, направленість та узгодженість дій, керувальна підтримка, контроль, ідентичність, система винагородження, конфліктність та моделі взаємодії. За такими критеріями можна оцінити або скласти уяву про будь-яку організацію. Проведено аналіз робочого дня робітника компанії, який показав, що 90% робочого часу витрачається на комунікацію або спілкування. Розглянуто поняття комунікації та установлено поняття корпоративної комунікації. Виявлено три основних види корпоративної комунікації: індивідуальний, груповий і масовий. Визначені поняття формальної і неформальної комунікації. Освітлено правила будування стратегії і тактики мовної поведінки, на основі яких виокремлено комунікативні маркери корпоративної культури: накази і директиви; консультації робітників; співбесіди з новими співробітниками; оцінка роботи персоналу (похвала, зауваження, погроза); підвищення мотивації співробітників; аналіз проблем і вирішення конфліктів; створення робочих груп і керування ними; демократичний стиль спілкування; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах. Виявлено основні комунікативні маркери корпоративної культури комерційних компаній та військових організаціяй України: демократичний стиль спілкування; реакція на похвалу; зауваження; погроза; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах. З’ясовано, що гендерні маркери також використовуються для оптимізації втілення комунікативно-прагматичних інтенцій. Проведено аналіз спілкування в комерційній компанії та військовій організації. З’ясовано, що у військовій організації не існує неформальної комунікації, в той час як в комерційній організації навпаки більше використовується неформальна комунікація. Майже кожна організація має свою власну мову спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

ДУРМАНЕНКО, Є. А. "КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК КРИТЕРІЙ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 84–90. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.13.

Full text

Abstract:

Формування та діагностика реального стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти є надзвичайно актуальною проблемою сьогодення, оскільки від її розв’язання залежить успішність соціалізації підростаючого покоління. У статті проаналізовано різні підходи до визначення змісту поняття професійної компетентності майбутніх вихователів закладу дошкільної освіти, її структури. Визначено поняття соціальної компетентності та її ролі в професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Метою статті є сутнісно-функційний аналіз поняття «комунікативна культура» як одного з важливих критеріїв сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Окреслено методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація. Комунікативну культуру майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти визначено як набуту якість особистості, яка забезпечує реалізацію всіх складових частин спілкування та характеризується системою комунікативних знань, умінь, досвіду й здатностей, що забезпечують мовну комунікативну поведінку, орієнтацію в комунікативній ситуації, вибір необхідного стилю поведінки для досягнення мети комунікативного акту, аргументацію власної життєвої та соціальної позиції, конструктивне ведення ділових переговорів і продуктивну співпрацю в ході вирішення різних (у тому числі й професійних) завдань. Комунікативна культура майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти формується в процесі професійної підготовки. Реалізуючи низку важливих функцій, комунікативна культура може слугувати критерієм визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Подальшого дослідження потребує розробка методичного інструментарію та рекомендацій щодо визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів засобами показників комунікативної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Hostra, Kateryna V. "Types and functions of precedent fenomena of culture in the linguodidactic context." Освітній вимір 55 (December 10, 2020): 199–214. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v55i0.4376.

Full text

Abstract:

