Academic literature on the topic 'Мистецькі риси'

Мета статті — окреслити характерні риси, які проєктуються в необхідність та основні аспекти образного мислення як однієї з основ розвитку професійної майстерності у студентів мистецьких спеціальностей. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоретичних методах аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження та використання спеціальних дидактичних прийомів, які дозволили розкрити основні чинники образного мислення у студентів мистецьких спеціальностей. Дослідження поняття «образне мислення» вимагає застосування міждисциплінарної методології, яка базується на інклюзивному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (мистецтвознавства, культурології, психології, філософії, педагогіки, соціології, історії), де реалізовує свої можливості людина. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення й подальшого розуміння поняття образного мислення як необхідного елемента професійної зрілості у студентів мистецьких спеціальностей, як чинника, що регулює здатність студента (індивіда) до самостійної інтелектуальної діяльності на відповідному рівні соціокультурних відносин та подальшого самостійного професійного життя. Висновки. Образне мислення нами розглядається як стимул творчого розвитку і як один із засобів створення мистецьких форм. Образне мислення дається людині з народження і великою мірою властиве дітям змалку, проте з часом починає трансформовуватися в понятійне мислення, в результаті якого творчий потенціал у дорослішому віці стає нижчим, ніж у дітей молодшого віку. Розвиток образного мислення студентів мистецьких спеціальностей є основою творчого розвитку та одним із його найефективніших чинників самореалізації, в результаті якого складається несподіване уявлення про предмет, що доповнює те уявлення, яке склалося на основі попереднього знання та емоційно-естетичного досвіду. Бажання студента-митця самореалізуватися, розкрити власні мистецькі здібності та можливості є чинником, властивим усім формам творчого студентського життя. Цей процес можливий за присутності поваги педагогів до особистості студента-митця, довіри та прийняття його особистісних цілей, потреб та інтересів, створення найбільш сприятливих умов для розкриття та розвитку його особистісного потенціалу, самовизначення та досягнення. Отже, одним із найважливіших напрямів у діяльності мистецьких закладів освіти має бути створення умов для професійно-особистісного розвитку майбутніх митців, формування їхньої творчої індивідуальності та професійної компетенції.

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.

У статті висвітлюється педагогічна, диригентсько-виконавська і музикознавча, діяльність Степана Стельмащука (1925-2011), професора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Розкривається широкий спектр його концертної діяльності, як засновника і диригента чоловічої хорової капели «Бескид», розкривається репертуар колективу. Подається опис концертних програм, організованих митцем, риси його діяльності як фундатора мистецького життя в університеті загалом, а також його педагогічної і музикознавчої і композиторської діяльності.

Актуалізує тему дослідження науково-методична вивченість проблеми, зокрема такий аспект, як організаційно-методичне забезпечення формування художніх цінностей у старших дошкільників у сучасній мистецькій освіті. Відзначаємо, що є необхідність створення методичного забезпечення формування художніх цінностей у дитини старшого дошкільного віку засобами візуального мистецтва. Метою дослідження є опис змісту методики формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької освіти) у процесі знайомства із творами мистецтва, зокрема візуального. Завдання: розглянути методику формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку в умовах початкової мистецької освіти; охарактеризувати зміст запропонованої програми. Методологію дослідження становили праці Г. Ващенко, Г. Сковорода, К. Ушинський (знайомство з мистецтвом удосконалює внутрішній світ особистості та гармонізує її); Н. Гросул, Є. Коротаєва, Б. Неменський, М. Фомін (формування інтересу дітей до мистецтва, розуміння впливу мистецтва на суспільне життя, естетичний та духовний розвиток особистості відбувається за рахунок відповідного методичного забезпечення); О. Комаровська, Г. Падалка, О. Рудницька (формування естетичного смаку, ставлення до природи, людини, мистецтва та самого себе). Науковою новизною є те, що запропонований зміст типової навчальної програми «Бесіди про мистецтво» для дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької школи (проект) розроблений з урахуванням диференціювання тем, що базуються на принципах системності, наступності, інноваційності та інтегрованості, що дає змогу застосовувати та адаптовувати власний педагогічний досвід, застосовувати методи та форми роботи, що відповідають специфіці регіону, закладу та методичним уподобанням викладача. Висновки: Процес набуття дитиною естетичного досвіду повинен вибудовуватися на основі систематичного та послідовного знайомства з історією мистецтва (образотворче мистецтво, мистецтво музики, танцю та театру); застосуванні на заняттях їх синтезу; підготовки мистецького проекту у формі творчої лабораторії (за видами мистецтва), як метод закріплення отриманих знань з історії мистецтва. Визначено, що: структура навчальних модулів повинна коригуватися разом зі змінами сучасних тенденцій в освіті, в мистецькій зокрема, та запитом суспільства на формування естетично-вихованої особистості; завдання курсу повинно базуватися на психофізіологічних особливостях дитини старшого дошкільного віку, тому закріплення знань повинно забезпечуватися шляхом повернення до аналогічного, але не тотожного матеріалу; перевага у вивченні історії мистецтва на елементарному підрівні початкової мистецької школи повинна свідомо надаватися вивченню рис українського мистецтва.

Сьогодні мистецтво посідає помітне місце у соціумі та економіці. Його розвиток і достойну репрезентацію важко уявити без належної інфраструктури, представленої широким спектром артінституцій – установ, що займаються демонстрацією, збереженням (реставрацією), продажем мистецьких творів, а крім того освітньою та дослідницькою діяльністю. Ними є різноманітні музеї, галереї, центри сучасного мистецтва. Розглядається історичний шлях становлення і трансформації артінституцій від Олександрійського музею до музеїв епохи Просвітництва, від поствоєнного «інституційного буму» у ХХ столітті до сьогодення. Зазначаються основні характеристики музею та галереї, їхні спільні й відмінні риси, досліджуються функції, які вони виконують.

У статті висвітлюється мистецька діяльність Любомира Горницького – вихованця Дрогобицької гімназії, видатного галицького піаніста, педагога,віце-президента Українського музичного інституту Америки. Зроблено спробу охарактеризувати основні віхи творчого життя митця та йогопедагогічні принципи. Постать Любомира Горницького вражає багатогранністю та глибиною мистецької натури. Навчаючись у провідних педагогів Німеччини та Іспанії, зокрема К. Арнольда, Розалії Шмідт, Йозефа Пембаура та Томаса Андраде де Сільва, він зумів перейняти найкращі риси кожного з них та набути неабиякої професійної майстерності. Як виконавець він прагнув принести у світ всю красу не тільки світового музичного мистецтва, а й українського. Сольні виступи піаніста відбувалися в концертних залах Мюнхена, Парижа, Базеля, Роттердама, Лондона та інших містах Англії, а також у Нью-Йорку і Клівленді. Репертуар Л. Горницького складали твори композиторів різних епох, жанрів та стилів, але найвагоміше місце він завжди відводив творам українських композиторів: В. Барвінського, В. Косенка, Л. Ревуцького та багатьох інших. Не менш важливе місце у розкритті творчого портрета митця посідає його педагогічна праця. Особливо цінною стала його авторська методика, яка базувалася на власному, так званому "психосемантичному" методі. Л. Горницький виховав цілу плеяду талановитих музикантів. Серед його учнів Люба Терлецька, Святослав Трофименко, Орест Попович, Марія Кохановська, Кіра Стеценко – племінниця відомого композитора Кирила Стеценка. Саме завдяки таким талановитим музикантам, як Любомир Горницький, та їхній плідній праці піаністичне мистецтво української діаспори займає гідне місце у світовому культурному просторі.

У цьому дослідженні простежується ґенеза полікультурного характеру архітектурного та декоративного простору Галичини зазначеного періоду, а також виявлено загально-естетичні ознаки та характерні архітектурні стилістичні риси, висвітлено шляхи взаємовпливу через художні тенденції у декоруванні і запропоновано класифікацію елементів декоративного стилю Австрійської Галичини у художньо-мистецьких практиках сьогодення. Здійснюється характеристика та класифікувати стильові особливості архітектури Львова другої половини ХІХ – початку ХХ століття з урахуванням провідних мистецьких тенденцій в Австро-Угорській монархії. Проводиться аналіз стильових ознак декоративних елементів та архітектурних принципів, притаманних статусному архітектурно-декоративному простору Галичини даного періоду, виокремивши серед них концептуально-стильові еталони, що доводять існування окремої синкретичної архітектурно-декоративної традиції на стику барокових й ренесансних тенденцій та вписуються в парадигму «вільного світу», притаманній австро-угорській культурі.

У контексті етнокультурографії та семіотики розглядаються репрезентації етнокультури в художньо-образній і знаково-символічній сферах української міфології, фольклору, народного мистецтва. Предметом семіологічного аналізу виступають, зокрема знак Коня і знак Риби у традиційному світогляді та образотворчості народу. Розкривається значення художньої символіки, передовсім архетипових знаків для побудови етнонаціонального образу світу, ментально-естетичних особливостей візуальної та поведінкової культури у повсякденному житті. Дослідження мистецької семіосфери збагачує розуміння народних традицій в етнокультурі, сприяють збереженню і трансляції культурної пам’яті народу.

У статті досліджено проблему походження та розвитку козацького танцю, розкривається художньо-творчий потенціал українського козацького танцю в мистецьких творах літератури. Проаналізовано відомості про танцювальну культуру українського народу описану в художніх джерелах як давньої, так і сучасної літератури. Показано чинники формування козацького танцю, а також роль і значення в цьому процесі Запорозької Січі. Стаття присвячена висвітленню традиційних елементів козацької видовищної хореографії та святково-розважальної культури у контексті історичної творчої спадщини української писемності. Досліджено роботу під назвою «Запорізька січ – колиска козацького танцю» Олександра Колоска. Вказано імена дослідників українського народного танцю. Надано огляд творів українських письменників та поетів. Описано характерні риси притаманні козацькому танцю. Висвітлено одні з найяскравіших згадок про танець козаків в українській літературі.

Польські жінки традиційно відігравали важливу роль у підтримці духовної культури громади. Особливо відчутною була їх роль у великих містах імперії – Москві, Києві, Петербурзі та Одесі, де зосереджувалась значна кількість польського населення. Мета даної статті полягає у виявленні характерних рис участі жіноцтва в культурному житті полонії міст. Для цього використані методи індукції, аналізу, історико-типологічний метод. На підставі аналізу архівних джерел та досліджень з даної тематики встановлені форми участі жінок в системі освіти польського населення, філантропічній діяльності, підтримці національної культури – у розвитку театрального і музичного життя, розповсюдженні бібліотек тощо. Виявлено, що у всіх названих галузях жінки виявляли свої творчі здібності, організуючі різноманітні освітні заклади, громадські організації, мистецькі заходи.