Journal articles: 'Мова державна'

1

Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.

Full text

Abstract:

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kuts, Yuri, and Sergeyeva Olena. "Сучасна державна мовна політика України: європейський вимір." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 16–23. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.02.

Full text

Abstract:

Проаналізовано ситуацію щодо проблем реалізації конституційних вимог розвитку й застосування мов в Україні. Виявлено, що процеси русифікації ще не припинені та набувають витончених форм; мовна реабілітація громадян України подекуди свідомо гальмується; зрусифіковано вищу освіту і механізми впровадження державної мови в навчально-виховний процес проходять досить-таки повільно; дуже неохоче і кволо переходить до українського ділового мовлення численний корпус державних службовців, особливо на місцевому рівні. Доведено, що у сфері внутрішньої політики має бути всіляка підтримка державної мови, яка є одним із символів державності. Основна її функція – забезпечення єдиного політичного, економічного та освітнього простору на території всієї країни. Мовна політика держави має здійснюватися на базі чітко розробленого мовного законодавства. Державна мовна політика України має достатній набір формалізованих і відокремлений цілей, а також інших властивостей та якостей, щоб виділити її в окремий тип державної політики. Кожна з мов, які існують в Україні, є об’єктом правового регулювання в державній мовній політиці України, оскільки вони є об’єктом ділової, культурної, наукової та інших видів діяльності. Державна мова України також є інструментом державного управління, що слугує для виявлення волі народу і волі держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Неймарк, О. А. "ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 77–84. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.11.

Full text

Abstract:

У статті висвітлюється важливість і актуальність формування єдиного гуманітарного простору країни, який буде сприяти консолідації українського народу, його об’єднанню в умовах посилення зовнішніх загроз, зокрема гібридної агресії з боку Російської Федерації, формуванню загальноукраїнської ідентичності. Підкреслюється, що саме гуманітарні чинники лежать в основі й економічної, і військової безпеки, оскільки, коли нівелюється національна самосвідомість, втрачається власна мова, історія, почуття патріотизму та пошани до рідної держави, то нація та держава приречені на деградацію та вимирання. Серед проблем, що гальмують розвиток гуманітарної політики в Україні, слід виділити: недостатність фінансування (здебільшого культура фінансується за залишковим принципом), недостатній рівень розвитку державного менеджменту, недосконалість законодавчої бази, недостатню ефективність гуманітарної політики на різних рівнях управління, відсутність потужного аналітичного забезпечення галузі, низький рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення тощо. Акцентується увага на необхідності підтримки української мови, культури, збереження та популяризації вітчизняної історико-культурної спадщини, розвитку освіти, науки тощо. Зазначається, що державна мова є потужним безпековим чинником, основними ознаками-проявами якого є утвердження єдиної національної ідентифікації та консолідація українського суспільства на базі єдиного мовно-культурного простору; усвідомлення окремішності, самостійності та самодостатності свої нації-держави. Наголошується на важливості формування ефективної державної інформаційної політики, яка повинна протидіяти інформаційним загрозам із боку Російської Федерації та сприяти побудові у країні потужного демократичного інформаційного суспільства, активному його входженню у світовий інформаційний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Шишкін, В. "Право і мова. Державна мова як складник державотворення." Український тиждень, no. 19 (339) (2014): 18–20.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Гриценко, Павло. "УКРАЇНСЬКА МОВА: ДЕРЖАВНА І ДЕРЖАВОТВОРЧА." Український інформаційний простір, no. 1 (August 11, 2018): 32–42. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1.2018.141091.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Усатенко, Т. "Державна мова - чинник національної безпеки." Українознавчий альманах, Вип. 20 (2017): 85–89.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Ткаченко, О. Б. "Українська мова як державна у труднощах її становлення." Мовознавство, no. 6 (2010): 3–10.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Ткаченко, О. Б. "Українська мова як державна у труднощах її становлення." Мовознавство, no. 6 (2010): 3–10.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Чемес, В. Ф. "Державна мова у студентському середовищі столиці (часово-динамічний аспект)." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, вип. 8 (2000): 70–73.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Черничко, С. С. "Державна мова для угорців Закарпаття: чинник інтеграції, сегрегації або асиміляції?" Стратегічні пріоритети. Серія "Політика", no. 1 (46) (2018): 97–105.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

ШУМИЦЬКА, ГАЛИНА. "ДЕРЖАВНА МОВА ЯК ФАКТОР ЄДНАННЯ В УМОВАХ ЗБЕРЕЖЕННЯ МУЛЬТИЛІНГВАЛЬНОГО РОЗМАЇТТЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." Studia Ukrainica Posnaniensia 8, no. 1 (June 30, 2020): 189–99. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2020.8.1.19.

Full text

Abstract:

Artykuł poświęcony jest oglądowi sytuacji językowej na Ukrainie, w szczególności na Zakarpaciu, w okresie jednego roku, tj. od wprowadzenia nowej ustawy o edukacji (wrzesień 2017) do przyjęcia projektu ustawy o funkcjonowaniu języka ukraińskiego jako państwowego (październik 2018). Stan języka ukraińskiego jako języka państwowego zbadano w kontekście wydarzeń społeczno-politycznych w kraju i na świecie. Na podstawie analiz, jak również przeprowadzonych w tym okresie wielu dogłębnych i sformalizowanych wywiadów z różnymi kategoriami respondentów możliwe jest zbadanie procesu wyboru języka, zwłaszcza języka edukacji, z uwzględnieniem rozwoju kulturalno-politycznego współczesnego społeczeństwa ukraińskiego w jego najbardziej wysuniętej na zachód części — Zakarpaciu.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Курінний, О. В. "Державна мова в системі освіти як засіб інтеграції мовних меншин до українського суспільства." Магістеріум, Вип. 37 (2009): 54–63.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.

Full text

Abstract:

Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Півторак, Г. П. "Державна мова у Великому князівстві Литовському і проблема розмежування українських та білоруських писемних пам"яток." Мовознавство, no. 3/4 (2005): 80–84.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Крсек, О. Є. "ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У США НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 135–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-135-149.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин. Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США. Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Біскуб, Ірина, and Анна Данильчук. "ОСВІТА ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 17–21. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-3.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано статистичні дані, зібрані Європейською комісією, щодо вивчення та використання англійської мови в Європейському Союзі, її поширення й особливості функціонування в межах країн-членів ЄС. Установлено, що особливо важливу роль англійська мова відіграє в професійному, освітньому та науковому середовищах, а також у сфері міжнародної співпраці й Інтернет-комунікації. Простежено вплив освітньої сфери Європейського Союзу на становлення та підтримку англійської мови як lingua franca навіть після виходу Великої Британії з ЄС. Англійська мова традиційно належить до п’ятірки найпоширеніших іноземних мов, якими володіють громадяни ЄС, і хоча Європейський Союз на інституційному рівні впроваджує політику мультилінгвізму, більшість громадян надають перевагу вивченню англійської мови як першої (головної) іноземної. У 19 з 25 держав-членів, де вона не є офіційною, англійська залишається найбільш поширеною іноземною мовою, до того ж понад 30 % опитаних стверджують, що розмовляють нею вільно. Понад 80 % європейців вважають знання іноземних мов дуже корисним, а 67 % опитаних називають англійську однією з двох найбільш корисних для себе мов, приблизно четверо з п’яти громадян ЄС вважають англійську мову однією з найбільш корисних мов для майбутнього власних дітей. Установлено, що найвищий рівень володіння англійської демонструють молоді люди віком 15–24 роки; ті, котрі отримали повну денну освіту у віці понад 20 років; люди, які живуть у великих містах Європейського Союзу; ті, які продовжують професійне навчання; а також люди, які щодня користуються інтернетом. Особливу роль у популяризації вивчення та застосування англійської мови на теренах Європейського Союзу відіграють школи: понад 90 % учнів середньої школи опановують її саме там. Понад дві третини громадян ЄС вивчили іноземну мову таким чином. Спираючись на зібраний матеріал, у дослідженні демонструємо, що передусім сфера освіти відіграє одну з провідних ролей у становленні англійської як lingua franca сучасного глобалізованого світу загалом та Європейського Союзу зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Марущак, Н. В. "ЩОДО ПОЛІТИЧНОГО АСПЕКТУ ПРАВ ЛЮДИНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).4.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються права людини як політико-правова категорія, розглядаються наукові підходи до проблеми співвідношення інтересів особи і держави, роль держави в додержанні прав та свобод людини та перспективи їх розвитку в сучасному суспільстві.Центральною проблемою сучасного суспільства є вироблення і забезпечення нових юридичних норм у сфері прав людини. Права людини як універсальна цінність визначають межі свободи політики, політиків та державної влади. Права людини окреслюють межі діяльності держави, визначають спрямованість державної політики. Права встановлюють чіткі правила, на яких будуються взаємини між особою і державою, розвиваються принципи автономії або співпраці, взаємної відповідальності. Водночас обмеження влади держави правами людини не має вести до приниження її ролі. В процесі дослідження автор доходить висновків, що держава, будучи основною формою консолідації громадян, суспільства, цінностей, створює умови для розвитку особистості, можливості реалізації її прав і свобод, і особистість, все це отримуючи, несе відповідальність перед співгромадянами, державою, тобто існує взаємовідповідальність, взаємозумовленість, у разі порушення якої вірогідний правовий хаос, що веде до зростання злочинності і тиранії держави. Права людини мають визнаватися й охоронятися суспільством і державою, і саме це має бути реальним фактором відносин між особою і державою, заснованих на принципі свободита взаємної відповідальності, на нормах права і мора-лі. Тільки взаємна відповідальність держави й особи, взаємна відповідальність співгромадян створюють той політичний і морально-психологічний клімат, за якого забезпечується справжня гідність кожної особи, її права та інтереси.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and ОЛЕКСАНДР СИБІГА. "Державний статус української мови: спроба ліквідації завершення процесу уконституювання." Право України, no. 2019/12 (2019): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-246.

Full text

Abstract:

Поява пропонованої широкому загалу статті спричинена багатолітнім протистоянням між прихильниками надання українській мові статусу державної і їхніми політичними опонентами. На підставі оприлюдненого тексту конституційного подання до Конституційного Суду України 51 народного депутата України від 23 квітня 2019 р., що поставили під сумнів конституційність окремих положень Зако ну України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (Закон № 2704-VIII), здійснено конституційно-правовий аналіз спірних положень цього Закону у зіставленні з нормами Конституції України. Мета статті полягає у правовому обґрунтуванні позиції щодо відповідності окремих положень Закону № 2704-VIII, яким здійснено законодавче забезпечення функціонування української мови як державної, приписам Конституції України. Приводом для конституційного подання слугували окремі норми Закону № 2704-VIII, які, на думку суб’єкта конституційного подання, дискримінують російськомовних громадян за мовною ознакою. Крім того, автори вважають, що права російської мови істотно порушуються в тій частині, що на підставі документа надана перевага кримськотатарській мові як мові корінного народу, англійській мові та іншим мовам Європейського Союзу, незважаючи на те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин. Аргументовано, що законодавець, ухвалюючи Закон № 2704-VIII, не порушив основні приписи конституції в частині забезпечення прав корінних народів, націо-нальних меншин України, зокрема й російськомовної частини населення. Визнані маніпулятивними, надані суб’єктом конституційного подання статистичні відомості, про факти, пов’язані з кількістю носіїв російської мови, кількісним складом націй і національностей, що проживають на території України, та чисельністю представників найбільшої етнічної меншини. Зазначено, що прямий зв’язок між національною належністю і мовою користування відсутній. Зроблено висновок, що в ухваленому Законі № 2704-VIII відсутня дискримінація як за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, так і за мовними чи іншими ознаками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

БАТРУН, Ірина. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НУШ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.12.

Full text

Abstract:

Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.

Full text

Abstract:

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Авер`янова, Ніна, and Тетяна Воропаєва. "НЕОКОЛОНІАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР МОВНИХ КОНФЛІКТІВ В УКРАЇНІ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 156–61. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-33.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються важливі проблеми мовних конфліктів в Україні. Показано, що мовні конфлікти найбільш гостро протікають у країнах з багатоетнічним складом населення. Мовні конфлікти бувають міжнаціональними, міжетнічними та внутрішньоетнічними. Мовна рівноправність зазвичай відображена в конституції країни, однак на практиці реалізація цієї ідеї проходить з ускладненнями. Наслідками мовних конфліктів можуть стати збройні конфлікти між ворогуючими національними або етнічними групами, посилення сепаратистських настроїв у державі та ін. Висвітлено, що після прийняття Закону «Про мови в Українській РСР» почалися гострі дискусії щодо надання російській мові статусу другої державної, які точаться донині. Мовно-політична проблема вміло використовується проросійськими силами як спосіб ескалації російсько-українського збройного конфлікту на теренах України. Доведено, що відсутність чіткої і цілеспрямованої мовної політики в Україні є наслідком її колоніального минулого. Нівелювати мовні конфлікти можна лише за допомогою продуманої державної мовної політики, при цьому важливо не допускати політичних спекуляцій та штучних конфліктів. Мовна політика, разом із гарантуванням мовних прав людини, має забезпечувати національну єдність та утверджувати політичну стабільність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Редактор, Технічний. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВСТУПУ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 26, 2022): 108–13. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.722.

Full text

Abstract:

Зарубіна І. Н. Окремі питання вступу на державну службу. – Стаття. Стаття присвячена актуальним питанням вирішення кадрової ситуації, пов’язаної зі вступом на державну службу для посад державної служби категорій «Б» і «В». За ре- зультатами опрацювання нормативно-правових актів, які регламентують порядок вступу на державну службу, окремих прикладів їх практичного застосування окреслено порядок і механізм добору на вакантні посади державної служби на період дії карантину шляхом проведення співбесід із визначеними суб’єктом призначення посадовими особами й укла- дення контракту про проходження державної служби на період дії карантину. Разом із цим зазначено про фактори, які впливають на проведення конкурсів на зайнят- тя вакантної посади державної служби в державному органі за наслідками прийняття Зако- ну України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». Окремо проаналізовано умови й можливі фактори, які ускладнюють отримання Держав- ного сертифіката особами, що мають намір взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад у державному органі. Розглянуто рівні володіння державною мовою за трьома загальними рівнями навичок: початковий рівень А, середній рівень В і рівень вільного володіння мовою С. Наголошено на необхідності підтвердження рівня вільного володіння мовою першого (C1) або другого ступеня (C2) із метою дотримання положень чинного законодавства Укра- їни про державну службу під час прийняття рішення про участь у конкурсному відборі на вакантні посади державного органу. За наслідками проведеного дослідження запропоновано можливі шляхи розв’язання проблемних питань, які виникають під час вступу на державну службу. Окремо звернуто увагу на необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства України, що регламентують вказані питання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Шутак, Лариса Богданівна. "До питання мовної політики в Україні." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, no. 1 (October 16, 2011): 522–26. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i1.841.

Full text

Abstract:

Одним із основних виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя. Для цього слід впроваджувати державну мовну політику відповідно до конституційних норм та міжнародно-правових зобов’язань України. Дослідження є фрагментом наукової теми «Вивчення цінностей у системі науки та культури», виконуваної кафедрою суспільних наук та українознавства Буковинського державного медичного університету.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Демченко, Володимир Миколайович. "СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ МЕТОД ЯК ІНСТРУМЕНТ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 70–86. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-70-86.

Full text

Abstract:

У статті презентовано застосування методу соціолінгвістичного анкетування як інструменту територіального моніторингу, що було проведене наприкінці ХХ сторіччя в окремих населених пунктах Херсонської області. Завдання дослідження виконані у двох вимірах – синхронічному та діахронічному. Синхронічний вимір виявив особливості національно-мовної сфери окремих сіл і міст Херсонщини, зокрема їх спільні риси історичного заснування (більшою мірою у XVIII сторіччі, переважно українськими селянами й козаками); риси домінування української культури й мови (від незначної переваги в окремих пунктах до повного домінування в більшості); функціонування української мови у більшості сімей анкетованих, а також у батьківських і дідівських сім’ях; виявлення високого показника позитивного ставлення до української мови незважаючи на частку російськомовних осіб, зокрема у виборі мови навчання дітей та у ставленні до української мови як державної, у висловленні погляду щодо її майбутнього. У діахронічному вимірі проведено паралелі з сучасною ситуацією. Так, було виявлено, що думка респондентів про подальшу рівноправність двох мов виявилася не правильною, адже українська мова сьогодні досягла високого функціонального рівня. Також відповідно до стратегій адміністративно-територіальної реформи й формування національної ідентичності в сучасній Україні доведено ефективність застосування соціолінгвістичного методу в дослідженні / моніторингу мовно-національної ситуації в регіонах країни. Зроблено висновок, що описані вище результати анкетування, добуті за допомогою соціолінгвістичного методу, потрібно використовувати в наукових розвідках, які стосуються сучасного стану національно-мовної сфери в Україні, зокрема в кожному її регіоні, що допоможе виробити правильну державну стратегію розвитку цієї сфери.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Шестопалова, Світлана. "ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У МАГІСТРІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 2(8) (July 5, 2021): 185–205. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-2(8)-185-205.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розкриттю питання формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ТИЩИК, БОРИС. "Розвиток права у Західноукраїнській Народній Республіці (1918–1919 роки)." Право України, no. 2020/01 (2020): 197. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-197.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано становлення у листопаді 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), з часу проголошення і діяльності якої у 2018–2019 рр. минуло 100 років. Мета статті – розглянути історичну долю Галичини перших десятиліть ХХ ст. Значну увагу зосереджено на характеристиці особливостей становлення права ЗУНР (прийняття тимчасової Конституції, конституційних законів про громадянство, про державну мову (українську), про встановлення основних засад виборчого права (його загальність, рівність, таємність), про вибори до Галицького Сейму, серії законів із державного права (про структуру центральних і місцевих органів влади й управління, судоустрій країни, створення правоохоронних орга нів тощо). Показано, що одним із найважливіших законів, прийнятих Українською Народною Радою (УН Рада), був “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії”, який завершив процес конституційного оформлення новоствореної держави. Цей правовий акт забезпечив внутрішню легітимізацію влади та сформулював основні напрями розвитку ЗУНР як суверенної держави. З проголошенням новоствореної держави парламентською республікою було обґрунтовано принципи поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Територія держави визначалася етнографічними межами проживання українців у складі Австро-Угорської імперії. Засадничими нормами Тимчасової конституції ЗУНР стало гарантування широких політичних і національних прав поляків, євреїв та німців. Тимчасовий характер Конституції обґрунтовувався необхідністю організації роботи Сейму республіки, до першочергових обов’язків якого і входило утвердження Основного закону держави. УН Радою, урядом, державним секретарствами було прийнято ще чимало нормативно-правових актів із різних галузей державно-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього та інших галузей життя новоствореної української держави на західних землях України. Вживалися енергійні організаційні заходи щодо їх реалізації. Щоправда, довше, ніж вісім місяців, проіснувати, розвинутися, зміцнитися ЗУНР не зуміла: при прямій військовій і дипломатичній підтримці країн Антанти її окупувала Польща. Проте створення її правової основи, як і взагалі розвиток права у ЗУНР, заслуговує на увагу та схвалення навіть сьогодні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Yaremchuk, Ihor A., Ihor M. Pochekalin, Yurii O. Sychevskyi, Olha V. Babich, and Oleksandr S. Lahodynskyi. "ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ПОСІБНИКА З НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ДЕРЖАВНІЙ ПРИКОРДОННІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ." Information Technologies and Learning Tools 73, no. 5 (October 22, 2019): 67–85. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v73i5.2555.

