Journal articles on the topic 'Людська психіка'

Проблема смерті та безсмертя особистості особливо актуальна та гостро постає у сучасному українському суспільстві у зв’язку з трагічними розстрілами на Майдані (Небесна Сотня) та тисячами вбитих молодих українських військових у зоні АТО. Ця робота присвячена відповіді на ключове філософське питання людського буття: чому людина шукає та хоче безсмертя? У статті розглянута психоаналітична структура особистості та проблема смерті і безсмертя у праці З. Фройда «Ми і смерть». За З. Фройдом, людська особистість (психіка) складається з трьох структур: Ід (Воно), Его (Я) та Супер-Его (Над-Я). Ід співвідноситься з підсвідомістю, Его – зі свідомістю, СуперЕго – моральний регулятор поведінки, який контролює роботу Его і оберігає його від панування Ід за допомогою двох підструктур Над-Я: его-ідеалу та совісті. У праці «Ми і смерть» З. Фройд розглядає філогенетичний розвиток уявлень про смерть та її природу. У первісної людини, окрім кровожерливості до чужаків, була також любов до близьких людей, і саме смерть близької людини, друга чи кровного родича сприймалася первісною людиною дуже боляче та трагічно. У зв’язку з цим первісна людина починала часто наділяти померлих не тільки добрими і хорошими якостями, але і боятися їх, асоціюючи з лихими та небезпечними духами тощо. Це пояснюється тим, що смерть близьких людей була тією ситуацією для первісної людини, коли хороші та негативні «уявлення про смерть змикалися і вступали між собою в конфлікт» [6]. На основі праці З. Фройда «Ми і смерть» як методологічної основи у статті вперше запропоновано авторську концепцію про потяг до безсмертя – Осіріс, яка продовжує вчення З. Фройда про існування двох вроджених інстинктів, таких як: Ерос (інстинкт життя) та Танатос (інстинкт смерті). Суть ідеї полягає в тому, що первісна людина так боялася і не хотіла помирати, що в якийсь момент філогенетичного розвитку людства у первісної людини виник потяг до безсмертя Осіріс. Він проявився в тому, що люди почали вірити в основну заповідь всіх релігій світу – «не вбивай». Пошук безсмертя закладений у людину природою або Творцем. Осіріс – це вроджений потяг, програма поведінки, яка проявляється в бутті людини у бажанні жити вічно та залишатися при цьому особистістю.

Стаття присвячена вивченню смисложиттєвих орієнтацій та резильєнтності особистості як її ресурсних характеристик у сучасному соціумі. В основі розуміння цінностей лежить усвідомлення кожною людиною орієнтирів, з якими вона співвідносить свої дії, тобто цінності та ціннісна свідомість є основою визначення мети. Цілі впливають на людську діяльність не реально-каузально, а як ідеальні цінності, реалізацію яких людина вважає своєю нагальною потребою або обовʼязком. Вирішальним етапом у становленні світогляду вважається юнацький вік, який сприяє інтенсивному формуванню когнітивних і емоційно-особистісних передумов світогляду. Зʼясовано, що резильєнтність особистості загалом пов’язана зі здатністю психіки відновлюватися після несприятливих умов. Відповіді на питання, як і яким чином особистість здатна вистояти, відновитися і психологічно зрости, зміцніти після складних життєвих негараздів, є певним викликом для науковців і практиків серед психологів та психотерапевтів. Розуміння людської спроможності до психологічної позитивної адаптації в несприятливих обставинах може допомогти фахівцям із психічного здоров’я розробляти спеціальні психотехнології для психопрофілактики та розвитку резильєнтності, життєстійкості, стресостійкості, а також розвитку здатності самостійно долати стресові ситуації. Ключевые слова: особистість, смисложиттєві орієнтації, резильєнтність, рівень осмислення життя, ціннісно-смислові орієнтації.

Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми і сутності феномена психічного пересичення, його проявів і механізмів та ролі в життєдіяльності людини і суспільства. Аналізується рівень розробки та спектр застосування відповідної категорії в психологічних дослідженнях з моменту її входження у науковий обіг (починаючи з робіт учениці К.Левіна А.Карстен) до цього часу. Вводиться поняття «дефіциту смислу» («знесмислення»), обгрунтовується його роль у виникненні (зародженні) і розвитку стану психічного пересичення та досліджується його вияв у деструкції діяльності. Розглянуто ці прояви в різних видах діяльності, проаналізовано характер взаємодії афективних, когнітивних і конативних процесів у розгортанні стану психічного пересичення. Показано, що, згідно нових даних, процеси пересичення мають суттєвий вплив не лише на діяльність, а й на людські стосунки, інші суспільні процеси і явища, а також на мікропроцеси когнітивної сфери – що відкриває нові горизонти в розумінні закономірностей функціонування людської психіки та у вирішенні ширшого кола проблемних питань життєдіяльності людини. Встановлено, що цей вплив має неоднозначний смисловий характер (як несприятливий і шкідливий, так і, за певних умов, корисний, конструктивний), на підставі чого зроблена спроба складнішого трактування функції психічного пересичення в життєдіяльності людини і суспільства. Зокрема, висловлено припущення щодо можливості виконання психічним пересиченням як ролі захисного механізму психіки з функцією руйнування необгрунтованих – неосмислених або неактуальних процесів, дій, відносин, так і деструктивної тенденції до руйнування важливих складових людського функціонування внаслідок їх недостатнього осмислення – через недостатнє усвідомлення їх значущості на тлі їхньої реальної складності чи через недостатній рівень розвитку саморегуляції.

У статті досліджується психоаналітична теорія Жака Лакана, зокрема проблематика співвідношення в єдиному смисловому полі його концепції понять «культура» і «особистість». Розкривається зв’язок між складовими структури людської психіки та позитивним змістом культури, а також акцентується увага на проблемі несвідомого та концепті підозри до онтології присутності. Пропонується авторський погляд на взаємозв’язок цих питань в теорії французького мислителя.

Розглянуто актуальні проблеми командотворення за потреби використання фахівців з різних галузей в межах одного колективу. Обґрунтовано потребу формування команд під виконання конкретних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей та максимально можливої психологічної сумісності. Запропоновано та обґрунтовано використання соціонічних методів підбору колективу. Проаналізовано основні чинники, які впливають на поведінкові реакції та інформаційну складову психіки. Відображено особливості побудови людської психіки згідно з моделлю "А". Висвітлено основні особливості соціонічних квадр, перераховано їхні квадральні цінності. Виведено означення протилежних і суміжних квадр. Сформульовано принципи побудови однорідних та неоднорідних колективів. Проаналізовано конфігурацію основних можливих варіантів утворення неоднорідних колективів та їхні основні комунікаційні канали. Перераховано усі психічні функції, що входять до моделі психіки, описано область і межі їх компетенції. Відзначено важливість таких характеристик колективу, як його інтегральний тип, коефіцієнт конфліктності та оптимальний вибір лідера (керівника) колективу. Проаналізовано нюанси стихійного та цілеспрямованого командотворення. Розглянуто можливості формування команд за квадральним принципом та їх особливості. Обґрунтовано неефективність поєднання в межах одного колективу представників протилежних квадр. Запропоновано використання для формування неоднорідних команд представників суміжних квадр. Описано можливі стилі керівництва неоднорідними командами залежно від їх конфігурації. Сформульовано основні правила формування неоднорідних колективів за соціонічним принципом. Визначено їхні особливості залежно від домінантних психічний функцій. Змодельовано можливість роботи в неоднорідному колективі у групах за квадральним принципом, описано модель правильної поведінки керівника в цьому випадку.

У статті, що методологічно ґрунтується на когнітивно-поетологічних студіях екфразису, з’ясовано когнітивно-поетологічні особливості метаекфрастичних контекстів вербальної експлікації ментальних феноменів в есе Джона Берджера про образотворче мистецтво, котрі визначено як такі есеїстичні фрагменти, у яких розкривається зміст чи / і походження поглядів, вірувань, переконань певних осіб чи груп осіб або виявляються принципи функціонування людської психіки. Розуміння таких контекстів є важливим для інтерпретації розглядуваної в есе картини, малюнка чи скульптури. Розкрито принцип зв’язку між екфрастичними контекстами та метаекфрастичними контекстами вербальної експлікації ментальних феноменів в есе Берджера, який полягає у смисловій взаємозалежності цих контекстів, внаслідок якої вони потребують один одного для формування цілісного смислу есе. Укладено типологію аспектів ментальних феноменів, вербально репрезентованих в есе, що включає розкриття різних проявів людської психіки, розкриття змісту певних переконань, визначення ролі фізичного середовища у формуванні певних поглядів та уявлень, демонстрацію історичної зміни змісту поглядів, експлікацію впливу певних переконань на художню творчість, розкриття принципів впливу переконань і психологічних установок на інтерпретацію мистецьких творів. Ідентифіковано спектр лінгвокогнітивних засобів, використаних автором есе для вербальної експлікації ментальних феноменів, до яких входять концептуальна метафора, поняття і текст іншого автора як певна лінгвокогнітивна дискурсивна цілісність. Простежено подвійну роль есеїстичних метаекфрастичних контекстів вербальної експлікації ментальних феноменів у потенційній взаємодії з читачами есе, яка полягає в інформуванні (поглибленні чи / і коригуванні наявного знання читачів про певні історичні й культурні явища та сучасне політичне й економічне становище у світі) та спонуканні до більш усвідомленого сприйняття мистецьких творів і до розуміння релевантності мистецтва для реального життя.

Аналіз особистості як культурно-історичного феномена, на нашу думку, є важливим у розумінні процесу та механізмів зародження, формування й розвитку особистості зі зміною конкретних культурно-історичних форм існування людства. Бачення закономірностей цього процесу дає вихід на прогнозування можливих шляхів, напрямів та особливостей розвитку людини в сучасних та майбутніх культурно-історичних умовах. Це характеризується початком пробудження свідомості, виділення людини, виникнення ідеального образу, який можна осмислити, втілити у дійсність. Усвідомлення відмінності себе від іншого з’являється з роздвоєнням свідомості на власне свідомість і самосвідомість, коли з’являється така форма інобуття реального, як засіб виробництва, матеріальний посередник. Стаття присвячена соціально-культурному феномену «особистість». Автором доведено, що феномен особистості виник на певному етапі історичного розвитку, тому можна певним чином спростувати тезис О. Леонтьева про те, що «особистість народжується двічі», адже у такому разі необхідно було зазначати, що особистість є феноменом, який зустрічається на всіх етапах розвитку людини. Визначено, що ілюзорність сучасного буття людини, а також утвердження постмодерністського концепту «смерті суб’єкта» зумовлює необхідність звернення дослідників до проблеми особистості, що супроводжується виразною неоднозначністю її визначення. Однак є група дослідників, які говорять про те, що особистість є результатом еволюційного розвитку людської психіки, що свідчить про те, що людина буває у межі надсоціального та соціального, причому вона піднімається над усіма соціокультурними традиціями і керується внутрішніми нормами (совістю) та загальнолюдськими цінностями Інша ж група вважає, що особистість – це результат соціокультурної обробки індивіда у результаті його соціалізації. Також у роботі з’ясовано, що формування соціального об’єкта, у якому визначена соціальна роль, означає утвердження особистості, котра буде привілеєм для тих, хто не лише здатний стати членом суспільства, але й має змогу піднятися над його певним чином сформованими історично нормами у сферу загальнолюдського чи надлюдського, яке виражається через етичне або релігійне почуття.

У статті проведено аналіз підходів до вивчення проблеми психічного здоровʼя показав, що в основу його аналізу покладено біопсихосоціальний підхід, заснований на гуманістичній парадигмі, який відводить центральне місце особистості, якості її життя у соціумі та є підгрунтям практики сучасної психологічної допомоги та соціальної роботи «людина-в-оточенні». Встановлено, що у науковому просторі найпродуктивнішими розробками в напрямі психічного здоровʼя особистості є такі методологічні підходи: нормоцентричний (здоровʼя вивчається як оптимальний рівень функціонування організму і психіки); феноменологічний (проблеми здоровʼя трактуються як варіації індивідуального способу буття в контексті субʼєктивної картини світу); холістичний (забезпечується цілісне бачення проблеми як синтез фундаментальних суперечностей чи інтрапсихічних полярностей); крос-культурний (здоровʼя представлено як соціокультурна змінна); дискурсивний (уявлення про здоровʼя як продукт певного дискурсу); аксіологічний (здоровʼя як одна з основних ціннісних орієнтацій, універсальна людська цінність); інтегративний (спроба інтегрувати в єдину концептуальну основу вивчення здоровʼя на різних рівнях людського буття). Проведений аналіз досліджень показав доцільність застосування методології системно-синергетичного підходу з урахуванням міждисциплінарних теоретичних та емпіричних моделей психічного здоровʼя особистості та її розладів, зокрема афективного спектру. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.

У статті проаналізовано подібності та розбіжності між поняттями «міф» та «історія» з урахуванням психологічних аспектів досліджуваних явищ. Вивчено деформуючу природу міфу в процесі відображення об’єктивної дійсності та роль хронологічної віддаленості у взаємовпливі міфу та історії. Окреслено інтегруючу функцію міфу в контексті конвенціоналістичної теорії нації. Визначено роль міфу як маркера належності до конкретної спільноти, зокрема і у відмежуванні від представників інших національних та етнічних груп. Охарактеризовано місце образу героя у структурі міфу та функції фундаторських наративів. Досліджено позицію міфу в системі ідентичності особистості з акцентом на національній самоідентифікації. Проаналізовано психологічну мотивацію міфотворення та міфологічні потреби індивіда у співвіднесенні з його соціальними потребами. Охарактеризовано терапевтичний ефект міфу для людської психіки під час сприйняття подій та формування пам’яті, зокрема історичної. Простежено особливості утворення, розвитку та занепаду міфів паралельно з подібними явищами у процесі існування націй. Вивчено специфіку використання історичних наративів у політичній сфері в контексті функцій агресії та оборони і досліджено характер використання міфів з метою політичної консолідації суспільства. Крім того, проаналізовано природу реакційних міфів як відповіді психіки на суспільні, політичні, культурні, ідеологічні та інші зміни у світі, що мають вплив на світогляд індивіда, зокрема на межі зіткнення консервативних переконань та революційних тенденцій. Насамкінець, окреслено перебіг історизації міфу з виокремленням трьох ключових етапів цього процесу.

Статтю присвячено теоретичним основам вивчення ролі креативності у розвитку творчої соціалізації особистості. Здійснено аналіз наукових джерел, що розкривають погляди на поняття «креативність», «соціалізація», «соціальна креативність», «творчий інтелект», «творча соціалізація». Зокрема, проаналізовано, що креативність розглядається як ступінь адаптивності суб’єкта в суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносинах. Розвиток креативності виступає як основний напрям розвитку особистості. Розкрито комплексний підхід до креативності, згідно якого розглядається функціональна структура взаємодії когнітивних і особистісних складових творчої особистості. Досліджено поняття «соціальна креативність», що розкриває соціальну перетворювальну сутність суб’єкта в процесі взаємодії з самим собою і з оточуючими об’єктами. З’ясовано, що інтелектуальна творчість, будучи невід’ємною стороною людської духовності, є соціальним механізмом, що протистоїть регресивним явищам у розвитку суспільства. Проаналізовано, що поняття «творча соціалізація» характеризується процесом стійкої, загальної адаптованості на підставі активізації незахисних адаптаційних механізмів психіки особистості, що призводить до систематизації, конструювання, інтегрування нею образу світу, на основі творчості і креативних здібностей.

Сталий і безпечний людський розвиток багатьма зв'язками пов'язаний з гуманітарною безпекою, яка зумовлена адекватною реакцією особистості на екстремальну ситуацію. Цілеспрямований вплив на поведінку і превентивну діяльність особистості в кризових ситуаціях стає можливим, завдяки формуванню особистісної структури свідомості людини – ментального патерну безпеки. Це відкрита, динамічна, відносно стійка, функціональна структура, що розвивається. Її конституювання відбувається на свідомому і підсвідомому рівнях психіки людини. Формування ментального патерну зумовлено потребами в безпеці, соціальним досвідом їх реалізації, спеціальними знаннями, гуманістичними ціннісними орієнтаціями, соціальним статусом, роллю, установками, мотивацією і рефлексією особистості. Ментальний патерн безпеки містить когнітивну, семантичну, ціннісну, емотивну і поведінкову підструктури. Їх функціонування утворює комплекс моделей і схем адекватного реагування на кризові, екстремальні ситуації, конституює соціальні практики безпеки. Основною функцією ментального патерну безпеки є формування соціальної, психологічної та професійної готовності адекватного осмислення, поведінки і превентивної діяльності в надзвичайних ситуаціях. Провідна роль у формуванні ментального патерну безпеки належить системі освіти в інтересах сталого розвитку. Знання про конституювання ментальних структур безпеки може бути використано як концептуальна основа модернізації освіти в інтересах сталого і безпечного людського розвитку.

Актуальність дослідження: Сьогодні резилієнс як особливість людської психіки набуває великого значення через необхідність опору стресам, пов’язаним із актуальними соціально-економічними проблемами – життям в умовах пандемії, соціально-політичних конфліктів, загостренням економічних проблем у державі тощо. Проблема резилієнс як здатності чинити опір стресам та виявляти психічну стійкість є достатньо розробленою у зарубіжній психології, утім українськими дослідниками досі не було здійснено адаптації чи власні розробки засобів психодіагностики та розвитку резилієнс особистості. Мета дослідження: концептуалізувати поняття резильєнтності та виявити психологічний зміст та характеристики. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми дефініції резильєнтності). Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену резильєнтності, проаналізовано його психологічні фактори та ресурсний потенціал для особистості. Висновки.У результаті теоретичного аналізу встановлено, що феномен резильєнтності у психології розуміється у трьох площинах – як риса чи здатність особистості долати стрес, як процес копінгу та як адаптаційно-захисний механізм особистості, що дозволяє протистояти стресу чи адаптуватись після психотравми. Перевагами дії резильєнтності є висока адаптивнітсь, психологічне благополуччя та успішність у діяльності індивіда. Психологічними факторами розвитку резильєнтності є націленість життя на певну мету, почуття узгодженості життя, перевага позитивних емоцій, життєстійкість, висока адекватна самооцінка, активні копінги, самоефективність, оптимізм, наявність соціальної підтримки та спроможність звертатись за підтримкою до інших, когнітивна гнучкість, висока духовність особистості.

У статті проаналізовано культурно-історичний контекст роману видатного американського письменника Сола Беллоу. У дослідженні розглядається питання подолання травматичного досвіду головним героєм твору, його намагання позбутися негативних наслідків травми на свідомість і почасти підсвідомість. Увага надається також віковій специфіці головного героя, що відтворює особливості людей похилого віку. Окремо ставиться питання особистої відповідальності за правильність морального вибору в екстремальних життєвих умовах. Особлива увага надається періоду Другої світової війни в розрізі травматичних споминів та неспроможності людської психіки засвоїти злочинну природу жахливих подій тієї доби. Також у фокусі дослідження опиняється адаптація людей, що пережили Голокост, в американському суспільстві загалом та в Нью-Йорку зокрема. Актуальність дослідження обумовлена невирішеністю численних проблем історичної пам’яті, необхідністю поглиблювати та розширювати знання щодо травматичної пам’яті та шляхів подолання негативних наслідків. Наводяться приклади несвободи від травматичного минулого, загального меморіального дискурсу, динаміки індивідуальної та колективної пам’яті, моралізації історії та актуалізації систем проти повзучого універсального забуття. Автор зупиняється на проблемах смерті, військового минулого, Голокосту тощо. Доведено, що в романі Сола Беллоу «Планета містера Семмлера» значне місце посідає аналіз національної ідентичності в історико-культурному контексті ХХ ст. Виконаний огляд основних подій біографії Артура Семмлера з точки зори травматичної пам’яті, що невідступно переслідує головного героя. Окремо аналізується історико-культурний контекст американської дійсності ІІ пол. ХХ ст. загалом і «життя Нью-Йорку» зокрема. Надається відповідна оцінка подій нью-йоркського життя в якості «відволікаючих факторів» в подолання травматичної пам’яті. Наведено баланс між пам’яттю та забуттям, переконливі аргументи на користь правдивого конструювання минулого з позиції жертви, що, відповідно, потребує збереження слідів нацистських злочинів заради послаблення руйнівної сили забуття на особистість жертв. Перемога вбачається в артикуляції травмованої пам’яті, виводі її з «непрозорого ядра» (підсвідомості). При цьому відстоюється позиція Артура Семмлера в боротьбі проти «систематичної брехні».

Постановка проблеми. Цілісність визначається сукупністю зв’язків внутріш- ніх елементів системи й зовнішніх відношень, зв’язків і взаємодій. Проблема цілісності як сут- тєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає в різні історичні епохи в розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественому; цілісність як уособлення земного і небесного в індивідові, наділеного свободою волі; цілісність людини в раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний ас- пект й цілісність буття індивіда. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток прин- ципу цілісного аналізу людської психіки і її динамічних змін в онтогенезі втілився в системному підході в психології, уособився в невід’ємній складовій системно-еволюційного підходу і слугує од- нією з підстав у розробці системно-суб’єктного підходу. Формулювання мети статті. Мета – висвітлення особливостей цілісності особистості як суттєвої передумови її самореалізації з позиції системного підходу, який сприяє визначенню найсуттєвіших особливостей зазначеного явища. Виклад основного матеріалу. Об’єднання двох парадигм – системної й суб’єктно-ді- яльнісної – дозволяє помістити в центр концептуальної схеми психології людину-суб’єкта як стрижня психічної організації. Цілісність представляється як автономність й свідоме функці- онування на основі внутрішніх змінних (життєві значущості, стремління до самоактуалізації, «Я-концепція»). Серед зазначених змінних провідну роль відіграє система особистісних ціннос- тей. Відповідно психологічна зрілість цієї системи є необхідною характеристикою цілісності особистості. Висновки та перспективи подальших досліджень. З позицій системно-ціліс- ного підходу варто здійснити теоретичний аналіз полісистемної цілісності особистості та її загальних складових: субмодальностей, полярних категорій, біполярних категорій. Такими поняттями визначаються ментальні репрезентації цілісності особистості в різних сферах її цілісного світу. В якості провідних чинників доцільно виділити системні поняття ізомерії, багатомірності, ієрархії. У перспективі дослідження – вивчення особливостей становлення по- лісистемної цілісності особистості в онтогенезі з позиції системного підходу.

У статті проаналізовано питання трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі. Актуальність проблеми зумовлена доцільністю використання вальдорфського освітнього досвіду в діяльності Нової української школи, що сприятиме формуванню технологічної компетентності школярів, розвитку творчої основи особистості. Мета дослідження – розкрити особливості трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі. Методи дослідження: комплекс загальнонаукових методів (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація, узагальнення). Установлено, що специфікою трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі виступає цілісний підхід, згідно з яким психічна структура людини виявляється в єдності розумової діяльності, емоційно-почуттєвої та вольової сфер. Це передбачає: підвищення ролі занять ручною працею і ремеслами до рівня академічної галузі та використання широкого кола видів практичної діяльності (в’язання, вишивання, виготовлення іграшок, прядіння, ткацтво, шиття, гончарство, землеробство, будівництво тощо); висунення перед предметами циклу трудового навчання як навчальних (формування знань, умінь і навичок у різних галузях людської діяльності), так і розвивальних (інтелектуальний, емоційно-почуттєвий і вольовий розвиток дитини) цілей; міжпредметну інтеграцію та залучення елементів трудового навчання у процес вивчення інших дисциплін (природознавство, образотворче мистецтво, ліплення тощо). Відзначено, що специфікою трудового навчання виступає також чітке співвіднесення освітнього процесу з віковими особливостями дитини та активна практична діяльність школярів. Установлено, що трудове навчання у вальдорфській школі сприяє емоційно-ціннісному засвоєнню дитиною уявлень про навколишній світ і роль праці в ньому, розвитку тонкої моторики рук як основи інтелектуального розвитку дитини, формуванню морально-вольових, емоційних, соціальних якостей дитини, залученню дітей до продуктивної діяльності.

У статті охарактеризовано психологічні особливості емоційної сфери дитини дошкільного віку, окреслено основні умови повноцінного розвитку емоційної сфери особистості дитини. Визначено, що емоції суттєво впливають на особистість, призводять до формування і закріплення певних емоційних рис. Проаналізовано, що процес формування особистості дитини дошкільного віку напряму пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери дитини, що своєю чергою залежить від соціального середовища, в якому відбувається формування та розвиток, від взаємин дитини зі значущими для неї дорослими, мотивів поведінки. Для розв’язання визначених завдань у статті використано комплекс методів дослідження, який включає: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизацію, узагальнення з метою обґрунтування вихідних положень дослідження, виявлення особливостей емоційної сфери дитини дошкільного віку. Підтримка і всебічний розвиток якостей, специфічних для дошкільного віку, надзвичайно важливі, оскільки унікальні умови більше не повторяться і набуте в цей період буде важко або й неможливо надолужити. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності. Саме в дошкільному дитинстві відбувається формування емоційного світогляду дитини, емоції дитинства можуть залишити великий слід у майбутньому. Акцентовано увагу на тому, що емоційні розлади виникають у дошкільників унаслідок негативних впливів на психіку зовнішніх стресогенних чинників та індивідуальних особливостей. Емоційні розлади можуть призводити до порушень соціальних контактів дитини і потребують системи коригувальних впливів із боку дорослих. Можемо констатувати, що наше сучасне суспільство не усвідомлює належним чином важливість розвитку емоційної сфери дитини дошкільного віку, гострої потреби дбати про її розвиток не менше, ніж про розвиток інтелектуальної сфери. У зв’язку з цим мусимо зазначити, що, на жаль, емоційне виховання є другорядним елементом освіти сьогодення, хоча саме воно має бути стрижневим компонентом освіти, що забезпечує осягнення дітьми себе самих та людей, що їх оточують.

Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.

The article contains a critical analysis of the ancient Greek myth about the goddess Psyche, whose name was given to psychology. The author of the paper demonstrates, that popularity of the given story is determined by the widely spread positive illusions, which are peculiar to human psyche. At the same time, the ideas about the object of psychology, which are based on the ancient myth, are non-adequate from the scientific point of view. They hamper the progress of psychology towards a full-fledged science. The paper proves the necessity and possibility of implementing the term «egoism» as the central notion in the ultimate fundamental theory for modern psychology («egology») and the adjacent sciences, thus building a logical scientific hierarchy «bio-psycho-socio». The arguments under consideration are based on theoretical discourse as well as on experimental results obtained by the author in longitudinal investigations with the help of the ESM techniques. The suggested operation brings multiple benefits for psychology as well as some changes in morality and religion. The author regards that it will help psychology to transform gradually into real scientific discipline and will further scientific progress in general. Стаття містить критичний аналіз давньогрецького міфу про богиню Психею, ім’я якої дане психології. Автор статті демонструє, що популярність цього оповідання визначається широко поши­ре­ними позитивними ілюзіями, які властиві людській психіці. Водночас ідеї про об’єкт психології, що ба­зуються на древньому міфі, є недоцільними з наукової точки зору. Вони перешкоджають руху психології до повноцінної науки. У статті обґрунтовується необхідність і можливість застосування терміну «егоїзм» як центрального поняття в основній фундаментальній теорії сучасної психології («егології») і суміжних науках, що вибудовує логічну наукову ієрархію «біо-психо-соціо». Розглянуті аргументи ґрун­ту­ються як на теоретичному дискурсі, так і на експериментальних результатах, отриманих автором в процесі довго­тривалих досліджень за допомогою методів ESM. Запропонована операція дає багато переваг для психології, а також для деяких змін у моралі та релігії. Автор вважає, що це допоможе психології поступово трансформуватися у справжню наукову дисципліну і сприятиме науковому прогресу в цілому

The article explores the concept of emotionality and compares it with the concept of “expressiveness”. It was found that emotionality is complex and it synthesizes qualitative psychological, literary and linguistic characteristics. It is concluded that it is expedient to use the concept of emotionally – expressive vocabulary (coloring) to express both the reason for the formation of emotion and the consequence that comes from it. Emphasis is placed on another important part of the emotional vocabulary – evaluative statements that have a certain illocutionary power, designed for a very specific perlocutionary effect, and evaluation is passed through the human emotional sphere of the psyche. Different ways of expressing emotional vocabulary are described, and the most emotional vocabulary is divided into five main groups: emotives – nominatives, emotives – associatives, emotives – expressives, occasional emotives, neutral emotives.In addition, the research focuses on exclamations and phraseology, as the most effective way to convey the full range of emotions (highlighted phrases that describe the state of despair, sadness, dissatisfaction, indignation; phraseological units that characterize joy). The role of different parts of speech is described and the cause-consequential connection with emotionality is indicated. The dominant role of synonyms and artistic paths in the transmission of a positive spectrum of emotions is reflected. The peculiarity of phraseological units, which are the semantic centers of macro- and microtext, is revealed and examples of their application for the translation of emotions and feelings from the English-language artistic discourse are given. Phonetic-orthographic features of emotional elements are processed and structured (repeated repetition of sounds in writing; distribution of sounds by hyphens, expression of phrasal stress by application of italics, replacement of font, underlining, use of a colon). The relationship between a part of the work and the author’s dominant ways of conveying emotions in the work of art is indicated.Key words: expression, phrasema, emotiologies, affectives, semantic basis, illocutionary force, perlocutionary effect, negative connotation, occasional. У статті досліджено концепт емоційності й зіставлено його з поняттям «експресивність». З’ясовано, що емотивність має комплексний характер і синтезує в собі якісні психологічні, літературні, лінгвістичні характеристики. Підсумовано, що доцільно застосовувати поняття емоційно-експресивна лексика (забарвлення) для вираження як причини формування емоції, так і наслідку, що виходить із неї. Наголошено на ще одній важливій частині в рамках емотивної лексики – оцінних висловлюваннях, які володіють певною іллокутивною силою, розраховані на досить конкретний перлокутивний ефект, а оцінка пропускається через людську емоційну сферу психіки. Схарактеризовано різні способи вираження емотивної лексики, а саму емотивну лексику поділено на п’ять основних груп: емотиви-номінативи, емотиви-соціативи, емотиви-експресиви, оказіональні емотиви, нейтральні емотиви.До того ж у науковому дослідженні акцентовано на вигуках і фразеологізмах як на найефектнішному спо-собі передачі всього спектру емоцій (виокремлено фраземи, які описують стан відчаю, смутку, незадоволення, обурення; фразеологічні одиниці, що характеризують радість). Описано роль різних частин мови й вказано на причино-наслідковий зв’язок з емотивністю. Зображено домінівну роль синонімів і художніх троп під час передачі позитивного спектру емоцій. Розкрито особливість фразеологізмів, котрі є семантичними основами, центральними елементами макро- й мікротексту, й наведено приклади їх застосування для трансляції емоцій і відчуття в англомовному художньому дискурсі. Опрацьовано й структуровано фонетико-орфографічні ознаки емоційних елементів (багаторазове повторення звуків на письмі; розподіл звуків дефісом, вираження фразового наголосу шляхом застосування курсиву, заміни шрифту, підкреслення, застосування трикрапки). Вказано на взаємозв’язок частини твору з домінівними способами передачі емоцій автором у художньому творі.Ключові слова: експресія, фразема, емотиологія, афективи, семантична основа, іллокутивна сила, перло-кутивний ефект, негативна конотація, оказіональний.

Пріоритетним напрямком розвитку вітчизняної школи на сучасному етапі є формування особистісно-орієнтованої системи шкільної освіти. Розвиток логічного мислення учнів у процесі опанування програмового матеріалу посідає чільне місце серед цілей і завдань вивчення окремих предметів шкільного курсу. Загальновизнано, що шкільний предмет математика створює чи не найсприятливіші умови для реалізації цього завдання. Високий рівень сформованості логічного мислення учнів виступає і як мета математичної освіти, і як основа, на якій опанування ними математичних знань проходить значно ефективніше. Проте, для найбільш ефективного розв’язання вказаної проблеми необхідно розробити, конкретизувати по класах і відпрацювати відповідні навчальні технології, які б враховували об’єктивні складності у процесі розвитку логічного мислення учнів.Необхідним, на нашу думку, є новий підхід до створення методики розвитку логічного мислення учнів у процесі опанування окремого навчального предмета. Важливо при цьому враховувати прояви і вплив несвідомих аспектів психіки. Така постановка питання диктується, з одного боку, їх роллю у протіканні процесу мислення, а з іншого боку, тими труднощами, які проявляються при намаганні управляти ними.Несвідоме не відділено від свідомого деякою непроникною стіною. Процеси, які починаються у несвідомому часто мають своє продовження у сфері свідомого, і, навпаки, багато усвідомлених фактів витісняється у сферу несвідомого. Існує постійний, живий, динамічний зв’язок між обома рівнями психічного відображення дійсності.. У ході навчання учитель повинен враховувати цей неявний зміст процесу логічного мислення учнів і глибинну взаємодію свідомих і несвідомих процесів психіки.Ще у XIX столітті У. Гамільтон дійшов висновку, що мислення людини ширше за обсягом, ніж словесна мова. Оскільки мова відображає лише миттєвий стан свідомості, а не багатство неявного несвідомого змісту цілісного мислення. “Предметом логіки являються закони, за якими у мисленні відбуваються переходи від одного миттєвого стану свідомості до другого його стану, що реалізується у мові переходом від одного речення мови до іншого. Виявляється, що під час цих переходів … активно приймають участь не тільки миттєві стани свідомості, але в той же час знання, що неявно мислимі” [3, с. 119]. У міркуваннях думки, звичайно, не повністю вербалізуються, багато засновків мислиться неявно.Зупинимося детальніше на співвідношенні свідомого і несвідомого в логічному мисленні. Нашою метою буде виявити співвідношення свідомого і мови (як експліцитного в логіці) із несвідомою імпліцитною стороною логічного мислення.Факти невідповідності мови і мислення були виявлені ще в логіці Жергона, який стверджував, що людина мислить в умі п’ять видів відношень обсягів двох понять, а в мові існує всього чотири види категоричних суджень. Відношення між обсягами термінів у судженні по Жергону, а відповідно, і види суджень наступні: виключення термінів (обсяги не перетинаються), схрещування термінів (обсяги перетинаються), співпадання термінів (обсяги співпадають), включення термінів (обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката), підпорядкування термінів (обсяг суб’єкта включає в себе, тобто підпорядковує обсяг предиката).По суті останні два відношення є відношенням підпорядкування. Однак, терміни суб’єкт і предикат не можна ототожнювати. У випадку, коли обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката, тоді має місце загально-ствердне судження: “Всі цілі числа – дійсні числа”. У випадку, коли обсяг предиката включається в обсяг суб’єкта, тоді має місце частково-ствердне судження: “Деякі дійсні числа є цілими”.Фактично відношення підпорядкування між обсягами термінів судження виражається різними формами суджень. Таким чином, у силогізмі по Жергону неявно мислиться відношення обсягів термінів, а по У. Гамільтону та ін. – кількісне розрізнення предиката. Свідоме не акцентує увагу на цьому, але несвідоме знання забезпечує правильний умовивід.Наведемо приклади. Візьмемо просте загально-стверджувальне судження: “Всі трикутники (A) – плоскі фігури (B)”. Обсяг поняття суб’єкта A (трикутники) входить в обсяг поняття предиката B (плоскі фігури), AB (співвідношення обсягів понять). Заштрихована частина показує те, на чому зосереджена увага свідомості, тобто те, що є предметом судження ( рис.1).Тепер візьмемо часткове судження: “Деякі трикутники (A) – тупокутні (B)”. В цьому випадку обсяг суб’єкта A (трикутники) включає в себе обсяг предиката B (тупокутні трикутники). Співвідношення обсягів: AB (рис. 2.).Інше судження: “Деякі трикутники (A) – рівносторонні фігури (B)”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) перетинається з обсягом предиката B (рівносторонні фігури). Оскільки не всі трикутники – рівносторонні, а не всі рівносторонні фігури – трикутники. Співвідношення обсягів AB (рис. 3).І останній вид стверджувальних суджень: “Всі трикутники – тристоронні плоскі фігури”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) співпадає з обсягом предиката B (тристоронні плоскі фігури). Співвідношення обсягів: A=B (рис. 4).Свідомість зосереджена на заштрихованій частині.Таким чином, утворюються наступні види стверджувальних суджень (таблиця 1).Таблиця 1.Види стверджувальних судженьСудженняСпіввідношення обсягівНа чому зосереджено свідомістьНазва судженняВсі A є (всі) BA=BЗагально-загальнеВсі A є (деякі) BABЗагально-частковеДеякі A є (всі) BABЧастково-загальнеДеякі A є (деякі) BABЧастково-частковеЗ наведених прикладів видно, що у стверджувальних судженнях кількісна характеристика предиката подвоюється. Вона може бути повною (всі) і неповною (деякі). Але значного розходження між логічним мисленням і словесною мовою не спостерігається, хоча ми рідко виражаємо в словесній формі неповний обсяг предиката. Він скоріше мається на увазі в думках, ніж виражається вербально. Значно простіше сказати: “Всі натуральні числа – цілі числа”, ніж “Всі натуральні числа є деякі цілі числа”.Ідею квантифікувати предикат у стверджувальних судженнях і створити “Нову Аналітику”, в якій предикат у засновках силогізму був би квантифікований, у ХІХ сторіччі сформулювали Дж. Бентам, У. Гамільтон, Томпсон, Де-Морган. Однак, вона не знайшла підтримки, наприклад, у Дж. Мілля з точки зору особливостей реального людського мислення. Хоча певні позитивні моменти і переваги, які вона дає для оцінки правильності умовиводу, були оцінені. Проте, явна квантифікація предиката у мовленні є штучною і не узгоджується із нормами людської мови.Інваріантом теорій квантифікації предиката і теорій, які відкидають цю ідею, був елементарний постулат логіки: “Явно (експліціте) висловлюється те, що мислиться неявно (імпліціте)”. Однак, людина неявно мислить кількісну характеристику предиката, хоч і не висловлює це у зовнішній мові. Певним чином проявляються невідповідності між експліцитним і імпліцитним у мисленні.Однак, важко погодитись з дещо категоричною думкою Ш.М. Адеішвілі про “вузькість, односторонність, обмеженість (метафізичність) людської свідомості і широту – багатогранність, безмежність (діалектичність) несвідомого (імпліцитного) мислення людини” [4, с. 135]. Таке протиставлення здається неконструктивним, бо процеси свідомого і несвідомого в мислення настільки взаємодоповнюють і взаємозбагачують один одного, що протиставлення їх не може бути доречним.Ми поділяємо думку тих психологів, які розглядають ці два процеси як взаємодіючі ланки певних блоків системи психологічної саморегуляції людини. Як доводить Ш.М. Чхартішвілі, свідомі і несвідомі психічні процеси створюють єдину цілісну структуру, в рамках якої протікає наше повсякденне духовне життя [1, c. 103]. Несвідоме і свідоме не протистоять одне одному, це – лише різні рівні психічного відображення [2, с. 69].Проте, за допомогою мови висловити думку щодо відношень взаємозаперечуючих або взаємодоповнюючих понять досить складно. Потрібно врахувати те, що несвідомо людина вільно оперує заперечувальними поняттями (непоет, нематематик, неспортсмен), перетинами їх обсягів в універсальному класі. Хоча існують специфічні труднощі виявлення різноманітності логічного змісту в основі заперечувального судження. Проблема квантифікації предиката у заперечувальному судженні є досить складною.Взагалі питання логічних операцій над заперечувальними судженнями привертає до себе увагу не тільки логіків (О.О. Івін, С.К. Кліні, А. Чьорч, А.А. Столяр та ін.), але і психологів (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Г.А. Брутян, А.Д. Гетьманова та ін.).По аналогії з представленою у таблиці 1 розширеною класифікацією стверджувальних суджень, можна скласти розширену класифікацію заперечувальних суджень (Дж. Бентам, У. Гамільтон).Таблиця 2.Види стверджувальних судженьСудженняНазва судженняЖоден A не є жоден BЗагально-загальнеЖоден A не є деякий BЗагально-частковеДеякі A не є всі BЧастково-загальнеДеякі A не є деякі BЧастково-частковеОднак, якщо розширена класифікація стверджувальних суджень має підтвердження в емпіричних фактах мови та мислення і її можна проілюструвати, навівши приклади, то розширену класифікацію заперечувальних суджень, зокрема загально-часткові і частково-часткові заперечувальні судження, важко проілюструвати прикладами природньої мови. Таким чином, прослідковується невідповідність кількісних характеристик предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Тепер для більшої наочності зобразимо за допомогою Ейлерових схем співвідношення обсягів двох термінів у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Оскільки суб’єкт судження А є головним у взаємовідношеннях понять, то на Ейлерових схемах заштриховуємо те, на чому зосереджується наша свідомість. Також наведемо декілька відповідних прикладів (табл. 3).Таблиця 3.Форма судженняПрикладиСпіввідношення обсягівЕйлерова схемаВсі А є (всі) ВВсі прямокутні паралелепіпеди – прямі чотирикутні призми, в основі яких лежить прямокутник або квадратA=BВсі А є (деякі) В Всі тетраедри – трикутні пірамідиABДеякі А є (всі) ВДеякі трикутні піраміди – є тетраедрамиABДеякі А є (деякі) ВДеякі прямокутники – ромбиABДеякі А є (деякі) не ВДеякі трапеції не є чотирикутниками з рівними протилежними сторонамиДеякі А є (всі) не ВДеякі паралелограми не є прямокутниками Всі А є (деякі) не ВЖоден конус не є неплоскою геометричною фігуроюВсі А є (всі) не ВЖодна плоска геометрична фігура не є непросторовою геометричною фігуроюСкористаємось аналізом поняття заперечення, зробленого А.Д. Гетьмановою. “Заперечення у формальній логіці представляє собою логічну операцію, яка протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне; операцію, що вказує на невідповідність предиката суб’єкту або утворює доповнення до даного класу” [3, с. 3]. Автор дає чотири означення поняття заперечення:заперечення представляє собою логічну операцію, що протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне;заперечення вказує на невідповідність предиката суб’єкту;заперечення утворює доповнення до заданого класу;заперечення відносить формулу А до спростовних, якщо А веде до протиріччя.Різноманітність означень слідує з того, що протиставляються одне одному різні об’єкти:1) істина – неістина; 2) відповідність – невідповідність предиката суб’єкту; 3) поняття – його доповнення в універсальному класі; 4) спростовність – неспростовність формули.Нас цікавить третє із запропонованих означень і його взаємовідношення з першим. Якщо ми маємо судження A: “Квітка є червона”, тоді його заперечення : “Квітка не є червона”. За першим означенням це означає: “Ця дана квітка не є червоною”.Але це твердження несвідомо нами сприймається ще і так: “Квітка є нечервоною”. Тобто існує знання про те, що крім червоних квіток існують ще нечервоні квітки, тобто, якщо дана квітка не належить до класу червоних, то вона належить до класу нечервоних квіток.Таким чином, заперечення перетворилось у ствердження, бо суб’єкт судження (квітка) перемістився із однієї частини універсума в іншу (рис. 5). Тому заперечення в цьому смислі (за третім означенням) не є запереченням істинності, а є переходом до ствердження доповнення до універсального класу.Реальне мислення людини відбувається таким чином, що заперечення наявності предиката і ствердження його доповнення до універсума не суперечать одне одному, а мисляться одночасно, але в різних сферах.Свідомо людина мислить за законом несуперечності і виключення третього, бо свідомість зосереджена на відсутності співпадання суб’єкта і предиката. Однак у пам’яті і підсвідомості є знання про те, що існують також інші кольори.Якщо заперечувальне судження перетворити у стверджувальне, а потім виконувати квантифікацію не предиката, а його доповнення в універсальному класі, то можливо прослідкувати, що у заперечувальних судження також відбувається подвоєння по кількості, однак, не предиката а його доповнення в універсальному класі.Таким чином, стає співвідносним кількісне подвоєння предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях. Хоча у першому випадку подвоюється сам предикат, а у другому – його доповнення в універсальному класі.Наведемо приклади, з яких можна починати ознайомлення учнів з ідеєю квантифікації предиката у стверджувальному судженні або його доповнення – у заперечувальному судженні (табл. 4). Зауважимо, що змістове наповнення таких вправ доцільно брати з повсякденного життя учнів, орієнтуватися на їх життєвий досвід. У подальшому можливо залучати фактичний матеріал певного навчального предмету. Як показує практика, така робота повинна мати поступовий, систематичний характер, і починати її доцільно вже у 5-6 класі.Отже, факти неспівпадання мислення і мови, а також протилежності свідомого і несвідомого у логічному мисленні людини призводять до певного неспівпадання форми і змісту у мисленні учнів. Цими проявами обґрунтовується об’єктивна складність завдання розвитку логічного мислення школярів у процесі навчання.Таблиця 4.Форма судженняЗміст судженняСпіввідношення обсягівПрикладВсі А є ВВсі А є (всі) ВA=BВсі паралелограми – чотирикутники з попарно паралельними сторонамиВсі А є (деякі) ВABВсі паралелограми – чотирикутникиДеякі А є ВДеякі А є (всі) ВABДеякі паралелограми – ромбиДеякі А є (деякі) ВABДеякі ромби – правильні многокутникиДеякі А є не-ВДеякі А є (деякі) не-ВДеякі ромби – не є правильними многокутникамиДеякі А є (всі) не-ВДеякі чотирикутники не є паралелограмамиВсі А є не-ВВсі А є (деякі) не-ВЖоден квадрат не має нерівних діагоналейВсі А є (всі) не-ВЖоден паралелограм не є чотирикутником лише з двома попарно паралельними сторонамиРеальне розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, є можливим шляхом по-перше, виділення тих конкретних логічних знань та умінь, які у неявному вигляді закладені у певному навчальному предметі а також необхідні для успішного його оволодіння, по-друге, організація систематичної роботи у процесі навчання по формуванню виділених логічних знань та умінь учнів на основі використання відповідно побудованої системи диференційованих вправ з логічним навантаженням, по-третє, включення у таку систему вправ групи завдань, які передбачають неусвідомлене застосування логічних знань та умінь учнів.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Багатство феномену естетичного утверджує культивування цінностей, категорій прекрасного, духовного, спонукає до переформатування людської психіки, людської дійсності, людського буття. Геніальність творів мистецтва, що виступає наслідком особливостей людського розуму складають партитуру світових симфоній та є могутнім чинником процесу едукації. Автори піднімають проблему хорової практики української діаспори, висвітлення якої сприяє комплексним мистецько-освітнім дослідженням питань феноменів естетичного, розумінням світоглядних моделей культури, теорії та практики музичного виховання тощо.

У даній статті у ході поглибленого аналізу проблеми впливу віри в Бога на суїцидальність суб’єкта теоретично обґрунтовано та експериментально доведено значущий антисуїцидальний вплив релігійної віри на свідомість та поведінку сучасного українського студентства; емпірично встановлено гармонізуючий вплив віри в Бога на психіку студентської молоді: обґрунтовано особливості превенції суїцидальності та психокорекції суїцидально небезпечних станів засобами релігійної віри й відтак, необхідності формування ставлення до життя як до найвищої людської цінності й ставлення до самогубства як до зазіхання на найбільш цінне.