Journal articles: 'Людська поведінка'

1

Kotlyar, Lyudmila. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОКРАСТИНАЦІЇ." Public Administration and Regional Development, no. 5 (September 10, 2019): 540–58. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.05.04.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено визначенню сутності прокрастинації як психологічного терміну, в процесі професіоналізації державних службовців. У результаті аналізу наукових джерел зроблений історико-філософський аналіз проблеми прокрастинації. Автором статті наголошено на різних підходах до визначення терміну поведінка. Зокрема поведінку він розглядає як сукупність послідовних учинків або як систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, яка, передусім, є різновидом поведінки, осмисленим комплексом учинків. Також на думку автора вона є процесом зміни станів певних істот, що відповідає їхній внутрішній природі як цілому, або здатністю біологічних індивідів у певний спосіб “тримати” себе, надавати своїй взаємодії з середовищем сталих рис. А іноді вона виступає як осмислена людська характеристика, як здатність до саморегуляції означає спосіб існування, активним чинником якого є усвідомлений волевиявлення самого суб’єкта. Зокрема у статті розглянуті актуальні наукові підходи до визначення термінів. Представлення авторська позиція щодо визначення сутності прокрастинації, як процесу добровільного зволікання виконання важливих справ, у зв’язку з нерозвиненістю вольової поведінки особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kravets, A. Y. "Проблематика політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 12, 2016): 52. http://dx.doi.org/10.15421/1716139.

Full text

Abstract:

Основною метою є дослідження політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі. З’ясовано, що політична поведінка – складний для аналізу термін, адже в біополітичному середовищі постійно точаться дискусії з приводу того, яка складова – генетична чи соціальна – більшою мірою впливає на соціальну та політичну поведінку людини. Запропоновано інтеграційну модель біополітичного погляду на цю проблематику, яка органічно поєднує різні концептуальні підходи і включає як генетичні чинники: схильність до соціальної адаптації, політичного домінування і підкорення, так і соціальні: виховання, соціалізація, еволюція свідомості, що сприяє уточненню наукового знання стосовно проблематики політичної поведінки у біополітиці, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. Важливо зазначити, що схильність до домінування з одного боку і підкорення з іншого, генетично закладені в природу «людини політичної». Саме ці дві характеристики лежать в основі її політичної поведінки. З’ясовано, що людський мозок виступає центром формування політичної поведінки і усвідомлення «людиною політичною» самої себе і своїх вчинків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

ГРИЩУК, ОКСАНА. "Філософія людської гідності у праві." Право України, no. 2018/09 (2018): 14. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-014.

Full text

Abstract:

Людська гідність органічно вплетена у всю систему суспільних відносин, є точкою відліку місця людини у суспільстві й одночасно забезпечення певного рівня людської гідності визнається метою існування всієї суспільної організації. Зміст людської гідності в усі часи становила міра свободи людини у суспільстві, тобто її можливості й права, тоді як кількість, зміст і обсяг цих прав постійно змінюються разом зі зміною і розвитком суспільства. Людська гідність визнана багатьма державами і міжнародним правом основною соціальною цінністю та джерелом прав людини, проте кожного дня трапляються непоодинокі випадки її порушення. Мета статті полягає у розкритті гносеологічних, онтологічних та аксіологічних особливостей людської гідності, формування цілісного філософсько-правового підходу до розкриття її змісту й практичного застосування як частини позитивного права. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок, що людська гідність, започаткована як філософська ідея, знайшла свій розвиток у праві як принцип права (об’єктивне явище) та право людини (суб’єктивне явище). Фундаментальний характер людської гідності пояснюється взаємозв’язком із правами людини, зокрема її джерельним характером щодо прав і свобод. Водночас тлумачення людської гідності як джерела прав людини чи стовбура, з якого виростають права людини, не заперечує, а навіть підсилює суб’єктивне право на гідність кожної людини (гідність людини). На підставі аналізу сучасної наукової літератури, позитивного права та практики його тлумачення наведено додаткові аргументи стосовно того, що ідею людської гідності слід пов’язувати із цінністю людини та оцінкою її значення і місця у сус пільстві та державі. Моральна і правова оцінка є важливим інструментом моделювання поведінки людини, на основі якого і формуються вимоги до дій людей. Ці вимоги інтеріоризуються, коли вони забезпечуються, перш за все, внутрішнім переконанням людини в їхній корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей. Таким чином, через усвідомлення людиною своєї цінності відбувається формування її права на гідність (гідність людини). Через уявлення про гідність кожної людини формується “загальний каталог цінного” для всіх людей, який у підсумку набуває свого вираження як об’єктивний принцип людської гідності. Змістовне наповнення цього принципу змінюється разом зі зміною уявлень про місце і значення людини у суспільстві. При цьому принцип людської гідності здійснює вплив на розуміння кожною людиною своєї гідності (права на гідність). Таким чином відбувається взаємозв’язок і взаємовплив принципу людської гідності та права людини на гідність, їх прогресивний розвиток і розширення змісту у відповідь на зміну соціальних умов. Запропоновано розглядати людську гідність як самоцінність і суспільну значущість людини, яка визначається існуючими рівнем суспільних відносин, загальносуспільними уявленнями про свободу, справедливість, рівність та яка є джерелом прав і свобод людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Андрусяк, Г. "МОТИВ ТА МОТИВАЦІЯ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ." Юридичний вісник, no. 4 (October 6, 2021): 65–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2217.

Full text

Abstract:

У разі виникнення загрозижиттю, здоров’ю, статевій сво-боді чи недоторканості застосу-вання захисних дій детермінуєтьсяне лише свідомими мотивами, алей на підсвідомому рівні – на основіінстинктів. У статті ми намага-ємося довести існування неусві-домлених елементів мотивації, якінасамперед стосуються інстинк-тивних реакцій самозахисту, спря-мованих на збереження цілісностіорганізму. Необхідна оборона якакт людської поведінки базуєтьсяна інстинкті живих істот захи-щати себе від небезпеки. Необ-хідна оборона є вольовою і свідо-мою дією людини, детермінованоюсоціально-позитивними мотивамий цілями, а також природними(інстинктивними) реакціямилюдини. Це особливо важливо у кон-тексті природності права особи нанеобхідну оборону.Правомірна поведінка може небути суспільно корисною, однак і небути суспільно небезпечною, а соці-ально прийнятною, коли суспіль-ство розглядає таку поведінку якбільш-менш бажану.Правильне розуміння мотивута мотивації злочинної поведінкисучасні дослідники суспільно корис-ної мотивації пропонують внесеннязмін до переліку обставин, якіпом’якшують покарання, шляхомвведення норми, що обов’язково маєвраховуватися судом під час при-значення покарання. У цій статтіми також пропонуємо зміну нормистатті, а також визначення і сутітаких понять як мотив, мотива-ція, інстинкт, злочинна поведінка,самозахист та, зрештою, визна-чення поняття «необхідна обо-рона» та «перевищення меж необ-хідної оборони».До вітчизняних і зарубіжнихнауковців, які присвятили своїпраці проблемам мотивів та моти-вації злочинної поведінки, відно-сяться Ю.М. Антонян, Б.М. Голов-кін, В. Васильєв, О.В. Ткачова,В. Тимошенко, А.В. Савченко,Н.Б. Хлистова, А. Ф. Зелинський.Мета роботи – дослідження проб-леми мотивів і мотивації у кримі-нальному праві, зокрема в контекстінеобхідної оборони із залученнямновітніх досягнень психології, соціо-логії, етики та інших галузей знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Баландіна, Наталія Миколаївна, Микола Дмитрович Василенко, Валерія Миколаївна Слатвінська, and Світлана Володимирівна Сисоєнко. "ПІДХІД ДО МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКОВИХ ПРОЯВІВ У СОЦІАЛЬНОМУ ІНЖИНІРИНГУ В ІНТЕРЕСАХ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ." Вісник Черкаського державного технологічного університету, no. 4 (March 15, 2021): 57–66. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.4.2020.222064.

Full text

Abstract:

Стаття покликана стимулювати інтерес до особливостей підходів до моделювання поведінки людини в інформаційному середовищі та соціальному інжинірингу з метою забезпечення безпеки інформації в інформаційному кіберсередовищі. Розглянуто проблеми побудови кількісної теорії людських систем. З огляду на те, що поведінка людини не піддається математичному моделюванню, жодна зі створених моделей не може бути застосована для здійснення поведінкового аналізу. Доведено потребу в новому методологічному підході до побудови моделі поведінки людини в цифровій сфері, спрямованої на захист інформації в соціальному інжинірингу. Запропоновано синергійно-криптографічний підхід до побудови моделі поведінкових проявів в умовах соціального інжинірингу та в інтересах захисту інформації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Явища права: потребова інтерпретація." Право України, no. 2019/06 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-175.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу низки фундаментальних аспектів плюралістичності праворозуміння. Зокрема, спираючись на результати унікального етимолого-правового дослідження, проведеного на початку 2000-х років на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, виявлено понад десяток різноманітних соціальних явищ, стосовно яких і донині використовується термін “право”. До них належать: свобода людини, тобто простір здійснення можливостей людської поведінки (діяльності); справедливість як оцінювана щодо тих чи інших суб’єктів суспільства певна властивість суспільних явищ, зокрема людських вчинків; правила (норми) різноманітного походження стосовно людської поведінки, зокрема й звичаї і традиції; частина моралі; лише такі норми поведінки, які тими чи іншими суб’єктами вважаються справедливими; норми поведінки, встановлені саме державою, її органами чи посадовими особами; угоди (договори) учасників суспільних відносин; суспільні відносини певного виду; комунікація (дискурс) між суб’єктами; вимоги (домагання) суб’єктів щодо надання їм певних благ, цінностей, звернені до суспільства, держави чи до інших осіб; можливості задоволення людських потреб та інтересів учасників суспільних відносин; інтереси соціальних груп або усього суспільства, захищені державою чи ж іншою публічною владою; балансування (“зважування”) між собою інтересів людей та їхніх груп; почуття, переживання, емоції учасників суспільних відносин. З’ясовуються основні причини плюралізму праворозуміння (соціальні та гносеологічні). Виявляється та спільна риса зазначених явищ, наявність якої дає змогу зацікавленим суб’єктам відображати їх одним і тим самим термінопоняттям – “право”. Такою рисою є здатність відповідних явищ сприяти задоволенню потреб та інтересів тих чи інших суб’єктів суспільства (чи то індивідуальних, чи то колективних). У підсумку резюмується, що за такого методологічного – так званого потребового – підходу правом слід вважати можливості задоволення певних людських потреб, котрі необхідні для існування і розвитку учасників суспільного життя,зумов лені досягнутим рівнем розвитку конкретно-історичного соціуму та забезпечені соціальними обов’язками його відповідних суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

