Academic literature on the topic 'Мовленнєва професійна компетенція'

У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.

Розглянуто важливість формування мовленнєвих навичок студентів у процесі викладання іноземної мови за професійним спрямуванням. З'ясовано, які методи, вправи та завдання потрібно застосовувати для розвитку мовленнєвих навичок. Описано приклади вправ і завдань, які дають змогу студентам мислити та формувати іншомовну професійну комунікативну компетенцію певної галузі та забезпечують зв'язок вивчення мови з реальним контекстом її застосування у фаховій діяльності, розвивають пізнавальну та професійну мотивацію студентів. Наголошено, що під час викладання іноземної мови за професійним спрямуванням передусім варто звертати увагу на формування мовленнєвих навичок студентів, які спрямовані на оволодіння майбутньою професією та підвищують рівень загальної та професійної культури, сприяють підготовці до міжкультурної комунікації. Проаналізовано, які методи, вправи та завдання, що пропонують на заняттях з іноземної мови за професійним спрямуванням, повинні мати проблемний характер та спонукати студентів до дискусії та висловлення власної думки. Вважають, що набуті знання піддаються змінам і щоб навчити студентів мислити, вчитися знаходити необхідну інформацію, самостійно вдосконалювати свої знання, які будуть необхідні в майбутній професії, потрібно застосовувати інноваційні методи навчання, а також важливо надати студентам можливість мислити, вирішувати проблеми, що активізує мовленнєву діяльність студентів. Зазначено, що для успішного формування мовленнєвих навичок студентів, потрібно підготувати ситуації, наближені до реально життєвих згідно з навчальною програмою, підштовхувати і мотивувати студентів, надавати їм впевненості, розширювати лексику, роблячи навчання захоплюючим та веселим, а також важливо, щоб отримані теоретичні знання у процесі навчання знайшли практичне застосування, щоб студент мав змогу розвивати й удосконалювати знання з іноземної мови та реалізовувати набуті навички іншомовної комунікації у майбутній професійній діяльності.

У статті висвітлено практичний аспект реалізації проблеми формування іншомовної професійної комунікативної компетенції у студентів автотранспортного фахового коледжу у процесі вивчення англійської мови з досвіду роботи викладача вищої категорії Кощук В.М. З’ясовано, що комунікативна компетентність передбачає уміння співрозмовників співвідносити мовленнєве висловлювання з цілями і ситуацією спілкування, розуміння взаємостосунків між тими, хто спілкується, а також уміння правильно організувати мовленнєве спілкування з урахуванням культурних. Наведено приклади формування іншомовної професійної комунікативної компетенції у студентів автотранспортного фахового коледжу засобами навчальних дисциплін «Англійська мова», «Англійська мова за професійним спрямуванням», «Англійська мова (спецкурс)», що своєю чергою передбачають роботу з інформаційними ресурсами, розвиток мовлення на основі мовленнєвих ситуацій, дискусійних та рольових ігор, драматизації, роботи у режимі студент - студент тощо. Розкрито зміст позааудиторної діяльності з англійської мови у контексті формування іншомовної професійної комунікативної компетенції, що передбачає удосконалення умінь і навичок професійного мовлення відповідно до рівня В1, і ґрунтується на роботі гуртка «Think English».

У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.

Матеріали статті відбивають одну з актуальних проблем підготовки майбутніх педагогів дошкільної освіти – розвиток комунікативно-мовленнєвої культури. У публікації репрезентовано аналіз категорії «комунікативно-мовленнєва культура» як лінгвістичного та соціопедагогічного феномену, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку в студентів під час навчання. У статті розкривається зміст формування комунікативно-мовленнєвої культури; окреслюється взаємозв’язок розвитку мовленнєвої та риторичної компетенції майбутнього педагога; висвітлюється організація викладання навчальної дисципліни «Культура мовлення та виразне читання» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Поряд із теоретичним матеріалом у статті подаються практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку комунікантів. Відзначається, що в сучасних умовах спостерігається протиріччя: вимоги до сучасного учителя, вихователя, до його комунікативних якостей зростають, а реальний рівень випускників педагогічних професій залишається недостатнім. Значна увага приділяється аналізові шляхів розвитку комунікативно-мовленнєвої культури студентів вищих навчальних закладів. Важливим кроком вирішення цієї проблеми, на думку автора, є формування риторичних умінь у майбутніх педагогів закладів дошкільної освіти.

У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови. У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.

