Academic literature on the topic 'Кіберкультура'

Goal. To carry out socio-philosophical conceptualization of the phenomenon of information culture and cyberculture as the newest factors that determine the development of modern society and is characterized by intensification of processes of informatization and technologization. Theoret- ical basis. The authors have proved that the concepts of information culture and cyberculture are united in the sense of theoretical generalizations about understanding the essence of modern society (mass, virtual, global, information) and so on. It is substantiated that the main condition and consequence of the development of modern society is the emergence of information culture and cyberculture, which serve as the unity of value models of technical, information and technological levels of civilization, which simultaneously forms a new type of person, which is realized in two dimensions – real (physical, social) and virtual. Scientific novelty. It is substantiated that modern society is in a state of radical large-scale, systemic transformations, the consequence of which is a new stage of development of the relation "man – world", "man – society", "man – man". According to the authors, the determining factor is the development of information culture and cyberculture, which characterize the latest achievements in the development of modern science, technology, education. Conclusions. Progressive achievements of the technosphere of the late 20-th – early 21-st century created new conditions for the development of the society and a man. These advances have both complicated and simplified social connections and rela- tionships. This is how e-economy, e-education, e-government, e-tourism, and others have come into being and evolve. At the same time, culture is gaining a new dimension of development. It is transferred to the sphere of the Internet, network communities and is characterized as an information culture, cyberculture, forming a qualitatively new outlook with relevant values, norms, social roles and behaviors of modern man.

У статті здійснено спробу проаналізувати процес «цифровізації» вітчизняної освітньої практики, а також використання інформаційних технологій у закладах професійної освіти. Сучасний соціально-культурний феномен «цифрова культура» обумовлений передусім. необхідністю існування особистості у просторі інформаційних технологій та комп’ютерних засобів. У таких умовах здатність опановувати інформацію, орієнтуватися серед великих її обсягів стає невід’ємною рисою фахівця у будь-якій сфері, у тому числі й педагогів професійної освіти. Перехід до цифрової епохи відзначається значними змінами не лише у структурі соціальних взаємин, але й на рівні кожної окремої особистості (аж до фізіологічної адаптації). Таким чином, надзвичайно важливо правильно розуміти зміст і структуру цифрової культури у контексті професійної освіти. Важливо зазначити, що наукових джерелах, поняття «цифрова культура» стає синонімом таких понять, як «електронна культура», «кіберкультура», «аудіовізуальна культура», «інформаційна культура», «мультимедійна культура» тощо. У даній статті представлено авторське бачення змісту та структури цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, а також охарактеризовано її структурні компоненти. Автором запропоновано розуміти цифрову культуру педагогічного працівника закладу професійної освіти, як динамічну єдність аксіологічно-правового, інформаційно- технологічного, комунікативно-етичного, пізнавально-інтелектуального та особистісно- творчого компонентів, що характеризує специфічні якості його особистості та здатність до ефективної і продуктивної взаємодії з суб’єктами й об’єктами цифрового середовища, спрямовані на їх пізнання та творче перетворення. Автор доходить висновку про те, що цифрова культура є сферою творчого застосування і реалізації здібностей педагогічного працівника закладу професійної освіти, яка передбачає наявність індивідуальної свободи, незалежності суджень, ініціативності та відповідальності за власні дії. Особистість, впливаючи на інших, створює й перетворює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в цифровій педагогічній діяльності.

У статті обґрунтовується доцільність геймдизайн орієнтованого підходу до розробки дисциплін у закладах вищої освіти (ЗВО), що надалі стане основою для впровадження віртуальних навчально-ігрових середовищ. Показано різницю між поняттями «гейміфікація», «геймдизайн», «Game-based learning». Описано структурні моделі ігродисципліни (технологічна, покрокова, кластерна, прецедентна та змістовно-картографічна), надано їх характеристики, способи імплементації. Визначено етапи та особливості впровадження елементів геймдизайну в навчальних дисциплінах ЗВО. Проаналізовано переваги та недоліки «гейміфікаційної класної кімнати». Представлено схему розподілу елементів навчального контенту за моделлю гри МDA (Механіка – Динаміка – Естетика). Зазначено, що в результаті впровадження геймдизайн-орієнтованого підходу має змінитися погляд на планування, реалізацію та контроль процесу навчання, формування стану «занурення» та ефекту «повної присутності» як з боку викладача-методиста-геймдизайнера, так і здобувача освіти як геймера, який набуває досвіду. Запропоновано методику розробки ігродисципліни, що візуально узагальнено в блок-схемі. Акцентовано, що розробка навчальної дисципліни за принципами та методами геймдизайну перебуває на перетині різних галузей знань та прагне створити синергію методики навчання, ігрової кіберкультури, проєктної діяльності та маркетингу. Основою такого підходу є процес формалізації та структуризації дисципліни в реляційні бази даних та карти знань з подальшою їх творчою трансформацією в ігровий світ. Застосування принципів геймдизайну відкриває нові можливості для реалізації інтегративності, міждисциплінарності, персоналізації та гуманізації навчання. Такий підхід не лише підвищує мотивацію, залучення та інтерес до навчання, посилює позитивні ефекти від вивчення дисципліни, а й кардинально змінює ідеологію навчання, його структуру та поведінку як системи-тьютора.