Мова – не лише структура, але й місце зберігання досвіду, мудрості, особливостей культури, історії народу. Тому питання функціонування та типології прецедентних феноменів культури, для яких зберігання вищевказаної інформації є одним із актуальних завдань як лінгвістики, так і лінгводидактики. У статті уточнено визначення поняття «прецедентний феномен культури». Установлено, що специфічними рисами прецедентних феноменів культури є їх мовленнєво-комунікативна сутність і національно-культурне, соціокультурне або історично-культурне семантичне навантаження. Виявлено, що до корпусу прецедентних феноменів культури входять такі їх різновиди, як: фразеологізми, паремії, назви культурно та історично значущих подій, об'єктів, власні назви, посилання на відомі художні та нехудожні тексти, лінгвокраїнознавчі об’єкти та ін. Прецедентними стають ті феномени культури, які використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування, є зрозумілими для більшості членів соціуму та адекватно інтерпретуються й оцінюються ними. Установлено суттєві ознаки прецедентного феномену культури: метафоричність (переносне, символічне значення), маркованість, оціночність, економічність, імпліцитність, прагматичність, повторюваність, історична мінливість. Подано класифікації прецедентних феноменів культури на різних підставах: за формою вираження, за структурно-семантичними особливостями, за масштабом аудиторії, за джерелами їх походження. Узагальнено й уточнено функції, які виконують прецедентні феномени культури в комунікації та на які необхідно зважити у процесі іншомовного навчання: номінативна, ігрова, парольна, атракційна, іміджева, комунікативна, алюзійна, моделююча, лінгвопрактична, соціокультурна, діагностувальна. Рівень сформованості прецедентної компетенції, тобто вміння використовувати прецедентні феномени культури відповідно до цілей комунікації, з одного боку, а з другого – вміння сприймати та розуміти їх відповідно до комунікативної інтенції мовця, є важливим показником рівня сформованості вторинної мовної особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Поляренко, В. С. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії, Вип. 13 (2015): 181–87.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Собуцький, М. А. "Мовна свідомість і мовно-культурні стереотипи межі VI - VII століть (Ісідорові "Етимології")." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, Вип. 6 (1998): 60–62.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Dreval , Yu, A. Kuznetsov , and S. Zaika . "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 165–73. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.19.

Full text

Abstract:

Проаналізовано питання залежності політичної модернізації від соціокультурного розвитку. Відзначено, що у даному разі мова має йти про складне переплетіння та гармонію обох складових суспільного розвитку. Обґрунтовано положення про те, що культура є одним з найбільш важливих регуляторів суспільного життя. Відтак і соціальні інститути, політика та норми тією чи іншою мірою відображають цінності культури. Вказано, що надійною основою успішної модернізації мають бути системні зрушення у найбільш важливих сферах суспільних та соціокультурних відносин. Формулюється висновок про те, що до успіху мають привести системні зрушення у всіх сферах суспільних та соціокультурних відносин (з обов’язковим урахуванням того достеменного факту, що процес вдосконалення соціокультурних відносин має відбуватися поступово і що культурні ідентичності відображають багатовіковий уклад життя народів, який не може бути реформований у звичному розумінні цього слова).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Шинкарук, М. В., and О. О. Балук. "ПЕРСПЕКТИВНІ СТАРТОВІ КУЛЬТУРИ ДЛЯ КРАФТОВИХ КОВБАСНИХ ВИРОБІВ." Таврійський науковий вісник. Серія: Технічні науки, no. 5 (December 28, 2021): 38–48. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-tech.2021.5.6.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему поліпшення якості сиров’ялених м’ясних продуктів за допомогою використання стартових культур. У технології м’ясних продуктів визначається тенденція до використання рослинних харчових добавок у поєднанні зі стартовими культурами для поліпшення якості готової продукції. Важливою властивістю є антагонізм – придушення зростання мікроорганізмів, що спричинюють псування продукту. Для відтворення кольору м’ясопродуктів у складі стартових культур повинні бути денітрифікуючі бактерії. До основних технологічних властивостей стартових культур можна віднести зброджування вуглеводів із утворенням молочної кислоти, скорочування часу дозрівання, збільшення виходу готового продукту та подовження термінів зберігання. В разі додавання пропіонових бактерій істотно покращуються структурно-механічні властивості продукту, забезпечується зменшення втрат за теплової обробки, підвищується вологозв’язувальна здатність, що позитивно позначається на якості готового продукту. Молочнокислі бактерії є біологічною основою формування ковбаси як харчового продукту, завдяки ним відбувається біологічне перетворення основних компонентів м’яса з утворенням сполук, що зумовлюють смак та аромат, консистенцію; зміна фізико-хімічних параметрів м’ясного фаршу може призвести до розвитку мікробів, здатних викликати псування м’яса. Застосування стартових культур у виробництві м’ясних продуктів забезпечує не лише скорочення часу технологічного процесу, а й гарантує мікробіологічну безпеку готової продукції. Таким чином, бактеріальні закваски є найважливішим фактором формування якості м’ясних виробів. Правильно підібрані культури у заквасці сприяють не тільки формуванню приємного смаку та аромату продукту, стабілізації забарвлення, а й придушенню життєдіяльності гнильних та санітарно-показових бактерій. Крім того, встановлено, що деякі мікроорганізми мають протеолітичну активність, внутрішньоклітинні ферменти, які здатні розщеплювати білки м’яса, таким чином покращуючи структурні характеристики готового продукту. А деякі стартові культури можуть виступати в ролі антиоксидантів, перешкоджаючи окисленню жиру в ковбасних виробах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Колянко, О. В. "СТРУКТУРА КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНІЗАЦІЇ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 62 (January 4, 2021): 81–85. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-11.

Full text

Abstract:

Стаття розглядає роль системи цінностей, переконань, очікувань, символів, а також ділових принципів, норм поведінки, традицій, ритуалів, які склалися в організації або її підрозділах за час діяльності та які приймаються більшістю співробітників. В основному корпоративна культура - невидима частина органі-зації. Вона має певну структуру, яку можна вважати багаторівневою. Кожен рівень має склад певних елеме-нтів, але границі між елементами корпоративної культури розмиті. Корпоративна культура є чинником, що сприяє зростанню потенціалу працівників і довготривалому процвітанню, стійкості організаційних структур, злагодженої і творчої роботи персоналу з повною віддачею. Саме корпоративна культура може надавати неформальної легітимності певним методам управління та підтримувати мотивацію та працеспроможність персоналу. Корпоративна культура представлена як багаторівнева структура з вертикальними і горизон-тальними, прямими і зворотними зв’язками. Над нею і поза нею стоїть мораль як надкорпоративне і надпер-сональне поняття. Слід відзначити важливість зовнішніх проявів корпоративної культури, таких як товарний знак, фірмовий стиль, ритуали і свята, герої і міфи, стиль поведінки. Зроблено висновок про те, що корпора-тивна культура, що виступає одним із основних чинників, які визначають процес функціонування організації і поведінку її членів, може розглядатися, з одного боку, як продукт функціонування організації, а з іншої, - як основа її формування. Чим ефективніше працює організація, тим більше вона сприяє зростанню матеріальних і духовних благ її співробітників, усього суспільства, тим більший внесок у цю роботу власне корпоративної культури, тим більшою мірою конвергують, зближаються ці аспекти. Доведено, що з розвитком духовного і матеріального виробництва, інтелектуально-освітнього компонента трудового потенціалу суттєво зростає роль корпоративної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Чух Г. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ КОРЕЛЯЦІЇ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 148–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.317.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

АРЕФЬЄВА, Наталія Георгіївна. "КОДОВІ ПРОСТОРИ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ КОДИ ЯК СПОСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ (на матеріалі фразеології російських говірок Півдня України)." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 7–15. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237858.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні методологічного апарату, який сприяє виявленню та опису етно- та лінгвокультурного змісту мовних одиниць на прикладі російської діалектної фраземіки Півдня України. Предмет дослідження становлять кодові простори й лінгвокультурні коди, планом вираження яких є культурно значущі мовні одиниці, зокрема фразеологізми, що існують у російських говірках Півдня України. Методологічною основою дослідження стали сучасні розробки й основні положення лінгвосеміотики, лінгвокультурології, етнолінгвістики, концептології, діалектології, фразеології. Як спосіб виявлення, систематизації та подальшого опису культурного знання запропоновано класифікацію, яка передбачає виокремлення трьох кодових просторів: антропного, природного та ірраціонального — і лінгвокультурних кодів, що їх наповнюють. Класифікацію проілюстровано конкретними прикладами; відзначено перетини лінгвокультурних кодів і кодових просторів. Результатом дослідження стали висновки, згідно з якими фразеологічна, мовна, концептуальна картини світу можуть бути реконструйовані за допомогою кодових просторів і лінгвокультурних кодів, що їх наповнюють. Складовими лінгвокультурних кодів є знаки культури, закріплені в мові: архетипи, концепти, стереотипи, еталони, символи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Чупринський, Б. "Професійна культура як фактор професійної діяльності юриста." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/21.

Full text

Abstract:

У статті досліджено процес формування професійної культури майбутніх юристів. Охарактеризовано види людської діяльності. Визначеноя основні компоненти структури професійної діяльності юриста. Піддано аналізу поняття «комунікативна компетенція юриста», її значення в професійній діяльності. Професійну діяльність можна визначити як специфічну людську форму цілеспрямованої активності в конкретній трудовій галузі, що обумовлена потребами життєдіяльності в суспільстві, яка спрямована на реалізацію цих потреб, зміст якої складає доцільна його зміна і перетворення. Юридична діяльність базується на міцних теоретичних юридичних знаннях, практичних навиках, котрі становлять основу професійної діяльності. Зроблено висновок про те, що професійна культура фундаментально впливає на професійну діяльність юриста, пов'язується з безперервним процесом його виховання, освіти, обумовлена специфікою його юридичної діяльності. Професійна культура тісно пов'язана з культурою особистості, яку характеризує, перш за все, праця, діяльність, виконання службових обов'язків і особливо їх характер, оскільки тільки працею, власними якостями людина перетворює світ і реалізує свої сили і здібності. Успішна професійна діяльність юристів вимагає наявності у них певних умінь, які формуються під впливом навчання, праці, інших обставин життя. Система підготовки майбутніх юристів у вищих навчальних закладах має бути спрямована на теоретико-практичні аспекти майбутньої професійної діяльності, що буде запорукою якісного виконання ними службових обов'язків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Forkosh, S. M. "Класична традиція дослідження культури: історико-морфологічні та концептуально-функціональні стратегії." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 8, 2017): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1717126.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано можливість суміщення концептуально-функціонального та історико-генетичного підходу у дослідженні культури. Необхідність такого доповнення проявляється, з одного боку, в багатовимірності самої культури конкретний прояв якої цілком історичний, а з іншого – ця необхідність визначається онтологічним виміром сутності культури. Під культурою розуміється середовище, яке виникло в результаті діяльності самої людини, а також результати діяльності людини спрямовані як на саму себе і собі подібних, так і на світ в цілому, і таким чином поняття культури в даній статті має широкий, не строго визначений контекст. Питання історико-культурного дослідження і методів історичного пізнання пов’язані з проблемними полями різних дисциплін, серед яких ключовими є власне історія в її широкому розумінні, методологія історико-культурного пізнання і нарешті онтологія культури. Остання розуміється як вчення про об’єктивний дух, відкрите Гегелем і доповнене М. Гартманом. Отже, історичний аспект культури почався головним чином з трактату Ж. Б. Віко «Основи нової науки про загальну природу націй» і завершився історизмом Е. Трьольча. Історичний напрям дослідження культури в персоналіях виглядає наступним чином: Ж. Б. Віко, Г. Гердер, О. Шпенглер, А. Д. Тойнбі. Концептуальний аспект дослідження культури пов’язаний головним чином визнанням культури як самостійного виміру зі своїми законами і принципами. Культура в цьому сенсі - надіндивідуальне буття, редукція якого до індивідуального неможлива. Особливістю її є стихія свободи, на відміну від природи, в якій панує необхідність. Таке розрізнення І. Кантом уможливило відкриття об’єктивного духу Гегелем, яке є істотним і сьогодні. Але як функціонує об’єктивний дух? Чи можна описати різноманіття його проявів в одному підході при цьому зберігши індивідуальність кожного? Філософія символічних форм Е. Кассірера поклала початок дослідженням даних питань, будучи також втіленням неокантіанських досліджень взагалі. Але яке місце буття духу серед інших видів буття? Як відноситься суб’єктивний дух до об’єктивного? Чим відрізняються категорії буття культури від категорій пізнання культури? М. Гартман, спираючись на концепції В. Дільтея і М. Шеллера, систематично суворо і фундаментально прояснює дані питання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Кузьоменська, Л. "Мовна дійсність епохи масової культури." Вища освіта України, no. 2 (73) (2019): 77–82.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Kryshchuk, Valentyna. "Ключові проблеми опанування культурою мовлення (за епістолярною спадщиною Ганни Черінь)." Філологічний дискурс, no. 9 (April 4, 2019): 110–20. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2019.09.10.

Full text

Abstract:

І в Україні, і в діаспорному середовищі, завдання курсу української мови полягає в тому, щоби виформовувати належну мовну грамотність, культуру мовлення учнів, студентів закладів вищої освіти, уміння змістовно грамотно обмінюватися думками. У статті розкрито на конкретних прикладах мовну комунікацію, для цього обрано форму листа, його діти адресують відомому літератору Ганні Черінь. Письменниця уважно ставиться до епістоли школярів, кожному відповідає. При цьому береться до уваги й обов’язок учителя-словесника формувати культуру мовлення учнів і в усній, і в письмовій формах. Головне у пропонованій статті – це піднесення мовної культури, що є найактуальнішою проблемою в усі часи перед освітою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

DUDOLADOVA, Alyona, and Olga DUDOLADOVA. "СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ОРИГІНАЛЬНІ ЦІЛІ Й ОСТАННІ РЕЗУЛЬТАТИ." Astraea 1, no. 2 (2020): 8–23. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.2.01.

Full text

Abstract:

Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Федік, Л. Ю. "ОГЛЯД КОМБАЙНІВ ДЛЯ ЗБИРАННЯ ВИСОКОСТЕБЛОВИХ ЛУБ’ЯНИХ КУЛЬТУР." СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ, no. 45 (December 6, 2020): 111–20. http://dx.doi.org/10.36910/acm.vi45.384.

Full text

Abstract:

Вироби із натуральної сировини завжди користувалися попитом у населення завдяки своїм властивостям. Перспективним є розширення вітчизняного ринку натуральної волокнистої сировини за рахунок нових видів сировини рослинного походження, для виробництва якої необхідні мінімальні ресурсо- та енергозатрати. Одним із таких видів натуральної волокнистої рослинної сировини є високостеблові луб’яні культури. До найбільш поширених високостеблових луб’яних культур відносяться конопля, кенаф, джут та пенька, які культивувалися раніше в Україні. Розвиток сировинної бази в нашій країні не встигає за зростаючими потребами переробних виробництв, що використовують натуральну рослинну волокнисту сировину. У статті також зазначено, що луб’яні культури є традиційним і перспективним видом технічних культур для нашої країни. Тому доцільним можна вважати вирощування високостеблових луб’яних культур в Україні. До них відносяться конопля, кенаф, джут та пенька. Основним методом дослідження у статті був аналіз літературних і інших джерел науково-технічної інформації. Таким чином, статті проаналізовано конструкції комбайнів для збирання високостебельних луб’яних культур. Зокрема, описано їх будову, визначені їх недоліки і переваги. Зазначено, що аналіз конструкцій комбайнів для збирання високостеблових культур дозволяє визначити найбільш придатні конструкції для природно-кліматичних умов України, і, відповідно механізувати процес збирання цих культур.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Ісайкіна, Олена. "ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МЕДІАПРОСТОРУ ТА МЕРЕЖЕВИХ КОМУНІКАЦІЙ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 14, 2021): 171–90. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-171-190.

Full text

Abstract:

Публікація присвячена дослідженню інформаційної культури в контексті розвитку сучасного медіапростору та мережевих комунікацій. В умовах інтенсивних інформаційних обмінів медіапростір перетворився на важливу складову функціонування та розвитку сучасного суспільства, оскільки він через всю сукупність каналів формування, передачі та зберігання інформації трансформує людську свідомість. Сучасне комунікаційне суспільство характеризується постійним примноженням, прискоренням, ущільненням і глобалізацією комунікацій, кількість яких невпинно зростає, змінюється, все більше людей залучається до комунікаційного процесу, взаємозв’язки між окремими комунікаціями стають все ширшими. Розвиток соціальних мереж активно модифікує комунікацію, окреслюючи нові форми контакту виробників контенту зі споживачами, суб’єктами мережевої комунікації дедалі більше стають самі користувачі. У статті проаналізовано статистичні показники кількості інтернет-користувачів та користувачів соціальних мереж у світі та Україні. Доведено, що за останні роки ( у тому числі й через обмеження спричинені пандемією COVID-19) стрімкий розвиток соціальних мереж, як засобу інформаційного обміну, набув таких масштабів, що його можна вважати новим етапом у формуванні внутрішньосуспільної системи мережевих комунікацій. Саме тому виникає потреба значного підвищення загальної культури, як окремої особистості, так і соціальних груп в цілому, а головне її інформаційної складової – інформаційної культури. Зроблено висновки, що культура інформаційного суспільства володіє цілим рядом особливостей – мережевим принципом функціонування і поширення, віртуальним характером, короткочасною, спонтанною формою подачі інформації. У межах даної культури об’єктивно змінюється значення і роль особистості. Тому не слід забувати про можливість негативного впливу нових інформаційних тенденцій на вже існуючі культурні та моральні цінності, а також на людство в цілому. Розширюючи можливості доступу до інформації, необхідно враховувати, що сама по собі інформація не має корисності як такої, корисності вона набуває тільки при її логічному осмисленні та перетворенні у плідне знання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ЗВЄКОВА, Вікторія. "РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.9.

Full text

Abstract:

У статті автором розглянуто сутність розвитку інтелектуальної культури в шкільному просторі з дітьми різного віку та з особливими освітніми потребами. Акцентовано на важливості рівнів сформованості інтелектуальної культури у молодших школярів на сучасному етапі. Підкреслено, що інтерактивні технології навчання можна вдало застосовувати у ході формування інтелектуальної культури молодших школярів. Водночас автор важливо зазначив, що такі технології не можуть виступати ціллю уроку, а є лише педагогічним засобом, який дозволяє досягти головної мети, а саме – підвищенню інтелектуальної культури. У дослідженні подано сутність базових понять, таких як «інтелект», «інтелектуальна культура», «інтерактивні технології навчання». Зауважено на необхідності застосування засобів інтерактивних технологій навчання на уроках у початковій школі в інклюзивному класі. Дослідником вдалося розкрити визначення інтелектуальної культури у сучасній педагогіці і психології, що дозволило визначити, що інтелектуальна культура – це сукупність знань і умінь розумової праці, здатність ставити цілі і планувати пізнавальну діяльність, а також здійснювати розумові та інтелектуально логічні операції різними способами. Реформи, що відбуваються в нашій країні, змінили не тільки соціальні відносини, а й характер суспільного середовища, психологічну атмосферу суспільства, життєві стратегії батьків. Проаналізовано у статті особливості побудови педагогічної системи виховання інтелектуальної культури у молодших школярів, серед яких виділино вибір дитиною траєкторії освіти; єдина освітньо-виховна система «урок – позаурочна діяльність»; активна взаємодія «вчитель-учень», «батьки-учень»; різновікова взаємодія учнів в школі; постійний процес професійного зростання вчителів; моніторинг розвитку психологічних новоутворень учнів в інклюзивному середовищі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Сніжко, Валерій. "Мова, раса, археологічна культура." Українознавство, no. 1 (2007): 241–47.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Мовна культура'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles