Journal articles: 'Культурний процес'

1

Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев, and А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.

Full text

Abstract:

Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Білецька, Оксана Олександрівна. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТРАНСФЕР В СИСТЕМІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 114–24. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236009.

Full text

Abstract:

Мета статті — вивчення лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. З урахуванням соціальної та культурної специфіки міжкультурної комунікації та її посередників, для досягнення мети дослідження необхідним є дослідити концепт «культурного трансферу», взаємозв’язок культури та мови в контексті міжкультурної комунікації та пізнання, взаємодію культури й перекладу у збагаченні вихідної та приймаючої культури, а також перекладацький процес як механізм реалізації лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів як вивчення, аналіз та узагальнення з метою розкриття поняття «культурний трансфер», з’ясування культурних та мовних аспектів міжкультурної комунікації, визначення перекладу як інструменту лінгвокультурного трансферу при передачі інформації в контексті взаємодії культур. Наукова новизна роботи ґрунтується на соціокультурній специфіці лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації, яка реалізується засобами перекладу як виду діяльності, що сприяє культурному збагаченню та культурній взаємодії. Висновки. Культурний трансфер — це взаємодія культур, що виникає як наслідок відмінностей між ними. Через особливості історичного розвитку певної країни та своєрідність її мовних та словесних традицій, ця взаємодія культур у формі міжкультурного діалогу стає можливою за умов адаптації культурних цінностей культурою, що приймає, та/чи входження елементів цієї культури до вихідної культури. Своєю чергою, лінгвокультурний трансфер — це чинник, що впливає на глибинні структури мови приймаючої культури, а саме на її концептуальні структури. Завдяки цьому концептуальна сфера культури- реципієнта збагачується, сприяючи кращому розумінню характеристик вихідної культури. Отже, в процесі передачі мовно-культурної інформації, лінгвокультурний трансфер стає ключем до встановлення міжкультурних контактів та міжкультурної взаємодії, кінцевим результатом яких є взаємозбагачення як вихідної, так і приймаючої культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Тетяна, Гаєвська. "«КУЛЬТУРНИЙ ПРОДУКТ» У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.373.

Full text

Abstract:

Сучасні процеси глобалізації виявляються у трансформації суспільства з традиційними поглядами у повноцінні суспільства споживання сучасного типу. Культурне виробництво і споживання все частіше вписуються в промислові межі, а споживані культурні блага розглядаються як товари. Культурний продукт може бути створений і в культурі, і мистецтві, і в науці. Методологія передбачає тісний взаємозв’язок економічного і культурологічного підходів: економіка виявляє себе в культурі, а культура в економіці. При розгляді існуючого різноманіття концепцій в дослідженні культурного продукту виявляється проблема, яка полягає в тому, що залишаються поза увагою його сутнісні властивості, не аналізується і сам процес власне виробництва. Причина недостатності – надзвичайна різноманітність культурних продуктів, їх постійна зміна, тимчасовість існування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Сідоров, В. І. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО КРОСКУЛЬТУРНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 50 (2018): 7–20. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.01.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано суть культурологічного підходу до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму. З’ясовано, що культурологічний підхід є сукупністю теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння професійних цінностей, що забезпечить креативний прояв особистості у професійній діяльності. Культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму дає змогу трактувати формування кроскультурної компетентності студентів як процес особистісного відкриття, розвитку ідей діалогу культур. З іншого боку, сприяє глибокому розумінню туризму як визначального чинника соціальної і культурної інтеграції, як прояву та інструменту зростаючої культурної взаємодії, як засобу самовдосконалення особистості. Реалізується культурологічний підхід у процесі кроскультурної підготовці майбутніх фахівців галузі туризму завдяки спрямованості змісту на розвиток у студентів здатності до цілісного бачення світу й сприйняття загальнолюдської, особистої, національної культури; формування у студентів здатності розпізнавати культурні особливості представників різних культур (етносів, націй), вирішувати навчально-пізнавальні завдання, виявляти моральні аспекти культури; розвиток творчої особистості студента, здатної до прояву індивідуальності, самовдосконалення, самореалізації. Виявлено, що культурологічний підхід до кроскультурної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму зумовлює акцент на розвитку в студентів культурного інтелекту. Запропоновано структуру культурного інтелекту, яка складається з таких компонентів: «метакогнітивний культурний інтелект», «когнітивний культурний інтелект», «мотиваційний культурний інтелект», «поведінковий культурний інтелект».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Mishenina, Tetyana M., and Iryna A. Selyshcheva. "Формування змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у фаховій підготовці філологів із додатковою спеціальністю «Історія»." Educational Dimension 56, no. 4 (March 29, 2021): 143–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v56i4.4439.

Full text

Abstract:

Публікація присвячення питанню формуванню змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у процесі фахової підготовки філологів із додатковою спеціальністю «Історія». Зміст курсу розглядається з огляду на провідну функцію як основу для інтегрування змісту фахового навчання на фундаментальному й методологічному рівнях. У процесі розроблення курсу інтегрування ураховувався ступінь інтегрування предметний (у межах курсу); міжпредметний (у межах суголосних дисциплін, важливим чинником є врахування засвоєння категорійного апарату галузі в тісному взаємозв’язку з іншою (Лінгвістика й Історія); ролі курсу в системі, взаємовплив курсів фахового спрямування (у змісті освітнього процесу). Міждисциплінарна взаємодія у процесі підготовки майбутніх філологів забезпечує ефективність у формуванні компетентностей, необхідних для розширення уявлення про лінгвокультурологію, яка визначає взаємозв’язок і взаємодію культури й мови у їх функціонування й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у їх єдності мовного й культурного змісту. Обґрунтовано змістові блоки у структурі курсу «Лінгвокультурологія»: Лінгвокультурологія як наука і навчальна дисципліна. Дискурсивно-прагматичні характеристики лінгвокультурних універсалій. Історико-культурні дескриптори лінгвокультурологічного дискурсу. Категорійно-понятійний апарат у змісті інтегративного курсу подається відповідно до теми. Зміст виокремлених тем (1.1. Онтологія лінгвокультурології. Взаємозв’язки лінгвокультурології з іншими галузями знання. 1.2. Ціннісно-комунікативна природа лінгвокультурології. Поняття лінгвокультуреми в інформаційно-семіотичному полі культури. 1.3. Мовна картина світу. Мовно-культурна особистість. 2.1. Моделі світу як історичний тип культури і когнітивно-культурний сценарій діяльності особистості. Вербалізація моделей світу в українській та інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 2.2. Поняття про фонові знання. Функційний і світоглядний складники безеквівалентної й еквівалентної лексики як механізм вираження етнокультурної специфіки. Концепт та його репрезентація в різних видах мистецтва. 2.3. Пареміологічна репрезентація етномовної свідомості в українській й інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 3.1. Лінгвокультурема в ґенезі української культури: традиції і трансформації. 3.2. Релігійні й культурно-рефлексійні детермінанти культури. Толерантність й емпатія як дескриптори сучасної моделі міжкультурної комунікації.) описано з урахуванням принципів науковості, наступності і послідовності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Козинцева, Тетяна, Андрій Синах, and Ірина Дулебова. "Інноваційний потенціал сучасних культурних стратегій: український контекст." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 34–56. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235687.

Full text

Abstract:

Вступ. Креативні і культурні індустрії внесли значні корективи в сучасні світові економічні процеси, що провокує підвищений інтерес до культурної сфери в цілому і до культурної стратегії зокрема. Мета і методи. Мета статті – виявити інноваційний потенціал культури в сучасних умовах і способи його реалізації через культурні стратегії та креативні індустрії як у загальнолюдському, так і в українському контексті. Методологічною основою дослідження є системно-структурний метод, метод формально-логічного дослідження, аналіз, компаративістський метод, СМД-методологія, деконструктивістський підхід. Результати. Комплексний підхід до аналізу культури дозволяє розглядати її як відкритий простір мережевої взаємодії людей, етносів, націй, які є суб’єктами інновацій в економічній, політичній і культурній сферах. Розвиток культурної сфери презентовано через формування вертикально-горизонтальних взаємодій між культурною стратегією, культурною політикою і креативними індустріями. Висновки. Україна на сьогоднішній день переосмислює роль культури в цілому і культурної стратегії зокрема, зіткнувшись із проблемою формування цілісного україноорієнтованого простору. Новий підхід до структури культури включає в себе не інституції, а творців і споживачів культурного продукту, які ініціюють створення єдиного культурного простору. Це дозволяє виявити інноваційний потенціал культури та культурної стратегії. Інноваційна культурна стратегія України та її реалізація через культурну політику і креативні індустрії може слугувати як консолідації суспільства, так і вирішенню економічних проблем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Мамбетова, А. А. "АВТОРСЬКИЙ ОПИТУВАЛЬНИК «ШКАЛИ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ»: ПРОЦЕС КОНСТРУЮВАННЯ ТА ОПИС ПРОДУКТУ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 109–18. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-12.

