To see the other types of publications on this topic, follow the link: Мова національна.
Journal articles on the topic 'Мова національна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Мова національна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.
Full textAbstract:
Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин.
Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів.
Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет.
Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування.
Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.
2
Дем"яненко, С. "Українська мова - національна мова українського народу. Основні одиниці мови." Українське слово і сучасність, no. 11 (15), листопад (2015): 3–34.
Find full text
3
Дем"яненко, С. "Українська мова - національна мова українського народу. Основні одиниці мови." Українське слово і сучасність, no. 11 (15), листопад (2015): 3–34.
Find full text
4
Bychuk, I. O. "Українська національна ідея у поглядах Микити Шаповала." Grani 18, no. 3 (February 23, 2015): 72–78. http://dx.doi.org/10.15421/1715062.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано національну ідею у віддзеркаленні соціалістичного світогляду початку ХХ століття. Розглянуто погляди М.Шаповала на українську національну ідею. М.Шаповал розглядав суспільство у вигляді складної соціальної системи, елементи якої поєднуються на підставі кумулятивних зв’язків. Згідно з М.Шаповалом, нація є складним соціальним скупченням (верствою), що характеризується діяльністю чинників мови, території та держави. Звідси першим чинником в усіх цих формах є мова, яка входить у різні сполучення з іншими чинниками і в різних комбінаціях дає різні верстви. М.Шаповал інтерпретував націю соціальною спільнотою, що посідає істотне місце у соціальній стратифікації суспільства і динамічно розвивається у ньому, нерідко виступаючи суб’єктом боротьби інтересів. Він наполягав на діалектичній взаємозалежності національного та соціального визволення, на потребі «паралельного поступу на ниві національного пробудження та соціальної захищеності». Більше того, найвищою соціальною цінністю він вважав націю, а національні цінності визнавав більш значущими, ніж соціальні. Але оскільки в реальному соціальному бутті має місце «відчутна автономія національної та соціальної тенденцій», то треба вести наполегливу боротьбу за кожен із цих першооснов, бо вони не можуть замістити чи компенсувати нестачу один одного.
5
Піддубна, Наталія. "Національна українська традиція розвою теолінгвістики: дорадянський і радянський періоди (критичний огляд)." Acta Polono-Ruthenica 4, no. XXV (December 30, 2020): 131–46. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5946.
Full textAbstract:
На теренах славістики чи не найбільш активними в обстоюванні теолінгвістики як окремої наукової дисципліни виявилися польські вчені, в Україні донедавна глобальна проблема «Мова і релігія» перебувала на маргінесі. Однак українська теолінгвістикамає тривалу й складну історію, оскільки бере початок з ХІХ ст. Дослідження питань теолінгвістики здійснювалося насамперед представ-никами потебнянської школи та вченими діаспори, які зосередили увагу на аналізі давньої релігійної лексики. У радянські часи в Україні теолінгвістика розвива-лася завдяки працям з історії мови й загального мовознавства. На тлі українських радянських дослідників вивищується постать Булаховського, який наголошував на взаємозв’язку мови і релігії, аналізував вплив релігійних чинників на розвиток літературних мов, а також зворотний вплив мови на релігію.
6
Онищенко, Неля. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРЕДМЕТІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧОЇ ГАЛУЗІ ДО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЇВ." Інноватика у вихованні 2, no. 11 (May 30, 2020): 155–64. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.224.
Full textAbstract:
У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв’язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.
7
Карловас, О. А. "РОЗВИТОК МОВНОЇ СТІЙКОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ ЯК ІНДИКАТОР СФОРМОВАНОСТІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 136–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-136-148.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття мовної стійкості як риси індивідуальної та колективної мовної поведінки, важливої для збереження стабільності національної мови у двомовній ситуації нашої країни.
Актуалізація питання розвитку мовної стійкості майбутніх філологів в умовах російсько-української двомовності східного регіону країни зумовлена основною метою навчання рідної мови в середній школі, яку будуть реалізовувати молоді спеціалісти, – формувати національно свідому, духовно багату мовну особистість, яка вмітиме вільно, комунікативно доцільно послуговуватись засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.
Аналіз мовознавчих студій засвідчив, що дотепер немає загальноприйнятого, виразного та чіткого визначення досліджуваного поняття мовної стійкості. В лінгводидактиці означену проблему розглядають з погляду формування національно-мовної / мовної / мовленнєвої особистості в умовах реалізації компетентнісного підходу до навчання української мови. Лінгвісти звертають увагу на необхідність розвитку мовної стійкості, зокрема у здобувачів вищої освіти, яка допоможе розв’язати проблему, що постає там, де процеси мовної асиміляції ставлять під загрозу існування національної мови. Переорієнтація означеної двомовності на поступове зростання груп ситуативних двомовців за рахунок російських одномовців з подальшим формуванням і розширенням україномовних середовищ дозволить надати мовному розвитку України зворотного напрямку, і вища школа має посісти одне з ключових місць у цьому процесі.
Мовна стійкість є характерною рисою комунікативної поведінки мовної особистості, оскільки мова постає конструктом власної ідентичності, внутрішнім чинником позиції громадянина щодо своєї національної приналежності. У процесі вивчення мовознавчих дисциплін майбутні філологи долучаються до опосередкованої співвіднесеності з українською спільнотою, конструюючи завдяки мові національну ідентичність, яка постає перед людиною в ході формування національної самосвідомості.
8
Polkanov, Andriy. "Тенденції перехідності у камерно-вокальній творчості російських композиторів xix – початку хх століть." Музичне мистецтво і культура 23 (November 30, 2016): 69–79. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-69-79.
Full textAbstract:
Мета роботи – висвітлити загальні стильові тенденції розвитку камерних вокальних жанрів у творчості російських композиторів XIX – початку ХХ століть як показові для становлення національного стилю музичного мистецтва, виокремити якість перехідності у стильовій системі російської музики даного періоду. Методологія роботи утворена перетином трьох головних методичних настанов: історико-культурологічної, жанрово-стильової мистецтвознавчої та семіологічної музикознавчої. Наукова новизна статті визначається спробою вибудувати жанрово-стильову модель мовної (семіотичної) перехідності в музиці на матеріалі російської музики, визначити тенденції перехідності, які вливають на розвиток камерно-вокальних жанрів та зумовлюють їх входження до системи вторинної композиторської творчості. Висновки роботи дозволяють проектувати визначення національно-стильових засад російської музики її класичного періоду до сфери камерно-вокальної творчості, відкривати в жанровій площині камерно-вокальної музики естетичні та мовні пролегомени національної музичної свідомості.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрова галузь, перехідність, стиль, національна музична свідомість, музична мова, класичний період.
9
Крсек, О. Є. "ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У США НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 135–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-135-149.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин.
Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США.
Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.
10
Неймарк, О. А. "ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 77–84. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.11.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється важливість і актуальність формування єдиного гуманітарного простору країни, який буде сприяти консолідації українського народу, його об’єднанню в умовах посилення зовнішніх загроз, зокрема гібридної агресії з боку Російської Федерації, формуванню загальноукраїнської ідентичності. Підкреслюється, що саме гуманітарні чинники лежать в основі й економічної, і військової безпеки, оскільки, коли нівелюється національна самосвідомість, втрачається власна мова, історія, почуття патріотизму та пошани до рідної держави, то нація та держава приречені на деградацію та вимирання. Серед проблем, що гальмують розвиток гуманітарної політики в Україні, слід виділити: недостатність фінансування (здебільшого культура фінансується за залишковим принципом), недостатній рівень розвитку державного менеджменту, недосконалість законодавчої бази, недостатню ефективність гуманітарної політики на різних рівнях управління, відсутність потужного аналітичного забезпечення галузі, низький рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення тощо. Акцентується увага на необхідності підтримки української мови, культури, збереження та популяризації вітчизняної історико-культурної спадщини, розвитку освіти, науки тощо. Зазначається, що державна мова є потужним безпековим чинником, основними ознаками-проявами якого є утвердження єдиної національної ідентифікації та консолідація українського суспільства на базі єдиного мовно-культурного простору; усвідомлення окремішності, самостійності та самодостатності свої нації-держави. Наголошується на важливості формування ефективної державної інформаційної політики, яка повинна протидіяти інформаційним загрозам із боку Російської Федерації та сприяти побудові у країні потужного демократичного інформаційного суспільства, активному його входженню у світовий інформаційний простір.
11
Гура, Н. П., and М. О. Галахова. "НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЇЇ МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В РОМАНІ Д. КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-8.
Full textAbstract:
У статті досліджуються мовні засоби, які вербалізують національну ідентичність на матеріалі роману Д. Кельмана «Обмірювання світу» (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Процеси глобалізації, що пов’язані з усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, висувають на передній план питання збереження культурної своєрідності, національної культури, традицій і цінностей. Утворюючись у процесі соціальної взаємодії, національна ідентичність виражається в мові, оскільки мова є основним середовищем визначення, збереження та передачі соціального досвіду. Формування німецької нації й німецької національної свідомості відбувалося нелінійно. Питання самовизначення німців, подолання вікової роздробленості й формування єдиної держави, у межах якої закріпився би мовний і культурний простір, залишається однією з найактуальніших проблем для Німеччини. Тому досліджуючи такі непрості теми, як «німецька нація» та «німецька ідентичність», Данієль Кельман звертається до епохи Просвітництва й Веймарівської класики як до періоду, коли почала розбудовуватися німецька держава. Визначено, що важливий внесок у формування спільної німецької культури зробили видатні діячі філософії, літератури та науки. З’ясовано, що Д. Кельман активно використовує топоніми, щоб унаочнити панораму тогочасної Німеччини. Топоніми є осередком знань про країну й концентратом історико-культурної інформації. Оскільки топоніми характеризуються багатством культурно-історичних асоціацій, то вони тісно пов’язані з громадсько-політичними реаліями й антропонімами. Антропоніми в романі Д. Кельмана представлені широким спектром реальних таких історичних імен, пов’язаних із німецькою історією, філософією, наукою та культурою, як Г. Лейбніц, І. Кант, Й. Вінкельман, Ф. Клопшток, А. Вернер, Г. Ліхтенберг, А. Кестнер, В. Вебер, В. Гумбольдт, О. Гумбольдт, К. Ѓаус, А. Мебіус, Ф. Ян, Й.В. Ѓете, Ф. Шиллер, К. Віланд, Й. Гердер. На широкому культурно-історичному тлі вирізняються образи головних героїв роману – О. Гумбольдта й К.Ф. Ѓауса. Будучи яскравими представниками наукової думки епохи Просвітництва Німеччини, вони втілюють типові німецькі риси. Історичні антропоніми є найбільш яскравою маніфестацією національного лінгвокультурного компонента в мовній картині світу. Доведено, що етнографічні та суспільно-політичні реалії відіграють значну роль у романі, оскільки вони сприяють відтворенню атмосфери епохи німецького Просвітництва.
12
Чернявський, Богдан. "Формування іншомовної компетентності майбутніх економістів: зарубіжний досвід." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 215–21. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.22.
Full textAbstract:
У статті розглядається зарубіжний досвід формування іноземної мови для майбутніх економістів. Такі європейські країни, як Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія, Італія, були взяті для розгляду зарубіжного досвіду формування іноземної мови для майбутніх економістів. Проте кожна національна система освіти має свої акценти та особливості. Таким чином, в різних країнах метою навчання є: професійне формування іноземної мови майбутнього економіста, який реалізує принцип вивчення іноземної мови для професійної орієнтації (Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія), виховання майбутнього фахівця, для якого іноземна мова є засобом спілкування в інтегрованому освітньому середовищі (Фінляндія), орієнтація на практичну діяльність і постійне поліпшення своїх професійних якостей (Італія). Проведені дослідження свідчать про широку мінливість системи формування іноземної мови для майбутніх економістів у сучасному світі відповідно до динамічності її розвитку. Безумовно, такий міжнародний досвід є цінним ресурсом для розвитку та насичення нових ідей для вітчизняної практики формування іноземної мови для майбутніх економістів.
13
Фесенко, І. М., and О. М. Сивачук. "РЕАЛІЯ В СИСТЕМІ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА СПОСОБИ ЇЇ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІДАНЬ ДЖЕКА ЛОНДОНА)." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 11, 2021): 308–14. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-49.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі функціонування безеквівалентної лексики в англійській мові та її передання українською мовою. Питання про те, чи може мова бути відображенням культури, посідає одне з центральних місць у лінгвістиці, оскільки всі значні і незначні особливості життя цього народу і його країни (природні умови, географічні положення, історичний розвиток, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва тощо) неодмінно відображаються в мові цього народу. Стаття на матеріалі перекладу оповідань Дж. Лондона українською мовою доводить, що цінності однієї національної спільності відсутні в іншій, зовсім або значно відрізняються від них, становлять національне соціокультурне тло, що так чи інакше відображається в мові. Лексика будь-якої мови утворює систему, адже кожне слово і, відповідно, кожне поняття посідають у ній визначне місце, окреслене зв’язком з іншими словами і поняттями. Сам характер вичленення конкретних ланок реального світу, їх угруповання, а також передання в іншій мові залежить від наявності в мові відповідних найменувань. І щодо цього в процесі перекладу однієї мови іншою цілком природно і закономірно виникає так звана проблема реалії. Лакуна ‒ це відсутність в одній із мов найменування того чи іншого поняття. Умови соціально-політичного, суспільно-економічного, культурного життя і побуту народу, його світогляду, психології, традицій тощо зумовлюють виникнення понять, що принципово відсутні у носіїв інших мов. Так, в інших мовах не буде й однослівних словникових еквівалентів для їх передання. Тому метою статті є не тільки аналіз самого поняття «реалія», а й визначення його місця у системі безеквівалентної лексики, тому що нині питання про природу, типи реалій і способи їх перекладу є відкритими. Водночас роль слів-реалій у процесі міжкультурної комунікації досить значна. Важливим є також характеристика засобів і особливостей перекладу англомовних реалій українською мовою. Сучасний розвиток методики викладання іноземних мов припускає сполучення вивчення іноземної мови з одночасним вивченням культури країни досліджуваної мови у межах лінгвокраїнознавства.
14
Купчишина, Валентина, and Наталія Макогончук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР” ТА ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ІНШИМИ НАУКАМИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 176–92. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.145.
Full textAbstract:
Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.
15
Петруня-Пилявська, Наталія. "ТИПОЛОГІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 9 (January 10, 2020): 81–84. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.018.
Full textAbstract:
Проаналізовано, що типологізація культури є розгляд культури та її специфічні культурологічні підходи відповідно до її внутрішньої динаміки та історичного розвитку, класифікаційні особливості, розподілу за типами культур людської цивілізації. Простежено, що процедура типологізації культур залежить від обраного критерію, тому теорія культури може запропонувати різноманітні варіанти класифікацій. Виділено такі типи культур: етнічна культура, з розглядом дефініції «етнічність». Показано, що етнічна культура найбільше виявляється у таких сферах, як природна, або національна, мова, а також в певному порядку побуту, у повсякденній поведінці, в традиціях, звичаях, віруваннях, типових ментально-психологічних рисах її носіїв. Зроблено висновок, що вищою формою етнічності в сучасному світі є нація і що на фундаменті етнічної спільності часто виникають національні культури. Доведено, що національна культура вміщує всю сукупність цінностей, норм, звичаїв, вірувань людей, що належать до однієї нації, тобто тих, хто має територіальну, господарську, ментальну і мовленнєву спільність. Простежено, що концептуальним підходом у типологізації культури є загальновизнана основа для об’єднання культур у групи, якою слугує поняття «культурна епоха». Зіставлено формалізаційний і цивілізаційний підходи у типологізації культур. Доведено, що цивілізаційний підхід у типологізації культур розрізняє окремі цивілізації за такими характерологічними критеріями, як історичний період, географічний простір, провідна технологія виробництва, політичні відносини, специфіка духовного життя. Проаналізовано, що загальновизнаною в теорії культури є історична типологізація культур, концептуальним підходом якої є класифікація за історичним типом із подальшими узагальненнями, виокремленнями типових груп і тенденцій розвитку.
16
Колоїз, Жанна. "Глобалізаційні процеси та їхні наслідки для національних еколінгвальних систем." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 21 (April 7, 2022): 9–22. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v21i.4749.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано сутність феномену “глобалізація” в аспекті запозичення західного суспільно-політичного, економічного й культурного стилю життя; осмислено глобалізаційні процеси крізь призму еколінгвістичної теорії та їхнього впливу на національну еколінгвальну систему. Окреслено ситуації, згідно з якими, з одного боку, людська цивілізація відчувала й відчуватиме потребу в тих чи тих засобах міжкультурної, міжетнічної комунікації; з іншого, – використання національних мов вважають неадекватним, а відтак заявляють про глобальну мову міжнародного спілкування. Наголошено на відсутності внутрішньомовних механізмів, що слугуватимуть бар’єром на шляху до з’яви універсального наднаціонального семантичного коду, на можливих непоправних наслідках лінгвістичної глобалізації, оскільки неприхованою є загроза для етномовного планетарного розмаїття, як і цілком реальною є експансія “глобальної мови”. Репрезентовано результати глобалізаційних процесів, які можуть призвести до порушення стійкого еколінгвального балансу, а відтак – до знесамобутнення тих чи тих національних спільнот через добровільно-примусову “відмову” від основного засобу національної ідентичності.
17
Кін, Олена. "ВИТОКИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ." Інноватика у вихованні 1, no. 13 (June 15, 2021): 163–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.363.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовані витоки розвитку та становлення проблеми формування національної самосвідомості особистості. Визначені основні етапи розвитку ідей національної самосвідомості. Схарактерізовано особливості трактування поняття «національна самосвідомість» та його змісту на кожному етапі. З’ясовано позицію прогресивної педагогічної громадськості щодо реалізації ідей національної самосвідомості у соціокультурному просторі кожного періоду. Висвітлено сутність поняття національної самосвідомості як усвідомлення себе представником певного етносу, нації, розуміння відмінності своєї нації від інших. Визначені основні складові поняття національної самосвідомості: любов до рідного краю, мови, історії, культури, традицій, віри, усвідомлення себе представником певного етносу, відповідальне ставлення до майбутнього своєї країни і народу, гордість за свою націю, намагання здобути щасливу долю для своєї країни. З’ясовано, що основою для формування національної самосвідомості виступала родина, яка зберігала національні культурні та освітні традиції. Встановлено, що на розвиток та становлення проблеми формування національної самосвідомості впливали соціально-політичні, національно-визвольні процеси в країні, прогресивні ідеї та просвітницька діяльність представників наукової, культурної, педагогічної національної еліти, розвиток світової науки.
18
Стріха, М. ""Мова, культура, національна пам"ять - не цінності, а проблема для тих, хто прийшов до влади"." Країна, no. 31 (484), 8 серпня 2019 (2019): 18–21.
Find full text
19
САЇК, Аліна. "МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА ОЗНАКА КУЛЬТУРИ НАЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія, no. 2 (August 5, 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32689/maup.philol.2021.2.9.
Full textAbstract:
У статті подається сучасне трактування поняття «менталітет». Формування національної мовної картини світу відбувається під впливом цілої низки факторів – географічного, історичного, культурного, релігійного (названі чинники є визначальними величинами також для процесів виникнення і становлення таких системних утворень, як національна психологія і національна мовна особистість (національний мен- талітет)). Описується формування концептуальної картини світу. Розглядаються два типи концептуа- лізації навколишньої дійсності. Представлено низку факторів, під впливом яких відбувається формування національної мовної картини світу.
20
Демченко, Володимир Миколайович. "СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ МЕТОД ЯК ІНСТРУМЕНТ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 70–86. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-70-86.
Full textAbstract:
У статті презентовано застосування методу соціолінгвістичного анкетування як інструменту територіального моніторингу, що було проведене наприкінці ХХ сторіччя в окремих населених пунктах Херсонської області. Завдання дослідження виконані у двох вимірах – синхронічному та діахронічному. Синхронічний вимір виявив особливості національно-мовної сфери окремих сіл і міст Херсонщини, зокрема їх спільні риси історичного заснування (більшою мірою у XVIII сторіччі, переважно українськими селянами й козаками); риси домінування української культури й мови (від незначної переваги в окремих пунктах до повного домінування в більшості); функціонування української мови у більшості сімей анкетованих, а також у батьківських і дідівських сім’ях; виявлення високого показника позитивного ставлення до української мови незважаючи на частку російськомовних осіб, зокрема у виборі мови навчання дітей та у ставленні до української мови як державної, у висловленні погляду щодо її майбутнього.
У діахронічному вимірі проведено паралелі з сучасною ситуацією. Так, було виявлено, що думка респондентів про подальшу рівноправність двох мов виявилася не правильною, адже українська мова сьогодні досягла високого функціонального рівня. Також відповідно до стратегій адміністративно-територіальної реформи й формування національної ідентичності в сучасній Україні доведено ефективність застосування соціолінгвістичного методу в дослідженні / моніторингу мовно-національної ситуації в регіонах країни.
Зроблено висновок, що описані вище результати анкетування, добуті за допомогою соціолінгвістичного методу, потрібно використовувати в наукових розвідках, які стосуються сучасного стану національно-мовної сфери в Україні, зокрема в кожному її регіоні, що допоможе виробити правильну державну стратегію розвитку цієї сфери.
21
Поляренко, Валерія Сергіївна. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (September 15, 2015): 181–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.266.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.
22
Щоголева, Наталія. "ЗАЛУЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДО НАВЧАННЯ КУРСАНТІВ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ ТА ЇХ ПОЗИТИВНЕ ЗНАЧЕННЯ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 72–83. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246283.
Full textAbstract:
Дослідженні переваги та перспективи застосування інформаційних технологій у вищій освіті для навчання курсантів нефілологічних факультетів Національної Гвардії України іноземній мові. В статті автор розглядає актуальність залучення інформаційних технологій до вивчення іноземних мов, як невід’ємної частини надання вищої освіти в області сьогодення та підготовки курсантів Національної Гвардії України як висококваліфікованих спеціалістів. Розкриваються можливості певних інформаційних технологій, серед яких є інтерактивна дошка, декілька комп’ютерних сервісів та додатків, варіантність їх застосування для оптимізації викладання іноземної мови та їх позитивне значення в покращенні якості надання вищої освіти та підвищенні мотивації до навчання майбутніх офіцерів. Особливу увагу автор приділяє результатам досліджень, які він проводив протягом власної педагогічної діяльності, залучаючи до роботи інформаційні технології, про які йде мова вище.
23
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and ОЛЕКСАНДР СИБІГА. "Державний статус української мови: спроба ліквідації завершення процесу уконституювання." Право України, no. 2019/12 (2019): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-246.
Full textAbstract:
Поява пропонованої широкому загалу статті спричинена багатолітнім протистоянням між прихильниками надання українській мові статусу державної і їхніми політичними опонентами. На підставі оприлюдненого тексту конституційного подання до Конституційного Суду України 51 народного депутата України від 23 квітня 2019 р., що поставили під сумнів конституційність окремих положень Зако ну України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (Закон № 2704-VIII), здійснено конституційно-правовий аналіз спірних положень цього Закону у зіставленні з нормами Конституції України. Мета статті полягає у правовому обґрунтуванні позиції щодо відповідності окремих положень Закону № 2704-VIII, яким здійснено законодавче забезпечення функціонування української мови як державної, приписам Конституції України. Приводом для конституційного подання слугували окремі норми Закону № 2704-VIII, які, на думку суб’єкта конституційного подання, дискримінують російськомовних громадян за мовною ознакою. Крім того, автори вважають, що права російської мови істотно порушуються в тій частині, що на підставі документа надана перевага кримськотатарській мові як мові корінного народу, англійській мові та іншим мовам Європейського Союзу, незважаючи на те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин. Аргументовано, що законодавець, ухвалюючи Закон № 2704-VIII, не порушив основні приписи конституції в частині забезпечення прав корінних народів, націо-нальних меншин України, зокрема й російськомовної частини населення. Визнані маніпулятивними, надані суб’єктом конституційного подання статистичні відомості, про факти, пов’язані з кількістю носіїв російської мови, кількісним складом націй і національностей, що проживають на території України, та чисельністю представників найбільшої етнічної меншини. Зазначено, що прямий зв’язок між національною належністю і мовою користування відсутній. Зроблено висновок, що в ухваленому Законі № 2704-VIII відсутня дискримінація як за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, так і за мовними чи іншими ознаками.
24
Kalmykova, Larysa, Nataliia Kharchenko, and Inna Mysan. "«Я-мова» i.e. «Індивідуальна мова»: проблема функціональної генералізації." PSYCHOLINGUISTICS 29, no. 1 (April 28, 2021): 59–99. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-29-1-59-99.
Full textAbstract:
Мета. Представити консеквенцію функціональної класифікації мов світу, здійсненої за психолінгвістичними підставами; здійснити стислий опис індивідуальної мови людини як її мовленнєво-мовної здатності, проявленої в різних функціонально-мовних іпостасях; представити первинно і вторинно функціональну групу мов як засіб реалізації комунікативно-мовленнєвих потреб, мотивів та інтенцій індивідів з урахуванням функціонально-мовної різноманітності для забезпечення успішного мовленнєвого спілкування в мікро- і макросоціумі.
Методи: функціональний аналіз; системний аналіз, узагальнення літератури; моделювання функціональної мовленнєво-мовної компетенції людини; виокремлення властивостей різних за вторинно функціональною спрямованістю видів індивідуальних мов; класифікація національних мов за їх функціональним призначенням; дослідницький синтез; формулювання висновків.
Результати. Функціональні властивості індивідуальної мови як біопсихонейролінгвосоціального об’єкта можуть бути описані лише при зверненні до поняття “функції”. Функції мови людини багаточисельні, тому здійснено аналіз кожної з них і презентовано його результати.
Висновки. Підставою для функціональної класифікації мов світу може виступати генеративна система й мовна компетенція (здібність) людини. Функціональна мовленнєво-мовна здібність людини може бути представлена як її функціонально-мовна метасистема з властивими їй функціями першої мови, нерідної мови (другої й іноземної), домінантної мови, внутрішньої мови, індивідуальної мови, метамови, мови перекладу, професійної мови та інших видів мов у процесах екстерналізації й інтерналізації. Функції мов світу змінюються відповідно до змін, які відбуваються в комунікативних рангах національних мов – показниках обсягу функцій у різних видах спілкування. Кількість функцій мови в індивідів збільшується залежно від факторів, які зумовлюють актуалізацію мовленнєво-мовної здібності (біологічні, генетичні), її реалізацію й удосконалення (середовищні, соціальні, онтогенетичні тощо).
25
Tkach, D. I. "Політико-правовий аспект становища української національної меншини в Угорщині." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 17, 2017): 90–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.14.
Full textAbstract:
У статті аналізується становище української національної меншини в Угорщині, забезпечення прав та свобод цієї спільноти, гарантування збереження рідної мови, культури, національних традицій. Стверджується, що в українсько-угорських стосунках створені всі політично-правові умови для того, щоб національні меншини обох країн відчували себе захищеними та, з одного боку, мали тісні стосунки з материнською нацією, а з іншого – мали в країні проживання всі можливості для розвитку культурних, освітянських та національних потреб нацменшин. Наводяться конкретні дані про забезпечення права української національної меншини в Угорщині.
26
Красновська І.П. "ГУМАНІТАРНІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО МОРСЬКОГО ФАХІВЦЯ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТТЯ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 254–59. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.330.
Full textAbstract:
У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.
27
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
28
Назаренко, Алла, and Наталія Демченко. "ДО ПИТАННЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ОБОРОНИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 267–79. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.272.
Full textAbstract:
Національна доктрина розвитку освіти в Україні в XXI столітті визначає головну мету освіти, яка полягає в створенні умов для особистісного розвитку та творчої самореалізації кожного громадянина України, сформувати покоління, здатне навчатися впродовж життя, створювати та розвивати цінності громадянського суспільства тощо.Тому сучасний навчальний заклад зобов’язаний запровадити нові підходи до викладання, які забезпечують учнів необхідними компетентностями. Поняття компетентності містить сукупність знань, умінь та навичок, які дають змогу індивідові ефективно виконувати діяльність через реалізацію відповідних функцій.Одним із таких підходів є розвиток навичок критичного мислення, що разом із професійною та соціальною компетентністю забезпечує конкурентоспроможність та мобільність освіченого військовослужбовця у Збройних Силах України, його готовність жити та служити в умовах, що постійно змінюються.Метою статті є аналіз стратегій навчання, необхідних для інтеграції навичок критичного мислення в навчальний процес.Таким чином, навички та компетентність критичного мислення стають сьогодні надзвичайно актуальними для ефективного вирішення непередбачуваних проблем. Англійська мова вже давно має статус міжнародної мови. Завдяки цьому факту в даний час ми помічаємо багато змін у методах та підходах викладання, що зосереджуються насамперед на розвитку комунікативної компетентності. Використання технології для розвитку критичного мислення сприяє якості виконання цих завдань. На уроках іноземної мови елементи критичного мислення задають творчий мікроклімат, який спонукає учнів висловлювати власні бачення та думки, а також робить навчальний матеріал дискусійним та цікавим.Критичне мислення також впливає на навички міжособистісного спілкування студентів. Критичне мислення та погляд на речі з різних точок зору допомагають студентам стати більш відкритими та сумлінними, бути кращими комунікаторами, більш схильними до співпраці з однолітками, приймати та обговорювати свої ідеї. Заохочуючи учнів більше мислити як людей, що використовують практичні принципи критичного мислення на уроці іноземної мови, допомагає їм розвивати свою творчу сторону, дозволяючи їхньому мисленню працювати вільніше та досліджувати більше можливостей. Ці навички роблять їх кращими, хто приймає рішення, і на практиці також допомагають їм економити час у прийнятті цих рішень.
29
Лебедєва, Людмила. "НАВЧАННЯ ПОДОЛАННЮ ТРУДНОЩІВ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ НА ЗАНЯТТІ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 199–209. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.80.
Full textAbstract:
У статті розглянуті теоретичні основи щодо відмінностей між культурами, які призводять до певних труднощів у спілкуванні. Ці труднощі можуть носити як суб'єктивний, так і об’єктивний характер, тобто вони не можуть бути пов'язані ні з особистістю комуніканта, ні з його психологічним станом. Вони також не мають нічого спільного з наявністю або відсутністю досвіду міжкультурної комунікації співрозмовника, але вони можуть бути викликані певними об'єктивними факторами.
Відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, випускник вищої школи повинен знати іноземні мови як засоби міжособистісного та професійного спілкування та соціального та культурного розвитку особистості. Випускник вищої школи повинен добре усвідомлювати формування ціннісного розуміння за допомогою діалогів культур рідної та іноземної мов.Слід враховувати, що іноземна мова, як правило, відображає культурні та національні ментальні та розумові особливості носіїв мови (стереотипи, когнітивні схеми тощо), що сформувалися в культурі мови, яка опановується. Усі вищезазначені особливості безпосередньо впливають на способи мислення та способи передачі мови в процесі перекладу. Вони також впливають на тлумачення мовних знаків у категоріях культурного коду.Для здобуття культурної обізнаності з іноземною мовою студенти мають опанувати такі питання:1. Наукові ідеї предметів і засобів спілкування, типів комунікацій, а також комунікативних структур актів та інших концепцій загальної теорії спілкування;2. Ідеї основних аспектів взаємних умов та взаємного проникнення в культуру та спілкування та культуру та мову. Студенти повинні розвивати навички культурного аналізу матеріалу та вміння розрізняти схожість та відмінності у вітчизняній та зарубіжній культурах.3. Ідеї доступних словників та довідкових посібників, що містять мовну, культурну та країнознавчу інформацію.4. Компетентність у національних та культурних відмінностях рідної та іноземної мов.
Проаналізувавши вищезгаданий матеріал, можна зробити висновок про існування певних особливостей, які створюють мовні бар’єри та перешкоджають процесу спілкування. Вивчені шляхи покращення комунікації. Проведено аналіз створення викладачем спеціальних умов, що мотивують навчання. Запропоновані практичні рекомендації щодо створення ефективної міжкультурної комунікації, формування умінь сприймати і розуміти партнера по іншомовному спілкуванні.
30
Dobroskok, Stefaniya. "МОВНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПСИХОЛІНГВІСТИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ." Psycholinguistics in a Modern World 16 (December 17, 2021): 80–85. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-80-85.
Full textAbstract:
У статті наведено авторське розуміння мовної толерантності. Відповідно до нашого наукового розуміння, мовна толерантність - це терпимість та поблажливість суб'єктів мови до чужої мови. Це установка на ліберально шанобливі мовні відносини, терпиме ставлення та прийняття з розумінням мовної поведінки носіїв різних етнічних мов, їх національних мовних традицій та цінностей, відмінних від власних. Мовна толерантність допомагає запобігти міжетнічним конфліктам на тлі мовної нетерпимості та сформувати збалансовану мовну політику.
31
Каруник, К. Д. "УКРАЇНСЬКА МОВА В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ПІДРУМУНСЬКОЇ БЕСАРАБІЇ НА ПОЧАТКУ 1920‑х РОКІВ." Лінгвістичні дослідження, no. 52 (2020): 124–36. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.13.
Full textAbstract:
Розвідка насвітлює деякі дотепер маловідомі сторінки румунської національної й освітньої політики на етнічно українських теренах у міжвоєнний період. Центральною є проблема дотримання мовних прав національних меншин у територіально розширеному по Першій світовій війні Румунському Королівстві, зокрема – мовних прав українців і використання української мови в освіті підрумунської Бесарабії. Дослідження здійснюється на засадах історичної соціолінгвістики й на матеріалі румунських і українських періодичних видань 1920–30-х рр. Історію питання доповнює й увиразнює текстологічний та лінгвістичний аналіз раритетного «Букваря», зладженого в Хотині 1921 р. для українських школярів. Ключові слова: історична соціолінгвістика, мовні права національних меншин, українська мова в освіті, українські букварі й читанки, румунська політика міжвоєнної доби.
32
КОКНОВА, Тетяна. "ЗАПОЗИЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ГЛОБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ БРИТАНСЬКОЇ ПРЕСИ)." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.8.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню запозичень, що проникли в англійську мову внаслідок соціокультурного обміну в контексті глобальної комунікації. Мета: проаналізувати статті британської преси (The BBC News) задля визначення специфіки процесу глобальної комунікації, що відбувається шляхом іншомовних запозичень, які відбивають національний колорит мови-донора. Методи. У дослідженні використані загальнонаукові методи філологічних досліджень (спостереження, узагальнення, інтерпретація, класифікація), а також контекстологічний аналіз, що передбачає вивчення мовних одиниць у контексті і є різновидом загальнофілологічних методів. Наукова новизна. У ході дослідження розкрито поняття глобальної комунікації; встановлено, що запозичення є результатом глобальної комунікації й з’являються в англійській, як і всіх інших мовах, унаслідок інформаційної взаємодії з представниками інших культур; проаналізовано особливості публіцистичного стилю, у якому лексичні запозичення найчастотніші; з’ясовано, що в англомовних текстах публіцистичного стилю активно використовують професійні терміни та специфічні лексичні одиниці, експресивно-емоційну лексику, емфатичні конструкції, жаргонізми та одиниці сленгу для забезпечення розуміння читачем змісту статті. У ході аналізу текстів статей із сайту The BBC News виділено шість груп запозичень, що розкривають специфіку політичної парадигми світу й трапляються найчастіше в аналізованому матеріалі (запозичення на позначення механізмів влади та владних структур; запозичення, що відображають національний колорит; лексичні запозичення на позначення осіб певної національності, етнічних груп; запозичення, що характеризують соціально-майновий стан суспільства; запозичення, що символізують приватну власність, коштовності, товарно-грошовий обмін; запозичення, що є назвами грошових одиниць різних країн світу). Висновки. Зроблено висновок про те, що більшість запозичень представлено у сфері назв суспільно-політичних реалій та фінансових понять, пов’язаних із стрімкою динамікою змін у суспільно-політичних та соціально-побутових умовах життя сучасного світу і що здійснення результативної комунікації в глобальному просторі можливе за умови врахування суб’єктами комунікації унікальних національних особливостей та опанування ними навичок передбачати її наслідки з огляду на соціальну, національну та культурну ідентичність.
33
Havryshchak, I. I., and O. Ya Protsiv. "ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА ВІЛЬГЕЛЬМА ФОН ГУМБОЛЬДТА: ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ." Медична освіта, no. 4 (February 15, 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10871.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу біографічних даних і сфер наукової та суспільної діяльності німецького мислителя, лінгвіста, представника німецького філологічного неогуманізму, державного і політичного діяча, реформатора європейської університетської освіти Вільгельма фон Гумбольдта розглянуто формування лінгвофілософської системи, що визначила магістральні напрямки розвитку європейського і світового мовознавства ХХ–ХХІ століття.
З’ясовано, що доповідь «Про порівняльне вивчення мов різних епох їхнього розвитку», прочитана в Берлінській академії наук у 1820 р., стала етапним фактом наукової біографії Гумбольдта, результатом особистого екзистенційного досвіду, свідомого цілеспрямованого накопичення фактів проявів національного духу різних європейських народів, включаючи повноцінні мови й діалекти, міфологічний національний пласт, традиції, культурні артефакти, фольклорні й авторські тексти різних епох.
Доведено, що основоположні ідеї лінгвофілософської системи Гумбольдта сформульовані й оприлюднені в праці «Про відмінність статей і її вплив на органічну природу» (1794). Проголошена ним формула «прекрасної єдності» речей і явищ трактувалася як результат діяльності енергії тілесного світу, тому всі його прояви, включаючи людину, її діяння, а також мову (праця «Про Германа і Доротею» Гете», 1798), мають бути враховані, осмислені й систематизовані, як результати функціонування людського духу. Мандрівки Францією, Іспанією та Італією не лише забезпечили Гумбольдта новими естетичними враженнями, але остаточно визначили мовознавчий вектор його досліджень, що завершився оригінальною лінгвофілософською концепцією, в якій ідеальна складова не суперечить матеріальній, а доповнює її: мова є дух, і духом народу є його мова («Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства»).
34
ЛИСЕНКО, Є. В. "НЕВІД'ЄМНІ СКЛАДНИКИ ІНТЕНСИВНИХ КУРСІВ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 137–42. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.20.
Full textAbstract:
Останнім часом проблема проведення інтенсивних курсів з англійської мови для військовослужбовців Національної гвардії України перебуває в центрі уваги педагогів вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України, оскільки англійська мова є основним інструментом спілкування для військовослужбовців на міжнародній арені. Визначено, що, незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів мовної підготовки військовослужбовців Національної гвардії України, поки не надані характеристики якісних курсів для вивчення англійської мови військовослужбовцями у короткий проміжок часу. У статті розглянуто особливості викладання та організації інтенсивних курсів з англійської мови як необхідної складової частини сучасної освіти військовослужбовців Національної гвардії України. Обґрунтовано вплив інтенсивного навчання на формування вмінь та навичок військовослужбовців Національної гвардії України на курсах із вивчення англійської мови. Наведено аналіз досліджень із визначеної проблематики. Проведено спробу довести ефективність застосування інтесивного навчання для покращення методики викладання англійської мови на курсах із вивчення англійської мови. Виділено й описано характерні особливості реалізації інтенсивних курсів для військовослужбовців, а також роль і місце активного навчання у процесі вивчення англійської мови. Доведено, що успішне вивчення англійської мови на інтенсивних курсах – це сукупність різноманітних прийомів та методів, які спонукають військовослужбовців до мовленнєвої активності. Визначено роль викладача, атмосфери у групі, методів оцінювання як провідних та найефективніших елементів у методиці навчання англійської мови. Доведено доцільність використання цих елементів для підвищення якості навчання іноземних мов і формування корисних навичок військовослужбовців у процесі роботи з іншомовними матеріалами. Підкреслено інтерактивну комунікативну компетенцію викладача у процесі навчання. Визначено, що всі вказані у статті характеристики інтенсивного курсу допомагають підготувати військових фахівців з англійської мови, які вміють аналізувати та спілкуватися.
35
Куліш, Владислава, and Олена Гарах. "ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ КУЛЬТУРНО МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 64–68. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-14.
Full textAbstract:
Проблеми значення культурно маркованої лексики є важливим елементом міжкультурних та міжмовних контактів. У статті відтворюються питання, пов’язані зі способами перекладу культурно маркованої лексики, особлива увага приділяється основним труднощам під час перекладу. Вивчення способів передачі реалій при перекладі визначається зростаючим інтересом до дослідження мов на різних рівнях, тенденцією до вивчення взаємозв’язку мови і культури, так як саме в культурно маркованій лексиці відображається специфіка мислення кожного народу. Сучасні літературні твори містять безліч слів, описів традицій, звичаїв і явищ, незрозумілих носіям інших культур. Переклад текстів, що містять такого роду одиниці викликає ряд проблем. Так, переклад культурно маркованої лексики ускладнений тим, що референт реалії може відсутні в мові, що, або ж бути дещо відмінним від мови оригіналу. Актуальність даної статті обумовлена недостатнім вивченням ролі культурно маркованої лексики при перекладі, що часто призводить до зниження цінності сприйняття перекладеного тексту. При перекладі текстів важливо зберігати культурно-історичну своєрідність оригіналу. У тому випадку, якщо текст, що перекладається відноситься до певної епохи, написаний мовою, що нині не вживається, і співвідноситься з архаїчними культурними традиціями, то перекладач повинен володіти не тільки винятковими лінгвістичними навичками, але і великими філологічними та історичними знаннями. В цьому випадку для перекладача незамінними будуть не тільки базові знання теорії перекладу, а й приклади практичної реалізації тих чи інших методів, шляхів передачі реалій на іншу мову. Адже читач повинен не замислюватися в процесі читання про точність значення того чи іншого слова, а сприймати значення як факт. У статті дано теоретичне обгрунтування культурно маркованої лексики, розроблено класифікацію культурно маркованої лексики за різними критеріями, проаналізовано основні прагматичні функції національно маркованих лексичних одиниць, запропоновано основні шляхи розв’язання проблем адекватного відтворення культурно маркованої лексики при перекладі текстів українською мовою. Для передачі специфічної лексики в практиці перекладу використовується безліч способів і прийомів, які стали результатом багатовікових мовних контактів і які призвели до накопичення знань про лексико-граматичні відповідності. В цілому, можна зробити висновок, що при передачі національно маркованої лексики найчастіше використовується прийом калькування, що допомагає адекватно передати текст мовою оригіналу без смислових спотворень; зберегти національний і історичний колорит; зробити прагматичний та естетичний вплив на реципієнта.
36
Мішукова, Ольга, and Оксана Тєлкова. "ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ З ГАСТРОНОМІЧНИМ КОМПОНЕН-ТОМ У СУЧАСНІЙ ІСПАНСЬКІЙ МОВІ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АС-ПЕКТ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 217–21. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-44.
Full textAbstract:
У сучасних дослідників гастрономія викликає підвищений інтерес, оскільки є багатим джерелом національно-культурного досвіду народу, що осмислює навколишній світ через процеси зберігання, приготування та вживання їжі та напоїв. Їжа – це невід’ємна частина життя людини. Перш за все тому, що від неї залежить існування з біологічної точки зору. Проте, вона також є надзви-чайно важливим компонентом культури й, через це, джерелом образів та асоціацій, що знаходять відображення у мові, в тому числі у фразеології. Ре-зультатом такого переосмислення є фразеологічні одиниці з гастрономічним компонентом, оскільки вони – це культурно-зумовлене відображення карти-ни світу певного народу. Основою для таких асоціації та образів можуть слу-гувати різноманітні чинники: смакові властивості та зовнішній вигляд проду-ктів харчування, процес їх зберігання, приготування та вживання, а також пов’язані з ними як позитивні, так й негативні емоційні та сенсорні асоціації людини. Стійкий інтерес до вивчення національно-культурних особливостей фразеологічних одиниць з гастрономічним компонентом також підкреслю-ють численні дослідження, зроблені під різними точками зору та на матеріалі різних мов. Тим не менш, їх роль у складі сучасної іспанської мови все ще є недостатньо дослідженою. У нашому дослідженні ми розглядаємо фразеоло-гічні одиниці з гастрономічним компонентом саме на матеріалі сучасної іспа-нської мови. Для цього ми згрупували іспанські фразеологічні одиниці з урахуванням їх приналежності до різних фразеосемантичних груп. Це до-зволяє дослідити фразеологізми, спираючись як на їх універсальні властиво-сті, так й національну унікальність, яка вказує на специфічні особливості на-роду, його звичаї та уявлення про навколишній світ.
37
Шевченко, С. І. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНСТИТУТУ АМНІСТІЇ ТА ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 72–79. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.09.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що використання інституту амністії широко розповсюджене на пострадянському просторі, деякі західноєвропейські держави також користуються подібною практикою. Інститут помилування відомий по всьому світі та використовувався ще у стародавні часи. Україна, яка має значний досвід використання як помилування, так і амністії, знаходиться усе одно у процесі активного реформування даного інституту, оскільки нам дісталась в 1991 р. радянська стара практика тоталітарного репресивного режиму. Національна правова система зазнає постійних змін, тому правова наука потребує також у постійному висвітленні проблемних питань, які виникають в процесі реалізації приписів законів в життя а також задля пошуків шляхів вдосконалення чинного законодавства. В дослідженні йде мова про окреслення чинних нормативно-правових актів, норми яких складають та регулюють відносини щодо інститутів амністії та помилування. Вказується, що фундаментом для інститутів амністії та помилування є норми, що містяться в Конституції України, окрім того зазначається, що інститут амністії врегульовано нормами Кримінального Кодексу України, Кримінального процесуального кодексу, також існує основоположний Закон «Про застосування амністії в Україні», а сама амністія відбувається шляхом прийняття Верховною Радою України спеціальних законів про амністію. В статті йде мова про дисбаланс у системі стримувань і противаг до 1996 р. в питаннях компетенції Президента щодо здійснення амністії та помилування, яке сконцентрувалось у його руках. Зазначається також, що деякі норми Кримінального кодексу щодо амністії для певних категорій осіб суперечать нормам Закону «Про застосування амністії в Україні». Акцентується увага, що введення поняття індивідуальної амністії заплутало та ускладнило ситуацію в питаннях розмежування понять «амністія» та «помилування», оскільки в науковому доробку вважається однією із головних їх відмінностей саме персоніфікований характер помилування та загальний характер амністії для лише певних категорій осіб, однак від 2014 р. фактично індивідуальна амністія є помилуванням конкретних осіб, й таки право отримала Верховна Рада України. В дослідженні наголошується на необхідності зробити амністію знову неперсоніфікованою, а також на тому, що особи, які підлягають індивідуальній амністії, мають деякі преференції у порівнянні із особами, що можуть підпасти під загальну амністію певних категорій осіб (за дві або більше судимостей за вчинення умисних тяжких, особливо тяжких злочинів другі позбавлені права на амністію). Висвітлені основні норми та акти, що регулюють інститут помилування.
38
Калакура, Олег. "СУЧАСНІ МОВНО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ." Society. Document. Communication, no. 9 (September 7, 2020): 112–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-112-130.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сучасних мовно-культурних процесів в Україні, підвищенню їхнього впливу на інформаційних простір. Розглянуто погляди основних політичних гравців (учасників другого туру виборів Президента України у 2019 р. : П. Порошенка та В. Зеленського, партії «Слуга народу», яка перемогла на парламентських виборах і сформувала монобільшість у Верховній Раді) на етнополітичний розвиток країни. Висловлено застереження, що етнонаціональна політика президента В. Зеленського, задекларована як курс на своєрідне зшивання «двокультурної» України, за умов турборежиму може спричинити конфлікти і порушення прав людини. Окреслено основні проблеми державної етнонаціональної політики на тлі російської збройної агресії, анексії автономної республіки Крим, які є складовою гібридної війни проти України. Зазначено важливість проведення перепису населення, оскільки статистика 2001 р. не дає реального уявлення про склад, ідентичність та інтереси складових етнонаціональної структури суспільства.
Національний інформаційний простір аналізується у трьох його складових: загальнодержавному, регіональному та місцевому. Показано важливість врахування етнічного складу населення в ході утворення об’єднаних територіальних громад та укрупнення районів під час адміністративно-територіальної реформи. Інформаційний простір повинен враховувати інтереси національних меншин, водночас повинен мати чіткий україноцентричний зміст. Висвітлено перші результати українізації інформаційного простору шляхом квотування державної мови в теле- та радіопросторі. Наголошено, що одним із засобів українізації громадянського суспільства може стати використання мов національних меншин. Як приклад, наведено заходи мовами національних меншин щодо боротьби з вірусом Covid 19. Проаналізовано застереження окремих національних меншин щодо виконання статті 7 закону «Про освіту».
Висловлено низку практичних пропозицій щодо подальшого корегування мовно-культурних процесів у контексті євроатлантичної інтеграції та українізації національно-інформаційного простору, підвищення ефективності гуманітарної політики.
39
Соколовський, О. Б. "Особливості захисту прав національних меншин у Республіці Польща." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 174–79. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1169.
Full textAbstract:
У сучасних умовах національні меншини стали невід’ємною частиною міжнародних відносин. Після розпаду СРСР та Варшавського договору західні держави вкрай сильно переживали, щоб на території колишньої російської імперії на відбувалося етнічних конфліктів, які б могли перерости у повномасшабні війни. Попри побоювання Заходу, держави Центрально-Східної Європи вміло змогли вийти із ситуації, а національні меншини стали ключем для поглибленної транскордонної співпраці та ключем для налагодження дружніх відносин із державами-сусідами. Республіка Польща є однією з найуспішніших держав Центрально-Східної Європи, в тому числі і в забезпеченні прав національних меншин. Польща є активним учасником транскордонної співпраці в рамках європейського інструменту єврорегіонів, до якої активно залучаються і національні меншини. У статті приділено увагу правовому визначенню та регулюванню прав національних меншин Республіки Польща, визначено особливості та проблеми, з якими зіштовхувалася Польща у стосунках із національними меншинами. У статті визначено особливості правового поля регулювання прав національних меншин у Польщі, висвітлено діяльність специфічного дорадчого органу – Спільної комісії – як одного з інструментів ефективної співпраці між сторонами, а також висвітлено проблеми врегулювання надання регіональної мови Сілезії. У Республіці Польща живе чимало національних меншин: білоруси, росіяни, німці, чехи, словаки, роми, євреї та українці. Досвід Польщі є вкрай важливим для України не тільки через те, що ця держава є сусідом, але і у зв’язку з тим, що ця держава є стратегічним партнером. Попри це, Польща не робить чіткого розмежування між національними та етнічними меншинами, зокрема це стосується питання сілезців та лемків. Сілезці не визнаються етнічною меншиною, тоді як лемки, яких в Україні визнають як етнічну меншину, визначаються як національна меншина. Правове регулювання прав національних меншин у Польщі має доволі довгу історію та чимало позитивних моментів, які Україна могла би перейняти для себе. Метою статті є визначення позитивних та негативних сторін правового регулювання прав національних меншин у Республіці Польща.
40
Ткаченко, Н. М. "СТАН ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ В ОСВІТНІЙ ПРАКТИЦІ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 168–78. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.18.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз стану проблеми формування професійного іміджу вчителів іноземних мов в освітній практиці. Підкреслено, що наразі триває робота над розробленням стандартів вищої освіти з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка, тому перелік компетентностей, якими має характеризуватися випускник ОП за предметною спеціальністю 014.02 Середня освіта (Мова і література (з вказанням мови)) досі відсутній. Кваліфікація випускника цієї предметної спеціальності відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій. За результатами вивчення освітньопрофесійних програм підготовки фахівців за спеціальністю 14.02 Середня освіта. Мова та література (із зазначенням мови) окреслено виявлені загальні тенденції. Серед них: відсутність чіткого завдання формування професійного іміджу майбутніх учителів іноземних мов у процесі їх підготовки у ЗВО; зорієнтованість ОПП на розвиток фахових компетентностей майбутніх фахівців та відсутність належної уваги розвитку особистості майбутнього педагога, у якого професійні знання та вміння поєднувалися б із затребуваними в професії особистісними характеристиками, розвиненим емоційним інтелектом і стресостійкістю, спрямованістю на ділову самопрезентацію, зовнішню привабливість і хороші манери; наявність компетентностей, що хоч і віддалено, але орієнтують підготовку майбутніх учителів іноземних мов на створення професійного іміджу. Репрезентовано результати самооцінювання науково-педагогічних працівників, які забезпечують освітній процес у ЗВО, щодо їхньої готовності до реалізації ідей іміджелогії у професійній діяльності та сформованості їх власного професійного іміджу. Отримані дані засвідчили фрагментарність знань респондентів про імідж як феномен, недостатнє володіння механізмами іміджетворення, наявність утруднень у формуванні власного професійного іміджу, що свідчить про недостатню готовність більшості науково-педагогічних працівників до іміджетворення.
41
ОСЬКІНА, Наталія, and Юлія МАЗУРІНА. "СТИЛІСТИЧНІ ФОНЕТИЧНІ ВІДМІННОСТІ КАНТОНСЬКОГО ДІАЛЕКТУ ВІД ПУТУНХУА В РОЗМОВНОМУ ДИСКУРСІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 333–41. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.30.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження особливостей кантонської групи діалектів та вироблення порівняльної класифікації стилістичних від- мінностей кантонського діалекту від путунхуа в розмовному дискурсі. Недо- статня дослідженість стилістичних фонетичних особливостей кантонської діалектної групи зумовила науковий інтерес до цієї проблеми. Визначено, що кантонський діалект є найбільшим за чисельністю носіїв серед усіх діалектів китайської мови й рідним для більшості жителів провін- ції Гуаньдун і Гонконгу, проте на відміну від мов інших національних меншин Китаю не захищений повною мірою законом. Тож фонетичні, лексичні, грама- тичні та синтаксичні особливості кантонської діалектної групи поступово втрачають свою унікальність і послідовно витісняються із системи освіти та розмовно-побутового спілкування. Найсуттєвіші відмінності між діалектами групи Юе і путунхуа спо- стережено на рівні фонетики. Навіть тоді, коли речення на кантонському діалекті ні лексично, ні граматично не відрізняється від відповідного речення на мові путунхуа, воно зазвичай залишається незрозумілим на слух для тих, хто не знайомий із цими діалектами. Можна зробити висновок, що вимова тих самих слів кантонською та мандаринською мовами абсолютно різна. Установлено, що кантонський діалект є одним із небагатьох діалектів путунхуа, в якому тональність після поділу на основні чотири тони ще більше розділилася. Це явище виникло завдяки різниці в довжині голосних звуків, яка, своєю чергою, викликала розщеплення вхідного тону. Відповідно, кантонський діалект має щонайменше шість, а іноді й дев’ять тонів, тоді як мова путунхуа має чотири основних тони та один додатковий або нейтральний. Різниця дзвін- ких і глухих приголосних у мові путунхуа збереглася завдяки відмінності тонів у кантонському діалекті. Саме тому ще однією яскравою відмінністю у фоне- тиці є те, що стандартна китайська мова і кантонський діалект мають різні голосні та приголосні звуки. Також на відміну від стандартної китайської мови, де у складі обов’язковою частиною виступає медіаль, склад у кантонському діа- лекті зазвичай складається з ініціалі (початкового приголосного) і рими. Отже, незважаючи на всебічний вплив мови путунхуа протягом кількох останніх десятиліть, відмінності між нею і кантонським діалектом залиша- ються дуже значними. Відповідно до результатів, отриманих у цьому дослідженні, набуті знання, навички й уміння зі стилістики китайської мови можна використо- вувати під час вивчення теоретичної фонетики, зокрема фоностилістики китайської мови у сфері розмовно-побутової комунікації. Розроблену кла- сифікацію також можливо використовувати під час діагностування рівня розвитку професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей із метою поліпшення їхніх прикладних та практичних здібностей, зокрема на заняттях із практичної фонетики та теоретичної фонетики.
42
Дуда, О. І., and С. М. Рибачок. "ПЕРЕКЛАД ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧИХ РЕАЛІЙ." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 74–78. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-12.
Full textAbstract:
У сучасних умовах глобалізації для пошуку порозуміння та толерантності особливого теоретичного і практичного значення в перекладознавстві набуває питання відтворення національно-культурних особливостей мови, зокрема лінгвокраїнознавчих реалій. Реалії – особливі мовні одиниці, які вербалізують унікальні національно-культурні явища, притаманні певному етносу, народності, і які відсутні в інших, що спричинює проблеми для пошуку еквівалентних шляхів відтворення їх мовою перекладу. Метою статті є з’ясувати сутність поняття реалії та виявити основні способи відтворення англомовних лінгвокраїнознавчих реалій українською мовою на прикладах фактів із різних аспектів національної культури англомовних країн. Матеріалом дослідження є англомовні лінгвокраїнознавчі тексти. У статті описано такі основні шляхи відтворення реалій у лінгвокраїнознавчих текстах, як транскрипція, калькування, описова перифраза та контекстуальне тлумачення, гіперонімічне перейменування. Транскрипція як одне з найважливіших засобів передає фонетичне звучання реалії з англійської мови в перекладацьку та національні особливості антропонімів та топонімів. Калькування відтворює реалії шляхом буквального перекладу структурно-семантичних моделей мови-джерела засобами мови-перекладу. Транскрипція та калькування поєднуються з описовою перифразою – комбінованою реномінацією – ефективним, хоча й багатослівним засобом передачі змісту реалії, пов’язаного з лінійним розширенням тексту. Відтворення реалій гіперонімічним перейменуванням може супроводжуватися втратою певної лінгвокраїнознавчої та культурологічної інформації, адже конкретне поняття передається лексемою широкої референції. Контекстуальне тлумачення реалій є засобом створення особливого географічно-історично-культурного фону в лінгвокраїнознавчих текстах. З огляду на унікальність та чужорідність відтворюваних явищ ефективними засобами для трансляції змісту реалій є транскрипція з метою передачі звучання слова та описова перифраза для досягнення високого ступеня експліцитності.
43
БАТРУН, Ірина. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НУШ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.12.
Full textAbstract:
Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.
44
Трифонова О.С. "ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 29, 2021): 10–15. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.242.
Full textAbstract:
У статті висвітлено науково-творчий доробок видатного вітчизняного вченого Василя Олександровича Сухомлинського в контексті проблеми мовленнєвої підготовки дитини передшкільного віку до навчання в школі. Закцентовано на тому, що одним із концептуальних положень нині чинного Базового компонента дошкільної освіти передбачено можливість дитини опанувати нову соціальну ситуацію розвитку – перехід до систематичного шкільного навчання. Водночас зауважено, що для того, щоб реалізувати провідні принципи Нової української школи, дитина повинна виявити готовність до навчання в ній, зокрема мовленнєву. Адже мова є найбільш виразною національною ознакою. Саме завдяки мові особистість пізнає концептуальну картину світу, виражену через поняття рідної мови. Важливою умовою становлення особистості є вміння здійснювати ефективну комунікацію, що зумовлює необхідність формування мовленнєвої та комунікативної компетентності ще на етапі дошкілля з подальшим їх формуванням у початковій школі. Це означає не лише розвинене мовлення дитини, її спроможність здійснювати комунікацію, а й обізнаність із позамовними знаннями, що віддзеркалюють національно-культурну специфіку певної спільноти. Доведено, що науково-педагогічні ідеї Василя Олександровича Сухомлинського суголосні з концептуальними ідеями Нової української школи. Наголошено на домінантній позиції вченого щодо радості пізнання, що може стати «бажаною свідомою діяльністю для дитини лише за умови, коли думка буде дієвою». Виокремлено педагогічні ідеї Василя Сухомлинського щодо мовленнєвої підготовки дитини («подорожі» дітей до джерела слова; виховання чутливості до слова та його відтінків; самоспостереження за рідною мовою, явищами довкілля; використання казки як дієвого засобу мислення; творчість словом). Проілюстровано різні види вправ, ігор за художніми мініатюрами вченого.
45
Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.
Full textAbstract:
У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.
46
Ochanina, Anastasia. "ПОРIВНЯЛЬНО-ЛIНГВIСТИЧНИЙ ПIДХIД ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ ЕВРІДІКИ З ОПЕРИ «ОРФЕЙ ТА ЕВРІДІКА» K. B. ГЛЮКА У ФРАНКО ТА ІТАЛОМОВНИХ РЕДАКЦІЯХ ЛІБРЕТО." Музичне мистецтво і культура 2, no. 32 (January 11, 2022): 103–19. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-9.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає у визначенні важливості лінгвістичного аспекту в передачі оперного образу і відмінностей, що спостерігаються при зміні мови лібрето, зокрема при порівнянні лібрето, написаних на двох романських мовах, французькою та італійською, на прикладі одного образу, але в двох редакціях лібрето: Образу Еврідіки з опери К.В. Глюка «Орфей та Еврідіка» у Віденській редакції (італійською мовою) і Паризькій редакції (французькою мовою). Методологія статті зумовлена з’єднанням музично-текстологічного та компаративного лінгвістичного підходів, завданнями семантичного интерпретативного аналізу, передбачає розвиток інтердисциплінарного напрямку музикознавства. Образ Еврідіки у двох редакціях буде порівнюватися за допомогою аналізу лібрето, постановок, а також за допомогою статистичного аналізу методом Max Reinert за кількістю оккуренцій, тобто повторів одного слова, синоніма або виразу, їх валентності і відсотка HAPAX- тобто тих слів, які одного разу зустрічаються в тексті і дають інформацію про граматичні функції, вказують на багатство мови. Наукова новизна даного дослідження полягає в новому підході до аналізу оперного образу, заснованому на компаративно-лінгвістичному аналізі тексту оперного твору. У даній роботі використовується принципово новий статистичний метод аналізу даних за допомогою системи Max Reinert в програмі IRaMuTeQ. Висновки. Вивчення лібрето опери «Орфей та Еврідіка» К. В Глюка з контрольованими параметрами епохи, стилю, композитора і музичного матеріалу, підкріплене статистичним аналізом, дозволяє стверджувати, що словесна мова впливає на передачу оперного образу навіть у разі використання двох мов романської групи (французької та італійської), що відкриває нові перспективи у вивченні оперних лібрето за допомогою статистики та акцентує увагу на важливості слова як маркера національних рис у побудові оперного образу.
47
МАГДИЧ, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЮ ЯК ГРОМАДЯН З РОЗВИНЕНОЮ НАЦІОНАЛЬНОМОВНОЮ СВІДОМІСТЮ ЯК ЛІНГВОДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 164–75. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-164-175.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано суть поняття "мовна особистість", "національномовна особистість", "мовна свідомість", "національна мовна свідомість", виокремлено її структурні елементи, визначено роль у розвитку та становленні україномовного демократичного суспільства. Проаналізовано джерельну базу, уточнено ключові поняття, викладено основні результати досліджень з питання мовної особистості, мовної свідомості, зокрема вітчизняних, зарубіжних психологів, психолінгвістів, лінгводидактів; визначено взаємоз’вязок національномовної свідомості з громадянською компетентністю; з’ясовано стратегічне значення національномовної свідомості як основного чинника формування громадянознавчих знань, громадянської позиції, відповідального ставлення та дотримання рідномовних обов’язків. На основі тлумачень та визначення структурних елементів мовної свідомості виокремлено основні принципи та психолого-педагогічні передумови формування громадянської компетентності учнів ліцею в процесі навчання української мови. Підбито підсумки й спрогнозовано перспективи подальшого дослідження проблеми. Ключові слова: громадянська компетентність, мовна особистість, національномовна особистість, мовна свідомість, національна свідомість.
48
Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.
Full textAbstract:
У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття.
Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.
49
МАКСИМЕНКО, Надія. "МІСЦЕ ГРАМАТИКИ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 106–11. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.16.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема оволодіння засобами комунікації за допомогою граматичних навичок у процесі навчання іноземних громадян на початковому етапі в навчально-науковому центрі. Метою статті є обґрунтування практичного застосування граматичних основ української мови для систематичного оволодіння мовою іноземними здобувачами. Досліджуються методичні засоби і форми презентації, закріплення та активізації національно-культурної семантики на мовних заняттях, з метою пізнання іноземними слухачами українських культурних цінностей у контексті лінгвокраїнознавства. Звертається увага на свідомо-практичний метод навчання, який полягає у планомірному формуванні у слухачів системи сприйняття, розуміння й оволодіння мови, яка повинна відповідати правильній архітектоніці української мови. Доводиться необхідність помірного використання теоретичного матеріалу, зокрема, на активізацію комунікативного принципу навчання та взаємозв’язок усіх компонентів навчання з граматичним матеріалом, розумне використання опори на рідну мову, помірковану систему вправ для відпрацювання граматичних навичок, адже системне бачення мови дає поштовх до формування мовної особистості. У статті вміщено оцінки мовознавців різних наукових шкіл щодо формування граматичних навичок, аналіз яких дозволяє знайти баланс між надмірною граматикалізацією навчального процесу. Демонструються приклади формування граматичних навичок як найголовнішої частини комунікативної компетенції, зокрема використання індуктивного методу (від поодинокого до загального). Розроблено системи вправ, спрямовані на розвиток фонетико-граматичних навичок, володіння усною формою мовлення в межах комунікативних потреб іноземних студентів, що значно покращує рівень володіння українською мовою здобувачів освіти, навіть тих, які далі будуть навчатись англійською мовою в Україні й українська мова їм буде потрібна тільки на рівні комунікування.
50
Кирпиченко, О. Е. "Морфологічні інновації німецької мови (на матеріалі художніх текстів)." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, no. 2 (2020): 187–93. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-19.
Full textAbstract:
У статті розглядаються інноваційні процеси в морфологічній системі німецької мови на матеріалі художньої літератури останніх десятиліть. Визначено три частини мови: іменник, дієслово та прийменник, які найповніше розкривають реалізацію інноваційних процесів. З’ясовано джерела формування, поповнення і розвитку словникового складу, визначено інноваційні форми, запозичені з інших мов, встановлено співвідношення національних та інтернаціональних новоутворень. Зазначено функціональну доцільність нової номінації, вагомість позамовних чинників, яскраво виражену соціальну детермінованість виникнення новоутворень. Встановлено, що наразі різко зросла зацікавленість проблемами в галузі морфології. Акцентовано на тому, що завдяки постійній, але не такій швидкій, як у лексичному складі, зміні граматичних явищ завжди настає більш або менш довгий період, коли в мові реалізуються як нові, так і застарілі елементи. Наголошено на тому, що основним мотивом створення нових форм є потреба соціальної дійсності в спрощеннях і в експресивно-емоційній лексиці.