Journal articles on the topic 'Локальна історія'

У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.

Як відомо, найбільш поширеною формою алергічних реакцій є так звана IgE-опосередкована гіперчутливість, що, за даними різних авторів, зустрічається у 25 % населення індустріально розвинених країн [1].Як відомо, метод алергенспецифічної імунотерапії (ASIT) включає в себе повторне введення сенсибілізуючого алергену, зазвичай шляхом підшкірної ін’єкції або, як було запропонованого нещодавно, сублінг-вально [8].Деякі останні дослідження підтверджують роль дендритних клітин в індукції певної популяції CD4+ Т-лімфоцитів, здатних у великій кількості продукувати IL-10, що в сучасній літературі позначаються терміном «Т-регуляторні клітини» (Treg1) із фенотипом і функціональними властивостями Т-лімфоцитів-хелперів. На думку багатьох авторів, поява цієї популяції регуляторних клітин, мабуть, і є основним позитивним результатом при проведенні ASIT [15]. Однак така антигенна презентація причинного антигена незрілими дендритними клітинами викликає посилення продукції IL-10 Treg1 клітинами, що зрештою з часом призводить до ослаблення алергічної запальної реакції. Недавні клінічні випробування ASIT показали, що збільшення концентрації IL-10 може бути пов’язане з безпосереднім синтезом даного цитокіну іншими антигенпрезентуючими клітинами (В-лімфоцитами, моноцитами і макрофагами) і формуванням на цьому фоні генерації IL-10-секретуючих Treg1 клітин [16].Було встановлено, що Treg1 клітини у відповідь на вплив алергенів кліщів домашнього пилу або пилку берези на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів виробляють IL-10 і TGF-β. Ці субкласи регуляторних клітин були позначені як Th3-клітини. Treg1 клітини, індуковані активацією Toll-like рецепторів, здатні продукувати в основному IL-10 із невеликою кількістю IFN-γ, а Treg1 клітини, індуковані алергенами отрути перетинчастокрилих, у відповідь на проведену ASIT переважно виробляють IL-10 [19]. Таким чином, виявилося, що множинні Treg1 клітини неоднорідні й залежно від впливу мікрооточення здатні продукувати різні комбінації цитокінів.На той час як більш ранні дослідження вказували на перехід від Th2-типу системного клітинного відповіді до Th1-відповіді у хворих у пізній стадії алергічної реакції в шкірі та слизових оболонках, більшість сучасних досліджень вказує на те, що ASIT алергенами пилку рослин призводить до збільшення в слизовій оболонці периферичних Treg1 клітин, здатних синтезувати IL-10 і TGF-β. При цьому локальна присутність CD4+ CD25+ Treg1 клітин в назальному епітелії та збільшення їх кількості після проведеної ASIT безпосередньо підтверджують роль цих клітин в індукції та підтримці алергенспецифічної толерантності. При цьому збільшення кількості цих клітин корелює з клінічною ефективністю проведеної ASIT і зменшенням сезонного алергічного запалення [20].На підставі вищевикладеного ключова роль у формуванні імунологічної толерантності при проведенні ASIT відводиться IL-10, ключовому цитокіну, здатному регулювати синтез антигенспецифічних IgG і IgE. При цьому IL-10 залишається потужним імуносупресивним фактором для вироблення як загального, так і алергенспецифічного IgE. Високі концентрації IL-10 призводять до системного підвищення рівня виробництва плазматичними клітинами імуноглобулінів класу G4 (IgG4). Таким чином, IL-10 здатний не тільки індукувати Т-клітинну імунологічну толерантність, але й регулювати формування специфічного ізотипу плазматичних клітин зі зміною профілю високоспецифічної відповіді на алерген з IgE-залежної на IgG4-домінуючу імунологічну відповідь.Було відзначено, що в процесі проведення ASIT у пацієнтів із проявом алергії на антигени кліща домаш-нього пилу протягом 70 днів після терапії спостерігалося значне збільшення вмісту в сироватці IgА і IgG4, що збігається за часом із підвищенням концентрації IL-10 і TGF-β. Це багато в чому пояснює асоціативну роль IgА і TGF-β, а також IgG4 і IL-10 у формуванні периферичної імунологічної толерантності при впливі алергенів на здорових індивідуумів. Цілком можливо, що зниження співвідношення IgE/IgG4 у процесі проведення ASIT відбиває формування клітинної девіації від алергенспецифічних Th2-клітин до Treg1 клітинної популяції.Значна частина часу при проведенні серій ASIT, ймовірно, йде на виснаження клону довгоживучих алергенспецифічних плазматичних клітин, термін служби яких може бути ще однією мішенню для проведення додаткової супутньої імуномодуляції.Спостереження за пацієнтами, які мають алергічну патологію, в Західному регіональному центрі клінічної імунології та алергології протягом 10 років показали, що кількість IgE-залежних захворювань становила 72,3 % від загальної кількості обстежених 5845 хворих. Переважна більшість пацієнтів були хворі на поліноз — 91,8 %, алергічний риносинусит — 84,7 %, атопічний дерматит — 70,2 % бронхіальну астму — 58,6 % кропив’янку — 54,8 %, інші IgE-залежні захворювання/реакції — 50,8 %. Проведення алергенспецифічної діагностики визначило необхідність застосування SIT або ASIT. На жаль, кількість тих пацієнтів, які ­отримали цей вид терапії, становила лише 5,3 %. Причин такого низького рівня застосування цього виду лікування багато, і в сучасних умовах постала необхідність більш широкого навчання лікаря-алерголога та самих пацієнтів, щоб змінити їх ставлення до використання SIT та особливо ASIT як доказового методу лікування IgE-залежних алергічних хвороб із рівнем доказовості А.

Україна – країна з тисячолітньою історією. Кожний етап розвитку від трипільців до сьогодні несе за собою важливі події, політичні особливості, економічні злети і падіння, а також культурну спадщину. За свою історію Україна боролась за незалежність від країн-сусід, доводила свою ідентичність та намагалась створити окрему державу. Від заснування Києва (482 р.) до сьогодні пройшло 1539 років, 30 з яких Україна є незалежною країною. Цілком логічно, що ці 30 років українці намагаються відновити історію держави, вживають заходів для збереження будь-яких речових, писемних пам'яток та збирають, мов з пазлів повний хронологічний історичний шлях, який пройшла Україна. Музейні надбання, виставки, бібліотеки, приватні колекції мають багато незаповнених місць і не через те, що втрачені пам’ятки та цінності не можна вже відновити. По всьому світу у музеях можна віднайти клаптики української історії, проте, рано чи пізно, але кожна реліквія, кожна пам’ятка має повернутись на Батьківщину – до України. 24 серпня 2021 року в урочистій промові до Дня Незалежності Президент Володимир Зеленський проголосив: «Ми будемо повертати не тільки своїх, ми будемо повертати своє – це історичні і культурні цінності нашої держави, що перебувають за кордоном. Ми більше ніколи і нікому не подаруємо жодний камінчик нашої історії, ми не дамо окуповувати жодну сторінку нашої історії …. ». За 30 років незалежності було здійснено безліч маленьких кроків для повернення культурних цінностей – створювались органи, започатковувались реєстри, локальні проекти займались глобальною місією – повернення історії. Проте, органи закривали, реєстри не вели, а локальні проекти так і залишались на сторінках газет. Роботи у напрямі повернення культурних цінностей дуже багато, адже фактично з нуля необхідно будувати новий орган та нормативну базу, адже наразі це питання регулює один закон, а наявний орган, який би займався пошуком та поверненням втрачених пам'яток не проводить жодних дій у цьому напрямі.

Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей. Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.

The purpose of the work. The article is devoted to the fate of Volksdeutsche women after the end of the Second World War. The focus is on the history of women in southern Ukraine, a region of Ukraine where a large part of the German population is under occupation. The historiography of the problem covers works that cover the issue of gender history in the context of the topic: Larysa Belkovets, Lyudmila Burgart, Andriy Kotlyarchuk, Maya Lutai, Olena Styazhkina and others. The sources of the study were the NKVD investigative cases against women who accepted German citizenship, eyewitness accounts, and statistics. Results and scientific novelty of the study. The circumstances and reasons why women chose the status of Volksdeutsche have been clarified. In particular, the study found that this was not always a voluntary or conscious choice: women in difficult life situations chose a survival strategy that they thought could be successful. Volksdeutsche status did not guarantee a happy life, adequate nutrition or normal living conditions for the woman and her family. He was entitled to minimal assistance, but imposed many responsibilities on the Volksdeutsche, forcing them to accept Nazi crimes against civilians and send their children to Hitler's or the German Girls' Union, where they were raised in the spirit of Nazi ideology. German women seldom took an active part in collaborationism: they seldom worked as translators, teachers for Volksdeutsche and Ukrainian schools that did not last long in the occupied territories. In the south of Ukraine, the Volksdeutsche also included ethnic Swedes – residents of the Swedish colony Staroshvedske. For the Germans of southern Ukraine in the status of Volksdeutsche, the war ended first with the forced evacuation to Germany by the Germans, and then by the forced repatriation of Soviet troops home. As a result, Volksdeutsche women were tried on charges of treason and aiding the Nazis. Women made up the majority of special settlers in Siberia, the Urals, and Kazakhstan. However, many Germans managed to avoid repatriation and remain in European countries forever without Soviet influence.Key words: local history, gender history, Volksdeutsche, World War II, NKVD. Мета роботи. Стаття присвячена долі жінок-фольксдойче після завершення Другої світової війни. В центрі уваги історії жінок Південної України, регіону України, на території якого значна частина німецького населення опинилась в окупації. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання гендерної історії в розрізі теми: Лариси Белковець, Людмили Бургарт, Андрія Котлярчука, Майї Лутай, Олени Стяжкіної та інших. Джерелами дослідження стали слідчі справи НКВС щодо жінок, котрі прийняли німецьке підданство, спогади очевидців, статистичні матеріали. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовані обставини та причини, чому жінки обирали статус фольксдойче. Зокрема в процесі дослідження з’ясовано, що це не завжди був добровільний чи усвідомлений вибір: жінки, що опинялись в складних життєвих ситуаціях, обирали стратегію виживання, яка на їхню думку могла стати успішною. Статус фольксдойче не гарантував щасливого життя, достатнього харчування чи нормальних умов проживання для жінки та її сім’ї. Він давав право на мінімальну допомогу, проте накладав на фольксдойче чимало обов’язків, змушував примирюватися із злочинами нацистів по відношенню до мирного населення та віддавати дітей в гітлерюнг чи до Союзу німецьких дівчат, де їх виховували у дусі нацистської ідеології. Німецькі жінки рідко брали активну участь у колабораціонізмі: вони зрідка працювали перекла-дачками, вчительками для фольксдойче та українських шкіл, що недовго існували на окупованій території. На Півдні України до фольксдойче зараховували також етнічних шведів – мешканців шведської колонії Старошведське. Для німців Півдня України в статусі фольксдойче війна завершилася спочатку примусовою евакуацією в Німеччину німцями, а потім примусо-вою репатріацією радянськими військами додому. В результаті на жінок-фольксдойче чекали суди із звинуваченнями у зраді та пособництві фашистам. Жінки становили більшість спецпоселенців в Сибіру, на Уралі та в Казахстані. Проте багатьом німкеням вдалось уникнути репатріації і назавжди залишитись у країнах Європи поза радянським впливом.Ключові слова: локальна історія, гендерна історія, фольксдойче, Друга світова війна, НКВС.

Стаття присвячена важли­вому питанню історії та теорії держави і права - співвідношенню понять «де-юре» та «де-факто». Особливості методологічної коре­ляції демонструються на істо­ричних прикладах імперій періодів пізньої античності та раннього середньовіччя. Філософсько-пра­вовий дискурс кореляції «де-юре» та «де-факто» криється в фунда­ментальній суперечці двох підхо­дів - чисто юридичного та чисто політологічного (політичного). Перший базується на визначенні ідеального стану справ, тоді як другий відображає реальність з усіма її відхиленнями від ідеального теоретизування. Відтак головна відмінність історико-юридичного тлумачення державної історії, на відміну від тлумачення політоло­гічного, полягає в наявності норм та формальностей, що жодним чином не можуть бути піддані законодавчому сумніву (водночас, вони сумнівні з позицій буденної життєвої практики). Для при­кладу, феномен «імперської» влади полягає у її «вселенському», «сві­товому» масштабі. Цей юридичний «факт» не піддавався жодним сум­нівам ані в нормативно-правовій базі, ані в дипломатичних практи­ках означеної доби. Лише «імперії» могли вважатися «джерелом дер­жавності»; імператори роздавали титули та достоїнства «царів», «каганів», «королів», «князів», «гер­цогів», «графів» тощо. Не дарма термін «суверенітет» походить від латинського поняття «сюзе­ренітет». З огляду на юридичний «факт» імперської наддержавності (імперії сприймались та уявлялись як сукупності-співдружності дер­жав, «царства царств») тільки взаємне визнання імперіями одна одної могло бути інституціональ- ної базою для творення системи міжнародного права. Ця система, відповідно, розвивалась на основі інституту міжнародної право- суб’єктності, де взаємним визнан­ням суб’єктності послуговувались виключно імперії зі «вселенськими амбіціями». Наше визначення сто­сується насамперед Східної Рим­ської імперії (Візантії), Перського царства (Ірану), Кушанського царства (Індії) та пізньоантичної Хань Чао (Китайської імперії). Окремо, перебуваючи в контексті історії міжнародної правосуб’єк- тності, стаття покликана ознайо­мити читачів із триступінчастою методикою обробки історичних фактів (локальні події, міжнародні події, суб’єктивна інтерпретація). Відтак ґенеза української держав­ності (київсько-руської) подається та вписується в контекст опові­дання як локальний аспект міжна­родної історії, що може по-різному інтерпретуватися істориками, політологами та юристами. Теорія візантійського походження юридичних форм Київського князівства має на меті підтвердження невід­повідності політичного (політоло­гічного) та юридичного (істори- ко-правового) розуміння феномену ґенези державних утворень.­

Стаття присвячена унікальній фортифікаційній споруді — форту-заставі Дубно. На основі опрацювання наявних монографічних праць, матеріалів рівненського обласного архіву та військових документів, доступних на інтернет-ресурсах розглядають ряд аспектів з історії форту-застави. До них належать передумови будів- ництва, розміщення і стратегія, військові інженери (будівничі форту), будівництво і військово-топографічний опис, гарнізон і фортечна артилерія. У даному дослідженні розглянуто історію побудови Дубенського форту, його широко територіальне та локальне призначення. Введено в історіографію нові дані стосовно будівничих форту, зокрема полковників Борисова, Бєлікова та місцевого інженера капітана Панова. Ключові слова: форт-застава, фортечна артилерія, військовий інженер, форти- фікація, оборонна лінія, комендант, будівництво, артилерійська рота.

У статті розглядається особливе місце архітектурного знання в освітньому середовищі підготовки фахівців містобудівельного напряму у «радянський період» історії України. Архітектурна освітня реальність проаналізована на ґрунті локальної історії, а саме зак

У статті розглядається особливе місце архітектурного знання в освітньому середовищі підготовки фахівців містобудівельного напряму у «радянський період» історії України. Архітектурна освітня реальність проаналізована на ґрунті локальної історії, а саме зак

Purpose and methodology of the study. The article is devoted to the analysis of sources on the history of the Holodomor of 1932–1933 in the Kherson region. The results of the study will help to expand knowledge about the famine of 1932–1933 and to conduct an effective search for new archival information about this event. The study is based on source methods of identifying, analyzing and evaluating sources. Methods of archival heuristics are used, with the help of which a circle of archives is established, where the necessary information could potentially be stored, based on information about fundraisers.Results and scientific novelty of the study. A significant array of official records was analyzed: orders, reports, information, correspondence, certifying the crime of the Soviet government against the Ukrainian people - the Holodomor genocide of 1932–1933 in the Kherson region.It was found that the collections of archival documents of Russian archivists, despite the purpose of preparing a source complex, the composition and content of which would deny the Holodomor as genocide of the Ukrainian people, nevertheless contain valuable information from the central archives of the former USSR, including materials about southern Ukraine. One of the significant shortcomings is the lack of documents that would reflect the reaction of the "fraternal" republics to the famine in Ukraine, as Kherson trade unions, in particular, sought food aid from the relevant authorities in Belarus and Russia.In Ukraine, in parallel with the processes of declassification of archives, collections of documents with high-quality archeographic design were also published. In fact, Ukrainian scholars have urged their Russian counterparts to address the issue of famine, as they have previously produced high-quality informational content for the study of the Holodomor in Ukraine, which cannot be ignored.Regional archives play an equally important role in forming the source base of the problem. Their materials have been repeatedly published, including in the large-scale project "National Book of Remembrance of the Holodomor Victims of 1932–1933 pp. in Ukraine” (2008). It seemed that such a number of identified, published, including in the form of Internet resources of documentary monuments, cartographic materials, sources on demographic statistics has already exhausted the subject, but declassification and transfer of documents from the SBU continues, and archives are replenished with new documents. In particular, those that raise the issue of Soviet repression for spreading information about the famine of 1932–1933 in later years. That is, the discovery of new documents and the setting of new research tasks to study the history of the Holodomor is a real prospect for the future.Key words: Holodomor, Kherson region, local history, archive, source, document. Мета та методологія дослідження. Стаття присвячена аналізу джерел з історії Голодомору 1932–1933 років на терито-рії Херсонщини. Результати дослідження допоможуть розширити знання про голод 1932–1933 років та проводити ефективний пошук нової архівної інформації про цю подію. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи архівної евристики, за допомогою якої встановлено коло архівів, де потенційно могла зберігатись необхідна інформація, виходячи з інформації про фондоутворювачів. Результати та наукова новизна дослідження. Проаналізовано значний масив документів офіційного діловодства: накази, доповідні записки, інформації, листування, що засвідчують злочин радянської влади проти українського народу – Голодомор-геноцид 1932–1933 років на території Херсонщини.З’ясовано, що збірники архівних документів російських архівістів, не зважаючи на мету підготувати джерельний комплекс, склад і зміст якого заперечуватиме Голодомор як геноцид українського народу, тим не менш містять цінну інформацію з центральних архівів колишнього СРСР, в тому числі матеріали про Південь України. Одним з суттєвих недоліків – відсутність документів, що б відображали реакцію «братніх» республік на голод в Україні, оскілки зокрема херсонські профспілки звертались за продовольчою допомогою до відповідних органів в Білорусії та Росії. В Україні, паралельно з процесами розсекречення архівів, також видано збірки документів з якісним археографічним оформленням. Власне українські вчені спонукали російських колег звернутись до теми голоду, оскільки раніше за них сформували якісний інформаційний контент для вивчення Голодомору в Україні, котрий не можливо ігнорувати.Не менш важливу роль у формуванні джерельної бази проблеми відграють регіональні архіви. Їхні матеріали неодноразово публікувались, в тому числі в масштабному проєкті «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні» (2008). Здавалось, така кількість виявлених, опублікованих, в тому числі – у вигляді Інтернет-ресурсів документаль-них пам’яток, картографічних матеріалів, джерел з демографічної статистики вже вичерпала тематику, проте розсекречення та передача документів з СБУ триває, й архіви поповнюються новими документами. Зокрема, такими, що піднімають питання репресій радянської за поширення інформації про голод 1932–1933 років у пізніші роки. Тобто виявлення нових документів, і постановка нових дослідницьких завдань з вивчення історії Голодомору – реальна перспектива на майбутнє.Ключові слова: Голодомор, Херсонщина, локальна історія, архів, джерело, документ

Мета статті — дослідити стратегії культурної модернізації сучасного міського середовища та проаналізувати перспективи урбаністичних трансформацій громад з багатим культурним спадком на прикладі міста Умань. Методологія дослідження полягає у комплексному використанні загальнонаукових методів: аналізу та синтезу — для вивчення історичного та соціокультурного процесів розвитку міського середовища в контексті урбаністичних трансформацій; опису та порівняння — для характеристики базових сценаріїв міської модернізації; кейс-стаді — для дослідження культурного середовища міста Умань. Наукова новизна пропонованого дослідження полягає в тому, що вперше такий сценарій урбаністичної трансформації, як «консервація системи» розглядається з погляду інновативності та відповідності актуальним міжнародно-правовим вимогам щодо дотримання принципів міжетнічної толерантності та ефективного міжкультурного діалогу. Висновки. Модернізація урбаністичних середовищ має здійснюватися з урахуванням не лише географічно-ландшафтної та економіко-індустріальної специфіки міст. Важливим чинником для розробки трансформаційної стратегії є семіотично-світоглядна складова, яка унормовує, спрямовує й організовує життя локальних міських спільнот. Можна виокремити чотири базові модернізаційні стратегії ревіталізації урбаністичних просторів: «консервація системи», «демонтаж системи», «розвиток системи», «оновлення системи». Хоча перша із названих стратегій видається найконсервативнішою, бо працює з усталеними традиційними уявленнями, сакральними цінностями та звичаєвими практиками, однак має в основі новітні аксіологічно-правові настанови щодо міжетнічної толерантності, ефективного міжкультурного діалогу та поваги до культурного спадку всіх національних груп, що творили локальну історію. Яскравим зразком урбаністичної модернізації, яка могла б реалізуватися за сценарієм «збереження системи» є місто Умань.

Стаття присвячена аналізу ролі земських органів самоврядування Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній в організації та подальшому розвитку історико-краєзнавчих осередків в даних губерніях, а також внеску місцевих земств у роботу з вивчення локальної історії в Лівобережній Україні. Висвітлені та проаналізовані факти фінансової допомоги або безпосередньої участі земств у створенні та утриманні окремих музеїв, вчених архівних комісій та інших осередків регіональної історії. Розглянуто окремі напрями земської діяльності, що сприяли здійсненню краєзнавчих наукових розвідок та експедицій, популяризації історії краю на шпальтах місцевої преси, улаштуванню археологічних з’їздів та етнографічних виставок та, в цілому, розгортанню історикокраєзнавчого руху в губерніях Лівобережжя.

Рецензія на монографію: Томазов Валерій. Греки-хіосці на Півдні України (кінець XVIII ст. – 1917 р.): між традиціями національного самозбереження та практиками соціокультурної адаптації. Київ: Інститут історії України НАН України, 2020. 354 с.

Мета статті: вивчення феномену гібридної війни як сучасної форми вираження геополітичного конфлікту на основі результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців. Наукова новизна: поняття гібридної війни варто розглядати не тільки як різновид ведення війни у новітній історії людства. Гібридну війну доцільно кваліфікувати як новітню форму геополітичного конфлікту. Підтвердженням цьому є численні конфлікти, що відбуваються у різних точках планети, які стають виявами кризи попередньої системи міжнародної безпеки. Російська агресія проти України є сьогодні прикладом геополітичного конфлікту та гібридної форми війни, яка впливає і на світовий порядок. Захоплення Російською Федерацією українських територій стало можливим і через послаблення системи світової безпеки. Така ситуація створює потребу формування нових форм геополітичного співіснування. Висновки: Конфлікти різних видів пронизують всю історію людства. Міждержавні конфлікти характеризуються особливістю, яка полягає у тому, що вони можуть спричинити масову загибель людей як в країнах – учасницях конфлікту, так і в усьому світі, тобто, сучасні міждержавні конфлікти впливають на міжнародні відносини як локально, так і глобально, що перетворює їх у геополітичний конфлікт. Особливістю України є вразливість її геополітичного положення, зумовленого наявністю кордону з Російською Федерацією, що в умовах агресивної геополітики Російської Федерації спричиняє роль України як буферної зони. Ключовою характеристикою російської гібридної війни є повне ігнорування та пряме порушення базових міжнародних угод. У різні історичні періоди міждержавні конфлікти часто набували різних форм війни. Лише цивілізований розгляд геополітичного конфлікту сприяє залагодженню спірних питань між країнами та створює ситуацію, коли через вплив демократичних міждержавних інституцій унеможливлюється застосування силових методів та знижується інтенсивність гібридної війни. Міжнародне співробітництво – найбільш ефективна стратегія поведінки у геополітичному конфлікті, спрямована на конструктивне обговорення проблеми у пошуках рішення.

Стаття містить аналіз спального мікрорайону з позиції перспектив його трансформацій, як у минулому, так і в майбутньому. Звернуто увагу на спальні мікрорайони передусім пострадянських міст. Це явище розглянуто з економічного, культурного та просторового поглядів у контексті формування пам’яті про місце в місті та в повсякденному житті окремого соціального суб’єкта – мешканця мікрорайону в його біографічному значенні, як елементу ідентичності. Локальна ідентичність почасти має вагоміше значення для людини, ніж державна або національна. Мешканці поселень загалом досить позитивно оцінюють середовище свого повсякденного існування, ніж сторонні спостерігачі та аналітики, які іноді є доволі упередженими в оцінках. Потрібно формувати оптику аналізу не суто з позицій т. зв. найкращого досвіду, а із зануренням у специфіку місцевої історії та повсякденних життєвих практик. У статті проаналізовано елементи критики спальних районів з позиції адвокації: те, що тривалий час сприймали як негативну характеристику, переосмислено в ракурсі позитивних ефектів і перспектив реновацій. Адже справді є сенс трансформацій соціального простору спальних мікрорайонів, втім поміркованих, з увагою до елементів локального соціокультурного середовища. Зокрема, звернено увагу на той факт, що предикат «спальний» у сучасних реаліях уже не відповідає дійсності й поступово стає рудиментарним, адже так звані спальні мікрорайони перетворюються на житлові масиви, або, як їх називають, «великі житлові комплекси», які охоплюють дрібний бізнес і торгівлю, освітні заклади, спортивні та розважальні локації, розгалужені транспортні системи. Мікрорайони стають просторами широких можливостей для становлення та зміцнення локальних міських громад шляхом розвитку третіх місць – закладів і просторів, що формують комунікаційні зв’язки між місцевими мешканцями в контексті задоволення таких потреб, як дрібні закупівлі товарів, послуги з краси та відпочинку тощо. Спальні мікрорайони, що були сформовані переважно як «перші місця» (домівки), активно формують пам’ять місцевих – тих, хто проводить там досить значний час свого життя, задовольняє основні потреби комфортного відпочинку та вільного від роботи перебування. Тож, аналізуючи соціальну пам’ять, потрібно звертати увагу і на контексти буденності, які не менш важливі у формуванні ідентичності як складової ширшого контексту – історичної пам’яті.

У статті звернена увага на жіночі історичні постаті, згадані в одному з творів української літератури кінця XVIII ст. – «Історії Русів». Хоча концептуально цей твір межує з козацькими літописами, де жінки відігравали другорядну роль, вони займають в «Історії Русів» чільне місце – загалом їх близько двадцяти. Дослідження твору ґрунтується здебільшого на описовому та історичному методах. З’ясовано, що умовно жінок в «Історії русів» можна поділити на три групи. Перша з них, це постаті, відомі ще з «Повісті минулих літ» та з «Густинського літопису». Одних автор тільки згадує, як княгиню Ольгу чи Анну Візантійську, про інших пише детальніше, як про польську королеву Ядвігу чи про Олену Московську, дружину польського короля, яка зберегла вірність православній вірі. Друга група, це історичні персоналії козацької доби, такі як дружина Богдана Хмельницького Мотрона (у тексті Ганна) Чаплинська і Анастасія Маркович, дружина Івана Скоропадського, названа автором «гетьманшею». Сюди ж можна віднести й доволі оригінальну розповідь про таку собі Семіру, дружину турецького паші, яка допомогла звільнити бранців, а потім вийшла заміж за козацького писаря Івана Богуславця. Корені цього сюжету, імовірно, походять від фольклорної легенди про Марусю Богуславку. Третю ж групу складають жінки, які мали стосунок до російської історії – починаючи з Марини Мнішек, дружини Лжедмитрія І, і закінчуючи Катериною ІІ. Особливо багатою виявилася розповідь про сучасне автору події XVIII ст. Однак здебільшого він уникає висловлення власної думки про тодішніх державців, хіба що про Єлизавету Петрівну пише з помітною симпатією за її прихильне ставлення до України. Отже, зроблено висновок, що коло жіночих персонажів «Історії Русів» рідко виходить за межі локальної історії, на відміну від інших барокових літописів. Переважна більшість згаданих у цьому творі жінок не відображувалися у попередніх творах давньої української літератури, а є для неї оригінальними.

Чудовим джерелом до вивчення різних аспектів історії та культури античності є монети. У статті аналізуються персоніфікації річкових богів-уособлень головних річок заходу Малої Азії. Вони були транспортними артеріями, джерелом постачання питної води та продуктів харчування, природними кордонами між областями Малої Азії. Монетне карбування із персоніфікаціями дає змогу відтворити гідрографічну ситуацію у регіоні, адже на теперішній час частина водних артерій змінила своє русло чи взагалі зникла. Також піднято питання про потребу перегляду певних трактувань символів. Встановлено, що у провінції доволі швидко сформувався уніфікований спосіб персоніфікації річкових богів, але особливого поширення у монетному карбуванні міст провінції припав на другу половину ІІ – першу половину ІІІ ст. н.е. Аналіз легенд дозволяє також виділити певні епітети та локальні особливості загальногрецьких божеств.

Постановка проблеми.Виховання творчої особистості неможливо здійснювати командно-адміністративними методами. Для цього потрібно створювати сприятливі умови для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивні стимули для такої діяльності. Однією з таких умов є систематичне та ефективне використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі.Аналіз останніх досліджень.За останні два роки в Дніпропетровській області реалізовано цілий ряд проектів з впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, в багатьох з них наша школа приймає активну участь:– Єдиний освітній центр (http://dp.isuo.org) – за допомогою програмного комплексу КУРС:школа тут розміщується відкрита та закрита інформація про навчальний заклад, учнів та вчителів школи;– інформаційно-освітня мережа «Мої знання» (http://mz.com.ua) –тут розміщується розклад уроків школи, електронні класні журнали вчителів та класних керівників, щоденники учнів, засоби для спілкування вчителів, учнів та їх батьків;–освітній портал «Класна оцінка» (http://klasnaocinka.com.ua) – на цьому порталі розміщені сайти навчальних закладів, бібліотека, електронні класні журнали та щоденники, електронна школа.Крім цього, за допомогою мережі Інтернет наша сільська школа одержала доступ до великої кількості конкурсів та олімпіад, в яких учні приймають активну участь.Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.Творча діяльність вчителів та учнів передбачає не тільки використання інформаційних джерел з мережі Інтернет та інших цифрових джерел інформації, а в першу чергу створення власних електронних засобів навчання та електронних документів. Вчителі, які систематично використовують ІКТ у навчально-виховному процесі, працюють з десятками чи навіть сотнями гігабайт ланих. Розмістити та систематизувати все це в мережі Інтернет достатньо складно, тому створення електронного освітнього середовища в локальній мережі навчального закладу – це реальні можливості для систематизації та ефективного використання ІКТ.Мета статті – показати можливості створення та ефективного використання електронного освітнього середовища школи для творчої діяльності вчителів та учнів.Комп’ютерна мережа школи. Про застосування ІКТ у школі говориться багато років, вчителі проходять курси, одержують сертифікати, але цього явно недостатньо для систематичного та ефективного використання ІКТ у навчальному процесі. Потрібен вільний доступ вчителів та учнів до комп’ютерів та електронних засобів навчання, одного кабінету інформатики для цього замало. Протягом 2011 року ми виконали великий об’єм роботи по модернізації комп’ютерної мережі школи.У кабінеті інформатики встановлено сервер з жорсткими дисками великої ємності – це дає можливість розмістити на ньому всі програмні засоби та електронні навчальні посібники, які є в школі. Комп’ютер-сервер автоматично включається вранці і виключається ввечері – це робить його незалежним від графіка роботи вчителя інформатики.Всі комп’ютери школи підключені до локальної мережі, крім цього, кабель локальної мережі підведений ще до кількох навчальних кабінетів, де вчителі можуть підключити до локальної мережі школи свої домашні ноутбуки і працювати у шкільному електронному середовищі.Через локальну мережу до всіх ПК школи підключено доступ до мережі Інтернет.Забезпечення учнів та вчителів школи ПК та Інтернет. Комп’ютери та Інтернет поступово стають звичними в сільських сім’ях. Восени 2011 року серед учнів 7-11 класів домашні ПК були в більш ніж половини учнів, а Інтернет – більш ніж у третини учнів. Тому перед школою та педагогічним колективом стоїть завдання використати цей потужний потенціал для навчання та розвитку учнів.Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах. Вирішення цієї проблеми слід починати з розуміння того, що ІКТ прийшли в школу назавжди, це не чергова рекламна кампанія. Вчитель, який не володіє на професійному рівні ІКТ, у сучасній школі не має майбутнього. Вчителю для ефективного використання ІКТ необхідно створити умови: вільний доступ до комп’ютерів та Інтернету, надійну роботу обладнання та програмного забезпечення – це можуть забезпечити лише професійно підготовлені спеціалісти в оплачений робочий час. Висока ефективність ІКТ можлива лише при колективній роботі вчителів, що знову ж таки вимагає від вчителів високого рівня підготовки в галузі ІКТ.До недавнього часу комп’ютерний клас школи використовувався в більшості своїй для проведення уроків інформатики. Вчитель інформатики виконував роботи по обслуговуванню ПК для самого себе і це нікого не турбувало. Об’єм такої роботи був невеликий, її приходилось виконувати епізодично. Досвід роботи в 2011 році та зараз показує, що кілька годин роботи по обслуговуванню ПК щодня явно недостатньо для забезпечення умов роботи всього колективу школи – вчителів та учнів. Тим більше, цю роботу неможливо виконувати за рахунок уроків чи інших обов’язків. Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах систематизована нижче.Секретар – завантаження та друк електронної пошти, підготовка та відправлення електронної пошти, набір та друк шкільних документів – цю технічну роботу, як правило, виконує адміністрація школи, за рахунок виконання своїх прямих службових обов’язків по управлінню навчальним процесом та діяльністю школиІнженер по ремонту та обслуговування ПК – ремонт та обслуговування комп’ютерів, обслуговування принтерів, обслуговування та монтаж обладнання локальної мережі школи, обслуговування мультимедійних пристроїв, обслуговування обладнання для підключення Інтернет.Системний адміністратор – установка та налагодження програмного забезпечення ПК, обслуговування антивірусних програм, обслуговування дискової та операційної систем ПК, управління роботою локальної мережі школи.Веб-майстер – створення та управління сайтами школи у локальній мережі та Інтернеті, створення та управління електронним освітнім середовищем школи, створення веб-сторінок для сайтів школи. Цю роботу, як правило, виконують вчителі інформатики, за рахунок свого вільного часу та уроків. Заступник директора з ІКТ навчання – навчання вчителів з ІКТ, управління процесом впровадження ІКТ у навчально-виховну роботу школи та вчителів. Цю роботу, як правило, ніхто не виконує системно, тому ефективність застосування ІКТ часто буває мінімальна.З 2012-13 навчального року в школах вводяться посади інженера-електроніка, це в значній мірі задовольняє потреби школи в обслуговуванні комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.Електронне освітнє середовище школи – це програмні засоби, електронні навчальні комплекси з різних предметів, електронні документи різного призначення, які використовуються для навчання учнів та роботи вчителів і розміщені на сервері локальної мережі школи та мережі Інтернет. До цих документів є вільний доступ з усіх комп’ютерів локальної мережі школи. Головна сторінка електронного освітнього середовища містить посилання на локальні веб-сайти, тематичні сторінки або папки з файлами, які систематизовані в десять розділів.Важливо зараз – в цьому розділі розміщені документи для поточної роботи, наприклад, завдання ДПА з математики або карта з навчальним закладом, де проходить ЗНО.Управління школою – тут адміністрація школи розміщує документи та матеріали з різних напрямів роботи школи.Сторінки класів – тут зібрані посилання на електронні засоби з різних предметів для даного класу.Портфоліо учнів – у спеціальних папках протягом навчання в школі учні разом з вчителями збирають матеріали про досягнення учнів в навчанні та різних конкурсах.Вчителі – кожен вчитель має власну папку, де розміщені електронні матеріали з різних предметів, нормативні документи, портфоліо вчителя і т.д.Microsoft Learning – курс цифрових технологій від Майкрософт.Локальний сервер – на локальному сервері розміщені навчальні посібники та власні сайти, наприклад сайт «Випускники школи».Позакласна робота – тут розміщені посилання на додаткові навчально-інформаційні посібники для додаткової роботи.Інформаційна система – систематизовані навчально-інформаційні матеріали, підготовлені в попередні роки.Відеоенциклопедія – це п’ятихвилинні фільми про видатних вчених, митців, державних діячів в історії людства, наприклад, з астрономії.В мережі Інтернет шкільний веб-портал має адресу http://www.itfis.net.ua На головній сторінці шкільного веб-порталу розміщені кнопки сайтів, з якими постійно працюють вчителі та учні школи. Це сайти «Мої знання», «Класна оцінка», «КУРС: школа», «Острів знань», сайти органів управління освітою та інші.Крім цього на порталі розміщено 8 шкільних сайтів.Інформаційні технології в шкільному фізичному експерименті – це перший сайт створений у 2009 році, тут систематизовані матеріали, з якими ми працювали в школі під час підготовки до обласного семінару з фізики.Обласний семінар з фізики 2010 – матеріали семінару, підготовлені в нашій школі.Районний семінар заступників 2012 – матеріали семінару на тему: «Електронне освітнє середовище вчителя і школи та його роль у розвитку інтелектуально та творчо обдарованих учнів». Ці матеріали були представлені на Четвертій національній виставці-презентації «Інноватика в сучасній освіті» 2012 року.Відкритий план вивчення предметів – тут розміщено планування з фізики 7 класу та додаткові матеріали.Вікно в шкільний Інтернет – тут зібрані посилання на найбільш використовувані освітні та інформаційні сайти.Шкільний сайт – сайт школи, де публікуються новини та матеріали про школу.Фотолабораторія з фізики – on-line тести на вимірювання фізичних величин.Електронний зошит з фізики – матеріали для проведення лабораторних робіт з фізики 9 класу з теми «Постійний електричний струм».Висновки.1. Створення та використання електронного освітнього середовища навчального закладу є ефективним засобом для виконання творчих робіт як вчителями так і учнями.2. Важливим фактором у цій роботі є спільна робота вчителів та учнів над творчими проектами.3. Ефективність у використанні інформаційно-комунікаційних технологій досягається колективною роботою над різними проектами та відкритістю у використанні цих матеріалів.4. У 7-11 класах нашої школи навчається 40 учнів. В районних олімпіадах 2012 року вони одержали 10 призових місць, двоє учнів були учасниками обласних олімпіад. Створення сприятливих умов для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивна мотивація для такої діяльності відіграли значну роль у цих досягненнях учнів та вчителів нашої школи.

Безпілотні літальні апарати стали невід’ємною частиною сучасних воєн. В історичному аспекті проаналізовано досвід застосування безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) під час збройних конфліктів наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. Докладно висвітлено роль безпілотних літальних апаратів у війнах на Близькому Сході, у районі Перської затоки, в Сирії, Афганістані. Показано, як за їх допомогою вирішувалися завдання військової розвідки. Розглянута революція у військовій тактиці збройної боротьби, конструктивні зміни безпілотників від війни у В’єтнамі до подій наших днів. Аналіз локальних воєнних конфліктів останніх десятиріч, подій на Сході України, в Нагірному Карабаху доводить закономірність збільшення завдань, що виконують безпілотні літальні апарати. Привабливість сучасних БпАК для армії будь-якої країни обумовлена можливістю отримувати в масштабі реального часу розвідувальну інформацію, здійснювати нанесення ударів по противнику без участі людини. Наукову новизну роботи становить дослідження основних тенденцій подальшого розвитку та застосування безпілотної авіації, багатоцільового використання БпАК, їх інтеграції із засобами ураження.

У статті набуло подальшого розвитку питання уточнення списку учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року, які пройнялися національною ідеєю і стали борцями за свободу й незалежність Української держави. Їхню участь у бою та біографічні дані встановлено на основі таких посвідок локальної історії, як листи й усні розповіді родичів, знайомих, односельців (епістолярні джерела), що надійшли до Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» (далі — МК «ПГК») у період з 2013 по 2020 роки з різних куточків України, зокрема Дрого- бича, Харкова, Конотопа, Чернігова. Інформатори ділилися спогадами й переказами про родичів чи односельців і їхню участь у знаковому (історичному) бою під Крутами. Така робота є позитивним досвідом МК «ПГК», завдяки якому сформовано список нововиявлених учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року, що є базою для подальших наукових досліджень. Ключові слова: філія Національного військово-історичного музею України — Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут», учасники бою під Крутами, борці за незалежність, юні герої.

Мета статті – виявити специфіку народного танцю долинян як фольклорного першоджерела народно-сценічних хореографічних постановок. Методологія. Відповідно до специфіки мети та завдань дослідження застосовано типологічний метод, спрямований на виявлення місцевих особливостей традиційної долинної культури, відповідно до їх етнографічного районування; порівняльно-історичний метод (для порівняльного аналізу народної хореографічної культури місцево-територіальних груп долинян у контексті календарних та сімейних обрядів в історичному контексті); жанрово-типологічний метод (для аналізу особливостей відтворення різноманітного фольклорного танцювального матеріалу долинян у постановках народно-сценічних танців. Наукова новизна. Уперше виявлено структурно-стилістичні особливості традиційної народної хореографічної культури долинян відповідно до районування, проаналізовано хореографічні елементи, фігури, кроки й рухи. Висновки. Своєрідність хореографічної лексики долинян внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів протягом багатьох століть формувалася в умовах впливу танцювальної культури мадяр, румунів та гуцулів (характерно для локально-територіальної групи марамороські долиняни), угорців та словаків (боржавські й ужанські долиняни), а також специфічних особливостей лемківської та бойківської культури (перечинсько-березанські долиняни). Виявлено яскраві хореографічні виражальні засоби ритуальних та обрядових танців, серед яких «Увиванець» (довжанські долиняни), «Людська сколомийка», «Меньосоньтанц» (боржавські долиняни) та ін. Представлена студія не вичерпує всіх аспектів проблеми й може використовуватись у подальшому дослідженні питань, пов’язаних з розвитком народної хореографічної культури долинян та українців в цілому, а також стати основою для культурологічних та мистецтвознавчих розвідок з історії української хореографії, етнохореології, етнокультуралогії, хореопедагогіки та ін.

У статті розкривається стратегія організації дослідження в галузі соціальної історичної психології на засадах збагачення змісту принципу історизму та поля понять, що описують логіку «істо­ріоризації» особистості у світі, що стрімко змінюється. Окреслено способи організації дослідження, які містять варіанти синхронічного та діахронічного способів аналізу. Показано, що у процесі розвитку особистості в онтогенезі елементи діахронічного розгляду є складовою синхронічного трактування отриманих результатів, оскільки у його перерізі маркується дискретна мить історії в шерезі подій життя певного покоління та на тлі сучасної соціальної ситуації розвитку. Натомість діахронічний аналіз визначено різновидом стратегії «аналізу процесів», що звернутий до вимірів історичного процесу. Він апелює до окремого типу розвитку – історіогенезу особистості, якому притаманні гетерохронність, між­по­коліннєва спадкоємність та соціокультурна контекстуальність. Окреслено види діахронічного аналізу: «масштабний» та «локальний», «близький» та «віддалений». Діахронічний аналіз в соціальній історичній психології визначено стратегією організації дослідження, яка спирається на фігуративні реконструктивні процедури, насамперед метод психолого-історичної реконструкції. Розкрито основне завдання діахро­нічного аналізу, яке полягає в переході від лінійного до нелінійного аналізу сталості-змінюваності сторич­ного розвитку особистості, насамперед у контексті домінування процесів соціогенезу та культурогенезу. Оновлення їхніх конфігурацій виявляється в соціальних змінах у рамках множинного соціального часу та культурних фігураціях стабільних форм поведінки особистості

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати становище освітян західноукраїнського регіону у контексті боротьби радянської влади і українського підпілля у повоєнний період, довести що саме вчительство опинилося на вістрі цього збройного та ідеологічного протистояння. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались проблемно-історичний, пошуковий методи, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає у вивченні особливостей життя і праці вчительства у повоєнний період крізь призму ідеологічного протиборства і збройного протистояння радянської влади і націоналістичного підпілля. Висновки. У науковій статті на основі розсекречених архівів спецслужб показано трагедію західноукраїнського вчительства, яке опинилося в епіцентрі двобою між радянською владою і українським повстанським рухом за вплив на освітній простір регіону. Стверджено, що сталінський режим, прагнучи уніфікувати освітнє життя у західних областях УРСР, вимагаючи прищеплювати комуністичний світогляд у школі, використовував для цього різноманітні механізми – від пропаганди до терору. Нав’язування атеїзму, культу російської мови і літератури, створення піонерських та комсомольських організацій викликало опір з боку українського підпілля. Складна ідеологічна атмосфери в регіоні впливала на життя і діяльність педагогів, які потерпали не лише від важких матеріально-побутових умов, але й опинилися в епіцентрі безкомпромісної боротьби двох сил. Такий двосторонній тиск на вчителів спричинив переслідування як з боку радянської влади, так і українських повстанців, внаслідок чого багато освітян ставали жертвами цього протистояння, або намагалися залишити небезпечний регіон.

Стаття присвячена дослідженню економічної та інформаційної безпеки держави, їх теорети-ко-правовим, конституційно-правовим та іншим галузевим і прикладним аспектам. Проаналізовані нормативні визначення категорії «економічна безпека держави», висвітлена історія виникнення і роз-витку цього терміну у міжнародно-правовій практиці. Так само як і інформаційна безпека, економічна безпека є конституційною категорією, хоча зміст їх в Основному законі не розкривається. Аналіз наукових досліджень свідчить про використання різ-них підходів до з’ясування сутності економічної безпеки держави. (найбільш поширеними є статич-ний, динамічний, системно-структурний та комплексний підходи). Єдине її нормативне визначення регламентовано у наказі Міністерства економічного розвитку та торгівлі 2013 р., засноване саме на статичному підході. В юридичній площині економічну безпеку держави можна розглядати як право-відносини, що виникають при забезпеченні органами публічної влади стану захищеності національної економічної системи. Суміжним поняттям поряд з економічною безпекою держави є інформаційна безпека країни. Останню доцільно розглядати крізь призму правовідносин, що виникають при забезпеченні стану за-хищеності інформаційного простору.Економічна та інформаційна безпеки різняться за об’єктом (економічна система, інформаційний простір) та засобами забезпечення. Проте, вони мають і спільні риси: йдеться про одночасне визначен-ня складниками національної безпеки; їх забезпечення є найважливішою функцією держави; однако-ві рівні забезпечення (міжнародний, національний та локальний); схожі суб’єкти тощо.Економічна безпека держави, як і інформаційна безпека стали предметом вивчення різних галу-зей вітчизняної науки, включаючи насамперед юридичну науку. Отже, на сьогодні сформувалась їх належна доктринальна основа, проте беззаперечною є потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері економічної та інформаційної безпек як складників національної безпеки України, забез-печення термінологічної визначеності, механізмів реалізації, гарантій захисту як у мирний час, так і в умовах конфліктів, гібридних воєн тощо.

У статті окреслено проблематику пошуку найбільш оптимальної моделі державного устрою країни, адже необхідною умовою стабільного розвитку суспільства й ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і територіальних громад. Проаналізовано передумови, політичну історію й періоди становлення децентралізованої влади в більшості європейських середньовічних держав, наукові позиції вітчизняних і зарубіжних правознавців щодо доцільності запровадження децентралізації влади. З'ясовано, що більшість західноєвропейських держав відмовляється від унітарної державної моделі шляхом запровадження децентралізації. Провідна ідея реформування - перенесення центру вирішення питань місцевого значення на локальний, у тому числі на регіональний, рівень, що досягається за рахунок оптимі-зації відносин між різними рівнями територіальної організації влади. На формування конституційного ладу на засадах децентралізації в країнах ЄС значний вплив мають національні традиції, становлення та функціонування публічних органів у минулому, особливості адміністративно-територіального устрою держави, наявність автономних територій, поліетнічний склад населення. Розглянуто позитивний досвід Данії та Франції. Теоретично обґрунтовано, що принцип децентралізації успішно реалізовано в практиці держав ЄС. Указано, що передумовою успішної імплементації децентралізаційних процесів для створення ефективної моделі управління в системі децентралізованої влади України є утвердження принципу верховенства права; визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий бюджетний процес і висока фінансова дисципліна; наявність адекватних соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор і стійка тенденція до його розвитку.

Анотація. Мета дослідження – показати здобутки сучасної української історіографії у вивченні форм і методів терору сталінського режиму щодо західноукраїнської інтелігенції у 1939–1953 рр., персоніфікувати науковий доробок українських учених, передбачити перспективи подальших наукових пошуків. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об՚єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що на основі широкого кола історіографічних джерел, створених сучасними українськими дослідниками, простежено процес нагромадження історичних знань про перебіг і наслідки протистояння західноукраїнської інтелігенції радянському авторитаризму протягом 1939–1953 рр. Висновки. Сучасні вітчизняні дослідники на багатому ілюстративному матеріалі показали хід, складові і масштаби сталінських репресій щодо західноукраїнської інтелігенції у 1939–1953 рр. Автори сходяться на думці, що саме проти національно свідомих українців, чий опір утвердженню тоталітарного режиму на західних землях України набув у повоєнні роки масового і організованого характеру, спрямовувався головний удар з боку влади. Остання використовувала всі можливості для ідейного та інституційного тиску на творчу інтелігенцію, насадження нового історичного наративу, дискредитації українського національно-визвольного руху, а кожний вияв невдоволення такою політикою неодмінно розцінювався як прояв «українського буржуазного націоналізму» з усіма наслідками, що випливали з цього. Водночас аналізована проблема має перспективу розвитку. Зокрема, додаткових знань потребують ідеологічні чистки вчених природничих наук, морально-психологічний стан інтелігенції у контексті повсякденної локальної історії, формування інтелігенцією стандартів самопрезентації в умовах політики державного терору. Ця наукова проблема має перспективу дослідження крізь призму біографістики.

Резюме. Бешиха вважається однією з найбільш неприємних та небезпечних хвороб, яка в більшості викликається бактеріальною інфекцією та проявляється у вигляді запалення шкірних покривів різної інтенсивності та симптомів ендогенної інтоксикації. Вчасне виявлення захворювання та призначення патогенетично обґрунтованого лікування є запорукою успіху в лікуванні даної патології. Мета дослідження – встановити особливості перебігу сучасної бешихи. Матеріали і методи. При дослідженні використано дані літературних джерел та опрацьовано 147 історії хвороб з архівних документів. Групи порівняння були зіставними за віком, статтю, за локалізацією запального вогнища, за кратністю захворювання, за тяжкістю перебігу захворювання, сезонністю. У роботі ми дотримувалися клінічної класифікації бешихи за В. Л. Черкасовим. Отримані дані обробляли на персональних комп’ютерах за допомогою пакета прикладних програм EXCEL-2003. Результати. Хворих поділили на три групи: з первинною, із рецидивною та повторною бешихою. Серед хворих переважали жінки. Найбільша кількість пацієнтів госпіталізована влітку та весною – 47 хворих, літом – 73, восени – 15 і взимку – 12, тобто в літньо-осінньому періоді бешихове запалення розвивається більше, ніж у три–чотири рази частіше (81,6 %), порівняно із зимово-весняним (18,3 %). За кратністю захворювання поділ такий: первинна бешиха – 101 (68,7 %) осіб, значно переважає над іншими формами, рецидивна – 30 (20,5 %) і повторна – 16 (10,8 %). Ступінь тяжкості хвороби у 58,5 % обстежуваних був середньо-тяжким. Серед клінічних форм еритематозну форму діагностовано у 49,7 % хворих, еритематозно-бульозну – у 24,5 %, еритематозно-геморагічну і бульозно-геморагічну – в 25,8 %. Висновки. Бешиха частіше спостерігалася у жінок, мала чітку літньо-осінню сезонність. Реєструється переважно первинна бешихова інфекція, еритематозна форма значно частіше за геморагічні. Перебіг середньої тяжкості превалює над легким і тяжким. Найчастіше запальний процес уражає нижні кінцівки. У клінічній картині вирізняється інтоксикаційний синдром. Ускладнення розвиваються зрідка, причому тільки локальні.

Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.

Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.

Статтю присвячено дослідженню відображення на сторінках газети Української сільськогосподарської академії «За сільськогосподарські кадри» особливостей парламентських та місцевих виборів 1990 р. в м. Києві. Виявлено, що означена газета досі не досліджувалася як джерело історії виборів 1990 р. до Верховної та місцевих рад народних депутатів Української РСР. З’ясовано, що вперше відомості про названі вибори з’явилися в номерах досліджуваного видання у вересні 1989 р. і були пов’язані з обговоренням законопроєктів про республіканські та місцеві вибори 1990 р., що тривало у багатотиражній газеті до жовтня 1989 р. Із листопада 1989 р. по лютий 1990 р. редакція досліджуваної газети вміщувала інформацію про участь компартійних, комсомольських та профспілкових осередків УСГА у підготовці до виборів, формування місцевих виборчих комісій, їхній склад та особливості діяльності, процес висування та реєстрації кандидатів у депутати, особливості передвиборчої агітації в межах Московського району м. Києва з акцентом на специфіку УСГА. Особливістю ролі газети «За сільськогосподарські кадри» була майже повна відсутність відомостей про результати голосувань 4 та 18 березня 1990 р. на виборах до Верховної та місцевих рад народних депутатів Української РСР, зокрема кількісних показників. Активізація уваги досліджуваного видання до висвітлення республіканських і місцевих виборів 1990 р. була властива його номерам за квітень 1990 р., в яких було опубліковано звернення обраного депутатом Київміськради I (XXI) скликання кандидата від УСГА В. Кизими та передвиборчі програми двох кандидатів у депутати Московської райради м. Києва названого скликання на повторних виборах. Попри нерівномірність висвітлення в номерах газети «За сільськогосподарські кадри» передумов, перебігу та наслідків виборів 1990 р. в м. Києві з акцентом на обговоренні законопроєктів про вибори, участі у підготовці до виборів компартійних осередків УСГА, особливостях діяльності місцевих виборчих комісій і процесі висування та реєстрації кандидатів у депутати, досліджуване видання відзначається регулярністю висвітлення проблематики названих виборів і розкриває їхні локальні особливості в межах Московського району м. Києв а.

У статті висвітлено основні тенденції урбаністики в сучасній америндології. На основі аналізу публікаційавтор виокремлює головні наукові проблеми історії міст Доколумбової Америки, серед яких слід зазначитипро дослідження окремих типів будівель, їхньої будови, соціальних або релігійних функцій палаців, площ, май-данчиків для гри в мʼяч, храмів, фортець. Також у статті проаналізовано основні напрями зацікавленостівчених стосовно регіональної взаємодії міст Мезоамерики, а також кооперації з аграрною сільською пери-ферією у контексті функціонування локальних та регіональних торгівельних зв’язків, постійних та сезон-них міграцій населення. Крім цього, робота висвітлює таку особливу рису америндологічних урбаністичнихдосліджень, як вивчення символізму різних міських структур та просторів, виділення вченими рівнів мета-форичної та космогонічної значущості окремих частин міст як у Південній, так і в Центральній Америці.Водночас автор публікації простежує хронологічний розвиток та зміни в тематиці наукових праць, присвя-чених міським центрам Центральної Мексики та Юкатану протягом 2000–2020-х рр. Зокрема, у статтівиокремлено ті теми, що були актуальними у публікаціях 2000-х рр. і цікавили науковців у 2010- х рр. Йдетьсяпро дослідження структурних елементів міської архітектури, їхньої конструкції, призначення та функці-ональних змін протягом різних періодів часу, наприклад, гідротехнічних споруд, таких як дамби, мости,басейни, віадуки. Крім цього, у роботі зроблено огляд головних трендів урбаністичних студій ДоколумбовоїАмерики, що виникли або стали надзвичайно актуальними протягом останнього десятиліття. Серед ос-танніх варто зазначити про дослідження соціальної стратифікації населення у географічному районуванні міст та існування окремих «закритих» зон, призначених для специфічних етнічних чи суспільних груп міщан,господарської спеціалізації певних районів міст, а також праці, які присвячені аналізу змін міського просто-ру урбаністичних центрів Мезоамерики, що були спричинені впливом політичних та демографічних процесіву регіоні. Стаття охоплює публікації передових наукових америндологічних журналів та видань англійськоюта іспанською мовами як у Європі, так і в Америці.

У статті проаналізовано повість письменника-шістдесятника Є. Гуцала крізь призму оповідної організації зображення Голокосту в ній. Суспільні зміни, які передували написанню твору, та авторський підхід щодо зображення подій Другої світової війни дали можливість художньо реалізувати в повісті якісно нову концепцію окупаційної дійсності, зокрема акцентувати долю цивільного населення, національні виміри Катастрофи, показати її травматичну дію не тільки на жертв, яких персоналізовано, але й на свідків тих подій, що особливо підкреслюється реакціями дитячої психіки. До ознак, які вирізняють повість із-поміж творів узвичаєного в літературі попереднього періоду «переможного» наративу війни, відносимо й авторський інтерес до сторінок локальної історії. Увага Є. Гуцала до його малої батьківщини – села Овечачого та інших населених пунктів Вінниччини – розширює просторові уявлення читача про межі Голокосту на території України. Авторське жанрове визначення твору як окупаційних фресок та залучення наратора-дитини розглядається у статті як чинник фрагментування тексту повісті на окремі оповідання і новели, яким властива «самовільна» лінійна організація в сюжеті. Поєднання під час репрезентації подій Голокосту дієгетичної і вторинної недієгетичної нарації, що вводить «голоси» персонажів із світу дорослих, сприяє наповненню оповідного простору як діями, почуттями, емоціями головного героя, так і обставинами зовнішнього світу, позначеного загальним катастрофізмом. Автобіографічний досвід переживання воєнного лихоліття сприяв чуттєвому відтворенню художньої дійсності. Проте автор, ураховуючи особливості психоемоційного розвитку підліткової аудиторії, якій адресовано твір, уникає вербалізації найдраматичніших її сторінок. Говорячи ж про зраду, колабораціонізм місцевого населення, Є. Гуцало дбає про художнє й етичне «урівноваження» ганебних сторінок минулого прикладами жертовності інших персонажів повісті, які виходять із гуманістичних, позанаціональних та позарелігійних міркувань. Авторська позиція не висловлюється в повісті безпосередньо, але письменник реалізує себе як суб’єкта через добір реалій суспільно-політичного життя, автобіографічного матеріалу, образів другорядних персонажів, ускладнення нарації життєвим досвідом зрілої людини.

У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.

Характерною рисою сучасного навчального процесу є використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на підтримку вивчення шкільних предметів на різних етапах: на етапі підготовки до уроку, безпосередньо під час проведення занять або для організації та підтримки позаурочної самостійної роботи учнів. Проте для сьогодення володіння навичками роботи із комерційними програмними засобами загального призначення, якими є редактор презентацій MS PowerPoint, текстовий та табличний процесори MS Word і MS Excel відповідно, виявляється недостатнім. Адже на зміну зазначеним програмним засобам широкого застосування у навчальному процесі приходять вільно поширювані альтернативи, наприклад, програмні засоби пакету OpenOffice.org, мережні аналоги офісних програм, зокрема, Документи Google, а також програмні засоби організації та підтримки дистанційного навчання у середній школі.Поступова відмова від локальних комерційних програмних засобів на користь вільно поширюваних чи мережних аналогів [1] стало причиною оновлення змісту програми перепідготовки вчителів-предметників з питань застосування ІКТ у навчальному процесі (табл. 1).Таблиця 1 №Форми та зміст роботиНавчальні годиниСамостійна робота1.Лекція «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання»Питання лекції1. Електронне навчання (ЕН): означення, історія становлення, перспективи розвитку2. Класифікація засобів підтримки ЕН: апаратні та програмні засоби3. Інноваційних апаратні засоби підтримки ЕН (електронні книжки, ноутбуки, нетбуки, iPad, SmartPhone, карманні персональні комп’ютери): порівняльна характеристика4. Інноваційні програмні засоби підтримки ЕН: загальна характеристика, переваги та недоліки, приклади використання у навчальному процесі4.1. Програмні засоби спеціального призначення (педагогічні програмні засоби на підтримку вивчення певного шкільного предмета)4.2. Програмні засоби загального призначення: OOo Impress, OOo Writer, OOo Calc, OOo Draw.4.3. Мережні сервіси Google4.4. Універсальні інформаційні середовища підтримки дистанційного навчання5. Особливості організації дистанційного навчання у середній школі на порталі klasnaocinka.com.ua2без часових обмежень2.Практична робота №1. Сервіси Google: початок роботи, створення власного акаунта3.Практична робота №2. Документи Google: звернення, перегляд, створення презентації24.Практична робота №3. Розробка навчальних тестів у середовищі Moodle25.Практична робота №4. Реєстрація аккаунту та розробка дистанційного курсу на порталі klasnaocinka.com.ua–Разом:6 Для організації ефективної роботи на заняттях (лекцій і практичних занять), проведення яких відбувається у комп’ютерному класі з вільним доступом до мережі Інтернет, заздалегідь були зареєстровані навчальні облікові записи (акаунти) на http://gmail.com/. Ім’я для входу у навчальний акаунт визначається за шаблоном ipmkpk??, де ?? – це номер робочого місця (01, 02, ..., 11); паролем є слово «школьница» за умови, що клавіатура налаштована на введення тексту латиницею – EN).До списку документів кожного навчального акаунту за замовчуванням включено навчальні ресурси – презентація до лекції «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання» та завдання практичних робіт №№ 1–3 (зміст практичної роботи №4 на даний момент знаходиться у стані розробки), для яких відкрито спільний доступ для перегляду.На початку опанування матеріалів лекції вчителям пропонується, слідуючи рекомендаціям практичної роботи №1, яка надається в друкованому вигляді, увійти до відповідного навчального акаунту та підготувати для перегляду презентацію до лекції.Час, що залишиться після опрацювання теоретичного матеріалу, відводиться для створення власного облікового запису вчителя на gmail.com. У разі нестачі часу вчителі мають можливість завершити / виконати роботу з реєстрації власного акаунту вдома, керуючись рекомендаціями в документах, що відкрито для перегляду у навчальних акаунтах.ПРАКТИЧНА РОБОТА 1Тема. Сервіси Google: початок роботи1. Відкрити вікно програми-браузера (рекомендується Mozilla Firefox) та перейти на веб-сторінку сервісів Google за адресою gmail.com 2. Увійти до навчального акаунту, увівши ім’я користувача за шаблоном ipmkpk?? (?? – номер Вашого робочого місця, наприклад: ipmkpk04, ipmkpk11) і пароль «школьница» в режимі увімкнення розкладки клавіатури EN. 3. Для перегляду списку документів Google, що відкриті для перегляду в навчальному акаунті, звернутися за посиланням Документи.4. Підготувати презентацію «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання» для перегляду, виконавши звернення до відповідного посилання у списку документів.5. Переглянути презентацію, слідуючи настановам лектора.6. Завершити роботу в навчальному акаунті за вказівкою: Ім’я користувача (в даному випадку ipmkpk??@gmail.com) – Вийти.7. Зміст оновленої сторінки має стати таким, як і на початку звернення до сервісів Google (рис. 2). Якщо ж цього не сталося і в полі Ім’я користувача відображається ім’я облікового запису, під яким Ви працювали, краще закрити вікно браузера для автоматичного знищення історії роботи в браузері і повторити пункти 1 та 2.8. Розпочати створення власного облікового запису, натиснувши на кнопку-посилання Создайте аккаунт. 9. У формі, що відкрилася, заповнити поля анкети-форми власними даними. У разі успішної реєстрації нового облікового запису автоматично буде виконано вхід до акаунту, починаючи зі сторінки з переліком вхідних листів.10. Надіслати листа на адресу, що зазначить викладач (у даному випадку ipmkpk00@gmail.com), для того, щоб він мав можливість надати доступ для перегляду навчальних ресурсів у Вашому власному акаунті.Після надання викладачем доступу до навальних ресурсів список вхідних листів буде поповнений новим, в якому йтиметься про надану можливість переглядати документи у спільному доступі. Для переконання в останньому достатньо виконати перехід до списку власних документів.11. Завершити роботу у власному акаунті і закрити вікно браузера.В якості наступного практичного завдання вчителям пропонується створити презентацію засобами мережного офісу. Організовуючи роботу таким чином, група вчителів, які вже мають навички створення презентацій за допомогою інструментів локальних офісних програм, оволодівають новим інструментарієм та мають можливість на власному досвіді відмітити його переваги та недоліки, інші – оволодівають основними змістовними прийомами роботи зі створення презентації, не відволікаючись на налаштування анімаційних ефектів.ПРАКТИЧНА РОБОТА 2Тема. Документи Google: звернення, перегляд, створення презентації1. Відкрити вікно програми-браузера (рекомендується Mozilla Firefox).2. Перейти на веб-сторінку сервісів Google за адресою gmail.com.3. Увійти до власного акаунта.4. Перейти до документів Google у власному акаунті5. Розпочати створення презентації за вказівкою Створити – Презентація.Тематикою нової презентації пропонується обрати будь-яку тему шкільного предмета, що Ви його викладаєте; оптимальний обсяг презентації – 5-7 слайдів.6. На сторінці, що відкрилася, змінити ім’я презентації за замовчуванням та увести заголовок та підзаголовок нової презентації на титульному слайді, після чого зберегти зміни за вказівкою Файл – Зберегти або за допомогою відповідної інструментальної кнопки.7. Додавання нового слайду може бути виконано одним із способів:1) як новий слайд: за вказівкою Слайд – Новий слайд... При цьому користувач має обрати макет нового слайду,2) копіюючи попередній слайд (Слайд – Копіювати слайд) та змінивши наявний вміст на необхідний;3) імпортуючи слайди з уже існуючої презентації за вказівкою Вставити – Імпортувати слайди...8. Для зміни тематичного оформлення (шаблону) слайдів або фону достатньо скористатися послідовністю вказівок:Формат – Параметри презентації – Змінити тему або Формат – Параметри презентації – Змінити тло відповідно.9. Додавання різноманітних мультимедійних об’єктів на слайд виконується за вказівками Вставити – Текст... або Зображення..., або Малювання..., або Відео... відповідно.10. Додавання та редагування таблиці на слайді виконується за відповідними вказівками меню Таблиця.11. Після завершення редагування структури та вмісту презентації можна переходити до перегляду слайдів, розпочавши його одним із способів:1) за вказівкою Переглянути – Почати презентацію;2) натиснувши на кнопку Почати презентацію.12. Відкрити спільний доступ для перегляду презентації для найближчих сусідів та пересвідчитися у правильності очікуваного результату.Налаштування спільного доступу для перегляду чи редагування презентації виконується у відповідному вікні, що відкривається при виборі кнопки-посилання Надати доступ. 13. Завершити роботу у власному акаунті та закрити вікно браузера.В якості домашнього завдання вчителям пропонується використати інструменти мережного офісу для розробки текстового документу (наприклад, оголошення про батьківські збори чи педагогічної наради тощо), електронної таблиці (наприклад, сторінки електронного журналу) й форми (опитувальника).Із матеріалами наступної практичної роботи, вихідним джерелом яких є [2], можна ознайомитися шляхом звернення до документів будь-якого навчального акаунта, про який мова йшла вище.Практична апробація розроблених матеріалів здійснювалася в процесі викладання курсів підвищення кваліфікації вчителів-предметників, які проходили перепідготовку у вересні-грудні 2011 року в Центрі довузівської та післявузівської перепідготовки при Криворізькому педагогічному інституті ДВНЗ «Криворізький національний університет».

The article considers the place of ecological culture in the system of values еof sustainable development of society, in particular, in the training of teachers of labor education and technology, which, in turn, are able to implement environmental education of young students. It is noted that only the correlation of scientific achievements and practical skills contributes to the formation of healthy environmental thinking and consciousness, as well as leads to changes in individual behavior and the formation of environmentally responsible communities.The factors that determine the ecological orientation of the educational process are determined. Among them: rapid production growth, excessive consumption, large amounts of waste, etc. create a significant burden on the planet's ecosystem. Responsible consumption and minimizing the negative impact on the environment is a conceptual way out of the crisis in which humanity is heading. Among the local but significant steps in overcoming it is ecodesign, which is based on the formation of products from eco-materials and the use of eco-technologies that take into account all stages of the product life cycle – from creation to disposal. The main purpose of ecodesign is to preserve natural resources.When mastering the profession, future teachers of labor training and technology in the process of project activities (including ecodesign) are offered the introduction of “upcycling” technology. The history of the phenomenon, stages of its appearance and realization in everyday life are considered. Modern world and domestic brands of the fashion industry, which profess the philosophy of reuse, are presented.The demonstration of the algorithm of realization of the educational and creative project of processing of textile products gives weight to results of research. Stages of search of technologies, design and actual and technological with use of various techniques which to all improve skills of students on designing and technology of tailoring are offered are offered. Thus, the main goal of ecologically oriented learning is achieved – the synthesis of theoretical principles and practical skills that enable the formation of ecological thinking of the future teacher.Key words: ecotechnologies, ecodesign, ecological culture, project activity, textile materials. У статті розглядається місце екологічної культури в системі цінностей сталого розвитку суспільства, зокрема, в процесі підготовки вчителів трудового навчання та технологій, які своєю чергою здатні реа-лізовувати екологічну освіту учнівської молоді. Зазначається, що лише кореляція наукових здобутків та практичних навичок сприяє формуванню здорового екологічного мислення та свідомості, а також призводить до змін у поведінці окремої особистості та формуванні екологічно відповідальних спільнот.Визначаються фактори, які зумовлюють екологічну спрямованість освітнього процесу. Серед них – швидкий ріст виробництва, надмірне споживання, велика кількість відходів тощо, що створюють зна-чне навантаження на екосистему планети. Відповідальне споживання та мінімізація негативного впли-ву на екологію є концептуальним виходом з екологічної кризи, в яку прямує людство. Серед локальних, але значимих кроків її подолання, є екодизайн, в основі якого лежить формотворення виробів з еко-матеріалів та із застосуванням екотехнологій, що враховують усі етапи життєвого циклу виробу – від створення до утилізації. При цьому головною метою екодизайну є збереження природних ресурсів.У процесі опанування професії майбутнім учителям трудового навчання та технологій під час реалізації проєктної діяльності (в тому числі з екодизайну) запропоновано впровадження технології «Апсай-клінг» («upcycling»). Розглянуто історію явища, етапи його появи й реалізації в побуті. Представлені сучасні світові й вітчизняні бренди індустрії моди, які сповідують філософію повторного використання.Вагомості результатам дослідження надає демонстрація алгоритму реалізації навчально-творчого проєкту переробки текстильних виробів. Пропонуються етапи пошуку технологій, проєктно-конструкторський та власне технологічний із використанням різних технік, які до всього удосконалюють навички студентів із конструювання та технології пошиття одягу. Таким чином досягається головна мета еколого спрямованого навчання – синтез теоретичних засад і практичних навичок, які уможливлюють формування екологічного мислення майбутнього вчителя.Ключові слова: екотехнології, екодизайн, екологічна культура, проєктна діяльність, текстильні матеріали.

Ключові слова: переписи єврейського населення, Брацлавське воєводство, Уманщина, кагальні округи, Уманський кагальний округ. Анотація Стаття містить узагальнені підрахунки єврейства Уманщини другої половини XVIII ст., які здійснені автором на основі опублікованих істориком Іваном Каманіним матеріалів шести переписів податного єврейського населення, що мешкало на території чотирьох воєводств Речі Посполитої – Київського, Волинського, Подільського, Брацлавського. З матеріалів переписів вибрано населені пункти, єврейське населення яких складало Уманський, Соколівський, Теплицький кагальні округи. Систематизовані по кожному перепису цифрові показники кількості єврейського податного населення дали можливість визначити основні тенденції динаміки чисельності єврейського населення Уманщини другої половини XVIII ст. Зважаючи на певну умовність підрахунків (переписи податного населення це далеко не повні демографічні показники), все ж вдалося виявити динаміку збільшення кількості єврейства на Уманщині. Узагальнені і унаочнені в таблицях показники кількості євреїв зазначеного регіону показують, що представники єврейського етносу здавна мешкали в місті Умані та містечках і селах Уманщини. Упродовж другої половини XVIII ст. місто Умань та Уманський кагальний округ були серед найбільш густонаселених в Брацлавському воєводстві. Представлені у таблицях підрахунки уможливлюють ілюстрацію динаміки зростання чисельності єврейського населення Уманщини. Менше як за три десятиліття, з 1764 по 1791 рік, частка євреїв Уманщини серед всього єврейського населення воєводства зросла з 2,18% до 42,80%. Навіть фрагментарність матеріалів переписів не заважає заключити, що у другій половині XVIII ст. чисельність євреїв, які мешкали на Уманщині, постійно збільшувалась. Як свідчать виокремленні з матеріалів переписів єврейського податного населення і зіставлені відомості по Брацлавському воєводству, провідною тенденцією динаміки чисельності євреїв було збільшення їх кількості. Попри те, що кожен із шести переписів (1764 р., 1776 р., 1778 р., 1787 р., 1790 і 1791 роки) містить відомості з різної кількості міст, містечок і сіл, і що у цих типах населених пунктів зафіксована різна чисельність мешканців євреїв, все ж середня кількість податного єврейства на одне місто, містечко, село від перепису до перепису збільшувалась. Чіткіше прослідковується збільшення міського єврейства, менше містечкового і ще менше сільського. Матеріали шести переписів дали можливість здійснити підрахунки питомої ваги податного єврейства міста Умані та Уманського кагального округу у відношенні до чисельності єврейства Брацлавського воєводства. Виявилося, що показники питомої ваги євреїв Уманського кагального округу до єврейства воєводства зросли від 2,18% у 1764 р. до 42,80% у 1791 р. А аналогічні показники по місту Умані зростали від 1,48% до 20,4%. І розуміючи, що переписи податного населення це не повна демографічна статистика, все ж варто зауважити, що здійснені підрахунки показують позитивну динаміку збільшення єврейства на Уманщині у другій половині XVIII ст. Систематизовані у статті матеріали, як і локалізовані на території Уманщини населені пункти з вживаними у XVIII ст. назвами, зацікавлять дослідників локальної історії, краєзнавців, аспірантів. Викладений у статті матеріал поверне до наукового обігу відомості про населення Уманщини, яке завжди було поліетнічним. Також систематизовані відомості і здійснені підрахунки сприятимуть розширенню хронологічних рамок краєзнавчих досліджень. Посилання Dashkevych, 1992 – Dashkevych Y. Problematyka vyvchennia yevreiskoho-ukrainskykh vidnosyn (XVI – pochatok XX st.) [Problems of studying Jewish-Ukrainian relations (XVI - early XX centuries)]// Suchasnist. 1992. № 8. S. 49-54. [in Ukrainian]. Evreyskaya entsiklopediya, 1908-1913 – Evreyskaya entsiklopediya: Svod znaniy o evreystve i ego kulture v proshlom i nastoyaschem: v 16 t. [Jewish encyclopedia. A body of knowledge about judaism and its culture in the past and present: in 16 volumes]. Sankt-Peterburg: Izdanie obschestva dlya Nauchnyih evreyskih Izdaniy i izd. Brokgauz – Efron, 1908-1913. [in Russian]. Kabuzan, 1963 – Kabuzan V.M. Narodonaselenie Rossii v XVIII – pervoy polovine XIX veka [Population of Russia in the XVIII - first half of the XIX centuries]. M., 1963. 230 s. [in Russian]. Kamanin, 1890 – Kamanin Ivan. Statisticheskie dannyie o evreyah v Yugo-Zapadnom krae vo vtoroy polovine proshlogo veka (1765–1791 g.) [Censuses of the Jewish population in the Southwestern Territory in 1765–1791]// Arhiv Yugo-Zapadnoy Rossii, izdavaemyiy Vremennoyu komissiey dlya razbora drevnih aktov. Ch. 5. T. II. Vyip. I. K., 1890. S. 1-234. [in Russian]. Melnyk, 2015 – Melnyk I. Yevrei v etnosotsialnomu skladi naselennia Umanshchyny kintsia XVIII – pochatku XX st. [Jews in the ethno-social composition of the population of Uman region at the end of the XVIII – early XX century] // Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia. Ternopil, 2015. Vyp. 1. Ch. 3. S. 153-156. [in Ukrainian]. Melnyk, 2018a – Melnyk I. Yevreiske naselennia Umanskoho povitu naprykintsi XVIII – pochatku XX st. [Jewish population of Uman district in the late XVIII - early XX centuries: historical review]: istorychnyi ohliad // Eminak: naukovyi shchokvartalnyk. 2018. № 2. T. 2. S. 97-102. [in Ukrainian]. Melnyk, 2018b – Melnyk I.V. Yevreiske naselennia Umanshchyny naprykintsi XVIII – pochatku XX st. [Jewish population in Uman region at the end of the XVIII – early XX century]: avtoref. dys. … k. ist. n. : 07.00.01. Istoriia Ukrainy, Chornomorskyi natsionalnyi universytet imeni Petra Mohyly. Mykolaiv, 2018. 18 s. [in Ukrainian]. Naulko, 1991 – Kabuzan V.M., Naulko V.I. Yevrei na Ukraini, v SRSR i v sviti: chyselnist i rozmishchennia [Jews in Ukraine, in the USSR and the world: their number and location] // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 1991. № 6. S. 56-69. [in Ukrainian]. Yakobchuk, 2005 – Yakobchuk N.O. Prosopohrafichnyi portret Ivana Kamanina (1850–1921) [Prosopographic portrait of Ivan Kamanin (1850–1921)] // Arkhivy Ukrainy. 2015. Vyp. 4. S. 165-174. [in Ukrainian].

Статтю присвячено вивченню перекладу як особливого типу дискурсу, який розуміємо як процес та результат професійної когнітивно-комунікативної діяльності перекладача, у ході якої породжується і набуває мовного оформлення нова когнітивна сутність – концепт цільового тексту. Когнітивний аспект перекладацького дискурсу має ієрархічну структуру, яка складається з двох рівнів когнітивної організації дискурсу: когнітивно-регулятивного і когнітивно-репрезентативного. Стратегія перекладу розглядається як когнітивний регулятив, який управляє організацією і реалізацією перекладацького дискурсу. Стратегія спрямовує дискурсотворчу діяльність перекладача, яка полягає у пересотворенні концепту вихідного тексту для його інтеграції в іншу мовну культуру. Глобальній стратегії підпорядковані локальні, які, в свою чергу визначають тактики і прийоми та методи перекладу. Література References Jaaskelainen, R. (1999). Tapping the process: an explorative study of cognitive andeffective factors involved in translating. Joensuu: University of Joensuu Publications inHumanities. Krings H. P. (1986). Translation Problems and Translation Strategies of AdvancedGerman Learners of French. Interlingual and Intercultural Communication. Tubingen:Gunter Narr, 263–275. Loescher W. (1991). Translation Performance, Translation Process and TranslationStrategies. Tübingen: Gunter Narr. McElhanon, K. A. (2005) From Word to Scenario: The Influence of Linguistic TheoriesUpon Models of Translation. Journal of Translation, 1 (3), 29–67. Rosman, A. and Paula G. Rubel (2003). Are Kinship Terminologies and Kinship ConceptsTranslatable? In: Translating cultures : perspectives on translation and anthropology.(pp. 269–283). Paula G. Rubel and Abraham Rosman (Eds.). Oxford, N.Y. Андрієнко Т.П. Стратегії очуження й одомашнення в перекладі художньогодискурсу з англійської мови на українську: монографія. – К.: КиМУ, 2011.Andriyenko, T.P. (2011). Stratehiyi ochuzhennya y odomashnennya v perekladikhudozhn'oho dyskursu z anhliys'koyi movy na ukrayins'ku [Foreignizing anddomestication strategies in translation of artistic discourse from English into Ukrainian].Kyiv : KyMU. Балабін В. В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.16«Перекладознавство» / В.В. Балабін. К., 2002.Balabin, V. V. (2002) Suchasnyy amerykans'kyy viyskovyy slenh yak problema perekladu[Modern American Military Slang as a Problem of Translation]. Kyiv: Taras ShevchenkoNational University of Kyiv. Бєлова А. Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики / А. Д. Бєлова //Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. – К.: КНУ імені ТарасаШевченка, 2004. – С. 11–16.Belova, A. D. (2004) Komunikatyvni stratehiyi i taktyky: problemy systematyky[Communication strategies and tactics: problems of taxonomy]. Movni i KontseptualniKartyny Svitu, 11-16. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Дейк ван Т. А. ; [пер. с англ. ; cост.Петров В.В. ; под ред. Гарасимова]. – М. : Прогресс, 1989. – 310 c.Dijk, T. van (1989). Yazyk. Poznaniye. Kommunikatsiya [Language. Knowledge.Communiсation]. Moscow: Progress. Дьяконова Н.А. Функциональные доминанты текста как фактор выбора стратегииперевода : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.20 / Наталья Анатольевна Дьяконова. –М., 2004.Djakonova, N.A. (2004) Funkcional'nye dominanty teksta kak faktor vybora strategiiperevoda [Functional dominants of the text as a factor in the choice of the translationstrategy]. Moscow. Кашкин В. Б. Сопоставительные исследования дискурса / В. Б. Кашкин //Концептуальное пространство языка. – Тамбов: ТГУ, 2005. – С. 337–353.Kashkin V.B. (2005). Sopostavitel'nye issledovanija diskursa [Comparative studies ofdiscourse]. Konceptual'noe Prostranstvo Yazyka, 337–353.Карабан В. И. Сложные речевые единицы: прагматика английских асиндетическихполипредикативных образований : [монография] / Карабан В. И. – К. : Вища школа,1989.Karaban, V. I. (1989). Slozhnye Rechevye Yedinitsy: Pragmatika AngliyskikhAsindeticheskikh Polipredikativnykh Obrazovaniy [Complex Speech Act: Pragmatics ofEnglish Asynthetic Polypredicative Formations]. Kyiv: Vyshcha Shkola. Карасик В. И. О категориях дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность:социолингвистические и эмотивные аспекты : сб. науч. тр. – Волгоград-Саратов :Перемена, 1998. – С. 185–197.Karasik, V. I. (1998) O Kategorijah Diskursa [On Discourse Categories]. In: YazykovajaLichnost: Sotsiolingvisticheskiye i Eemotivnye Aspekty. (pp. 185–197). VolgogradSaratov: Peremena. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: Учебное пособие / ВиленНаумович Комиссаров. – М.: ЭТС, 2004.Komissarov, V. N. (2004) Sovremennoye Perevodovedenye [Contemporary TranslationTheory]. Moscow: ETS. Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е. С. Кубрякова. – М. : Инт языкознания РАН, 1997.Kubrjakova E. S.(1997) Chasti Rechi s Kognitivnoy Tochki Zreniya [Parts of Speech froma Cognitive Perspective]. Moscow: Institut Yazykoznaniya RAN Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмілінгвістики / Анатолій Миколайович Приходько – Запоріжжя: Прем’єр, 2008.Prykhodko, A. M. (2008). Kontsepty i kontseptosystemy v kohnityvno-dyskursyvniyparadyhmi linhvistyky [Concepts and concept systems in cognitive discourse paradigm oflinguistics]. Zaporizhzhya: Premyer. Ревзина О. Г. Дискурс и дискурсивне формации / О. Г. Ревзина. // Критика исемиотика. – Вып. 8. – Новосибирск, 2005 – с. 66 – 78. – Режим доступу:http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm.Revzina, O. G. (2005) Diskurs i diskursivne formatsii [Discourse and discursiveformations]. Kritika i Semiotika, 66–78. Retrieved from http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm. Рудяков А. Н. Язык или почему люди говорят (опыт функционального определенияестественного языка) / Рудяков А. Н. – К. : Грамота, 2004.Rudyakov, A. N. (2004). Yazyk ili Pochemu Lyudi Govoryat [Language, Or Why DoPeople Speak]. Kyiv: Gramota. Чередниченко О.І. Про мову і переклад / Олександр Іванович Чередниченко. – К.:Либідь, 2007. – 248 с.Cherednychenko, O. I. (2007). Pro Movu i Pereklad [On Language and Translation].Kyiv: Lybid. Шевченко І.С. Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу / І.С. Шевченко //Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / під загальн. ред Шевченко І. С.:Монографія. – Харків: Константа, 2005. – C. 105–117.Shevchenko I.S. (2005). Kohnityvno-prahmatychni doslidzhennya dyskursu [Cognitivepragmatic discourse studies] Dyskurs yak Kohnityvno-Komunikatyvnyy Fenomen.Kharkiv: Konstanta. Шевченко О. Н. Языковая личность переводчика: На материале дискурса Б. В.Заходера / Ольга Николаевна Шевченко: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 :Волгоград, 2005.Shevchenko, O.N. (2005). Yazykovaja lichnost' perevodchika: Na materiale diskursa B. V.Zahodera [Language personality of the translator: based on Boris Zakhoder’s discourse].Volgograd. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя / Тарас Шмігер. – К.:Смолоскип, 2009.Shmiher, T. (2009). Istoriya Ukrayinskoho Perekladoznavstva XX Storichchya [History ofUkrainian Translation theory of the Twentieth Century]. Kyiv: Smoloskyp. Фролова І. Є. Стратегія конфронтації в англомовному дискурсі: Монографія / ІринаЄвгенівна Фролова // Харків, 2009.Frolova, I. Ye. (2009). Stratehiya Konfrontatsiyi v Anhlomovnomu Dyskursi [The Strategyof Confrontation in the English Discourse]. Kharkiv. Фролова І. Є., Андрієнко Т. П. Стратегії спілкування та стратегії перекладу / ІринаФролова, Тетяна Андрієнко // Переклад у наукових дослідженнях представниківхарківської школи: колективна монографія / за ред.: Л. М. Черноватого, О. А.Кальниченка, О. В. Ребрія. – Вінниця : Нова Книга, 2013, C. 211 – 232.Frolova, I. Ye., Andriyenko, T. P. (2013). Stratehiyi spilkuvannya ta stratehiyi perekladu[Communication strategies and strategies of translation]. In: Pereklad u naukovykhdoslidzhennyakh predstavnykiv kharkivskoyi shkoly. (pp. 211 – 232). L. M. Chernovatyi,O. A. Kalnychenko, O. V. Rebriy, (Eds.). Vinnytsya: Nova Knyha. East European Journal of Psycholinguisti

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій в останні кілька років привів до появи нового популярного терміна – комп’ютерне дистанційне навчання [1]. І якщо з комп’ютерами все зрозуміло, то з дистанційним навчанням (ДН) усе набагато складніше. Більшість авторів з деякими розбіжностями сходяться до наступного визначення ДН – це сукупність методик і сучасних технічних засобів навчання, що дозволяють вести процес навчання, коли викладач і учень територіально віддалені один від одного [2].Але останнім часом головним критерієм проблеми індивідуального навчання стає час. У системі підвищення кваліфікації і перепідготовки критерій часу виявляється головним чином у розбіжності термінів потреби фахівця у вивченні матеріалу з оголошеним офіційним графіком занять у навчальних закладах. Іншою важливою стороною цього питання є зміст оголошених програм навчання, що не враховують індивідуальних запитів тих, хто навчається [3]. Таким чином, пошук альтернативних шляхів індивідуалізації навчання є не новою, а як і раніше актуальною проблемою.В усьому світі відома практика заочного навчання шляхом централізованого розсилання друкованих текстових посібників і матеріалів. Однак, така форма навчання звичайно страждає відсутністю достатніх внутрішніх мотивацій до вивчення навчального матеріалу з боку фахівців. До такого навчання інтерес фахівців, як правило, невисокий, як невисока і якість одержуваних знань.Якісно нові можливості самопідготовки й удосконалювання професійних знань надають нові інформаційні технології навчання на відстані з використанням локальних і розподілених мереж, відеокасет, телевізійного кабельного і супутникового відеовіщання.На противагу традиційно побудованим курсам очного і тим більше заочного навчання, використання інформаційних технологій відкриває дорогу навчанню безпосередньо на робочому місці, що при правильній організації дозволяє індивідуалізувати процес і відводити на навчання персоналу необхідну кількість часу без яких-небудь відчутних зупинок у роботі.Комп’ютерне ДН базується на принципах автономії (самоврядування) процесу пізнання. Його реалізація має потребу в новому педагогічному підході, заснованому на діалозі “викладач–студент–компьютер” і припускає розумне сполучення навчальних і контролюючих програм з розгорнутою компонентою взаємної моральної відповідальності викладачів і студентів. Автономія в навчальному процесі припускає не тільки самостійність Вузів, але і право студента в рамках багаторівневої системи освіти вибирати індивідуальну траєкторію навчання.Формально діалогову систему “викладач–студент–комп’ютер” можна представити в такий спосіб:М={T, Р, A, К, П, Л, Х},де:Т – модель викладача в процесі навчання;Р – модель того, кого навчають, з повним аспектом особистих і фізіологічних особливостей;.А – безліч комунікативних цілей, з якого кожен учасник процесу навчання вибирає свою;К – комунікативні стратегії;П – комунікативні тактики;Л – знань про предметну галузь;Х – лінгвістичні змінні, тобто способи спілкування між викладачем і тим, кого навчають.Опускаючи методичні аспекти ДН, покажемо його перевагу над попередніми видами навчання в суспільстві. Для цього розкладемо дуже умовний розподіл всієї історії навчального процесу на три етапи:– докомп’ютерний;– комп’ютерний;– мережний.Докомп’ютерний етап зв’язаний із традиційними методами навчання – паперовими підручниками, уроками, лекціями, семінарами і т.д.Комп’ютерний етап був ознаменований приходом в освіту комп’ютерів. Як наслідок, стали з’являтися комп’ютерні навчальні засоби – комп’ютерні підручники, різні демонстраційні, навчальні і контролюючі програми, що використовуються на уроках. Із поширенням персональних комп’ютерів освітні програми одержали новий поштовх до розвитку, і це не завжди вело до підвищення їхньої якості. Вони поширюються на дискетах або на CD, BBS і FTP носіях. Як правило, такі програми застосовуються для демонстрацій навчальних занять або для самостійного вивчення предмета. Найбільшу популярність серед таких навчальних матеріалів одержали різні курси іноземних мов, менше зустрічаються навчальні програми по природничій тематиці, наприклад “Фізика на комп’ютері”. З’явились окремі різновиди навчальних посібників – різноманітні мультимедійні енциклопедії, такі як “Microsoft Encarta” чи “Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія”. Не будучи чисто навчальними матеріалами, вони можуть виявитися дуже корисні в школах як довідкові посібники і як засоби розширення кругозору студентів. Можливість швидко знайти у великому обсязі інформації потрібні дані є дуже корисною і незаперечною перевагою комп’ютерного підручника в порівнянні з простим паперовим.Мережний етап в утворенні тільки починається. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет породила зовсім новий вид навчальних матеріалів – Інтернет-підручників. Область застосування Інтернет-підручників велика: звичайне і дистанційне навчання, самостійна робота. Але найбільші перспективи обіцяє об’єднання підручників із контролюючими програмами знань учнів, що доповнене спілкуванням між викладачем і студентами в реальному часі (у цьому плані Інтернет надає найбагатші можливості – від традиційної електронної пошти, до відеоконференцій і web-chat). Представлений єдиним інтерфейсом, такий Інтернет-підручник може стати не просто посібником на один семестр, а навчальним і довідковим середовищем.Використання новітніх інформаційних технологій у ДН дозволяє більш активно використовувати науковий і освітній потенціал ведучих університетів і інститутів, залучаючи кращих викладачів до створення курсів ДН, розширюючи аудиторію тих, яких навчають, і дозволяє здійснювати широкомасштабну підготовку і перепідготовку фахівців не залежно від місця проживання.Велика кількість існуючих у даний час комп’ютерних підручників базується на звичній парадигмі “книги” – деякої кількості ілюстрованої текстової інформації. Подібний підхід цілком виправданий у випадку, якщо підручник служить допоміжним матеріалом у процесі “звичайного” навчання, але явно недостатній у випадку навчання дистанційного, коли спілкування викладача й студента зведено до мінімуму. Тому побудований на гіпертекстових технологіях електронний підручник для ДН, крім інших, має наступні переваги:1. Наявність гіпертекстової структури, що покриває як понятійну частину курсу (означення, теореми), так і логічну структуру викладу (послідовність викладу, взаємозалежність частин). Гіпертекст – це можливість створення “живого”, інтерактивного навчального матеріалу, із забезпеченням посилань між різними частинами матеріалу. Можливості гіпертексту дають викладачу можливість розділити матеріал на велике число фрагментів, з’єднавши їх гіперпосиланнями в логічні ланцюжки. Наступним кроком тут може бути створення на основі того самого матеріалу “власних” підручників для кожного студента, з урахуванням рівня його підготовки, швидкості засвоєння матеріалу, його інтересів і т.п.2. Гнучка система керування структурою – це система, коли викладач може задати найбільш прийнятну, на його думку, форму представлення і послідовність викладу матеріалу. Це дозволить використовувати той самий навчальний матеріал для аудиторії різного ступеня підготовленості і для різних видів навчальної діяльності (первинне навчання, перепідготовка, тренінг, самостійне чи факультативне вивчення матеріалу) чи як довідкову систему.3. Використання, якщо це методично виправдано, мультимедіа можливостей сучасних персональних ЕОМ, зокрема, звуку, анімації, графічних уставок, слайд-шоу і т.п. При цьому інформація повинна бути якомога більш ідентично представлена як під час перегляду, так і в “паперовій копії” (роздруківці) – по можливості, студент повинен мати можливість роздрукувати будь-яку “сторінку” подібного підручника, мінімально втративши в поданні матеріалу.4. Підручник доступний студентові, по можливості, декількома способами (наприклад, і по Інтернет, і на CD-диску).5. Наявність підсистеми контролю знань, інтегрованої в підручник. Такими якостями повною мірою володіють дистанційні навчальні системи, створювані на базі гіпертекстових технологій, що використовуються в Інтернет.Крім цього, гіпертекстові технології володіють ще іншими перевагами:1. Сучасні інформаційні технології (зокрема середовище WWW у мережі Інтернет) дозволяють досить просто створювати інформаційні матеріали, навіть не маючи спеціальних знань про мови форматування документа (існують різноманітні конвертори з найбільш розповсюджених текстових форматів у формат гіпертекстовий).2. В даний час існує багато программ-перегляду (Netscape, Mosaic, Internet Explorer і т.п.), що володіють зручним інтерфейсом і адаптованих для більшості існуючих платформ комп’ютерів (IBM PC, Macintosh і т.д.).3. Оскільки гіпертекстовий протокол є стандартом у WWW, то такий підручник легко може бути включений у глобальну інформаційну мережу і буде доступний широкому колу користувачів.Важлива частина будь-якого навчального процесу – самостійна робота. До неї можна віднести домашні роботи, твори, практикуми, лабораторні роботи і т.п. Це, мабуть, та область, де розвиток інформаційних технологій, з погляду педагогів, приніс більше шкоди, ніж користі для освіти (проблема “плагіату”). Але це – ще одна можливість, що можуть успішно використовувати сучасні вчителі і професори:– розвиток і заохочення творчого потенціалу учнів, публікація в Інтернет кращих дипломів і курсових, творів, збір робіт з навчального курсу, гіпертекстових рефератів;– допоможуть викладачу формувати банк матеріалів за досліджуваним курсом.Контроль знань – ця найбільш спірна область. У будь-якому випадку використання комп’ютера допомагає викладачу зменшити рутинну, малоцікаву роботу по перевірці тестів, контрольних робіт (що дозволяє проводити контроль частіше) і знижує фактор суб’єктивності.Одна з головних проблем контролю знань – ідентифікація. І в міру переходу до комп’ютерних і мережних програм контролю знань усе більш складно визначити, чи дійсно студент сам правильно відповів на всі питання, чи йому хтось допомагав. І якщо при письмовому іспиті можна розсадити абітурієнтів по різних партах, то перевірити, хто відповідав на питання контрольної в Мережі, практично неможливо. Цей аргумент, як правило, приводять прихильники консервативного підходу до перевірки знань. Контраргументом на користь комп’ютеризованих методів може бути те, що дистанційне навчання, як правило, має на увазі більш високу умотивованість тих, хто навчається (вони самі вибирають собі курс, та й найчастіше до такої форми навчання приходять ті хто одержує другу освіту, при підвищенні кваліфікації – тобто тоді, коли людина найбільше зацікавлена одержати реальні знання).Інша проблема контролю знань при дистанційному навчанні – те, що контролююча система повинна бути досить складною і мати достатню базу питань, що вимагає великих зусиль з боку викладача. Правда, один раз створивши таку базу, нею можна користатися протягом тривалого часу, але це відноситься далеко не до всіх курсів.Контролююча система має наступні характеристики:– питання типу "”вибір однієї відповіді з багатьох”;– адаптивний вибір наступного питання в залежності від правильності попередніх відповідей студента;– можливість створення різних завдань з одного набору питань;– можливість включення в питання графічних зображень і гіпертекстових посилань;– ведення журналу проходження опитування;– наявність підсистеми “робоче місце викладача” для введення і корегування питань, зміни характеристик завдань при перегляді результатів і т.д.Як приклад такої контролюючої системи можна назвати систему електронного контролю знань. Інший приклад системи контролю звань, з яким знайомі всі автомобілісти країни – це білети по перевірці знань правил дорожнього руху.Об’єднання гіпертекстових навчальних посібників і системи електронного контролю знань, що базуються на технологіях Інтернет, дозволяють, у перспективі, створити єдине навчальне середовище, що адаптується під рівень знань і, фактично, створює індивідуальний “електронний підручник” для кожного, хто навчається. А додаткове використання технології Web-Chat дає можливість у рамках WWW технологій створити єдиний процес Дистанційного Навчання, що складається не тільки з “навчальної бібліотеки”, але і з повноцінного спілкування між викладачем і студентом.В міру переходу від паперових підручників до комп’ютерних а від них – до мережних – росте оперативність підготовки матеріалу. Це дозволяє зменшувати час підготовки навчальних посібників, тим самим збільшуючи число доступних студенту навчальних курсів. Уже зараз багато навчальних закладів пропонують дистанційні форми навчання по одному чи декільком курсам.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Стаття присвячена актуальним питанням визначення причин виникнення світових економічних криз та їх наслідків. У статті досліджується та аналізується історія розвитку та передумови виникнення світових криз. Проведено аналіз робіт відомих економістів стосовно природи виникнення економічних криз. Визначено основні наукові підходи до розкриття сутності економічної кризи. Означено, що значна частина фахівців приділяє увагу дослідженню процесів у середньо- та довгостроковому періоді. Визначено роль світових економічних криз у формуванні базових тенденцій довгострокового економічного розвитку. Приділено увагу основним видам криз за відповідними ознаками їх класифікації. Розглянуто теорії, що пояснюють причини економічних циклів і криз. Зазначено, що якщо не приділяти достатньо уваги дослідженню, аналізу та запобіганню поширенню глобальних криз, то можливі випадки переростання локальних та регіональних криз в глобальні.

Стаття присвячена актуальним питанням визначення причин виникнення світових економічних криз та їх наслідків. У статті досліджується та аналізується історія розвитку та передумови виникнення світових криз. Проведено аналіз робіт відомих економістів стосовно природи виникнення економічних криз. Визначено основні наукові підходи до розкриття сутності економічної кризи. Означено, що значна частина фахівців приділяє увагу дослідженню процесів у середньо- та довгостроковому періоді. Визначено роль світових економічних криз у формуванні базових тенденцій довгострокового економічного розвитку. Приділено увагу основним видам криз за відповідними ознаками їх класифікації. Розглянуто теорії, що пояснюють причини економічних циклів і криз. Зазначено, що якщо не приділяти достатньо уваги дослідженню, аналізу та запобіганню поширенню глобальних криз, то можливі випадки переростання локальних та регіональних криз в глобальні.