Academic literature on the topic 'Культура людини'

У статті здійснено теоретичний аналіз впливу мистецтва на виховання у студентської молоді якостей Людини Культури. Підкреслено, що культура є фундаментальною основою збереження людини від тих негативних впливів сучасної цивілізації, які спрямовані на руйнування власне людського в людині. Автор зауважує, що культура формує особливий тип людини, яка у різні історичні епохи відповідає духу свого часу; а також вона є стрижнем людської особистості, який втілює в собі світоглядну культуру особистості, світовідношення, систему цінностей і смислів людського життя і виділяє людську людськість над жорстокістю та байдужістю; важливою умовою удосконалення особистості, вибору культурних ідеалів людського життя. Автор підкреслює, що окультурення – це є олюднення особистості, здатної жити в людському суспільстві. З’ясовано, що виховання культури покладено на гуманітарні науки. Особлива роль автором відводиться саме живому знанню, яке дає студентам можливість «саморефлексувати», «бути самим собою», «пізнавати себе», «говорити про себе». Автор статті акцентує особливу увагу на збереженні у людини саме людських якостей, пов’язаних з життєлюбством, працелюбством, вірою, любов’ю, добротою, світорозумінням, світовідношенням, патріотизмом. У статті наголошується на тому, що людина повинна бути гармонійно розвиненою, духовно-моральною, художньо-естетичною і висококультурною. Доведено, що важлива роль у вихованні найкращих людських рис, морально-естетичних ідеалів належить мистецтву, адже його використання в освітньому процесі ЗВО сприяє взаємозбагаченню, взаємодоповненню образного і абстрактно-логічного мислення та сприяє сутнісним змінам в духовно-культурному та художньо-естетичному відношенні особистості до світу. Автор робить висновок – мистецтво має навчити людей культивувати Добре, Прекрасне, сприяти формуванню найвищих людських ідеалів, прагненню до творчості, що дозволить виховати в майбутньому зі студента справжню Людину Культури.

У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.

У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.

У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.

Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.

У статті зроблена спроба завершити концептуалізацію феноменів людини і культури в якості протилежних моментів суперечливої основи феномена соціальності. Завданням статті є деконструкція бінарної опозиції «людина» – «культура» і перетворення її в суперечливу основу тернарной композиції антропосоціокультурной тотальності. Концептуалізація понять людини і культури є синтетичною науковою задачею і передбачає категоріальне відтворення процесу виникнення і безперервного перевиникнення найскладніших з усіх існуючих об'єктів, оскільки вони «знімають» в собі всі інші еволюційні процеси, що вивчаються космологією, еволюційної біологією укупі з палеонтологією і археологією, описовою та теоретичною соціогуманітаристикою, що включає етнографію, культурну та соціальну антропологію і соціологію культури. Завершуючи перелік наукових дисциплін, автор цього дослідження спирається на останні досягнення, теоретичної філософії з діалектикою, що історично сформувалася як загальна теорія розвитку, філософською антропологією, філософією історії та філософією культури. Виток традиції раціонального осмислення людини і культури лежить в античній філософії, що вважала людину не просто частиною, а аналогом Макрокосму (з чим охоче погоджується сучасна космологія з її антропним принципом). У антропоцентричній філософії Відродження ми знаходимо ідею незавершеності самотворення людини, і через століття цю думку Мірандолла по-своєму повторить Ніцше в своєму «Заратустрі». Думка просвітителя Гердера про необхідно зумовлену будовою Сонячної системи появу людини на одній з її планет перегукується з тейярдістскім уявленням про природу феномена людини і центральними ідеями т.зв. «Великої» або «Універсальної» історії. Ми не могли залишити без уваги зусилля не тільки класичної, але також некласичної і постнекласичної філософії, що деконструює бінарну опозицію класичних і некласичних підходів в тернарну композицію постнекласичної соціогуманітаристики.

У статті дається характеристика образу сучасної освіченої людини: перелічені характерні для неї риси. Особливий акцент зроблений на важливості людяності, моральності і здатності до здійснення творчої діяльності в образі високоосвіченої особистості як її життєво значущих якостей. У статті дається аналіз уявлень учених-філософів і педагогів про освіту як формування образу. Дається визначення поняттям образ, освіта, людина, освічена людина, людяність, моральність, здатність до здійснення творчої діяльності. Освіта визначається як рушійна сила розвитку суспільства, яка здатна надати йому допомогу в питанні відновлення рівноваги, втраченого ним. Автор звертає особливу увагу на необхідність зміщення акцентів в освіті на формування у підростаючого покоління її духовно-культурних цінностей на основі принципу єдності освітнього і культурного просторів. Підкреслюється наявність органічного взаємозв’язку між поняттями освіта та культура. Названо ключові напрямки дослідження проблеми формування образу сучасної освіченої людини (ноосферна людина, планетарно-космічна особистість, філософ управління; homo educatus, асиметрична людина, homo scribens, людина-культури). Охарактеризовано авторське уявлення про сутність сучасної освіченої людини. Дається авторське трактування поняття «образ сучасної освіченої людини» як духовно-, культурно-, морально-орієнтованої високоосвіченої особистості; розумного споживача освітнього продукту – «відчутих, глибоко усвідомлених» знань; носія духовної культури, культури моральної поведінки і «духовно пробудженої» цілісної свідомості високо рівня; творця духовно-культурних цінностей освіти.

Гуманітарна культура пов'язана з пізнанням і освоєнням людиною інтелектуальних і духовних феноменів, що сприяють подальшому розвитку її як особистості і інтеграції в людське співтовариство. Гуманітарна культура особистості не є застиглим утворенням, вона формується і постійно поновлюється в певному проблемному полі людської діяльності. Гуманітарна культура входить в поняття професійної культури, забезпечуючи її гуманітарну складову так само, як професійна культура входить в поняття гуманітарної як установка людини на творчу, соціально відповідальну професійну діяльність. У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної культури у студентів університету технічного профілю. Виявлений гуманітарний потенціал в змісті технічної освіти, який сприяє розвитку компонентів гуманітарної культури, враховує базову систему цінностей (аксіологію) сучасних суспільних відносин як реалізацію дієвої формули душевної безпеки. Духовна безпека сучасного суспільства і гуманітарна культура особистості особливо актуальна, в зв'язку з тим, що матеріальна складова не тільки зумовлює духовну безпеку суспільства, культуру особистості, але і виступає необхідною умовою для розробки і впровадження більш високих технологій інноваційної спрямованості і актуальних наукових відкриттів. Створення сучасного високотехнологічного виробництва в епоху розвитку комп'ютерно-мережевих програм, впровадження в повсякденне життя людини елементів штучного інтелекту, інтенсивне застосування винаходів, пов'язаних з нанотехнологіями, електромобілями, біороботами, киборгами, безсумнівно, змінює соціальну структуру і суспільні відносини. В інформаційному суспільстві в період «перезавантаження» суспільних відносин особливо актуальним стає сигма безпеки, яка представляє собою особистість, що володіє, сучасними професійними знаннями, почуттям обов'язку, високим рівнем інтелекту самосвідомості, толерантністю, яка прагне до гармонії з природою і соціумом, де існує повага до загальноприйнятих норм поведінки, законам.

Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери. Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування. Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства. Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації. Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця». Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери. У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.

У статті обґрунтовано визнання феноменологічного методу як ефективного та доцільного в аналітиці персонального екзистенційного досвіду та його культуротворчих передумов. Показано, що сама людина є сутністю, яка інтерпретує буття, дозволяє речі здійснити своє значення або призначення; а проблема пошуку себе через інтерпретацію світу у філософії Гайдеггера є центральною. Доведено, що природа людини – це культура, а культура – сенс та квінтесенція природи, її динаміка і логіка, причина та мета. Важливим є той факт, що наявність свободи не означає волюнтаризму, анархії або хаосу в системі фундаментальної онтології. Йдеться про горизонт людської життєдіяльності, в якому справжні смисли та цінності можливо замінити їх штучною імітацією. Проте такі довільні акти самоідентифікації людини трансформують виключно соціально-громадський вимір буттєвості, але не фундаментальний. Звідси слідує висновок, що час як горизонт становлення форм об’єктивації суб’єктивності або культури демонструє можливості існування не-онтологічних, не-світорозмірних сутностей та феноменів. Для розв’язання цієї проблеми Гайдеггер пропонує іншу стратагему людського існування, яка поєднує голос означення і тишу сприйняття, схематизм соціальності та унікальність суб’єктивності. Такий плюралізм світоглядних орієнтацій та способів самовизначення пояснюється принциповою диференціацією мотивацій та прагнень людини: природний погляд, що прагне до зручності; науковий підхід об’єктивації світу та філософський, або фундаментальний, що має за мету розкрити ессенціальну конструкцію феномену. Відповідно з переконанням М. Гайдеггера, культура є динамікою людського життя в горизонті вічності, незмінних онтологічних смислів та цінностей, Буття іншими словами. Відповідно, створюючи, або проживаючи життя в культурі, людина не змінює детермінанти визначення простору і часу, а підтримує автентичність смислової конструкції онтології.

Потреби сучасного суспільства, його духовних і матеріальних сфер зумовлюють особливу актуальність проблем спілкування. Без належного розвитку форм спілкування неможливе функціонування таких галузей, як виховання, освіта, охорона здоров'я, наука, мистецтво, політика, підприємництво тощо. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/22590

У формуванні сучасного фізкультурно-спортивного світогляду важливе місце посідає проблема тілесності людини. Звичайно, у науці існує безліч визначень основних дефініцій даного поняття. На нашу думку, тілесність виступає важливою характеристикою людської індивідуальності, вона є результатом діяльності, триєдиної природи людини (тіла, душі, духу) [2, 23–26]. В свою чергу спортивна культура є невід’ємною складовою сучасного суспільного і культурного життя. Її вплив на самовизначення і само- розуміння людини значно посилюється через розвиток інформаційних технологій і притаманних їм антропотехнік.

Проблема людини в усьому розмаїтті характеристик її сутності й існування завжди виступала актуальною проблемою філософії науки. Проте, сьогодні вона набуває особливої гостроти. Сучасність визначається небувалими за своїми масштабами економічними, соціально-політичними, духовними потрясіннями, які проявляються у конфлікті між людиною та її соціальним середовищем. Водночас – це період надзвичайно швидкого технічного прогресу і фундаментальних наукових відкриттів, які змінюють уявлення про тілесність людини та її вплив на всі сфери буття.

Проблема людини в усьому розмаїтті характеристик її сутності й існування завжди виступала актуальною проблемою філософії науки. Проте, сьогодні вона набуває особливої гостроти. Сучасність характеризується небувалими за своїми масштабами економічними, соціально-політичними, духовними потрясіннями, які проявляються у конфлікті між людиною та її соціальним середовищем. Водночас – це період надзвичайно швидкого технічного прогресу і фундаментальних наукових відкриттів, які перетворюють уявлення про тілесність людини та її вплив на всі сфери буття. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/34722

Сьогодні є всі підстави говорити про формування нової культури – інформаційної, яка стає важливим елементом загальної культури людства. Її основою можуть стати знання про інформаційне середовище, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/33378

Збірка найбільш популярних, розповсюджених і простих у використанні функціональних проб та індексів для дослідження фізичного стану людини. Представлений матеріал переслідує ціль надати допомогу фахівцям та студентам в організації науково-дослідницької роботи в галузі фізичної культури і спорту, оформленні результатів та підготовки їх до оприлюднення.