Мета. Представити консеквенцію функціональної класифікації мов світу, здійсненої за психолінгвістичними підставами; здійснити стислий опис індивідуальної мови людини як її мовленнєво-мовної здатності, проявленої в різних функціонально-мовних іпостасях; представити первинно і вторинно функціональну групу мов як засіб реалізації комунікативно-мовленнєвих потреб, мотивів та інтенцій індивідів з урахуванням функціонально-мовної різноманітності для забезпечення успішного мовленнєвого спілкування в мікро- і макросоціумі. Методи: функціональний аналіз; системний аналіз, узагальнення літератури; моделювання функціональної мовленнєво-мовної компетенції людини; виокремлення властивостей різних за вторинно функціональною спрямованістю видів індивідуальних мов; класифікація національних мов за їх функціональним призначенням; дослідницький синтез; формулювання висновків. Результати. Функціональні властивості індивідуальної мови як біопсихонейролінгвосоціального об’єкта можуть бути описані лише при зверненні до поняття “функції”. Функції мови людини багаточисельні, тому здійснено аналіз кожної з них і презентовано його результати. Висновки. Підставою для функціональної класифікації мов світу може виступати генеративна система й мовна компетенція (здібність) людини. Функціональна мовленнєво-мовна здібність людини може бути представлена як її функціонально-мовна метасистема з властивими їй функціями першої мови, нерідної мови (другої й іноземної), домінантної мови, внутрішньої мови, індивідуальної мови, метамови, мови перекладу, професійної мови та інших видів мов у процесах екстерналізації й інтерналізації. Функції мов світу змінюються відповідно до змін, які відбуваються в комунікативних рангах національних мов – показниках обсягу функцій у різних видах спілкування. Кількість функцій мови в індивідів збільшується залежно від факторів, які зумовлюють актуалізацію мовленнєво-мовної здібності (біологічні, генетичні), її реалізацію й удосконалення (середовищні, соціальні, онтогенетичні тощо).

У статті розглянуто способи іншомовної підготовки студентів ЗВО шляхом використання найбільш інноваційних педагогічних технологій у процесі навчання іноземної мови майбутніх фахівців певної галузі та відмови від усталених традицій і стереотипів навчання. Використання інтерактивних засобів навчання як інноваційних у процесі вивчення іноземної мови майбутніми фахівцями незалежно від напряму підготовки. У контексті нашого дослідження встановлено, що іншомовна підготовка студентів ЗВО передбачає володіння випускниками вузу сформованою мовною, мовленнєвою, соціокультурною та дискурсивною компетенціями на високому рівні, тому використання ефективних інноваційних технологій навчання іноземної мови стає пріоритетною потребою на ринку освітньо-виховних послуг і визначає напрями і способи опанування майбутніми фахівцями різних сфер діяльності, не лише необхідних професійних знань і вмінь, а й уміннями вільно висловлюватися іноземною мовою без суттєвої витрати часу на пошук адекватних мовних засобів у процесі досягнення ними професійних цілей. Нами проаналізовано форми та методи інтерактивних технологій у процесі іншомовної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей до професійної комунікації, і визначено, що інтерактивне навчання найбільш відповідає особистісно орієнтованому навчанню, активізує пізнавальну діяльність, забезпечує високий рівень комунікативної підготовленості, сприяє перетворенню зовнішнього досвіду у внутрішній. Використання інтерактивних методів навчання в процесі вивчення іноземної мови студентами різних спеціальностей ЗВО є ефективним та сприяє формуванню комунікативних вмінь, навичок непідготовленого усного мовлення фахової тематики, колективного обговорення, перцептивності, пошуку рішень; розвиваються уміння вести бесіду на професійну тематику; мотивується оволодіння іноземною мовою професійно.

У статті проаналізовано основні аспекти формування навичок діалогічного мовлення під час вивчення курсу «Українська мова як іноземна». Описано авторську методику засвоєння матеріалу, спрямовану на оптимальний відбір шляхів підвищення ефективності заняття. Подано методичні рекомендації щодо формування в іноземних студентів медичного профілю умінь і навичок діалогування. Обґрунтовано, що система навчання українського діалогічного мовлення іноземців передбачає засвоєння мовно-мовленнєвих знань з української мови та формування комунікативних умінь та навичок, актуальних для послуговування в україномовному середовищі. Доведено, що формування української мовленнєвої компетенції студентів-іноземців відбувається на основі мовної підготовки, що включає в себе вільне володіння професійною лексикою та обмін знаннями з медичних предметів, обговорення тем, дискутування з їх приводу. Проаналізовані аспекти навчання діалогічного мовлення сприятимуть оптимізації процесу навчання іноземних студентів у вищих навчальних закладах України та можуть бути використані при подальшій розробці нових методик оцінювання рівня професійної підготовки майбутніх працівників медичного профілю.

