Journal articles: 'Культура педагогічного спілкування'

1

ПОТАПЧУК, Тетяна, Володимир ОНИЩУК та Валентина МІРОШНІЧЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ: АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 30, № 3 (2022): 442–55. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v30i3.1238.

Full text

Abstract:

У статті проведено аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи з формування комунікативної культури майбутніх педагогів. Комунікативна культура майбутніх педагогів є складовою їхньої професійної компетентності та забезпечується впорядкованістю знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві та вміння органічно, природно і невимушено реалізувати їх у професійній діяльності. Водночас вона є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і умінь, за допомогою яких фахівець запобігає виникненню психологічних ускладнень, долає можливі труднощі, бар’єри та прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії. Констатовано, що комунікативна культура є необхідною передумовою входження у професійну сферу, показником рівня професійної компетентності, вагомою умовою ефективності професійної діяльності та професійного самовдосконалення фахівця. Тому формування комунікативної культури майбутніх педагогів розглядається як одне з пріоритетних завдань фахової підготовки у вищих закладах освіти. Розкрито методику проведення експериментального дослідження з формування комунікативної культури майбутніх педагогів, що складалася з двох основних структурованих компонентів: теоретичного та практичного. До теоретичного автори відносять: аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури, дослідження поняття спілкування, його видів, педагогічного, професійного спілкування, способів управління у спілкуванні, умінь, критеріїв, стилів спілкування, професійних комунікативних умінь, вимог до усного мовлення, труднощів та бар’єрів спілкування. До практичного – проведення констатувального, формувального та контрольного експерименту. На першому етапі проведено констатувальні зрізи для визначення сформованості навичок професійного спілкування майбутніх педагогів. Здійснено опитування для визначення загального рівня комунікабельності студентів, для оцінки їхнього компонента комунікативної культури та для визначення стилю спілкування, поширеного серед майбутніх педагогів. На другому етапі експерименту джено ступінь комунікативної ефективності педагогів та їхню комунікативну культуру очима студентів. Автори доходять висновку, що майбутні педагоги знають суттєві особливості педагогічного спілкування та його структуру; сутність складників орієнтування в педагогічній ситуації; основні причини помилок, що призводять до виникнення перешкод у педагогічній діяльності; види цих перешкод і засоби їхнього уникнення, володіють змістовим аспектом техніки мовлення та засобами його виразності. Вони вміють визначити власні можливості в педагогічному спілкуванні, володіють технікою, логікою й виразністю мовлення; використовують міміку й жести в спілкуванні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

ДАНИЛЮК, Оксана, Юлія ЛОЗА та Лариса КУПЧИК. "КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (28 лютого 2023): 25–29. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.6.4.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються актуальні проблеми формування культури спілкування майбутніх учителів початкової освіти у процесі фахової підготовки у закладах вищої освіти. Актуальність обраної теми обумовили зміни, що відбуваються у процесі становлення нової української школи. Культура спілкування є одним із суттєвих складових налагодження соціальних, професійних контактів педагога, засобом його вираження через мову й мовлення. Вона відображає ціннісні орієнтації, гармонію професійних знань, комунікативних, морально-психологічних здібностей, описує його вихованість, вміння висловлювати думки, дотримуватися етичних норм спілкування. Оволодіння вчителем культурою спілкування є передумовою ефективного становлення професійних компетентностей майбутнього фахівця початкової освіти і невід’ємною складовою педагогічної культури як певного рівня розвитку особистості вчителя. На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури, практичного досвіду висвітлено показники сформованості культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів початкової освіти у процесі фахової підготовки у ЗВО. Обґрунтовано психолого-педагогічні умови ефективного формування у майбутніх педагогів культури спілкування. Визначено, що спілкування – багатопланове явище, у якому дидактичний аспект потребує уваги дослідників. Доречним є зосередження уваги на педагогічних умовах навчання студентів професійному спілкуванню – організації навчального процесу з використанням інноваційних технологій навчання: проведення під час практичних занять тренінгів, дискусій, які сприяють удосконаленню навичок професійного спілкування, створення різноманітних ситуативних завдань, де студенти випробовують себе в ролі вчителя, розв’язуючи різні педагогічні завдання, створюючи штучні бар’єри педагогічного спілкування для вироблення уміння їх долати.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Галдецька, Ірина. "РОЗВИТОК НАВИЧОК ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СИСТЕМИ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, № 16 (2019): 57–66. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.57-66.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються особливості педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС України), яке сприяє адаптації молодого викладача до педагогічної діяльності, розглядаються можливості формування навичок педагогічного спілкування шляхом відповідного тренінгу, що включає в себе вправи, спрямовані на практичне оволодіння процедурою і технологією педагогічної комунікації на основі відпрацьовування в заданих педагогічних ситуаціях. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування викладача зі студентами на занятті і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, завдяки якому створюється сприятлива атмосфера для позитивних змін особистості викладача, розвитку особистості студента, оволодіння ним знаннями й уміннями, необхідними для становлення майбутнього фахівця. Звертається увага на необхідність розвитку культури спілкування та мовної культури викладача ЗВО, використання ефективних засобів формування комунікабельності. Для викладача ЗВО мовна культура є невід’ємним елементом його педагогічного спілкування, а мова – робочим інструментом викладача, засобом повідомлення навчальної інформації, засобом емоційного впливу, засобом навчання і виховання в цілому та формування мовної культури студентів. Зазначається, що педагогічний вплив викладачів на курсантів чи студентів через педагогічне спілкування повинен бути систематичним і безперервним. В статті наголошується на важливості вироблення власного індивідуального стилю спілкування викладача з курсантами і слухачами, формування якого пов’язано з розвитком творчої індивідуальності викладача. Автор також розглядає психологічні особливості і методи формування ораторської майстерності, яка є важливою складовою педагогічного спілкування, розкрито найбільш розповсюджені прийоми ораторського мистецтва, яким може користуватись викладач ЗВО системи МВС України. Ключові слова: педагогічне спілкування, мовна культура, ораторська майстерність, вищий навчальний заклад системи МВС, індивідуальний стиль спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Комарова, І. "Культура педагогічного спілкування вчителя". Шлях освіти, № 1 (2001): 31–34.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Комарова, І. "Культура педагогічного спілкування вчителя". Шлях освіти, № 1 (2001): 31–34.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Стельмах, Н. "Культура педагогічного спілкування - основа деонтологічної культури педагога". Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки, № 3 (54), вересень (2016): 168–72.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Стельмах, Н. "Культура педагогічного спілкування - основа деонтологічної культури педагога". Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки, № 3 (54), вересень (2016): 168–72.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Біличенко, Ганна, та Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу. На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення». Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою. Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів. Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності». У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції.  Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Єфименко, Людмила. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". International Science Journal of Education & Linguistics 1, № 3 (2022): 131–40. http://dx.doi.org/10.46299/j.isjel.20220103.13.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність педагогічного спілкування як основної складової професіограми майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти, висвітлено теоретичні аспекти організації педагогічного спілкування майбутнього фахівця дошкільної освіти. Запропоновано дефініційний аналіз поняття «педагогічне спілкування», його особливості. Зазначено, що спілкування в педагогічній діяльності виступає як засіб вирішення освітніх завдань, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу і як засіб організації взаємовідносин вихователя і дітей, що забезпечують успішність навчання і виховання. Описано структуру педагогічного спілкування вихователя закладу дошкільної освіти, що складається з чотирьох етапів. Розкрито основні компоненти педагогічного спілкування, як-от: когнітивний, регулятивний, афективний та духовний. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування: контактна, спонукальна, координаційна, пізнавальна, експресивна, встановлення стосунків, організації впливу та управлінська. механізми педагогічного спілкування, які допомагають усвідомити себе через інших. Досліджено сутність таких його механізмів, як-от: ідентифікація, емпатія, рефлексія та стереотипізація. Наголошено на меті педагогічного спілкування, що полягає в умінні педагога дошкільної освіти взаємодіяти зі своїми колегами, вихованцями та їх батьками, іншими людьми, які мають відношення до його фахової діяльності, адже саме у процесі спілкування з дошкільниками, в освоєнні основ педагогічного спілкування формується творча індивідуальність вихователя. Виокремлено основні умови ефективного педагогічного спілкування та його успішності: володіння психолого-педагогічними якостями й уміннями; володіння педагогічним тактом; уміння «подати себе»; створення позитивного іміджу шляхом самопрезентації; мовленнєва культура; гуманістична спрямованість; уміння слухати й чути свого співбесідника; знання правил спілкування; толерантна позиція у спілкуванні. Підкреслено, що педагогічне спілкування майбутнього фахівця дошкільної освіти має бути толерантним, що сприятиме встановленню гармонійних відносин із вихованцями, їх батьками, колегами, навколишнім світом в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

ГОЛУБЄВ, Олександр, та Олександр ТКАЧЕНКО. "ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 50 (30 травня 2025): 24–38. https://doi.org/10.24919/2522-4700.50.2.

Full text

Abstract:

Анотація. Метою статті є аналіз змісту взаємозв’язку філософських принципів та педагогічної практики в контексті оволодіння, засвоєння1 іноземних мов. Методологія. Засобами досягнення поставленої мети є метод діалектико- категоріального аналізу, ідеї діалогічної філософії, концепція «глибинного спілкування», когнітивно-комунікативний підхід.Феноменологічний метод дозволив зосередитись на сутнісних вимірах освітнього процесу. Новизна. Наголошено, що розвиток особистості і розвиток культури є взаємопов’язаними процесами. Отже, іншомовна освіта повинна створювати простір спілкування з приводу всезагальних смислів культури. Саме завдяки глибинному спілкуванню в процесі засвоєння іноземних мов, поєднується і реалізується потенціал культури, утверджується суб’єктивність, самоцінність обох сторін спілкування, відбувається особистий розвиток тих, хто спілкується. Одним із дієвих засобів активації змісту навчання іноземних мов є проблематизація, яка передбачає знаходження кожним учасником освітнього процесу власного сенсу в межах навчальної задачі, спонукає до творчого розуміння дійсності. Висновки. В статті акцентується увага на суспільно-практичній значимості філософського осмислення складних педагогічних проблем, важливості інтеграції філософських принципів у навчальний процес. На наш погляд, філософська рефлексія іншомовної освіти може пом’якшити тенденції технократизму та інструменталізму в сучасній освіті, звільнити засвоєння іноземних мов від суто інформаційних функцій. Реалізація цілей іншомовної освіти повинна реалізовуватись у творчо-перетворювальній діяльності (спільній справі), в якій присутні не тільки учень та вчитель як суб’єкти педагогічного процесу, але і культура як його третій суб’єкт.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Терешенко Н. В. та Медвідь Т. А. "ПЛАСТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК КОМПОНЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ХОРЕОГРАФА". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 138–47. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.316.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються педагогічна майстерність як аспект підготовки педагогів-хореографів. Авторами зазначено, що педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.Одним з важливих чинників педагогічної майстерності є реальна дійсність, життєві спостереження.Важливу роль відіграє здатність учителя, особливо вчителя-хореографа, проявляти свій внутрішній світ, зробити його чуттєвим і привабливим. Для передачі своїх почуттів учитель використовує жести, міміку, виразну позу, тобто індивідуальну пластику.Серед розмаїття професійно-культурного потенціалу майбутнього вчителя хореографії особливе місце належить пластичній культурі, яку ми відносимо до показників педагогічної майстерності.Пластична культура – поняття, що включає в себе знання про якості організму, навички й уміння, на основі яких при виникненні правильного самопочуття може виникнути органіка фізичних дій. Це поняття втілюється в гармонійності та виразності рухів і, що головне, у майстерному володінні тілом.Важливою характеристикою пластичності вчителя є її мелодійність. Почуття пластичності складається з навичок, які формуються в процесі «переживання» руху. Це означає, що рухи й жести повинні гармоніювати з його зовнішністю, мовою, відповідати темі й стилю спілкування, а не дратувати чи викликати кепкування. Перше, що привертає увагу учнів у пластиці вчителя, – це постава, а потім невербальні засоби спілкування – міміка, пантоміміка. Постава – це звичне положення тіла, коли людина стоїть, ходить, сидить. Складовою постави є поза. Поза – є важливою частиною загального враження про вчителя не тільки з точки зору емпатії, але й з точки зору його особистого стануУ процесі педагогічного спілкування пластична культура виконує такі функції: мотивуюча, мобілізуюча, атрактивна (притягальна) та інтерактивна. Комплексно всі ці функції повинні допомагати викладачеві впливати на соціально-психологічний механізм сприйняття його як особистості. Досліджуючи пластичну культуру вчителя хореографії, авторки визначили її головні структурні елементи: технічна майстерність, особистісні якості, художнє виконання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Шапран, Ольга. "КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ У ФАХОВИХ МИСТЕЦЬКИХ КОЛЕДЖАХ". Молодь і ринок, № 3/211 (3 травня 2023): 76–81. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2023.277500.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз комунікативних аспектів підготовки здобувачів у фахових мистецьких коледжах. Охарактеризовано поняття “комунікація”, “музична комунікація”, “комунікативна культура”, “культура міжособистісної творчої взаємодії”, “культура художньо-педагогічного спілкування”, “музичне мислення”, “художньо-комунікативні уміння”, “художньо-комунікативний досвід”. Доведено, що відповідні до них комунікативні явища володіють адаптивним потенціалом для їх провадження у практику підготовки артистів і викладачів фахових мистецьких коледжів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Пихтіна, Н. П. "МЕТОДИКА ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИХОВАТЕЛЯ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З НЕПОВНИХ СІМЕЙ". Research Notes, № 4 (28 березня 2024): 44–57. http://dx.doi.org/10.31654/2663-4902-2023-pp-4-44-57.

Full text

Abstract:

У статті окреслене й теоретично обґрунтоване існування соціально-проблемної категорії дітей з неповних сімей. Визначені головні форми сімейної дезорганізації у неповних сім’ях: неповна сімейна група, незаконнонародженість; розпад сім’ї через залишення сім’ї одного з батьків; смерть одного з подружжя, ув’язнення; фізична патологія: хвороби, розумова відсталість дітей. Окреслені основні проблем неповних сімей: проблеми економічного характеру, ускладнення психологічного становлення особистості, складнощі одного з батьків реалізовувати усі аспекти виховання дитини. Узагальнені наукові висновки психолого-педагогічних досліджень проблеми спілкування, представлені зв’язки форм і засобів спілкування дитини дошкільного віку з дорослими. Обґрунтовано вирішальний вплив форм спілкування на становлення провідних видів діяльності дитини у дошкільному віці; акцентується увага на спілкуванні як важливій спонукальній силі психічного розвитку дитини. Доведено, що особистісні якості дитини, що відбивають досвід її спілкування і ступінь розвиненості комунікативно-мовленнєвої сфери, проектують актуально значущі у житті дитини рис характеру, які складають її соціальну компетентність, інтелектуальну активність у взаємодії зі світом, визначають комунікативна спрямованість та готовність до взаємодії на основі ціннісних орієнтацій і досвіду міжособистісної взаємодії. Проаналізовані теоретичні аспекти педагогічного спілкування вихователя ЗДО з дітьми дошкільного віку з неповних сімей. Обґрунтована доцільність використання конструктивних стилів спілкування у професійній діяльності вихователя, зокрема, у стосунках з дітьми з таких родин. Окреслені, проаналізовані і практично вивчені педагогічні умови використання вихователем ЗДО конструктивних стилів спілкування у роботі з дітьми дошкільного віку з неповних сімей, а саме: психотехніка та педагогічна техніка вихователя, вербальна і невербальна експресія педагога, його культура саморегуляції власним психофізичним самопочуттям. Здійснений аналіз особливостей використання вихователем конструктивних стилів педагогічного спілкування з вказаною цільовою групою дошкільників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Луцан, Н. І., та Є. С. Сащенко. "КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Pedagogical Sciences Theory and Practice, № 4 (19 грудня 2023): 84–88. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2023-4-12.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено одній з актуальних проблем підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування. Основна увага зосереджується на розкритті сутності поняття «комунікативна культура майбутніх фахівців сфери обслуговування». Зазначено, що проблема формування комунікативної культури працівників сфери обслуговування, для яких формування комунікативних навичок є обов’язковим компонентом їхньої майбутньої фахової діяльності, потребує подальшого науково- педагогічного дослідження. Розглянуто підходи науковців до визначення сутності понять «комунікативна культура», «комунікативна культура фахівця сфери обслуговування». Визначено, що комунікативна культура – це складне динамічне особистісне утворення, що відображає соціально зумовлений рівень розвитку особистості, її готовність до комунікативної діяльності. Зазначено, що комунікативна культура фахівця сфери обслуговування – це сформована властивість особистості, яка об’єднує комунікативні знання, цінності та досвід, реалізація яких дає змогу досягти взаєморозуміння між суб’єктами діяльності та виділити такі компоненти: культура мислення, культура почуттів, культура здоров’я і культура мовлення. Установлено, що комунікативна культура є невід’ємним складником загальної професійної культури, вона дає змогу працівникам сфери обслуговування створювати висловлювання, здійснювати мовленнєву діяльність. Саме високий рівень розвитку комунікативної культури фахівця забезпечує успішність виконання професійних обов’язків, своєчасного вирішення поточних завдань. Доведено, комунікативна культура фахівця сфери обслуговування є комплексною характеристикою особистості як суб’єкта професійної діяльності, що сприяє його особистісному та професійному зростанню та забезпечує реалізацію професійної компетентності в процесі надання послуг. Важливим аспектом комунікативної культури особистості, що сприяє продуктивній взаємодії у сфері обслуговування, є професійне спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Онищенко, Ірина Володимирівна. "Культура педагогічного спілкування в контексті компетентнісної парадигми професійно-комунікативної підготовки вчителів початкових класів". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, № 2 (2011): 241–48. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i2.758.

Full text

Abstract:

У статті описано технологію формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів початкових класів; визначено умови, шляхи, особливості формування професійної комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Л.О., Петрова. "МОВНІ СТРАТЕГІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ МАЙСТЕРНОСТІ ПЕДАГОГА". Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди «Філософія», № 49 (22 листопада 2017): 123–30. https://doi.org/10.5281/zenodo.1064627.

Full text

Abstract:

Розглядається вплив мовних стратегій на формування професійної комунікативної компетенції сучасного висококваліфікованого педагога, техніка здійснення й розуміння становлення мовних стратегій у контексті педагогічної майстерності. Актуалізується питання культури педагогічного спілкування, організації професійного діалогу. Визначено, що володіння сукупністю мовних стратегій допомагає досягти викладачеві досить високого рівня своєї майстерності, від якого залежить якість підготовки фахівців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Vitіuk, Valentyna. "Культура мовлення як основа правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи". Освітній простір України 17 (15 листопада 2019): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.229-236.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує на важливості мовно-мовленнєвої підготовки студентів педагогічних вишів на сучасному етапі модернізації вищої освіти в Україні у контексті концептуальних аспектів Нової української школи. У статті проаналізовано типові помилки у мовленні майбутніх учителів початкової школи. Описано суржик, молодіжний сленг, жаргонну лексику в мовленні студентів, висвітлено культуру спілкування в сучасних соціальних мережах. Презентовано сучасний стан інтернетного спілкування, названо поширені пунктуаційні анормативи, запропоновано соціальні мережі для вивчення української літературної мови. Проілюстровано використання ненормативної лексики на текстах художньої літератури сучасних українських письменників. Окреслено основні шляхи вдосконалення культури усного та писемного мовлення сучасної молоді. Автор статті наголошує, що студенти педагогічного факультету повинні досконало знати норми сучасної української літературної мови, уміти користуватися академічними лінгвістичними словниками української мови, стежити за правильністю усного та писемного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Сарновська, Наталія Іванівна. "Іноземна мова як інструмент міжкультурного спілкування та засіб пізнання світової культури". Питання культурології, № 40 (21 грудня 2022): 304–11. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269387.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити особливості залучення студентів закладів вищої освіти до світової культури, яке слід розглядати як процес засвоєння загальнолюдських цінностей, культурних здобутків, традицій та засад різних народів. Методологія дослідження спирається на метод теоретичного аналізу та синтезу, аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз, узагальнення теоретичних поглядів науковців та власного педагогічного досвіду підготовки фахівців. Наукова новизна полягає у визначенні значущості іноземної мови не лише як елемента художньо-культурної діяльності, а і як основного засобу пізнання світової культури у всьому її розмаїтті. Враховуючи обставини та умови освіти, розглянуто теоретичні та практичні основи залучення студентів до світової культури у процесі вивчення іноземної мови, обґрунтовано підхід до відбору змісту знань про досягнення матеріальної та духовної культури, культурні здобутки, традиції та звичаї різних народів. Висновки. Зазначено, що нині проблема збереження та розвитку культури, духовних цінностей, створених народами протягом століть, постає як одне з найважливіших завдань, як глобальна проблема. Прогресивні сили світу не можуть не думати про довгострокові психологічні та моральні наслідки для молоді насильства, низинних інстинктів людини, пропаганди. Зауважено, що найкраща форма боротьби з бездуховністю — це протиставлення їй справжньої духовності, культури. Культура є реальною основою для діалогу між людьми та соціальними групами з суттєво розбіжними позиціями. Значущим для закладів вищої освіти є використання іноземної мови як способу пізнання світу та отримання спеціальних знань, прилучення до культури різних народів, діалогу культур. Зважаючи на те, що мова є засобом міжкультурного спілкування та пізнання культури, можна стверджувати, що вивчення іноземної мови слугує поглибленому проникненню в основи світової культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Н., С. Моргунова. "НЕВЕРБАЛЬНИЙ АСПЕКТ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ У КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Педагогіка та психологія, № 56 (12 травня 2017): 3–11. https://doi.org/10.5281/zenodo.575913.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано особливості невербальної комунікації у процесі педагогічного спілкування з представниками іншої культури. Розкритоспецифіку педагогічного спілкування з деякими регіональними группами студентів. Підкреслюється, що невербальна мова є відмінною рисою кожної культури, тому відсутність у викладача знань про особливості національної культури іноземних студентів потенційно можуть стати бар'єром у міжкультурному педагогічному спілкуванні. Стверджується, що викладачеві необхідно контролювати використання невербальних засобів спілкування і враховувати національну специфіку невербальної культури спілкування студентів, щоб уникнути комунікативних невдач і адекватно зрозуміти студента. Робиться висновок, що опанування викладачем навичками невербальної комунікації сприяє більш ефективному та безконфліктному педагогічному спілкуванню між представниками різних країн.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Пискун, Оксана, Григорій Джевага та Наталія Носовець. "ДІДЖИТАЛ-ЕТИКЕТ: ПРАВИЛА КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ". Вісник Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка 178, № 22 (2023): 37–45. http://dx.doi.org/10.58407/232207.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена актуальному напряму розвитку сучасної освіти – її цифровізації. Цифровізація освіти призвела до необхідності формування у всіх учасників педагогічного процесу спеціальних діджитал-навичок комунікації, розробки нових норм і правил спілкування у цифровому середовищі. У зв’язку з цим зазнала змін етика і культура професійного педагогічного спілкування. Звичне навчальне заняття перетворилося на онлайн-конференцію, де відсутній безпосередній контакт учасників, де педагог вимушений кардинально перебудовувати способи подачі навчального матеріалу, по-новому організову-вати практичну роботу, групову взаємодію здобувачів освіти і використовувати нові способи здійснення зворотнього зв’язку.У статті доводиться важливість володіння діджитал-етикетом не лише для педагога, але й для усіх учасників онлайн-спілкування, адже від цього залежить ефективність усього педагогічного процесу. Розглядаються методичні та етичні аспекти цифрової комунікації. Особливу увагу приділено технічним аспектам проведення навчальних відеоконференцій. Також наведено результати педагогічного досвіду авторів з організації онлайн-комунікації.Метою статті є дослідження особливостей педагогічного спілкування в цифровому середовищі (зокрема під час проведення відеоконференцій) у різних його аспектах – психологічному, методичному, етичному та технічному, а також виведення практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності онлайн-комунікації.Методологія дослідження: аналіз і систематизація наукових публікацій і педагогічного досвіду з теми дослідження, інтерпретація та узагальнення результатів, складання практичних рекомендацій.Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значущості навичок діджитал-етикету для усіх учасників педагогічного процесу та у визначенні норм і правил педагогічного онлайн-спілкування під час проведення відеоконференцій.Висновки. Зростаючий вплив технологій і зміни в соціальному та економічному середовищі змушують освітні інституції, педагогів і здобувачів освіти адаптуватись до нових реалій. Онлайн-освіта стала важливим елементом освітнього процесу і вимагає специфічних навичок і підходів до взаємодії. Застосування цифрового етикету є надзвичайно важливим аспектом цього адаптаційного процесу. Діджитал-етикет визначає норми та правила поведінки в цифровому просторі, що сприяють зручності, продуктивності та повазі під час онлайн взаємодії. Це може включати такі аспекти, як вчасне приєднання до відеоконференції, відповідальне використання камери та мікрофона, уважне слухання і викладання, використання адекватних комунікаційних засобів та інше.У майбутньому, із зростанням технологічних можливостей, можуть з’явитись нові способи взаємодії в цифровому просторі, а діджитал-етикет може зазнавати змін і доповнень. Це вимагатиме від учасників освітнього процесу постійного навчання та адаптації до нових вимог і стандартів. Необхідність удосконалення навичок діджитал-етикету залишається актуальною навіть в офлайн-освіті, так як цифрові інструменти і комуні-кація в інтернеті стають все більш невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Яра, О. С. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВИЩИХ ЮРИДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНІ". Juridical science, № 8 (110) (4 квітня 2020): 177–82. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-110-8.22.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що розвиток системи вищої юридичної освіти здійснюється не в якісь без особові форми, а безпосередньо високопрофесійними особами, які мають відповідні наукові і педагогічні знання із належним рівнім їх формалізації. Такі особи отримала лаконічну назву – науково-педагогічні працівники. В сучасних умовах йде плідний розвиток вищої юридичної освіти в Україні, серцевиною якого є повноцінне утвердження в ньому європейських цінностей, Болонського освітнього процесу та юридичних цінностей Ради Європи, вершиною практичного втілення яких є рішення (президенти) Європейського суду з прав людини. Все це вимагає по новому поглянути на адміністративно-правовий статус науково-педагогічних працівників вищих юридичних закладів Україні на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Мета статті полягає в тому щоб на основі теорії адміністративного права, доктринальних поглядів на цю проблематику вчених-адміністративістів, діючого законодавства з’ясувати адміністративно-правового статус науково-педагогічних працівників вищих юридичних закладів Україні. Наголошено, що невід’ємним елементом адміністративно-правового статусу наукового-педагогічного працівника вищого юридичного навчання в закладах є професійно-освітянська культура як система і водночас її елемент, особистісне утворення, діалектично інтегрована єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв‘язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх. Зроблено висновок, що адміністративно-правового статус науково-педагогічного працівника в Україні це система юридичних чинників, які характеризують головну роль науково-педагогічного працівника у навчальному, виховному та науковому процесах навчання студентів, яка складається із їх адміністративних обов’язків і прав, гарантів та професійно-освітянська культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Підборський, Ю. Г. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Наукові записки, № 150 (26 квітня 2021): 111–19. http://dx.doi.org/10.31392/nz-npu-150.2021.11.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз особливостей формування педагогічної майстерності викладача закладу вищої освіти. Визначено, що під педагогічною майстерністю розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності викладача. Доведено, що педагогічну майстерність правомірно представити як сукупність певних якостей особистості викладача, які обумовлюються високим рівнем його психолого-педагогічної підготовленості, здібністю оптимально вирішувати педагогічні завдання. Зазначено, що педагогічна майстерність може бути представлена як сукупність цілей, досягнення кожної з яких підвищує мистецтво педагога: це стиль педагогічного спілкування, мовна культура, ораторське мистецтво, імідж викладача, його інтелектуальна ерудиція, стресостійкість тощо. Виокремлено та охарактеризовано підходи науковців до визначення базової характеристики поняття “педагогічна майстерність”: за результатом (високий рівень організації діяльності студентів); за психологічними механізмами педагогічної діяльності (вияв творчої активності педагога, яка, зі свого боку, забезпечує творчість студентів); за внутрішніми характеристиками особистості (властивості особистості, що забезпечують самоорганізацію педагогічної діяльності). Зроблено висновок, що заслуговує на увагу структура педагогічної майстерності, в якій науковці виділяють дві її підсистеми: логіко-педагогічну, що охоплює знання і педагогічне мислення; емоційно-творчу, яка пов’язана з роботою педагога (творче самопочуття, психофізіологічні особливості педагога, педагогічна інтуїція, мистецтво спілкування). Зазначено, що показником педагогічної майстерності викладача закладу вищої освіти є його педагогічна компетентність, що є інтеграцією досвіду, теоретичних знань, практичних умінь і важливих для педагога особистісних якостей. Доведено, що педагогічна компетентність може бути представлена як тривимірна система, в яку входять такі компоненти: професійно-змістовий (передбачає наявність у викладача глибоких теоретичних знань з основ акміологічних наук); професійно-діяльнісний (містить систему знань і вмінь педагога, що багато разів застосовані на практиці і дають найкращий результат у навчанні і вихованні; професійно-особовий (поєднує професійно-особистісні якості, які є основою спрямованості і позиції викладача). Виділено шляхи вдосконалення педагогічної майстерності викладача: складання плану професійного самовдосконалення, вивчення передового досвіду колег, самоосвітня діяльність, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації, здійснення безперервного навчання; кооперативна професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних і групових інноваційних формах навчально-методичної роботи; рефлексія власної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Slobodianyk, Natalia. "СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (2018): 206–16. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp206-216.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин. Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Antoniuk, Nadiia, and Volodymyr Antoniuk. "CULTURE OF SPEECH OF THE FUTURE TEACHER AS A COMPONENT OF PEDAGOGICAL COMMUNICATION." Pedagogìčnij časopis Volinì 2(9), no. 2018 (2018): 9–15. http://dx.doi.org/10.29038/2415-8143-2018-02-9-15.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Будянський, Дмитро Васильович, та Олена Миколаївна Семеног. "ЛІНГВОПЕРСОНОЛОГІЯ МАЙСТРА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА У ВИМІРАХ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ". Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія, № 7 (11 грудня 2024): 14–22. https://doi.org/10.32782/philspu/2024.7.2.

Full text

Abstract:

У статті представлено рефлексії щодо окремих аспектів лінгвоперсонології доцента української літератури Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (90-і рр. ХХ ст. – 2012 р.) Василя Івановича Будянського у вимірі педагогічної майстерності. Публікація продовжує цикл статей, підготовлених у межах проєкту «Культура наставництва» відповідно до плану заходів до 100-річчя педагогічного університету. У контексті розгляду самобутнього ідіостилю В. Будянського схарактеризовано ключові поняття дослідження «елітарна мовна особистість», «лінгвоперсонологія», «педагогічна майстерність», «мовна майстерність». З урахуванням антропоцентричного, аксіологічного та акмеологічного підходів, біографічного методу та методу мовного портретування окреслено деякі світоглядні та лінгвальні характеристики формування мовної особистості Василя Будянського в родині та на різних етапах професійної діяльності: шкільне навчання – навчання в Харківському державному інституті мистецтв імені І. П. Котляревського – робота в Сумському театрі драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна, в Сумській обласній філармонії, на кафедрі української літератури Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. На основі вивчення широкої джерельної бази (публікації, спогади вдячних сучасників про Майстра художнього слова, театральні виступи, відеозаписи, інтерв'ю, промови, лекції для студентів, посібники В. Будянського («Мистецтво виразного читання», «Риторика, мистецтво красномовства», «Педагогічна мудрість слобожанської родини» та ін.), а також на основі безпосереднього спілкування з Василем Івановичем Будянським зроблено припущення, що педагогічна майстерність Майстра художнього слова проявляється в авторській українськоцентричній театрально-педагогічній діяльності, мистецькій педагогіці наставництва, художньо-педагогічній дії, що спрямована на розвиток особистості учнівської та студентської молоді. Закцентована увага на мовній майстерності особистості з глибоким розумінням філософії та психології Українського Слова та його потужного виховного впливу, віртуозним володінням мистецтвом виразного читання, філософським оптимізмом та мовним патріотизмом, що так важливо підтримувати в час воєнного лихоліття у майбутніх учителів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

СКОРОМНА, Маріанна, та Ганна ШАРАПОВА. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ". Human Studies Series of Pedagogy, № 48 (7 липня 2023): 189–93. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.27.

Full text

Abstract:

У статті проведено цілісний аналіз праць багатьох великих вчених, педагогів та психологів з теми важливості й особливостей професійно-педагогічного спілкування; визначено та розмежено поняття «спілкування» та «педагогічне спілкування»; обгрунтовано зміст головних тверджень щодо проблеми. Розкрито функції, стилі, види, стуктуру та інструменти головного питання; виявилено основний шлях побудови культури професійно-педагогічного спілкування як основи професійної діяльності. Більш детально розгорнуто питання про вербальні та невербальні засоби контактування. Наведено основні компоненти техніки педагогічної комунікації та перелік потрібних вмінь для вчителя для сприятливої взаємодії, якими кожен педагог повинен прагнути оволодіти. Наголошено на важливості ролі педагога як партнера по спілкуванню, коли вступає у контакт з учнями; це надає більшої свободи вчителю та потребує підвищенної активності. Головне, щоб вихователь збудував та залишив позитивне враження про себе в очах учнів. Також проведено емпіричне дослідження у вигляді опитування та анкетування на базі Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, в якому брали участь студенти III-IV курсів спеціальності «Початкова освіта». Результатами його зафіксовано специфіку та схильність до стилю професійно-педагогічного спілкування майбутніх учителів початкової школи, виявлено оцінку самоконтролю в спілкуванні та рівень розвитку здатності контролювати та керувати поведінкою під час взаємодії з майбутнім учнем. Зазначено, що необхідно підвищити рівень комунікативного контролю студентів даного напряму підготовки, а також збільшити частку вибору стилю «дружньої взаємодії» у спілкуванні. Окрім цього, важливо, щоб робота з підготовки майбутнього вчителя початкової школи до спілкування проводилася протягом усього періоду навчання у ВНЗ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Черненко, Сергій, Олександр Дубовой, Тетяна Полулященко та Владислав Дичко. "ВПЛИВ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ НА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 017 «ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ» У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 2(106) (13 листопада 2024): 44–54. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.2(106)2024.314964.

Full text

Abstract:

Стаття висвітлює результати педагогічного дослідження, присвяченого вивченню успішності найважливіших соціально значущих форм активності (діяльності та спілкування) студентів у зв’язку з особливостями їхньої спрямованості. Мета – обґрунтувати динаміку змін спрямованості особистості студентів 1 – 4 курсів за спеціальністю 017 «Фізична культура і спорт». Для досягнення мети дослідження були використані такі методи : аналіз науково-методичної літератури, анкетування, формуючий експеримент, методи статистичної обробки результатів. У дослідженні прийняли участь здобувачі освіти – 1 курс (n=27); 2 курс (n=22); 3 курс (n=23); 4 курс (n=18) Донбаської державної машинобудівної академії, ЛНУ ім. Т. Шевченка, Донбаського державного педагогічного університету. Вхідний етап виконувався на початку вересня 2022 р. перед вивченням освітніх компонентів професійної програми, а підсумковий – у червні 2023 р. Визначення впливу традиційної форми навчання та авторської моделі (інтерактивних технологій) здійснювався за допомогою діагностичних зрізів змін педагогічно-рефлексивного компоненту серед студентів (критерій – «рефлексивність»). Вивчення спрямованості здійснювалося за видами – особиста, суспільна та ділова – за допомогою стандартизованої психологічної методики «Діагностика спрямованості особистості» Б. Басса. З’ясовано, що в експериментальних групах кількість студентів зі спрямованістю на завдання (зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи як найкраще, орієнтація на ділове співробітництво, здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, корисну для досягнення загальної мети) зросла на 1 курсі в 1,5 рази, 3 курсі в 1,53 рази, 4 курсі в 2,1 рази, водночас, в експериментальних групах зменшилася кількість майбутніх тренерів-викладачів зі спрямованістю на себе (орієнтація на пряме винагородження та задоволення, агресивність у досягненні статусу, схильність до суперництва, тривога, інтровертованість, роздратованість, прагнення до влади): на 1 курсі в 2,3 рази, на 2 курсі в 2 рази, на 3 курсі в 2,5 рази на 4 курсі в 4,3 рази. У контрольних групах теж зафіксовано зменшення кількості студентів за цим показником, проте лише з 2 – 4 курс і не суттєво. Слід звернути увагу, що на 2 курсі експериментальній групі спостерігається підвищення в 1,5 рази кількість студентів зі спрямованість на взаємні дії ,як наслідок, це формує прагнення підтримувати стосунки з людьми, орієнтує на спільну діяльність та соціальне схвалення, залежність від групи, потребу в емоційних стосунках з оточуючими. Окреслено перспективи подальших досліджень означеної проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ЄРМАК, Юлія, Оксана БУНЧУК та Маргарита НАВЕТАНЮК. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ З УЧНЯМИ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ, ЩО СХИЛЬНІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 24–28. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.4.

Full text

Abstract:

У статті порушено проблему дослідження особливостей соціально-педагогічної діяльності з учнями основної школи, що схильні до девіантної поведінки, крізь призму психолого-педагогічних досліджень. У дослідженні проаналізовано, що девіантна поведінка учнів основної школи – це різновид поведінки, в якій наявні відхилення від загальноприйнятих морально-етичних норм. Зосереджено увагу, що соціально-педагогічна діяльність з учнями основної школи, що схильні до поведінки з відхиленнями, передбачає профілактичні програми, які мають різноманітні форми та методи діяльності: консультації, що проводяться на основі діагностичних матеріалів як окремих підлітків, так і класу загалом; проведення занять з учнями основної школи та їхніми батьками, де обговорюються питання морально-етичного розвитку дітей, проблем сімейного виховання, їх причини та шляхи запобігання; семінари для підлітків, батьків, педагогічного колективу; спільне проведення батьківських зборів; колективний аналіз інформації, отриманої фахівцями та класним керівником; проведення спільних заходів для учнів основної школи тощо. У дослідженні ми зосереджуємо увагу на тому, що потужними профілактичними засобами проти бродяжництва, пияцтва і наркоманії є фізична культура і спорт, гуртки технічної творчості, позашкільна діяльність. Як показує досвід, серед підходів до організації профілактичної діяльності є підхід з цільовою установкою на затвердження альтернативної життєдіяльності: підвищення цінностей професійної діяльності та ділової кар'єри; планомірне утвердження позашкільної роботи з учнями; формування привабливого іміджу здорового способу життя та розвиток навичок спілкування і перцептивного досвіду; створення привабливих для підростаючого покоління форм дозвіллєвої діяльності; формування позитивної самооцінки, цілеспрямованості, самоповаги через створення середовища спільної діяльності учнів основної та старшої школи, педагогів, адміністрації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ПАЛАСЕВИЧ, Ірина, та Андрій ФЕДОРОВИЧ. "СУТНІСТЬ МОВНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ". Human Studies Series of Pedagogy, № 50 (10 червня 2024): 32–37. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.4.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті акцентовано увагу на понятті компетентність вчителя; розкрито зміст мовно-комунікативної компетентності, окреслено її компоненти; підкреслено важливість гуманістичного характеру взаємодії між учасниками освітнього процесу. Наголошено, що важливим та професійно значущим компонентом компетентності вчителя є мовно-комунікативна складова – готовність та здатність до педагогічного спілкування. Вона передбачає наявність загальних і мовленнєвих знань, комунікативних вмінь та способів мислення, розуміння відповідальності за свої дії та охоплює комбінації пізнавальних і практичних навичок, цінностей, емоцій і поведінки під час активної взаємодії з вихованцями, батьками, колегами. Доведено, що педагогічна взаємодія передбачає особистісне ставлення, гуманістичну схильність та духовну єдність зі співрозмовником. Глибоке розуміння іншої людини визначає здатність до співпраці у дусі взаєморозуміння, взаємоприйняття та підтримки. Це об’єднує учасників освітнього процесу, дає їм відчуття злагодженості, спільності цілей. Власне комунікація є скріплюючим елементом, основою продуктивності навчання, ефективність та якість якого обумовлюється цілями спілкування, взаємообміном інформацією, за якої кожен засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, виявляє, розкриває і розвиває власні особистісні якості. Підкреслено, що cкладовими мовно-комунікативної компетентності педагога є: мовленнєва, невербальна, слухацька, конфліктологічна, організаційна компетентності. Така структура передбачає здатності: чітко та правильно комунікувати, точно передавати інформацію; правильно, виразно, естетично висловлюватися (культура мовлення), гармонійно спілкуватися; сприймати та розуміти іншу людину; встановлювати контакти, налагоджувати конфлікти. Це не лише володіння мовою і мовленням задля обміну інформацією між педагогом та учасниками освітнього процесу, але й вміння будувати ефективні міжособистісні відносини, порозумітись з ними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Kravets, Nadiіa. "Аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен". Освітній простір України, № 15 (2 березня 2020): 182–87. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.182-187.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано аксіологічну культуру майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен. Встановлено, що необхідність формування професійної культури студентів ЗВО зумовлена зростаючими вимогами до рівня загальнокультурної, спеціальної і педагогічної підготовки випускників, потребами в постійній професійній самоосвіті й самовихованні, підготовкою майбутніх фахівців до професійного компетентного входження до ринку праці, що потребує готовності й уміння майбутніх вихователів утілювати в життя гуманістичні ідеї, становлення системи сучасних і соціально значущих цінностей у структурі особистості, здатності створювати й передавати цінності. Відповідно одними з найважливіших й актуальних завдань ЗВО є виявлення й оцінка ціннісних пріоритетів сучасного вихователя, розвиток його аксіосфери, аксіологізація професійно-педагогічної діяльності, розробка інваріант-ного ядра ціннісноорієнтаційних якостей особистості майбутнього вихователя, дослідження специфіки ціннісних орієнтацій у процесі його професійної підготовки.З’ясовано, що цінності професійної діяльності (загальнолюдські, національні, сімейні, громадянські, особистісні, екологічні, пізнавальні, діяльності та спілкування) тісно пов’язані з культурними цінностями, їх гармонійне поєднання складає фундамент аксіологічної культури майбутнього фахівця. Відповідно поняття “аксіологічна культура” ґрунтується на розумінні культури як системи цінностей, котра, в свою чергу, є інтеґративною основою для формування світоглядної, морально-духовної, етичної, естетичної, правової та інших культур особистості, оскільки цінності є універсальною категорією, що органічно входить в усі сфери людської життєдіяльності.Зроблено висновок, що аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти відображає рівень його педагогічної майстерності, професійної компе-тентності, педагогічної культури, здатності до самовиховання та самовдосконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Лисевич, О. В. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ У ДІАЛОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ НА ЗАНЯТТЯХ ВИЩОЇ ШКОЛИ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 178–81. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4830.

Full text

Abstract:

Акцентовано особливу увагу на необхідності використання педагогічних технологій як ефективного засобу формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів. Розкрито поняття «педагогічна технологія», що має неоднозначне тлумачення у науковій літературі. Охарактеризовано структуру технології формування культури педагогічного спілкування. Виокремлено ознаки-критерії в культурі педагогічного спілкування. Зроблено висновок, що застосування технології формування культури педагогічного спілкування повинно відбуватися з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів, що забезпечить стійку мотивацію, обумовить вироблення вмінь організувати діалог, імпровізувати.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Варе, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ". Наша школа: науково-практичні студії, № 1 (23 лютого 2023): 14–18. http://dx.doi.org/10.61339/2786-6947.2023.1.286238.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена окремим аспектам психології педагогічного професійногоспілкування. У статті розкрито сутність педагогічного спілкування; запропоновано дефініційний аналіз понять «спілкування» та «комунікація». Висвітлено основу, структуру та культуру професійно-педагогічної комунікації; розглянуто різні стилі та моделі комунікативної взаємодії та їх особливості. Наведено психодіагностичні методи, які використовуються для оцінювання ефективності професійних педагогічних комунікацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Rusyn, Halyna. "ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОДИННОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.70-74.

Full text

Abstract:

Авторка розглядає народну педагогіку як один із основних чинників створення виховної системи в сучасній українській школі та її подальшого розвитку, формування високоосвіченої, духовно багатої і морально стійкої особистості, вихованої на народних цінностях, звичаях, традиціях, рідній культурі, що є найголовнішим для молоді під час її етноідентифікації та входження в український соціум. Автором окреслено, що саме сім’я виступаєсферою формування ідеалів, світогляду, інтересів, первинних ціннісних орієнтацій та розвиває соціальні спрямування дитини. Завдання сучасної освіти – підготовка педагогічної культури батьків, забезпечення їх знаннями, володінням ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки дитини. Найпершим засобом регулювання взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї. Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає утверджувати доброзичливі, правдиві і щирі стосунки з дітьми, розвивати і збагачувати сімейні традиції і звичаї, виховувати дітейна позитивних прикладах родини. Водночас сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них – потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті. Саме підвищення педагогічного рівня батьків дасть змогу перетворити сімейне виховання на цілеспрямований, успішний процес, що повноцінно розв’яже завдання розвитку і виховання дитини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Kaminska, Malgozhata. "THE PROBLEM OF TEACHERS’ SOCIAL CAPITAL: ANALYSIS OF VIEWS AND APPROACHES IN THE WORKS OF FOREIGN SCIENTISTS." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ 54 (2023): 175–83. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi54.487.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати вивчення поглядів та підходів зарубіжних вчених щодо проблеми соціального капіталу вчителів у професійному середовищі. Аналіз наукових розвідок дозволив прийти до висновку, що поняття «соціального капіталу вчителів» трактується різними контекстами, які вибудовуються на основі таких дефініцій: феномен «автономізації особистості» та «соціальний капітал».У статті проаналізовані різні підходи до розуміння понять «соціальний капітал» тавизначені його складові та особливості мережевого аспекту, «культура недовіри», феномену «автономізації особистості», «норм поведінки», «соціальні мережі», «норми взаємності тадовіри», «культура довіри», «синергія» та ін. Узагальнено, що більшість сучасних концепцій підкреслюють важливість соціального капіталу в житті та діяльності педагогів, його надзвичайні якості, природність тапервинність. Відсутність або значне зменшення цього потенціалу зазвичай має негативний вплив на індивідуальне та групове функціонування вчителя. Коли нас починає оточувати атмосфера недовіри і відчуження, соціально і культурно виключної діяльності, ми починаємо звертатися до відновлення цього потенціалу. Узагальнено, що соціальний капітал є або має бути важливим видом потенціалу, доступним для будь-якого педагогічного колективу. Вивчення сучасних наукових публікацій, які присвячені різним аспектам проблеми соціального капіталу дозволило прийти до висновку, що потенціал взаємодії, породжений рівнями довіри танадійності, багатством стосунків та взаємної комунікації –це його виміри.На основі вивчення різних поглядів та підходів зарубіжних вчених щодо проблеми соціального потенціалу вчителів у професійному середовищі нами дано власне визначення «соціального потенціалу», який ми розуміємо як нематеріальні ресурси: вподобання, довіра, норми спілкування та особисті зв’язків між вчителями, які уможливлюють співпрацю таобмін знаннями між ними.Ключові слова: соціальний капітал, концепції, вчитель, особистість, потенціал, довіра, норми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Мірошниченко, Оксана. "Формування професійної мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи". ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР, № 2 (1) (11 грудня 2022): 45–54. http://dx.doi.org/10.31392/onp.2786-6890.2(1).2022.04.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються питання формування професійної мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи, як важливої складової професійної підготовки фахівців у системі освіти України. Проаналізовано зміст основних понять «компетенція», «компетентність», «професійна компетентність», «комунікативна компетентність». Висвітлено різні підходи до визначення сутнісної характеристики професійна компетентності, її компонентний склад. Визначено, що процес формування професійної мовленнєвої компетентності майбутніх вчителів англійської мови необхідно здійснювати на основі інтеграції загально-професійних і спеціальних дисциплін, з використанням інтерактивних технологій. Відповідно до вимог концепції НУШ та стандартних програм описано два цикли початкової освіти, відзначивши, що початкова освіта зазнала реформації найперша. Презентовано основні складові компетентності майбутнього викладача, які повинні формуватися у студентів закладів вищої освіти. Встановлено, що процес розвитку професійної компетентності, залежить від навколишнього середовища, тому саме середовище має стимулювати професійний саморозвиток. Виділено етапи формування професійної компетентності. Описано важливість професійно-педагогічного спілкування, яке є основною формою педагогічного процесу і займає вагоме місце у формуванні професійної компетентності майбутнього вчителя англійської мови. Дано визначення поняттю «культура мови» вчителя початкової школи та схарактеризовано його ознаки.Вказано на те, що основними складовими компетентності майбутнього викладача, котрі формуються у студентів закладів вищої освіти є наступні: знання, здібності, навички, індивідуально-психологічні особливості людини, акмеологічні варіанти. Зазначено, що в освітньому процесі провідною має бути пізнавальна діяльність студентів. Обґрунтовано можливість поєднання ставлення до розвитку особистості студента та формування практико-орієнтованої компетентності. Виділено, що професійна компетентність вчителя іноземної мови складається зі спеціальної компетентності (особистісні та непредметні знання, тобто знання загальноосвітніх і фундаментальних дисциплін), технологічних (методичних), управлінських (організаційних, ділових) та комунікаційних умінь. Характерною ознакою комунікативної компетентності науковці й педагоги-практики вважають органічне поєднання технологій навчання та лідерство, як засобів її реалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Бабчук, О. Г. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З РІЗНИМ РІВНЕМ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 5–9. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.1.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей майбутніх фахівців з різним рівнем комунікативної толерантності. У нашому дослідженні комунікативна толерантність розглядається як важлива частина навчального процесу для підготовки майбутніх фахівців. Комунікативна толерантність як одна з найважливіших і дуже інформативних рис людини є «збірною», оскільки в ній відбиваються фактори долі і виховання, досвід спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, настанови, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, емоційний стереотип поведінки. Вибірку дослідження становили 54 особи – студенти факультету дошкільної педагогіки та психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Психодіагностичний комплекс становили традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики: «Методика діагностики загальної комунікативної толерантності» (В.В. Бойко), «Фрайбурзький особистісний опитувальник» (FPI) (В. Фаренберг, Х. Зарг і Р. Гампел). Проведений кореляційний аналіз показав наявність значущих зв’язків між показниками комунікативної толерантності та показниками факторів особистості, що показує взаємопов’язаність таких феноменів і підтверджує, що кожний з них має свої специфічні характеристики і відповідно реалізує свої функції. За допомогою методу «асів» були виділені досліджувані з певними проявами комунікативної толерантності, а саме: групи осіб з високим та низьким загальним рівнем комунікативної толерантності. У результаті якісного аналізу було надано психологічну характеристику майбутнім фахівцям, які різняться за рівнем комунікативної толерантності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Антонюк, Валентина Гeнiївна. "АСПЕКТИ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ ВОКАЛІСТІВ". Слобожанські мистецькі студії, № 3 (5 січня 2024): 5–9. http://dx.doi.org/10.32782/art/2023.3.1.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття етнокультурного діалогу вокалістів, що є актуальними як в осяганні постреальних явищ освоєння ними репертуару мовами оригіналу, так і в міжособистісному професійному спілкуванні з іноземними колегами й учнями. Національна вокальна культура професійних форм спеціалізується розвиненим у рамках ситуаційних ролей психологічним механізмом інтеракції (лат. іntеr + асtіvus – діючий) – соціальної взаємодії комунікантів. Завданням статті є дослідження явищ мистецької психічної енергії, мови жестів і невербальних висловлювань у сфері вокальної творчості (виконавської та педагогічної), спираючись на концептуальні положення розробленої нами теорії етнокультурної мовно-вокальної модальності й фонопсихолінгвістичної методики навчання сольного співу. Метою є створення моделей мовного та немовного спілкування вокалістів і доведення рівнозначності мовної й немовної структурної діяльності учасників цього етнокультурного діалогу на підставі особистого 25-річного досвіду навчання співаків із КНР у НМАУ імені П.І. Чайковського. Етнокультурний діалог у середовищі вокалістів вимагає від його учасників знання основ чужої музичної та лінгвокультурної традиції, відомої доти переважно з літературних джерел і все ще малодоступної, адже справжнє міжкультурне спілкування аж ніяк не може бути однобічним (у цьому випадку зосередженим лише на вивченні китайськими студентами традицій європейської та української музичної культури). Перспектива такого діалогу у вокальному мистецтві – це синтез різних національних художніх культур у новому досвіді, якому віднедавна сприяє діяльність Українсько-Китайського центру розвитку культури й освіти. Історія китайського вокального виконавства в українській музичній культурі представлена ще не була, і кожна спроба її опису має особливу практичну й наукову цінність. Стрімка глобалізація світових художніх процесів змушує враховувати універсальні й специфічні (професійні) характеристики представників різних народів у вирішенні найрізноманітніших проблем міжкультурного діалогу. Для викладачів, які навчають співу іноземців, це потреба знати заздалегідь саме ті професійні ситуації, у яких велика вірогідність міжкультурного непорозуміння, а також непересічна важливість визначення й точного позначення тих глибинних мистецьких цінностей, що становлять основу розуміння чужої мови й культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Барановська, І. Г., Н. Г. Мозгальова, Д. М. Барановський та О. М. Бордюк. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ІКТ У ПРОЦЕСІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Наукові записки, № 150 (26 квітня 2021): 21–37. http://dx.doi.org/10.31392/nz-npu-150.2021.02.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто можливості використання ІКТ у процесі дистанційного навчання майбутніх учителів музичного мистецтва. На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційну компетентність визначено провідним вектором якості освіти майбутніх учителів музичного мистецтва. Встановлено, що комп’ютерна грамотність – підґрунтя професійної компетентності. Зазначено, що в умовах дистанційного навчання майбутніх учителів музичного мистецтва інформаційно-комунікаційні технології використовуються як: електронний дидактичний ресурс, мережеві технології освітнього призначення та технології створення освітнього середовища. Представлено аналіз змісту безкоштовних освітніх платформ та сервісів, (Рrometheus, Ed Era, WiseCow), на вміст необхідного освітнього концепту для вивчення музичних дисциплін. Встановлено, що на початку пандемії Covid-19 учасники освітнього процесу, маючи низький рівень комп’ютерної грамотності, намагалися знайти оптимальний спосіб, який дозволив здобувачам продовжити навчання в дистанційному режимі. З’ясовано, що дистанційне навчання майбутніх вчителів музичного мистецтва було налагоджено за допомогою освітніх сервісів Google class, Google forms, Viber, Zoom, Google Meat; платформ Zoom, Google Meat; соціальних мереж Facebook, Іnstagram, месенджерів Viber, Telegram та електронної пошти. Велике значення мала розробка викладачами кафедр електронних підручників та авторських дистанційних курсів “Історія мистецтв”, “Гра на музичних інструментах”, “Народознавство та фольклор України”, “Історія української музики”, “Історія української культури”, “Теорія музичної інтерпретації”, “Світова музична культура”, “Музична педагогіка та методика викладання фахових дисциплін”. Підкреслено, що дистанційне викладання музичних дисциплін має складності, пов’язані не тільки з особливостями Інтернет зв’язку, а й з необхідністю заміни живого художньо-творчого педагогічного спілкування на дистанційну взаємодію. Презентовано спеціальний курс “ІКТ за спеціальним спрямування”. Наведено приклади використання спеціальних програмних засобів для запису, перегляду та прослуховування нотного тексту, аранжування музичних творів, створення та поширення відео продуктів, тощо. Схарактеризовано спеціальні програми, навички роботи з якими дозволять майбутнім учителям музичного мистецтва по-новому використати текстову, звукову, графічну, відео інформацію, створити новий освітній мультимедійний контент.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

КРИЩУК, Богдан, Ганна БИГАР, Надія БРИЖАК та Олександр ПОЛІЩУК. "ВПЛИВ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА НА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Physical Culture and Sport: Scientific Perspective, № 2 (29 червня 2023): 180–86. http://dx.doi.org/10.31891/pcs.2023.2.25.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання про вплив і взаємозв'язок між педагогічною культурою викладача і формуванням здоров’язбережувальної компетентності майбутніх фахівців. Розглянуто питання про важливість цієї проблеми, яка полягає у такому: від якості підготовки фахівців залежить успішна робота підприємств, освітнього закладу, значення має також стан фізичного здоров’я фахівців. Під педагогічною культурою розуміють складову загальнолюдської культури, що поєднує історико-культурний педагогічний досвід та регулює сферу педагогічної взаємодії. Педагогічна культура є сферою практичної діяльності, яка включає накопичений досвід діяльності педагога, яка спрямована на удосконалення освітніх процесів, що також передбачають розвиток взаємин та наслідування культурних цінностей Доведено, що зв’язок між викладачем і студентом найкраще здійснюється в певному середовищі, яке створює викладач, зокрема в здоров’язбережувальному середовищі. Здоров’язбережувальне середовище визначено як складову освітнього середовища., яке набуває свого розвитку шляхом реалізації здоров’язбережувальних освітніх технологій. У такому середовищі формується здоров’язбережувальна компетентність фахівця. Під здоров’язбережувальною компетентністю розуміють інтегральну якість особистості, яка проявляється у її загальній здатності до здоров’язбережувальної діяльності і ґрунтується на інтеграції знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій особистості до збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я. Визначено, що забезпечити формування здоров’язбережувальної компетентності майбутніх фахівців може викладач, оскільки до складу структури його педагогічної культури входять такі компоненти: педагогічні знання; педагогічні почуття та мотиви; педагогічні переконання; організаторсько-педагогічні здібності; культура спілкування; педагогічний такт; фізична культура; культура здоров’я. Процес проводиться в здоров’язбережувальному середовищі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Чогут, Лілія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ". Professional Pedagogics 2, № 23 (2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.81-86.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

ПОТАПЧУК, Тетяна, Володимир ОНИЩУК та Валентина МІРОШНІЧЕНКО. "КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ОРКЕСТРОВОГО КОЛЕКТИВУ: ЗМІСТ І СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 31, № 4 (2023): 140–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v31i4.1319.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що культура спілкування є складовою культури людини в цілому. Вона, як і будь-яка інша, містить у собі певну суму знань. Подано, що культурі спілкування майбутнього керівника оркестрового колективу притаманна нормативність, яка визначається станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для досягнення високого рівня професійно-педагогічної комунікативної культури майбутньому керівнику оркестрового колективу необхідно знати індивідуально-психологічні особливості своїх вихованців, адекватно реагувати на їх поведінку і психологічний стан, добирати для кожної людини у відповідній ситуації такий спосіб спілкування, який не вступав би у протиріччя із загальнолюдськими цінностями, мораллю суспільства, гуманністю, і в той же час мав би відповідати індивідуальним особливостям конкретної особистості. З’ясовано, що комунікативна культура майбутнього керівника оркестрового колективу є однією з визначальних властивостей сучасної людини, оскільки займає провідне місце в загальнокультурному і професійному становленні особистості. Авторами встановлено, що комунікативна культура майбутніх керівників оркестрового колективу є складовою їхньої професійної компетентності та забезпечується впорядкованістю знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві та вміння органічно, природно і невимушено реалізувати їх у професійній діяльності. Водночас вона є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і умінь, за допомогою яких фахівець запобігає виникненню психологічних ускладнень, долає можливі труднощі, бар’єри та прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

АСМАКОВСЬКА, Г. Г., та Н. М. ШАРМАНОВА. "АКАДЕМІЧНА КУЛЬТУРА У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ТРАДИЦІЇ І ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 1 (7 червня 2024): 3–10. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2024.1.1.

Full text

Abstract:

У статті розкрито особливості процесу модифікації, осучаснення національної освіти, крізь призму якого актуалізується проблема академічної культури студентів ЗВО у процесі фахової підготовки. Останню визначено, як суттєвий компонент професійної компетентності майбутніх спеціалістів педагогічної та інших соціогуманітарних царин, що має на меті сприяти подоланню культурної прірви між учасниками освітньої взаємодії в межах закладу освіти на вітчизняному рівні, а також посприяти надолуженню цих академічних культурних орієнтацій у загальноєвропейській та світовій парадигмі. Розглянуто поняття академічної культури, що передбачає культуру навчання в закладі вищої освіти, розвиток цінностей, традицій, нормативно-правової бази у здійсненні науково-дослідних проєктів, урахування вимог щодо культури наукового тексту, і в цілому культивування духовності й моралі, національно орієнтованих векторів наукового пізнання. Передбачено, шо в загальній концепції реалізації академічної культури на українському науково-освітньому ґрунті варто окреслити й культуру спілкування в межах академічної спільноти, а відтак робити акценти на суспільну, соціальну, моральну відповідальності за результати академічної взаємодії, враховуючи всі аспекти цього багатовимірного поняття. Здійснено аналіз ключових елементів, що забезпечують академічну культуру в педагогічному закладі вищої освіти на засадах академічної свободи, правил толерантності, закладених у суспільстві, з проєкцією на педагогічний оптимізм, що формується в культурно-освітньому просторі сучасного університету. Ураховано, що професійне становлення особистості не може відбутися без врахування стрімких глобалізаційних процесів у розвитку світових стандартів професійної підготовки, що стають дедалі складнішими, конкурентнішими, досконалішими. Академічна культура як система цінностей і норм у межах комунікації в певній академічній спільноті покликана реагувати на нові умови розвитку суспільства, світові практики, що, відповідно, здійснюють суттєвий вплив на людину, характер її роботи і вимоги до фахової підготовки. Зокрема, актуалізовано шляхи реалізації запиту на впровадження в освітній процес моделей штучного інтелекту й індивідуалізації, взаємодію користувача з моделлю (ChatGPT, GitHub Copilot, GPTZero, платформа Lex.page й подібні генеративні інструменти) та їхні впливи на процес виконання тих чи тих навчальних, професійно орієнтованих завдань, на загальне професійне становлення особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Шакура, Ю. О. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-19.

Full text

Abstract:

У статті розкривається сутність поняття «мовна культура студента» як підсистема педагогічної культури сучасного вчителя, як важлива складова частина його професійної компетентності. Автор доводить думку про те, що мовна культура майбутніх учителів великою мірою залежить від рівня сформованості у них мотивації до вивчення рідної мови, усвідомлення ними потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні, актуального рівня сформованості культури їхнього мовлення. Основна увага автора зосереджена на обґрунтуванні психолого-педагогічних умов формування мовної культури майбутнього фахівця через створення позитивної мотивації до вивчення рідної мови у навчальному закладі, усвідомленої потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні; збагаченні системи професійно-значущих знань, умінь і навичок у процесі фахової підготовки, зокрема оволодінні культурою професійного мовлення на основі фахової лексики, української фразеології, професійно- орієнтованих текстів та опрацювання професійно-комунікативних ситуацій та впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів. Також у роботі наголошується на необхідності впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів через залученням студентів до індивідуальної чи колективної роботи під час інноваційних занять. Авторка також зосереджує увагу на аналізі основних шляхів реалізації психолого-педагогічних умов через організацію освітнього процесу в педагогічному коледжі та виділенні найефективніших з них. Ключовою позицією змісту дослідження є висновок про те, що від творчості, професійної майстерності, високої ерудиції залежать успіхи у вирішенні завдань становлення майбутніх фахівців, які володіють культурою професійного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

ПАВЛЮК, Наталія. "СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2023): 49–56. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2023.3.8.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто сутність та структуру спілкування майбутнього вчителя музичного мистецтва, окреслено поняття «спілкування педагога», як специфічної форми ділового міжособистісного спілкування, що має свої характерні особливості, і в той же час підпорядковується загальним психологічним закономірностям, властивим спілкуванню як формі взаємодії особистостей; включає комунікативний, інтерактивний і перцептивний компоненти. Зазначено, що мета спілкування між учителем музичного мистецтва та учнем полягає як у передачі суспільного та професійного досвіду (знань, умінь, навичок), так і в обміні ними особистісними смислами, пов’язаними з об’єктами, що вивчаються, і життям в цілому. Саме спілкування сприяє виникненню та становленню, формуванню та розвитку нових властивостей та якостей індивідуальності як учнів, так і вчителів. Тільки в процесі спілкування може успішно здійснюватися формування загальної та професійної культури майбутніх учителів, системи їх життєвих цілей та цінностей, моральних норм та принципів. Акцент зроблено на тому, що зміст спілкування здобувачів спеціальності «014 Середня освіта (Музичне мистецтво)» – це передусім, обмін інформацією, цілеспрямована організація викладачем ВНЗ взаєморозуміння та взаємовідносин зі студентами з допомогою різних комунікативних засобів, що стануть ключовими в подальшій роботі майбутніх учителів музичного мистецтва. Тому основними функціями взаємодії суб'єктів педагогічного процесу при оптимальному спілкуванні вчителя музичного мистецтва з учнями є: конструктивна, організаційна, комунікативно-стимулювальна, інформаційно- навчальна, емоційно-коригувальна, контрольно-оцінювальна. І залежно від цілей, завдань та характеру спільної діяльності вчителя та учнів, їх організації та системи взаємовідносин, що склалася, розрізняють кілька видів спілкування. Зокрема можна виділити: соціально-орієнтоване, групове предметно-орієнтоване, особистіно-орієнтоване, психологічні взаємини. Важливим акцентом можна вважати те, що соціальна і професійна позиція вчителя музичного мистецтва відображається і на його стилі спілкування, під яким розуміються індивідуально-типологічні особливості взаємодії з учнями. Виділяють п’ять різних стилів спілкування вчителів музичного мистецтва: стиль спілкування вчителя та учнів на основі захоплення спільною творчою діяльністю; стиль спілкування з урахуванням дружньої прихильності; стиль спілкування на основі чітко та неухильно встановленої дистанції; стиль спілкування, заснований на залякуванні учнів; стиль спілкування з урахуванням загравання зі школярами. З позицій найхарактерніших проявів у класифікації стилів педагогічного спілкування виділяються такі його різновиди, як автократичний, авторитарний, демократичний, вільно-ліберальний, ліберальний та непослідовний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Зеленов, Євгеній. "ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МИРУ ЯК ЗАПОРУКА ПЛАНЕТАРНОЇ БЕЗПЕКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 1, № 1 (103) (2022): 91–98. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2022-103-1-91-98.

Full text

Abstract:

Проаналізовано сутність та структуру педагогічної концепції культури миру. Наголошено на її актуальності в сучасних умовах війни між Україною та Російською Федерацією. Стверджується, що культура миру являє собою комплекс заходів виховання людської гідності, культури толерантності, переконаності у пріоритеті ненасильства при розв’язанні конфліктів, пошани прав людини в національному і міжнародному вимірі, виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини і підтримки миру на планеті. Подано коротку історичну довідку про виникнення та розвиток концепції культури миру. Проаналізовано окремі компоненти культури миру. Особливу увагу приділено аналізу полікультурній освіті та вихованню толерантності. Стверджується, що полікультурна освіта включає культурологічні, етноісторичні знання, розуміння важливості культурного плюралізму, уміння виділяти і вносити в зміст майбутньої професійної діяльності ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, а також уміння брати участь в педагогічному процесі, організованому як діалог носіїв різних культур в часі і просторі. Толерантність – це привілей сильних і розумних людей, людей, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися вперед до істини через діалог та різноманітність поглядів і позицій. Вказано на суттєву роль релігійних учінь у вихованні культури миру. Релігійна людина в процесі спілкування бачить в іншому не об'єкт маніпулювання, а рівноцінний суб'єкт діалогу, про душу і розум якого також турбується Бог. Стверджується, що культура миру включає в себе не тільки прагнення до міжнародного миру, тобто до відсутності війни у всіх її проявах (військові локальні конфлікти, прикордонні інциденти, гібридні війни, інформаційні, торгові, культурні, спеціальні військові операції тощо), але й загальнодемократичні цінності (свобода висловлення власних думок, свобода зібрань, свобода совісті, свобода доступу до інформації, визнання плюралізму як основного принципу життя в суспільстві тощо); необхідність відстоювати свободу думки і культурне розмаїття, прагнути до діалогу та взаєморозуміння, уникати категоричності суджень й оцінок, не відкидати тих, хто мислить по-іншому, з повагою ставитись до думок інших людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Kilichenko, Oksana. "ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В РІЗНОВІКОВІЙ ГРУПІ ПОДОВЖЕНОГО ДНЯ У ШКОЛАХ ГІРСЬКОГО РЕГІОНУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 138–42. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.138-142.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості формування і розвитку культури спілкування в дітей молодшого шкільного віку в різновіковій групі подовженого дня. Проаналізовано і визначено сутність поняття «культура спілкування». Визначено, що початкова школа є початком найважливішого для соціалізації особистості вікового періоду, оскільки сприяє формуванню групи подовженого дня як контактної групи, де діти засвоюють нові норми, цінності, стереотипи поведінки. Відзначено, що молодший шкільний вік є найбільш соціально значущим і найбільш педагогічно підступним періодом, тому що відхилення у формуванні особистості часто маскуються захисною формою поведінки (ретельністю, слухняністю). Однак молодший шкільний вік є унікальним за наявністю досвіду довільного спілкування. Він стає базою культурних норм, які перевіряються пізніше в найрізноманітніших ситуаціях спілкування. Він є сензитивним періодом формування культури спілкування. Усе це сприяє виробленню умінь розумно аналізувати, визнавати й оцінювати свої вчинки та дії, шукати і знаходити засоби досягнення поставленої мети, уміти переборювати перешкоди і труднощі.Дослідження процесу формування культури спілкування було організоване в різновіковій групі подовженого дня в початковій школі гірського середовища. Визначено основні напрями формування культури спілкування в групі подовженого дня: розвиток культури вербального і невербального спілкування, боротьба із лихослів’ям, розвиток уміння уважного слухання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Яні, Л. O. "Робота психологічної служби з батьками на сучасному етапі". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 5 (26 червня 2022): 196–201. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v5i.7400.

Full text

Abstract:

Соціально- відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури. Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім'ї. Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами).[1] Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. Навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.[1] Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти: 1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею; 2) педагогічна і психологічна компетентність - здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Кодлюк, Любов Ігорівна. "ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ В УСНОМУ СПІЛКУВАННІ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЯК МЕТОДИЧНИЙ ФЕНОМЕН: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ". Collection of Research Papers Pedagogical sciences, № 109 (17 квітня 2025): 26–37. https://doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2025-109-4.

Full text

Abstract:

Мета статті − розкрити теоретичні й методичні основи формування лінгвосоціокультурної компетентності в усному спілкуванні німецькою мовою старшокласників. Методами дослідження слугували: метод аналізу психолого-педагогічної й методичної літератури та відповідних нормативних документів; метод теоретичного аналізу й синтезу; методи порівняння й узагальнення. Результати. З’ясовано сутність іншомовної комунікативної компетентності та її субкомпетентностей – мовної, мовленнєвої, лінгвосоціокультурної й навчально-стратегічної; окреслено місце лінгвосоціокультурної компетентності в цій структурі. Визначено зміст лінгвосоціокультурної компетентності в усному спілкуванні німецькою мовою старшокласників та охарактеризовано її складники − соціолінгвістичний, соціокультурний і соціальний. З’ясовано, що перша охоплює знання мовних і мовленнєвих засобів із національно-культурною специфікою різних рівнів: безеквівалентної та фонової лексики; сталих виразів, ідіом і кліше; лінгвістичних маркерів соціальних стосунків і ситуацій; фразеологізмів, афоризмів, прислів’їв і приказок – і відповідні навички й уміння; друга – культурологічні, країнознавчі, соціокультурні й міжкультурні знання та відповідні навички й уміння; третя – знання культурно-специфічних правил і норм спілкування, стандартизованих моделей комунікативної поведінки, паравербальних і невербальних засобів спілкування та відповідні навички й уміння. Зміст зазначених компетентностей проілюстровано прикладами з німецької мови та культури. Конкретизовано вимоги до рівня володіння лінгвосоціокультурною компетентністю в усному спілкуванні німецькою мовою старшокласників. Висновки. Оволодіння лінгвосоціокультурною компетентністю в усному спілкуванні німецькою мовою старшокласників – одна з провідних цілей навчання іноземних мов і культур. Формування зазначеної компетентності має відбуватися з урахуванням її структурних складників – соціолінгвістичного, соціокультурного, соціального, які представлені в статті відповідними «надбаннями» учнів старшої школи: знаннями, навичками й уміннями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Мельничук, Л. Б. "Модель формування культури педагогічного спілкування майбутніх викладачів". Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ, Вип. 1 (17) (2017): 93–98.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Культура педагогічного спілкування'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles