Academic literature on the topic 'Локальна історія'

У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.

Як відомо, найбільш поширеною формою алергічних реакцій є так звана IgE-опосередкована гіперчутливість, що, за даними різних авторів, зустрічається у 25 % населення індустріально розвинених країн [1].Як відомо, метод алергенспецифічної імунотерапії (ASIT) включає в себе повторне введення сенсибілізуючого алергену, зазвичай шляхом підшкірної ін’єкції або, як було запропонованого нещодавно, сублінг-вально [8].Деякі останні дослідження підтверджують роль дендритних клітин в індукції певної популяції CD4+ Т-лімфоцитів, здатних у великій кількості продукувати IL-10, що в сучасній літературі позначаються терміном «Т-регуляторні клітини» (Treg1) із фенотипом і функціональними властивостями Т-лімфоцитів-хелперів. На думку багатьох авторів, поява цієї популяції регуляторних клітин, мабуть, і є основним позитивним результатом при проведенні ASIT [15]. Однак така антигенна презентація причинного антигена незрілими дендритними клітинами викликає посилення продукції IL-10 Treg1 клітинами, що зрештою з часом призводить до ослаблення алергічної запальної реакції. Недавні клінічні випробування ASIT показали, що збільшення концентрації IL-10 може бути пов’язане з безпосереднім синтезом даного цитокіну іншими антигенпрезентуючими клітинами (В-лімфоцитами, моноцитами і макрофагами) і формуванням на цьому фоні генерації IL-10-секретуючих Treg1 клітин [16].Було встановлено, що Treg1 клітини у відповідь на вплив алергенів кліщів домашнього пилу або пилку берези на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів виробляють IL-10 і TGF-β. Ці субкласи регуляторних клітин були позначені як Th3-клітини. Treg1 клітини, індуковані активацією Toll-like рецепторів, здатні продукувати в основному IL-10 із невеликою кількістю IFN-γ, а Treg1 клітини, індуковані алергенами отрути перетинчастокрилих, у відповідь на проведену ASIT переважно виробляють IL-10 [19]. Таким чином, виявилося, що множинні Treg1 клітини неоднорідні й залежно від впливу мікрооточення здатні продукувати різні комбінації цитокінів.На той час як більш ранні дослідження вказували на перехід від Th2-типу системного клітинного відповіді до Th1-відповіді у хворих у пізній стадії алергічної реакції в шкірі та слизових оболонках, більшість сучасних досліджень вказує на те, що ASIT алергенами пилку рослин призводить до збільшення в слизовій оболонці периферичних Treg1 клітин, здатних синтезувати IL-10 і TGF-β. При цьому локальна присутність CD4+ CD25+ Treg1 клітин в назальному епітелії та збільшення їх кількості після проведеної ASIT безпосередньо підтверджують роль цих клітин в індукції та підтримці алергенспецифічної толерантності. При цьому збільшення кількості цих клітин корелює з клінічною ефективністю проведеної ASIT і зменшенням сезонного алергічного запалення [20].На підставі вищевикладеного ключова роль у формуванні імунологічної толерантності при проведенні ASIT відводиться IL-10, ключовому цитокіну, здатному регулювати синтез антигенспецифічних IgG і IgE. При цьому IL-10 залишається потужним імуносупресивним фактором для вироблення як загального, так і алергенспецифічного IgE. Високі концентрації IL-10 призводять до системного підвищення рівня виробництва плазматичними клітинами імуноглобулінів класу G4 (IgG4). Таким чином, IL-10 здатний не тільки індукувати Т-клітинну імунологічну толерантність, але й регулювати формування специфічного ізотипу плазматичних клітин зі зміною профілю високоспецифічної відповіді на алерген з IgE-залежної на IgG4-домінуючу імунологічну відповідь.Було відзначено, що в процесі проведення ASIT у пацієнтів із проявом алергії на антигени кліща домаш-нього пилу протягом 70 днів після терапії спостерігалося значне збільшення вмісту в сироватці IgА і IgG4, що збігається за часом із підвищенням концентрації IL-10 і TGF-β. Це багато в чому пояснює асоціативну роль IgА і TGF-β, а також IgG4 і IL-10 у формуванні периферичної імунологічної толерантності при впливі алергенів на здорових індивідуумів. Цілком можливо, що зниження співвідношення IgE/IgG4 у процесі проведення ASIT відбиває формування клітинної девіації від алергенспецифічних Th2-клітин до Treg1 клітинної популяції.Значна частина часу при проведенні серій ASIT, ймовірно, йде на виснаження клону довгоживучих алергенспецифічних плазматичних клітин, термін служби яких може бути ще однією мішенню для проведення додаткової супутньої імуномодуляції.Спостереження за пацієнтами, які мають алергічну патологію, в Західному регіональному центрі клінічної імунології та алергології протягом 10 років показали, що кількість IgE-залежних захворювань становила 72,3 % від загальної кількості обстежених 5845 хворих. Переважна більшість пацієнтів були хворі на поліноз — 91,8 %, алергічний риносинусит — 84,7 %, атопічний дерматит — 70,2 % бронхіальну астму — 58,6 % кропив’янку — 54,8 %, інші IgE-залежні захворювання/реакції — 50,8 %. Проведення алергенспецифічної діагностики визначило необхідність застосування SIT або ASIT. На жаль, кількість тих пацієнтів, які ­отримали цей вид терапії, становила лише 5,3 %. Причин такого низького рівня застосування цього виду лікування багато, і в сучасних умовах постала необхідність більш широкого навчання лікаря-алерголога та самих пацієнтів, щоб змінити їх ставлення до використання SIT та особливо ASIT як доказового методу лікування IgE-залежних алергічних хвороб із рівнем доказовості А.

Україна – країна з тисячолітньою історією. Кожний етап розвитку від трипільців до сьогодні несе за собою важливі події, політичні особливості, економічні злети і падіння, а також культурну спадщину. За свою історію Україна боролась за незалежність від країн-сусід, доводила свою ідентичність та намагалась створити окрему державу. Від заснування Києва (482 р.) до сьогодні пройшло 1539 років, 30 з яких Україна є незалежною країною. Цілком логічно, що ці 30 років українці намагаються відновити історію держави, вживають заходів для збереження будь-яких речових, писемних пам'яток та збирають, мов з пазлів повний хронологічний історичний шлях, який пройшла Україна. Музейні надбання, виставки, бібліотеки, приватні колекції мають багато незаповнених місць і не через те, що втрачені пам’ятки та цінності не можна вже відновити. По всьому світу у музеях можна віднайти клаптики української історії, проте, рано чи пізно, але кожна реліквія, кожна пам’ятка має повернутись на Батьківщину – до України. 24 серпня 2021 року в урочистій промові до Дня Незалежності Президент Володимир Зеленський проголосив: «Ми будемо повертати не тільки своїх, ми будемо повертати своє – це історичні і культурні цінності нашої держави, що перебувають за кордоном. Ми більше ніколи і нікому не подаруємо жодний камінчик нашої історії, ми не дамо окуповувати жодну сторінку нашої історії …. ». За 30 років незалежності було здійснено безліч маленьких кроків для повернення культурних цінностей – створювались органи, започатковувались реєстри, локальні проекти займались глобальною місією – повернення історії. Проте, органи закривали, реєстри не вели, а локальні проекти так і залишались на сторінках газет. Роботи у напрямі повернення культурних цінностей дуже багато, адже фактично з нуля необхідно будувати новий орган та нормативну базу, адже наразі це питання регулює один закон, а наявний орган, який би займався пошуком та поверненням втрачених пам'яток не проводить жодних дій у цьому напрямі.

Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей. Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.

The purpose of the work. The article is devoted to the fate of Volksdeutsche women after the end of the Second World War. The focus is on the history of women in southern Ukraine, a region of Ukraine where a large part of the German population is under occupation. The historiography of the problem covers works that cover the issue of gender history in the context of the topic: Larysa Belkovets, Lyudmila Burgart, Andriy Kotlyarchuk, Maya Lutai, Olena Styazhkina and others. The sources of the study were the NKVD investigative cases against women who accepted German citizenship, eyewitness accounts, and statistics. Results and scientific novelty of the study. The circumstances and reasons why women chose the status of Volksdeutsche have been clarified. In particular, the study found that this was not always a voluntary or conscious choice: women in difficult life situations chose a survival strategy that they thought could be successful. Volksdeutsche status did not guarantee a happy life, adequate nutrition or normal living conditions for the woman and her family. He was entitled to minimal assistance, but imposed many responsibilities on the Volksdeutsche, forcing them to accept Nazi crimes against civilians and send their children to Hitler's or the German Girls' Union, where they were raised in the spirit of Nazi ideology. German women seldom took an active part in collaborationism: they seldom worked as translators, teachers for Volksdeutsche and Ukrainian schools that did not last long in the occupied territories. In the south of Ukraine, the Volksdeutsche also included ethnic Swedes – residents of the Swedish colony Staroshvedske. For the Germans of southern Ukraine in the status of Volksdeutsche, the war ended first with the forced evacuation to Germany by the Germans, and then by the forced repatriation of Soviet troops home. As a result, Volksdeutsche women were tried on charges of treason and aiding the Nazis. Women made up the majority of special settlers in Siberia, the Urals, and Kazakhstan. However, many Germans managed to avoid repatriation and remain in European countries forever without Soviet influence.Key words: local history, gender history, Volksdeutsche, World War II, NKVD. Мета роботи. Стаття присвячена долі жінок-фольксдойче після завершення Другої світової війни. В центрі уваги історії жінок Південної України, регіону України, на території якого значна частина німецького населення опинилась в окупації. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання гендерної історії в розрізі теми: Лариси Белковець, Людмили Бургарт, Андрія Котлярчука, Майї Лутай, Олени Стяжкіної та інших. Джерелами дослідження стали слідчі справи НКВС щодо жінок, котрі прийняли німецьке підданство, спогади очевидців, статистичні матеріали. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовані обставини та причини, чому жінки обирали статус фольксдойче. Зокрема в процесі дослідження з’ясовано, що це не завжди був добровільний чи усвідомлений вибір: жінки, що опинялись в складних життєвих ситуаціях, обирали стратегію виживання, яка на їхню думку могла стати успішною. Статус фольксдойче не гарантував щасливого життя, достатнього харчування чи нормальних умов проживання для жінки та її сім’ї. Він давав право на мінімальну допомогу, проте накладав на фольксдойче чимало обов’язків, змушував примирюватися із злочинами нацистів по відношенню до мирного населення та віддавати дітей в гітлерюнг чи до Союзу німецьких дівчат, де їх виховували у дусі нацистської ідеології. Німецькі жінки рідко брали активну участь у колабораціонізмі: вони зрідка працювали перекла-дачками, вчительками для фольксдойче та українських шкіл, що недовго існували на окупованій території. На Півдні України до фольксдойче зараховували також етнічних шведів – мешканців шведської колонії Старошведське. Для німців Півдня України в статусі фольксдойче війна завершилася спочатку примусовою евакуацією в Німеччину німцями, а потім примусо-вою репатріацією радянськими військами додому. В результаті на жінок-фольксдойче чекали суди із звинуваченнями у зраді та пособництві фашистам. Жінки становили більшість спецпоселенців в Сибіру, на Уралі та в Казахстані. Проте багатьом німкеням вдалось уникнути репатріації і назавжди залишитись у країнах Європи поза радянським впливом.Ключові слова: локальна історія, гендерна історія, фольксдойче, Друга світова війна, НКВС.

Стаття присвячена важли­вому питанню історії та теорії держави і права - співвідношенню понять «де-юре» та «де-факто». Особливості методологічної коре­ляції демонструються на істо­ричних прикладах імперій періодів пізньої античності та раннього середньовіччя. Філософсько-пра­вовий дискурс кореляції «де-юре» та «де-факто» криється в фунда­ментальній суперечці двох підхо­дів - чисто юридичного та чисто політологічного (політичного). Перший базується на визначенні ідеального стану справ, тоді як другий відображає реальність з усіма її відхиленнями від ідеального теоретизування. Відтак головна відмінність історико-юридичного тлумачення державної історії, на відміну від тлумачення політоло­гічного, полягає в наявності норм та формальностей, що жодним чином не можуть бути піддані законодавчому сумніву (водночас, вони сумнівні з позицій буденної життєвої практики). Для при­кладу, феномен «імперської» влади полягає у її «вселенському», «сві­товому» масштабі. Цей юридичний «факт» не піддавався жодним сум­нівам ані в нормативно-правовій базі, ані в дипломатичних практи­ках означеної доби. Лише «імперії» могли вважатися «джерелом дер­жавності»; імператори роздавали титули та достоїнства «царів», «каганів», «королів», «князів», «гер­цогів», «графів» тощо. Не дарма термін «суверенітет» походить від латинського поняття «сюзе­ренітет». З огляду на юридичний «факт» імперської наддержавності (імперії сприймались та уявлялись як сукупності-співдружності дер­жав, «царства царств») тільки взаємне визнання імперіями одна одної могло бути інституціональ- ної базою для творення системи міжнародного права. Ця система, відповідно, розвивалась на основі інституту міжнародної право- суб’єктності, де взаємним визнан­ням суб’єктності послуговувались виключно імперії зі «вселенськими амбіціями». Наше визначення сто­сується насамперед Східної Рим­ської імперії (Візантії), Перського царства (Ірану), Кушанського царства (Індії) та пізньоантичної Хань Чао (Китайської імперії). Окремо, перебуваючи в контексті історії міжнародної правосуб’єк- тності, стаття покликана ознайо­мити читачів із триступінчастою методикою обробки історичних фактів (локальні події, міжнародні події, суб’єктивна інтерпретація). Відтак ґенеза української держав­ності (київсько-руської) подається та вписується в контекст опові­дання як локальний аспект міжна­родної історії, що може по-різному інтерпретуватися істориками, політологами та юристами. Теорія візантійського походження юридичних форм Київського князівства має на меті підтвердження невід­повідності політичного (політоло­гічного) та юридичного (істори- ко-правового) розуміння феномену ґенези державних утворень.­

Стаття присвячена унікальній фортифікаційній споруді — форту-заставі Дубно. На основі опрацювання наявних монографічних праць, матеріалів рівненського обласного архіву та військових документів, доступних на інтернет-ресурсах розглядають ряд аспектів з історії форту-застави. До них належать передумови будів- ництва, розміщення і стратегія, військові інженери (будівничі форту), будівництво і військово-топографічний опис, гарнізон і фортечна артилерія. У даному дослідженні розглянуто історію побудови Дубенського форту, його широко територіальне та локальне призначення. Введено в історіографію нові дані стосовно будівничих форту, зокрема полковників Борисова, Бєлікова та місцевого інженера капітана Панова. Ключові слова: форт-застава, фортечна артилерія, військовий інженер, форти- фікація, оборонна лінія, комендант, будівництво, артилерійська рота.

Вальцер К. В. Локальна історія села Лукашеве Запорізького району Запорізької області (кінець XVIII – початок XXI ст.) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 032 "Історія та археологія" / наук. керівник С. М. Білівненко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 100 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається із вступу, трьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (75 найменувань). Обсяг основної частини роботи складає 84 сторінки машинописного тексту, загальний обсяг кваліфікаційної роботи магістра – 100 сторінок, містить 6 додатків, 25 джерел, 36 монографій та наукових статей, 14 електронних ресурсів. Об’єкт дослідження – локальна історія села Лукашеве Запорізького району Запорізької області та його жителів. Предметом дослідження в цій роботі виступають особливості соціально-економічного розвитку села Лукашеве Мета дипломної роботи є дослідження історії розвитку села Лукашеве Запорізького району Запорізької області в локально-історичному контексті. Новизна роботи та теоретичне значення: полягає в тому, що вперше було зроблене конкретне історичне дослідження, присвячене комплексному вивченню історії села Лукашеве. Матеріали роботи можуть використовуватися в дослідженнях з краєзнавства. Висновки: В історичному розвитку Лукашівський край пройшов ті ж самі періоди, які були характерні для історії України в її сучасних межах. Дослідивши шлях інституалізації села Лукашеве починаючи від моменту заснування до 30-х років ХХ століття, було вияснено, що коріння села сягають пізньопалеолітичної стоянки (15-10 тис. років тому), V - VI тис. до н.е., коли на цій місцевості перебували скіфські племена. Серед основних теорій походження назви села Лукашеве варто виділити наступну – назва села походить від поміщика Лукашевича, яке у 1770 році дісталось у власність з усіма його жителями як подарунок цариці Катерини ІІ. Для історії села Лукашеве та його розвитку, родина Лукашевича зробила значний внесок. Висвітливши соціально-економічний розвиток села від 20 – 30-х років ХХ ст. було з’ясовано, що його особливий зріст відбувся зі встановленням радянської влади. Згодом, для ідеологічного перевиховання місцевого населення в дусі марксизму-ленінізму, а також для боротьби з релігією в селі утворювалися більшовицькі осередки. Голодомор 1932 – 1933 років більш позначився на історії Лукашевого, проте, за словами Малинки Нелі Миколаївни, масової загибелі селян, як це було у інших селах, не спостерігалося. Посприяла наближеність до обласного центру, де саме в ті роки будували Дніпрогес і Металургійний комплекс «Запоріжсталь». Більшість односельчан, працездатного віку, працювали на новобудовах отримуючи харчовий пайок. Друга світова війна не оминула село й принесла значні матеріальні втрати та людські жертви. Загалом, на фронтах війни загинуло близько сто сорока жителів села. Їх прізвища викарбувані на меморіальному комплексі в селі Лукашеве. Робота по відбудові села в повоєнну епоху проводилась дуже активно. Але не оминув населення села Лукашеве страшний період – голод 1946-47 років, який виник не лише через засуху 1946 року, а й був організований владою. Але все таки, голод 1946-1947 рр. в селі Лукашеве був не таким страшним як в інших селах району. Незважаючи на труднощі, які спіткали село після війни, об’єднуючись, люди разом змогли подолати їх. Люди засіювали поля зерновими, вручну обробляючи землю, а потім і збирали таким самим способом урожай. Відбудовувалися й колгоспи. Працівники колгоспу неодноразово нагороджувались за сумлінну роботу урядовими нагородами. У селі були створені умови також і на покращення матеріального рівня трудівників та підвищення їх культурно – освітнього рівня. Загалом, село змогло вийти з післявоєнної кризи, і не тільки відновити економіку села, а й значно підняти культурно – освітній рівень жителів. Проаналізувавши тенденції сучасного життя в селі Лукашеве, було встановлено, що на сьогоднішній день поселення залишається достатньо розвиненим краєм. Але варто зауважити, що не зважаючи на це, кількість населення скорочується. В свою чергу, це пов’язано з еміграцією молодого покоління до великих міст. Та незважаючи на такі тенденції, в селі працюють культурні заклади, представлені в першу чергу будинком культури, бібліотекою та краєзнавчим музеєм. Окрім того, в селі Лукашеве продовжує працювати навчальний заклад, а саме Лукашівський навчально-виховний комплекс ЗНЗ – ЗДО. Щодо економічного розвитку села, то головною галуззю економіки тут продовжує бути сільське господарство. Загалом, саме завдяки локально-історичним дослідженням, можна простежити в повному обсязі вивчення історії певного населеного пункту.
EN : The qualification work consists of an introduction, three sections (eleven subsections), conclusions, a list of used sources and literature (75 items). The volume of the main part of the work is 84 pages of typewritten text, the total volume of the master's qualification work - 100 pages, contains 6 appendices, 25 sources, 36 monographs and scientific articles, 14 electronic resources. The object of research is the local history of the village of Lukasheve, Zaporizhia district, Zaporizhia region and its inhabitants. The subject of research in this work are the features of socio-economic development of the village of Lukashevo. The purpose of the thesis is to study the history of the village of Lukashevo Zaporozhye district of Zaporozhye region in the local historical context. The novelty of the work and the theoretical significance: it is that for the first time a specific historical study was made, devoted to a comprehensive study of the history of the village of Lukashevo. Materials of work can be used in researches on local lore. Conclusions: In the historical development of Lukashiv region passed the same periods that were characteristic of the history of Ukraine in its modern borders. Examining the path of institutionalization of the village of Lukashevo from its foundation to the 1930s, it was found that the roots of the village date back to the Late Paleolithic site (15-10 thousand years ago), V - VI millennium BC, when Scythian tribes were in the area. Among the main theories of the origin of the name of the village Lukasheve is the following - the name of the village comes from the landowner Lukashevich, which in 1770 became the property of all its inhabitants as a gift from Queen Catherine II. The Lukashevich family has made a significant contribution to the history of the village of Lukashevo and its development. Highlighting the socio-economic development of the village from 20 - 30-ies of the twentieth century. it was found that its special growth occurred with the establishment of Soviet power. Later, Bolshevik cells were formed in the countryside for the ideological re-education of the local population in the spirit of Marxism-Leninism, as well as for the struggle against religion. The Holodomor of 1932-1933 had a greater impact on Lukashev's history, but, according to Malinka Nela Mykolayivna, mass deaths of peasants, as was the case in other villages, were not observed. Proximity to the regional center, where Dniproges and the Zaporizhstal Metallurgical Complex were built in those years, contributed to this. Most of the fellow villagers, of working age, worked on new buildings receiving food rations. World War II did not bypass the village and brought significant material losses and casualties. In total, about one hundred and forty villagers died on the fronts of the war. Their names are engraved on the memorial complex in the village of Lukashevo. Work on the reconstruction of the village in the postwar era was very active. But the population of the village of Lukashevo did not miss a terrible period - the famine of 1946-47, which arose not only due to the drought of 1946, but was also organized by the authorities. But still, the famine of 1946-1947 in the village of Lukashevo was not as terrible as in other villages of the district. Despite the difficulties that befell the village after the war, the people were able to overcome them together. People sowed the fields with grain, manually cultivating the land, and then harvested in the same way. Collective farms were also rebuilt. Collective farm workers have repeatedly been awarded government awards for conscientious work. Conditions were also created in the village to improve the material level of workers and increase their cultural and educational level. In general, the village was able to emerge from the postwar crisis, and not only restore the economy of the village, but also significantly raise the cultural and educational level of the population. After analyzing the trends of modern life in the village of Lukashevo, it was found that today the settlement remains a fairly developed region. But it is worth noting that despite this, the population is shrinking. This, in turn, is due to the emigration of the younger generation to large cities. But despite such trends, the village has cultural institutions, represented primarily by the House of Culture, the library and the Museum of Local Lore. In addition, in the village of Lukasheve, an educational institution continues to operate, namely the Lukashevo educational complex of ZNZ - ZDO. Regarding the economic development of the village, the main branch of the economy here continues to be agriculture. In general, thanks to local historical research, it is possible to trace in full the study of the history of a particular locality.