The article specifies the peculiarities of professional communicative activity of future seafarers. Professionally-oriented communicative competency is defined as a fundamental component of the professional training of seafarers which, in turn, suggests that the key objective of language training in higher maritime educational institutions is the formation and development of all the components of this complex phenomenon. It is argued that the development of the effective model of professionally-oriented communicative competency formation of future seafarers and the selection of the adequate teaching methodology is doomed to failure if all the aspects and peculiar features of professional communication are not taken into thorough consideration. It is determined that the peculiar features of maritime sphere specialists’ activity predetermine distinctive requirements to professionally-oriented communication of those working in shipping industry. It is proved that Maritime English can for sure be determined as professional sub-language because it, first of all, serves for the specific needs satisfaction of one certain, independent, self-sufficient area of human activity and, at the same time, it has distinctive peculiar features at each level of teaching-learning process.Extensive review and thorough analysis of statutory and requirements documents which are straightforwardly connected to the organization of the professional communication at sea provided for the conclusion that laconism, clarity and accuracy together with the zero tolerance towards the discrepancy are acknowledged as the key fundamental requirements to professional communication of seafarers, as the safety of navigation, human life and environment depend greatly on their timely, unambiguous and laconic communication. It is determined that because of the fact the professional communication usually occurs in the condition of press of time and psychological tension, the linguistic peculiarities of standard maritime phraseology are the following: the minimum use or even complete omission of the functional words, such as articles and auxiliary verbs (a/an, the, am/іs/are etc.). Besides, it is stated out that due to the possible interferences while communicating by means of radiotelephone and VHF it is recommended not to use the shortened forms which are so typical for common spoken English. And, finally, one more specific feature of the professional communication of future seafarers when using VHF is the requirement to use specific word markers to specify the type of the message or the end of the phrase or the conversation.Key words: professionally-oriented communication, professional sub-language, maritime phraseology, verbal markers, linguistic scope of the text. У статті визначено особливості професійно-мовленнєвої діяльності фахівців морської галузі. Професійно-орієнтована комунікативна компетенція визначається як важлива складова частина професійної підготовки морських фахівців, отже, ключовим завданням мовленнєвої підготовки у закладах вищої освіти є розвиток усіх складових частин цього феномена. Стверджується, що розроблення ефективної моделі формування професійно-орієнтованої комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі та підбір адекватної методики її викладання є неможливими без урахування усіх аспектів та осо-бливостей професійної комунікації. Визначено, що специфіка сфери діяльності представників морської галузі зумовлює певні вимоги до професійно-орієнтованого мовлення морських фахівців. Доведено, що морську англійську мову можна визначати як підмову спеціальності, оскільки вона, по-перше, обслуговує спеціальну, окрему, самодостатню галузь діяльності, а також має свої специфічні особливості на всіх рівнях вивчення.Ретельний аналіз нормативних документів, безпосередньо пов’язаних з організацією комунікації на морі, дав змогу дійти висновку про те, що стислість, ясність, точність та недопущення різнотлумачень є основними базовими вимогами щодо професійного мовлення фахівців морської галузі, адже від їх своєчасної, лаконічної і недвозначної комунікації залежить безпека судноплавства, життя людей та навколишнього середовища. З’ясовано, що, оскільки спілкування зазвичай відбувається в умовах дефіциту часу та психологічного напруження, то до суттєвих лінгвістичних особливостей стандартної морської фразеології належать перш за все мінімальне використання або навіть опущення вживання функціональних лексичних одиниць, таких як артиклі та допоміжні дієслова (a/an, the, am/is/are тощо). Крім того, визначено, що з огляду на можливі технічні перешкоди під час здійснення радіозв’язку та можливі шумові перешкоди під час особистого спілкування рекомендується уникати скорочених форм, які є типовими для повсякденного англомовного спілкування. Нарешті, особливістю професій-ного мовлення морських фахівців під час здійснення радіозв’язку є обов’язкове використання вербальних маркерів на позначення типу повідомлення та завершення фрази.Ключові слова: професійно-орієнтоване спілкування, підмова спеціальності, професійна фразеологія, вербальні маркери, лінгвістичне наповнення тексту.

На сьогоднішній день англійська мова зачіпає багато професійних сфер діяльності. Авіаційна сфера не стала винятком. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) рекомендує пілотам і диспетчерам УВС здійснювати всі переговори між собою англійською мовою, оскільки історично склалося так, що англійська мова є міжнародною мовою. На новому етапі розвитку авіації обов'язковою умовою здійснення безпеки польотів є високі, конкретизовані вимоги до рівня мовної підготовки на основі обов'язкового тестування і сертифікації.
To date, the English language affects many professional fields of business. The aerospace sector was no exception. The International Civil Aviation Organization (ICAO) recommends that pilots and ATC controllers conduct all negotiations in their own language in English, since historically English is an international language. At the new stage in the development of aviation, the mandatory condition for the safety of flights is the high, specific requirements for the level of language training on the basis of mandatory testing and certification.
На сегодняшний день английский язык затрагивает многие профессиональные сфер деятельности. Авиационная сфера не стала исключением. Международная организация гражданской авиации (ИКАО) рекомендует пилотам и диспетчерам УВД осуществлять все переговоры между собой на английском языке, поскольку исторически сложилось так, что английский язык является международным языком. На новом этапе развития авиации обязательным условием осуществления безопасности полетов являются высокие, конкретизированы требования к уровню языковой подготовки на основе обязательного тестирования и сертификации.

Стаття присвячена дослідженню підготовці сучасних фахівців з іноземної мови як засіб підвищення їх конкурентоспроможності і розвитку професійної мобільності. Визначено соціальне значення професіональної мобільності у формуванні професійно-мовленнєвої компетенції. Проведено аналіз освітніх технологій і підходів у навчанні іноземній мові.