ЗАДЕРЕЙ А. Є., СОТНИЧЕНКО Л. Л. ,. "ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ В МОРСЬКИХ ПОРТАХ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 85, no. 4 (January 14, 2020): 85–94. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.85-4-11.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що людський чинник стає все більш важливим у сучасному управлінні портами. На основі проведеного дослідження визначено чинники, які обумовлюють необхідність впровадження аспектів міжнародного управління людськими ресурсами в практику сучасних портів. Встановлено чинники які впливають на поведінку таких людських ресурсів. Досліджено чинники, які обумовлюють складність застосування аспектів міжнародного управління людськими ресурсами в морських портах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Naumenko, V. "Дж.Г. Мід як соціальний біхевіорист: проблема тлумачення." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 80–88. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.07.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі тлумачення концепції Дж.Г. Міда щодо відношення її до біхевіористичної методології. Мід використовує біхевіористичну термінологію для тематизації людської поведінки. Аргументи Міда в аспектах дії, мови, феноменів свідомості критично спрямовані проти засад класичного біхевіоризму Дж. Ватсона. Задум Міда – розкрити значення людських дій, які стають зрозумілими в межах символічно опосередкованих інтеракцій, а не через зовнішнє спостереження. Намічається перспектива розгляду Мідової концепції в контексті інтерпретативного підходу, який відштовхується від методу розуміння в дослідженні соціальної реальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Bazhanskyi, Dmytro Romanovych. "КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В ТЕОРІЇ БІХЕВІОРИСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.15421/342117.

Full text

Abstract:

У статті на основі дослідження творів Абрахама Маслоу, Дугласа Макгрегора та Фредеріка Герцберга здійснюється реконструкція концепції особистості в дослідницькій програмі школи біхевіористичного менеджменту. Застосування методології суспільствознавчих і людинознавчих наук до вивчення проблем управління дозволило спростувати традиційні уявлення про людину, як ліниву, егоцентричну та жадібну істоту. В ході досліджень мотивації було встановлено, що в основі стратегії поведінки всіх людей незалежно від раси лежать одні й ті самі мотиви. Високі і шляхетні прагнення людини укорінені в її біологічній природі, а найсильніший мотив людської діяльності – прагнення до самоактуалізації. Абрахам Маслоу відмовляється від класичного протиставлення високих потреб нижчим, розглядаючи їх в межах багаторівневої моделі. У ній кожна потреба виникає на певному етапі життєдіяльності і органічно узгоджується з іншими. На найвищих рівнях мотиваційного життя почуття обов’язку може зливатись із задоволенням. Диференціацію людського і тваринного начал у людині Абрахам Маслоу здійснює шляхом розділення нижчих потреб і інстинктів, які не можуть зазнавати суттєвого впливу з боку культури. Дуглас Макгрегор сформулював дві базові теорії менеджменту X і Y, які описують людину. Репресивні методи управління, які опираються на ідеологічні конструкти класичного менеджменту, позбавляють людину ініціативи і не дають реалізувати особистісний потенціал. На противагу їм прибічники людиноорієнтованих підходів заперечують ефективність примусу і наголошують на необхідності забезпечення психологічно комфортних умов праці. Дослідження гігієнічних факторів переконало Фредеріка Герцберга у тому, що складність і суперечливість поведінки людини обумовлена не хаотичністю її бажань, а складною взаємодією умов праці, мотивів і стимулів. Мотиви людини є раціональними і доступними пізнанню. Абрахам Маслоу сформулював і обґрунтував концепцію «нейтральної» людської природи, а також описав багаторівневу модель людських потреб, яка пояснювала базові механізми формування мотивації. Дуглас Макгрегор доповнив її аналізом ідеологічних конструктів класичного і некласичного напрямів менеджменту, які формулювали власні концепції людини. Фредерік Херцберг описав вплив гігієнічних факторів на мотивацію і пояснив природу «аномалій» в поведінці працівників, які не могла пояснити теорія Абрахама Маслоу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Козловська І. М., Білик О. С., and Кушпіт У.В. "ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ НА УРОКАХ ФІЗИКИ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 29, 2021): 23–28. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.244.

Full text

Abstract:

Формування творчої особистості – одне з украй важливих і складних завдань новітньої освіти. Тільки тiсно поєднуючи свiдоме й пiдсвiдоме, логiчне й iнтуїтивно-емоцiйне мислення, можливо забезпечити цiлiсне й креативне сприйняття довкілля. Надзвичайно важливий засіб покращення виразності й образності під час викладання фізики – література й мистецтво з їхнім широким впливом на людські почуття, розум і поведінку. Можливість активного послуговування художніми творами у викладанні визначає органічне поєднання емоційного й раціонального сприйняття людиною явищ і процесів довкілля. Наука відрізняється від мистецтва, втім, відмінність ця – лише у способі його відтворення. Мистецтво й художня література показують людське й суспільне буття в таких проявах і стосунках, котрі наука неспроможна охопити власними методами. Та завдяки науці розвиваються продуктивні сили суспільства, створюються матеріальні й духовні блага, розширюється влада людини над природою, окреслюється шлях удосконалення людських взаємин. Між цими двома різними формами суспільної свідомості існують тісні взаємозв’язок, взаємовплив і взаємодоповнення. Передусім емоції від художнiх текстів стимулюють діяльність думки, розвиваючи теоретичне наукове мислення. Під формами застосування художніх творів ідеться про систему методів і прийомів у навчальній методиці, якою послуговується педагог, аби поліпшити ефективність викладання. Будь-яка форма має активізувати пізнавальну діяльність і розвиток творчого потенціалу учнів, навчати їх самостійно логічно мислити, посилювати інтерес до курсу. У загальноосвiтнiй школі, послуговуючись мiжпредметними зв’язками, було розроблено суть i методи впровадження у процес навчання зв’язкiв під умовною назвою «фiзика – мистецтво». Водночас для фахової школи (коледжі, лiцеї та ВПУ) притаманні додаткові перспективи гуманiтаризацiї курсу фізики iнтегративними засобами, пов’язані з визначенням специфіки майбутньої фахової діяльності учнiв. Ідеться зокрема про навчальні заклади, де виробничі сфери на своїх найвищих щаблях виходять на ті чи інші види мистецтва: будiвельнi (архiтектура), деревообробнi (скульптура), швацькi тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

ЛАТИШЕВСЬКА, Катерина. "ТЕОРЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Освітні обрії 50, no. 1 (April 1, 2020): 168–72. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.168-172.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються питання сутності і змісту поняття моральна культура, здійснюється теоретичний аналіз процесу формування моральної культури в майбутнього вчителя початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. «Моральна культура» як інтегральне поняття віддзеркалює світоглядні, моральні і культурні почуття, переконання, ідеали, норми і принципи людської поведінки, діяльності, а також реальний рівень людських взаємин. Обґрунтовується ідея холістичного підходу у становленні майбутнього вчителя початкових класів, що розглядається як важлива методологічна основа його цілісності, набутті гуманістичного світогляду, переконань і вчинків. Акцентується увага на тому, що застосування інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні моральної культури майбутнього вчителя початкових класів має практично необмежені можливості. Водночас їх використання повинно бути професійним, компетентним і системним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Пилат, Н. "Соціальна ідентичність як конфліктогенний фактор людської поведінки." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філософські науки, Вип. 3 (2001): 455–63.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Ліпич Л.Г., Хілуха О.А., and Кушнір М.А. "ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ПОВЕДІНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 101–9. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-12.

Full text

Abstract:

З розвитком досліджень у галузі поведінкової економіки зростає актуальність їх впливу на процеси прийняття рішень. Мета статті - критичний аналіз ефективності управління підприємством з точки зору поведінкової економіки. Встановлено, що напрямок розвитку організації інтегрується з поведінкою менеджерів. Завдання лідера - зменшити напругу між підтримкою статусу-кво та потребою в інноваціях. Доведено, що розвиток підприємств майбутнього вимагає використання нетрадиційних методів управління, які створюються на горизонтальних соціальних зв'язках, де працівники рівні, незалежно від важливості їх ролі на підприємстві, а не відносин "начальник" -підпорядковані ". Розглядаються пастки раціональності, в які можуть потрапити підприємства. Якірна пастка: Людський розум може позначати отриману інформацію спочатку як «якір», який не вимагає розгляду інших варіантів. Пастки для планування: Більшість керівників вважають, що вони мають дар передбачення. Рейтингова пастка: компанія впевнена, що у неї краща ресурсна позиція або що вона краще справляється із завданнями, ніж конкуренти. Пастка витрат: Підприємства продовжують нерелевантні проекти. Пастка управління “силосом”: відсутність здатності команди працювати в команді та орієнтація кожного на окремі завдання. Зазначається, що для усунення цих пасток необхідно дотримуватися дистанції від першої інформації, вислуховувати критичні думки, звертатися до різних джерел, розподіляти завдання між різними командами та критикувати поточні процедури. Розуміння того, що емоції домінують над раціональністю, дозволяє менеджерам зробити контроль за поведінкою свідомим. Обґрунтовано, що напрямком підвищення управлінської компетентності є впровадження раціональності в механізми, в яких переважають емоції. Доведено, що джерелом ефективного управління є мотивація, яка об’єднує працівників у гармонійні колективи. Компонент, що об’єднує команду, - стандарти етичної поведінки. Ефективними способами мотивації є самомотивація. Безкомпромісний характер контролю підвищує етику поведінки працівників

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Aleshugina, Natalia Олександрівна, and Olena Олександрівна Zelenska. "ВПЛИВ МОДИ НА СПОЖИВЧУ ПОВЕДІНКУ ПРИ ВИБОРІ ТУРИСТИЧНОЇ ДЕСТИНАЦІЇ: УРОКИ ІСТОРІЇ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 199–203. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2-2(18)-199-203.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Володіння інформацією про особливості споживчої поведінки є необхідною запорукою успіху діяльності на ринку туристичних послуг. Постановка проблеми. В практиці туристичного бізнесу частою є проблема, коли з двох аналогічних за своїми характеристиками туристичних пропозицій одна користується успіхом у споживачів, а інша – ні. Очевидно, необхідно враховувати певні соціально-психологічні фактори, які впливають на поведінку споживачів, зокрема, модні тенденції. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема взаємодії моди та туризму є складною і комплексною. Вона носить міждисциплінарний характер. Тому, незважаючи на заклики дослідників до її вивчення [1], досліджень з даної тематики не так багато. Найбільш вагомими можна назвати праці А. Алєксандрової [1] та М. Отнюкової [2]. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Нас приваблюють проблеми практичного застосування знань про споживчу поведінку, яка формується під впливом модних віянь. Постановка завдання. Як взаємодіють мода і туризм, чи можна масовий інтерес до певних видів туризму та дестинацій називати модою, яким чином можна впливати на формування модних тенденцій для збільшення продажів власного продукту. Виклад основного матеріалу. У статті обґрунтовано відмінність проявів моди у туризмі та інших сферах людської діяльності. Розглянуто властивості моди стосовно сфери туризму. Проілюстровано, що на модний вибір брак певних ресурсів на території призначення може не впливати. Адаптовано стосовно туризму механізм здійснення модного вибору. Висновки. Знання особливостей механізму прийняття рішення споживачем під час модного вибору може допомагати впливати на його поведінку під час просування та реалізації турів. Прагнучи впровадити нові тренди на ринок туристичних послуг, необхідно оцінити готовність соціуму сприймати нововведення у пропозиції

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Гриник, Лілія. "ЖІНКА – ОБ’ЄКТ НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНСЬКОМУ ПІДПІЛЛІ: ПРАВДА ЧИ МІФ?" Problems of humanities. History, no. 7/49 (July 20, 2021): 206–25. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.234419.

Full text

Abstract:

Анотація. Мета статті – охарактеризувати становище жінки в українському підпіллі (1940–1950-х рр.) та з’ясувати, яке місце займали насильницькі форми поведінки чоловіків стосовно жінок. Методологія дослідження передбачає використання таких принципів: історизму, науковості, об’єктивності та логічності. Використовуються методи: загальнонаукові (аналіз, порівняння, узагальнення), спеціально-історичні (періодизація, історико-порівняльний та ін.), а також методи критики джерел (зовнішні та внутрішні). Наукова новизна полягає у тому, що на основі невідомих та маловідомих архівних матеріалів спростовується поширена думка в українській історіографії щодо винятково насильницької поведінки чоловіків стосовно жінок. Подається узагальнена картина гендерних стосунків у підпіллі. Висновки. Становище жіноцтва під час національно-визвольних змагань було складним не лише через умови часу, а й з огляду на політику радянських каральних органів. Попри усі непорозуміння, які виникали усередині підпілля, учасники визвольних змагань намагалися підтримувати дружні стосунки задля досягнення спільної мети. Говорити про факти насильства як нормальну та загальноприйняту поведінку у лавах ОУН та УПА – недоречно. Як і в будь-який період існування суспільства, під час національно-визвольних змагань, мали місце проблеми гендерних нестатутних стосунків. Однак вони були радше винятком із правил, аніж «нормальним» ставленням до жінок. Існує набагато більше свідчень приязного та толерантного ставлення вояків до жінок. І це аж ніяк не залежить від замовчування чи приховування протилежних аргументів, а є лише прямим свідченням домінування адекватної поведінки чоловіків під час визвольних змагань. Наявність фактів примусу та водночас наявність правового регулювання проблеми насильства аж ніяк не були свідченням існування в підпіллі подвійної моралі, а лише нормативно-правовою спробою врегулювання людських конфліктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Ороновська, Л. Д. "СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ." Educational Dimension 29 (May 19, 2022): 86–94. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4911.

Full text

Abstract:

Висвітлено сутність поняття духовності як системи цінностей, завдяки якій формується унікальна людська сутність. Виділено основні групи концепцій цінностей. Визначено компоненти у структурі духовності: моральний, пізнавальний, естетичний. Обґрунтовано єдність моральних, естетичних, пізнавальних цінностей, оскільки вони є сторонами єдиного цілісного духовного світовідношення. Зроблено висновок, що духовні цінності, як орієнтири, що відіграють роль ідеалу, з’ясовують світовідношення особистості і регулюють її поведінку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ЧЕРНЕНКО, ОЛЕНА. "Емоційна складова судового рішення." Право України, no. 2020/07 (2020): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-120.

Full text

Abstract:

При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність і самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов’язковість судових рішень через справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення судових справ, дотримання присяги судді. Суспільство висуває до судді високі вимоги й очікує від нього ідеальної поведінки. Посада судді вимагає не тільки досконалого знання законів та інших нормативно-правових актів, а й дотримання етичних норм, витримки, толерантності, відповідальності, справедливості, наполегливості, принциповості. Від рівня професійної правосвідомості судді залежить не лише якість здійснюваної ним роботи, а й загальне враження суспільства про правосуддя у державі. Метою статті є аналіз впливу внутрішньопсихологічних чинників на ухвалення суддею рішень у справі. Авторка розглядає професійну діяльність судді як таку, що постійно супроводжується нервово-емоційним напруженням і, як наслідок, надмірними нервовопсихічними навантаженнями, які є причиною емоційного вигорання суддів. Професійне вигорання веде до виснаження емоційних, фізичних та особистісних ресурсів людини. Наслідками професійного вигорання судді є зниження авторитету судової влади, прийняття незаконних рішень, поведінка, що суперечить Кодексу суддівської етики, тощо. Суддя, в якого проявляються ознаки професійного вигорання, не може належним чином здійснювати судочинство і потребує психологічної допомоги. У статті наголошується на тому, що лише високопрофесійна, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу в неупереджених результатах розгляду справи. Суддя проходить постійне випробування на професійну майстерність, людську мудрість і вдале вирішення конфліктних ситуацій. Судові рішення повинні утверджувати справедливість й укріплювати довіру суспільства до судової влади. Совість, чесність, честь, гідність, професіоналізм є головними моральними орієнтирами у здійсненні правосуддя. Тому, незважаючи на різноманітні фактори впливу на суддю під час розгляду справи, він повинен вміти здійснювати контроль за власними емоціями і залишатися неупередженим при ухваленні судових рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Бордюк, Володимир, and Тетяна Ковбасюк. "Формування духовності зростаючої особистості в умовах соціалізуючих викликів сучасності." New pedagogical thought 107, no. 3 (December 7, 2021): 116–21. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-116-121.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено підходи щодо формування духовності особистості. На основі аналізу наукових праць схарактеризовано феномен духовності як свідчення єднання людини з Високим, духовним, Божественним та абсолютним. Окреслено основні напрями вивчення духовності особистості: філософсько-релігійний як пробудження внутрішньої дійсності людини, її душі, прагнення об’єднатися з вищою дійсністю і перетворитися у нову особистість; культурологічний як процес олюднення, окультурення людини; психолого-педагогічний, в основі якого освітня діяльність розглядається як процес складання духовного світу особистості; соціально-психологічний як вищий прояв внутрішнього світу особистості, що виявляється в людяності, сердечності, доброті, щирості, чесності, відкритості для інших людей, широті поглядів, ерудиції, культурі, загальному розвитку особистості, інтелігентності та що утворює її духовний потенціал; психологічний, завдяки якому духовність представлена як людська якість, що спрямовує особистість до самопізнання, самовдосконалення, творчого розвитку, гуманістичної поведінки. Визначено сутність духовності як мети й досягнень людини, результату її цілеспрямованих зусиль. Основну увагу закцентовано на тому, що людина має як фізичну складову, так і духовну, зокрема в контексті розкриття проблеми змодельовано структуру людської душі у вигляді трьох складових: душі розумної (голова), душі емоцій і почуттів (серце), душі потягів та пристрастей (сідалище). Обґрунтовано вплив духовності на розвиток сучасного мистецтва. Доведено, що саме в духовності особистості закладена основа самореалізації в усіх її виявах (пізнавальна, моральна, естетична, самоосвітня, самопізнавальна, самовиховна, комунікативна), а головною умовою розвитку духовності особистості є її любов до інших людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Федчун, Н. "Основи профілактики злочинів, що вчиняються при порушенні правил безпеки." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 125–29. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.979.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена визначенню основних засад профілактики злочинів, що вчиняються при порушенні правил безпеки. Зазначається, що не кожна аварія або інші негативні наслідки на транспорті або виробництві є результатом злочинного порушення правил безпеки, але механізм порушення спеціальних правил безпеки, їх детермінанти, в основному, збігаються. Ситуація і, наприклад, тран-спортний засіб як джерело підвищеної небезпеки виступають зовнішнім фоном, умовою вчинення злочину. Лише поведінкою суб’єкта (людський фактор), що взаємодіє із ситуацією і джерелом підвищеної небезпеки, загроза, що призводить до суспільно-небезпечних наслідків, реалізується в дійсності. Необхідно зазначити, що причини порушень правил безпеки полягають у невідповідності особистості (або її поведінки) вимогам ситуації або стану технічного засобу, тобто кореняться в суперечності між цими сторонами. Таким чином, об'єктивні чинники сприяють створенню кордону, меж, в рамках яких особа може вибрати як неправильний (необережний), так і правильний (тобто не порушує інтересів суспільства) варіант поведінки. Психологія порушення правил безпеки, складається із діалектичного співвідношення дефектів свідомості, що виражається в зневажливому ставленні до безпеки на транспорті або виробництві, до життя і здоров'я людей, та психофізіологічних станів особистості. Зазначене дозволяє зв’язати необережні дії порушників з сутністю вини, як негативним (недостатньо уважним) ставленням суб’єкта до виконуваних ним обов’язків. Взаємодія «небезпечної ситуації – людського фактору – джерела підвищеної небезпеки» вимагає триєдиного вектору профілактичної діяльності через нейтралізацію небезпечного потенціалу ситуації, мінімізацію «людського фактору» та врахування небезпечних властивостей джерела підвищеної небезпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

НЕЖИВА, Ольга, and Наталія ТЕСЛЕНКО. "РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 42 (June 4, 2021): 197–213. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.13.

Full text

Abstract:

Мета. Дослідження спрямовано на здійснення комплексного аналізу розвитку людської особистості у гро- мадянському суспільстві та виявлення чинників, що вплива- ють на даний процес. Методологічні засади дослідження. Автор показує збільшення кризи та межових станів буття особистості в сучасному суспільстві. Ця ситуація потребує негайного вирішення, оскільки ХХІ століття – це етап системної трансформації суспільства. Науково-технічний про- грес створює умови для полегшення життя людини, обміну інформацією, спрощення побуту, цікавого дозвілля, водночас сприяє низці суперечливих з огляду на покращення умов «досяг- нень», як-от: удосконалення систем озброєння, процес «ство- рення людини», мінімізація людської активності у власному дозвіллі тощо. Це зумовило все більше поширення матеріальних та технічних цінностей, призвело до появи номінації «людина ХХІ століття». Це спричинило, що людина втратила баланс між усіма складовими частинами власної життєдіяльності та дезорієнтована в усьому універсумі людського буття. Авто- ром визначено, що через екзистенціальні постулати можна висвітлити принципи життєдіяльності пересічної людини, її долю. І саме представники цього напряму спроможні дати відповідь на запитання, які хвилюють сьогодення. Наукова новизна. Автором доведена необхідність визначення чинників, які впливають на розвиток людської особистості у громадянсь- кому суспільстві у ХХІ столітті. Адже кризове суспільство потребує термінового подолання деструктивних явищ у ньому, створення простору для особистісної самореалізації, повер- нення реальному процесові життєдіяльності тих ідеалів, які вироблялися протягом усієї історії людства і здатні здійснити всебічний вплив на духовний та інтелектуальний клімат сьо- годення. Висновки. Стаття визначає, що екзистенціал – це важливий чинник, який визначає буття конкретної людини, її ставлення до життя і смерті, до свого місця у світі. Саме цей чинник здійснює тотальний вплив на внутрішній стан, на став- лення людини до дійсності, її поведінку та самооцінку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Ananin, Valerii, and Viktor Horlynskyi. "Ментальні структури свідомості як передумова сталого розвитку і безпеки суспільства." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 3–18. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.01.

Full text

Abstract:

Сталий і безпечний людський розвиток багатьма зв'язками пов'язаний з гуманітарною безпекою, яка зумовлена адекватною реакцією особистості на екстремальну ситуацію. Цілеспрямований вплив на поведінку і превентивну діяльність особистості в кризових ситуаціях стає можливим, завдяки формуванню особистісної структури свідомості людини – ментального патерну безпеки. Це відкрита, динамічна, відносно стійка, функціональна структура, що розвивається. Її конституювання відбувається на свідомому і підсвідомому рівнях психіки людини. Формування ментального патерну зумовлено потребами в безпеці, соціальним досвідом їх реалізації, спеціальними знаннями, гуманістичними ціннісними орієнтаціями, соціальним статусом, роллю, установками, мотивацією і рефлексією особистості. Ментальний патерн безпеки містить когнітивну, семантичну, ціннісну, емотивну і поведінкову підструктури. Їх функціонування утворює комплекс моделей і схем адекватного реагування на кризові, екстремальні ситуації, конституює соціальні практики безпеки. Основною функцією ментального патерну безпеки є формування соціальної, психологічної та професійної готовності адекватного осмислення, поведінки і превентивної діяльності в надзвичайних ситуаціях. Провідна роль у формуванні ментального патерну безпеки належить системі освіти в інтересах сталого розвитку. Знання про конституювання ментальних структур безпеки може бути використано як концептуальна основа модернізації освіти в інтересах сталого і безпечного людського розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Glebova, N. I. "Формування культури суспільної довіри: освітній вимір." Grani 19, no. 1 (December 25, 2015): 92–98. http://dx.doi.org/10.15421/1716017.

Full text

Abstract:

В статті розглядається соціокультурна місія освіти як чинника формування суспільної злагоди, громадянської консолідації українського суспільства в контексті неоднозначних впливів ринкових відносин на світоглядні і життєві орієнтації сучасної людини. Аналізуються сучасні теоретичні концепти суспільної довіри як моделі раціоналізації людських взаємин, соціальної поведінки, досягнення соціальної спільності суб’єктів соціального розвитку та досягнення сталого соціального порядку. Обґрунтовується роль освіти як інтегруючої компоненти духовної культури сучасного суспільства та засобу реалізації потенціалу особистості на засадах суспільної взаємодопомоги. Відстежуються соціально-історична специфіка міждисциплінарних моделей застосування освітніх засобів уникнення надлишкової соціальної напруги та відтворення культури суспільної довіри в умовах ціннісних трансформацій сучасного українського соціуму і ризиків, пов’язаних з дефіцитом ринкової культури, що торкаються всіх рівнів людської свідомості: знань, практичного досвіду, навичок, умінь. Обґрунтовується необхідність залучення педагогічних практик до формування соціальної довіри, як визначеної системи соціальних взаємин, що дозволяє встановлювати і забезпечувати якість соціальних зв’язків з опорою на ефективне використання соціального капіталу, яким є освіта. Визначаються освітні чинники формування атмосфери довіри в суспільстві як засобу розширення можливостей розвитку здібностей особистості, її повноцінної адаптації до правил ринкових взаємин і формування ринкової культури особистості, як запобіжника розбалансування суспільної довіри в українському соціумі. Розглядаються засадничі принципи функціонування інституту освіти в якості навчально-практичної суспільної лабораторії з формування, закріплення, відтворення і регулювання продуктивних форм відносин між членами суспільства шляхом вироблення ефективних зразків, еталонів, моделей суспільної поведінки та його впливи на механізми формування рольової структури індивіда в соціумі на засадах забезпечення згуртованості, взаємозалежності та взаємовідповідності членів оновлюваного українського суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Грицаєнко, П. М. "Умови можливості прогнозування людської поведінки за допомогою логічного аналізу діяльності." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 58 (2003): 50.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Грицаєнко, П. М. "Умови можливості прогнозування людської поведінки за допомогою логічного аналізу діяльності." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 58 (2003): 50.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Пилипишин, П. Б. "ПРОБЛЕМА ІНДИВІДУАЛІЗМУ У ДОФІЛОСОФСЬКОМУ ПЕРІОДІ АНТИЧНОСТІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ПІДХІД." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 121–24. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.86.

Full text

Abstract:

У статті досліджується дофілософський період Античності, який характеризувався чіткою детермінацією людської поведінки, адже вважалося, що людська істота не має власної долі, оскільки існує безособова сила -доля. Тому щастя чи нещастя, успіх чи поразка не залежать від етичної сторони її вчинків, адже її дії, бажання визначаються механічно, а сам індивід не є мислячою, діяльною істотою. Встановлено, що людина не була відокремлена у дофілософській традиції як «одинична» категорія, оскільки цілковито підпорядковувалася домінуванню категорії «загального», що характерно для космоцентричної парадигми. Акцентується увага на тому, що гомерівський епос здійснив своєрідну революцію у суспільній свідомості античних громадян, адже завдяки йому відбулося вивільнення індивідуальної свідомості з колективної. «Відкриття» індивіда відбувалося спершу у гомерівському епосі, однак це дало поштовх до усвідомлення свого «я» у філософії права і звичайній людині, а не лише гомерівському герою. В межах цієї інтерпретації склалося твердження початку справедливості, законності і полісного життя. Формулюється висновок про те, що в епосі можна віднайти філософсько-правові ідеї, які стали основою подальшого розвитку індивідуалізму. До них належать епічні герої, наділені особистісними рисами; герой може діяти з урахуванням власних інтересів, ставлячи перед собою власні цілі, тобто він здатний до самовизначення, в тому числі правового; усвідомлення зумовленості своєї долі надає герою можливість власного правового вибору; відокремлення категорії «одиничного» у структурі особистості; герой завжди мислиться в однині, що є підтвердженням його індивідуальності; правові вчинки людини індивідуально-мотивовані; ідея вольової участі у здійсненні свого призначення; героїзм - це драматичний шлях боротьби за самобутність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Шутяк, Ирина, and Лиля Ткач. "МАНИПУЛЯЦИИ КАК НЕОТЪЕМЛЕМАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ДЕЛОВОГО ОБЩЕНИЯ." SWorldJournal, no. 06-04 (December 30, 2018): 140–44. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2020-06-04-094.

Full text

Abstract:

В роботі розглянуто один з різновидів психологічного та соціального впливу на людство та один із найцікавіших видів людської поведінки – маніпуляції, які, безперечно, є невід'ємною частиною соціальної культури спілкування. Необізнаній людині дуже важко р

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Шутяк, Ирина, and Лиля Ткач. "МАНИПУЛЯЦИИ КАК НЕОТЪЕМЛЕМАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ДЕЛОВОГО ОБЩЕНИЯ." SWorldJournal, no. 06-04 (December 30, 2018): 140–44. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-06-04-094.

Full text

Abstract:

В роботі розглянуто один з різновидів психологічного та соціального впливу на людство та один із найцікавіших видів людської поведінки – маніпуляції, які, безперечно, є невід'ємною частиною соціальної культури спілкування. Необізнаній людині дуже важко р

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Нестеренко, П. О. "Потяг до безсмертя Осіріс у людському бутті." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.954.

Full text

Abstract:

Проблема смерті та безсмертя особистості особливо актуальна та гостро постає у сучасному українському суспільстві у зв’язку з трагічними розстрілами на Майдані (Небесна Сотня) та тисячами вбитих молодих українських військових у зоні АТО. Ця робота присвячена відповіді на ключове філософське питання людського буття: чому людина шукає та хоче безсмертя? У статті розглянута психоаналітична структура особистості та проблема смерті і безсмертя у праці З. Фройда «Ми і смерть». За З. Фройдом, людська особистість (психіка) складається з трьох структур: Ід (Воно), Его (Я) та Супер-Его (Над-Я). Ід співвідноситься з підсвідомістю, Его – зі свідомістю, СуперЕго – моральний регулятор поведінки, який контролює роботу Его і оберігає його від панування Ід за допомогою двох підструктур Над-Я: его-ідеалу та совісті. У праці «Ми і смерть» З. Фройд розглядає філогенетичний розвиток уявлень про смерть та її природу. У первісної людини, окрім кровожерливості до чужаків, була також любов до близьких людей, і саме смерть близької людини, друга чи кровного родича сприймалася первісною людиною дуже боляче та трагічно. У зв’язку з цим первісна людина починала часто наділяти померлих не тільки добрими і хорошими якостями, але і боятися їх, асоціюючи з лихими та небезпечними духами тощо. Це пояснюється тим, що смерть близьких людей була тією ситуацією для первісної людини, коли хороші та негативні «уявлення про смерть змикалися і вступали між собою в конфлікт» [6]. На основі праці З. Фройда «Ми і смерть» як методологічної основи у статті вперше запропоновано авторську концепцію про потяг до безсмертя – Осіріс, яка продовжує вчення З. Фройда про існування двох вроджених інстинктів, таких як: Ерос (інстинкт життя) та Танатос (інстинкт смерті). Суть ідеї полягає в тому, що первісна людина так боялася і не хотіла помирати, що в якийсь момент філогенетичного розвитку людства у первісної людини виник потяг до безсмертя Осіріс. Він проявився в тому, що люди почали вірити в основну заповідь всіх релігій світу – «не вбивай». Пошук безсмертя закладений у людину природою або Творцем. Осіріс – це вроджений потяг, програма поведінки, яка проявляється в бутті людини у бажанні жити вічно та залишатися при цьому особистістю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Завацький, Вадим. "Соціально-психологічні складові антиципації особистості та прогнозування її поведінки." Збірник наукових праць: психологія, no. 22 (December 10, 2018): 49–55. http://dx.doi.org/10.15330/psp.22.49-55.

Full text

Abstract:

В статті розкрито соціально-психологічні складові життєвої антиципації особистості та особливості прогнозування її поведінки. Показано, що антиципація має загальне значення для регуляції будь-яких різновидів людської активності та має цілий ряд закономірностей, інваріантних відносно конкретного змісту активності особистості, її копінг-поведінки. До важливих особистісних ресурсів автор відносить: адекватну «Я-концепцію», позитивну самооцінку, низький рівень нейротизму, високу нервово-психічну стійкість, інтернальний локус контролю, оптимістичний світогляд, емпатійний потенціал, афіліативну тенденцію та ін. Саме завдяки власному інтелекту, когнітивним здібностям виробляється здатність поєднати свої прогностичні та поведінкові стратегії заради успішної життєдіяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Чернікова, І. Д. "ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 371–80. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-371-380.

Full text

Abstract:

Гуманітарна культура пов'язана з пізнанням і освоєнням людиною інтелектуальних і духовних феноменів, що сприяють подальшому розвитку її як особистості і інтеграції в людське співтовариство. Гуманітарна культура особистості не є застиглим утворенням, вона формується і постійно поновлюється в певному проблемному полі людської діяльності. Гуманітарна культура входить в поняття професійної культури, забезпечуючи її гуманітарну складову так само, як професійна культура входить в поняття гуманітарної як установка людини на творчу, соціально відповідальну професійну діяльність. У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної культури у студентів університету технічного профілю. Виявлений гуманітарний потенціал в змісті технічної освіти, який сприяє розвитку компонентів гуманітарної культури, враховує базову систему цінностей (аксіологію) сучасних суспільних відносин як реалізацію дієвої формули душевної безпеки. Духовна безпека сучасного суспільства і гуманітарна культура особистості особливо актуальна, в зв'язку з тим, що матеріальна складова не тільки зумовлює духовну безпеку суспільства, культуру особистості, але і виступає необхідною умовою для розробки і впровадження більш високих технологій інноваційної спрямованості і актуальних наукових відкриттів. Створення сучасного високотехнологічного виробництва в епоху розвитку комп'ютерно-мережевих програм, впровадження в повсякденне життя людини елементів штучного інтелекту, інтенсивне застосування винаходів, пов'язаних з нанотехнологіями, електромобілями, біороботами, киборгами, безсумнівно, змінює соціальну структуру і суспільні відносини. В інформаційному суспільстві в період «перезавантаження» суспільних відносин особливо актуальним стає сигма безпеки, яка представляє собою особистість, що володіє, сучасними професійними знаннями, почуттям обов'язку, високим рівнем інтелекту самосвідомості, толерантністю, яка прагне до гармонії з природою і соціумом, де існує повага до загальноприйнятих норм поведінки, законам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Вінник, О. М. "ВПЛИВ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 167–77. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-166-177.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам правового регулювання суспільних відносин, включно зі сферою економіки, на які впливають нові загрози суспільному благополуччю (зокрема, короно вірусна пандемія, ризики цифровізації, глобальне потепління тощо). Аналізується стан зазначених відносин та їх правове регулювання. Визначаються пов’язані з цим проблеми, в тому числі збільшення кількості зловживань можливостями цифровізації (і, відповідно, порушення прав та законних інтересів учасників цифро візованих відносин), ігнорування суспільних інте-ресів (щодо необхідності забезпечення здорового і безпечного середовища для членів суспільства в умо-вах короно вірусної пандемії, значної ймовірності природних та техногенних катастроф, забруднення довкілля), посилення розшарування суспільства на багатих і бідних (в тому числі і в ракурсі цифрових можливостей), які самі по собі або в сукупності несуть значну загрозу для суспільного благополуччя.. Порушені проблеми викликані низкою факторів, частина з яких має природний характер (природ-ні катаклізми), частина – пов’язана з індустріально-інноваційним шляхом розвитку людства, що має негативний вплив на екологію та/або породжує відповідні ризики (забруднення довкілля, техногенні ка-тастрофи, ризики цифровізації та низки інновацій), інші – зумовлені людським фактором (пріоритет приватних інтересів над суспільними, ігнорування соціально відповідальної поведінки), недостатньою ефективністю державної політики, включно з правовою, та її реалізацією. Усе це свідчить про склад-ність порушених проблем і необхідність їх комплексного вирішення за участі представників низки наук (природничих, соціальних, юридичних), вжиттям комплексу заходів, включно з правовими, що передба-чають вдосконалення правового регулювання зазначених відносин шляхом закріплення низки нових прав та обов’язків (цифрових зокрема), заборони зловживати не лише правами, а й можливостями, акценту-вання правової політики держави на встановлення правил, спрямованих на запобігання нових загрозам, зменшенню їх негативних наслідків, стимулюванню критично необхідних в таких умовах видів діяльнос-ті та соціально-відповідальної поведінки учасників суспільних відносин. Ключові слова: загрози суспільному благополуччю; загрози природного характеру; загрози, пов’язані з діяльністю людини; ризики цифровізації; зловживання правами та можливостями; баланс прав та обов’язків; економіко-правова політика; вдосконалення правового регулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Polishchuk, K. O. "Необхідність та організація мети споживання в межах інформаційних технологій." Grani 18, no. 6 (April 21, 2015): 55–59. http://dx.doi.org/10.15421/1715120.

Full text

Abstract:

Кількісне збільшення інформації у цивілізованому світі другої половини ХХ початку ХХІ ст. впливає на індивідуальну свідомість людини. Це змінює всезагальний розвиток і трансформує природу людини. Агресивне пришвидчення масового виробництва в цей період починає імплікувати спосіб життя людства з усталеними маркетинговими відносинами в середині суспільства. Швидкий темп зміни класу товарів, послуг, прискорення інформаційного потоку змінює свідомість. Такі зміни викликали необхідність культурноантропологічного осмислення та аналізу нової парадигми поведінки людини розумної в умовах інформаційного хаосу. Біологічна неспеціалізованість і наявність інтелекту помістили людину в центр інформаційного простору, який живе за власними правилами. Історія філософськоантропологічної думки з давніхдавен розвивалась у закритих наукових товариствах формуючи високу культуру. Епоха Постмодерну вивела етичні, онтологічні і антропологічні питання «на вулицю». Дисонанс між теорією і практикою призводить до психологічних зрушень у свідомості цілих націй. Надлишкове захоплення здебільшого має деструктивний вплив. Стаття має на меті довести можливість організації культури споживання як особистості, так і державних інститутів. Окреслюється спроба побудови доцільних шляхів такої організації на прикладі Арістотелівського вчення про причини та трьох психічних інституціях людської свідомості за Лаканом. У дослідженні аналізуються роботи Е. Фромма, Т. Велбена, Ж. Бодрійяра та інших дослідників щодо специфіки сучасного процесу споживання. Окреслено ризики стихійного, неусвідомленого споживання товарів та інформації. Пропонується використати методологію Ж. Лакана для класифікації інформації, яку ми споживаємо. Акцентується увага на важливості визначення мети споживання. Виділено та проаналізовано соціальні інститути, здатні організувати культуру споживання. Висновками запропонована ідея сімейного виховання та самовиховання організації культури споживання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Харитонов, Євген Олегович, and Олена Іванівна Харитонова. "МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОРЕКТИВ." Часопис цивілістики, no. 44 (March 27, 2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i44.450.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються правові проблеми пристосування людства до існування в умовах пандемії та подолання пов’язаних з нею загроз. Відправною тезою дослідження є твердження, що для подолання загроз пандемії COVID-19 має не лише надання медичної допомоги, але й активні організаційні зусилля та використання механізму правового регулювання відповідних суспільних відносин. Звертається увага на те, що спроби держави приборкати пандемію шляхом обмеження контактів хворих та потенційно хворих шляхом встановлення карантину, проведення вакцинації тощо викликають не мають достатньої підтримки у суспільстві. Значна частина населення просто ігнорувала такі заходи, чому значною мірою сприяла непослідовна правова політика держави та поведінка її функціонерів. На думку авторів, використання механізму правового регулювання суспільних відносин в умовах пандемії не може бути ефективним без врахування вимог антропологічного підходу. Такий підхід дозволяє зробити поправку на «людський чинник», без чого не можуть бути успішними ні кампанії вакцинації, ні локдауни, ні інші заходи, спрямовані на подолання пандемії та її наслідків. У зв’язку з цим пропонується переглянути засади використання механізму цивільно-правового регулювання відносин в умовах COVID-19 під кутом зору антропологічного підходу (егологічної концепції права). Використовуючи антропологічний підхід, автори розглядають особливості механізму цивільно-правового регулювання особистих немайнових і майнових відносин, враховуючи, що в умовах пандемії традиційні функції цивільного права коригуються відповідно до головної мети суспільства: подолати загрози його здоров’ю, а можливо, і самому буттю. Із урахуванням того, що механізм цивільно-правого регулювання функціонує, головним чином, у сфері приватного права, досліджуються межі та характер цивільно-правового регулювання у цій сфері в умовах пандемії. Наголошується на тому, що у сфері приватного права, враховуючи, що учасники цивільних відносин можуть врегулювати договором між ними практично будь-які питання, межі «приватного» регулювання визначаються лише засадами приватного права. Засади приватного права ґрунтуються на положеннях природного права, яке є підґрунтям, своєрідною «передісторією правового регулювання». У статті доводиться, що з позицій антропологічного підходу перспективним є модернізація класичної теорії природного права у вигляді концепції «соціального натуралізму». Останній визначається як вчення, що відповідно до ідеї природної цілісності світу полягає у визнані існування соціальної природи, яка існує за своїми законами – законами соціальної природи. На підставі аналізу меж, засад і доцільності правового регулювання робиться висновок, що вони є різними для сфери приватного і публічного права, але у кожному разі мають здійснюватися з позицій антропологічного підходу (егологічної концепції) . Крім того, правове регулювання в одній та іншій сфері має здійснюватися у різний спосіб, з використанням різних форм правового впливу, наданням юридичного значення різним юридичним фактам тощо. Із урахуванням властивостей сфери приватного права мають визначатися також особливості удосконалення механізму цивільно-правового регулювання в умовах пандемії COVID-19 із наголошуванням на тій обставині, що перевага має надаватися мотивованому впливу на поведінку учасників цивільних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Комаров, Сергій. "Синтез жанрових домінант робінзонади та роману виховання у книзі Я. Мартела «Life of Pi»." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 11 (September 19, 2018): 49–59. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v11i0.2030.

Full text

Abstract:

У статті запропонований аналіз рис робінзонади та роману виховання у книзі сучасного канадського прозаїка Янна Мартеля «Life of Pi» (2001). На матеріалі тексту твору розкриваються особливості функціонування, з одного боку, мотивів ізоляції, острову, виживання, боротьби природних та цивілізаційних основ у людській свідомості, з іншого – мотивів дорослішання й формування соціальної моделі поведінки. Вказано на роль релігійних ідей у світосприйнятті героя. Акцентується змістовна єдність домінант двох класичних жанрів у романі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Dobryden, O. V. "Потенціал здоров’я людини в сучасних умовах." Grani 19, no. 4 (March 15, 2016): 45–50. http://dx.doi.org/10.15421/1716077.

Full text

Abstract:

Доводиться, що ставлення людини до власного здоров’я набуває в кожному випадку неоднакових рис під впливом соціокультурних, психологічних і фізіологічних факторів, на тлі яких з дитинства твориться світогляд, з якого випливає відповідний тип поведінки, що закріплюється завдяки засобам масової інформації та соціальним авторитетам. Встановлено, що наукові знання, які повинні не руйнувати, а посилювати могутність людини над природою, можуть трансформуватися у потужну зброю проти людства. Наголошується, що наука є нейтральною з точки зору ціннісних орієнтацій. Чи буде вона нести позитивний або негативний заряд для здоров’я людини залежить від соціокультурних маркерів конкретної історичної епохи і поведінки конкретної людини. З’ясовано, що окрім подолання економічної кризи, що потребує тривалих спільних економіко-політичних трансформацій, найважливішою і більш доступною можливістю у збереженні високих адаптаційних функцій потенціалу здоров’я на всіх рівнях є забезпечення валеологічної грамотності соціальних суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Malivskyi, Anatoly. "Метафізика Декарта як вчення про умови саморозбудови особистості." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 2 (August 20, 2020): 51–69. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.04.

Full text

Abstract:

Опонуючи дискусійній рецепції метафізики Декарта, автор зосереджується на її тлумаченні як умов особистісної самореалізації. Інтерпретація мислителя в контексті незавершеної революції Коперника прояснює чинники актуалізації належних засадин людської поведінки. У процесі звернення до приватного листування обґрунтовується правомірність а) оцінки періоду роботи над незавершеними «Правилами для керування розумом» як етапу метафізики та б) з’ясування мотивів роботи над незавершеним ним текстом. Аналіз спадщини Декарта як осмислення умов розбудови особистості увиразнює її змістовну спорідненість із вченням Канта. Йдеться насамперед про межі людського знання як передумову свободи, а також про принципову відмінність знань людини та зовнішніх речей. Глибоке знайомство з метафізикою Декарта свідчить про її дистанціювання від науки та релігії та його розважливе ставлення до ідеї абсолютизації мислення. А оскільки усвідомлення метафізичності людської природи зумовлює звертання Декарта до мистецтва, то подальші перспективи дослідження автор пов’язує з вивченням його ролі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Щерба, О. І. "Суспільство споживання та консюмеризм – нові тенденції та виклики для України." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 85–92. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.965.

Full text

Abstract:

У статті розкривається зміст феноменів суспільства споживання, консюмеризму й споживацтва, а також відповідних ним понять. Виокремлюються нові тенденції споживання, які є противагою явищу надмірного споживання, здійснюється аналіз їхнього розвитку в українському суспільстві. Розглядається науковий доробок з обраної автором проблематики, зокрема роботи таких класиків соціології, як Е. Фромм, Т. Веблен, Ж. Бодрійяр, З. Бауман, Дж. Рітцер та інші, а також таких сучасних дослідників, як Е. Кежель, В. Ватроба, Я. Шмид, С. Ільїних, В. Ільїн, Ф. Билок та інші, в тому числі сучасних українських учених М. Шульги, В. Мандибури, Я. Зоськи, В. Лапіної, В. Торяника. Наголошується на тому, що поряд із розвитком масової культури, прогресом глобалізації відбулися зміни в моделях споживання, моді й смаках споживачів. Зазначається, що таким чином була створена нова модель трактування споживання як самоцілі, а не лише як способу задоволення людських потреб. Підкреслюється, що в сучасному суспільстві найважливішою метою людини стає споживання, воно використовується для створення індивідуальної ідентичності. Здійснюється теоретичне розмежування змісту таких понять, як «суспільство споживання», «консюмеризм», «споживацтво», «споживче життя», «креативний консюмеризм». Обґрунтовується, що поняття «консюмеризм» вужче, ніж поняття «суспільство споживання», що феномен консюмеризму є найхарактернішою рисою суспільства споживання. Нагоошується на тому, що рух, спрямований на захист прав споживачів, є політичним консюмеризмом, як це визнано в зарубіжній соціології. Аналізуються нові тенденції в поведінці покупців товарів і послуг, що є противагою явищу надмірного споживання, а саме: політичний консюмеризм, етичний консюмеризм, екологічний консюмеризм, дематеріалізація споживання, обмеження споживання, спільне споживання та споживчі бойкоти. Доводиться зростальне значення в українському суспільстві моделей поведінки, пов’язаних зі зменшенням споживання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Панченко, Олег, Анастасія Кабанцева, and Ірина Сердюк. "ПОТРЕБА ОСОБИСТОСТ І В ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 210–22. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-210-222.

Full text

Abstract:

Поняття “потреба” в сучасних умовах стало тим безперечно престижним, позитивним, необхідним, що створює умови для вдосконалення та розвитку людини. У процесі життєдіяльності відбулася істотна транс- формація інформаційного суспільства, демінімізувалась структура бажань і потягів, які включають в себе значно ширший діапазон потреб сучасної лю- дини, тому виникла нагальна потреба удосконалення концепції відносно запиту сьогодення. Представлено модернізовану піраміду людських потреб А. Маслоу, відповідно до якої сім основних рівнів потреб утворюють ієрар- хічну структуру, яка як домінанта визначає поведінку людини. Зазначено, що потреба бути в безпеці одна з основних і належить до рівня життєво важливих. Потреба у різних видах і формах безпеки існує на всіх етапах розвитку людства, однак саме в умовах турбулентного розвитку ін- формаційних технологій та постійного інформаційно-психологічного впли- ву на особистість, суспільство і державу, потреба в інформаційній безпеці набуває статус національної ідеї. Беручи до уваги темп сучасного життя і техногенного розвитку, життєві потреби сучасної людини суттєво змінилися і розширилися, зріс попит на безпечну життєдіяльність та інформаційно-психологічний комфорт задля особистісної реалізації в умовах турбулентного розвитку, інформаційного навалу та несистемного суспільного хаосу. Сформульовано визначення по- няття інформаційна безпека — це стан інформаційного середовища, який забезпечує задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційних від- носин, безпеку інформації та захист самих суб’єктів від негативного інфор- маційного впливу. Визначальним у задоволенні інформаційних потреб особистості є отри- мання достовірної, всеоб’ємної, порівняльної інформації, що може стати під- ґрунтям єдиного вірного рішення. Отже, збереження інформаційної безпеки людини, її психологічного здоров’я, пошук ефективних методів вирішення означеної проблеми є важливим і актуальним питанням державної інформа- ційної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Зарадюк, Зоряна Валентинівна. "МОТИВАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 135–42. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/19.

Full text

Abstract:

У статті досліджено підходи та поняття механізму індивідуальної злочинної поведінки, а також визначено його склад. Розглянуто питання мотиву та мотиваційної сфери правопорушників Державної кримінально-виконавчої служби України. Визначено класифікацію мотивів індивідуальної злочинної поведінки працівників установ виконання покарань. Зокрема, до загально-кримінальних мотивів автор відносить: мотиви самоствердження, які ґрунтуються на особистісних потребах у самоактуалізації й повазі; захисні мотиви, які є універсальними для значного сегменту людської активності, в тому числі і злочинної; мотиви заміщення, які в науці зазвичай пов’язуються із зсувом об’єкту впливу, перенесенням дії з недоступного об’єкту на доступний; та насильницько-патологічні (садистські), які зустрічаються вкрай рідко та мають місце в окремих випадках перевищення влади. До службових мотивів автор включає так звані «ідейні», які полягають у вчиненні злочину персоналом УВП заради деякої «благої мети»; кар’єрного зростання, які є різновидами мотивів самоствердження, формування та реалізація яких пов’язується зі сферою службової діяльності; та нігілістичні, з яких службові особи вчиняють здебільшого службове підроблення або допускають службову недбалість. І нарешті до змішаних мотивів автор відносить мотиви адаптації, які мають в своїй основі потребу в забезпеченні безпеки, часто поєднану з користю або ж нігілізмом; мотиви домінування, в яких відбувається поєднання агресивно-насильницьких спонукань та прагнення до самоствердження, самоактуалізації; та конформістські, в підґрунті яких знаходиться потреба у забезпеченні соціальної безпеки та приналежності. Також зазначено відносні типи мотивації злочинів у сфері службової діяльності персоналу кримінально-виконавчої служби. Автор дійшла висновку, що об’єктом запобіжного впливу на індивідуальному рівні мають бути як мотиви, так і мотивація, мотиваційні стани особистості, та метою індивідуальних запобіжних заходів має бути переривання мотивації злочинної поведінки, попередження її появи через специфічні методики особистісної діагностики, відомчого контролю й сприяння в усуненні зовнішніх предметів-стимулів кримінальної активності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Петрів, Андрій. "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «ПАТРІОТИЧНІ ІДЕАЛИ СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ЗАКЛАДІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ»." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 10(104) (December 28, 2020): 218–26. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/218-226.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність поняття «патріотичні ідеали студентів аграрних закладів фахової передвищої освіти», указується, що ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки, що випливає із розуміння мети життя й залежить від ціннісно-смислової сфери особистості. Зауважується, що патріотичні ідеали студентів є інтегративним психологічним утворенням, що охоплює різні сфери особистості і складаються з когнітивного, мотиваційного, емоційно-ціннісного і діяльнісно-поведінкового компонентів. Звертається увага на те, що студенти аграрних закладів фахової передвищої освіти є специфічною соціально-професійною групою, від діяльності якої залежить стан навколишнього природнього середовища.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Корчак, Ірина Миколаївна. "ВПЛИВ УЯВЛЕННЯ НА ПУБЛІЧНИЙ КОНФЛІКТ." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 61–70. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-61-70.

Full text

Abstract:

Вплив людських уявлень на сприйняття ситуації, проблеми, дії, яка викликає дію, що виливається всупереч інтересам і цілям інших людей, груп людей та призводить до конфлікту, а у подальшому до “публічного кон- флікту”. З розвитком інформаційного суспільства та інформаційних технологій, продуктом яких є інформація і знання, що стали інструментом при здійс- ненні вибору, вибору поведінки при виникненні та розв’язанні конфліктів. Інформація і знання сприяють формуванню ставлення суб’єкта конфлікту до об’єкта конфлікту. Саме володіння інформацією про об’єкт конфлікту та знання, зазвичай, визначають, яку стратегію поведінки вибере людина в кон- кретному конфлікті. Індивідуальний і колективний життєвий досвід дає ре- цепти оптимальної поведінки в конфліктах. Освіта й виховання індивіда, що ґрунтуються на отриманій освіті, може впливати на створення уявлень індивіда, які впливатимуть на прийняття рішень та обрання поведінки в різних ситуаціях, що будуть впливати на конфліктність — народження та розв’язання чи запобігання конфлікту. Тому важливо зробити освіту загальнодоступною, орієнтованою на інте- реси людей з урахуванням міжнародного права і принципу багатосторонніх відносин. Такі цілі розроблені і задекларовані в Цілях тисячоліття. Задекларовані Цілі тисячоліття мають досягти мети отримання та вико- ристання знань, вироблених та накопичених людством з вільним доступом до джерел інформації та її використання. Інформаційні комунікативні техно- логії дають можливість реалізовувати права і свободи людини, верховенства права, громадянського суспільства, та “можуть дати людству спосіб, яким вони можуть змінити діяльність, взаємини і життя людей і, отже, зміцнити впевненість у майбутньому” [7, р. 5], чим значно зменшать розвиток необ- ґрунтованих уявлень та сприятимуть запобіганню конфліктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Кириленко, К. М. "ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕМАРКАЦІЮ ПОНЯТЬ «КАРТИНА СВІТУ», «СВІТОГЛЯД» ТА «ОБРАЗ СВІТУ»." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 9–13. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.940.

Full text

Abstract:

Кириленко К. М. До питання про демаркацію понять «картина світу», «світогляд» та «образ світу». - Стаття. У статті з урахуванням традицій вітчизняного наукового обігу аналізуються та розмежовуються поняття «картина світу», «внутрішня картина світу», «образ світу», «світогляд», які функціонують як синонімічні терміни для позначення уявлень людини про навколишню дійсність та визначення розуміння нею свого місця і призначення у ній. Розрізнення цих понять є нагальним завданням для наукового співтовариства, оскільки термінологічна синонімія ускладнює порозуміння та позбавляє наукові дослідження чіткості формулювань. Поняття «картина світу» висвітлюється як таке, що фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи, охоплює собою велике коло когерентних поглядів і переконань та є підґрунтям формування аксіологічних регуляторів і мотиваторів поведінки окремих особистостей. Картина світу як вона втілюється на рівні окремої людської особистості, яка формує своє розуміння світу на основі власних та здобутих в готовому вигляді знань, усвідомлених та позасвідомих чинників, визначається терміном «внутрішня картина світу». Термін «образ світу» використовується для позначення формування «картини світу» на особистіс- ному рівні, ним фіксується усвідомлена її особистісна репрезентація. Терміном «світогляд» позначається система уявлень людини про світ та її особисте місце в ньому, у якій важливим складником структури є ціннісно-мотиваційні регулятори людської поведінки. Поняття «картина світу» фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи та є неперсоніфікованим утворенням, хоча й таким, що існує на особистісному рівні. Поняття «світогляд» позначає ті погляди і переконання, які є особистісним надбанням, хоча й таким, що екстрапольоване та тісно пов’язане із онтологічними, гносеологічними вимірами людського буття у певному соціокультурному середовищі. Демаркація визначених понять є шляхом до повноти розуміння тем та проблем, які ними позначаються, що є важливим завданням гуманітарних студій ХХІ ст. у контексті окреслення вихідних підвалин сучасної синергетично-еволюційної картини світ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj, and L. V. Ribun. "Екологічна парадигма економічної компаративістики ХХІ століття." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 4 (April 25, 2019): 7–10. http://dx.doi.org/10.15421/40290401.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, оскільки необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем із позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано потребу виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Проаналізовано концепцію сталого розвитку та особливості еколого-економічних інструментів у розвинутих країнах. Підкреслено важливість формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості та культури, екологічної відповідальності, в утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів і посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізація економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядається сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Обґрунтовано екологічну парадигму економічної компаративістики ХХІ ст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Авер’янова, Ніна. "ХУДОЖНЄ КІНО У КОНТЕКСТІ ДЕКОНФЛІКТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 239–43. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-48.

Full text

Abstract:

Конфлікти відіграють надзвичайно важливу роль як у житті окремої людини, так і в бутті суспільства в цілому. Розв’язання будь-яких конфліктів потребує глибокого осмислення природи їхнього виникнення та динаміки перебігу. У працях зарубіжних і вітчизняних авторів конфлікт розглядається і як руйнівна сила, і як спосіб вирішення накопичених суперечностей у процесах взаємодії різних суб’єктів (індивідуальних, колективних). Конфлікт потрібно розглядати як один з видів соціальної взаємодії, учасниками якої можуть бути окремі індивіди, людські угруповання, організації, установи, суспільства, країни, держави тощо. Твори мистецтва, художньо зображаючи явища конфліктів і їхню суть, впливають на емоції людини та формують у неї ставлення до конфліктів, а також специфіку поведінки людини в конфліктних ситуаціях. Оскільки кіно є одним з найпопулярніших видів мистецтва сучасності, об'єднуючим творчість і виробництво, то саме кіно можна активно задіяти у процеси деконфліктизації українського суспільства. Кіно – засіб культури, освіти і пропаганди, воно наймасовіше з усіх видів мистецтв і саме в ньому об’єднані різні комунікативні системи. Окрім цього кіно відіграє значну роль у таких сферах суспільного життя як розваги, наука та політика. Художнє кіно змушує глядача ідентифікувати себе з героями фільму і активно включати їхні ідеали, принципи, спосіб поведінки і мислення у своє реальне життя, тобто, зважаючи на тематику і сюжет фільму, художнє кіно може сприяти або підвищенню рівня конфліктних ситуацій у соціумі, або їхній нівеляції. Для зниження рівня конфліктності в українському соціумі варто зменшити кількість фільмів, що містять відверті покази насильства, криваві сцени та масштабні плани терору; необхідно збільшувати кількість якісних фільмів українського виробництва патріотичного спрямування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Попик, Олег. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛЮДСЬКОЇ ЕКОДЕСТРУКТИВНОСТІ: «TEDEUM VITE» ЧИ КОЛЕКТИВНЕ «МОРТІДО»." Psychological Prospects Journal, no. 37 (June 15, 2021): 202–13. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-202-213.

Full text

Abstract:

Метою представленого дослідження є спроба осмислення екодеструктивної діяльності людини крізь призму досягнень психологічної науки. Зокрема, витоки людської екодеструктивності запропоновано шукати у потязі до руйнування, що визначено як мортідо. Методами дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених з питань психологічних витоків деструктивності та агресії, в т.ч. у ставленні до навколишнього середовища. Результати. На основі екстраполяції даних щодо причин міжособистісної агресивної поведінки, сформовано висновки, що деструктивність у ставленні до навколишнього середовища може виявлятися більш наявно, коли вона є прихованою за ширмою інституцій, тобто реалізуватися деперсоніфіковано, за умови, що довкілля посідає роль «об’єкта». Визначено, що об’єктивізація довкілля, деперсоніфікація в питаннях управління довкіллям, а також завуалювання загрозливих наслідків екодеструктивних проявів постають основними психологічними чинниками, що становлять підґрунтя метафізики антропогенної діяльності. Деструктивність розглянуто через руйнування, як глибоко екзестенційний процес, що характеризує й супроводжує буття людини, а також через категорію свободи. Визначено, що свобода детермінувала дебіологізацію людини та створила певний емоційний вакуум, відчуття порожнечі та втраченого минулого, і цей травматичний досвід в еволюційному вимірі призвів до формування не тільки аутодеструктивності, але й потягу до руйнування середовища свого існування. Запропоновані інструменти скорочення екодеструктивних впливів, зокрема самокорекція й самоусвідомлення в процесі реалізації управлінських рішень, як атрибут персоніфікації в питаннях управління якістю довкілля. Висновки. Виявлено, що антропогенний вплив є деструктивним в тому випадку, коли ця діяльність невиправдана або ж нелімітована, тобто порушує природний фон чи усталені механізми саморегуляції і підтримки гомеостазу в екосистемах, саме тому важливою є демаркація предметного поля й окреслення перспектив мінімізації екодеструктивних проявів виключно через усвідомлення психологічних механізмів, що лежать в основі невиправданого руйнування людиною себе та середовища свого існування, а не будь-якої діяльності, що може мати певний вплив на стан довкілля.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Yosypenko, Oxana, and Andriy Dondiuk. "П. Бурдьє – читач Л. Вітгенштайна або вплив концепту правила на теорію габітусу." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (December 18, 2020): 86–99. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.05.

Full text

Abstract:

У статті здійснено порівняльний аналіз рефлексій Вітгенштайна проблеми «дії за правилом» і спроб Бурдьє пояснити регулярні соціальні поведінки, які не піддаються безпосередній регламентації, за допомогою понять габітусу і практичного глузду. Виявлена відмінність контекстів, в яких розвиваються рефлексії обох авторів, ідентифіковані їхні головні опоненти: якщо Вітгенштайн критикує інтелектуалістське і механістичне розуміння правила, Бурдьє полемізує з методологічним обʼєктивізмом (структуралізм) і субʼєктивізмом (феноменологічна соціологія) в соціальних науках. Встановлено, що спільним для обох авторів демаршем у спробах уникнути апорій розуміння людської впорядкованої дії стає перенесення проблеми дії за правилом з теоретичної площини в площину практичну. Головна відмінність їхніх підходів і концептів зумовлена тим, що думки Вітгенштайна розгортаються в концептуальній площині, тоді як Бурдьє аналізує конкретні соціально-історичні феномени і виробляє необхідну для цього термінологію й методологію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Kuzenko, Оlexandra, and Kateryna Lysenko-Gelembiuk. "Формування соціальної компетентності особистості в період дошкільного дитинства." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 127–33. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.127-133.

Full text

Abstract:

Оновлення змісту дошкільної освіти в умовах демократизації та духовного відро-дження українського суспільства актуалізує необхідність забезпечення сприятливих умов для соціального розвитку та самовдосконалення особистості, починаючи з дошкільного віку. Результати аналізу психолого-педагогічних досліджень дозволяють визначити напря¬ми соціалізації дитини дошкільного віку провідне місце, серед яких належить: 1) забез¬печенню адаптації дитини до соціального середовища, введення дитини в світ людських взаємин, формування у дітей відкритості до суспільства; 2) сприянню динаміці і розвитку самоусвідомлення, що дозволить дитині змінювати уявлення про себе і ставлення до себе у процесі життєдіяльності, формування готовності до сприймання соціальної інформації, виховання навичок соціальної поведінки; 3) формуванню в дитини життєвої позиції, допомога у самореалізації в суспільстві. Передусім це стосується виховання усвідомленого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначається зв’язками з іншими людьми, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Імас, Євгеній. "Кіберспорт як соціально-спортивне явище в умовах сучасного розвитку інформаційного суспільства." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 20, 2021): 13–17. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.13-17.

Full text

Abstract:

Анотація. Існування електронного спорту як соціального феномену і його динамічний розвиток на сьогодні ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність правового регулювання, профілактику захворювань, формування рухової активності гравців, роботу з подолання адиктивної поведінки (якщо це має місце), створення раціональної системи підготовки і змагань кіберспортсменів. Мета. На основі методологічного і філософського підходів розглянути кіберспорт як соціальне явище, виявити його характерні риси для формування стійких відносин в інформаційному просторі. Методи. Аналіз і синтез, порівняння, систематизація, узагальнення. Результати. Кіберспорт – унікальне соціально-спортивне явище, що розвивається за своїми законами. Він безпосередньо пов’язаний з різними сферами людської діяльності, має свої специфічні риси, що дозволяють розглядати його як самостійний динамічний напрям. Стан і розвиток кіберспорту в сучасному суспільстві свідчить, що він міцно зайняв свої позиції серед безлічі сфер діяльності людини. Ключові слова: кіберспорт, кіберспортсмени, віртуальні ігри.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Братусь, Іван, Зоряна Свердлик, and Анна Гунька. "РЕАЛІЗМ АБСУРДУ ТА АБСУРД РЕАЛІЗМУ В П’ЄСАХ «СТАРШИЙ СИН» ОЛЕКСАНДРА ВАМПІЛОВА ТА «ЧЕКАЮЧИ НА ҐОДО» СЕМЮЕЛЯ БЕКЕТА." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-14.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються дві п’єси – «Старший син» Олександра Вампілова та «Чекаючи на Ґодо» Семюеля Бекета. Кожна з них аналізується окремо та в співставленні. Основним критерієм аналізу виступає баланс в них абсурдності та реалізму. Доводиться, що авторам п’єс вдалося творчо органічно осмислити дійсність як дивовижний механізм взаємодії безлічі складних факторів, що часто не піддаються логічному поясненню та мають свою власну аутентичну природу. Творчість Олександра Вампілова відштовхувалася від «радянських реалій», проте не містить «ідеологічного замовлення». В свою чергу Семюель Бекет презентує «західний погляд на життя», він відтворює актуальні для тогочасного світу проблеми «пошуку себе». В статті ми торкаємося філософських, культурологічних, економічних, моральних та інших аспектів поведінки «ліричних героїв» творів вищеназваних письменників. Основна увага приділяється неможливості усунути невпорядкованість буття головних героїв традиційними шляхами. Авторам п’єс вдалося глибше зануритись в розуміння людської природи та здійснити літературне втілення відповідної «філософії життя».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Шаповал, Іванна. "ЗРІЛІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ІНТЕГРАЛЬНА ЗДІБНІСТЬ : ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ." Психологія: реальність і перспективи, no. 16 (July 1, 2021): 221–28. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.204.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовується розуміння феномену особистісної зрілості як інтегральної здібності, яка забезпечує особистості можливість реалізовувати вибір напрямів і способів здійснення власної активності відповідно до об’єктивних умов на основі суб’єктивних критеріїв. Наводяться висновки теоретико-логічного аналізу наукових підходів щодо сутності та психологічної природи феномену особистісної зрілості: з’ясовано концептуальну різноплановість та відсутність однозначного трактування. Представлено авторське розуміння сутності зрілості особистості як інтегральної властивості, що зумовлює її здатність здійснювати вибір змісту і способів активності відповідно до об’єктивних вимог ситуації на основі власних суб’єктивних критеріїв. Це виявляється у здатності особистості до мотивованої саморегуляції ефективної поведінки, збереження самоідентичності, забезпечення особистісного потенціалу, організації умов життя та реалізації особистісного зростання. Визначено психологічний механізм формування особистісної зрілості через закріплення в індивіді системи здібностей, що функціонують у певній діяльності, яка забезпечує оволодіння предметами матеріальної і духовної культури, в яких втілено людські здібності. Здійснено теоретико-методологічний аналіз категорії здібності з точки зору діалектики загального, особливого та одиничного у проявах психічного. Визначено психологічну природу особистісної зрілості в широкому науково-теоретичному сенсі (на рівні загального), її специфічні характеристики в контексті актуальних ситуацій життєдіяльності (на рівні особливого) та закономірності формування індивідуальної конфігурації в межах психологічного простору особистості (на рівні одиничного).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Людська поведінка'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles