Journal articles on the topic 'Метод ліцензування'

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених і норм чинного законодавства України визначено та надано характеристику формам і методам здійснення фіскальної політики в Україні. Обґрунтовано, що форми і методи виконують особливу роль у механізмі здійснення фіскальної політики в Україні. Зокрема, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики в об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, у який спосіб заходи такої політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Наголошено, що основною формою контролю у межах фіскальної політики є податковий контроль – система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. З’ясовано, що, на відміну від переконання, примус метод проведення політики, який передбачає застосування до суб’єктів фіскальних відносин відповідних заходів і мір незалежно від їх волі, бажання. Цей метод використовується у тих випадках, коли переконання на призвело до настання бажаних наслідків і суб’єкти, щодо яких реалізується фіскальна політика, не бажають добровільно належними чином виконувати покладені на них законом обов’язки. У такому разі компетентні контролюючі органи, посадові особи, у цілях захисту суспільних та державних інтересів, застосовують до таких суб’єктів, на підставі, порядку та межах визначених законом, відповідні заходи тиску. Примус виступає важливим засобом відновлення порушеного правопорядку, усунення умов і факторів, що сприяли чи можуть посприяти такому порушенню. Зроблено висновок, що форми і методи є обов’язковими та дуже важливими елементами організаційно-правового механізму здійснення фіскальної політики в Україні. Кожен із них виконує свою роль у цьому механізмі, так, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики у об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, яким чим, у який спосіб заходи цієї політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Вивчення проблемних аспектів форм і методів фіскальної політики дозволяє з’ясувати наявні прогалини, недоліки, прорахунки у структурі цієї політики та способах її проведення у практичне життя.

У статті досліджено нормативно-правові акти, які регулюють реєстрацію та ліцензування небанківських фінансових установ. Встановлено, що державна реєстрація таких фінансових установ здійснюється у два етапи: шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру відбувається реєстрація небанківської фінансовоїустанови як юридичної особи, що засвідчує її можливість бути учасником цивільних правовідносин; за другий етап реєстрації відповідає Національний банк України, а стосовно професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка формує і веде Державний реєстр учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків. Наголошено на неефективності такої системи й запропонована спрощена система державної реєстрації. Доведено, що державна реєстрація знаходиться у тісному зв’язку з таким методом адміністративно-правового регулювання діяльності, як ліцензування. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, крім ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензуванням діяльності з надання фінансових послуг Зазначено, що небанківська фінансова установа (НФУ) – це юридична особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Доводиться, що в Україні сьогодні існує множинна система наглядових органів у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ –НБУ, НКЦПФР та Антимонопольний комітет, які суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їхньої діяльності. Якщо НБУ достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання небанківської фінансової діяльності, то інституційна спроможність інших не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках.

Метою дослідження є аналіз можливостей та обґрунтування доцільності використання Power BI як компонента Office 365 у діяльності науковця та підрозділу науково-дослідної установи. Завдання дослідження: окреслити переваги використання Power BI; охарактеризувати та проаналізувати наявні ліцензійні пропозиції Power BI; обґрунтувати педагогічну доцільність використання Power BI у діяльності науковця та підрозділу наукової установи. Об’єктом дослідження є процес використання Office 365 у діяльності наукової установи. Предметом дослідження є Power BI як інструмент Office 365. Методи дослідження: аналіз документації з офіційного сайту Power BI, спостереження, порівняння, бесіди з представниками компанії BIJB – співробітниками Центру компетенцій BI. У роботі розглянуто переваги Power BI як інструменту Office 365 у порівнянні з традиційними табличними процесорами. Проведено порівняльний аналіз наявних типів ліцензування, які можна використати в діяльності науковця чи підрозділу науково-дослідної установи. Окреслено можливості використання безкоштовного ліцензування Desktop, якого буде достатньо для висвітлення основних та проміжних результатів діяльності науковця чи підрозділу науково-дослідної установи. Результати дослідження: теоретично обґрунтовано переваги використання Power BI як інструменту Office 365 кількісного та якісного опрацювання результатів досліджень. Висновки і рекомендації: використання Power BI Desktop для опрацювання науковцем одержаних результатів експериментального дослідження буде цілком достатньо. Проте, у діяльності підрозділу науково-дослідної установи функціонал Power BI Desktop буде досить обмеженим та недостатньо адаптивним до роботи групи науковців.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

Виконано аналіз сучасного стану досліджень в галузі надійності та функційної безпеки програмнотехнічних комплексів інформаційно-керуючих систем (ПТК ІКС). Встановлено, що не зважаючи на використання нової елементної бази в ході модернізації та розроблення нових ПТК ІКС, застосування сучасних технологій розробки їх апаратної та програмної компонент, підвищення ефективності технологічних процесів, зниження ресурсємності виробництва не призвело до достатнього прогресу у вирішені завдань проектування ПТК з необхідним і гарантованим рівнем надійності і функційної безпеки. Крім того, встановлено, що не зважаючи на інтенсивні дослідження впродовж останніх десятиліть залишається низка нерозв’язаних задач і обмежень існуючих методів і засобів, а саме: моделі, які описують надійнісну і безпекову складові, не ураховують розмірність задач і обмежень існуючих методів; у сучасних методах оцінювання функційної безпеки аспекти безвідмовності апаратних і програмних засобів розглядаються відокремлено, без спільного кількісного аналізу результатів верифікації; методи розроблення й забезпечення відмовостійкості ПТК з використанням програмовних платформ недостатньо ураховують можливості, обмеження і похибки вбудованих засобів контролю і діагностування на рівні електронних проектів, модулів і каналів. Представлений в роботі метод частково вирішує перелічені задачі

Розглядаються питання становлення Державної регуляторної служби як основного суб’єкта формування та реалізації державної регуля- торної політики. Зазначається, що протягом періоду своєї діяльності статус цього державного органу змінювався — від Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва до Державної регулятор- ної служби України. Також змінювалися і функції ДРС — крім, власне, участі у формуванні та реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, до них додавалися та забиралися функції реалізації держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва, контролю та координації діяльності органів ви- конавчої влади, пов’язаної з розробкою і реалізацією заходів щодо проведен- ня єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо. На сьогодні діяльність служби зосереджена на таких трьох напрямах: участь у формуванні державної регуляторної політики, діяльність у сфері держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та контроль за діяльністю органів публічної влади у сфері формування регуляторної полі- тики. Останнім часом для врахування світових тенденцій у сфері регулятор- ної діяльності та покращення взаємодії з бізнесом суттєву допомогу в своїй діяльності ДРС отримує від Офіса ефективного регулювання — неурядової організації, головною метою якої є допомога Україні стати ефективною ін- ституційно-спроможною державою, розробити та впровадити інструменти ефективного державного регулювання, спрямовані на суспільний інтерес та розвиток малого та середнього підприємництва. Співпраця з неурядовими організаціями та структурами, що представляють інтереси бізнесу, робить Державну регуляторну службу України більш відкритою для суспільства, а державну регуляторну політику — більш прозорою та ефективною.

Активне входження закладів вищої освіти України в Європейський освітній простір, демографічний спад, що посилює конкуренцію на ринку освітніх послуг, реформування системи вищої освіти, системи ліцензування освітньої діяльності, запровадження автономії закладів вищої освіти, в т.ч. академічної і фінансової, ставить перед закладами освіти необхідність розробляти нові стратегії розвитку, що вимагає застосування нових інструментаріїв і технологій маркетингу. Маркетинг освітніх послуг має на меті формування закладами вищої освіти стратегії і тактики поведінки на ринку освітніх послуг. Зважаючи, на те, що заклади освіти виходять на ринок зі специфічним товаром, таким як освітня послуга, формування якого має базуватися на потребах внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів, необхідно звернути увагу на повноту інформаційно-аналітичного забезпечення, що передує прийняттю управлінських рішень. У даній статті проведено аналіз достатності інформаційного та аналітичного забезпечення прийняття рішень закладами вищої освіти щодо входження в нові сектори ринку освітніх послуг, прийняття рішень про запровадження нових освітніх програм та удосконалення існуючих. Запропоновано шляхи удосконалення організаційної структури закладів вищої освіти з метою розробки нових стратегій розвитку для стимулювання економічних результатів господарської діяльності та підвищення ефективності ліцензійної діяльності. Описаний соціально-економічний вплив запропонованих заходів з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Мета. Дослідження особливостей проведення митної експертизи лікарських засобів як складової митного контролю та митного оформлення при переміщенні цього виду товарів через митний кордон України. Методи дослідження. Під час дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, компаративно-правовий, системно-структурний, статистичний. Результати. Імпорт лікарських засобів в Україну обмежений. Він може здійснюватися лише за наявності ліцензії на такий імпорт. При чому імпортовані можуть бути лише лікарські засоби, зареєстровані в Україні, крім цього, необхідно, щоб вони пройшли сертифікацію якості у виробника. З метою розвитку інноваційних технологій запроваджено диференційований контроль якості лікарських засобів, що ввозяться для реалізації, та контроль якості препаратів, що ввозяться для інших цілей. Наприклад, для проведення клінічних випробувань, реєстрації, експонування на виставках без права реалізації, індивідуального використання громадянами та в разі, катастроф і епідемій.В роботі розглянуто продукцію 4-х іноземних фірм-виробників, лікарські засоби яких, широко представлені на фармацевтичному ринку України: KRKA Group, Словенія; Bayer, Biologische Heilmittel Heel GmbH, Німеччина; JANSSEN-CILAG S.p.A. JOHNSON & JOHNSON, Італія. За результатами проведених товарознавчих досліджень виявлено, що всі досліджувані лікарські засоби вищенаведених фірм-виробників пройшли необхідні етапи щодо імпортованих лікарських засобів: ліцензування, реєстрацію в Україні, сертифікацію якості у виробника та входять до переліку зареєстрованих лікарських засобів України. Також визначено правильність оформлення супровідної документації; проведено аналіз асортиментної приналежності замовленого товару; встановлено відповідність товару класу, групі, виду або різновиду, вказаному в супровідній документації; проведено ідентифікацію товару за показниками «Опис», «Маркування», «Пакування». Розглянуто форми митного контролю лікарських засобів, що переміщуються через митний кордон України та побудовано класифікацію видів їх митного контролю. Наукова новизна. Комплексне дослідження сучасних проблем митного контролю та експертизи імпортованих лікарських засобів: побудовано класифікацію видів митного контролю лікарських засобів, запропоновано мінімізацію суб’єктивних чинників прийняття рішення. Практична значимість. Результати можна використовувати у науково-дослідній роботі для подальшого вивчення особливостей організації митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; у навчальному процесі при підготовці курсу лекцій з товарознавства у митній справі, митного контролю та експертизи товарів.

Питання правового регулювання використання та охорони техногенних відходів перебувають на межі багатьох сфер наукового дослідження, тому наукові розробки вчених, які спеціалізуються на технічних, економічних, екологічних та інших дослідженнях, становитимуть наукову базу для дослідження питань правового регулювання використання та охорони земель гірничодобувної промисловості та стануть у пригоді при поглибленні правових досліджень даної проблематики, зокрема, для дослідження питань правового регулювання забезпечення раціонального використання та охорони техногенних родовищ корисних копалин, запровадження адміністративно-правових засад здійснення управлінської діяльності із набуття спеціальних прав на використання техногенних відходів. Метою статті є визначення нормативних проблем поводження із техногенними відходами. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) визначення сутності техногенних відходів як об’єктів правового регулювання; 2) характеристика особливостей здійснення обліку та паспортизації техногенних відходів й 3) зробити висновки із оптимізації режиму поводження із техногенними відходами. У статті обґрунтовується доцільність запровадження механізму застосування юридичної відповідальності за використання техногенних відходів, проблематика їх обліку та ліцензування господарської діяльності із поводження із ними, у тому числі самовільне освоєння техногенних відходів виробництва, невиконання вимог безпеки використання техногенних родовищ і вимог охорони навколишнього природного середовища.

Вплив змагального процесу на організацію судово-експертного забезпечення судочинства у державах загального права є актуальним для наукового вивчення. Метою статті є аналіз організаційних і процесуальних особливостей залучення судового експерта у кримінальне провадження Великої Британії та дослідження впливу змагального процесу на організацію судово-експертного забезпечення судочинства у державах загального права. Встановлено, що завдяки принципу змагальності, який домінує, зокрема, у Великій Британії, сторони отримують можливість на власний розсуд визначати, які докази подавати до суду, а також самостійно вибирати експерта. Експерт у змагальній системі мав би надавати висновок на основі власної незалежної оцінки і не має обов’язку “дбати” про позицію сторони, яка його залучила у провадження. Розглянуто концепцію експерта як “найманої зброї” (“hired guns”) і теорію “експертного шопінгу” (“expert shopping”) як загрозу для здійснення об’єктивного та неупередженого правосуддя у державах, де домінує змагальний процес. Досліджено окремі шляхи вирішення проблеми упередженості експертів у змагальній системі. З’ясовано історичні передумови виникнення “обізнаного свідка” у кримінальному процесі Великої Британії. Встановлено, зважаючи на особливості судового процесу та правової системи загалом, відмінності законодавчого підходу Великої Британії до статусу експерта від підходу у державах континентального права. Звернено увагу на організаційні та процесуальні особливості залучення судового експерта у кримінальне провадження Великої Британії. З цією метою проаналізовано прецедентну практику, Кримінально-процесуальні правила Великої Британії, Положення про акредитацію судових експертів, Вказівки Королівської прокурорської служби, що стосуються експертних доказів, а також окремі моніто-рингові документи, присвячені проблемам судової експертизи у Великій Британії. Визначено статус експертних доказів для доведення чи спростування обвинувачення у кримінальному провадженні. За результатами дослідження зроблено висновок, що функція експерта у Великій Британії включає необхідність збалансувати очікування клієнта із зобов’язанням підтримувати об’єктивність. Виявлено недоліки відсутності системи атестації та ліцензування судових експертів і відповідних реєстрів судових експертів, що ставить під сумнів належний рівень їхньої професійної підготовки. Залучення судового експерта у кримінальне провадження Великої Британії, у якій домінує змагальний процес, поступово запозичує деякі риси, характерні обвинувальному процесу.

Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення недержавної правоохоронної діяльності. Кардинальне оновлення національної правової системи вимагає перегляду існуючих в теорії адміністративного права підходів до сутності адміністративно-правового регулювання недержавної охоронної діяльності в Україні. Дана проблема поєднує у собі одночасно адміністративно-правові, господарсько-правові та цивільно-правові аспекти. Автор обґрунтовує, що адміністративно-правовий аспект проблеми удосконалення правового забезпечення недержавної охоронної діяльності вважається сьогодні найбільш важливим, оскільки мова йде про нове ро-зуміння публічного інтересу у досліджуваній сфері. Вказане зумовлює актуальність та важливість дослідження проблем недержавної охоронної діяльності за допомогою засобів адміністративного права. Автор доводить, що ситуація з конкуренцією на ринку охоронних послуг залишається проблемною і не сприяє справедливому суперництву між приватними охоронними підприємствами та поліцією охорони. Ринок охоронних послуг в Україні дестабілізований. Ця ситуація триває вже протягом багатьох років. Ситуацію ускладнює відсутність в Україні вільного обігу зброї, безуспішні спроби запровадити який також тривають вже протягом багатьох років. Автор розглядає два основних способи вирішити ситуацію. Автор вважає, що неефективною буде передача функції ліцензування недержавної охоронної діяльності від МВС України іншому центральному органу виконавчої влади. Проте окремої уваги заслуговує пропозиція щодо легалізації в Україні вільного обігу зброї. Автор вважає, що намагання держави залишити за собою монополію на обіг зброї постає недостатньо аргументованим. Однак вказане питання потребує подальших наукових досліджень з метою визначення умов, за яких легалізація вільного обігу зброї сприятиме підвищенню рівня законності та правопорядку, у тому числі й у сфері недержавної охоронної діяльності.

