Journal articles on the topic 'Максимальна напруга'

Ємнісні накопичувачі, як необхідний складовий елемент, знаходять широке застосування в різноманітних електротехнічних установках і системах. Аналіз відомих підходів збільшення ККД зарядного кола показав, що вони пов’язані з певними труднощами. Наприклад, зарядні пристрої із джерелами, регульованими за певним законом напруги, є складними і їхнє застосування може бути виправдано лише у виняткових випадках. Крім перетворювача, що узгоджує джерело енергії та ємнісний накопичувач, потрібні додаткові реактивні елементи, що запасають енергію і підтримують на одному рівні вхідну і вихідну потужності протягом процесу зарядження. Ця вимога грає істотну роль у випадку застосування джерела обмеженої потужності. У більшості випадків енергетичні процеси заряду конденсатора аналізувались при нульових початкових умовах.
 Максимальний ККД може бути досягнутий при незмінній формі вхідного та вихідного струму. Для досягнення максимального ККД перетворювача ємнісний накопичувач в початковий відрізок часу повинен запасати енергію, щоб в кінці заряду віддати запасену енергію для підтримання струму зарядження.
 Вітроустановка працює при стохастичних умовах зміни рівня швидкості вітру, що спричиняє до відповідних показників на клемах зарядного пристрою. Оцінка необхідної кількості енергії для зарядження ємкісного накопичувача ускладнюється.
 Метою роботи становила задача визначити час зарядження ємнісного накопичувача електродинамічного привода насосу автономної вітроелектричної установки до заданих технологічних меж за допомогою імітаційного моделювання при стохастичних умовах зміни рівня швидкості вітру. При зміні значень математичного сподіванням швидкості вітру в межах 4…5,2 м/с час зарядження ємнісного накопичувача при технологічній межі напруги 100 В складає відповідно 12,5…7 с. Бібл. 10, рис. 10.

Згідно з протоколами лікування діабетичного кетоацидозу (ДКА) визначення газового складу артеріальної крові є обов’язковим методом лабораторного обстеження хворих. Саме за їх динамічними змінами можливо найшвидше оцінити ефективність лікування. Використання антигіпоксантів у комплексному лікуванні метаболічних енцефалопатій оцінили фахівці при різних критичних патологічних станах.
 Мета дослідження – вивчити газообмінні порушення при діабетичному кетоацидозі та динаміку їх у процесі базового лікування із додаванням антигіпоксантів.
 Матеріали і методи. Із 55 хворих з діабетичним кетоацидозом віком від 9 до 65 років (середній вік становив (31,58±17,18) року) після підписання інформованої згоди на обстеження та лікування відібрано 38 чоловік, яким паралельно визначали газовий склад венозної та артеріальної крові апаратом “Еаsy Blood Gas” (США, 2008) при госпіталізації та через добу проведення патогенетичного лікування. Одна група хворих із 19 осіб (група А) отримувала базову патогенетичну терапію, інша (група В з клінічно вираженим пригніченням нервової системи) – додатково внутрішньовенно краплинно розчин депротеїнізованого гемодеривату з крові телят чи розчину янтарної кислоти в поєднанні з вітамінами. Отримані результати були статистично оброблені з застосуванням програми Statistica 6.1 StatSoft, 1995. Визначали медіану, мінімальне значення, максимальне значення, міжквартильний розмах від 25 до 75 %. Достовірність різниці значень між незалежними кількісними величинами в парних вибірках визначали за допомогою U-критерію Манна–Уїтні. Критичний рівень значущості – 0,05.
 Результати досліджень та їх обговорення. Показники венозної крові при госпіталізації: напруга кисню 29,00 мм рт. ст. у групі А, 45 мм рт. ст. в групі В, напруга вуглекислого газу – 30,80 мм рт. ст. у групі А, 26,10 мм рт. ст – в групі В, загального вмісту вуглекислого газу – 13,00 ммоль/л у групі А, 8,20 ммоль/л в групі. Ці показники статистично достовірно відрізнялись (р<0,05). Показники кислотно-лужної рівноваги, у свою чергу, при результативно статистично недостовірній різниці рН крові між групами відрізнялись статистично достовірно за рівнем бікарбонату крові та стандартного бікарбонату. Медіана цих параметрів відповідно склала 4,10 ммоль/л; 12,85 ммоль/л в групі А, 7,30 ммоль/л; 7,30 ммоль/л – у групі В. Також відрізнялись групи хворих зі статистично достовірною різницею (р<0,05) респіраторним коефіцієнтом (Ме=2,73:1,50;5,07 у групі А, Ме=1,65:1,02;2,34 у групі В). А показники артеріальної крові при госпіталізації різнились у гупах лише за респіраторним ко­ефіцієнтом (Ме=0,06:0,03;0,11 у групі А, Ме=0,31:0,08;1,27 в групі В). Через добу після проведеного лікування склад артеріальної крові статистично достовірно не відрізнявся у групах. А у венозній крові був статистично достовірно відмінним (р<0,05) за наступними параметрами: напруга кисню в мм рт. ст. (Ме=30,00:21,00;47,00 у групі А, Ме=43,00:36,00;55,00 в групі В), напруга вуглекислого газу в мм рт. ст. (Ме=37,20:31,80;47,30 у групі А, Ме=30,30:25,40;36,80 в групі В), вміст загального кисню в мг/дл (Ме=11,20:5,80;16,30 у групі А, Ме=16,60:14,10;18,10 у групі В).
 Висновки. Включення антигіпоксантів до комплексного лікування діабетичного кетоацидозу вплинуло більшою мірою на показники газообмінних порушеннь венозної крові. Зважаючи на вищевикладені результати дослідження газів крові, вплив антигіпоксантів базувався на розчинені форми кисню та вуглекислого газу, не впливаючи на газоподібні фракції цих газів, рівень яких більше залежить від вентиляції та кровообігу. Очевидним стало поліпшення засвоєння кисню тканинами на тлі проведення терапії критичного стану та швидкої компенсації кислотно-лужної рівноваги, більш швидке усунення ацидозу порівняно з компенсацією гіпоксії тканин на тлі гіпероксії крові.

У статті наведено результати визначення параметрів інтенсивності росту у курей різних генотипів отриманих у ході досліду з вивчення ефективності схрещування півнів імпортних м'ясних кросів з м'ясо-яєчними самками вітчизняної селекції. Серед досліджених груп курей максимальна інтенсивність формування характерна для курей створеної синте-тичної популяції (Δt=0,4600). Це пов’язано з тим, що птиця цієї гетерогенної групи за живою масою мала значну перевагу над іншою птицею в 4- та 6-тижневому віці (відповідно на 46,29-93,33 % та 17,50-62,75 %). Тобто, особин створеної популяції можна віднести до тих, що швидко формуються. „Кобівські” кури F2 груп „К-11” і „К-51” характеризувалися ви-щою енергією формування, ніж „росівські”: Δt у перших становить 0,1305-0,2106, у других – 0,1099-0,1172. Показник інте-нсивності формування проявляє позитивний зв’язок з живою масою курей у 17-тижневому віці – r=0,4795. Найвищими значеннями індексу рівномірності росту (Ір=16,9459-19,5039) вирізнялися гібриди F1 та кури синтетичної популяції „К-5”, що вказує на кращий поступовий рівномірний розвиток внутрішніх органів та систем порівняно з птицею інших дослі-джених груп. Найбільшою величиною середньодобових приростів живої маси до 6-тижневого віку характеризувалися м'ясо-яєчні кури створеної синтетичної популяції „К-5” (26,0961), що стало результатом високих її значень саме в цьому віці у порівнянні з птицею інших груп. Високі значення середньодобових і відносних приростів встановлено у гібридів F1, що добре кореспондується з високою їх живою масою в 17-тижневому віці. Позитивну кореляцію середньодобові й відносні прирости проявляють з інтенсивністю формування – коефіцієнт кореляції знаходиться на рівні 0,5275-0,8156. Збільшен-ня величини приростів та індексу рівномірності росту сприятиме формуванню високої живої маси у курей. Зростання середньодобових і відносних приростів у птиці досліджених генотипів сприятиме збільшенню індексу рівномірності рос-ту: r між СП і Ір становить 0,9286, між ВП і Ір – 0,8729. Найвище значення індексу напруги росту встановлено у курей створеної синтетичної популяції „К-5” (Ін=9,2007), що говорить про високий напружений ріст систем і органів їх організ-му. За індексом напруги росту можна виявити групи птиці з більш рівномірним напруженим ростом. До такої відносяться м'ясо-яєчні кури F10 субпопуляції „К”, гібриди F1 та „кобівські” групи „К-51”.

Були проведені дослідження методів вибору оптимальних технологічних процесів для зміцнення поверхневого шару деталей. Наведено аналіз фізико-механічних характеристик покриттів після відповідних видів зміцнення з урахуванням структурних змін у поверхневих шарах. Вказано критеріальні оцінки технологічних методів зміцнення — азотування, бордування, бороцементації, лазерної обробки, іонно-плазмове азотування, термічна обробка, а також отримані критеріальні оцінки продуктивності технологічного обладнання та економічні показники.
 Міцність сталей забезпечується низкою зміцнюючих механізмів: твердорозчинні, дислокаційні, дисперсні, гранітні, субструктурні та перлітні. У сталях, загартованих до мартенситу, значення дислокаційних та субструктурних механізмів зміцнення, які залежать від вмісту розчиненого вуглецю. Збільшення міцності значно зменшує пластичність, в'язкість і збільшує межу крихкості. Для середньовуглецевихферитно-перлітних сталей вміст вуглецю або кількість перліту в структурі є головним фактором зміни міцності та пластичності. Зі збільшенням вмісту вуглецю ударна в'язкість зменшується, а крихкість зростає. Найбільш привабливими за властивостями є середньовуглецеві та середньолеговані сталі (0,3—0,5% С; σ0,2 = 700..850 МПа , σv = 900—1100 МПа). Особливості цих сталей - підвищені міцнісні властивості, низька чутливість до концентраторів напруги, висока витривалість та достатня в'язкість. Високоміцні середньолеговані сталі із вмістом 0,4% С забезпечують σв = 2100 МПа. При максимально можливих значеннях мікротвердості пластичність різко зменшується, коефіцієнти Kp, межа текучості — σt (МПа), коефіцієнт утворення тріщин KSU (дж/см2), коефіцієнт збільшення довжини δ (%), коефіцієнт стиснення Ψ (%). Червона лінія показує динаміку змін мікротвердості в залежності від методів і технологій зміцнення. При максимально можливих значеннях мікротвердості різко зменшується пластичність, коефіцієнти Kp, межа текучості - σt (МПа), коефіцієнт утворення тріщин KSU (дж/см2) ), коефіцієнт збільшення довжини δ (%), коефіцієнт стиснення Ψ (%).
 З аналізу фізико-механічних властивостей посилених покриттів найпоширенішої та найрозвиненішої у світовій практиці можна визначити основні значення показників зносостійкості, довговічності, мікротвердості, пластичності для сучасних покриттів, які можна отримати за допомогою різних технологій. Розроблена методика визначення оптимальних способів і технологій зміцнення поверхневого шару деталей зі сталі 45 за критеріальними показниками ефективності. Визначено основні значення основних показників, що складають рівень D0, що обов'язково необхідні для зміцнених поверхонь за відповідними технологіями.

Кулік Т. О. Математичне моделювання процесу дресирування відносно тонких листів і смуг з урахуванням реальних температур реалізації процесу // Обробка матеріалів тиском. – 2019. – № 2 (49). - С. 71-75.
 Метою даної статті є підвищення показників якості відносно тонкого металопрокату, що піддається теплому дресируванню, шляхом уточнення і розширення в обсязі наданої інформації результатів математичного моделювання напружено-деформованого стану і температурних режимів процесу. Уточнено методику розрахунку опору металів і сплавів при їх теплому деформуванні, що забезпечує більш повне і коректне врахування впливу температури. Отримана математична модель теплого дресирування дозволяє врахувати реальний характер розподілів залишкових напружень смуги, що піддається дресируванню, за шириною і, таким чином, прогнозувати один з основних показників якості готового металопрокату. Так, показано що підвищення температур призводить до збільшення рівнів залишкових напруг стиснення в поверхневих шарах. При цьому максимальна інтенсивність зазначених кількісних змін має місце у випадку підведення теплової енергії безпосередньо в осередок деформації через попередньо нагріті робочі валки. Можливість додаткового підвищення рівнів залишкових напружень стиску на поверхні відносно тонких стрічок, листів і смуг робить ефективним використання процесу теплого дресирування у попередньо нагрітих робочих валках не тільки з точки зору зниження енергосилових параметрів, а і з точки зору поліпшення споживчих властивостей заготовок, які використовуються в подальшому при реалізації різних технологічних схем листового штампування.

У статті представлено прагмалінгвістичний аналіз висловлень уза- гальненого змісту. Дослідження функціонування речень узагальненого змісту в мовленні та висновки стосовно комунікативної спрямовано- сті узагальнення окреслюють міркування щодо поліфункціональності узагальнених висловлень та варіативності їх прагмалінгвістичного статусу. Формуючи мовленнєвий акт, мовець вдається до висловлень узагальненого змісту, щоб з їхньою допомогою максимально реалі- зувати свій комунікативний намір, виконати комунікативне завдання. Висловлення узагальненого змісту виявляють тенденцію до функціо- нування як непрямих мовленнєвих актів. Водночас вони реалізують ті ж ілокутивні наміри, що й базові акти у структурі складних. Інакше кажучи, речення узагальненого змісту оформлюють класи непрямих репрезентативних, директивних, експресивних та комісивних мов- леннєвих актів. Використання висловлень узагальненого змісту як засобів непрямої комунікації детермінується специфікою прагматич- ної ситуації, що може конкретизуватись як попередні комунікативні невдачі адресанта, специфіка співрозмовників, бажання пом’якшити комунікативний намір, небажання нести відповідальність за свої вчинки, виконання непорядного комунікативного завдання, прихову- вання комунікативного наміру. Продукується висновок про те, що непряме вживання висловлень узагальненого змісту в ролі репрезентативів забезпечує певні кому- нікативні ефекти. Для репрезентативів це: а) ефект самозаспокоєння; б) увиразнення мовленнєвого портрету мовця; в) приглушення аген- тивності; г) послаблення емоційної напруги співрозмовника, ґ) вияв доброзичливості та прихильності до співрозмовника. Для директи- вів: а) ввічливість; б) мінімізація втручання у приватну сферу спів- розмовника; в) імперсоналізація; г) маскування непорядного кому- нікативного завдання. Для експресивів: а) неупереджене ставлення до співрозмовника; б) гумористичний ефект; в) прагматичний ефект провокативності. Непряме використання висловлень узагальненого змісту як комісивів, позначене ефектом переконливості.

У статті запропонований простий метод оптимізації та розробки поляризаційних пристроїв с діафрагмами за допомогою методу еквівалентних мікрохвильових схем. Принцип методу полягає у розбитті схеми хвилеводного пристрою обробки поляризації на прості еквівалентні схеми. Кожна схема описується своїми матрицями розсіювання та передачі. Далі основні характеристики представленого пристрою виражаємо через елементи загальної хвильової матриці розсіювання. До базових електромагнітних характеристик пристрою належать такі: фазові, узгоджуючи та поляризаційні. Було розроблено поляризаційний пристрій із трьома діафрагмами на основі квадратного хвилеводу. У діапазоні частот 13,0-14,4 ГГц було здійснена процедура оптимізації електромагнітних характеристик. Сконструйований хвилевідний пристрій у робочому діапазоні частот підтримує диференційний фазовий зсув у межах 90° ± 4,0°. Пікове значення його коефіцієнта стійної хвилі за напругою приймає значення 2,04. Максимальне значення коефіцієнту еліптичності становить 0,6 дБ, а мінімальній рівень кросполярізаційної розв’язки становить 29,5 дБ. Для перевірки правильності отриманих результатів була здійснене числове моделювання пристрою із використанням методу скінченного інтегрування в частотній області та методо скінчених елементів в часовій області. Результати моделювання показали, що представлений метод має невелику розбіжність із відомими електродинамічними методами аналізу мікрохвильових пристроїв. Тому, розроблений новий хвилевідний поляризаційний пристрій з трьома діафрагмами представляє узгоджені та якісні електромагнітні характеристики у всьому робочому діапазоні частот 13,0–14,4 ГГц. Розроблений поляризаційний пристрій може використовуватися у антенних системах, де здійснюється поляризаційна обробка сигналів

Стаття актуалізує питання соціально-культурної активності як рівня розвитку дітей з особливими потребами. Визначальною умовою розвитку сучасного гуманного суспільства особливої гостроти набувають питання соціальної адаптації, інтеграції осіб з особливими потребами та формування в кожного з них соціально-культурної активності. Найважливішою проблемою сьогодення є переорієнтація дітей та молоді на самостійність, активність, власну відповідальність, створення умов для самореалізації. Також визначено роль і значення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу відновлення творчого потенціалу особистості, проаналізовано її місце в соціально-культурній сфері. Ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності як засобу соціально-культурної активності великою мірою залежить від створення умов для відновлення й розвитку найважливіших форм людської життєдіяльності, розвитку морально-ціннісних орієнтацій, відновлення і компенсації соціальних зв’язків, формування соціально-культурного досвіду, творчого розвитку кожного вихованця як цілісної особистості. Значним резервом соціально-педагогічної роботи з такими особами є організація різноманітних видів та форм культурно-дозвіллєвої діяльності. У процесі аналізу найбільш ефективних форм і методів організації культурно-дозвіллєвої діяльності дослідники звертають особливу увагу на гру, яка звільняє від багатьох умовностей повсякденного прояву фізичних та інтелектуальних сил, впливає на духовне зростання та особистісне піднесення. Під час ігрової діяльності особа прагне позбутися зайвої напруги, розвіяти сум, звільнитися від емоціонального перевантаження, в розважальний формі отримати пізнавальну інформацію. Також не менш важливим напрямом культурно-дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями є спілкування з мистецтвом, яке має багаті виховні можливості, оскільки активно впливає на світоглядне, моральне та естетичне формування особистості. Осмислення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу активізації особистості дало змогу охарактеризувати її як цілісну, особистісно зорієнтовану, ціннісно-орієнтаційну, культурно-творчу педагогічну діяльність, яка за умови її доцільної організації може забезпечити максимальну адаптацію й інтеграцію кожного вихованця.

У роботі запропонована методика складання та результати розрахунку за математичною моделлю. Проблема математичного опису функціональних елементів електричних колісних транспортних засобів (ЕКТЗ) ускладнюється необхідністю опису електричних процесів що відбуваються та впливом системи керування на силову установку. Розроблена методика є оригінальною, розглядається система «Силова акумуляторна батарея – Тяговий електродвигун – Трансмісія» в умовах руху за їздовим циклом. Для складання математичної моделі був обраний математичний пакет OpenModelica, це відкрите середовище моделювання та моделювання на основі Modelica. Модель має блок «Водій», який представляє собою замкнений контур контролера керування. Він відслідковує фактичну швидкість електромобіля і порівнює її з необхідною, заданою їздовим циклом.
 Визначені тягово-швидкісні та енергетичні показники переобладнаного автомобіля категорії М1 в батарейний електромобіль. За допомогою розробленої методики, можливо прогнозувати експлуатаційні показники електричного колісного транспортного засобу до виконання переобладнання. В якості вихідних числових значень параметрів переобладнаного автомобіля для проведення числового експерименту з використанням ПК, було обрано серійний автомобіль категорії М1 ЗАЗ–965 «Запорожець». Методика проведення числового експерименту передбачає проведення великої кількості обчислень в різних поєднаннях вихідних параметрів. В подальшому на ньому передбачено проведення дорожніх та стендових випробовувань.
 Технічний рівень переобладнання визначається питомою масою та питомою вартістю як окремих агрегатів так і всього електронного обладнання в цілому. Однак, показник вартості обладнання має сильну волатильність, тож його важко оцінити об’єктивно. В роботі пропонується критерій можливості збереження величини повної маси переобладнаного ЕКТЗ, умова обмеження за габаритними розмірами, максимальної кутової швидкості ротора тягового електродвигуна, максимального струму та напруги в силових елементах системи керування.
 Ключові слова: електромобіль, переобладнання, ефективність, математична модель, контролер, числовий експеримент, енергетична ефективність.

Філософський світогляд дозволяє максимально можливо, настільки на це здатна людина, використовуючи можливості абстрактно-понятійного способу мислення, розширити світ кругозір завдяки тому, що відкриває всі здобутки пізнавальної діяльності людства. В такому разі з’являється можливість досягнути єдності змісту індивідуальної свідомості, яка формується сучасністю та її потребами, зі змістом знань, вироблених історією пізнання. Як наслідок, людина долає обмеженість буденного буття тим, що відкриває для себе невичерпне джерело духу попередніх поколінь, які вже не тяжіють над нею в якості звичних традицій, а, навпаки, надихають на звершення тим, що є водночас відкриттям простору свободи мислення. Крім того, людина перестає сприймати абстрактне як щось відчужене як від неї самої та її сьогоденних потреб, так і від здобутків видатних мислителів минулого, які, як виявляється, працювали на неї, на наступні покоління, врешті, на все людство в його поступальному розвитку. Так утверджується тяглість поколінь не лише засобами збереження традицій минулого, але, що більш важливо, тяглість зусиль тих суб’єктів пізнання, які усвідомлювали вічність не лише в плані збереження матерії та енергії, але й вічність інформації як нагальної потреби людини, яка починає розуміти своє призначення як постійний процес подолання меж буденності, як і меж, що їх створюють граничні вимоги професійного буття.У статті розкривається вплив філософського рівня мислення на подолання світоглядної обмеженості, властивої звично-традиційному буденному буттю людини як головним чином природно-соціального індивіда, що дозволяє їй піднятись на якісно вищий рівень буття, яким є її буття в якості особистості. Знайомство з напругою мислення, яку формує філософія, є необхідною умовою для такого особистісного способу життя.

Мета роботи. У статті реалізований такий варіант філософії дитинства, коли дитин- ство розглядається не як вікова категорія, а як стан свідомості, як специфічно людська риса, пов’язана з особливим характером людського буття. Методологія. Така постановка мети визначає засоби побу- дови думки, насамперед спрямованої на концептуалізацію дитинства – йдеться не про вироблення нової дефініції, а про осмислення людського буття на засадах субстанційно-визначального принципу, яким приймається дитинство як місце первиного народження людського Я, місце зустрічі передсвідомого минулого і майбутнього, що стає архетипом людського життя. Наукова новизна. Запропонований поворот теми – розгляд дитинства як стану свідомості дорослої людини – нечасто потрапляє у фокус міркувань, і головний момент – йдеться не про обернену форму дитинності, якою є інфантілізм або педократія, а про дитинство як стан передсвідомої відкритості світові, внаслідок чого цей світ отримує здатність бути майбутнім. Вміння зберегти у собі дитину – це збереження здатності бачи- ти усе як вперше, у максимальній напрузі сприймання, що є запорукою творчого потенціалу у людині, яка не тільки творить новий предметний світ навколо себе, але і сама є вічно неготовою, такою, що має йти до себе, знайти себе. Отже, мірою можливостей людини може виступати дитинство – оскільки воно являє собою граничну відкритість. Дитинство у всій своїй конкретній повноті є вічно неготове, незавершене зростання, якому належить здійснитися, і тому як чиста потенційність, всеможливість збігається зі свободою. Якраз в цьому і корениться головна проблема і страждання дитинства: за своєю суттю, природою, формою воно є потенційність, здатність стати тим, що воно ще не є, і водночас за своєю наявною формою воно рабськи затиснуте як несамовитістю фізичних потягів, так і характером, вдачею, способом життя оточуючих людей. Звідси погляд на дитину, яка ще тільки має стати людиною. Дорослішання і є вивільненням того, чим здатна бути людина, з потоку емпіричних обставин, які діють, урізаючи потенційність і відкритість. Висновки. Погляд на дитинство як простір певного філософствування підкреслює значущість для людини збереження у її свідомості готовності і здатності бути відкритою світові без погорди визнання себе мірилом існуючого. Захист дорослого – це є збереження в дорослому дитинності як такої універсальної риси людського буття, суть якої у вічному становленні її самої і здатності трансцендувати наочно-предметні обставини, що заповідано людині як творчій істоті.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні використання мультимедійних технологій у навчальному процесі здобуває особливу актуальність. Інформатизація та комп’ютеризація освіти дозволяє по-новому поглянути на організацію навчально-виховного процесу, необхідність вироблення єдиного стандарту до проведення занять та оволодіння методикою застосування інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних та мультимедійних продуктів професорсько-викладацьким складом вищого навчального закладу. Особливо це стосується застосування мультимедіа під час проведення лекцій.Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей побудови мультимедійної лекції при викладанні ІТ-дисциплін в технічному ВНЗ.Концептуальну основу моделі формування нового знання [1] складають розуміння, засвоєння й використання на практиці нової інформації. Пізнання навчального матеріалу починається зі створення яркого, емоційно забарвленого образу об’єкта, що пізнається. На цьому етапі у студентів формуються уявлення, відбувається розуміння інформації, узагальнюються вже отримані знання. На етапі засвоєння матеріалу відбувається його запам’ятовування завдяки багаторазовим повторенням інформації у різних контекстах. На етапі застосування отриманих нових знань відбувається їхнє використання у практичній діяльності, наприклад, при вирішенні творчих завдань (рис. 1).Мультимедійна лекція є однією з найефективніших форм проведення занять у вищому навчальному закладі. Вона є гіпертекстом, оскільки інформація структурується й узагальнюється лінійно, а знання інтегруються. Гіпертекстовість допомагає глибокому проникненню у зміст матеріалів, що пропонуються студентам, сприяє встановленню балансу в розумінні інформації.Означене подання лекційного матеріалу припускає демонстрацію навчального матеріалу на великому екрані у супроводі лектора. У такому випадку лекція містить: найменування розділів досліджуваної теми і основні тези; рухомий і нерухомий ілюстративний матеріал (у тому числі – екранні копії, схеми, динамічні комп’ютерні моделі тощо); звукові компоненти відеофрагментів та інші джерела звуку.Рис. 1. Етапи засвоєння нових знань Навчальні аудиторії мають бути обладнані сучасними програмними продуктами та апаратними засобами для організації освітнього процесу: проекторами, моторизованими екранами, камерами, ноутбуками, комп’ютерами, автоматизованими навчальними системами, системою відео нагляду та акустичним обладнанням (рис. 2). Цей комплекс здатний вирішувати завдання проведення мультимедійних лекцій, онлайн-занять, семінарів, поточного тестування.Слайдова презентація вчить студентів структурувати й інтерпретувати інформацію, активізує їхні творчі здібності, дає можливість створювати мисленнєві завдання, формувати умови для альтернативних рішень та здійснювати інтерактивні зв’язки.Мультимедійна лекція побудована на дидактичному принципі наочності, завдяки якому уявлення й поняття формуються у студентів на основі чуттєвого сприймання предметів та явищ. Він передбачає опору не тільки на зір, але й на інші органи почуття [2]. Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю та запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибоко у сутність предметів та явищ, що пізнаються. Це відбувається завдяки роботі обох півкуль головного мозку. Ліва півкуля працює при засвоєнні логічно побудованої інформації, а також засвоєнні точних наук у цілому. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, починає активно працювати саме при її візуалізації.Рис. 2. Схема мультимедійної аудиторії В психологічній літературі описано багато способів поєднання слова й наочності. За Л. В. Занковим, за допомогою слова викладач керує діяльністю студентів з об’єктами та явищами, а знання про них студенти отримають у процесі безпосереднього спостереження за цими явищами [3]. Завданням викладача є надання чітких формулювань навчальних завдань для студентів, а також підбір необхідних матеріалів, наочних засобів. Завдяки візуалізації навчальний матеріал засвоюється міцно й надовго.За допомогою мультимедійної лекції забезпечується зв’язок між науковою теорією й матеріальною дійсністю, коли уявлення студентів про предмети та явища дійсності узагальнюються, перебудовуються у поняття та абстрактні узагальнення. Студенти формулюють закони й правила, завдяки яким працюють ці явища.Технологія презентації мультимедійної лекції активізує творчі здібності студентів, розвиває конвергентне й дивергентне мислення, тому що під час лекції вони вводяться в активну пізнавальну діяльність.Мультимедійні ілюстративні матеріали, окрім підтримки вміння вчитись, дозволяють розглядати явища у складній багаторівневій сукупності. Завдяки цим ілюстраціям у мозку студента формуються численні двосторонні зв’язки, що охоплюють[4]:– стовбур мозку (координує всі процеси в мозку й тілі та відповідає, в тому числі, за швидкість сприйняття та обробку інформації);– первинні сенсорні поля кори (слухові, зорові, кінестетичні відчуття та рухи), що виконують обробку інформації, яка поступає із зовнішнього середовища ще до втручання свідомості;– асоціативні поля кори (обробляється та інтегрується інформація складного порядку, щоб надати сенс сприйнятому матеріалу).Ступінь засвоєння матеріалу залежить від багатьох факторів, але найбільш ефективним є використання у комплексі аудіовізуальних засобів, за допомогою який людський мозок краще засвоює інформацію.Аудіовізуальна, тобто мультимедійна, презентація полегшує розуміння матеріалу, що представляється, а також орієнтацію студентів у складній сукупності зв’язків між окремими його компонентами. Аудіовізуальність у мультимедійній лекції може бути представленою у різних формах: у голосовому супроводі викладача, у колористичній семіотиці (зелений – заспокоює, блакитний – викликає творчість, фантазію, червоний – концентрує увагу, створює необхідне для узагальнення напругу), у музиці, яка налаштовує на певний ритм роботи. В результаті навчальна інформація проходить природній шлях через візуальне, чуттєве, дігітальне сприйняття до її згортання в узагальнення, резюме. Таким чином, забезпечується інтерактивний спосіб засвоєння лекційного матеріалу, формується дискурсивне мислення, дискурсивна особистість студента, забезпечується зв’язне міркування, коли кожна наступна думка зумовлена попередньою у русі презентацій, демонструються дедуктивні й індуктивні умовисновки.До мультимедійної лекції висуваються декілька вимог, що має враховувати викладач. Серед них:– лекція має забезпечити систематизацію наявних знань студентів, а також засвоєння нової інформації;– лекція має ставити проблемні питання перед студентами й допомагати їх вирішувати;– демонструвати різні способи візуалізації.Викладач, готуючи мультимедійну лекцію, має враховувати рівень підготовленості студентів, професійну спрямованість, особливості конкретної теми [2].При розробці мультимедійної лекції викладач має продумати порядок, логіку слайдів, їхню послідовність, пріоритетність матеріалу. Вона може бути повністю автоматизованою та супроводжуватись заздалегідь записаним текстом з боку лектора. Така форма лекції не дає можливості втручатись лекторові у її хід, тому зв’язок між студентами й викладачем буде порушено.Лектор зберігає час, необхідний для записів на дошці, диктовку нових термінів, роботи з додатковою апаратурою, як при стандартній лекції.Використовуючи одночасно зорові й слухові аналізатори студентів під час лекційного заняття, викладач суттєво впливає на процес засвоєння знань студентами, на їхні відчуття, сприйняття. Сигнали, що поступають у головний мозок через органи почуття, включаються у судження та умовисновки. Це, у свою чергу, сприяє успішному протіканню процесу пізнання, осмислення й закріплення інформації.До мультимедійної лекції висуваються особливі технічні вимоги. Так, тривалість показу одного слайда не повинна перевищувати 2-3 хвилин, а відеоролика – 5-6 хвилин. Необхідно враховувати можливості емоційного впливу на студентів. Багато кольорів будуть заважати сприйманню інформації. Рисунки, схеми, фотографії повинні мати максимальний розмір та рівномірно заповнювати екран. Звуковий супровід лекції не повинен відволікати студентів від навчального завдання. Шрифт повинен бути таким, щоб із самої крайньої точки аудиторії було видно текст. Як правило, більшість лекторів обирають кегль не менш ніж 20. Треба використовувати однаковий шрифт при поданні текстового матеріалу.Під час мультимедійної лекції необхідно залучати у навчальний процес студентів. Лектор для розвитку пізнавального інтересу студентів може використовувати спеціальні методичні прийоми: відключити звук та попросити студентів пояснити інформацію; попросити студентів знайти відповідь на певне питання, встановити логічні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності.Розвиток мисленнєвої діяльності має характер полісуб’єктності, тобто залучення студентів у процес отримання знань [5]. Згідно з цим принципом навчання інформація на слайді має подаватись поступово, з обов’язковою попередньою участю у обговоренні з боку студентів.Згідно з І. В. Вачковим, формування понять, а також нових знань відбувається за наступними етапами: сприйняття об’єкту, його осмислення, запам’ятовування властивостей та відносин, активне відтворення, перетворення. Це активна діяльність студентів, що керується викладачем. При цьому можна спостерігати декілька рівнів засвоєння навчальної інформації, навчального пізнання [1; 5]. Окремо можна виділити репродуктивний і продуктивний види навчальної діяльності студентів та розглянути їхню структуру, беручи до уваги самостійність виконання навчальних завдань. Якщо на репродуктивному рівні засвоєння нових знань студенти повторюють інформацію за викладачем, відтворюють її за взірцем, то на продуктивному рівні вони самостійно шукають нову інформацію, роблять умовисновки, знаходять нестандартні рішення завдань.Ґрунтуючись на викладеному, можна сказати, що при підготовці та проведенні мультимедійної лекції з ІТ-дисциплін необхідно оптимальним способом поєднати аудіовізуальне представлення матеріалу з психологічними особливостями сприйняття нових даних студентами різних психотипів з метою подальшого застосування отриманих в результаті навчання знань.

Проведено комплексне клінічно-спірографічне обстеження школярів, які хворіють на бронхіальну астму фізичної напруги, залежно від наявності чи відсутності поліморфізму генів ферментів глутатіон-S-трансферази та мутації гена eNOS. Показано, що бронхіальна астма фізичної напруги асоціює з делеціями глутатіон-S-трансферази (GSTT1del/GSTM1del). Виявлено, що максимальний бронхоспазм у пробі з фізичним навантаженням виникає у хворих із генотипом GSTT1del/GSTM1+, мінімальна бронходиляція під впливом інгаляції 200 мкг сальбутамолу – при генотипі GSTT1+/GSTM1+ або eNOS/GT, що зумовлює необхідність відносно активної дезобструктивної терапії під час загострень. Натомість генотип GSTT1+/GSTM1del асоціює з необхідністю мінімального обсягу швидкодопоміжної терапії.