Full text

Abstract:

У статті представлено аналіз результатів впровадження електронного посібника (ЕП) «Англійська мова для прикордонників» у навчальних закладах Державної прикордонної служби України (ДПСУ) та пунктах пропуску через державний кордон. В експерименті взяли участь 298 прикордонників, які навчались на тримісячних курсах інтенсивного вивчення англійської мови в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, та 1158 осіб після завершення навчання на дистанційних курсах вивчення англійської мови в навчальних центрах ДПСУ. Анкетування проводилось за такими блоками: варіанти використання ЕП, вікові групи та статева приналежність, вихідний рівень іншомовної підготовки користувачів, загальні враження користувачів від роботи з ЕП, досвід використання, структура та користування ЕП, рівень удосконалення мовленнєвих навичок користувачів, ступінь насиченості розділів навчальним матеріалом, характеристика вправ ЕП. Аналіз анкет зворотного зв’язку та результатів опитування доводить, що реалізація ЕП в ДПСУ була успішною і відповідає особливим потребам прикордонників, що працюють у пунктах пропуску через державний кордон України, оскільки він був спеціально розроблений діючими представниками прикордонних відомств для подальшого використання прикордонниками. Оцінка результатів використання ЕП прикордонниками довела ефективність удосконалення іншомовної підготовки, необхідної для виконання прикордонниками повсякденних завдань, шляхом використання навчальних відео- й аудіоматеріалів, які відповідають справжнім ситуаціям на робочому місці представника прикордонного відомства. У результаті проведеного аналізу анкет було з’ясовано, що практична більшість респондентів (93%) погоджуються і усвідомлюють важливість вивчення англійської мови та вдосконалення іншомовних мовленнєвих навичок з метою спрощення виконання завдань у пунктах пропуску через державний кордон під час інтерв’ювання іноземців і участі в спільних міжнародних операціях. Водночас 7% користувачів частково або цілком не погоджуються з даним твердженням, що обумовлюється, насамперед, тим фактом, що ЕП виявився для них занадто складним через їх особистий низький рівень базової підготовки з англійської мови. Використання ЕП надало змогу прикордонникам легше і більш впевнено спілкуватися з пасажирами, що перетинають державний кордон, з’ясовувати обставини порушення законодавства й ефективно спілкуватись зі своїми колегами з інших європейських країн.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Шестопалова, Світлана. "МІСЦЕ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 4(10) (December 6, 2021): 129–46. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-129-146.

Full text

Abstract:

Визначення місця іншомовної комунікативної компетенції в професійній компетентності сучасного державного службовця проблематика нашого дослідження. Здійснено детальний аналіз вітчизняних наукових праць та законодавчої (нормативної) бази. Встановлено, що важливою умовою для вступу на державну службу та подальшого її проходження на всіх етапах є відповідний рівень професійної компетентності державного службовця. Від рівня професійної компетентності кожного державного службовця залежить ефективність функціонування державної служби загалом. Комунікативна компетенція висвітлена як вагома складова професійної компетентності. Враховуючи необхідність залучення державного службовця до міжнародних відносин, постійного перебування в міжнародному інформаційному просторі, комунікативні навички та достатній рівень знання іноземної мови професійного спрямування стають вирішальними у даному питанні та дають впливають на формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції. З метою розкриття сутності цієї компетенції, наголошено на основних її компонентах та надано пояснення до кожного з них. Доведено, що формування та розвиток іншомовної комунікативної компетенції відбувається одночасно з проходженням професійного навчання державних службовців. Наведено приклади започаткованих на державному рівні програм з вивчення іноземної мови (англійської), до яких залучаються державні службовці. Також зазначається, що самоосвіта та саморозвиток мають не менш вагомий вплив на навчання, що надає можливість самостійно планувати, коригувати, координувати своє навчання та самостійно впливати на формування іншомовної комунікативної компетенції як складової своєї професійної компетентності. Зазначено, що іншомовна комунікативна компетенція посідає чільне місце в професійній компетентності сучасного державного службовця та сприяє застосуванню отриманих під час професійного навчання знань та вмінь у професійній діяльності, використовуючи спеціальні лінгвістичні засоби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Красновська І.П. "ГУМАНІТАРНІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО МОРСЬКОГО ФАХІВЦЯ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТТЯ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 254–59. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.330.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Панова, Н. С. "ВИМОГИ ДО ОСІБ, ЯКІ ПРЕТЕНДУЮТЬ НА ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).319.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо їх можливості застосовувати у межах визначених за посадою повноважень спеціальні знання, уміння (здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні особою набутих знань і навичок) та навички (тобто дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними), виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистісного розвитку. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу класифіковано залежно від категорії посади державної служби, на яку особа вступає, від юрисдикції державного органу, від нормативно-правових засад діяльності відповідного державного органу, від завдань та змісту роботи, яку зобов’язаний буде виконувати державний службовець. Досліджено зміст загальних вимог, які висуваються до осіб, що претендують на посади державної служби категорії «А»: загальний стаж не менше 7 років, досвід роботи, вільне володіння державною мовою, володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи. Визначено, що досвід служби в органах місцевого самоврядування є професійною діяльністю на постійній основі осіб, які займають виборні посади, на які вони обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які вони обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які вони призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Звернуто увагу на особливості зарубіжного досвіду щодо особливостей вимог про освіту до осіб, які претендують на посади публічної служби, а також взаємозалежність між рівнем освіти і службовим званням державного службовця. Визначено необхідність подальшого удосконалення системи вимог шляхом виокремлення вимог щодо особистісних якостей кандидатів на посади державної служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США. Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення. Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн. Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного. Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту. Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Пащук, Юрій, and Марина Торська. "ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ СЛУХАЧІВ ІНТЕНСИВНИХ КУРСІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (May 7, 2021): 336–52. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.648.

Full text

Abstract:

У статті досліджено основні проблемні питання щодо забезпечення належної результативності функціонування інтенсивних курсів із вивчення українськими військовослужбовцями іноземних мов, зокрема англійської мови. Проведено системний аналіз ефективності інтенсивних курсів іноземних мов у системі мовної підготовки Збройних Сил України за чотирма основними аспектами: організація навчальної діяльності; професійна підготовка та педагогічна майстерність науково-педагогічних працівників; всебічне забезпечення мовної підготовки; мотивація слухачів. Розглянуто дієвість реалізації перспективних напрямів розвитку і вдосконалення мовної підготовки особового складу, зокрема використання інноваційних методологій та методів вивчення іноземних мов, що ґрунтуються на застосуванні інформаційно-комп’ютерних технологій. Висвітлено основні підсумки впровадження змішаної (гібридної) форми у процес вивчення військовослужбовцями англійської мови на курсах іноземних мов за допомогою гнучкого поєднання традиційного очного (резидентного) навчання з дистанційною діяльністю слухачів. Цей підхід дозволяє підвищити навчальну мотивацію слухачів, а також розширити можливості їх доступу до ресурсів навчального віртуального простору. За результатами вказаного аналізу визначено ключові фактори, що сприяють підвищенню якості навчання особового складу англійській мові та опанування слухачами визначених цільових рівнів. На підставі вивчення передового досвіду організації мовної підготовки в Україні та збройних силах держав-партнерів запропоновано шляхи подальшого розвитку і підвищення мовленнєвої компетентності військовослужбовців з англійської мови до рівня не нижче СМР 2 відповідно до вимог мовного стандарту НАТО СТАНАГ 6001.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Козинець, О. Г., and М. Г. Жернова. "НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПОГЛЯДИ І. ФРАНКА ТА Л. УКРАЇНКИ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.162.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано погляди Івана Франка та Лесі Українки та їх вагомий внесок у формування незалежної демократичної Української держави. Так, у статті автори розглянули специфіку національно-демократичних, політико-правових поглядів видатних українських діячів та їх вплив на розвиток української державності. Адже у сучасних умовах розвитку Української держави вивчення та переосмислення політико-правової спадщини українських мислителів має важливе значення. Актуальними є оригінальні погляди двох яскравих представників ХІХ - поч. ХХ ст. - І. Франка та Л. Українки. Вони були виразниками української ідеї на зламі століть, мали власні політико-правові погляди і кожен із них плекав надію на розбудову сильної та єдиної держави України. І. Франко пояснював процес виникнення держави з позицій матеріалізму. Він стверджував, що матеріальне є первинним. Був прихильником ідеї про те, що політичні інститути, політика і право випливають із економічних відносин, які панують у суспільстві. Право і закон, на його погляд, можна було ототожнити з ідеями гуманності і справедливості. Також він підіймав національно-державницьку тему. Наприклад, значну увагу приділяв вирішенню українського питання та розвитку національної мови, оскільки у ті часи це питання було дуже гостро поставлено і була необхідна постійна, кропітка боротьба за можливість розвивати українську мову. Леся Українка сформувала особисті політичні погляди, які ґрунтувалися на принципах та поглядах соціал-демократів. Була прибічницею теорії насильства щодо походження держави, тому що її думка ґрунтувалася на тому, що держава створюється з завоюванням одного народу іншим. Так, держава виступає певним продовженням того ж насильства, оскільки політична влада перебуває в руках панівного класу, який має найбільше можливостей серед інших. Леся Українка та Іван Франко виступали за об'єднання України, за просування української національної ідеї та покращення рівня життя українського народу. Їх діяльність також була спрямована на підтримку української мови та можливість донести її до всіх українців. Вони були прихильниками демократії, вели активну політичну боротьбу, щоб дати можливість українському народу бути вільним на рідній землі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.

Full text

Abstract:

У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Tellis, S. A. "Особливості конституційного статусу Президента Угорщини." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.07.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з Урядом та Парламентом, які закріплено в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах. Наукова новизна полягає у визначенні особливостей конституційного статусу Президента Угорщини, його місця та ролі в системі державної влади, а також вивчення можливості використання позитивного досвіду для розвитку української державності. Висновки. Загальний принцип функціонування інституту президентства в системі державної влади Республіки Угорщина полягає в тому, що інститут президента є нейтральною владою поза трьох гілок влади. Роль Президента Угорщини як політичної противаги полягає не в тому, щоб приймати рішення, а в тому, щоб привернути увагу до обставин, таким чином протидіючи гілкам влади. Президент не має владних повноважень, згідно з Конституцією він виражає національну єдність і стоїть на охороні демократичного функціонування державного апарату. Виконання функцій «охорони» та «єдності нації» вимагає демонстрації Президентом своїх суб’єктивних цінностей. Президент Республіки виконує інтегративну функцію, що надає голові держави символічну роль у втіленні конституційного ладу цінностей. Державні збори Угорщини є повновладним органом, що обирають Президента та формують політично відповідальний перед ними Уряд. Вирішальна роль Прем’єр-міністра в блоці законодавчої і виконавчої влади надає йому статус особи публічного права, що складає конституційну основу статусного мандата задля визначення загального напрямку державної політики в рамках урядової програми. Досвід Угорщини має важливе значення для забезпечення належного державного функціонування та розвитку України як парламентсько-президентської республіки. Система забезпечення розподілу владних повноважень потребує від української влади ще більшої уваги, ніж в Угорщині. Якщо у наших сусідів мова йде про вже створений лад у цій царині, то в Україні тривають процеси становлення правової держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Astapova , T., and S. Sasnyk. "ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТУ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ПРИ ПІДВИЩЕННІ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 212–18. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.25.

Full text

Abstract:

Розглянуто теоретичні аспекти впливу Інтернету на вивчення англійської мови державними службовцями, в тому числі на можливості прослуховування та підвищення мотивації до вивчення англійської мови. Надано характеристику технології змішаного навчання у вивченні іноземних мов. Надано практичне обґрунтування ефективності навчання англійської мови за допомогою інформаційно-комунікативних технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Mazur, Pshemyslav, and Anna Netreba. "E-ДЖИХАД. ІНФОРМАЦІЙНА БОРОТЬБА АЛЬ-КАЇДИ Й ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА «СТЕЖЦІ БОГА» – ВИБРАНІ ПРИКЛАДИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 80–93. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-80-93.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання е-джихад (кіберджихад) як ведення джихаду з використанням інформаційних засобів. Зазначено, що мовна обсерваторія Варшавського університету зареєструвала слово «кіберджихад» у 2016 р. у «Словнику польської мови» зазначено, що це «дії проти невіруючих і послідовників інших релігій, котрі проводяться ісламськими фундаменталістами в Інтернеті». Однак таке визначення дуже неточне й навіть частково хибне. Джихад є поняттям дуже розмитим і складним. Історію використання джихадистами Інтернету розділено на три основні періоди. Перший мав місце до атаки на World Trade Center (11 вересня 2001 р.). По-перше, Інтернет не був тоді ще поширеним інструментом, по-друге, ісламісти лише ставали сильніші. Початок конфлікту Аль-Каїди і талібів зі США започаткував другий етап. Третім етапом є нинішня ситуація, яка змінилася в результаті виникнення Ісламської держави (ISIS). Доведено, що е-джихад – це концепція, що прийнята й використовується в науці протягом деякого часу. Мета статті – перевірити, чи відповідає діяльність Ісламської держави та Аль-Каїди в Інтернеті концепції джихаду. Завдяки цьому поняття джихаду прояснено та зіткнулося з обраними прикладами діяльності. Науковці стверджують, що «Ісламська держава» й «Каїда» використовують нові технології для широкого розуміння джихаду, уключаючи бойові дії (kital).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Astapova , T. "НОВІТНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ПРИ НАВЧАННІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 163–68. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.21.

Full text

Abstract:

Розглянуто теоретичні аспекти викладання англійської мови державним службовцям, у т. ч. наведено цілу низку сучасних методик викладання в умовах дистанційного навчання при підвищенні мотивації слухачів. Наведено характеристику технологій та підходів з точки зору також і змішаного навчання у вивченні іноземних мов. Надано практичне обґрунтування ефективності навчання англійської мови за допомогою інформаційно-комунікативних технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Савон, К. В. "Вплив політики «м'якої сили» на імідж держави." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.715.

Full text

Abstract:

У статті досліджено категорії «сила», «м'яка сила» та «жорстка сила». «М'яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади». Наведено класифікацію складників «м'якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії - Індексу м'якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м'якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м'якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м'якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави. Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м'якої сили». Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м'якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Gorlo, N. V. "Іредентизм у контексті об’єднавчих етнополітичних рухів: сутність і специфіка." Grani 18, no. 7 (May 22, 2015): 57–62. http://dx.doi.org/10.15421/1715136.

Full text

Abstract:

Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей іредентизму, що здійснюється в процесі проведення порівняльного дослідження іредентизму з іншими формами об’єднавчих етнополітичних рухів – уніонізмом і паннаціоналізмом. Іредентизм розглядається як форма уніонізму, тому що спрямовується на об’єднання груп розділеного народу, і як один зі способів реалізації паннаціоналістичних ідей. Історичний огляд зародження іредентизму в Греції і Італії показує, що змістом іредентизму є такий варіант об’єднання розділеного народу, коли його більша частина вже створила національну державу і прагне приєднати інші групи розділеного народу, які перебувають під іноземним пануванням. Специфічною ознакою іредентизму є селективний характер чинників, на основі яких формується стратегія об’єднання розділеного народу: мова, спільні елементи культури або схожі уявлення про спільне минуле. Іредентизм має деструктивний потенціал, оскільки загрожує територіальній цілісності держави, в якій проживає іредента. За цією ознакою іредентизм відрізняється від етнічного уніонізму і паннаціоналізму, які найчастіше декларують об’єднання вже сформованих етнополітичних організмів. Серед способів боротьби з руйнівним впливом іредентизму на політичну стабільність в багатоетнічних державах є відкритий діалог між представниками різних етнічних груп і реалізація виваженої регіональної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Білавич, Г. В., Л. М. Височан, Б. П. Савчук, and Г. І. Кліщ. "ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ В ДЕРЖАВАХ ЗАКОРДОННЯ КРІЗЬ ВИМІР НАУКОВОГО ДИСКУРСУ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАРАТИВІСТІВ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 5–10. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12587.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано стан дослідженості питання щодо розвитку іншомовної освіти в державах закордоння крізь вимір наукового дискурсу українських компаративістів (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Зазначено, що українські компаративісти, досліджуючи іншомовну освіту в державах закордоння (зазвичай у вимірі аналізу освітніх систем тих чи інших країн), роблять акцент на творчому використанні європейського та світового досвіду, зокрема на актуалізації вивчення іноземних мов у закладах середньої та вищої освіти України. Сучасні вчені доходять висновку, що для здобувача української іншомовної освіти важливі не тільки такі показники, як володіння лексикою і граматикою мови, що вивчається, а й соціокультурна та комунікативна компетентність. Українська компаративістика має серйозні напрацювання щодо дослідження іншомовної освіти держав закордоння, започатковані ще у 90-х рр. ХХ ст. І досі важливими для сьогодення є творчі здобутки лабораторії порівняльної педагогіки Інституту педагогіки АПН України (Г. Єгоров, Л. Волинець, О. Локшина, Б. Мельниченко, О. Першукова та ін.). Сучасні компаративісти активно розробляють питання формування іншомовної компетенції здобувачів освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Kovalyova, T. V. "Мовний менеджмент як механізм реалізації державної мовної політики." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 129–38. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.14.

Full text

Abstract:

В Україні прийнято закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який потребує механізму його виконання. Закон поширюється на всі галузі публічного життя, у той же час він був неоднозначно прийнятий суспільством. Напруження на мовному ґрунті залишається, особливо у сферах обслуговування, освіті. Через це є потреба у мовному менеджменті державної мовної політики для її успішної реалізації та запобігання мовним конфліктам у суспільстві. Поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами. Мета статті – дослідити наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформулювати дефініцію мовного менеджменту як складника механізму державної мовної політики, розглянути суб’єктів мовного менеджменту в Україні. Наукова новизна. У статті було розглянуто наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», його співвідношення з мовним плануванням, сформульовано дефініцію «мовний менеджмент» як складник механізму реалізації державної мовної політики. Окрему увагу приділено вивченню учасників мовного менеджменту та визначено систему суб’єктів мовного менеджменту в Україні. Висновки. Запропоновано визначення мовного менеджменту як виду управлінської діяльності, який включає планування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституційних, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації. Суб’єктами мовного менеджменту в Україні виступають Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість в особі громадських об’єднань, рухів, мовних активістів. З метою уникнення правової невизначеності та дотримання законодавства України необхідно уточнити правовий статус таких органів, як Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Теличко, Наталія, Ігор Бопко, and Діана Маліновська. "ОСОБЛИВОСТІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ФІЛОЛОГА У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 385–94. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.281.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу особливостей фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення окремих фундаментальних лінгвістичних дисциплін. У статті узагальнено характеристику змісту лінгвістичної підготовки майбутнього вчителя-філолога; здійснено аналіз навчального плану підготовки філолога – майбутнього вчителя іноземних мов; навчально-методичного забезпечення для фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення окремих фундаментальних лінгвістичних дисциплін, особливостей підготовки вчителів-філологів у зарубіжних країнах, обґрунтовано особливості фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення таких окремих спеціальних лінгвістичних дисциплін, як “Вступ до германського мовознавства”, “Історія англійської мови”, “Історія лінгвістичних вчень” “Актуальні проблеми англійської філології”, “Практика усного та писемного мовлення”. Охарактеризовано чинники, які впливають на якісну професійну підготовку майбутнього вчителя філолога, також обґрунтовано роль мовної, лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної складових, що є результатом вивчення певних лінгвістичних дисциплін, та їх вплив на підготовку майбутнього вчителя іноземної мови.На основі узагальнення досвіду характеристики змісту лінгвістичної підготовки бакалаврів в університетах Швейцарської Конфедерації, зазначено про активне використання полікультурного підходу (англійська мова вивчається в контексті розуміння її як засобу взаємодії в умовах освітньої та культурної інтеграції народів світу та засобу конструктивно полілогу в державі), виховання ціннісного ставлення до культурної та мовної інакшості. Обґрунтовано розуміння та використання мови як засобу спілкування, та компетентнісного підходу, в процесі якого формуються лінгвістична та соціокультурна компетенції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

ДОВГАНЬ, ГАЛИНА. "Доктрина верховенства права Європейського Союзу: національний аспект (позиція конституційних судів окремих держав – членів ЄС)." Право України, no. 2019/11 (2019): 98. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-098.

Full text

Abstract:

Сприйняття доктрини верховенства права Європейського Союзу (ЄС) у державах-членах не є однаковим. Співіснування правової системи ЄС і національної правової системи на практиці зумовлює виникнення численних правових колізій. Серед іншого, це стосується співвідношення різних правових актів ЄС та національного законодавства. Тоді як Європейський Суд Справедливості послідовно розвиває доктрину верховенства права ЄС, конституційні та верховні суди багатьох держав – членів ЄС відстоюють верховенство конституції у національному правопорядку. Це зумовлює потенційний конфлікт між Європейським Судом Справедливості та конституційними судами. Метою статті є аналіз позицій окремих конституційних судів держав – членів ЄС щодо сприйняття на національному рівні доктрини верховенства права ЄС. Основні положення рішень деяких конституційних судів наведено в авторському перекладі з англійської та польської мов. Європейський Суд Справедливості дотримується моністичної концепції співвідношення права ЄС та права держав – членів ЄС. Його позиція є однозначною: абсолютний пріоритет права ЄС над усіма без винятку національними нормами для забезпечення єдності та ефективності права ЄС. Такий підхід зумовив навіть необхідність внесення змін до деяких конституцій держав – членів ЄС. Прагнучи забезпечити верховенство конституції у національному правопорядку, все більше конституційних судів встановлюють межі дії права ЄС. У такий спосіб вони демонструють те, що у національному аспекті доктрина верховенства права ЄС має обмежений характер: право ЄС не має пріоритету щодо всіх джерел національного права. До меж дії права ЄС у національному правопорядку більшість конституційних судів відносять: права людини, компетенцію ЄС (ultra vires review) і конституційну ідентичність держави. Групу національних судів, які послідовно дотримуються позиції про обмежений обсяг верховенства права ЄС, очолює Федеральний Конституційний Суд Федеративної Республіки Німеччина, який є найбільшим опонентом Європейського Суду Справедливості щодо тлумачення доктрини верховенства права ЄС. Більшість конституційних судів, на відміну від Європейського Суду Справедливості, основу для доктрини верховенства права ЄС вбачають у положеннях національних конституцій, які дозволяють передачу частини компетенції органів державної влади на наднаціональний рівень, а не у положеннях установчих договорів ЄС.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Hryshyna , N., and M. Bihari . "МОВНИЙ АСПЕКТ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПЕРСПЕКТИВИ Й НАСЛІДКИ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 24–31. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.03.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню мовного аспекту глобалізації, узагальненню основ-них підходів до провадження мовної політики в країнах ЄС, спрямованої на захист і розвиток державної мови та протидію експансії мов міжнародного спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Pocelujko, A. O. "Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі." Grani 18, no. 10 (August 17, 2015): 125–30. http://dx.doi.org/10.15421/1715206.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Помірко, Р. "Мови і мовна політика в історії становлення романських держав." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія, Вип. 41 (2007): 4–7.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Євсєєва, Г. "Роль державної мови в національній інтеграції та зміцненні єдності держави." Державне управління та місцеве самоврядування, Вип. 1 (4) (2010): 32–37.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ГАПОНОВА, Валентина, and Ольга ЛЕМЕШКО. "ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.418.

Full text

Abstract:

Сучасний стан міжнародних зв’язків України у різноманітних сферах діяльності людства, прагнення до виходу у європейський простір, вступу до НАТО, сучасні військові виклики на сході України, політичні, соціально-економічні та культурні реалії потребують подальших трансформацій та розвитку у сфері вивчення іноземних мов. Статус англійської мови, як мови міжнародного спілкування, має тенденцію до постійного зростання. У контексті нових стандартів іншомовної підготовки курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (далі – НАДПСУ) виникає нагальна потреба удосконалення формування професійної іншомовної комунікативної компетентності фахівця, який в ході виконання службових завдань, буде використовувати іноземні мови. Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, присвячених методичним аспектам вивчення професійної термінології, необхідно констатувати факт, що термінології прикордонної служби, її лексико-семантичної особливості та методиці навчання термінологічним словосполученням увага майже не приділялась. Актуальність статті полягає у нагальній потребі володіння англійською мовою представниками Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ), які виконують службове завдання у міжнародних пунктах пропуску через державний кордон, приймають участь у міжнародному співробітництві з колегами країн ЄС, США та іншими країнами. Комунікативна стратегія та здійснення комунікативних намірів може бути актуалізована за умови знання термінології та вживання лексики фахового характеру. У статті приділяється увага проблемам утворення термінологічних словосполучень, способам їх утворення, семантичній валідності термінів та оптимізації навчання курсантів застосовувати їх під час комунікації та перекладу. Визначення лінгвістичного слова «термін» представлене трактуванням семантичного значення цього поняття українськими вченими-термінознавцями. В статті описані умови формування комунікативої та перекладацької компетенцій у курсантів, професійна діяльність яких, пов;язана із застосуванням спеціальної термінології. Основний зміст дослідження акцентовано на асоціації англомовних прикордонних термінів з іншими словами, здатності їх комбінування, елементах компонування термінів, класифікації термінологічних словосполучень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Kovalov, A. V. "Проблеми деліберативних практик у Європейському Союзі за Джеймсом Фішкіним." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 6 (July 5, 2018): 59–65. http://dx.doi.org/10.15421/171885.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу комплексного дослідження перспектив деліберативних практик у масштабах Європейського Союзу, а не окремих держав-членів у контексті теорії демократії Джеймса Фішкіна. Доведено, що системне використання деліберативної методології удосконалення демократії в ЄС можливе лише за умови формування спільної публічної сфери, яка зможе стати фундаментом для розробки загальних публічних рішень щодо проблем Європейського Союзу у процесі дорадчих консультувань. Учасниками відповідних деліберацій мають стати представники громадської думки ЄС (у тому числі і представники політичних еліт), обрані рівномірно випадковим чином з усіх країн-учасниць, належним чином поінформовані перед проведенням заходу, опитані на початку та в кінці консультації, керовані неупередженими модераторами. Акцентовано, що перспективи організації відповідного публічного простору стикаються з низкою проблем: ідентифікація громадськості ЄС, мовна, культурна, ідентифікаційна відмінності, демократичний дефіцит, вибір кандидатів та політик тощо. Зазначено, що існує кілька ключових напрямів, де ідея публічної сфери, задумана на національному рівні, має бути переусвідомлена на більш загальному транснаціональному рівні: переконання, що суверенна влада здійснюється в межах національних держав; розуміння економіки як такої, що територіально локалізована в межах національної держави; уявлення про те, що публічний діалог відбувається серед громадян, що проживають у межах однієї держави; передбачення єдиної спільної мови; інтенції до формування спільної літератури, культури та ідентичності; прагнення до спільної комунікаційної інфраструктури, що уможливить об’єднаний діалог. Виявлено, що імовірність реалізації мікрокосмічної стратегії може бути верифікована, на думку Дж. Фішкіна, шляхом запуску пілотного проекту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Мова державна'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles