Journal articles on the topic 'Методи виявлення повторів'

Повтор і антитеза, які є універсальними стилістичними принципами, забезпечують інтонаційно-ритмічну, смислову, композиційну, емоційну єдність поетичного тексту. Мета статті полягає у виявленні функцій повтору і антитези у вірші Георгія Іванова та аналізі особливостей ідіостилю поета. У роботі використані традиційні методи аналізу поетичного тексту, який розуміється як єдина художня система. Сенс цілого автор статті інтерпретує, виокремлюючи елементи цієї системи, до яких відносяться різні види повторів. У процесі аналізу встановлено взаємозв’язки між повторюваними одиницями тексту, визначено функції повторів, їхню семантику, з’ясовано, в яких стосунках вони складаються з такою стилістичною фігурою як антитеза (протиставлення). Для поглибленого проникнення в структуру поетичного тексту були задіяні загальнонаукові методи дедукції та індукції, метод концептуального аналізу та метод повільного читання, запропонований Роланом Бартом. Автор статті дійшов висновку, що Георгій Іванов використовує повтори практично на всіх рівнях поетичного тексту – морфологічному, лексичному, семантичному, композиційному та ін. Повтори і антитези забезпечують інтонаційне багатство вірша, розподіляючи в тексті смислові і ритмічні акценти, визначають динамічний розвиток поетичного тексту, служать засобом прискорення і уповільнення руху поетичної думки. Вони є тими засобами, які надають тексту завершеність, об’єднуючи його в цілісну структуру, окремі елементи якої тісно пов’язані один з одним і перебувають у постійній взаємодії. Повтор і антитеза є діалектичною парою протилежностей, що передбачають одна іншу і утворюють систему взаємних тяжінь і відштовхувань, встановлюючи межі між окремими елементами тексту і порушуючи їх, в результаті чого ми можемо розглядати художній твір як живу систему, яка здатна до самоорганізації. Аналіз повторів і антитез в контексті художнього твору дає ключ до розуміння й адекватної інтерпретації сенсу вірша

Здійснено порівняльний аналіз різних методів оброблення природної мови для виявлення симптомів ментального захворювання. Розглянуто принцип роботи та ефективність моделей оцінювання семантичної когерентності тексту (моделі тан-генційності та некогерентності) для класифікації текстів здорових і хворих осіб. У роботі зазначається залежність точності моделей некогерентності та тангенційності від моделі семантичного представлення фрагментів тексту; підкреслюється недолік використання такої моделі в зв'язку з відсутністю можливості враховувати регулярне повторення фраз. Проаналізовано переваги та недоліки застосування комбінації моделей семантичного представлення елементів тексту для врахування постійних повторів його фрагментів. Обґрунтовано доцільність застосування лінгвістичних характеристик тексту пацієнта для підвищення точності класифікаторів виявлення симптомів захворювань та розрізнення їх типу. Розглянуто можливість аналізу частоти появи неоднозначних займенників у тексті для підвищення точності класифікації даних. Проаналізовано особливості застосування різних методів виявлення симптомів ментального захворювання для текстів англійською, німецькою та російською мовами. Запропоновано здійснювати оцінювання зв'язності тексту за допомогою графу узгодженості словосполучень. Здійснено експериментальну перевірку ефективності пропонованого підходу для побудови класифікаційної моделі порівняно з іншими характеристиками тексту.

Використання ультразвукового дослідження (УЗД) розширює можливості діагностики спайкової хвороби очеревини (СХО), вибору доступу й методики хірургічного втручання у хворих. Для дослідження у 290 хворих використовували апарат ESAOTЕ MyLabAlpha (Італія). За допомогою УЗД СХО виявлена у 94,1% хворих, його проведення в динаміці дозволило контролювати і своєчасно визначати показання до оперативного втручання. У хворих за динамічної непрохідності кишечнику повторне проведення УЗД дозволило уникнути виконання непотрібної релапаротомії. Використання УЗД в клінічній практиці сприяло виявленню ознак СХО, акустичного вікна для введення троакара під час виконання мініінвазивного втручання.

У статті виокремлено й проаналізовано особливості рекламного тексту, який розглядається як коротке інформаційне повідомлення, створене для того, щоб стимулювати збут продукту або послуги. Це повідомлення, яке має сильний переконливий вплив, виражений за допомогою лінгвістичних засобів мови. Рекламні тексти часто націлені на велику аудиторію й розраховані на переконання цієї аудиторії придбати певний продукт. Тому основне завдання перекладача – збереження цієї мети, що вимагає врахування певних особливостей і функцій у процесі перекладу. Досліджено структуру рекламного тексту й виділено основні його частини. Виявлено, що переклад рекламного тексту залежить від сфери спілкування, які можна представити такими блоками, як торговельно- комерційна, соціально-культурна, навчально-професійна, сімейно- побутова та спортивно-оздоровча. Уніфіковано завдання на переклад реклами й розглянуто етапи роботи з рекламним текстом. Виявлено закономірності та специфіку відбору мовних засобів для надання тексту реклами виразності, лаконічної інформативності, привабливості й переконливості з метою максимального впливу на потенційного споживача. Установлено, що при перекладі реклам зазвичай використовують два основні методи: калькування й різного роду перекладацькі трансформації. Визначено види перекладу, які використовуються при перекладі рекламних текстів. Виявлено, що за своєю складністю переклад рекламного тексту схожий на переклад художнього твору. Проаналізовано художні засоби, які використовують при перекладі реклами. Установлено, що алегорія, метафора, порівняння, паралелізм, різні види повторів, алітерація, ономатопея, концентрація імперативних форм дієслова й конотативних прикметників – усе це широко презентовано в рекламних текстах. Виявлено, що загальними рисами всіх рекламних текстів можна вважати специфічний підбір лексики, низькочастотних слів; часто стилістично забарвлені слова; уживання ідіом і цитат для створення образності; заклик до дій за допомогою імперативу; широке використання особових і присвійних займенників; використання номінативних речень; прийом паралелізму й повтору; широкий спектр прикметників і прислівників.

Мета. Визначити теоретичні передумови низького комплаєнсу (схильність до програми) у пацієнтів з ожирінням, сформувати шляхи його діагностики та створення системи подолання нон-комплаєнсу (небажання діяти за програмою) у процесі тривалої реабілітації з метою зниження маси тіла, провести практичне визначення її ефективності. Методи. Для визначення величини реабілітаційного комплаєнсу та можливих шляхів його покращення за розробленою анкетою проведено розпитування 288 осіб другого зрілого віку з аліментарно-екзогенним ожирінням I–III ступеня. Після цього проведено мотиваційно-ознайомчі лекції і здійснено повторне тестування, за результатами якого пацієнтів поділили на групи з високим комплаєнсом (для проведення реабілітаційних заходів для зменшення маси тіла та підтримки досягнутого рівня комплаєнсу) та з низьким комплаєнсом (група порівняння). Після річного впровадження реабілітаційної програми повторно визначали рівень комплаєнсу. Результати. Під час початкового опитування виявлено недостатній рівень комплаєнсу у більшості хворих ожирінням. Причинами цього найчастіше є тривалий безсимптомний перебіг хвороби, дискомфортні відчуття на початкових етапах дієтотерапії голод, втома, слабке розуміння наслідків ожиріння, можливість додаткового фінансового навантаження. Методи корекції нон-комплаєнсу на всіх етапах корекції маси тіла доцільно проводити такими шляхами: освітні проекти, вплив на поведінку пацієнта; моніторинг комплаєнсу; індивідуальна адаптація програми реабілітації. На фоні застосування програми реабілітації із використанням заходів для утримання комплаєнсу на високому рівні досягнуто статистично значущого покращення індексу маси тіла. Висновок. До програм фізичної терапії хворих з ожирінням з метою підвищення їх ефективності доцільно включати заходи для зменшення реабілітаційного нон-комплаєнсу. Це призводить до збільшення відповідальності пацієнта та ступеня дотримання наданих рекомендацій, посилює самоконтроль, що особливо актуально в умовах тривалого зменшення маси тіла та пожиттєвого її утримання.

Мета дослідження: шляхом порівняльного аналізу визначити ступінь впливу обсягу й методів реостеосинтезу на строки відновлення працездатності та результативність оперативного лікування порушень зрощення переломів великогомілкової кістки.Матеріали та методи. За період 2008–2013 рр. в Ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні № 1 проходили оперативне лікування 143 пацієнти з порушеннями зрощення кісток гомілки. Визначали системні чинники порушень зрощення, проводили комплексне патогенетичне оперативне лікування. Результати лікування оцінювали якісно й за часом відновлення працездатності. Порівнювали групи пацієнтів, що відрізнялися за обсягом проведення реостеосинтезу.Результати. При контрольному обстеженні пацієнтів у строк 12 місяців після реостеосинтезу в 131 пацієнта відзначений позитивний результат зрощення перелому. У 5 пацієнтів були ускладнення, загострення посттравматичного остеомієліту. У 7 пацієнтів проводили повторні оперативні втручання. При оцінці результатів лікування за модифікованою шкалою Neer — Grantham — Shelton не виявлено статистично значущої відмінності в групах, що відрізнялися за обсягом і методами реостеосинтезу (p = 0,997). При оцінці термінів лікування відзначили статистично незначущі розбіжності (р = 0,631) в скороченні періоду відновлення праце­здатності при використанні комбінації методів реостеосинтезу із застосуванням кісткової пластики й методів стимуляції остеогенезу й ангіогенезу.

Мета роботи: покращити результати повторної реваскуляризації артеріального русла нижніх кінцівок у хворих із рецидивом хронічної артеріальної недостатності шляхом застосування в комплексі повторного оперативного втручання методів ендоваскулярної ангіопластики. Матеріали і методи. В роботу включено 522 пацієнти з атеросклеротичним ураженням аорто-стегно-підколінного сегмента. У 231 пацієнта діагностовано ХАН ІІІА ст., у 191 – ХКІНК ІІІБ-ІV ст., у 100 – ХАН ІІБ ст. Виділено три групи хворих. І група – 22 спостереження (28,2 %) – первинна операція – реконструкція аорто/клубово-стегнової зони за відсутності гемодинамічно значущого атеросклеротичного процесу стегно-дистального сегмента; ІІ група – 43 спостереження (55,1 %) – первинна операція – реконструкція аорто/клубово-стегнового сегмента за наявності стенотично-оклюзивного процесу стегно-підколінної зони; ІІІ група – 13 спостережень (16,7 %) – первинна операція – реконструкція аорто/клубово-стегнової зони доповнена автовенозним стегно-дистальним шунтуванням. Результати досліджень та їх обговорення. Повторну реваскуляризацію магістрального русла нижніх кінцівок при рецидиві ХАН здійснювали із врахуванням особливостей первинного оперативного втручання, локалізації стенотично-оклюзивного процесу, його поширеності та поєднання з іншими сегментами артеріального русла нижніх кінцівок. Виявлено прогресуюче ураження атеросклеротичним процесом зони дистального анастомозу аорто/клубово-стегнового алопротеза у 36 (48,7 %) спостереженнях, а гомілкової зони – у 61 (78,2 %) хворого. Основним хірургічним втручанням при повторній реваскуляризації були стегно-дистальні шунтуючі операції, які в 32 випадках доповнені ендоваскулярною балонною ангіопластикою гомілкової артерії, з них у 19-ти втручаннях виконано ангіопластику одразу двох артерій. При оклюзивно-стенотичному процесі гомілкових артерій виконано 23 підколінно-задньо-великогомілкових (передньо-великогомілкових) шунтувань. Післяопераційний період у 10 (12,8 %) пацієнтів ускладнився розвитком тромбозу сегмента реконструкції, з них у двох випадках після ендоваскулярної балонної ангіопластики.

Мета роботи. Розгляд баянних п’єс А. Гайденка, пов’язаних з опорою на фольклорні джерела – українські та інонаціональні, спрямований на виявлення способів відтворення композитором духу та стилю народної музики. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-функціональному, жанрово-стильовому та інтонаційно-драматургічному методах, застосованих для вивчення жанрових, стилістичних та композиційних особливостей творів. Наукова новизна полягає у з’ясуванні характерних для Гайденка способів роботи з фольклорним матеріалом та впливу жанрових позначень, зафіксованих у заголовковому комплексі п’єс, на їх образний зміст, стилістику, форму, характер викладення музичного матеріалу. Висновки. Виявлено, що серед апробованих в композиторській практиці підходів до втілення музичного фольклору А. Гайденку близький той, що характеризується асиміляцією окремих фольклорних елементів у власному стилі, хоча це не виключає використання фольклорних цитат. Порівняно справжні фольклорні мелодії та авторські теми, створені «в народному дусі», з метою виявлення їхньої спорідненості у метроритмічній, ладовій, мелодичній площинах. Охарактеризовано способи роботи А. Гайденка з тематизмом, які не залежать від ґенези останнього: точний та варіантний повтор, а також уведення нового тематичного матеріалу, що виступає важливим фактором розгортання музичної думки в баянних п’єсах композитора. Проаналізовано вплив на образний зміст та стилістику творів жанрових позначень, зафіксованих у заголовковому комплексі: коло, хоро, вербунк, коломийка, фантазія, етюд, обробка. Наголошено, що властива розглянутим творам А. Гайденка віртуозність викладення, разом із модельованою імпровізаційністю виконання, є підставою поширити на них позначення «фантазія», адресоване п’єсі для двох баянів «Коло».Ключові слова: творчість А. Гайденка, українська баянна музика, способи перетворення фольклорних джерел в академічній музиці, балканська тематика.

Мета: узагальнити тренерський досвід щодо вдосконалення кидкових елементів з обручем гімнасток 7-8 років. Матеріал і методи: в дослідженні брали участь 120 спортсменок 7-8 років, які тренуються в ДЮСШ з художньої гімнастики міста Харкова та міста Щецин. Рівень володіння кидковими рухами обручем визначався за допомогою характерних рухових тестів із застосуванням відеозапису. Оцінювання змагальної вправи проводилося методом експертних оцінок. Експертами були тренери, які мали суддівську категорію з художньої гімнастики. Результат визначався відповідно до правил змагань. Максимальна оцінка – 10,0 балів. Результати: виявлено рівень володіння базовими кидковими елементами з обручем гімнасток 7–8 років, обґрунтовано методику виправлення помилок. Найнижчі оцінки гімнастки отримали за наступними тестами: «Кидок обруча, що лежить на підлозі, махом ногою з обертанням навколо діаметральної вісі, ловля в стрибок через обруч» (- 6,2 балів); «Кидок предмета з обертання в бічній площині лівою рукою» (-7,0 балів); «Кидок махом горизонтально розташованого обруча, «шене», ловля в прохід в переворот боком» (-7,5 балів). Висновки: найнижчі результати отримано при виконанні елементів «труднощів», «ризиків», «майстерності» та при виконанні кидків лівою рукою. Результат за виконання змагальної вправи з обручем – 7,2 балів. Повторні результати кидкових дій з обручем збільшились від 7% до 31% і становлять від 8,1 балів до 9,5 балів. За виконання змагальної вправи з обручем результат збільшився на 18% і становить 8,5 балів. Ключові слова: обруч, гімнастика, художня, кидки, досвід, тренер, корекція.

Актуальність. Вертеброгенні тораколгії як патології вражають 25,4 особи дорослого віку зі 100 опитаних та характеризуються болями в спині, обмеженнями функцій у шийному та грудному відділах хребта, погір- шенням якості життя. Питанням фізичної терапії займалося багато вітчизняних і закордонних авторів, однак у їхніх програмах відсутні комплексний підхід та сучасні засоби, які можуть значно підвищити ефективність відновлювального періоду й знизити повторні рецидиви. Мета дослідження – розробити комплексну програму фізичної терапії для осіб із вертеброгенними тораколгіями та оцінити її ефективність. Матеріал і методи. Дослідження проводили на базі клініки вертебрології й нейроортопедії «Vertebra» з квітня по жовтень 2021 р. У дослідженні брали участь 10 осіб із діагнозом вертегрогенна тораколгія, який був поставлений лікарем- невропатологом. Вік респондентів – 41+ 3,2(x ±S). Під час роботи використано такі методи, як аналіз науково- методичної літератури, синтез та її узагальнення, опитування, огляд, пальпація, візуально-аналогова шкала болю (VAS), мануально-м’язове тестування, оцінка плечового індексу й оцінка якості життя за опитувальником MOS SF-36. Результати роботи. Проведено аналіз науково-методичної літератури з питання фізичної терапії осіб із вертеброгенними тораколгіями та виявлено відсутність сучасних підходів у їх побудові. Створено комплексну програму фізичної терапії для осіб із вертеброгенними торакалгіями в підгострому періоді, яка розрахована на 30 днів і включала три рухові режими: щадний, щадно-тренувальний та тренувальний. Методами й засобами фізичної терапії були кінезіотерапія, лікувальний масаж, преформовані фізичні чинники, міофасциальний реліз, концепція Малліган, кінезіотейпування, багатофункціональний тренажер С. М. Бубновського й петлів TRX. Унаслідок проведеної програми показники больових відчуттів у стані спокою при активних рухах та під час пальпації значно покращилися в основній групі (ОГ) порівняно з контрольною (КГ). Під час обстеження пацієнтів із вертеброгенною тораколгією нами виявлено перенапругу трапецієподібного м’яза, яка в динаміці із 65,3 % знизилася до 29 % у пацієнтів ОГ, значення в представників КГ теж покращилося з 65,8 % до 48 %, однак показник був трошки гірший у КГ, порівняно з ОГ (p<0,05); показник ромбоподібного м’яза з 31 % знизився до 18,2 % в ОГ, у хворих КГ – із 31,7 % до 20,8 %. Висновки. За результатами дослідження доведено ефективність програми фізичної терапії для осіб із вертеброгенними тораколгіями в ОГ, порівняно з КГ, яка займалася за програмою лікувального закладу.

Резюме. Серед пацієнтів з атеросклеротичною оклюзією термінального відділу аорти і магістральних артерій нижніх кінцівок частота уражень брахіоцефальних артерій сягає 40–72 %. Мета дослідження – покращити результати лікування пацієнтів з атеросклеротичним ураженням екстракраніальних артерій в умовах розвитку віддалених ускладнень після реваскуляризації аорто-клубово-стегнового сегмента. Матеріали і методи. Серед 522 хворих, оперованих протягом 2006–2019 рр. з приводу атеросклеротичної оклюзії аорто-клубово-стегнової зони у віддаленому післяопераційному періоді, діагностовано 148 (28,35 %) пізніх ускладнень. Серед них у 132 (89,19 %) виявлено атеросклеротичне ураження внутрішньої сонної артерії (ВСА). Характер атеросклеротичного ураження, ступінь оклюзивного процесу і стан церебральної гемодинаміки визначали за допомогою ультрасонографа «Siemens Acuson S2000», магнітно-резонансного томографа Tesla Excelart Vantage Toshiba Medical System, комп’ютерної томографії із ангіопідсиленням на апараті Philips Brilliance 64. Результати. У пацієнтів із атеросклеротичним ураженням екстракраніальних артерій найчастіше виявляли безсимптомне ураження у 61 (70,12 %) спостереженні, транзиторну ішемічну атаку – в 17 (20,99 %) осіб. Набагато рідше було діагностовано інсульт доконаний – у 2 (2,30 %) хворих. При хірургічній корекції кровообігу по внутрішній сонній артерії виконали 43 (49,43 %) класичних каротидних ендартеректомій (КЕ), 23 (26,44 %) – ретроградних КЕ, 11 (12,64 %) – еверсійних КЕ. У 8 спостереженнях (9,19 %) здійснене стентування ВСА. Після КЕ ВСА 85 пацієнтам проведено хірургічне втручання з приводу віддалених ускладнень оперативного лікування аорто-клубово-стегнового артеріального басейну. В 78 (91,76 %) спостереженнях повторна реконструктивна операція пізніх ускладнень здійснена одномоментно із КЕ ВСА. Наступним етапом хірургічного лікування було оперативне втручання при різних формах пізніх ускладнень реконструкції аорто-стегнового артеріального басейну. Діагностовано 8 (9,41 %) тромбозів реконструйованих сегментів. Повторні хірургічні втручання у 2 спостереженнях не мали успіху й у них була проведена ампутація нижньої кінцівки. Висновки. Виконання КЕ в поєднанні із хірургічним лікуванням віддалених ускладнень реваскуляризації атеросклеротичного ураження аорто-клубово-стегнового артеріального басейну дало можливість попередити розвиток неврологічних ускладнень і досягти в 94,1 % хороших результатів у хірургічному лікуванні поєднаного атеросклеротичного ураження ВСА і віддалених ускладнень реконструктивних операцій атеросклеротичної оклюзії аорто-клубово-стегнової артеріальної зони.

У статті розкрито проблему технологічного забезпечення ситуативної тривожності майбутніх практичних психологів. Визначено, що під технологією розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів розуміємо комплексну систему технологічних процедур, що спрямована на зниження рівня прояву ситуативної тривожності. Сформульовано мету, принципи технології. Обґрунтовано, що теорія поетапного формування розумових дій (О. Леонтьєв, П. Гальперін, Д. Ельконін, Н. Тализіна та ін.) і принцип соціального генезу вищих психічних функцій (Л. Виготський) є методологічною основою розробки технології саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів. Установлено основні етапи технології: діагностичний, підготовчий, основний, підсумковий (контрольний). Визначено мету кожного з етапів: (діагностичний етап – виявлення рівня прояву ситуативної тривожності щодо проведення формувального етапу технології; підготовчий етап – активізація студентів, надання інформації про методи саморегуляції ситуативної тривожності; усвідомлення студентами необхідності зниження ситуативної тривожності; основний етап – зовнішня регуляції довільної дії щодо застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності: за допомогою викладача; самостійно, коли вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям упевненості; довільна регуляція дій у процесі застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності; підсумковий (контрольний) етап – повторне визначення рівня прояву ситуативної тривожності щодо виявлення ефективності технології). Розроблено технологічну карту механізму розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів, де, окрім мети, визначено засоби й очікуваний результат на кожному етапі реалізації технології. Послідовно розкрито суть кожного з етапів. Очікується, що в процесі послідовної реалізації кожного з етапів сформуються навички саморегуляції ситуативної тривожності та ефективні патерни поведінки в ситуаціях, які можуть викликати тривожність майбутніх психологів.

Нині за кордоном утилізують відходи швидше, ніж вони накопичуються. Для цього використовують альтернативні методи та екологічні матеріали, які мінімізують їх утворення. В Україні використовують шкідливі матеріали, які забруднюють довкілля, а також відсутні екологічні методи утилізації відходів. В Україні однією з найважливіших і найактуальніших проблем забруднення довкілля є неконтрольоване накопичення відходів та захоронення на полігонах. Проаналізовано основні тенденції розвитку методів і систем управління відходами. Оцінено сучасний стан та проблеми управління відходами в Україні та Львівській області. Виявлено тенденцію постійного зростання обсягу відходів. Простежено динаміку утворення відходів за категоріями матеріалів та класами небезпеки. Виконано аналіз утворення та утилізації відходів у Львівській області за 2010–2017 рр. Виконано регресійний аналіз зміни обсягу спалених відходів у Львівській області для отримання енергії і зміни показників утворення відходів І класу небезпеки. Встановлено, що відходи І класу небезпеки з 2000 по 2017 рр. змінюються в поліноміальній залежності 2-го степеня. Використання цих залежностей дасть змогу спрогнозувати зміни обсягів відходів у Львівській області. В Україні для сталого розвитку потрібно впроваджувати інтегровані системи управління відходами на регіональному та локальному рівнях. Тому для оптимальної моделі управління відходами потрібно запобігати утворенню та накопиченню відходів та повторно використовувати ті, що містяться на полігонах та сміттєзвалищах.

Мета. Виявлення шляхом емпіричного дослідження вербальних ознак неправдивості або правдивості письмового тексту на матеріалі рідної (української) та першої іноземної (англійської) мов. Методи. Учасниками емпіричного психолінгвістичного дослідження стали 200 студентів, котрі отримали завдання створити українською або англійською мовами два описи подій: один правдивий, а інший – неправдивий на ту ж тему. У загальному було проаналізовано 15 показників, які можуть свідчити про неправдивість письмового тексту. Для виявлення статистично значимої різниця застосовано t-критерій Стьюдента та Т-критерій Вілкоксона, для виявлення залежності між показниками – кореляційний аналіз Спірмена. Результати. Проведене дослідження підтвердило, що незалежно від мови (української чи англійської) правдиві тексти довші за неправдиві у більшості випадків, вони також більше наповнені емотивно-сенсорними та просторовими деталями, містять чисельні згадки особи мовця (самореференцію), натомість неправдиві тексти частіше актуалізують відмінні від правдивих домінуючі концепти. При аналізі англійських текстів, написаних українськими студентами, підтвердились наступні критерії неправдивості писемного мовлення: “лексичне розмаїття” мовлення; нерелевантність та надлишковість певної інформації, повтори; менша кількість числівників. Окремо підтверджено, що для українських неправдивих письмових текстів властиві порушення хронології подій та невиправдані контекстом зміни наративної перспективи. Не знайшли значимого статистичного підтвердження неправдивості писемного мовлення для обох мов такі ознаки: співвідношення довжини прологу щодо довжини всього тексту; наявність модифікуючих прислівників; наявність двозначних або неоднозначних, неконкретних номінацій; спонтанні виправлення на письмі; частотність вживання займенників першої особи множини та третьої особи однини і множини. Висновки. Існує низка вербальних ознак, за якими неправдивий письмовий текст відрізняється від правдивого, не зважаючи на той факт, що за своєю природою неправдиве мовлення є прихованим кодом та імітацією будь-якого типу правдивого мовлення. Однак ці критерії частково різняться для текстів, написаних українською та англійською мовами.

Актуальність. На сьогодні рання комплексна нейрореабілітація визнана невід’ємним елементом надання медичної допомоги пацієнтам, які перенесли інсульт, здатним зменшити тяжкість його наслідків. Результати досліджень демонструють можливість стимуляції пластичності мозку терапією вимушеними рухами (Constraint-Induced Movement Therapy – CIMT), що проявляється збільшенням кіркового представництва кисті, ступінь якого корелює з поліпшенням функції руки. Мета дослідження. Вивчення ефективності методики фізичної терапії вимушеними рухами в реабілітації хворих з постінсультними порушеннями рухової функції верхньої кінцівки. Матеріали та методи. У рамках дослідження нами була застосована терапія рухом, індукованим обмеженням, у 38 хворих у пізньому відновлювальному періоді мозкового інсульту. Групу контролю склали 34 особи; групи були зіставні за статевими, віковими характеристиками, ступенем геміпарезу, давністю інсульту тощо (середній вік хворих склав 63,2 ± 4,8 роки). Критеріями включення в основну групу за характером порушення рухової функції були можливість активного розгинання зап’ястя не менше 20 градусів, суглобів кисті – 10 градусів. Оцінку функціональної активності верхньої кінцівки про- водили за шкалою Фугл-Мейєра (Fugl-Meyer Assessment оf Physical Performance, FMA). Повторне обстеження хворих обох груп проводилось через 4 тижні реабілітації, протягом яких в основній групі застосовувалась мето- дика CIMT тривалістю не менше 4-х годин на день. Результати дослідження та їх обговорення. Первинне обстеження пацієнтів показало, що в обох групах виявлено ознаки порушення рухової функції верхньої кінцівки за всіма доменами шкали FMA: загальний бал в основній групі склав 39,44 ± 4,37 бала при оптимальному значенні 64 бали, в контрольній – 37,55 ± 3,51 бали. При повторному обстеженні зафіксовано покращення показників рухової функції верхньої кінцівки за доменом “плече – передпліччя” 26,44 ± 1,11 % і 21,96 ± 2,72 % (р < 0,05), за доменом “зап’ястя” – 8,18 ± 0,11 % і 7,21 ± 0,38 % (р < 0,05), за доменом “кисть” – 11,17 ± 0,42 % і 9,53 ± 0,31 % (р < 0,05) в основній та контрольній групах відповідно. Висновки. Застосування в реабілітації хворих з легкими й помірними парезами руки постінсультного ґенезу методики кінезотерапії з обмеженням функції неушкодженої кінцівки сприяє кращому відновленню рухової функції паретичної руки. Перспективи подальших досліджень. Подальше вивчення застосування методики CIMT для відновлення рухової функції при синдромі центрального геміпарезу.

Вибір методу лікування при переломі плечової кістки пластиною (відкрита репозиція і внутрішня фіксація) або використовуючи інтрамедулярний остеосинтез є дуже спірним. Ми порівняли результати (зрощення переломів, повторна операція і побічні ефекти) інтрамедулярної фіксації стрижнем та пластиною в пацієнтів із переломами проксимального відділу плечової кістки, а також її діафіза та дистального відділу. Не було виявлено значних відмінностей між інтрамедулярною фіксацією стрижнем і пластиною щодо зрощення перелому, повторної операції або побічних ефектів у пацієнтів із переломами проксимального відділу або діафіза плечової кістки. Доказової бази щодо порівняння інтрамедулярних стрижнів із пластинами при переломах дистального відділу плечової кістки недостатньо. На підставі наявних даних не можна дати жодних рекомендацій. Хірургам, можливо, доведеться продовжувати діяти на власний розсуд, виходячи з особистих переваг, досвіду, а також залежно від характеристик пацієнта та особливостей перелому, перш ніж буде доступна достатня доказова база.

Purpose. The article is devoted to the identification of manipulative headlines in the media space of Ukrainian-language online publications in 2020 and the analysis of manipulative technologies applied to them. The purpose of the article is to identify manipulative technologies applied to headlines in the modern Ukrainian-language media space.Methods. To achieve this goal, the paper uses appropriate research methods: the method of continuous sampling for the selection of manipulative media headlines that occur in online publications; method of content analysis to study the implicative content of manipulative titles of publications of Ukrainian online publications in 2020. Results. The title in the online edition is a communicative unit that performs a number of functions: nominative-informational, advertising-expressive, graphic-distinctive.Manipulative technologies used by journalists and editors for verbal design of headlines of materials published in online publications are analyzed. Among them – the use of stereotypes, labeling, repetition of information, anonymous authority, statement of fact, distraction, the principle of contrast, psychological shock.Conclusions. As a result of the content analysis, which was to identify the implicative content of manipulative titles of Ukrainian online publications in 2020, the authors of this investigation found that journalists and editors productively use manipulative technologies that increase clickability and, consequently, bring profit to owners media. But there is a trend: the more actively mass media use these technologies, i.e. the clickability increases, the lower the quality of information content in the media space. Poor performance of the main function of mass media in society – information – causes a violation of the process of socio-political communication. The analyzed techniques create manipulative content, the purpose of which is to attract the attention of media consumers (the main thing is the advertising-expressive function of headlines), which play an important role in the media space, because they disseminate information on social networks or orally.Key words: manipulation, media manipulation, manipulation technology, content. Мета. Стаття присвячена виявленню маніпулятивних заголовків у медіапросторі україномовних інтернет-видань за 2020 рік, їхніх комунікативних функцій, аналізу маніпулятивних технологій, що застосовуються до них. Мета статті – виявити маніпулятивні технології, що застосовуються до заголовків у сучасному україномовному медіапросторі.Методи. Для досягнення поставленої мети в роботі використано відповідні методи дослідження, а саме: метод суцільної вибірки для добору маніпулятивних медіазаголовків, що трапляються в інтернет-виданнях; метод контент-аналізу для вивчення імплікатурного змісту маніпулятивних заголовків публікацій українських інтернет-видань 2020 року.Результати. Заголовок в інтернет-виданні – комунікативна одиниця, яка виконує низку функцій: номінативно-інформаційну, рекламно-експресивну, графічно-видільну.Проаналізовано маніпулятивні технології, які журналісти та редактори використовують для вербального оформлення заголовків матеріалів, які розміщують в інтернет-виданнях. Серед них використання стереотипів, наклеювання ярликів, повтор інформації, анонімний авторитет, констатація факту, відволікання уваги, принцип контрасту, психологічний шок.Висновки. У результаті проведеного контент-аналізу, що полягав у виявленні імплікатурного змісту маніпулятивних заголовків публікацій українських інтернет-видань 2020 року, автори цієї розвідки з’ясували, що журналісти та редактори продуктивно застосовують маніпулятивні технології, які підвищують клікабельність, а отже, приносять прибуток власникам медіа. Але виявляється тенденція: чим активніше масмедійники використовують ці технології, тобто росте клікабельність, тим нижча якість інформаційного контенту в медіапросторі. Неякісне виконання основної функції масмедіа в суспільстві – інформування – спричиняє порушення процесу суспільно-політичної комунікації. За допомогою проаналізованих технік створюється маніпулятивний контент, мета якого – привернути увагу медіаспоживачів (головною стає рекламно-експресивна функція заголовків), які відіграють важливу роль у медіапросторі, оскільки саме вони поширюють інформацію в соціальних мережах чи усно.Ключові слова: маніпуляція, медіаманіпуляція, технологія маніпулювання, контент.

У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної психології проблеми порушень психоемоційної сфери, а саме: тривожності та агресії внутрішньо переміщених осіб молодшого шкільного віку, що може мати серйозні наслідки, які впливатимуть на все подальше життя. Тому актуальним є дослідження означених порушень і знаходження засобів і методів надання психологічної допомоги дітям – мігрантам. Проаналізовано різні наукові підходи до дослідження поставленої проблеми. Було визначено, що тривожність та агресія виступають найбільш вираженими емоційними порушеннями, які прослідковуються у внутрішньо переміщених дітей молодшого шкільного віку. Метою дослідження було вивчення особливостей емоційних порушень у внутрішньо переміщених дітей-мігрантів, а також розробка та апробація програми роботи практичного психолога з означеною категорією молодших школярів. Емпіричне дослідження психоемоційного стану, рівня агресії і тривожності у внутрішньо перемішених дітей молодшого шкільного віку показало, що майже всі показники тривожності і агресії знаходяться на високому та середньому рівні, тобто більша частина досліджуваних мають тенденцію до проблем з емоційним станом. Виходячи з аналізу проведеного дослідження, були розроблені психокорекційні заняття, спрямовані на корекцію тривожності та агресії внутрішньо перемішених дітей молодшого шкільного віку за допомогою арт-терапії. Після проведення корекційної роботи серед дітей з високими показниками тривожності та агресії, була проведена повторна діагностика, яка показала статистично значуще зниження результатів тривожності і агресії та покращення психоемоційного стану внутрішньо переміщених дітей молодшого шкільного віку. Висновки. Обгрунтовано застосування одержаних результатів дослідження в практичній роботі шкільних психологів, а саме: розроблену та апробовану психокорекційну програму роботи практичних психологів з психоемоційними порушеннями у внутрішньо переміщених молодших школярів, а також, діагностичні методи для виявлення групи ризику – дітей молодшого шкільного віку з емоційними порушеннями, а саме підвищеною тривожністю, агресією та низьким рівнем адаптації з метою соціально-психологічної підтримки.

Вступ. Незважаючи на те, що безпосередні результати хірургічного лікування варикозної хвороби вен нижніх кінцівок(ВХНК) є загалом успішними, рецидиви захворювання виникають від 20% до 80% пацієнтів, в залежності від періоду післяопераційного спостереження. Середня різниця у часі між первинною операцією та хірургічною корекцією рецидиву може складати від 6 до 20 років. Мета дослідження. Оцінити результати лікування рецидивів варикозної хвороби вен нижніх кінцівок з трофічними виразками при використанні ендовенозних методик та класичної хірургії. Матеріали та методи. У дослідження було включено 23 хворих з рецидивами варикозної хвороби вен нижніх кінцівок у стадії С6 після втручань з кросектомією. Пацієнтів було розділено на дві групи. В І групу було включено 12 пацієнтів, яким було проведено корекцію рецидиву шляхом повторної спроби кросектомії та хірургічного видалення вен шляхом стрипінгу та мініфлебектомії. У ІІ групу ввійшли 11 пацієнтів, яким було проведено корекцію рецидиву шляхом комбінованих ендовенозних втручань з використанням радіочастотної абляції залишеної культі та невидаленої частини саженних стовбурів, склеротерапії зон неоваскуляризації та хірургічним видаленням варикозно-деформованих притоків. Результати досліджень та їх обговорення. Через 2 місяці після проведення втручань венозні трофічні виразки за-гоїлися у 10 хворих (83,3%) І групи та 11 хворих (100,0%) ІІ групи. Швидкість епітелізації виразок протягом всього періоду спостереження була співставною у обох групах і склала 42,1 ± 6,4 доби (І група) та 39,2 ± 6,1 діб (ІІ група). При цьому протягом першого місяця зменшення площі виразки, у відношенні її у порівнянні зі станом перед операцією у хворих I групи у 2,3±0,5 (p>0,005), у хворих IІ групи у 2,1± 0,4 (p>0,005). Повторне відкриття виразки, протягом дворічного періоду спостереження, відбулося у 3 хворих (25,0%) І групи. При УЗ-дослідженні у всіх них було виявлено значний горизонтальний рефлюкс по неспроможніх перфорантних венах у підвиразковій ділянці. Рецидивів виразки у ІІ групі не спостерігалося. Висновки. Ретельне обстеження хворих перед операцією, використання інтраопераційного УЗ-контролю та моніторинг у післяопераційному періоді дозволяють зменшити кількість тактичних помилок у лікувальному процесі рецидивів варикозної хвороби. Використання ендовенозних методів в лікуванні рецидивів варикозної хвороби вен нижніх кінцівок дозволяє покращити результати лікування та зменшити кількість ускладнень. Ключові слова: варикозна хвороба, радіочастотна абляція, венозна гемодинаміка, трофічні виразки, рецидив.

Мета дослідження. Підвищення ефективності діагностики мілкого присінка рота та порушень архітектоніки присінка рота. Методи дослідження. Обстежено 30 осіб віком 12–15 років із наявними зубощелеповими аномаліями, яких було розділено на дві групи, рандомізовані за віком та статтю. У І групі хворих (15 осіб) глибину присінка рота оцінювали за способом, запропонованим Т.В. Закировим (2005 рік). У ІІ групі (15 хворих) глибину присінка рота визначали запропонованим нами способом. Наукова новизна. У розробленому нами способі вимірювання глибини присінка рота ми усунули низку важливих моментів, які спростили вимірювання глибини присінка рота для лікаря, що забезпечило візуалізацію прикріпленої частини ясен, тобто справжньої глибини присінка рота, та зменшило кількість діагностичних помилок за гіпертрофічного гінгівіту, що є важливим саме для цієї вікової категорії пацієнтів. Висновки. Визначення глибини присінка рота й аномалій його архітектоніки є важливим моментом в огляді пацієнта. Нами розроблений спосіб вимірювання присінка рота, який візуалізує прикріплені ясна та спрощує огляд цієї анатомічної структури лікарем. У разі використання запропонованого нами способу вимірювання присінка рота запобігаємо багатьом діагностичним помилкам. Результати повторно проведеного дослідження розробленим нами методом у І групі хворих достовірно відрізнялися від показників, отриманих способом вимірювання глибини присінка рота, запропонованим Т.В. Закировим (p ≤ 0,05). У 90,0% обстежених пацієнтів (27 осіб) діагностовано порушення архітектоніки присінка рота (аномальне прикріплення вуздечки верхньої і/або нижньої губи, наявність сполучнотканинних тяжів у проєкції ікол та премолярів), у 46,7% обстежених (12 осіб) виявлено мілкий присінок рота (менше ніж 5 міліметрів).

Резюме. Бешиха вважається однією з найбільш неприємних та небезпечних хвороб, яка в більшості викликається бактеріальною інфекцією та проявляється у вигляді запалення шкірних покривів різної інтенсивності та симптомів ендогенної інтоксикації. Вчасне виявлення захворювання та призначення патогенетично обґрунтованого лікування є запорукою успіху в лікуванні даної патології. Мета дослідження – встановити особливості перебігу сучасної бешихи. Матеріали і методи. При дослідженні використано дані літературних джерел та опрацьовано 147 історії хвороб з архівних документів. Групи порівняння були зіставними за віком, статтю, за локалізацією запального вогнища, за кратністю захворювання, за тяжкістю перебігу захворювання, сезонністю. У роботі ми дотримувалися клінічної класифікації бешихи за В. Л. Черкасовим. Отримані дані обробляли на персональних комп’ютерах за допомогою пакета прикладних програм EXCEL-2003. Результати. Хворих поділили на три групи: з первинною, із рецидивною та повторною бешихою. Серед хворих переважали жінки. Найбільша кількість пацієнтів госпіталізована влітку та весною – 47 хворих, літом – 73, восени – 15 і взимку – 12, тобто в літньо-осінньому періоді бешихове запалення розвивається більше, ніж у три–чотири рази частіше (81,6 %), порівняно із зимово-весняним (18,3 %). За кратністю захворювання поділ такий: первинна бешиха – 101 (68,7 %) осіб, значно переважає над іншими формами, рецидивна – 30 (20,5 %) і повторна – 16 (10,8 %). Ступінь тяжкості хвороби у 58,5 % обстежуваних був середньо-тяжким. Серед клінічних форм еритематозну форму діагностовано у 49,7 % хворих, еритематозно-бульозну – у 24,5 %, еритематозно-геморагічну і бульозно-геморагічну – в 25,8 %. Висновки. Бешиха частіше спостерігалася у жінок, мала чітку літньо-осінню сезонність. Реєструється переважно первинна бешихова інфекція, еритематозна форма значно частіше за геморагічні. Перебіг середньої тяжкості превалює над легким і тяжким. Найчастіше запальний процес уражає нижні кінцівки. У клінічній картині вирізняється інтоксикаційний синдром. Ускладнення розвиваються зрідка, причому тільки локальні.

З'ясовано, що питання комплексного підходу до відновлення лісових земель, порушених внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину непромисловими методами на території Житомирського Полісся, є відносно новим і потребує подальшого вивчення. Відсутність аналогів у світовій практиці рекультивації пов'язана, передусім, із специфічним характером ушкоджень лісових земель під час видобутку непромисловими методами. У контексті роботи вивчено та класифіковано основні типи пошкоджень вкритих лісовою рослинністю територій, що утворилися внаслідок видобутку бурштину. Встановлено, що одним з негативних наслідків, який істотно ускладнює відновлення пошкоджених ділянок, є значне підвищення кислотності субстратів. Розроблено комплексний спосіб відновлення порушених лісових ділянок з урахуванням їх кислотності, який охоплює стимулювання процесів природного заростання, видалення сухостійних дерев, ліквідацію захаращеності, часткове зняття попередньо нанесеного на ґрунти шару розкривних порід та засипання ям, планування поверхні ґрунту та низку агротехнічних заходів. Так, зокрема, в разі виявлення середнього значення рН верхнього шару субстрату ділянки в межах 5,5-7,0 – залишають її під природне поновлення, проводячи догляд за лісовими насадженнями, що існували на ній до пошкодження з урахуванням сучасного стану ґрунту. Якщо рН становить 3,5-5,5, додатково вносять мінеральні добрива, готують ґрунт під посадку ацидофільних культур, створюють лісові культури за прийнятими в лісовому господарстві технологіями та схемами змішування відповідно до типів лісорослинних умов та типів лісу. Якщо показник рН < 3,5, додатково проводять вапнування закислених ґрунтів, вносять доломітовий вапняк, проводять оранку та висівають навесні однорічні сидеральні культури трав'яних рослин, виконують повторну оранку наступної весни, вносять мінеральні добрива, створюють лісові культури з переважанням швидкорослих деревних видів, здатних ефективно депонувати вуглець. Окрім цього, за важкого ступеня ушкодження ділянок у контексті реабілітації територій, запропоновано облаштування пожежних водойм відповідних параметрів, використовуючи при цьому вийнятий, під час створення чаші ґрунт для відсипання під'їзних шляхів та ремонту ґрунтових лісових доріг.

Питання активного виявлення і своєчасного лікування ускладнень цукрового діабету (ЦД) на ранніх стадіях залишаються актуальними.Мета дослідження полягала у вивченні динаміки поширеності діабетичної ретинопатії (ДР) у дорослих хворих на ЦД, враховуючи тип і тривалість захворювання, стать і вік хворих, місце їх проживання, ступінь компенсації вуглеводного обміну, а також в оцінці абсолютного і відносного ризику розвитку ДР.Матеріали і методи. У 13 сільських районах і п’яти містах обласного підпорядкування Закарпатської області у 2009 році обстежена випадкова вибірка хворих на ЦД 1-го і 2-го типів (2103 особи) у віці понад 18 років. На другому етапі дослідження (2012 рік) здійснювалося повторне обстеження (ре-скринінг) випадкової вибірки хворих на ЦД 1-го і 2-го типів (1947 хворих).Результати. Частота ДР становить 54,5 % і є вищою серед хворих на ЦД 1-го типу — 63,1 % порівняно з хворими на ЦД 2-го типу — 48,6 %. Поширеність макросудинних ускладнень в групі хворих на ДР була вірогідно вищою, здебільшого при ЦД 1-го типу порівняно із групою хворих без ДР. Наявність ДР у хворих на ЦД 1-го типу визначає високий відносний ризик розвитку синдрому діабетичної стопи, діабетичної дистальної полінейропатії, діабетичної катаракти, інфаркту міокарда. Найбільший абсолютний і відносний ризик розвитку ДР був пов’язаний з тривалістю ЦД понад 5 років, рівнем HbA1c понад 7,5 %, наявністю діабетичної нефропатії та артеріальної гіпертензії.Висновки: поширеність всіх стадій ДР вірогідно вища при ЦД 1-го типу, ніж при ЦД 2-го типу і зростає зі збільшенням тривалості ЦД, досягаючи максимального значення за наявності ЦД 1-го типу понад 20 років і 67,4 % за наявності ЦД 2-го типу протягом 15–20 років. При вивченні ризику розвитку ДР у дорослих хворих на ЦД статистично значуща позитивна кореляція ДР отримана з тривалістю діабету, віком хворих, рівнями HbA1c, систолічного і діастолічного АТ, наявністю мікроальбумінурії.

Мета. Визначити ефективні заходи профілактики та ліквідації інтраопераційних і післяопераційних ускладнень при застосуванні VATS у хворих на туберкульоз (ТБ) легень. Матеріали та методи. Із 2008 по 2020 р. фтизіатричним пацієнтам було виконано 133 VATS-операції, а саме: атипова сегментектомія – 29 (21,6 %) випадків, типова сегментектомія – 49 (36,9 %), лобектомія – 49 (36,9 %), білобектомія – 2 (1,5 %), пульмонектомія – 4 (3,1 %). Хворих із діагнозом уперше діагностованого ТБ було 62 (46,3 %), із множинною лікарською стійкістю – 45 (34,4 %), із широкою лікарською стійкістю – 26 (19,3 %). Інтраопераційні ускладнення було зафіксовано в 5 (3,8 %) пацієнтів: 2 інтраопераційні кровотечі та 3 надриви паренхіми легені. Післяопераційні ускладнення було виявлено у 21 хворого (16,1 %): пізнє розправлення легені – 4 (3,1 %), післяопераційний плевральний випіт – 4 (3,1 %), дихальна недостатність – 3 (2,3 %), дисбіоз кишківника – 1 (0,8 %), серома післяопераційної рани – 2 (1,5 %), нагноєння післяопераційної рани – 5 (3,8 %), неспроможність кукси бронха із залишковою плевральною порожниною – 2 (1,5 %). Ефективність лікування становила 96,9 %. Результати та їх обговорення. Для профілактики ускладнень при VATS потрібно зважено відбирати пацієнтів для втручання, оцінювати рентгенологічну картину патологічних змін на доопераційному етапі, визначати безпечну ділянку для встановлення першого торакопорту. Важливими є виконання зручного мініторакотомного доступу довжиною до 8 см у V або VI міжребер’ї та використання ранорозширювачів невеликого розміру. Ретельна лімфодисекція в корені частки легені, пересічення та прошивання виділених окремих елементів кореня легені є запорукою спроможності та міцності механічного шва. Передопераційна корекція гемостазу залежно від віку, ваги, супутньої патології є невід’ємною складовою профілактики порушень згортання крові та полягає в застосуванні гепатопротекторів, антиагрегантів й антикоагулянтів. За неможливості виконання VATS-пневмолізу, роздільної обробки елементів кореня легені, труднощів у досягненні гемостазу конверсія в широку торакотомію є надійним і дієвим методом профілактики різноманітних ускладнень. Вчасне застосування конверсії в торакотомію, накладання П-подібних швів, ре-VATS або реторакотомія, гемостатична терапія, активна аспірація, накладання штучного пневмоперитонеуму, додаткове дренування плевральної порожнини чи повторні пункції, ФБС, клапанна бронхоблокація, корекція антибактеріальної терапії, використання пробіотиків, корекція схем протитуберкульозної терапії, хірургічна обробка ран, а також комбінація цих заходів допомагають ефективно та надійно ліквідувати як інтра-, так і післяопераційні ускладнення при VATS. Висновки. На безпечність і зручність VATS впливають багато факторів. Адекватна оцінка можливості виконання такої операції, методи профілактики ускладнень та їх своєчасне застосування забезпечують прогнозований перебіг післяопераційного періоду та зменшення частоти ускладнень. Залежно від причини вчасне застосування різних методів ліквідації інтра- та післяопераційних ускладнень дає можливість ефективно та надійно розв’язати проблему. Використовуючи ці практичні методи, можна визначити правильну тактику операції та ведення післяопераційного періоду, що в результаті вплине на загальну ефективність лікування.

Проблема спайкової хвороби носить загальномедичне значення, з нею у своїй практиці постійно стикаються акушери-гі­не­ко­логи та хірурги. Спайки між органами черевної порожнини здебільшого виникають унаслідок оперативних втручань та запальних про­цесів органів малого таза. Вони призводять до таких ускладнень, як трубно-перитонеальне безпліддя, синдром хронічного тазового болю, порушення функції вісцеральних органів. Мета дослідження – визначити фактори ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку. Матеріали і методи. Було проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 187 жінок, яких прооперували з використанням лапароскопічного доступу й у якості основного або супутнього мали діагноз спайкової хвороби. Оцінили дані про соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез, вік та соціальний статус. Групу порівняння склали дані 65 жінок, у яких під час оперативного втручання не виявлено спайок у черевній порожнині. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз соматичного анамнезу жінок із наявністю спайок у черевній порожнині та без таких показав, що жінки зі спайками мали в 3,2 раза (14,97 порівняно з 4,62 %, p<0,05) частіше той чи інший вид алергії, і в 3,5 раза (10,70 та 3,07 %) – аутоімунних захворювань. В обох групах зареєстровано оперативні втручання у минулому, хоча кількість їх була майже у 6 разів вища при наявності спайкової хвороби (53,48 порівняно з 9,23 %, p<0,05). У жінок із наявністю спайок в черевній порожнині відсоток операцій на тазових органах був у 2,5 раза вищим (85,00 порівняно з 33,33 %, p<0,05), та лише в даної категорії пацієнток мало місце дренування черевної порожнини під час операції (22,4 %, p<0,05). Вивчення гінекологічної захворюваності серед обстежених показало, що пацієнтки зі спайками мали у 3,6 раза частіше запальні захворювання внутрішніх статевих органів (61,50 порівняно з 16,92 %, p<0,05), та у кожної третьої зареєстровано більше одного епізоду вказаної патології в анамнезі (33,68 %, p<0,05). Крім того, кожна п’ята жінка з наявністю спайок у черевній порожнині мала ендометріоз (17,11 порівняно з 3,08 %, p<0,05). Значна частина пацієнток зі спайками у черевній порожнині мала 2 та більше аборти у минулому, тоді як серед пацієнток групи порівнянні таких не було. Висновки. За даними дослідження, до факторів ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку належать алергічні захворювання; оперативні втручання на черевній порожнині, особливо повторні, та на тазових органах; дренування черевної порожнини після операції; запальні захворювання тазових органів та їх рецидиви; повторні хірургічні аборти.

Мета дослідження – оцінка власних результатів лікування хворих із грижами стравохідного отвору діафрагми шляхом лапароскопічної круроррафії, фундоплікації за Nissen. Матеріал і методи. За допомогою лапароскопічної технології проліковано 100 пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми в період з 2011 по 2018 рік у клініці Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. Серед них було 67 жінок і 33 чоловіки. Середній вік склав 55,3±1,3 року. Результати. Усі пацієнти пройшли обстеження в повному обсязі на передгоспітальному етапі. Діагноз підтверджували на підставі клінічних даних і результатів додаткових методів обстеження (фіброгастродуоденоскопія, комп’ютерна томографія, рентгеноскопія стравоходу та шлунка з використанням контрастної речовини). Госпіталізацію проводили в день виконання оперативного втручання. В усіх випадках виконано круроррафію, фундуплікацію за Nissen. Тривалість операції в середньому складала 150±4,6 хв. У 12 випадках подовження тривалості операції було пов’язано з виконанням симультанних операцій (у 9 випадках – холецистектомії, в 3 випадках – лапароскопічної пластики пупкової грижі). В ранній поопераційний період ускладнення зафіксовано в 1 випадку, коли виникла потреба в повторному оперативному втручанні через непрохідність стравоходу. Активацію пацієнтів проводили з першої доби. У переважній більшості випадків поопераційний період перебігав без ускладнень. Явища дисфагії спостерігали в 2 пацієнтів за умов швидкого відновлення фізіологічного харчування. Середня тривалість перебування у стаціонарі склала 3,3±0,1 доби. За період подальшого спостереження (від 1 місяця до 7 років) виявлено 2 випадки рецидиву захворювання; одна 1 пацієнтка відмовилася від повторної операції, іншій проведено повторне оперативне втручання. Висновок. Операцію в обсязі круроррафії, фундоплікації за Nissen можна вважати операцією вибору в лікуванні пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми.

Мета: проаналізувати динаміку показників первинної інвалідності внаслідок травм опорно-рухового апарату й ефективності індивідуальних програм реабілітації в Україні та Івано-Франківській області. Матеріали і методи. За даними офіційних довідково-статистичних матеріалів вивчено показники первинної інвалідності, результати переогляду осіб з інвалідністю і виконання індивідуальних програм реабілітації в Україні та Івано-Франківській області за 2011–2020 рр. Результати. Встановлено, що показники первинної інвалідності внаслідок травм, отруєнь та нещасних випадків у динаміці за 2011–2020 рр. демонструють тенденцію до зниження, в Україні загалом більше (темп зниження -33,4 % серед дорослого населення і -22,7 % – серед працездатного), ніж в Івано-Франківській області (-16,7 % і -17,7 % відповідно). Показано, що розподіл за важкістю інвалідизації за останнє десятиріччя залишався практично незмінним у цілому по Україні (з 7,3 до 7,2 % – перша група, з 29,5 до 28,1 % – друга і з 63,2 до 64,7 % – третя) та характеризувався зростанням частки третьої групи в Івано-Франківській області (з 66,4 до 72,3 %) на тлі зниження питомої ваги другої (з 27,5 до 18,7 %) та незначного зростання першої (з 6,1 до 9,0 %) групи. Виявлено, що при переогляді абсолютну більшість повторно визнавали особами з інвалідністю і їх частка за 2011–2020 рр. мала висхідний тренд (з 97,5 до 98,5 % в Україні та з 96,0 до 99,7 % в Івано-Франківській області). При цьому в області зменшилась частка тих, у кого полегшилась важкість інвалідності (з 7,7 до 3,7 %) та знизився показник повного виконання Індивідуальних програм реабілітації (з 24,1 до 1,9 %), рівні якого суттєво нижчі, ніж середньоукраїнські (40,8–44,0 %). Висновок. Необхідно вдосконалити систему реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату на регіональному рівні.

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

Мета роботи: покращити результати лікування хворих із синдромом гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу за рахунок вдосконалення методів місцевого ендоскопічного гемостазу. Матеріали і методи. До рандомізавоного, проспективного дослідження були залучені хворі з проявами синдрому гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу, де в хірургічній клініці ДЗ ДМА МОЗ України поряд з діагностичним езофагогастордуоденоскопічним дослідженням впроваджували удосконалені лікувальні ендоскопічні маніпуляції та операції з метою створення стійкого місцевого ендоскопічного гемостазу. За отриманими нами даними виразкова хвороба дванадцятипалої кишки посідала перше місце серед захворювань, що спричиняли гостру кровотечу в просвіт верхнього відділу травного каналу. При синдромі гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу структуру нозологічних одиниць можна представити так: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки – 67,8 %, виразка шлунка – 32,2 %. Результати досліджень та їх обговорення. В результаті проведеного аналізу розподілу станів місцевого гемостазу за Forrest І клас небезпеки (Forrest І) встановлено в 39,5 % випадків, а ІІ клас небезпеки (Forrest ІІ) – у 60,5 % випадків. На основі аналізу проведеного дослідження створено інтегральну шкалу визначення ризику виникнення рецидиву кровотечі. Високий ризик виникнення кровотечі встановлювали при інтегральній оцінці від 20 до 30 балів, середній ризик – від 13 до 20 балів, низький ризик – до 12 балів. У період 2016–2017 рр. при активному застосування методів місцевого ендоскопічного гемостазу та ендоскопічного моніторингу в комплексі консервативної терапії у хворих із синдромом гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу вдалося істотно знизити питому вагу операційних втручань з 13,1 до 8,2 % випадків. З метою раннього виявлення стигматів виникнення рецидивної кровотечі і проведення заходів щодо профілактики її виникнення проведення ендоскопічного моніторингу показано всім хворим із синдромом гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу. З метою тимчасової зупинки кровотечі і підготовки хворого до проведення відстроченої операції в разі надзвичайно високого ризику операційного втручання у хворих із синдромом гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу доцільне повторне застосування методів місцевого ендоскопічного гемостазу. Застосування комплексу консервативної терапії у хворих із синдромом гострої кровотечі в просвіт верхнього відділу травного каналу виразкового генезу дозволило знизити кількість операційних втручань в 2,5 раза завдяки широкому впровадженню методів місцевого ендоскопічного гемостазу, ендоскопічної профілактики виникнення рецидивної кровотечі та ендоскопічному моніторингу.

Вступ. Легені належать до органів, які особливо чутливі до системних патогенних чинників, зумовлених гострою крововтратою та ішемічно-реперфузійним синдромом. В їх основі лежить активація процесів ліпопероксидації з виснаженням антиоксидантного захисту. Однак динаміку вмісту відновленого глутатіону (GSH) у легенях за умов гострої крововтрати, ішемії-реперфузії кінцівки та їх поєднання вивчено недостатньо, немає даних про коригувальний вплив карбацетаму. Мета дослідження – зʼясувати особливості порушень вмісту відновленого глутатіону в легенях щурів у динаміці гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки, та ефективність їх корекції карбацетамом. Методи дослідження. Дослідження проведено на 216-ти білих нелінійних щурах-самцях масою 200–220 г. Усі експерименти виконано під тіопентал-натрієвим наркозом. У тварин моделювали ішемію-реперфузію кінцівки, гостру крововтрату і поєднували ці ушкодження. В окремій групі проводили корекцію виявлених порушень карбацетамом. Через 1 і 2 год, а також через 1, 7 та 14 діб у легенях піддослідних тварин визначали вміст GSH. Результати й обговорення. За умов ішемії-реперфузії кінцівки вміст у легенях GSH через 1 год експерименту, порівняно з контролем, істотно зростав, що, очевидно, мало компенсаторний характер. У подальшому показник статистично вірогідно знижувався, проте до 14 год повторно підвищувався і досягав рівня контролю. При гострій крововтраті вміст GSH у всі терміни спостереження, порівняно з контролем, суттєво знижувався і ставав меншим порівняно з групою, в якій моделювали лише ішемію-реперфузію кінцівки. Після ускладнення гострої крововтрати ішемією-реперфузією кінцівки глутатіонова антипероксидазна система порушувалась ще більше, особливо через 7 і 14 діб експерименту. Застосування карбацетаму за умов ішемії-реперфузії кінцівки, гострої крововтрати та їх поєднання супроводжувалося вираженим позитивним ефектом, який полягав у зменшенні затрат GSH у нейтралізації прооксидантних чинників і ендотоксинів у легенях. Висновки. Моделювання гострої крововтрати та її ускладнення ішемією-реперфузією кінцівки, порівняно з контролем, супроводжується зменшенням вмісту в легенях GSH з 1 год до 14 діб. Додаткова ішемія-реперфузія кінцівки через 7 і 14 діб призводить до статистично більшого зниження досліджуваного показника. Застосування за цих умов карбацетаму, порівняно з тваринами без корекції в легенях, через 7 і 14 діб супроводжується меншим виснаженням GSH.

Вступ. Остеохондроз поперекового відділу хребта є однією з найчастіших причин болю в нижній частині спини. Консервативне лікування дозволяє отримати добрий результат у переважної більшості пацієнтів. Проте в великої кількості хворих така тактика виявляється неефективною. Відкриття лазерних технологій та впровадження їх в медичну практику призвели до популяризації малоінвазивних методів лікування. Лазерна вапоризація міжхребцевих дисків дозволяє усунути больовий та корінцевий синдроми за допомогою випарювання (вапоризації) невеликого об’єму пульпозного ядра. Мета дослідження. Провести ретроспективний аналіз лікування стабільних форм остеохондрозу поперекового відділу хребта. Матеріали та методи. В клініці кафедри загальної хірургії ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за 2009–2019 роки було проліковано 1126 пацієнтів зі стабільними формами остеохондрозу поперекового відділу хребта. Всі хворі були працездатного віку. Серед них було 630 жінок (56,0%), 496 чоловіків (44,0%). Хворих поділено на три групи: 1 – хворі, яким проводилось консервативне лікування (584); 2 – хворі, яким проводилось відкрите оперативне втручання (303); 3 – хворі, яким проводилась черезшкірна лазерна вапоризація міжхребцевого диску (239). Результати досліджень та їх обговорення. Відмінний та добрий результат серед всіх хворих першої групи, що спостерігались нами протягом першого року, склав 68%. 42 хворих з цієї групи були прооперовані через відсутність ефекту від консервативного лікування в різні терміни від початку терапії. Серед хворих другої групи кількість відмінних та добрих результатів склала протягом першого року 74%. Більшість хворих повернулись на свою попередню роботу. 37 хворих були вимушені змінити роботу. Повторно прооперовано 21 хворого: 18 хворих на інших рівнях та 3 хворих на рівні попереднього оперативного втручання. Серед хворих ІІІ групи протягом 1 року успішні результати простежувалися в 77,1%. У 15 хворих покращення не виявлено. Один був прооперований відкритим методом. Висновки. Черезшкірна лазерна вапоризація міжхребцевих дисків є альтернативою відкритому хірургічному втручанню, проте необхідно дотримуватись чітких показів та протипоказів до виконання даного втручання. Актуальним є вивчення віддалених результатів (більше 6 років) після проведення черезшкірної лазерної вапоризації міжхребцевих дисків. Ключові слова: остеохондроз, поперековий відділ хребта, лазерна вапоризація, нуклеотомія.

The study involved 67 aged 6 to 8 years (mean age 6.7 years) with a diagnosis of ADHD, diagnosed by a psychoneurologist. Among the respondents there were 64 boys and 3 girls. All children attended general secondary education or studied at home.Purpose. Рreliminary theoretical analysis of the basic methods of correction and the formulation of the basic principles of the implementation of individual programs of psychological correction for children from ADHD of preschool and young school age; Experimental development of the level of effectiveness and individual programs of psychological correction in work with ADHD in children of senior preschool and young school age.Methods. Тheoretical analysis of the peculiarities of the implementation of individual correction programs in work with children of preschool and young school age, which have symptomatic of ADHD; diagnostic questionnaire of Vanderbilt; methods of neuropsychological diagnostics; methods of mathematical statistics for related samples.Results. The results of the preliminary survey allowed dividing the children into 4 subgroups. For each subgroup, a set of strategies and corrective exercises was selected, based on the previously selected correction algorithm and general principles of correctional work. During the development of the correction program, emphasis was placed on the individual format of the specialist's work. This is due, on the one hand, to the difficulties of working in groups, which are not always available for children with ADHD and their social environment, and on the other to the difficulties of organizing such work during the COVID-19 pandemic, or possible deterioration of the epidemiological situation in our country in the future.When organizing the correction, the individual characteristics of children were taken into account. In addition to individual work with children, work was carried out with their social environment. The latter included psychoeducation, providing recommendations on strategies and methods for stabilizing the child's condition, involving parents in the process of performing corrective exercises in the psychologist's office.After corrective work, a re-examination was conducted. The data obtained from its results indicate positive changes in the psychological state of children in all 4 subgroups. In addition to reducing the intensity of pathological manifestations characteristic of ADHD, in some children there was an increase in efficiency, motivation to perform tasks, critical thinking.Conclusions. The results of the study allow us to talk about the effectiveness of an individualized approach to the correction of ADHD. This approach helps to minimize pathological manifestations and children, which, in turn, allows them to effectively master new activities.Key words: hyperactivity, attention deficit, impulsivity, attention deficit hyperactivity disorder (ADHD), behavior, preschool children, primary school children, psychological support, ADHD psychocorrection algorithms. У дослідженні взяли участь 67 дітей віком від 6-ти до 8-ми років (середній вік становив 6,7 років) з діагнозом СДУГ, установленим лікарем-психоневрологом. Серед респондентів було 64 хлопчики та 3 дівчинки. Усі діти відвідували заклади загальної середньої освіти або проходили навчання вдома.Мета. Теоретичнийаналіз існуючих методів корекції та формування основних принципів упровадження індивідуальної програми психологічної корекції для дітей зі СДУГ дошкільного та молодшого шкільного віку; експериментальне вивчення ступеня ефективності індивідуальної програми психологічної корекції в роботі зі СДУГ у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.Методи. Теоретичний аналіз особливостей впровадження індивідуальних корекційних програм у роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, що мають симптоматику СДУГ; діагностичний опитувальник Вандербільта; методи нейропсихологічної діагностики; методи математичної статистики для пов’язаних вибірок.Результати. Результати попереднього обстеження дозволили поділити дітей на 4 підгрупи. Для кожної підгрупи було вибрано свій комплекс стратегій та корекційних вправ, що базувалися на вибраному попередньо алгоритмі корекції та загальних принципах організації корекційної роботи. Під час розроблення корекційної програми було зроблено акцент на індивідуальному форматі роботи спеціаліста. Це пов’язано, з одного боку, зі складнощами роботі в групах, яка не завжди є доступною для дітей зі СДУГ та їхнього соціального оточення, а з іншого – зі складнощами організації такої роботи в умовах пандемії COVID-19 чи можливих погіршень епідеміологічної ситуації в нашій країні у майбутньому.В організації корекції було враховано індивідуальні особливості дітей. Окрім індивідуальної роботи з дітьми, проводилася робота з їхнім соціальним оточенням. Остання включала психоедукацію, надання рекомендацій щодо стратегій та методів стабілізації стану дитини, долучення батьків до процесу виконання корекційних вправ у кабінеті психолога.Після проходження дітьми курсу корекції було проведено повторне обстеження. Дані, отримані за його результатами, вказують на позитивні зміні у психологічному стані дітей в усіх 4-х підгрупах. Окрім зменшення інтенсивності патологічних проявів, характерних для СДУГ, в окремих дітей було виявлено підвищення працездатності, мотивації до виконання завдань, критичності.Висновки. Pезультати дослідження дозволяють говорити про ефективність індивідуалізованого підходу до корекції СДУГ. Такий підхід сприяє мінімізації патологічних проявів у дітей, що у свою чергу дозволяє їм ефективно опановувати нові види діяльності. Останнє в перспективі буде призводити до подальшої корекції симптомів СДУГ.Ключові слова: гіперактивність, дефіцит уваги, імпульсивність, синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), поведінка, діти дошкільного віку, діти молодшого шкільного віку, психологічний суgровід, алгоритми психокорекції СДУГ

Мета статті ‒ дослідження особливостей індукції мутацій у результаті дії хімічного мутагену 1,4-бісдіазоацетилбутану (ДАБ) на сорт озимої пшениці Фаворитка, Ласуня, Хуртовина, Колос Миронівщини, Сонечко, Калинова, Волошкова, а також лінії 418. Методика дослідження. Визначення в польових умовах частоти мутацій та рівня мінливості при дії ДАБ. Результати дослідження. Досліджено варіювання частоти мутацій залежно від концентрації ДАБ (1,4-бісдіазоацетилбутан) (0,1, 0,2%) та від генотип-мутагенної взаємодії. Показано, що в усіх генотипів найбільша частота мутацій спостерігалась за дії ДАБ у концентрації 0,2%. Визначено діапазон варіювання частоти мутацій за вказаної концентрації від 2,8% (сорт Калинова) до 14,0% (сорт Сонечко). Використання ДАБ для отримання господарчо-корисних мутацій мало обмежене значення. З’ясовано зниження частоти та збіднення спектру мутацій при повторній дії хімічного мутагену. Елементи наукової новизни. Набули подальшого розвитку уявлення щодо можливостей індукції частоти цінних мутацій. Виявлено нові цінні донори ознак для селекційних досліджень. Практична значущість. Встановлені особливості індукції окремих типів мутацій у пшениці озимої м’якої. The purpose of the article: the peculiarities of mutations’ induction under the influence of the chemical mutagen of 1,4-bisdiosoacetylbutane (DAB) on winter wheat varieties Favorytka, Lasunia, Khurtovyna, Kolos Myronivshchyny, Sonechko, Kalynova, Voloshkova, and line 418 were investigated. Methods of research. Determining the frequency of mutations in field conditions and the level of variability under the action of DAB. The research results. The variability of the mutation frequency depending on the concentration of DAB (1.4-bisdiosoacetylbutane) (0.1, 0.2 %) and on the mutagen-genotype interaction has been established. It was shown that in all genotypes the highest frequency of mutations has been observed at DAB action at the concentration of 0.2 %. The variation range of the mutations frequency at the indicated concentration from 2.8 % (Kalynova variety) to 14.0 % (Sonechko variety) was determined. The using of DAB to obtain economically-valuable mutations had the limited value. Reducing the frequency and narrowing the spectrum of mutations at the repeated action of the chemical mutagen has been established. The elements of scientific novelty. Further development of the idea about the possibilities of valuable mutation induction rates has been acquired. New donors of valuable traits for breeding researches have been discovered. Practical value. The peculiarities of induction peculiarities of some mutation types in soft winter wheat have been established. Key words: winter wheat, 1.4-bisdiosoacetylbutane, chemical mutagenesis, mutations. Statement of the problem. The peculiarities of the chemical mutagen action and the induction of mutations during their interaction with the genotype of eight varieties and lines of winter wheat have been investigated. Chemical mutagenesis, in spite of significant methodological and practical difficulties, has significant advantages as a more site-specific method. Using the chemical mutagens, it is possible to forecast the probability of occurring certain types and groups of mutations with a higher probability than after the action of physical mutagens. Therefore, detecting the spectrum of possibilities of DAB chemical mutagen in inducing genetically valuable mutations is an urgent task. The purpose of the research was to study the optimization peculiarities of the system mutagen – concentration of mutagen – genotype of initial form to forecast the mutagen action consequences under DAB action in order to raise the number of economically- and genetically-valuable mutations. The research task was to analyze the rate and spectrum of mutations of winter wheat plants under the influence of some DAB concentrations, select breeding and genetically valuable mutant lines for further using, to identify possible deviations ay mutagen action depending on the method of obtaining varieties. Materials and methods of research. The seeds of following varieties of winter wheat have been treated by mutagens Favorytka, Lasunia, Khurtovyna, line 418, Kolos Myronivshchyny, Sonechko, Kalynova, Voloshkova. We used DAB chemical mutagen (1.4-bisdiosoacetylbutane) in concentrations 0.1, 0.2 %). The experiment was conducted in the Scientific-Educational Centre of DSAEU. In 2011–2012 we identified the mutations with phenological observations and by yield and yield structure (1–3 rows trials, inter-row - 0.15 m, the row length - 1.5 m), and the variety after every 10–20 trials was initially as check. In 2013–2017 the character of heredity was investigated, the yield component analysis was conducted on 30 plants at М4–М6 generations. The research results. The total number of families in the second generation after mutagen treatment was 8000. Mutations were detected by phenological observations and accounting in M2–M3, followed by checking inheritance. Depending on the concentration of the mutagen, the mutation rate ranged from 2.8 % (Kalynova variety) to 14.0 % (Sonechko variety). The highest mutation rate was observed at mutagen concentration of 0.2 %. In general, the highest mutation rate was characteristic of winter wheat varieties obtained by the methods of hybridization and thermo-mutagenesis. In the general spectrum of mutations, 33 traits were identified, according to which changes occurred under the action of dimethyl sulfate. For analysis, these characters were combined into groups: structural mutations of the stem and leaves; the intensity of the wax coating; color mutations and structure of the ear; color mutations and grain structure; mutations according to the physiological signs of growth and development; system mutations; mutant families. It has been established that a characteristic distinguishing feature of DAB was the absence of systemic mutations, dwarfs, and almost the absence of sterile plants and mutants by spike structure. The following mutations were considered as valuable – short-stemmed, semi-dwarfs, large spike, large grains, early-maturing, productive plants. Altogether 5 short-stemmed, 2 semi-dwarf, 2 having a large spike, 1 having large grains, and 3 early-maturing mutations were obtained. The mutant lines with increased grain yield were identified at 0.1 % DAB concentration. Their number varied from 0 to 0.2 % in the variant. The only exception was Lasunia variety mutant, at the DAB 0.1 % (line 174 in further testing), which showed a high weight of grain from a plant and in some years exceeded the standard concerning the yield, in addition, this line had a higher complex resistance to diseases. Conclusions. For DAB as a mutagen, the genotype-mutagenic effect is significant when the varieties obtained by the action of chemical mutagenesis (Kalynova) were taken. DAB, as a mutagen, had a much weaker effect on Kalynova variety that was created when using this mutagen. The effect of DAB was again confirmed by the high site-specificity of chemical mutagens. The frequency of mutations and the level of variability were significantly lower than at other mutagens. The mutant lines with increased grain productivity were identified at 0.1% DAB concentration. The number of them varied from 0 to 0.2 % in the variant. At further testing, nearly all of these forms were discarded. A small number of economically valuable mutations was detected.

Перехід сучасного суспільства до інформаційної епохи свого розвитку висуває як одне з основних завдань, що стоять перед системою освіти, завдання формування основ інформаційної культури майбутнього фахівця. Процеси модернізації та профілізації вітчизняної шкільної освіти так само, як і модернізації вищої освіти (участь у створенні єдиного європейського простору, впровадження дистанційної освіти тощо) ведуться на базі інформаційно-комунікаційних технологій навчання. Метою даної статті є обговорення ролі сучасних комп’ютерних моделей у навчанні хімії, та проблеми якості відображення реальних хімічних процесів у комп’ютерних моделях, якими є віртуальні хімічні лабораторії.Дидактична роль нових інформаційних технологій полягає, перш за все, в активізації пізнавальної діяльності і творчого потенціалу учнів [5]. Необхідно створювати умови, аби учень став активним учасником навчального процесу, а вчитель був організатором пізнавальної діяльності учня. Адже вивчення будь-якої навчальної дисципліни – не мета, а засіб розвитку особистості. Ефективність застосування комп’ютерів у навчальному процесі залежить від багатьох чинників, у тому числі й від рівня самої техніки, від якості навчальних програм і від методики навчання, що застосовується вчителем. Більшість педагогів переконані в тому, що комп’ютер є потужним засобом для творчого розвитку дітей, дозволяє звільнитися від багатьох рутинних видів роботи і розробити нові ідеї в методиці навчання, дає можливість вирішувати більш цікаві і складні проблеми [5].Будь-який ілюстративний матеріал (мультимедійні й інтерактивні моделі в тому числі) значно розширюють можливості навчання, роблять зміст навчального матеріалу більш наочним, зрозумілим, цікавим. Не можна скидати з рахунків і психологічний чинник: сучасному учневі чи студенту набагато цікавіше сприймати інформацію саме в інтерактивній формі, ніж за допомогою застарілих схем і таблиць. Використання комп’ютерних моделей, комп’ютерних засобів візуалізації значно підвищує ефективність засвоєння матеріалу[5].Сучасні школярі, які здебільшого є представниками «покоління відеоігор», орієнтовані на сприйняття високоінтерактивного, мультимедіа насиченого навчального середовища. Згаданим вище вимогам якнайкраще відповідають освітні програми, що моделюють об’єкти і процеси реального світу і системи віртуальної реальності. Прикладом таких навчальних систем є віртуальні лабораторії, які можуть моделювати поведінку об’єктів реального світу в комп’ютерному освітньому середовищі і допомагають учням опановувати нові знання й уміння в науково-природничих дисциплінах, таких як хімія, фізика і біологія [3].Хімія – наука експериментальна, її завжди викладають, супроводжуючи демонстраційним експериментом. Ні для кого не є секретом, що матеріальний стан більшості шкіл в Україні є, м’яко кажучи, неідеальним. Дуже часто для демонстрації хімічного досліду не вистачає необхідних реактивів чи обладнання, тому доводиться обходитись теоретичним розглядом лабораторної роботи або проводити один дослід на весь клас. У такому випадку на допомогу вчителеві приходять саме спеціалізовані комп’ютерні програми, на кшталт віртуальних хімічних лабораторій, що дозволяють провести (саме провести, а не спостерігати) дослід у наближених до реальності умовах. Також, наприклад, при вивченні токсичних речовин, зокрема галогенів, віртуальне середовище надає можливість проводити хімічний експеримент без ризику для здоров’я учнів [4].На даний момент розроблена велика кількість навчальних програм для шкільного курсу хімії. Жодна з цих програм не є досконалою, проте сам факт їх створення свідчить про те, що в них існує потреба і вони мають безперечну цінність. Для того, щоб у дитини виник інтерес до співпраці з комп’ютером і в процесі цієї спільної творчості стійка пізнавальна мотивація до вирішення освітніх, дослідницьких завдань, необхідне створення таких умов, при яких учень стає безпосереднім учасником подій, що розвиваються на екрані монітора, тобто умов для повноцінного діяльнісного підходу до навчання.Умова успішного застосування комп’ютерних моделей в освітньому процесі сучасної школи закладена в добре відомих принципах педагогіки співпраці, які можна перефразовувати так: «не до комп’ютера за готовими знаннями, а разом з комп’ютером за новими знаннями» [3].Головна перевага віртуальних хімічних лабораторій полягає в тому, що віртуальні хімічні експерименти безпечні навіть для непідготовлених користувачів. Учні можуть також проводити такі досліди, виконання яких в реальній лабораторії може бути небезпечне або коштує надто дорого. Звичайно, за допомогою віртуальних дослідів не можна опанувати навички реального хімічного експерименту, але віртуальні досліди можуть застосовуватися, наприклад, для ознайомлення учнів з технікою виконання експериментів, хімічним посудом і устаткуванням перед безпосередньою роботою в лабораторії. Це дозволяє учням краще підготуватися до проведення цих або подібних дослідів в реальній хімічній лабораторії. Також проведення віртуальних експериментів допомагає учням та студентам засвоїти навички запису спостережень, складання звітів та інтерпретації даних в лабораторному журналі. Іще слід наголосити на тому, що комп’ютерні моделі хімічної лабораторії за певних умов можуть спонукати учнів експериментувати і отримувати задоволення від власних відкриттів [3].За способом візуалізації розрізняються лабораторії, в яких використовується двовимірна, тривимірна графіка і анімація. Крім того, віртуальні лабораторії можна поділити на дві категорії залежно від способу представлення знань у предметній області. Віртуальні лабораторії, в яких представлення знань у предметній області засновано на окремих фактах, обмежені набором заздалегідь запрограмованих експериментів. Цей підхід використовується при розробці більшості сучасних віртуальних лабораторій. В таких програмах змінити умови проведення експерименту і одержати якісь інші результати неможливо. Інший підхід дозволяє учням проводити будь-які експерименти, не обмежуючись заздалегідь підготовленим набором результатів. Це досягається за допомогою використання математичних моделей, що дозволяють визначити результат будь-якого експерименту і відповідний візуальний супровід. На жаль, подібні моделі поки що можливі тільки для обмеженого набору дослідів [3]. Переваги і недоліки вищезгаданих програмних продуктів достатньо повно були висвітлені Т. М. Деркач, яка, до речі, пропонує використовувати термін «імітаційні хімічні лабораторії» [1; 2].Суттєвою перевагою таких віртуальних лабораторій як ChemLab (виробник: Model Science Software), Croсоdile Chemistry (Crocodile Clips Ltd), Virtual Lab (The ChemCollective) є можливість активного втручання учня у хід роботи, а не пасивне спостерігання за відеофрагментом чи анімацією, що запрограмовані заздалегідь. При виконанні лабораторної роботи за допомогою вищезгаданих програм учень може повторити її безліч разів, при цьому щоразу змінюючи один чи декілька параметрів на власний вибір. В більшості випадків (якщо дії учня не суперечать логіці і можливі для виконання і у реальній лабораторії) учень отримає правильні результати, що лише підкреслить ті закономірності, виявлення яких і було метою роботи. Скажімо у лабораторній роботі «Гравіметричне визначення хлорид-йонів» («Gravimetric Analysis of Chloride») у віртуальній лабораторії ChemLab учень чи студент може замість запропонованих в інструкції 5 г речовини, що містить хлорид-йони, взяти 3, чи 6, чи 10 г її. Але в кожному випадку він отримає і відповідну масу осаду арґентум хлориду, за якою, при виконанні обчислень, прийде до одних і тих самих результатів і висновків.Подібний підхід, коли учень може проявити власну ініціативу при виконанні роботи, дуже позитивно відбивається і на навчальних досягненнях і на зацікавленості учнів. Але разом з ініціативою учні можуть також підключити і власну фантазію – спробувати виконати такі дії, які не були передбачені сценарієм проведення даної роботи (наприклад, нагріти розчин до кипіння, або навпаки охолодити його до температури замерзання) просто із цікавості, тим більше, що у ChemLab можна використовувати обладнання, застосування якого не передбачалось сценарієм виконання роботи. Результати таких незапланованих дій можуть переноситись учнями і на відповідні об’єкти та процеси реального світу, а тому до віртуальних лабораторій завжди висувалась жорстка вимога суворої відповідності віртуальних об’єктів та процесів реальним об’єктам і процесам.Тут доводиться констатувати протиріччя, яке існує в середовищі користувачів віртуальних хімічних лабораторій: методистів, розробників, вчителів, учнів тощо. Справа в тому, що немає і, мабуть, не може бути єдиної думки з приводу того, наскільки повно віртуальні процеси повинні відтворювати об’єктивну реальність. З одного боку, чим більше віртуальний світ схожий на реальний, тим нібито краще – в такому випадку навчання хімії за допомогою віртуальних комп’ютерних лабораторій виходить на якісно новий, більш високий рівень, з’являється набагато більше можливостей і форм застосування навчальних лабораторій у навчанні хімії, зникають передумови для одержання хибних висновків при їх використанні. Але, з іншого боку, врахування найменших дрібниць і максимальної кількості можливих варіантів розвитку подій неминуче призведе до значного ускладнення комп’ютерних програм, суттєвого збільшення баз даних і, як наслідок, подорожчання та подовження часу на розробку відповідних програмних продуктів, та, скоріш за все, суттєво ускладнить використання таких програм людьми без спеціальної підготовки. Не кажучи вже про те, що передбачити всі можливі варіанти дій користувача у віртуальній лабораторії просто неможливо.Інша точка зору полягає в тому, що віртуальні хімічні лабораторії в першу чергу є моделями, тобто системами, що відтворюють, імітують, відображають принципи внутрішньої організації або функціонування, певні властивості, ознаки чи характеристики об’єкта дослідження (оригіналу). Модель завжди є спрощеною версією модельованого об’єкта або явища (прототипу), що в достатній мірі повторює властивості, суттєві для цілей конкретного моделювання (опускаючи несуттєві властивості, в яких вона може відрізнятися від прототипу).Подібне визначення поняття «модель» фактично означає, що такі програми як віртуальні хімічні лабораторії, не повинні перевантажуватись «зайвими дрібницями» – несуттєвими для виконання певної роботи чи досліду зовнішніми ознаками, фактами і процесами. Окрім того, так само як викладач не залишить без догляду учнів у реальній лабораторії, так і викладач, що застосовує віртуальну лабораторію на занятті, повинен бути постійно поруч з учнями, надаючи їм відповідних порад або роз’яснюючи результати спостережень, що викликали питання або сумніви. Таким чином, можна попередити формування в учнів хибних уявлень, неправильних висновків тощо.У представників обох точок зору є свої аргументи. Наприклад, при виконанні стандартної лабораторної роботи в середовищі програми ChemLab «Фракційне розділення солей» («Fractional Crystallization»), сутність якої полягає в тому, що учневі пропонується розділити суміш солей (натрій хлориду та калій дихромату), використовуючи їх різну розчинність у воді за різних температур. Подібні процеси досить поширені як в промисловості (виробництво калійних добрив), так і в лабораторії (перекристалізація солей з метою їх очищення), хоча і в більш складному вигляді. Хід роботи включає в себе такі стадії: відбір наважок солей певної маси; їх розчинення у воді кімнатної температури; нагрівання розчину до повного розчинення калій дихромату; охолодження розчину до 0оС; відділення осаду калій дихромату; зважування калій дихромату, що випав в осад, та відповідні розрахунки.Якщо прискіпливо проаналізувати дану роботу, в ній можна знайти ряд неточностей або спрощень:1) при розчиненні калій дихромату у воді розчин залишається безбарвним;2) відсутній тепловий ефект при розчиненні обох солей;3) не враховано взаємний вплив солей на їх розчинність;4) розчин солей при охолодженні до температури замерзання не кристалізується;5) температура кипіння розчину солей дорівнює температурі кипіння ізомолярного з ним розчину будь-якого неелектроліту;6) зважування одержаного калій дихромату можна провести з високою точністю без попереднього промивання і висушування;7) відсутність допоміжного лабораторного обладнання (штативів, тримачів, шпателів, вакуум-насосу тощо) та можливість відбору наважок речовин без використання терезів.Подібні неточності можна знайти і у всіх інших лабораторних роботах програми ChemLab, але в більшості випадків ці неточності неочевидні, і, найголовніше, не відбиваються ані на одержанні результатів експерименту, ані на їх інтерпретації.Крім того, застосовуючи інструментарій майстра LabWіzard, що дозволяє користувачу створювати власні лабораторні роботи у ChemLab, певну кількість подібних невідповідностей можна заздалегідь передбачити й усунути у створених власноруч лабораторних проектах.[2; 4]Викладач, що використовує віртуальні хімічні лабораторії, обов’язково повинен наголосити на тому, що у віртуальній хімічній лабораторії присутні певні спрощення та невідповідності з об’єктивною реальністю. У групі учнів, що мають високий рівень знань і хімічного мислення, можна навіть побудувати роботу на тому, щоб знайти і обговорити подібні неточності. Наприклад, в рамках курсу «Комп’ютерне моделювання хімічних процесів», що викладається на ІІІ курсі спеціальності «Хімія» у Криворізькому педагогічному інституті, при розгляді особливостей віртуальної лабораторії ChemLab перед студентами була поставлена задача обґрунтовано довести наближений характер розрахунку температури початку кипіння розчину натрій хлориду у даній програмі (в межах лабораторної роботи «Fractional Crystallization»). Студенти на основі другого закону РауляΔtкип=kеб*b – для розчинів речовин-неелектролітів (1)Δtкип=i*kеб*b – для розчинів речовин-електролітів; (2)де kеб – ебуліоскопічна константа розчинника, b – моляльна концентрація розчиненої речовини (моль/кг), і – ізотонічний коефіцієнт, обчислювали температуру початку кипіння для розчину натрій хлориду тієї концентрації, яку вони самі створили у віртуальній хімічній лабораторії. Далі утворений віртуальний розчин нагрівали до кипіння і зазначали температуру початку кипіння. Вона збігалась із розрахованою за формулою (1), тобто без урахування ізотонічного коефіцієнту, який для розчину натрій хлориду повинен наближатись до 2. Значить реальна Δtкип розчину майже вдвічі повинна була б перевищувати Δtкип розчину у віртуальній лабораторії. Висновок зроблений студентами: в даній лабораторній роботі з метою спрощення не враховувався процес іонізації солі, оскільки для моделювання процесів розчинення солей за різних температур він особливого значення не має.Подібний недолік комп’ютерної програми може створити незручності з одного боку, але може бути перевагою з іншого: на основі розгляду подібних фактів можна в цікавій і нестандартній формі залучити групу студентів до повторення навчального матеріалу з різних розділів хімії та розв’язку розрахункових задач.Таким чином, можна зробити висновок про те, що віртуальні хімічні лабораторії є безумовно ефективним інструментом в руках вчителя або викладача хімії. Кожна з віртуальних хімічних лабораторій є моделлю, що описує реальні явища і процеси, а тому неминуче містить ряд спрощень і неточностей, як в плані графічного відображення об’єктів, так і в плані причинно-наслідкових зв’язків між діями користувача та їх результатами у віртуальному середовищі. Головною метою проведення дослідів у віртуальних комп’ютерних лабораторіях є усвідомлення самої сутності явища, що вивчається, його головних закономірностей, а недосконалість візуальних чи інших ефектів має другорядне значення. Подальший розвиток і вдосконалення віртуальних хімічних лабораторій, скоріш за все, буде відбуватись у напрямку збалансування простоти представлення моделі та максимальної її реалістичності.Враховуючи все, сказане вище, можна з упевненістю сказати, що розробка і впровадження віртуальних хімічних лабораторій залишається одним з пріоритетних напрямків у процесі вдосконалення навчання хімії у середній та вищій школі.

За роки проведення корекції коарктації аорти (КоАо) відбулися суттєві зміни в розвитку методів хірургічної корекції цієї аномалії та виявлено пізні ускладнення на місці втручання, які стали більш загрозливими, ніж сама коарктація. Мета дослідження. Необхідність подальшого планування своєчасної діагностики і корекції пізніх аневризм на місці пластики КоАо. Матеріали і методи. У нашому закладі з 1971 по 2017 рік було прооперовано 4252 пацієнтів з нативною КоАо. Селективний відбір пацієнтів з аневризмами в низхідній грудній аорті (АНГА) для цієї роботи був обмежений з 1995 року. Усього в роботу включено 91 пацієнта, 85 (93,4 %) з них були реоперовані, 6 (6,6 %) – не оперувалися з різних причин. Інтервал між операцією корекції КоАо і діагностикою АНГА становив 22 роки з коливаннями від 1 міс. до 45 років. Частота ускладнень АНГА після корекції КоАо дещо різнилася для окремих хірургічних методів. Так, після імплантації синтетичної латки у 61 (88,5 %) хворого виявлено АНГА, у 6 (8,7 %) після імплантації трубчастих протезів та після анастомозу «кінець у кінець» – у 2 (2,8 %) хворих. Результати та обговорення. Для ускладнення АНГА характерна певна клінічна картина, яка практично не пов’язана зі станом серцево-судинної системи. Клінічне обстеження проводять за звичайним планом аж до моменту, коли хворому виконають рентгенографію грудної клітки. Найбільш доцільною є КТ-ангіографія, яка подає детальне відтворення анатомії АНГА. У кожному випадку встановленої АНГА хворому пропонували повторне хірургічне втручання з метою резекції аневризми або виключенням її з кровотоку. Ці операції потребували висококваліфікованого анестезіологічного та хірургічного забезпечення. Ще до моменту повної мобілізації аорти й аневризми налагоджували тимчасовий обхідний шунт – 75,3 % або підключали апарат штучного кровообігу – 24,7 %. Тривалий час кращим методом повторних втручань при посткоарктаційних АНГА вважалася резекція АНГА з подальшою імплантацією судинного протеза. З 2014 року в нашому закладі почали використовувати ендоваскулярну – 5 (5,8 %) та гібридну методику лікування посткоарктаційних аневризм аорти – 11 (12,9 %) випадків. Реоперації з резекцією АНГА і протезуванням аорти були виконані у 69 (81,2 %) хворих. З їх числа 7 було оперовано двічі, а 2 – тричі. Задовільно перенесли реоперації і були виписані з клініки 80 (94,1 %) хворих. Померли 5 (5,9 %) пацієнтів з тяжкими деструктивними змінами в судинах і легенях, здебільшого в період освоєння повторних втручань. Висновки. Пізні ускладнення (аневризма) виникають із частотою 4,5 %. Тактику операції слід обирати з урахуванням виду первинної реконструктивної операції, наявних ускладнень, особливостей, виявлених під час дослідження. Хворі, що перенесли повторні реконструктивні операції з приводу корекції посткоарктаційної аневризми, потребують пожиттєвого диспансерного спостереження.

Мета роботи: вивчити клінічну ефективність у віддалений період санаторного етапу реабілітації хворих з ІХС після ХРМ.Матеріали і методи. Обстежено 151 пацієнта з ІХС після хірургічної реваскуляризації міокарда (ХРМ). 111 пацієнтів основної групи пройшли санаторне лікування. Курс лікування склав 21 день, після якого були надані рекомендації щодо модифікації способу життя. Пацієнти групи порівняння (40 осіб) не проходили санаторного лікування. Віддалені результати вивчали за даними амбулаторних карт пацієнтів (наявність інфаркту міокарда протягом 12 місяців після ХРМ, кількість госпіталізацій з приводу ускладнень ІХС, кількість нападів стенокардії), всім пацієнтам проводили неінвазивні дослідження, які включали ЕКГ, ЕХоКС. З метою діагностики уражень коронарного русла пацієнтам із позитивною пробою на велоергометрі (ВЕМ) проводили коронарографію.Результати досліджень та їх обговорення. За даними ВЕМ, у 7,5 % пацієнтів, які не проходили санаторний етап лікування, виявлено ознаки ішемії міокарда проти 1,5 % пацієнтів в основній групі. Кількість нападів стенокардії, в результаті якої була проведена повторна процедура реваскуляризації (чрезшкірне коронарне втручання), в основній групі було виявлено у 3 (2,7%) пацієнтів, тоді як у групі порівняння вірогідно більшим – у 5 (12,5 %) пацієнтів (р<0,05).

Поєднання стандартизованої хірургічної техніки в ранньому дитячому віці та доброго віддаленого результату призводить до постійного збільшення кількості дорослих пацієнтів після радикальної корекції тетради Фалло (ТФ). Метою роботи було оцінити віддалені результати хірургічної корекції ТФ та розробити підходи до кардіологічного ведення таких хворих у дорослому віці. Матеріали та методи. З 01.04.11 р. по 31.12.15 р. з електронної бази ДУ «НПМЦДКК МОЗ України» у роботу було залучено 102 пацієнти віком понад 18 років із ТФ. Результати та обговорення. Серед пацієнтів із ТФ переважали особи чоловічої статі – 63 (61,76%), кількість осіб жіночої статі становила 39 (38,24%). Середній вік дорівнював 24,64±0,77 років. Паліативні втручання перед радикальною корекцією були виконані у 26 (25,4%) пацієнтів, повторні хірургічні втручання – у 40 (39,2%). Серед залишкової патології переважали обструкція на рівні вихідного тракту правого шлуночка та/або гілок легеневої артерії (ЛА) у 22 (21,56%) пацієнтів, дилатація та об’ємне перевантаження ПШ, що зумовлено помірною та вираженою недостатністю на ЛА, – у 30 (29,41%) хворих. Висновки. Своєчасне виявлення залишкової патології у віддаленому післяопераційному періоді дозволяє у таких хворих покращити якість життя та продовжити її тривалість.

У пацієнтів з аортальними вадами протезування аортального клапана (АК) біологічним протезом останнім часом швидко набуває популярності, незважаючи на недоліки, найголовнішими з яких є дегенерація протеза та зміна гемодинамічних властивостей кореня аорти. Як альтернатива протезуванню АК використання аутоперикарда для реконструкції АК може забезпечити сповільнення дегенерації нео-АК завдяки відсутності імунної реакції пацієнт–протез, а також оптимізацію гемодинаміки внаслідок збереження нормальної фізіології кореня аорти. Мета – вивчити можливості проведення реконструкції АК за допомогою аутологічних тканин різними способами в дітей і дорослих та оцінити їх безпосередні результати. Матеріали та методи. У період з 01.2015 по 30.06.2019 нами було виконано реконструкцію АК аутологічним перикардом у 50 пацієнтів з аортальними вадами, з яких 18 % (n = 9) становили діти віком від 6 до 18 років. Оперативні втручання виконували трьома способами: 1) реконструкція АК суцільним аутоперикардіальним клаптем (n = 1); 2) реконструкція АК трьома окремими стулками (n = 3); 3) реконструкція АК окремими стулками з використанням розробленого набору вимірювачів та лекал (n = 46). Вимірювачі стулок АК багаторазового використання та відповідні лекала, за якими викроювали стулки АК, були розроблені на основі формул Гаспаряна В. та виготовлені ТОВ «Д. М. Мед-сервіс», м. Київ. Імплантацію стулок АК у 39 пацієнтів (84,78 %) із 46 виконували за методикою, запропонованою Озакі Ш. Результати Випадків госпітальної летальності не спостерігалося. Добрі результати лікування мали 94 % (n = 47) пацієнтів: АК був компетентний у 74 % (n = 37) прооперованих, у 12 % (n = 6) – аортальна недостатність (АН) була мінімальною, у 8 % пацієнтів (n = 4) – невеликою. Слід зазначити, що у 2 із 47 пацієнтів інтраопераційно було виявлено помірну АН, яку було успішно скориговано після повторного серцевого арешту. У 3 (6 %) хворих у ранньому післяопераційному періоді було виявлено наявність помірної або вираженої АН, яка потребувала реоперації протягом цієї госпіталізації. У двох випадках із трьох повторні втручання завершилися протезуванням, в одному – успішною корекцією. Висновки. Операція неокуспідизації АК аутологічним перикардом є безпечною і демонструє добрі безпосередні результати. Використання набору вимірювачів і лекал, розробленого, базуючись на формулах Гаспаряна В. у поєднанні з хірургічною технікою, описаною Озакі Ш., роблять виконання операції більш швидким, спрощеним та стандартизованим.

Мета дослідження: виявити особливості застосування мультидисциплінарного підходу в індивідуальній реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби. Матеріали та методи. Реабілітаційний процес та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі пацієнта А., 61 рік, який був переведений на етап підгострої стаціонарної реабілітації до пульмонологічного відділення Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру на 41-й день після початку захворювання на COVID-19. Реабілітаційні заходи цьому пацієнтові проводились на протязі 2-х стаціонарних етапів тривалістю 24 і 23 дні з 39-ти денним амбулаторним інтервалом між ними. Оцінка результатів дослідження проводилась при поступленні пацієнта у відділення та перед випискою з відділення при повторній госпіталізації. Для визначення проблем в стані здоров’я пацієнта використовувався категорійний профіль МКФ хворих з захворюванням органів дихання. Дослідження функції зовнішнього дихання проводилось за допомогою спірографа «Spirolab II». Згідно госпітальної шкали (Hospital Anxiety and Depression Scale) визначали ступінь тривоги і депресії. Для поглибленої діагностики емоційного стану пацієнта застосовували опитувальник Спілбергера-Ханіна «Особистісна тривожність» та шкалу Гамільтона для оцінки тривоги (HARS). Оцінювання когнітивних функцій здійснювали за допомогою МоСА-тесту, проби Шульте і тесту запам’ятовування 10 слів (А.Р.Лурія). Сила м’язів визначалась за шестибальною шкалою (L.McPeak, 1996; М.Вейсс, 1986). Рівень спастичності м’язів оцінювався за допомогою модифікованої шкали Ашворта (Bohannon R.W., Smith M.B., 1987). Визначення толерантності до фізичних навантажень проводили за допомогою 6-ти хвилинного тесту ходьби і шкали субєктивної оцінки фізичного навантаження (10-ти бальної шкали Борга). Рівень задишки оцінювали за допомогою модифікованої шкали задишки. Результати. В статті розглянуто ефективність мультидисциплінарного підходу в індивідуальній реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби. Показано, що під час роботи в умовах карантину для зменшення ризику зараження коронавірусною хворобою реабілітаційний процес пацієнта був дещо модифікований. Встановлено, що в результаті функціонального оцінювання, проведеного кожним фахівцем команди були визначені основні проблеми категорійного профілю МКФ щодо функції, структур організму, активності і участі пацієнта та оцінено їх ступінь тяжкості. Показано можливість призначення відповідального фахівця за вирішення кожної з проблем. Доведено, що встановлення цілей для вирішення цих проблем і виконання підібраних реабілітаційних інтервенцій для їх досягнення кожним членом команди дозволила відновити втрачені функції організму і активність хворого. Висновки. Організація реабілітації пацієнта після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби шляхом залучення мультидисциплінарної команди фахівців дозволила визначити проблеми щодо функції, структури, активності і участі хворого та призначити відповідального члена команди для вирішення кожної з виявлених проблем. Мультидисциплінарний підхід при проведенні реабілітації хворого з COVID-19 дозволив зменшити рівень тривоги, покращити сон і когнітивні функції, збільшити толерантність до фізичного навантаження і відновити ходьбу пацієнта. Відсутність повного досягнення встановлених цілей при відновленні функцій уваги, емоцій, дихання, толерантності до фізичного навантаження і збереження структурних змін в легенях хворого з COVID-19 вказує на необхідність проведення подальших досліджень для вирішення вказаних проблем.