Academic literature on the topic 'Медична гарантія'

Ст. 49 Конституції визначає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичнестрахування. Тобто гарантування такого права є одним із завдань держави, що забезпечується дер-жавним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. а також створенням умов для ефективного та доступного для всіх громадянмедичного обслуговування. Пояснювальна записка щодо запровадження медичної реформи визначає, щозагальний обсяг витрат на охорону здоров’я в Україні – пацієнтів і держави разом – відповідає середнь-ому показнику в багатьох країнах Європи. Однак реальна якість та кількість наданих медичних послугдуже далека від європейських стандартів. За достатньо нетривалий час в нашій державі була сформо-вана законодавча база для проведення медичної реформи. Метою даної статті є дослідження особливо-стей правового регулювання діяльності закладів охорони здоров'я в сучасний період в Україні задля кон-ституційного забезпечення реалізації права на медичну допомогу та медичне обслуговування.Ключові слова: заклад охорони здоров'я, медична реформа, правове регулювання, медична допомога, медична обслуговування, фінансові гарантії.

Мета: дослідити можливість закладів охорони здоров’я за умов впровадження другого етапу реформи системи охорони здоров’я забезпечити жінок комплексною медичною допомогою. Матеріали і методи. У ході дослідження використано бібліосемантичний метод та метод структурно-логічного аналізу. Матеріалами дослідження стали пакети медичних послуг, за якими Національна служба здоров’я України в рамках Програми медичних гарантій з 1 квітня 2020 р. укладає договори з закладами охорони здоров’я спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, та пакети медичних послуг, які вже діють на рівні первинної медичної допомоги. Результати. Проаналізовано 9 із 29 пакетів медичних послуг, затверджених у рамках програми державних гарантій на 2020 р. У цілому затверджені пакети медичних послуг забезпечують певний обсяг первинної, діагностичної, амбулаторної та стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги. Однак частина пакетів, у тому числі із забезпечення первинної, діагностичної та пологової допомоги, має недоліки, які ускладнюють доступність допомоги, її якість та раціональність використання ресурсів. Висновки. Аналіз затверджених пакетів медичних послуг показав, що їх запровадження не дозволяє забезпечити жінок акушерсько-гінекологічною допомогою в повному обсязі, що потребує їх корекції на 2021 р.

Мета: дослідити рівень спроможності реформованої системи охорони здоров’я м. Києва до надання медичної допомоги хворим на церебральний інсульт. Матеріали і методи. При проведенні даного дослідження використано статистичний метод, метод структурно-логічного аналізу та метод системного підходу. Матеріалами дослідження слугували дані галузевої статистичної звітності по м. Києву за 2014–2018 рр., укладені договори між закладами охорони здоров’я м. Києва та Національною службою охорони здоров’я України, починаючи з 1 квітня 2020 р. Результати. За умов впровадження системи державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення для надання медичної допомоги населенню з гострими мозковими інсультами заклади охорони здоров’я з 1 квітня 2020 р. укладають договори з Національною службою охорони здоров’я України відповідно до пакетів медичних послуг за напрямами «Медична допомога при гострому мозковому інсульті» та «Медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням нервової системи», які включають специфікацію надання та умови закупівлі медичних послуг. Дані пакети є недостатньо досконалими і потребують у майбутньому перегляду. Для надання стаціонарної медичної допомоги при гострому мозковому інсульті система охорони здоров’я м. Києва має достатні госпітальні ресурси, але в більшості вони знаходяться в різних закладах охорони здоров’я, що створює перешкоди до надання якісної допомоги при різних формах інсультів та до недостатньо раціонального використання наявних ресурсів. При цьому тільки в двох закладах охорони здоров’я із десяти підрозділи візуалізації патологічного процесу працюють цілодобово, в тому числі у вихідні та святкові дні, а в решті закладів – у режимі роботи лікаря в денний час, що не дає можливості виконати умови договорів із Національною службою охорони здоров’я України, коли візуалізація процесу повинна здійснюватися протягом 60 хв перебування в лікарні. Висновки. Отримані в ході дослідження результати вказують на недостатню спроможність реформованої системи охорони здоров’я в м. Києві забезпечити хворих на церебральні інсульти доступною та якісною медичною допомогою, в тому числі реабілітаційними послугами.

У статті висвітлено питання мінімальної заробітної плати в контексті юридичної гарантії оплати праці. Мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Визначено, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов’язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною. Автор зазначає, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім’ї. Проаналізовані визначення заробітної плати. Вказані основні елементи заробітної плати. Зроблено висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження. Зазначено нормативну базу, на якій базується механізм формування прожиткового мінімуму в Україні. Вказується, що прожитковий мінімум – це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов’язкові платежі та збори. А споживчий кошик – це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності. Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці, таким чином, під час встановлення прожиткового мінімуму приймаються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта. Проаналізовано досвід зарубіжних країн із порушеного питання. Акцентовано увагу на тому, що мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами.

Мета: провести аналіз організації паліативної та хоспісної допомоги на різних рівнях надання медичної допомоги населенню України на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я в Україні та на регіональних рівнях. Матеріали і методи. У науковій роботі використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи МОЗ України щодо організації паліативної та хоспісної допомоги в системі охорони здоров’я України. Для обробки даних застосовано наукові методи: аналітичний, бібліосемантичний та системного підходу. Результати. Паліативна медична допомога, як окремий вид медичної допомоги, в Україні закріплена законодавчо з 2011 р. Але до введення в дію програми медичних гарантій та підписання контрактів із Національною службою здоров’я України на пакети медичних послуг у напрямку паліативної та хоспісної допомоги – таку допомогу в нашій країні надавали лише кілька десятків медичних закладів. Запровадження окремого пакета у програмі медичних гарантій дало поштовх розвитку мережі закладів, які надають паліативну допомогу. Висновки. Розвиток та покращення якості надання паліативної допомоги відповідно до світових стандартів є одним із пріоритетних завдань системи охорони здоров’я та громадського здоров’я України, адже паліативна та хоспісна допомога є комплексом медичних, соціальних, психологічних заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів із невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя. Для створення високоефективної системи паліативної допомоги в Україні також необхідно подолати бар’єри, які виділені експертами ВООЗ. Серед основних завдань паліативної та хоспісної допомоги потрібно розглядати максимально можливе зменшення болю, фізичних та психічних страждань, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших тяжких проявів захворювань, професійний догляд, психологічну, соціальну та духовну підтримку пацієнтів та членів їхніх сімей.

Резюме. Соціальний захист медичних працівників спрямований на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечує задоволення професійних та матеріальних потреб медиків відповідно до особливого виду їх професійної діяльності, визначної ролі в суспільстві. Належне регулювання питань формування позитивного іміджу медичної професії, просування її цінностей надасть професіоналам у медичній сфері широкі можливості, які впливають на рівень мотивації та якість надання медичної допомоги пацієнтам. Мета дослідження – визначити пріоритетні потреби та висхідні запити медиків щодо соціального захисту, а також запропонувати шляхи зміцнення потенціалу підвищення якості медичного обслуговування. Матеріали і методи. Ми провели анонімне анкетування 100 медичних сестер районної лікарні Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка М. Давидова» щодо моральної свідомості пацієнтів, адміністрації лікувального закладу та держави стосовно поваги до медиків, що, у свою чергу, формує вмотивованість у роботі, самооцінку, готовність до альтруїзму в роботі та емпатії в умовах соціального захисту. Результати. Cистема управління системою охорони здоров’я України в процесі поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство зазнає багато істотних змін на основі ідеї єднання ефективності як результату дієвості соціального компромісу та кваліфікованої медичної допомоги. Отже, винайдення ефективних механізмів та дієвих методів функціонування системи соціального захисту медичних працівників є нагальним напрямком досліджень та актуальним завданням, що повинно ґрунтуватись на висхідних ініціативах з урахуванням потреб медиків. Висновки. Якісний соціальний захист дасть змогу висококваліфікованим медичним працівникам зосередитися на більш важливих завданнях, що передбачають безпосереднє професійне удосконалення та спілкування з пацієнтом; ключові показники ефективності медичного персоналу, зокрема щодо якості медичних послуг і задоволення пацієнтів потребують удосконалення й упровадження їх у якості публічної інформації; необхідно сформувати кадровий резерв відповідно до кваліфікаційних запитів й освітніх можливостей, який забезпечуватиме ресурс у разі перегляду функцій медичних працівників у напрямку новітніх тенденцій дигіталізації й пов’язаних з цим змін у медичному обслуговуванні. Необхідно досліджувати національні можливості для імплементації міжнародних вимог до соціального захисту медиків, з огляду на високі запити сучасної охорони здоров’я щодо якості медичної допомоги.

У даній статті досліджено цивільно-правовий режим охорони права на таємницю про стан свого здоров'я. Встановлено, що людина, її життя, здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальної цінністю. Особисте немайнове благо розуміється як комплекс якісних та кількісних медичних показників про плотський, психічний і соціальний стан людини. Проаналізовано, що з терміном «медична таємниця» тісно переплітається термін «лікарська таємниця». Досліджено, що зміст права фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я становить можливість цієї особи самостійно визначати коло осіб, яким вона захоче надати таку інформацію. Стверджується, що реалізація права на медичну таємницю закріплюється важливою гарантією поширення на нього особливого правового режиму. Визначається, що права особи на таємницю про стан свого здоров'я є можливістю самостійно, на власний розсуд визначати коло осіб, які можуть отримати таку інформацію, а також вимагати не розголошувати її від тих осіб, що отримали її під час виконання своїх робочих обов'язків. Встановлено, що, забезпечуючи дане право, законодавець закріпив і обов'язок інших осіб утримуватись від втручання в особисте життя людини, що пов'язане з її здоров'ям. Зазначається, що медичну таємницю можна розглядати у двох варіантах: лікарська таємниця і хворий та лікарська таємниця і треті особи. Акцентується увага на тому, що збереження медичної таємниці не може бути абсолютним, адже якщо збереження таємниці шкодить суспільству або оточуючим хворого, то лікар повинен порушити таємницю. У даній роботі підкреслено, що сучасне вітчизняне та міжнародне законодавство забороняє поширення інформації, що порушує права людини та передбачає випадки правомірного розголошення медичної таємниці. Наголошується, що відступ від нерозголошення лікарської таємниці можливий у випадках, коли хвороба може призвести до важливих наслідків у родині, створити загрозу для оточуючих чи суспільства.

Мета: з’ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров’я. Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків. Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров’я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов’язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб’єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників. Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров’я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов’язків. Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.

Мета: провести аналіз виконання програми медичних гарантій від Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Матеріали і методи. У дослідженні використано дані Державної служби статистики України та НСЗУ. Використано методи дослідження: системний підхід, медико-статистичний. Результати. Встановлено зростання частки населення, які уклали декларацію про надання первинної медичної допомоги, з 69,0 до 74,0 %. Найвищий рівень укладання декларацій спостерігався у Вінницькій та Київській областях, найнижчий – у Луганській, Донецькій та Одеській областях. При укладанні декларацій у 2020 р. пацієнти найчастіше обирали сімейних лікарів (66,0 %) і значно рідше – педіатрів (19,9 %) та терапевтів (14,1 %). У 2020 р. зросло фінансування пріоритетних медичних послуг: лікування гострого мозкового інсульту – на 61,7 % та гострого інфаркту міокарда – на 77,6 %. Зменшилася медична допомога при пологах на 7,3 % та новонародженим у складних неонатальних випадках – на 27,8 %. Істотно зменшилася оплата інструментальних досліджень, спрямованих на ранню діагностику новоутворень, у 7,6 раза, що пов’язано зі значним обмеженням доступності амбулаторної діагностики внаслідок пандемії COVID-19. Для стаціонарного лікування пацієнтів із COVID-19 було залучено 43,5 % від загальної кількості ліжок закладів охорони здоров’я, з них у палатах інтенсивної терапії – 3,3 %. Зросла кількість надавачів ПМД, які уклали договір із НСЗУ, у 2,1 раза. У 2020 р. зросла кількість аптек й аптечних пунктів, які співпрацюють із НСЗУ, на 3,9 %, середня вартість виписаного рецепта – на 10,5 %. Оплата електронних рецептів здійснювалася для серцево-судинних захворювань (77,64 %), цукрового діабету ІІ типу (18,92 %), бронхіальної астми (3,42 %), ревматичних хвороб (0,01 %). Висновок. Отримані дані свідчать про зростання фінансового забезпечення програми медичних гарантій по основних напрямках діяльності закладів охорони здоров’я, розбудову якісних комунікацій із стейкхолдерами, пацієнтоорієнтованість НСЗУ, посилення співпраці із громадськими організаціями, що дозволяє збільшити доступність та якість надання медичної допомоги в Україні.

Предметом дослідження статті є розкриття змісту гарантій забезпечення та реалізації конституційного правалюдини на охорону здоров’я. Визначено: попри доволі значну кількість нормативних актів, присвячених регулю-ванню питання забезпечення та реалізації права людини на охорону здоров’я, на практиці для досягнення постав-лених цілей виникає чимало проблем, вирішення яких є актуальним та вимагає комплексного підходу. Проана-лізовано результати окремих досліджень щодо дотримання та гарантій прав людини у сфері охорони здоров’я,а також нормативне визначення змісту права людини на охорону здоров’я та гарантій цього права. Зверненоувагу на наявність певної правової колізії між різними нормативними актами та роз’ясненнями Конституційно-го Суду України щодо безоплатного надання медичної допомоги в державних та комунальних закладах охоро-ни здоров’я. Намаганням вирішити вказану проблему стало ухвалення низки нормативних актів, спрямованихна збільшення господарської та фінансової самостійності цих закладів. Проаналізовано стан звернень до Мініс-терства охорони здоров’я України щодо надання медичної допомоги, безоплатного забезпечення ліками та виро-бами медичного призначення та з’ясовано, що за 2020 рік порівняно великою залишилася кількість звернень ізбоку громадян до МОЗ щодо саме: а) безкоштовного надання медичної допомоги; б) пільгового або безоплатногозабезпечення ліками та виробами медичного призначення. Розкрито зміст гарантій права людини для реалізаціїправа на охорону здоров’я, на надання медичної допомоги. Розглянуто сутність конкретних проблем, які нинівиникають на шляху реалізації права людини на охорону здоров’я, як-от оплата додаткових медичних послугта лікарських засобів та за тарифами, що не входять до пакетів послуг програми медичних гарантій; відшкоду-вання з державного бюджету за програмою медичних гарантій застосування лікарських засобів, які не включенідо Національного переліку основних лікарських засобів, які підлягають закупівлі закладами й установами охоро-ни здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів; упровадження до систе-ми охорони здоров’я програми медичного страхування; реальне забезпечення безоплатного та пільгового відпускулікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певнимикатегоріями захворювань. Зроблено висновки щодо необхідності вдосконалення нормативних приписів, зокрема,стосовно бюджетного фінансування галузі охорони здоров’я, як-от забезпечення виконання завдань державногофінансування гарантій медичного обслуговування населення.

Метою дослідження є подальший розвиток теоретичних положень і методичних підходів, розроблення науково-практичних рекомендацій з удосконалення фінансового управління в закладах охорони здоров’я. Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі магістра визначені завдання теоретичного, методичного, організаційного та практичного характеру: - дати сутнісну характеристику, систематизувати функції та принципи фінансового управління в закладах охорони здоров’я; - обґрунтувати складові системи організаційно-економічного забезпечення управління в закладах охорони здоров’я та окреслити їх правове регулювання; - здійснити аналітичну оцінку розвитку та фінансового управління в системі охорони здоров’я України в 2018-2020 р.р.; - дати оцінку діяльності КНП «Хмельницька обласна дитяча лікарня» Хмельницької обласної ради та здійснити аналіз фінансового управління в 2018-2020 р.р.; - визначити напрями вдосконалення фінансового управління в закладах охорони здоров’я в умовах трансформації системи охорони здоров’я. Магістерська дипломна робота виконана відповідно до напрямів науково–дослідної роботи кафедри фінансів, банківської справи та страхування Хмельницького національного університету за темою «Сучасні підходи, методи і моделі в управлінні фінансами: економічний і соціальний аспекти» в межах якої здійснено дослідження, пов’язані із підвищенням ефективності фінансового управління в закладах охорони здоров’я. Об’єктом дослідження є процеси фінансового управління в закладах охорони здоров’я. Предметом дослідження є теоретичні, методичні та науково-практичні положення та рекомендації щодо визначення напрямів підвищення ефективності фінансового управління в закладах охорони здоров’я.

Наньєва М.І. Укладення трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн: дис. ... канд.юрид.наук: 12.00.05 / Наньєва Марія Іванівна. - Одеса, 2017. - 205 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2017. Дисертація є одним із перших у сучасній вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним порівняльно-правовим дослідженням укладення трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн. У дисертації визначено поняття та ознаки трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Здійснено класифікацію видів трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Визначено поняття укладення трудового договору та його нормативну основу. Розглянуто вимоги до працівників при укладенні трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Охарактеризовано процедуру укладення трудового договору за законодавством України та окремих зарубіжних країн. З’ясовано особливості укладення трудового договору з окремими категоріями працівників за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Визначено гарантії для працівників при укладенні трудового договору. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення актів чинного законодавства, проекту ТК України у частині укладення трудового договору з урахуванням позитивного законодавчого досвіду окремих зарубіжних країн.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2017. Диссертация является одним из первых в современной отечественной науке трудового права специальным комплексным сравнительно-правовым исследованием заключения трудового договора по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран. В диссертации определены понятие и признаки трудового договора по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран. Трудовой договор предложено определить как письменное соглашение, заключаемое в индивидуальном порядке между работником и работодателем, по которому работник обязуется лично выполнять работу по обусловленной трудовой функции с соблюдением правил внутреннего трудового распорядка, в интересах, под руководством и контролем работодателя, а работодатель обязуется предоставить работнику работу по этому соглашению, создавать надлежащие, безопасные и здоровые условия труда в соответствии с трудовым законодательством, коллективными соглашениями, коллективными договорами, нормативными актами работодателя, этим соглашением и своевременно и в полном объеме выплачивать заработную плату. Осуществлена классификация видов трудового договора по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран. Определены понятие заключения трудового договора и его нормативная основа. Заключение трудового договора рассмотрено как юридическая процедура и юридический факт, на основании которого возникают индивидуальные трудовые правоотношения между работником и работодателем. Рассмотрены требования к работникам при заключении трудового договора по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран. Охарактеризованы порядок и условия заключения трудового договора по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран. Процедура заключения трудового договора состоит из следующих правовых действий и мероприятий: 1) предоставление документов и ведомостей о лице, необходимых для заключения трудового договора; 2) соблюдение установленных требований к работникам; 3) проведение медицинского осмотра лиц при приеме на роботу; 4) достижение соглашения между работником и работодателем по условиям трудового договора и даты начала работы; 5) заключение трудового договора в форме, предусмотренной законодательством; 6) соблюдение гарантий для работников при заключении трудового договора. Установлены особенности заключения трудового договора с отдельными категориями работников по законодательству Украины и отдельных зарубежных стран (надомными работниками, домашними работниками, дистанционными работниками, работниками, оказывающими услуги личного характера по ведению домашнего хозяйства). Сформулированы научно обоснованные предложения по совершенствованию актов действующего законодательства, проекта ТК Украины в части заключения трудового договора с учетом положительного законодательного опыта отдельных зарубежных стран.
Thesis for the Candidate of Legal Sciences Degree in the specialty 12.00.05 - Labor Law; Social Security Law. - National University “Odessa Law Academy”, Odessa, 2017. The dissertation is one of the first special complex comparative legal studies in the modern domestic science of labor law of the procedure of the conclusion of an employment contract under the legislation of Ukraine and certain foreign countries. The notion and features of an employment contract under the legislation of Ukraine and certain foreign countries are defined in the dissertation. The classification of types of labor contracts according to the legislation of Ukraine and certain foreign countries was carried out. The definition of the conclusion of an employment contract is provided and its normative basis is defined. The requirements for employees during the conclusion of an employment contract under the legislation of Ukraine and certain foreign countries were considered. The procedure of conclusion of an employment contract according to the legislation of Ukraine and certain foreign countries was characterized. The peculiarities of the conclusion of an employment contract with certain categories of employees according to the legislation of Ukraine and certain foreign countries were revealed. Guarantees for employees in the process of conclusion of an employment contract were defined. The scientifically grounded proposals for the improvement of the acts of the current legislation, draft Labour Code of Ukraine in the part regarding the conclusion of an employment contract, taking into account the positive legislative experience of certain foreign countries, were formulated.