Academic literature on the topic 'Лінгвокогнітивний підхід'

Інтегративний характер сучасної науки, опанування нових способів пізнання вможливили впровадження міждисциплінарних методів у мовознавчі дослідження. У статті представлено огляд наукових праць із проблем фразеології (к. ХХ ст. – донині), проаналізовано класичний і некласичний підходи до аналізу фразеологічної мікросистеми мови, визначено ефективність цих підходів для аналізу стійких виразів, з’ясовано переваги та обмеження наявних напрямів. Акцентовано на тому, що сучасна теорія фразеології формувалася під впливом різних підходів до тлумачення усталених виразів, класифікації одиниць та визначення об’єкта фразеології. Представники класичного підходу продовжують довготривалі дискусії стосовно термінологічної стрункості та критеріїв зарахування тих чи інших виразів до фразеологічної підсистеми. Типологічне та порівняльно-історичне мовознавство фокусує увагу на семантичній параметризації фразеологічних підсистем, історичній динаміці та джерелах їх формування. Лінгвокогнітивний, етнопсихолінгвістичний й лінгвокультурологічний аспекти дозволяють розглянути образні основи міжмовного ядра та специфічної фразеології, особливості втілення знань про світ у когнітивних і мовних структурах. Розкриття комунікативної потужності фразеологізмів, їх варіативності унеобхіднюють синергію когнітивного, лінгво-прагматичного та лінгво-стилістичного аспектів. Упродовж останніх років виявляється стійка тенденція до науково- прикладних досліджень у галузі фразеології, спрямованих на вдосконалення лінгвістичних баз даних у фразеологічній лексикографії та термінографії, а також комп’ютерної обробки багатослівних виразів. Систематизація чинних підходів і напрямів вивчення фразеології дозволяє дійти висновків про актуальність комплексного аналізу цих одиниць, розкриття їх семіотичного потенціалу, механізмів збереження вагомої культурної інформації в компактній формі. Міждисциплінарне вивчення фразеології забезпечить розуміння тенденцій формування фразеологічних систем, їх історичну динаміку, умови, чинники та механізми розвитку. Запропонована розвідка поглиблює уявлення стосовно сучасного стану та перспектив розвитку теорії фразеології.

У статті представлено дослідження привидів в англійській літературі про надприродне. У процесі наукової розвідки проаналізовано реалізації особливостей примар на мовному та когнітивному рівнях в англійських літературних творах таких жанрів, як історія про привидів, готичний роман та фентезі. У процесі дослідження увага зосереджена на аналізі номінативного аспекту вербалізації привидів, зокрема лексико-семантичному просторі, поряд із структуруванням основної інформації, отриманої в результаті аналізу контекстів, де згадувалися привиди, та представленої як каркас змістового шару художнього концепту ПРИВИД. Методологією дослідження передбачено застосування комплексного підходу, який базується на лінгвопоетичному та концептуальному аналізі. Мовні аспекти втілення різноманітних характеристик привидів вивчено в літературній творчості Ч. Діккенса, О. Вайлда, Дж. Р. Р. Толкіна і Дж. К. Роулінг, де найяскравіше реалізується категорія уявного, виражена цими примарами, і де вона є жанротвірною ознакою. На основі системно-функціонального та семантичного аналізу можливо диференціювати та групувати слова, що вербалізують розмаїття привидів в аналізованих літературних творах. Логічно структурована інформація про цих істот розкриває основну ментальну презентацію явища, його компонентів, взаємодія яких представлена у вигляді фрейму, та демонструє знання про привидів, накопичені в англійській літературі. Дослідження висвітлює феномен привиду як вияв надприродного та як один із найяскравіших прикладів реалізації категорії уявного в літературі та розкриває його спільні риси в художній літературі, зокрема в англомовних творах таких жанрів, як історія про привидів, готичний роман та фентезі.

У статті представлені та проаналізовані найбільш показові лінгвонаративні і лінгвокогнітивні механізми конструювання оніричної оповіді, віднайдені у французькому художньому текстотворенні XІX століття. З’ясування текстотвірного потенціалу “змінених станів свідомості” як знаково-мовних структур відображення наративних стратегій у французьких прозових творах дає змогу простежити динаміку наративного мислення письменників як представників певної історико-культурної епохи. Французькі прозові твори XIX століття є тими зразками художнього мислення письменників, які відображають суспільні настрої в кожну історичну добу, а тому аналіз їх мовотворчих потенцій є необхідним для реконструкції механізмів трансформації когнітивних структур у знакові мовні форми. З метою визначення прикметних тенденцій у формуванні та форматуванні оніричного наративу означеного вище проміжку часу з’ясовані головні закономірності породження та розгортання оповіді в аспекті образно-стилістичної фігуративності в плані семіозису наративних прийомів, технік або тактик французького художнього текстотворення. Із позицій лінгвонаратології, лінгвосеміотики, а також із залученням здобутків семантики можливих світів і стилістики художнього мовлення з’ясовано, що французьке художнє текстотворення XІX століття відзначається побудовою та форматуванням оніричної оповідної реальності, яка характеризується множинністю, метафоричністю, фантастичністю та емоційно-смисловою значущістю оповідного зображення. З погляду лінгвосеміотичного підходу стрижневою ознакою французького художнього наративу XIX ст. є “змінені стани свідомості” письменника, які виступають референтами відображення та конструювання оніричної оповідної реальності. У пропонованій статті з’ясовано, що французький оніричний наратив вибудувано в дискурсі сновидінь і сонних візій гомодієгетичного оповідача, що співвідноситься з мовною особистістю самого французького письменника. Установлено, що в розглядуваному романі “Aurélia ou le rêve et la vie” текстуальними засобами творення квазіреальності виступають оніричні лексеми та численні засоби образно-стилістичної фігуративності із семою ‘уявне / неможливе’.

Мовотворчість Івана Семеновича Нечуя-Левицького – самобутнє явище в історії української культури. До аналізу мови письменника звертаються історики літературної мови, лінгвостилістики. Застосовуючи різні методи дослідження художніх текстів, вчені не лише простежують, як збагатила мовна практика І. С. Нечуя-Левицького українську літературну мову другої половини ХІХ – початку XX ст., а й пропонують нове прочитання його творів, виявляють характерні ознаки ідіолекту письменника. У монографічному дослідженні Л. М. Мялковської застосовано лексикографічний та лінгвокогнітивній підхід до вивчення мовотворчості І. С. Нечуя-Левицького

Роботу присвячено історичному лінгвокогнітивному дослідженню концепту ЕКОНОМІЧНА КРИЗА в англомовному дискурсі. ЕКОНОМІЧНА КРИЗА є універсальним лінгвокультурним концептом із синкретичними поняттєво-ціннісним та образно-ціннісним складниками. Пропозиційні схеми виявляють внутрішні концептуальні відносини, зумовлені ім’ям концепту - термінологічним словосполученням economic crisis. Історичні сталі - концепти СПАД, НЕСТАБІЛЬНА СИТУАЦІЯ, ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ та змінні БЕЗЛАД, ЗНАЧУЩА ПОДІЯ, ВИПАДОК утворюють когнітивну структуру ЕКОНОМІЧНА КРИЗА та варіюють за ступенем промінантності в діахронії. Базова метафорична модель обох історичних періодів - ЕКОНОМІЧНА КРИЗА є РУХ ВНИЗ. Діапазон корелятивних доменів і їх метафоричний потенціал історично зростають.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. Дисертація присвячена вивченню лінвокогнітивних та прагматичних аспектів вербалізації емпатії в дитячій англомовній прозі фентезі. У роботі розкрито глибинну природу емпатії з позиції когнітивної лінгвістики, лінгвістичної емотіології та прагмалінгвістики. Вивчено особливості вербалізації емпатії в англомовній дитячій прозі фентезі, а саме: лексико-граматичні засоби вербалізації відповідних концептів та емпатійні іллокутивні типи психологічної підтримки в дискурсивних контекстах англомовної дитячої прози фентезі. Залучення результатів як прагматичних так і лінгвокогнітивних досліджень у ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми дозволило повною мірою описати засади концептуалізації емпатії та багатовимірність контексту емпатійних висловлень. Емпатія є універсальною довербальною когнітивно-афективною формою психічного відображення, що визначає поведінку суб’єкта в ситуації соціальної взаємодії та вербалізується знаком, набуваючи аксіологічних смислів. Будучи з одного боку зверненою на соціальне функціонування, а з іншого – на мислення та емоції, емпатія постає суспільно-психологічним подієвим концептом. Як подієвий концепт, ЕМПАТІЯ виникає у свідомості та вербальній поведінці під впливом людської діяльності в певній комунікативно-прагматичній ситуації, постаючи в різноманітті конституантів КОГНІТИВНОЇ та АФЕКТИВНОЇ парцел домену ЕМПАТІЯ та розгортаючись у двох скриптах, які представляють її активні та пасивні прояви. Інтерпретація смислу емпатії здійснюється шляхом застосування інструментарію схемного та метафоричного когнітивного мапування, а також шляхом встановлення кореляції детермінант емпатії в дискурсивних контекстах, що представляють комунікативну стратегію емпатії. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ, де байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні типи є проміжними точками. Компонентний аналіз значень виявлених у тезаурусах лексем на позначення емоційних та когнітивних станів, що пов’язуються з емпатією (симпатія, розуміння, співчуття та ін.) та їх антонімів, а також визначення ваги та ієрархії сем у словниковому визначенні, показали, що загальноприйнятий та підтверджений емпіричними дослідженнями умовний розподіл емпатії на когнітивну та афективну відображається в мові. Аналіз засвідчує наявність сем, що виражають емоційність (feeling, sympathy, sorrow) та когніцію (knowledge, ability, understanding) у визначеннях станів емпатії, та дозволяє віднести їх до афективного чи когнітивного типу емпатії відповідно. Разом з тим, ті стани емпатії, що належать до певного когнітивного чи афективного типу, не є рівнозначними за ступенем вираження емпатії. Поряд з когнітивними чи емотивними семами, деякі з них містять діяльнісні семи (doing, sharing, saying, showing) і відповідно виражають вищий рівень когнітивної чи афективної емпатії та структуризацію емпатії схемним образом ШКАЛА (SCALE), позитивний вектор якої осмислюється як ШЛЯХ (PATH) – рух ВГОРУ (UP) від байдужості до емпатії та ВНИЗ (DOWN) до станів, що характеризуються низьким рівнем вираження когнітивної чи афективної емпатії. Чинником переходу на вищий чи нижчий рівень є дія. Байдужість (indifference) в емпатії відображає середню параметричну норму, по обидва боки якої знаходяться протилежні полюси вираження ознаки. Параметрична норма збігається з об’єктивною серединою, є відсутністю ознаки, нейтральною зоною. Проте аксіологічна норма лежить не в середині шкали, а збігається з її позитивним краєм. Емоційне й раціональне в оцінці виражають два аспекти відношення суб’єкта до об’єкта. Вони співвіднесені з типами емпатії – афективною та когнітивною. Образи ШКАЛА (SCALE) та ВЕРХ-НИЗ (UP-DOWN) не лише представляють структуру лексичної репрезентації емпатії, а й виражають аксіологічні компоненти її сприйняття, де Up is Good, Down is Bad. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ. Початковою фазою емпатії є сприйняття та резонанс. Тобто когнітивний компонент є базовим: емоційне співпереживання неможливе без попереднього когнітивного сприйняття. Байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні (understanding, pity, sympathy) типи є проміжними точками. Образно-ціннісний складник концепту ЕМПАТІЇ осмислюється як сила, ліки, звільнення від тягаря, підняття настрою (EMPATHY IS MEDICINE, EMPATHY IS POWER TO FREE FROM BURDEN, EMPATHY IS POWER TO RAISE SPIRIT). На основі класифікації Г. Баретт-Леннарда та аналізу когнітивних метафор, виявлених у тексті, побудовано когнітивну модель процесу емпатії, що базується на схемному образі ШЛЯХ. Шляхом функціонально-прагматичного аналізу встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень, диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви, проаналізовано функціонування детермінант емпатії в емпатійних висловленнях. Мовленнєві акти, спрямовані на реалізацію певних соціальних ритуалів, належать до категорії експресивів. Вони зазвичай виражаються певними соціальними формулами (вдячність, вибачення, співчуття в зв’язку із втратою, привітання тощо) і дієсловами на позначення відповідних дій, що вживаються як перформативи і завжди розраховані на позитивну емоційну реакцію. Висловлення, спрямовані на емоційну реакцію називаємо оцінними експресивами. Їхньою іллокутивною метою є вираження власного емоційного стану та/або здійснення певного емоційного впливу на адресата. Оцінні експресиви виражають почуття та ставлення, допомагаючи реалізувати інтенцію емпатії. Емпатійні експресиви спрямовані на зміну емоційного стану адресата, тоді як наративи емпатії описують вираження емоційно-когнітивного резонансу адресанта. Такі оцінні висловлення мало пов’язані з соціальними нормами і стереотипами, їх очікуваним прелокутивним ефектом є зміна емоційного стану адресата та його безпосередня емоційна реакція. Основними рисами оцінних експресивів є оцінність та експресивність. Природа перлокутивного ефекту у власне експресивах та мовленнєвих актах, спрямованих на реалізацію певних соціальних ритуалів, теж різна. У подяках, вибаченнях та інших мовленнєвих актах, що спираються на соціальні конвенції, на перший план виступає раціональне. У власне експресивах превалює емоційний фактор. Перлокутивний ефект конвенційних експресивів є опосередкованим (соціально обумовлена позитивна реакція), в той час як відповідь на оцінний експресив завжди безпосередня. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі розроблено типологію емпатії та встановлено особливості її вербалізації в англомовній дитячій прозі фентезі, змодельовано шкалу градуювання емпатії та побудовано аксіологічну шкалу емпатії; на основі когнітивно-дискурсивного підходу змодельовано подієвий концепт ЕМПАТІЯ, описано концепти, котрі профілюються на фоні домену ЕМПАТІЯ на матеріалі англомовної дитячої прози фентезі; описано кореляцію детермінант емпатії в текстах англомовної дитячої прози фентезі та встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень; диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви. Розкриття змісту концепту ЕМПАТІЯ та визначення іллокутивного й аксіологічного потенціалу емпатійних висловлень є внеском у розв`язання актуальних питань когнітивної лінгвістики, когнітивної аксіології, теорії концептуальної метафори та лінгвопрагматики. Практична цінність роботи полягає в можливості використання її результатів у лекційних курсах когнітивної лінгвістики (розділ “Когнітивна поетика”), теорії мовної комунікації, лінгвопрагматики (розділ “Прагматика ввічливості”), соціолінгвістики (розділ “Мова і суспільство”), загального мовознавства (розділи “Мова і мислення”, “Мова і мовлення”) та спецкурсах з лінгвістичної аксіології й теорії концептуальної метафори. Пропонована дисертація відкриває перспективи здійснення подальших досліджень у таких напрямах: висвітлення лінгвопрагматичних характеристик втілення емпатії в різних типах дискурсу, вивчення суб’єкта та об’єкта емпатії як мовних особистостей, дослідження гендерних маркерів реалізації емпатії, аналіз інших когнітивно-афективних утворень на основі розробленої методики.