Journal articles on the topic 'Мистецькі практики'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Мистецькі практики.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Мистецькі практики.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Бабій, Надія Петрівна. "ВЗАЄМОДІЯ МИСТЕЦТВ ТА АКТУАЛЬНИХ ПРАКТИК У ПОЕТИЧНИХ ЕКСПЕРИМЕНТАХ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 248–63. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247167.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити взаємодію мистецтв та митців у нових формах репрезентації тексту через актуальні практики поетичних експериментів. Завданнями визначено: в теоретичному плані — розглянути культурно-мистецькі експерименти 90-х рр. XX століття, створені на основі мови як символічної знакової та звукової системи, у практичному — дослідити роль особистості в естетичному періоді. Методи дослідження: використано когнітивно-комунікативний підхід дискурсивного аналізу, в якому готові тексти розглядаються через відтворення у соціальному просторі. Фокальний метод сенсаційної історії дозволив зосередитися на медійних постатях (поетах) та подіях. Наукова новизна. Автор розглядає проблематику поетичних експериментів 90-х років ХХ ст., головним чином залучаючи джерела візуального мистецтва та культурології. Висновки. Доведено, що наприкінці ХХ сторіччя відбулася зміна ціннісних орієнтирів мистецької сфери з автономних на деконструктивні та експериментальні. Відзначено активізацію арт- практик: перформансу, хепенінгу, стріт-арту та інших синтетичних форм, що залучали до дискурсу альтернативні простори та широку аудиторію; обʼєднували в ролі виконавців поетів, художників, театралів, рок-музикантів. Сфера впливу культурно-мистецьких діячів стала важливою складовою пострадянської культури Західної України, повʼязаної з ерою фестивалів. Підтверджено, що популярності набули мовні ігри, реалізовані, в тому числі, через візуальність. У поетичних перформансах, поезооперах відзначено артистизм авторів, домінування дії над текстом, інтерпретацію тексту відповідно до аудиторії, залучення інших медіа, активну комунікацію із глядачем, карнавальність культури. Маргінальні форми літературного стріт-арту стали соціальним явищем, особистісним бунтарством, протестним актом та антидискурсом, що захоплювали найширші верстви учасників. Колаборація поезії з рок-музикою поєднувала зірковість авторів із мистецьким та політичним бунтом, декларуючи серед найширшої аудиторії свято емоційної та фізичної свободи.
2
Бабій, Надія Петрівна. "АКТУАЛЬНІ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ПРАКТИКИ ТА ПРОЦЕСИ: ПРОБЛЕМАТИКА НАУКОВОГО ДИСКУРСУ." Питання культурології, no. 36 (December 25, 2020): 69–78. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.36.2020.221047.
Full text
3
Варданян, Марина. "Перекладацька діяльність української діаспори ХХ століття: напрями та здобутки." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 14 (February 20, 2020): 16–26. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v14i0.3790.
Full textAbstract:
У статті визначаються три головні напрямки перекладацької діяльності української діаспори. Перший напрямок сягає власне формування перекладацтва в українському зарубіжжі, що пов’язано з історією перекладу. Оскільки перекладачі українського зарубіжжя зазвичай були переважно теоретиками та критиками художнього перекладу, другий напрямок перекладацької діяльності розкриває питання теоретичних аспектів перекладу (питання перекладу поезій, вивчення принципів укладання перекладних антологій, жанрів перекладу тощо). Третій напрямок охоплює власне мистецькі практики перекладачів українського зарубіжжя, постаті яких узагальнюються за різними критеріями.
4
ВІННИК, Наталія. "ДУХОВНО-БУТТЄВІ ПРАКТИКИ ПІДВИЩЕННЯ СВОБОДИ ВИБОРУ ПОВЕДІНКИ В СТРЕСОВІЙ СИТУАЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 11, 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.3.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано застосування технологій для підвищення свободи вибору поведінки у стресовій ситуації. Зазначено, що психологічний супровід особистості в період кризи, наразі є найактуальнішою проблемою нашого часу. Метою статті є пошук прийомів, способів і засобів, які допомагають людині справлятися з життєвими труднощами, підвищуючи ступінь її свободи вибору при зіткненні з ними. Проаналізовано основні негативні тенденції, що керують поведінкою людини у стресовій ситуації. Констатовано, що хоча, питання про конструктивність поведінки вимагає аналізу складної інтеракції між особистістю і зовнішньої ситуацією, в якій розгортається вибір, але, більшість стресогенних ситуацій незалежно від об’єктивних труднощів мають загальну особливість, яка виражається в обмеженні свободи поведінки людини в ній. Виходячи з цього, автору здається розумним не визначення конструктивності різних варіантів поведінки, а пошук інноваційних практик психологічного супроводу особистості в життєвих кризах. І в цьому сенсі багатий матеріал для аналізу представляє досвід і теоретичні позиції коучінгу, який має науково-методологічне підґрунтя. Основними джерелами коучингу як сучасної концепції практичної психології є спортивне тренерство, мистецькі моделі наставництва та духовно-буттєві практики. В роботі представлено три коуч-практики: рефреймінг, рух від результату та техніка дисоціації при роботі зі стресом. Висновки. У роботі доказово показано, що застосування духовно-буттєвих практик коучингу в умовах кризи є актуальним та життєво необхідним як для всіх сфер бізнесу так і в особистому плані, адже це сприяє створенню умов для якісних змін життєдіяльності людини, що неминуче призведе до отримання бажаного результату відповідно до власних вимог та нового витка у саморозвитку.
5
Тормахова, Анастасія Миколаївна. "КУЛЬТУРНА АНАЛІТИКА ЛЬВА МАНОВИЧА: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 71–79. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236001.
Full textAbstract:
Мета статті — дослідити специфіку культурної аналітики як теоретичного концепту Льва Мановича та визначити можливості його практичного застосування для аналітичної та експертної діяльності у сфері культури. Методологія дослідження пов’язана з використанням методу аналізу, який спрямований на окреслення особливостей теоретичного концепту Льва Мановича; методу аналогії з метою демонстрації застосування результатів роботи Cultural Analytics Lab та практики здійснення аналітичної діяльності у сфері культури. Прогностичний метод залучено задля висвітлення алгоритму проведення аналітики культури, яка має рухатись у логіці від збору даних до їх експертної інтерпретації. Наукова новизна полягає в окресленні можливостей практичного застосування напрацювань Льва Мановича у сфері культурної аналітики. Висновки. Сфера культури є динамічною системою, яка перманентно змінюється. Це спричинює моніторинг того, яким чином модифікуються різні сектори культури, мистецькі практики та креативні індустрії. Видозміни та розвиток культурного простору обумовлюють необхідність його дослідження та формування нової методології. Розробки Льва Мановича, здійснені у Cultural Analytics Lab, відкривають новий інструмент, що може застосовуватись для візуалізації даних про культуру, зокрема про цифрові та оцифровані дані. Культурна аналітика є комплексним підходом, що спирається на досягнення різних дисциплін — мистецтвознавства, історії, соціології комп’ютерних наук та власне культурології, і може сприйматись як початковий етап, за яким буде відбуватись експертна діяльність. Здійснення розвідок у сфері культури нерозривно пов’язане із застосуванням міждисциплінарного підходу, коли не лише надається об’єктивна інформація, але й вона підлягає інтерпретуванню з боку експертів та фахівців у цій гуманітарній царині.
6
Тормахова, Анастасія. "СУЧАСНИЙ МУЗЕЙ ЯК ПРОСТІР ХУДОЖНЬОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ : ДОСВІД THE MUSEUM OF MODERN ART (МОМА)." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 76–81. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.500.
Full textAbstract:
Аналізуються особливості функціонування сучасних закордонних музеїв, для яких притаманна багатоаспектна діяльність. Відзначено, що музейні установи є не лише місцем збереження мистецьких артефактів, але й осередками, в яких реалізуються освітні програми. Проаналізовано практику проведення в музейних установах інтерактивних занять, поширену в країнах Західної Європи та США. На прикладі діяльності The Museum Of Modern Art (МОМА) розкриваються основні вектори сучасних практик у музеї, які включають групові форми інтеракції з мистецькими артефактами, їх осмислення через ігровий метод та гейміфікацію, різні аналітичні роботи. Підкреслено, що музейні практики можуть включати нові шляхи комунікації з творами мистецтва. Форми музейної діяльності передбачають інтерес до збагачення досвіду сприйняття мистецьких творів та активізацію творчого начала. Наголошено на перспективності вектору розвитку The Museum Of Modern Art (МОМА). В даній інституції впроваджуються онлайн-курси, які відображують результати актуальних розробок, що на практиці реалізуються співробітниками музейної установи.
7
ЗОЗУЛЯ, Катерина. "ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ХОРЕОГРАФІЇ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СЬОГОДЕННЯ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 74–82. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.12.
Full textAbstract:
У статті досіджено та проаналізовано організацію навчання хореографії дітей молодшого шкільного віку в позашкільних закладах у контексті сьогодення. Мета дослідження – проаналізувати особливості організації навчання хореографії дітей молодшого шкільного віку в позашкільних закладах освіти. Зазначено, що на сучас- ному етапі організація навчання хореографії згідно із Законом «Про позашкільну освіту» та Положенням про позашкільний навчально-виховний заклад може відбуватися в комплексних позашкільних навчально-виховних закладах (палаци та будинки для дітей і юнацтва, центри дитячої й юнацької творчості, які включають творчі об’єднання за інтересами: гуртки, секції, ансамблі, театри) та профільних позашкільних навчально-виховних закладах (початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, школи мистецтв, дитячо-юнацькі спортивні школи тощо). У процесі написання статті були застосовані методи аналізу, синтезу та теоретичного узагаль- нення науково-методичної літератури. Визначено головне завдання та мету навчання хореографії молодших школярів у закладах позашкільної осві- ти. Вивчено та узагальнено педагогічно цінний досвід організації навчання хореографії дітей молодшого шкіль- ного віку в позашкільних закладах України. Подано аналіз відомих художніх колективів, танцювальних та хорео- графічних гуртків, ансамблів народного, сучасного та сучасного спортивно-бального танцю. Установлено, що навчання хореографії дітей молодшого шкільного віку в позашкільних закладах на сучасному етапі відбувається в аматорських колективах та в профільних мистецьких установах. З’ясовано, що навчання хореографії в танцювальних та хореографічних гуртках, ансамблях та студіях відбувається на основі автор- ських програм керівників, які складені на основі програм із позашкільної освіти художньо-естетичного напряму. Автор убачає перспективи подальших досліджень у подальшому вивченні теорії й практики організації навчання хореографією як у новій українській школі, так і у позашкільних закладах освіти.
8
Oksana, Dondyk. "Новітні жанрово-стильові тенденції у концертній діяльності академічного камерного хору «Хрещатик» (на прикладі аналізу сценічного проекту «Класика жартома: Choir Smiles»)." Музичне мистецтво і культура, no. 25 (December 20, 2017): 326–38. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-326-338.
Full textAbstract:
Мета дослідження: проаналізувати прояви новітніх жанрово-стильових тенденцій, котрі простежуються у сучасній концертно-сценічній практиці Академічного камерного хору «Хрещатик» (на прикладі аналізу сценічного проекту «Класика жартома: Choir Smiles»). Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів: індукції, дедукції, аналізу, синтезу, структурного та компаративного аналізу, систематизації, узагальнення. Використання вказаних методів дає змогу виявити і детально проаналізувати концертно-сценічні та образно-драматургічні параметри, покладені в основу творчих пошуків у процесі роботи над мистецьким проектом «Класика жартома: Choir Smiles». У цьому контексті особливого значення набуває аналіз оригінальних новаційних алгоритмів, творчо втілених режисером-постановником та керівництвом хору, сутність яких актуалізується на перетині різних мистецьких площин та жанрово-стильових і хронотопічних ареалів. Наукова новизна полягає у збагаченні сучасного музикознавства новими аналітичними розробками та спостереженнями щодо функціонування новітніх жанрово-стильових тенденцій у сучасній вітчизняній камерно-хоровій сценічній практиці. В зв’язку з цим особливої наукової цінності набуває впровадження в науковий вжиток цілком оригінальної авторської дефініції, котра характеризує створення принципово нового жанру мистецтва – «театр хорової мініатюри». Висновки. Виходячи з проведеного аналізу сценічного проекту «Класика жартома: Choir Smiles», є підстави стверджувати, що у мистецькій діяльності Академічного камерного хору «Хрещатик» простежуються, принаймні, дві новітні жанрово-стильові тенденції. Одна з них спрямована на залучення до хорової концертно-сценічної практики специфічних лексичних елементів, притаманних суто театральним, хореографічним та кінематографічним жанрам: використання візуально-сценічних ефектів (застосування характерних кінематографічно-операторських прийомів, зокрема рапіду, стоп-кадру, зіставлення різних візуальних ракурсів тощо). Інша – характеризується прагненням до хронотопічно-еклектичного стильового синтезу, пов’язаного із поліваріантним поєднанням всесвітньо відомих музичних «емблем», втілених у конкретних інтонаційно-ритмічних формулах вітчизняної та зарубіжної музики минулого і сучасності. Принципово важливим новаторським фактором творчої діяльності колективу є трансформація аудіо-візуальних параметрів сценічного простору (переміщення різних груп хористів-виконавців, хореографічні мізансцени, різнорольові співвідношення), яка здійснюється відповідно до режисерського задуму, водночас, оптимально враховуючи актуальні запити різноманітної аудиторії. Отже, є підстави стверджувати, що невід’ємною складовою мистецької діяльності Академічного камерного хору «Хрещатик» є експериментальний пошук оригінальних музично-драматургічних алгоритмів, спрямованих на оптимальне розкодування музично-сценічної інформації, запрограмованої в мистецькій концепції режисера-постановника та художньому задумі конкретного композитора.Ключові слова: концертна діяльність Академічного камерного хору «Хрещатик», жанрово-стильовий синтез, експериментальні сценічно-хорові концепції, театр хорової мініатюри.
9
Миронюк, Наталія Миколаївна. "Становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії Київського інституту культури імені О. Є. Корнійчука." Танцювальні студії 4, no. 2 (December 29, 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249281.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати процес становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії КДІК ім. О. Є. Корнійчука. Методологія. Систематизація інформації, розгляд подій у хронологічній послідовності, екстраполяція змісту поняття «наукова школа» в художньо-педагогічну галузь дозволили здійснити науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Вперше проаналізовано створення кафедри хореографії Київського державного інституту культури імені О. Є. Корнійчука в аспекті становлення художньо-педагогічної школи. Висновки. Створення першої в УРСР кафедри хореографії у Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука стало одночасно фундаментом для мистецько-педагогічної школи, лідер якої К. Василенко об’єднав однодумців, що дотримувалися прогресивних принципів єдиної творчої команди, здатної до критики та самокритики, паритетних стосунків керівника-лідера та членів команди. Серед першого складу кафедри, що стояв біля витоків мистецько-педагогічної школи, – А. Гуменюк, Г. Березова, В. Володько, В. Пасютинська, Ф. Баклан та ін. Специфіка такої школи полягає в синтезуванні педагогічної, мистецької та наукової діяльності. Постановочна творчість педагогів та студентів, виконавська діяльність студентів в інституті та поза ним, участь у різних мистецьких заходах дозволяє розглядати діяльність кафедри хореографії не лише як навчально-тренувальну практику, а як внесок у розвиток хореографічного мистецтва. Основним напрямом діяльності мистецько-педагогічної школи було обрано розвиток народно-сценічної хореографії, формування методичних основ українського танцю як самостійної навчальної дисципліни, що привело до збагачення репертуару студентського колективу на кафедрі українськими народно-сценічними танцями та поширення цієї тенденції у практичній діяльності випускників. Цей аспект творчого розвитку кафедри є доволі перспективним для подальших наукових розвідок.
10
Гудовсек, Оксана Анатоліївна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.320.
Full textAbstract:
У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.
11
Пилипівна, Бааджи Наталія, Апалькова Інна Сергіївна, and Яніцька Інна Анатоліївна. "ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ДІТЕЙ-ТВОРЦІВ У НОРМОТВОРЧІЙ ТА ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ." Часопис цивілістики, no. 43 (December 25, 2021): 72–82. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.447.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правовоїграмотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльно-сті та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об’єктівправа інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття таінші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об’єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об’єктів інтелектуальної власності. З’ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім’ї та стосунків між її членами, ставлення сім’ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема,дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностейта правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбу-вається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.
12
Yudkin, I. M. "ДУХОВЕ СОЛО В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ АКАДЕМІЧНОМУ КОМПОЗИТОРСЬКОМУ ТА ВИКОНАВСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ (тенденції розвитку, специфіка, систематика)." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 14 (January 21, 2019): 157–60. http://dx.doi.org/10.15421/221830.
Full textAbstract:
Своєрідність мистецтва ХХІ століття, виразно позначеного мистецьким синтезом, використанням принципу цитатності, композиційно-художнім поєднанням різних жанрів, стилів, водночас утверджує й мистецьку тенденцію до спрощення художнього мовлення, у деякій мірі відходу від технологічно-еталонних устоїв виконавської практики, зокрема у сфері духової академічної музично-виконавської творчості.Відтак, відбувається народження нових видів, форм виконавської та композиторської діяльностей, які яскраво позначаються у низці численних конкурсних, концертно-фестивальних, педагогічних, просвітницьких звершень мистецького сьогодення. Одним із таких оригінальних художніх явищ, своєрідним та самобутнім феноменом духового академічного мистецтва постає сценічно-одноосібне, художньо-довершене духове виконавство соло.
13
Дутчак, Віолетта. "ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ БАНДУРИСТІВ У МІЖВОЄННІЙ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (20–30 рр. ХХ ст.) ЯК ПРООБРАЗ НАЦІОНАЛЬНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУЦІЙ." Українознавчі студії, no. 19 (March 27, 2018): 232–46. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.232-246.
Full textAbstract:
У статті розглядаються засади і напрями культурно-мистецької працібандуристів-емігрантів міжвоєнних десятиліть у Чехословаччині. Відзначеномотивацію, історію заснування, членство, структурування, територіальну дислокацію, ідейну та естетичну платформу, перебіг та динаміку функціонуваннятовариства «Кобзар» у Празі і Подєбрадах. На архівних матеріалах проаналізовано статут, культурно-організаційну, навчальну, публіцистичну, нотновидавничу і концертну діяльність товариства. Окремо розглядається зміст документації організації, спрямований на національне музичне виховання. Підкреслено формування сольного та ансамблевого напрямів у бандурному мистецтвізарубіжжя. Напрями праці і творчі здобутки товариства «Кобзар» розглядаються у контексті загальної культурно-мистецької діяльності українськоїеміграції в Європі.Представлено характеристики організації в історичній динаміці. Статут,структура та функції товариства визначені як первинна форма, прообраз сучасних національних соціокультурних інституцій та музично-мистецьких навчальних форм.Підкреслено значення першого нотного видання для бандури «Наша пісня»(Прага, 1926 р.). Окремо визначено характер і зміст мистецької практики (організаційної, концертної, навчально-методичної, видавничої) Михайла Теліги, Василя Ємця, Модеста Левицького та ін. у справі популяризації бандурного мистецтва в зарубіжжі та пропаганди національної музичної культури.
14
Омельчук, Олеся. "Сцієнтизм як складова пролетарської літературної концепції (на матеріалі творчості Валер’яна Поліщука)." Sultanivski Chytannia, no. 9 (May 1, 2020): 70–82. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.70-82.
Full textAbstract:
Мета – показати вплив науково-природничих ідей та наукових напрямів (наукова організація праці, психотехніка, гемотрансфузія) на розвиток української пролетарської культурної концепції та на літературну діяльність Валер’яна Поліщука. Дослідницька методика: основні принципи академічного історико-літературного підходу. Результати дослідження. У першій половині 1920-х років ідея політичної, культурної та наукової революції були скеровані до єдиної цілі, яка полягала у формуванні нового суспільства пролетарського типу. Сцієнтизм став важливою складовою багатьох мистецьких теорій та практик, набуваючи у різних авторів різних інтерпретацій. Для Поліщука сцієнтизм був засобом пізнання, органічним елементом світогляду, тематичним орієнтиром і смисловим принципом у різножанрових літературних практиках. Власний психофізіологічний стан стає у письменника об’єктом рефлексії та інтегрується у художній текст. Наукова новизна. Вперше в українському літературознавстві враховано, проаналізовано та проілюстровано вплив теорій і практик природничих наук на український літературний процес 1920-х років загалом і на творчість В. Поліщука зокрема. Практичне значення. Стаття розширює розуміння основних тенденцій історико-літературного процесу 1920-х років в Україні та накреслює перспективу для наступних його досліджень в аспекті впливу природничих наук на письменницький світогляд, естетику і художню практику.
15
Крамська, Світлана, and Олександр Руденко. "ЗНАЧУЩІСТЬ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОГО РЕСУРСУ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ВОКАЛІСТА: МИСТЕЦЬКО-ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 8(102) (October 27, 2020): 457–67. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/457-467.
Full textAbstract:
У статті розкривається сутність поняття «художньо-творчий ресурс», висвітлюються історичні аспекти виникнення даного феномену як особливого явища в мистецтві. Робота розкриває природу досліджуваного феномену й висвітлює основні мистецькі площини, у ракурсі яких слід розглядати його зміст і сутність: у художньо-творчій, що розкриває внутрішній духовний світ вокаліста, його почуття, уявлення та систему цінностей; у технічно-виконавській, пов’язаній безпосередньо і вокальним апаратом вокаліста-виконавця і його виконавськими можливостями. Розглянуто головні дієво-творчі позиції художньо-творчого ресурсу, визначено його важливість у контексті підготовки майбутнього вокаліста і його подальшого професійного становлення, окреслено значимість та унікальність досліджуваного феномену у практиці сучасної вокальної школи.
16
Шибер, Оксана Олександрівна. "КРЕАТИВНА СКЛАДОВА СУЧАСНИХ РЕКРЕАЦІЙНО-ДОЗВІЛЛЄВИХ ПРАКТИК." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 343–53. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247181.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити креативну складову сучасних рекреаційно-дозвіллєвих практик й обґрунтувати особливості їхньої реалізації у вітчизняному культурному просторі. У статті досліджено креативну складову сучасних рекреаційно-дозвіллєвих практик. Розкрито особливості їх реалізації в культурному просторі України. Актуальність наукової проблематики пов’язана з тим, що хоча вітчизняні вчені й досліджують окремі аспекти креативності в діапазоні різних культурних практик, проте сучасні рекреаційно- дозвіллєві практики, їх креативна складова залишаються поза межами уваги. Методологія дослідження зумовлена необхідністю застосування культурологічного, прикладного та філософського підходів для аналізу креативної складової рекреаційно-дозвіллєвих практик. Наукова новизна полягає в тому, що вперше здійснюється спроба концептуального дослідження креативної складової рекреаційно-дозвіллєвих практик у вітчизняному культурному просторі. З’ясовано, що у рекреаційно-дозвіллєвій сфері з’являються нові види практик, складовою яких є креативність (перформанси, квести, паркур, діггерство і сталкерство, подієвий і «темний» туризм, Wellness & SPA тощо), оскільки вони орієнтовані на творчий підхід до проведення вільного часу. Акцентовано на тому, що креативність може культивуватися не лише в мистецтві, виробничому процесі, професійній діяльності, а й у сфері дозвілля та рекреації, де людина здатна бути не просто споживачем продуктів, послуг, вироблених «професіоналами», а й сама організовувати своє дозвілля, займатися творчістю і співтворчістю. Висновки. Сучасні рекреаційно-дозвіллєві практики засвідчують злам стереотипів, зміну типу відпочинку на креативний процес, який формує такий стиль життя, коли потреба у релаксації, вміння відволікатися і відпочивати поєднуються з пошуком нового бачення світу, нового досвіду для креативної діяльності.
17
Денькович, Василь Степанович. "МИСТЕЦЬКО-ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.235997.
Full textAbstract:
Мета статті — висвітлити специфіку розвитку культури української діаспори, означити її мистецько-духовний потенціал та окреслити роль у збереженні сутнісних етнічних констант. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного підходу для виокремлення основних стратегій розвитку культури діаспори. Порівняльний метод використовується задля висвітлення специфіки взаємодії між культурою України та діаспори. Метод зіставлення залучено для наголошення на результативності розвитку культури діаспори для сьогодення. Наукова новизна. В статті окреслено значення української діаспори як транслятора та продовжувача культурних традицій України. Визначено її мистецько-духовний потенціал, який полягає у збереженні сутнісних етнічних чинників та впливі на сучасну культурно-мистецьку практику України. Висновки. Культурні зміни зумовлені процесами взаємодії різних культур (як в межах однієї країни, так і між окремими державами). Унаслідок збільшення інтеграційних процесів важливу роль відіграє проблема збереження цінностей кожної культури. Доведено, що у культурі української діаспори відбулося своєрідне консервування основних константних характеристик, притаманних українській культурі. Напрями її розвитку насамперед були пов’язані зі збереженням етнічної ідентичності. Автори використовували фольклорний матеріал, тематику та інструментарій, що притаманні українській етнічній культурі. Водночас відсутність ідеологічних перепон сприяла формуванню вільного простору для творчості, внаслідок чого діаспора почала розвиватися більш прогресивно, виступаючи орієнтиром для української культури сьогодення. Отже, культурна спадщина представників діаспори може належати як українській культурі, так і світовій.
18
Кундеревич, Олена Вікторівна, Катерина Михайлівна Кириленко, and Олеся Богданівна Бенюк. "ІМЕРСИВНІСТЬ ЯК МИСТЕЦЬКА СТРАТЕГІЯ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ (АНАЛІЗ ТЕАТРАЛЬНОГО ДОСВІДУ ТА ЙОГО ФІЛОСОФСЬКИХ ПІДВАЛИН)." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 174–82. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247390.
Full textAbstract:
Мета статті — розкрити полісемантичність поняття «імерсивність»; проаналізувати наявний імерсивний досвід сучасного театрального мистецтва в контексті реалізації ним новітніх мистецьких стратегій; визначити та опрацювати теоретичне та методологічне підґрунтя імерсивності як нового поняття в сучасній естетиці, філософії мистецтва та філософії культури. Методологію дослідження сформували методи емпіричного (спостереження, порівняння, моніторингу) та теоретичного дослідження (міждисциплінарного аналізу, конкретизації, абдуктивного міркування). Висновки. На основі поєднання емпіричного та теоретичного методів здійснено аналіз трансформаційного потенціалу імерсивних практик. Надано ширшу експлікацію таким поняттям, як «імерсивність», «імерсивні практики», «імерсивний театр». Встановлено теоретичні засади дослідження культурфілософських основ імерсивності. З’ясовано, що імерсивність є способом сприйняття, який визначає зміну свідомості. Імерсивний досвід є водночас символічним і фізичним: активно залучається сучасним театром (і імерсивним, й академічним), успішно реалізує потреби людини в самозаглибленні, чуттєвості, тілесності, в утвердженні себе як гармонійної особистості. На засадах методологічних рефлексій сучасної філософії проаналізовані теоретичні основи пізнання імерсивного досвіду шляхом вивчення ідей Е. Берна, Ж. Бодріяра, Й. Гейзінги, Ж. Делеза, Ж. Дерріда, Ж. Лакана, М. Мерло-Понті, зазначено продуктивність долучення до аналізу ритуального (ігрового) та релігійного досвіду. Розкрито концептуальні смисли імерсивних практик, які в контексті плюралістичної дійсності формують основи розвитку холістичного підходу до розуміння людської ідентичності, відтворення реальності в нових формах інтелекту, почуттів і творчості. Розвиток цілісного підходу до розуміння ідентичності людини шляхом формування імерсивного досвіду сприяє глибинним трансформаціям творчого потенціалу особистості. Досліджено формування особливого ставлення до життя на основі відкритості, «занурення», інтерсуб’єктивності та тілесності з залученням досвіду імерсивних практик.
19
Мержева, Л. Ф., and Г. Ф. Врубель. "МЕДІАОСВІТА ЯК СКЛАДНИК ПРОЦЕСУ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 204–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-31.
Full textAbstract:
У статті розглядаються актуальні питання, пов’язані з використанням засобів мультимедійних технологій у процесі фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Охарактеризовано різні тлумачення поняття «мультимедіа», проаналізовано мультимедійні технології як засіб соціокультурних комунікацій та культурно-освітнього міжгалузевого обміну. Розкриваються проблеми медіаосвіти на стику різних галузей знань. На основі сучасних вимог до галузі медіа та педагогіки сформульовано принципи сучасної медіаосвіти. Подано деякі фрагменти класифікацій медіа. Авторки статті наголошують на необхідності впровадження інформаційно-комунікативних технологій як сукупності методів і програмно-технічних засобів, які розширюють межі використання медіаосвіти (одного з найбільш перспективних напрямів підвищення рівня мистецької освіти). Пропонуються можливі шляхи впровадження медіаосвіти у навчально-виховний процес. Проаналізовано низку науково-методичних джерел, у яких приділяється певна увага осмисленню проблеми медіаграмотності та медіакомпетентності майбутнього педагога-музиканта у філософському, культурологічному, психологічному, педагогічному та музично- педагогічному аспектах. У статті розглядається процес упровадження медіаосвіти у педагогічну практику вищих навчальних закладів. Авторки висвітлюють різноманітні аспекти цієї проблеми і розглядають медіаосвіту в ракурсі таких феноме- нів, як медіакомпетентність та медіаграмотність. Визначено, що медіа- освіта як автономна галузь знань у музично-педагогічній теорії і прак- тиці дає можливість створювати медійні мистецькі образи за найкра- щими зразками мистецтва засобами традиційних та новітніх масмедіа. Авторки підкреслюють доцільність упровадження комунікативних технологій у теорію і практику музично-педагогічної освіти на основі компетентнісного підходу. Розглянуто різні типи і види художньо- педагогічної інтерпретації хорового твору. На основі власного досвіду роботи над шкільним пісенним репертуаром у класі хорового диригування авторки підкреслюють провідну роль флеш- анімації та презентацію для візуально-асоціативної інтерпретації твору.
20
Міронова, Тетяна. "ХУДОЖНІ ЕКСПОЗИЦІЙНІ ПРАКТИКИ: ТРАДИЦІЙНІСТЬ І СУЧАСНІСТЬ. ПРОБЛЕМИ ІСНУВАННЯ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА В ЕКСПОЗИЦІЙНИХ ПРОСТОРАХ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), no. 37 (October 10, 2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.444.
Full textAbstract:
Розглянуто проблеми існування сучасного мистецтва в експозиційних просторах з точки зору традиційності та використання нових художніх форм. Визначено, що сучасні експозиційні практики розвиваються у кількох паралельних напрямах: традиційне експонування у класичному музейному просторі; експонування у просторі «white cube», не обмеженому будь-якими формальними чинниками; арт-проекти у просторі «open space», що змінюється залежно від будови й тематики експозиції; студійний простір «workshop space», який сам стає експозицією; вільні локації «free place», незалежна територія, яку арт-події перетворюють на художній простір; віртуальні арт-проекти, створені з використанням комп’ютерних технологій, що взагалі не залежать від фізичного простору. Підкреслено, що сьогодні докорінно змінюються відносини між експозиційним простором, творами та аудиторією – вибудовуються нові змістові зв’язки, утворені всіма учасниками арт-процесу, розширюються межі експозиційних практик та оновлюються координати творення художніх образів у мистецьких об’єктах.
21
Русін, Р. М. "Шизоаналіз як метод постмодерністських мистецьких практик." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 1 (119) (2015): 43–48.
Find full text
22
Юдов, М. О. "Продюсерство як диференційна мистецька практика у радіомовленні України." Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, Вип. 21 (2008): 228–35.
Find full text
23
Юрій, Майхрович. "КОНСТРУЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОСТОРУ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ: КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРАКТИКА." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 156–63. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.378.
Full textAbstract:
Розглянуто процес творення регіональної самобутності в локальному просторі Східної Галичини. Зокрема, на прикладі культури Покуття, Гуцульщини та Бойківщини висвітлено їхню внутрішню диференціацію в межах одного регіону та особливості ідентичності кожного з місцевих ареалів. Особлива увага приділяється проникненню фольклору, обрядів, та побутового життя Східної Галичини в традиційні види мистецтва та сучасну популярну вітчизняну культуру.
Наведено приклади літературних творів, вистав, кінофільмів, анімацій, музичних творів, які тією чи іншою мірою репрезентують вербальні особливості, жанрові ознаки та традиційні елементи народної західноукраїнської ідентичності.
24
Юдова-Романова, Катерина Володимирівна. "ІНКЛЮЗИВНЕ СЦЕНІЧНЕ ТА ПЕРФОРМАТИВНЕ МИСТЕЦТВО У ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ФОНДУ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 142–49. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235404.
Full textAbstract:
Мета статті – аналітично осмислити значення діяльності Українського культурного фонду (УКФ) (2017–2019 роки) для розвитку інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва в Україні. Методологія дослідження передбачає узагальнення та аналіз діяльності Українського культурного фонду щодо політики надання грантової підтримки, а також прогнозування тенденцій розвитку вітчизняного інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва. Наукова новизна. За основними показниками роботи Фонду досліджено структуру грантової підтримки проєктів, простежено еволюцію діяльності та детально проаналізовано особливості інклюзивних вистав. Висновки. В Україні попри соціально-економічні потрясіння держава сприяє розвитку культурно-мистецьких практик, зокрема інклюзивних. Значне місце у цьому процесі належить Українському культурному фонду, що на конкурсній основі фінансує культурно-мистецькі проєкти різновекторного спрямування. Донорську підтримку Фонду надають іноземні партнери. Вагому частку грантової допомоги за програмою «Інклюзивне мистецтво» у 2019 році отримав сектор «Перформативне та сценічне мистецтво» зі значною кількістю профінансованих вистав. Констатовано низку фактів, зокрема: географічно підтримані УКФ проєкти фактично охоплюють усю територію країни, окрім анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу з деяким домінуванням м. Києва; левову частку серед отриманих грантів становлять сценічні постановки самодіяльних колективів; сценічні інклюзивні проєкти не обмежуються лише створенням театральних вистав та їхньою публічною демонстрацією, а супроводжуються громадсько-реабілітаційними та просвітницько-популярними заходами. Закцентовано на важливості поки нерозроблених проєктів для розв’язання життєвих проблем людей з нанізмом, або карликовістю.
25
Бобечко, Оксана. "МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА ОДАРКИ БАНДРІВСЬКОЇ У ВИКОНАВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (January 30, 2022): 39–45. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.465.
Full textAbstract:
Досліджується мистецький доробок яскравої представниці львівської вокальної школи Одарки Бандрівської в контексті його впливу на виконавську діяльність вихованців викладача. Розглядаються її напрацювання щодо: практичних порад досвідченої співачки, висвітлення проблемних питань виконання та інтерпретації низки вокальних композицій, а також особливого ставлення О. Бандрівської до музики українських композиторів. Висвітлюється виконавська діяльність провідних вихованців її класу М. Антоновича, Л. Мацюка, Т. Дідик та М. Процев’ят, котрі продовжили вокальну справу своєї наставниці і стали відомими камерними та оперними виконавцями, а також високопрофесійними вокальними педагогами сучасності, які виховали чимало фахових співаків.
26
Шиман, Катерина. "ТЕРМІНОСИСТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ НОВІТНІХ ПРИЙОМІВ УТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ФОРМИ У ВІРТУАЛЬНІЙ РЕАЛЬНОСТІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (January 30, 2022): 95–100. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.474.
Full textAbstract:
Активний розвиток мистецьких практик та форм сприяє появі нових категорій та понять. У статті зосереджено увагу на термінах, що увійшли до лексикону актуального мистецтва переважно після 1990-х років та стосуються віртуальної реальності. Розглядається трактування самого поняття «віртуальна реальність» та дотичних термінів у контексті мистецьких практик («доповнена реальність», «змішана реальність», «розширена реальність», «фіджитал-арт», «криптомистецтво» тощо) як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками. Представлене трактування визначення реально-віртуального континууму та його складової – змішаної реальності.
Важливо, щоб терміни, що є в обігу площини актуального мистецтва, були систематизовані, адже це забезпечує розуміння у єдиному колі пізнання.
27
Квецко, Анастасія. "СИНТЕЗ НАРОДНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТАНЦЮ З СУЧАСНИМИ НАПРЯМАМИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 106–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-23.
Full textAbstract:
Зосереджено увагу на вивченні особливостей використання синтезу народного українського танцю з сучасними напрямами хореографічного мистецтва у практиці професійних ансамблів України. Зроблено аналіз специфіки використання синтезу мистецтв та трансмісії фольклорних танцювальних традицій у практиці професійних колективів. На основі аналізу діяльності Івано-Франківського національного академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» виявлено дві основні тенденції збереження автентичного танцю та особливості використання синтезу мистецтв в практиці професійних ансамблів України. Визначено мистецькі форми професійного хореографічного колективу. Висвітлено значення української народної хореографії в сучасному суспільстві та відображення народного танцю в сучасній інтерпретації. Автором підсумовано, що специфіка використання синтезу мистецтв у практиці професійних ансамблів України носить інноваційний компонент.
28
Виткалов, Сергій, and Володимир Виткалов. "СУЧАСНА ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ПРАКТИКА: КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ АСПЕКТ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, no. 34 (December 23, 2020): 265–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.353.
Full textAbstract:
Аналізується сучасна культурна ситуація в регіональному вимірі, акцентується увага на активізації духовного життя в процесі виходу країни з епідеміологічної ситуації; наголошується на нових формах культурної діяльності українських виконавців, започаткованих останнім часом. Доводиться теза про те, що ґрунтовна спеціалізована художня освіта є визначальним чинником якісної концертної діяльності; підкреслюється, що сучасні українські митці повною мірою опанували досвід своїх зарубіжних колег стосовно здобуття різних форм художньої освіти, важливості участі у майстер-класах та інших формах підвищення власного фахового рівня і позиціонуються на сучасній світовій сцені як повноправні учасники культурного процесу.
29
Tarasov, V. V. "Повсякденне життя у таборах переміщених осіб в окупованій Німеччині (за матеріалами журналу «ДіПініада», 1946-1947 рр.)." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 10(138) (January 26, 2017): 98. http://dx.doi.org/10.15421/1716112.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблематиці повсякденного життя у таборах переміщених осіб (т.зв. ДіПі) упродовж 1946-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Визначено головні особливості устрою післявоєнного соціального середовища окупованої Німеччини, що були пов’язані із цілим комплексом соціально-економічних та політичних обставин. Використовуючи історичні джерела 1945-1947 рр. (матеріали преси, звіти чиновників ЮНРРА, рапорти фахівців громадських організацій) встановлені основні побутові тактики життя переміщених осіб в таборах ДіПі. Практика табірного повсякдення розглянута на прикладі матеріалів із приватного архіву родини В. Елліса – харківського інженера та поета, що упродовж зазначеного періоду часу разом із своїм другом, художником В. Одіноковим випускав самвидавний альманах «ДіПІніада». Встановлено, що альманах як візуальне джерело має надзвичайно цінну контекстуальність. Коло тем, що показані у «ДіПініаді», дозволяють істотно якісніше описати побутові та повсякденні практики взаємовідносин місцевого німецького населення із біженцями, американської окупаційної адміністрації із колишніми в’язнями німецьких концтаборів тощо та проаналізувати увесь складний вузол протиріч та взаємин, який становить основний зміст подій 1945-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Зауважено, що дослідження має подальшу перспективу щодо аналізу історії повсякдення у контексті візуальної антропології джерел, які є водночас мистецьким та літературним явищем свого часу.
30
Чирва, Анна, and Олена Оленіна. "Художньо-науковий експеримент у системі сучасних мистецьких практик." Artistic Culture. Topical Issues, no. 16(2) (December 3, 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.31500/1992-5514.16(2).2020.217744.
Full text
31
Bondarchuk, Viktor. "У пошуках смислової організації ролі: постать Д.Гнатюка в практиці вітчизняного оперного виконавства 1958 – 1959 років." Музичне мистецтво і культура 23 (July 2, 2018): 433–44. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-433-444.
Full textAbstract:
Мета роботи. Тема, обрана для дослідження, проектує мистецькі апробації Дмитра Михайловича Гнатюка в контексті театральних тенденцій українського оперного виконавства кінця 50-х років. Методологія дослідження передбачає обов’язкове закріплення проблеми в координатах історичного, мистецтвознавчого та культурологічного дискурсу з використанням аналогічних методів дослідження, що дає можливість розкрити сутнісні основи творчої особистості Д.М.Гнатюка в проекції на мистецькі поступи театральних реалій часу. Наукова новизна. На прикладі діяльності видатного і титулованого актора, прослідковується потужні трансформації в практиці вітчизняного оперного мистецтва. Увагу дослідження сконцентровано на важливих етапах анастазису української оперної традиції на прикладі творчості Р.Вагнера, В.Шебаліна, М.Лисенка. Висновки. Сутність Д.М.Гнатюка сформована реаліями повоєнних десятиліть акумулювала енергетичний досвід українців, сформувала власне відчуття дійсності і вкарбувала естетичні пріоритети у площину суспільних інтересів та поглядів. Феномен особистості кристалізується у його мистецькому універсалізмі, що синтезує, узагальнює і стимулює до розвитку велику кількість жанрових моделей, стильових концепцій та виконавських механізмів.Ключові слова: літературний жанр, національно-виконавські традиції, школа вітчизняного оперного виконавства, міжнаціональна комунікація.
32
Ялоха, Тетяна Олександрівна, and Ростислав Анатолійович Громадський. "Event-менеджмент як елемент сучасної культурномистецької практики." Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, no. 27-28 (May 25, 2021): 180–90. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238849.
Full textAbstract:
Так історично склалось, що більшість нових видів діяльності та професій постіндустріального суспільства народилися і отримали широкий розвиток спочатку в США, пізніше у Західній Європі, а сьогодні в Україні. Еvent-бізнес, який активно розвивається в ринкових умовах, не є винятком. Дедалі частіше маркетингові події стають ключовим елементом просування продукції компаній. Організація заходів дуже впливає на суспільство в цілому і є незмінною складовою на всіх етапах його розвитку.Event-бізнес — є найважливішим інструментом у вирішенні зовнішніх та внутрішніх корпоративних завдань. Професійно організований і проведений захід піднімає рейтинг не лише компанії, а й агентства, яке його організує.Стаття присвячена актуальним питанням застосування методів управління проєктами для створення і розвитку культурно-мистецьких заходів у сучасних умовах. Управління проєктами або подіями включає в себе вивчення тонкощів бренду, визначення цільової аудиторії, розробку концепції події, планування логістики координації технічних аспектів перед безпосереднім застосуванням методів проведення пропонованого заходу.
33
Кройтор, Артем Вікторович. "ПОЛІТИЧНИЙ АКЦІОНІЗМ ЯК ФОРМА МИСТЕЦЬКОГО ВИРАЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРОТЕСТУ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 24 (November 26, 2019): 24–33. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.886.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття «політичний акціонізм» як засіб і форму художнього вираження протесту та звернення суспільної уваги на значні проблеми політичної, соціальної сфери людського існування. Зокрема, у статті приділено увагу становлення акціонізму як сучасному напрямку в мистецтві, що має на меті в художньо-образній акції виразити протест не стільки проти певного політичного явища, норми або процесу, а в першу чергу критикує суспільство що змирилося з несправедливим, на думку акціоніста, станом речей.
Метою статті є в дослідження сутності політичного акціонізму та таких його форм як перформанс та гепенінг, їх вираження у політичному житті України. Визначено сутність перформансу, гепенінгу та їх форми вираження. Проаналізована специфіка зазначених форм акціонізму. Перформанс це організована митцем акція, направлена на включення до дії глядача. Гепенінг, на відміну від перформанса не має чітко організованої митцем структури і передусім розвивається як не контрольована, проте спровокована митцем подія з залученням випадкового глядача. Показана принципово подієва природа гепенінгу. Гепенінг не можна покращити, або переграти, адже у такому випадку він перетворюється на театральну виставу, тобто мистецтво і перестає бути реальним дійством, набуваючи штучності. Гепенінг не може повторюватись, дія є одноразовим актом, відтворення якої черговий раз перетворює її на відрепетирувану виставу.
Показана суттєва відмінність акціонізму як форми сучасної мистецької практики від практики класичного мистецтва. Мистецтво класичне є вираженням ідеї, духу в матерії тобто витвір мистецтва є формою що має символічне значення. У акціонізмі ж такою формою є митець, увага переноситься передусім на нього він і є символом, що виражає ідею або заклик до дії, до роздумів над важливими питаннями соціально-політичної сфери буття.
У праці розкриваються основні причини виникнення акціонізму та його ґенеза, визначено основні ознаки гепенінгу та перформансу. Також розглянуто основні політичні перформанси, що відбувалися в Україні. Визначено їх особливість та специфіку використання національної символіки в масових вітчизняних перформансах.
34
Романишина, Н. В. "Методика формування у студентів-гуманітаріїв письменницької компетентності." Освітній вимір 36 (September 13, 2012): 38–43. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3385.
Full textAbstract:
Романишина Н. В. Методика формування у студентів-гуманітаріїв письменницької компетентності.
Автором статті подано методичні рекомендації, у яких запропоновано у процесі практики написання твору малої прозової форми виявляти і розвивати у майбутніх учителів-словесників літературне обдарування, вміння віднаходити нюанси мистецької реалізації, долаючи деструктивний автоматизм, стихійне наслідування стилю митця-професіонала.
35
Парфьонова, О. І. "Естетика І. Канта в контексті мистецьких практик XVIII століття." Культура і сучасність, no. 1 (2016): 46–50.
Find full text
36
Парфьонова, О. І. "Естетика І. Канта в контексті мистецьких практик XVIII століття." Культура і сучасність, no. 1 (2016): 46–50.
Find full text
37
Парфьонова, О. І. "Естетика І. Канта в контексті мистецьких практик XVIII століття." Культура і сучасність, no. 1 (2016): 46–50.
Find full text
38
Парфьонова, О. І. "Естетика І. Канта в контексті мистецьких практик XVIII століття." Культура і сучасність, no. 1 (2016): 46–50.
Find full text
39
Парфьонова, О. І. "Естетика І. Канта в контексті мистецьких практик XVIII століття." Культура і сучасність, no. 1 (2016): 46–50.
Find full text
40
Dolynska, Larysa. "Дитячий колективний спів у храмовій традиції: шляхи взаємодії «дитячості» і хорової співочої практики." Музичне мистецтво і культура, no. 22 (September 28, 2016): 402–15. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-22-402-415.
Full textAbstract:
У статті досліджуються побутування дитячого хорового співу у храмовій традиції; своєрідність умов, за яких використовувався і використовується дитячий хоровий спів у храмах; історія, умови та наслідки взаємодії «дитячості» з храмовим дійством. Вказується, що поза розуміння дитинства та дитячості як початку усього людського пізнавального та вічно творчої його природи відсутнє розуміння людини, а також мистецьких та культурно-духовних явищ як цілісності.Ключові слова: діти, дитячість, «відкриття дитинства», дитячий хоровий спів, церковно-співоча практика.
41
Момчилова, Аеліна Гюнерівна. "НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРИМУ В МИСТЕЦЬКИХ ПРАКТИКАХ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 38 (August 11, 2018): 259–68. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.38.2018.141828.
Full text
42
ГАЗНЮК, Лідія. "ЗНАКОВО-СИМВОЛІЧНА МОВА АРТЕФАКТІВ У ЕТНОКУЛЬТУРНИХ МИСТЕЦЬКИХ ПРАКТИКАХ." Humanities science current issues 1, no. 26 (February 18, 2020): 25–29. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.1/26.195780.
Full text
43
Lukatskaya, Anna. "Особливості становлення флейти як ансамблевого інструменту у французькій музиці на межі XIX – XX століть." Музичне мистецтво і культура, no. 26 (April 25, 2018): 148–60. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-148-160.
Full textAbstract:
Мета статті – виявити основні фактори становлення французької камерної музики на межі XIX – XX століть, які впливали на розвиток флейти як ансамблевого інструменту. Методологія. Дослідження спирається на музично-історичний і музично-культурологічний підходи, що дають можливість виявлення тих подій, фактів і обставин побутування французької камерно-інструментальної музики, які стимулювали активний розвиток флейти в якості учасника камерного ансамблю. Наукова новизна полягає у дослідженні розвитку флейти як ансамблевого інструменту у французькій музичній культурі на межі XIX – XX ст. – того історичного періоду, який часто вважають «золотим століттям» флейти. Розквіт виконавського мистецтва, а також активний інтерес композиторів Франції до цього інструменту сприяли створенню нового ансамблевого репертуару для флейти, який розглядається в контексті загальних процесів оновлення форм існування камерно-інструментальної музики у виконавській практиці. Висновки. Флейтове виконавство приймало активну участь у загальному розвитку французької камерно-ансамблевої музики на межі XIX – XX століть, ця сфера виконавської практики зайняла значне місце в інструментальному мистецтві Франції. Це було обумовлено і загальнонаціональними культурними прагненнями, які були пов’язані з відродженням традицій французького музичного мистецтва, і з провідними тенденціями європейської професійної музики, серед яких – «емансипація» камерних жанрів у взаємодії зі стильовими відкриттями сучасності. Ці процеси стимулювали організацію всіляких творчих об'єднань і колективів, які сприяли формуванню нових умов побутування флейти як ансамблевого інструменту та її «виходу» на широку публіку зі звичного контексту практики салонного і домашнього музикування. Спадщина видатних флейтистів-виконавців та педагогів, а також найвідоміших представників французької композиторської школи утворює масштабний пласт камерно-ансамблевої музики, різноманітної у своєму жанрово-стильовому якості, в якому флейта представлена у всій багатогранності своїх технічних та виражальних можливостей.
44
Микуланинець, Леся Михайлівна. "ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА СВІТЛИКА У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ЗАКАРПАТТЯ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235321.
Full textAbstract:
Мета статті – охарактеризувати принципи викладацької діяльності Михайла Світлика, розкрити його педагогічний вплив на розвиток професійної музичної освіти Закарпаття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів: біографічного – для опанування творчих засад М. Світлика; аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; історичного – для осягнення еволюції мистецького навчання на Закарпатті; системного – для студіювання елементів української культури; теоретичного – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна – вперше у національній гуманітаристиці поданий комплексний аналіз викладацької практики М. Світлика, розкрите її значення у поступі музичної освіти Закарпаття. Висновки. У публікації доводиться твердження: в другій половині ХХ століття професійна освіта Закарпаття пройшла інтенсивний шлях, що насамперед пов’язаний із Ужгородським музичним училищем ім. Д. Задора та діяльністю М. Світлика. Майстер сформував власну дидактичну концепцію, основану на глибокому інтелекті, активізації аналітичного потенціалу особистості; усвідомленні логіки художнього мислення, природній музикальності; поєднанні раціональних й емоційних аспектів підготовки фахівця, розвитку його здібностей; культурологічному й психологічному поступі вихованців; оснащенні їх знаннями та методами студіювання; застосуванні творчих завдань; домінуванні креативної атмосфери в групах; підтримання індивідуальних досягнень студентів; виробленні потреби вдосконалюватися протягом життя. Практика М. Світлика демонструє реалізацію багатогранного обдарування особистості, що зуміла титанічною працею визначити вектор мистецьких студій краю. Принципи викладацької діяльності М. Світлика заклали підґрунтя педагогіки його учнів, які продукують власні авторські методичні системи, здійснюють пошуки інноваційних засобів навчання, сприяють еволюції музично-теоретичної освіти краю.
45
Дубровіна, Ірина, and Антон Кармазін. "Ідеї поширення вокального виховання І. С. Козловського у мистецькій практиці." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 17, 2020): 178–81. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-178-181.
Full textAbstract:
У статті розглядаються творча й педагогічна складові мистецької постаті І. С. Козловського. Висвітлено роль його теоретичних знань і практичних умінь у професійній діяльності. Окреслено педагогічні принципи, які видатний співак і педагог використовував у навчальному процесі в мар’янівських школах. Схарактеризовано систему видатного співака щодоохорони дитячого голосу під час виконання вокальних вправ, що допомагають поєднати та співвіднести емоційно-психологічні особливості та технічні можливості дітей. Особливу увагу закцентовано на необхідності формування національної свідомості учнів, наданню важливого значення хоровому співу в закладах освіти.
46
Лук’яненко, Катерина Олександрівна. "ІНКЛЮЗИВНА ТЕАТРАЛЬНА ВИСТАВА: ТИПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 183–90. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247391.
Full textAbstract:
Мета статті — дослідити особливості інклюзивного театру, виокремити основні типи інклюзивних театральних вистав та притаманні їм виражальні засоби. Методологія дослідження. У процесі дослідження застосований описовий метод (для аналізу оригінальних театральних прийомів для різних форм інклюзивних вистав), методи емпіричного дослідження, спостереження, порівняння, моніторинг та статистичний аналіз для створення загальної картини стану розвитку інклюзивного культурного продукту в Україні та закордоном. Наукова новизна полягає в систематизації різних типів інклюзивних вистав й інтерпретації впровадження інклюзивних культурних проєктів у репертуари театрів України, зокрема у професійні театри ляльок. Здебільшого для людей з інвалідністю технічні, мистецькі, наукові ресурси залишаються недоступними, тому сьогодні особливої актуальності набувають питання, присвячені вивченню саме інклюзивного театру, який лише починає свій розвиток в українському сучасному просторі. Висновки. Під час порівняльного аналізу інклюзивного театру та інклюзивної вистави створили типологізацію інклюзивних вистав та виокремили основні мистецькі прийоми театральних вистав з урахуванням різних форм інвалідності реципієнтів. Інклюзивний театр націлений не лише на людей з інвалідністю, але й сприяє загальному розвитку паритетного суспільства, зменшенню дискримінаційних практик, культурному та освітньому розвитку всіх членів спільноти, а митці мають чітко розмежовувати різновиди інклюзивного театру та формулювати принципи роботи для кожного соціокультурного проєкту.
47
ГУРГУЛА, Р. І., О. М. МАРАЧ, and А. Ю. ВОЙНАРОВСЬКИЙ. "ОСНОВИ ДЖАЗОВОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ПЕДАГОГА-МУЗИКАНТА." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 71–78. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.10.
Full textAbstract:
У статті коротко представлено історичні етапи розвитку мистецтва імпровізації; схарактеризовано традиції виховання виконавців-імпровізаторів у різних мистецьких школах і системах навчання; розглянуто особливості навчання імпровізації в українських мистецько-освітніх закладах (виявлено основні навчальні центри й сформульовано основні принципи роботи над імпровізацією на основі фольклору й джазу). Досліджено самостійну роботу студента як одну з важливих форм навчання. Вона засвідчує знання студента, відбиває його підготовку до музично-творчої діяльності. Проаналізовано, що самостійна робота здійснюється під керівництвом, але без участі педагога, її виконання потребує ініціативного підходу, уваги, активної творчої уяви. Завдання педагога – навчити студента організувати себе під час виконання самостійної роботи як на практичних заняттях, так і на індивідуально-творчих, бути працьовитим та активним, вміти придбати важливі навички, від чого буде залежати кінцевий результат. Завдяки самостійній роботі студента педагог має уявлення щодо його ступеня готовності до занять, засвоювання матеріалу, слідкує за його творчим ростом, має змогу індивідуального підходу під час освітнього процесу. У процесі проведення дослідження використовувались інтернет-джерела, спеціалізована література, методичні й наукові напрацювання вітчизняних музикантів-педагогів і музикознавців. Робота ґрунтується на методах порівняння, синтезу й узагальнення. Актуальність розвідки полягає в обґрунтуванні протиріччя між потребою сучасної школи у вчителях музики, здатних імпровізувати в популярному серед молоді джазовому стилі, з одного боку, і сформованою практикою професійної підготовки вчителів музики, які вміють після закінчення вишу виконувати тільки вивчений текст, – з іншого. Сформульовано проблему, яка полягає в пошуку методів і засобів підготовки фахівців, які володіють основами мистецтва джазової імпровізації.
48
Admink, Admink. "ТОВАРИСЬКИЙ РУХ ЯК ЧИННИК КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ПОЛІЕТНІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ МІСТА (НА ПРИКЛАДІ СТАНІСЛАВОВА ПЕРШОЇ ПОЛ. ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.)." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), no. 31 (March 15, 2020): 15–22. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi31.213.
Full textAbstract:
Репрезентовано динаміку поширення товариського руху у Станіславові (нині Івано-Франківську) в контексті поліетнічного середовища міста другої пол. ХІХ – першої третини ХХ ст. Досліджено практику низки українських, польських, єврейських громадсько-просвітницьких товариств, серед яких «Просвіта», «Рідна школа», «Руська Бесіда», «Союз українок», «Каменярі», «Фрогсін», «Гаскала», «Лютня», «Гармонія клейова» та інших, які виявилися активними комунікаторами у музично-мистецькій сфері. Охарактеризовано широкий спектр діяльності цих організацій в таких аспектах: заснування хорів, оркестрів, аматорських театральних гуртків; навчання диригентів для гуртків; відкриття освітніх курсів для режисерів і диригентів; влаштування драматичних вистав і концертів; організація конкурсів драматичних гуртків та хорів; відкриття навчальних закладів різного рівня і напрямів діяльності; проведення різнопланових лекцій і семінарів; започаткування бібліотек з музичною і драматичною літературою тощо.
Ключові слова: товариство, культурно-мистецька комунікація, поліетнічне середовище, Станіславів.
The article presents the dynamics of social movement in Stanislaviv (now Ivano-Frankivsk) in the context of the multi-ethnic environment of the city in the second half of the ХІХ th – the first third of the ХХ th centuries. The practice of numbers of Ukrainian, Polish, Jewish public-educational associations, including «Enlightenment», «Native School», «Russian Conversation», «Union of Ukrainians», «Kamenari», «Frogsin», «Gaskala», «Lyutnya», «Glue Harmony» and others who have proven to be active communicators in the music and arts field. A wide range of activities of these organizations is described in the following aspects: foundation of choirs, orchestras, amateur theater groups; training of conductors for circles; opening educational courses for directors and conductors; arranging dramatic performances and concerts; organization of competitions for drama groups and choirs; opening of educational establishments of different level and directions of activity; conducting various lectures and seminars; setting up libraries with music and drama literature and more.
Key words: society, cultural and artistic communication, multiethnic environment, Stanislaviv.
49
Рибалко, С. "Театр Но у ритуальних та мистецьких практиках сучасної Японії." Народознавчі зошити, no. 6 (138), листопад - грудень (2017): 1591–600.
Find full text
50
Тетяна, Совгира. "СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ПОЛОЖЕНЬ «ТЕХНОФОБІЇ» ТА «ТЕХНОФІЛІЇ» У ДЗЕРКАЛІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.364.
Full textAbstract:
Виявлені підходи до з’ясування поняття «технології», які побутують у культурознавчій, мистецтвознавчій та філософській літературі цієї тематики. Досліджено рівень наукової розробки понять «технофілії», «технофобії», «детермінізму», з’ясовано вплив технічного прогресу на становлення мистецтва й культури загалом. У дослідженні застосовано загальнонаукові та конкретно наукові методи: аналітичний – при розгляді філософської, мистецтвознавчої, культурологічної літератури з теми дослідження; історичний – у простеженні еволюції проникнення технології в культурно-мистецьку практику, концептуальний – при аналізі поняття «технології» та з’ясуванні основних розглянутих концепцій; порівняльно-типологічний – для виявлення рис відмінності технофобії та технофілії як протилежних за змістом концепцій.