To see the other types of publications on this topic, follow the link: Мова народу.
Journal articles on the topic 'Мова народу'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Мова народу.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Білоус, Д. ""Народ - зодчий мови, мова - зодчий народу"." Київ, no. 9 (2005): 166.
Find full text
2
Поляренко, Валерія Сергіївна. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (September 15, 2015): 181–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.266.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.
3
Фесенко, І. М., and О. М. Сивачук. "РЕАЛІЯ В СИСТЕМІ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ТА СПОСОБИ ЇЇ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІДАНЬ ДЖЕКА ЛОНДОНА)." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 11, 2021): 308–14. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-49.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі функціонування безеквівалентної лексики в англійській мові та її передання українською мовою. Питання про те, чи може мова бути відображенням культури, посідає одне з центральних місць у лінгвістиці, оскільки всі значні і незначні особливості життя цього народу і його країни (природні умови, географічні положення, історичний розвиток, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва тощо) неодмінно відображаються в мові цього народу. Стаття на матеріалі перекладу оповідань Дж. Лондона українською мовою доводить, що цінності однієї національної спільності відсутні в іншій, зовсім або значно відрізняються від них, становлять національне соціокультурне тло, що так чи інакше відображається в мові. Лексика будь-якої мови утворює систему, адже кожне слово і, відповідно, кожне поняття посідають у ній визначне місце, окреслене зв’язком з іншими словами і поняттями. Сам характер вичленення конкретних ланок реального світу, їх угруповання, а також передання в іншій мові залежить від наявності в мові відповідних найменувань. І щодо цього в процесі перекладу однієї мови іншою цілком природно і закономірно виникає так звана проблема реалії. Лакуна ‒ це відсутність в одній із мов найменування того чи іншого поняття. Умови соціально-політичного, суспільно-економічного, культурного життя і побуту народу, його світогляду, психології, традицій тощо зумовлюють виникнення понять, що принципово відсутні у носіїв інших мов. Так, в інших мовах не буде й однослівних словникових еквівалентів для їх передання. Тому метою статті є не тільки аналіз самого поняття «реалія», а й визначення його місця у системі безеквівалентної лексики, тому що нині питання про природу, типи реалій і способи їх перекладу є відкритими. Водночас роль слів-реалій у процесі міжкультурної комунікації досить значна. Важливим є також характеристика засобів і особливостей перекладу англомовних реалій українською мовою. Сучасний розвиток методики викладання іноземних мов припускає сполучення вивчення іноземної мови з одночасним вивченням культури країни досліджуваної мови у межах лінгвокраїнознавства.
4
Дем"яненко, С. "Українська мова - національна мова українського народу. Основні одиниці мови." Українське слово і сучасність, no. 11 (15), листопад (2015): 3–34.
Find full text
5
Дем"яненко, С. "Українська мова - національна мова українського народу. Основні одиниці мови." Українське слово і сучасність, no. 11 (15), листопад (2015): 3–34.
Find full text
6
СЕМЕНЮК, Антоніна, and Яна СПОРИШ. "СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ РИС ЛЮДИНИ ТА ЇХ ПЕРЕКЛАД." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 179–84. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.24.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей перекладу англійських фразеологізмів, що описують основні риси людини: її здібності, характер і емоційний стан в англійській та українській мовах. Проаналізовано їхні відмінності та збіжності на лексико-семантичному рівні, виявлено компоненти, навколо яких центруються фразеологізми і які визначають їхнє семантичне наповнення та будову. Виявлено, що семантична та прагматична тотожність досліджуваних одиниць в англійській та українській мовах не завжди корелює з лексичною та синтаксичною, про що свідчать моделі, за якими їх утворено. Компонентний аналіз допоміг з’ясувати, з якими образами найчастіше асоціюється характер людини, її емоційний стан та здібності. Розвідка показала, що до основних способів перекладу фразеологічних одиниць на позначення рис людини відносимо переклад фразеологічним еквівалентом, запозиченим обома мовами з іншої або наявним у мові перекладу; фразеологічним аналогом, який має те саме значення, але базується на іншому образі, переважно нейтральному щодо національного забарвлення; калькою, що полягає у спробі скопіювати англійський образ і створити нову фразеологічну одиницю; описовий переклад, який виявився домінантним з огляду на особливості світосприйняття й уподобань обох народів. Установлено, що основними джерелами постання фразеологізмів та збагачення їхнього складу є запозичення внаслідок міжнаціональних контактів, жива народна мова як відображення звичаїв і традицій, зайнятості носіїв мови в певній сфері, а також Біблія. Фразеологічні одиниці є частиною фольклору, відображенням вірувань, духу народу, його ментальності, тож дослідження їх може привести до розуміння особливостей етносвідомості, допоможе зрозуміти спосіб мислення того чи того народу, що має самобутню манеру вираження.
7
Занік, Г. "Мова - душа народу." Педагогічна думка, no. 1 (2007): 19–22.
Find full text
8
GRESHCHUK, Valentina. "ВАСИЛЬ СІМОВИЧ ПРО РОЛЬ РІДНОЇ МОВИ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ." Освітні обрії 48, no. 1 (January 22, 2019): 4–7. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.4-7.
Full textAbstract:
У статті висвітлено погляди видатного українського мовознавця Василя Сімовича на залежність інтелектуального розвитку дитини від мови її навчання – рідної чи іноземної. Безневинне, на перший погляд, питання про мову навчання дитини у школі набуває особливої гостроти, якщо на нього поглянути з погляду власне лінгвістичного, згідно з яким мова виконує дві найважливіші функції – комунікативну та мислетворчу. Оскільки кожна мова як знаряддя мислення має свою окрему будову, структуру, то й мислення кожного народу нею зумовлюється. Дитина ще до школи опановує рідну мову, яка стає фундаментом, на якому ґрунтуються можливості її інтелектуального розвитку. Навчання у школі дитини іноземною мовою потребує великих зусиль, багато часу і впертої боротьби, щоб у мозку дитини переінакшити, переформатувати спосіб її мислення відповідно до будови нерідної для неї мови. Це гальмує інтелектуальний розвиток дитини, ставить її в нерівні умови навчання з тими учнями, для яких мова навчання є рідною. Концепція ученого взаємозв'язку чинника рідної мови та інтелектуального розвитку дитини була особливо актуальною на час написання студії – 1934 року Українці Галичини, Буковини, зрештою всієї України, мали гіркий власний досвід, як і інші бездержавні народи, навчання дітей у чужомовних школах, у яких навчальний процес будувався не на освітньо-педагогічних засадах, а на чисто політичних міркуваннях, що значно ускладнило здобуття освіти, знань недержавними народами. Свого значення студія вченого-мовознавця не втратила і сьогодні.
9
Havryshchak, I. I., and O. Ya Protsiv. "ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА ВІЛЬГЕЛЬМА ФОН ГУМБОЛЬДТА: ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ." Медична освіта, no. 4 (February 15, 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10871.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу біографічних даних і сфер наукової та суспільної діяльності німецького мислителя, лінгвіста, представника німецького філологічного неогуманізму, державного і політичного діяча, реформатора європейської університетської освіти Вільгельма фон Гумбольдта розглянуто формування лінгвофілософської системи, що визначила магістральні напрямки розвитку європейського і світового мовознавства ХХ–ХХІ століття.
З’ясовано, що доповідь «Про порівняльне вивчення мов різних епох їхнього розвитку», прочитана в Берлінській академії наук у 1820 р., стала етапним фактом наукової біографії Гумбольдта, результатом особистого екзистенційного досвіду, свідомого цілеспрямованого накопичення фактів проявів національного духу різних європейських народів, включаючи повноцінні мови й діалекти, міфологічний національний пласт, традиції, культурні артефакти, фольклорні й авторські тексти різних епох.
