Journal articles: 'Культура педагогічного спілкування'

1

Галдецька, Ірина. "РОЗВИТОК НАВИЧОК ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СИСТЕМИ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 57–66. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.57-66.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються особливості педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС України), яке сприяє адаптації молодого викладача до педагогічної діяльності, розглядаються можливості формування навичок педагогічного спілкування шляхом відповідного тренінгу, що включає в себе вправи, спрямовані на практичне оволодіння процедурою і технологією педагогічної комунікації на основі відпрацьовування в заданих педагогічних ситуаціях. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування викладача зі студентами на занятті і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, завдяки якому створюється сприятлива атмосфера для позитивних змін особистості викладача, розвитку особистості студента, оволодіння ним знаннями й уміннями, необхідними для становлення майбутнього фахівця. Звертається увага на необхідність розвитку культури спілкування та мовної культури викладача ЗВО, використання ефективних засобів формування комунікабельності. Для викладача ЗВО мовна культура є невід’ємним елементом його педагогічного спілкування, а мова – робочим інструментом викладача, засобом повідомлення навчальної інформації, засобом емоційного впливу, засобом навчання і виховання в цілому та формування мовної культури студентів. Зазначається, що педагогічний вплив викладачів на курсантів чи студентів через педагогічне спілкування повинен бути систематичним і безперервним. В статті наголошується на важливості вироблення власного індивідуального стилю спілкування викладача з курсантами і слухачами, формування якого пов’язано з розвитком творчої індивідуальності викладача. Автор також розглядає психологічні особливості і методи формування ораторської майстерності, яка є важливою складовою педагогічного спілкування, розкрито найбільш розповсюджені прийоми ораторського мистецтва, яким може користуватись викладач ЗВО системи МВС України. Ключові слова: педагогічне спілкування, мовна культура, ораторська майстерність, вищий навчальний заклад системи МВС, індивідуальний стиль спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Комарова, І. "Культура педагогічного спілкування вчителя." Шлях освіти, no. 1 (2001): 31–34.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Комарова, І. "Культура педагогічного спілкування вчителя." Шлях освіти, no. 1 (2001): 31–34.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Стельмах, Н. "Культура педагогічного спілкування - основа деонтологічної культури педагога." Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки, no. 3 (54), вересень (2016): 168–72.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Стельмах, Н. "Культура педагогічного спілкування - основа деонтологічної культури педагога." Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Педагогічні науки, no. 3 (54), вересень (2016): 168–72.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Біличенко, Ганна, and Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу. На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення». Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою. Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів. Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності». У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції. Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Терешенко Н. В. and Медвідь Т. А. "ПЛАСТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК КОМПОНЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ХОРЕОГРАФА." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 138–47. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.316.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються педагогічна майстерність як аспект підготовки педагогів-хореографів. Авторами зазначено, що педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.Одним з важливих чинників педагогічної майстерності є реальна дійсність, життєві спостереження.Важливу роль відіграє здатність учителя, особливо вчителя-хореографа, проявляти свій внутрішній світ, зробити його чуттєвим і привабливим. Для передачі своїх почуттів учитель використовує жести, міміку, виразну позу, тобто індивідуальну пластику.Серед розмаїття професійно-культурного потенціалу майбутнього вчителя хореографії особливе місце належить пластичній культурі, яку ми відносимо до показників педагогічної майстерності.Пластична культура – поняття, що включає в себе знання про якості організму, навички й уміння, на основі яких при виникненні правильного самопочуття може виникнути органіка фізичних дій. Це поняття втілюється в гармонійності та виразності рухів і, що головне, у майстерному володінні тілом.Важливою характеристикою пластичності вчителя є її мелодійність. Почуття пластичності складається з навичок, які формуються в процесі «переживання» руху. Це означає, що рухи й жести повинні гармоніювати з його зовнішністю, мовою, відповідати темі й стилю спілкування, а не дратувати чи викликати кепкування. Перше, що привертає увагу учнів у пластиці вчителя, – це постава, а потім невербальні засоби спілкування – міміка, пантоміміка. Постава – це звичне положення тіла, коли людина стоїть, ходить, сидить. Складовою постави є поза. Поза – є важливою частиною загального враження про вчителя не тільки з точки зору емпатії, але й з точки зору його особистого стануУ процесі педагогічного спілкування пластична культура виконує такі функції: мотивуюча, мобілізуюча, атрактивна (притягальна) та інтерактивна. Комплексно всі ці функції повинні допомагати викладачеві впливати на соціально-психологічний механізм сприйняття його як особистості. Досліджуючи пластичну культуру вчителя хореографії, авторки визначили її головні структурні елементи: технічна майстерність, особистісні якості, художнє виконання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Онищенко, Ірина Володимирівна. "Культура педагогічного спілкування в контексті компетентнісної парадигми професійно-комунікативної підготовки вчителів початкових класів." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, no. 2 (November 30, 2011): 241–48. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i2.758.

Full text

Abstract:

У статті описано технологію формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів початкових класів; визначено умови, шляхи, особливості формування професійної комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Vitіuk, Valentyna. "Культура мовлення як основа правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.229-236.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує на важливості мовно-мовленнєвої підготовки студентів педагогічних вишів на сучасному етапі модернізації вищої освіти в Україні у контексті концептуальних аспектів Нової української школи. У статті проаналізовано типові помилки у мовленні майбутніх учителів початкової школи. Описано суржик, молодіжний сленг, жаргонну лексику в мовленні студентів, висвітлено культуру спілкування в сучасних соціальних мережах. Презентовано сучасний стан інтернетного спілкування, названо поширені пунктуаційні анормативи, запропоновано соціальні мережі для вивчення української літературної мови. Проілюстровано використання ненормативної лексики на текстах художньої літератури сучасних українських письменників. Окреслено основні шляхи вдосконалення культури усного та писемного мовлення сучасної молоді. Автор статті наголошує, що студенти педагогічного факультету повинні досконало знати норми сучасної української літературної мови, уміти користуватися академічними лінгвістичними словниками української мови, стежити за правильністю усного та писемного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Antoniuk, Nadiia, and Volodymyr Antoniuk. "CULTURE OF SPEECH OF THE FUTURE TEACHER AS A COMPONENT OF PEDAGOGICAL COMMUNICATION." Pedagogìčnij časopis Volinì 2(9), no. 2018 (2018): 9–15. http://dx.doi.org/10.29038/2415-8143-2018-02-9-15.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Slobodianyk, Natalia. "СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, no. 4 (April 19, 2018): 206–16. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp206-216.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин. Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Kravets, Nadiіa. "Аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен." Освітній простір України, no. 15 (March 2, 2020): 182–87. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.182-187.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано аксіологічну культуру майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен. Встановлено, що необхідність формування професійної культури студентів ЗВО зумовлена зростаючими вимогами до рівня загальнокультурної, спеціальної і педагогічної підготовки випускників, потребами в постійній професійній самоосвіті й самовихованні, підготовкою майбутніх фахівців до професійного компетентного входження до ринку праці, що потребує готовності й уміння майбутніх вихователів утілювати в життя гуманістичні ідеї, становлення системи сучасних і соціально значущих цінностей у структурі особистості, здатності створювати й передавати цінності. Відповідно одними з найважливіших й актуальних завдань ЗВО є виявлення й оцінка ціннісних пріоритетів сучасного вихователя, розвиток його аксіосфери, аксіологізація професійно-педагогічної діяльності, розробка інваріант-ного ядра ціннісноорієнтаційних якостей особистості майбутнього вихователя, дослідження специфіки ціннісних орієнтацій у процесі його професійної підготовки.З’ясовано, що цінності професійної діяльності (загальнолюдські, національні, сімейні, громадянські, особистісні, екологічні, пізнавальні, діяльності та спілкування) тісно пов’язані з культурними цінностями, їх гармонійне поєднання складає фундамент аксіологічної культури майбутнього фахівця. Відповідно поняття “аксіологічна культура” ґрунтується на розумінні культури як системи цінностей, котра, в свою чергу, є інтеґративною основою для формування світоглядної, морально-духовної, етичної, естетичної, правової та інших культур особистості, оскільки цінності є універсальною категорією, що органічно входить в усі сфери людської життєдіяльності.Зроблено висновок, що аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти відображає рівень його педагогічної майстерності, професійної компе-тентності, педагогічної культури, здатності до самовиховання та самовдосконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

ЄРМАК, Юлія, Оксана БУНЧУК, and Маргарита НАВЕТАНЮК. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ З УЧНЯМИ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ, ЩО СХИЛЬНІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 24–28. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.4.

Full text

Abstract:

У статті порушено проблему дослідження особливостей соціально-педагогічної діяльності з учнями основної школи, що схильні до девіантної поведінки, крізь призму психолого-педагогічних досліджень. У дослідженні проаналізовано, що девіантна поведінка учнів основної школи – це різновид поведінки, в якій наявні відхилення від загальноприйнятих морально-етичних норм. Зосереджено увагу, що соціально-педагогічна діяльність з учнями основної школи, що схильні до поведінки з відхиленнями, передбачає профілактичні програми, які мають різноманітні форми та методи діяльності: консультації, що проводяться на основі діагностичних матеріалів як окремих підлітків, так і класу загалом; проведення занять з учнями основної школи та їхніми батьками, де обговорюються питання морально-етичного розвитку дітей, проблем сімейного виховання, їх причини та шляхи запобігання; семінари для підлітків, батьків, педагогічного колективу; спільне проведення батьківських зборів; колективний аналіз інформації, отриманої фахівцями та класним керівником; проведення спільних заходів для учнів основної школи тощо. У дослідженні ми зосереджуємо увагу на тому, що потужними профілактичними засобами проти бродяжництва, пияцтва і наркоманії є фізична культура і спорт, гуртки технічної творчості, позашкільна діяльність. Як показує досвід, серед підходів до організації профілактичної діяльності є підхід з цільовою установкою на затвердження альтернативної життєдіяльності: підвищення цінностей професійної діяльності та ділової кар'єри; планомірне утвердження позашкільної роботи з учнями; формування привабливого іміджу здорового способу життя та розвиток навичок спілкування і перцептивного досвіду; створення привабливих для підростаючого покоління форм дозвіллєвої діяльності; формування позитивної самооцінки, цілеспрямованості, самоповаги через створення середовища спільної діяльності учнів основної та старшої школи, педагогів, адміністрації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Лисевич, О. В. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ У ДІАЛОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ НА ЗАНЯТТЯХ ВИЩОЇ ШКОЛИ." Educational Dimension 30 (May 19, 2022): 178–81. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4830.

Full text

Abstract:

Акцентовано особливу увагу на необхідності використання педагогічних технологій як ефективного засобу формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів. Розкрито поняття «педагогічна технологія», що має неоднозначне тлумачення у науковій літературі. Охарактеризовано структуру технології формування культури педагогічного спілкування. Виокремлено ознаки-критерії в культурі педагогічного спілкування. Зроблено висновок, що застосування технології формування культури педагогічного спілкування повинно відбуватися з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів, що забезпечить стійку мотивацію, обумовить вироблення вмінь організувати діалог, імпровізувати.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Шакура, Ю. О. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-19.

Full text

Abstract:

У статті розкривається сутність поняття «мовна культура студента» як підсистема педагогічної культури сучасного вчителя, як важлива складова частина його професійної компетентності. Автор доводить думку про те, що мовна культура майбутніх учителів великою мірою залежить від рівня сформованості у них мотивації до вивчення рідної мови, усвідомлення ними потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні, актуального рівня сформованості культури їхнього мовлення. Основна увага автора зосереджена на обґрунтуванні психолого-педагогічних умов формування мовної культури майбутнього фахівця через створення позитивної мотивації до вивчення рідної мови у навчальному закладі, усвідомленої потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні; збагаченні системи професійно-значущих знань, умінь і навичок у процесі фахової підготовки, зокрема оволодінні культурою професійного мовлення на основі фахової лексики, української фразеології, професійно- орієнтованих текстів та опрацювання професійно-комунікативних ситуацій та впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів. Також у роботі наголошується на необхідності впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів через залученням студентів до індивідуальної чи колективної роботи під час інноваційних занять. Авторка також зосереджує увагу на аналізі основних шляхів реалізації психолого-педагогічних умов через організацію освітнього процесу в педагогічному коледжі та виділенні найефективніших з них. Ключовою позицією змісту дослідження є висновок про те, що від творчості, професійної майстерності, високої ерудиції залежать успіхи у вирішенні завдань становлення майбутніх фахівців, які володіють культурою професійного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Rusyn, Halyna. "ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОДИННОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.70-74.

Full text

Abstract:

Авторка розглядає народну педагогіку як один із основних чинників створення виховної системи в сучасній українській школі та її подальшого розвитку, формування високоосвіченої, духовно багатої і морально стійкої особистості, вихованої на народних цінностях, звичаях, традиціях, рідній культурі, що є найголовнішим для молоді під час її етноідентифікації та входження в український соціум. Автором окреслено, що саме сім’я виступаєсферою формування ідеалів, світогляду, інтересів, первинних ціннісних орієнтацій та розвиває соціальні спрямування дитини. Завдання сучасної освіти – підготовка педагогічної культури батьків, забезпечення їх знаннями, володінням ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки дитини. Найпершим засобом регулювання взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї. Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає утверджувати доброзичливі, правдиві і щирі стосунки з дітьми, розвивати і збагачувати сімейні традиції і звичаї, виховувати дітейна позитивних прикладах родини. Водночас сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них – потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті. Саме підвищення педагогічного рівня батьків дасть змогу перетворити сімейне виховання на цілеспрямований, успішний процес, що повноцінно розв’яже завдання розвитку і виховання дитини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Бабчук, О. Г. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З РІЗНИМ РІВНЕМ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 5–9. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.1.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей майбутніх фахівців з різним рівнем комунікативної толерантності. У нашому дослідженні комунікативна толерантність розглядається як важлива частина навчального процесу для підготовки майбутніх фахівців. Комунікативна толерантність як одна з найважливіших і дуже інформативних рис людини є «збірною», оскільки в ній відбиваються фактори долі і виховання, досвід спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, настанови, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, емоційний стереотип поведінки. Вибірку дослідження становили 54 особи – студенти факультету дошкільної педагогіки та психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Психодіагностичний комплекс становили традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики: «Методика діагностики загальної комунікативної толерантності» (В.В. Бойко), «Фрайбурзький особистісний опитувальник» (FPI) (В. Фаренберг, Х. Зарг і Р. Гампел). Проведений кореляційний аналіз показав наявність значущих зв’язків між показниками комунікативної толерантності та показниками факторів особистості, що показує взаємопов’язаність таких феноменів і підтверджує, що кожний з них має свої специфічні характеристики і відповідно реалізує свої функції. За допомогою методу «асів» були виділені досліджувані з певними проявами комунікативної толерантності, а саме: групи осіб з високим та низьким загальним рівнем комунікативної толерантності. У результаті якісного аналізу було надано психологічну характеристику майбутнім фахівцям, які різняться за рівнем комунікативної толерантності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Чогут, Лілія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.81-86.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Kilichenko, Oksana. "ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В РІЗНОВІКОВІЙ ГРУПІ ПОДОВЖЕНОГО ДНЯ У ШКОЛАХ ГІРСЬКОГО РЕГІОНУ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 138–42. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.138-142.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості формування і розвитку культури спілкування в дітей молодшого шкільного віку в різновіковій групі подовженого дня. Проаналізовано і визначено сутність поняття «культура спілкування». Визначено, що початкова школа є початком найважливішого для соціалізації особистості вікового періоду, оскільки сприяє формуванню групи подовженого дня як контактної групи, де діти засвоюють нові норми, цінності, стереотипи поведінки. Відзначено, що молодший шкільний вік є найбільш соціально значущим і найбільш педагогічно підступним періодом, тому що відхилення у формуванні особистості часто маскуються захисною формою поведінки (ретельністю, слухняністю). Однак молодший шкільний вік є унікальним за наявністю досвіду довільного спілкування. Він стає базою культурних норм, які перевіряються пізніше в найрізноманітніших ситуаціях спілкування. Він є сензитивним періодом формування культури спілкування. Усе це сприяє виробленню умінь розумно аналізувати, визнавати й оцінювати свої вчинки та дії, шукати і знаходити засоби досягнення поставленої мети, уміти переборювати перешкоди і труднощі.Дослідження процесу формування культури спілкування було організоване в різновіковій групі подовженого дня в початковій школі гірського середовища. Визначено основні напрями формування культури спілкування в групі подовженого дня: розвиток культури вербального і невербального спілкування, боротьба із лихослів’ям, розвиток уміння уважного слухання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Мельничук, Л. Б. "Модель формування культури педагогічного спілкування майбутніх викладачів." Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ, Вип. 1 (17) (2017): 93–98.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Бугайова, Наталія. "Взаємодія викладача і здобувачів вищої освіти: соціально-психологічний аспект." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T2 (2020): 40–60. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-40-60.

Full text

Abstract:

У статті представлено аналіз наукових досліджень щодо вивчення складових взаємодії викладача і здобувачів вищої освіти. Надано визначення поняття «взаємодія». Розглянуто особливості соціального сприйняття. Надано соціально-психологічну характеристику організації навчально-виховного процесу в вищому навчальному закладі. Визначено етапи навчальної взаємодії. Проаналізовано складові особистості викладача вищої школи. Визначено провідні сторони педагогічної майстерності викладача. Надано характеристику стилям педагогічного спілкування. Розглянуто феномен взаєморозуміння як основну складову взаємодії. Визначено чинники виникнення педагогічного конфлікту та особливості його розв’язання.Виокремлено соціально-психологічні складові ефективної взаємодії в системі викладач-здобувач вищої освіти:формування загальної та професійної культури суб’єктів взаємодії щодо забезпечення професійного рівня спілкування; розвиток комунікативних, психологічних та конфліктологічних компетентностей учасників педагогічної взаємодії; створення благоприємного освітнього середовища щодо відчуття психологічного комфорту та захищеності, зниження емоційної напруженості, реалізації спільної мети, професійного самоствердження та особистісного зростання майбутніх фахівців; формування емоційно-ціннісного та позитивного оцінного ставлення викладача і студента один до одного; правильний вибір стилю спілкування, керування академічною групою при організації спільної діяльності; формування почуття «Ми» в навчально-виховному процесі при педагогічній взаємодії; урахування в навчальній діяльності мети, інтересів та мотивів учасників професійної взаємодії; залучення здобувачів вищої освіти до різних форм роботи з викладачем, наукової співпраці; підтримка взаємовідносин не тільки в рамках аудиторних занять, а й в організації позааудиторних заходів, дозвілля студентів; формування взаємоповаги, взаємодовіри, взаєморозуміння.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Kulyk, Ivanna, and Mariia Komanovska. "Формування педагогічної культури у спілкуванні майбутніх соціальних педагогів з батьками учнів у процесі фахового навчання." Освітній простір України, no. 16 (September 16, 2019): 150–56. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.150-156.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено теоретичну підготовку майбутніх соціальних педагогів до спілкування з батьками учнів шкіл. Організація та методика проведення дослідження ґрунтувалась на положеннях про те, що зростання рівнів педагогічної культури спілкування студентів з батьками школярів можливе завдяки удосконаленню системи професійно-педагогічної підготовки майбутніх соціальних педагогів, ефективному поєднанню різноманітних форм і методів вивчення соціально-педагогічних дисциплін, реалізації індивідуально-творчого підходу до навчально-виховного процесу студентів, орієнтації на суб’єктивну позицію кожного студента.Розкрито організаційні форми і методи педагогічної практики студентів у формуванні педагогічної культури спілкування з батьками учнів шкіл.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

ІОВХІМЧУК, Наталія. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.11.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема формування культури мовлення молодших школярів на уроках української мови. Актуальність і недостатня розробленість проблеми, її значення для вдосконалення навчально-виховного процесу нової української школи та задоволення вимог сучасного суспільства зумовили вивчення теоретичних і практичних аспектів проблеми формування культури спілкування, стану цієї проблеми в шкільній практиці. Проаналізовано останні дослідження й публікації щодо навчання мови, визначено мету дослідження, окреслено низку питань, присвячених висвітленню в сучасній лінгводидактичній літературі стану дослідження проблеми вдосконалення культури мовлення молодших школярів, що дає підстави створювати відповідну систему розви- тку мовлення, удосконалювати способи й засоби навчання. У дослідженні використовувалися такі методи дослі- дження: теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, лінгвістичної і методичної і літератури; емпіричні: спостереження та аналіз уроків української мови з метою визначення недоліків і мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування. Культурі спілкування завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Щодо мовленнєвого етикету українців, то в ньому відбито такі риси, як пошана до батьків, до жінки, демократичність поглядів, емоційність висловлювань, естетизм почуттів, побожність та ін. У мовленні формуються не лише пізнавальні можливості людини, а й інтегральні складники психічного життя: самооцінка, усвідомлення власної значущості та відчуття її тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях. Уже в ранньому віці в дитині закладаються осно- ви її культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певний досвід, людина протягом життя прагне до її підвищення. Аналіз наукової літератури, запропонована система вправ та завдань спрямована на формування вмінь культури мовлення молодших школярів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Васюкова, Н., and Р. Лиман. "ЕТИКА І ТОЛЕРАНТНІСТЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЯК МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ." Вісник Національного університету оборони України 49, no. 1 (March 1, 2020): 144–49. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2018-49-1-144-149.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

КУШНІРЮК, СЕРГІЙ, ЛЮДМИЛА КРАВЧЕНКО, and ЛЮДМИЛА КОНОВАЛЬСЬКА. "СЕНСОВИЗНАЧАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 115–24. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-115-124.

Full text

Abstract:

Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Бляшевська, Алла, Наталія Дмитренко, and Майя Федорець. "ПРОЄКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ РІДНОМОВНОЇ ТА ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні 2, no. 13 (June 15, 2021): 116–26. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.337.

Full text

Abstract:

Соціальне замовлення суспільства полягає в тому, щоб фахівець Нової української школи був підготовлений до ефективного виконання своїх професійних функцій і повноцінної участі в усіх галузях життя. У статті висвітлено актуальне питання організації освітнього процесу вищої школи України, а саме формування загальних і професійних компетентностей вчителя початкової школи відповідно до вимог нормативно-правових актів: закону України «Про освіту», професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». Робота містить огляд основних положень методу проєктів з точки зору досягнення основної мети навчання мови (рідної та іноземної) майбутніх педагогів, що передбачає ефективне спілкування в усній та писемній формах мови, користування мовою як засобом міжкультурного спілкування, вміння використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Авторами обґрунтовано дидактичний потенціал інтерактивних методів навчання, зокрема методу проєктів, як складової системи формування комунікативної компетентності студентів вищих закладів педагогічної освіти у процесі вивчення української та англійської мови. Здійснено аналіз і узагальнення досвіду роботи викладачів словесних дисциплін Луцького педагогічного коледжу щодо організації освітнього процесу на прикладі міжпредметного практико-орієнтованого довготривалого проєкту «Леся Українка. Україна. Світ», яким було охоплено студентів 1-4 курсів відділення «Початкова освіта» з додатковою кваліфікацією вчитель англійської мови в початковій школі. Доведено ефективність методу проєктів у системі формування загальних і професійних компетентностей загалом, а також комунікативної компетентності зокрема студентів вищих закладів педагогічної освіти України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Учитель, Інна Борисівна. "Вправи для формування вмінь самостійного проектування педагогічної діяльності у майбутніх педагогів професійного навчання." Theory and methods of e-learning 3 (February 13, 2014): 309–13. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.354.

Full text

Abstract:

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Зелінська, Олександра. "Психолінгвістичні особливості педагогічного спілкування в сучасній українській школі." East European Journal of Psycholinguistics 5, no. 2 (December 28, 2018): 123–33. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.2.zel.

Full text

Abstract:

Педагогічне спілкування визначається як обмін доцільною інформацією, необхідне взаємопізнання і взаємоузгодження дій педагога та його учнів, що опосередковує засвоєння знань, навичок, умінь, становлення особистості й формування її компетентностей. У межах комунікативного аспекту педагогічного спілкування та з позицій психолінгвістичного аналізу характеризуються основні психолінгвальні бар’єри педагогічного спілкування, а саме: семантичні, фонетичні, стилістичні та логічні. У межах перцептивного аспекту розглядаються основні ефекти й типи стереотипізації в освітньому процесі, а в межах інтерактивного – типи та прояви педагогічних конфліктів. Також авторка описує основні стилі педагогічного спілкування - демократичний, авторитарний, ліберальний та їхні конкретні варіації. Серед результатів дослідження встановлено адекватні стратегії комунікації, зокрема уникнення вербальних конструкцій, які створюють і підтримують комунікативні бар’єри, формують неконструктивні ефекти стереотипізації чи провокують хронічні конфлікти, а також сприяють надмірному поширенню авторитарно орієнтованих стилів педагогічного спілкування. Література References Баныкина С.В. Педагогическая конфликтология: состояние, проблемы исследования и перспективы развития. В кн.: Современная конфликтология в контексте культуры мира. М., 2001, 373–394. Бодалев А. А. Психология общения: Избранные психологические труды. 2-е изд. М.: Московский психолого-социальный институт, Воронеж: НПО «МОДЭК», 2002. Гурковська Т. Педагогічні стереотипи у взаємодії з дитиною. Вихователь-методист дошкільного закладу. 2012, № 3. C. 4–7. Дьяконов Г. В. Психология педагогического общения: теоретические и прикладные проблемы. Научное издание. Кировоград, 1992. Кан-Калик В. А., Ковалев Г. А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования. Вопросы психологии. 1985, № 4. C. 9–16. Ложкін Г. В., Пов’якель Н. І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: Навчальний посібник. К.: ВД «Професіонал», 2006. Маркова А. К., Никонова А. Я. Психологические особенности индивидуального стиля деятельности учителя. Вопросы психологии. 1987, № 5, 40–48. Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. СПб.: Изд-во «Питер», 2000. Рыбакова М. М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. М.: Просвещение, 1991. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 2004. References (translated and transliterated) Banykina, S.V. (2001). Pedahohicheskaia konfliktolohiia: sostoianiye, problemy issledovania i perspektivy razvitia [Pedagogical conflictology: state, research problems and development prospects]. In Sovremennaia konfliktolohia v kontekste kultury mira (pp. 373–394). Moscow. Bodalev, A. A. (2002). Psikholohiia obshcheniia: Izbrannyie psikholohicheskie trudy. (2nd ed.) [Psychology of communication: Selected psychological works]. Voronezh: Modek. Hurkovska, T. (2012). Pedahohichni stereotypy u vzaiemodii z dytynoiu [Pedagogical stereotypes in interaction with children]. Vykhovatel-Metodyst Doshkilnoho Zakladu, 3, 4-7. Diakonov, H. V. (1992). Psikholohiia pedahohicheskoho obshcheniia: Teoreticheskie i prikladnyie problemy. [Psychology of pedagogical communication: theoretical and applied problems]. Kirovohrad. Kan-Kalik, V. A., Kovalev, G. A. (1985). Pedahohicheskoe obshchenie kak predmet teoreticheskoho i prikladnoho issledovanyia [Pedagogical communication as an object of theoretical and applied research]. Voprosy Psykhologii, 4, 9-16. Lozhkin, H. V., Poviakel, N. I. (2006). Psykholohiia konfliktu: teoriia i suchasna praktyka: Navchalnyi posibnyk [Psychology of conflict: Theory and practice]. Kyiv: Professional. Markova, A. K., Nikonova, A. Ya. (1987). Psikholohicheskie osobennosti individualnoho stilia deiatelnosti uchitelia [Psychological Peculiarities of the Individual Style of Teacher Activity]. Voprosy Psikhologii, 5, 40–48. Rean, A. A., Kolominskiy, Ya. L. (2000). Sotsialnaia pedagogicheskaia psikhologiia [Social pedagogical psychology]. S.-Petersburg: Piter. Rybakova, M. M. (1991). Konflikt i vzaimodeistvie v pedahohicheskom protsesse [Conflict and interaction in the pedagogical process]. Moscow: Prosvescheniye. Semychenko, V. A. (2004). Psykholohiia pedahohichnoi diialnosti. [Psychology of pedagogical activity]. Kyiv: Vyscha Shkola.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ЗАЄЦЬ, Дмитро. "СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ДО ТРЕНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 280–87. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-280-287.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукової літератури визначено структурні компоненти формування готовності майбутніх бакалаврів з фізичної культури і спорту до тренерської діяльності, відповідні їм педагогічні функції та показники. До структурних компонентів віднесено: пізнавально-творчий, проектувально-діагностичний, організаційний, інформаційно-комунікаційний та аналітичний. Зазначено, що пізнавально-творчий компонент реалізується через навчальну, пізнавальну, дослідницьку, творчу функції. Інформаційно-комунікаційний компонент реалізується через інформаційну, комунікаційну, перцептивну, інтерактивну, сугестивну, стимулюючу функції. Проєктувально-діагностичний компонент реалізується через діагностичну, прогностичну, проєктувальну і моделюючу функції. Організаційний компонент реалізується через організаційну, управлінську, контролюючу, направляючу функції. Аналітичний компонент реалізується через: оцінну, аналітичну, коригувальну функції. Визначено, що загальною для всіх компонентів тренерської діяльності є рефлексивна функція. Зазначено, що показником сформованості пізнавально-творчого компонента є загально-педагогічні, спеціальні, тренерські знання; мотивація до навчально-пізнавальної діяльності; ціннісне ставлення до професійної діяльності; здатність до професійної творчості. Показником сформованості інформаційно-комунікаційного компонента є вміння дидактичної обробки навчального матеріалу; володіння методами виховання і навчання; стилями педагогічного спілкування. Показником сформованості проеєктувально-діагностичного компонента є вміння здійснювати спортивно-педагогічну діагностику, вміння проєктувати, конструювати і моделювати навчально-тренувальний процес. Показником сформованості організаційного компонента є вміння організовувати, спрямовувати, контролювати навчально-тренувальний процес; володіння спортивно-педагогічними технологіями; адекватна професійна оцінка і самооцінка; вміння коригувати результати професійно-педагогічної діяльності; володіння способами оцінки досягнутих результатів. Показником сформованості аналітичного компонента є адекватна професійна оцінка і самооцінка; вміння коригувати результати професійно-педагогічної діяльності; володіння способами оцінки досягнутих результатів. Ключові слова: структурні компоненти, формування готовності, майбутні бакалаври з фізичної культури і спорту, тренерська діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Кондор М.Ю. "Характеристика основних компонентів структури комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 150–57. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.121.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що зміна освітньої парадигми нашої держави вимагає перегляду моделей формування основних професійних компетентностей майбутніх викладачів професійного навчання. Для розробки заходів педагогічного впливу на формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання проведений аналіз і узагальнення існуючих теорій змісту досліджуваного феномена. Це дозволило виділити основні компоненти структури комунікативної компетентності (мотиваційний, гносеологічний, діяльнісний і оціночний). На основі праць та моделей Кенала та Свейн наведено авторське трактування поняття «комунікативна компетентність». Показано, що при розробці моделі комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання поряд із лінгвістичним компонентом, що входить до складу гносеологічного компонента, необхідно враховувати прагматичний компонент комунікативної компетентності (соціолінгвістичний, дискурсний, стратегічний), що дозволить підвищити ефективність спілкування і більш точно оцінити її якість. Розкрито особливості соціокультурного компонента комунікативної компетентності, який відображає вміння висловлювати інформацію належним чином у межах загального соціального та культурного контексту спілкування, відповідно до прагматичних факторів, пов’язаних із різними варіантами використання мови. Наведені основні параметри, що відображають прагматичний компонент комунікативної компетентності.Встановлено, що відсутність знань про соціальні норми або культурні традиції призводить до набагато більших проблем у професійному спілкуванні між учнем і викладачем, ніж мовна помилка або брак словникового запасу, тому навчальні плани формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання повинні бути заснованими не тільки на граматиці, а й на понятійно-функціональній парадигмі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

ПОТАПЧУК, Тетяна, Анна ЛЯКІШЕВА, and Ольга ЧЕРСАК. "ПРОФЕСІЙНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ТА САМОВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗВО ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.9.

Full text

Abstract:

У статті розкрито питання професійного самовдосконалення та самовиховання майбутніх викладачів ЗВО в наукових дослідженнях. Зазначено, що процес самовдосконалення особистості складається з низки етапів, які охоплюють цілу систему взаємопов’язаних методів, серед яких найбільш ефективними вважаємо методи самопізнання, самостимулювання, самопрограмування, самовпливу. Сучасні дослідження свідчать, що сьогодні знання старіють упродовж 3-5 років. З огляду на це перед педагогом постає питання безперервного навчання впродовж усього життя. Таким чином, змінюється парадигма освіти: від «освіти на все життя» до «освіти через все життя». Необхідно вміти вчитися й переучуватися, постійно вдосконалювати свої професійні якості, а саме: володіння системою фундаментальних знань; здатність до самовизначення; розвинуте теоретичне мислення; високий рівень професійної культури; здатність до інтеграції мислення та культуротворчого діалогу; володіння методами наукового пізнання; здатність проєктувати пізнавальні, інформаційні, творчі, дослідницькі моделі та проблемні ситуації. З’ясовано, що самовдосконалення професіоналізму педагогічної діяльності здійснюється шляхом об’єктивного сомооцінювання та самоаналізу, самоконтролю в процесі педагогічного спілкування. Розглядаючи професіоналізм знань як міру оволодіння педагога цілісною системою фахових знань, психолого-педагогічних, методичних, загальних та рефлексивних, можна зазначити, що несформованість хоча б одного переліку знань веде до несформованості професіоналізму знань, а це своєю чергою призводить до непрофесіоналізму педагогічної діяльності загалом. Таким чином, розвиток професіоналізму особистості майбутнього викладача вищої школи відбувається в процесі фахової діяльності та залежить від багатьох факторів, що забезпечують ефективність цього розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Syladii, Ivan. "РЕСУРСИ І СТИМУЛИ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 19 (November 27, 2018): 13–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.13-17.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються ресурси і стимули педагогічного дискурсу в сучасному українському суспільстві, визначається його роль з огляду на виконання системою освіти загального призначення – залучення людини до досягнень культури, системи знань, процесу формування компетенцій. За визначенням автора, освіта – це насамперед процес поширення наукових знань серед тих, хто навчається, освоєння ними системи наукових понять і духовних цінностей, яка відтворює картину природи, суспільства та мислення. Всі вони далекі від однозначності, а тому потребують інтерпретації, дискурсу. Головним ресурсом педагогічного дискурсу є інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності, яка спрямована на оновлення системи освіти. У межах педагогічного дискурсу водночас функціонують науковий та освітній дискурс, тому потужним ресурсом дискурсу педагогічного має стати дискурс науковий. Отже, у царині освітянської комунікації педагогічний дискурс є інтегрованим утворенням, яке поєднує в собі складові наукового та освітнього дискурсу. Характерна риса сучасного етапу розвитку педагогічного дискурсу – пошук нового міжпредметного полікультурного діалогу. Педагогічний дискурс є там, де відбувається інтеракція між учителем і учнем і де здійснюється пізнання. Дискурс – це типова соціальна подія, що полягає у взаємодії учасників комунікації за допомогою вербальних текстів та інших знакових комплексів у певній ситуації і в певних соціокультурних умовах спілкування. Ресурсним ядром та основоположною сутнісною характеристикою педагогічного дискурсу є інтелектуальна взаємодія базової пари учасників комунікації – викладача і учня, кожен з яких здійснює свою інтелектуальну діяльність. Взаємодія – це вид безпосередніх чи опосередкованих, зовнішніх або внутрішніх відносин, зв'язків. Інтелектуальна взаємодія викладача й учня в педагогічному дискурсі передбачає взаємний розумовий вплив суб'єктів освітнього процесу один на одного в їх спільній діяльності і міжособистісних відносинах, що призводить до зміни інтелектуального стану одного або обох суб'єктів. Педагогічний дискурс у структурі інноваційних процесів у системі освіти є водночас і одиницею навчання, і комунікативною моделлю мовної діяльності учасників ситуації навчання. Ця діяльність одержує мовне втілення як система думок, цінностей, інтересів. Дискурс можна вважати довершеною формою комунікації. Отже, усі наявні в суспільстві ресурси і стимули функціонування педагогічного дискурсу мають сприяти розгортанню взаємодії його основних суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ЧУПРУН, Олександра. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 166–71. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.24.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз стану сучасних наукових досліджень з підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації культурно-дозвіллєвої діяльності. Саме дозвіллєва сфера представляє природну потребу дитини. Однак лише педагогічно організоване дозвілля дає можливість задовольнити дозвіллєві інтереси, нахили, розвити здібності, таланти дитини. Аналізується досвід зарубіжних країн щодо розробки і впровадження нових навчальних програм підготовки вчителів. Зазначається, що з усіх якостей майбутнього педагога американські дослідники ключовими вважають здатність до емпатії, ефективне неформальне спілкування та оптимістично налаштовану комунікабельність. У статті висвітлюються вектори сучасних українських наукових пошуків щодо підготовки майбутніх вчите- лів початкової школи. Серед них: розробка теоретичних засад позашкільної виховної роботи та функціонування позашкільних закладів, теоретико-методологічні засади культурно-дозвіллєвої діяльності, виховання духовної особистості та раціоналізація організованого дозвілля, організація виховної та культурно-дозвіллєвої діяльнос- ті у школі, підготовка майбутнього вчителя початкової школи до культурно-дозвіллєвої діяльності. Науковці роблять різні акценти на значенні культурно-дозвіллєвої діяльності у школі. Одні вважають культурно-дозвіллє- ву діяльність необхідним складником системи виховання, інші – розглядають організаційний аспект культурно- дозвіллєвої діяльності як ключовий або розуміють вільний час як умову поглиблення знань, соціалізації особис- тості, прояву здібностей, талантів дітей. Підсумовуючи, зазначимо, що сьогодні триває пошук шляхів та умов покращення педагогічної підготовки до організації культурно-дозвіллєвої діяльності в умовах позаурочної, поза- класної роботи. Науковці пропонують такі шляхи покращення підготовки: інтеграцію управлінських зусиль суб’єктів системи професійної підготовки; оновлення змісту теоретичної, методичної, практичної підготовки; перегляд змісту вузівських підручників; впровадження активних методів навчання; введення нових дисциплін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Молчанюк, О. В., and В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, no. 5 (December 1, 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості. Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

РЕЗУНОВА, О. С., and В. В. РЕЗУНОВА. "ФОРМУВАННЯ КРОС-КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 98–103. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.15.

Full text

Abstract:

Професійне спілкування вимагає здатності встановлювати та розвивати нові ділові контакти, вибирати адек- ватний поведінковий сценарій і передбачає не лише оволодіння мовою, а й здатність сприймати соціальний та культурний контекст комунікантів. Згідно з новою філософією освіти основними медіаторами культурного досвіду, пов’язаного з комунікацією людей різних національностей, є викладачі іноземних мов. У статті трактується поняття «крос-культурна компетентність» та розкривається необхідність формування цієї компетентності у викладачів іноземної мови як ефективного засобу підвищення їх професійної компетентності. Згідно з дослідженнями критеріями крос-культурної компетентності є: крос-культурна обізнаність (сукупність знань культурних артефактів, моделей поведінки, розуміння необхідності та дотримання сценаріїв поведінки рідної або іншої культури чи субкультури); культурна ідентичність (результат культурної ідентифікації, тобто співвіднесення і ототожнення з культурними нормами і зразками поведінки); нормативна ідентичність (знання, розуміння і прийняття соціальних норм). Авторками описано форми та способи формування крос-культурної компетентності викладачів іноземної мови, серед яких: участь у міжнародних проєктах та проходження закордонного стажування, вивчення передово- го педагогічного досвіду, пов’язаного з формуванням крос-культурної компетентності, науково-методична діяль- ність у співпраці з іноземними колегами (участь у міжнародних конференціях, «круглих столах» тощо); самоос- віта. Крім того, в статті надаються зразки вправ, які можуть бути використані для формування крос-культурної компетентності викладачів іноземної мови та студентів. Отже, викладач іноземної мови зі сформованою крос-культурною компетентністю матиме змогу виховати нове покоління фахівців з європейською свідомістю, з умінням вести крос-культурний діалог, який не можливий не лише без лінгвістичного, але й без міжкультурного складника.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

ГОНЧАР, Людмила. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК ВИХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНИХ БАТЬКІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 93–98. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.14.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто і проаналізовано низку сучасних соціально-педагогічних технологій, спрямованих на розвиток виховного потенціалу батьків, таких як: тренінгові програми для батьків на базі «Центру психологічної реабілітації населення» (Акименко), модель навчальної взаємодії учителя із сім’єю школяра у процесі формування педагогічної культури батьків (Цуркан), технологія формування усвідомленого батьківства у груповій взаємодії (Тюптя, Лук’яненко,), технологія соціально-педагогічної підтримки сім’ї і сімейного виховання (Т. Алєксєєнко), «Просвіта для батьків із числа внутрішньо переміщених осіб» (Трубавіна), модель партнерських відносин навчального закладу із сім’єю (Оржеховська, Кириченко, Ковганич). Змістово-методичне наповнення цих технологій охоплює різні форми роботи з батьками, такі як різноманітні методичні прийоми та техніки, які дають змогу впливати на емоційний, когнітивний, поведінковий компоненти батьківського ставлення (інтерактивна лекція, відеолекторій; круглий стіл, тренінг, семінар, майстер-клас, практикум, презентація, інформаційний дискурс, виїзне заняття, заняття із залученням фахівців, день відкритих дверей, екскурсія, батьківська парта, консультативні пункти, електронне листування тощо). Тренінгові технології впроваджуються завдяки принципам комплексності, добровільності, педагогічного оптимізму, врахування взаємозв’язку усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів поведінки у кожного члена сім’ї, а їх ефективність досягається за рахунок поглиблення пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх дій і думок, зміцнення позитивних якостей особистості, набуття навичок адекватної поведінки у певних соціальних ситуаціях; вивчення світу дитинства як такого, поглибленого пізнання своєї дитини, її вчинків, емоцій, думок, а також на підставі знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошуку та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини на основі її повного прийняття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Вихрущ, А. В., Н. Б. Вихрущ, І. Д. Драч, and О. М. Христенко. "ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ." Медична освіта, no. 1 (April 20, 2021): 75–82. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.1.11973.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються актуальні питання комунікаційної культури майбутніх лікарів. Автори аналізують різні підходи до визначення категорії дітей з особливими потребами, які потребують уніфікації. Виокремлено коло завдань, пов’язаних із педагогічною підготовкою майбутніх лікарів до надання медичних послуг дітям з особливими потребами: удосконалення методики викладання навчальних дисциплін етичного спрямування, доповнення змісту навчально-виховної роботи в закладах вищої медичної освіти інформаційними матеріалами про специфіку комунікації фахівців сфери охорони здоров’я з дітьми з особливими потребами, формування професійної готовності майбутніх лікарів до просвітницької роботи з батьками «особливих дітей». Визначено базові цінності в контексті культури спілкування майбутніх лікарів з дітьми з особливими потребами, такі, як: пацієнтоцентричність, особистісний підхід, повага людської гідності осіб з особливими потребами, реалізація їх прав та інтересів, створення усіх відповідних умов для ефективної діагностики, лікування й консультації дітей з особливими потребами, співпраця з фахівцями інших сфер та громадськістю щодо всебічної підтримки дітей даної категорії і їх родин. Виокремлено психологічні, педагогічні та філологічні аспекти об’єктивної самооцінки майбутніх лікарів як необхідної умови формування їх комунікаційної культури. Підкреслено важливість емпатії, врахування специфіки майбутньої професійної діяльності, особливості спілкування з дітьми-сиротами, дітьми з інвалідністю. Доведено ефективність нових методів організації навчального процесу, таких, як: взаємне рецензування, самооцінка, експертна оцінка, підготовка опорних схем (mind map). Визначено перспективні напрями дослідження, що пов’язані з упровадженням інклюзивних цінностей у навчально-виховний процес вищої медичної школи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

БАЖМІНА, Евеліна. "ВИКОРИСТАННЯ BYOD ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 27–40. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-27-40.

Full text

Abstract:

У статті розкрито проблеми застосування BYOD технологій в освітньому процесі. Надшвидкісний розвиток цифрових технологій впливає на сучасне суспільство, вносячи певні зміни в культуру не тільки соціальної сфери та побуту, а й освіти. У статті представлена схема цифрових технологій в освіті. Досліджено значення дефініцій «цифрові технології», «цифровий пристрій», «цифрове освітнє середовище», «цифрове навчання», «цифрова компетентність». Цифрове освітнє середовище дає можливість персоналізувати систему навчання. На основі експерименту, проведеного серед студентів першого курсу Національного університету «Запорізька політехніка», встановлено технічні можливості смартфонів студентів. Розкрито витоки походження терміну «BYOD». Визначено, що BYOD означає використання персонального цифрового обладнання для навчання, відповідальність за нього несе власник, який зацікавлений у його безперервній роботі. З’ясовано, що цифрові технології надають викладачам аналіз успішності кожного студента в реальному часі, забезпечують миттєвий зворотний зв’язок і можливість надати допомогу в усуненні прогалин у досягненнях студентів; студентам – покращення спілкування, розвивання співпраці та мотивації, зростання успішності та, як підсумок, сприяння формуванню культури самостійної роботи. Важливим чинником для успішної педагогічної діяльності викладача є врахування психологічних особливостей студентів «покоління Z». Розглянуто проблему сприйняття та несприйняття використання технології BYOD всіма учасниками навчального процесу. Ключові слова: цифрові технології; цифрове навчання; цифрове освітнє середовище; цифрова компетентність; технології BYOD; «покоління Z».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Gomonyuk, Olena. "Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 146–54. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.146-154.

Full text

Abstract:

Ключові компетентності є знанням про найефективніші способи досягнення мети; здатністю ухвалювати самостійні рішення й обстоювати власні погляди, дотримуватися вимог, прагнути до розуміння власних почуттів; адекватне розуміння бажань, очікувань і вимог інших людей; повага прав людини та її обов’язків, осмислення свого призначення, життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху. Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних профе¬сій у закладах вищої освіти передбачає розвиток загальнокультурної, комунікативної, психолого-педагогічної, інформаційно-комунікаційної та соціальної компетентностей.Спільною ознакою загальнокультурної компетентності для всіх видів професійної діяльності є культура спілкування, готовність до діалогу в полікультурному комунікативному просторі.Володіння комунікативними навичками, компетентністю у спілкуванні допомагає сучасному фахівцеві виявити себе освіченою, інтелігентною людиною, сприяє кар’єрному росту і розвитку власної особистості. Інформаційна компетентність майбутнього фахівця соціономічних професій перед-бачає здатність його орієнтуватися в інформаційному просторі, одержувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Психолого-педагогічну компетентність можна представити як узгодженість знань та практичних умінь із реальною поведінкою, що демонструються фахівцем соціономічних професій у процесі діяльності.Соціальну компетентність майбутніх фахівців соціономічних професій можна визначити як комплексну, багатогранну характеристику особистості, що містить систему здібностей, особистісних рис, набутих знань, умінь і навичок, поєднання яких забезпечує формування готовності до ефективної взаємодії, здатності аналізувати, оцінювати ризики, приймати рішення у ситуації невизначеності з урахуванням інтересів, цілей і потреб власних та інших осіб, що не суперечать нормам і цінностям суспільства. Адже саме соціальна компетентність надає можливість зберегти власну унікальність, враховуючи соціальні норми, права та погляди інших людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Федяєва, Валентина, and Марія Пентилюк. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ЯК МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОДИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ." Інноватика у вихованні 2, no. 11 (May 30, 2020): 35–47. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.254.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати наукової роботи з теоретичних основ виховання мовної особистості в сім’ї у полікультурному середовищі України. Увага зосереджена на концептуальних засадах виховання дитини як мовної особистості в родинному середовищі, доведено, що саме в сім’ї, закладаються основи формування мовної особистості. Історично сім’я, сімейне виховання, виховання мовної особистості об’єднували і об’єднують вчених-дослідників різних наукових галузей: психології, педагогіки, лінгводидактики, соціальної психології, психолінгвістики та ін. Розкрито сутність поняття «мовна особистість» у контексті теорії мовленнєвої діяльності та її конструкти: мова, рідна мова, спілкування, види мовленнєвої діяльності. Узагальнений теоретичний аналіз понять, праць учених над цією проблемою дав можливість закцентувати увагу на тому, що така робота в сім’ї, з сім’єю всіх виховних інституцій сприяє успішному фізичному, психічному, моральному, духовному, мовному, інтелектуальному розвитку дитини і взагалі є основою державотвірних процесів країни, утвердженням національної ідеї та ідентичності. У статті обґрунтовано шляхи формування мовної особистості в сім’ї; змістові компоненти мовленнєвої особистості (особистісний, культурологічний, ціннісний); роль рідної (материнської) мови у цьому процесі; функції мови (спілкування, мислення, нагромадження й збереження знань; емотивна, ідентифікаційна та інші функції) . Науковий пошук дав можливість виокремити провідні форми роботи сім’ї, дошкільних навчальних закладів і школи у становленні мовної особистості: формування в дитини уміння слухати, говорити, читати, писати; поєднувати різні види діяльності: пізнавальну, трудову, ігрову, навчальну, художню, образотворчу, мовленнєво-ігрову; створювати умови для продуктивної комунікативно мовленнєвої діяльності дітей. Така робота є організаційно-педагогічно, науково-методично забезпеченою і сприяє розвитку інтелекту, культури мовлення і високої загальної культури особистості, що є показником моральності, духовності і культури взагалі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Тіщенко, О. М. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 50 (2018): 57–71. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.04.

Full text

Abstract:

У статті розкрито хід варіативного педагогічного експерименту з перевірки теоретично обґрунтованих педагогічних умов формування міжкультурної компетентності майбутніх учителів хореографії в освітньому середовищі університету: 1) розроблення інтегрованого міжкультурного і міждисциплінарного змісту освіти, що реалізується в аудиторній та позааудиторній навчально-пізнавальній, науково-дослідницькій, художньо-творчій діяльності, практичній підготовці майбутніх учителів хореографії; 2) застосування інтерактивних, ігрових, тренінгових та дослідницьких форм і методів роботи для забезпечення пріоритетності формування особистісно-афективного складника міжкультурної компетентності майбутніх учителів хореографії; 3) активне використання потенціалу міжнародного контингенту студентів педагогічного університету, створення середовища міжкультурного спілкування для забезпечення майбутнім учителям хореографії можливості набуття досвіду комунікації з представниками різних культур. Застосовано діагностичні методики вимірювання рівня сформованості в учасників експерименту особистісно-афективного (ІНТОЛ, «Етнічна толерантність–інтолерантність», «Індекс толерантності», анкета для студентів на виявлення ставлення до багатокультурності освітнього простору, «Етнічна ідентичність», «Рівень комунікативної толерантності», модифікований опитувальник YOGA тощо), когнітивного (тестування, аналіз виступів студентів у процесі навчальних дискусій, аналіз студентських рефератів, екзаменаційних, курсових, проектних робіт тощо) і процесуального (спостереження за діяльністю студентів, самоаналіз, експертне опитування тощо) складників міжкультурної компетентності. Статистична обробка результатів експерименту за допомогою критерію Пірсона χ2 засвідчила суттєво вищі рівні сформованості складників міжкультурної компетентності в учасників експериментальних груп порівняно з контрольними групами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Гутник, Ірина Миколаївна. "ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА КОЛОСКА У ЦАРИНІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ НАРОДНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 164–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235409.

Full text

Abstract:

Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Мусхаріна, Ю. Ю., О. І. Холодний, and Ю. О. Долинний. "ВПЛИВ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ СТУДЕНТІВ, МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 201–12. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-201-212.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати теоретико-прикладного дослідження особливостей впливу спортивної діяльності на формування моральної сфери студентів педагогічного університету: діагностовано рівень розуміння сутності категорії «моральності» та змісту моральних норм і професійно важливих для вчителя якостей особистості, визначено особливості ставлення досліджуваних до моральних норм, вивчено прояви моральності і дотримання морально-етичних правил у поведінці і вчинках, проаналізовано рівень сформованості моральної поведінки у студентів факультету фізичного виховання, майбутніх вчителів. Було встановлено, що результатом спортивної діяльності є не тільки фізична, технічна, тактична підготовленість і спортивний результат, але і зміни, що відбуваються у духовній, морально-етичній, аксіологічній сферах особистості. У студентів 1 групи, які активно займаються спортом, показники духовно-моральної вихованості значно вищі, ніж у респондентів 2 групи, які займаються фізкультурно-спортивною діяльністю лише в рамках навчальних занять, що проводяться за освітньою програмою. Також було виявлено, що ступінь реалізації конструктивності спілкування, саморозвитку, саморегуляції дій та емоцій вище у досліджуваних студентів 1 групи, які активно займаються різними видами спорту, регулярно відвідують групи спортивного самовдосконалення, беруть участь у змаганнях. Студенти 2 групи мають прагнення до розвитку морально-культурного потенціалу, але реалізація досягнення мети значно нижча бажаного. Отже, на основі аналізу емпіричних даних було визначено специфіку впливу спортивної діяльності на особистісний розвиток майбутнього вчителя, зокрема формування моральних якостей, визначено її суттєве значення у розвитку духовності і формуванні морально-етичної поведінки студентів, майбутніх педагогів, їх прагнення і поступу до самовдосконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Виговська, О. І. "ШАНС СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ: АВТЕНТИЧНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ТА ЇЇ ДУХОВНІ АСПЕКТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 58–84. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-58-84.

Full text

Abstract:

В українській освіті, як педагогічній, так і шкільній, на жаль, відсутнє поняття «людина». Сьогоднішня педагогічна практика до того ж демонструє безліч деформацій у семантиці й інших базових понять. Тому нашим завданням для даної статті стало привернення уваги до цих фактів і демонстрація їх наслідків у шкільній справі. Зрозуміло, що від наукової розробленості самого поняття «людина», у першу чергу, його відповідності природі людини, її суті й покликанню залежить, наскільки робота педагогів задовольнятиме вимоги сучасності. Тому для педагогічної практики особливо важливим стає встановлена нами структура самого поняття «людини», у ключі авторського тлумачення якого розглядаються і всі інші поняття – індивід, індивідуальність, особистість. Концепція людини, пропонована автором, центрує увагу педагогів на головному сенсі педагогічної діяльності – вивченні дитини у спосіб споглядання та спілкування з нею. В результаті вчителі опановують головний педагогічний механізм роботи з людиною. У статті автор актуалізує увагу і на тому, якого педагога мають готувати педагогічні виші в умовах людиноцентриської педагогічної освіти, а для цього педагог і має стати метою такої освіти, а отже, й головним її досягненням! Тоді як результатом запропонованого закономірно стає набуття вчителем автентичної педагогічної освіти, а наслідком цього – спроможність здійснювати дитиноцентристську шкільну освіту. Вочевидь, професійна підготовка такого вчителя має набути, насамперед, духовного змісту, для чого йому необхідно «напитатися/наповнитися» ідеями і духом класиків педагогіки. За цієї умови відбудеться переосмислення та переорієнтація ціннісних напрямків в освіті: якісне виховання дитини/людини відбуватиметься на платформі духовності, моральності, культури. Ось так і скористаємося ШАНСОМ отримати нового українського ВЧИТЕЛЯ!

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ТИШАКОВА, Л. Т., and Н. Ф. ХАЙРУЛІНА. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПРАВНИКІВ У СЕРЕДОВИЩІ ЗВО ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 53–59. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.8.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено обґрунтуванню різноманітних аспектів удосконалення технологічної, професійно-педагогічної підготовки майбутніх юристів, розкриваються основні функції майбутнього юриста-викладача, процес його адаптації до реальної професійної діяльності. Проаналізовано проблему підготовки професіонала-юриста для здійснення професійної діяльності і реального рівня професійно-педагогічної готовності майбутнього юриста до діяльності в різних типах юридичних установ. У статті визначено, що методика формування базових компетентностей (форм, засобів, методів, засад) у юридичних навчальних закладах спеціального призначення передбачає створення спеціальних умов (спеціалізованих авдиторій) для проведення практичних занять зі спеціальних та гуманітарних дисциплін. Зазначено, що гуманітарна складова частина у навчальних планах університетів спеціального призначення недостатньо відображена. Доведено, що професійна діяльність майбутнього юриста-викладача, окрім глибоких спеціальних кваліфікованих знань, умінь і навичок, вимагає системи психологічних і педагогічних знань, навичок і прийомів, які забезпечують високу культуру спілкування, а також надбання навичок цінування та поваги до різноманітності і мультикультурності через рефлексію, самовдосконалення, пізнавальну та творчу активність. Знання педагогіки необхідні для ефективної організації роботи з людьми, проведення правовиховної роботи. Виявлено, що на сучасному етапі розвитку системи вищої освіти значною мірою змінюється роль викладача. При компетентнісному підході викладач займає позицію організатора, консультанта, тьютора, який певним чином орієнтує навчальний процес на отримання майбутніми юристами-викладачами самостійного досвіду. Авторками визначено, що професійно-педагогічна підготовка майбутнього правника в контексті компетентнісного підходу не вичерпує всіх аспектів цієї проблеми і потребує подальшого вивчення методики формування компонентів професійно-педагогічної компетентності майбутніх правознавців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Хоружа, Людмила, and Марина Новак. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАДАЧ." Молодий вчений, no. 10 (98) (October 31, 2021): 296–98. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-61.

Full text

Abstract:

Етика – це є наука, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї, а також сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи. Сьогодення вимагає від педагога багато уваги до вирішення проблем, але можливості для вивчення подолання проблем не так багато як би хотілося. Педагоги дотримуються етики у будь-якій ситуації, але нажаль більшість людей у різних сферах діяльності забувають про етику спілкування, етику поведінки, а з цих двох складових і складається суспільство яке нас оточує. Ми живемо в той час коли розвивається і набуває обертів нова епоха. Це епоха комп’ютеризації. Кожна спеціальність і спеціалізація пристосовується до нових змін. Ці зміни не оминули і педагогічну діяльність. У статті розглянуто вимоги сучасного суспільства до освіти, рівня кваліфікації педагогів та якості їх професійної підготовки, оволодіння загальними і фаховими компетенціями. Серед них – етична складова діяльності педагога при розв’язанні педагогічних задач. Важливою є професійна етика і у багатофункціональній діяльності викладача вищої школи. Оскільки, завдяки рівню педагогічної підготовленості, сформованості педагогічної етики викладача відбуваються певні трансформації у культурі і свідомості студента, його соціальний та професійно-особистісний розвиток. У статті викладені результати опитування викладачів щодо удосконалення етичних норм. Опираючись на результати опитування викладачів, у статті викладено основні вимоги до викладачів, та методи розв’язання педагогічних ситуацій. Також дане дослідження проводилося ґрунтуючись на аналізі досліджень публікацій великих педагогів минулих і теперішніх часів. Опрацювавши напрацювання видатних педагогів, можна виокремити головну складову сучасних спеціалістів, а саме професійної етики. Педагог, не залежно якого рівня кваліфікації, не має права забувати про професіоналізм. А професіоналізм на сам перед складається з етики спілкування та поведінки. Педагог в першу чергу має бути взірцем не лише для тих кого він навчає, а і для всього суспільства загалом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

ЛЕМКО, Галина, and Олеся ДЖОГОЛИК. "СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА АКТИВНІСТЬ ЯК РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 39–45. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.6.

Full text

Abstract:

Стаття актуалізує питання соціально-культурної активності як рівня розвитку дітей з особливими потребами. Визначальною умовою розвитку сучасного гуманного суспільства особливої гостроти набувають питання соціальної адаптації, інтеграції осіб з особливими потребами та формування в кожного з них соціально-культурної активності. Найважливішою проблемою сьогодення є переорієнтація дітей та молоді на самостійність, активність, власну відповідальність, створення умов для самореалізації. Також визначено роль і значення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу відновлення творчого потенціалу особистості, проаналізовано її місце в соціально-культурній сфері. Ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності як засобу соціально-культурної активності великою мірою залежить від створення умов для відновлення й розвитку найважливіших форм людської життєдіяльності, розвитку морально-ціннісних орієнтацій, відновлення і компенсації соціальних зв’язків, формування соціально-культурного досвіду, творчого розвитку кожного вихованця як цілісної особистості. Значним резервом соціально-педагогічної роботи з такими особами є організація різноманітних видів та форм культурно-дозвіллєвої діяльності. У процесі аналізу найбільш ефективних форм і методів організації культурно-дозвіллєвої діяльності дослідники звертають особливу увагу на гру, яка звільняє від багатьох умовностей повсякденного прояву фізичних та інтелектуальних сил, впливає на духовне зростання та особистісне піднесення. Під час ігрової діяльності особа прагне позбутися зайвої напруги, розвіяти сум, звільнитися від емоціонального перевантаження, в розважальний формі отримати пізнавальну інформацію. Також не менш важливим напрямом культурно-дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями є спілкування з мистецтвом, яке має багаті виховні можливості, оскільки активно впливає на світоглядне, моральне та естетичне формування особистості. Осмислення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу активізації особистості дало змогу охарактеризувати її як цілісну, особистісно зорієнтовану, ціннісно-орієнтаційну, культурно-творчу педагогічну діяльність, яка за умови її доцільної організації може забезпечити максимальну адаптацію й інтеграцію кожного вихованця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Культура педагогічного спілкування'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles