To see the other types of publications on this topic, follow the link: Культурне середовище.
Journal articles on the topic 'Культурне середовище'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Культурне середовище.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Денисюк, Ж. З. "Культурне середовище інтернету у функціонуванні аксіосфери суспільства." Культура України. Серія: Культурологія, вип. 58 (2017): 177–84.
Find full text
2
Денисюк, Ж. З. "Культурне середовище інтернету у функціонуванні аксіосфери суспільства." Культура України. Серія: Культурологія, вип. 58 (2017): 177–84.
Find full text
3
Forkosh, Serhiy. "Логіка культури постмодернізму Ф. Джеймісона." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 160–71. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.14.
Full textAbstract:
Зрушення в осмисленні сучасної культури багато у чому залежать від вихідних методологічних передумов, що лежать в основі дослідницьких програм. Такого роду передумови, своєю чергою, залежать, з одного боку, від філософських основ, а з іншого – від фактичного матеріалу, яким в даному випадку виступає опис конкретних проявів культури, таких як мистецтво, релігія, сама наука та ін.
Особливості сучасної культури пов’язані зі змінами, які почали відбуватися з другої половини XX століття і для яких характерні таки риси, як смисловий плюралізм, децентрація, невизначеність, фрагментарність, мінливість та ін.
Подібні зміни потребують розробки нових дослідницьких стратегій. Одну з таких програм запропонував Ф. Джеймісон у праці «Постмодернізм, або логіка пізнього капіталізму». З методологічної точки зору, найбільш цікавими у даному підході є опис та аналіз «культуровиробництва». Головною особливістю останнього є зрощування економічного потенціалу з результатами культурного розвитку, внаслідок якого культурне середовище і ринок стають одним і тим самим середовищем. У статті проаналізовано погляди Ф. Джеймісона в контексті осмислення сучасної культури.
4
Мартиненко, Іван. "Вивчення української хорової музики в процесі фахової підготовки студентів з КНР." Professional Art Education 2, no. 1 (April 15, 2021): 52–59. http://dx.doi.org/10.34142/27091805.2021.2.01.07.
Full textAbstract:
У статті розглядається питання вивчення української хорової музики студентами з КНР на заняттях з хорового диригування та хорового класу. Встановлено, що сьогодні культурне середовище швидко змінюється і стає важливою умовою сучасного суспільства, що зумовлено освітньою міграцією. З’ясовано, що зростає взаємозалежність між усіма світовими регіонами, а культурне різноманіття є економічним, соціальним та культурним позитивом, який необхідно розвивати. Надається оцінка хорового мистецтва України, яке є унікальним явищем світового масштабу та має багатовікову історію та традиційність. У статті охарактеризовано мету та завдання дисциплін «хорове диригування» та «хоровий клас».Розглянуто особливості навчальної роботи за цими дисциплінами, які відображені в індивідуальній формі навчання та мають сприяти формуванню якостей, що забезпечують реалізацію професійно-педагогічної діяльності, а також створюють максимально сприятливі умови для підготовки студентів-іноземців до роботи із хоровим колективом.
5
Переверзєва, А. В., and А. О. Осаул. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ РЕГІОНУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 79–82. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-15.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей формування інвестиційного клімату на регіональному рівні в умовах поглиблення зовнішніх викликів та економічної нестабільності. На основі аналізу виокремлено чинники, які формують інвестиційний клімат регіону, та згруповано їх за двома напрямами за критерієм розмежування яких є незмінність/змінність у часі: перша група чинників потребує тривалого періоду для реалізації змін – «жорсткі» чинники та друга група – зміни можливі протягом нетривалого періоду часу – «м’які» чинники. Доведено, що на сучасному етапі інвестиційний клімат у регіоні більшою мірою визначається «м’якими» чинниками, які визначать інституціональне середовище для інвестування. Оцінка інвестиційного клімату регіонів України дозволила згрупувати регіони за критерієм інвестиційної привабливості, а саме: регіони-лідери (найвищий рівень інвестиційної привабливості); «наздоганяючі» регіони (мають менший рівень загальноекономічного потенціалу порівняно з лідерами, але наближені до них); регіони середнього рівня розвитку (мають середній рівень інвестиційних ризиків); аутсайдери (низький рівень інвестиційної привабливості та активності). Автори виокремили п’ять груп факторів, які формують інвестиційний клімат: рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку; політична воля влади та правове поле держави; стан фінансово-кредитної системи і діяльність фінансових посередників; статус іноземного інвестора; інвестиційна активність населення. На основі аналізу зазначених факторів сформовано чотири типи середовищ, які є фактично складовими інвестиційного клімату: політико-правове середовище; соціально-культурне середовище; економічне середовище; інституціонально- інфраструктурне середовище.
6
Atamanenko, I. B. "Функціонування бізнес-організацій в умовах сучасного ринку: джерела основних ризиків." Grani 18, no. 10 (September 24, 2015): 109–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715204.
Full textAbstract:
У статті розглядаються основні джерела економічних, соціальних та культурних ризиків функціонування бізнес-організацій у сучасних соціально-економічних умовах. Поняття ризику розглянуто крізь призму соціологічного підходу. Бізнес-організація розглядається з точки зору її системних зв’язків із соціально-економічною системою окремого суспільства та глобальною економікою в цілому. Зроблено акцент на співвідношенні культури суспільства та окремої корпоративної культури, як джерелі потенційних ризиків. Ідентифіковані основні джерела соціально-економічних та культурних ризиків, а також рівні, основні сфери їх прояву у зовнішньому та внутрішньому організаційному середовищі. Запропонована класифікація ризиків, пов’язаних як із внутрішнім, так і з зовнішнім організаційним середовищем, природою їх виникнення та особливостями проявів у сучасному ринковому господарстві. Таким чином, здійснена спроба подолання економічного редукціонізму при класифікації основних ризиків, що виникають перед бізнес-організаціями в умовах нестабільних ринкових систем. Доведено, що сучасні культурні та економічні умови вимагають від управлінців особливого типу стратегічного мислення, яке б забезпечувало не лише здатність організацій до подолання економічних загроз, але й здатність вибудовувати ефективну соціальну та культурну політику. Таким чином, обґрунтована роль інноваційної бізнес-стратегії в умовах перманентної економічної та соціально-культурної кризи, як основного стратегічного напряму бізнес-діяльності у соціально-економічних умовах перехідного суспільства. При цьому іноваційність організацій полягає не лише у ринкових новаціях, але й у застосуванні новітніх методів управління персоналом та взаємодії із зовнішнім соціокультурним середовищем. Усе це ставить перед системою менеджменту та соціологією бізнес-організацій вимоги постійного вивчення змін як у зовнішньому, так і у внутрішньому організаційному середовищі, а також реалізації ефективних управлінських рішень.
7
Khyzhniak, O. V. "Культурні практики і культурні права іноземних студентів у контексті соціальної дії: досвід case study." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 12 (March 11, 2018): 42–48. http://dx.doi.org/10.15421/1717163.
Full textAbstract:
Темою статті є визначення стану культурних практик іноземних студентів та проблем реалізації культурних прав у освітньому середовищі в контексті соціальної дії. Показано, що в освітніх практиках в умовах активізації академічної мобільності відбувається загострення проблеми захисту культурних прав студентів (як індивідуальних, так і колективних). Культурні практики іноземних студентів фіксувалися через їхні соціальні дії в повсякденності їхнього буття в українському університеті. На матеріалах проведеного автором емпіричного соціологічного дослідження (опитування студентів університету) виявлено такі стратегії захисту іноземними студентами своїх прав: орієнтація на інституційний захист, орієнтація на соціальну підтримку з боку освітнього середовища, орієнтація на самозахист (активний/пасивний), орієнтація на підтримку з боку дружнього середовища, самовиключення із системи захисту своїх прав. Встановлено, що перешкоди на шляху застосування принципу недискримінації до культурних прав студентів пов’язані з відсутністю дієвих соціальних механізмів, які б формували безпечне освітнє середовище, вони знаходяться в комунікативній площині у якості міжкультурних комунікацій. Наголошується на тому, що важливо не тільки визнавати культурні права, розвивати культурні освітні практики, а й переводити захист культурних прав у площину соціальної дії, сприяти оволодінню студентами найбільш ефективними стратегіями захисту цих прав.
8
Світлічна, О. О. "КУЛЬТУРНО-РЕЛЕВАНТНА ПЕДАГОГІКА ЯК НЕВІД'ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В КАНАДІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 163–74. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174.
Full textAbstract:
У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності.
Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості.
Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.
9
Білик, О. М. "Освітньо-культурне середовище вищого навчального закладу як основа соціалізаційного простору для іноземних студентів." Вісник Харківської державної академії культури, Вип. 44 (2014): 268–75.
Find full text
10
Сбітнєва, Л. М. "РОЗВИТОК МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПОЛТАВЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 191–200. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-191-200.
Full textAbstract:
У статті розкрито особливості розвитку музичної культури на Полтавщині в першій половині ХХ століття. Наголошено, що усвідомлення шляхів розвитку музичної культури в Україні можливо лише за умови дослідження особливостей розвитку у різних регіонах. Автор вважає, що Полтавщина – це один з найважливіших в історико-культурному і мистецькому значенні регіонів, в якому на протязі століть накопичувалися і розвивалися численні мистецькі традиції. В Полтаві народилися і провели більшу частину свого творчого життя відомі композитори, музикознавці і виконавці, які впливали на розвиток музичної культури українського суспільства у ХХ столітті. Обґрунтовано, що певне культурне середовище у Полтаві було сформовано ще на початку ХІХ століття, коли почали накопичуватися музичні традиції. Розкрито вплив співацької школи, яка була відкрита ще в кінці 18 ст. та Полтавського відділення Імператорського Російського музичного товариства на розвиток музичної культури суспільства. Доведено значущість народної творчості у розвитку музичного мистецтва. Розкрито, що в Полтаві на початку століття почали створюватися театральні, музичні, літературні гуртки, активно розвивалося хорове виконавство, характерною ознакою якого було створення різноманітних за складом та кількістю хорових гуртків, як професіональних, так і аматорських. Доведено, що перша чверть ХХ ст. визначилася злетом української музичної культури, активною творчою діяльністю композиторів і виконавців, які демонстрували і стверджували концепцію української національної музичної школи.
11
Рябченко, О. М. "НАРОДНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДІАДИЗАЙНУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 231–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-35.
Full textAbstract:
Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.
12
СТАРОСТЕНКО, Тетяна. "НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА КУЛЬТУРА ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСОБУ ІНСТРУКТУВАННЯ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 183–89. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.28.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання міжкультурної комунікації у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Були простежені культурні виміри як вагомі компоненти природного програмування, що визначають можливі моделі поведінки учнів із різного культурного середовища у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Доведено, що такі параметри культури, як субординаційна дистанція, індивідуалізм – колективізм, маскулінність – фемінність, прийняття – неприйняття невизначеності, прагматизм, стриманість (дистанція, контроль), зумовлюють тип стилю спілкування як у академічній, так і в позаакадемічній соціальній спільноті. Наголошується, що гендерне домінування як вирішальний культурний аспект зумовлює соціальну ситуацію та виділяє певні поведінкові моделі, які необхідно враховувати при застосуванні англійської мови як механізму інструктування в різних ґендерно-домінантних спільнотах. Дослідження базується на культурних класифікаціях, запропонованих Едвардом Т. Холлом, Гертом Хофстедом, Річардом Д. Льюїсом. Наголошується, що взаємодія вчителя та учня, розподіл завдань і визначення способів взаємодії в класі повинні спиратися на культурні типи з врахуванням параметрів культурних вимірів. У мультикультурному класі має домінувати «чутлива мова», а також застосовуватися «міжкультурні мости». Виокремлено адекватні стратегії взаємодії відповідно до моделей поведінки та стилю спілкування в полікультурному середовищі. Доводиться, що ефективний міжкультурний фасилітатор повинен уміти: чітко спілкуватися з мовцями з різного лінгвокультурного середовища; сприяти кооперації у мультикультурних групах; демонструвати гнучкість щодо «зсуву кодів» від одного стилю спілкування до іншого; вміти перефразовувати непрямі твердження для лініарних і прямих членів групи; розпізнавати культурні фактори ризику для стажерів; генерувати множинні фрейми для інтерпретації міжкультурних ситуацій.
13
Шмаюн, Ольга Юріївна. "ФЕНОМЕН КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 354–62. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247184.
Full textAbstract:
У статті досліджується феномен дозвілля як унікальне явище, яке сприяє реалізації та розвитку численних видів і форм культурно-дозвіллєвої діяльності. Мета статті — дослідження особливостей розвитку сучасних культурно-дозвіллєвих центрів України в середовищі соціокультурного існування. Методологічною основою дослідження стали основні положення культурології, соціології культури та соціальної психології, які розглядають дозвіллєву культуру як соціокультурний феномен. Наукова новизна полягає у визначенні та уточненні науково-теоретичних підходів до вивчення дозвілля в рамках зарубіжних і вітчизняних дослідницьких робіт. Висновки. Аналіз процесу формування і становлення феномену культурно-дозвіллєвої діяльності спонукає до пошуку нових оптимальних шляхів удосконалення діяльності культурно-дозвіллєвих центрів. Формування нових суспільних відносин актуалізує дослідження проблем соціокультурної сфери, де культура відчуває вплив соціально-політичних і соціально-економічних механізмів, водночас безпосередньо впливаючи на їх розвиток, та стає своєрідним соціальним каталізатором. Зокрема, філософські аспекти дозвілля визначають його самодостатнім функціонуючим організмом. Відбулася також активізація наукових розробок педагогіки дозвілля, обґрунтування понятійного апарату, принципів, функцій, основних видів та організаційних форм, які використовуються у практиці його проведення. Соціально- педагогічний аспект дозвільної діяльності знаходить своє відображення в інфраструктурі, змісті, дозвіллєвих вподобаннях для об’єднання різних рівнів організації соціального середовища. Наголошено, що глобалізація, посилення конкуренції, поглиблення інформаційних процесів призвели до цілеспрямованого характеру розвитку культурно- дозвіллєвих центрів, адже рівень розвитку держави в сучасному світі оцінюється, у тому числі, й за діяльністю культурно-дозвіллєвих закладів.
14
Vysotska, Natalia, and Irina Zolotykh. "Особливості мікроклонального розмноження цінних генотипів роду Populus L. in vitro." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 18 (March 28, 2019): 68–75. http://dx.doi.org/10.15421/411906.
Full textAbstract:
Досліджено особливості морфогенезу, пагоноутворення та мультиплікації різних генотипів тополі в культурі in vitro, які вирізнялись високою господарською цінністю у дослідно-виробничих і сортовипробувальних культурах, а, саме, клони тополь української селекції «Новоберлінська», «Дружба», «Гулівер», «Перспективна», «Львівська», «Західна», «Лубенська». Визначено оптимальні склад сольового середовища та концентрації гормонів для успішної ініціації культури in vitro та мультиплікації.
Морфогенезна активність усіх досліджених клонів тополь після декількох пасажів була достатньо високою на всіх обраних типах середовищ незалежно від концентрації 6-бензиладеніну. Водночас вплив середовища ініціації на успішність пагоноутворення був досить суттєвим. Двофакторним дисперсійним аналізом встановлено, що можливість пагоноутворення на 83,8% зумовлено сольовим складом середовища, на 0,3% – концентрацією гормонів, а 15,9% припадає на дію чинників, що не підлягали обліку, в т.ч. на вплив генотипу.
Найбільшу частку пагоноутворення отримали на середовищі MS (61,7 та 72,3% з додаванням БАП у концентрації 0,1 мг/л та 0,3 мг/л відповідно). Встановлено, що формування адвентивних бруньок на експланті на 69% зумовлено концентрацією гормонів, на 22% – сольовим складом середовища, а 9% припадає на дію інших чинників.
Підтверджено значний вплив генотипу на всі досліджувані характеритики. Найвищу морфогенезну активність відзначено у клонів тополь «Перспективна», «Лубенська», «Дружба» та «Новоберлінська». Проліферація пагонів найінтенсивніше відбувається у клонів: «Дружба» та «Західна». Найкращу здатність до формування адвентивних бруньок виявляли клони «Західна», «Гулівер», «Дружба» і «Новоберлінська».
Універсальним для мікророзмноження тополь української селекції є середовище MS із додаванням 6-бензиламінопурину у концентрації 0,3 мг/л.
15
Minchak, N. J., and I. I. Slimakovska. "Організаційна культура підприємства як складник ефективного управління." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 9 (October 25, 2018): 61–64. http://dx.doi.org/10.15421/40280912.
Full textAbstract:
Досліджено особливості формування організаційної культури. Обґрунтовано вплив організаційної культури на систему управління підприємством. З'ясовано, що організаційна культура перебуває у нерозривному зв'язку з основними елементами менеджменту та здійснює вплив на них. Визначено сутність організаційної культури як рівня організаційної структури управління підприємством. Розглянуто наукові підходи до формування організаційної культури підприємства. Проаналізовано наукові дослідження і публікації щодо ефективності розвитку організаційної культури підприємства. Визначено основні чинники, що впливають на формування організаційної культури підприємства. Запропоновано шляхи удосконалення формування організаційної культури підприємства. Досліджено внутрішні чинники, що впливають на формування організаційної культури. Обґрунтовано поділ чинників на групи за характером впливу на організаційну культуру. Виокремлено зовнішні та внутрішні фактори впливу на організаційну культуру підприємства. Доведено, що формування організаційної культури залежить від середовища, в якому працює підприємство. Розглянуто кодекс корпоративної поведінки. З'ясовано, що під час формування організаційної культури одночасно з цінностями підприємства потрібно враховувати і цінності працівників. Розглянуто роль керівника у процесі формування організаційної культури підприємства. Доведено, що на рівень організаційної культури впливають умови праці. Виокремлено основні фактори забезпечення прояву організаційної культури у зовнішньому середовищі.
16
Oleshchenko, Tetiana. "Варшава в житті і творчості Ганни Барвінок." TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 5, no. 13 (December 5, 2019): 67–78. http://dx.doi.org/10.31743/teka.5706.
Full textAbstract:
Ганна Барвінок (Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш, 1828–1911) – одна з найперших письменниць-жінок в українській літературі. Про свою першість вона може посперечатись із самою Марко Вовчок, яку традиційно прийнято вважати першою українською жінкою-письменницею. Свого часу Ганна Барвінок була широко відомою і знаною, а сьогодні її творчості приділяється значно менше уваги, ніж вона на то заслуговує.
Перебуваючи в тіні слави свого відомого і шанованого всіма чоловіка Пантелеймона Куліша, ставши для нього не тільки дружиною, а й вірним другом, помічником і однодумцем, тоді ще Олександра Куліш не приділяла уваги своєму літературному таланту. Лише прагнення допомагати й бути достойної свого видатного чоловіка штовхали її до літературної діяльності.
Для Олександри Куліш знаковим містом стала Варшава. Дорога до Варшави, перебування у Варшаві в товаристві Куліша і його оточення стали шляхом в українську літературу для Олександри Куліш, перетворивши її на жінку-першопрохідця і новатора – Ганну Барвінок.
Ганна Барвінок стає основоположницею нового напрямку в українській літературі ‑ етнографічного реалізму. Виконуючи настанови чоловіка і записуючи все, що бачить дорогою з Чернігівщини до Варшави, вона жваво описувала реалії тогочасного життя, збираючи матеріал для своїх перших оповідань. Безумовно, культурне середовище, в якому перебувала Ганна Барвінок, польське оточення рідного брата і чоловіка не могли не вплинути на письменницю-початківця. Варшава не тільки надихнула писати, а і докорінно змінила життя самої Ганни Барвінок. Проте зв’язки Ганни Барвінок з польським культурним середовищем не обмежувалися лише перебуванням певний час у певному географічному просторі. Вони формувалися завдяки Кулішу і через його посередництво.
Ганна Барвінок все життя повторювала, що лише “записує з народних уст”, як навчив її чоловік – П. Куліш. Лише об’єктивні обставини (арешт Куліша, переживання за його долю, заслання до Тули, куди вона поїхала за чоловіком) затримали появу в українській літературі нового імені – Ганни Барвінок.
17
Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства." Grani 19, no. 4 (March 2, 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.
Full textAbstract:
Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.
18
Напльоков, Юрій. "АРХЕТИПНЕ ПІДҐРУНТЯ КУЛЬТУРИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 301–12. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-301-312.
Full textAbstract:
Управління такими системами, як країни, регіони та організа- ції є складним процесом, що вимагає комплексного підходу до прийняття рішень (ПР). Динамічне середовище ускладнює ПР через велику кількість даних, затримку в ПР, людські особливості, непередбачуваність ефек- тів другого і третього порядку та інші причини. Для вирішення проблеми управління у цьому середовищі необхідно застосовувати спеціальний під- хід до ПР.
Цей підхід повинен допомогти візуалізувати, аналізувати і розуміти систему, середовище та їх взаємні впливи. Різні філософії мислення можуть створити так звані культури ПР, які є помітними, ефективними і фунда- ментальними. Природа культури ПР може мати архетипову основу, оскіль- ки вона формується століттями і залишається відносно стабільною у часі.
Культура ПР забезпечує комплексний підхід щодо вирішення проблем на основі певної неусвідомленої візуалізації бажаного майбутнього і глибокого розуміння проблеми у цьому середовищі. Для державного управління можна використовувати культури ПР, щоб зрозуміти різні частини системи і правильно вирішити складні проблеми.
Культура ПР може враховувати всі елементи системи, середовище, їх взаєм- ний вплив і динаміку змін. Застосування культури ПР може поліпшити чут- ливість та “емоційний інтелект” системи. Архетипне підґрунтя культури ПР забезпечує універсальний, збалансований підхід до розуміння і вирішення проблем та сприяє ефективному управлінню.
Труднощі аналізу великих даних у сучасній обстановці ускладнюють про- цес прийняття рішення (ППР) і спонукає до помилок. Культура ПР як архе- тип охоплює всі можливі наслідки в аналізі, оскільки це вже впроваджено в структуру ПР. Така якість може забезпечити ефективне управління в мінли- вому і динамічному середовищі та сприяти кращому розумінню конкурен- тів. Крім того, це може сприяти визначенню рівня делегування повноважень між державною владою та громадянським суспільством для кращого ППР у даних умовах.
19
Ясногурська, Людмила Михайлівна. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 302–7. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.7.
Full textAbstract:
Анотація. Статтю присвячено проблемі формування міжкультурної комунікативної компетенції студентів закладів вищої освіти. Розглядаються характеристики понять «компетентність», «компетенція», «міжкультурна комунікативна компетенція». Представлений процес формування даної компетенції у студентів в умовах немовного вузу. У статті стверджується, що розуміння ролі іноземної мови, знайомство з культурою країни досліджуваного мови допомагає молоді усвідомити культурно-історичні цінності і сприяє формуванню міжкультурної комунікації. Полікультурне становлення сприяє гармонізації особистості молодої людини, взаєморозуміння і співпраці з представниками інших культур в студентському, а також і в професійному середовищі. Різноманітна палітра методів, прийомів подачі матеріалу ініціює моделювання соціокультурного простору, формує у студентів уявлення про навколишній світ. Виконуючи завдання, пов’язані з вивченням іншої культури, студенти асоціюють вивчений матеріал з реаліями української культури. Відбувається діалог культур, внаслідок чого формується міжкультурна комунікативна компетенція. Формування міжкультурної комунікативної компетенції слід розглядати в контексті з розвитком здатності студентів брати участь в діалозі культур на основі принципів взаємоповаги, терпимості до культурних відмінностей і подолання культурних бар’єрів.
20
Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.
21
Tkach, S., and I. Urban. "Вплив зовнішнього макросередовища на формування маркетингової товарної політики сільськогосподарських підприємств." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 76 (March 4, 2017): 108–11. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7621.
Full textAbstract:
У статті розглянуто вплив зовнішнього макросередовища на формування маркетингової товарної політики сільськогосподарських підприємств. Проаналізовано, як зовнішнє макросередовище для будь-якого сільськогосподарського підприємства може відкривати нові можливості або створювати нові загрози. Оскільки макросередовище є неконтрольованим, то підприємство мусить добре орієнтуватися в ньому, відстежувати його зміни та швидко реагувати на них. Якщо будь-якi зміни можуть створити для сільськогосподарського підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно повинно внести певні корективи в стратегію своєї діяльності для того, щоб максимально використати ці умови. Зовнішні сили макросередовища несуть у собі й загрози для підприємства, тоді потрібно вживати заходів, щоб їх запобігти i зменшити їх негативний вплив. Розглянуто завдання і необхідні умови формування товарної політики сільськогосподарських підприємств. Проаналізовано основні проблеми розробки товарної політики для підприємств у сучасних умовах. Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне середовище.
22
Ушаков, A. C. "ФОРМУВАННЯ ОДУХОТВОРЕНОГО ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ В УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 210–20. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-210-220.
Full textAbstract:
У статті розглядається потенціал гуманітарних дисциплін у формуванні одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано доцільність широкої гуманітарної підготовки, яка є однією з умов формування образу людини культури.
Образ людини культури є уособленням (осередком) цінностей культури, який є невід’ємною складовою гуманітарної свідомості. Культуротворчість розглядається як шлях наближення до цінностей культури, адже творчість є основою, фундаментом для розвитку культури, джерелом людської сили до перетворення та вияву неповторності. Перетворювальна діяльність людини сприяє формуванню її культуротворчих здібностей, оскільки створюючи нове, особистість збагачує не лише культурну спадщину, а й розвиває власне мислення, рефлексію, креативність, реалізує закладений внутрішній потенціал здібностей.
Гуманітарні дисципліни закладають гуманістичний світогляд здобувача вищої освіти, що проявляється у відношенні до людини як найвищої цінності, прийняття утверджених загальнолюдських цінностей та суспільних норм. Формування образу людини культури передбачає увагу на процесі накопичення та інтеріоризації культурних і духовних цінностей, а також потяг до творення: знань, ідей, чуттєвих вражень, талантів, загалом, культурних сенсів.
Автор доводить доцільність побудови виструнченої системи широкої гуманітарної підготовки студентів, що передбачає включення тем за проблематикою, яка розкриває зміст одухотвореного образу людини культури.
23
МАКСИМОВСЬКА, Наталія. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВСТВА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 120–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.424.
Full textAbstract:
У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.
24
Сізов, В. В., Я. А. Славська, and О. А. Бондаренко. "ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 202–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-202-218.
Full textAbstract:
У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.
25
Гура, Н. П., and М. О. Галахова. "НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЇЇ МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В РОМАНІ Д. КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-8.
Full textAbstract:
У статті досліджуються мовні засоби, які вербалізують національну ідентичність на матеріалі роману Д. Кельмана «Обмірювання світу» (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Процеси глобалізації, що пов’язані з усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, висувають на передній план питання збереження культурної своєрідності, національної культури, традицій і цінностей. Утворюючись у процесі соціальної взаємодії, національна ідентичність виражається в мові, оскільки мова є основним середовищем визначення, збереження та передачі соціального досвіду. Формування німецької нації й німецької національної свідомості відбувалося нелінійно. Питання самовизначення німців, подолання вікової роздробленості й формування єдиної держави, у межах якої закріпився би мовний і культурний простір, залишається однією з найактуальніших проблем для Німеччини. Тому досліджуючи такі непрості теми, як «німецька нація» та «німецька ідентичність», Данієль Кельман звертається до епохи Просвітництва й Веймарівської класики як до періоду, коли почала розбудовуватися німецька держава. Визначено, що важливий внесок у формування спільної німецької культури зробили видатні діячі філософії, літератури та науки. З’ясовано, що Д. Кельман активно використовує топоніми, щоб унаочнити панораму тогочасної Німеччини. Топоніми є осередком знань про країну й концентратом історико-культурної інформації. Оскільки топоніми характеризуються багатством культурно-історичних асоціацій, то вони тісно пов’язані з громадсько-політичними реаліями й антропонімами. Антропоніми в романі Д. Кельмана представлені широким спектром реальних таких історичних імен, пов’язаних із німецькою історією, філософією, наукою та культурою, як Г. Лейбніц, І. Кант, Й. Вінкельман, Ф. Клопшток, А. Вернер, Г. Ліхтенберг, А. Кестнер, В. Вебер, В. Гумбольдт, О. Гумбольдт, К. Ѓаус, А. Мебіус, Ф. Ян, Й.В. Ѓете, Ф. Шиллер, К. Віланд, Й. Гердер. На широкому культурно-історичному тлі вирізняються образи головних героїв роману – О. Гумбольдта й К.Ф. Ѓауса. Будучи яскравими представниками наукової думки епохи Просвітництва Німеччини, вони втілюють типові німецькі риси. Історичні антропоніми є найбільш яскравою маніфестацією національного лінгвокультурного компонента в мовній картині світу. Доведено, що етнографічні та суспільно-політичні реалії відіграють значну роль у романі, оскільки вони сприяють відтворенню атмосфери епохи німецького Просвітництва.
26
Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).
27
Atamanenko, I. B. "Культурні засади стратегічного управління бізнес-організацією." Grani 18, no. 7 (May 6, 2015): 20–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715130.
Full textAbstract:
У сучасній соціології розуміння соціокультурних факторів стратегічної діяльності суб’єктів ринкової економіки досить обмежене та засноване на менеджеріальних уявленнях щодо взаємодії організацій із конкурентним середовищем. Внаслідок цього недостатньо уваги приділяється культурним та соціальним основам стратегії конкурентної боротьби, а також виключається з аналізу персонал як активний суб’єкт формування стратегічної політики організації. Крім цього, у вітчизняній науці розуміння ділових стратегій бізнесорганізації засноване на західних теоретичних моделях, які досить важко застосовувати для конкретних соціокультурних та економічних умов. Це стосується і вивчення корпоративної культури, уявлення про яку досі характеризуються фрагментарністю, що викликає потребу до синтезу розрізнених теоретичних побудов. Таким чином, у статті розглядаються соціокультурні основи ділових стратегій бізнесорганізацій. Здійснена спроба узагальнення основних типологій корпоративної культури. Пропонується класифікація ділових стратегій за типологічними ознаками корпоративної культури. Корпоративна культура бізнесорганізації розглядається, крім цього, не тільки як ефективний інструмент підвищення конкурентоспроможності сучасних господарських структур, але й як засіб підвищення інтелектуального та культурного капіталів бізнесорганізації. Узагальнення основних типологій корпоративної культури дозволяє виокремити найбільш ефективні у сучасних умовах організаційні цінності та напрями стратегічної діяльності. Застосовуючи соціологічний підхід, автор намагається подолати менеджеріальний та економічний редукціонізм у вивченні механізмів формування та реалізації ділових стратегій сучасних бізнесорганізацій, який полягає у абсолютизації суто ринкових факторів, що детермінують поведінку бізнесорганізації у зовнішньому середовищі. Таким чином, актуалізується важливість включення в аналіз ринкової поведінки господарських суб’єктів культурних та соціальних аспектів економічної діяльності. Таке розуміння дозволяє розглядати членів персоналу не лише в якості пасивного об’єкта управлінської діяльності, але й в якості активного соціального суб’єкта організаційних змін. Вивчення корпоративної культури як фундаментального фактора побудови і реалізації організаційної стратегії дозволяє розширити розуміння процесу управління сучасними господарськими утвореннями.
28
Бочелюк, Віталій. "ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ КОГНІТИВНОЇ СФЕРИ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (February 2020): 81–107. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.05.
Full textAbstract:
Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю пояснення наслідків цифрової трансформації суспільства та забезпечення ефективної взаємодії людини та інформаційних технологій. Мета статті: зважений критичний аналіз уявлень про еволюційно-значущі трансформації когнітивної сфери внаслідок формування людини в діджиталізованому середовищі. Методи дослідження включають: історичний аналіз наукових та суспільних уявлень про цифрове покоління, порівняння даних емпіричних досліджень щодо формування когнітивних процесів під впливом цифрового середовища; систематизація та тлумачення літературних даних про особливості поведінки людини в цифровому середовищі: оцінка рівня розвитку цифрової компетентності у представників різних поколінь. Результати дослідження показали, що ідея «цифрового покоління» основана на теорії знаряддєво-знакової опосередкованості вищих психічних функцій та імпліцитних уявленнях про розрив поколінь, обумовлений зміною життєвого контексту. Хоча емпіричні дані не підтверджують цю гіпотезу, вона поширена в психолого-педагогічній спільноті. Діджиталізація створила нові соціально-культурні умови, в яких розгортається формування особистості. Цифрове середовище виступає: а) середовищем соціалізації, в якому відбувається самоідентифікація та самоздійснення особистості та б) продуктом інтелектуально-творчої діяльності людини, засобом, що опосередковує процеси спілкування та діяльності, при освоєнні якого відбувається когнітивний та особистісний розвиток людини. Визначальними ознаками поведінки людини в цифровому середовищі, що зумовлюють формування когнітивних функцій є: легкий доступ до знань, зовнішня пам’ять, гіпертекстова організація інформаційних потоків, багатозадачність, інформаційна перевантаженість, мобільність, якісні та кількісні зміни комунікації. Дослідження цифрової компетентності у студентсько-викладацькому середовищі не виявило вікових відмінностей; на формування цифрової компетентності впливає інтенсивність та спрямованість діяльності, яку людина здійснює за допомогою ІТ. На основі отриманих результатів складено перелік завдань та перспективних напрямків дослідження когнітивної сфери в контексті цифрової психології.
29
Плющ, В. А. "Соціологічні моделі соціокультурної адаптації сучасних мігрантів в іншокультурному середовищі." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 103–14. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.930.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному аналізу вивчення проблеми соціокультурної адаптації мігрантів в іншокультурному середовищі. Розглянуто поняття соціокультурної адаптації та акультурації, окреслено кореляцію між цими двома поняттями та їх взаємозалежність. Надано узагальнену міждисциплінарну теоретичну типологізацію моделей адаптації від початку XX століття до сьогодення, що нараховує більше 120 варіацій конструктів моделей адаптації. Зроблено висновки про те, що, незважаючи на значну кількість наявних конструктів моделей адаптації, більшість авторів схиляється до так званого ідеального конструкту, що складається з чотирьох моделей адаптації мігрантів до приймаючого середовища, а саме асиміляції, тобто повного прийняття умов суспільства країни міграції, його норм, цінностей та культури і відмови від власних; сепарації, тобто повної відмови прийняти вимоги, норми, цінності та культуру нового суспільства, натомість повного збереження власних ціннісних преференцій та культурно-побутових практик; інтеграції, тобто часткового прийняття культурних кодів нового суспільства та збереження власних ціннісних орієнтацій; маргіналізації, тобто відмови від власних норм, цінностей та культури і несприйняття нових, загальноприйнятих у новому суспільстві. Проаналізовано головні концептуальні ідеї дослідників адаптаційних конструктів, найбільш дотичних до соціологічних емпіричних досліджень. Особливу увагу приділено соціологам, котрі виходять за рамки ідеального конструкту чотирьох моделей адаптації та пропонують розширені варіанти адаптаційних конструктів за рахунок поглибленого вивчення бі- або мультикультурних адаптаційних моделей внаслідок двостороннього впливу на процес адаптації як з боку спільноти, що адаптується, так і з боку суспільства, що приймає. Виявлено, що лише невелика частина наявних адаптаційних конструктів цитується авторами кожного нового конструкту, що спонукає до необхідності поширення інформації про наявні адаптаційні конструкти для їх подальшого поглибленого вивчення та емпіричної верифікації.
30
Бохонкова, Юлія, Олена Пелешенко, Юрій Сербін, and Владислава Леліва. "Проблема залежності від соціальних мереж як сучасного виду соціальних відносин в юнацькому віці." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 101–12. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-101-112.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми залежності від соціальних мереж як сучасного виду соціальних відносин в юнацькому віці. У статті зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій з зазначеної проблематики. Розглянуто науковий зміст поняття залежності від «соціальної мережі». Наведено опис особливостей впливу на соціалізацію та розвиток особистості юнацького віку, виявлення симптомів, причин Інтернет – залежності користувачів. Проаналізовано питання мотивації користувачів соціальних мереж і інтернету. Визначено основні специфічні особливості особистостей з залежністю від соціальних мереж. В статті робиться акцент на проблемі глобального поширення мережі інтернет і зростання популярності соціальних мереж, що стає причиною відсутності кордонів віртуального і фізичного світу. Віртуальні комунікації починають замінювати живе спілкування. Зловживання інтернетом веде до заміщення реальної дійсності віртуальною, яка в разі інтернет-адиктів не представляє собою повноцінне культурне середовище. Визначено мотиви частого перебування в мережі. Зроблено акцент на загрозі та витісненні реального життя на другий план, втраті професійної діяльності, порушенні дружніх та родинних стосунків, зниженні самооцінки та набутті психологічних комплексів. Ключові слова: соціальної мережі, інтернет-адикти, інтернет-залежність, мотиви інтернет залежності, патологічне використання комп'ютера, адиктивна поведінка, юнацький вік, віртуальна реальність, інформаційний простір, міжособистісна комунікація, спілкування.
31
Radchuk, Halyna. "КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 146–54. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-146-154.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано концептуальні засади культурно-психологічного підходу в сімейному вихованні. Виокремлено три основних підходи до визначення культури: ціннісний (аксіологічний), діяльнісний та особистісний. Визначено, що культурний розвиток досить часто розглядається з точки зору розвитку діяльності, що приводить до редукування цілісного становлення особистості дитини, до розвитку виключно інтелектуальних структур. Зауважено, що в поясненні місця людини в культурі як і раніше використовується об’єктний підхід, у відповідності з яким культура надбудовується над людиною, а не проявляється у її власному бутті та життєтворчості. Доведено, що культура – це середовище, яке вирощує і живить розвиток особистості, а культурно-психологічний підхід у сфері сімейного виховання передбачає розвиток дитини як особистості, індивідуальності й активного суб’єкта діяльності та може бути реалізований лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого. Обґрунтовано освітній діалог, як культурно доцільну форму навчання, спрямовану на перетворення внутрішнього, духовного досвіду батьків і майбутніх батьків та набуття нового в царині сімейного виховання, а також розвитку діалогу як необхідної умови розгортання особистісного потенціалу дитини у сім’ї. Розроблено освітню програму, в якій діалог виконує двоєдине завдання: 1) як умова становлення повноцінної особистості дитини в сім’ї; 2) як ефективна форма навчання батьків інноваційним підходам у сфері сімейного виховання. Визначено методичні особливості та структуру освітньої програми у формі освітнього діалогу. Наведено результати апробації цієї програми у просвітницькій роботі з батьками і майбутніми батьками, що переконливо засвідчують її ефективність.
32
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Full textAbstract:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
33
Ігнатьєва, Я. В. "ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 97–107. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-97-107.
Full textAbstract:
В статті розглянуті теоретичні і практичні аспекти формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва; розкрито причини, які впливають на низький рівень сформованості музично-естетичної культури: падіння рівня культури в молодіжному середовищі; антидуховні і антисоціальні явища в суспільстві; відсутність систематичного, цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість, низька ефективність прийомів і методів, покладених в основу формування музично-естетичного виховання; недостатнє розуміння сутності музично-естетичної культури особистості як динамічного інтегративного особистісного утворення, що виявляється у сформованості системи музично-естетичних знань, умінь і навичок, естетичних почуттів, музично-естетичного смаку; комплексу методичних знань з музичного виховання школярів і здатності застосовувати їх у майбутній професійно-педагогічній та художньо-естетичній діяльності. Розкривається послідовність етапів формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в культурно-освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, яке здійснюється на основі цілісного педагогічного впливу на когнітивну, емоційно-ціннісну та творчу сферу майбутнього вчителя музичного мистецтва на основі визначених рівнів педагогічного забезпечення процесу естетичного, музичного розвитку та соціокультурної активності особистості: інтелектуальний рівень, орієнтований переважно на музично-естетичні знання; аксіологічний рівень, що відображає переважно цінності і смисли музично-естетичної активності, культурної поведінки особистості, усвідомлення особистістю соціальних і соціально-психологічних цінностей культури; творчий рівень, що передбачає включення студента в активну художньо-творчу діяльність.
Ключові слова музично-естетична культура, вчитель музичного мистецтва, вищий педагогічний заклад освіти, художньо-творча діяльність.
34
Канарова, О. В. "Культурно-освітнє середовище як об’єктивний компонент духовно-морального виховання особистості (ідеї та досвід вітчизняних педагогів кінця ХIХ–початку ХХ ст.)." Освітній вимір 37 (February 14, 2013): 442–46. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3363.
Full textAbstract:
Канарова О. В. Культурно-освітнє середовище як об’єктивний компонент духовно-морального виховання особистості (ідеї та досвід вітчизняних педагогів кінця ХIХ–початку ХХ ст.).
У статті на основі аналізу праць вітчизняних педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття представлено сутність об’єктивного компонента духовно-морального виховання особистості – культурно-освітнього середовища. Автор характеризує поняття «культурно-освітнє середовище», ідеї та досвід педагогів у духовно-моральному вихованні особистості.
35
Чанхао, Хуан. "ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПУ КУЛЬТУРОВІДПОВІДНОСТІ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНО-ХОРОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 10(104) (December 28, 2020): 49–57. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/049-057.
Full textAbstract:
Залучаючись до творення зразків духовної та матеріальної культури, особистість розвиває та реалізує свій творчий потенціал. Як переконує досвід, найширший простір до застосування власних творчих потенцій надає особі саме рідна культура, якою вона живиться та підтримується. Де живлення й підтримка відбувається впродовж усього життя зі змінними векторами осягнення рідної культури та пізнанні культурних пластів, зокрема, в роки навчання, які проходять у незнаному культурному просторі, під час професійного надбання в культурному середовищі країни, обраної для фахової підготовки. Студенти-китайці обираючи ЗВО України долучаються до її культурних, педагогічних, наукових та мистецьких надбань.
36
Адаменко, С. А., В. П. Шлапак, С. С. Курка, М. І. Парубок, and О. П. Тисячний. "Особливості введення Pinus strobus L. у культуру in vitro." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 2 (June 4, 2020): 9–13. http://dx.doi.org/10.36930/40300201.
Full textAbstract:
Досліджено особливості клонального мікророзмноження рослин P. strobus у культурі in vitro. Наведено результати досліджень з підбору реагентів, їх концентрації та експозиції з метою отримання стерильних експлантів, для подальшого їх культивування. Вважають, що найбільше ураження рослинного матеріалу відбувається в літній період, а найменше – у зимовий. У ролі експлантів використано апекси верхівкових бруньок, що заготовляли у другій половині грудня та насіння поточного року. Для стерилізації відібрано зразки, які почергово занурювали в дезінфікувальні розчини гіпохлориту натрію, перекису водню та етилового спирту з різною експозицією. Встановлено, що для успішного введення P. strobus у культуру in vitro найкраще використовувати 2,5 % гіпохлорит натрію з експозицією 6–10 хвилин. Виконано підбір оптимального середовища для розмноження рослинного матеріалу та підвищення частоти регенерування – частки експлантів, які утворили адвентивні мікропагони та кількості нових мікропагонів на експлант. Бруньки у ролі екслантів не використовували, оскільки після проведення стерилізації їх заражуваність інфекцією була вищою, а відсоток життєздатності нижчий, ніж у насіння. Виявлено, що на середовищі Ллойда-Мак-Коуна та Шенка-Хільдебранта експланти розвивались, але бічні пагони утворювались слабо і майже не росли. На середовищі Гамборга материнські експланти взагалі не розвивались і з часом почали гинути. Найсприятливішим для культивування експлантів виявилося середовище Мурасіге-Скуга, тому подальші дослідження виконували на його основі. Для цього новоутворені експланти, отримані після першого культивування, пересаджували на це середовище, модифіковане додаванням регуляторів росту – індолілоцтової (ІОК) та нафтилоцтової кислот (НОК) з концентрацією 0,5 мг/л та бензиламінопурину (БАП) з концентрацією від 0,5 до 1,5 мг/л. Усього було дев'ять варіантів досліду. Встановлено, що найефективнішим був варіант, у якому в середовище додавали 0,5 мг/л НОК і 1 мг/л БАП.
37
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Full textAbstract:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
38
Bilous, S. Yu, O. M. Kurdyuk, and O. V. Medvedchuk. "ОСОБЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ АСЕПТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ACER SACCHARINUM L. В УМОВАХ IN VITRO." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 10 (December 29, 2015): 37–42. http://dx.doi.org/10.15421/40251004.
Full textAbstract:
Обґрунтовано актуальність мікроклонального розмноження Acer saccharinum L. Наведено особливості морфогенезу при введенні в культуру in vitro Acer saccharinum L. Проведено підбір оптимального часу відбору та тип експлантів. Встановлено оптимальні концентрації стерилянтів і час експозиції для ефективного (95 %) отримання асептичної культури Acer saccharinum L. Підібрано основні компоненти живильного середовища з додаванням регуляторів росту цитокінінового типу дії. Встановлено найефективніше середовище з додаванням 0,2 мг∙л-1 тідіазурону для успішного отримання морфогенно активних мікропагонів клена сріблястого в умовах in vitro.
39
Bazeliuk, Oleksandr. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (November 14, 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.81-87.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу проаналізувати процес «цифровізації» вітчизняної освітньої практики, а також використання інформаційних технологій у закладах професійної освіти. Сучасний соціально-культурний феномен «цифрова культура» обумовлений передусім. необхідністю існування особистості у просторі інформаційних технологій та комп’ютерних засобів. У таких умовах здатність опановувати інформацію, орієнтуватися серед великих її обсягів стає невід’ємною рисою фахівця у будь-якій сфері, у тому числі й педагогів професійної освіти.
Перехід до цифрової епохи відзначається значними змінами не лише у структурі соціальних взаємин, але й на рівні кожної окремої особистості (аж до фізіологічної адаптації). Таким чином, надзвичайно важливо правильно розуміти зміст і структуру цифрової культури у контексті професійної освіти. Важливо зазначити, що наукових джерелах, поняття «цифрова культура» стає синонімом таких понять, як «електронна культура», «кіберкультура», «аудіовізуальна культура», «інформаційна культура», «мультимедійна культура» тощо.
У даній статті представлено авторське бачення змісту та структури цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, а також охарактеризовано її структурні компоненти. Автором запропоновано розуміти цифрову культуру педагогічного працівника закладу професійної освіти, як динамічну єдність аксіологічно-правового, інформаційно- технологічного, комунікативно-етичного, пізнавально-інтелектуального та особистісно- творчого компонентів, що характеризує специфічні якості його особистості та здатність до ефективної і продуктивної взаємодії з суб’єктами й об’єктами цифрового середовища, спрямовані на їх пізнання та творче перетворення. Автор доходить висновку про те, що цифрова культура є сферою творчого застосування і реалізації здібностей педагогічного працівника закладу професійної освіти, яка передбачає наявність індивідуальної свободи, незалежності суджень, ініціативності та відповідальності за власні дії. Особистість, впливаючи на інших, створює й перетворює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в цифровій педагогічній діяльності.
40
Лучанінова, О. П. "ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ: МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 117–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126.
Full textAbstract:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів.
Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
41
Федоришин, Галина, and Роман Фучко. "Вплив конкурентної взаємодії підприємців на організаційну культуру." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 120–29. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.120-129.
Full textAbstract:
Сьогодні організаційна культура є визначальним чинником стратегії поведінки підприємця на ринку, вектору його підприємницької діяльності. Організаційна культура проявляється в організаційній структурі, статусних відмінностях, цінностях, міфах і символах, ритуалах і церемоніях, традиціях, у діловому спілкуванні та способах вирішення суперечливих ситуацій, у психологічному кліматі. Вимоги до професійних знань, навичок і якостей підприємців, як й інших працівників, формуються саме на основі прийнятої на підприємстві філософії організаційної культури. У статті проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу конкурентної взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності на організаційну культуру їхніх підприємств, зокрема на стратегії поведінки працівників у конфліктній взаємодії, на психологічний клімат та цінності в колективі. Висвітлено рекомендації щодо оптимізації організаційної культури в умовах конкурентного середовища.
42
СУРОВЦЕВА, Ірина. "ІНДИГЕННА ОСВІТА: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З КОРІННИМИ НАРОДАМИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 65–71. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-65-71.
Full textAbstract:
Розкриваються глобальні виклики, з якими стикаються соціальні працівники в мультикультурній практиці. Особливої актуальності набула соціальна робота з корінними народами (індигенна соціальна робота), яка вимагає фахових історико-культурних, антропологічних, етнополітичних та етнопчихологічних знань. У цих умовах міжнародний досвід підготовки фахівців для роботи в індигенному середовищі пропонує запровадження в освітній процес на всіх рівнях предметів історії та культури корінних народів, кваліфіковану мовну підготовку викладацького складу, пільги на вступ до ЗВО представників корінного походження. Ключові слова: фахова освіта соціальних працівників, соціальна робота, мультикультурне середовище, етнічно-чутлива соціальна робота, соціальна робота з корінними народами.
43
Молчанюк, О. В., and В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, no. 5 (December 1, 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.
Full textAbstract:
У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості.
Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.
44
ДРОБІН, Андрій. "ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ «ПРИРОДНИЧИХ НАУК»: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, no. 2 (2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-50-59.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему теоретико-методичних засад поняття освітнє середовище «Природничих наук». Зокрема проаналізовано підходи, висвітлені у дослідженнях провідних вітчизняних та зарубіжних науковців, змісту наукової категорії «освітнє середовище», яка розглядається через призму взаємопов'язаних елементів системи, що включає зовнішньо культурні та соціокультурні умови, предметно-просторове оточення, характер міжособистісної взаємодії та фактори навколишнього середовища. Встановлено, що поняття «освітнє середовище» має різні тлумачення, обумовлені підходами до визначення його змісту. Досліджено причини термінологічного різноманіття та варіативності поняття «освітнє середовище» у нормативних актах, науковій і педагогічній літературі та здійснено пояснення цього явища. Головним напрямом у статті є дослідження змісту поняття «освітнє середовище» в контексті запровадження експериментального інтегрованого курсу «Природничі науки» в закладах загальної середньої освіти та реалізації в ньому головного завдання освітньої галузі «Природознавство» – формування в здобувачів освіти природничо-наукової компетентності згідно з положеннями Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. Запропоновано зміст та структуру освітнього середовища «Природничі науки» будувати на основі структурних елементів природничо-наукової компетентності та загальновизнаних наукових підходів до змісту наукової категорії «освітнє середовище». Структуру освітнього середовища «Природничих наук» у статті розглянуто через такі складники: інтегрований компетентнісний, який містить когнітивний, технологічний (діяльнісний), ціннісний та особистісний елементи; просторово-предметний та інформаційний. Структуру освітнього середовища «Природничих наук» представлено у вигляді схеми. Структуру освітнього середовища «Природничих наук» та її функціональність пов’язано зі сформульованими функціями, які воно має виконувати. Ефективність функціонування освітнього середовища «Природничих наук» пропоновано оцінювати за рівнем сформованості природничо-наукової компетентності здобувачів освіти як головної мети створення цього середовища. Ключові слова: освітнє середовище, навчальне середовище, «Природничі науки», освітнє середовище «Природничих наук», природничо-наукова компетентність, компетентність.
45
Чаркіна, Т. І. "ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1053.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.
46
Бенях, Наталія. "ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИХАЙЛА БОЙЧУКА: ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД (1910–1914 рр.)." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, no. 34 (December 22, 2020): 166–73. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.337.
Full textAbstract:
Розглядається творчість видатного українського художника-монументаліста Михайла Бойчука 1910–1914 рр. (львівський період). Проаналізовано художньо-стилістичні, композиційно-формальні особливості творів митця. Виявлено значення традиції у творчості М. Бойчука, окреслено індивідуальність майстра та його почерку. Увагу зосереджено на монументальних і станкових творах львівського періоду. Особливе значення для висвітлення творчого шляху митця має визначення історико-культурних та художньо-естетичних засад неовізантизму – напряму, заснованого М. Бойчуком, який вповні сформувався упродовж львівського періоду, а в київському – досяг свого розквіту в царині українського монументального мистецтва й отримав назву «бойчукізм». Окреслено витоки індивідуальних живописних, педагогічних і науково-теоретичних методів митця; проаналізовано музейно-реставраційну, колекціонерську та громадську діяльність; визначено контекстуальний вплив львівського (українського) та західноєвропейського культурно-мистецьких середовищ на формування світоглядної системи М. Бойчука. Проаналізовано вплив культурно-мистецького середовища Львова на формування творчої особистості митця.
47
Nakonechnyi, Volodymyr. "LEMKOLOGICAL STUDIES IN FOREIGN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY (1950s – 1980s)." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 307–18. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240943.
Full textAbstract:
Анотація. Мета статті полягає у дослідженні становлення лемкознавства в закордонній українській історичній науці 1950–1980-х рр. як інтегральної складової української історичної регіоналістики. Методологічною основою статті є принципи системності, історизму та компаративності із застосуванням культурно-історичного та порівняльно-типологічного методів. Наукова новизна статті полягає у спробі цілісної реконструкції становлення та розвитку академічного лемкознавства в діаспорних українознавчих центрах протягом 1950–1980-х рр. Висновки. Проведене дослідження дає підставу переконливо ствердити, що протягом 1950–1980-х рр. у країнах Північної Америки зусиллями вихідців з регіону українських Бескидів було розпочато системне дослідження Лемківщини як унікального історико-культурного феномену. Цей процес мав два головні виміри – інституційний (організація громадських і дослідницьких інституцій, періодичних видань, музею) та концептуальний (всебічне обґрунтування історико-культурної єдності лемків з українством) виміри. Найбільш вагомим підсумком цієї довготривалої і наполегливої праці лемківських інтелектуалів, що представляли американські та західноєвропейські діаспорні осередки, була підготовка і видання фундаментальної енциклопедії лемківської історії та культури. Власне двотомна студія «Лемківщина: земля-люди-історія-культура» остаточно утвердила в свідомості не лише пересічного читача-українця, але й представників західного експертного середовища розуміння Лемківщини як самобутнього українського історичного феномену.
48
Polishchuk, T. V., and V. V. Ketskalo V.V. "ПРОДУКТИВНІСТЬ СЕЛЕРИ КОРЕНЕПЛІДНОЇ У ВІДКРИТОМУ ҐРУНТІ ЗА РОЗМНОЖЕННЯ З МЕРИСТЕМ У КУЛЬТУРІ IN VITRO." Vegetable and Melon Growing, no. 66 (December 26, 2019): 6–15. http://dx.doi.org/10.32717/0131-0062-2019-66-06-15.
Full textAbstract:
В останні роки великий розвиток в нашій країні і за її межами отримав метод мікроклонального розмноження з меристем у культурі in vitro. Дослідження виконували в Уманському національному університеті садівництва. Упродовж 2016–2018 рр. встановлено, що для розмноження селери коренеплідної сортів Аніта та Цілитель у культурі in vitro з використанням традиційного агаризованого живильного середовища MS (Murashige, Skoog) потрібно додавати регулятори росту. За контроль вибрано живильне середовище MS (Murashige, Skoog). Для отримання генетично-ідентичного матеріалу досліджували склад живильного середовища з концентрацією регулятору росту рослин бензолоамінопурин (БАП) 0,2 %, 0,3, та 0,5 %. Відмічено, що перед висаджуванням з культурального посуду в касети рослини сорту Цілитель утворили більше калусної тканини у порівнянні з сортом Аніта. Встановлено, що застосування живильного середовища MS +6-БАП 0,2 % сприяє кращому росту культуральних рослин, розсади, збільшенню кількості листків та висоти рослини, що істотно підвищує вихід розмножувального матеріалу. Збільшення концентрації 6-БАП 0,3 % призводило до істотного зниження даних показників, а підвищення до 0,5 % не сприяло росту рослин. Після висаджування касетної розсади у відкритий ґрунт ріст рослин на перших етапах був повільним, а в міру їхнього пристосування до умов вирощування пришвидшувався. Через 30 діб після висаджування біометричні показники рослин вищими були за вирощування їх з додаванням до живильного середовища 6-БАП 0,2. Аналогічна тенденція відмічена і через 60 діб після висаджування розсади у відкритий ґрунт. Дослідження засвідчили, що більшу врожайність досліджуваних сортів та вищі якісні показники продукції забезпечило вирощування експлантів на середовищі MS+6-БАП 0,2 %. Встановлено, що застосування живильного середовища MS (Murashige, Skoog) з концентрацією регулятору росту рослин бензолоамінопурин (БАП) 0,2 %, 0,3, та 0,5 % сприяло, у порівнянні з контролем, кращому росту розсади, збільшенню кількості листків та висоти рослини, що істотно підвищує вихід розмножувального матеріалу. Проте, доведено, що для підвищення урожайності селери коренеплідної сортів Аніта та Цілитель доцільним є вирощування рослин-регенерантів на живильному середовищі MS + 6-БАП 0,2%. Це дає змогу додатково отримати 3,5–4,4 т/га цінної за хімічним складом товарної продукції з діаметром коренеплодів 8,4–9,4 см та їх довжиною – 6,2–7,2 см.
49
Polishchuk, T. V., and V. V. Ketskalo V.V. "ПРОДУКТИВНІСТЬ СЕЛЕРИ КОРЕНЕПЛІДНОЇ У ВІДКРИТОМУ ҐРУНТІ ЗА РОЗМНОЖЕННЯ З МЕРИСТЕМ У КУЛЬТУРІ IN VITRO." Vegetable and Melon Growing, no. 66 (December 26, 2019): 6–15. http://dx.doi.org/10.32717/10.32717/0131-0062-2019-65-06-15.
Full textAbstract:
В останні роки великий розвиток в нашій країні і за її межами отримав метод мікроклонального розмноження з меристем у культурі in vitro. Дослідження виконували в Уманському національному університеті садівництва. Упродовж 2016–2018 рр. встановлено, що для розмноження селери коренеплідної сортів Аніта та Цілитель у культурі in vitro з використанням традиційного агаризованого живильного середовища MS (Murashige, Skoog) потрібно додавати регулятори росту. За контроль вибрано живильне середовище MS (Murashige, Skoog). Для отримання генетично-ідентичного матеріалу досліджували склад живильного середовища з концентрацією регулятору росту рослин бензолоамінопурин (БАП) 0,2 %, 0,3, та 0,5 %. Відмічено, що перед висаджуванням з культурального посуду в касети рослини сорту Цілитель утворили більше калусної тканини у порівнянні з сортом Аніта. Встановлено, що застосування живильного середовища MS +6-БАП 0,2 % сприяє кращому росту культуральних рослин, розсади, збільшенню кількості листків та висоти рослини, що істотно підвищує вихід розмножувального матеріалу. Збільшення концентрації 6-БАП 0,3 % призводило до істотного зниження даних показників, а підвищення до 0,5 % не сприяло росту рослин. Після висаджування касетної розсади у відкритий ґрунт ріст рослин на перших етапах був повільним, а в міру їхнього пристосування до умов вирощування пришвидшувався. Через 30 діб після висаджування біометричні показники рослин вищими були за вирощування їх з додаванням до живильного середовища 6-БАП 0,2. Аналогічна тенденція відмічена і через 60 діб після висаджування розсади у відкритий ґрунт. Дослідження засвідчили, що більшу врожайність досліджуваних сортів та вищі якісні показники продукції забезпечило вирощування експлантів на середовищі MS+6-БАП 0,2 %. Встановлено, що застосування живильного середовища MS (Murashige, Skoog) з концентрацією регулятору росту рослин бензолоамінопурин (БАП) 0,2 %, 0,3, та 0,5 % сприяло, у порівнянні з контролем, кращому росту розсади, збільшенню кількості листків та висоти рослини, що істотно підвищує вихід розмножувального матеріалу. Проте, доведено, що для підвищення урожайності селери коренеплідної сортів Аніта та Цілитель доцільним є вирощування рослин-регенерантів на живильному середовищі MS + 6-БАП 0,2%. Це дає змогу додатково отримати 3,5–4,4 т/га цінної за хімічним складом товарної продукції з діаметром коренеплодів 8,4–9,4 см та їх довжиною – 6,2–7,2 см.
50
Зінченко, Вікторія Миколаївна, Олександр Миколайович Романуха, Світлана Казимирівна Ревуцька, and Поліна Олександрівна Чевердак. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МОВНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ." Information Technologies and Learning Tools 79, no. 5 (October 28, 2020): 184–98. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.2997.
Full textAbstract:
У сучасних умовах розвитку й широкого застосування комп’ютерної техніки навчальний процес у закладах вищої освіти має будуватись із застосуванням інформаційних технологій, що сприяє диференціації, гуманізації та гуманітаризації освіти, інтенсивному розвиткові й реалізації духовного та інтелектуального потенціалу студентів. Висока культура мовлення є складником загальної людської культури. Сьогодні збільшився інтерес до української мови як державної і студентам недостатньо мати набуті в школі знання. Випускник закладу вищої освіти повинен досконало знати українську мову і використовувати її в процесі виконанні службових обов’язків. Сформовані мовно-мовленнєві і мовно- професійні компетентності сприяють оволодінню фахом, підвищують ефективність праці, позитивно впливають на ділові стосунки. Для спеціаліста економічного профілю висока культура усного й писемного мовлення – не лише відображення його професійності, толерантності, вихованості, інтелігентності. Вона визначає культуру його праці, а також, що є найважливішим, культуру взаємин у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Саме пошук інноваційних ефективних методик викладання мовних курсів в економічних закладах вищої освіти зумовлює дослідження особливостей формування мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічних спеціальностей засобами сучасних інформаційних технологій. У статті досліджено: погляди вчених-психологів і педагогів на проблему впровадження інформаційних технологій у процес навчання української мови за професійним спрямуванням; визначено основні лінгводидактичні завдання, вирішенню яких сприяє впровадження інформаційних технологій у процес мовної освіти; окреслено психолого-педагогічні умови формування професійних мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічного профілю з використанням інформаційних технологій; розглянуто зміни в моделі та складники процесу навчання мови за професійним спрямуванням при використанні інформаційних технологій.