To see the other types of publications on this topic, follow the link: Культура людини.
Journal articles on the topic 'Культура людини'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Культура людини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Шевченко, Г. П. "ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НА ВИХОВАННЯ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 269–81. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-269-281.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз впливу мистецтва на виховання у студентської молоді якостей Людини Культури. Підкреслено, що культура є фундаментальною основою збереження людини від тих негативних впливів сучасної цивілізації, які спрямовані на руйнування власне людського в людині. Автор зауважує, що культура формує особливий тип людини, яка у різні історичні епохи відповідає духу свого часу; а також вона є стрижнем людської особистості, який втілює в собі світоглядну культуру особистості, світовідношення, систему цінностей і смислів людського життя і виділяє людську людськість над жорстокістю та байдужістю; важливою умовою удосконалення особистості, вибору культурних ідеалів людського життя. Автор підкреслює, що окультурення – це є олюднення особистості, здатної жити в людському суспільстві. З’ясовано, що виховання культури покладено на гуманітарні науки. Особлива роль автором відводиться саме живому знанню, яке дає студентам можливість «саморефлексувати», «бути самим собою», «пізнавати себе», «говорити про себе».
Автор статті акцентує особливу увагу на збереженні у людини саме людських якостей, пов’язаних з життєлюбством, працелюбством, вірою, любов’ю, добротою, світорозумінням, світовідношенням, патріотизмом. У статті наголошується на тому, що людина повинна бути гармонійно розвиненою, духовно-моральною, художньо-естетичною і висококультурною. Доведено, що важлива роль у вихованні найкращих людських рис, морально-естетичних ідеалів належить мистецтву, адже його використання в освітньому процесі ЗВО сприяє взаємозбагаченню, взаємодоповненню образного і абстрактно-логічного мислення та сприяє сутнісним змінам в духовно-культурному та художньо-естетичному відношенні особистості до світу. Автор робить висновок – мистецтво має навчити людей культивувати Добре, Прекрасне, сприяти формуванню найвищих людських ідеалів, прагненню до творчості, що дозволить виховати в майбутньому зі студента справжню Людину Культури.
2
Поляренко, Валерія Сергіївна. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (September 15, 2015): 181–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.266.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.
3
Чаркіна, Т. І. "ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1053.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.
4
Атаманова, Наталя Віталіївна, and Олексій Володимирович Дяченко. "ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРАВОПОРЯДКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.
5
Lopuha, Oresta Ivanivna. "СУЧАСНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ПРОСТІР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 67–74. http://dx.doi.org/10.15421/352008.
Full textAbstract:
Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.
6
Белякова, Е. А. "Деконструкция бинарной оппозиции категорий человека и культуры как заключительный этап их постнеклассической концептуализации." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 1, 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.898.
Full textAbstract:
У статті зроблена спроба завершити концептуалізацію феноменів людини і культури в якості протилежних моментів суперечливої основи феномена соціальності. Завданням статті є деконструкція бінарної опозиції «людина» – «культура» і перетворення її в суперечливу основу тернарной композиції антропосоціокультурной тотальності. Концептуалізація понять людини і культури є синтетичною науковою задачею і передбачає категоріальне відтворення процесу виникнення і безперервного перевиникнення найскладніших з усіх існуючих об'єктів, оскільки вони «знімають» в собі всі інші еволюційні процеси, що вивчаються космологією, еволюційної біологією укупі з палеонтологією і археологією, описовою та теоретичною соціогуманітаристикою, що включає етнографію, культурну та соціальну антропологію і соціологію культури. Завершуючи перелік наукових дисциплін, автор цього дослідження спирається на останні досягнення, теоретичної філософії з діалектикою, що історично сформувалася як загальна теорія розвитку, філософською антропологією, філософією історії та філософією культури. Виток традиції раціонального осмислення людини і культури лежить в античній філософії, що вважала людину не просто частиною, а аналогом Макрокосму (з чим охоче погоджується сучасна космологія з її антропним принципом). У антропоцентричній філософії Відродження ми знаходимо ідею незавершеності самотворення людини, і через століття цю думку Мірандолла по-своєму повторить Ніцше в своєму «Заратустрі». Думка просвітителя Гердера про необхідно зумовлену будовою Сонячної системи появу людини на одній з її планет перегукується з тейярдістскім уявленням про природу феномена людини і центральними ідеями т.зв. «Великої» або «Універсальної» історії. Ми не могли залишити без уваги зусилля не тільки класичної, але також некласичної і постнекласичної філософії, що деконструює бінарну опозицію класичних і некласичних підходів в тернарну композицію постнекласичної соціогуманітаристики.
7
Безугла, М. В. "ОБРАЗ СУЧАСНОЇ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЖИТТЄВО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-18-37.
Full textAbstract:
У статті дається характеристика образу сучасної освіченої людини: перелічені характерні для неї риси. Особливий акцент зроблений на важливості людяності, моральності і здатності до здійснення творчої діяльності в образі високоосвіченої особистості як її життєво значущих якостей. У статті дається аналіз уявлень учених-філософів і педагогів про освіту як формування образу.
Дається визначення поняттям образ, освіта, людина, освічена людина, людяність, моральність, здатність до здійснення творчої діяльності.
Освіта визначається як рушійна сила розвитку суспільства, яка здатна надати йому допомогу в питанні відновлення рівноваги, втраченого ним. Автор звертає особливу увагу на необхідність зміщення акцентів в освіті на формування у підростаючого покоління її духовно-культурних цінностей на основі принципу єдності освітнього і культурного просторів.
Підкреслюється наявність органічного взаємозв’язку між поняттями освіта та культура. Названо ключові напрямки дослідження проблеми формування образу сучасної освіченої людини (ноосферна людина, планетарно-космічна особистість, філософ управління; homo educatus, асиметрична людина, homo scribens, людина-культури).
Охарактеризовано авторське уявлення про сутність сучасної освіченої людини. Дається авторське трактування поняття «образ сучасної освіченої людини» як духовно-, культурно-, морально-орієнтованої високоосвіченої особистості; розумного споживача освітнього продукту – «відчутих, глибоко усвідомлених» знань; носія духовної культури, культури моральної поведінки і «духовно пробудженої» цілісної свідомості високо рівня; творця духовно-культурних цінностей освіти.
8
Чернікова, І. Д. "ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 371–80. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-371-380.
Full textAbstract:
Гуманітарна культура пов'язана з пізнанням і освоєнням людиною інтелектуальних і духовних феноменів, що сприяють подальшому розвитку її як особистості і інтеграції в людське співтовариство. Гуманітарна культура особистості не є застиглим утворенням, вона формується і постійно поновлюється в певному проблемному полі людської діяльності. Гуманітарна культура входить в поняття професійної культури, забезпечуючи її гуманітарну складову так само, як професійна культура входить в поняття гуманітарної як установка людини на творчу, соціально відповідальну професійну діяльність.
У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної культури у студентів університету технічного профілю. Виявлений гуманітарний потенціал в змісті технічної освіти, який сприяє розвитку компонентів гуманітарної культури, враховує базову систему цінностей (аксіологію) сучасних суспільних відносин як реалізацію дієвої формули душевної безпеки. Духовна безпека сучасного суспільства і гуманітарна культура особистості особливо актуальна, в зв'язку з тим, що матеріальна складова не тільки зумовлює духовну безпеку суспільства, культуру особистості, але і виступає необхідною умовою для розробки і впровадження більш високих технологій інноваційної спрямованості і актуальних наукових відкриттів. Створення сучасного високотехнологічного виробництва в епоху розвитку комп'ютерно-мережевих програм, впровадження в повсякденне життя людини елементів штучного інтелекту, інтенсивне застосування винаходів, пов'язаних з нанотехнологіями, електромобілями, біороботами, киборгами, безсумнівно, змінює соціальну структуру і суспільні відносини.
В інформаційному суспільстві в період «перезавантаження» суспільних відносин особливо актуальним стає сигма безпеки, яка представляє собою особистість, що володіє, сучасними професійними знаннями, почуттям обов'язку, високим рівнем інтелекту самосвідомості, толерантністю, яка прагне до гармонії з природою і соціумом, де існує повага до загальноприйнятих норм поведінки, законам.
9
Коломієць, Олена, and Оксана Головата. "ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 9, 2021): 310–33. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-310-333.
Full textAbstract:
Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери.
Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування.
Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства.
Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери.
Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності.
Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації.
Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця».
Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери.
У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.
10
Яценко, О. Д. "Феноменологія та метафізика культури М. Гайдеггера." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 58–64. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.922.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано визнання феноменологічного методу як ефективного та доцільного в аналітиці персонального екзистенційного досвіду та його культуротворчих передумов. Показано, що сама людина є сутністю, яка інтерпретує буття, дозволяє речі здійснити своє значення або призначення; а проблема пошуку себе через інтерпретацію світу у філософії Гайдеггера є центральною. Доведено, що природа людини – це культура, а культура – сенс та квінтесенція природи, її динаміка і логіка, причина та мета. Важливим є той факт, що наявність свободи не означає волюнтаризму, анархії або хаосу в системі фундаментальної онтології. Йдеться про горизонт людської життєдіяльності, в якому справжні смисли та цінності можливо замінити їх штучною імітацією. Проте такі довільні акти самоідентифікації людини трансформують виключно соціально-громадський вимір буттєвості, але не фундаментальний. Звідси слідує висновок, що час як горизонт становлення форм об’єктивації суб’єктивності або культури демонструє можливості існування не-онтологічних, не-світорозмірних сутностей та феноменів. Для розв’язання цієї проблеми Гайдеггер пропонує іншу стратагему людського існування, яка поєднує голос означення і тишу сприйняття, схематизм соціальності та унікальність суб’єктивності. Такий плюралізм світоглядних орієнтацій та способів самовизначення пояснюється принциповою диференціацією мотивацій та прагнень людини: природний погляд, що прагне до зручності; науковий підхід об’єктивації світу та філософський, або фундаментальний, що має за мету розкрити ессенціальну конструкцію феномену. Відповідно з переконанням М. Гайдеггера, культура є динамікою людського життя в горизонті вічності, незмінних онтологічних смислів та цінностей, Буття іншими словами. Відповідно, створюючи, або проживаючи життя в культурі, людина не змінює детермінанти визначення простору і часу, а підтримує автентичність смислової конструкції онтології.
11
Денисюк, С. Ф. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 130–36. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.16.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що правоохоронні органи віді- грають одну з ключових ролей у забезпеченні засад конституційного ладу України. Правова держава не може бути такою без належної правової куль- тури правоохоронців та військовослужбовців, що забезпечують захист прав та свобод громадян. Дослідження правової культури військовослуж- бовці Національної гвардії приділяється значна увага науковців, але теоре- тичні аспекти правової культури військовослужбовці Національної гвардії, наразі, не досліджені в цілому. Наукове дослідження присвячене висвітлен- ню наукових підходів щодо розуміння таких понять як «правова культура» в результаті чого надано визначення поняттю «правової культури війсь- ковослужбовця Національної гвардії». Проаналізовано наукові дослідження та чинне законодавство, виокремлено критерії правової культури військо- вослужбовця, повноваження Національної гвардії України, основні аспекти, що визначають правову культуру військовослужбовців Національної гвардії України. Зазначено п’ять груп основоположних культур, котрі входять до основи правової культури військовослужбовців Національної гвардії: 1) те- оретико-правова культура; 2) військово-правова культура; 3) інформа- ційно-правова культура; 4) лінгвістично-правова культура; 5) педагогіч- но-правова культура. Зроблено висновок, що проблема правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосе- редньо випливає на формування правової держави. Військовослужбовці Національної гвардії України – правоохоронці, котрі забезпечують охорону прав та свобод людини, а отже є основними охоронцями закону. Так, ба- зисною та вихідною умовою формування високого рівня правової культури військовослужбовця Національної гвардії є належна правова та професійна підготовка особи, основу якої складають конституційні цінності та прин- ципи. Правовиховна діяльність сприяє утвердженню моральних цінностей військовослужбовців, підвищенню рівня їх дисципліни, укріпленню почуття службового обов’язку та формуванню професійної і правової культури. Від- значимо, для що належного рівня теоретичних знань у військовослужбовців, важливу роль у формуванні їх правової культури відіграє виховний аспект.
12
Гомонюк, Олена, and Оксана Онишко. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА." Psychology Travelogs, no. 1 (June 7, 2021): 58–71. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-6.
Full textAbstract:
У статті розкрито погляди науковців на важливу складову професійно-педагогічної культури педагога – психологічну культуру. Доведено, що психологічна культура педагога характеризується складністю, інтегративністю, структурністю. Її компоненти – це різні властивості особистості, що вдосконалюються й формуютьсзід впливом загальної культури людини. Ступінь вияву основних психологічних властивостей і якостей є критерієм визначення рівня психологічної культури. Встановлено, що психологічна культура, як показник високого рівня розвитку педагогічних здібностей, складається із глибоких знань із основ психології, володіння арсеналом діагностичних методик, всебічного вивчення особистісних і діяльнісних характеристик тих, кого навчають, комплексу професійно-значущих якостей і гуманістичного типу педагогічної свідомості. Провідними елементами її є емпатія, рефлексія, інноваційно-творчі й комунікативні якості, що допомагають педагогу здійснювати особистісно-орієнтоване навчання й виховання учнів. Встановлено, що психологічна культура є тільки однією гранню такого комплексного явища як професійно-педагогічна культура педагога. Наявність професійно значущих особистісних якостей, стиль діяльності педагога, його темпераменту, інші компоненти психологічної культури багато в чому сприяють ефективності роботи педагога, але не є визначальними. Особливість професійно-педагогічної культури полягає в її інтегрованості, складній структурній організації й існуванні системи багатопланових взаємин між її компонентами.
13
Томашевський, Володимир Володимирович. "Естетична культура як соціально-історична категорія." Освітній вимір 38 (May 16, 2013): 355–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3246.
Full textAbstract:
Томашевський В. В. Естетична культура як соціально-історична категорія.
Стаття присвячена дослідженню естетичної культури в соціально-історичному аспекті від стародавніх часів до сьогодення, основних етапів її становлення та сучасне розуміння цього поняття у вітчизняній науковій літературі. Естетична культура розглядається як головний чинник формування гармонійно розвинутої особистості, зміни ціннісної орієнтації потреб людини на переосмислення всієї стратегії взаємовідносин людини зі світом.
14
Radchuk, Halyna. "КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 146–54. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-146-154.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано концептуальні засади культурно-психологічного підходу в сімейному вихованні. Виокремлено три основних підходи до визначення культури: ціннісний (аксіологічний), діяльнісний та особистісний. Визначено, що культурний розвиток досить часто розглядається з точки зору розвитку діяльності, що приводить до редукування цілісного становлення особистості дитини, до розвитку виключно інтелектуальних структур. Зауважено, що в поясненні місця людини в культурі як і раніше використовується об’єктний підхід, у відповідності з яким культура надбудовується над людиною, а не проявляється у її власному бутті та життєтворчості. Доведено, що культура – це середовище, яке вирощує і живить розвиток особистості, а культурно-психологічний підхід у сфері сімейного виховання передбачає розвиток дитини як особистості, індивідуальності й активного суб’єкта діяльності та може бути реалізований лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого. Обґрунтовано освітній діалог, як культурно доцільну форму навчання, спрямовану на перетворення внутрішнього, духовного досвіду батьків і майбутніх батьків та набуття нового в царині сімейного виховання, а також розвитку діалогу як необхідної умови розгортання особистісного потенціалу дитини у сім’ї. Розроблено освітню програму, в якій діалог виконує двоєдине завдання: 1) як умова становлення повноцінної особистості дитини в сім’ї; 2) як ефективна форма навчання батьків інноваційним підходам у сфері сімейного виховання. Визначено методичні особливості та структуру освітньої програми у формі освітнього діалогу. Наведено результати апробації цієї програми у просвітницькій роботі з батьками і майбутніми батьками, що переконливо засвідчують її ефективність.
15
Демянчук, Михайло. "ОСОБЛИВОСТІ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 10(104) (December 28, 2020): 75–84. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/075-084.
Full textAbstract:
У статті узагальнено, що в професійній підготовці майбутніх лікарів особливої значущості набуває реалізація компетентнісного підходу до формування в них професійної культури для ефективної міжособистісної взаємодії з пацієнтами. Резюмовано, що професія та культура тісно й постійно між собою взаємодіють та один без одного існувати не можуть. Професія, поєднуючись із загальнолюдською культурою, породжує таке соціальне явище, як «професійна культура» й охоплює як галузь трудової діяльності людини, так і якість цієї діяльності, що в результаті складає саме культуру як унікальний феномен усієї людської історії, всього людського буття. Здійснено аналіз сутності професійної культури майбутніх лікарів у працях вітчизняних і зарубіжних науковців, результатами якого стали відомості, що це поняття знаходиться в синонімічному ряду з такими дефініціями, як «обізнаність» (знання, грамотність, поінформованість), «підготовленість», «готовність», спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок тощо. У силу свого широкого розвиваючого, виховного, духовно-морального, соціокультурного, етичного й комунікативного потенціалу дисципліни гуманітарного блоку робочого навчального плану медичного ЗВО можуть і повинні стати центральною ланкою для формування професійної культури майбутнього лікаря. Доведено, що студенти покликані опанувати основні правила та норми професійної культури ще під час навчання в медичному закладі вищої освіти, що складатиме основу їхньої професійної та комунікативної компетентностей.
16
КУШНІРЮК, СЕРГІЙ, ЛЮДМИЛА КРАВЧЕНКО, and ЛЮДМИЛА КОНОВАЛЬСЬКА. "СЕНСОВИЗНАЧАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 115–24. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-115-124.
Full textAbstract:
Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.
17
Gardashuk, Tetiana. "Дослідницьке поле екосеміотики." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 69–83. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.06.
Full textAbstract:
У статті досліджується екосеміотика (термін запропонований Вілфрідом Нотом) – міждисциплінарна галузь, що має на меті: 1) поглибити розуміння особливостей взаємодії між людиною і довкіллям, культурою і природою на основі застосування семіотичного підходу; 2) розширення пізнавальних можливостей людини у природнознавчій і культурознавчій сферах за допомогою семіотичного інструментарію. Відзначається, що екосеміотика безпосередньо пов’язана з біосеміотикою, семіотикою культури (культурною семіотикою), а також з екологічною (інвайронментальною) філософією. Вона спирається на принцип неперервності (спадкоємності) у розвитку природи та розуму (свідомості) (Ч. Пірс), уявлення про внутрішній зв'язок між живими (природними) та семіотичними процесами (Дж. Хофмейер), голістичний (системний) погляд на семіосферу (Ю. Лотман). Екосеміотика розглядає взаємодію культури і природи як двосторонній процес, в якому природа визначає культуру так само, як і культура у різний спосіб окреслює природу. Зауважується, що для екосеміотики як порівняно нового дослідницького напряму не вироблено єдиного методологічного базису та бачення досліджуваного ним кола проблем, що цілком релевантно ситуації в семіотиці загалом. Автор доходить висновку, що на тлі постійного зростання досліджень, які позиціонують себе як екосеміотичні, цей напрям потребує відповідних методологічних рефлексій і оцінок.
18
Караулова, С. І., and К. Ю. Бойченко. "СПОРТ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 1 (September 28, 2021): 163–67. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-1-22.
Full textAbstract:
Сьогодні спорт є невід’ємним елементом життя суспільства, будучи одним із найпомітніших і значущих соціальних явищ у сучасному соціокультурному просторі. Поряд із поняттям «спорт» часто використовують поняття «фізична культура» або їх поєднання «фізична культура і спорт». Спорт є невід’ємною частиною, великим компонентом фізичної культури, у зв’язку з цим, хоча спорт і є одним зі складників фізичної культури, він водночас виходить за її рамки, отримуючи певну самостійність. Спорт варто розглядати як поліфункціональне явище культури, як сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства, як вид і результат діяльності. Саме як вид діяльності він привертає увагу величезної кількості людей, робить його одним із найбільш популярних видовищ особливо серед студентської молоді. Як зазначено в Законі України «Про фізичну культуру і спорт», основними засадами державної політики у сфері фізичної культури і спорту є визнання фізичної культури і спорту як пріоритетного напряму гуманітарної політики держави, як важливого чинника всебічного розвитку особистості й формування здорового способу життя, як важливого чинника досягнення фізичної та духовної досконалості людини, формування патріотичних почуттів у громадян і позитивного міжнародного іміджу держави тощо [1]. Щодо студентської молоді, відповідно до цих положень, проаналізовано основні чинники спорту, які сприяють найбільш ефективному комплексному процесу її соціалізації, а саме формуванню результатів спортивної культури (знань, цінностей, норм, моралі, традицій, досвіду, зразків поведінки здорового способу життя тощо), що інтеріоризовані студентською молоддю, тобто стали надбанням її внутрішнього світу на основі діяльності, спілкування й відносин усередині суспільства. Фізична культура і спорт у соціумі студентства мають актуальне значення, тому важливо усвідомлювати глобальну роль фізичної культури і спорту в розвитку суспільства, пов’язану не тільки зі збереженням здоров’я і фізичною підготовленістю людини, а й насамперед із формуванням цілісної, багатогранної особистості.
19
Кобелєва, Д. Л. "Сучасні технології та проєктування людства (спільне та різне у футуристичних концепціях М. Каку та Ю. Н. Харарі)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 13–20. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.913.
Full textAbstract:
У статті розглянут філософські проблеми, пов’язані із застосуванням сучасних технологій у сфері трансформації людини. Спираючись на футуристичні концепції М. Каку та Ю.Н. Харарі, ми зробили спробу проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на буття людини та людства загалом, а також зробити прогнози стосовного майбутнього цивілізації. М. Каку та Ю.Н. Харарі уважно розглядають різні аспекти сучасної науки та сучасних технологій, аналізують дослідження у сфері біології, когнітивних та комп’ютерних наук. В результаті цього вони доходять висновків, що в найближчому майбутньому людство переживе глобальніші за всю свою історію зміни. По-перше, дослідження мозку спонукають замислитись над тим, що таке свідомість людини, з чого вона складається та взагалі для чого вона існує. Таким чином, підривається віра в один із фундаментальних аспектів людини, а саме в її індивідуальне, цілісне «Я». Якщо «Я» не існує (принаймні в тому вигляді, як його розуміє сучасна культура), то виникають серйозні світоглядні проблеми, пов’язані з обґрунтуванням сучасної гуманістичної парадигми, яка є основою сучасного соціально-політичного устрою. По-друге, сучасні технології вже цілком здатні змінювати людину настільки, що виникають питання про те, чи це людина, чи вже зовсім нова істота, яка не має нічого спільного із сутністю людини. Програмування генотипу, створення кіборгів, перенесення свідомості до штучних систем, створення потужного штучного інтелекту – все це вже майже реальність, отже, культура та світогляд людства найближчим часом зазнають фундаментальних трансформацій. У зв’язку з цим перед філософією постають дуже важливі завдання, а саме проаналізувати наукові дані, сформулювати нову концепцію людини, визначити напрями та пріоритети подальшого розвитку цивілізації.
20
Babushka, Larisa. "Фестивація культуротворчості в просторі повсякденності." Musicology of Kyiv, no. 57 (September 8, 2018): 22–33. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2018.57.03.
Full textAbstract:
Мета роботи. З’ясувати специфіку фестивації як феномену сучасної культури та її вплив на моделі культуротворчості, які формувалися в ході еволюційного розвитку свята, оскільки вони тією чи іншою мірою відображають як теоретичні, так і практичні проблеми сьогодення. Методологія дослідження передбачає застосування діалектичного, компаративного та соціокультурного підходів, які на засадах взаємодоповнення покладено в основу розвідки. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснений соціокультурний аналіз фестивації та досліджена логіка становлення її нового формату в світоглядних проекціях глобалізму та альтерглобалізму. Висновки. По-перше, фестивація – сучасна святкова культура – спрямовує до такої особливості глобалізаційних та альтерглобалізаційних стратегій як гіперболізації впливу повсякденності на форми й напрямки активності людини, домінуючими рисами якої є утилітарно-прагматичний характер універсальних структурних елементів. По-друге, відмінність буденної культури від повсякденної полягає в тому, що перша характеризується виконанням рутинних щоденних обов'язків, у той час як повсякденна культура постає актуалізацією всього обсягу культури в повсякденній практиці. По-третє, фестивація є особливою формою культуротворення, утримуючи свою поліфункціональну природу, проявляється в гібридності сучасної та традиційної культур.
21
Цимбал, Тетяна. "Культура укорінення людини, "творення себе"." Українська культура, no. 12 (987) (2008): 8–9.
Find full text
22
Цимбал, Тетяна. "Культура укорінення людини, "творення себе"." Українська культура, no. 12 (987) (2008): 8–9.
Find full text
23
Ніколенко, О. І., А. О. Ногас, С. В. Гуцман, І. О. Орел, І. М. Гайнуліна, and Т. В. Гамма. "ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ ЯК ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРЕДЧАСНОГО СТАРІННЯ ЛЮДИНИ." Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), no. 9 (March 21, 2022): 182–86. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.24.
Full textAbstract:
У статті досліджується вплив фізичної культури і спорту як основних засобів попередження передчасного старіння людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в кінці 60-х років у 23 економічно розвинутих країнах світу лише за одне десятиріччя смертність від ІХС виросла на 60%. Як правило, хвороби віку є наслідком недостатньої рухової активності і незбалансованого харчування, навколишнього середовища. Здоров’я не означає просто відсутність хвороб – це щось позитивне, це життєрадісне і охотне виконання обов’язків, які життя покладає на людину. Мета статті – проаналізувати вплив фізичної культури і спорту на попередження старіння людини. Під час вирішення поставлених завдань були використані методи теоретичного рівня дослідження. Медики всіх часів одностайно застерігають, що недостатня рухова активність підриває здоров’я, старить людину, наближує її смерть. У теперішній час раціональна організація рухової активності набула особливої актуальності внаслідок порушення балансу між вжитою їжею, фізичним навантаженням і відпочинком людини. Проведено аналіз фізичного стану людей похилого віку. Близько 80% осіб похилого та старечого віку страждають множинної хронічною патологією. Так, у структурі захворюваності літніх людей основне місце займають ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, хвороби органів дихання, захворювання опорно-рухового апарату.
24
Дерев’янко Д. В. "Принципи та засоби IKT у формуванні цифрової культури майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 232–39. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.132.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано феномен формування цифрової культури майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності за допомогою застосування спеціальних принципів, що належать до системи цифрового виховання і розвитку. Виділяються основні професійні компетенції, необхідні для обов'язкового освоєння випускниками перед початком професійної діяльності, а також визначаються основні показники сформованості цифрової культури майбутніх менеджерів у розглянутій сфері.Основа розвитку будь-якого здорового суспільства – це культура. Інформаційна культура відображає досягнуті рівні організації інформаційних процесів та ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечують цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною Основна тенденція в динаміці формування поняття «інформаційна культура» пов'язана з фундаментальністю і багатоаспектністю її розгляду не тільки як феномена, визначеного умовами науково-технічного прогресу, електронними засобами переробки, зберігання і передачі соціальної інформації, а перш за все як діяльнісної інфраструктури, що пронизує усі епохи і цивілізації, всі сфери людської діяльності і всі щаблі розвитку людини як соціальної істоти Беручи до уваги сучасний етап розвитку суспільства, технологічний прогрес та активний розвиток нових соціальних інститутів, справедливим буде зауважити, що основою сучасного суспільства і гарантією його благополучного розвитку є такий феномен, як цифрова культура. Вона дозволяє суб'єктам соціокультурного простору оптимізувати процес професійної діяльності, максимізувати швидкість отримання її результатів і звести реальні ризики до мінімуму.
25
Момот, О. О. "ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ." Педагогіка та психологія, no. 61 (April 2019): 132–37. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.15.
Full textAbstract:
У статті визначено та теоретично обґрунтовано пріоритет сімейного виховання на формування культури здоров’я особистості дитини як сукупність знань, умінь і навичок ведення здорового способу життя, психологічне самовдосконалення, соціальний та фізичний розвиток, що залежить від традиційної складової цього впливу, способу організації життя, участі обох батьків у вихованні, правильної організації вільного часу сім’ї, ставлення батьків до здоров’я. Культура сімейного виховання головним чином визначає культуру особистості дитини. Успіх сімейного виховання багато в чому залежить від організації домашнього життя, традицій сімейного життя. Здоров’я – основна загальнолюдська цінність, тому одним із пріоритетних напрямів культури здоров’я є створення стимулюючої, позитивної, здоров’язберігаючої, духовної та морально-психологічної атмосфери в сім'ї, оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками для збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення відповідних умов для навчання та формування фізично та психічно здорової людини, покликаних формувати здоровий світогляд, культуру здоров'я. Основна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Харчування відіграє важливу роль у формуванні культури здоров’я дитини. Воно має бути раціональним, врівноваженим, помірним та різноманітним, це перший ключ до здоров'я та добробуту, гарантія ефективності навчально-виховного процесу. Роль сімейного виховання у сформованості культури здоров’я дитини визначається рівнем зміцнення здоров’я, вмінням уберегти й покращувати своє здоров’я та оточення і сприймати його як найвищу цінність. Культура здоров’я сприяє формуванню особистості дитини як повноцінного члена суспільства, пристосованого до життя в цьому середовищі та здатного пристосовуватися до змін соціуму.
26
Shlemkevych, S. L. "Спадщина українських учених-культурологів у контексті викладання навчальної дисципліни "Історія Української культури" у закладах вищої освіти." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 1 (February 28, 2019): 136–38. http://dx.doi.org/10.15421/40290128.
Full textAbstract:
Останні десятиліття позначилися значними досягненнями в дослідженні особливостей української культури. Українські культурологи опираються на традиції, закладені творчістю видатних вчених, концепції культури яких характеризуються вірою у майбутнє українського народу. Вітчизняні філософи, етнографи, історики минулих століть традиційно зверталися до проблем, пов'язаних із розумінням духовно-творчої сутності людини у взаємопов'язаності з Богом, Космосом, культурою як світом людини. Початок ХХ ст. став переломним етапом для формування історичної культурології в українській науці. Багато відомих науковців, серед яких були зокрема Михайло Грушевський, Володимир Охрімович, Федір Вовк, Степан Рудницький, Іван Огієнко, Микола Хвильовий, створили в Україні фундамент науки про культуру. Наприкінці ХХ ст. інтерес вчених до культурологічної проблематики набув значного прискорення. Певним чином це було зумовлено введенням у зміст підготовки фахівців із вищою технічною освітою в Україні таких нових дисциплін, як: "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія". На жаль, протягом останніх років у закладах вищої освіти України значно скоротилася кількість годин, відведених на вивчення цих дисциплін, у деяких закладах вони повністю зникли з навчальних планів. В умовах реформування вищої школи України необхідно зберегти інтерес юнацтва до вивчення історії української культури. Певним чином цьому буде сприяти повернення до навчальних планів підготовки фахівців у закладах вищої освіти дисциплін "Історія української культури", "Культурологія". Необхідно докласти певних зусиль, щоб зберегти набутий досвід викладання гуманітарних дисциплін, зокрема культурологічного спрямування, осучаснити їх зміст та модернізувати методи навчання, утвердити таку систему засобів, форм і методів організації навчального процесу, яка б гарантувала необхідний рівень якості підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.
27
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
28
Раду, А. К., and С. С. Рашидова. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПОКАЗНИКА ЇХ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 203–13. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-203-213.
Full textAbstract:
З огляду на те, що основним завданням сучасної шкільної освіти визначено формування в учнів ключових компетенцій, найважливішою з яких є комунікативна, акцентовано, що робота з формування і становлення особистості відбувається через спілкування і починається з розвитку мовлення уже в сім’ї, далі в дитячих освітніх установах, продовжується в загальноосвітній і старшій школах.
У статті розглянуті особливості формування культури мовлення у молодших школярів як показника і складової культури спілкування. Доведено, що культура мовлення і культура спілкування не існують одна без одної. Культура мови передбачає дотримання мовцем вимог володіння правилами вимови і слововживання, вміння вдаватися до виразних мовних засобів з урахуванням цілей і завдань мови. Разом із тим, культура мовлення розкриває не тільки нормованість і багатство мови, а й загальну культуру людини, її вихованість, тактовність, толерантність до інших тощо, вона стає відображенням культури спілкування.
Авторами представлено актуальний погляд на вивчаєму проблему в педагогічній науці; розкрито якісні характеристики культури мовлення; представлені практичні шляхи формування і розвитку мовленнєвої культури.
Наголошено, що педагогічна робота по формуванню культури мовлення учнів молодших класів складається з розвитку мовного слуху; вироблення літературної вимови; поповнення словникового запасу; освоєння комунікативної і етичної сторони мови (Дерев’янко); і відбувається через певну систему завдань, вправ, методів і форм (деякі з них представлені в поданій статті). Зміст занять будується через: обговорення актуальних життєвих проблем; використання ігрових технологій; індивідуальну роботу і роботу в парі, в діалозі; завдання на пошук помилок, порівняння і зіставлення; творчі завдання на розвиток уяви, фантазії (створення казок, оповідань, творче читання тощо). Такі форми і методи сприяють не тільки розвитку пам’яті, а й логіки, аналітичного і образного мислення, вчать слухати, висловлювати думки, вчать взаєморозумінню, толерантності і співтворчості.
29
Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев, and А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17
30
ЧИЧЕНЬОВА, О. М. "СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ЗАНЯТЬ ІЗ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 198–202. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.29.
Full textAbstract:
У роботі розглянуті проблеми сучасності: низька рухова, фізична активність молоді, занепад у закладах освіти дисциплін «Фізична культура» і «Фізичне виховання», негативний вплив інноваційних приладів (гаджетів) на життя молодої людини. Стратегія розвитку фізичної культури, рекомендації щодо вдосконалення системи фізичного виховання та спорту серед молоді – установчі державні документи, які визнають проблеми сьогодення і які мають відповідний вектор спрямування на покращення ситуації, що склалася. Першочерговим завданням керівництва країни, керівників навчальних закладів, викладачів, вчителів, вихователів є впровадження фізичної, рухової активності в повсякденне життя молодого покоління, популяризація спорту і здорового способу життя. У статті надані педагогічні поради з дотримання принципу свідомості у процесі навчальних занять із фізичного виховання, досліджено практичні шляхи, етапи формування у студентів активного і свідомого ставлення до виконання фізичних вправ. Ці напрацювання мають створити новий образ сучасної людини, визначити умови прояву у студентів «моди» на позитивне, відповідальне ставлення до фізичної культури, підготовки, фізичної працездатності, власного здоров’я і здоров’я майбутніх дітей. Історичні події людства завжди впливали і змінювали спрямовання фізичного виховання у суспільстві. Тривалий час розвиток фізичної культури, а згодом і її теоретичне обґрунтування, зумовлювалося військовими потребами країни. Фізична культура мала яскраво виражену військову спрямованість і перетворення, в першу чергу, формувались під впливом відповідних військових закладів, відомств. Часи, коли фізичний розвиток людини розглядався як знаряддя в досягненні тих чи інших амбіційних планів, цілей, залишилися позаду. Реалії сьогодення свідчать, що під впливом радикальних змін у суспільстві неминучою стала зміна спрямовання розвитку фізичної культури і виховання від застарілих організаційних до змістовних, нових форм, які спрямовані на підтримку, збереження здоров’я людини, формування сталого відношення до здорового способу життя, зняття психоемоційного напруження, планування життєвої стратегії на майбутнє.
31
КОСТЮЧКОВ, Сергій, and Олександр ВОЛОШИН. "ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 46–51. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.7.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз процесу формування філософської культури майбутніх соціальних працівників в умовах сучасного українського закладу вищої освіти. Акцент робиться на тому, що філософська культура виявляє інди- відуальність людини, унікальні риси її особистості, рівень потреб та джерела їх задоволення, формує та сприяє розвитку здатності переживати глибокі почуття, що викликають дивовижні явища природи, а також безсмертні творіння людського розуму різних часів та різних цивілізацій. Методологія дослідження визначається підходом, що спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дало змогу забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових резуль- татів. Наукова новизна полягає у теоретичному обґрунтуванні ефективних шляхів формування філософської куль- тури майбутніх соціальних працівників педагогічними засобами викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін. Установлено, що наявною є смислова й змістовна демаркація двох основних підходів до використання поняття «філософська культура» в освітніх стратегіях сучасної системи освіти: ціннісно-емоціонального, що виражається формуванням гуманістичного начала людини, та прагматично-раціонального, згідно з яким зміст філософської «озброєності» людини, її світоглядна орієнтованість визначаються суто прагматичними цілями. Висвітлено загальний стан викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін з урахуванням того, що сьогодні у вітчизняних закладах вищої освіти філософські та соціально-гуманітарні дисципліни нерідко стають вибірковими освітніми компонентами, що матиме в майбутньому негативні наслідки не лише для якогось конкрет- ного напряму професійної підготовки, а й для всієї системи вищої освіти. Автори роблять висновок, що філософ- ська культура потребує певного філософського досвіду осягнення світу, без якого процес формування філософської культури стає нонсенсом, перетворюється на нісенітницю, її призначення стає незрозумілим, а отже, безглуздим. Наголошено на тому, що підвищення значущості філософської культури значно підсилюється не лише вітчизня- ними контекстами, а й світовими інтеграційними процесами, які зумовлюють більш високі вимоги до професійної комунікації, а також нові запити, теоретичні знання та практичні навички; це слугуватиме запорукою досягнення успіху в подальшій професійної діяльності соціального працівника.
32
Трофімчук, Н. В. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КОЛЕДЖІВ ЗАСОБАМИ ІНТЕГРАТИВНОГО ПІДХОДУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 197–205. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-31.
Full textAbstract:
У статті експліковано поняття екологічної культури та її формування засобами інтегративного підходу. Зокрема, визначено, що екологічна культура являє собою систему взаємозалежностей та взаємоадаптації людини і природи на основі культурних традицій, емоційно- ціннісних переживань. Така адаптація забезпечує збалансованість та урівноваженість людського буття і дозволяє людині долати власну природну обмеженість. Екологічна культура входить у зміст душевних прагнень і спонук, переломлюючись крізь людську суб’єктивність у її нерозривному зв’язку зі світом. Доведено, що екологічна культура вибудовується на інтегративній основі, щоразу залучаючи у власний обіговий контекст нові види пізнання. Інтегративний підхід кваліфікуємо як стратегію дослідження процесу формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, що усуває фрагментацію знань про реальність, вибудовуючи цілісну картину світу. Ідея інтеграції пронизує сучасний освітньо-педагогічний простір і є однією з домінантних, оскільки вона ретранслює динаміку парадигмальних педагогічних зрушень в умовах переходу від традиційних моделей структурування знань лінійного типу до більш складних, від статичних до динамічних. Визначення змісту освітніх процесів неодмінно супроводжується урахуванням їх множинності та варіативності, що націлює на побудову синтетичної освітньої моделі та розвиток інтегративних процесів в освіті. Використання інтегративного підходу у формуванні екологічної культури студентів кваліфікуємо як необхідний елемент цілісного освітньо-виховного процесу економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, де інтеграція традиційно представлена блоком нормативних дисциплін, кожна з яких так чи інакше актуалізує попередньо набуті знання. Така послідовність в оволодінні необхідним каркасом знань репрезентує інтегративну вертикаль предметно орієнтованого навчання. У коледжах інтегративна модель оволодіння знаннями не обмежується вимогами щодо їх нарощування та сумування, а передбачає взаємодію та взаємодоповнення дисциплін.
33
Головко, О. М. "Цифрова культура та інформаційна культура: права людини в епоху цифрових трансформацій." Інформація і право, no. 4 (31) (2019): 37–44.
Find full text
34
Донченко, О., and О. Бунчук. "Культура прав людини: міжнародно-правові стандарти й національний досвід." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 253–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1619.
Full textAbstract:
Сучасний стан формування культури людських прав в Україні та світі характеризується неоднозначністю й суперечливістю. З одного боку, людські права майже одностайно визнаються цінністю загальнолюдської культури, існує розгалужена система міжнародних стандартів та інституцій щодо їх регламентації й захисту. З іншого боку, повага до людських прав, їх дотримання, гарантування нівелюються й знецінюються в умовах сучасних міжнародних збройних конфліктів, катастроф техногенного характеру, зменшення матеріальних і природних ресурсів тощо.
Рівень культури людських прав як окремих індивідів, так й українського суспільства загалом не є високим. Це зумовлено й історичним минулим (адже індивідуалізм, у контексті якого розвивалися уявлення про людські права на Заході, не притаманний українському суспільству), і реаліями сьогодення. Тимчасова окупація територій і неоголошена війна в Україні є серйозним викликом людським правам, фактично спростуванням поваги до людського життя й людської гідності. У такій ситуації важливо, щоби як громадяни, так і представники державних структур мали знання у сфері людських прав і навички щодо їх реалізації та захисту.
Метою статті є дослідження освітнього й науково-дослідного напрямів формування культури людських прав як основи демократії та цивілізованої держави, аналіз міжнародно-правових стандартів і національного досвіду.
Вагому роль у формуванні культури прав людини в сучасній Українській державі відіграє міжнародне співробітництво. Інформування громадськості про права людини здійснюється в рамках діяльності міжнародних і регіональних організацій.
Освіта в галузі прав людини - це необхідна умова запобігання порушенням прав людини, а також важливий внесок у процес організації справедливого суспільства. Таке суспільство характеризується повагою до прав кожного його члена, високим рівнем культури прав людини. Досягнення вагомих здобутків можливе лише на основі ефективної міжнародної співпраці, діалогу всіх сторін, досконалого забезпечення права людини знати свої права.
Поряд із освітнім напрямом у формуванні культури прав людини важливу роль відіграє також науково-дослідний складник. Дослідження різних аспектів прав людини в кандидатських і докторських дисертаціях з юридичних, політичних, історичних, філософських наук, створення нових напрямів науки прав людини, відкриття наукових лабораторій, ініціативних науково-дослідних груп з підготовки колективних робіт, наукових праць із прав людини, студентських гуртків, спеціалізованих кафедр. Дуже важливим є розвиток і вдосконалення досвіду юридичних клінік, що сприяє формуванню в студентів знань, умінь і навиків, здобуття цінного досвіду реалізації, охорони, захисту прав людини.
Головними векторами формування культури прав людини в українському суспільстві сьогодні є реалізація зобов'язань, які випливають з універсальних і регіональних міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на виховання всіх верств населення й забезпечення належних умов для проведення юридичних досліджень у галузі прав і свобод людини.
35
ЧАБАНОВ, Василь, Антон НАЙЧУК, and Вадим МАРКІТАНТОВ. "ДО ПИТАННЯ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТЬ: «КУЛЬТУРА», «САМОБУТНІСТЬ», «ІДЕНТИЧНІСТЬ», «ЕТНОКУЛЬТУРНА САМОБУТНІСТЬ»." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 312–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.21.
Full textAbstract:
Стрімкі динамічні процеси глобалізаційного розвитку світу несуть зміни в усі сфери життєдіяльності людства. Безпосереднім чином, такі трансформації торкаються етнокультурного виміру буття людини. Нові тенденції міжнародного культурно-духовного поступу формують ризики збереження та розвитку етнокультурної самобутності українців, тим самим актуалізуючи дану проблематику і викликаючи науковий інтерес у дослідників до концептуалізації понять. Метою статті є дослідження сутнісної складової поняття «культура» в контексті етнокультурного дискурсу. Наукова новизна. У результаті уточнення наукових визначень понять «самобутність» та «ідентичність», запропоновано наступну їх інтерпретацію: – ідентичність є співвідношенням ототожнення та розрізнення, відчуттям схожості з іншим та потребою підкреслення своєї неповторності; – самобутність є результатом своєрідного самостійного розвитку суб’єктів, у процесі якого були сформовані їх унікальні характеристики як атрибути ідентичності. Крім того, поняття етнокультурної самобутності подається у значенні унікальної самостійної у своєму розвитку системи. Висновки. Етнокультурна самобутність українського народу є важливою запорукою побудови громадянського суспільства, демократичної правової держави та політичної нації, тому й виступає важливим об’єктом філософських студій. Базовим поняттям заявленої пробле- матики є «етнокультурна самобутність», під яким автори пропонують розуміти складну систему відносно стабільних, своєрідних особливостей культури, ментальності й способу життя певної спільноти та її представників. Ця система є унікальною і самостійною у своєму розвитку. Самобутність як характеристика особистісного самовизначення, на нашу думку, супроводжується умовно сталими (константними) особливостями людини та її готовністю взяти на себе відповідальність за власну самореалізацію.
36
Нечаєнко, Тетяна Василівна, and Ліна Іванівна Соломенко. "Мовленнєва культура у повсякденному житті сучасної людини." Питання культурології, no. 35 (December 27, 2019): 99–108. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.35.2019.188793.
Full text
37
Савченко, А. А. "Інформація та культура людини в соціокультурному просторі." Культура України. Серія: Культурологія, вип. 58 (2017): 60–67.
Find full text
38
Андрущенко, В. П. "Духовний світ і культура сучасної української людини." Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія, [за 1994 рік] (1994): 3–11.
Find full text
39
Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.
Full textAbstract:
У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття.
Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.
40
Коломієць, Олена, and Оксана Головата. "РОЛЬ БІБЛІОТЕЧНИХ УСТАНОВ У ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 6, 2020): 189–210. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-189-210.
Full textAbstract:
У статті розглядається поняття «інформаційна культура» та підходи до її формування. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову частину загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Особливу увагу приділено проблемі формування інформаційної культури особистості майбутнього фахівця в процесі навчання в закладі вищої освіти, зокрема майбутнього документознавця, для якого інформаційна культура є невід'ємним компонентом його професійної компетентності.
Представлено діяльність бібліотеки закладу вищої освіти як центру накопичення і зберігання суспільно значущих масивів інформації. Проведено аналіз процесу взаємодії бібліотеки вищого закладу освіти (на прикладі бібліотеки Центральноукраїнського національного технічного університету) і користувачів інформаційних ресурсів у сучасних умовах, що виникають під впливом розвитку інформаційних технологій у бібліотечній сфері та освіті в цілому. Наголошено на важливості місця бібліотеки в інформаційному просторі та її ролі в процесі підготовки фахівців нової формації.
Акцентується увага на діяльності бібліотеки ЦНТУ щодо формування інформаційної культури майбутніх фахівців документно-інформаційної сфери з урахуванням їхніх навчальних та науково-дослідницьких потреб. Визначено заходи інформаційно-бібліографічного та навчально-виховного характеру, організаційно-педагогічні умови ефективної роботи бібліотеки з формування інформаційної культури майбутнього документознавця.
У висновках наголошено, що завданням сучасної освіти є створення умов для розвитку інформаційної культури особистості, яка забезпечить уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного інформаційного суспільства. Означено перспективні напрямки діяльності бібліотеки закладу вищої освіти з формування інформаційної культури майбутнього фахівця, зокрема, подальше використання інноваційних технологій в організації роботи та формування електронних ресурсів на вимогу навчального процесу та наукової діяльності університету.
41
Sukhenko, Igor. "Формування культури здоровʼя – необхідний компонент виховання молоді." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 1 (45) (May 24, 2019): 29–36. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-01-29-36.
Full textAbstract:
Актуальність. Формування культури здоров’я – це тематика, що потребує комплексного глибокого дослід- ження, у якому повинні брати участь науковці з багатьох галузей науки. Здоров’я нації безпосередньо впливає на працездатність і продуктивність праці, економіку країни, моральний клімат у суспільстві, виховання молодого покоління, відображає образ і якість життя. Мета дослідження – виявити умови та фактори, необхідні для формування культури здоров’я підростаючого покоління. Методи дослідження – аналіз й узагальнення літературних джерел, системно-структурний аналіз. Результати роботи. Важливим профілактичним фактором у зміцненні здоров’я людини є здоровий спосіб життя. Стверджується, що формування культури здоров’я підроста- ючого покоління повинно бути пріоритетним напрямом у державній політиці. Практичною стороною забез- печення здоров’я є створення необхідних економічних, соціальних і духовних умов. Здоров’я як пізнавальна проблема постає у зв’язку з потребою привести у відповідність сформовані раніше уявлення про здоров’я людини із сучасним рівнем науки й практики (тобто на новому методологічному, теоретичному та емпіричному рівнях). На нашу думку, культура здоров’я особистості – це комплексна програма, яка функціонує на основі отримання й усвідомлення знань про здоровʼя, із метою покращення роботи функцій життєдіяльності та стану органів людини, продовження його фізичного й творчого довголіття. Гармонійність фізичного розвитку як сукупність морфо- логічних і функціональних ознак є одним із найважливіших показників здоровʼя людини. Висновки. Розглянуто фактори, які впливають на формування культури здоров’я молоді, а саме: середовища, екології та особистості. Стверджується, що на процес формування культури здоров’я молоді сприяють такі форми: наявність теоретичної бази, практична складова, уключаючи наочні приклади, мотивація самовдосконалення, спадковість й екологія. Наведено власне бачення форм і факторів формування культури здоров’я молоді.
42
Круцевич, Тетяна, Оксана Марченко, and Марина Дєдух. "Сучасні підходи до формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 2 (January 3, 2022): 66–75. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.2.66-75.
Full textAbstract:
Анотація. У статті розглянуто підходи до формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Мета. Визначити фактори впливу на формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Методи. Теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання); педагогічні (спостереження, експеримент із застосуванням інструментальних методів); соціологічні (неформалізовані бесіди, опитування, анкетування); методи математичної статистики. Результати. У ході теоретичного аналізу літературних джерел визначено компоненти індивідуальної фізичної культури, які характеризують процесуальну і результативну діяльність особистості. Розуміння індивідуальної фізичної культури базується більшою мірою на практичному досвіді, ніж на теоретичних знаннях. Виявлено, що тільки юнаки та дівчата, які навчаються у спортивному коледжі, мають достатній рівень фізкультурної освіти. В основі потребо-мотиваційної сфери фізичної культури і спорту юнаків і дівчат, які займаються та не займаються спортом, існують як спільні, так суттєво відмітні пріоритети. Підтверджено вплив факторів зовнішнього середовища на формування індивідуальної фізичної культури особистості під час визначення мотивів, інтересів у заняттях спортом. Розгляд в людині фізичного як особистого може бути одним із способів залучення молоді до формування цінностей фізичної культури і спорту та включення індивідуальної фізичної культури до спектру загальної культури людини.
Ключові слова: учнівська молодь, індивідуальна фізична культура, фізична підготовленість, фізичне здоров’я, самооцінка.
43
Запорожченко, О. В. "Ідентичність особистості в умовах інформаційного суспільства." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 1, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.900.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».
44
Kovalchuk, Nataliia Dmytrivna, Nataliia Valeriivna Shakun, and Olha Yevheniivna Melnik. "КОНОТАЦІЇ КОНЦЕПТІВ ҐЕНДЕРУ І СТАТІ У ФЕМІНІСТИЧНИХ СТУДІЯХ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 13–20. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-1(13)-13-20.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Культурні концепти ґендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять «ґендер» і «стать» ґрунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О.Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська,Г. Храброва, С. .д’Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів ґендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Метою статті є аналіз конотації концептів ґендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності «чоловічого» і «жіночого», рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні ґендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: «стать», «гендер», «тіло», «маскулінне», «фемінне». Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак – потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких «чоловіче» і «жіноче» мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильнеслабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки. Аналіз концептосфери понять ґендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.
45
ВОЗНЯК, Сергій. "ЕЙДЕТИЧНЕ СПОГЛЯДАННЯ ЯК ОСВОЄННЯ КУЛЬТУРИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 55–70. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.4.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті проведено філософський аналіз поняття «культурна реальність» у контексті загальної онтології людського буття. Розглянуто таке відношення культурної реальності до суб’єкта, як ейдетичне споглядан- ня. Проаналізовано сутність ейдетичного споглядання як фун- даментального гуманітарного світовідношення, яке постає механізмом взаємозв’язку суб’єкта зі світом культурної реальності, способом рефлексії культурної свідомості й вищим сенсом виявлення загальнородової сутності культур- ного Універсуму. Методологія. Засобами реалізації поставленої мети є активація діалектичного поняття «форма» та залу- чення концепту «діяльність», саме через який можна адек- ватно розкрити діалектичний принцип всезагального зв’язку. Одним із центральних у цьому зв’язку є питання про природу культурного буття. Як існує культура, де саме міститься вся багатоманітна скарбниця її форм, проявів, укарбовані в ній почуття, думки, образи, переживання? Питання онтології культурних форм неминуче виводять на метафізичну проблема- тику, що позначає проблематику трансцендентного, позачасо- вого й позапросторового буття. Наукова новизна. Адекватне розуміння культурної реальності як такої уможливлює розуміння способу самого існування культури як буттєвісного феномена, тим самим орієнтуючи мислення на розуміння способів взаємодії суб’єкта з культурним довкіллям, зокрема, через поняття ейдетичного споглядання. Висновки. Споглядання – не лише щабель руху пізнання, не лише етап в історичному становленні суспільної людини, не функціональний засіб оволодіння змістом світу. Ейдетичне споглядання самоцінне й самоцільне. У такій якості максимальною мірою воно розкривається в естетичному спогляданні й переживанні, яке постає абсолютною формою, адекватною людській сутності.
46
Мацькевич, М. "Культура й конституційні культурні права та свободи людини і громадянина: ключові аспекти взаємодії." Віче, no. 2 (311) (2012): 21–24.
Find full text
47
Мацькевич, М. "Культура й конституційні культурні права та свободи людини і громадянина: ключові аспекти взаємодії." Віче, no. 2 (311) (2012): 21–24.
Find full text
48
Svyatnenko, I. O. "Гендерна культура фемінізму в соціологічному дискурсі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 10, 2016): 58. http://dx.doi.org/10.15421/1716122.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі визначення концептуальних засад гендерної культури фемінізму в соціологічному дискурсі. Автором зроблено висновок про те, що в феміністичному дискурсі традиційні уявлення про суб’єкта і про сутність людини інтерпретуються як взасадничуючі щодо есенціалістської теорії статі. Есенціалістська теорія статі передбачає наявність преформістських соціогендерних уявлень, через які відбувається конструювання основних диспозицій особистості. Соціогендерний преформізм за умови розуміння суб’єкта в сексуалізованих денотаціях дозволяє вести мову про чоловіків і жінок як різні соціогедерні класи диспозиції яких відповідають системі гендерного панування. Зазначені диспозиції визначають як фізіологічно-тілесні складники, так і психічні особливості та соціо-культурні репертуари поведінки чоловіків та жінок. Таким чином, маскулінність і фемінність набувають форми конструюючих конструктів, а також виявляються конституюючими для гендерної культури. Крім того, в контексті такого зв’язку виявляється цілком релевантним застосування соціосистемологічного підходу.Популярність есенціалістських постулатів в інтерпретації статі поєднується з непопулярністю її щодо інтерпретації людини як такої. Есенціалістські інтерпретації в термінах існування дозволяють перевести маскулінність у площину недосяжної трансценденції, зводячи жіночність (фемінність) до набору цілком прогнозованих рис і тривіальностей. В аспекті соціокультурної реалізації це відповідає чоловічому началу як трансцендуючому та вертикалізуючому щодо культурної системи та жіночого начала як горизонталізуючого та іманентизуючого з більш розгорнутою системою бінарних опозицій (відцентровий рух - жіноче, доцентровий рух-чоловіче; конструювання - чоловіче, пристосування (адаптація)-жіноче тощо).
49
Forkosh, S. M. "Класична традиція дослідження культури: історико-морфологічні та концептуально-функціональні стратегії." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 8, 2017): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1717126.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано можливість суміщення концептуально-функціонального та історико-генетичного підходу у дослідженні культури. Необхідність такого доповнення проявляється, з одного боку, в багатовимірності самої культури конкретний прояв якої цілком історичний, а з іншого – ця необхідність визначається онтологічним виміром сутності культури. Під культурою розуміється середовище, яке виникло в результаті діяльності самої людини, а також результати діяльності людини спрямовані як на саму себе і собі подібних, так і на світ в цілому, і таким чином поняття культури в даній статті має широкий, не строго визначений контекст. Питання історико-культурного дослідження і методів історичного пізнання пов’язані з проблемними полями різних дисциплін, серед яких ключовими є власне історія в її широкому розумінні, методологія історико-культурного пізнання і нарешті онтологія культури. Остання розуміється як вчення про об’єктивний дух, відкрите Гегелем і доповнене М. Гартманом. Отже, історичний аспект культури почався головним чином з трактату Ж. Б. Віко «Основи нової науки про загальну природу націй» і завершився історизмом Е. Трьольча. Історичний напрям дослідження культури в персоналіях виглядає наступним чином: Ж. Б. Віко, Г. Гердер, О. Шпенглер, А. Д. Тойнбі. Концептуальний аспект дослідження культури пов’язаний головним чином визнанням культури як самостійного виміру зі своїми законами і принципами. Культура в цьому сенсі - надіндивідуальне буття, редукція якого до індивідуального неможлива. Особливістю її є стихія свободи, на відміну від природи, в якій панує необхідність. Таке розрізнення І. Кантом уможливило відкриття об’єктивного духу Гегелем, яке є істотним і сьогодні. Але як функціонує об’єктивний дух? Чи можна описати різноманіття його проявів в одному підході при цьому зберігши індивідуальність кожного? Філософія символічних форм Е. Кассірера поклала початок дослідженням даних питань, будучи також втіленням неокантіанських досліджень взагалі. Але яке місце буття духу серед інших видів буття? Як відноситься суб’єктивний дух до об’єктивного? Чим відрізняються категорії буття культури від категорій пізнання культури? М. Гартман, спираючись на концепції В. Дільтея і М. Шеллера, систематично суворо і фундаментально прояснює дані питання.
50
Гурик, М. І. "Зростання та стабілізація політичної зрілості культури громадянськості українців в умовах демократичного транзиту." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 2, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.907.
Full textAbstract:
У статті осмислюється проблема становлення культури громадянськості як умови успішного здійснення демократизації політичної системи Україні. Автор проводить системний аналіз змісту поняття, специфічних ознак та чинників культури громадянськості. Доведено, що формування культури громадянськості, як учасницької культури відбувається в процесі реалізації особою і суспільством різних форм політичної участі. Показано, що культура громадянськості розвивається в Україні паралельно із формуванням громадянського суспільства, її продукують соціальні суб’єкти – громадяни, їх групи, об’єднання та організації. Доведено, що громадянськість людини реалізується, через її активну участь у діяльності громади, яка спонукає до активізації громадської самосвідомості, у рамках якої формується діалогова форма політичної участі та активістська політична культура. Наголошено на тому, що електоральна участь громадян, як одна з найважливіших складових культури громадянськості, проявляється циклічно в Україні, як у вигляді неконвенційних активно-протестних форм, так і громадських ініціатив, волонтерських організацій та благодійних фондів, які виникли під час Революції гідності і продовжують активно функціонувати. Зазначено, що протестна форма політичної участі громадян переважає над дискурсною впродовж усього періоду незалежності України. Автор наголошує на тому, що становлення горизонтальних зв’язків між громадянами, у процесі творення інституційних форм громадянського суспільства. сприяє поступовому переходу від піддансько-учасницького до учасницького типу політичної культури. Показано, що розвиток активістської політичної культури залежить від продовження реалізації реформи децентралізації, подолання патерналістських форм суспільної свідомості шляхом підвищення рівня політичної освіченості та активності громадян, становлення ефективних інститутів громадянського суспільства.