To see the other types of publications on this topic, follow the link: Ментальний поділ.
Journal articles on the topic 'Ментальний поділ'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 25 journal articles for your research on the topic 'Ментальний поділ.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Єгорова, А. В. "КОГНІТИВНІ АСПЕКТИ ПОРОДЖЕННЯ І СПРИЙНЯТТЯ ПРИРОДНОГО НАРАТИВНОГО ДИСКУРСУ." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-11.
Full textAbstract:
В останні десятиліття дослідження наративного дискурсу привертають надзвичайну увагу науковців по всьому світу. У статті досліджується процес конструювання наративу й нарації (вербалізації наративу) як когнітивно-комунікативної події, що виникає в певному контексті. Спираючись на впливові праці Тойна ван Дейка про ментальні моделі подій і вплив контексту на процес комунікації, теорію концептуальної інтеграції Жиля Фоконьє і Марка Тернера та ідеї Роналда Ленекера про когнітивні операції конструювання, провели теоретичний аналіз з метою пояснити, як може функціонувати конкретна подія в суб’єктивній ментальній моделі мовця, який потім залежно від умов (а часто й обмежень) безпосереднього контексту комунікативної події робить певний вибір щодо того, що саме і як розповідати, спираючись на арсенал когнітивних операцій конструювання. По-перше, необхідно було дослідити механізм побудови ментальної моделі події, а також охарактеризувати її компоненти; по-друге, розглянути елементи контекстуальної моделі, які можуть впливати на те, що саме розповідає мовець при конструюванні своєї оповіді (включаючи як безпосередню комунікативну ситуацію, так і соціокультурні параметри); і, нарешті, описати когнітивні операції конструювання, які використовуються мовцем, щоб вивести на передній план – експлікувати, імплікувати, або навіть повністю приховати певні деталі подій, про які вони розповідають. У результаті аналітичної розвідки встановлено, що нарація як вербалізація наративу про певні події виникає в результаті когнітивних операцій конструювання (а саме специфікації, фокусування, промінантності й перспективізації), які дають можливість мовцю виділити з ментальної моделі подій відповідні елементи й організувати їх певним чином у розповідь, що робить наратив зрозумілим для реципієнта відповідно до прагматичних цілей мовця.
2
Гордійчук, О. "ЕТНОҐЕНЕЗ ТА ОСНОВНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 52–62. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.52-62.
Full textAbstract:
У статті висвітлено засадничі питання етноґенезу українського народу й підтримано автохтонно-автономістичну концепцію, що обґрунтовує "окремішність" та самобутність українського народу, його автохтонність на своїй території. Обґрунтовано, що дослідження витоків та першооснов ментальності нації тісно пов’язане з питанням її етноґенезу. Стверджено, що кожен народ, що проживав на українських етнічних землях, залишив відбиток у генетичному коді української нації, вплинув на формування її духовних структур, особливостей світосприйняття, світовідношення, світоперетворення. Різні ментальні особливості зумовлені відмінностями історичного досвіду переживання певних подій. Їх основне завдання – вирішення / уникнення конкретного життєвого аспекту, складової об’єктивної чи навіть суб’єктивної реальності.
Представлено й проаналізовано основні риси української ментальності як оригінальну парадигму онтологічних екзистенціалів українців, сформовану історично завдяки низці чинників(географічному положенню, природно-кліматичним умовам, досвіду поразок і перемог, особливостям селекції та генетики, мові, релігії, культурним традиціям, звичаям).
Досліджено особливості вияву ментальності на сучасному етапі історичного розвитку. Підсумовано, що саме такий набір ментальних рис українського народу є наслідком засвоєного досвіду переживання певних історичних подій, детермінованих об’єктивною реальністю; зазначені ментальні риси допомогли українцям зберегти власне "обличчя", вижити у скрутні часи й періоди бездержавності, не підкоритися й не асимілюватися з подальшою втратою державності; на сучасному етапі українцям важливо осмислити весь історичний досвід, підсилювати ті ментальні риси, які наразі є конструктивними та сприяють успішному розвитку й поступу України як європейської держави, а також позбуватися деструктивних рис, особливу увагу приділяючи розвитку раціонально-вольового компоненту.
3
Ареф’єва, А. "СИНКРЕТИЗМ ТА СИНТЕТИЗМ ЕВОЛЮЦІЇ МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБИ КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 165–76. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.165-176.
Full textAbstract:
У статті розкрито експлікації категорії "синтез мистецтв" в контексті категоріального простору понять "синкретизм", "еклектика", "взаємодія", "художній синтез". Доведено, що синкретизм, як механізм культуротворення, фіксує стадію "первинної простоти" та відображує потенціал художнього універсалізму конкретної доби, стилю, особливості поетики й естетичні вподобання митця – автора синтетичного художнього твору. Встановлено, що художній синтез відображує іманентну цілісність твору як синтез образу та предмета, натомість синтез мистецтв свідчить про взаємодію різних видів мистецтв.
Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі егалітаризму в грецькій та європейській культурі. З’ясовано, що мистецтву властивий розмірений ритм і метрика, яка була пов'язана з циклізмом і навіть своєрідним «метрономом» – протагоністом вітворення події. Водночас змагальна система гри (агон), коли в одному просторі грали декілька драм, потребувала певної акцентації, орієнтації в часові та просторі. Протагоністи, перші комуніканти були надзвичайно важливими детермінативами, а детермінантою, що допомагала увійти в наслідково-причину реальність, ставала обрана тканина події. Детермінативи розводили омоніми, розводили подібне, а детермінанти намагалися звернутися до засади, до метафізики, до того, що рухало подією в контексті змагальної акторської драматургії.
Встановлено, що триєдина хорея як своєрідний образ, який в класицизмі досягає буквально канонічного принципу єдність місця, часу і дії, є своєрідним принципом самоздійснення сценічної дії. Системогенез як породження цілісності, де передбачається подія, що випереджається в образах, визначається надзвичайно гостро як маска. Маска була незмінною трагічною або ментальною іпостасью, яка проводила вісь, вертикаль. На основі цієї домінанти відбувалася інтрига події, яка мала своє місце і мала свою драматургію самоздійснення. Поряд з цим час моделював вічність і розгортався в надзвичайно широких чи більш малих діапазонах, але він завжди моделював ту одвічність, яка усувала часовість в християнському розумінні за межі події.
4
Кавун, Лідія, and Оксана Вертипорох. "Код пам’яті в сучасному українському романі." Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 66, no. 1 (April 22, 2022): 67–79. http://dx.doi.org/10.1556/060.2021.00007.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема пам’яті в контексті художнього дискурсу української літератури рубежу ХХ–ХХІ століть. Романи Василя Шкляра, Володимира Лиса, Ліни Костенко, Євгена Паш-ковського, Тані Малярчук, Софії Андрухович та інших містять культурний код як засіб передачі інформації, котра історично накопичувалася у вигляді знаків і символів.У сучасній українській літературі ми спостерігаємо реконструкцію культурного простору на ос-нові засвоєння, зберігання і перекодування знаків колективної та індивідуальної пам’яті. Тут пе-реплітаються історія та сучасність, автори роблять спробу поєднати індивідуальне й колективне українське, історичну автентичність і художню винахідливість; герої переосмислюють своє минуле та свою ідентичність. Зокрема, проаналізовано тексти Євгена Пашковського «Вовча зоря» (1991) та «Безодня» (1992), в яких розкривається автономний код (творчої) пам’яті. Йдеться про фундамен-тальні проблеми української історії, культури та колективної ідентичності, оперуючи якими пись-менник створює «нову пам’ять».Пам’ять та історія, де пам’ять відображає індивідуальний особистий досвід конкретних історич-них подій, відтворено у романі Василя Шкляра «Чорний ворон» (2009). Володимир Лис розглядає життя особистості на тлі історії України в роки Першої та Другої світових воєн, колективізації, «роз-квіту» та нівелювання соціалізму і занепаду села в перші роки Незалежності. Ці теми представлені в романі «Століття Якова» (2010). Ліна Костенко присвячує роман «Записки українського сумас-шедшого» (2011) подоланню комунікативного розриву між членами родини, між Україною та світом на початку ХХІ століття. Про травматичний досвід, забуття та спогади в романі «Забуття» (2016) розповідає Таня Малярчук. Брати Капранови концептуалізують у романі «Забудь річка» (2016) об-раз пам’яті, який пов’язаний з аналізом проблем провини та спокути в аспекті «жити минулим, викорінюючи життя» тощо.Культурно-ментальний поділ української родини і подолання розриву між східною та західною Україною, об’єднання різних людей в одну громаду стали предметом художнього осмислення Софії Андрухович у романі «Амадока» (2020). Семантика пам’яті пов’язана із засвоєнням, зберіганням і перекодуванням знаків (символів, образів, алюзій, цитат) культурного коду, який акумулює та пе-редає інформацію через історичний досвід.The paper explores the problem of memory in the context of the artistic discourse of Ukrainian literature at the turn of the 20th and 21st centuries. The novels by Vasyl Shklyar, Volodymyr Lys, Lina Kostenko, Evgeny Pashkovsky, Tanya Malyarchuk, Sofia Andrukhovych, and others contain the cultural code as a means of transmitting information that has historically been accumulated here in the form of signs and symbols.In modern Ukrainian literature, we observe the reconstruction of cultural space on the basis of the assimilation, storage, and recoding of signs of collective and individual memory. Here, history and modernity are intertwined, the authors make an attempt to unite individual and collective Ukrainian, historical authenticity and artistic invention; the heroes come to rethink their past and their identity. In particular, Evgeny Pashkovsky’s texts Wolf Star (1991) and Abyss (1992) are analyzed, in which the autonomous code of (creative) memory reveals itself. It is about the fundamental problems of Ukrainian history, culture, and collective identity, operating on which the writer creates a “new memory”.Memory and history, where memory reflects the individual personal experience of specific historical events, is reproduced in the work by Vasyl Shklyar The Black Crow (2009). Volodymyr Lys addresses the life of an individual against the background of Ukrainian history during the First and Second World Wars, collectivization, “flourishing” and levelling of socialism, and the decline of the countryside in the first years of Independence. These themes are presented in the novel Jacob’s Century (2010). Lina Kostenko dedicates the work Notes of the Ukrainian Madman (2011) to overcoming the communicative gap between family members, between Ukraine and the world at the beginning of the 21st century. Tanya Malyarchuk talks about traumatic experience, forgetfulness, and recollection in Oblivion (2016). The Kapranov Brothers conceptualize the image of memory in the novel Forget the River (2016), which is related to the analysis of the problems of guilt and redemption, living in the past, eradicating life, etc.The cultural and mental division of the Ukrainian family and overcoming the gap between eastern and western Ukraine, connecting different people into one community became the subject of Sofia Andrukhovych’s artistic comprehension in the novel Amadoka (2020). The semantics of memory is related to the assimilation, storage, and recoding of signs (symbols, images, allusions, and quotations) of the cultural code, which accumulates and transmits information through historical experience.
5
Айтов, С. "Новітні історично-антропологічні студії як сучасна філософія історії." Studies in history and philosophy of science and technology 29, no. 2 (December 16, 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/272018.
Full textAbstract:
Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей.
Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.
6
Dovgan, N. O. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МЕНТАЛЬНОСТІ ПОКОЛІНЬ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 115–30. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).46.
Full textAbstract:
Для створення передумов оптимізації взаєморозуміння і розширення можливостей діалогічного поколінного спілкування представлено методичну базу та опис дослідження особливостей ментальності поколінь. Визначено й обґрунтовано напрямки дослідження особливостей ментальності поколінь: характеристик вибірки щодо соціокультурного історичного ареалу, особливостей соціально-психологічних відмінностей габітусу та соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Відповідно до сформованих критеріїв диференціації і функціональних меж поколінь у результаті кластеризації масиву експериментальних даних виокремлено три покоління – Дітей, Батьків, Прабатьків. Проаналізовано особливості соціально-психологічних відмінностей габітусу і соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Визначено узагальнені характеристики ментальності поколінь, завдяки чому підтверджено припущення щодо унікальності і впливовості ментальних особливостей поколінь, сформованих під впливом історичних подій, на результативність відносин.
7
ЛІСОВСЬКА, Юлія. "РАЦІОНАЛІСТИЧНІ МІФИ КВАНТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ У НЕПИСАНИХ ПРАВИЛАХ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА: МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, no. 1 (February 23, 2022): 26–30. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.5.
Full textAbstract:
У сучасну епоху глобалізаційних змін актуального значення набуває квантова філософія, яка стимулює пошук істини як основи права в життєвому світі. Досліджуються зв’язок раціоналістичних міфів, які розглядає квантова філософія у неписаних правилах звичаєвого права з доцільною дією закону в онтологічній, гносеологічній та аксіологічній структурі правової реальності. Визначено онтологічну структуру звичаєвого права з огляду раціоналістичних міфів квантової філософії як мотиваційний момент істини в архетипно-ментальній модернізації. Доведено, що кожна людина має цілеспрямувати свої власні сенсорно-розумові уподобання згідно екзистенційних вимірів, виходячи із ентропійності, тобто хаотично сконструйованих окремих фактів, подій, епізодів власного досвіду у виразну і прозору цілісність, що передбачає майбутнє. Метою статті є здійснення теоретико-пізнавального аналізу квантової філософії щодо доцільності раціоналістичних міфів у неписаних правилах звичаєвого права, як модернізації ідеї в її архетипно-ментальній змістовності. Наукова новизна. Стаття присвячена питанням квантової філософії у постсучасності. Новизна полягає в якісно новому семантичному ставленні до особи, держави та суспільства, що сформувалися на підставі суспільних потреб, можливостей, а також завдяки імперативу модернізації страху (зокрема метафізичного), відкриваючи нові смислотворчі горизонти буття. Як висновок, раціоналістичні міфи квантової філософії відображають надлюдські реальності, що є проявом фізичного та соціального світу. За цих умов квантова філософія, ентропійно виражена як фізичний вимір, передбачає перетворення онтологічно-правових догматів на дійсність у раціоналістичних діях міфотворчості.
8
Сушенцев, Олександр Олександрович, and Лілія Леонідівна Сушенцева. "Підвищення якості самостійної роботи учнів засобами комп’ютерних технологій." New computer technology 4 (November 1, 2013): 57–58. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v4i1.30.
Full textAbstract:
Одним з пріоритетів сучасної політики в організації вищої освіти в Україні є пошук шляхів інтенсифікації самостійної роботи учнів різних навчальних закладів у світлі вимог Болонського процесу. Якісно організована самостійна робота дозволяє скоротити частку аудиторних занять без втрати ефективності навчально-виховного процесу.Мета даного повідомлення полягає в обґрунтуванні шляхів поліпшення якості організації самостійної роботи учнів засобами ІКТ і забезпечення на цій основі часткового «дистанціювання» учнів від учителів. Йдеться, фактично, про інтегрування технології дистанційного навчання, зокрема у тому його варіанті, який відомий під назвою «розподіленого навчання», у систему стаціонарної освіти. Це дозволить вирішити питання чіткого планування самостійної роботи учнів та своєчасного поточного контролю якості їх виконання.Розробка завдань для самостійної роботи учнів базується на наступних методологічних принципах, що відбивають закономірності перебігу пізнавальних процесів і забезпечують глибоке засвоєння матеріалу.1. Урахування структури і особливостей функціонування семантичної пам’яті людини, мінімальними «одиницями» збереження інформації в якій є: поняття; диференційні ознаки, що відрізняють одне поняття від іншого, та взаємозв’язки між поняттями (як ієрархічні, так і лінійні).2. Спирання при розробці навчальних матеріалів на основні форми упорядкування інформації у семантичній пам’яті:– категоріальне кластування (з урахуванням внутрішньо поняттєвих зв’язків: поєднання більш широких, абстрактних понять – з більш вузькими, конкретними поняттями);– угрупування понять за лінійними ознаками (з урахуванням міжпоняттєвих зв’язків);– об’єднання понять у мережі (що належить до певної галузі знань).3. Застосування при розробці навчальних матеріалів різних типів когнітивних структур:– прототипів (комбінацій типових сенсорно-візуальних рис понять);– фреймів (схематичних образів стереотипізованих пізнавальних ситуацій, у яких відбиваються їх постійні характеристики);– сценаріїв (структур, що відбивають часову послідовність подій);– класифікаційних схем (ієрархічно організованих угрупувань співвіднесених понять);– ідеографічних посилань (ієрархічно і лінійно організованих угрупувань понять).4. Урахування різноманіття форм ментальних репрезентацій досвіду пізнання («картини» світу): сенсорно-образної; дійової; символьної (знакової); графічно-просторової; вербальної (словесної); категоріальної (абстрактно-поняттєвої); метафоричної (узагальнено образної).5. Стимулювання «перекодування» (перетворення) навчальної інформації з одних форм її ментальної репрезентації в інші з метою забезпечення потрібної глибини переробки інформації як необхідної передумови її усвідомленого засвоєння.6. Реалізація в процесі навчання основних пізнавальних парадигм типів: феномен – його ознаки – його зв’язки; родо-видової; системної.7. Створення трьох основних «баз знань», що відбивають структуру експертного знання:– розгалуженої бази концептуальних знань;– автоматизованої системи процедуральних знань;– усвідомленої бази виконавчих знань (вмінь застосовувати знання для вирішення професійно-орієнтованих задач).
9
Долід, Вячеслав, and Петро Долганов. "Демократичні цінності й толерантність: методологія антидискримінаційної експертизи підручників з історії." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 7, 2021): 113–19. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-113-119.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі антидискримінаційної експертизи шкільних підручників з історії. Пропонується методологія здійснення такої експертизи, розроблена на основі пропозицій ЮНЕСКО та авторських рекомендацій. Пропонована методологія враховує міжнародно-правові норми у сфері прав людини (наприклад, Загальну декларацію прав людини ООН, Рамку компетентностей для культури демократії Ради Європи, Декларацію прав дитини тощо). Методологія рекомендує здійснення антидискримінаційної експертизи у таких вимірах: аналіз текстів щодо виявлення етнічних забобонів та стереотипів, гендерно незбалансованої подачі матеріалу, проявів релігійної дискримінації, ксенофобії, шовінізму, расизму, ейджизму, адультизму, лукізму, ейблізму, дискримінації на рівні ментальної картографії та використання нечутливої мови тощо. Запропонований у статті набір аналітичних інструментів включає кількісні та якісні методи аналізу тексту підручників з історії. У статті аналізуються такі кількісні методи, як контент-аналіз частоти згадування історичних подій, персоналій та термінів і аналіз обсягу тексту, присвяченого певній темі. До ключових якісних методів належать дискурс-аналіз, лінгвістичний та контекстуальний аналіз.
10
Шемякіна, Н. В. "ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛІВ, ЩО ВВОДЯТЬ ПРЯМУ МОВУ, У ФРАНЦУЗЬКІЙ ПРЕСІ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 195–200. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-27.
Full textAbstract:
У статті розглядаються лексичний, семантичний, прагматичний та стилістичний аспекти дієслів, що вводять пряму мову. Як показує дослідження, пряма мова у французькій публіцистичній пресі вводиться перехідними і неперехідними дієсловами, які в основному передбачають процес говоріння. Серед цих дієслів найчастіше вживається дієслово “dire”. Контекстуальними синонімами дієслова “dire” є: дієслова говоріння, які супроводжують мовленнєвий акт; дієслова, які вказують на особливості мовлення; фазові дієслова, які вказують на початок і кінець дії; ментальні дієслова, які вказують на розумову діяльність; дієслова, які не мають семи говоріння; дієслова фізичної дії; дієслова, які передають ставлення до слухача; дієслова, які вказують на психоемоційний стан особи під час мовлення. Вибір дієслова залежить від наміру автора, його оцінки прямої мови, що дозволяє йому вживати як нейтральні, так і експресивні дієслова, завдяки яким досягається перлокутивний ефект. Багато дієслів, що супроводжують пряму мову, мають у своєму значенні оцінний елемент та вживаються для досягнення стилістичного ефекту гіперболізації, з метою переконати читача. У статті підтверджено, що дієслово, яке супроводжує пряму мову, уживається переважно в теперішньому часі, подає найчастіше минулі події як об’єктивно реальні з погляду суб’єкта мовлення. Другою часовою формою за частотністю вживання є passé composé. Автор статті вважає, що вживання imparfait є одним зі стилістичних прийомів надання авторської оцінки. Під впливом екстралінгвістичних чинників imparfait зумовлює різну темпоральну семантику висловлювання. Futur simple уживається у значенні минулого часу, означає майбутні події в момент висловлювання, які стали на цей час минулими. Plus-que-parfait виконує функцію імпліцитного минулого часу, позначає закінчену дію на тлі теперішнього часу у прямій мові.
11
Карліна, Оксана, and Ганна Хлібовська. "ЛИСТОПАДОВЕ (ПОЛЬСЬКЕ) ПОВСТАННЯ 1830–1831 РОКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.24.
Full textAbstract:
Представлено огляд української історіографії Листопадового (польського) повстання 1830–1831 років – однієї з важливих подій, яка суттєво вплинула на розгортання соціально-політичних і культурних процесів на українських землях у ХІХ столітті. Повстання охопило Королівство Польське і західні губернії Російської імперії. Зазначено, що українські історики обмежуються вивченням його перебігу та наслідків у південно-західних губерніях, тобто у Правобережній Україні. Ґрунтовні праці з історії з Листопадового повстання з’явилися у шістдесятих і сімдесятих роках ХХ століття на підставі опрацювання матеріалів, збережених в архівах і бібліотеках України. Відповідно до вимог тогочасної офіційної ідеології в них домінувала партійно-класова оцінка подій та явищ. У цих роботах розкривався економічний розвиток правобережних українських земель, аналізувались програмні цілі повстанців, досить докладно описувався перебіг повстання. Підкреслювалося існування соціальних проблем на Правобережжі; шляхту звинувачували в «обмеженості класових інтересів», що було причиною поразки повстання. Дослідники стверджували, що коли би в ході повстання не йшлося про відбудову Речі Посполитої в кордонах 1772 року, а селя- нам було обіцяно звільнення від кріпацтва, то основна маса українського селянства підтримала би повстанців. Подібні висновки містились також в узагальнюючих роботах з історії України ХІХ століття. У 1990-х роках в українській історіографії почали змінюватись методологічні засади дослідження мину- лого. Зросла зацікавленість науковців у вивченні соціальної історії Правобережної України. Появилось кілька праць, в яких представлена еволюція шляхти як окремого стану. Зменшення ареалу шляхетської землі внаслідок конфіскацій, переведення величезної маси дрібної шляхти в нижчі соціальні верстви, зміни в культурному і релігійному житті розглядаються як наслідки Листопадового повстання. Зауважено, що в останні десятиліття актуалізувалося багатоаспектне вивчення Листопадового повстан- ня та його наслідків на життя різних соціальних станів у південно-західних губерніях. Однак у руслі сучас- них методологічних і тематичних практик потребують повнішого дослідження проблеми гендерного чинника в повстанні, ментальних стереотипів, образу «чужого» у сприйнятті українців, поляків, росіян тощо.
12
СИДОРЕНКО, Ольга. "СУЧАСНА МІЛІТАРНА ПРОЗА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕНОМЕН." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 11, 2022): 167–73. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.22.
Full textAbstract:
У статті окреслено основні особливості сучасної мілітарної прози як літературного феномену, що відрізняють її від воєнної прози минулого століття, передусім явища «лейтенантської прози». До них належить панівна ревізійна стратегія, відсутність цензурного та ідеологічного тиску з боку влади, стилістично-лексична, а також жанрова розмаїтість та унікальність. Обґрунтовано доцільність виокремлення у вітчизняній літературі особливого мілітарного типу дискурсу, що є значно ширшим поняттям, аніж мілітарна проза, оскільки включає в себе не лише тексти про активну фазу війни, а й художні твори, що їй передували, прогнозували майбутній соціально-політичний, ментальний, ціннісний конфлікти, попереджали про його загрозу, а також прозові твори, для яких збройне протистояння є лише тлом для розкриття інших нагальних суспільних тем і проблем. Доведено, що підставами для виділення мілітарного типу дискурсу, який є значно ширшим утворенням за традиційну «воєнну літературу», слід уважати особливий спосіб формування наративу (продовження традицій воєнної прози минулого століття в змалюванні побутових реалій воєнного часу й водночас принципово новий для воєнної літератури показ непривабливих, замовчуваних чи навіть табуйованих аспектів життя військових задля формування в читача власного, не нав’язаного ззовні ставлення до війни), миттєве реагування на сучасні суспільно-політичні події, багатство та розмаїтість жанрових утворень (активна жанрова дифузія на межі репортажистики, есеїстики, документалістики та власне художніх жанрових форм), особливості взаємодії тріади «автор-критик-читач» (врахування потреб і запитів різних груп, поколіннєвих генерацій реципієнтів), загальну оцінку та визнання суспільством, учасниками літературного процесу сучасної мілітарної прози (як на всеукраїнському, так і на міжнародному рівнях).
13
Koval, Vitalii. "Деструктивний зміст реклами: образи та символи (соціально-філософський аспект)." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 2 (June 8, 2021): 30–42. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.1.2.02.
Full textAbstract:
Вивчення деструктивного змісту реклами дає нам можливість проаналізувати її ступінь та методи впливу на сучасний зовнішній медіапростір людини та суспільства. Завдання статті – вивчити та проаналізувати руйнівний зміст реклами та дослідити соціальний фактор у процесі комунікаційних процесів суспільства на прикладі інформації сучасних рекламних повідомлень. Актуальність теми виявляється у необхідності вивчення існування людини в медіа-просторі та її соціального становлення у віртуальному суспільстві. Зі збільшенням участі людства у віртуальній інформаційній мережі збільшується ризик неконтрольованості особистості та більша залежність від колективних установок. Вивчається та аналізується сутність соціального фактора від використання деструктивного змісту в рекламному дискурсі, огляду та аналізу деструктивного змісту реклами, її суб'єктивного змісту та впливу на екзистенційне сприйняття людини світом. Досліджено синергетичний ефект реклами з деструктивними образами в комунікативних соціальних процесах. Досліджено роль формування віртуальних втрат (збитків) у процесі просування товарів та послуг, що використовують руйнівний зміст реклами. Дослідження формування нових ментальних установок одержувачів реклами та їх впливу на існуюче співіснування та взаємодію у суспільстві. У сучасному суспільстві реклама стала важливою частиною соціалізації людей, саме тому вона відіграє значну роль у формуванні громадської думки, оцінках людей та подій, встановленні рівня життя та ставлення до взаємодії, в тому числі спрямованої на внутрішній світ особи. Відзначається, що через неможливість протидії рекламним зображенням в інформаційному полі людина є споживачем інсталяцій, але водночас вона здатна по-різному коригувати наявний вплив і відображати на ньому.
14
Тараненко, Лариса, and Єлизавета Шестопал. "ЛІНГВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРЕЦЕДЕНТНИХ ІМЕН У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ЛІТЕРАТУРІ." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 151–57. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-25.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості вживання прецедентних імен в англійській мові шляхом висвітлення закономірностей їх мовностилістичного вираження у творах сучасної художньої літератури. Аналіз ілюстративного матеріалу здійснено на основі узагальненої класифікації типів і видів прецедентних імен, яка охоплює їх поділ за критерієм належності до певної соціокультурної групи (універсально-прецедентні, національно-прецедентні й соціумно-прецедентні), а також за семантичним критерієм (прецедентні антропоніми та топоніми; термінологічні й полісемічні прецеденти). Серед найчисленніших еталонних тематичних груп прецедентних імен зареєстровано імена історичних осіб, героїв класичних творів і фільмів та міфологеми, які реалізуються в тексті через низку стилістичних фігур, таких як метафора, гіпербола й порівняння. До провідних критеріїв, котрі слугують основою для розрізнення прецедентних феноменів від інших імен, відносимо апелювання до ознак зовнішності осіб або персонажів, рис їхнього характеру або комунікативних ситуацій, через які проявляється знаковість героя або видатної особи. За результатами аналізу з’ясовано, що прецедентні імена як одна з вербальних форм відображення стереотипно-метафоричного сприйняття дійсності певною культурною спільнотою людей демонструють тенденцію до розширення свого контекстуального значення та примноження характеристик завдяки здатності формувати ментальні зв’язки між їхнім першоджерелом і новим контекстом. Виконане дослідження ілюстративного матеріалу засвідчило, що прецедентні імена належать до дієвих засобів привернення уваги читача до певної ідеї твору й слугують засобом інтенсифікації конкретних рис та особливостей персонажів художньої літератури ХХІ ст. Перспективним убачається вивчення питань, пов’язаних із сугестивним й емоційно-прагматичним потенціалами прецедентних імен, а також поглиблення знань про перебіг синергетичних процесів під час їх породження та актуалізації в межах різних лінгвокультур.
15
Глушко, Т. Р., Ю. В. Вовк, В. Ю. Вовк, and П. С. Крюков. "РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІКО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ЦИФРОВОЇ ОКЛЮЗІЇ ПІД ЧАС РЕЄСТРАЦІЇ МІЖЩЕЛЕПОВОГО ІНТЕРКУСПІДАЦІЙНОГО ПОЛОЖЕННЯ В ПАЦІЄНТІВ З ДВОСТОРОННІМИ ДЕФЕКТАМИ Й ІНТАКТНИМИ ЗУБНИМИ РЯДАМИ." Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, no. 2 (September 22, 2021): 38–45. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.8.
Full textAbstract:
Мета дослідження. Проведення порівняльного клі- ніко-інструментального аналізу результатів реє- страції оклюзійних співвідношень інтеркуспідаційної контактної позиції в групах пацієнтів з інтактними зубними рядами й двосторонніми дефектами зубних рядів під час застосування різних реєстраційних мате- ріалів. Методи дослідження. Проведене обстеження 10 пацієнтів обох статей у віці від 24 до 51 років. Усі обстежені пацієнти були розподілені на лікувальну та контрольну групи. Перша лікувальна група дослі- дження включала 5 пацієнтів з двосторонніми дефек- тами зубних рядів зубощелепної системи класу A2 за класифікацією Ейхнера. Контрольну групу складали 5 пацієнтів з інтактними зубними рядами. Висновки. Інтервал оклюзійного змикання зубів між положен- нями інтеркуспідаційної контактної позиції та мак- симальної інтеркуспідації або показник Δ, який можна визначити за допомогою цифрової технології Tekscan III, маніфестує просторово-часові показники перероз- поділу міжщелепових співвідношень. Особливу ціка- вість викликають значення цих показників у пацієнтів із частковою втратою зубів. У результаті проведених досліджень було виявлено, що під час застосування реєстраційного матеріалу Футар Д клініко-інстру- ментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максималь- ної інтеркуспідації дозволив встановити ідентичну тривалість часу оклюзійного змикання зубів, змен- шення довжини траєкторії змикання в 1,05 раза, достовірну зміну пропорційної участі сторін зубних рядів (p>0,05) пацієнтів основної групи проти контр- ольної. Під час використання реєстраційного мате- ріалу Консіфлекс клініко-інструментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максимальної інтеркуспіда- ції дозволив виявити подовження тривалості часу оклюзійного змикання зубів у 1,03 раза, збільшення довжини траєкторії змикання в 1,20 раза (p>0,05). Під час застосування реєстраційного матеріалу Металізований віск клініко-інструментальний аналіз цифрових показників переходу від інтеркуспідаційної контактної позиції до максимальної інтеркуспідації дозволив встановити подовження тривалості часу оклюзійного змикання зубів у 1,30 раза та зростання довжини траєкторії змикання в 1,50 раза (p>0,05).
16
Осіпчук, Г. В. "КОНЦЕПТ ‘ДОБРО-ЗЛО’ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗКАХ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-7.
Full textAbstract:
У статті досліджено концепт ‘ДОБРО-ЗЛО’ в сучасних літературних казках українського і польського народів. Окреслено коло мовознавців, які займаються питаннями концептуальної лінгвістики, акцентовано увагу на вагомому внеску сучасних зарубіжних і вітчизняних науковців в означену проблему, змальовано перспективу провідних наукових розвідок. Увиразнено індивідуальну неповторність творчого підходу кожного з народів до складання казок, охарактеризовано літературну казку як твір художнього спрямування, деталізовано особливості авторського творчого підходу сучасних письменників до підбору лексем на позначення концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’, вказано на культурні і ментальні ознаки формування концепту в авторських казках. Виокремлено вербальні засоби концепту в сучасному казковому дискурсі, узагальнено репрезентативні номінації за семантикою, зіставлено семантичні моделі його вираження в казках, виявлено універсальні і відмінні ознаки концепту в українській та польській мовах. Наголошено на тому, що різні за характером найменування та описи означеного концепту деталізують окремі риси казкових героїв, виступають тлом для подій, описаних письменником. Відзначено роль концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’ як важливого текстотвірного елементу, що виконує змістову, стилістичну, емоційну й оцінну дію та допомагає у виконанні основної функції літературної казки – виховної, формуючи у читача стійкі моральні цінності. Вказано на фольклорну основу літературних казок обох народів. Звернено увагу, що лексеми з означеною семантикою переплітаються та взаємодіють одна з одною, сприяючи глибшому розумінню художньої природи твору. Зіставне тло дає підстави вважати концепт унікальним поняттям етнічної культури, яке характеризують спільні та відмінні риси українського і польського народів, як-от чуттєвість і раціональність, мрійливість і прагматизм, віру в можливість впливу на свою долю, що демонструють шлях формування менталітету певного народу, тобто концепт ‘ДОБРО- ЗЛО’ є репрезентантом національної культури.
17
Yaminska, Hanna. "Українська картина світу в романі Ігоря Станойоського «Перший університетський день моєї доньки»." Acta Polono-Ruthenica 2, no. XXV (September 24, 2020): 61–76. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5618.
Full textAbstract:
Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.
18
АНДРУШЕНКО, Олена. "ТЕОРІЯ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДИСКУРСУ – НОВІТНІЙ НАПРЯМ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ РЕЧЕННЯ В КОРПУСАХ ТЕКСТІВ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 11–18. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.1.
Full textAbstract:
У статті представлено сучасні концепції вивчення інформаційної структури (ІС) речення та можливість їх застосування під час дослідження електронних синхронійних і діахронійних корпусів текстів. Висвітлено методи й методики для розробки автоматичного алгоритму аналізу ієрархії типів інформації в дискурсі – даної й нової – з урахуванням декількох типів контекстів, а також аналізу речень з урахуванням альтернатив та істинності суджень. Доведено, що розмежування даної та нової інформації пов’язано з учасниками ситуації: адресантом та адресатом, а формування висловлень залежить від спільних знань учасників процесу комунікації та їхніх ставлень. Увагу приділено теорії репрезентації дискурсу, у якій представлені механізми, призначені для інтерпретації тексту та збереження його змісту. Розроблений інструмент пошуку інформації має містити окремий файл, у якому зберігаються записи про всіх індивідів, події тощо (дискурс-референтів), згаданих попередньо в тексті, а також запис того, що говориться про кожного з індивідів. Основною метою за аналізу даності є відстеження всіх дискурс-референтів (ДР). Так будується репрезентаційна структура (РС), яку ментально представляє адресант. Виявлено, що такий підхід вимагає врахування двох аспектів: сфери референтів і низки критеріїв побудови структури репрезентації, що сприяє декодуванню інформації. На підставі положень теорії репрезентації дискурсу відстежено такі основні типи контекстів: контекст дискурсу (той, у якому наявні попередньо згадані ДР), енциклопедичний (може містити слова ‘the king’, ‘God’ тощо), ситуативний контекст і контекст-сценарій (який випливає з узагальнень, як-от “All planes have pilots”). Ураховуючи окреслені типи контекстів, усю текстову інформацію можна визначати як дану (неспецифіковану), дану-активовану, дану-неактивовану, доступну, ситуативно доступну, передбачувану, загальну, нову (неконкретизовану). Описаний підхід, використаний для аналізу пам’яток, допомагає алгоритмізувати інформацію про елементи речення в різних корпусах текстів.
19
НІМІЖАН-БОДНАРЮК, О. І. "ПОНЯТТЯ АНДРОГІННОСТІ ЖІНОЧИХ ПЕРСОНАЖІВ У РОМАНАХ «ГОРА» ТА «ВІДСВІТИ ПОЛУМ’Я» ВАСИЛЯ КЛИМА." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 15, 2022): 73–79. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.10.
Full textAbstract:
У статті основна увага зосереджена на провідних жіночих персонажах у романах українського письменника із Румунії Василя Костянтиновича Клима «Гора» та «Відсвіти полум’я». Зокрема, вказано на застосований автором прийом розкриття їх психоформальних виявів через андрогінну форму мислення. У зв’язку із цим образи героїнь митець специфікує через деталізацію їхньої потенційної діяльнісності, інтелектуального осягнення світу, звільнення від консервативних суспільних рамок, що формує типаж жінок нового типу. Вони поєднують у собі риси двох статей, що дозволяє їм виражати високу адаптивність до різних життєвих проблем і неординарно підходити до їх правильного вирішення. Жіночі персонажі досить сильно впливають на чоловічі, які є яскраво вираженими репрезентантами маскулінного світобачення, і розкривають ці властивості найчастіше під час контактування із неприкритою діяльнісністю жінок андрогінного типу. Оскільки протагоністки одночасно поєднують дихотомічні поняття гострого розуму та глибокої емоційності, Василь Клим «офілософлює» їхні образи як такі, що живуть у патріархальному суспільстві й володіють не менш міцними характерами. Однозначно, вони не завжди вміли справлятися зі своєю андрогінністю і без суттєвих психологічних потрясінь направляти власну діяльнісність у правильне русло. Вони характеризуються високою адаптивністю до різних ситуацій, що забезпечується поглибленим аналітичним мисленням відносно стереотипних соціально-поведінкових виявів. Хоч на перший погляд вони виглядають дуже різними, проте основоположні риси їхнього опису дозволяє класифікувати за трьома групами: жінка-жертва, жінка-правдошукачка та жінка гармонійна. До першої групи належать образи, які обрали для себе роль жертви, відмовляються розуміти патріархальний світ, інтелектуально вміють випереджати події в чоловічому світі, не протидіють стереотипному устрою. Друга група характеризується жінками, які не розділяють гендерні позиції, випереджають ментально свій час, виражають свою максимальну діяльнісність та професіоналізм. До останнього типу належать персонажі, які гармонійно поєднують високу андрогінність та інтелектуальність із сімейним добробутом у так званому камерному світі для двох.
20
Качак, Тетяна Богданівна. "ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." Information Technologies and Learning Tools 86, no. 6 (December 30, 2021): 144–69. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v86i6.4079.
Full textAbstract:
У статті зроблено аналіз особливостей використання цифрових інструментів та організації інтегрованої з методикою навчання літературної освіти майбутніх учителів початкової школи в умовах дистанційного навчання. Зазначено, що в процесі підготовки студентів-педагогів у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» дистанційне навчання відбувається на основі використання доступних платформ, ресурсів та цифрових інструментів. Розглянуто апробовані у 2020-2021 н.р. цифрові інструменти, інтегровані з методикою навчання літературної освіти студентів, – набір Інтернет-платформ, онлайн сервісів, програм, конструкторів, додатків та інших цифрових ресурсів, які дають змогу забезпечити формування літературної та методичної компетентностей здобувачів педагогічної освіти. Запропоновано огляд моделей взаємодії викладача і студентів, практикованих під час дистанційного вивчення дисципліни «Дитяча література та методика навчання літературного читання» (спеціальність «Початкова освіта»). Йдеться про синхронну взаємодію в реальному часі та єдиному віртуальному просторі через відеозв’язок (ресурси google meet, zoom); опосередковану (асинхронну) взаємодію під час виконання й перевірки завдань (d-learn, classroom); індивідуальну й колективну взаємодію з використанням приватних каналів спілкування (мобільний зв’язок, e-mail, viber, facebook). Охарактеризовано та класифіковано актуальні під час формування літературної та методичної компетентностей студентів цифрові інструменти чотирьох груп: платформи для організації онлайн навчання, пошукові системи, онлайн сервіси й комп’ютерні програми для створення цифрового контенту і медіапродуктів для професійної діяльності, програми для оцінювання знань. Подано перелік вебсервісів для створення інтерактивних плакатів (Thinglink, Glogster), інтерактивних часових стрічок подій з додаванням фото, аудіо та відеоматеріалів (Tiki-Toki, Time line JS, Time.Graphics), карт пам’яті, ментальних карт (FreeMind, iMindMap, Mindomo, Mindmeister, Spiderscribe), створення анімаційних роликів та відеоскрайбінгу (Powtoon.com, Sparkol VideoScribe), хмари слів (Mentimeter, Wordart.com, Word it out), інтерактивних вправ і завдань (Learning Apps) та ін. На підставі проведення емпіричного дослідження та результатів опитування майбутніх учителів початкової школи стверджено, що підвищенню пізнавального інтересу й мотивації до навчання студентів в умовах дистанційного навчання сприяють нетрадиційні й авторські методи та форми роботи, зокрема онлайн зустрічі з письменниками («Літературна академія»), учителями й бібліотекарями, майстер-класи, онлайн аукціони методичних ідей, організація інтерактивної взаємодії студентів під час підготовки та презентації групових проєктів. Зазначено позитивні й негативні аспекти дистанційного навчання.
21
Айтов, С. "Соціально-культурні чинники виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії." Studies in history and philosophy of science and technology 30, no. 1 (May 17, 2021): 32–39. http://dx.doi.org/10.15421/272103.
Full textAbstract:
Досліджено складну проблематику впливу соціально-культурних чинників на виникнення історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії втілилися у етапах ґенези і «тотальної історії», початкових у розвитку цієї науки. В їх межах сформувалися онтологічні, гносеологічні і аксіологічні засади, значущі для подальшого розвитку історично-антропологічних концепцій. Так, в онтологічній сфері було генеровано рефлексивне поле наукових пошуків: масова психологія суспільств Західної Європи доби Середньовіччя і Раннього Нового Часу, їх свідомі і підсвідомі уявлення про світ, установки суспільнозначущої поведінки, різноманітні форми життєдіяльності й повсякденного життя, релігійні і парарелігійні вірування. У гносеологічній сфері було утворено «методологічний інструментарій» історично-антропологічних студій, який засновувався на теоретичних підходах до подій і процесів минулого як до наукової проблеми і широкого міждисциплінарного діалогу; концепції довгого часу історії як такого, протягом якого змінюється ментальність суспільств. Аксіологічна сфера сформувалася у розумінні людини як головного об’єкта історично- антропологічних студій і важливого чинника історичної динаміки, який здійснює на останню вельми значний вплив. Формування зазначених змістовних площин історичної антропології відбулося під суттєвим впливом соціально-культурних процесів першої половини минулого століття. Серед них слід виокремити процеси «масовизації» суспільств; значну ідеологізацію суспільної свідомості багатьох країн світу, передусім європейських; широке розповсюдження ідеологічних систем як правого (нацизм, фашизм), так і лівого (комунізм, соціал-демократизм) спрямування, котре супроводжувалося всеохоплюючою вірою великих мас населення в істинність їх постулатів; поразка нацистських соціально- політичних моделі й ідеології у Другій світовій війні; початкова фаза утворення соціально- психологічних основ «суспільства споживання». Дані соціокультурні тренди стимулювали в історичній антропології орієнтацію на вивчення і осягнення масової психології суспільств минулого в її підсвідомому й свідомому елементах як сутнісно важливих чинників причинності й змісту їх історичної динаміки. Дослідження і аналіз ментально-культурного горизонту каузальності, особливостей і перспектив розвитку процесів минулого усіх рівнів виявилися основним завданням історично-антропологічних концепцій.
22
O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.
Full textAbstract:
Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.
23
Піхманець, Роман. "ЧОЛОВІК ГАДКУЄ, А БОГ ЛАШТУЄ: ВІДЕНСЬКІ ПЕРИФРАЗИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА." Українознавчі студії, no. 19 (March 29, 2018): 103–62. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.103-162.
Full textAbstract:
У статті йдеться про віденський етап духовної біографії Михайла Драгоманова, коли в його свідомості зродився план «поширити в Галичині український напрям засобами російської літератури». Приводом стали зустрічі з членами академічного товариства «Січ», молодими народовцями, і зауважений консерватизм їх мислення, зумовлений ментальними чинниками, а також забобонами й упередженнями супроти Росії.Обґрунтовано думку, що означена версія подій не зовсім правдива чипринаймні сповнена багатьох недомовок і прихованих інтенцій, позаяк реалізаціюплану Драгоманов почав до цієї поїздки на сторінках санкт-петербурзьких часописів, а в цісарську столицю навідався вже з конкретним заміром. Поїздка стала вступною частиною програми русифікації Галицької Русі. Рівень національноїсвідомості галицьких українців тоді був досить високим і виявляв очевиднітенденції до зросту, тож своє завдання Драгоманов бачив у тому, щоби гаситиполум’я сепаратизму і насаджувати в краї великодержавно-російські постулати.А кінцева мета зводилася до того, аби підготувати ідеологічне підґрунтя длявходження Галичини в склад Російської імперії. Через те російське письменство йпроголошувалося головним засобом її досягнення.Давніше завдання перешкоджати утвердженню тут національної самосвідомості і нищення паростей сепаратизму покладалося на москвофільство,епіцентром розповсюдження і своєрідним пересильним пунктом якого був власнеВідень. Але через застаріло-клерикальні ідеали й тактичні прорахунки воно з часом стало гальмом на шляху до здійснення задуму, спричинивши укорінення в свідомості галичан-русинів образу Росії як загальноєвропейського страхопуда й дикої азіатчини і стимулюючи таким чином українсько-сепаратистський напрям.Виникла нагальна потреба модернізувати ідейний капітал прибічників культурноїі політичної єдності з «братнім» державно-адміністративним організмом, за щоі взявся Михайло Драгоманов.Задля реалізації потайних намірів було мобілізовано евристичний потенціал ідеологеми «Русі», розроблено псевдонаукову концепцію існування руської,великоруської, української і галицької літератур, а також «двох Росій»: реакційно-централістичної і демократично-федералістської. Апологія останньої домінує в його переписці з галицькими кореспондентами. Розуміючи вразливість багатьох своїх положень і настанов, Драгоманов намагався приховати справжні бажання за чепурними шатами панславізму, з-поза яких випинав панрусизм. І молоді народовці (Мелітон Бучинський, Володимир Навроцький та ін.) відразу розгадалиприхований замір, чинячи рішучий спротив таким інспіраціям.Частково здійснити задуманий план Драгоманову вдалося, але на наступному етапі акції, коли внаслідок підступу, інтриг і судового процесу 1877–78 років у Галичині вдалося сформувати радикально-соціалістичний осередок (Франко,Павлик та ін.), що надалі став його ідеологічним оплотом на тутешніх теренах.Та історична доля розпорядилася, що зустріч влітку 1871 року у Відні отрималай інший вектор розгортання: завдяки їй було налагоджено тісніші стосункигаличан із київськими патріотами, що створило передумови для перенесенняцентру українофільського руху в Галичину.
24
БАТАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Концептосфера муніципального права." Право України, no. 2020/10 (2020): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-013.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання доктрини муніципального права як галузі права. Розглядаються різні підходи до муніципального права в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципалізм, муніципальні права людини та муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання предмета і методу муніципального права, його місця та ролі у системі права, природи, принципів, функцій відносяться до найбільш дискусійних у сучасній юридичній науці. Метою статті є поглиблення доктринальних засад муніципального права як самостійної галузі права. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципального права у межах загальної теорії права та муніципально-правової науки можна тільки за умови використання комплексного концептуально-муніципального підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток муніципального права у межах еволюційного процесу розвитку місцевого самоврядування та муніципалізму. За такого методологічного підходу феномен муніципального права необхідно розглядати не тільки у контексті його концептуальної та нормативно-правової моделі, а й як прояв об’єктивної реальності, яка має не лише нормативні та функціонально-телеологічні характеристики як частини національного законодавства, а й аксіологічні, гносеологічні, онтологічні, цивілізаційні, інституціональні, суб’єктно-об’єктні, конститутивні, історичні, категоріальні, ідеологічні, економічні, ментальні параметри, які еволюційним шляхом сформувалися під впливом відповідних ідей та принципів. Стверджується, що муніципальне право як галузь права є продуктом теорії муніципалізму та багатовікової практики місцевого самоврядування, результатом розвитку його концепцій і моделей під впливом принципів та ключових ідей демократії, правовладдя і прав людини. Це своєрідна та унікальна нормативно-правова модель стану розвитку місцевого самоврядування у певній країні або світі загалом. З огляду на це муніципальне право слід розглядати не лише з позиції визнання місцевого самоврядування державою, а й у синергетичному зв’язку з формуванням муніципальної правосвідомості та муніципальної культури, процесами реалізації муніципальних прав людини, вихованням почуття належності до територіальної громади, у загальному контексті розвитку конституціоналізму тощо. У статті доводиться, що муніципальне право притаманне виключно конституційній державі, в якій не лише визнаються, проголошуються, а й реально діють принципи правовладдя, людиноцентризму, поділу влади, субсидіарності та децентралізації тощо. Робиться висновок про самостійний галузевий характер муніципального права, свідченням чого є наявність притаманного тільки йому предмета правового регулювання, специфічних правових конструкцій і категорій, своєрідної структурованості норм та інститутів, поєднання різних методів юридичного впливу. Тобто йдеться про сукупність факторів внутрішнього характеру. Розглядаються і зовнішні системоутворюючі фактори, які забезпечують муніципальному праву статус самостійної галузі права, зокрема особливості суспільно-політичного розвитку, конституційні перетворення та економічні реформи, вплив природного права, національних, історичних, духовно-культурних та інших традицій, рецепція міжнародних стандартів тощо.
25
Глуховцева, Катерина, and Ірина Глуховцева. "Фраземіка повісті І. Я. Франка «Перехресні стежки»." Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 66, no. 1 (April 22, 2022): 29–40. http://dx.doi.org/10.1556/060.2021.00003.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано фраземіку повісті Івана Франка «Перехресні стежки» (118 одиниць) як культурний феномен, з допомогою якого автор відобразив ментальні риси українців, зміг передати психологію дійових осіб, їхній душевний стан. У роботі використано описовий метод вивчення мов-них фактів з його прийомами зовнішньої і внутрішньої інтерпретації. Автори доводять, що центром фраземікону є вислови соматичного культурного коду.Найбільш фразеологічно навантаженими в тексті є слова око (очі) і серце, адже вони входять до складу стійких сполучень слів, з допомогою яких автор передав психологічні особливості погляду комунікантів, внутрішні переживання дійових осіб (їхні хвилювання, стан закоханої людини, без-душність, байдуже ставлення до навколишніх тощо), охарактеризував персонажів за внутрішніми якостями.На периферії залишилися фраземи релігійного, антропного, фітоморфного, предметного, при-роднього коду та морального субкоду. Це пояснюємо активним уживанням у багатьох мовах, зо-крема й українській, в усному та писемному мовленні фразем соматичного коду, а також тим, що соматизми – слова з глибокою й давньою символікою, здатні передати психологічний стан учасників комунікації. Фраземіка повісті І. Франка «Перехресні стежки» має велике значення для реалістично-го змалювання образів, реалізації засад «філософії серця».Лексико-фразеологічні засоби автор використав для відображення особливостей погляду, від-творюючи зовнішні прояви психологізму комунікантів. Це реалізовано шляхом уведення до складу фразем експресивно забарвлених дієслів. Рідше образний конкретизатор око автор уживає у складі фразеологізму, що не пов’язаний з особливостями погляду. Тоді, імовірно, маємо справу з наймену-ваннями, які передають внутрішні прояви психологізму героїв твору.І. Франко віддає перевагу тим фраземам, що мають значний ступінь експресивності, що спонукає його до уведення до складу стійких сполучень слів просторіччя, народнорозмовної лексики тощо. Тому значна частина фраземікону – це узусні вислови. За походженням фраземи, уживані в повісті І. Франка «Перехресні стежки», можна поділити на кілька груп. Першу з них складають фраземи, узяті з усного мовлення, другу – з ремісничої термінології, третю – з літературних джерел. Загалом стійкі сполучення слів, використані в повісті, дали можливість авторові подати експресивно наси-чені характеристики подій, обставин, героїв твору, відтворити мовну специфіку ареалу.The paper analyzes the phraseology in Ivan Franko’s novel Crossroads (118 units) as a cultural phenomenon, through which the author reflected the mental traits of Ukrainians, and was able to convey the psychology of the protagonists, their state of mind. The descriptive method of studying linguistic facts with its methods of external and internal interpretation is used in the work. The authors argue that the centre of the phraseicon is occupied by expressions of the somatic cultural code.The most phraseologically loaded in the text are the words eye (eyes) and heart because they are part of stable combinations of words, through which the author conveyed the psychological characteristics of the communicators, the inner experiences of the protagonists (their excitement, love, indifference to surroundings, etc.) and described the characters by their internal qualities.The phrases of the religious, anthropic, phytomorphic, objective, and natural code as well as the moral subcode remained on the periphery. This is explained by the active use of phrases of the somatic code in oral and written speech in many languages, including Ukrainian, as well as by the fact that somatisms are words with deep and ancient symbolism that can convey the psychological state of communication participants. The phraseology in Ivan Franko’s novel Crossroads is of great importance for the realistic depiction of images and the implementation of the principles of “philosophy of the heart”.The author used lexical and phraseological means to reflect the peculiarities of the view, reproducing the external manifestations of the psychologism of communicators. This is realized by introducing expressively coloured verbs into the phrases. Less often, the author used the figurative concretizer eye as part of a phraseology that is not related to the features of the view. Here, probably, we are dealing with names that convey the inner manifestations of the psychology of the heroes in the work.Ivan Franko preferred the phrases that have a significant degree of expressiveness, which encouraged him to introduce words of common parlance, vernacular vocabulary, and so on into the stable combinations. Therefore, a significant part of the phrasemicon is made up by oral expressions. According to their origin, the phrasemes used in Ivan Franko’s novel Crossroads can be divided into several groups. The first of them consists of phrases taken from oral speech, the second one is from craft terminology, while the third group is from literary sources. In general, the stable combinations of words used in the novel allowed the author to present expressively rich characteristics of events, circumstances, and characters in the work as well as to reproduce the linguistic specificity of the area.