Journal articles on the topic 'Матеріальна вигода'

У статті досліджено випадки пограбування жертв Голокосту у трьох невеликих містечках Західної Волині: Дубровиці, Корці й Костополі. Такі дії, окрім фінансування німецької мілітарної машини та збагачення німців, слугували легітимації геноциду й серед місцевого населення, його заохоченню до колаборації. На поведінку частини населення під час організації злочину в Костополі, Корці та Дубровиці впливали економічні чинники. Вже на початковому етапі Голокосту мешканці цих містечок долучилися до грабунку єврейських сусідів під час погромницьких акцій наприкінці червня – на початку липня 1941 р. У процесі створення гетто відбувалися стихійні пограбування помешкань жертв і «легалізована» нацистською окупаційною владою торгівля їхнім майном (переважно одягом і побутовими речами). У період існування гетто в Костополі, Дубровиці та Корці тутешнє населення (переважно селяни) активно долучилося до нерівноцінних торгових обмінів із єврейськими бранцями. В обмін на одяг, взуття, прикраси та гроші селяни приносили євреям їжу. Коли кошти закінчувалися, євреї пропонували свою працю в обмін на їжу. Таку взаємодію значно легше було організувати бранцям гетто відкритого типу в Корці та Дубровиці. Голод у гетто був найстрашнішим тоді, коли в мешканців закінчувалися цінні речі, за які можна було вимінювати продовольство, а селяни втрачали інтерес надалі приносити їжу. На етапі знищення гетто в усіх трьох містечках відбувалися стихійні пограбування будинків убитих євреїв. Після ліквідаційних акцій щоразу розпочиналася торгівля єврейським майном (переважно одягом, меблями й нерухомістю). «Легалізовану» нацистською окупаційною владою торгівлю у Дубровиці та Костополі здійснювали працівники міських управ (це були переважно місцеві українці). Найбільшу вигоду мали сусіди євреїв (українці й поляки), що мешкали у цих містах і довколишніх селах. У Корці торгівлю майном убитих євреїв контролювала районна управа, а участь у ній брали переважно місцеві українські селяни. Окрім фізичних осіб, у цьому районі участь у придбанні меблів і будинків жертв Голокосту брали й українські організації (сільські філії товариства «Просвіта», українські школи тощо). Доля тих євреїв, яким вдалося утекти з гетто або місць розстрілів, залежала від ставлення місцевого населення. Мешканці довколишніх сіл по-різному ставилися до жертв, які мусили переховуватися поза межами гетто. Зокрема, селяни і містяни в нечисленних випадках безкорисливо переховували жертв (поведінка рятівників), надавали прихисток або їжу, допомагали євреям з метою отримання якихось зиску (використання жертв Голокосту як робочої сили, нерівноцінні обміни їжі на матеріальні цінності), переховували за гроші або інші цінності, видавали представникам окупаційної влади жертв в обмін на матеріальну вигоду (яка зазвичай вимірювалася такими дефіцитними у воєнний час товарами, як керосин, спиртні напої, сіль і цукор) і навіть брали активну участь у виявленні місць переховування євреїв як за винагороду, так і незначні кар’єрні преференції. Як засвідчують спогади жертв Голокосту, значна частина українських і польських селян вибудовували різноманітні моделі взаємодії з жертвами Голокосту саме з метою отримати вигоду. В одних випадках це допомагало жертвам вижити (допомога в обмін на матеріальні речі). В інших – призводило до катастрофи. Хай там як, а «праведна» поведінка траплялася значно рідше, ніж та, що була мотивована економічним зиском

Встановлено види та визначено особливості формування соціально-економічних результатів розміщення велотренажерів з функцією підзарядки зовнішніх пристроїв на території вищих навчальних закладів (ВНЗ). Виявлено, що основними видами таких результатів є: покращення стану здоров'я студентів, отримання студентами певної матеріальної вигоди, підвищення рівня привабливості ВНЗ серед потенційних абітурієнтів, покращення результатів навчального процесу, отримання ВНЗ певного фінансового зиску, економія енергії, покращення екології, поліпшення стану з утилізації зношених велосипедів. Встановлено, що кожен вид соціально-економічних результатів розміщення велотренажерів з функцією підзарядки зовнішніх пристроїв на території ВНЗ характеризується певним способом його формування, що, своєю чергою, зумовлює потребу у розробленні методологічного підходу до окремого оцінювання кожного з цих видів результатів. Виявлено існування альтернативних варіантів реалізації проектів розташування на території ВНЗ велотренажерів. До цих варіантів віднесено: придбання нового велотренажеру, придбання велотренажеру, переробленого зі зношеного велосипеду, самостійне виготовлення велотренажеру шляхом перероблення зношеного велосипеду. Запропоновано критерій вибору найкращої моделі велотренажера. Цим критерієм є мінімум середньорічних сумарних витрат на його придбання та експлуатацію. З'ясовано, що внаслідок порівняння двох альтернатив, а саме – придбання нового велотренажеру та велотренажеру, який виготовлено зі зношеного велосипеду, другий варіант є кращим, оскільки значення критеріального показника за ним є меншим. Проте, якщо порівнювати варіанти придбання велотренажеру та його виготовлення власними силами зі зношеного велосипеду, то за другою альтернативою величина критерію є меншою. Тому проект організації власного виробництва велотренажерів зі зношених велосипедів за наявності у ВНЗ відповідної матеріально-технічної бази є економічно доцільним. На підставі проведеного опитування студентів львівських ВНЗ виявлено їх зацікавленість у розміщенні велотренажерів з функцією підзарядки зовнішніх пристроїв на території цих вищих навчальних закладів. Виділено ризики, пов'язані із таким розміщенням.

Представлена спроба експлікації поняття «економічна поведінка» (як категорії економічної соціології) з позицій комплексного міждисциплінарного дискурсу із застосуванням системного підходу. Охарактеризовано особливості та форми раціональності (сильна, обмежена, слабка) як атрибуту економічної поведінки. Окреслена структура та види економічної поведінки. З’ясовано, що економічна мотивація поведінки людини артикулює за допомогою семантичних ресурсів принципу максимізації та охоплює поняття вигоди, витрат, розрахунку, оптимізації використання ресурсів, прибутку, корисності. Встановлено, що економічна поведінка в певному аспекті детермінує соціально-політичну й економічну стабільність країни. Виявлено, що експлікацію поняття соціально-економічної поведінки учені пов’язують із такими ознаками, як раціональність, що ґрунтується на принципі максимізації (досягненні максимуму успіху, користі, вигоди при мінімумі витрат внутрішніх і зовнішніх ресурсів). Запропоновано дефініцію поняття «економічна поведінка», під якою розуміється поведінка людини, пов’язана з відбором цілераціональних, прагматичних або соціально спрямованих економічних альтернатив із метою розв’язання господарських проблем на всіх етапах господарського циклу – виробництва, розподілу, обміну, споживання та задоволенням при цьому своїх матеріальних і духовних потреб.

Статтю присвячено формуванню нефінансових показників господарської діяльності підприємств на принципах збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Досліджено етапи формування нефінансових показників господарської діяльності підприємств в контексті збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Узагальнено міжнародну практику використання нефінансових показників як невід’ємної частини звітності підприємства. Запропоновано визначення потенціалу корисності такої звітної інформації, зокрема через вартісну оцінку: економічної вигоди – матеріально-грошових надходжень, одержаних в результаті операцій підприємницького характеру; соціально-економічної вигоди – економічної вигоди, оцінка якої враховує як прямі надходження активів, так і задокументовану оцінку впливу операції на збільшення економічної вигоди за результатами реалізації соціальних програм; соціальноекономічного ефекту – нематеріальної соціально-економічної вигоди, одержаної суб’єктами господарювання через оцінку попередження та зменшення втрат (або збільшення доходів). Проаналізовано нефінансові показники у Звітах про управління (які оприлюднюються вітчизняними емітентами цінних паперів з 2019-го року), їх відповідність міжнародній практиці розкриття таких даних в інтегрованій звітності юридичних осіб.Узагальнюючи практику використання нефінансових параметрів емітентами цінних паперів України (які підприємства включають до Звіту про управління), така нефінансова інформація в роботі структурована за рівнями споживачів: мегарівень – інформація, призначена для суб’єктів підприємницької діяльності на міжнародних ринках; макрорівень – інформація, призначена для державного управління та контролю; мезорівень – інформація, призначена для постачальників, покупців, споживачів, кредиторів; макрорівень – інформація, призначена для власників, менеджерів, службовців, партнерів. Проведена в роботі систематизація переліку нефінансових показників за галузевою приналежністю підприємств (на основі ідентичності операційної діяльності), визначення на державному рівні варіативності вибору з урахуванням організаційно-економічної структури підприємства дозволили проаналізувати показники фінансових результатів, реалізацію соціальної підтримки та екологічної безпеки відповідно до бізнеспрограм досліджуваних підприємств. Обґрунтовано критерії "корисності", серед яких чільне місце належить об’єктивній оцінці розвитку бізнесу, організації бізнес-моделі та стратегії корпоративного управління в довгостроковій перспективі, задоволенню потреб інвесторів (власників, працівників, партнерів та інших зацікавлених сторін) у розумінні звітної інформації про продуктивність виробничих ресурсів, а також ефективному зв’язку між динамікою економічних викликів та внутрішніми та зовнішніми ризиками ділової діяльності. Запропоновано методичні аспекти підготовки нефінансових показників для підприємств з урахуванням сучасних викликів на світових ринках, а саме: на умовах дотримання принципу підготовки якісної нефінансової звітної інформації; на основі вибору ключових напрямків господарської діяльності як об’єктів щодо визначення нефінансових показників.

Статтю присвячено дослідженню особливостей відновлення ринку туристичних послуг в умовах коронавірусної пандемії, яка кардинально вплинула на одну з найбільш динамічних і високоприбуткових галузей світової економіки. Під час розгляду інструментального забезпечення підтримки туристичної галузі на найближчу перспективу визначено, що переважну більшість пропонованих заходів спрямовано на розвиток внутрішнього і регіонального туризму. Проведено аналіз застосовуваних сьогодні важелів стимулювання туристичної діяльності, які поділяються на три категорії інструментів. Це заходи адміністративного реагування на фінансовий стан постачальників та споживачів туристичних послуг, забезпечення корпоративної відповідальності за збереження туристичного бізнесу, формування індивідуальної зацікавленості туристів у туристичних продуктах, особливістю споживчої цінності яких є сукупність особистих вражень, матеріальної вигоди та безпеки.

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів. Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

В статті розглядається питання енергоефективності в контексті сучасної будівлі, беручи до уваги як і економічні показники, так і екологічні характеристики та особистий комфорт користувачів. Зазначено актуальність вказаного напрямку в Україні, структуру енергоспоживання та потенціал в сфері енергоефективності з огляду на вже існуючі результати. Переглянуто нормативні документи та нормативно-правові акти, включно з Законом України «Про енергетичну ефективність будівель», що визначають вимоги до будинків, процедури сертифікації, енергетичного аудиту та фіксують пріоритетні напрямки розвитку держави. Вказується принцип визначення доцільного рівня енергоефективності та його залежності від низки технічних, соціальних та економічних параметрів, де перевага надається впровадженню комплексних енергозберігаючих рішень з необхідністю забезпечення рівномірного впливу на характеристики будівлі та її інженерні системи для досягнення найвищого результату. У статті розглянуто особливості систем автоматизації сучасних будівель, пов’язані з їх розподілом на класи енергоефективності та відповідних наборів характеристик та функцій, що мають бути реалізованими. Також описано методи оцінки впливу системи на енергоефективність будівлі та орієнтовні очікувані економічні вигоди для кожного з визначених класів. Переглянуто параметри та явища, що можуть спотворювати ці результати. Аналіз будівлі дозволяє визначити оптимальну структуру і функції системи автоматизації для скорочення необхідних витрат або більш раціональному використанні матеріальних ресурсів. В результаті визначено перспективний напрямок розвитку галузі автоматизації будівель, посилаючись на отриману інформацію, їх вплив на параметри та роль в показниках енергоспоживання будівлі.

