Journal articles on the topic 'Культурологічні чинники'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Культурологічні чинники.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 33 journal articles for your research on the topic 'Культурологічні чинники.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Петрова, І. В. "Культурологічні чинники розвитку дозвілля в Україні після соціалістичної революції." Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, no. 4 (2008): 21–26.
Find full text
2
Петрова, І. В. "Культурологічні чинники розвитку дозвілля в Україні після соціалістичної революції." Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, no. 4 (2008): 21–26.
Find full text
3
Галич, Валентина. "Публіцистичні мотиви щоденникової рецепції Олеся Гончара постаті Лесі Українки." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 156–69. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245870.
Full textAbstract:
Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу.
Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора.
Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики.
Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури.
Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання.
Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.
4
Смірнова, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МИСТЕЦЬКИХ ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 14 (December 28, 2019): 65–79. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-5.
Full textAbstract:
У статті стверджується, що виховання у підростаючого покоління національної самоідентичності й самосвідомості є невід’ємною складовою розв’язання актуальної проблеми підготовки патріотично свідомої нації. Наголошується, що невичерпний потенціал для виконання цього завдання має позашкільна освіта. Під час організації відпочинку дітей у закладах позашкільної освіти України важливого значення набуває культурологічна та мистецько-виховна складова, позаяк заняття, будучи необов’язковими, природно «добудовують» незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Констатується, що завдання сучасних закладів позашкільної освіти передбачає відновлення потенціалу національної духовної спадщини, сформованої і відшліфованої протягом багатьох тисячоліть, якнайширше залучення учнівської молоді до пізнання й збагачення духовної культури як потужного культурно-історичного фундаменту, на який спираються всі досягнення нашого суспільства. Підкреслюється, що позашкільна діяльність в умовах становлення Нової української школи має розглядатися як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей школярів та розв’язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. У зв’язку з цим автором визначено чинники реалізації мети професійної діяльності педагогів закладів позашкільної освіти, котрі сприяють зростанню обдарованої молоді. Запропоновано методичні рекомендації щодо ефективної організації мистецького позашкільного закладу освіти відповідно до державних стандартів діяльності дитячих таборів й з урахуванням вікових особливостей дітей шкільного віку. Презентовано авторську концепцію виховання національно-патріотичних почуттів дітей засобами мистецтва і практичний досвід діяльності Міжнародного державного центру «Артек», його зміст та сутність в умовах становлення Нової української школи. У статті схарактеризовано МДЦ «Артек» як своєрідний кластер, в якому об’єднуються різноманітні культурологічні проєкти, що актуалізують різні види активностей дітей за інтересами, допомагають розширити власні можливості, відкрити в собі нові здібності. Систематизація проходить за календарним циклом річних свят. Показано, що осмислення національної культури має визначальний вплив на національно-патріотичне виховання учнівської молоді. У зв’язку з цим розкриваються методичні основи та значення декоративно-прикладного мистецтва у МДЦ «Артек» в ракурсі становлення Нової української школи.
5
Мицюк, М. В., and О. В. Наумовська. "МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ ІДЕАЛИ УКРАЇНЦІВ: ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО МАСМЕДІА." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 275–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-38.
Full textAbstract:
У статті досліджено український фольклор як системотвірну домінанту сучасного медіапростору. Розкрито парадигми масмедіа як наступника усної словесності, орієнтованого на соціальну модернізацію і духовний розвиток особистості у глобалізованому світі; обґрунтовано передумови взаємодії фольклору і масмедіа. Виявлено морально-ціннісний потенціал фольклору як змістовного феномену сучасної масової культури (зокрема, масмедіа), що сприяє утвердженню філософсько-культурологічних основ функціонування людини у природному і соціокультурному середовищі (засади моральності, моралі, права, гармонійних взаємин особистості і суспільства). Охарактеризовано закономірності еволюції традиційної словесності як поліфункціональної соціальної полістадіальної художньої системи, архітектоніка якої зумовлена історико-культурними чинниками. Визначено сенс-змістовні основи фольклору в контексті виявлення філософсько-культурологічних принципів і актуалізації його жанрової природи, що забезпечують усній традиції позачасову затребуваність, зважаючи на її здатність представляти національно- державні і власне індивідуальні (людські) засади. Описано фольклор як унікальну синкретичну, поліфункціональну систему, що відобразила різні світоглядні настанови й історико-культурні реалії. Визначено діалог словесного фольклору і масмедіа, що зумовлений низкою критеріїв, які стали парадигмальними умовами здійснення комунікації. Досліджено фольклор у контексті масової культури, що транслює базові філософсько- культурологічні цінності, які втілені в численних архетипних образах і постають сенс-змістовними домінантами сучасного медіапростору, зокрема масмедіа (телебачення, радіо, інтернет, кіно, фото, анімація тощо). Проаналізовано способи вираження інформації у фольклорі та масмедіа; визначено особливості комунікативного процесу, основи знакової системи, функції та системні принципи як критерії комунікації фольклору та масмедіа.
6
Вовк, Мирослава. "ФЕНОМЕН АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СУЧАСНОМУ НАУКОВО-ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ВИМІР." UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", no. 2 (December 27, 2020): 54–60. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(2).2020.54-60.
Full textAbstract:
У статті окреслено вектори утвердження академічної культури в сучасному науково-освітньому просторі на засадах академічної доброчесності, етичних принципів наукової діяльності, проголошених в Бухарестській декларації етичних цінностей і принципів вищої освіти в Європі, Лісабонській стратегії з підвищення конкурентоспроможності, Рекомендаціях з академічної доброчесності для закладів вищої освіти, розроблених у межах Проекту сприяння академічної доброчесності в Україні – SAIUP зa підтримки Посольства США тощо. Показано, що розвиток академічної культури майбутнього педагога в умовах університетської освіти є вагомим чинником інноваційного реформування неперервної педагогічної освіти. Визначено методологічні орієнтири розвитку академічної культури у науково-освітньому просторі ХХІ ст., панівними з-поміж яких є культурологічний, полікультурний і синергетичний підходи, що детермінують систему цінностей освітньої і дослідницької діяльності науковців, викладачів, майбутніх учителів, дослідників-початківців на основі принципів академічної мобільності, поваги до фаху, до людської гідності. Визначено, що університети і наукові інституції розвивались як провідні осередки вітчизняної наукової думки, центри розвитку фундаментальних наукових шкіл та збереження освітніх традицій гуманітарних, культурологічних, українознавчих наукових галузей. Еволюція розвитку академічної культури університетів і наукових інституцій відбувається на засадах фундаментальності та інноваційного поступу, визначає ціннісні вектори професійної підготовки педагогів і науковців на основі культуровідповідності, полікультурності, інтердисциплінарності.
7
Boichuk-Tovsta, Oxana. "Соціальне здоров’я студентів вищих медичних навчальних закладів." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 45–52. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.45-52.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням соціального здоров’я студентів-медиків. Соціальне здоров’я розглянуто з позиції культури здоров’я студентів, з міждисциплінарного характеру тощо. Розв’язання питань здоров’я вимагає врахування цілого ряду чинників, до яких належать правові, сімейні, освітньо-виховні,, медичні, юридичні, культурологічні, екологічні.
8
Ганна, Щербакова. "СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ : ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ У ВЕСІЛЬНОМУ РИТУАЛІ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 75–83. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.365.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню весільного ритуалу як культурної практики, виявлену крізь призму традиційної обрядовості. В процесі порівняльного аналізу з такими поняттями, як «традиція», «обряд» та «звичай» визначено поняття «весільний ритуал» та здійснено його культурологічну експлікацію. Проведено соціологічне дослідження з метою визначення популярності тих чи інших весільних обрядів в умовах сьогодення. З’ясовано новації сучасного весільного ритуалу у порівнянні з традиційним. Визначено та обґрунтовано чинники трансформації весільного ритуалу в умовах глобалізаційних процесів сьогодення.
9
Сідоров, В. І. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО КРОСКУЛЬТУРНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 50 (2018): 7–20. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.01.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано суть культурологічного підходу до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму. З’ясовано, що культурологічний підхід є сукупністю теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння професійних цінностей, що забезпечить креативний прояв особистості у професійній діяльності. Культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму дає змогу трактувати формування кроскультурної компетентності студентів як процес особистісного відкриття, розвитку ідей діалогу культур. З іншого боку, сприяє глибокому розумінню туризму як визначального чинника соціальної і культурної інтеграції, як прояву та інструменту зростаючої культурної взаємодії, як засобу самовдосконалення особистості. Реалізується культурологічний підхід у процесі кроскультурної підготовці майбутніх фахівців галузі туризму завдяки спрямованості змісту на розвиток у студентів здатності до цілісного бачення світу й сприйняття загальнолюдської, особистої, національної культури; формування у студентів здатності розпізнавати культурні особливості представників різних культур (етносів, націй), вирішувати навчально-пізнавальні завдання, виявляти моральні аспекти культури; розвиток творчої особистості студента, здатної до прояву індивідуальності, самовдосконалення, самореалізації. Виявлено, що культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму зумовлює акцент на розвитку в студентів культурного інтелекту. Запропоновано структуру культурного інтелекту, яка складається з таких компонентів: «метакогнітивний культурний інтелект», «когнітивний культурний інтелект», «мотиваційний культурний інтелект», «поведінковий культурний інтелект».
10
Кучмій, О. П. "Вплив культурологічних чинників на структурні частини світової політики." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, вип. 21/24 (2002): 151–54.
Find full text
11
Oliinyk, Oksana. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕВЕНЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 130–37. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-130-137.
Full textAbstract:
Проаналізовано види і форми прояву девіантної поведінки, визначено роль дозвілля у її попередженні; виокремлено основні чинники, які обумовлюють девіацію зростаючої особистості; виділено основні напрямки профілактики девіантних форм поведінки. Застосовано як методологію дослідження теоретичні методи (аналіз соціально-психологічної, педагогічної, культурологічної літератури; систематизація наукової інформації) та принципи (активності, детермінізму, системного підходу). Виділено та проаналізовано чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей і підлітків, охарактеризовано наслідки їхнього впливу на зростаючу особистість та обґрунтовано систему комплексної профілактики девіації. Уточнено та поглиблено уявлення про соціальні чинники виникнення девіантної поведінки; розроблено систему профілактичної роботи щодо попередження видів і форм прояву девіації, зокрема медіа-адикції як сучасної та найбільш розповсюдженої її форми; обґрунтовано доцільність реалізації профілактичних заходів у сфері дозвілля зростаючої особистості. Зроблено висновок, що профілактика девіацій дітей та підлітків є найбільш ефективною саме у сфері дозвілля. Превенція девіантної поведінки на даних вікових етапах має бути комплексною і охоплювати роботу з колом однолітків, сім’єю, освітнім та культурно-дозвіллєвим середовищем зростаючої особистості. Відповідно, дозвіллєва діяльність дітей та підлітків має бути спрямована на зменшення негативного впливу на них засобів масової інформації, обмеження неконтрольованого часу і неорганізованого дозвілля, на забезпечення доступності до закладів культури; сприяти самореалізації, розвитку особистісних якостей та властивостей.
12
Гугнін, Е. А. "Соціокультурні чинники клієнтелізму в зовнішній залежності України." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 82–89. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.927.
Full textAbstract:
У статті побудовано теоретико-аналітичну характеристику клієнтелізму як чинника зовнішньої залежності України шляхом узагальнення досліджень клієнтелізму в науковій літературі та побудови теоретико-аналітичної характеристики ключових складників клієнтелізму як чинника зовнішньої залежності України. В результаті проведеного аналізу зроблено висновок про те, що клієнтелізм є однією із соціокультурних передумов зовнішнього впливу на українське суспільство, що дає підстави говорити про наявну потребу розроблення програм протидії цьому явищу. Наголошено на тому, що важливими напрямами реалізації цих програм можуть стати такі: в соціально-культурній сфері – забезпечення умов максимального заохочення автохтонних культурних акторів; впровадження програм морально-етичного просвітництва у векторі модерної моралі через інститути церкви та освіти; пропаганда культури гуманізму, служіння людям і суспільству; проведення наукових (соціологічних, культурологічних, політологічних, правових) досліджень та моніторингу клієнтелізму з подальшим публічним обговоренням результатів і коригуванням заходів протидії; в політичній сфері – створення прозорої системи кадрової селекції в державному апараті та системи громадського контролю, спрямованого на перешкоджання призначенню на посади в системі управління осіб, залучених у клієнтарні мережі; посилення контролю результатів діяльності представницьких та адміністративних органів держави та політичних партій; в економічній сфері – впровадження медіаторства та аудиту організаційних структур задля формування меритократичної системи матеріального і нематеріального стимулювання службовців з урахуванням результатів їх професійної діяльності та реалізації менеджменту; в адміністративно-правовій сфері – створення відповідної нормативно-правової бази для боротьби з клієнтелізмом, зокрема визначення в наявних нормативних актах сутності цього явища та обов’язків посадових осіб щодо його недопущення; посилення незалежного контролю й відповідальності державних службовців усіх рівнів, застосування жорстких санкцій до порушників; розроблення й забезпечення широкого використання конкурсів на заміщення вакантних посад та атестації державних службовців.
13
АВЕРІНА, Катерина. "МОТИВАЦІЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ В НАВЧАЛЬНІЙ І ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 236–47. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-236-247.
Full textAbstract:
У статті виявляється значення мотиваційного чинника в структурі соціальної активності особистості та його роль в активізації соціальної активності представників соціономічних спеціальностей в системі освітніх впливів під час навчання у ЗВО. Визначаються психологічні, педагогічні, культурологічні та соціологічні аспекти дослідження інтерактивних механізмів розвитку соціальної активності в контексті новітніх психолого-педагогічних напрацювань у сфері професійної освіти та точки ефективного педагогічного впливу на ці процеси. Обґрунтовуються параметри дослідження мотиваційного чинника як змістового елемента структури розвитку соціальної активності особистості та методика емпіричного дослідження мотивів участі/неучасті майбутніх фахівців соціономічних професій у позанавчальній соціальній активності. За результатами емпіричного дослідження визначено найбільш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, комунікативно-експансивний, нетворкінгу, мотив самореалізації та кооперативний/колабораційний) та найменш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (респектно-репутаційний, егоцентричний та економічний). Виявлено латентні фактори: а) «Мотивації до росту та розвитку» (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, мотив самореалізації, кооперативний, комунікативно-екпансивний, альтруїстичний, професійно-тренінговий); б) «Компенсаторні мотиви» (охоплюються мотиви пошуку поваги і визнання, економічний, егоцентричний, мотив впливовості, каузації). Аналізом показників мотивації неучасті виокремлені латентні фактори: а) «Демотиватори» (мотиви «Економічної незацікавленості», «Відсутності здібностей», «Автономності», «Гальмування адміністрацією ініціативи студентів», «Трудової зайнятості», «Формалізму»); б) «Відволікаючих/ конкурентних мотивів» (мотиви «Зайнятості іншими справами», «Романтичних стосунків», «Центрованості на професійній освіті». Ключові слова: соціальна активність, майбутні фахівці соціономічних професій, позанавчальна (дозвільна) активність, мотиваційні фактори розвитку соціальної активності, позанавчальна соціальна активність.
14
Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.
Full textAbstract:
Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.
15
ХАРИТОНОВ, ЄВГЕН. "Лабільність правових систем як чинник правової акультурації." Право України, no. 2019/03 (2019): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-177.
Full textAbstract:
Проблеми впливу одних правових систем на інші, їхньої взаємодії здавна привертали увагу правознавців. Однак досі низка питань залишається без відповіді. Розбіжності існують навіть стосовно розуміння суті самого процесу, визначення об’єкта впливу, що зумовлює доцільність продовження досліджень у цій галузі. Метою статті є з’ясування сфери, механізму, суб’єкта (об’єкта) взаємодії правових систем, форм, чинників (умов) останньої. За допомогою використання цивілізаційного методу дослідження юридичних феноменів, аналізу їх під культурологічним кутом зору обґрунтовується теза, що, оскільки правова система є елементом культури, при стійких контактах цивілізацій відбувається також взаємодія правових систем, котру доцільно іменувати “правова акультурація”. При цьому “правова акультурація” розуміється як позитивні наслідки контактів правових систем. Правова акультурація може відображати взаємний або односторонній вплив правових систем. У першому випадку йдеться про “взаємо дію правових систем”. У другому – про пристосування (адаптацію) однієї системи до іншої. Якщо акультурація має місце стосовно правових систем цивіліза-цій, що відійшли в минуле, то йдеться про рецепцію права; якщо має місце запозичення із правових систем, котрі співіснують у часі, то залежно від виду акультурації може йтися про “правову адаптацію” або про “взаємодію” (“взаємовплив”) правових систем. Правова акультурація може відбуватися у таких формах: вивчення правової системи-донатора; засвоєння її концепту, ідей, конструктів, засад, методології, термінології тощо; запозичення елементів одних правових систем в інші (“юридичні трансплантації”); запозичення методології правотворчості; запозичення методології вирішення спорів щодо права; пряме застосування норм права з правової системи-донатора тощо. Характер взаємодії правових систем та вид її наслідків залежить від лабільності правових систем, під якою маємо на увазі їхню здатність бути об’єктом (учасниками) трансформаційних процесів, що відбуваються завдяки впливу одних систем на інші, їхньої взаємодії тощо. При цьому домінуючим є положення: якщо правовий менталітет є критерієм розділення правових систем, то так само він (врахування його національних, етнічних тощо особливостей) може бути інструментом правової акультурації. За допомогою використання цього прийому забезпечується врахування аксіологічних елементів концептів “право” і “правова система”, що дає змогу не лише коригувати праворозуміння, а й встановити можливості визначення перспектив правової акультурації та впливу на її ефективність.
16
Ковач, Леся. "ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 311–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-311-330.
Full textAbstract:
Узагальнено та проаналізована теоретико-методологічні засади впливу соціально-економічних чинників на етнополітичні процеси в сегментованих суспільствах. Виявлено загальні закономірності та можливі наслідки від спрямованості їх розвитку для загальної політичної ситуації в країні. Найбільше уваги приділено конфліктологічним теоріям, функціональному підходу, теоріям модернізації та культурологічним аспектам соціально-економічної нерівності. Здійснено їх критичний аналіз. Наголошено на значному евристичному потенціалі існуючих теорій та необхідності їх практичного використання. Зазначено, що у більшості теоретичних підходів етнічність розглядається як символічний і соціальний капітал, що може бути використаний для реалізації політичними акторами своїх політичних та економічних цілей як всередині країні, так і поза її межами. У зв’язку з цим вказано на потребу передбачити урахування соціально-економічних характеристик етнонаціональних груп у системі статистичної обробки даних Державним комітетом статистики України. Це дасть змогу постійно відстежувати процеси етносоціальної стратифікації в динаміці та забезпечить наукові дослідження відповідною інформаційною підтримкою. Зазначено, що враховуючи здобутки наявного наукового знання та з метою підвищення ефективності державної етнонаціональної політики перспективним видається застосування підходу (умовно його можна назвати «status quo»), який передбачає перехід від парадигми «ми – вони» до парадигми «я і ми». Його основне завдання – досягти того, щоб кожний громадянин міг вільно і в повній мірі брати участь у суспільно-політичному житті нації, мав можливості соціальної мобільності, одночасно зберігаючи свою власну регіональну, локальну, національно-культурну, духовно-релігійну та особистісну ідентичності.
17
Kalenskyi, Andrii. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО СТАНДАРТИЗАЦІЇ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (November 14, 2018): 27–33. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.27-33.
Full textAbstract:
Представлено результати аналізу публікацій, предметом дослідження яких були питання, тією чи іншою мірою пов’язані з методологічними підходами до стандартизації змісту професійної освіти. Обґрунтована нами методологія стандартизації професійної освіти на компетентнісній основі сформована із врахуванням комплексу наукових підходів: системного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого, компетентнісного технологічного, інформаційного та культурологічного. Системний підхід дає змогу аналізувати різноманітні чинники впливу на формування змісту стандартизації в їх діалектичному взаємозв’язку. Діяльнісний підхід передбачає спрямованість процесу стандартизації змісту освіти на розвиток ключових і професійних компетентностей майбутніх фахівців та їх практичне застосування для успішної соціальної та професійної самореалізації. Особистісно-орієнтований підхід передбачає врахування в процесі стандартизації змісту освіти потреб і цінностей особистості кожного учасника освітнього процесу. Технологічний підхід сприяє вдосконаленню технології стандартизації змісту професійної освіти з урахуванням компетентнісного підходу. Інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, необхідної для формування змісту освітніх стандартів. Культурологічний підхід до стандартизації змісту професійної освіти має три взаємопов’язаних аспекти дії (аксіологічний (ціннісний), технологічний і особистісно-творчий) і дає змогу подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує в сучасному змісті професійної освіти. Компетентнісний підхід покликаний інтегрувати основні положення діяльнісного та особистісного підходів, оскільки полягає в посиленні особистісно-діяльнісного аспекту стандартизації змісту професійної освіти і навчання, передбачає врахування особистісного досвіду майбутніх фахівців, є більш ємним і варіативним, оскільки змістовно визначається ціннісними орієнтаціями особистості.
18
Приймак С. Г. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КІНЕЗІОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ СПОРТИВНО-ПЕДАГОГІЧНОГО УДОСКОНАЛЕННЯм." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 100–107. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.261.
Full textAbstract:
У контексті дослідження кінезіологічна компетентність студента, що відображає інтегративний вплив спортивно-педагогічної діяльності на його особистість, розглядається як визначальний чинник формування такого морфофункціонального стану систем організму, що забезпечує успішність реалізації професійної діяльності. Відповідно до системного підходу, під структуризацією розуміють сполучення окремих елементів системи в підсистеми за певними ознаками. Запропонованою методичною системою розвитку функціональних можливостей майбутніх учителів фізичної культури у процесі спортивно-педагогічного вдосконалення передбачено, що визначальними її елементами є антропологічний, культурологічний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний підходи. Мета статті – розробити модель формування кінезіологічної компетентності при підготовці майбутніх учителів фізичної культури відповідно їхнім функціональним можливостям. Методологічною основою дослідження є концептуальні ідеї теорії пізнання, принципи науковості, доступності, цілісності, інтегративності, які пояснюють важливі педагогічні аспекти професійної підготовки майбутнього фахівця з фізичного виховання та спорту. Для отримання найбільш значущих результатів дослідження та їх інтерпретації застосовувались такі методи: теоретичний аналіз і синтез, систематизація, узагальнення інформації, викладеної у наукових джерелах. З метою обґрунтування й розроблення методичної системи розвитку функціональних можливостей майбутніх учителів фізичної культури у процесі спортивно-педагогічного удосконалення розглянуто методологічні й емпіричні основи технологічної моделі, які можуть бути реалізовані на основі системного й діяльнісного підходів.
19
Пустовіт, Григорій. "Теоретичні концепти формування професійної компетентності викладачів закладів вищої освіти." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 5, 2021): 16–21. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-16-21.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано витоки та сучасні підходи до розв’язання проблеми формування професійної компетентності викладачів закладу вищої освіти. На основі аналізу наукових праць і здійснених досліджень представлено характеристику феномена «професійна компетентність викладача». Виокремлено провідні теоретичні концепти його формування як єдність філософсько-культурологічних, світоглядних, соціальних і психолого-педагогічних парадигм, екстраполяцію сучасних методологічних засад у побудові змісту вищої освіти, проєкцію духовної культури сучасного українського суспільства стосовно людини і довкілля. Здійснено актуалізацію сутності освітніх потреб і мотивів розвиватися й удосконалюватися, змінювати сприйняття внутрішнього «Я-професіонала», що передбачає тенденції самоактуалізації та самореалізації. Доведено, що саме професійна самооцінка складає оцінний компонент професійної «Я-концепції». У змісті наступного теоретичного концепту актуалізується необхідність створення умов для усвідомлення викладачем не лише пізнавальної й оцінної, але й регулятивної функції набутих професійних знань, умінь, навичок та досвіду професійної діяльності. Відповідно наголошується на формуванні прагнення перебудувати чи змінити власне ставлення до професійної діяльності та її результатів на позитивно-конструктивне, що є важливим чинником ефективності формування професійної компетентності викладачів закладу вищої освіти.
20
Балла, Л. В. "ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ «ДУХОВНІСТЬ» У ФІЛОСОФСЬКОМУ АСПЕКТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 29–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-29-38.
Full textAbstract:
У статті аналізуються підходи до розуміння сутності та тлумачення поняття «духовність» філософами, психологами, педагогами. Проаналізовано поняття «духовність» як явище цілісного феномену. Простежено поступове виникнення поняття духовності та зміна його трактування як одного з основних вимірів зародження духовно-моральної та духовно-розвиненої особистості сьогодення. Дається аналіз сучасного стану та розвитку розуміння поняття духовності в нашій країні. Розглядаються основні шляхи формування духовності людини, спираючись на філософський, культурологічний, педагогічний, психологічний підходи. Стаття містить теоретичний та порівняльний аналіз поглядів духовності філософів минулого з теоріями філософів сучасності. Визначається проблема виникнення феномену духовності як поняття, що починає змінюватись та нести свою базову якість з огляду духовного розвитку людини та суспільства в умовах кризи духовності сучасності.
Отже, визначається поняття духовності як цілісного феномену, що вміщує загальнолюдські цінності, ідеали, погляди, норми поведінки, приклад для наслідування, як ідеал особистості у всіх її проявах, але при цьому не втрачає людяності, гідності, доброчесності та усіх чеснот, якими наділена людина. Обґрунтована роль духовності як необхідного складника у базовій якості «Я особистість» і головного чинника у складовій для виховання високоморальної, високодуховної сучасної людини. Наголошено на подальших перспективах проведення аналізу та розширення кола розвідок дослідження з теми духовності людини.
21
Красножон, Неоніла. "ФОРМУВАННЯ ДОГОВІРНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЛАТВІЙСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ (1992-2019 РР.)." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 106–26. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-106-126.
Full textAbstract:
Для історичного осмислення на сучасному етапі розвитку держави Україна в роки незалежності необхідно проводити аналіз нормативного забезпечення її взаємовідносин із державами, які пройшли шлях від російської окупації до незалежності, євроінтеграції і є досвідними в побудові і реалізації власне особистого політичного курсу, розбудови правових і соціальних національних цінностей. Метою дослідження постало визначення взаємовпливів нормативного забезпечення формування міждержавних зв’язків України і Латвії і суспільно-політичного життя суспільств. У статті розкриваються основні політичні, економічні та гуманітарні чинники, які впливали на формування договірної правової бази між Україною та Латвією у 1992-2019 рр. Акцентується увага на основоположних принципах, якими керувалася Україна та Латвія у процесі становлення договірно-правових відносин у досліджуваний період, а саме: суверенна рівність, відмова від застосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів і територіальної цілісності; мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; взаємовигідного співробітництва; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань.
Наголошується, що між двома державами у досліджуваний період налагоджені дружні відносини, підписані між ними договірно-правові документи відзначаються правовою якістю та політичною виваженістю, з максимальним урахуванням міжнародних договорів та національних інтересів обох держав. Констатується на прикладах взаємозв’язок суспільно-політичного контексту і права, як суспільних явищ. Однак, в ході двосторонньої співпраці між Латвією та Україною були виявлені і цілий ряд проблем, які на сьогодні вимагають свого нагального вирішення у правовому підґрунті. Загалом у статті доводиться, що рівень українсько-латвійських договірно-правових відносин є досить високим, завдяки чому є перспективи для поглиблення і розвитку зв’язків і в політичній, і в торгово-економічній, і гуманітарній, і освітній, і туристичній, і культурологічній сферах.
22
Журба, Володимир Валерійович. "ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КОНТЕКСТІ ДЖАЗОВОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ США 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 85–96. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245707.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити та дослідити характерні особливості джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. в культурологічному аспекті. Методологія дослідження передбачає використання методу системного аналізу. Крім того, застосовано методи узагальнення та порівняння. Наукова новизна. В статті вперше в українській культурології висвітлене питання еволюційних процесів в джазовій музичній культурі США 40-х рр. ХХ ст. Висновки. Унаслідок проведеного дослідження виявлені трансформаційні процеси, що відбулися в контексті джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. Зауважено, що саме в цей хронологічний проміжок були закладені провідні тенденції ери сучасної джазової культури. Причини вказаних еволюційних зрушень знаходяться в галузі соціології та психології. Провідну позицію займає процес самоактуалізації, причини специфічного протікання якого знаходяться серед соціального буття афроамериканської спільноти вказаного періоду. Особливості процесу самоактуалізації призвели до змін традицій джазового виконавства: кристалізації сольної імпровізації, значного зменшення учасників ансамблю, переосмислення функції ритм-секції, трансформації сценічного образу джазмену, що склало провідну концепцію виконавства ери Modern Jazz. Зазначено, що підсилювальним чинником кристалізації особливостей процесу самоактуалізації в межах психологічного портрета афроамериканського індивіда 40-х рр. на території США став феномен креативності, який в джазовій культурі завжди займав домінуючу позицію. В цей період також відбулося закладення фундаменту світової професійної джазової освіти, що стало традиційним для ери сучасної джазової культури. Встановлено, що окреслені аспекти стали причиною зміщення джазової музичної культури з масової до простору культури елітарної, в якому світова джазова музична культура знаходиться і сьогодні.
23
Підлипський, Андрій Ігорович. "Географічні детермінанти формування народної хореографічної культури Тернопільщини." Танцювальні студії 4, no. 1 (July 2, 2021): 20–29. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236215.
Full textAbstract:
Мета статті – виявити основні механізми впливу географічних факторів на формування народної хореографічної культури Тернопільщини. Методологія. Для проведення дослідження застосовано комплекс методів: аналіз літератури, порівняння концепцій, з’ясування відповідності терміна означуваному поняттю (термінологічний метод), узагальнення інформації та ін. Наукова новизна. Вперше обґрунтовано та введено в хореологічний дискурс поняття «фронтир» в значенні зони інтенсивної взаємодії різних культур. Висновки. Географічні умови проживання, детермінуючи особливості художньої культури, зокрема й танців, впливають на формування територіальної ідентичності населення. Географічне розташування Тернопільської області на перетині трьох регіонів (Галичина, Поділля, Волинь), що відрізняються багатьма елементами традиційно-побутової культури, спричиняє ситуацію територіального фронтиру («порубіжжя»). Тема фронтиру в хореографії лишається практично не висвітленою, хоча це питання безпосередньо стосується буття танцю українського етносу і його ролі (як і хореографічної культури) у формуванні ментальності, національного характеру й національної ідентичності. Якщо розглядати фронтир як комплексний, багатогранний феномен, що включає не лише природно-географічні, економічні, господарсько-історичні, а й філософсько-культурологічні, духовно-ментальні аспекти, то цілком закономірним постає і включення художньо-мистецького фронтиру, а у нашому випадку – хореографічного (чи танцювального) фронтиру. Крім того, еволюція змістового наповнення поняття «фронтир» у ХХ ст. при здійсненні його операціоналізації, дозволяє ввести це поняття у хореографічний науковий дискурс. При цьому операціоналізація поняття фронтир у статусі категорії мистецтвознавства ставить питання про його трактування як хореографічного конструкту, тобто концептуальної структури хореографічного наукового знання, й тим самим розглянути як один із смислоутворюючих чинників формування народно-сценічної хореографічної культури.
24
Плюта, Олена Павлівна. "АКСІОСФЕРА В СИСТЕМІ КЛІЄНТСЬКОГО СЕРВІСУ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ДИСКУРС." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 166–77. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245849.
Full textAbstract:
Мета статті — обґрунтувати теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти сутності та структури механізму функціонування і розвитку аксіосфери систем клієнтського сервісу. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність дослідження, класифікації, експертної оцінки головних визначальних чинників і елементів аксіосфери систем клієнтського сервісу. Методологічною основою став комплекс взаємопов’язаної сукупності різних методів наукового дослідження: аналізу та синтезу — для окреслення теоретичних прикладних засад проблем формування аксіосфери; діалектичного пізнання — для постановки проблеми дослідження, вивчення та деталізації об’єкта дослідження; семантичного аналізу — для визначення сутності основних понять проблемного поля дослідження; спостереження й узагальнення — для характеристики сучасного стану підприємств та визначення тенденцій розвитку сфери гостинності; структурно-логічного аналізу — для встановлення взаємозв’язків між категоріями досліджуваної проблеми. Методологічним орієнтиром дослідження проблеми стали ключові методологічні підходи — аксіологічний, системний, культурологічний, компетентнісний, синергетичний та ін. Наукова новизна. Розвинуто науковий підхід до визначення структурно- змістового наповнення механізму функціонування і розвитку аксіосфери систем клієнтського сервісу через розширення суб’єктивного складу, що надає системі ефективного значення. Висновки. Обґрунтовано доцільність використання певного набору формалізованих підходів до формування систем організаційної культури та професійного компетентнісного потенціалу в системах клієнтського сервісу, що, як наслідок, забезпечить додану та ринкову вартість бізнесу підприємств готельно-ресторанної сфери. Брак комплексності та системності у висвітленні питань удосконалення та ефективності систем клієнтського сервісу зумовлює потребу в подальших теоретичних дослідженнях цієї проблеми.
25
Ядловська, О. С. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА БІЛІНГВІЗМУ: ДО ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-35.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню становлення категорії «двомовність», а також співвідношення її проявів у комунікативному та культурологічному контексті. Проаналізовано соціокультурні аспекти еволюції сприйняття білінгвізму як у свідомості окремого індивіда, так і суспільством загалом. Явище двомовності за своєю сутністю виступає лінгвістичним, однак за реалізацією та рефлексію переосмислюється і сприймається в соціумі як культурологічне або соціальне і таке, що впливає на певні мовно-соціальні процеси та є гостро дискусійним й актуальним. Володіння двома мовами передбачає не тільки вербалізацію словникового складу, морфологічних та синтаксичних одиниць, категорій цих мов, але й репрезентацію характерних особливостей та рис певного етносу, його культури, тобто культурологічного контексту. Простежено, що володіння двома чи більше мовами в індивіда є різнорівневим, а еквівалентне володіння неможливе. Провідну позицію завжди посідає рідна мова. Зазначено також, що вивчення іншої мови (іноземної, нерідної) залучає особу до процесу акультурації. Це буде в подальшому формувати соціокультурний чинник явища двомовності та впливатиме як на індивіда, так і на соціум. Окремо варто розглядати аспект впливу на рівень вивчення мови в розрізі перебування особи в конкретній комунікативній ситуації, що вимагає знання певного лексичного шару слів. Підкреслимо також, що в епоху глобалізації, взаємодії цивілізацій та культур, підвищеної інтенсивності різних типів комунікації з одночасними процесами самоідентифікації етносів за спільністю мови виникає необхідність в уточненні багатьох суміжних понять, зокрема таких, як «інтерференція», «диглосія», «поліглосія», інших для усвідомлення причин, природи й механізмів виникнення та функціювання цих явищ у середовищі соціуму. Це надасть можливість розробити низку рекомендацій і заходів, які сприятимуть розширенню сфери використання декількох мов за збереження позицій рідної мови. Розгляд та дослідження зазначених мовних практик двомовності в подальшому може стати шляхом до переосмислення та подолання труднощів етносемантичного рівня у процесі міжкультурної комунікації.
26
Баранова, Наталія Миколаївна. "ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ ЯК ЕСТЕТИЧНОГО ФЕНОМЕНА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 25, 2019): 46–52. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.880.
Full textAbstract:
В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції.
Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння.
Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку.
Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей.
Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку.
Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).
27
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Full textAbstract:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
28
Морєва, Євгенія Олександрівна, and Андрій Олегович Маслов-Лисичкін. "АУДІОВІЗУАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ДОКУДРАМИ ДЕРРІЛА ЗАНУКА «НАЙДОВШИЙ ДЕНЬ»." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247344.
Full textAbstract:
Мета статті — визначити основні аудіовізуальні засоби в процесі кіновиробництва докудрами Дерріла Занука «Найдовший день». Роль батального кіно в культурі завжди була особливою, ці фільми формували свідомість поколінь. З огляду на розвиток вітчизняної кіноіндустрії в сучасних соціальних і політичних реаліях вони затребувані в нашому суспільстві, аналіз особливостей знімального процесу класичних зразків цього жанру з теоретичним узагальненням сприяє розумінню його драматургічної логіки. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано історичний підхід (для розкриття особливостей організації знімального процесу) та культурологічний підхід (посприяв виявленню чинників впливу соціокультурних процесів на кіновиробництво докудрами загалом, так і особливо складних її епізодів зокрема). Застосовано загальнонаукові та конкретнонаукові методи, зокрема: метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення ролі аудіовізуального контенту в драматургії сценарію та його впливу на ступінь емоційного сприйняття фільму) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків дослідження). Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві аналізуються особливості знімального процесу докудрами Д. Занука у виборі художніх засобів і практичній реалізації художнього задуму. Висновки. Докудрама Д. Занука «Найдовший день» — це унікальний кінопроєкт, який висвітлює події фатального дня Другої світової війни — 6 червня 1944 р. Рішення продюсера зняти чорно-білий фільм вплинуло на майбутнє кіноіндустрії. Сцени спеціальних операцій (захоплення мосту Пегас, висадка парашутистів, підрив залізниці учасниками французького опору) знімали вночі з використанням жорсткого світла для посилення контрасту. Вербальне наповнення фільму різними мовами є експериментальним, а залучення повсякденної лексики змінило сприйняття сценарної роботи. Випуск фільму прискорив занепад «Кодексу Гейза» та подальшу відмову від нього наприкінці 1960-х років. Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що досвід Занука, описаний у статті, може бути корисним для сучасних режисерів, які знімають фільми про війну.
29
Molchko, Ulyana Bogdanivna, and Rehina Stanislavivna Vaks. "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС ЮНИХ ПІАНІСТІВ ІМЕНІ НЕСТОРА НИЖАНКІВСЬКОГО: ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 228–38. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-18.
Full textAbstract:
Мета роботи – простежити культурно-музичний внесок провідно- го фортепіанного змагання як важливого чинника у справу відродження та популяризації композиторської спадщини українського композитора Нестора Нижанківського та розкрити роль конкурсного заходу в по- ліпшенні виховання нових піаністів-професіоналів. Методологія дослі- дження спирається на культурологічний, творчо-діяльнісний методи. Наукова новизна полягає у визначенні динаміки розвитку інструмен- тального змагання в сучасному національному мистецькому середовищі. А також здійснюється спроба привернути увагу викладачів-піаністів до фортепіанних творів корифея української музики Нестора Нижан- ківського задля більшого застосування їх у концертних та навчальних програмах. Висновки. На початку 90-х років ХХ століття відбуваєть- ся повернення громадськості незаслужено забутих імен митців, котрі через складні суспільно-політичні обставини були вилучені з наукового та культурно-освітнього обігу, а їхня композиторська спадщина зни- щена або розкидана по світу. У часи відродження української культури фортепіанні п’єси Нестора Нижанківського повертаються в концерт- ний та навчальний простір. Вони є глибоко національні та спираються на особливості українських пісенних джерел. Народно-жанровий ґрунт фортепіанних творів композитор подає через призму стильових засад пізнього музичного романтизму, імпресіонізму, експресіонізму. Образ- но-емоційне насичення його інструментальних п’єс дало поштовх до проведення Всеукраїнського конкурсу юних піаністів імені Нестора Ни- жанківського в родинному, галицькому місті Стрию. Автори статті розглядають динаміку розвитку цього мистецького заходу Львівщини спочатку як регіонального, а згодом всеукраїнського рівня, метою якого є вшанування та популяризація композиторського надбання Нестора Нижанківського, а також формування нової, високопрофесійної піаніс- тичної еліти. Висвітлено культурно-освітню діяльність визначних су- часних піаністів-педагогів, фундаторів української фортепіанної школи, в складі журі. Проаналізовано особливості програмних вимог конкурсу, які охоплюють всі стильові напрями фортепіанного репертуару. Здійс- нено огляд творчості яскравих самобутніх молодих виконавців, що про- явили себе на Всеукраїнському конкурсі юних піаністів імені Нестора Нижанківського, та висвітлено їх подальший професійний ріст у царині фортепіанного виконавства та педагогіки. Автори дослідження вба- чають перспективи розвитку інструментального змагання в залучен- ні нових комунікаційних технологій, які будуть сприяти популяризації української фортепіанної музики, зокрема композицій Нестора Нижан- ківського, та охопленню дедалі більшої частини соціокультурного свідо- мого громадянства.
30
МАЛИЦЬКА, Олена. "CИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК ІННОВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 329–34. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-329-334.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.
31
Андрійчук, Іванна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ІНТЕРНЕТ ПРОСТОРІ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, March 31, 2021, 5–16. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.13(58).01.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню особливостей спілкування студентської молоді в інтернет просторі. Проаналізовано сучасні погляди на реальне та віртуальне спілкування у житті студентів. Розкрито психологічні особливості інтернет-спілкування. Узагальнено та систематизовано психологічні чинники онлайн-комунікації. З метою дослідження особливостей віртуальної комунікації використано методику «Діагностика загального рівня комунікабельності», тест «Діагностика емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні», тест «Діагностика потреби у спілкуванні», питальник «Сприймання Інтернету», спостереження, кореляційний аналіз. Визначено, що спілкування – багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Інтернет-комунікація поєднує чотири процеси: створення нової реальності, відображення об’єктивної дійсності, прояв суб’єктивно-особистісного світу співрозмовників, передача свого духовного змісту всім учасникам. Виявлено, що умови, в яких відбувається віртуальна комунікація, істотно змінені, порівняно з умовами реального спілкування: анонімність, своєрідність протікання процесів міжособистісного сприйняття в умовах відсутності невербальної інформації, добровільність і бажаність контактів, ускладненість емоційного компоненту спілкування. В процесі проведеного дослідження виявлено такі психологічні чинники Інтернет комунікації молоді: задоволення потреби в пошуку інформації, розвазі, відпочинку, спілкуванні, навчанні; подолання емоційних бар’єрів у міжособистісній взаємодії; потреба в сенсорній стимуляції; втрата відчуття часу; низький рівень комунікабельності в реальному житті; проєктування реальності в онлайн-простір; зміна свідомості в результаті використання кіберпростору. На основі результатів емпіричного дослідження, даних кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень комунікабельності, емоційні бар’єри в міжособистісному спілкуванні та змінені стани свідомості внаслідок використання Інтернету можна розглядати як взаємообумовлюючі та взаємопідсилюючі чинники, між якими існує достовірний тісний взаємозв’язок.
Література
Андреева, Г.М. (2008). Социальная психология: учебник для вузов. Москва : Аспект Пресс.
Бондаровська, В. (2005). У мережі Інтернет: психологічні, етичні, культурологічні проблеми. Психолог, 25, 10–15.
Войскунский, А.Е. (2004). Актуальные проблемы психологии зависимости от Интернета. Психологический журнал, 1, 90–100.
Жичкина, А.Е. (1999). Социально-психологические аспекты общения в Интернете. Режим доступа: http://flogiston.ru/articles/netpsy/refinf
Игнатьева, Э.А. (2009). Психологические тренинги развития способностей виртуального общения. Психологическая наука и образование, 2, 82–85.
Лацанич, О.Л. (2000). Спілкуванння як особливий вид діяльності. Науковий вісник Ужгородського державного університету. Сер. Педагогіка. Соціальна робота, 3, 48–49.
Моцик, Р.В. (2015). Інтернет-залежність та її вплив на виховання сучасної людини. Педагогічна освіта: теорія і практика, 18, 292–297.
Немеш, О.М. (2017). Віртуальна діяльність особистості: структура та динаміка психологічного змісту. (Монографія). Київ : ВД «Слово».
Чудова, И.В. (2002). Особености образа «Я» «жителя Интернета». Психологический журнал, 23(1), 113–118.
Юсупова, Н.О. (2009). Міжособистісні стосунки студентів в аспекті віртуальної взаємодії. Практична психологія і соціальна робота, 4, 78–80.
Caroline, Flisher, (2010). Getting plugged in an overview of internet addiction. Journal of Paediatrics and Child Health, 46(10), 557–559.
Fredrickson, B.L. (2013). Positive emotions broaden and build. Advances in Experimental Social Psychology, 47, 1–53.
Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: А literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4–29.
Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157–190.
Young, K. (2000). Internet Addiction Test. Retrieved from: http://www.netaddiction.com/resources/internet_addiction_test.htm
32
Кушинська, Світлана Василівна. "КОНФЕСІЙНИЙ ВЕКТОР РУСІ В КОНТЕКСТІ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ ХІ–ХVІ СТОЛІТТЯ." Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, no. 29 (December 29, 2021). http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.29.2021.248745.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу історичних, культурологічних і геополітичних чинників, які сприяли чи не сприяли конфесійному вибору Русі ХVІ століття. Розглядається історичний контекст міжконфесійного протистояння, зважаючи на специфіку Візантії, як оплоту православ’я та Руських земель зазначеного періоду. Вперше подано проблему конфесійного чинника в контексті такого виклику, як становлення нації, формування національної ідентичності й елементів національної самосвідомості. Пропонується авторське бачення того смислового розлому, на вістрі якого опинились руські землі після геополітичних змін середини ХV–ХVІ століття
33
Пригодін, М. Д. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ПРОЦЕСІ АНАЛІЗУ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА." Теорія та методика навчання та виховання, 2019, 122–30. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2019.46.09.
Full textAbstract:
У статті розкриваються особливості формування творчих умінь майбутніх учителів образотворчого мистецтва (ОБМ) у процесі аналізу творів мистецтва як ефективний засіб їх сформованості. Творчі уміння обумовлюють самостійне мислення, генеруючи оригінальні ідеї, створюючи творчий продукт або художній твір. Засіб формування творчих умінь майбутніх учителів ОБМ здійснюється в концепції – «реконструкція» застарілих методів, через аналіз творів мистецтва з урахуванням поліхудожніх функцій кожного вміння. З’ясовано, що для формування творчих умінь з образотворчого мистецтва у студента має бути «культурний шар» – першочергові навчальні знання, уміння й навички, що потрібно постійно збагачувати. Заклад вищої освіти зобов’язаний надати знання, зокрема, творчі вміння в усіх галузях образотворчого мистецтва. Аналіз творів мистецтва є важливим чинником культури художнього відтворення, що впливає на формування творчих умінь майбутніх учителів. Ці вміння реалізуються низкою чинників, а саме: функціональних, композиційних, аналітичних, соціальних, біонічних, технологічних. Формуванню творчих умінь з образотворчого мистецтва сприяють наукові підходи, як-от: культурологічний, діалоговий, полісуб’єктний, синергетичний, середовищний, виставковий. Отже, збагатити власні творчі вміння можливо, виконуючи обґрунтований аналіз і синтез творів вітчизняних та зарубіжних художників, зокрема імпресіоністів, які визначили виникнення передової революційної течії як відтворення емоційного сприйняття світу. Це дає можливості зрозуміти філософію нового напряму в образотворчому мистецтві – «імпресіонізм». Спостерігаючи світ, імпресіоністи побачили його в динамічному розвитку й прагнули передати феномен враження. Аналізуючи різні твори мистецтва, ми опановуємо творчість видатних митців, збагачуючи власні творчі вміння. Таким чином, проводячи наукові дослідження формування творчих умінь майбутніх учителів образотворчого мистецтва, нами визначено шість творчих умінь, збагачених власними творчими вміннями. Ці творчі вміння є ефективними й універсальними, можуть використовуватись як базові для образотворчого й декоративного мистецтва зі спеціалізацій: розпис, кераміка, батик тощо. Творчі вміння майбутні вчителі ОБМ реалізують у художньо-педагогічній діяльності, допомагаючи школярам саме через творчі вміння виконувати навчальні та творчі завдання.