Journal articles on the topic 'Меншини національні'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Меншини національні.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Меншини національні.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Соколовський, О. Б. "Особливості захисту прав національних меншин у Республіці Польща." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 174–79. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1169.
Full textAbstract:
У сучасних умовах національні меншини стали невід’ємною частиною міжнародних відносин. Після розпаду СРСР та Варшавського договору західні держави вкрай сильно переживали, щоб на території колишньої російської імперії на відбувалося етнічних конфліктів, які б могли перерости у повномасшабні війни. Попри побоювання Заходу, держави Центрально-Східної Європи вміло змогли вийти із ситуації, а національні меншини стали ключем для поглибленної транскордонної співпраці та ключем для налагодження дружніх відносин із державами-сусідами. Республіка Польща є однією з найуспішніших держав Центрально-Східної Європи, в тому числі і в забезпеченні прав національних меншин. Польща є активним учасником транскордонної співпраці в рамках європейського інструменту єврорегіонів, до якої активно залучаються і національні меншини. У статті приділено увагу правовому визначенню та регулюванню прав національних меншин Республіки Польща, визначено особливості та проблеми, з якими зіштовхувалася Польща у стосунках із національними меншинами. У статті визначено особливості правового поля регулювання прав національних меншин у Польщі, висвітлено діяльність специфічного дорадчого органу – Спільної комісії – як одного з інструментів ефективної співпраці між сторонами, а також висвітлено проблеми врегулювання надання регіональної мови Сілезії. У Республіці Польща живе чимало національних меншин: білоруси, росіяни, німці, чехи, словаки, роми, євреї та українці. Досвід Польщі є вкрай важливим для України не тільки через те, що ця держава є сусідом, але і у зв’язку з тим, що ця держава є стратегічним партнером. Попри це, Польща не робить чіткого розмежування між національними та етнічними меншинами, зокрема це стосується питання сілезців та лемків. Сілезці не визнаються етнічною меншиною, тоді як лемки, яких в Україні визнають як етнічну меншину, визначаються як національна меншина. Правове регулювання прав національних меншин у Польщі має доволі довгу історію та чимало позитивних моментів, які Україна могла би перейняти для себе. Метою статті є визначення позитивних та негативних сторін правового регулювання прав національних меншин у Республіці Польща.
2
Orłowska, Beata A. "Російська меншина в Україні: сучасні виклики." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 180–88. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.180-188.
Full textAbstract:
Дана робота є спробою представити проблеми, з якими стикається російська меншина, що проживає в Україні, з польської точки зору. Присутність національних меншин у різних країнах світу є непоодиноким явищем. Однак розгляд проблем, з якими вони стикаються, демонструє неоднозначність їх становища. Закони Європейського Союзу та інші міжнародні й національні нормативні акти, з одного боку, підкреслюють турботу про меншини та їх права. З іншого боку, можна спостерігати багато проблем, які меншинам потрібно вирішувати залежно від багатьох різних факторів. Це важливий елемент культурної безпеки представників окремих меншин, а також культурної безпеки більшості. Основним питанням, яке обговорюється в статті, є поточні виклики, з якими стикається найбільша національна меншина в Україні. Наукова новизна статті передбачає розгляд проблеми російської меншини в Україні з польської точки зору. Автор намагається представити як історичний контекст, так і детермінанти ідентичності, пов’язані її з мовою чи релігією. Контекст Криму також став важливим аспектом, який є вирішальним для сприйняття російської меншини в Україні. Представлені контексти – це сучасні виклики, які стоять перед російською меншиною в Україні, в умовах боротьби за культурну безпеку держави перебування. Особливість цієї статті полягає у аналізі статистичних даних, підходів та думок щодо росіян, які проживають в Україні, саме з точки зору Польщі, як їхнього сусіда. Автор проводить думку, що конкретна ситуація, що склалася в Україні, демонструє, що національна ідентичність України не може ґрунтуватися лише на етнічному контексті. Українську ідентичність потрібно розглядати з більш широкої точки зору, заглиблюючись у територіальні та цивільні критерії. Саме вони визначають і визначатимуть «Я» України. Чисельність російської меншини в Україні все ще впливає на її ідентичність. Тому її потрібно спостерігати та досліджувати, щоб зрозуміти та краще сформувати відносини між більшістю та меншістю.
3
Tkach, D. I. "Політико-правовий аспект становища української національної меншини в Угорщині." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 17, 2017): 90–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.14.
Full textAbstract:
У статті аналізується становище української національної меншини в Угорщині, забезпечення прав та свобод цієї спільноти, гарантування збереження рідної мови, культури, національних традицій. Стверджується, що в українсько-угорських стосунках створені всі політично-правові умови для того, щоб національні меншини обох країн відчували себе захищеними та, з одного боку, мали тісні стосунки з материнською нацією, а з іншого – мали в країні проживання всі можливості для розвитку культурних, освітянських та національних потреб нацменшин. Наводяться конкретні дані про забезпечення права української національної меншини в Угорщині.
4
Вітман, К. М. "МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 13 (May 14, 2019): 166–74. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v13i0.263.
Full textAbstract:
Вивчаються основні тенденції модернізації законодавства про національні меншини в Україні. Аналізується проект Закону України «Про національні меншини в Україні та право на ідентичність» на предмет відповідності основам етнополітичної безпеки України та міжнародним стандартам в сфері захисту прав національних меншин.
The main tendencies of the modernization of national minorities' law in Ukraine are studied. The project of the Act on National Minorities in Ukraine and the Identity Right is analyzed for the purpose of correspondence to ethnopolitical safety foundations and international standards relating to the protection of national minorities' rights.
5
Лазарович, Микола. "НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ ДОБИ ЗУНР." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 32 (December 27, 2019): 48–54. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.48-54.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз та узагальнення особливостей і тенденцій етнонаціональної політики влади ЗУНР в умовах визвольних змагань 1918–1919 рр. Досліджено основні заходи української влади стосовно забезпечення прав і свобод іноетнічного населення. Проаналізовано правові засади державної етнополітики. Визначено ставлення національних меншин до українського державотворення. Виснувано, що етнополітика керівництва ЗУНР була демократичною, однак характерною особливістю окресленого хронотопу були важкі умови, викликані агресією з боку Польщі. Тому чимало заходів української влади нерідко залишалися декларативними через неможливість їхньої реалізації. Певну непослідовність проявляли й національні меншини, насамперед євреї й німці, котрі, дотримуючись нейтралітету в польсько-українській війні, істотно обмежували свою участь у державотворчих процесах.
6
Белей, Лесь. "ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ ТА НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ ЗАКАРПАТТЯ." Studia Methodologica 51 (December 25, 2020): 51–56. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.20.51.06.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано рівень освіти представників угорської та румунської меншини Закарпаття. Зіставлено результати зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (протягом 2016 – 2020 рр.), історії України, математики, фізики, хімії, біології (2020 р.), зокрема відсоток нескладених іспитів та середній бал. Показники представників національних меншин порівнюються з показниками українських школярів для оцінки рівності можливостей під час вступу до вищих навчальних закладів та потенціалу реалізації права на освіту.
7
Коцур, Віталій. "НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ «ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ» РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 6, 2020): 211–23. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-211-223.
Full textAbstract:
В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості діяльності національних меншин України в період неоголошеної російсько-української війни.
Проведений комплексний аналіз етнополітичної ситуації на території України 2014 – 2018 рр. Визначено, що одним із напрямків деструктивної активності Угорщини в Закарпатській області залишається підтримка освітніх проектів. Доведено, що загострення конфліктних ситуацій за участю національних меншин України не відбувається без зовнішньополітичного вплив Російської Федерації на країни члени ЄС. Зосереджено увагу на українсько-польських міждержавних відносинах в етнонаціональній сфері. Поляки в Україні та українці в Польщі виступали надійним містком українсько-польського порозуміння. Польська національна меншина в Україні є толерантною до суспільно-політичних трансформацій в Україні та не конфліктною з огляду на зовнішньополітичні впливи Російської Федерації. Водночас у досліджуваний період погіршилася ситуація з дотриманням прав національних меншин в анексованому Росією Криму.
Відзначено, що утвердження європейських цінностей в Україні в суспільно-політичному, економічному, світоглядному вимірах в умовах зовнішніх викликів консолідувала український народ, проте не зняла протиріччя в політичній надбудові держави, які на тлі «гібридної війни» підживлюються військовими кураторами, прихованими симпатиками «русского мира», відвертими адептами прикордонної імперії.
8
Крсек, О. Є. "ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У США НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 135–49. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-135-149.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин.
Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США.
Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.
9
Myshchak, I. М. "Constitutional lawmaking on the protection of the rights of national minorities in the West Ukrainian People’s Republic." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 29–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.03.
Full textAbstract:
Проблема захисту прав національних меншин з плином часу не втрачає своєї актуальності. Для європейського континенту ця проблема актуалізується потужними міграційними процесами, у тому числі й напливом значної кількості нелегальних мігрантів, які з часом отримують у країні перебування визначений правовий статус та апелюють до захисту своїх національних прав. Для України ця проблема актуалізується агресивними діями Російської Федерації, яка анексію частини суверенної території України намагається видати за захист прав російськомовної національної меншини. Характерно, що подібна ситуація мала місце і сто років тому, коли на руїнах Російської й Австро-Угорської імперій утворювалися нові держави, зокрема й Українська. Тому тогочасний досвід пошуку правових моделей забезпечення міжнаціональної злагоди і захисту прав громадян різних національностей на території багатонаціональної держави є цікавим і в нинішніх політико-правових реаліях.
Метою статті є аналіз норм щодо захисту прав національних меншин у конституційних актах ЗУНР.
Наукова новизна полягає в аналізі проектів конституційних актів ЗУНР, як багатонаціональної держави, з точки зору забезпечення прав національних менших та налагодження мирного співіснування представників різних національностей в одній державі.Висновки. Державне будівництво на західноукраїнських землях під час Української революції 1917–1921 років супроводжувалося розробленням конституційних актів та інших базових законів, які мали урегулювати як основні засади державного ладу, так і права та свободи громадян. Конституційні акти та проекти Основного Закону ЗУНР, розроблені С. Дністрянським, надавали широкі права національним меншинам. Вони включали не лише право послуговуватися рідною мовою в побуті та навчати нею дітей, а й право користуватися рідною мовою в державних установах, зокрема судах, у зв’язку з чим державні службовці були зобов’язані володіти трьома мовами – українською, німецькою та польською, а також право на національну автономію та власне національне представництво в парламенті.Показовим є те, що ряд норм, запропонованих С. Дністрянським, уже після Другої світової війни були включені до Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, та інших міжнародних актів ООН щодо захисту прав людини і національних меншин. Відповідні положення щодо захисту прав національних менших сьогодні гарантуються чинною Конституцією України та розвинуті в інших національних законах.
10
Гузинець, Ю. "Національні меншини Закарпаття: етнокультурний вимір." Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, no. 2 (52) березень - квітень (2011): 245–52.
Find full text
11
Семенюк, С. "Про національні меншини і народності." Визвольний шлях, Кн. 6 (2007): 91–94.
Find full text
12
Kotsur, Vitalii. "НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ В НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДНИКІВ 90-Х РР. ХХ СТ. – ПОЧ. ХХІ СТ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 232–50. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-232-250.
Full textAbstract:
У запропонованому історіографічному огляді проблематика національних меншин України дослідників 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. розглядається через низку проблемно-змістових блоків, які визначали пріоритети дослідницьких практик на тому чи іншому етапі українського державотворення під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. У дослідженні виявлено, що у наявному українському та зарубіжному науковому дискурсі ґрунтовно і багатогранно розкриваються національні меншини як суб’єкт українського державотворення в умовах соціально-політичних трансформацій, політичної нестабільності та зовнішньополітичних викликів 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст. Водночас досі належним чином не репрезентовано великий спектр поглядів, думок, оцінок, які належать представникам національних меншин та етнічних груп, що й актуалізує подальші дослідницькі практики в нових історичних реаліях. На сучасному етапі розвитку України сформувалася сучасна плеяда учених з новим науковим мисленням в царині вивчення етнонаціональної проблематики, які прагнуть не лише об’єктивно її інтерпретувати, а й протистояти деструктивним силам, експансії ідеології «русского мира», відповідально прогнозувати майбутнє та орієнтуватися на практичні результати. Саме в орієнтації на практичні результати вбачається можлива площина продуктивної взаємодії історика і влади в царині етнонаціональної проблематики в умовах міжнародних, соціально-економічних і політичних викликів для України в ХХІ ст.
13
Даниленко, Віктор. "РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ КОЦУРА В.В. НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ 90-Х РР. ХХ СТ. – ПОЧ. ХХІ СТ.: МОНОГРАФІЯ. ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ: ДОМБРОВСЬКА Я.М., 2019." Society. Document. Communication, no. 8 (February 10, 2020): 367–71. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-367-371.
Full text
14
Цимбалюк, І. Л. "Національні меншини Волині у 1921-1939 рр." Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства 26 (2009): 471–79.
Find full text
15
Гуцало, Л. "Національні меншини Житомирщини у період Великого терору." Емінак, no. 2 (22), квітень - червень, т. 2 (2018): 50–56.
Find full text
16
Bondar, Volodymyr. "НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ У ПОЛІЕТНІЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ЛЮБЛЯНСЬКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ОБСЄ." Krakowskie Studia Małopolskie 33, no. 1 (March 31, 2022): 42–55. http://dx.doi.org/10.15804/ksm20220103.
Full textAbstract:
The article is devoted to the research of legal base of the European Union, particularly guidelines by the OSCE High Commissioners on National Minorities. On the issue regarding the development of the major aspects of the life of national minorities related to their self-identificati on. There in the study the structural-functional and analytical scientific methods been implemented. The OSCE Ljubljana Guidelines on Integration of Divers Societies (2012) is as the subject of the study in general, with directions of integration of national minorities in a polytechnics society, in particular. The novelty of the article is to reveal the subject of research though the coverage of the theoretical foundations of the integration model of public policy, the phenomenon of acculturation. The aim is to consider the principles and provisions of the OSCE Ljubljana Guidelines on Integration of Divers Societies as per the integration of diverse societies; to identify an areas of public policy, which in this document is the main emphasis; to clarify the provisions of the Guidelines aimed at regulating the development of a language of national minorities through the field of education, provision’s specific features. The peculiarities of the formation of the public sphere in Ukraine as the single ethnic country identified. The position and scientific vision of some domestic researchers on the prospects of further development of ethnic component highlighted. Briefly described the basic principles of the theory of acculturation and their differences. Assumptions been made regarding further implementation by the State the integration model of during the regulation and introducing the public policy in Ukraine. Conclusion been drawn on the promising areas of implementation the OSCE Ljubljana Guidelines on Integration of Divers Societies in Ukraine, taking into the account the peculiarities of the transit stage of the society.
17
Новородовський, Валерій. "ЕТНІЧНИЙ СКЛАД МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОГО-СХОДУ УКРАЇНИ (1991–2020 РР.)." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 185–207. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-185-207.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню динаміки етнічного складу міського населення Південно-Східних областей України. Детальний розгляд цієї тематики дозволив сформувати виокремити подальші тенденції етнодемографічних процесів на території Південного-Сходу України. Висвітлено особливості зміни структури міст Донбасу, Півдня України та Криму. Розкрито закономірності скорочення чисельності національних меншин в окремих містах. На основі комплексного аналізу даних переписів населення (1989, 2001 та незаконного перепису Криму), статистичних матеріалів з’ясовані основні тенденції притаманні містам досліджуваного регіону. Вивчено етнічну структуру міст окупованих районів Донбасу і Криму та здійснено порівняння тенденцій із загальнонаціональними процесами. З’ясовано причини змін етнічної структури населення міст досліджуваного регіону. Охарактеризовано населені пункти, де переважали за чисельністю національні меншини. Надано статистичні дані та відсоткове співвідношення найбільших етносів у містах Донбасу, Південних областей та Криму. Встановлено, що російський чинник мав вагомий вплив у політичному, економічному і культурному житті досліджуваного регіону. Аналіз наявних статистичних і наукових даних засвідчують, що найбільші антиукраїнські тенденції зафіксовані у районах, де росіяни мали перевагу над українцями або мали приблизно однакове співвідношення. Упродовж незалежності спостерігалося зростання частки українців і зниження питомої ваги росіян. У окупованих районах Донбасу і Криму частка чисельність українців знижується, натомість спостерігається зростання росіян й інших національних меншин.
Відсутність чергового перепису населення ускладнює вивчення цього питання. Нині постає необхідність вивчення динаміки змін етнонаціонального різноманіття України, оновлення даних щодо національного складу населення України та, відповідно до цього, формування подальшої етнополітики
18
Рябошапко, Леонід. "Українська держава та національні меншини: поступ до взаємної толерантності." Віче, no. 23 (2008): 24–26.
Find full text
19
Рябошапко, Леонід. "Українська держава та національні меншини: поступ до взаємної толерантності." Віче, no. 23 (2008): 24–26.
Find full text
20
Макар, В. "Національні меншини сучасної України: відродження і розвиток культурно-національного життя." Політологічні та соціологічні студії 3 (2006): 134–41.
Find full text
21
Коцур, В. "Національні меншини Сходу і Заходу України в геополітичних лещатах XXI ст." Переяславський літопис, Вип. 13 (2018): 39–52.
Find full text
22
Устименко, В. "Національні меншини в період Української революції 1917-1921 рр.: історіографічні нотатки." Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років, Вип. 12 (2016): 61–91.
Find full text
23
Kotsur, Vitaliy. "NATIONAL MINORITIES OF UKRAINEIN THE PERIOD OF THE NATIONAL LIBERATION STRUGGLESOF 1917 –1921: IN THE YEARS OF THE PAST AND MODERNITY (HISTORIOGRAPHY)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 44 (November 30, 2018): 152–70. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2018-44-152-170.
Full text
24
Гузинець, Ю. І. "Інтерпретації етнополітичного феномена "національні меншини" у міжнародному праві та законодавстві країн карпатського єврорегіону." Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Спец. випуск (2012): 69–76.
Find full text
25
Sokolovskyi, Oleksandr. "ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕГІОНУ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 283–99. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-283-299.
Full textAbstract:
У статті досліджено роль національних меншин у розвитку транскордонної співпраці у Карпатському єврорегіоні. Єврорегіон "Карпати" є одним із найбільших єврорегіонів на теренах Східної та Центрально-Східної Європи до якого входять такі держави як: Україна, Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія. Стратегія ефективного розвитку єврорегіону дає чудові можливості для розширеного політичного діалогу, а також поглибленої економічної, культурної та міжетнічної співпраці. Чимало проектів в рамках даного єврорегіону покликані перш за все розширити співпрацю з національними меншинами, а також ведені політики культурного різноманіття в регіоні та створення єдиної, добре розвиненої інфраструктури. Від початку свого заснування Карпатський єврорегіон перейшов від декларативного утворення до ефективного та практичного інструменту в багатосторонній дипломатії. Мета створення Карпатського єврорегіону полягала у забезпеченні належного розвитку для членів у координації транскордонного співробітництва, сприянні більш швидкому регіональному та економічному розвитку та - звісно - створенню добросусідських відносин відносини між зацікавленими сторонами. Попри це, Карпатський єврорегіон є чималим, і тому існує деякі нерівномірність у співпраці між державами-учасницями процесу. Аналіз показав, що співпраця між Польщею та Україною є значно потужнішою, ніж співпраця між Польщею та Словаччиною. Звичайно, першою причиною такої нерівномірності у співпраці є спільне історичне минуле, а також наявність національних меншин, які і задають основну тенденцію та є основним елементом практичної реалізації співпраці між сторонами. З іншої сторони, деякі держави-члени мають певні побоювання щодо активної участі окремих національних меншин, перш за все це стосується Угорщини та угорської національної меншини в Україні, Словаччині та Румунії. Центральна влада Угорщини є дуже різкою у висловлюваннях та постійно піддає критиці інші уряди та активно заохочує до розширення прав угорської національної меншини, що негативно сприймається її сусідами. Тому не дивно, що участь Угорщини в транскордонній співпраці є, але вона є непомітною, та не такою ефективною, як з іншими сторонами процесу, зокрема це стосується Польщі-України чи Румунії-України.
26
Гончаров, О. "Національні меншини України в дослідженнях учених історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка." Етнічна історія народів Європи, Вип. 18 (2005): 80–86.
Find full text
27
Ярмоленко, М. І. "Національні меншини Південної України в етнополітичних процесах кінця 80-х - початку 90-х рр." Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Серія "Історичні науки", Вип. 34 (2016): 159–67.
Find full text
28
Kovalyova , T. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЩОДО УГОРСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 230–39. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.27.
Full textAbstract:
Розглянуто нормативно-правові акти Словаччини у сфері мовної політики та сучасний стан забезпечення мовних прав угорської та української національних меншин. Наголошується, що ефективності мовних відносин між Словаччиною та українською національною меншиною можна досягти шляхом застосування комунікаційних стратегій у спілкуванні урядових і неурядових організацій для забезпечення мовних прав національних меншин обох країн.
29
Кучинська, О. О. "Національні меншини Української СРР на початку 20-х рр. ХХ ст. у переддень "великого комуністичного експерименту"." Гілея, Вип. 22 (2009): 70–77.
Find full text
30
Поліщук, Ю. М. "Російська влада та національні меншини Правобережної України в кінці XVIII - на початку XX століття: аналіз джерельної бази." Гілея, Вип. 10 (2007): 93–112.
Find full text
31
Bohdanets-Biloskalenko, Natalia. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В ШКОЛАХ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 19 (November 27, 2018): 114–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.114-117.
Full textAbstract:
У сучасних реаліях суспільного, культурно-освітнього простору України важливо формувати у дітей національну свідомість, почуття патріотизму за державу, в якій живуть. Це є одним із провідних завдань виховання дітей і молоді, оскільки забезпечує плекання громадян-патріотів своєї країни, здатних захищати її незалежність та цілісність. Сучасна школа відіграє важливу роль у становленні особистості, здатної брати активну участь в усіх сферах соціокультурного життя країни.
У статті обґрунтовано важливість добору текстів художньої літератури на національно-та соціокультурних засадах в підручниках з літературного читання для шкіл з мовою навчання національних меншин. Запропоновано аналіз існуючих підручників з літературного читання для шкіл національних меншин.
Автором визначено, що існує чимало шляхів засвоєння культурного досвіду українського народу. Проте саме художнє слово має неабиякий вплив на малого читача. Через вчинки героїв, історичні, народознавчі, природничі, пізнавальні тексти відбувається знайомство з культурою народу, в якій проживають представники різних національних меншин.
У результаті аналізу і синтезу різних джерел автор стверджує, що твори з національно-культурним змістом відіграють важливу роль у формуванні свідомих громадян своєї держави. А тому підручники з літературного читання для молодших школярів з навчанням мовами національних меншин обо’язково мають складатися у переважній більшості саме з таких творів. У такому випадку мета формування різнобічно розвиненої, національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, здатної до самостійного здобування нових знань, націленої на саморозвиток і реалізацію себе в суспільстві, буде досягнута.
32
Паньків, Михайло. "ТОПОНІМИ ТА МІКРОТОПОНІМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 39–49. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.39-49.
Full textAbstract:
У статті досліджується стан топонімів та мікротопонімів національних меншин на Івано-Франківщині, які проживали і проживають на території області. Дані про них порівнюються із топонімією цих етносів в Україні. Коротко подається історія заселення тієї чи іншої національної меншини на українській території, зокрема на Прикарпатті.
Активна політика насильницького введення радянським режимом прокомуністичних топонімів завдала значної шкоди українській топонімії. Особливо активно проходила компанія таких перейменувань у Східних і Південних регіонах тодішньої УРСР.
У структурі населення регіону протягом його історії чисельністю, особливостями розселення громадським та культурним життям вирізнялися як представники християнських (поляки, німці, угорці, вірмени та ін.), так і не християнських (євреї, караїми, середньовічні представники кочових народів) меншин. Їх заселення розпочалося з часів Київської Русі і проходило кількома хвилями, що було характерним для тої чи іншої меншини.
33
Христенко, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІЧЕНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ НА ЗАСАДАХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 359–70. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.53.
Full textAbstract:
Сьогодні Україна має низку соціальних, медичних, духовних проблем (важкі недуги, алкоголізм, аборти, депресії, суїциди тощо). Вони зазвичай детерміновані низьким рівнем культури духовного і фізичного здоров’я населення. Тому актуальною є потреба громадянської освіти майбутніх медиків. Це забезпечить їх готовність до просвітницької та громадської роботи задля вирішення важливих проблем охорони здоров’я. Мета статті – визначити зміст і методи формування громадянської освіченості майбутніх медичних фахівців на засадах міждисциплінарної інтеграції. Авторка використовує методи аналізу наукової літератури, нормативних документів, контент-аналізу, індукції і дедукції.Встановлено, що структурування змісту громадянської освіти в межах правозахисного, гендерного та національного компонентів допоможе підготувати фахівців медицини до громадської роботи з різними соціальними групами, враховуючи національні особливості та світовий досвід захисту прав людини в сфері охорони здоров’я. Правозахисний компонент передбачає вивчення тем, пов’язаних із міжнародними нормативними актами, які регулюють забезпечення прав людини, особливо, вразливих груп (діти, діти сироти, діти з особливими потребами, ненароджені діти, а також національні меншини та люди з інвалідністю). Гендерний компонент означає вивчення359 № 2(17)2 0 1 9ПЕДАГОГIЧНI НАУКИпитань щодо реалізації рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у сфері охорони здоров’я, вирішення проблем, детермінованих гендерними особливостями пацієнтів. У цьому контексті громадянська освіченість майбутніх медиків означає: по-перше, розуміння соціально-культурних і політико-правових чинників гендерних проблем у сфері охорони здоров’я; по-друге, готовність проводити просвітницьку роботу (в межах сімейної психології та конфліктології) задля попередження домашнього, сексуального насильства, а також надання професійної допомоги особам, які стали їх жертвами; по-третє, здатність визначати, аналізувати й вирішувати проблеми щодо планування сім’ї, абортів, постабортного синдрому та ін. Національний компонент громадянської освіченості пов’язаний з питаннями, що відображають основні риси української ідентичності, історичний досвід нації та їх роль у вирішенні медичних і біоетичних проблем.Пріоритетним методом формування громадянської освіченості студентів медичних ЗВО визначено метод підготовки проектів, спрямований на вироблення практичних навичок майбутніх медиків створювати та реалізовувати громадські ініціативи з метою покращення здоров’я нації. Цей метод допоможе студентам розвивати навички громадянської участі у суспільстві, у владі. Відтак, майбутні медики зможуть використовувати такі методи участі громадян, як місцева ініціатива, участь у громадських організаціях, волонтерські послуги чи діяльність, а також просвітницька кампанія. Даний метод буде ефективним за умови системної співпраці викладачів і студентів з метою підготовки та реалізації соціальних і медичних проектів.
34
Дедурін, Г. Г. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ЩОДО НЕСЛОВ’ЯНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН (1945–1948 РР.)." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(41) (April 11, 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).958.
Full textAbstract:
Дедурін Г. Г. Правові засади державної політикиЧехословаччини щодо неслов’янських національнихменшин (1945 – 1948 рр.). – Стаття.У статті розглянуто політико-правових документів,які вплинули на формування державної політики відродженої Чехословаччини щодо німецької та угорськоїнаціональних меншин протягом 1945–1948 рр.У повоєнній Чехословаччині угорська та німецькаменшини розглядалися як перешкода на шляху створення виключно слов’янської держави. У Празі добрепам’ятали міжвоєнний досвід, коли саме ці дві меншини відіграли не останню роль у припиненні існування чехословацької держави. Тому ще під час війниЕ. Бенешем та його оточенням було розроблено документ відомий як «Трансфер населення в ЧСР». Відповідно до нього, Чехословаччина мала стати національною і слов’янською державою з абсолютною перевагоючехів і словаків.На сторінках так званої «Кошицької програми»(квітень 1945 р.) передбачалося покладання на угорську та німецьку меншини колективної відповідальності за підрив чехословацької державності наприкінці1930-х рр. Німці й угорці, які прибули на територіюЧехословаччини після підписання Мюнхенської угодита не підлягали кримінальному переслідуванню, малибути негайно виселені. Виняток робився для осіб, якідіяли «в інтересах Чехословаччини».Юридичне закріплення пункти «Кошицької програми» отримали у низці президентських декретіввиданих протягом 1945 р. Це поставило угорців і німців Чехословаччини у вкрай невигідне становище,надавши чехословацькому уряду законні підстави длярозгортання щодо них репресивних дій.Протягом усього досліджуваного періоду владанадавала перевагу директивно-адміністративним, ане правовим методам вирішення проблеми національних меншин, що привело до широкого використанняпримусових виселень, депортацій тощо. Від цих дійнайбільше постраждали представники німецькоїменшини, більшість з яких була позбавлена конституційних прав та депортована. Але й акції з «обмінунаселенням» щодо етнічних угорців були організованіз очевидними порушеннями прав національних меншин. Вже до кінця 1940-х рр. німецька та угорськаменшини фактично припинили своє існування.
35
Gursky, Taras, and Natalia Kotsan. "ПРОЦЕС РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-132-137.
Full textAbstract:
Здійснено аналіз процесу регіоналізації у Великій Британії. Визначено основні сучасні тенденції регіоналізації та їх роль у політичних процесах Великої Британії. Розглянуто позитивні зрушення в британському суспільстві, причиною яких стало розширення кола владних компетенцій місцевих органів. Установлено, що регіоналізацію можна розглядати як результат загального процесу кризи держави, що виражається в дифузії влади, тобто вона переходить як вверх – до транснаціональних організацій, так і вниз – до регіонів та інститутів громадської спільноти. Загальні причини регіоналізації виступають у прагненні зробити владу більш ефективною, перекласти на регіональну владу частину повноважень за прийняття рішень, задовольнити потреби тих чи інших прошарків суспільства до самоуправління. Висвітлено те, що проблема регіоналізації всередині країни виникає на сьогодні в багатьох країнах на основі ідей автономії, спираючись на історію, географію, культуру та інші шляхи, які йдуть вглиб століть та тисячоліть. Однак, саме зараз створюються зручні умови для розповсюдження самої ідеї регіоналізації, відродження подібних процесів із новою силою, на які діють численні каталізатори, головним із яких виступає глобалізація. Національні меншини продовжують заявляти про свою роль й отримують активну підтримку та захист зі сторони міжнародного співтовариства, твердо спираючись на норми міжнародного права, використовуючи можливість донести свою позицію до світової спільноти й об’єднати однодумців, використовуючи всі можливі засоби.
36
Балтаджи, П. М. "Болгари Бессарабії: історико-правовий нарис." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 3 (February 20, 2022): 119–28. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.3.09.
Full textAbstract:
Стаття представляє ілюстрацію історії переселення болгарського народу та формування національної карти Бессарабії. Історія міста, яке вже 200 років зберігає статус національного центру і є зразком духовно-культурного розвитку болгарських колоній на півдні України у ХІХ ст. Розглянуто основні аспекти економічного, національно-культурного та соціального розвитку болгарської діаспори. Імена і біографія видатних людей, наукові гіпотези та факти історії, відтворюють національну картину державного будівництва та політики влади на півдні України. А аналіз національної ментальності регіону, дає відповідь, щодо інструментів діалогу з національними меншинами, методів регіональної політики та поваги до історичної пам'яті.
37
Калакура, Олег. "СУЧАСНІ МОВНО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ." Society. Document. Communication, no. 9 (September 7, 2020): 112–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-112-130.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сучасних мовно-культурних процесів в Україні, підвищенню їхнього впливу на інформаційних простір. Розглянуто погляди основних політичних гравців (учасників другого туру виборів Президента України у 2019 р. : П. Порошенка та В. Зеленського, партії «Слуга народу», яка перемогла на парламентських виборах і сформувала монобільшість у Верховній Раді) на етнополітичний розвиток країни. Висловлено застереження, що етнонаціональна політика президента В. Зеленського, задекларована як курс на своєрідне зшивання «двокультурної» України, за умов турборежиму може спричинити конфлікти і порушення прав людини. Окреслено основні проблеми державної етнонаціональної політики на тлі російської збройної агресії, анексії автономної республіки Крим, які є складовою гібридної війни проти України. Зазначено важливість проведення перепису населення, оскільки статистика 2001 р. не дає реального уявлення про склад, ідентичність та інтереси складових етнонаціональної структури суспільства.
Національний інформаційний простір аналізується у трьох його складових: загальнодержавному, регіональному та місцевому. Показано важливість врахування етнічного складу населення в ході утворення об’єднаних територіальних громад та укрупнення районів під час адміністративно-територіальної реформи. Інформаційний простір повинен враховувати інтереси національних меншин, водночас повинен мати чіткий україноцентричний зміст. Висвітлено перші результати українізації інформаційного простору шляхом квотування державної мови в теле- та радіопросторі. Наголошено, що одним із засобів українізації громадянського суспільства може стати використання мов національних меншин. Як приклад, наведено заходи мовами національних меншин щодо боротьби з вірусом Covid 19. Проаналізовано застереження окремих національних меншин щодо виконання статті 7 закону «Про освіту».
Висловлено низку практичних пропозицій щодо подальшого корегування мовно-культурних процесів у контексті євроатлантичної інтеграції та українізації національно-інформаційного простору, підвищення ефективності гуманітарної політики.
38
Liebiedieva, Yuliia. "Проблема національних меншин і мовне питання у період Української революції та сучасної незалежної України." Eminak, no. 3(31) (October 1, 2020): 176–88. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).446.
Full textAbstract:
У статті розвивається теза щодо зумовленості проблеми національних меншин у період Української національної революції та незалежної України на сучасному етапі необхідністю збереження самоідентифікації як українців, так і інших національних меншин в умовах збереження державності. Вказується на залежність вирішення питання національних меншин в Українській Народній Республіці від позиції Тимчасового уряду та більшовиків. Визначені фактори, які впливають на усунення розбіжностей у національному питанні у незалежній Україні на сучасному етапі.
39
Каранда, Ірина. "УЧАСТЬ ЗИНОВІЯ ПЕЛЕНСЬКОГО В РОБОТІ КОНГРЕСІВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У 1930-Х РОКАХ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 47–51. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.08.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано ефективність участі відомого громадсько-політичного діяча, члена Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), посла польського сейму Зиновія Пеленського в роботі Конгресів національних меншин – міжнародної організації, яка в міжвоєнний період ХХ століття намагала- ся вирішити численні проблеми національних меншин. Зазначено, що у 1928 р. політик увійшов до Централь- ного комітету УНДО, проте віддав перевагу роботі в Ревізійному союзі українських кооператив (УНДО) над партійною працею, що унеможливило його участь у роботі міжнародної організації. Тільки після обрання його послом сейму Другої Речі Посполитої у 1930 р. домінантною для нього стала робота над розбудовою цієї політичної сили. Окремий тогочасний напрям його діяльності – участь у роботі Конгресів національних меншин, де Зиновій Пеленський пропагував ідею соборності українських земель та відстоював концепцію «права нації на самовизначення». На конгресах національних меншин, політик виступав від не тільки від імені УНДО, але й представляв інтереси українців Галичини та Волині, які після 1923 р. зазнавали утисків та дискримінації від польської адміністрації в національно-культурній сфері. У період голодомору в Радянській Україні його виступи на міжнародній арені набули агресивних форм і спрямовувалися на критику радянської влади, яка приховувала масштаби голоду на Наддніпрянщині, блокувала міжнародну допомогу та загалом заперечувала факт масової смертності українців. Його вимоги територіальної автономії, виступи із соборницькими гаслами мали великий вплив на справу розв’язання українського питання в міжвоєнний період ХХ ст., сприяли піднесенню авторитету як Зиновія Пеленського, так і УНДО.
40
Зленко, Алла. "МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 1920-30-Х РР.: СУЧАСНИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС." Society. Document. Communication, no. 7 (August 11, 2019): 98–122. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-98-122.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню сучасної української історіографії діяльності громадських молодіжних організацій в УСРР 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Здійснено аналіз теоретичних підходів, спрямованості досліджень та основних тенденцій в історіографії проблеми.
Сучасний український молодіжний рух усе активніше заявляє про себе в алгоритмі суспільного життя країни як учасник формування та реалізації молодіжної політики. Представники молоді не лише складають найбільш масову групу учасників громадських подій, але й намагаються висувати свої прогресивні погляди щодо подальшої долі української держави та суспільства. З огляду на це постає необхідність вивчення та переосмислення досвіду та усталених стереотипів, засилля шаблонності передусім у радянській історіографії дослідження громадських молодіжних об’єднань УСРР 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
Метою статті є дослідження сучасної історіографії громадських молодіжних організацій у 20–30-і рр. ХХ ст. У зв’язку з цим потрібно розв’язати ряд завдань: проаналізувати тематику історіографічних праць, присвячених історії громадського молодіжного руху у 20–30-і рр. ХХ ст.; з’ясувати стан розробки теми; визначити підходи вітчизняних та зарубіжних авторів до вивчення цієї проблеми.
В ході написання статті з’ясовано, що для історичних розвідок сучасного періоду характерна докорінна переоцінка всіх наявних історичних джерел із проблем молодіжних організацій як радянського походження (загальноісторичні, історіографічні, історико-партійні, історико-комсомольські та ін.), так і зарубіжної україніки. На зміну класовому підходу у вивчені громадських організацій прийшов цивілізаційний, який розглядає молодіжний рух 1920-х – 1930-х рр. у всьому розмаїтті суперечностей, взаємовпливів та багатофакторного розвитку. Головними напрямами сучасних досліджень стали як провладний комуністичний рух молоді, так і небільшовицькі молодіжні організації, зокрема національні меншини, релігійні групи тощо.
41
Kovalova, Tatyana. "Застосування Acquis Communautaire у процесі реалізації державної мовної політики України щодо національних меншин (на прикладі угорської національної меншини)." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 1(96) (February 27, 2020): 70–79. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-1(96)-2020-70-79.
Full text
42
Майструк, В. В., Д. В. П’ятничук, Г. О. П’ятничук, and І. Г. Цап. "ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДОБРОВІЛЬНИХ СПОРТИВНИХ ТОВАРИСТВ СТАНІСЛАВА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1945–1967 рр.)." Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), no. 9 (March 21, 2022): 161–65. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.21.
Full textAbstract:
У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.
43
Мицик, В. В. "Значення застережень країн членів рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та їх національних концепцій для визначення поняття "національна меншинаа"." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 41, ч. 1 (2003): 102–7.
Find full text
44
Коцур, Леся. "ЕТНОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х У 1990-Х РР.: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 88–125. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-88-125.
Full textAbstract:
Статтю присвячено негативним тенденціям, які мали місце в українській етнополітиці наприкінці 1980-х у 1990-х роках. У запропонованій публікації в хронологічному порядку зображено як формувалися осередки етнополітичної нестабільності в різних регіонах України (Крим, Закарпаття, Буковина, Бессарабія, південно-східні області). Висвітлено специфіку тих чи інших проявів міжнаціональної напруги. Особливу увагу приділено зовнішньополітичним чинникам, які мали безпосередній плив на формування небезпечних для України етнополітичних тенденцій. Зокрема, наведено приклади зовнішньополітичного тиску на Україну з боку Російської Федерації через осіб, які належать до числа російської національної меншини, російські національно-культурні товариства та російськомовних українців. Відзначено, що подібні практики простежувались і в зовнішньополітичних діях Угорщини та Румунії, які через національно-культурні товариства угорців та румун активно поширювали в частині регіонів України (Закарпаття, Буковина, Одещина) ідеї автономізації України з елементами сепаратизму. Також стаття дозволяє простежити історію політизації мовного питання та використання цього чинника для розпалювання міжнаціональної ворожнечі, особливо у Криму та південно-східних областях України. Дає можливість скласти уявлення про автономістські прагнення так званих русинських національно-культурних товариств Закарпаття, метою яких була політична дестабілізація України підтримувана ззовні; простежити хорологію громадсько-політичної активності кримських татар та представників інших національностей, передусім йдеться про національно-культурні товариства греків, поляків, євреїв, німців, молдован тощо. Водночас, обмежений обсяг статті не дозволяє висвітлити усю повноту етнополітичного менеджменту 1990-х рр. щодо негативних проявів в етнополітичній сфері. Зазначимо лише, що відновлення міжнаціональної стабільності в регіонах України час від часу вимагало прийняття жорстких рішень з боку центральної влади. Проте такі рішення приймались вкрай рідко, адже у більшості випадків в місцях міжнаціональної напруги проводилась профілактичні роз’яснювальні бесіди, спрямовані на побудову конструктивних відносин між національними меншинами й органами влади.
45
Каруник, К. Д. "УКРАЇНСЬКА МОВА В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ПІДРУМУНСЬКОЇ БЕСАРАБІЇ НА ПОЧАТКУ 1920‑х РОКІВ." Лінгвістичні дослідження, no. 52 (2020): 124–36. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.13.
Full textAbstract:
Розвідка насвітлює деякі дотепер маловідомі сторінки румунської національної й освітньої політики на етнічно українських теренах у міжвоєнний період. Центральною є проблема дотримання мовних прав національних меншин у територіально розширеному по Першій світовій війні Румунському Королівстві, зокрема – мовних прав українців і використання української мови в освіті підрумунської Бесарабії. Дослідження здійснюється на засадах історичної соціолінгвістики й на матеріалі румунських і українських періодичних видань 1920–30-х рр. Історію питання доповнює й увиразнює текстологічний та лінгвістичний аналіз раритетного «Букваря», зладженого в Хотині 1921 р. для українських школярів. Ключові слова: історична соціолінгвістика, мовні права національних меншин, українська мова в освіті, українські букварі й читанки, румунська політика міжвоєнної доби.
46
Алієва, М. "Утворення азербайджанської національної меншини в Україні та діяльність її національно-культурних товариств." Етнічна історія народів Європи, Вип. 18 (2005): 115–19.
Find full text
47
Алієва, М. "Утворення азербайджанської національної меншини в Україні та діяльність її національно-культурних товариств." Етнічна історія народів Європи, Вип. 18 (2005): 115–19.
Find full text
48
Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 2 (December 20, 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.
Full textAbstract:
Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.
49
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and ОЛЕКСАНДР СИБІГА. "Державний статус української мови: спроба ліквідації завершення процесу уконституювання." Право України, no. 2019/12 (2019): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-246.
Full textAbstract:
Поява пропонованої широкому загалу статті спричинена багатолітнім протистоянням між прихильниками надання українській мові статусу державної і їхніми політичними опонентами. На підставі оприлюдненого тексту конституційного подання до Конституційного Суду України 51 народного депутата України від 23 квітня 2019 р., що поставили під сумнів конституційність окремих положень Зако ну України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (Закон № 2704-VIII), здійснено конституційно-правовий аналіз спірних положень цього Закону у зіставленні з нормами Конституції України. Мета статті полягає у правовому обґрунтуванні позиції щодо відповідності окремих положень Закону № 2704-VIII, яким здійснено законодавче забезпечення функціонування української мови як державної, приписам Конституції України. Приводом для конституційного подання слугували окремі норми Закону № 2704-VIII, які, на думку суб’єкта конституційного подання, дискримінують російськомовних громадян за мовною ознакою. Крім того, автори вважають, що права російської мови істотно порушуються в тій частині, що на підставі документа надана перевага кримськотатарській мові як мові корінного народу, англійській мові та іншим мовам Європейського Союзу, незважаючи на те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин. Аргументовано, що законодавець, ухвалюючи Закон № 2704-VIII, не порушив основні приписи конституції в частині забезпечення прав корінних народів, націо-нальних меншин України, зокрема й російськомовної частини населення. Визнані маніпулятивними, надані суб’єктом конституційного подання статистичні відомості, про факти, пов’язані з кількістю носіїв російської мови, кількісним складом націй і національностей, що проживають на території України, та чисельністю представників найбільшої етнічної меншини. Зазначено, що прямий зв’язок між національною належністю і мовою користування відсутній. Зроблено висновок, що в ухваленому Законі № 2704-VIII відсутня дискримінація як за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, так і за мовними чи іншими ознаками.
50
Mosora, Mykhailo. "Угорський автономізм на Закарпатті: сучасні реалії." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 229–38. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.229-238.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості сучасного стану політизації угорської національної меншини в Україні. Автор розглядає сучасний стан політизації угорців Закарпаття. Підкреслюється, що захист своєї меншини Угорщина просуває не тільки в Україні, однак, і в Австрії, Румунії, Словаччині, Сербії та Хорватії, в контексті ідеї «відродження Угорщини». Розкрито особливості автономістських прагнень Закарпаття, в цілому, та угорської меншості, зокрема. Виокремлюється важливий вплив економічного стану регіону на активізацію автономістських тенденцій. Автор акцентує увагу на винятковому значенні питання подвійного громадянства угорської національної меншини на території України, що посилює відцентрові тенденцій у регіоні. Проаналізовано інші обставини та чинники які є вагомими та суттєво впливають на політизацію угорської національної меншини, розвиток дискурсу стосовно відмінного бачення політичного майбутнього регіону.