Проведений у статті аналіз інтеграції організованої злочинності в економічну сферу в умовах переходу до ринкової економіки в УРСР (1985-1991 рр.) та отримані результати спрямовані на доведення авторської гіпотези, що організована злочинність - це не сукупність окремих злочинів, а організована злочинна діяльність, що одночасно пронизує систему соціальних, правових, економічних та інших відносин. Автори наголошують на некоректності і науковій неспроможності поглядів щодо ототожнення понять і явищ організованої злочинності та організованої економічної злочинності, виходячи лише з корисливого інтересу, що лежить у основі цих видів деструктивної, протиправної діяльності і доходять висновку (на прикладі УРСР), що сутнісною ознакою організованої злочинності є її укоріненість у державній владі. Мета організованої злочинності - державна влада. Стратегічна ціль організованої злочинності - тотальний контроль над стратегічними ресурсами держави і суспільства, частина з яких не обов'язково приносять матеріальну вигоду (ідеологія, освіта, духовна сфера тощо). Корислива мотивація до збагачення характерна для організованої економічної злочинності, для якої головною метою є отримання прибутків і надприбутків шляхом здійснення забороненої законодавством діяльності. Проте ці поняття взаємопов'язані і взаємодоповнюючі. Об'єм понять організованої злочинності і організованої економічної злочинності співпадає у частині здійснення злочинною групою чи злочинною організацією економічних злочинів або у разі встановлення факту корупції. Суттєва ж різниця полягає в тому, що економічна злочинність - це сукупність різних видів злочинних посягань на економічні відносини, які перебувають під охороною держави. Організована злочинність - це сукупність різних видів злочинних посягань на цінності універсального, вселюдського характеру: права і свободи людини і громадянина, екологічна, громадська, національна безпека, інтереси держави, мир і безпека людства. Економічна злочинність є лише інструментом організованої злочинності.

У статті проведено аналіз складу активів пайового інвестиційного фонду як різновиду інвестицій. Зазначено, що можливість здійснення інвестиційної діяльності у формі інвестиційних фондів вперше на законодавчому рівні було закріплено в 1994 році. Наведено основні джерела правового регулювання створення та діяльності пайових інвестиційних фондів. Проаналізовано правову природу пайового інвестиційного фонду в контексті поняття майнового комплексу як об’єкта цивільних правовідносин. Зроблено висновок, що пайовий інвестиційний фонд не можна ототожнювати з майновим комплексом. Адже останній становить єдине ціле в розумінні використання в сукупності всіх елементів для певної мети. Активи пайового фонду можуть використовуватися шляхом їх вкладення в різноманітні об’єкти інвестиційної діяльності. Основою формування пайового фонду є матеріалізовані цінності, переважно грошові кошти, тоді як до складу майнового комплексу входять також нематеріальні активи у вигляді гудвілу, який включає ділову репутацію, прав інтелектуальної власності, прав користування ресурсами природного середовища тощо. Окрему увагу в статті присвячено борговим зобов’язанням, які входять до складу активів венчурного фонду. Зокрема, такий вид активу пайового фонду може призвести до порушення прав та інтересів інвесторів та третіх осіб. Автором наводиться приклад із судової практики, який наочно демонструє ризикованість віднесення до складу активів пайового фонду боргових зобов’язань. Обґрунтовано, що кредитор має право вимоги до боржника, яке можна трактувати як відкладену можливість отримати матеріальну вигоду в майбутньому. Але таку можливість не можна ототожнювати з реальними майновими активами. Адже право вимоги кредитора може бути не задоволено зі сторони боржника з об’єктивних чи суб’єктивних обставин. Робиться висновок, що боргові зобов’язання не можна відносити до активів інституту спільного інвестування у формі інвестиційного фонду.

Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки.Авторкою наголошено на тому, що корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства й держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб’єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади. Констатовано, що в окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб’єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з хабарництвом і зловживанням службовим становищем в особистих корисливих цілях (фактично – як зловживання державними службовцями своїм службовим становищем, дача або одержання хабара з метою набуття особистої чи матеріальної вигоди).У статті визначено декілька груп дефініцій корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп – представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка із зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою).

Визначено, що, загалом, існуючу проблему значної нестачі жит- ла країни вирішують суто державними програмами будівництва недорогого житла. Населення купує його, або орендує за низькими цінами. А будівельні компанії стимулюються привілеями від держави у вигляді податкових пільг. Згодом такі програми зупиняються державою через насиченість ринку житлом, і допомога надається адресна. Державна політика у сфері регулювання інвестиційними процесами переглядається в більшості країн з розвиненим сектором соціального житла. Загальну стурбованість викликає той факт, що наявної пропозиції житлових приміщень недостатньо для задоволення існу- ючих потреб у житлі. До того ж, існує політична невизначеність щодо май- бутнього фінансування соціального житла у багатьох країнах. Зростає інте- рес до пошуку інноваційних джерел фінансування, аналізу існуючих систем щодо економічної ефективності, збільшується інтерес до державних гаран- тій, продуктивного поєднання засобів, розвитку співпраці з приватними за- будовниками і отримання інвестицій від інституційних інвесторів. Доведено, що помешканням соціального житлового фонду не вистачає привабливості для привертання уваги інвесторів. У більшості випадків орендодавець роз- раховує на отримання матеріальної вигоди. Постійне ж зниження кількості соціальних житлових будівель пояснюється тим, що зведення нових соціаль- них будинків майже не відбувається та одночасно певна кількість житлових помешкань випадає з так званого кола зобов’язань. Такі “зобов’язання” — це договори, що встановлюють термін, протягом якого приміщення можуть зда- вати в оренду як соціальні. Підписання нових договорів власниками не про- водилося, оскільки вони (договори) не гарантують належний рівень доходу. Існує думка, що такого виду зобов’язання мають забезпечуватися муніципа- літетами та федеральними землями, оскільки саме останні компетентні в пи- таннях будівництва соціальних житлових приміщень.

Прибережна зона водосховища є особливим типом землекористування і типовою зоною екологічної вразливості, яка відіграє ключову роль у створенні екологічних переваг, транспортуванні матеріальної енергії та у формуванні структури угруповань тощо. Завдяки особливому гідрологічному ритму прибережної зони водосховища, оселищ існування видів постають перед подвійними викликами – екологічної деградації та якісного очищення води. Для того, щоб вирішити ці екологічні проблеми, ключем до впровадження та застосування заходів екологічного відновлення є розуміння закономірності сукцесії рослинності та заходів щодо управління прилеглим лісовим масивом. Прибережна зона є гарячою точкою різних процесів живлення та відіграє непропорційну роль у розвитку екологічних переваг. Гідрологія є ключовим фактором, що впливає на формування оселищ в прибережній зоні водосховища. Розуміння геохімічного процесу ґрунту у прибережній зоні водосховища, а саме механізму транспортування та перехоплення елементів живлення може ефективно зменшити пошкодження водного об’єкта, яке спричинене забрудненням із різних джерел. У цій роботі ми розглянули визначення, класифікацію та функції прибережної зони водосховища, обговорили ключову роль рослинності у сфері відновлення та реконструкції оселищ у прибережній зоні водосховища та роль деревних лісових рослин у продукуванні екологічних вигод. Це питання має особливу актуальність для Китаю – країни із значною кількістю водосховищ. Метою даного дослідження є надання вичерпної інформації щодо характеристик оселищ та надання теоретичних ідей щодо управління екологічною компонентою середовища. Наразі засобів моніторингу прибережної зони водосховища недостатньо, і ми все ще зосереджені у макро- та мезомасштабах, тоді як мікроскопічний масштаб потребує подальшого поглиблення. У процесі вивчення прибережної зони нам слід приділити достатню увагу дослідженню причини формування, геологічного середовища та інших факторів, повністю вивчити прибережну зону водойми з єдиної органічної та цілісної екологічної точки зору, звернути увагу на раціональне використання високотехнологічних засобів та проводити необхідний моніторинг за допомогою засобів динамічного дослідження.

За останні два десятиліття законодавцями європейських країн (особливо Німеччини) виявлена проблема ухилення від виконання законодавства. З огляду на це було розширено сферу дії законів, спрямованих на недопущення такого ухилення, у багатьох галузях права, зокрема трудового, спадкового, господарського, антимонопольного, податкового, корпоративного та банківського. Однак окреслену проблему так і не вирішено у більшості країн Південної та Східної Європи, а отже, зазначене питання є актуальним і потребує подальшого дослідження. Так, можна навести ситуацію, за якої конкретна поведінка сторін певної угоди розглядається як правомірна (законна), і при цьому має місце незаконне (необґрунтоване, неналежне) уникнення (тобто ухилення) від виконання положень законодавства у вказаних галузях. Як наслідок, боротьба з протиправною практикою не здійснюється із використанням положень Кримінального кодексу (оскільки в такому випадку не йдеться про незаконні дії), а ведеться із використанням положень, спрямованих на боротьбу з ухиленням від виконання закону (зі зловживанням законом), які здатні запобігти правовим наслідкам так званих удаваних угод (Umgehungsgeschäfte). Ухилення від виконання закону (зловживання законом) (fraus legis) визначається як поведінка, не спрямована проти формального змісту закону (букви закону), але порушує його зміст. Fraus legis стосується угод, здійснених реально, але у спосіб, що суперечить духу закону. У практичному вимірі зростає кількість справ, у яких суб’єкти, переходячи межі (розмиті) правомірної поведінки, вдаються до використання угод (що мають змінені форми і є такими, які вводять в оману) задля досягнення економічної вигоди для однієї чи обох сторін такої угоди, які спричиняють шкоду іншій стороні або третій особі. Не можна недооцінювати значення проблеми ухилення від виконання закону (а також фіктивних угод) у цивільному (і податковому) праві, що є одним із основних питань права та проявляється у руйнуванні суті угоди (наприклад, помилки в заповіті) й несанкціонованому порушенні принципу автономії сторін та обов’язкових правових норм. Мета статті – проаналізувати та систематизувати визначення поняття ухилення від виконання закону (fraus legis), особливо щодо випадків фіктивних дій, задля розроблення цілісного уявлення про те, як розуміти і класифікувати це поняття. Пропонується також авторський погляд на оптимальні методологічні основи для визначення цивільно-правової концепції ухилення від виконання закону. За такою теоретичною точкою відліку – подальший практичний розгляд випадків ухилення від виконання закону в різних галузях права. Автор прагне підвищити рівень поінформованості про існування проблеми ухилення від виконання закону, щодо якої відповідальні органи державної влади (державна адміністрація, управління, поліція) та судові органи (прокуратура і суд) зобов’язані вживати заходів у разі наявності порушень в окремих правових сферах. Достатньо часто компетентні органи вдаються до поверхневого тлумачення і не вчиняють жодних дій, тому що нібито законом чітко не передбачено відповідного заходу чи санкції. Варто наголосити, що немає потреби у суворому формалізмі й буквальному тлумаченні положень закону (тобто тільки за буквою закону), натомість треба враховувати основний зміст конкретного закону і намір законодавця, згідно з яким такий закон було написано. Хоча існує імовірність нечіткого з лінгвістичної точки зору формулювання певного закону законодавцем, сторони угоди не мають сприймати це як “зелене світло” для використання недоліків формулювання закону з метою уникнення тієї заборони, яку законодавець мав намір ним упровадити. Усвідомлення зазначеної проблеми – уже частина її розв’язання. Fraus legis – це поняття римського права, що формувалося протягом століть. У часи раннього Середньовіччя концепція ухилення від виконання закону втратила актуальність. Тільки в останні 100–150 років fraus legis знову впроваджено спочатку в цивільно-правових кодифікаціях, а згодом – в окремих галузях права. Це свідчить про те, що історія рухається по колу, і певні питання свого часу вже було вирішено. Оптимальною методологічною основою для визначення поняття “ухилення від виконання закону” буде відповідна інтегративна правова модель, яка ґрунтується на захисті прав та інтересів держави (законодавця), у випадках, коли сторони угоди демонструють інший спосіб дій залежно від обставин (що особливо характерно для галузей податкового, трудового й антимонопольного права). “Ухилення від виконання закону” як поняття цивільного права означає, що сторони угоди порушують дух матеріального та процесуального права, хоча при цьому може здаватися (принаймні сторони угоди це стверджують), що закон не був порушений із точки зору букви закону. Доцільно враховувати матеріальні та процесуальні аспекти окремого закону при визначенні, чи має місце обхід (уникнення) сторонами угоди змісту закону (sententia) і наміру законодавця (voluntas). Потрібно наголосити, що для вирішення проблеми ухилення від виконання закону існує потреба не тільки у подальшому розвитку законодавства, а й у відкритому способі мислення, зокрема, у так званій “професійній мужності” уповноважених посадовців органів державного управління та судових органів.