Journal articles on the topic 'Матеріальні засоби'

У статті розглянуто класифікацію засобів платежу як систематизацію грошових та негрошових засобів платежу за їх спільними ознаками та властивостями. Використання даного інструменту узагальнення та деталізації інформації про засоби платежу дає можливість виділити кваліфікуючі характеристики об'єктів, що використовуються або здатні використовуватися як засоби платежу, здійснити групування відповідних об'єктів на підставі їх родових та видових ознак, виділити однорідні за певними ознаками засоби платежу і водночас визначити додаткові характерні ознаки, виходячи з узагальнення характеристик засобів платежу, віднесених до тієї чи іншої групи. Класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки створює підґрунтя, для визначення, по-перше, які саме об'єкти можуть бути і найчастіше є засобами платежу, по-друге, узагальнюючих характеристик цих об'єктів, по-третє, в силу яких дій чи обставин ті чи інші об'єкти стають засобами платежу, набувають ознак універсальності та/або оголошуються на державному рівні законними засобами платежу. Зазначена інформація дозволяє також дійти висновку, яке саме нормативно-правове регулювання відповідає особливостям обороту тих чи інших груп засобів платежу. У статті наводяться основні критерії для класифікації засобів платежу, серед яких: 1) форма їх існування, за якою засоби платежу розподіляються на матеріальні й нематеріальні; 2) характеристика емітента, відповідно до якої виділяються екзогенні та ендогенні засоби платежу; 3) приналежність або неприналежність до грошей, згідно з якою засоби платежу групуються як монетарні (власне гроші), квазімонетарні та немонетарні; 4) ліквідність: засоби платежу з абсолютною та частковою ліквідністю. Для порівняння також наведені приклади альтернативних класифікацій, висвітлені у роботах інших дослідників, зокрема, засновника державної теорії грошей Г. Кнаппа, який розподіляв засоби платежу на пензаторні, платіжна сила яких базувалася на фізичних характеристиках об'єктів, та прокламаторні, платіжна сила яких заснована на владному розпорядженні держави.

Пожежі класів А та В серед інших класів пожеж завдають значної матеріальної та екологічної шкоди. Найпоширенішою речовиною для гасіння пожеж класу А є вода, оскільки вона має високі показники теплоємності, теплоти пароутворення і низьку теплопровідність. Основний механізм вогнегасної дії води – охолодження зони горіння. При потраплянні в осередок пожежі вода охолоджує горючу речовину нижче за температуру займання. Також при поглинанні водою тепла утворюється пара, яка зменшує концентрацію кисню та продуктів горіння в зоні горіння.У Німеччині, Австрії, США та інших країнах все більшої популярності набуває використання компресійної піни. Принцип дії системи для отримання такої піни – примусове введення повітря в розчин піноутворювача за допомогою компресора. Такі системи називаються “Compressed air foam system” (CAFS), які останнім часом набули широкого застосування в світі. Компресійній піні притаманна вогнегасна властивість води, хороша ізолювальна здатність горючих парів від зони реакції.Вперше технологія для генерування компресійної піни була застосована у 1932 році у Данії. Вона використовувалася для гасіння пожеж на суднах. Властивості цієї піни отримали позитивну оцінку та у 1944 році її почали використовувати у ВМС США. Зараз компресійна піна використовується для гасіння пожеж класу А і В та на об’єктах, де є небажаним затоплення водою і потрібна піна з хорошими адгезивними властивостями.Мета. Метою статті є аналіз використання CAFS та розширення галузі застосування компресійної піни для гасіння нафтопродуктів підшаровим способом та при подаванні на поверхню. Висновки. Згідно з проведеним аналізом можна зробити висновок, що системи з використання компресійної піни набирають стрімкого поширення, такі технології не передбачають використання великої кількості води і доволі широко застосовуються у багатьох країнах світу, зокрема, в Німеччині, Австрії, США, Великій Британії тощо. Основні переваги компресійної піни: менші затрати часу на гасіння пожежі, менші витрати води та піноутворювача води (2-5 рази) і піни (5-15 разів), можливість подавання піни на велику відстань, а також гасіння електрообладнання. Також слід зазначити, що компресійна піна значно легша, а тому це підвищує маневреність ствольщика, та дає змогу швидше змінити позицію. Також, при використанні цієї піни, завдяки низькому вмісту рідинної фази, зменшуються побічні матеріальні збитки при гасінні пожеж житлових будинків. Є гіпотеза, що цей вид піни може використовуватись для подавання на поверхню горючої рідини, а також використовуватись для «підшарового» гасіння резервуарів з нафтою та нафтопродуктами. Використання компресійної піни «підшаровим» способом, як і подачею на поверхню не вивчене в Україні та за її межами, відсутні відповідні нормативні документи. У нашій гіпотезі передбачаємо, що компресійна піна буде швидко покривати поверхню і триматись довгий час на поверхні не руйнуючись, таким чином не давати горючим парам потрапляти в зону горіння, бути екраном між полум’ям та дзеркалом ЛЗР та ГР, охолоджувати нагріті поверхні. Компресійна піна має більшу стійкість ніж звичайна, повітряно-механічна піна (ПМП). Для підтвердження або спростування цієї гіпотези у майбутньому будуть проведені дослідження з гасіння пожеж у резервуарах з ЛЗР та ГР та визначення оптимальних концентрацій вітчизняних піноутворювачів (ПУ) для отримання компресійної піни

У статті розглядається проблема аналізу та виявлення факторів, які впливають на діяльність підприємства в сучасних складних умовах. Було проаналізовано фінансову звітність підприємства та виокремлено параметри, які мають суттєвий вплив на його нерозподілений прибуток, на основі цього розроблено багатофакторну модель прибутку. Було побудовано кореляційну матрицю, що складається з парних лінійних коефіцієнтів кореляції для наступних параметрів: основні засоби, запаси, дебіторська заборгованість, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, кредиторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, інші поточні зобов’язання, кредиторська заборгованість та поточні зобов’язання загалом, собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати. Встановлено залежність прибутку від обсягу запасів і поточних зобов’язань та забезпечень. Для підтвердження гіпотези про адекватність моделі було проведено дисперсійний аналіз за методом найменших квадратів.

Досліджено проблемні питання бухгалтерського обліку створення нової продукції за етапами: дослідження, розроблення, виробництво дослідних зразків. Господарські операції щодо створення нового виробу вивчено та описано з урахуванням матеріальної та нематеріальної його форм. Облік витрат вітчизняні підприємства на етапі дослідження ведуть за правилами Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» та 16 «Витрати». Процес, спрямований на створення нової продукції, поділяють на два етапи: стадія дослідження та стадія розроблення. Стадія дослідження – це заплановані підприємством дослідження, які воно проводить уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань. Під розробленням розуміють застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проєктування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання. Проте для організації та відображення в обліку процесу створення нової продукції наведених термінів недостатньо, оскільки вони розкриті лише в контексті НП(С)БО. Вимоги щодо методики обліку досліджень та розробок стосуються лише визнання нематеріальних активів, створених підприємством. Водночас підприємства створюють матеріальні активи – запаси або основні засоби, облік яких ведуть за правилами НП(С)БО 9 «Запаси» та НП(С)БО 7 «Основні засоби». Розроблення нової продукції потребує послідовного здійснення дослідно-конструкторських заходів. Проведення розробок власними силами підприємства можливо за умови наявності власної відповідної інтелектуальної та матеріально-технічної бази. У разі відсутності власної бази підприємство залучає до виконання робіт сторонню організацію та укладає з нею договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт. У бухгалтерському обліку витрати на розроблення нового виду продукції обліковують одним із двох способів: як капітальні інвестиції у створення нематеріального активу та у складі інших операційних витрат звітного періоду. За результатами проведеного дослідження наведено орієнтовну номенклатуру статей витрат на дослідження і розроблення нового виду продукції. Установлено, що для обліку прямих витрат на розроблення нової продукції більшість суб’єктів господарювання використовують рахунок 23 «Виробництво». До нього відкривають субрахунки для узагальнення витрат на кожному етапі виконаних робіт, які понесені різними підрозділами підприємства. Для узагальнення інформації щодо понесених витрат на освоєння нової продукції у звітному періоді використовують рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». На практиці витрати на освоєння нової продукції списують двома способами: рівномірним та за кошторисними ставками. У нормативних та роз’яснювально-рекомендаційних документах не визначено, протягом якого терміну підприємство за фактом понесення витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції, може списувати такі витрати на собівартість нового виду продукції. Наведено сутність та важливість сертифікації нової продукції, вивчено порядок розроблення та використання технічних умов. Систематизовано та наведено міжнародний досвід відображення в обліку витрат на дослідження і розробки. Проведено порівняння відображення витрат на виробництво нової продукції в бухгалтерському та податковому обліку.

Стаття підготовлена на актуальну тему, що пов’язана з підвищенням ефективності управління тилового забезпечення загальновійськового з’єднання. Аналіз матеріально-технічне забезпечення військ свідчать про те, що, однією із проблем системи тиловим забезпеченням є те, що транспортні засоби загальновійськового з’єднання, які забезпечують транспортування встановлених запасів матеріальних засобів, не завжди спроможні забезпечити своєчасне підвезення матеріальних засобів військам під час бойових дій. Питання, що пов’язані з обґрунтуванням можливостей підрозділів матеріальних засобів щодо своєчасного утримання та підвезення матеріальних засобів до підрозділів в ході бою, залишаються недостатньо розкритими. Зокрема, це стосується способів застосування підрозділів матеріальних засобів. Під час управління тилового забезпечення загальновійськового з’єднання при обороні водної перешкоди велике значення мають розрахунки, що пов’язані з плануванням потреб щодо підвезення матеріальних засобів, можливостей автомобільного транспорту і засобів механізації навантажувально-розвантажувальних робіт. Результати розрахунків використовуються ними для ухвалення обґрунтованих рішень або підготовки пропозицій, відпрацювання планів підвезення. Тому результати розрахунків повинні бути максимально точними і об’єктивними. Таким чином, одним з основних недоліків організації тилового забезпечення загальновійськового з’єднання при обороні водної перешкоди є недостатня можливість обґрунтування раціонального способу застосування підрозділів підвозу матеріальних засобів, а саме визначення району прийому-передачі та евакуації матеріальних засобів. Усунення приведених недоліків організації тилового забезпечення загальновійськового з’єднання при обороні водної перешкоди пропонується провести за наступними напрямками: удосконалення існуючих наукових підходів щодо раціонального способу застосування підрозділів підвозу матеріальних засобів, а саме визначення району прийому-передачі та евакуації матеріальних засобів; зменшення часу на проведення вантажно-розвантажувальних робіт під час організації тилового забезпеченням загальновійськового з’єднання при обороні водної перешкоди; підвищення ефективності управління і проведення розрахунків щодо тилового забезпечення загальновійськового з’єднання при обороні водної перешкоди, за рахунок підвищення ефективності роботи заступника командира загальновійськового з’єднання з тилу по організації управління підвезенням та евакуацією матеріальних засобів підрозділів.

Транспортно-виробнича система переробки технологічних відходів є частиною виробничої системи металургійного підприємства й виконує окремі конкретні поставлені цілі та завдання у виробничих процесах переробки технологічних відходів основного виробництва. У системі рециклінгу технологічних відходів сталеплавильного виробництва задіяно п’ять виробничих підрозділів металургійного підприємства, а саме: мартенівський цех, цех шлакопереробки, управління автомобільного транспорту, управління залізничного транспорту, копровий цех. Під час процесу технологічного процесу кожен з вищезазначених структурних підрозділів виконує покладені на нього функції, якісне та своєчасне виконання яких, забезпечує переробку технологічних відходів з мінімальними витратами ресурсів. Безпосередньо транспортно-технологічний процес переробки технологічних відходів виконує дільниця переробки мартенівського шлаку, що підпорядкована цеху шлакопереробки. ДПМШ включає в себе транспортні вантажопотоки, комунікації, технічні засоби, які забезпечують процес переробки технологічних відходів та направлені на виконання плану у відповідності з технологією й потребами виробництва з мінімальними витратами. Стан функціонування системи було описано певною множиною учасників, які задіяні у виробничому процесі на певний момент часу, до яких можна віднести: парк рухомого складу (автомобілів самоскидів), парк вантажних засобів (екскаватори, автонавантажувачі), вантажні фронти (залізничні тупики вивантаження шлаку), відвали зберігання шлаку, дробильно-сортувальний комплекс, склади продуктів переробки шлаку. Транспортно-виробничу систему переробки технологічних відходів металургійного підприємства у формалізованому вигляді можна представити узагальненою моделлю, яка відображає взаємозв’язки з навколишнім середовищем та характеризується типовими входами та виходами. До типових входів (виходів) відносяться інформаційні, матеріальні, ресурсні потоки й управлінські рішення, які забезпечують виконання виробничо-технологічних процесів мети функціонування системи.

Практика реагування на надзвичайну ситуацію, що пов’язана із розповсюдженням захворюваності населення COVID-19, свідчить, що ефективність функціонування Єдиної державної системи цивільного захисту в повсякденному режимі, а особливо при переведенні її в режим надзвичайної ситуації залежить від наявності в неї відповідного ресурсного потенціалу. Метою статті є аналіз стану нормативно-правового забезпечення розвитку матеріально-технічного потенціалу ЄДСЦЗ. На основі аналізу різних методологічних підходів державного управління сферою цивільного захисту перспективним запропоновано застосування ресурсного підходу до функціонування ЄДСЦЗ. Це дозволяє враховувати прогнози щодо її розвитку, прогнозувати застосування нових та альтернативних видів ресурсів. Подається авторське розуміння дефініцій «ресурс», «потенціал», «ресурсний потенціал», «матеріально-технічний ресурс». У статті дано авторське визначення ресурсного потенціалу ЄДС ЦЗ як комплексу науково-технічного, морального, організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного, освітнього, інформаційного, інституційного (соціально-інфраструктурного) потенціалу, що може бути застосований органами управління для виконання її функцій. Матеріально-технічний ресурс (потенціал) розуміється як сукупність матеріальних і технічних засобів, технологій, систем, що створюють систему ресурсного забезпечення функціонування ЄДСЦЗ. По суті матеріально-технічний ресурс складається із поточного ресурсу, що використовуються ЄДСЦЗ, а також матеріальних резервів, що відповідно до законодавства поділяються на оперативний, відомчий, регіональний та об’єктовий. Також для виконання завдань ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій може залучатися державний матеріальний резерв. Визначено, що нормативно-правове забезпечення розвитку матеріально-технічного потенціалу ЄДСЦЗ в достатній мірі регламентовано. Однак встановлено, що фактичний стан матеріально-технічного ресурсу ЄДСЦЗ не забезпечує вчасного, належного забезпечення реалізації заходів із запобігання чи ліквідації наслідків в умовах надзвичайних ситуацій. Критеріями оцінювання стану розвитку ресурсного потенціалу ЄДСЦЗ є доцільність і ефективність використання будь-яких із наявних ресурсів, ефективність управління на всіх рівнях – державному, функціональному, територіальному, об’єктовому. Напрямом подальшого визначено розробка алгоритму розрахунку рівня ефективності управління розвитком ресурсного потенціалу ЄДСЦЗ.

Стаття присвячена вивченню реалізації радянської державної політики щодо соціального забезпечення воїнів-«афганців» і сімей загиблих військовослужбовців в УРСР упродовж 1980-х рр. Висвітлено такі напрямки державної підтримки як покращення матеріально-побутових умов «афганців», що зазнали інвалідності та сімей загиблих військовослужбовців (виділення житла, надання матеріальної допомоги у будівництві або ремонті житлових і господарських приміщень); забезпечення засобами пересування – виділення автотранспорту; телефонізацію помешкань; пенсійне забезпечення «афганців» з інвалідністю, членів родин загиблих воїнів, пенсійні виплати «на дітей» загиблих військових; медичне забезпечення – диспансеризацію, санаторно-курортне оздоровлення «афганців» з інвалідністю; прикріплення вказаних категорій осіб для продовольчого та побутового обслуговування до салонів-магазинів для «інвалідів ВВВ», забезпечення паливом, матеріальну допомогу сім’ям загиблих «афганців» щодо встановлення надгробних пам’ятників воїнам тощо.

В статті розглянути основні фактори, які впливають на організацію та здійснення доставки озброєння та військової техніки і матеріально-технічних засобів в системі логістичного забезпечення Повітряних Сил Збройних України. Визначені основні класи постачання матеріально-технічних засобів, місця їх утримання і доставки; існуюча транспортна мережа і засоби їх доставки; стратегії поповнення та технологічність процесу доставки матеріально-технічних засобів до споживачів. На підставі проведеного аналізу вироблена стратегія поповнення запасів озброєння та військової техніки і матеріально-технічних засобів, яка у відповідності від конкретної оперативно-логістичної обстановки, що склалася, поділяється на безперервну, періодичну, періодичне поповнення з екстреними доставками та стратегію поповнення запасів матеріально-технічних засобів за рівнем.

У статті аналізується психологічна природа цінностей особистості. Описані багатоманітні прояви соціальних цінностей та ціннісних орієнтацій особистості. Окреслено два відмінні теоретичні підходи: перший – виокремлення «абсолютних» цінностей і вибудова їхньої «об’єктивної» ієрархії; і другий – виявлення конвенціональних основ становлення та функціонування цінностей. Показано, що згідно з першим підходом, цінності – вічні й природні. Одні й ті самі цінності притаманні людям усіх епох. Згідно з другим, цінності – це домовленості, досягнуті в рамках певної культури, а отже, вони мають історичний характер. Ці два підходи доповнювались шляхом виокремлення низки «абсолютних» цінностей (приміром, життя людини, безпека, соціальна справедливість тощо) і низки «історичних» цінностей, що функціонують у суспільстві в певний час. Показано, що за такого розмежування, поняття «абсолютна цінність» корелює з поняттям «об’єктивна потреба» людини. А поняття «історична цінність» – з поняттями «соціальні норми» та «засоби діяльності». Аналізується цей дуалізм. В статті показано, що ціннісне відношення об’єктивно породжує етичний дискурс. Наголошено: відношення людини до природних цінностей і відношення до цінностей соціальних. Уточнено: природні цінності – це завше матеріальні блага: життя людини, її здоров’я, її безпека, природне середовище, хліб щоденний. А соціальні цінності мають суто комунікативний характер. Підкреслено, що у сучасному світі природні цінності в їхньому чистому вигляді зникають, вони трансформуються в соціальні. Але при цьому ставлення до цінностей як природних поширюється і на цінності соціальні.

У статті розглядаються два основні аспекти електронних доказів, такі як допустимість таких доказів у судах і достовірність. В обох аспектах сферою обговорення будуть закони Малайзії та Сінгапуру. Нормами, що передба­чають електронні докази в Малайзії, є Закон про докази 1950 р., тоді як для Республіки Сінгапур є Указ № 3 «Про докази» 1893 р., що за Законом № 7 від 25 серпня 1997 р. «Про внесення змін і доповнень» набув статусу закону і є чинним досі зі змінами та доповненнями від 06 травня 2019 р. Завдяки порівняльно-правовим методами досліджень розробляються відповідні правові положення для кожної національної системи й обговорюються чис­ленні випадки і винятки, щоб проілюструвати застосування таких норм при визнанні й автентифікації електро­нних доказів у судах Малайзії та Сінгапуру. Показано, що докази за законодавством Сінгапуру розуміються як засоби доказування, причому тільки в усній і документальній формі. Формально із цього визначення випливає, що матеріальні предмети, які розглядають у теорії як речові докази, виключені з загального переліку засобів доказування. Ще одним недоліком такого визначення є його обмеженість. Доведено, що у цьому Законі приділяється увага процесуальній формі доказів, але не розкрива­ється їх зміст, проте самі по собі показання свідків чи текст документа є лише способом передачі інформації про факт. Визначено дефініцію та функції комп’ютера за законодавство Малайзії. Розкрито терміни, що означають зна­чення комп’ютерних доказів, зокрема такі як роздруківка на комп’ютері, вихідні дані комп’ютера та комп’ютерні докази. Розглянуто судові прецеденти визнання допустимості електронних доказів і їх достовірності. Також у статті роз'яснені невід'ємні частини, які слід додати до відповідних комп'ютерних доказів, згідно з якими суд може зро­бити будь-який розумний висновок з обставин, що стосуються документа або заяви, котра включає спосіб і мету його створення, його точність чи інше. Проаналізовано порядок використання сертифіката від особи, відповідаль­ної за роботу комп'ютера, а також винятки із цієї норми, які застосовуються судами Малайзії.

У статті визначено перелік обставин, що підлягають встановленню під час розслідування шахрайства у сфері банківських електронних платежів, та наведено їх характеристику. 2020 рік став точкою неповернення для всього людства, реальне життя буквально в один момент перетворилося на віртуальне, що потягнуло за собою перехід усіх сфер спілкування, співробітництва, торгівлі у світ інформаційних технологій та комп’ютерних систем. Відтепер грошові кошти виглядають як програмний код і все більше віддаляються від свого попереднього фізичного вигляду у формі купюр. Передбачувано, що кібер-шахраї одразу скористаються такою ситуацією і в найбільш різноманітні способи намагатимуться заволодіти коштами як звичайних громадян – фізичних осіб, так і юридичних осіб, їх персональними даними. Це правопорушення зазвичай кваліфікується за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України. Аналіз останніх досліджень видатних науковців показує, що виявлення та розслідування злочинів у сфері банківських електронних платежів має стати одним із пріоритетних завдань для правоохоронних органів усіх країн. Особливу увагу стосовно цього питання слід приділити налагодженій взаємодії правоохоронних органів з банківськими установами. Було досліджено різні погляди про зміст обставин, що підлягають встановленню у розрізі специфіки кібер-шахрайства. У статті наведено характеристику таким обставинам, що підлягають встановленню, як матеріальні та електронні сліди злочину, наведено їх детальні приклади, місця отримання доступу до комп’ютерних систем, перераховано способи підключення до них, зазначено засоби, що були використані під час здійснення шахрайства, способи авторизації та верифікації шахраїв у мережу онлайн-банкінгу та обставини, що сприяли вчиненню шахрайства у сфері банківських електронних платежів.

У дослідженні розглянуто й висвітлено лінгвостилістичний ана- ліз метафор на матеріалі роману «Колір магіїї», автором якого є Террі Пратчет. Визначено стилістичні засоби та складники контекстуаль- них значень слів, а саме їх емоційний, експресивний та оцінювальний потенціал, з метою якнайглибшого розуміння їх функціональності. Доводиться той факт, що існує необхідність у стилістичних засо- бах, оскільки при перекладі художніх творів завжди виникали труд- нощі. А завдяки стилістичним засобам речення можна перебудувати, при цьому не змінюючи зміст. Стверджується, що лексичні стиліс- тичні засоби є найбільш впливовими. Їх основна ознака – яскрава характеристика одних явищ через інші на основі подібності. Проаналізовано стилістичні засоби, які використовують у худож- ніх творах для детальнішого опису явищ, предмета чи людини, при цьому надаючи їм барвистості, емоційної насиченості. Вони допома- гають письменникам утілювати їх у формі слів, щоб відтворити певні реалії та навіть розбудити уяву читача. Вони індивідуалізують мову автора, надають їй певної оцінки. Проблему використання стиліс- тичних засобів вивчали В.А. Кухаренко й I.P. Гальперін. Саме вони виділили основні групи стилістичних засобів. І.Р. Гальперін також зазначив, що лексичні стилістичні засоби пов’язані із семантичною природою слова. Установлено, що саме метафори надають роману більшого експре- сивного стилістичного забарвлення. Саме вони індивідуалізують мову автора. Обґрунтовано, що саме метафора є тим інструментом, який допомагає вибудувати уявний світ. Не випадково метафору розгляда- ють як ключ до розуміння основ мислення та процесів створення не тільки національно-мовного світобачення, а і її універсального образу. Виявлено, що при перекладі стилістичних засобів існує кілька невід- повідностей. Причиною може бути граматична відмінність мов, а також особливості вибору перекладацьких трансформацій. Такий переклад є досить не простим, проте перекладачам удається зберегти струк- туру речень, а також їм надати більшого стилістичного забарвлення.

Розглянуто можливості запровадження змін в організації вивчення практичної складової навчальної дисципліни «Автомобільна техніка в тому числі автомобільна підготовка» з врахуванням рівня підготовки слухачів, в факультативний спосіб. Розкрито структуру навчального курсу, яка складається з теоретичної та практичної компоненти з визначенням компонентів які є обов’язковими для допуску до виконання практичних завдань. Вивчення теоретичної частини проходить під час проведення групових занять, подальше закріплення матеріалу під час самостійної роботи. Теоретична частина включає вивчення будови та експлуатації автомобіля, правил дорожнього руху, основ законодавства, охорони праці та навколишнього середовища, основ безпечного керування та безпеки дорожнього руху, правил надання першої допомоги при ДТП, професійної етики водія та культури водіння. Система дистанційного навчання Moodle, яка запроваджена в навчальний процес Національної академії сухопутних військ забезпечує більш ефективне вивчення теоретичного матеріалу. Заняття з практичного водіння проводяться під керівництвом інструктора в складі 2-х осіб. Вправи водіння відпрацьовуються спочатку на майданчику, далі на дорогах з малою та великою інтенсивністю руху. Після засвоєння навчального матеріалу слухачі здають іспит, в разі успішної здачі якого отримують свідоцтво державного зразка. Серед слухачів, які навчаються, вже є особи з посвідченням водія. Що призводить до повторного вивчення ними навчального матеріалу, що є недоречним. Одним з шляхів вирішення такої ситуації є винесення частини навчального матеріалу за тіло навчальної дисципліни та проведення її у факультативний спосіб з врахуванням індивідуальних особливостей та здібностей до навчання слухачів. Проведено розрахунки існуючої схеми підготовки та моделювання альтернативної схеми вивчення навчальної дисципліни. Запровадження такого підходу дасть можливість ефективніше організовувати вивчення навчальної дисципліни та економити матеріальні засоби.

Стаття підготовлена на актуальну тему, що пов’язана з підвищенням ефективності функціонування підсистеми підвезення матеріальних засобів логістичної системи на основі моделювання логістичних процесів забезпечення військ з використанням логіко-математичних моделей. Для ефективного забезпечення матеріальними засобами військ необхідно застосовувати логістичний підхід, військову логістику. При логістичному підході до забезпечення матеріальними засобами військ створюється логістична система. Логістична систем функціонує як організаційно-господарський механізм управління матеріальними та інформаційними потоками. Як правило, вона складається з кількох підсистем і має розвинуті зв’язки із зовнішнім середовищем. Мета логістичної системи, це доставка у визначені терміни, у задане місце необхідної кількості та асортименту максимально підготовлених матеріальних засобів при мінімальних витратах. Це важливе завдання вирішується підсистемою підвезення матеріальних засобів. Розглядаються питання удосконалення підсистеми підвезення матеріальних засобів, як складової логістичної систем, на основі моделювання процесу підвезення матеріальних засобів військам. На основі проведеного аналізу застосування математичного моделювання щодо забезпечення військ (сил) Збройних Сил України на сучасному етапі розвитку визначена проблема розроблення логіко-математичної моделі підсистеми підвезення матеріальних засобів військам. Запропонована логіко-математична модель надає змогу визначити термін підвезення матеріальних засобів військам під час операції. У статті проведений опис процесу моделювання цієї підсистеми з використанням логічних функцій. Наприкінці сформульовані напрямки подальших досліджень у цьому напрямку, які пов’язані з розробленням логіко-математичних моделей інших процесів забезпечення військ.

Перебудова зовнішньоекономічної діяльності України, розвиток нових форм співробітництва, поширення англійської мови як засобу міжнародного ділового спілкування висувають нові вимоги до майбутніх економістів стосовно їх професійних знань, здібностей, та рівня володіння іноземною мовою. Окрім того, поширення ІКТ в освітньому процесі вищої школи створює нові можливості, і разом з тим, висуває нові вимоги щодо їх ефективного використання в процесі навчання іноземної мови.Впровадження ІКТ є пріоритетним напрямом розвитку педагогічної освіти в Україні. Вже зараз технології навчання конкретизуються в нових формах навчання. Як наслідок, відбувається зміна ролі викладача, якому, окрім високого рівня професіоналізму в своїй предметній сфері, необхідно бути готовим до діяльності в новій системі відкритої освіти. Викладач повинен уміти сам розробляти інформаційні матеріали та використовувати інші ресурси із сфери інформаційних технологій [6].Пошук інноваційних технологій навчання іноземної мови у ВНЗ стали причиною зміни застарілих технічних засобів навчання на сучасні.Актуальність статті зумовлена необхідністю застосування мультимедійних засобів навчання іноземної мови у практиці економічних ВНЗ.Метою статті є визначення шляхів використання мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови професійного спрямування студентів-економістів.ІКТ та їх вплив на зміст освіти, методику та організацію навчання іноземної мови є актуальною темою педагогічних досліджень. Останніми роками все більшу увагу педагогів та вчених привертає застосування мультимедійних технологій та мультимедійних засобів в процесі навчання. Проблемами комп’ютеризації навчання та використання мультимедіа в освіті займались такі вчені як Я. В. Булахова, Л. С. Шевченко, Т. І. Коваль, Н. Ю. Іщук, Н. С. Анісімова, Т. Ю. Волошина, Н. Х. Фролов, С. Н. Антонова та ін.На думку Л. А. Карташової, застосування викладачем ІКТ в процесі навчання суттєво впливає на формування нового змісту освіти та модифікацію організаційних форм і методів навчання, значно розширюються можливості методів самостійної наукової і науково-дослідної роботи та навчання студентів [7].Н. І. Бойко вважає, що ефективне використання засобів ІКТ удосконалює процес організації самостійної роботи студентів, стимулює навчально-пізнавальну діяльність студентів при вивченні теоретичного матеріалу, розв’язанні практичних завдань, контролю та оцінки навчальних досягнень студентів [1].Г. М. Кравцова та Л. В. Кравцов під мультимедіа розуміють комплекс апаратних та програмних засобів, що дозволяють застосовувати ПК для роботи з текстом, звуком, графікою, анімацією і відеофільмами [4]. М. Ю. Бухаркіна зазначає, що мультимедіа є комп’ютерною технологією, яка використовується для презентації інформації не тільки тексту, але й графіки, кольору, анімації, відео зображення у будь-якому поєднанні [2].Реалізація мультимедійних технологій в процесі навчання іноземної мови неможлива без використання мультимедійних засобів.На відміну від технічних засобів навчання (ТЗН), під якими розуміють обладнання та апаратуру, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності [6], мультимедійні засоби навчання (МЗН) є сукупністю візуальних, аудіо- та інших засобів відображення інформації, що інтегровані в інтерактивному програмному середовищі. Серед мультимедійних засобів навчання виділяють апаратні та програмні засоби. Так, серед апаратних засобів розрізняють основні й спеціальні. До основних засобів мультимедіа відноситься: комп’ютер, мультимедіа-монітор, маніпулятори (миша, клавіатура трекбол, графічний планшет, світлове перо, тачпад, сенсорний екран, pointing stick, ігрові маніпулятори – джойстик, геймпад). Зокрема, останнім часом особливої уваги заслуговує використання в практиці навчання графічних планшетів або дигитайзерів, тобто пристроїв для введення графічних зображень безпосередньо до комп’ютера за допомогою плоского ручного планшету й спеціального пера. До спеціальних засобів відносяться приводи CD-ROM, TV-тюнери, графічні акселератори, звукові плати та акустичні системи [9].Окрім того, до мультимедійних засобів, що можуть бути використані в навчальному процесі, належать інтерактивна дошка, мультимедійний проектор, лептоп або нетбук, мультимедійний програвач, смартфони та комунікатори тощо.Таким чином, використання сучасних інформаційних технологій потребує наявності персонального комп’ютера, програмного забезпечення та прямого доступу до освітніх сайтів Інтернету. Що стосується програмного забезпечення, то воно передбачає наявність ПК, CD і DVD-дисків, програм обробки електронних даних, мультимедійних навчальних програм, а також HD-DVD дисків, для зберігання повнометражних фільмів високої якості.До основних видів комп’ютерних навчальних програм відносять електронний підручник, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ; програми для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; тренажери – засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів та ігрові програми як розважальні, так і професійної спрямованості [8].Основними напрямками використання мультимедійних засобів в процесі навчання є:– створення авторських мультимедійних продуктів викладачами за навчальними програмами;– співпраця з іншими навчальними закладами й організаціями, що займаються розробкою мультимедійних продуктів та мають відповідні мультимедійні засоби навчання;– створення єдиного координуючого центру з упровадження й використання мультимедіа в межах усіх навчальних закладів країни;– розвиток зв’язків із закордонними виробниками мультимедійних продуктів та інструментальних засобів [3].Визначення оптимальної кількості засобів мультимедіа для проведення лекції чи практичного заняття, залежить від об’єму та характеру навчального матеріалу з певної дисципліни. Метою застосування мультимедійних засобів є підвищення інформативності заняття, мотивація навчання, реалізація принципу наочності, економія навчального часу, а також вміння працювати з сучасними інформаційними технологіями.Окрім того, добираючи мультимедійні засоби, викладач має визначити, чи виконує навчальну функцію обраний мультимедійний продукт і відповідає навчальній програмі та змісту навчального матеріалу дисципліни, дотримуватися критеріїв добору мультимедійних засобів навчання, передбачити на яких етапах заняття будуть застосовуватися мультимедійні засоби, перевірити їх роботу до початку заняття, визначити час роботи студентів з мультимедійним продуктом, а також проаналізувати навчальний матеріал з метою виявлення доцільності створення власних мультимедійних продуктів [5].Як показує досвід, використання мережі Інтернет та застосування мультимедійних засобів у процесі навчання іноземної мови професійного спрямування в Одеському національному економічному університеті є передумовою втілення мультимедійних технологій в освітній процес.Ми вважаємо, що систематичне застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови сприяє підвищенню рівня володіння іноземною мовою майбутніми економістами, зростанню продуктивності практичного заняття, реалізації міжпредметних зв’язків, структуруванню навчального матеріалу та вмінню застосовувати сучасні інформаційні технології як потужний інструмент для навчання та ефективної роботи в майбутній професійній діяльності.Так, застосування мультимедійного проектора дозволяє демонструвати мультимедійні презентації, навчальний відеоматеріал, таблиці та схеми, а також мультимедійні ігри професійної спрямованості. Поєднання графіки, анімації, фото, відео та звуку в інтерактивному режимі навчання, активізує роботу усіх сенсорних каналів студентів та створює інтегроване інформаційне середовище, в якому відкриваються нові можливості для навчання іноземної мови в економічному ВНЗ.Для роботи в малих групах достатньо застосування лептопу або мультимедійного програвача для презентації нової теми, розвитку навичок аудіювання, роботи з електронним підручником чи посібником, а також з робочим зошитом з Multi-ROM, перегляду навчального відеоматеріалу, написання ділових електронних листів або перегляду сайтів передових іноземних періодичних видань за наявності доступу до Інтернету, використання мультимедійних навчальних програм з іноземної мови, перевірки самостійної роботи студентів, наприклад, у вигляді мультимедійної презентації тощо.Таким чином, комп’ютер у комплексі з переліченими вище мультимедійними засобами може застосовуватись в процесі навчання іноземної мови професійного спрямування як потужне джерело інформації, як засіб індивідуалізації навчання, засіб оцінювання та контролю знань, а також як засіб активізації творчої діяльності студентів та заохочення до навчання.Окрім того, застосування планшетного комп’ютера в процесі навчання іноземної мови дасть можливість майбутнім економістам ознайомитися з можливостями цього засобу, що дозволить показувати презентації, малювати схеми, графіки, працювати з графічними та офісними додатками, читати електронні книги іноземною мовою тощо. Перевагами застосування такого засобу в навчальному процесі є портативність, незначна вага, зручність у використанні та наявність необхідного програмного забезпечення.Слід зазначити, що зручними засобами при вивченні іноземної мови стали смартфони та комунікатори, що дозволяють студентам завантажувати електронні словники, які можуть використовуватись при перекладі соціально-економічних текстів на занятті; зберігати дані в електронному вигляді; створювати презентації та знаходити необхідну інформацію в Інтернеті.Використання Інтернет-технологій, які також є невід’ємною складовою мультимедійних технологій, надає додаткові можливості пошуку матеріалів для розширення світогляду студентів та їх соціокультурних знань, актуалізує поняття самостійної роботи студентів, дозволяє безперешкодне спілкування з носіями мови, що відіграє значну роль при вивченні іноземної мови. Прямий зв’язок із мультимедійними технологіями Інтернет мають такі засоби, як електронні (мультимедійні) підручники, довідкові матеріали (словники, енциклопедії, бази даних); електронні бібліотеки автентичної текстової, графічної, звукової інформації й відеоінформації; віртуальні музеї, виставки та ін.У зв’язку зі скороченням аудиторних годин, студентам можна рекомендувати спеціалізовані сайти, що пропонують вивчення англійської мови он-лайн та дозволяють задовольнити освітні потреби найактивніших студентів. Так, на офіційному сайті BBC Learning English (http://www.bbc.co.uk/worldservice/learningenglish/index.shtml) студентам різних рівнів володіння англійською мовою надаються фонетичні, граматичні та лексичні вправи, навчальні аудіо- та відеоматеріали, тести тощо.Отже, мультимедійні технології та засоби навчання дозволяють зробити процес викладання та вивчення іноземної мови інтерактивним, цікавим, творчим, а також гнучким по відношенню до соціальних та культурних відмінностей між студентами, їх індивідуальних стилів навчання та інтересів.На нашу думку, застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови повинно відбуватись у три етапи:1) на першому етапі студенти ознайомлюються та засвоюють навички роботи з мультимедійним засобом;2) на другому етапі студенти навчаються самостійно працювати з необхідними програмними засобами для розв’язання будь-яких навчальних або професійних задач, та створювати мультимедійні продукти;3) на третьому етапі студенти створюють власні мультимедійні продукти та виконують завдання пошуково-дослідного характеру.Нарешті, застосування мультимедійних засобів дозволяє викладачу створювати власні мультимедійні продукти та мультимедійну навчально-методичну базу даних з дисципліни для вдосконалення та оновлення процесу навчання.На сьогодні, кафедрою іноземних мов Одеського національного економічного університету, як і іншими кафедрами, з метою збагачення навчального плану та оновлення змісту освіти використовуються такі мультимедійні продукти, як освітні мультимедійні програми, тренувальні тестові програми (тренажери), мультимедійні презентації та реферати, електронні підручники, посібники, збірники задач, а також електронні словники, енциклопедії, довідники тощо.Використання мультимедійних продуктів дозволяє забезпечити позитивне ставлення до предмета, що вивчається, підвищити інтерес та урізноманітнити форми навчання, є гарним мотивом навчання, підвищує якість знань студентів.Окрім того, для ефективного застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови в нашому університеті здійснюється підготовка викладачів та студентів для набуття практичних навичок роботи в новому інформаційному середовищі, розробляються мультимедійні навчальні комплекти, створено спеціальну групу викладачів для розробки, апробації та впровадження новітніх засобів навчання іноземних мов на базі інформаційно-комунікаційних технологій, розроблені викладачами навчальні матеріали розміщуються на сайті університету, а також планується участь у семінарах та конференціях щодо використання ІКТ в навчальному процесі.Однак, серед проблем застосування мультимедійних засобів в економічних ВНЗ можемо виділити: а) недостатнє матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів; б) труднощі у створенні мультимедійних навчальних програм; в) готовність викладачів до їх застосування; г) недостатність досліджень психолого-педагогічного спрямування стосовно впливу ІКТ на фізичний та психічний розвиток студентів; д) необхідність значного проміжку часу для повноцінної організації процесу навчання з усіма необхідними мультимедійними засобами та мультимедійною навчально-методичною базою.Отже, застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови в економічному ВНЗ активізує навчальну діяльність студентів, індивідуалізує процес навчання іноземної мови, урізноманітнює форми проведення занять, а також сприяє розвитку розумових і творчих здібностей студентів, підвищує інтерес до навчання та рівень володіння іноземною мовою.Подальшого вивчення потребує проблема розробки мультимедійних продуктів з іноземної мови, створення мультимедійної навчально-методичної бази з дисципліни, втілення сучасних підходів до навчання іноземної мови професійного спрямування з використанням мультимедійних технологій.

У статті уточнюється і поглиблюється поняття формальної освіти, що пов’язується із розумовим вихованням школярів у контексті компетентнісного навчання української мови і літератури. Розкривається значення формальної освіти у її співвідношенні з освітою матеріальною. Незважаючи на те, що сучасна вітчизняна педагогіка вважає поділ освіти на формальну й матеріальну помилковим, стверджується, що педагогічна наука давно оперує термінами й поняттями матеріальної та формальної освіти, які варто розрізняти й пояснювати як змістовий та формовий освітні аспекти. Автори статті пояснюють формальну освіту як таку, що спрямовує навчання на розвиток у вихованців формального мислення, яке означає здатність учня осмислювати свої розумові дії, що забезпечують виконання навчального завдання. Окреслюється двоскладний характер навчання, яке передбачає визначення ключових питань «Що вивчати?» і «Як навчати?». Формальна освіта в контексті означеного дослідження є співвідносною з матеріальною (знаннями, уявленнями, ставленнями, ціннісними орієнтаціями тощо), оскільки служить засобом реалізації змістового компонента освіти. Доведено, що розвиток формального мислення здійснюється на основі засвоєння учнями розумово-практичних операцій, усвідомлення яких є вагомим показником компетентної особистості. Формальне мислення означає здатність і звичку суб’єкта обмірковувати свої дії. Метою формальної освіти є становлення мислячої та діяльної компетентної особистості. Аналізується формальна мовно-літературна освіта, що має особистісне розвивальне значення для школярів завдяки впливу на їхню свідомість і почуття. Підкреслюється, що зазвичай вона здійснюється у процесі засвоєння правил пізнавальної роботи, виконання основних видів мовного розбору та шляхів літературного аналізу, використання й засвоєння способів їх проведення, що слугує основою будь-якої аналітичної операції над мовно-літературним матеріалом.

У статті розкрито сутність та зміст розробленої моделі процесу оперативного підвезення матеріальних засобів прикордонним підрозділам швидкого реагування в умовах їх автономності. Визначено, що для досягнення успіху у прикордонних операціях особливого періоду, коли прикордонні підрозділи швидкого реагування будуть діяти в умовах автономного функціонування, особливу роль поряд із раптовістю, інтенсивністю та сміливістю дій відіграє продуманий процес оперативного підвезення матеріальних засобів. Досвід та специфіка дій прикордонних підрозділів швидкого реагування при проведенні антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил викликає потреба розкрити специфіку розробленої моделі процесу оперативного підвезення матеріальних засобів прикордонним підрозділам швидкого реагування в умовах їх автономності. У статті наведені аспекти наукових досліджень що розкривають побудову моделі процесу оперативного підвезення матеріальних засобів прикордонним підрозділам швидкого реагування в умовах їх автономності. Загалом модель розкриває процес підвезення матеріальних засобів прикордонним підрозділам швидкого реагування в умовах невизначеності характеру ризиків при виконанні спеціальних завдань в особливий період. Новизна розробленої та запропонованої моделі процесу оперативного підвезення матеріальних засобів прикордонним підрозділам швидкого реагування в умовах їх автономності полягає в тому, що на відміну від існуючих, вона враховує особливості попиту підрозділів швидкого реагування в матеріальних засобах, ризики та невизначеності обстановки, а також визначає оптимальну кількість поставок, інтервали між ними та розміри поставок.

Ольшевська Ю. М., Берлач А. І. Матеріальна від­повідальність державних службовців за чинним зако­нодавством України. - Стаття. У статті розглянуто особливості інституту матері­альної відповідальності державних службовців за нор­мами чинного законодавства. Автором проаналізовано особливості процедури, підстави та порядок притяг­нення до матеріальної відповідальності державних службовців, висвітлено співвідношення норм Закону України «Про державну службу» та актів трудово­го законодавства. Розглянуто підходи вітчизняних науковців до розуміння правової природи інституту матеріальної відповідальності державних службовців, а також значення положень Постанови Пленуму Вер­ховного Суду № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками» від 29 грудня 1992 року при застосуванні до притягнення до матеріальної відповідальності державних службов­ців як суб’єктів трудового права. Автор доходить висновку, що матеріальна відпові­дальність є засобом забезпечення дотримання посадови­ми та службовими особами вимог законодавства та пра­вил внутрішнього розпорядку, посадових інструкцій. Також вона дозволяє компенсувати шкоду, понесену публічними органом або державою у зв’язку з вчинен­ням службового проступку її посадовою службовою осо­бою. Характерною особливістю інституту матеріальної відповідальності державних службовців є особливості правового статусу державних службовців як суб’єктів службового права. Насамперед вона полягає у тому, що відповідно до норм Конституції шкода, завдана рішен­нями чи діяльністю державного органу, його посадових чи службових осіб, компенсується державою за рішен­ням суду, а держава має право в порядку регресу вима­гати відшкодування своїх збитків у державного служ­бовця. При цьому в Законі України «Про державну службу» закріплено порядок процедури притягнення до відповідальності державних службовців, яка відріз­няється від процедури, закріпленої для інших катего­рій працівників в актах трудового законодавства. Зазначено про прогалини у вітчизняному законо­давстві в цій сфері, зокрема про відсутність регулюван­ня процедури оскарження рішення про притягнення до матеріальної відповідальності державного службов­ця, визначення віднесення моральної шкоди до збитків в рамках інституту матеріальної відповідальності.

У статті проаналізовано стан впровадження інформаційно-комунікаційних технологій під час організації навчання у закладах вищої професійної освіти з використанням сучасних електро- нних складових частин. Показано актуальність процесів використання технологій комп’ютерного навчання та відповідних інформаційних комунікаційних технологій, важливих обов’язків кожного члена суспільства, а саме вміння застосовувати наукові та інформаційні технології у вирішенні про- блем у своїй професійній діяльності, вимоги до професійної освіти стосовно розвитку в професійному аспекті в умовах інформатизації суспільства, забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців. Розглянуто переваги та недоліки однієї з платформ дистанційної (віддаленої) освіти, можливості застосування інформаційних комунікаційних технологій, електронних навчальних платформ, вибору засобів технічного обслуговування інформаційних комунікаційних технологій у навчальних закладах вищої професійної освіти, обґрунтованого вибору актуальних технологій інформаційного забезпечення та комунікації під час використання електронних форм навчання фахівців та вивчення стану запро- вадження інформаційних комунікаційних технологій у процес професійної підготовки у закладах вищої професійної освіти, з’ясування його сутності, зв’язки між окремими його проявами, змістовність сторони отримуваних формальних розв’язань, розвиток синтетичного, образного мислення поряд із логічним, аналітичним, абстрагування від технічних деталей аналізу моделей досліджуваного явища, постановку проблем, висування гіпотез, побудову інформаційних моделей досліджуваних процесів і явищ, матеріальну інтерпретацію отриманих за допомогою комп’ютера результатів. Показано, які технічні засоби інформаційних комунікаційних систем та технологій у процесі електронного навчання вважаються найбільш ефективними під час переходу на навчання з використанням комп’ютерно- орієнтованих технологій освіти з раціональним поєднанням новітніх засобів навчання й традиційно наявних, що є складним освітнім завданням, яке потребує вирішення цілого комплексу психолого-педа- гогічних, організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. З’ясовано, яким платформам віддаленого навчання віддається перевага викладачами закладів вищої професійної освіти.

У статті автор розкриває роль інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти при ресурсно-орієнтованому навчанні студентів у вищій школі. Інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти як дидактична основа ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі представлене як педагогічна система, що об’єднує в собі інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, педагогічні прийоми, методи і технології, направлені на формування інтелектуально-розвиненої соціально-значущої творчої особистості, що володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для ефективного функціонування в інформаційному суспільстві. Компонентами інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти є суб’єктно-ресурсний, матеріально-технічний, дидактичний, технологічний компоненти та веб-система закладу вищої освіти. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає користувачів, розробників та учасників середовища, консолідує ресурси закладу вищої освіти для створення та розвитку середовища: кадрові, матеріально-технічні, навчально-методичні, фінансові та інформаційні ресурси. Матеріально-технічний компонент містить аудиторії, лабораторії, спеціальні кабінети, бібліотека закладу вищої освіти як комплексний медіацентр, що забезпечує доступ до інформації, комп’ютерна техніка, мультимедійні пристрої, комп’ютерні мережі тощо. Дидактичний компонент містить форми, методи та засоби навчання студентів, які, разом з традиційними, реалізуються за допомогою програмно-технічних і телекомунікаційних засобів (дистанційне, змішане, мобільне навчання). Технологічний компонент забезпечує доступ до навчальної інформації завдяки сучасним інтернет-технологіям, можливості розробки електронних освітніх ресурсів, організацію технологій взаємодії (інтерактивної, мобільної, візуальної). Веб-система закладу вищої освіти як компонент його інформаційно-освітнього середовища є об’єднуючим для усіх чотирьох компонентів – сукупність веб-сайтів, об’єднаних офіційним веб-сайтом. Розглянуто важливі складові інформаційно-освітнього середовища ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»: Головний центр дистанційного навчання, віртуальне навчальне середовище Інституту економіки, управління та інформаційних технологій, електронні навчально-методичні комплекси дисциплін, створені у вигляді дистанційних курсів за допомогою сервісу https://sites.google.com/.

З огляду на зростання інтенсивності руху на сучасних автомагістралях, необхідно підвищити безпеку транспортних засобів для уникнення аварійних ситуацій, що несуть за собою погіршення здоров’я людей та значні матеріальні втрати при пошкодженні транспортних засобів та вантажів. Особливо гостро це питання стосується автомобільних поїздів, процес руху та гальмування яких набагато складніший ніж в одиничних автомобілів. Необхідно щоб гальмівна система дозволяла регулювати швидкість руху автопоїзда у широкому діапазоні, протидіяла заносам, а також унеможливлювала складання ланок транспортного засобу та його зіткнення з іншими автомобілями, тобто забезпечувала відповідну стійкість. Водій повинен максимально контролювати поведінку транспортного засобу під часу руху, а за потреби швидко та безпечно зупинити його. Поліпшення експлуатаційних властивостей автопоїздів у сучасних умовах руху є одним із пріоритетних завдань для забезпечення високого рівня безпеки їх експлуатації з максимальною ефективністю використання. Досягнення даних вимог можливе лише за умови врахування можливих змін технічного стану автопоїздів у процесі експлуатації. Зокрема, значну увагу слід відвести змінам, які можуть відбутися у гальмівній системі ланок автопоїзда, що можуть спричинити порушення оптимальних показників регулювання й розподілу гальмівних сил по осях та бортах транспортного засобу, що неминуче призводить до втрати стійкості його руху навіть при незначних швидкостях, особливо при максимальному завантаженні. Зважаючи на це у роботі проведено аналіз факторів, що впливають на стійкість руху автомобілів і автопоїздів у гальмівному режимі та основних критеріїв стійкості і ефективності гальмування транспортних засобів, а також огляд нормативних документів, що їх регламентують.

Розроблено математичну модель і методологію для визначення пожежного ризику для приміщень цехів деревообробних підприємств, на підставі яких можливо визначати заходи і потрібні протипожежні засоби з урахуванням допустимого для цеху значення пожежного ризику. Для підтримки математичної моделі пожежного ризику, яку отримано з використанням основних положень теорії надійності, розроблено математичні моделі пожежних ризиків основних протипожежних засобів, якими можуть споряджатися приміщення цехів. Розроблена методологія дає змогу прогнозувати значення пожежних ризиків для реалізації пожежної безпеки об'єктів захисту та її наслідків для людей і матеріальних цінностей, що є дуже важливим для забезпечення можливості швидкого реагування у разі виникнення пожежі.

Стаття спрямована на дослідження чинних підходів до обліку подальших витрат на основні засоби, оскільки вони не є однозначними і постійно змінюються внаслідок процесів, які відбувалися у правовому та економічному середовищі, але мають значний вплив на формування облікової інформації про основні засоби суб’єкта господарювання, його витрати, а в кінцевому результаті і на прибуток підприємства звітного періоду. Для підприємств нафтогазового комплексу питання організації бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з ремонтом та модернізацією необоротних матеріальних активів, актуальне з огляду на необхідність виконання робіт з їх поліпшення через значний знос та втрату початкових технічних характеристик в умовах конкурентного середовища. При існуючому порядку обліку навіть усунення незначних пошкоджень шляхом заміни дорого вартісних деталей може вплинути на фінансовий результат періоду, у якому воно здійснювалося, що спотворює інформацію про результати діяльності підприємства. Удосконалено процеси збору, реєстрації та нагромадження оперативної інформації щодо подальших витрат на основні засоби в єдиному управлінському регістрі, що дає змогу отримати необхідний обсяг інформації для аналізу і ухвалення ефективних рішень щодо доцільності подальшої експлуатації окремих об’єктів основних засобів, або їх заміни чи модернізації, організації ремонтних робіт господарським способом, чи із залученням спеціалізованих сторонніх організацій та інше. Отримані результати дослідження спрямовані на підвищення достовірності, оперативності та аналітичності обліку витрат на експлуатацію, утримання і відновлення роботи основних засобів та дають змогу виявляти та використовувати внутрішньогосподарські резерви покращення діяльності підприємств.

Ефективним засобом скорочення чисельності транспортних засобів при збереженні обсягів вантажоперевезень є використання автопоїздів. У наш час автопоїзди застосовуються у багатьох країнах світу. Зважаючи на відносну конструктивну простоту та меншу довжину при однаковому рівні вантажопідйомності, та з урахуванням ряду інших переваг, сідельні автопоїзди отримали значне визнання й найбільш поширені у забезпеченні транспортних перевезень вантажів.З огляду на зростання інтенсивності руху на сучасних автомагістралях, необхідно підвищити безпеку транспортних засобів для уникнення аварійних ситуацій, що несуть за собою погіршення здоров’я людей та значні матеріальні втрати при пошкодженні транспортних засобів та вантажів. Особливо гостро це питання стосується автомобільних поїздів, процес руху та гальмування яких набагато складніший ніж в одиничних автомобілів. Необхідно щоб гальмівна система дозволяла регулювати швидкість руху автопоїзда у широкому діапазоні, протидіяла заносам, а також унеможливлювала складання ланок транспортного засобу та його зіткнення з іншими автомобілями, тобто забезпечувала відповідну стійкість. Водій повинен максимально контролювати поведінку транспортного засобу під часу руху, а за потреби швидко та безпечно зупинити його.Зважаючи на це, поліпшення експлуатаційних властивостей автопоїздів у сучасних умовах руху є одним із пріоритетних завдань для забезпечення високого рівня безпеки їх експлуатації з максимальною ефективністю використання. Досягнення даних вимог можливе лише за умови врахування можливих змін технічного стану автопоїздів у процесі експлуатації. Зокрема, значну увагу слід відвести змінам, які можуть відбутися у гальмівній системі ланок автопоїзда, що можуть спричинити порушення оптимальних показників регулювання й розподілу гальмівних сил по осях та бортах транспортного засобу, що неминуче призводить до втрати стійкості його руху навіть при незначних швидкостях, особливо при максимальному завантаженні.Вирішення цих проблем неможливе без розробки математичної моделі руху модульного триланкового причіпного автопоїзда, у якій були б враховані основні кінематичні та геометричні співвідношення, кути встановлення осей, нормальні реакції опорної поверхні та бічні сили на колесах осей ланок з урахуванням їх перерозподілу по осях та бортах при гальмуванні автопоїзда у криволінійному та прямолінійному русі а також кути відведення коліс автомобіля-тягача, підкатного візка та напівпричепа.Саме тому дана робота присвячена визначенню нормальних реакцій опорної поверхні при русі модульного триланкового причіпного автопоїзда у складі «автомобіль-тягач - двовісний підкатний візок - тривісний напівпричіп» у гальмівному режимі.Ключові слова: автопоїзд; модульний триланковий причіпний автопоїзд; компонувальна схема; причіпна ланка; причіп; напівпричіп; підкатний візок; математична модель; експлуатаційні властивості; стійкість; опорна поверхня; нормальні реакції; гальмівний режим

Статтю присвячено проблемі репрезентації поняття “відсутність” на синтаксичному рівні. Дослідження здійснено на матеріалі повісті С. Д. Довлатова «Зона». Мета роботи – встановлення особливостей функціонування парцеляції як синтаксичного засобу репрезентації поняття “відсутність”. Зроблено висновок, що досліджуване поняття на синтаксичному рівні може бути репрезентоване через парцеляцію, а нецілісні структури є характерною рисою авторського дискурсу С. Д. Довлатова. Парцельовані синтаксичні конструкції уможливлюють реалізацію в тексті невербальних засобів вираження поняття “відсутність”

Purpose. The article is devoted to the system of social and pedagogical support of сo-dependent families in terms of rehabilitation centres for drug addicts.The theoretical basis for the development of the studied system are described, the designation of the system and its components are presented.Methods. On the basis of the theoretical analysis of scientific researches it is proved social and pedagogical system’s components.Results. The components of the socio-pedagogical system are the target, content, technological, subject-object and environmental. The principles of the socio-pedagogical system are the principle of voluntariness and acceptance of assistance, confidentiality, self-help, interaction of individual and differentiated approach, consideration strengths, humanism and tolerance.The content component is through the following components of work: 1) with сo-dependent separately; 2) with drug-addicted children separately; 3) together with both сo-dependent and drug addicts.Such work also takes place both in rehabilitation centre environment and outside it.The subject of social and pedagogical support in rehabilitation centre environment are a social educator and an interdisciplinary team of specialists, outside the centre – social groups and social services is defined by the subject-object component. The objects are co-dependent and drug addicts, micro and macro environment of their interaction.The environmental component consists of such elements: the environment of the rehabilitation centre, socio environment, interfamily environment.Conclusion. The technological component of the studied system combines forms (training, flash mob, round table), methods (group, peer-to-peer, self-help), stages (diagnostic, stage of implementation, correctional, final) and means (information and communication, educational and methodical, material).Key words: system, socio-pedagogical system, socio-pedagogical support, drug addicts, сo-dependent, system’s components. Мета. Стаття присвячена обґрунтуванню системи соціально-педагогічного супроводу співзалеж-них сімей в умовах реабілітаційних центрів для наркозалежних осіб. Розкрито теоретичні основи для розробки досліджуваної системи, подано визначення системи, розкрито її компоненти. Під системою соціально-педагогічного супроводу співзалежних сімей в умовах реабілітаційних центрів для наркоза-лежних осіб розуміємо множину взаємопов’язаних та взаємодетермінованих компонентів, об’єднаних метою подолання складних життєвих обставин у вигляді співзалежності і наркозалежності з подаль-шим навчанням ефективної взаємодії у сімейному і соціальному середовищі.Методи. На основі теоретичного аналізу були обґрунтовані компоненти соціально-педагогічної системи.Результати. Принципами соціально-педагогічної системи вважаємо принцип добровільності та при-йняття допомоги, конфіденційності, самодопомоги, взаємодії індивідуального та диференційованого підходу, врахування сильних сторін, гуманізму та толерантності.Змістовий компонент розкрито через такі складники роботи: 1)ізспівзалежними окремо; 2) з нар-козалежними дітьми окремо; 3) разом як із співзалежними, так і з наркозалежними. Така робота також відбувається як у середовищі реабілітаційного центру, так і поза його межами.Технологічний компонент досліджуваної системи поєднує форми (тренінг, флешмоб, круглий стіл), методи (групові, рівний-рівному, самодопомоги), етапи (діагностичний, етап реалізації діяльності, корекційний, підсумковий) і засоби (інформаційно-комунікаційні, навчально-методичні, матеріальні).Суб’єкт-об’єктним компонентом визначено, що суб’єктом соціально-педагогічного супроводу у середовищі реабілітаційного центру є соціальний педагог та міждисциплінарна команда фахівців, поза середовищем центру – соціальні осередки і соціальні служби. Об’єктами є співзалежні і наркоза-лежні, мікро- і макросередовище їх взаємодії.Середовищний компонент складається з таких елементів, як середовище реабілітаційного центру, соціальне середовище, внутрішньосімейне середовище.Результати. Компонентами соціально-педагогічної системи визначено цільовий (мета, принци-пи, результат), змістовий (зміст, напрями діяльності), технологічний (форми й методи, засоби, етапи), суб’єкт-об’єктний (суб’єкт, об’єкт) та інноваційний – середовищний (середовище партнерської взаємодії).Ключові слова: система, педагогічна система, соціально-педагогічний супровід, соціальне середовище, реабілітаційні центри, наркозалежні, співзалежні, компоненти системи.

Проблеми, пов’язані з погіршенням функціонування вулично-дорожньої мережі суттєво впливають на роботу всього транспортного комплексу міста. Затримки транспорту в процесі руху, виникнення заторів, які характеризуються збільшенням часу на переміщення, погіршення транспортного обслуговування, підвищення рівня забруднення міського середовища внаслідок збільшення шкідливих викидів і підвищення рівня шуму, зростання кількості дорожньо-транспортних пригод свідчать про невідповідність пропускної здатності вулично-дорожньої мережі міст сучасному рівню автомобілізації. Найбільші труднощі з раціональною організацією дорожнього руху виникають на перехрестях вулиць, оскільки вони є «вузькими місцями» на вулично-дорожній мережі з погляду ефективного та безпечного обслуговування транспортних та пішохідних потоків. Для управління дорожнім рухом на перехрестях найчастіше використовують світлофорне регулювання, яке дає змогу підвищити безпеку дорожнього руху, скоротити затримки учасників дорожнього руху, зменшити споживання енергоресурсів та негативний вплив на довкілля, що, в свою чергу, має істотний вплив якість життя у містах. Створюючи умови для оптимізації роботи регульованих перехресть потрібно враховувати технічний стан транспортних засобів, стан дорожнього покриття та технічні засоби регулювання дорожнього руху. Зменшення витрат часу на пересування, мінімізація фінансових і матеріальних витрат, забезпечення безпеки руху автомобілів і пішоходів, комфорт та зручність при пересуваннях є основними вимогами до функціонування вулично-дорожньої мережі та транспортної інфраструктури. В багатьох випадках, інтенсивність руху транспортних засобів перевищує пропускну здатність вулично-дорожньої мережі, тому важливим є питання підвищення ефективності її функціонування із найменшими капітальними фінансовими витратами. У роботі розглянуто результати дослідження впливу координованого управління транспортними потоками в центральній частині міста Рівне на зниження транспортних затримок при проїзді перехресть транспортними засобами та запропоновано технічні рішення щодо підвищення безпеки дорожнього руху шляхом обладнання перехресть додатковими технічними засобами регулювання дорожнього руху. Ключові слова: інтенсивність транспортних потоків, склад транспортного потоку, координоване управління, потік насичення, регульоване перехрестя, цикл світлофорного регулювання.

Когнітивна лінгвістика трактує метафору як ідеальну модель мовного відображення базового когнітивного процесу. Вона є універсальним знаряддям мислення та пізнання світу. У політичному дискурсі метафора виступає непрямим засобом впливу на суспільну свідомість, метою якого є створення політичного іміджу, формування переконань та уявлень, продукування позитивної чи негативної емоційно-оцінної позиції. Отже, дослідження метафори та метафоризації в когнітивно-дискурсній парадигмі є перспективним і актуальним напрямом сучасних лінгвістичних студій. У статті розглянуто концептуальні аспекти метафоризації англійського політичного дискурсу. Предметом детального аналізу є когнітивні та комунікативно-прагматичні особливості метафоричних засобів, використаних в інавгураційній промові Джозефа Байдена. Виокремлено базові концептуальні метафори (UNITY IS A PURPOSE, HISTORY IS A STORY, HISTORY IS A PERSON, NATION IS AN ORGANISM, DEMOCRACY IS A WAR), які формують рамковий пропозиційний зміст політичної промови. Ці концептуальні метафори реалізуються через низку метафоричних засобів, серед яких такі: метафора-кліше, метонімія, персоніфікація, порівняння, індивідуально-авторська метафора. Фактичний матеріал підтверджує домінування оригінальної індивідуально-авторської метафори в політичному дискурсі президента, найоптимальнішим способом передачі якої є дослівний переклад із застосуванням абсолютних та відносних еквівалентів. Дослідження використаних політичних метафор здійснювалося з позиції аналізу лінгвістичних образних виразів як елементів індивідуального авторського стилю американського політичного лідера – Джозефа Байдена. Визначено комунікативну та прагматичну спрямованість використаних метафоричних засобів. Запропоновано ефективні стратегії передачі використаних американським президентом Дж. Байденом англійських концептуально-образних прийомів засобами української мови зі збереженням їхнього семантичного, прагматичного та стилістичного потенціалу.

У статті з використанням теорії та практики бойового застосування авіаційних засобів ураження пілотованими літальними апаратами розглядається методичний підхід до рішення задачі прицілювання для автоматизованого скидання вільнопадаючих вантажів з безпілотних літальних апаратів. Під вільнопадаючими вантажами розуміються матеріально-технічні засоби, що доставляються (скидуються) військам безпарашутним способом, та некеровані авіаційні бомби при прицільному бомбометанні для ураження об'єктів противника. У загальному вигляді завдання прицілювання полягає у виведенні безпілотного літального апарату в розрахункову точку простору, при скиданні з якої забезпечується влучення вільнопадаючого вантажу у задану точку (ціль) земної поверхні. У методичному підході, що пропонується, точка скидання вантажу розраховується з урахуванням фактичних параметрів польоту безпілотного літального апарату, що міняються: напряму заходу, висоти і швидкості скидання, напряму і швидкості вітру, балістичних характеристик вантажу.

У сучасних умовах значного зростання в інформативному просторі повідомлень про ава- рії, пожежі, епідемії, зокрема COVID-19, якими охоплені всі країни без винятку, особливого значення набувають питання, пов’язані з якістю та безпекою засобів індивідуального захисту. Всі зазначені сторони життя і діяльності людини об’єднує використання такої специфічної продукції, яка потре- бує особливої уваги через сумнівну якість тієї її частини, яка активно ввозиться на митну терито- рію країни без відповідної ретельної перевірки. Використання небезпечної та недоброякісної продукції даного виду негативно впливає на людину, створює загрозу її життю і навіть може призвести до її загибелі. Під час досудового розслідування нещасних випадків, професійних захворювань правоохоронні органи призначають проведення товарознавчих експертиз із метою отримання висновків для вста- новлення причин зазначених подій і причино-наслідкових залежностей між діями/бездіяльністю поса- дової особи/працівника та подією, визначенням дефектної продукції і матеріальних збитків. Метою статті є аналіз критеріїв ідентифікації, необхідних для віднесення виробів до засобів індивідуального захисту, а також визначення переліку документації достатньої для проведення товарознавчого дослі- дження з визначення їх якості та безпеки. У роботі доведено, що в процесі вирішення завдань іденти- фікації виробів, які за маркуванням та товаросупровідними документами позиціонуються як засоби індивідуального захисту, не можна обмежуватися лише отриманням результатів візуального огляду стосовно відповідності вимогам конструктивного виконання та належним чином нанесеного і відпо- відного маркування. Для остаточного визначення того, що виріб є засобом індивідуального захисту, необхідні подальші лабораторні дослідження з визначенням їх технічних характеристик. Авторами запропоновано перелік документів, необхідний для обґрунтування доцільності та алгоритму товароз- навчого дослідження засобів індивідуального захисту в умовах випробувальних акредитованих лабора- торій. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку методик для компетентного вирі- шення питань, що розглядаються товарознавцями-експертами під час проведення експертиз засобів індивідуального захисту різних видів.

Стаття присвячена висвітленню особливостей ідентифікації песимізму персонажа в тексті художнього твору. Художній текст є узагальненим образним відображенням дійсності у всьому різноманітті її індивідуально- соціальних виявів. Оскільки аналізовані фрагменти художніх творів є стилізованим мовленням, розглядаємо художній текст як відображену реальність, що експлікує окремі фрагменти дійсності та фіксує реальні комунікативні ситуації, набуваючи при цьому певного прагматичного потенціалу. Аналіз лексичного контексту дозволив виявити набір мовних засобів, які безпосередньо або опосередковано вказують на песимістичні диспозиції, атрибуції, настрій або когнітивні стратегії персонажа художнього твору. Встановлено, що безпосередніми індикаторами песимізму персонажа в тексті художнього твору є мовні одиниці, які містяться в мові персонажів, авторських ремарках та авторських описах в англомовних художніх текстах. Сюди належать лексичні та фразеологічні одиниці на позначення песимізму. Виявлено, що повна ідентифікація песимізму персонажа художнього твору здійснюється за допомогою лексеми pessimism і похідних одиниць pessimist, pessimistic, pessimistically, які вказують на особливості індивідуальної та соціальної поведінки індивіда. Прикметникові лексичні одиниці, які позначають якісні ознаки песимізму, є засобами часткової ідентифікації песимізму персонажа художнього твору. Фразеологічні одиниці, які влучно передають психологічний стан персонажа, виражають його емоції, почуття, переживання і вказують на оцінне ставлення до навколишньої дійсності, у конкретних комунікативних умовах є потужним засобом мовленнєвої реалізації песимістичного світобачення. Серед фразеологічних одиниць, що ідентифікують песимізм персонажа в тексті художнього твору, є власне фразеологізми та паремії. Опосередкованими індикаторами песимізму персонажа є контекстуальні маркери песимізму – фрагменти художнього тексту, в яких за допомогою мовних засобів, що вирізняються негативно-оцінною семантикою своїх елементів, фіксуються, підтверджуються, уточнюються, доповнюються і пояснюються причини, аспекти, наслідки та способи вияву песимізму персонажа художнього твору.

Стаття присвячена аналізу синтаксичних повторів, їхньої ролі в структурно-смисловій організації художніх творів Івана Багряного, зокрема роману «Людина біжить над прірвою». У науковому дослідженні виокремлено основні засоби експресивного синтаксису, що ґрунтуються на повторі тих чи тих мовних одиниць; визначено особливості граматичного вираження різних стилістичних фігур повтору, простежено їхнє стилістичне й смислове навантаження в художньому тексті. Різноманітні за структурою, граматичним та лексико-семантичним наповненням, повторювані конструкції сприяють художньому моделюванню внутрішнього світу героїв роману, увиразнюють авторську оповідь та слугують потужним засобом емоційного впливу на читача.

Пожежі газових фонтанів є складною надзвичайною ситуацією техногенного характеру, під час гасіння яких виникає потреба залучення великої кількості сил і засобів. Такі надзвичайні ситуації призводять до значних матеріальних та екологічних втрат, а іноді й людських жертв. При цьому для гасіння пожеж газових фонтанів у різних країнах використовують різні способи і засоби.Усі відомі засоби гасіння пожеж газових фонтанів поділено на п'ять основних груп: гасіння за допомогою доставки у факел струминного безперервного потоку вогнегасної речовини (застосування лафетних стволів, автомобілів газоводяного гасіння тощо), гасіння імпульсними установками пожежогасіння (ППП-200, Імпульс-Шторм, Fire Commander і т. ін.), застосування вибухових речовин для зриву і гасіння палаючого смолоскипа, без доставки вогнегасної речовини в зону горіння (застосування превенторів і буріння похилих свердловин) і спільне використання кількох підходів. Для кожної з груп проведено детальний аналіз всіх засобів пожежогасіння, розкрито особливості кожного з них, механізми припинення горіння, які реалізує кожен з цих способів у взаємодії з факелом. На підставі проведеного аналізу розроблено багаторівневий класифікатор та індексатор засобів гасіння газових фонтанів, що враховує спосіб гасіння, вид вогнегасної речовини і механізм припинення горіння.

Проаналізовано здобутки інженерно-технічної освіти і науки в НЛТУ України. Коротко висвітлено історію формування Навчально-наукового інституту інженерної механіки, автоматизації та комп'ютерно-інтегрованих технологій. Окреслено спеціальності, за якими в інституті готують бакалаврів, магістрів і докторів філософії. Розглянуто структуру інституту, його кадрове та матеріально-технічне забезпечення. Викладено інформацію про участь фахівців інституту в розроблянні проектів стандартів вищої освіти України для бакалаврського й магістерського рівнів та в удосконалюванні науково-технічної термінології. Подано результати впровадження наскрізної програми екологізування навчального процесу. Наголошено на важливості застосування матеріальної бази курсів готування водіїв транспортних засобів для навчання студентів за спеціальностями інституту. Охарактеризовано оригінальні наукові школи, основні наукові проблеми та напрями досліджень. Розглянуто доробок науковців інституту за десятирічний термін. Виокремлено важливість проведення освітянської та наукової діяльності у співпраці з галузевими підприємствами. Висвітлено складники міжнародної співпраці для розвивання інженерно-технічної освіти. Викладено перспективи розвивання її в НЛТУ України для фахівців лісового господарства, деревообробної та меблевої промисловості.

У статті розкриваються комунікативно-прагматичні функції редукованих стилістичних фігур − безсполучниковості (асиндетона), еліпсиса, умовчання, усічення. Особливості використання виражальних засобів з’ясовуються на матеріалі публіцистичного й інформаційного мовлення.

Розглянуто комбінований підхід для реалізації інформаційної технології анімації складного технологічного комплексу (СТК) з метою зниження часових і матеріальних витрат на розробку програмної підтримки цього процесу. Для цього модель СТК застосовує прогресивну методологію дискретно-неперервних мереж, для її ефективної реалізації сумісно та продуктивно використано анімаційні засоби Flash-технології й обчислювальні засоби DCNET для числових розрахунків вектора стану СТК. Іл.: 3. Бібліогр.: 8 найм.

Стаття присвячена дослідженню теоретичних і методичних аспектів віднесення матеріальних активів до складу основних засобів. Метою статті є висвітлення чинного порядку віднесення матеріальних активів до складу основних засобів згідно з бухгалтерським (фінансовим) та податковим законодавством, а також розробка рекомендацій щодо удосконалення норм законодавства, які регулюють зазначені питання. У статті також розглянуто питання класифікації окремих матеріальних активів як основних засобів та приділено увагу нормам податкового законодавства, що регулюють порядок відображення у податковому обліку та податковій звітності сум амортизації основних засобів.

У статті розглянуто місцеве самоврядування, як комплексна галузь українського права, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і ре-гулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації місцевого самоврядування і вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.Встановлено, що необхідною умовою динамічного розвитку України є інституційне реформування органів влади на місцях. Це дозволить подо-лати їхнє дублювання функцій і нестаток прозорості, а також призведе їх у відповідність до ринкових умов. Особливої уваги при цьому, як у теоретичному, так і у практичному сенсі заслуговує вивчення особливостей впливу посттоталітарної спадщини на розвиток владних інституцій, механізми досягнення балансу між легалізацією та легітимацією влади за допомогою ефективного розв’язання існуючих протиріч.У науково-теоретичному аспекті місцеве самоврядування характеризується як особливий інститут, який у своїй основі має не державу чидержавну владу, які засновані на матеріальній базі державної власності, а громадську спільноту, общину, матеріальною базою якої є зовсім інша формавласності – муніципальна.Місцеве самоврядування на практиці втілює інтереси територіальних громад. При цьому роль місцевого самоврядування для процесів просторовоїорганізації публічної влади пояснюється тим, що влада територіальних громад, будучи самостійним видом публічної влади, за своїм суб’єктно-об’єктним складом, своєю природою та сутністю, діапазоном здійснюваних нею функцій є найбільш соціально орієнтованою формою здійсненняпублічної влади, а також виступає потужним каталізатором формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесіутворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за вирішення місцевих проблем і тим самим підвищує їх загальну соціальну та громадянську активність

Робота полягає у вивченню можливості застосування засобів метричної геометрії для формування основних геометричних понять при вивченні геометрії у закладах середньої освіти. Використання метричної геометрії відкриває шлях до знайомства учнів з елементами неевклідових геометрій як на інтуїтивному, так і на аксіоматичному рівнях. У роботі, на основі означення числової характеристики кута утвореного трьома точками метричного простору, дано альтернативне означення прямолінійного розміщення точок. За допомогою числової характеристики легко отримуються означення прямого та розгорнутого кутів. Наведений у роботі матеріал можна використовувати на уроках геометрії починаючи з 9-го класу, та у позакласній роботі з учнями які навчаються у класах з поглибленим вивченням математики. Формулювання проблеми. Матеріал даної роботи стосується, у основному, викладання математики у класах з поглибленим вивченням математики. Сучасний стан математичної освіти ставить питання про необхідність ознайомлення учнів з основними поняттями та фактами неевклідових геометрій. Зробити це безпосередньо звертаючись до фактичного матеріалу таких геометрій досить складно, зважаючи на значний рівень його формалізації. У даній роботі, для вирішення цього питання автори пропонують використати засоби метричної геометрії, як найбільш наближеної до шкільного курсу геометрії. Пропонується розпочати цю роботу з формування узагальнених основних геометричних понять та об’єктів, таких як точка, кут, прямолінійне розміщення точок. Матеріали і методи. Результати роботи отримані на підставі аналізу діючих підручників з математики для класів з поглибленим її вивченням, підручників з геометрії та математичного аналізу закладів вищої освіти, наукових публікацій та апробовані при читанні відповідного спецкурсу студентам спеціальності «014.04 Середня освіта (Математика)» магістерського рівня вищої освіти. Результати. На основі запропонованого означення кута як упорядкованої трійки точок отримані аналоги класичних геометричних співвідношень. Ці аналоги допускають демонстрацію елементів неевклідових геометрій засобами елементарної геометрії. Висновки. Аналітичний апарат метричної геометрії дає можливість сформувати узагальнене розуміння основних геометричних понять, таких як точка, кут, відстань між точками, прямолінійне розміщення точок.

У статті розглядаються матеріальні сліди, що найчастіше виявляються на місці вчинення умисного пошкодження об’єктів електроенергетики. Підкреслюється виняткове значення дослідження таких слідів у подібних провадженнях в умовах неочевидного характеру більшості зазначених діянь. Звертається увага на ускладнення, пов’язані з пошуком та вилученням таких слідів, що виникають внаслідок спотворення слідової картини злочину внаслідок того, що виявлення відповідних пошкоджень об’єктів електроенергетики представниками енергопідприємств відбувається у значному часовому відриві від події злочину, що призводить до втрати важливої криміналістично значущої інформації. Крім того, сліди зникають та видозмінюються під впливом атмосферних явищ з урахуванням розміщення більшості об’єктів електроенергетики на відкритому просторі. Пропонується класифікація таких слідів на три групи: матеріально фіксовані відображення (сліди рук, взуття, знарядь, транспортних засобів тощо); предмети і речі, залишені злочинцями на місці події (пакувальні матеріали (тара), окремі частини викраденого майна, знаряддя злочину, особисті речі); мікрооб’єкти. В межах дослідження кожної з представлених груп слідівокреслюється інформація, яку можна отримати під час їх дослідження. Зважаючи на частий груповий характер вчинення досліджуваних злочинів, акцентується увага на значенні слідів, що свідчать про вчинення умисного пошкодження об’єктів електроенергетики кількома особами. Надається характеристика таких слідів. Обґрунтовується необхідність залучення спеціалістів для виявлення та вилучення слідів з місця події з метою якісного та ефективного проведення подальших експертних досліджень.

Статтю присвячено аналізу теоретико-правових підходів щодо проведення в Україні муніципальної реформи, що пов’язана з реформуванням територіального устрою та формуванням фінансової автономії новостворених об’єднаних територіальних громад. Досліджуються уже реалізовані заходи щодо організації фінансової самостійності місцевих бюджетів та розглядаються перспективи подальшого впровадження заходів зазначених реформ. На підставі проведеного наукового аналізу організаційних та інституційних засад бюджетно-фінансової децентралізації в Україні авторами висловлюються власні пропозиції спрямовані на подальше зміцнення матеріальної та фінансової бази розвитку об’єднаних територіальних громад. Зазначено, що головною метою реформи місцевого самоврядування та територіального устрою, що тривають сьогодні в Україні, є створення умов для надання якісних публічних послуг на найближчому до громадянина рівні. Проміжними цілями реформи є оптимізація структури адміністративно-територіального устрою для створення ефективної системи публічної адміністрації через широку децентралізацію виконавчої влади та перетворення місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади. Муніципальна реформа включає оптимізацію фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, оптимізацію міжбюджетних відносин, формування дієвих місцевих бюджетів, які здатні забезпечити виконання функцій місцевого самоврядування Під поняттям бюджетної децентралізації пропонується розуміти процес передачі повноважень (функцій, компетенції, відповідальності) від центральних органів влади до місцевих, тобто перерозподіл функцій і повноважень єдиної державної влади між відповідними органами державної влади з одного боку, і органами місцевого самоврядування з іншого. Зазначено, що важливими джерелами забезпечення матеріально-фінансової самостійності органів місцевого самоврядування і економічного зростання адміністративно-територіальних одиниць є комунальна власність, природні ресурси, земля.

Основними заходами, прийнятими на автомобільному транспорті в останні роки і спрямованими на підвищення ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, були: організаційні заходи для збільшення використання транспортних засобів, більш повне використання їх вантажопідйомності та місткості, скорочення порожніх пробігів, розробка оптимальних схем перевезення вантажів, вдосконалення технології організації перевезень, підтримання ритмічності вантажно-розвантажувальних робіт за добу. Подальший розвиток та вдосконалення автомобільного транспорту вимагає підготовки кваліфікованих інженерно-технічних працівників, які мають сучасні передові засоби організації, планування, впровадження, аналізу транспортного процесу. Важливим завданням організації перевезень є вибір ефективних транспортних засобів, які найкраще відповідають конкретним умовам. Технічні та експлуатаційні характеристики автомобіля визначаються організацією перевезення та сукупністю його експлуатаційних властивостей: вантажопідйомність, використання ваги, швидкісні характеристики, економія палива тощо. Метою роботи є вирішення взаємопов’язаних задач щодо визначення спеціалізації та вибору пропускної здатності рухомого складу, що забезпечує низькі транспортні витрати та високу продуктивність автомобіля. Виходячи з конкретних умов, можна встановити взаємозв'язок між відстанню перевезення вантажу, величиною його щоденного споживання, вартістю вантажу та оптимальною вантажопідйомністю рухомого складу, при якій сумарні витрати, що складаються з витрат на перевезення вантажу, вартості матеріальних засобів в обігу та капіталовкладень в рухомий склад й складське господарство, досягають мінімуму.

Визначальною особливістю теперішнього суспільства є його технократизація, яка передбачає міграційні процеси між загальновживаною лексикою та фаховими термінологіями. Важливою специфічною ознакою терміна як структурно-смислової єдности є збереження його цілісности. Для створення нового слова можуть бути використані різні мовні засоби, а вибір оптимально- го способу номінації – складний процес, що визначається об’єктивними і суб’єктивними момен- тами, зовнішніми й внутрішніми факторами. Одним з основних засобів термінотворення є вико- ристання власномовних ресурсів, що передбачає застосування неморфологічного способу сло- вотвору, який ґрунтується на тому, що звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, але набуває нового значення. У статті проаналізовано специфіку використання вищезазначено- го способу в термінотворенні на матеріалі сучасної української електроенергетичної термінології (далі УЕЕТ). З’ясовано особливості термінів, утворених лексико-семантичним і морфолого-син- таксичним способами словотворення. Виявлено основні тематичні групи електроенергетичних термінів, що утворилися внаслідок вторинної номінації – через переосмислення лексичного зна- чення загальновживаних слів. Констатовано, що тематичні групи термінів УЕЕТ, утворених лек- сико-семантичним способом, різняться за своєю чисельністю, а морфолого-синтаксичний спосіб використано для невеликої кількости електроенергетичних термінів.

Актуальність статті полягає в тому, що локальне правове регулювання охорони праці дозволяє краще пристосувати загальні вимоги законодавства до конкретних умов праці на підприємстві, що підвищує ефективність їх дії. Разом з тим, увага суб’єктів трудового права та органів державної влади до локального правового регулювання є значно меншою, що впливає на їх розуміння, як факультативних або необов’язкових до втілення. Дослідження юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці надасть можливість краще розкрити її сутність та особливості застосування. У статі зазначено, що рівень травматизму та професійних захворювань залишається на стабільно високому рівні, що не може позитивно впливати на стан безпеки умов праці. Особливо гостро проблема стоїть на тих підприємствах, де техніка й інші засоби виробництва потребують модернізації. З іншого боку, запровадження нових методик та моделей роботи виробництва досі не врегульовані законодавчо, що вказує на важливість локального правового регулювання. Тому, встановлення юридичної відповідальності є гарантією дієвості таких локальних нормативно-правових актів, їх дотримання та виконання усіма суб’єктами трудових відносин. З’ясування видів юридичної відповідальності та їх змісту в контексті локального правового регулювання охорони праці вказуватиме чи усі аспекти відносин забезпечені. Дане дослідження допомагатиме розкрити особливості застосування кожного виду юридичної відповідальності, умови дотримання законності та справедливості. Визначено, що юридична відповідальність за порушення локального правового регулювання є різноманітною та диференціюється залежно від рівня негативних наслідків, що настали для підприємства, роботодавця чи трудового колективу. Досліджувана юридична відповідальність виступає, як засобом компенсації, так й засобом покарання, а тому має комплексний вплив на стан дотримання локальних норм права та підтримання безпеки праці. Крім того, юридична відповідальність виконує й функцію попередження та профілактики вчинення правопорушень завдяки невідворотності покарання. Разом з тим, правове регулювання застосування юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці потребує удосконалення. Це стосується строків розслідування, прав та обов’язків потерпілого та правопорушника, а також збільшення переліку видів правопорушень, що мають відповідати сучасним тенденціям в охороні праці.

У статті охарактеризовано синтетичні засоби вираження кратності діїв поетичній мові Ліни Костенко, визначено їхні функціонально-семантичні ознаки. Встановлено особливості синтетичної репрезентації семельфактива, мультиплікатива та дистрибутива.Ключові слова: кратність дії, синтетичні засоби, ітератив, семельфактив, мультиплікатив, дистрибутив.

У статті на основі аналізу системи перевезення матеріальних засобів Збройних Сил України проведено дослідження стосовно удосконалення часткової методики оптимізації маршруту перевезення матеріальних засобів Збройних Сил України. На сьогодні існуючі методики носять частковий характер та не враховують нові чинники врахування раціональності та оптимізації маршруту руху, які в сучасних умовах значно впливають на ефективність системи перевезення матеріальних засобів. Одним з основних завдань системи перевезення є своєчасність, повнота перевезення та мінімізація витрат, пов’язаних з доведенням матеріального потоку від первинного джерела (виробника, постачальника) до кінцевого споживача (підрозділу). У дослідженні щодо оптимізації маршрутів перевезення матеріальних засобів визначається найкоротший шлях, що веде з джерела забезпечення до пункту призначення в зв’язній мережі при заданих відстанях, асоційованих з кожним ребром мережі. Дослідження полягає у визначенні оптимального маршруту проходження по мережі між пунктами по пов’язаних з ними дорогах, з мінімальною загальною довжиною пройденого шляху із застосуванням методів мережевого планування.

У статті розглядається проблема табу в комунікації. Подано класифікацію способів неповного дотримання табу на матеріалі українського мовлення. Зроблено спробу виокремити найчастотніші засоби уникнення табу в побутовому спілкуванні й виявити вплив табу на результативність комунікативної взаємодії.

Визначено особливості місцевих фінансів, вказано фактори їх впливу на соціально- економічний розвиток територій. Проаналізовано сутність понять “місцеві фінанси” та “місцевий бюджет”. Обґрунтовано роль місцевих бюджетів у соціально- економічному розвитку територій. Сформульовано концептуальні засади місцевих бюджетів. Запропоновано визначення поняття “місцевий бюджет” у правовій, матеріальній та економічній площині.

Статтю присвячено дослідженню можливостей удосконалення визначення поняття криміналістичної техніки як розділу науки криміналістики та його структури відповідно до сучасного стану розвитку техніко-криміналістичного забезпечення судочинства. Відзначено відставання розвитку криміналістичної техніки порівняно із іншими складовими криміналістики в Україні. Підкреслено мультидисциплінарну природу цієї частини криміналістики. Запропоновано визначити криміналістичну техніку як природничо-технічний розділ науки криміналістики, який вміщує сукупність наукових положень і практичних рекомендацій щодо використання в криміналістичній діяльності технічних засобів і методів дослідження матеріальних слідів кримінальних правопорушень. Розглянуто його співвідношення із судовою експертизою, яку деякі науковці визначають як окрему науку, що вимагає подальших досліджень з метою недопущення розпаду криміналістики на дві різні науки. Обґрунтовано доцільність подальшого розвитку криміналістичної техніки як окремого розділу криміналістичної науки, що містить єдиний сплав знань про засоби, прийоми і методи виявлення, вилучення, фіксації та дослідження слідів кримінальних правопорушень. Проаналізовано сучасну структурну побудову цього розділу криміналістики. Обґрунтовано потребу вдосконалення його структури шляхом віднесення низки нових сфер до галузей криміналістичної техніки. До їх числа віднесено традиційні сфери (загальні положення, криміналістична фотографія, трасологія, судова балістика тощо) та новітні галузі, зокрема: криміналістичне дослідження ДНК, криміналістичне дослідження матеріалів, речовин і виробів, криміналістичне дослідження транспортних засобів і транспортних подій, криміналістичне дослідження у сфері інформаційно-комунікаційних технологій.