Доведено, що основоположні ідеї лінгвофілософської системи Гумбольдта сформульовані й оприлюднені в праці «Про відмінність статей і її вплив на органічну природу» (1794). Проголошена ним формула «прекрасної єдності» речей і явищ трактувалася як результат діяльності енергії тілесного світу, тому всі його прояви, включаючи людину, її діяння, а також мову (праця «Про Германа і Доротею» Гете», 1798), мають бути враховані, осмислені й систематизовані, як результати функціонування людського духу. Мандрівки Францією, Іспанією та Італією не лише забезпечили Гумбольдта новими естетичними враженнями, але остаточно визначили мовознавчий вектор його досліджень, що завершився оригінальною лінгвофілософською концепцією, в якій ідеальна складова не суперечить матеріальній, а доповнює її: мова є дух, і духом народу є його мова («Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства»).
10
Жулинський, М. "Українська мова - дзеркало своєрідності народу." Науковий світ, no. 5 (2008): 14–15.
Find full text
11
Жулинський, М. "Українська мова - дзеркало своєрідності народу." Науковий світ, no. 5 (2008): 14–15.
Find full text
12
Kuts, Yuri, and Sergeyeva Olena. "Сучасна державна мовна політика України: європейський вимір." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 16–23. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.02.
Full textAbstract:
Проаналізовано ситуацію щодо проблем реалізації конституційних вимог розвитку й застосування мов в Україні.
Виявлено, що процеси русифікації ще не припинені та набувають витончених форм; мовна реабілітація громадян України подекуди свідомо гальмується; зрусифіковано вищу освіту і механізми впровадження державної мови в навчально-виховний процес проходять досить-таки повільно; дуже неохоче і кволо переходить до українського ділового мовлення численний корпус державних службовців, особливо на місцевому рівні.
Доведено, що у сфері внутрішньої політики має бути всіляка підтримка державної мови, яка є одним із символів державності. Основна її функція – забезпечення єдиного політичного, економічного та освітнього простору на території всієї країни. Мовна політика держави має здійснюватися на базі чітко розробленого мовного законодавства. Державна мовна політика України має достатній набір формалізованих і відокремлений цілей, а також інших властивостей та якостей, щоб виділити її в окремий тип державної політики.
Кожна з мов, які існують в Україні, є об’єктом правового регулювання в державній мовній політиці України, оскільки вони є об’єктом ділової, культурної, наукової та інших видів діяльності. Державна мова України також є інструментом державного управління, що слугує для виявлення волі народу і волі держави.
13
Олішевич, Віолетта. "ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 158–70. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246373.
Full textAbstract:
У статті досліджується поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови. Актуальність проблеми підсилюється активізацією міжкультурних інтеграційних процесів, змінами в галузі засобів комунікації, що призвели до кризи характерних для попередньої епохи монокультурних моделей розуміння суспільних процесів. Автором здійснено уточнення сутності поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови та визначено історико-теоретичні аспекти його функціонування. Розглянуто близькі за змістом поняття «полікультурність», «мультикультурність», «міжкультурний», «крос-культурний», «інтеркультуралізм» та ін. Наголошено на необхідності вивчення культури народу, мова якого вивчається, а також рідної культури за принципом діалогу культур, що є умовою формування полікультурної компетентності. Надано авторське тлумачення поняття «полікультурна компетентність майбутнього вчителя іноземних мов» як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця, що включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, які формуються в процесі професійної мовної підготовки через ознайомлення з культурою інших народів за принципом діалогу культур та в умовах неперервної комунікативної практики.
14
Тимошик, М. "Для одного народу - одна літературна мова." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Журналістика, Вип. 4 (1997): 66–72.
Find full text
15
Плотникова, Л. Ф. "Мова і духовний світ українського народу." Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства 24 (2009): 113–20.
Find full text
16
Єрмоленко, С. "Активний суб"єкт історії народу - мова (Микола Костомаров про українську мову)." Українська мова, no. 4 (64) (2017): 3–13.
Find full text
17
Кобринець, О. С., Л. В. Савицька, and І. В. Безугла. "ФРАНЦУЗЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 96–103. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-13.
Full textAbstract:
У статті йдеться про один із суттєвих ресурсів збагачення та розвитку будь-якої мови – запозичення з інших мов, розглядаються й аналізуються запозичення із французької в турецькій мові, наводяться численні приклади, аналізуються про- цеси адаптації французьких запозичень у турецькій мові. У всі часи люди спіл- кувалися і взаємодіяли один з одним, відбувалися обмін та взаємне збагачення досвідом, культурою, традиціями, зокрема й елементами мови. Наявність запо- зичень пояснюється багатьма чинниками, але найважливіші – це зв’язок історії мови з історією народу і країни взагалі, а також технічний прогрес. Виникнення перших французьких запозичень у турецькій мові спостерігається в ХVІ столітті, а наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, у період активної індустріалізації країни і модернізації суспільства, це явище набуває інтенсивності. Більшість запозичень із французької знаходимо в галузях науки, техніки, транспорту, професій, кулінарії, одягу, індустрії краси та серед абстрактних понять. Адаптація запозичених слів відбувається декількома способами: фонетичним, графічним, морфологічним або лексико- семантичним. Отуречення французьких лексем проходило здебільшого шляхом графічної адаптації. Фонетична та семантична адаптація були незначними. Як ми переконалися на прикладах, турецька мова запозичувала французькі слова, трансформувала їх відповідно до правил турецької орфографії, надавала граматичної тюркомовної інтерпретації з максимальним збереженням французької вимови. Іноді заради фонетичної гармонії спостерігаються явища соноризації або оглушення приголосних, додавання голосного або приголосного звука тощо. Семантична адаптація теж відбулася досить вдало, тому що лише деякі лексеми, за рідким винятком, змінили своє значення у процесі переходу до турецької мови. Багато французьких запозичень мають синоніми в турецькій і гармонічно співіснують у сучасній мові.
18
Brodetskaya, Yuliya Yuryevna. "Людина в системі етичного порядку:." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 4–10. http://dx.doi.org/10.15421/342001.
Full textAbstract:
В статті підіймаються питання співвідношення етичного та антропологічного аспектів спів-буття, їх точки перетину та механізми залучення в систему соціальної взаємодії. Наголошується, що саме спільність походження (аж до родової), яка формує ідентичність расово-антропологічних особливостей народу (його мови, релігії, традиції і звичаїв, фольклору, побуту, уподобань в їжі), складає базову ознаку етносу. Автор зазначає, що усвідомлення етнічної приналежності обумовлюється генетичним кодом, що закладено з моменту народження людини, який поєднує людей в особливі (кровноспоріднені) спільноти. Отже, саме на основі останнього проявляються ідентичні ознаки етносу – мова, звичаї, темперамент, ментальність тощо. Ця особливість етнічної природи людини вибудовує етичну специфіку її буття-разом. Іншими словами, етнокультурний простір постає у якості топосу взаємодії спільнот, що проявляє унікальність кожного етносу, роду, людини. Таким чином, етнічна своєрідність, культура постає як прояв унікального дару, яким наділений кожний народ, етнос для праці на своїй землі, у межах свого соціокультурного простору. Тому метою цієї унікальності етносів є не протистояння та домінування, а внесок в спільне буття, проявлення дару кожного народу. На це й працюють етичні принципи-цінності добра (любові, родини, довіри, творчості тощо), що закладають онтологічні основи буття людини. А отже, саме етнічна унікальність, родова своєрідність, що проявляється в ментальності, психології, характері етносу, є основним фактором реалізації спільного буття.
19
Денисова, Світлана. "ПОГЛЯДИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО НА МІЖКУЛЬТУРНУ КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 339–44. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.8.
Full textAbstract:
Анотація. Стаття присвячена поняттю міжкультурної компетентністі в процесі професійної підготовки вчителя іноземної мови. В процесі дослідження виявлені основні складові компоненти міжкультурної компетентності: мотиваційний, когнітивний, культурологічний. У статті зазначено, що підготовка сучасного вчителя іноземної мови в європейських країнах, в тому числі в Україні, повинна носити виражений культурологічний характер і бути спрямованою на формування здібностей адаптивної поведінки в спілкуванні з носіями культури країни, мова якої вивчається, а також на формування ментальності, стилю поведінки, традицій і звичаїв народу на основі знання мови. Розглянуто ідеї Василя Сухомлинського щодо змісту та розвитку міжкультурної компетентності вчителя іноземної мови. За висловом педагога, іноземна мова відіграє важливе значення в процесі навчання: виступає умовою гармонійного розвитку кожного учня, необхідна учневі як джерело розвитку його індивідуальних нахилів, здібностей. Вивчення іноземної мови, за словами Сухомлинського, повинно сприяти тому, щоб краще розуміти чужий світ і культуру, а водночас чіткіше відчути власну ідентичність, належність до єдиного національного простору. Також подано погляди вченого на значення культури та іноземної мови в процесі навчання та виховання, які використовують сучасні педагоги для розвитку міжкультурної компетентності сучасного вчителя іноземної мови.
20
Бичкова, Тетяна. "ГРАМОТИ XIV–XV СТ. ЯК МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ЧИСЛІВНИКА В КУРСІ «ІСТОРИЧНА ГРАМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»." Молодий вчений, no. 4 (104) (April 30, 2022): 14–17. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-4-104-4.
Full textAbstract:
У статті йдеться про важливість залучення в курсі «Історична граматика української мови» ілюстративного матеріалу з грамот XIV – XV cт., зок-рема під час вивчення теми «Історія становлення числівника». Запропоно-вано варіанти вправ і завдань із використанням прикладів з текстів грамот. При цьому наголошено на важливості наведення не окремих словоформ, як це узвичаєно в більшості підручників та навчальних посібниках з істо-ричної граматики, а мікроконтекстів, які сприяють кращому розумінню особливостей функціонування числівників у староукраїнській мові. Багата на числівники мова українських грамот також дає змогу формулювати за-вдання, що покликані «відволікти» студентів від суто граматичного аналі-зу (наприклад, визначити, яку кількість позначають дробові утворення з полъ, з’ясувати рік написання грамоти тощо). Зроблено висновок, що за-лучення текстів грамот XIV – XV ст. як дидактичного матеріалу на занят-тях з історичної граматики української мови сприяє кращому розумінню історичних мовних процесів і свідчить про нерозривний зв’язок історії мо-ви з історією українського народу.
21
Шведава, Зоя Уладзіміраўна. "Образ неба в білоруській фразеології." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 244–55. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.109.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано фразеологізми білоруської літературної мови, об’єднані наявністю однокореневих лексем-компонентів небо, небесний, піднебесся, які репрезентують концепт «небо», що являє собою фрагмент фразеологічної картини світу білорусів. З’ясовано, як у фразеологічних образах поєднуються мова і культура народу, яким чином ці образи транслюють культурну інформацію, як відображають локально-просторову і теологічну парадигму, зокрема поняття небо. Акцентовано увагу на виявленні ролі і місця лексеми небо і похідних від неї небесний і піднебесся, на створенні образів фразеологічних одиниць для вираження нових значень, а також на відображенні у фразеологізмах сприйняття неба людиною для вираження характеристики нових найменувань. Аналіз фразеологічних одиниць, які репрезентують концепт «небо», дає змогу виявити не тільки позначення новим способом здебільшого абстрактних понять, виокремлених як найбільш важливі для правильної організації життя людини, її взаємин у колективі, але й для їх оцінки, переважно негативної, і демонстрації в такий спосіб ціннісних орієнтацій народу.
22
Minchenko , O. V. "Право і мова в аспекті універсальності (правовий дискурс)." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.06.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню ознаки права «універсальність» в аспекті взаємозв’язку явища право як засобу регулювання суспільних відносин і мови як джерела формування і форми втілення права. Відзначено, що в теорії права існує низка підходів до дослідження універсалізму/неуніверсалізму права (прав людини), різниця між якими значною мірою визначається залежно від покладеного в основу дослідження типу праворозуміння. Взято до уваги такі підходи щодо дослідження універсальної ознаки права в аспекті\зрізі правничої лінгвістики: позитивістський/нормативістський, природно-правовий, соціологічний. При цьому вказано, що європейська загальнотеоретична правнича наука не оперує таким поняттям, як «праворозуміння», хоча в її межах досліджуються питання розуміння права.
Метою дослідження є аналіз універсалізму /універсальності/ неуніверсальності права (прав людини) в контексті співвідношення права і мови.
Наукова новизна. У зв’язку із зростанням кількості міждисциплінарних досліджень, активним розвитком юридичної лінгвістики як галузі гуманітарного знання, що досліджує взаємозв’язок права і мови, а також символьну природу права, враховуючи такі соціальні феномени, як культура, світогляд, менталітет народу, доведено тісний зв’язок типу розуміння права й універсальності/неуніверсальності як ознаки права.
Висновки. Визначено, що проблема універсалізму права в контексті співвідношення мови і права є однією з найактуальніших в сучасній науці. У кожній із правових шкіл так чи інакше йдеться про мову як засіб (термін, символ, культура) формального відображення права. Жодна з розглянутих теорій розуміння права не заперечує необхідності при формулюванні юридичних приписів дотримання принципу юридичної визначеності, що вказує на лінгвістичний аспект у розумінні права. Вказано на неуніверсальність права через різне світосприйняття, через соціокультурність права. Право, являючи собою свого роду універсальний регулятор суспільних відносин, має свої особливості у кожній із правових культур. Мова є для права системоутворюючою конструкцією, поза якою життя права є неможливим.
23
Кузьменко, Н. ""Для одного народу - одна літературна мова й вимова, один правопис!"." Українська мова і література в школах України, no. 1 (165), січень (2017): 4–7.
Find full text
24
Живіцька, Інна Андріївна. "Національно-культурна своєрідність топонімів у прислів’ях на означення рис характеру людини." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 7, no. 1 (October 12, 2012): 22–29. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v7i1.690.
Full textAbstract:
У статті йде мова про топоніми, засвідчені в українських прислів’ях на означення рис характеру людини; описано механізм передачі емоційно-експресивного ставлення народу до місць, за якими закріпились певні власні назви. На конкретному ілюстративному матеріалі доведено, що топоніми у прислів’ях зберігають узагальнене позначення тих чи тих рис, якими володіє географічний об’єкт.
25
Gorlo, N. V. "Іредентизм у контексті об’єднавчих етнополітичних рухів: сутність і специфіка." Grani 18, no. 7 (May 22, 2015): 57–62. http://dx.doi.org/10.15421/1715136.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей іредентизму, що здійснюється в процесі проведення порівняльного дослідження іредентизму з іншими формами об’єднавчих етнополітичних рухів – уніонізмом і паннаціоналізмом. Іредентизм розглядається як форма уніонізму, тому що спрямовується на об’єднання груп розділеного народу, і як один зі способів реалізації паннаціоналістичних ідей. Історичний огляд зародження іредентизму в Греції і Італії показує, що змістом іредентизму є такий варіант об’єднання розділеного народу, коли його більша частина вже створила національну державу і прагне приєднати інші групи розділеного народу, які перебувають під іноземним пануванням. Специфічною ознакою іредентизму є селективний характер чинників, на основі яких формується стратегія об’єднання розділеного народу: мова, спільні елементи культури або схожі уявлення про спільне минуле. Іредентизм має деструктивний потенціал, оскільки загрожує територіальній цілісності держави, в якій проживає іредента. За цією ознакою іредентизм відрізняється від етнічного уніонізму і паннаціоналізму, які найчастіше декларують об’єднання вже сформованих етнополітичних організмів. Серед способів боротьби з руйнівним впливом іредентизму на політичну стабільність в багатоетнічних державах є відкритий діалог між представниками різних етнічних груп і реалізація виваженої регіональної політики.
26
Поляренко, В. С. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії, Вип. 13 (2015): 181–87.
Find full text
27
Реутський, Василь, and Ігор Яковлєв. "УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В БОРОТЬБІ ЗА ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 8 (December 10, 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.08.040.
Full textAbstract:
В даній статті йде мова про діяльність представників української політичної інтелігенції в боротьбі за визнання голодомору 1932-1933 рр. злочином проти людства та геноцидом українського народу. Проаналізовано громадську діяльність голови Конгресу української інтелігенції Івана Драча направлену на розробку даної проблематики та винесення її на всеукраїнський розгляд. Відображено політичну діяльність третього президента незалежної України В. Ющенка, який консолідував українське суспільство навколо проблематики визнання голодомору.
28
Удовіченко, Г. М. "Маєткові реалії в лексико-семантичній системі мови." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, no. 2 (2020): 246–52. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-26.
Full textAbstract:
Надзвичайно важливим об’єднуючим фактором для будь-якої нації є її мова, якою вона мис- лить, спілкується, передає у спадок нащадкам. Вона є втіленням культури народу, психологічних ознак, ідентифікаційним його елементом. У процесі комунікації навіть в осіб, що однаково добре володіють однією мовою, спостерігаються проблеми у взаєморозумінні, адже вони є представника- ми різних культур і, відповідно, мають різне уявлення, світосприйняття одних і тих же речей і явищ. Масив класичної літератури до середини �� ст. часто містить реалії, що пов’язані з притаман- ним для більшості місцем проживання – маєтками, які визначали не лише матеріальний, соціальний, а й культурний рівень суспільства того часу. Метою цієї статті є визначення місця «реалії» у лексико-семантичній системі мові, аналіз про- блеми перекладу історичних, а саме маєткових реалій у художньому творі.
29
Chyen, N. V. "Art is a universal language of every nation." Art and education, no. 2 (2019): 51–57. http://dx.doi.org/10.32405/2308-8885-2019-2-51-57.
Full text
30
Неймарк, О. А. "ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 77–84. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.11.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється важливість і актуальність формування єдиного гуманітарного простору країни, який буде сприяти консолідації українського народу, його об’єднанню в умовах посилення зовнішніх загроз, зокрема гібридної агресії з боку Російської Федерації, формуванню загальноукраїнської ідентичності. Підкреслюється, що саме гуманітарні чинники лежать в основі й економічної, і військової безпеки, оскільки, коли нівелюється національна самосвідомість, втрачається власна мова, історія, почуття патріотизму та пошани до рідної держави, то нація та держава приречені на деградацію та вимирання. Серед проблем, що гальмують розвиток гуманітарної політики в Україні, слід виділити: недостатність фінансування (здебільшого культура фінансується за залишковим принципом), недостатній рівень розвитку державного менеджменту, недосконалість законодавчої бази, недостатню ефективність гуманітарної політики на різних рівнях управління, відсутність потужного аналітичного забезпечення галузі, низький рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення тощо. Акцентується увага на необхідності підтримки української мови, культури, збереження та популяризації вітчизняної історико-культурної спадщини, розвитку освіти, науки тощо. Зазначається, що державна мова є потужним безпековим чинником, основними ознаками-проявами якого є утвердження єдиної національної ідентифікації та консолідація українського суспільства на базі єдиного мовно-культурного простору; усвідомлення окремішності, самостійності та самодостатності свої нації-держави. Наголошується на важливості формування ефективної державної інформаційної політики, яка повинна протидіяти інформаційним загрозам із боку Російської Федерації та сприяти побудові у країні потужного демократичного інформаційного суспільства, активному його входженню у світовий інформаційний простір.
31
Белей, Любомир. "СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВАХ." Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 42, no. 1 (January 9, 2018): 23–33. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2017.1.23-33.
Full textAbstract:
Перша літературна мова слов’ян – старослов’янська мова мала особливий вплив на літературні мови всіх слов’янських народів, однак її вплив на кожну з нових літературних мов слов’янських народів був суто індивідуальним, що знаходило свій вияв у часі, тривалості, причинах та формах такого впливу. В історії української мови тривалий час, особливо в період СССР, вивчення ролі старослов’янізмів перебувало на маргінесі наукових інтересів мовознавців. Натомість наше дослідження виявляє глибинний характер впливу старослов’янської мови, тісно пов’язаної з християнських віровченням. Приховані старослов’янські сліди в сучасній українській мові можна відшукати не лише у сфері церковно-обрядової лексики: побут, наука, навіть астрологія, з якою християнство споконвіку веде безкомпромісну боротьбу, мають чимало прихованих старослов’янізмів, більшість із яких фіксують уже перші старослов’янські пам’ятки української редакції.
32
Osetrova, O. O. "Філософська рефлексія І.Я. Франка щодо напрямів соціальної роботи в громаді (на матеріалі повісті І.Я. Франка "Перехресні стежки")." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 10, no. 1-2 (22) (December 26, 2018): 45–51. http://dx.doi.org/10.15421/351806.
Full textAbstract:
Дана стаття присвячена з’ясуванню сутності та напрямів соціальної роботи в громаді кінця XIX ст., висвітлених у повісті І.Я. Франка «Перехресні стежки». Акцентується увага на необхідності усвідомлення вітчизняного досвіду соціальної роботи в громаді, яка спрямована на підвищення якості життя громадівців (мова йде про економічні, політичні, соціальні та культурні її аспекти). Висвітлюються основні світоглядні ідеї мислителя щодо практичної соціальної роботи в громаді; аналізуються умови виникнення нагальної необхідності українського народу в активізації соціальної роботи в громадах. Дослідження обумовлене актуальною необхідністю впровадження й поширення соціальної роботи в громаді в сучасних реаліях існування України.
33
Matveieva, Nataliia. "Чинники впливу на мовленнєві порушення дітей молодшого шкільного віку." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 153–59. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.153-159.
Full textAbstract:
Н.Матвеєва наголошує на тому, що мова забезпечує потреби особистості у спілкуванні, ознайомленні з навколишнім світом, нормами взаємодії між людьми, реалізації власних задумів та потреб. У статті проаналізовано основні чинники впливу на появу порушень мовлення у дітей. Автор розглядає різні аспекти проблеми виникнення мовленнєвих порушень, а саме: біологічний, соціально-психологічний, педагогічний. Акту-алізується необхідність родинного виховання на усталених традиціях українського народу, збереження звичаїв та морально-етичних цінностей, які загалом дозволяють розвинути мовлення особистості на відповідному рівні. Стаття розкриває основні вимоги Державного стандарту щодо навчання осіб із порушеннями мовлення, а також визначає чіткі завдання задля підвищення ефективності та якості навчання учнів.
34
Купчишина, Валентина, and Наталія Макогончук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР” ТА ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ІНШИМИ НАУКАМИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 176–92. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.145.
Full textAbstract:
Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.
35
НІКОЛАЄВА, І. А., О. В. КУЗЬМИЧ, and С. П. ДЕНИСОВА. "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 59–66. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.10.
Full textAbstract:
Компетентність як складник фахової підготовки майбутніх вчителів іноземної мови полягає у формуванні про- фесійних теоретичних і практичних навичок і вмінь, мотивів діяльності, особистісних якостей, наявності досвіду професійної діяльності, умінні творчо мислити, в розвитку творчого потенціалу, ціннісних орієнтацій, які дозво- ляють самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Школярі і студенти повинні не тільки оволодівати словесним кодом певної іноземної мови, але й уміти використовувати на практиці і створювати на певному рівні в своїй свідомості «картину світу», притаманну носію цієї мови. Виходячи з сучасних вимог до мовної освіти, з’являється важливе завдання – підготовка вчителя іноземної мови, яка повинна мати виражений культурологічний характер і бути спрямованою на формування здібностей адаптивної поведінки в спілкуванні з носіями культури країни, мова якої вивчається, а також формування на основі знання мови ментальності, стилю поведінки, традицій і звичаїв народу. У статті розглядаються компоненти професійної компетенції майбутнього вчителя іноземної мови в країнах Ради Європи. Особлива увага приділяється аналізу технологій професійно орієнтованого навчання у підготовці вчителів іноземної мови, формування методологічної та соціально-культурної компетенції, а також процесу само- навчання іноземними мовами. Авторами доведено, що основними умовами формування професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи є: зміщення акценту в навчанні з традиційного теоретичного вивчення навчаль- них дисциплін до більш практичного застосування отриманої інформації, від парадигми «я знаю» до парадигми «я вмію»; підготовка фахівців, що володіють компетенцією самонавчання; запозичення європейського досвіду використання електронного професійного портфоліо як ефективного інструменту самоконтролю студента та його безперервного професійного й особистісного розвитку.
36
Демиденко, Ганна Глебівна. "Вираження танцювальної культури українців засобами фразеології." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 77–86. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.90.
Full textAbstract:
У статті з’ясовуються семантичні й етнокультурні особливості українських фразем, які репрезентують специфіку танцювальної культури мовців, описують характер виражальних рухів, надають відомості про невербальний компонент хореографічної практики (пози, жести). Танцювальні здібності українського народу схарактеризовано як унікальне та самобутнє явище, що отримало лінгвальне втілення у сталих зворотах. До аналізу залучено дві групи висловів: 1) фразеологізми із дієслівним компонентом «танцювати»; 2) фразеологізми, внутрішня форма яких засвідчує рухову активність, подібну до танцювальної. Акцентовано, що семантика стійких словосполучень першої групи має метафоричний вияв, стає зрозумілою завдяки культурологічним коментарям, витлумаченню символічного навантаження. Сталі звороти другої групи ілюструють невербальну активність людини, дають оцінку мові тіла, що дає змогу визначити риси характеру українців, ментальні ознаки крізь призму танцювальної культури.
Спостереження за фактичним матеріалом дає підстави зробити висновок, що танець виник у результаті ритуалізації поведінкових стереотипів і сценаріїв. Вони є виявом загальної потреби до впорядкування танцювальних рухів на біологічній основі як засобів передачі адаптивно цінної когнітивної інформації. Мова танцю зумовлена соціокультурним життям, тому спостереження за тваринним світом, міжособистісне спілкування, міжнаціональні зв’язки, побут, навіть військова справа стали підґрунтям для певних моделей хореографічної культури.
37
КУЛЬЧИЦЬКИЙ, Віктор, and Андрій СТРІЛЬЧУК. "АНГЛІЦИЗМИ У ШВЕДСЬКІЙ МОВІ: СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 76–85. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.10.
Full textAbstract:
У статті йдеться про причини й шляхи проникнення англіцизмів у шведську мову. Відомо, що процес запозичення слів викликає зміни в кожній мові-реципієнті. Оскільки англійська є домінантною мовою не лише сьогодення, а й упродовж минулих століть, вона активно вбудовується в культуру і мовний простір різних народів, зокрема шведів. Мета дослідження – здійснити соціально-історичний аналіз процесу проникнення англіцизмів у шведську мову протягом ХХ століття. Для її досягнення в роботі застосовано комплексну методику дослідження. Ужито такі загальнонаукові методи, як дедукція, індукція, абстрагування, конкретизація та системний аналіз. Основними методами вивчення лексичних явищ в англійській та шведській мовах є синтаксичний аналіз, лінгвостилістичний, комплексний контрастивно-перекладознавчий, поряд з елементами контекстуального, компонентного та трансформаційного аналізів. Для порівняння англійських лексичних одиниць і їхніх шведських відповідників використано зіставний метод, метод дистрибутивного аналізу та словникових дефініцій. Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що існує лише незначна кількість праць, присвячених дослідженню англіцизмів у шведській мові. У зв’язку зі стрімким розвитком суспільства, науки та техніки, мова постійно змінюється та поповнюється за допомогою запозичень. Це свідчить про потребу більш глибокого проникнення в сутність поняття «запозичення» та класифікації запозичень. У дослідженні здійснено аналіз наукових джерел, що розглядають особливості мовних запозичень та сфери їхнього застосування. Висновки. Отже, у статті надано загальну характеристику досліджуваному періоду (1900 – 1999 рр.) з погляду впливу англійської мови на шведську; виокремлено та розглянуто основні категорії англіцизмів у шведській мові; співвіднесено виокремлені категорії англіцизмів із часовими рамками, протягом яких вони найінтенсивніше проникали у шведську мову; виділено та проаналізовано основні типи англіцизмів у шведській мові.
38
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and ОЛЕКСАНДР СИБІГА. "Державний статус української мови: спроба ліквідації завершення процесу уконституювання." Право України, no. 2019/12 (2019): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-246.
Full textAbstract:
Поява пропонованої широкому загалу статті спричинена багатолітнім протистоянням між прихильниками надання українській мові статусу державної і їхніми політичними опонентами. На підставі оприлюдненого тексту конституційного подання до Конституційного Суду України 51 народного депутата України від 23 квітня 2019 р., що поставили під сумнів конституційність окремих положень Зако ну України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (Закон № 2704-VIII), здійснено конституційно-правовий аналіз спірних положень цього Закону у зіставленні з нормами Конституції України. Мета статті полягає у правовому обґрунтуванні позиції щодо відповідності окремих положень Закону № 2704-VIII, яким здійснено законодавче забезпечення функціонування української мови як державної, приписам Конституції України. Приводом для конституційного подання слугували окремі норми Закону № 2704-VIII, які, на думку суб’єкта конституційного подання, дискримінують російськомовних громадян за мовною ознакою. Крім того, автори вважають, що права російської мови істотно порушуються в тій частині, що на підставі документа надана перевага кримськотатарській мові як мові корінного народу, англійській мові та іншим мовам Європейського Союзу, незважаючи на те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин. Аргументовано, що законодавець, ухвалюючи Закон № 2704-VIII, не порушив основні приписи конституції в частині забезпечення прав корінних народів, націо-нальних меншин України, зокрема й російськомовної частини населення. Визнані маніпулятивними, надані суб’єктом конституційного подання статистичні відомості, про факти, пов’язані з кількістю носіїв російської мови, кількісним складом націй і національностей, що проживають на території України, та чисельністю представників найбільшої етнічної меншини. Зазначено, що прямий зв’язок між національною належністю і мовою користування відсутній. Зроблено висновок, що в ухваленому Законі № 2704-VIII відсутня дискримінація як за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, так і за мовними чи іншими ознаками.
39
Журба, Свiтлана. "ПОГЛЯД КРIЗЬ ЧАС: СПОГАДИ ЯК ХУДОЖНЯ ФОРМА РЕПРЕЗЕНТАЦIЇ ПАМ’ЯТI В РОМАНАХ «КРАЇНА ГIРКОЇ НIЖНОСТIc ВОЛОДИМИРА ЛИСА Й «ОСТАННI IСТОРIЇc ОЛЬГИ ТОКАРЧУК." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 15 (December 19, 2021): 21–36. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v15i0.4543.
Full textAbstract:
У статтi розглянуто романи найпопулярнiших письменникiв України та Польщi - «Країна гiркої нiжностi» Володимира Лиса й
«Останнi iсторiї» Ольги Токарчук в контекстi збереження родової й нацiональної пам’ятi, репрезентованої через форму спогадiв. Деконструювання минулого в обох творах вiдбувається через спогади трьох жiнок (бабусi - дочки - онуки). Накладаючись на подiї теперiшнього, спогади розширюють часопросторовий континуум твору через ретроспекцiю та проспекцiю. Основну увагу зосереджено на кореляцiї iндивiдуальної та колективної пам’ятi, репрезентованiй у низцi iсторiй, викладених у романах. Пiд час аналiзу використано студiї з культурологiї, психологiї, соцiологiї, фiлософiї А. Ассман, Я. Ассмана, П. Нора, Р. Тердiмана та iнших.
Вказано, що iндивiдуальна пам’ять людини як найважливiший вимiр її буття в епiцi розгорнута через родову пам’ять, що накладається на iсторичну пам’ять народу. Простiр пам’ятi у текстi означений рiзними формами збереження iнформацiї й творить горизонт живого спогаду. У романах концепт пам’ятi осмислюється на iндивiдуальному, соцiальному, культурному, нацiональному, iсторичному рiвнях. Iндивiдуальна пам’ять жiнок старшого поколiння поєднана з iсторичною травмою вимушених переселенцiв i дiтей «ворогiв народу». Генетична пам’ять стає матрицею iдентичностей Даздраперми - Вiталiї - Олесi («Країна гiркої нiжностi») та Параскеви - Iди - Маї («Останнi iсторiї»). Маркером цiєї пам’ятi у творах є українська мова та релiгiйнiсть.
Український i польський твори зближують форма оповiдi, теми пам’ятi, повторюваностi жiночої долi, самотностi, материнського iнстинкту, нацiональної iдентичностi. Три жiночi долi - це символiчна проекцiя людини на тлi iсторичних подiй XX столiття в Польщi та Українi.
40
Костанда, І. О. "СТИЛІСТИЧНА КОДИФІКАЦІЯ: ПОЯВА ТА РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ ТЕКСТУ В МОВАХ ВЕНЬЯНЬ І БАЙХУА." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 2 (April 9, 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-13.
Full textAbstract:
Одним із центральних понять при розгляді проблем формування та нормування мов є поняття кодифікації, оскільки у процесі кодифікації досліджують і фіксують мовні норми, які уже потім розглядаються як іманентна властивість літературної мови. Система функційних стилів і стилістичних засобів їх вираження пронизує усі мовні рівні. З огляду на те, що літературній мові кожного народу у відповідні епохи властива своя власна система функційних стилів і стилістичних засобів, центром уваги нашої роботи є кодифікація функційних стилів і стилістичних засобів їхнього вираження у китайських мовах веньянь і байхуа. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення функційних стилів мов веньянь і байхуа, а також літератури зі стилістичної кодифікації давнього Китаю. Комплексний аналіз аспектів стилістичної кодифікації літератури давнього Китаю потрібен для того, щоб наочно проілюструвати відмінність та оригінальність стилів у мовах веньянь і байхуа, а також продемонструвати ідею наступності у формуванні означених вище мов. Розгляд функційних стилів, етапів їхнього формування та кодифікації допоможе показати важливість стилістичних аспектів для розвитку китайської мови та культури. Метою цієї наукової розвідки є дослідження функційних стилів мов веньянь і байхуа та процесів стилістичної кодифікації давнього Китаю. У роботі було використано зіставний метод, описовий метод для класифікації та інтерпретації досліджуваних мовних явищ, історичний і порівняльно-історичний методи. Предметом дослідження є головні функційні стилі мов веньянь і байхуа. Об’єктом дослідження є процеси кодифікації та формування головних функційних стилів мов веньянь і байхуа. Історія стилістичної кодифікації, дослідження форм літератури та видів тексту в мовах веньянь і байхуа надає важливий матеріал для дослідження та пояснення лінгвістичних явищ сучасної китайської мови. Усебічний аналіз історії та концепції стилістичної кодифікації традиційних форм літератури та видів тексту може покласти початок новим науковим розвідкам у галузі стилістики та перекладознавства.
41
Штепа, А. Л. "МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ХУДОЖНИЙ ЗАСІБ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 217–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена опису спілкування студентів на міжнародному рівні. Іноземній мові належить особливе місце в загальній культурній підготовці молоді до життя та діяльності в суспільстві. Це єдиний предмет, який включений у плани всіх підсистем освіти. Саме цей предмет, орієнтований переважно не на здобуття знань, а на формування навичок діяльності, має величезний потенціал для всебічного розвитку особистості. Можливість брати участь є важливою в міжкультурному спілкуванні для професіоналів, що займаються міжнародним бізнесом. З настанням століття глобалізації й інтеграції англійська мова посіла провідне місце в міжнародних переговорах. Ось чому знання цієї мови має велике значення. Однією з основних відповідей на запитання – вирішення нагальної проблеми вивчення іноземних мов як наповнення спілкування між представниками різних народів та культур. Позитивне ставлення є запорукою успішного навчання іноземної мови, оскільки іноземна мова – це не просто навчальна дисципліна, а ціле освітнє поле, яке створює умови для засвоєння знань із багатьох інших предметів: історії, географії, літератури тощо. Отже, неможливе навчання конкурентоспроможних спеціалістів із міжкультурного спілкування без опанування іноземних мов. Адже лише володіння мовою відкриває можливості для повноцінної професійної діяльності в усіх сферах. Знання повинні стати обов’язковою професійною якістю, яка забезпечить розуміння іноземних мов усіма спеціалістами, незалежно від їхнього профілю, ефективне ухвалення рішень та співпрацю. Отже, проблема потребує подальшого розвитку культурологічної та лінгвістичної підготовки майбутніх фахівців із погляду її методичного забезпечення.
42
Матковська, М. В. "ДОМІНАНТНІ РИСИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ БРИТАНЦІВ." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 219–24. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-33.
Full textAbstract:
У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.
43
Hostra, Kateryna V. "Types and functions of precedent fenomena of culture in the linguodidactic context." Освітній вимір 55 (December 10, 2020): 199–214. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v55i0.4376.
Full textAbstract:
Мова – не лише структура, але й місце зберігання досвіду, мудрості, особливостей культури, історії народу. Тому питання функціонування та типології прецедентних феноменів культури, для яких зберігання вищевказаної інформації є одним із актуальних завдань як лінгвістики, так і лінгводидактики.
У статті уточнено визначення поняття «прецедентний феномен культури». Установлено, що специфічними рисами прецедентних феноменів культури є їх мовленнєво-комунікативна сутність і національно-культурне, соціокультурне або історично-культурне семантичне навантаження.
Виявлено, що до корпусу прецедентних феноменів культури входять такі їх різновиди, як: фразеологізми, паремії, назви культурно та історично значущих подій, об'єктів, власні назви, посилання на відомі художні та нехудожні тексти, лінгвокраїнознавчі об’єкти та ін. Прецедентними стають ті феномени культури, які використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування, є зрозумілими для більшості членів соціуму та адекватно інтерпретуються й оцінюються ними.
Установлено суттєві ознаки прецедентного феномену культури: метафоричність (переносне, символічне значення), маркованість, оціночність, економічність, імпліцитність, прагматичність, повторюваність, історична мінливість.
Подано класифікації прецедентних феноменів культури на різних підставах: за формою вираження, за структурно-семантичними особливостями, за масштабом аудиторії, за джерелами їх походження.
Узагальнено й уточнено функції, які виконують прецедентні феномени культури в комунікації та на які необхідно зважити у процесі іншомовного навчання: номінативна, ігрова, парольна, атракційна, іміджева, комунікативна, алюзійна, моделююча, лінгвопрактична, соціокультурна, діагностувальна.
Рівень сформованості прецедентної компетенції, тобто вміння використовувати прецедентні феномени культури відповідно до цілей комунікації, з одного боку, а з другого – вміння сприймати та розуміти їх відповідно до комунікативної інтенції мовця, є важливим показником рівня сформованості вторинної мовної особистості.
44
Канна, В. Ю., Я. Є. Панова, and С. М. Лучина. "КАТЕГОРІЯ ВОЛІ У ФРАЗЕОЛОГІЇ РІЗНОСПОРІДНЕНИХ МОВ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АНАЛІЗ." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 91–96. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-15.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню лінгвокультурних і перекладацьких характеристик прислів’їв на позначення тематичного складника «воля» в різноспоріднених мовах. Проаналізовано прислів’я в англійській, українській і новогрецькій мовах за основними вольовими категоріями й виявлено головні риси національного менталітету кожного з трьох народів. У паремійному фонді української мови найбільше прислів’їв на позначення наполегливості й рішучості, далі йдуть вольові стани байдужості, покірливості, упертості, цілеспрямованості та піддатливості впливу; найрідше в українських прислів’ях зустрічаються слабовілля й сила волі. В англійських прислів’ях найчастіше відображені наполегливість і піддатливість впливу. Вольові стани покірливості, слабовілля, цілеспрямованості й рішучості посідають чільне місце в семантиці англійських прислів’їв, хоча прислів’їв на позначення упертості та байдужості не так багато. Прислів’я, що відображають силу волі, в англійській мові практично не зустрічаються. У новогрецькій мові найчастіше вживаються прислів’я на позначення наполегливості й байдужості. Далі йдуть вольові стани піддатливості впливу та покірливості. У семантиці новогрецьких прислів’їв відображено вольові категорії цілеспрямованості, сили волі та слабовілля. Найменш розкритими вольовими поняттями в новогрецькому паремійному фонді мови виявилися рішучість і впертість. Таким чином, відмінність семантики англійських, українських і новогрецьких прислів’їв на позначення вольових дій і станів людини пояснюється тим, що в кожного народу різні системи поглядів людини на себе та своє місце у світі, а отже, відрізняється й національний менталітет. Тим не менше спільні риси вказують на аналогічність мислення та схожість рис національного характеру, подібність естетично-логічної оцінки навколишнього світу. Установлено. що найбільш уживаними способами перекладу прислів’їв є описовий переклад, частковий еквівалентний переклад і повний прислівний еквівалент, найменш уживаними виявилися калька та дослівний переклад.
45
Миропольська, Євгенія Валеріївна. "Художня цінність слова (на матеріалі викладання гуманітарних дисциплін)." Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, no. 27-28 (May 25, 2021): 165–71. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238844.
Full textAbstract:
У періоди радикальних змін у суспільстві загострюється проблема цінностей, світ яких є багатоманітним. Він охоплює цінності матеріальні та духовні, соціальні й політичні, етичні та естетичні. Ціннісний зміст життя узагальнюється в художніх цінностях, котрі яскраво його втілюють завдяки художній образності творів мистецтва, звертаючись до почуттів і розуму людини, і таким чином стимулюють осмислення певної ціннісної проблеми, яка в результаті стане чи не стане власним надбанням реципієнта. Надаючи можливість пережити непрожите, стискаючи суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації й форм, доступних для особистісного прилучення до нього, мистецтво є своєрідним “банком даних” щодо архетипів поведінки, архетипів сприймання реальності та культури. І все це молода людина опановує через найнадійніше входження людини в соціум – мову. Слово мовлене характеризує як людину, так і суспільство, в якому вона живе. У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх є те, що вона виражає думки і почуття людини, містить у собі творче начало. Передбачаємо декілька нових технологічних прийомів, які, на нашу думку, допоможуть через слово прилучитися до художніх цінностей світу в процесі викладання гуманітарних дисциплін у мистецьких ВНЗ, розширивши нескінченну багатовимірність молодої людини: іншомовна мистецька терміно-ідіоматична “інкрустація” теоретичних гуманітарних дисциплін, що може слугувати засобом міжнародного спілкування і взаєморозуміння. Будучи раціональним осягненням цінностей і джерелом інформації, яке забезпечує процес пізнання фіксованих одиниць мови, оперування термінами в галузі мистецтва допоможе культурній орієнтації студента, його здатності спілкуватися іноземною мовою, не поводитись “асиметрично” в певних ситуаціях, що свідчитиме про мовну коректність і сприятиме подальшому розвитку чуття мови. 2) Мистецтво літературно-художнього перекладу (у нашому випадку це стосується світового театру і світової драматургії, поезії). Звертаємо увагу студентів на той факт, що, на відміну від музики, живопису, танцю, літературний твір чи не єдиний з видів мистецтва, що замкнений мовними межами. Українською мовою герої грецьких трагедій почали розмовляти завдяки видатним українським перекладачам Василеві Сімовичу, Андрію Содоморі, Борисові Тену, Тарасові Франку та ін. Студенти мають зрозуміти сутність праці перекладача художнього твору: виконання перекладу – не технічна справа, не «фото» тексту, який потребує буквального перекладу кожного слова, а використання перекладачем своїх вмінь і таланту для донесення читачам (глядачам, слухачам) максимальної близькості до смислів оригіналу. Якщо така мета досягнута, відбувається не лише популяризація тексту, а й розбудова мови, в сферу якої завдяки перекладу вноситься цей текст, мобілізуючи почуття мовного патріотизму читача. 3) Діалог культур як фундаментальна потреба людської спільноти, що дає можливість уникнути одномірності мови; дає змогу інтерпретувати думки, посилювати їх, обмірковувати, сперечатися тощо. Запропонована технологія представляє нові ракурси та акценти приєднання студентів до культурних традиційних та інноваційних практик спілкування і регулювання взаємовідносин з наявним буттям.
46
Мельничук, Н. О. "ЕМОТИВНІ ПРИКМЕТНИКИ У ПРОСТОРІ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 225–31. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-34.
Full textAbstract:
Системний підхід до вивчення лексики англійської мови викликає необхідність виявлення закономірностей функціонування її окремих компонентів. У сучасних дослідженнях із лексичної семантики застосування системного підходу у вивченні певних явищ надає особливої цінності результатам конкретних наукових розвідок у лінгвістиці. Власне врахування системності мови дозволяє проводити вивчення кожного семантичного об’єднання слів як невід’ємної частини загальної системи мови, що допускає можливість моделювання семантичних відношень у лексиці. У свою чергу, контрастивне дослідження елементів мови сприяє виявленню таких властивостей лексичної семантики, які відображають специфіку світобачення лінгвосоціумів, адже зміна парадигм окремих мовних одиниць уможливлює розгляд деяких лексичних і семантичних явищ у новому світлі, а також пояснення особливостей їх функціонування у мові. Сучасна лінгвістична наука характеризується пожвавленим інтересом до вивчення мови як соціокультурного феномену, а тому у центрі уваги багатьох лінгвістичних досліджень є людина та її роль в організації та використанні мови як засобу спілкування. Саме тут дедалі більше уваги приділяють емоційному фактору людини у мові, адже буття людини неможливо уявити без вираження нею емоцій у повсякденному житті засобами мови. У дослідженні особливостей функціонування ЛСП ад’єктивних емосемізмів як фрагмента англійськомовної картини світу цікавим видається спостереження за його спільними та відмінними рисами порівняно з індивідуально-авторською картиною світу письменника, яка відіграє важливу роль в антропоцентрично спрямованих лінгвістичних дослідженнях, адже її вивчення дає можливість розглянути світобачення народу – носія мови та його безпосереднього представника – людини. Аналіз особливостей художнього тексту, семантичний процес утворення якого є досить складним і неоднорідним за своєю природою, дозволяє виявити закономірності художнього мислення автора, яке розкривається через мову його текстів, відбір і художнє осмислення лексичних засобів із загальнонаціонального мовного фонду. Проблема є важливою для дослідження, адже емотивний прикметник характеризується складною семантичною структурою та виконує прагматичну функцію в мовленні.
47
Rudianyn, Ivan. "ПРОБЛЕМА УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У Д/П ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (8) (November 26, 2020): 224–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-224-244.
Full textAbstract:
Разом із проголошенням незалежності в нашій державі розпочався процес відродження національного та релігійного життя. На сьогодні церква продовжує посилювати свою роль як повноцінної інституції громадянського суспільства. Будучи за Конституцією відокремленою від держави, вона не відокремлюється від людської спільноти, а навпаки, тісно взаємодіє з нею, бажаючи надати їй духовну підтримку, покращити моральний стан, провадить активну благодійницьку, культурно-просвітницьку та соціальну роботу.
Яскравим прикладом цих відносин є партнерство та конструктивна співпраця в інтересах розвитку українського суспільства. Така ситуація зумовлена не лише утвердженням демократичних засад у житті Української держави, а й поверненням нашого народу до традиційних духовних цінностей, глибокими історичними традиціями, які сьогодні намагаються відродити громада, держава і церква.
Зважаючи на активну інтеграцію України у європейське співтовариство важливого значення набувають наукові дослідження, які висвітлюють історичний контекст участі греко-католицького духовенства у державотворчих процесах.
У даному контексті мова йде про політичну площину україно-польських взаємин другої половини ХІХ- початку ХХ ст., та участі у них галицького греко-католицького духовенства. Ретроспектива україно-польських стосунків та участь у цих процесах греко-католицької церкви сьогодні посідає важливе місце в історичні науці, адже Україна та Польща впродовж свого існування завжди були поруч не тільки як сусіди, але й як країни, які мають спільне минуле та перебувають, хоча й на різних фазах, у стадії розбудови національних держав. До того ж на сучасному етапі Польща активно та всебічно допомагає Україні боронити її територіальну цілісність.
Не зважаючи на те, в історії україно-польських стосунків присутня чимала кількість драматичних епізодів та суперечливих моментів, потреба всебічно досліджувати ці питання, за допомогою залучення нових джерел та підходів залишається актуальною. Про подібні моменти наголосив і Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції у Варшаві у серпні 2019 р.
«Радий, що у наших відносинах немає жодних питань, які ми не змогли б вирішити шляхом діалогу та порозуміння. Чудово усвідомлюємо, що напружені відносини України та Польщі стали б для наших недругів прекрасним подарунком, а отже – ми не повинні цього робити. Ми домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу, що працюватиме під патронатом обох президентів для того, щоб усі темні плями минулого не завадили нашими народам будувати спільне світле майбутнє», – сказав Володимир Зеленський.
48
Філатова, К. О. "КОЛЬОРОНАЗВИ В НОМІНАТИВНІЙ СТРУКТУРІ АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТІВ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 2 (April 9, 2021): 143–49. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-20.
Full textAbstract:
У статті описано трьохетапну процедуру порівняльного лінгвокогнітивного аналізу композитів із кольороназвами в англійській та українській мовах. Зокрема, надано перелік операцій, застосованих на кожному етапі лінгвокогнітивного аналізу колоративних композитів двох мов. У статті узагальнено результати лінгвокогнітивного аналізу англійських композитів із кольороназвами black, white, red, green, yellow, blue, brown, gray, purple, pink, orange та українських композитів із колоративами білий, чорний, червоний, зелений, жовтий, синій, блакитний, голубий, коричневий, сірий, рожевий. У дослідженні детально описано послідовні кроки, виконані під час порівняльного аналізу композитів з основними колоративами в англійській та українській мовах. Серед них: визначено типовість таких номінативних одиниць для складу досліджуваних мов; з’ясовано схожість і розбіжності у промінантності кольороконцептів у складі композитів англійської та української мов, що дозволило визначити особливості кольорів у концептуальних картинах світу двох народів; установлено схожість та відмінності в доменах предметних сутностей, наділених колірною ознакою; порівняно залученість базисних пропозиціональних схем до номінативних процесів англійської та української мов; установлено типи номінативних процесів, характерних для творення композитів досліджуваних мов; з’ясовано спільні та ідіоетнічні когнітивні засади словотвору двох мов; визначено схожість та відмінності в символьних значеннях кольороконцептів у складі номінативної структури композитів англійської та української мов, які віддзеркалюють особливості англійськомовних та україномовних картин світу. У висновках продемонстровано результати порівняльного лінгвокогнітивного аналізу композитів англійської мови з кольороназвами black, white, red, green, yellow, blue, brown, gray, purple, pink, orange та композитів української мови із колоративами білий, чорний, червоний, зелений, жовтий, синій, блакитний, голубий, коричневий, сірий, рожевий і, відповідно, визначено спільні та відмінні риси, характерні для словотворчих процесів досліджуваних мов. У висновках також зазначено перспективу подальших розвідок у цьому напрямку.
49
Фазан, В. В., and В. Ю. Шафрановський. "ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ ПОЛТАВИ ЩОДО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ УЧНІВ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 128–35. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.11.
Full textAbstract:
Духовенство і церква в цілому завжди відігравали важливу роль в українському суспільстві. Одним із важливих напрямів просвітницької роботи православного духовенства було навчання і виховання дітей. Складно переоцінити внесок церкви у виховання толерантності молодого покоління. Навчальні заклади функціонували при монастирях і церквах на всій території України. Діяльність церковно-парафіяльних (церковно-приходських) шкіл православних монастирів та церкв України, як найбільш поширених духовнорелігійних та освітніх осередків, зробили вагомий внесок у навчання, виховання і просвітництво дітей і народу в цілому. Свого особливого розквіту і значимості у системі освіти досліджувані питання зазнали в ХІХ столітті, що зумовлено початком духовного піднесення в країні, реформуванням духовномонастирської освіти (видано Статути 1808 р., 1810 р., 1814 р., створено «Нарис правил духовних училищ», 1810 р.), активним розвитком церковнопарафіяльних навчальних закладів, зростанням інтересу до духовності і вивчення богослов‟я, появою теоретико-методологічної бази. Слід зазначити, що духовенство було і носієм, і проповідником як патріотизму, так і толерантного ставлення до особистості. Так, із різних губерній України надходили повідомлення про бажання духовенства і віруючих запровадити викладання українською мовою у церковнопарафіяльних школах та духовних семінаріях У статті схарактеризовано діяльність церковно-парафіяльних шкіл міста Полтави, їх особливості, графік роботи та специфіка організації навчально-виховного процесу щодо виховання в учнів толерантного ставлення. Акцентовано увагу на тому, що в Полтавській губернії функціонувало від 190 до 961 шкіл, зокрема у місті Полтава 9. Дані навчальні заклади слугували місцем отримання базової освіти для дітей нижчих верств населення, переважно селян. Головними дисциплінами були: Закон Божий, церковнослов‟янське читання, церковні співи, церковна історія, арифметика, російська мова, вітчизняна історія, географія, геометричне креслення і малювання, дидактика, основи гігієни, чистописання. Вчителями церковнопарафіяльних шкіл були переважно священики, семінаристи, інколи грамотні селяни.
50
Ляшчынская, Вольга Аляксееўна. "Фразеологічна репрезентація концепту ‘гріх’ у білоруській і українській мовах." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 1 (October 16, 2013): 265–73. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.540.
Full textAbstract:
У статті визначено місце і роль фразеологічних одиниць білоруської й української мов в репрезентації концепту ‘гріх’; виявлено загальні й відмінні особливості етномовної свідомості шляхом порівняння визначених одиниць, їх образів як основи проникнення релігії в мову й культуру кожного народу.