Journal articles on the topic 'Легальна влада'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Легальна влада.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 18 journal articles for your research on the topic 'Легальна влада.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кравченко, Т. А. "Природно-правова модель легітимності державної влади." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).574.
Full textAbstract:
У статті розглядаються природно-правові моделі легітимності державної влади. Досліджуються дві основні моделі легітимності державної влади: природно-правова модель і модель легітимності представників теорії юридичного позитивізму, детально проаналізовані концепції кожної з цих моделей. З'ясовано, що принципово важливе значення для розвитку теорії правової держави мала творчість І. Канта. Як і багато інших тогочасних мислителів, він вважав, що держава прийшла на зміну природному станові, в якому не було ніякої гарантії законності. Моральний борг, почуття поваги до природного права спонукають людей полишити цей стан і шляхом суспільного договору перейти до життя у громадянському суспільстві, державі. Суспільний договір укладають між собою морально розвинені люди, тому державі забороняється поводитися з ними як з істотами, котрі не знають морального закону і не можуть самі обрати правильну лінію поведінки. Визначено, що висунення й обґрунтування І. Кантом тверджень про те, що кожна людина є абсолютною і самодостатньою цінністю, що індивіди відмовляються від необмеженої та свавільної свободи природного стану на користь справжньої свободи у правовому стані, що призначення держави полягає в досконалому праві, максимальній відповідності державного устрою принципам права тощо дають підстави вважати його одним із творців теорії правової держави. Доходимо висновку, що найповніше проблема легітимності державної влади була висвітлена основоположниками соціологічної школи права. Характерними ознаками концепції легітимності державної влади соціологічної школи права є ототожнення поняття «легітимність» і «легальність»: вважається, що будь-яка легальна влада автоматично є і легітимною; лише легальна, раціональна влада має легітимний характер; влада належить народу, який не лише формує, але і здійснює контроль за публічною владою, влада і народ виступають як єдине політичне ціле. Державна влада не є безумовною й абсолютною, тому, усвідомивши необхідність їй підкорятися, людина одночасно усвідомлює, що органи державної влади зобов'язані у процесі здійснення своїх функцій дотримуватися юридичних норм, які розмежовують інтереси влади й інтереси особи та суспільства.
2
Щоголєв, С. В. "ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ (ОКРЕМІ АСПЕКТИ)." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 153–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).414.
Full textAbstract:
У статті розглянуто окремі аспекти еволюції органі-зованої злочинності в Україні з 1960-х до 2000-х років. Відзначено поширення правового нігілізму серед широ-ких верств населення як формуючу ознаку історичних передумов та соціальної бази організованої злочинності в часи СРСР. Акцентовано увагу на формуванні єдиного конгломерату «криміналітет – економіка – політика», що досі виступає домінуючою формою організованої злочин-ності на пострадянському просторі. Приватний бізнес, сформований в умовах протистояння державній владі, легалізувався і визначив правила, за якими розвивається економіка. У цю сферу інтегрувалися політичні та госпо-дарські еліти СРСР, що капіталізували своє становище. Найбільш поширеними явищами організованої злочин-ності в Україні в 1990-х рр. визначено рекет, наркобізнес, викрадення автомобілів, торгівлю зброєю, викрадення людей для отримання викупу, незаконні фінансові опера-ції, економічну контрабанду тощо. Наголошено на широ-кому територіальному контролі та контролі над галузями економіки, які встановлювалися киміналітетом. Автор зазначає, що для структур організованої злочинності того періоду характерною була чітка ієрархічна побудова (від простих ієрархій типу «ватажок – виконавці» до склад-них структур мафіозного типу, які згодом інтегрувалися у легальні інститути – органи влади, промислово-фінан-сові групи тощо). Автор вказує на те, що у другій поло-вині 1990-х років органи державної влади, зокрема пра-воохоронні, значною мірою витіснили з кримінального середовища традиційний рекет, зайнявши його місце. Ос-новними сферами діяльності тоді були наркобізнес, бан-ківське шахрайство, торгівля зброєю, нелегальний екс-порт нафти та кольорових металів, контрабанда ядерних матеріалів та відходів. Автор доходить висновку, що роз-пад соціалістичної економіки, дезінтеграція СРСР, інсти-туційна неспроможність та криміналізація політикуму призвели до широкої криміналізації суспільного життя на початку 1990-х років. Вуличні банди консолідувалися у потужні кримінальні об’єднання, що почали усвідом-лювати свої не лише економічні, а й політичні інтереси. Їх представники зайняли місця в органах влади на місце-вому та на центральному рівнях, а отримані злочинним шляхом капітали трансформувалися у легальний бізнес.
3
ЛЮБЧЕНКО, ПАВЛО. "Народовладдя та місцеве самоврядування: сутність і взаємообумовленість розвитку." Право України, no. 2019/10 (2019): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-195.
Full textAbstract:
Реформа місцевого самоврядування, започаткована в 2014 р., сьогодні все більше втрачає темпи реалізації, що зумовлено чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Одним із основних стримуючих чинників цієї реформи є недосконалість конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого самоврядування. Це зумовлює необхідність більш глибокого аналізу процесів у сфері народовладдя та місцевого самоврядування, чинників і перешкод, які стримують їхній розвиток в Україні. Метою статті є дослідження сутності народовладдя і місцевого самоврядування та їх взаємозв’язку, аналіз стану конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в механізмі народовладдя та формулювання висновків, пропозицій і рекомендацій щодо усунення перешкод його подальшого розвитку та основних напрямів підвищення ефективності. Конституційні категорії “народовладдя”, “народний суверенітет”, “місцеве самоврядування” тісно взаємопов’язані. Їхнє співвідношення проявляється у тому, що місцеве самоврядування є однією з основних форм реалізації народного суверенітету. Місцеве самоврядування завдячує своїм існуванням установчій владі народу. Саме завдяки волі народу, яка виражена на виборах, влада місцевого само врядування стає легітимною. Місцеве самоврядування відіграє важливу роль у механізмі народовладдя, що зумовлено, перш за все, автономністю його органів стосовно системи органів державної влади, відсутністю ієрархічної підпорядкованості, наявністю окремого об’єкта управління – питання місцевого значення. Орга ни місцевого самоврядування, будучи відповідальними перед територіальними громадами, мають змогу провадити самостійну політику, відстоювати місцеві інтереси, діючи в межах Конституції та законів України, шляхом звернення до суду, стримувати органи державної влади від перевищення повноважень. Оцінюючи ефективність реалізації принципу народовладдя в Україні, змушені констатувати, що сьогодні воля народу позбавлена легальних способів прояву, окрім виборів. Парламент уже тривалий час ігнорує запровадження конкретних механізмів дієвості народовладдя, народ не має можливості приймати рішення на всеукраїнському та місцевих референдумах. Сучасний стан суспільного розвитку обумовлює необхідність кардинального оновлення конституційно-правової основи механізму народовладдя. Слід забезпечити можливість реалізації права народу на волевиявлення у найважливіших питаннях, а саме: а) визначати і змінювати конституційний лад в Україні, зокрема, місце і роль місцевого самоврядування; б) обмежувати публічну владу правом; в) протидіяти узурпації, захопленню державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями; г) вимагати реалізації прав і свобод людини (права громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах); ґ) протидіяти скасуванню чи обмеженню права здійснення місцевого самоврядування, яке визнається та гарантується в Україні; д) володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктами права власності народу; е) контролювати органи публічної влади та їх посадових осіб.
4
Pukhovets, Dmytro. "Становище язичників у Римській імперії в 380-ті рр. від Р.Х. за промовою Лібанія «Про храми»." Eminak, no. 3(31) (October 1, 2020): 189–98. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).447.
Full textAbstract:
У статті розкривається становище язичників у Пізній Римській імперії на час написання промови Лібанія «Про храми». Адресатом промови виступає імператор Феодосій І, який на початку правління відносився до язичників достатньо помірковано. На основі промови й інших джерел автор статті з’ясовує межі дозволеного для цієї групи в імперії, що значною мірою була християнізована. Розглядається офіційне ставлення до язичників з боку влади, легальні можливості справляти свої релігійні обряди, аргументи язичників щодо необхідності їх подальшого існування, взаємовідносини з радикально налаштованими християнами.
5
Павленко, В. В. "ВИБОРИ ТА ВИБОРЧА СИСТЕМА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 485–96. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.54.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що сьогодні, коли Україна про- ходить складний шлях розбудови незалежної держави важливо забезпечити стабільне і продуктивне функціонування базових інститутів демократії. Тому вибори і виборче право безумовно стають фундаментом демократії і відносяться до основних засад конституційного ладу нашої держави. Якщо говорити про народовладдя, яке означає належність усієї повноти влади народу, то воно напряму залежить від типу виборчої системи, яку застосо- вують у тій чи іншій країні світу. За час незалежності Україна скористала- ся усіма існуючими виборчими моделями: мажоритарною, пропорційною та змішаною. Але, на жаль, слід визнати, що вибори в Україні у посткомуністич- ний період проходили і проходять, як правило, із використанням методів адміністративного тиску, широко застосовується підкуп населення, заля- кування кандидатів та виборців. У статті аналізується становлення ви- борчої системи в Україні. Розкривається суть понять «вибори» та «виборча система», показано вітчизняний та зарубіжний досвід їх розвитку. Визна- чається роль виборів для будь-якої демократичної держави. Розглядаються шляхи подальшого розвитку виборчої системи в Україні. Наголошується на необхідності вивчення історії виборчої системи нашої держави. Окреслено концептуальні підходи удосконалення виборчого законодавства України. Зроблено висновок, що виборчу систему у історико-правовому вимірі слід розуміти таким чином: виборча система – це врегульована конституцій- но-правовими нормами (в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права) система суспільних відносин, які складаються в рамках врегульованого законом порядку організації та проведення віль- них виборів, як форми прямої демократії та безпосереднього народовлад- дя, завдяки якій отримують можливість на законних підставах (легально) та на основі загальносуспільного визнання (легітимно) функціонувати представницькі органи публічної влади на окремому історичному етапі ро- звитку суспільства. Таким чином, виборча система відіграє важливу роль у процесі формування політичної волі в Україні, а здатність її забезпечити між різними політичними партіями консенсус в процесі боротьби за владу є важливим фактором стабільності та руху вперед.
6
Barabash, B. A. "Посилення ролі державного апарату як об’єктивна реальність у сучасній системі владарювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 6–13. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.01.
Full textAbstract:
В умовах інтенсифікації економічних, політичних та суспільних процесів сучасного світу, політичного й економічного реформування в державі вчені та урядовці вимушені шукати нові оптимальні форми владарювання. Разом із тим неврегульовані належним чином правовідносини призводять до фактичної концентрації державної влади у руках вузького кола осіб, що не є уповноваженими ані народом, ані чинною владою та повинні володіти лише технологічними функціями з підготовки проєктів нормативно-правових актів. Таке становище об’єктивно потребує своєї правової регламентації та врегулювання.
Метою статті є дослідження важливої тенденції посилення ролі державного апарату як реальності, що об’єктивно склалася у сучасній системі владарювання. У статті автор на численних прикладах показує постійно зростаючий вплив державного апарату на розробку та прийняття рішень у сфері державного управління.
Наукова новизна статті полягає в критичному осмисленні феноменології посилення влади апарату органів виконавчої влади в сучасних реаліях державного життя. Діяльність цього прошарку владної структури, що фактично не підлягає контролю з боку суспільства, громадських організацій та парламентів, видається автору небезпечною. У роботі також проаналізовані причини виникнення такого явища у різних державах світу.
Висновки. Діяльність виконавчої влади являє собою нескінченний ряд здійснюваних нею конституційних повноважень, які їй легально і фактично належать. Обсяг цих повноважень об’єктивно неухильно та перманентно зростає, доповнюючи один одного. При такому положенні авангардна роль виконавчої влади не викликає сумніву. Однак така роль об’єктивно вимагає свого теоретичного обґрунтування, належного конституційно-законодавчого закріплення й обґрунтованого зростання ролі апарату цієї гілки державної влади. Суспільство має знати, як і на яких засадах приймаються рішення, що суттєво впливають на повсякденне життя людей, соціуму та держави.
7
Родченко, С. С., and К. В. Говоруха. "КОРУПЦІЯ ЯК ЗАГРОЗА ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 3 (November 9, 2020): 36–42. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.5.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність поняття «корупція» через призму економічної безпеки держави. Розглянуто її вплив на економічну безпеку. Визначено, що основними загрозами економічній безпеці держави, які продукує корупція, є: збільшення масштабів тіньової економіки; зрощення криміналу із легальною економікою шляхом доступу до політичної влади та можливості «відмивання» брудних» грошей»; порушення конкурентних умов ринку; затримка появи ефективних приватних власників, неефективне використання бюджетних коштів; зростання цін за рахунок включення в ціну витрат на «послуги» корумпованих чиновників, зниження довіри до держави та її можливості регулювати економічні процеси, сприяння соціальної нерівності і збільшення розриву доходів між різними верствами населення. Запропоновано заходи спрямовані на зниження рівня корупції в Україні та її негативного впливу на економіку.
8
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
9
Arabadjyiev, D. Y. "Роль і місце громадських організацій у політичній системі України." Grani 18, no. 8 (June 30, 2015): 17–21. http://dx.doi.org/10.15421/1715149.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю ролі громадських організацій у політичній системі України. Подано визначення організації, під якою автор розуміє соціальну групу, орієнтовану на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованих структур на основі спеціалізації або розподілу праці. Представлено критерії виділення громадських організацій і їхні головні ознаки (недержавність, самоуправління, добровільність, некомерційність (неприбутковість), суспільна корисність). Наоснові аналізу наукової літератури, узагальнено основні характеристики громадських організацій і подано їхнє наступне визначення: громадські організації – добровільні, легальні, організаційно оформлені об’єднання громадян, які представляють інтереси певних верств населення, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності. Виходячи з класичних і сучасних поглядів на демократію, зроблено узагальнення, що в демократичній політичній системі громадяни беруть участь у виборах, здійснюючи своє пряме волевиявлення, а уряд усвідомлює необхідність проведення чесних і прозорих виборів як підтвердження легітимності своєї влади. Зроблено висновок, що в політичній системі сучасної України громадські організації відіграють потрійну роль, забезпечуючи неухильну реалізацію прав громадян, попереджуючи будьякі спроби впливу на процес з боку уряду та одночасно гарантуючи чесність і прозорість виборчого процесу.
10
СЕРЬОГІН, ВІТАЛІЙ, and СВІТЛАНА СЕРЬОГІНА. "Децентралізація і місцеве самоврядування у контексті зміцнення народовладдя в Україні." Право України, no. 2019/10 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-158.
Full textAbstract:
За останнє десятиліття вектор демократичних рухів і реформ досяг глобального масштабу, а демократична децентралізація поширилася по всьому світу. Як наслідок, нині близько 95 % демократичних країн мають органи влади субнаціонального (регіонального чи місцевого) масштабу, яким передаються політичні, фіскальні та адміністративні повноваження. Твердження на користь демократичної децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування часто ґрунтуються на тому, що демократизація і розширення повноважень субнаціональних о рганів влади призведуть до більшої підзвітності й відповідальності публічної влади перед місцевими жителями і зроблять врядування більш адаптованим до місцевих потреб та уподобань. Метою статті є розгляд сутності і типів децентралізації, переваг і недоліків, розкриття її співвідношення з народовладдям та визначення тих моделей демократії, які найбільше корелюють із реформою щодо децентралізації й можуть бути найбільш ефективними в умовах розширення компетенції місцевого са-моврядування в Україні. Здійснено кваліфікацію реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування в Україні, розпочатої в 2014 р., із точки зору типів децентралізації та очікуваної моделі локальної демократії, котрої планується досягти. Звертається увага на правові межі реформи децентралізації, характер тих функцій, що підлягають розподілу, на необхідність забезпечення додаткових повноважень місцевого самоврядування достатніми мате ріальнофінансовими ресурсами, на проблему місцевої автономії та систему стримувань і противаг у відносинах між центральними й місцевими органами влади, на роль неурядових організацій у розгортанні реформи та зміцненні місцевого самоврядування. Обґрунтовується думка, що реформа децентралізації не повинна обмежуватися інституційними змінами (змінами конституційного дизайну на субнаціональному рівні), а має забезпечити перехід від консультативної до партисипативної демократії, коли кожен член територіальної громади матиме право і реальну здатність безпосередньо або через виборних представників впливати на процес вироблення і зміст публічно-владних рішень, які безпосередньо визначають умови життя на відповідній території. Стверджується, що саме партисипативна демократія може слугувати ефективним інструментом протидії консолідації влади в руках зацікавлених бізнес-груп та політичних еліт, що захищають свої корпоративні інтереси. Звертається увага на необхідність підвищення легальної громадянської активності на місцевому рівні та посилення ролі органів самоорганізації населення як “інститутів сусідського самоврядування”.
11
ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні." Право України, no. 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.
12
Паска, Богдан. "ДИСИДЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ (1960–1970 ті рр.)." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 33 (December 20, 2020): 149–58. http://dx.doi.org/10.15330/gal.33.149-158.
Full textAbstract:
Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-х рр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) у м. Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О. Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що художник О. Заливаха з початку 1960‑х до першої половини 1970‑х був активним учасником середовища шістдесятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑х рр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення самвидаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення української національної символіки. Арешт та судова розправа над О. Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налагоджував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією художника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В. Мороза. В подальшому О. Заливаха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об’єкт справи “Блок”, під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму.
Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правозахист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.
13
Slavkova, O., and M. Hordiienko. "Державна політика детінізації економіки: податковий аспект." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 3(81) (September 30, 2019): 3–7. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.1.
Full textAbstract:
Однією зі складових суспільного розвитку держави є стабільність економічної системи, а негативні прояви, які несе в собі тіньова економіка зумовлюють дестабілізацію та знижують авторитет органів влади, що створює додаткові перешкоди на шляху до сталого розвитку. В статті зроблено огляд характерних ознак тіньової економіки в Україні. Систематизовано чинники появи та поширення тіньової діяльності й тіньових процесів, відображено деструктивний вплив тіньового сектора економіки на фінансово-економічну сферу.
Зроблено висновок щодо необхідності розробки ефективної політики детінізації національної економіки та комплексної програми заходів, які необхідно реалізувати. Детінізація економіки повинна охоплювати в першу чергу питання оподаткуванням. Акцентується увага на необхідність удосконалення системи адміністрування податків.
На основі системного аналізу причин тінізації економіки зроблено висновок про необхідність розробки комплексу взаємопов’язаних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для легальної господарської діяльності, запровадження яких значно покращить соціально-економічний стан країни.
В статті охарактеризовано роль детінізації у створенні сприятливих умов для економічного розвитку. Визначено напрями державного регулювання у сфері оподаткування, які необхідні для детінізації економіки за рахунок покращення системи адміністрування податків. Конкретизовано заходи, які необхідно реалізувати з метою детінізації національної економіки.
14
Денисенко, Вадим. "Загострення протиріч у підготовці Угоди про асоціацію України з ЄС (липень-жовтень 2013 р.)." Старожитності Лукомор'я, no. 3 (January 19, 2021): 91–101. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2020.3.39.
Full textAbstract:
Розкривається поглиблення проблем навколо підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Детально відтворено збільшення економічного та дипломатичного тиску російської влади на Віктора Януковича з метою зірвати підписання угоди. Це включало в себе включення частини українських підприємств до «чорного списку» митниці РФ і прямий шантаж російської верхівки.
На основі даних періодики реконструйовано процес переговорів між українською владою та представниками Європарламенту щодо умов звільнення Юлії Тимошенко. Виокремлено основні плани вирішення проблеми Ю. Тимошенко: часткове помилування (зменшення строку покарання, виплата штрафу та позбавлення громадянських прав на три роки) та лікування за кордоном (зміна законодавства з метою зробити легальним залишення країни в’язнем у випадку необхідності лікування у зарубіжних закладах). Підкреслено, що В. Янукович віддавав перевагу першому варіанту, що гарантував неучасть Тимошенко у президентських виборах 2015 р. Однак у підсумку він використав проблему ув’язнення найбільш впливового опозиційного лідера задля затягування переговорів з ЄС, без бажання продовжувати рух до Європи на фоні зростання російського тиску та відвертих погроз керівництва РФ.
Проаналізовано роль європейських політиків у спробах вирішити переговорну кризу, зокрема ролі Пета Кокса, Александра Кваснєвського, Радослава Сікорського та Карла Більдта. Відтворено позицію Юлії Тимошенко та її оточення щодо планів звільнення з ув’язнення: намір боротися за відновленні громадянських прав у випадку часткового помилування, згода відкласти вирішення проблеми на більш пізній термін в обмін підписання угоди про асоціацію з ЄС. Доведено, що режим Януковича обрав шлях зближення з РФ як спосіб уникнути поразки на президентських виборах 2015 р. та через страх внаслідок погроз російської верхівки.
15
Жогов, В. С. "ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИДІЇ КОМП’ЮТЕРНІЙ (ЦИФРОВІЙ) КОНТРАФАКТНІЙ ПРОДУКЦІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 23, 2020): 56–62. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).358.
Full textAbstract:
За даними Міжнародної федерації фонографічної індустрії, кожен третій запис є контрафактним, а обсяги продажів піратської музичної продукції на початку XXI століття у близько 25 країнах перевищують легальний ринок і складають близько 4 500 000 000 до-ларів.
Обсяг світової пісенної індустрії склав 6 500 000 000 000 доларів, що приблизно в 5 разів більше всього обсягу продажів військової промисловості.
За оцінками експертів, обсяг світової торгівлі контрафактною продукцією оцінюється в 630 млрд доларів (6–7% загального товарообігу). Ринок контрафактних CD і DVD становить близько 5 млрд доларів.
Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн з низьки-ми стандартами охорони інтелектуальної власності. За даними Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова, 70 відсотків населення України купує підроблену аудіо-, відеопродукцію, марковану загальновідомими товарними знаками. Лише п’ята частина населення її ніколи не купує.
За даними Асоціації виробників програмного забезпечення, опублікованими в щорічному звіті «Глобальне дослідження піратства за 2017 рік», рівень кібер-піратства в Україні в 2017 році склав 80%. Водночас ціна за неліцензійне програмне забезпечення досягла 108 млн доларів.Проблема організації протидії наслідкам виробництва, поширення і обігу контрафактних примірників комп’ютерного (цифрового) програмного забезпечення і програмних продуктів (комп’ютерного контрафакту) досить складна і багатогранна.
Стаття присвячена захисту комп’ютерної (цифрової) інтелектуальної власності в контексті законодавчо-правових і організаційних заходів протидії. На основі аналізу наукових публікацій у сфері економіки, комп’ютерних технологій, охорони авторських і суміжних прав запропоновані заходи законодавчо-правового регулювання, а також організаційні заходи, які дозволять зміцнити взаємодію державних органів влади з контролюючими та правоохоронними органами як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
16
Чернявська, Б. В. "Роль інститутів громадянського суспільства в діяльності публічної адміністрації: український та міжнародний аспект." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).534.
Full textAbstract:
Автором статті було проведено дослідження ролі інститутів громадянського суспільства в діяльності пу-блічної адміністрації крізь призму українського та між-народного досвіду. По суті, інститути громадянського суспільства виступають інструментами, необхідними для забезпечення демократії в державі, представляють різні погляди, захищають інтереси громадян, беруть участь у політичних процесах тощо. Відповідно, інсти-тути громадянського суспільства задіяні в різних сфе-рах суспільних відносин, таких як: охорона здоров’я, правосуддя, фінанси, освіта, екологія, міжнародні від-носини, безпека, соціальна політика тощо. Автор наводить приклади правового регулювання відносин між інститутами громадянського суспільства та суб’єктами публічного адміністрування, акцентую-чи увагу на проблемах таких відносин. Серед основних із них: відсутність громадянської культури; слабке інформування людей про можливість впливати на дер-жавні та політичні процеси; брак довіри; правовий нігілізм; бюрократичні перешкоди. Інститути грома-дянського суспільства, в тому числі громадські орга-нізації, відіграють важливу роль у забезпеченні верхо-венства права. Цьому сприяють, зокрема, громадський контроль, аудит, правовий захист, аналіз та багато інших методів. Отже, вирішальним завданням публіч-ного адміністрування є сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства різними способами.Автор робить висновок, що найважливішою переду-мовою верховенства права є формування громадян-ського суспільства, в якому гарантується вільний та всебічний розвиток кожної людини, функціонування демократичних інститутів, що забезпечують свободу слова та інформації, сила громадської думки і суспіль-ної моралі, вільні вибори, існування легальної опозиції та багатопартійності. Усе сказане вище робить узурпа-цію влади неможливою.Автор пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів участі громадськості в публічному адміні-струванні, зокрема шляхом вдосконалення норматив-но-правової бази, забезпечення ефективного механізму оскарження, забезпечення прозорості механізмів уча-сті громадськості в публічному адмініструванні та їх спрощення, встановлення відповідальності суб’єктів публічного адміністрування за ухилення від сприяння участі інститутів громадянського суспільства в їхній діяльності та процесах прийняття рішень, якщо це передбачено законом тощо.
17
Лобач, О., and Н. Кравченко. "ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ПРИРОДА ПОСЛУГ НА ПЛАТІЖНОМУ РИНКУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 41–50. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3637.
Full textAbstract:
Анотація. Здійснено огляд правового регулювання українського платіжного механізму і проаналізовано його осучаснення в умовах зміни правозастосування на фінансовому (в тому числі платіжному) ринку під впливом цифровізації суспільних відносин, зокрема: з’ясовано характер правовідносин на ринку платіжних послуг, досліджено зміст і правову природу платіжних послуг як фінансово-правової категорії; платіжну послугу кваліфіковано основою правового платіжного механізму; підкреслено, що платіжна послуга у правовому вимірі є явищем міжгалузевим і регулюється нормами цивільного, господарського, фінансового, банківського, валютного права тощо, а діяльність із надання платіжних послуг за своєю правовою природою має ознаки як публічно-правових (регуляторних), так і цивільно-правових відносин. Зроблено висновок, що елементи, які структурують законодавчу дефініцію «платіжна послуга», свідчать, що в її основу покладено суб’єктний і функціональний критерії, які, будучи об’єднаними в цій правовій конструкції, формують предмет діяльності надавача платіжних послуг — виконання / супроводження платіжних операцій. Запропоновано доповнити наявну доктринальну класифікацію платіжних послуг за додатковими критеріями, які дозволяють характеризувати їх (послуги) як систему взаємопов’язаних елементів, що охоплюються діалектикою цілого і частини, загального та окремого. На основі правового аналізу легальної дефініції «платіжна послуга» запропоновано доктринальне його визначення: платіжні послуги — це діяльність (самостійна або із залученням комерційних агентів) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, банків (згідно з банківською ліцензією) і визначених законодавцем суб’єктів господарювання (на підставі ліцензії на включення до реєстру) із виконання та/або супроводження платіжних операцій з використанням сучасних платіжних інструментів на договірних засадах із споживачем таких послуг за рахунок власних чи отриманих у кредит від надавача коштів із дотриманням вимог щодо їх відокремлення і збереження. Висловлено гіпотезу щодо структури нової моделі правового платіжного механізму, зроблено висновок про формування нової парадигми платіжного механізму та його правового регулювання з урахуванням цифровізації відносин у сфері платіжних послуг. Наголошено, що платіжний механізм має центруватися на споживачеві платіжних послуг — захисті його прав та інтересів. Визначено окремі напрями подальшої дослідницької роботи щодо правового механізму платежів, платіжного ринку, платіжних послуг. Ключові слова: платіжний механізм, платіжний ринок, платіжні послуги, платіжний інструмент, цифрова економіка, правове регулювання, захист прав споживачів платіжних послуг. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 27.
18
САМБОР, МИКОЛА. "Надзвичайний стан як умова обмеження права на свободу мирних зібрань." Право України, no. 2019/04 (2019): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-183.
Full textAbstract:
Наявні геополітичні та соціально-економічні умови, у яких перебуває Україна, зумовлюють процеси розвитку її державності, розбудови громадянського суспільства, привносять до сфери розуміння та здійснення права на свободу мирних зібрань свої особливості, зміст яких є недослідженим. Сьогодні Україна перебуває у буремному періоді, який характеризується введенням надзвичайного або воєнного стану в окремих її регіонах. Метою статті є дослідження особливостей обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань в умовах надзвичайного стану. Спираючись на лінгвістичне розуміння, увібравши доктринальний та легальний досвід розуміння змісту поняття “умова” у поєднанні з іншими терміно-поняттями, доходимо висновку про те, що умову слід розуміти як зовнішні обставини, які забезпечують реалізацію, здійснення чи функціонування явища, процесу, котрі характеризують специфіку здійснення взаємних прав та обов’язків суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Обґрунтовано, що правовий режим надзвичайного стану може впливати на здійснення права на свободу мирних зібрань, однак його адміністративне запровадження – Указом Президента України, який може містити пряму вказівку на заборону мирних зібрань, не може бути правовою, з огляду на конституційність, принцип верховенства права та законність, підставою заборони чи обмеження здійснення такого права. Правовий режим надзвичайного стану як зовнішня обставина позначається на здійсненні права на свободу мирних зібрань суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Прийняття ж рішення про заборону чи обмеження здійснення права на свободу мирних зібрань залишається виключною прерогативою адміністративного суду, який, ухвалюючи таке рішення, користується власним розсудом, що визначає можливість ухвалення подекуди протилежних рішень (заборонити, обмежити здійснення права на свободу мирних зібрань або відмовити у задоволенні адміністративного позову). Встановлення Указом Президента України про введення надзвичайного стану заборони масових заходів є втручанням у розсуд адміністративного суду (нині законним втручанням, оскільки прямо передбачений у нормах Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”), яке обмежує судовий розсуд в ухваленні рішення за позовом органів державної влади або місцевого самоврядування щодо обмеження чи заборони у реалізації права на свободу мирних зібрань, схиляючи суд до ухвалення однозначного та наперед відомого рішення – заборони здійснення права на свободу мирних зібрань. Отже, надзвичайний стан як умова здійснення права на свободу мирних зібрань істотно впливає на здійснення цього права, а за умови встановлення прямої заборони на проведення масових заходів призводить до заборони здійснення права на свободу мирних зібрань на території, де введено надзвичайний стан.