Метою статті є здійснення системного наукового аналізу новітнього українського законодавства у сфері регулювання ринку обігу віртуальних активів задля виявлення його сильних та слабких сторін, прогнозування ефективності та встановлення причин і факторів, від яких вона буде залежати. Наукова новизна полягає у дослідженні змісту та перспектив нормативного регулювання нового законодавства України у сфері ринку віртуальних активів. Так, стверджується, що тест на ефективність пройдуть важливі положення Закону України «Про віртуальні активи», пов’язані із визначенням поняття віртуального активу, диференціацією на забезпечені та незабезпечені, встановленням вартості останніх, специфіки ліцензування діяльності з віртуальними активами, сфери застосування Закону та ін. Висновки. Можливо стверджувати про доцільність та своєчасність прийняття Закону України «Про віртуальні активи», його відповідність духу часу та реальним потребам стрімкого розвитку цифрової економіки як на вітчизняному, так і світовому ринках. Встановлюючи правове поле для вільного, але контрольованого державою обігу віртуальних цінностей, Закон визначає права та обов’язки учасників ринку, окреслює «правила гри», не тяжіючи до надмірного регулювання й обмеження підприємницької діяльності в означеній сфері. При цьому, враховуючи складний та динамічний характер активів, що регламентуються Законом, чимало відповідей на питання його ефективності прийдуть з часом та залежатимуть від трьох ключових факторів: по-перше, від сприйняття новітнього правового регулювання самим ринком та його гравцями – від майданчиків, що здійснюють адміністрування віртуальних активів, до кінцевих власників і розпорядників; по-друге, від підзаконних актів, що слідуватимуть за Законом, їх гнучкості й адаптивності; по-третє, від правозастосовчої практики як з боку регуляторів ринку обігу віртуальних активів, так і в контексті судової та арбітражної практики.

У статті висвітлюються основні проблеми розвитку економічної конкуренції в портовій галузі, визначено напрями розвитку відповідного законодавства. У статті зазначається, що нині портова галузь перебуває на етапі формування конкурентного середовища на ринку морських перевезень. Прийняття Закону України «Про морські порти України» у 2012 році стало важливим етапом розвитку законодавства в галузі морського транспорту, проте низка питань досі залишається поза увагою законодавця, зокрема прийняття прозорої і недискримінаційної методики розрахунку та порядку стягнення ставок портових зборів, їх цільового використання. Портові збори потребують приведення до економічно обґрунтованого рівня, оскільки є вищими порівняно з портовими зборами в інших країнах, у зв'язку з цим необхідно прийняти Методику розрахунку розмірів ставок портових зборів і Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів. Авторка наголошує, що пріоритетними завданнями є створення Національної комісії у сфері транспорту як незалежного регулятора з метою подальшого контролю за використанням коштів портових зборів; усунення проблеми крос-субсидування річкових внутрішніх водних шляхів за рахунок портових зборів шляхом прийняття галузевого Закону України «Про внутрішній водний транспорт». У статті зазначається, що дискусійним питанням залишається віднесення послуг забезпечення лоцманського проведення до ринку, що натепер перебуває у стані природньої монополії. У статті підтримується ідея щодо демонополізації ринку лоцманських послуг (морських і річкових лоцманів) та часткового відкриття ринку для надання приватних лоцманських послуг із застосуванням таких засобів державного регулювання як ліцензування, що сприятиме зниженню відповідних зборів, підвищенню якості надання лоцманських послуг і збільшить привабливість терміналів портів. У статті зроблено висновок про те, що необхідна виважена правова політика, яка дозволить врахувати інтереси держави, бізнесу, портової галузі загалом і створити необхідне правове підґрунтя для розвитку добросовісної економічної конкуренції у портовій галузі.

Аналіз норм чинного законодавства України в частині реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю доводить її неефективність, яка пов’язана із відсутністю загального розуміння та нормативного закріплення принципу прозорості функціонування органу державного нагляду за страховою діяльністю. Встановлення прозорих процедур діяльності уповноваженого органу викликано необхідністю підвищення ефективності системи державного регулювання фінансових ринків шляхом внесення змін до чинного законодавства, спрямованих на припинення дублювання функцій національних регуляторів із ліцензування, контролю та нагляду, спрощення та прозорості прийняття управлінських рішень у цій сфері, покращення умов ведення страхового бізнесу з одночасним посиленням відповідальності суб’єктів страхового ринку. Метою статті є формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні, наріжним елементом якої має стати принцип прозорості, що дасть змогу гарантувати споживачам страхових послуг одержання реальної інформації про змістовне навантаження державного управління та вплив управлінської діяльності на страховий ринок; визначення основних характеристик концепції, яка має відповідати певним базовим критеріям (чинникам); з’ясування сутності принципу прозорості при реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю та проблем, які виникають у разі його незастосування; визначення напрямів вирішення окреслених вище проблем; етапність проведення робіт із формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю, яка побудована на принципі прозорості; аналіз сучасного стану нормативно-правового забезпечення державного регулювання страхової діяльності та нормативного закріплення положень захисту прав споживачів страхових послуг. Зроблено висновок, що прозорість як принцип державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю сьогодні ще не віднайшов не лише свого належного правового унормування, а й усталеного змістового розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку страхового ринку України як виду ринків небанківських фінансових послуг, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних страхових послугах, та стане підґрунтям для формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

У системі правовідносин стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності окремим і дуже важливим елементом виступають недоговірні способи розпоряджання такими правами. За критерієм волевиявлення можна стверджувати, що розпоряджання відбувається за волею особи, яка передає права (заповіт, відмова від прав, реорганізація юридичної особи за рішенням власника), або поза волею особи, яка володіє правами (спадкування за законом, набуття прав за рішенням суду, надання праву порядку примусової судової або адміністративної ліцензії). Щодо правомірності дій можна зазначити, що недоговірне розпоряджання правами інтелектуальної власності можливе лише з правомірних дій, неправомірних дій, з подій та «умовно неправомірних» дій, які є випадками надання примусових ліцензій у судовому порядку на підставі більш ніж 3-річного невикористання патенту та у випадку, коли раніше виданий патент перешкоджає здійсненню пізніше виданого патенту, якщо такий має іншу мету або значні переваги. Розпоряджання правами на підставі подій виникає у випадку прийняття державного рішення, коли це необхідно з метою забезпечення нагальних і критичних інтересів суспільства. Подіями будуть бути факти епідемії, стихійного лиха, воєнного стану та інші випадки, коли надання прав виправдане життєвими інтересами держави та суспільства. Не можна вважати недоговірним розпоряджанням правами випадки продовження терміну дії виключного права, переведення права набувача виключного права та надання «відкритої» ліцензії. До способів недоговореного розпоряджання можна віднести такі: 1. У порядку універсального правонаступництва при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. 2. У порядку універсального правонаступництва при спадкуванні за законом. 3. При зверненні стягнення на майно (майнові права) боржника. 4. В процесі приватизації державного майна (в тому числі і майнових прав у складі єдиного майнового комплексу підприємства). 5. Розпоряджання правами в процесі примусового ліцензування у судовому або адміністративному порядку. 6. За рішенням суду у позовному провадженні. 7. Недоговірне розпоряджання правами шляхом відмови від права.

Політичні та соціально-економічні перетворювання в сучасному суспільстві актуалізують нові запити системі освіти та основні напрямки її реформування. Створена на основі демократичних і еколого-гуманістичних орієнтирів система загальної та вищої освіти покликана забезпечити підготовку творчо активної особистості, здатної будувати свою країну як суспільство, що розвивається на принципах соціоприродної гармонії. Метою роботи було теоретичне обґрунтування актуалізації формування екологічної культури освітянської молоді та узагальнення досвіду кафедри ботаніки та екології щодо організації екологічної діяльності. Дослідження проводилося на основі наукових публікацій, що стосуються екологічної освіти та її розвитку на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету. Зазначається, що новому періоду розвитку людства має відповідати нова філософія освіти, нові освітні системи, нові моделі навчання. При цьому, одним із найважливіших напрямків модернізації освіти виступає екологічна освіта, котра спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, задоволення їх інтересів та потреб у професійному визначенні. Розвиток екологічної освіти на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного університету мав три етапи: 1) зародження екологічної освіти (1930-1941 рр.); 2) становлення екологічної совіти (1944-1986 рр.); 3) імплементація екологічної освіти (1986 р до нашого часу). Найбільш важливими досягненнями екологічної освіти були: створення та активна діяльність наукового та науково-методичного екологічного центру, ліцензування у 2003-2004 н.р. спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, акредитація у 2008-2009 н.р. цієї спеціальності, проведення у 2002-2009 рр. вісім Міжнародних науково-практичних конференції «Проблеми екології та екологічної освіти», видання у 2002-2015 рр. збірника наукових праць «Екологічний вісник» (у 2015 р. відбувся його ребрендинг – нове видання отримало назву Збірник наукових та науково-методичних праць «Екологічний вісник Криворіжжя»»), видання низки наукових монографій та статей, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій екологічної тематики. У подальшому екологічна освіта на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету має бути спрямована на: по-перше, підготовку професійних кадрів; по-друге, формування екологічних знань та екологічної культури на неперервній та міждисциплінарній основі.

Дмитришин В. С. Щодо предмета та об’єкту договору трансферу технологій. – Стаття. Стаття присвячена розгляду питання щодо предмета й об’єкту договору трансферу технологій як комплексного явища, що містить елементи різних правовідносин. Виявлено колізію законодавства, яка не дає правової визначеності змісту договору, що дозволяє тлу- мачити його і як договір про передання прав, і як договір про надання прав у тимчасове користування (ліцензування). Відповідно до мети, яку ставлять сторони договору під час його укладення, договір трансферу технологій може передбачати або відчуження прав на технологію, або надання прав у тимчасове використання із зобов’язанням повернення їх власнику. У випадку надання такому договору форми ліцензійного договору ліцензія має позитивний характер, що передбачає обов’язковість активних дій ліцензіара зі створення ліцензіату можливостей для реалізації мети договору. Установлено, що предметом догово- ру трансферу технологій, змістом якого є передання (відчуження) технології, є права на об’єкти, котрі у своїй сукупності є технологією, а договору, змістом якого є надання права на використання технології, – дозвіл на використання комплексу зазначених прав. Опра- цьоване питання співвідношення понять «предмет» та «об’єкт» договору трансферу техно- логії та «предмета самої технології» як мети її застосування. Звернуто увагу на недоліки законодавства, які тлумачать технологію виключно як процес, виводять за межі об’єкту договору «предмет технології», тобто кінцевий продукт, на створення якого технологія і спрямована, що значно ускладнює передання прав на інформацію, знання, об’єкти інте- лектуальної власності, які визначають мету застосування технології. Висловлено пропози- цію щодо внесення змін до законодавства, зокрема щодо необхідності відбиття в нормах законодавства індивідуальних специфічних вимог до суттєвих умов договорів залежно від їх предмету. Запропонована думка про необхідність внесення змін до законодавства, якими потрібно передбачити віднесення до складу технології не лише процесу, але й об’єкта, який є метою застосування технології, шляхом деталізації відповідного визначення в термінах «об’єкт технології» та «технологія».

У статті висвітлено досвід реалізації експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». Акцентовано, що в Україні з 2016 року у вищих навчальних закладах (наукових установах) запроваджено нову, європейську модель підготовки наукових кадрів вищого ступеня, а саме докторів філософії (PhD). Організаційно-правовою основою реалізації цієї моделі є ліцензування освітньо-наукових програм, яке здійснює Національне агентство забезпечення якості вищої освіти. Доведено, що навчально-науковий інститут державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» має значний досвід у підготовці наукових кадрів вищого рівня в галузі науки «Державне управління» (з 2004 р. по т.ч.). В інституті функціонувала спеціалізована вчена рада К 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських дисертацій (2004–2018 рр.); спеціалізована вчена рада Д 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських та докторських дисертацій (2016–2021 рр.). З 2016 року інститут розпочав підготовку наукових кадрів за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». За період дії експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в інституті було підготовлено та захищено в разових спеціалізованих радах 14 докторів філософії. Основні напрямки наукових інтересів здобувачів вищої освіти ІІІ рівня формуються навколо пріоритетних проблем у сфері публічноуправлінської діяльності, зокрема таких як адаптація системи державного управління та державної служби до стандартів ЄС; управління інноваційним розвитком; стратегічний менеджмент в державному управлінні; антикризове управління в державному секторі; лідерство в державному управлінні; управління державними фінансами; державне управління соціогуманітарним розвитком та ін. Доведено, що в умовах перезавантаження системи публічного управління актуальність освітньо-наукової спеціальності «Публічне управління та адміністрування» не викликає сумнівів, адже вона забезпечує підготовку нової генерації управлінців, молодих, ініціативних, озброєних сучасними вміннями та навичками як до професійної діяльності в органах публічної влади, так і здатних до науково-дослідної та науково-педагогічної роботи. Визначено сильні та слабкі сторони системи підготовки докторів філософії в Навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» з метою визначення перспектив подальшого розвитку та удосконалення цієї системи в умовах регіонального та національного ринку освітніх послуг.

У вищих навчальних закладах студенти згідно освітньо-професійної програми підготовки бакалавра [2], повинні володіти сучасними методами ефективного доступу, систематизації та збереження інформації, використовувати методи ідентифікації та класифікації інформації за допомогою програмних засобів, вміти проектувати інформаційні потоки для комп’ютерних систем, визначати принципи організації інформаційного забезпечення інформаційних систем, знати загальну структуру сучасних комп’ютерів, основні операційні системи, володіти методами та сучасними програмними засобами для налагодження програм та програмних комплексів, мати досвід підтримки програмного продукту під час експлуатації. Набуття всіх цих знань та вмінь неможливо без досконалого професійного володіння налаштуваннями операційної системи.Налаштування операційної системи Windows можна здійснювати використовуючи стандартні засоби, наприклад, «Управління комп’ютером», «Служби», «Панель управління». Але вбудовані в операційну систему додатки не надають можливості розширеного конфігурування системи.Для більш гнучкого налаштування здебільшого користуються програмним забезпеченням сторонніх розробників [3]. Прикладом такої програми є утиліта «Tweak XP» фірми Totalidea Software. Ця програма є однією з провідних в даному сегменті ринку спеціалізованого програмного забезпечення, однак вимагає ліцензування, тому як правило використовуються freeware-утиліти. Такі програми дозволяють здійснювати конфігурування системи досить швидко і без особливих труднощів. Однак, основним недоліком зазначених програмних продуктів є обмеження їх функціональних можливостей, у зв’язку з чим неможливо охопити всі особливості налаштування операційної системи.Ефективнішим засобом конфігурування операційної системи є налаштування методом безпосереднього редагування системного реєстру. Відслідковування змін у базі даних налаштувань реєстру дає можливість здійснювати оптимізацію операційної системи, захист від вірусів та backdoor модулів. Деякі вірусні програми знешкоджуються прямим редагуванням системного реєстру [1].Знання особливостей системного реєстру необхідні не тільки для налаштування програмного забезпечення і встановлених пристроїв, а й для підтримання на надійному рівні безпеки комп’ютера. Реєстр надає можливість керувати обліковими записами користувачів та розмежуванням їх доступу до ресурсів комп’ютера.Модифікацію системного реєстру можна здійснювати використовуючи спеціальні reg-файли, що містять інформацію про створені адміністратором налаштування.Коли студент працює з програмою-твікером, то механізм функціонування налаштувань системи повністю прихований від нього, тобто як наслідок відсутність розуміння внутрішніх механізмів функціонування операційної системи. У випадку налаштування операційної системи через безпосереднє редагування системного реєстру студенту стає доступною вся структура взаємозв’язків у внутрішній роботі операційної системи, і знаючи загальні механізми функціонування та використовуючи аналітико-синтетичний апарат студент може комбінувати існуючі та створювати свої налаштування, тобто досягає гнучкості налаштування системи, якої неможливо досягти при використанні твікерів.Крім того знання внутрішньої будови системи налаштувань операційної системи дозволяє студенту поглиблювати свої знання в системному програмуванні при написанні утиліт для налаштування та захисту ОС.

Метою дослідження є розкриття особливостей законодавчого регулювання правових засад організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України на основі порівняльного аналізу із законодавчим забезпеченням функціонування розвідувальних органів Російської Федерації. Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі юридичної компаративістики проаналізовано правове регулювання організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України та РФ. Досліджено чинники, що спонукали законодавців зазначених країн прийняти законодавчі акти у сфері розвідувальної діяльності. Показано відмінності у правових приписах стосовно діяльності розвідок двох держав за цілями, завданнями, сферами застосування методів, сил і засобів. Визначено, які положення законодавства РФ про зовнішню розвідку можна врахувати для удосконалення вітчизняного законодавства. Висновки. За результатами дослідження виділено основні позитивні моменти у національному законодавстві, а саме: наявність двох фундаментальних законодавчих актів, що регулюють діяльність розвідувальних органів. Це Закони України «Про розвідувальні органи України» та «Про Службу зовнішньої розвідки України». Російський законодавець обмежився прийняттям лише одного Закону «Про зовнішню розвідку», фактично залишивши без правового регулювання за багатьма аспектами діяльність окремого незалежного розвідувального органу, яким є СЗР РФ; визначення правовими приписами основних категорій розвідувальної діяльності (розвідувальна діяльність, розвідувальна інформація, розвідувальні органи, спеціальна розвідка), чого немає у російському законодавстві; визначення для розвідувальних органів широкого кола завдань, у тому числі з правоохоронною спрямованістю. Натомість у Законі РФ «Про зовнішню розвідку» немає завдань щодо участі розвідки у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, незаконним обігом зброї та технології її виробництва, нелегальною міграцією тощо; надання права на використання методів і засобів оперативно-розшукової діяльності для отримання розвідувальної інформації. Відповідно до російського законодавства оперативно-розшукові заходи здійснюються виключно для забезпечення власної безпеки. До основних позитивних моментів російського законодавства можна віднести: надання зовнішній розвідці при власному ліцензуванні і сертифікації права на придбання, розроблення (за виключенням криптографічних засобів захисту), створення, експлуатацію інформаційних систем, систем зв’язку та систем передачі даних, а також засобів захисту інформації від витоку по технічних каналах; визначення правовим приписом положення про те, що співробітники розвідки не можуть мати подвійного громадянства (підданства) і підлягають обов’язковій державній дактилоскопічній реєстрації; наявність правового положення про те, що особа, яка надає конфіденційну допомогу органу зовнішньої розвідки РФ і не є громадянином РФ, може бути прийнята, за її бажанням та клопотанням, до громадянства РФ у порядку, який визначений федеральними законами. У законодавстві обох держав, окрім позитивних моментів, також є й спірні законодавчі положення, виявлення і дослідження яких, а також удосконалення у подальшій законотворчій діяльності значно покращить функціонування всієї розвідувальної спільноти в Україні.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Мета роботи. Визначення пріоритетних напрямків удосконалення державного та суспільного регулювання у фармації.Матеріали і методи. Були використані системний підхід, аналітичний, статистичний, графічний та метод анкетного опитування респондентів.Результати й обговорення. За результатами проведеного анкетного опитування фахівців були визначені проблеми та встановлені найбільш важливі пріоритети щодо реформування системи державного й суспільного регулювання у фармації. Одержані результати опитування фахівців за 2011 – 2012 рр. та 2015-2016 рр. було порівняно з даними дослідження 2007 р. Було реалізовано актуальне завдання щодо оцінки проблем розвитку вітчизняної фармації та визначення пріоритетних напрямків удосконалення державного та суспільного регулювання у вітчизняній фармації за останні десять років.Висновки. Встановлено, що найбільш ефективними засобами державного регулювання респонденти вважають економічні (більше 71 % спеціалістів фармації та 80 % керівників відповідно). Слід зазначити, що за останні десять років у даному випадку змінились пріоритети, у дослідженні 2007 р. більше 80,0 % опитаних (перше місце) віддавали перевагу використанню засобам правового спрямування. Встановлено, що більше 60 % керівників та спеціалістів вважають можливим повну передачу громадським організаціям функції атестації фармацевтичних кадрів. Понад 35 % фахівців фармації вважають можливою передачу громадським організаціям й таких функцій, як ліцензування діяльності, пов’язаної з роздрібною реалізацією ліків, а також акредитація установ, закладів і підприємств фармацевтичної галузі (більш ніж 17 %).

У статті розкрито теоретичні аспекти управління туристичною діяльністю в Україні. Звернено увагу на регламентування, координацію, стимулювання, інформаційне забезпечення, просування національного туристичного продукту. Висвітлено моделі управління туристичною діяльністю. Зокрема, перша модель зорієнтована на розв’язування туристичних проблем через ринкові механізми. У другій моделі передбачено наявність міністерства, яке контролює туристичну діяльність; у третій – при міністерстві існує підрозділ, який займається туристичною діяльністю. Акцентовано на основних засобах регулювання туристичної діяльності, як-от: стандартизація, сертифікація та ліцензування в туристичній сфері. Сертифікація – це діяльність, що забезпечує відповідність продукції функціональному призначенню. Це сукупність дій і процедур, проведених з метою підтвердження того, що продукт чи послуга відповідає певним стандартам, це документальне засвідчення відповідності продукції чи інших об’єктів, процесів виробництва, експлуатації надання послуг положенням стандартів чи умовам договорів. Ліцензування визначається як надання певного дозволу на туристичну діяльність. Це процес видання, переоформлення та анулювання ліцензій, ведення ліцензійних справ та реєстрів, контролю за дотриманням ліцензійних умов, видання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов. Стандартизація розкривається як установлення норм, правил з метою забезпечення безпеки туристичних послуг. Вказано, що метою стандартизації у сфері туризму є забезпечення якості та ефективності туристичного екскурсійного обслуговування і захист інтересів споживачів туристичних послуг. Незважаючи на складні політичні, соціально-економічні умови, карантинні обмеження останніх років вітчизняний туризм розвивається як пріоритетна галузь господарського комплексу України.

У статті розглянуто особливості застосування в митному регулюванні заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Визначено про відсутність чіткого законодавчого підходу щодо переліку конкретних методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Доведено, що методи нетарифного регулювання є не менш важливими для забезпечення економічної безпеки держави, поруч із методами тарифного регулювання. Охарактеризовано застосування різних інструментів нетарифного регулювання. Доведено про існування проблеми в нетарифному регулюванні експорту та імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів в зв’язку з відміною ліцензування таких операцій. Зосереджено увагу на впровадженні квот на експорт товарів. Узагальнено перелік заборон щодо ввезення товарів на митну територію України. Досліджено особливості сертифікації товарів, які ввозяться на територію України. Проаналізовано результати діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення санітарно-епідеміологічного, ветеринарного та фітосанітарного контролів. Узагальнено проблеми нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та запропоновано шляхи їх вирішення.

Метою даної роботи є концептуальне обґрунтування моделі підготовки медичних кадрів в Україні. Робота побудована на статистичних даних МОЗ України із застосуванням методів концептуального узагальнення та соціального моделювання.Визначено проблеми підготовки медичних кадрів, що існують у всьому світі і в Україні, наприклад: невідповідності між компетенціями, потребами і фінансами; географічні і професійні дисбаланси медиків на ринку праці; гендерна стратифікація по спеціальностях; кадрове домінування стаціонарної допомоги над первинною; професійний сепаратизм із великою кількістю спеціальностей тощо.Запропоновано низку концептуальних першочергових заходів, які стосуються змін у законодавстві та направлені на: улагодження взаємовідносин між ВНЗ та практичними закладами охорони здоров’я; введення ліцензування медичної практики; удосконалення системи кількісної оцінки безперервного професійного розвитку; введення резидентури; якісної підготовки управлінців та фахівців за спеціальністю “Громадське здоров’я”; оптимізації спеціальностей та підготовки лікарів в інтернатурі тощо.Соціальними наслідками втілення концептуальних складових моделі підготовки медичних кадрів в Україні прогнозується не тільки значне підвищення якості підготовки професійних медичних кадрів, а й забезпечення європейського вектора розвитку держави. Робота є оригінальною.

У статті обґрунтовано напрями удосконалення системи публічного управління розвиткомсфери охорони здоров’я України. Визначено, що перспективним напрямком вдосконалення системипублічного управління розвитком сфери охорони здоров’я є використання механізму державно-приватного партнерства. Запровадження ефективних інститутів взаємодії держави і приватногосектору сприяє розподілу повноважень на право власності, засоби виробництва й сприятиме розвиткусфери охорони здоров’я України. Метою трансформації системи публічного управління розвитком усфері охорони здоров’я варто вважати, перш за все, становлення ефективних механізмів публічногоуправління якості надаваної медичної допомоги, шляхом проведення системної перебудови такоїгалузі, формування комплексного нормативно-правового простору й інформаційно-методологічноїдоктрини щодо розвитку сфери охорони здоров’я. Формування протоколів щодо надання медичноїдопомоги повинно проводитись Міністерством охорони здоров’я разом із Академією медичних наукУкраїни та із залученням до їх опрацювання провідних експертів, науково-дослідних установ тощо.Обґрунтовано актуальність та перспективність формування єдиної публічної системи стандартизації всфері охорони здоров’я, яка має орієнтуватись на: забезпечення її цілісності шляхом імплементаціїєдиних підходів до проведення нормування, акредитації, ліцензування та сертифікації; сприятипідвищенню якості, доступності і безпеки медичних послуг, лікарських засобів та різних виробівмедичного призначення; оптимальне й результативне використання фінансових, кадрових таматеріальних ресурсів; динамічність впровадження інноваційних медичних технологій таінформаційних технологій; інтеграцію сфери охорони здоров’я України у глобальне медичнеспівтовариство.

Сучасна ситуація в Україні характеризується стрімкими змінами політичної, економічної, соціальної та культурної сфер людської діяльності. У таких умовах саме освіта зазнає значних змін, адже покликана усвідомити нове освітнє конкурентоздатне замовлення, що вимагає акценту на надання тим, хто навчається, певного обсягу знань, умінь, навичок; формування креативної особистості, що відповідально ставиться до прийнятих рішень, здатна виробити свою позицію в житті, світогляд та обстоювати обрані цінності. Тому освіта змінюватиме свій статус, має стати громадсько-державною системою – зробити людину спроможною забезпечувати особисте самодостатнє життя, водночас за свою діяльність система освіти повинна відповідати і перед громадськістю, і перед державою; сучасна система освіти покликана стати відкритою та піддати себе певному нагляду й опіці з боку широкої громадськості. У статті проаналізовано аспекти проблеми підготовки експертів з освіти в історіографічному ракурсі. Досліджено сутність поняття «експерт», описуються принципи підготовки експертів, напрями розвитку наукової експертизи у сфері освіти та компетенції, якими мають володіти експерти в галузі освіти. Охарактеризовано компетентності фахівця-експерта завдяки історіографічному аналізу досліджень українських і зарубіжних науковців. Нами доведено, що у науковій літературі «експертиза в освіті» розглядається як системний аналіз проблеми, процесу чи явища у сфері освіти чи в одній із її підсистем з метою визначення стимулюючих або гальмуючих чинників, їх розвиток із наступним закріпленням або усуненням. Історіографічний аналіз дозволив висвітлити й функції експертизи в освіті та зрушення в процесі ліцензування закладів освіти. У зв’язку з цим важливим складником у реалізації освітньо-професійної програми з підготовки магістрів освітніх наук є практична підготовка, що відображено у профілі освітньо-професійної програми за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки різних закладів вищої освіти України, з урахуванням вимог до майбутнього освітнього експерта та його посадових обов’язків.