Full text

Abstract:

У статті подано опис авторського опитувальника, що ґрунтується на основі припущення про те, що люди мають відмінні стилі сприймання навколишньої дійсності та реагування на неї, які створюють основу для різних культурних укладів. Проведення мультикультурної ідентифікації та визначення типового культурного укладу для представників певного етносу дає змогу більш предметно розуміти їхні характеристики ментальності та інші психологічні особливості. Головним завданням цієї роботи є створення психодіагностичної методики для визначення приналежності представників різних етносів до того чи іншого культурного укладу (проведення мультикультурної ідентифікації). Культурний уклад – поняття, що характеризує історично сталі стійкі типові риси порядку побудови та змістовної наповненості нормативно-ціннісних конструктів, які притаманні соціальним групам та індивідам і виражені у матеріальних, ідеальних організаційних та символічних компонентах їх індивідуального та групового життя в умовах конкретного суспільства. Мета статті – презентувати авторський опитувальник «Шкали мультикультурної ідентифікації», що покликаний надати додаткові можливості для більш глибокого вивчення наукової проблематики культурних укладів та їхнього взаємозв’язку із психологічними особливостями особистості в етнокультурному контексті. У процесі теоретичного огляду проблематики поняття мультикультурної ідентифікації було описано теоретичну базу для конструювання методики, виокремлено основні завдання та обґрунтовано доцільність створення даної методики. Під час практичної роботи була сконструйована методика для дослідження ідентифікації респондентів – представників певних етносів з певними культурними укладами; перевірена її надійність і валідність, що дає підстави для використання цього опитувальника як діагностичного інструменту. Проте інтерпретація результатів передбачає наявність спеціалізованих знань в області психології розвитку та етнокультурної психології. Тому цю методику краще використовувати психологам, але можливе і використання не спеціалістами при попередній підготовці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Мещеряков, Александр Юрьевич, and Олег Константинович Антропов. "Русская диаспора на китайской земле: вариант культурной гибридности." Journal of Frontier Studies, no. 2 (May 15, 2017): 30–58. http://dx.doi.org/10.46539/jfs.v0i2.55.

Full text

Abstract:

Авторы анализируют процесс культурной гибридизации в русской диаспоре Китая. Процесс культурной гибридизации – это скрещивание культур или их пересечение, где образуются новые условия, свойства, законы и иные экзистенциональные нормы. Процесс культурной гибридизации в истории видится авторами в самых разнообразных формах. Культурная гибридность возникает в таких местах, где на протяжении долгого времени осуществляются расовые, языковые, религиозные и прочие культурные контакты. Именно в диалоге культур рождается культурная гибридность. Культурный диалог с Другим/Чужим на китайской территории способствовал зарождению культурной гибридности. «Русская диаспора в Китае» – идеальное место для изучения культурной гибридности, так как представляет собой место пересечения русской и китайской культуры. Особой формой межэтнического взаимодействия русских и китайцев стал смешанный русско-китайский брак, находящийся «Между» двух культур. В результате межрасовых, смешанных, интернациональных браков появлялось поколение детей – метисов – носителей новой культуры. Культурная идентичность иммигрантов на чужой территории в любом случае изменялась и превращалась в иную идентичность – гибридную идентичность. Процесс культурной гибридизации в конечном итоге привел к появлению целого ряда новых культурных свойств, форм, явлений в истории России и Китая. В статье представлены образы восприятия гибридного пространства, транслируемые в общероссийскую культуру носителями этого опыта культурной гибридности – русскими поэтами, художниками, музыкантами, актерами и мн. др. По мнению авторов, культурная гибридность в различных местах и периодах истории разнообразна и имеет свою уникальную специфику по целому ряду причин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.

Full text

Abstract:

У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Куц, Г. М. "«МЕМ» ЯК БАЗОВА ОДИНИЦЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 21 (2020): 58–73. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.21.2.05.

Full text

Abstract:

Розглянуто проблематику культурної еволюції. Стверджується, що головна відмінність між еволюцією природи та еволюцією культури полягає лише в темпах їхньої динаміки. Зазначається, на основі концепції Р. Докінза, що основою еволюційного процесу культури виступає «мем» - молекула-реплікант - одиниця передачі культурної спадщини. Зафіксовано, що «мемам» властива висока стійкість, підвищена тривалість існування, точність копіювання. Аргументовано, що процес розвитку моди, посилює еволюційні процеси в культурі, а недовговічність існування моди сприяє її динаміці, що призводить до змін культурного простору індивіда та, в свою чергу, посилює культурну еволюцію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Дєвочкіна, Н. М. "Політична соціалізація як політико-культурний процес трансформаціїї суспільства." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 89/90 (2008): 56–60.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Starka, Volodymyr. "Культурно-масове життя сільського населення Західної України в умовах суспільних трансформацій 1939−1941 років." Pereiaslav Chronicle, no. 15 (August 20, 2019): 21–31. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-21-31.

Full text

Abstract:

Сучасне культурно-масове життя західноукраїнського селянства є унікальним симбіозом звичаїв, що своїм корінням сягають часів Австро-Угорщини, із вкрапленнями польської міщанської та радянської пролетарської культур. Дослідження явищ і процесів, що істотно впливають на культурне життя сільських мешканців, як однієї із найконсервативніших частин суспільного організму може дати сучасникам розуміння, в якому спектрі буде розвиватися сучасне культурне життя села. В цьому вбачаємо актуальність нашого дослідження. Використання попередніх напрацювань українських істориків, із залученням нового джерельно-документального комплексу, дозволило по-новому проаналізувати культурно-масове життя селянства досліджуваного періоду. Методологічні підходи написання дослідження ґрунтуються на аналізі різноманітних моделей культурно-масового життя селянства, у конкретно-історичних обставинах, в умовах радянського тоталітарного режиму. Матеріал публікації структурований за проблемно-хронологічним принципом. Теоретичні узагальнення здійснено з використанням методів індукції та дедукції. У процесі аналізу культурного життя західноукраїнського села встановлено, що запропоновані радянської владою перетворення в культурній сфері носили характер національний за формою та соціалістичний за змістом. Увесь комплекс культурних заходів радянської влади мав долучити західноукраїнських селян до надбань радянської культури та виробити в них відчуття радянської людини. Зауважимо, що характерною рисою регіону є тотальна набожність та стійке дотримання релігійно-обрядового календаря у повсякденних практиках населення. Зазвичай, західноукраїнське селянство сприймає будь-які новації з точки зору порушують чи не порушують вони усталеного способу життя. Відзначимо, що більшість громадян регіону, на початку з цікавістю поставилися до запроваджуваних новацій і навіть стала приймати активну участь у їх поширенні. Потрібно наголосити, що доволі впливова у Західній Україні греко-католицька церква, поставилася до запроваджуваних культурних новацій із певними засторогами і закликала своїх прихожан не долучатися до заходів, що суперечать усталеній моральній традиції. Власне, здійснювана новою владою політика ревізії фонді сільських бібліотек, надмірна політизація культурного дозвілля, поруч із активною антирелігійною кампанією, привели до різкого неприйняття місцевими культурних новацій нової влади. Відвертий «культурний» конфлікт місцевих із радянською владою зупинив початок німецько-радянської війни у червні 1941 року.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.

Full text

Abstract:

Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Тургенєва, Анастасія Олександрівна, Анастасія Сергіївна Попова, Ірина Геннадіївна Сизоненко, Катерина Володимирівна Петровська, and Ольга Іванівна Гуренко. "ВІДЕОХОСТИНГ YOUTUBE ЯК ЗАСІБ ІНФОРМАЦІЙНО-КУЛЬТУРНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ." Information Technologies and Learning Tools 81, no. 1 (February 23, 2021): 60–81. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v81i1.3016.

Full text

Abstract:

У науковій статті обґрунтовані теоретико-практичні засади інформаційно-культурної соціалізації дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube. Здійснено уточнення поняття «інформаційно-культурна соціалізація дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube», яке полягає в інтеграції особистості до сучасного інформаційного Інтернет-суспільства, формуванні Інтернет-культури, засвоєнні соціально-моральних норм і цінностей, що транслюються дитиною молодшого шкільного віку під впливом Інтернет-середовища та проєктуються під час взаємодії з різними інститутами соціалізації, у процесі прийняття рішень, вибору освітньої траєкторії. Схарактеризовано компоненти (ціннісно-інформаційний, гносеологічно-інформаційний, соціалізувальний), критерії, показники та рівні сформованості інформаційно-культурної соціалізації особистості. З метою здійснення соціально-педагогічної діяльності з питання інформаційно-культурної соціалізації дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube визначена та схарактеризована модель цього процесу, метою якої є соціалізація дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube шляхом формування інформаційно-технологічних знань, усвідомленого ставлення до Інтернет-інформації; розвиток креативних умінь та навичок, розширення соціальних зв’язків у процесі взаємодії з іншими Інтернет-користувачами; виховання інформаційної культури та культури поведінки в Інтернет-мережі. Авторами запропонована технологія відеобукінгу, яка може використовуватись соціальним педагогом у межах профілактичної, соціально-виховної, соціалізаційної діяльності учнів. У статті описана процедура організації роботи з упровадження технології відеобукінгу в освітній процес, яка передбачала три етапи. Експериментально перевірено ефективність упровадження розробленої моделі та технології відеобукінгу в освітній процес закладів освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Слуцький, Ярослав Сергійович. "ЕЛЕКТРОННА ПЛАТФОРМА EDX ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СУПРОВОДУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ США." Information Technologies and Learning Tools 86, no. 6 (December 30, 2021): 208–23. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v86i6.3859.

Full text

Abstract:

У статті представлено потенціал електронних освітніх платформ для проведення акультураційної та академічної роботи з іноземними студентами. Виявлено, що заклади вищої освіти США в період адаптаційної підготовки студентів використовують принцип акультураційної тріади, що складається з підготовки до міжкультурної комунікації (лінгвістичний елемент), уміння застосовувати культурні знання в ході практичного контактування (культурний елемент), здатності до психологічної стійкості до культурного шоку (психологічний елемент). Зазначено, що освітні платформи діють на основі системи медіаосвіти, яка містить матеріали відео, аудіо та текстового характеру. Акцентовано, що ці види матеріалів найбільш ефективні при спільному використанні, що можливо під час застосування електронних глобальних освітніх платформ, як-от EDX. Названо основні ознаки, що демонструють достатній рівень формування навичок психологічної стійкості до негативних проявів культурного шоку в межах курсу «Вступ до соціальної психології» (Університет Квінсленда) (участь у якому може використовуватися в якості практичної підготовки під час супроводу іноземних студентів психологічного характеру), серед яких: уміння надати пояснення особистісним висновкам з тієї чи тієї ситуативної тематики, здатність проведення аналітичних дій для розуміння міжкультурних опонентів і себе як представника певного культурного середовища, усвідомлення впливу своєї поведінки на результативність міжкультурної взаємодії, здатність особистісної трансформації через отримані практичним шляхом дані, які вплинули на зміну упереджень та розуміння негативного їхнього впливу на ефективність міжкультурної взаємодії. Показано передбачувані результати роботи іноземних студентів у рамках курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» (Ісландський університет), які містять (для студентів): усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної культури, розуміння негативного впливу феномену етноцентризму на процес адаптації до нової культури і до взаємодії з представниками іншого соціуму; (для викладачів/консультантів) формування навичок подолання культурних бар’єрів, розробку стратегічного планування послідовності акультураційних дій. Підкреслено важливу роль курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» у ході соціокультурної підготовки іноземних студентів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Шетеля, Наталя. "СУЧАСНА КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ ЯК ЧИННИК НОВИХ ВИМОГ ДО ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (May 7, 2021): 440–55. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.653.

Full text

Abstract:

У ситуації духовної деградації, що є типовою для останніх десятиліть, виникає проблема збереження і розвитку людського в людині. Крім того забезпечення високого ціннісного статусу людини обумовлює необхідність створення умов для набуття кожним індивідом позитивних особистісних якостей і передбачає наявність умов для самореалізації і самовизначення на тлі гармонізованих соціальних відносин. В такій ситуації особливого значення набуває галузь культури та мистецтв. Метою дослідження є з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на галузь культури і мистецтв. До основних завдань віднесено: 1) детермінацію характеру сучасної культурної ситуації; 2) окреслення сучасних підходів до визначення змісту й особливостей галузі культури і мистецтв; 3) з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на вказану галузь, зокрема на культурно-мистецьку освіту як засіб її розбудови. Методологічна основа дослідження визначена його теоретичним характером й передбачає залучення загально-теоретичних і аналітичних методів на тлі використання соціологічних, філософських, культурознавчих й педагогічних наукових напрацювань та публікацій українських і зарубіжних науковців з проблематики дослідження. На підставі проведеного аналізу показано, що нині світова культурна ситуація зазнає кардинальних змін, що супроводжується тенденціями культурних змін. У зв’язку з цим актуальною є увага до галузі культури та мистецтв, адже тут створюється та використовується символічний капітал та соціальний капітал, відбувається відтворення набору цінностей духовного та матеріального порядку. Стан і перспективи галузі прямо залежать від якості організації культурно-мистецької освіти. На часі професійна підготовка конкурентоспроможної особистості майбутнього професіонала, орієнтованого на постійне самовдосконалення, творчий пошук, самореалізацію і саморозвиток. Втім нині перед галуззю постала ціла низка теоретичних проблем та практичних завдань, що знайшли своє відображення у представленій роботі. Зокрема, йдеться про необхідність врахування специфіка галузі культури та мистецтв у процесі організації культурно-мистецької освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Рябченко, О. М. "НАРОДНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДІАДИЗАЙНУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 231–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-35.

Full text

Abstract:

Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

POGREBNІAK, Galyna. "ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕЖИСЕРСЬКИХ МОДЕЛЕЙ АВТОРСЬКОГО КІНО В КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ." ART-platFORM 4, no. 2 (November 21, 2021): 164–88. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.164-188.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються міжнародні кінофестивалі, які мають значний соціально-економічний потенціал і є потужною складовою культурно-мистецького життя. Показано, що прикметою нинішніх міжнародних кінофестивалів є поновлення тенденції гострого критичного погляду на світ, а також посилення авторського начала, що відображає життєвий досвід, характер світосприйняття та світовідтворення режисера-постановника – творця власної кіномоделі. Обґрунтовано спроможність ведення міжкультурного діалогу засобами авторського кіно. Визначається місце українських авторських фільмів у міжнародному фестивальному просторі. Простежується процес входження вітчизняного авторського кінематографа в міжнародний фестивальний простір з метою розповсюдження інформації про системні зміни в законодавстві щодо підтримки кіноіндустрії; маніфестації специфічної художньо-естетичної та морально-етичної спрямованості українського кіномистецтва; демонстрації рівня професійної підготовки кінематографістів; представлення фільмової продукції представникам міжнародної дистриб’юції; налагодження кроскультурних зв’язків; зміцнення кінематографічного іміджу України. Встановлено, що нагородження українських кіномитців призами престижних міжнародних кінофестивалів свідчить про спроможність вітчизняних майстрів, утверджуючи національні пріоритети та висвітлюючи значимі загальнолюдські проблеми, спілкуватись із міжнародною спільнотою зрозумілою кінематографічною мовою. Доведено, що успіх українських фільмів на міжнародних кінофорумах демонструє затребуваність вітчизняного авторського кіно в сучасному культурному просторі, поступове формування брендів «українське кіно», «українське авторське кіно», створення в потенційних партнерів упізнаваного позитивного образу України. Доведено, що значний успіх Фестивалів українського кіно в різних країнах світу свідчить про те, що вітчизняні авторські фільми виступають потужним каналом комунікації, складником культурної дипломатії, дієвим інструментом культурної політики України, сприяючи творенню її іміджу як кінематографічної країни та інтеграції у світовий культурний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

КРИКУШЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Багатофакторний аналіз процесу виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі." Право України, no. 2019/07 (2019): 78. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-078.

Full text

Abstract:

Позбавлення волі на певний строк як основний вид кримінального покарання є найбільш суворим і поширеним заходом державного примусу відносно засуджених до цього виду покарання злочинців, винуватість яких у вчиненні злочину доведено обвинувальним вироком суду, у встановленому законом порядку. Загальний нарис цього виду кримінального покарання закріплюється у ст. 63 Кримінального кодексу України і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. У сучасних умовах демократичних перетворень, їх публічності та відкритості, значного розширення інформаційного простору та євроінтеграційного вектора розвитку всіх державних і громадських інституцій, бінарний процес виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі набуває ознак самостійного об’єкта наукових досліджень. Метою статті є визначення окремих тимчасових і постійно діючих факторів впливу як на загальний процес реформування системи виконання кримінальних покарань, так і на процес виконання й відбування покарання у виді позбавлення волі. У дослідженні використовується багатофакторний аналіз процесу виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі, який базується на сучасній методології соціальних оцінок й антропософських теоретичних уявленнях про розвиток та існування людини як найвищої соціальної цінності держави Україна. Доведено, що подолання політичних принципів класової боротьби, використання кримінальної репресії як основного засобу ізоляції в позасудовому порядку для вирішення не тільки політичних, а й економічних завдань є необхідною передумовою створення пенітенціарної системи сучасного європейського зразка. Крім запропонованої автором робочої дефініції щодо визначення поняття кримінального покарання у виді позбавлення волі, до основних висновків слід також віднести окремі структурні елементи багатофакторного аналізу процесу виконання та відбування покарання, такі як політичний, правовий, економічний, географічний, екологічний, міграційний, демографічний, геронтологічний, гендерний, релігійний, національно-культурний, кримінологічний, інфраструктурний та ін. Подальший розвиток означеної системи факторів, які впливають на процес виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі, крім відомих критеріїв їх класифікації, місця і часу, ресурсного і кадрового забезпечення, ієрархії, послідовності, ефективності, оптимальності та взаємозв’язку, повинен відповідати головному – поліпшенню життя людини, тобто принципу реального гуманізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства." Grani 19, no. 4 (March 2, 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.

Full text

Abstract:

Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Chervinska, Inna. "МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ І МУЗЕЇВ У СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ." Освітні обрії 49, no. 2 (December 27, 2019): 16–21. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.16-21.

Full text

Abstract:

У статті описуються сутність та особливості реалізації в освітньому процесі гірських шкіл нової галузі педагогічного знання – музейної педагогіки. Акцентується увага на те, що музейна педагогіка сьогодні розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, яка реалізує передачу культурного досвіду через педагогічний процес в умовах музейного середовища. Автор розкриває інструменти взаємодії музеїв Прикарпаття з освітніми закладами крізь призму музейної педагогіки, вказує на її актуальність та значний дидактичний потенціал в організації виховного та освітнього процесу, окреслюються провідні напрями використання надбань музейної педагогіки Прикарпаття в освітньому процесі. Вказується на те, що вітчизняна музейна педагогіка активно шукає нові форми та способи організації навчальної діяльності. Одним з провідних завдань наближення музейної педагогіки до навчального процесу гірських шкіл є визначення й апробація принципів, методів, прийомів роботи музеїв з учнями. Все більша низка музеїв адаптують свої пропозиції до потреб освітян, проводять консультації та тренінги для вчителів, щоб максимально використати свій потенціал музейної колекції. У дослідженні розглядаються проблеми сутності музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів початку ХХІ століття. Визначаються соціальні функції музею, розглядаються механізми об’єднання традиційної і інноваційної складових музейної діяльності. Наголошується на необхідності поєднання історичної пам’яті невичерпних знань і духовного багатства, довершених зразків матеріальної культури, музейних експонатів та їх вплив на всебічний розвиток та формування особистості, залучення жителів краю до надбань національної та світової історико-культурної спадщини. Автор аналізує соціальні і культурні умови, які впливають на перетворення музеїв на центри культурно-духовного відродження народу, скарбниці національної культури, які сприяють гуманізації суспільства. Наголошується на великий дидактичний потенціал феномену музею, якому притаманний багатий резерв для науково-пізнавального, художньо-естетичного, розумового, морально-духовного та творчого розвитку учнів та професійному розвитку педагогів гірських шкіл.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Karpenko, S. R. "Дискурс влади і дискурс мас у сучасній філософській антропології: культурний, біологічний та релігійний виміри." Grani 18, no. 6 (April 19, 2015): 60–67. http://dx.doi.org/10.15421/1715121.

Full text

Abstract:

Тема філософсько антропологічного значення дискурсивного зв’язку між владою і масами у суспільстві постмодерну набуває значної актуальності через технологізацію процесів володарювання та перетворення раніше сакральної владної функції на сукупність стандартних процедур. Методологія статті полягає у розкритті особливостей культурних та змістовних форм дискурсу влади та дискурсу мас в основних підрозділах філософської антропології середини ХХ та початку ХХІ століття. Наукова новизна. Визначені інституціональні напрями смисловиразу у дискурсі влади про маси та зафіксований процес змішування владноуправлінської та представницької антропології. Виокремлені біологічний, релігійний та культурний рівні, відображення антропологічного значення дискурсу влади. Надано визначення антропному змісту дискурсивних масивів владної мовленєвої діяльності, а також способів філософської рефлексії мас щодо владного дискурсивного самовиразу. Визначено специфіку взаємодії владного та масового дискурсів у національних та загальнолюдських смислових просторах. Завданням статті є встановлення особливостей антропологічного змісту владного та масового дискурсів в умовах сучасних перетворень. У висновках зазначено, що антропний простір сучасної масової людини істотно звужується, оскільки участь індивідів у технологіях управління суспільством остаточно виключається. На цій основі розпадається навіть ключовий аспект дискурсу мас – наративи мас про владу, оскільки влада здійснює пряме втручання у смислотворчі структури дискурсу мас шляхом сугестії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Молчанюк, О. В., and В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, no. 5 (December 1, 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості. Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Шевченко, Марина Іванівна. "У ПОШУКАХ НОВОЇ ПАРАДИГМИ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ХХІ ст." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 210–22. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249051.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню поняття «культурної політики», її нової парадигми у контексті викликів сьогодення. Розглядаються основні підходи до визначення поняття культурної політики, найдоцільнішим з яких визнається комплексний підхід. Методи дослідження полягають у використанні принципу аналізу об’єктивності, що дає можливість охарактеризувати особливості формування культурної політики сучасних країн, що розвиваються, оскільки їх основна проблема – формування цілісної культури – стосується й України., визначити її цілі та пріоритети, культурологічних методів, що дозволяє розглянути діяльність держави щодо стратегії культурної політики. Пропонується модель публічної культурної політики як така, що забезпечує залучення до культуротворення усіх учасників культурного процесу. У висновках зазначається, що сучасна культурна політика має будуватися на демократичних засадах; переймаючись питаннями доступності та якості продуктів культури; формування єдиного соціокультурного простору в середині країни. Важливим є баланс між збереженням та трансляцією культурно-історичного досвіду та водночас виробленням нового. Вироблення публічної культурної політики; на нашу думку; є відповіддю на запит сучасності; котра потребує нової культурно-політичної парадигми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Світлічна, О. О. "КУЛЬТУРНО-РЕЛЕВАНТНА ПЕДАГОГІКА ЯК НЕВІД'ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В КАНАДІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 163–74. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності. Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості. Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт. Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду. Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання. Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Admink, Admink, and Катерина Юдова-Романова. "СЦЕНІЧНИЙ ПРОСТІР : ПРОБЛЕМИ ТЕРМІНОЛОГІЇ У МИСТЕЦТВОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), no. 33 (May 3, 2020): 117–23. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.300.

Full text

Abstract:

Досліджено сценічний простір як універсалію художньої культури у контексті поняттєвого апарату сучасного мистецтвознавства. З метою концептуалізації поняття сценічного простору здійснено аналіз його гносеологічного інструментарію, зокрема: культурний простір, простір культури, художній простір, театральний простір, простір театру, простір сцени, ігрова діяльність, дизайн сценічного простору, сценографія, а також поняття «театральність» та «сценічність». У підсумку визначено, що сценічний простір – це певна існуюча в просторі і часі локація, в межах якої відбувається процес створення та сприйняття глядачем твору сценічного мистецтва. Stage space as a universal of artistic culture in the context of the conceptual apparatus of contemporary art criticism is investigated. In order to conceptualize the notion of stage space, an analysis of its epistemological instruments was carried out, in particular: cultural space, space of culture, artistic space, theater space, theater space, stage space, play activities, stage space design, set design, and the notion of theatricality. As a result, it is determined that the stage space is a certain location in space and time within which the process of creation and perception by the viewer of a work of performing art takes place.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Hrachevska, Tamila. "РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПОСИЛЕННІ КУЛЬТУРНОЇ ПРИСУТНОСТІ УКРАЇНИ У СВІТІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 1 (July 24, 2021): 120–29. http://dx.doi.org/10.15421/352114.

Full text

Abstract:

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

МАКСИМОВСЬКА, Наталія. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВСТВА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 120–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.424.

Full text

Abstract:

У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Кошелєва, Оксана Борисівна, Олена Анатоліївна Кравчук, and Оксана Володимирівна Цисельська. "КОМУНІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 287–300. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247170.

Full text

Abstract:

Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв’язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб’єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ПОЛЄЖАЄВ, Юрій. "КУЛЬТУРНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: НАУКОВА ДИСКУСІЯ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-98-107.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ У статті висвітлено наукову дискусію щодо культурної грамотності як педагогічної категорії, наведено погляди вчених на дефініцію цього феномена з позицій філософії, педагогіки, культурології, лінгвістики, психології. Розкрито сутність понять «культура» та «культурна грамотність». Зазначено, що культура є багатоаспектним поняттям, чим пояснюється різноплановість його тлумачень, але в основі культури – завжди система цінностей. Підкреслюється, що професійна культура майбутнього фахівця визначається якістю підготовки у вищій школі, а рівень культури особистості впливає на її кар’єру та життя. Акцентується на тому, що проблема культурної грамотності стає сьогодні однією з найважливіших проблем, які забезпечують успішність комунікації, в тому числі – міжмовної. Вказується на те, що культурна грамотність є системою базових знань (у всіх сферах людської діяльності), необхідною людині для того, щоб орієнтуватися в сучасному світі. Систематизовано й узагальнено історичні аспекти філософського розуміння культури та культурної грамотності; проаналізовано окремі теорії та концепції культурної грамотності: для успішного володіння мовою необхідне глибоке знання відповідної національної культури партнерів по комунікації (Е. Hirsh); грамотність не набувається природно – їй необхідно навчатися (C. Kramsch). Здійснено порівняльний аналіз дефініцій поняття «культурна грамотність» у сучасних педагогічних дослідженнях, на основі якого сформульовано авторське визначення педагогічної категорії «культурна грамотність»: це – комплексна система знань, цінностей і регулятивів людської діяльності, що забезпечує адекватне сприйняття й розуміння отриманої інформації; виступає засобом ефективної міжкультурної взаємодії та міжмовної комунікації; дає змогу орієнтуватися в сучасному світі безперервних динамічних трансформацій і перебувати в гармонії з ним; впливає на життя й кар’єру особистості в умовах глобалізації. Обґрунтовано необхідність подальшого наукового пошуку в контексті вивчення процесу формування культурної грамотності в майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки. Ключові слова: глобалізація, знання, комунікація, культура, культурна грамотність, мова, цінності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.

Full text

Abstract:

У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість. Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства. Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях. Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках. Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні. Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур. Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Honcharenko, Nadiia. "ВІД «ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ» ДО «УКРАЇНСЬКОГО ВИМІРУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»: ЗМІНА НАРАТИВУ В ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКАХ ІСТОРІЇ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 35–60. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.02.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано як, починаючи з 1991 р., в українських шкільних підручниках з історії (підручники з всесвітньої історії тут не розглядаються) мінялися інтерпретації подій 1939–1945 рр.; відбувалася поступова відмова від успадкованого з радянської історіографії поняття «Велика Вітчизняна війна» і запроваджувалося поняття «українського виміру Другої світової війни». Оглянуто підходи до оцінювання підручників з історії, запропоновані європейськими науковцями багатоперспективність, критичне мислення, сформоване на підставі аналізу різноманітних джерел, а завдяки цьому – виховання толерантності й уникання однобічності). Зауважено, що, поділяючи настанови щодо багатоперспективності й критичності, українські науковці наголошують також на потребі надати «від імені науки» згусток знань, потрібних молодій людині для ототожнення себе з країною (Н. Яковенко), дати молодій людині уяву про пов’язаність із своїм суспільством і його минулим (Я. Грицак), та деконструювати фундаментальний радянський міф, котрий залишається стрижневим компонентом ідеологічного колоніалізму щодо України – міф «Великої Вітчизняної війни» і «Великої Перемоги» (Л. Зашкільняк). У статті показано, що перші українські підручники хронологічно й концептуально відповідали радянському наративу про «Велику Вітчизняну війну». Натомість кожне нове покоління підручників, написаних згідно з оновленими та удосконаленими програмами викладання, серед авторів яких науковці – фахівці з цієї тематики, висвітлювало події Другої світової війни дедалі повніше й адекватніше, поступово відмовляючись від радянської міфології, використовуючи новітні методики викладання і різноманітні джерела. Висвітлено процес формування «українського виміру Другої світової війни», покликаний відірвати освітній простір України від міфології Великої Вітчизняної війни та культу Перемоги, мусив конкурувати з істотним політичним, медійним та культурним впливом Росії на український культурний і освітній простір. Окрім того, автори підручників зіткнулися з потужним опором частини українських політичних еліт – комуністів, прихильників ідей «русского мира», серед яких було чимало народних депутатів, науковців, освітян, діячів культури. Вони критикували підручники цього періоду, звинувачуючи авторів у перекручуванні правди та відмові від «Великої Перемоги». Названо ключові чинники створення і постійного удосконалення/переписування підручників з історії України: суспільна трансформація, політична свобода, світоглядне й культурне різноманіття, інтелектуальна сміливість, можливість проводити вільні дискусії, а також – потреба формування нової української ідентичності задля ототожнення себе із країною. Ключові слова: історична освіта, наратив, підручник історії, історіографія, міфологія Великої Вітчизняної війни, український вимір Другої світової війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Полякова, Тетяна. "СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ОРГАНІЗАЦІЮ КУЛЬТУРО-ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРАВОВІЙ КУЛЬТУРІ." Молодий вчений, no. 10 (98) (October 31, 2021): 220–24. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-46.

Full text

Abstract:

У статті викладені практичні рекомендації, що є результатом сучасних знань про організацію культурних проектів, яка орієнтована на фахівців культурної і правової галузей. Зокрема, загальнонаціональний проект «Я маю право» виступає певною мірою суспільним замовленням з причин нестачі володіння культурою та знань нормативно-правового забезпечення в процесі навчання. Виявляє різні підходи до теми культури, реальні наслідки впливу культурного формотворення на право-освітні управління, забезпечення взаємодії різних субкультур процесу організації. Оскільки мова йтиметься про взаємодію спільних принципів організації творчих проектів права та культури, буде здійснено прийом ототожнення діяльнісного підходу, а саме з’єднання двох паралелей правосвідомості та культури. З даного припущення виходить спільне єднання в аспекті творчості двох інститутів культури та права. Даний механізм єднання творчості культури та права має спонукати в самовизначенні та самореалізації творчої молоді в майбутньому нашої країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Filippova, Inessa. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГҐУНТУВАННЯ ЦІННОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФРЕБЕЛІВСЬКИХ ДАРІВ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ: КРОС-КУЛЬТУРНИЙ ДОСВІД." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 261–73. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-261-273.

Full text

Abstract:

У статті розкрито зміст цінності концепції Ф. Фребеля в процесі соціалізації дитини та її актуальність на сьогодні. Це зумовлено тим, що процес соціалізації дитини в родині є різним в окремих соціальних групах унаслідок впливу соціальних, економічних і культурних процесів у трансформувальному суспільстві й має тісний зв’язок з умовами розвитку, стилями виховання в сім’ї та родинними цінностями. Розкрито можливості розвитку активності дитини з урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей за допомогою фребелівських дарів. Авторська концепція філософії виховання, за Ф. Фребелем, спирається на трьох головних ідеях, таких як єдність Усесвіту, повага до дитини та її індивідуальності, значення гри в розвитку дитини. Вони визначають основи, на які спирається модель активності дитини. Проаналізовано досвід німецьких і польських педагогів щодо освітянської практики у фребелівських дошкільних закладах. Фрідріх Фребель підкреслював, що виховання й навчання дитини повинно інтегрувати елементарні сили: голову, руки та серце задля гарантії їй повної освіти. Навчальне виховання повинно мати глобальний характер і поєднує три аспекти: пізнавально-інтелектуальний із фізично-мануальним, а також соціальним і релігійним як відкриття людської сили розуміння світу. У контексті сучасної соціалізації дитини цей підхід є дуже актуальним і має своє підтвердження в сучасних теоріях розвитку людини, оптимізації її досягнень, а також потоку розширеної креативності як умови результативного пошуку себе в трансформувальному світі. Акцентовано увагу на тому, що важливим завданням педагога та психолога є полегшення розвитку вроджених інстинктів: праця, знання, артистичне й релігійне за допомогою відповідних предметів чи фребелівських дарів. Сучасна соціалізація приймає цінність психолого-педагогічних ідей Ф. Фребеля як активізації дитини та спонукання її до постійного накопичення нових досягнень. Інституціональна соціалізація в тісній співпраці з родиною може якісно й кількісно змінити доступ дитини до соціальних, економічних і культурних засобів, як результат – і до інших можливостей освітнього капіталу. Представлено психолого-педагогічний досвід педагогів Німеччини та Польщі щодо чинників розвитку дитини, створення для неї нових можливостей й підготовки до життя в контексті її інституціональної соціалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Гура, Н. П., and М. О. Галахова. "НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЇЇ МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В РОМАНІ Д. КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-8.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються мовні засоби, які вербалізують національну ідентичність на матеріалі роману Д. Кельмана «Обмірювання світу» (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Процеси глобалізації, що пов’язані з усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, висувають на передній план питання збереження культурної своєрідності, національної культури, традицій і цінностей. Утворюючись у процесі соціальної взаємодії, національна ідентичність виражається в мові, оскільки мова є основним середовищем визначення, збереження та передачі соціального досвіду. Формування німецької нації й німецької національної свідомості відбувалося нелінійно. Питання самовизначення німців, подолання вікової роздробленості й формування єдиної держави, у межах якої закріпився би мовний і культурний простір, залишається однією з найактуальніших проблем для Німеччини. Тому досліджуючи такі непрості теми, як «німецька нація» та «німецька ідентичність», Данієль Кельман звертається до епохи Просвітництва й Веймарівської класики як до періоду, коли почала розбудовуватися німецька держава. Визначено, що важливий внесок у формування спільної німецької культури зробили видатні діячі філософії, літератури та науки. З’ясовано, що Д. Кельман активно використовує топоніми, щоб унаочнити панораму тогочасної Німеччини. Топоніми є осередком знань про країну й концентратом історико-культурної інформації. Оскільки топоніми характеризуються багатством культурно-історичних асоціацій, то вони тісно пов’язані з громадсько-політичними реаліями й антропонімами. Антропоніми в романі Д. Кельмана представлені широким спектром реальних таких історичних імен, пов’язаних із німецькою історією, філософією, наукою та культурою, як Г. Лейбніц, І. Кант, Й. Вінкельман, Ф. Клопшток, А. Вернер, Г. Ліхтенберг, А. Кестнер, В. Вебер, В. Гумбольдт, О. Гумбольдт, К. Ѓаус, А. Мебіус, Ф. Ян, Й.В. Ѓете, Ф. Шиллер, К. Віланд, Й. Гердер. На широкому культурно-історичному тлі вирізняються образи головних героїв роману – О. Гумбольдта й К.Ф. Ѓауса. Будучи яскравими представниками наукової думки епохи Просвітництва Німеччини, вони втілюють типові німецькі риси. Історичні антропоніми є найбільш яскравою маніфестацією національного лінгвокультурного компонента в мовній картині світу. Доведено, що етнографічні та суспільно-політичні реалії відіграють значну роль у романі, оскільки вони сприяють відтворенню атмосфери епохи німецького Просвітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Дружинін, Сергій Сергійович. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДЯНСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ КУЛЬТУРИ: УПРАВЛІНСЬКІ МОДЕЛІ КРАЇН СВІТУ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 119–23. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.18.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено результати дослідження щодо світових тенденцій розвитку державно-громадянського партнерства у сфері культури. Розглядаються практичні аспекти реалізації державно-громадянського партнерства та практичний досвід провадження явища у Німеччині та КНР. Досліджено основні тенденції управлінських рішень у сфері залучення позабюджетного фінансування сфери культури та взаємодія з громадянським суспільством. Визначено розподіл ролей у процесі визначення культурної політики та фінансуванні у межах країн та окремих адміністративних одиниць. У Німеччині державні повноваження у сфері культури розподіляються між державою та федеральними землями. Федеральні землі фінансують свої культурні об’єкти, тільки у деяких випадках державна влада надає фінансову допомогу Землям, коли це стосується представництва країни за кордоном, а також захисту майна. Державна влада також може мати вплив через податки та спонсорство. Місцевим громадам надається повна автономія у вирішенні місцевих культурних питань, культурні заклади регіонального та національного значення фінансуються з місцевих бюджетів. У КНР створені спеціальні економічні умови для окремого регіону, що сприяє культурному розвитку та збереженню ідентичності. Досліджено потенціал партнерства у сфері культури як інвестиції у людський розвиток. Основною ідеєю сучасного державно-громадянського партнерства визначено важливість розуміння того, що культурні ресурси громади можуть бути перетворені на економічне багатство шляхом просування унікальної ідентичності, традицій, культурних продуктів і послуг регіону, спрямованих на створення робочих місць і доходів. Виділено основні аспекти розвитку цього сектору у разі безпосередньої участі приватних підприємств, приватних донорів і професійних організацій задля пошуку балансу між державними та приватними інтересами. Визначено аспекти партнерства, за умови реалізації яких проявляється цінність представників громадянського суспільства як фасилітаторів, організаторів, а також постачальників, які відіграють усе більш помітну та ефективну роль у вирішенні суспільних проблем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Мирошникова, Маріанна. "ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КУРСАНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 206–39. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.43.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема формування та діагностики сформованості естетичної культури майбутніх офіцерів поліції при викладанні іноземної (англійської) мови у закладах вищої освіти МВС України. Автор розкриває взаємозв’язок процесу формування естетичної культури майбутніх офіцерів поліції з формуванням їх етико-професійної та мовної культури. Відзначається, що естетична культура майбутніх офіцерів поліції є складною системою, що складається з взаємодіючих компонентів естетичної свідомості, установок і якостей її формування в процесі професійної підготовки відбувається на свідомому, операційно-діяльному і системно-результативному рівнях. Автор статті підкреслює роль оцінювально-результативного компонента процесу формування естетичної культури курсантів та вважає, що процес формування естетичної культури курсантів на заняттях з іноземної (англійської) мови у вищих навчальних закладах МВС необхідно супроводжувати діагностикою рівнів їх естетичної культури. У статті розглядаються рівні, показники і критерії сформованості естетичної культури майбутніх офіцерів поліції, зокрема, ряд особистісно-орієнтованих критеріїв для визначення рівнів сформованості естетичної культури курсантів, які можуть використовуватися в процесі викладання англійської мови і в процесі виховання майбутніх фахівців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

KАBLOVА, Tetіаnа. "ВОКАЛЬНО ЕСТРАДНЕ МИСТЕЦТВО В ДИСКУРСІ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНОГО ЕТОСУ КУЛЬТУРИ." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 246–58. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.246-258.

Full text

Abstract:

Метою даної роботи є розгляд концепції музичного етосу та обґрунтування ролі естрадного та вокального виконавства як явища для формування культурних цінностей найвищого рівня існування суспільства. Було проаналізовано значну кількість джерел, що дозволило визначити основні проблеми, що потребують вивчення, а саме вивчення естрадного мистецтва з позицій смислового навантаження щодо формування культурних цінностей. Методологія дослідження полягає у застосуванні порівняльного, історичного та логічного методів. Цей методологічний підхід дозволяє розкрити та проаналізувати певні погляди на українську популярну музику та її значення як культурний код швидкоплинних змін часу та значення цього виду мистецтва на шляху до позиції культурної цінності етосу. Встановлено, що культурний вектор вокальної та естрадної діяльності поширюється на антропологічний напрямок у контексті історичного та культурного сенсу існування суспільства, яке, в свою чергу, є носієм як колективне несвідоме в процесі сприйняття дійсності. Це дозволяє вивчати естрадно-вокальне мистецтво як втілення цінностей короткого проміжку часу і як тенденцію до визначення вокально-естрадного мистецтва як соціокультурного явища в історичному континуумі, що впливає на формування загальнолюдського музичного етосу. Близькість до соціальних подій людського життя, а також відповідність інтерактивному існуванню міжкультурної комунікації дозволяє нам стверджувати естрадно-вокальне мистецтво як спосіб виокремлення складової музичного етосу епохи. Визначено взаємозв'язок між соціальними та історичними факторами, які суттєво впливають на формування естрадно-вокального мистецтва, що дозволяє виокремити основні віяння та характерні погляди суспільства в короткий проміжок часу. Зазначено, що саме завдяки естрадно-вокальному мистецтву структурується певне підґрунтя для формування музичного етосу культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Заєць, Тарас. "МУЗЕЇ ПОЛТАВЩИНИ: ІСТОРИЧНІ НАДБАННЯ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 26–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-6.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню музейних закладів Полтавщини як осередків історичних надбань української культури. Здійснено наукову розвідку щодо етапів формування музейної мережі на Полтавщині. Обґрунтовано доцільність дослідження музеїв окремих регіонів, які відображають історико- культурні процеси в Україні. У статті розглянуто діяльність наступних закладів: Полтавський краєзнавчий музей, Кременчуцький краєзнавчий музей, Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», Хорольський районний краєзнавчий музей, Національний музей-заповідник українського гончар- ства в Опішні, Полтавський музей авіації і космонавтики. Доведено, що дослідження широкоспекторної діяльності музеїв сприяє всебічному вивченню історії та культури Полтавщини, популяризує національну спадщину, примножуючи культурні надбання, що, в свою чергу, формує високо свідоме суспільство.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Bazeliuk, Oleksandr. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (November 14, 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.81-87.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу проаналізувати процес «цифровізації» вітчизняної освітньої практики, а також використання інформаційних технологій у закладах професійної освіти. Сучасний соціально-культурний феномен «цифрова культура» обумовлений передусім. необхідністю існування особистості у просторі інформаційних технологій та комп’ютерних засобів. У таких умовах здатність опановувати інформацію, орієнтуватися серед великих її обсягів стає невід’ємною рисою фахівця у будь-якій сфері, у тому числі й педагогів професійної освіти. Перехід до цифрової епохи відзначається значними змінами не лише у структурі соціальних взаємин, але й на рівні кожної окремої особистості (аж до фізіологічної адаптації). Таким чином, надзвичайно важливо правильно розуміти зміст і структуру цифрової культури у контексті професійної освіти. Важливо зазначити, що наукових джерелах, поняття «цифрова культура» стає синонімом таких понять, як «електронна культура», «кіберкультура», «аудіовізуальна культура», «інформаційна культура», «мультимедійна культура» тощо. У даній статті представлено авторське бачення змісту та структури цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, а також охарактеризовано її структурні компоненти. Автором запропоновано розуміти цифрову культуру педагогічного працівника закладу професійної освіти, як динамічну єдність аксіологічно-правового, інформаційно- технологічного, комунікативно-етичного, пізнавально-інтелектуального та особистісно- творчого компонентів, що характеризує специфічні якості його особистості та здатність до ефективної і продуктивної взаємодії з суб’єктами й об’єктами цифрового середовища, спрямовані на їх пізнання та творче перетворення. Автор доходить висновку про те, що цифрова культура є сферою творчого застосування і реалізації здібностей педагогічного працівника закладу професійної освіти, яка передбачає наявність індивідуальної свободи, незалежності суджень, ініціативності та відповідальності за власні дії. Особистість, впливаючи на інших, створює й перетворює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в цифровій педагогічній діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Roganov, М. М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 210–21. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-210-221.

Full text

Abstract:

У статті розглянута проблема професійної підготовки майбутніх учителів інформатики в контексті сучасних викликів суспільства; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективне формування технологічної культури: спрямованість змісту теорії і практики підготовки майбутніх учителів інформатики на формування мотивації до такого процесу; включення в освітньо-професійну програму спецкурсу «Формування технологічної культури майбутніх учителів інформатики: теорія і практика»; створення сучасного освітньо-інформаційного середовища на основі традиційних і інноваційних форм і методів проведення аудиторних, позааудиторних занять і самостійної роботи. Зазначено, що реалізація організаційно-педагогічних умов відбувається як мотиваційно-цільовий, інформаційно-технологічний та результативно-коригувальний етапи в цілісному освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти, забезпечуючи якісну професійну підготовку майбутнього учителя інформатики; на мотиваційно-цільовому формується функціональна складова технологічної культури, яка характеризується наявністю знань у галузі інформатики із застосування прикладного та програмного забезпечення, що визначається державними освітніми стандартами; на інформаційно-технологічному етапі – набуваються компетентності із використання інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчання; на рефлексивно-коригувальному – оволодіння знаннями в процесі самоосвіти, науково-дослідної діяльності та педагогічної практики, розвиток умінь здійснювати творчий підхід до навчання школярів культурно-етичної поведінки у сучасному освітньо-інформаційному середовищі. Робиться висновок, що результатом впровадження організаційно-педагогічних умов виступає порівнева сформованість усіх структурних компонентів технологічної культури в процесі професійної підготовки майбутніх учителів інформатики, що проявляється в особистісній, професійно-педагогічній культурі, в інформаційно-технологічній компетентності як здатності застосовувати конкретні технології діяльності, освоювати нові технологічні процеси, розробляти й апробовувати нові технології в освітньому процесі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Бойченко, М. К. "МЕХАНІЗМ СПРИЙНЯТТЯ АУДИТОРІЄЮ ХАРИЗМАТИЧНИХ ОЗНАК ПУБЛІЧНОЇ ОСОБИСТОСТІ." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 20–31. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-3.

Full text

Abstract:

Стаття містить обґрунтування вербально-графічної моделі механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості. Для реалізації мети дослідження автором запропоновано узагальнену класифікацію ознак формальних і неформальних особистостей публічних харизматичних лідерів. У процесі теоретичного пошуку було виявлено необхідність формування складу оптимального термінологічного інструментарію, покликаного забезпечити повноту й однозначність наукового опису феномену комунікативної поведінки публічної харизматичної особистості та механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості. У результаті аналізу пропонованих авторами з різних галузей (психології, соціології, лінгвістики) ознак харизматичної комунікації у статті було запропоновано поділ на цільові ознаки та засоби актуалізації цілей спілкування. З метою створення зазначеної вище моделі за результатами теоретичного пошуку у статті було систематизовано особистісні характеристики мовця, представника аудиторії, умови комунікації, що можуть впливати на сприйняття харизматичних ознак. Для уникнення розуміння харизми в широкому сенсі автор роботи надає своє визначення цього явища, що відповідає меті започаткованого міждисциплінарного дослідження. У роботі представлено вербально-графічну модель механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості, що була розроблена на основі піраміди сфер духовного буття індивіда О. Клименюка. Запропонована модель представляє зазначений механізм як взаємодію двох систем, харизматичного мовця і реципієнта, який має певний культурний рівень, у навколишньому середовищі (конкретні умови комунікації). Ця модель обґрунтовує процес вибору оптимальних вербальних і невербальних засобів комунікації для здійснення максимального харизматичного впливу на реципієнта. Вказано на перспективність використання моделі в майбутніх міждисциплінарних дослідженнях здійснення сугестивного впливу лідера-мовця на аудиторію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

РЕВУЦЬКА, Світлана. "У ПОШУКАХ ІДЕНТИЧНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІДАННЯ МАРКА ВОВЧКА «КАТЕРИНА»)." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 11, 2022): 152–58. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.20.

Full text

Abstract:

Феномен ідентичності є предметом зацікавлення науковців останні два десятиліття; це поняття увійшло до активного вжитку представників абсолютно різних сфер: публічні особи, журналісти, педагоги, письменники, громадські діячі. Література як складник, під впливом якого формується зокрема культурна ідентичність, є чудовим джерелом вивчення сутності загальних процесів ідентифікації в часі. У процесі життя ідентичність особистості може змінюватися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Твори Марка Вовчка з позиції ідентичності (культурної, національної, етнічної) досліджено принагідно, і це при тому, що сама авторка є чудовим об’єктом для дослідження процесів формування ідентичності, насамперед національної. Метою цієї статті є виявити шляхи пошуку ідентичності персонажем твору «Катерина», зокрема простежити сам процес ідентифікації дівчини в чужому краї через аналіз її емоцій, настроїв, станів і почуттів. Так, авторка описує болісний процес пошуку ідентичності молодою дівчиною, яку дитиною вивезли з батьківщини. Через акцент здебільшого на афективному компоненті ідентичності особистості демонструє тісний її зв’язок з іншими видами ідентичності, зокрема національною, соціальною, мовною, культурною. Особистісна ідентифікація не є сталим феноменом, у різні етапи життя вона може зазнавати змін під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, що і спостерігаємо в Катерини. Якщо на початку твору дівчинка намагається зберегти й усіма можливими способами відстояти свою національну ідентичність через мову, одяг, то після депресії починає приховувати її. Мовний критерій стає одним із ключових у поділі нею суспільства на «чужих» і «своїх». Увесь шлях пошуку себе, свого місця в суспільстві надзвичайно болісний, руйнівний. Страшну руйнівну силу болю і суму молода жінка сприймає як один із визначальних факторів руйнування особистості та її фізичного здоров’я. Такі процеси авторкою вже були зображені в україномовних творах («Олеся»), коли дитина помирає у тузі за рідними на чужині.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

ЧЕРВІНСЬКА, Інна, and Андрій ЧЕРВІНСЬКИЙ. "МУЗЕЙ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ІНСТИТУТ ТА ОСВІТНІЙ ЦЕНТР ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 131–36. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.20.

Full text

Abstract:

У статті розкривається специфіка організації соціокультурного простору сучасних закладів загальної середньої освіти засобами музейної педагогіки, що здійснюється шляхом увиразнення провідної мети, місії та завдань діяльності музейних установ. Наголошується на тому, що перед бібліотеками, музеями та іншими закладами культури й дозвілля суспільство поставило завдання з утвердження надбань культури як моральних засад полі- тики, економіки, соціальних інститутів суспільства. Головною метою дослідження є процес узагальнення практичного освітньо-виховного досвіду діяльності музеїв та репрезентація провідних механізмів організації соціокультурного простору сучасних закладів освіти засобами музейної педагогіки. Для розв’язання завдань, що визначені у статті, використано такі методи наукових досліджень, як історико-педагогічний аналіз, узагальнення, порівняння наукових джерел, системний і проблемно-цільовий аналіз філософської, науково-педагогічної літератури та ресурсів мережі Інтернет. Вказано на важливість якісної діяльності музейних закладів, освітні середовища яких сприяють формуванню в молодої людини почуття причетності та поваги до минулого, викликають емоційно-оцінні судження й ціннісні ставлення. Акцентується на важливості музейної педагогіки, яка розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, що реалізує передання культурного досвіду через педагогічний процес, в умовах соціокультурного простору регіону Українських Карпат, до якого належать також заклади освіти Прикарпаття, Буковини, Закарпаття та Львівщини. Припускається, що дослідження окресленої проблеми дасть змогу зрозуміти, що саме втрачають підростаючі покоління, а також те, які національні, етнічні й життєві цінності губляться у процесі переходу до масової культури та не завжди виправданого, нерозумно організованого прагнення до високих стандартів споживання культурних надбань і цінностей окремих регіонів. Зазначається, що творче застосування музейної спадщини сприятиме більш ефективному усвідомленню історичної та культурної спадщини українського народу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Pavlyshynets, K. Yu. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 159–64. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-25.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему модернізації вищої педагогічної освіти в контексті професійної підготовки та адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Проаналізовано теоретичні та методичні засади адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності та розглянуто специфіку процесу підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності. З’ясовано, що нині актуальними є завдання, спрямовані на вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури, успішне виховання компетентних та конкурентоспроможних кадрів відповідних рівнів і стандартів вищої освіти, затребуваних на ринку праці, здатних адаптуватися до професійної діяльності, орієнтованих на впровадження інноваційних та цифрових технологій, постійний саморозвиток та самовдосконалення, творчий пошук та навчання впродовж життя. У статті охарактеризовано дефініцію поняття «педагогічні умови». Розглянуто освітній процес майбутніх учителів фізичної культури в закладах вищої освіти та з’ясовано, що таке становлення потребує відповідного професійного освітнього процесу зі сприятливими умовами адаптації до професійної педагогічної діяльності та практичними навичками професійної майстерності. Уточнено, що у процесі підготовки майбутніх фахівців галузі освіти до професійної діяльності важливу роль відіграють педагогічні умови, що сприятимуть успішній адаптації до професійної діяльності, особливо під час педагогічної практики. Обґрунтовано та визначено педагогічні умови адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Подальшого напрацювання потребує розроблення структурно-функціональної моделі адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Луценко, Л. О., and А. О. Негуляєва. "АНТРОПОМОРФНЕ МЕТАФОРИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ СФЕРИ-МІШЕНІ BREXIT У ПОЛІТИЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ БОРИСА ДЖОНСОНА." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-20.

Full text

Abstract:

Політична журналістика є однією з визначних галузей журналістики, яка передбачає маніпулятивний вплив, віддзеркалений у використанні мовних засобів, зокрема метафор. У статті розглядається проблема антропоморфного метафоричного моделювання сфери-мішені Brexit – поняття, яке стало відомим у глобальному масштабі протягом п’яти років із моменту його створення. Brexit як політичний процес і референдум, що відбувся у Великобританії у 2016 році, має такі структурні елементи: «Референдум», «Велика Британія», «виборець», «Європейський Союз», «політичний процес» і «стратегія». Такі елементи стають об’єктом метафоричного моделювання політичної публіцистики Бориса Джонсона. Під час дослідження вдалося виявити, що найчисельнішою групою метафор є ті, які належать до сфери-джерела «Людина» й мають назву антропоморфні метафори. Теоретичні погляди Джорджа Лакоффа й Марка Джонсона на метафору, що розглядається як спосіб розуміння однієї концептуальної сфери через іншу, дають можливість авторам визначити групу фреймів антропологічних метафор, які виявляють образну складову частину концепту Brexit у публіцистиці Бориса Джонсона, зокрема: «Психологічна діяльність», «Анатомічні органи», «Культурний фон». Саме антропоморфні метафори, що асоціюються з людством, його культурою та фізичним середовищем, створюють атмосферу згуртованості й апелюють до емоційної сфери читача, його патріотизму, гідності й відчуття самоідентичності. Результати дослідження доводять, що антропологічне метафоричне моделювання є надзвичайно ефективним маніпулятивним засобом, який використовується Джонсоном із метою створення бажаної суспільно-політичної картини у свідомості читачів і впливу на їхню думку щодо Брекзиту, його позитивних аспектів і наслідків. Наше дослідження може стати підґрунтям для покращення та оптимізації технік мовленнєвого маніпулювання політичними структурами. Також результати проведеної роботи можуть знайти застосування для підвищення соціально-політичної самосвідомості індивідуумів через розвиток критичного ставлення до текстів політичної публіцистики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Liva, Natalya. "Два фрагменти дослідницькоїдіяльності Б. Яворського в контексті музичного мислення епохи." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 210–23. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-210-223.

Full text

Abstract:

Мета роботи – розглянути два аспекти музикознавчої діяльності Б. Яворського, що віддзеркалюють передбачені ним масштабні трансформаційні процеси європейської культури ХХ століття: переосмислення основ буття, зміна культурної парадигми. Методологія. Означена проблематика потребує застосування герменевтичного методу (у зв’язку з необхідністю тлумачення історичних документів та музичних текстів) та методу історичного аналізу (розкриття зв’язку музикознавчої та педагогічно-просвітницької діяльності Б. Яворського з ключовими історико-культурними процесами ХХ століття). Наукова новизна. В процесі аналізу двох векторів дослідницької діяльності Б. Яворського виявлено і обґрунтовано сутнісний взаємозв’язок між ними попри їхню ілюзорну зовнішню різнонаправленість. Висновки. ХХ століття репрезентує дві фундаментальні тенденції у європейській культурі: посилення і кульмінацію атеїстичного нігілізму і подальше повернення до сакральних цінностей з необхідністю їхнього переосмислення. Дані напрями знаходять відображення в характері розвитку музичної інтонації: перший, що домінував на протязі першої половини ХХ століття, характеризується розхитуванням підвалин мажоро-мінорної ладотональної системи й зростанням естетичної цінності дисонансу; другий (наступна половина століття) являє собою зворотний процес відродження консонансу. Вказані еволюційні лінії розвитку західноєвропейського музичного мовлення, зумовлені зміною уявлень людини про основи світобудови та Божественне начало, відображені в аналізованих напрямках музикознавчої діяльності Б. Яворського. Отже, зовнішні протиріччя у позиціях вченого на глибинному сутнісному рівні є елементами цілісного світогляду й свідчать про високу цінність його дослідницької спадщини.Ключові слова: Болеслав Яворський, мажоро-мінорна ладова система, Йоганн Себастьян Бах, ХХ століття, музична мова, консонанс, дисонанс, європейська культура.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Мамонтова, Е. В., and Є. Ю. Пєлєвін. "Наука і політика: етичні точки зіткнення." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.306.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ-ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв'язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик - науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб'єкта, який її використовує. І цим суб'єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Культурний процес'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles