Journal articles on the topic 'Мережева загроза'

Сучасний світ не став і в середньостроковій перспективі не стане стабільнішим і безпечнішим. Більшість наявних загроз мають глобальний (забруднення довкілля, кліматичні зміни, виснаження ресурсів), мережевий (тероризм, кіберзлочинність, контрабанда наркотиків і зброї тощо) характер. Все це вимагає адекватних спільних підходів до боротьби із загрозами та забезпечення безпеки. Кожна загроза (потенційна та реальна) може перерости в кризову ситуацію різного рівня. Практика показує, що побудова дієвих організаційно-функціональних структур систем стратегічного рівня є однією з основних стримуючих факторів (механізми прогнозування, виявлення, локалізації та усунення наслідків кризових ситуацій) при реагуванні на кризові ситуації різного рівня. В статті розглянуто систему державного управління у воєнній сфері. На основі проведеного дослідження сформовано попередній обрис структури організаційно-функціональної структури системи державного управління силами оборони в кризових ситуаціях. В подальшому дослідження будуть спрямовані на уточнення зазначеної структури та її параметрів.

Розробка системи виявлення мережевих атак один із найважливіших напрямів у сфері інформаційної безпеки, оскільки постійно збільшується різноманітність комп'ютерних мережевих загроз, реалізація яких може призводити до серйозних фінансових втрат у різних організаціях. Тому розглядаються різні існуючі основні методи вирішення завдань виявлення мережевих атак. Основна увага приділяється розгляду робіт, присвячених методу вейвлет-аналізу виявлення аномалій в мережевому трафіку. Отримано тестові дані мережевого трафіку з аномаліями для практичного виконання, виконано шумоусунення сигналу для конкретизації даних та зменшення їх розміру, а також застосовано різні методи вейвлет-аналізу для виявлення можливих аномалій та порівняно спектрограми з використанням пакету Wavelet Tools у середовищі Matlab.

У статті висвітлено ключові зміни, які торкнулися системи соці-альних комунікацій у сучасному українському суспільстві. Наголоше-но на популяризації глобальних тенденцій інформатизації, вір туалі-зації та технологізації комунікативного простору. У статті розглянуто головні наслідки, які сьогодні ми можемо спостерігати у зв’язку з поширенням й активним упровадженням інформаційно-комуніка-тивних технологій у повсякденність: питання інтеграції, поляризації, маніпуляції тощо. У статті представлено мережеву концепцію Н. Крістакіс, який пропонує розглядати сучасне суспільство та комуні-кативні процеси як соціальну мережу, яка існує та функціонує за допомогою певних законів. Його підхід може бути цікавим із погляду теоретизування сучасної системи соціальних інтеракцій. Американ-ський дослідник аналізує форми, умови, наслідки організації соці-альних взаємодій і зв’язків, наводить приклади формування та характеристики сучасних соціальних мереж. У статті наведено потен-ційні ризики й загрози, які зумовлені стрімкими темпами технологіч-ного розвитку та повсюдної інформатизації.

Стаття присвячена аналізу змісту та особливостей прояву сучасних форм міжнародного тероризму як загрози системі міжнародної безпеки. Дана характеристика рівня наукових розробок стосовно причин та наслід-ків прояву тероризму на сучасному етапі. Визначаються основні способи попередження та подолання терористичних викликів в умовах глобаліза-ції. Обґрунтовуються шляхи міжнародної співпраці в боротьбі з цим за-грозливим явищем світової політики. Розглядається складність протидії транснаціональним мережевим терористичним організаціям. Оцінюється адекватність реагування світової спільноти на терористичні дії із запро-вадженням інноваційних технологій.

Стаття досліджує проблематику забезпечення національного суверенітету держави внаслідок розгортання гібридних воєн, насамперед у глобальному інформаційному просторі. Це зумовлює необхідність створення ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави. Інформаційна безпека розглядається як система, що забезпечує необхідний рівень стабільності та захищеності політичної, соціально-економічної, військово-оборонної, духовно-культурної та інших сфер і галузей життєдіяльності суспільства від небезпечних, дестабілізуючих негативних деструктивних загроз, здатних завдати шкоду національним інтересам держави, сталому розвитку суспільства, благополуччю та здоров’ю кожного громадянина. Визначається, що гібридна війна становить якісно нову радикальну форму геополітичних і внутрішньополітичних конфліктів латентного й асиметричного характеру, універсальний засіб безкровного забезпечення інтересів суб’єктів ведення інформаційної війни, де основною зброєю виступає інформація, інтернет-мережа та канали масової комунікації, цілеспрямовані на бажану зміну суспільної свідомості, базових цінностей і політичних орієнтації громадян, політичної еліти та вищих керівних кадрів протиборствуючої держави та задля її інформаційного поневолення. З огляду на широкомасштабну гібридну війну проти України та неминучість подальшого зростання загроз у сфері інформаційної безпеки обґрунтовується комплексна модель системи забезпечення національної безпеки держави. Робиться висновок про необхідність активізації дій органів публічного врядування України у напрямку своєчасного виявлення й нейтралізації загроз і ризиків негативного впливу шкідливого контенту національного і світового інформаційного простору, забезпечення задоволення інформаційних потреб людини й суспільства, реалізації національних інтересів держави у глобальному інформаційному просторі та здійснення ефективного захисту інформаційного суверенітету держави.

Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.

У статті досліджено проблему антиукраїнської пропаганди як засобу інформаційної війни Росії. Проаналізовано механізми російського впливу на польське суспільство та основні теми, які використовуються для маніпуляцій. Виокремлено провідні антиукраїнські гасла та позиції радикальних польських сил, прояви дискримінаційного ставлення до українців. Досліджено діяльність груп та сторінок у Facebook, які об’єднують радикально налаштованих проти українців поляків. Серед них потрібно назвати Ukrainiec nie jest moim bratem, Polski Lwów, Lwów Zawsze Polski, Pamiętam Wołyń, Sprawa Kresowa – Sprawa Narodowa. Завдяки роботі українських активістів «Кіберхунти» й «Українського Кіберальянсу» (UCA) добуто докази причетності РФ до організації антиукраїнських протестів. У результаті їх аналізу можна зробити висновок, що громадянин Білорусі Олександр Усовський активно займався організацією антиукраїнських акцій у Польщі та інших країнах Східної Європи. Також наведено приклади інструментів впливу. РФ використовує дуже широкий набір важелів – від жорстких, таких як приховані військові загрози або економічний та енергетичний шантаж, до м’яких, таких як мережа російських і проросійських агентів, а також гібридних, як-от вплив за допомогою поширення дезінформації за посередництва ЗМІ та соцмережі. Оскільки проблема антиукраїнських протестів є складовою частиною російської інформаційної війни, то це становить велику загрозу для державності України. Вважаємо, що найкращою протидією поширенню негативної інформації на тему українців було б створення позитивних повідомлень та поширення правдивої інформації щодо настроїв польського суспільства. Потрібно проводити активну комунікаційну роботу й розкривати механізми впливу проросійських сил на польське (та не лише польське) суспільство й оприлюднювати результати досліджень. Також потребує детальнішого аналізу проблема фальсифікації історичних фактів, а виявлені в ході дослідження правдиві факти – більшого розповсюдження через різні канали зв’язку.

Виявлено, що збройне насилля в сучасному світі зазнає суттєвих змін. Воєнні конфлікти все частіше набувають характеру асиметричних. Еволюціонують засоби воєнно-політичного протиборства. Сучасне протистояння, як правило, представляє собою «розумне» поєднання методів «жорсткої» і «м’якої сили». Визначено, що одним із найважливіших аспектів трансформації збройного насилля є значна актуалізація його інформаційного компоненту. Методи інформаційного та інформаційно-психологічного впливу стали невід’ємною складовою сучасного протиборства. Традиційні форми воєнно-політичного протистояння поступаються місцем його новітнім формам – гібридним, сетецентричним, мережевим війнам. З’ясовано, що для сучасного світу характерна загальна інтенсифікація збройного насилля, зростання масштабів розповсюдження, збільшення кількості та тривалості воєнних конфліктів різного ступеня інтенсивності. Усі ці тенденції є відбиттям процесів глобальних трансформацій і вказують на формування нових загроз національній та міжнародній безпеці.

У статті здійснено когнітивне моделювання розвитку загроз приватності особистості та безпеці країни. Для моделювання обрано такі фактори: «Приватність особистості», «Безпека розвитку країни», «Розробка систем захисту», «Онлайн-присутність», «Кібер-атаки», «Втрати від кіберзлочинів», «Витрати на захист», «Сталий розвиток». Результати показали, що всі фактори в системі є дестабілізаційними й чутливими до змін. Найбільш чутливим є фактор «Онлайн-присутність». Такий характер системи свідчить про те, що будь-які зміни можуть дестабілізувати систему, привести до змін усі інші фактори. При цьому система сама сприятиме таким змінам, оскільки є нестійкою. Отже, уся система забезпечення захисту приватності особистості та безпеки країни потребує постійної уваги й моніторингу змін усіх факторів. Фактори «Приватність особистості» та «Безпека розвитку країни» є взаємозалежними, оскільки демонструють майже однаковий вплив на них усіх інших факторів системи. Так, ці фактори підсилюватимуться при зростанні факторів «Розробка систем захисту», «Онлайн-присутність», «Витрати на захист» і «Сталий розвиток». Зростання рівня захисту приватності особистості сприятиме зростанню рівня безпеки країни й навпаки. При цьому «Приватність особистості» сильніше впливає на зміцнення рівня безпеки країни, порівняно з впливом безпеки держави на захист приватності особистості при її присутності в мережі Інтернет. Лише два фактори – «Кібератаки» та «Втрати від кіберзлочинів» зменшуватимуть рівень захисту приватностій безпеки країни при їх зростанні. Рівень захисту приватності є більш чутливим до впливу на неї з боку кібератак, порівняно з чутливістю рівня безпеки країни. На рівень безпеки розвитку держави найбільше впливає рівень захисту приватності особистості, і цей вплив на 14 % більш потужний, порівняно з протилежним впливом факторів. Аналіз засвідчив, що основним пріоритетом під час розвитку мережевих технологій, упровадженні ІКТ у всі сфери суспільного життя та розвитку інформаційної економіки повинно бути забезпечення захисту приватності особистості, її персональних даних. Забезпечення безпеки розвитку країни потребуватиме більшого рівня розвитку систем захисту, порівняно із захистом приватності особистості, при цьому на 4 % менше впливатиме на сталий розвиток.

У статті розглянуто основні аспекти правового регулювання кіберзлочинності в націо- нальному праві через призму міжнародного. Проаналізовано визначення поняття «кіберз- лочинність», його історичний розвиток. Дослідження наукових студій дало змогу уточнити визначення поняття «міжнародна кіберзлочинність», яке ми будемо розуміти як протиправну поведінку міжнародного значення, яка здійснена за допомогою комп’ютерної техніки задля несанкціонованого отримання інформації. У статті згадано і проаналізовано резонансний приклад кібератаки, якого названо вірусом «Petya». У сучасному світі країни розробляють нові методи боротьби з такими злочинами, зокрема зазначено, що США сформувала так звані «NIST Cyber security Framework» – стандарти з безпеки, які дозволяють виявляти, реагувати і навіть запобігати кіберзлочинам; Каліфорнія випустила Акт про повідомлення щодо порушення правил безпеки «Notice of Security Breach Act», згідно з яким компанії мають право вільно вибрати для себе спосіб забезпечення приватності своїх систем; Євро- пейський Союз прийняв Директиву щодо мережевої та інформаційної безпеки «NIS Directive on security of network and information systems», що визначив важливе значення надійності й безпеки мережевих та інформаційних систем для економічної та суспільної діяльності; Україна створила підрозділ «CERT-UA», який у межах своїх повноважень проводить аналіз та накопичення даних про кіберінциденти, веде державний їх реєстр. Узагальнюючи все проаналізоване вище, ми зробили висновки, що в сучасному світі існує багато видів кіберз- лочинів: комп’ютерне шпигування, поширювання комп’ютерних вірусів, інтернет-шахрай- ство, дефейс, кібертероризм тощо – ці злочини можуть мати більш масштабний об’єм і загро- жувати міждержавній безпеці. У статті згадано і виокремлено умовні групи злочинів проти приватності, цілісності інформаційних даних, за Конвенцією про кіберзлочинність. Аналіз наукової літератури дав можливість констатувати, що кіберзлочинність дійсно є актуальною проблемою сучасності, проте світове співтовариство спрямувало свої сили на її розв’язання через прийняття відповідних документів.

У статті здійснена ревізія новітніх ризиків і загроз, пов'язаних з технологізацією інформаційно-комунікативної сфери, а також представлені основні напрями наукового теоретизування у вказаній області. Автор розглядає Інтернет як особливий інтерактивний глобальний і національний засіб комунікації, як нове соціальне середовище, що розширює наше розуміння взаємодій людини в інформаційному суспільстві. Постійне перебування в Інтернеті стало одним з маркерів сучасного способу життя. У статті проаналізована проблема повної «зануреності» особистості у віртуальний простір. Усупереч безперечним перевагам Інтернету, таким, як швидкий доступ до інформації, дистанційне навчання і багато що інше, в цій роботі розкриваються деякі форми девіантної поведінки, а також соціально-психологічних деформацій, що відбуваються при активному використанні віртуальних засобів масової комунікації. Так, за відсутності можливості вийти в Інтернет, користувачі відчувають «комп'ютерний голод», що може свідчити про їх кіберзалежність. Використання технологічних новинок в домашніх умовах може несприятливо позначатися на міжособистісній комунікації членів сім'ї. Робиться висновок про те, що наявність позначених ризиків в процесі мережевих комунікацій особистості, обумовлює необхідність формування практик їх успішної нейтралізації і мінімізацію їх негативної дії.

Розглянуто умови і сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства, а та-кож зумовлені ними ключові проблеми впровадження інформаційно-комунікаційних і цифрових тех-нологій у вітчизняній освіті, що потребують невідкладного вирішення: формування і широке впро-вадження єдиного освітнього інформаційного простору України та забезпечення належного науко-вого супроводу цих процесів; розгортання та удосконалення необхідних елементів інфраструктури регіональних інформаційних і телекомунікаційних мереж, взаємопов’язаних як між собою, так і з глобальною мережею Інтернет, що дозволить подолати «цифрову нерівність» у різних регіонах України, зокрема в сільській місцевості; низький рівень інформаційно-комунікаційно-технологічних компетентностей (ІКТ-компетентностей) та цифрових компетентностей населення, застосу-вання застарілих підходів у навчанні та низька мотивація суб’єктів навчального процесу щодо ви-користання прогресивних ІКТ; фактична несформованість цілісної національної політики застосу-вання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, недосконала нормативно-правова база, що не забезпечує побудову інформаційного суспільства та, як наслідок, гальмує цифровізацію освіти в Україні. Виокремлено пріоритети, технологічні принципи побудови інформаційно-освітнього сере-довища. Визначено актуальні завдання розроблення комп’ютерно-орієнтованих методичних сис-тем навчання, створення та використання електронних освітніх ресурсів, зокрема електронного підручника, створення середовища неперервного розвитку цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу, проведення педагогічних досліджень з інформатизації освіти, розроблення та впровадження програми підвищення обізнаності громадян з питань інформаційної безпеки, кібербе-зпеки та захисту конфіденційної інформації, зокрема персональних даних, протидії загрозам їх не-санкціонованого використання.

У статті досліджено поняття електронної комерції, визначено основні її галузі та напрямки розвитку, проаналізовано тенденції її розвитку на території України, зокрема, відмічено постійне збільшення значення електронних операцій. Встановлено, що правове регулювання електронної комерції, головним чином, має забезпечувати сталий та вільний розвиток електронної комерції і одночасно гарантувати безпеку суб'єктів у цій сфері. Проаналізовано основні національні нормативно-правові акти у сфері електронної комерції та визначено коло правовідносин, що вони регулюють, зокрема, щодо формування та реалізації стратегії у сфері інформатизації, визнання юридичної сили електронних документів та діяльності у сфері електронного документообігу, електронної ідентифікації, вчинення електронних правочинів тощо. Відзначено, що головними перешкодами на шляху розвитку електронної комерції є шахрайство, хакерські атаки, комп'ютерне піратство та інші подібні загрози в кіберпросторі, на підставі чого зроблено однозначний висновок про нерозривний зв'язок електронної комерції та кібербезпеки. Кібербезпека, з одного боку, є станом захищеності держави, суспільства та особи від кіберзагроз, а з іншого - організаційно-правовим, науково-технічним, інформаційним забезпеченням мережевої і комп'ютерної безпеки. З'ясовано коло суб'єктів та об'єктів правовідносин у сфері кібербезпеки, визначено основи нормативно-правового регулювання даної сфери в України. Здійснено аналіз сучасних тенденцій кібербезпеки, що пов'язані з переходом від кількісного до якісного зростання стану технічного забезпечення інформаційної технології. Акцентовано увагу на тому, що у сучасних реаліях ефективність «фаєрволів» значно зменшилася, тому для забезпечення кібербезпеки перспективнішими стають системні рішення класу IDS / IPS, проте здійснено застереження, що навіть використання найдосконаліших систем захисту не гарантує невразливість комп'ютерних систем. Автори підкреслили, що науково-технічний прогрес та можливості зловмисників у кіберпросторі завжди випереджають законодавство та можливості заходів забезпечення кібербезпеки, що робить окреслену сферу перспективною для подальших досліджень.

Актуальність дослідження безпекового аспекту процесів сього- дення та перспектив розвитку в рамках архетипної методології визначаєть- ся тим, що системна трансформація суспільства вимагає точніше визначати чинники ряду процесів. Ця проблематика також актуалізується в контексті курсу на формування ефективного діалогу із суспільством, дослідження ме- ханізмів і способів поліпшення якості взаємодії держави, бізнесу та суспіль- ства. Тому виникає необхідність розроблення теоретико-методологічних основ комплексної моделі організації взаємодії процесів індивідуального са- морегулювання, корпоративного розвитку та державного управління на ос- нові архетипного підходу. Метою дослідження є аналіз архетипної складової формування інституційних мереж у контексті безпекових стратегій. Інститу- ціонально-мережевий підхід до безпекових стратегій припускає розгляд сукупності інститутів та закономірностей їх взаємодії в рамках активних мереж, що забезпечують перетворення ресурсів у реальні результати ефективними методами відповідно до національного контексту та запитів соціуму. Джере- ло відповідей на питання забезпечення безпеки запропоновано розглядати з точки зору архетипів. Підходи, викладені в дослідженні, ґрунтуються на ро- зумінні того, що в сучасних умовах не можна обмежуватися традиційними методами управління та реагування на загрози національній безпеці. Визна- чено роль соціокультурних інститутів, що підвищується у сучасних умовах у вирішенні проблем в системі “безпека – розвиток”, з одного боку, і об’єктивна необхідність використання їх потенціалу — з іншого. Це зумовлює можли- вість включення архетипів у процеси забезпечення безпеки не лише на осно- ві принципу додатковості, а й на паритетних засадах за рахунок розвитку їх взаємодії з формальними інститутами. Використання архетипного підходу сприятиме виробленню інноваційних підходів до розвитку безпекових стра- тегій за допомогою рішень, заснованих на комплексних дослідженнях і по- рядку денному в сфері публічної політики.

Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.

Анотація. Досліджується розвиток сучасної системи управління персоналом під впливом цифровізації, яка в останні роки прискорила темпи розвитку, це перш за все було викликано поширенням короновірусної інфекції, яка завдала загрози функціонуванню багатьох підприємств та економіки країни в цілому. Цифрові зміни, що відбуваються в економіці, відкривають можливість модернізації технології роботи з працівниками, що може значно підвищити ефективність роботи компанії. Нині підприємства почали впроваджувати у свою діяльність цифрові технології, які спрощують і підвищують ефективність управління персоналом. Зазначено, що на сучасному етапі розвитку управлінням персоналу для працівників створюються умови, які підвищують мобільність в ухваленні рішень, наприклад для того, щоб керівник проєкту відслідковував його виконання, йому не обов’язково перебувати на підприємстві, він зможе через програмне забезпечення подивитися показники КРІ кожного співробітника. Підвищення кваліфікації робітників також набуває нових можливостей, за рахунок створення курсів, лекцій та семінарів, які можуть проходити підлеглі в будь-який час. Слід відзначити, що також на цьому етапі можна проводити збори керівництва в комфортний для кожного час. Для цифровізації управління персоналом характерні такі принципи: гнучкий підхід до розвитку співробітників; систематична відповідність цілям підприємства; інтеграція менеджменту та власників бізнесу в загальну систему управління; розширена мотивація; персонал розглядається як інвестиція, яку потрібно розвивати; використання потенціалу під час працевлаштування; переважання робочих груп і проєктних груп над традиційними структурними підрозділами; проактивна функція інновацій; стимулювання змін. Постійно зростаюча кількість мережевих команд і співробітників за короткостроковими контрактами у світі дозволяє багатьом галузям швидко впроваджувати бізнес-процеси на основі HR-трансформації. Було досліджено досвід міжнародних компаній у контексті цифровізації управління персоналом та визначено показники, які демонструють ефективність упровадження новітніх технологій. Ключові слова: діджиталізація, персонал, підприємство, технології, процеси, відповідальність. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 13.

У статті вперше досліджені літературні джерела художніх творів українських письменників, у яких висвітлюється торгівельна мережа «Торгсин». Її діяльність напряму пов’язана з штучно створеним у 1932–1933 роках Голодомором.Крамниці торгсинів функціонували по всій території України. Створені з метою задоволення потреб чужоземців, вони в умовах Голодомору були зорієнтовані на обмін цінностей населення України – золота, срібла, діамантів. Використовуючи зубожілий стан населення і дефіцит, радянська влада встановила несправедливий курс обміну. Більшість потенційних покупців, переважно селян, були не в змозі обміняти продукти і помирали під дверима торгсинів. У свідомості багатьох українців торгівельні точки з написом «Торгсин» закарбувалися як символ «великого голоду». Діяльність торгсинів була засекречена і не висвітлювалась на сторінках газет, публічно не обговорювалась. Радянські письменники під загрозою репресій уникали згадок про торгсини, бо добре розуміли причини появи голодних селян на вулицях міст, виникнення нескінчених черг біля крамниць. Це підтверджують художні твори, опубліковані за кордоном. Враження і документальні події у столиці радянської України висвітлили Олесь Гай-Головко, Олена Звичайна та Михайло Млаковий. Емоційно насичені твори Зосима Дончука оповідають про перебіг торгівлі на периферії. Письменниця Ольга Мак спробувала знайти відповідь на питання, яку роль відводила торгсинам радянська влада. Вперше автор статті проаналізував варіанти вживання у літературних творах назви торгівельної мережі, які мали суттєву відмінність. Автор довів, єдиним вірним варіантом є «Торгсин», який використовують у роботах сучасні українські історики

Стаття присвячена дослідженню особливостей військово-політична робота з кадрами збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. З’ясовано, що для розробки організаційної струк- тури і штатів центральних органів Наркомату оборони СРСР, на підставі затвердженої наркомом оборони схеми, були створені групи по п’ять осіб, яким доручили подати пропозиції щодо реформування штатів і організації управлінь. Для роботи над перетворенням Політичного управління Робіт- ничо-Селянської Червоної Армії була призначена група на чолі з заступником начальника. Після закінчення роботи цієї групи політичне керівництво от- римало пропозиції про вдосконалення системи управління пропаганда і оп- тимізації ряду штатних категорій. З’ясовано, що збільшення чисельності армії знову призвело до браку політпрацівників, послабило політроботу, особливо серед рядового і молодшого начальницького складу, змусило керів- ництво країни робити нові організаційні перетворення в цілях подолан- ня загрози, ослаблення керівництва Збройними Силами, зниження впливу партії в них. До того ж, у зв’язку з швидким розгортанням Збройних Сил, ре- пресіями в армії велике число молодих командирів, часто не мали достат- нього досвіду керівництва військами, висувалися на вищі посади. Багато з них були безпартійними. Таким чином, більшість командного складу вже в 1933 р було досить молодими військовослужбовцями, які не нагромадили необхідного досвіду військового керівництва. Ситуація була серйозно поси- лена в середині - другій половині 30-х років. Визначено, що слабка підготовка офіцерських кадрів була обумовлена, перш за все, недостатнім рівнем знань, отриманих в ході навчання в військово-навчальних закладах. Умови діяль- ності військово-навчальних закладів того періоду були надзвичайно склад- ними. Навчальні програми у військових академіях і училищах часто склада- лися некомпетентними людьми. Військово-політичні навчальні заклади складали за чисельністю майже 20% всіх сухопутних військ. Поряд з розши- ренням старих і створенням нових середніх і вищих військово-навчальних закладів, утворюється широка мережа курсів перепідготовки. Крім раніше існуючих двох курсів з удосконалення політскладу, відкриваються нові курси для підготовки комісарів.

Актуальність теми дослідження. Зважаючи на зміни характеру ведення сучасних війн і шляхи досягнення ін-формаційної переваги над супротивником, дослідження мережецентричних технологій є надзвичайно актуальним. Підвищення маневреності підрозділів, їхньої здатності до виконання бойових завдань на підставі безперервного інформаційного супроводження дає можливість отримати значну перевагу над противником, попереджувати, запобігати та знешкоджувати реальні та потенційні загрози національній безпеці. Постановка проблеми. Сучасний рівень автоматизації, інформатизації та системи управління Збройних сил України за сукупністю значень характеристик своїх основних складових частин не відповідає сучасним вимогам Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглянуто проблематику зовнішніх інформаційних впливів та інформаційних аспектів забезпечення національної безпеки держави, концептуальні проблеми війни й миру та проблему мережецентричних війн. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Основною проблемою застосування принципів мереже-центризму під час організації сучасного бою є недостатньо ефективні та неадаптовані до сучасних вимог інформаційні системи. Постановка завдання. Першочерговим завданням є формування ефективної інформаційної системи на основі мережецентричних технологій, що дозволить скоротити час на прийняття рішення та прогнозувати можливі варіанти розвитку ситуацій та запобігати можливим наслідкам. Виклад основного матеріалу. Завдяки прогресу у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з’явились нові зразки високоточної зброї, сучасні засоби розвідки, автоматичні і автоматизовані системи управління (АСУ) військами та зброєю. Комп'ютерні технології дали можливість керувати зброєю на відстані в кілька тисяч кілометрів, формувати високоточні точкові удари, корегувати дії військових підрозділів, здійснювати дії військових формувань відразу в декількох напрямках з метою знищення об’єктів супротивника або захоплення його території, досягати результату за короткий проміжок часу тощо. Необхідність максимального використання можливостей всіх наявних засобів розвідки і бойових платформ спричинила перехід від платформоцентричної моделі управління військами і зброєю, де основний акцент робився на кількість озброєння та військової техніки, до мережецентричної. Висновки відповідно до статті. Визначена роль мережецентричних війн та їхній вплив на розвиток збройних сил передових в економічному сенсі країн. Застосування мережецентричних підходів спричинило появу чималих нових нетрадиційних форм і способів збройної боротьби, таких як «спеціальна операція», «тривимірна повітряно-наземна форма удару по супротивнику», «далекій вогневий бій» тощо, під час яких кораблі і підводні човни, літаки, космічні апарати, безпілотні літальні апарати (БПЛА), танки, польові радіостанції і портативні комп’ютери тощо спільно використовували інформацію за допомогою єдиних інтерфейсів, стандартів і протоколів. Визначені складові високої ефективності мережецентричних війн.

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.