Необычные для средневековых жителей стран Западной Европы особенности традиционной культуры коренных народов севера Сибири - способы передвижения, некоторые виды хозяйственных занятий, даже непривычный внешний облик и одежда - нашли свое отражение в сочинениях европейских авторов. Некоторые из них сами не были на территории Западной Сибири и узнавали об особенностях культуры сибирских народов со слов русских людей. В ХХ в. информативные сведения западноевропейских авторов были введены в научный оборот М.П. Алексеевым. В докладе приведены сведения о некоторых характерных особенностях культур северных сибирских народов, которые стали известны европейцам в XV-XVI веках. В их числе содержатся некоторые фантастические сведения о сибирских землях и населяющих их народах. В начале XV в. на территории Сибири побывал в составе войска хана Едигея баварский ландскнехт Иоганн Шильтбергер. В своем сочинении он первым из европейцев упомянул о Сибири и ее жителях. По его сообщению, сибирские «дикие люди» проживают в горах отдельными семьями и питаются травой, подобно диким животным. В своем сочинении он упомянул о ездовых собаках. Вероятнее всего, самому И. Шильтбергеру не пришлось побывать в таежных районах и встретиться с такими «дикими людьми», он мог узнать о них от приезжих купцов. В сочинении Ульриха Рихенталя упоминается о том, что жители сибирских земель охотятся на соболей, добывают пушнину. В сочинении этого автора сообщается о том, что сибирские народы поклоняются местному языческому божеству «Золотой старой бабе». Некоторые изображения этой статуи, полученные из сочинений средневековых авторов, приведены в книге М.П. Алексеева. В XVI в. Сигизмунд Герберштейн в своем сочинении упомянул о реках Оби и Иртыше, крепостях Ером и Тюмень, «превеликом множестве мехов» и совершении «немого торга». Он упомянул о языческом божестве - «Золотой бабе», а также некоторые фантастические сведения о сибирских жителях, которые, возможно, сочинялись приезжими купцами для того, чтобы отпугнуть потенциальных конкурентов в торговле. К XVI в. относятся также записки о Сибири Д. Принтца и Г. Штадена. Судя по приведенным сведениям, уже в течение исторического периода XV-XVI вв. некоторые европейцы довольно активно интересовались возможностями развития пушной торговли с народами, населявшими северные районы Западной Сибири, Центральной и Восточной Азии и Северной Америки, куда можно было добраться через сибирские земли.

Уже почти 100 лет, со времени работ А. Нуммедаля (Nummedal, 1929) исследователи не сомневаются в заселении северо-западных арктических территорий не позднее рубежа плейстоцен-голоцен (около 12 тысяч лет назад). Первые поселенцы проникают в Фенноскандию, на полуостров Сконе южной Швеции, в самом конце плейстоцена с территории северогерманской низменности. Поступательному, сравнительно быстрому продвижению на север вдоль узкой полоски норвежского побережья способствовали ускоренное освобождение этих участков от ледника под действием уже «греющего» Гольфстрима и использование водного (морского) транспорта, что косвенно подтверждается очень ранним заселением удаленных островов в незамерзающих водах Северного, Норвежского и Баренцева морей. Благодаря всем этим факторам северные первопроходцы уже в бореальный период (не позднее 10 000 лет назад) достигли арктического побережья Фенноскандии (Шумкин 1986, 15-33; Шумкин 1993). Судя по расположению памятников, основой существования первопроходцев были морское собирательство и охота в прибрежной зоне, на литоралях, дополняемые охотой на сухопутных животных. Орудия изготавливались в основном из местного кварца и окремненных пород. Кроме чумов использовались небольшие слабо углубленные жилища. Не вызывает сомнений, что в это время люди использовали лодки, поскольку есть стоянки на островах, удаленных на значительное расстояние от материка в незамерзающих морях (Shumkin 1992: 146-150). Небольшие мезолитические коллективы морских собирателей и рыболовов, попав в экстремальные условия, оказались в изолированном положении, сопровождавшемся стагнацией и даже деградацией материальной культуры, но, тем не менее, сохранили древние мировоззренческие традиции, о чем свидетельствуют крупномасштабные, выполненные методом «прошлифовки» линий, петроглифы этого времени и несколько более поздние писаницы. Мезолитические памятники Лапландии большинство специалистов традиционно связывает с культурой комса. Открытие в 2002 г. в 60 км от побережья Баренцева моря и раскопки (Rankama T., Kankanpaa J. 2014: 147-159) мезолитической стоянки Суяла (Финляндия) с пластинчатой индустрией позволило финским археологам выдвинуть предположение о второй, более поздней волне заселения этой арктической территории, теперь уже через Финляндию и Карелию. Эта гипотеза - продвижение на север населения бутовской традиции - требует серьезного анализа и подтверждения. Но и даже в таком случае это не может опровергнуть европейскую «прародину» первых поселенцев, а двухкомпонентность материальной культуры комса была убедительно установлена археологом П. Вудманом еще в конце прошлого века (Woodman, 1993). Определенное, более ускоренное развитие начинается с благоприятными изменениями климатических условий (атлантический оптимум), позволившее к началу неолита (около 6,5 тыс. лет назад) заселить практически все регионы Северной Фенноскандии. Постепенно осваиваются новые виды и источники сырья (сланец, шифер), что способствует совершенствованию техники обработки и производству новых типов орудий. Начинается широкое применение шлифованных изделий из сланца, налаживаются контакты с более южным населением, от которого заимствуются навыки керамического производства. Все более существенными становятся признаки начала активного морского зверобойного промысла. Эти изменения оказывали, наряду с природными и социальными факторами, значительное стабилизирующее воздействие на местные популяции. Наметившиеся тенденции аккумулируются в эпоху раннего металла (4-2,5 тыс. лет назад), когда на побережье Северной Фенноскандии складывается яркая культура (Грессбаккен) морских охотников и рыболовов. Возникают многочисленные постоянные поселения с десятками долговременных жилищ, расположенных вплотную к древней береговой линии. Для этого периода (конец неолита и эпоха раннего металла) известны поселения, на которых сохранилась органика. Помимо каменных присутствуют костяные и роговые орудия, гарпуны (в том числе поворотные), остроги, рыболовные крючки, кинжалы, наконечники стрел и изделия неутилитарного назначения. Среди кухонных отбросов до 90% - кости морских животных (тюленей, моржей, китообразных). Немало костей морских рыб семейства тресковых. Долговременные углубленные зимние жилища этого периода представляли собой довольно сложные сооружения, в которых могли проживать 10-20 человек. Таким образом, население северной окраины Европы, начиная с эпохи мезолита, постепенно вырабатывает комплекс культурных адаптаций, позволяющий в рамках присваивающего хозяйства вести оседлый образ жизни в суровых арктических условиях. Выбор мест обитания (кромка морского побережья), фаунистические материалы (преобладание морских млекопитающих), орудийные комплексы (гарпуны, в том числе поворотные, крупные рыболовные крючки, грузила, якоря) и объекты духовной культуры (сюжеты петроглифов) определенно свидетельствуют о сложившейся специализированной культуре охотников на морского зверя. Учитывая обилие природных ресурсов региона и довольно высокий уровень материальной культуры, можно считать выбранную адаптационную модель очень удачной, на тот момент позволяющей населению устойчиво «процветать» и развиваться в данном арктическом окружении. Необходимость объединения крупных устойчивых коллективов для результативной морской охоты приводит к появлению внушительных по размерам углубленных жилищ. Умение изготавливать деревянные лодки документально подтверждается присутствием лодок в многочисленных сюжетах петроглифов Канозера (Колпаков, Шумкин, 2012). Все это, а также наличие специализированных эффективных орудий морского промысла (особенно поворотные гарпуны) обеспечивало постоянный достаток, даже изобилие продуктов жизнеобеспечения охотникам на морского зверя (Shumkin, 1992: 146-150). Если рассматривать проблему с точки зрения исторических реконструкций по археологическим данным, то не вызывает сомнений, что с мезолита на этой территории идет непрерывное развитие местной адаптационной модели древними коллективами. Таким образом, возможность крупных миграций в Северную Фенноскандию после первоначального заселения выглядит маловероятной. Правда, некоторые эпохальные инновации (внедрение керамики, металл) приходят с южных территорий, но это можно объяснить заимствованиями. Особое место в археологии Лапландии занимает уникальный для всей Евразийской Арктики эпохи раннего металла (середина II тыс. до н.э.) Кольский Оленеостровский могильник на Большом Оленьем острове в Кольском заливе Баренцева моря (далее - КОМ). Немногочисленные другие находки погребений этого времени ничего не могут добавить к выводам, имеющим своим источником этот могильник, обладающий редчайшей для Севера сохранностью органических материалов, которая вызвана тем, что погребения были совершены в песчаном грунте с обильной примесью морских раковин и еще в древности перекрыты слоем торфа (Колпаков, Мурашкин, Хартанович, Шумкин, 2019). Во многих наших работах (Шумкин 1990, Shumkin 1990, 2000, и др.) неоднократно уже приводились и акцентировались археологические свидетельства возможного проникновения около 4 тысяч лет назад крайне малочисленных групп пришельцев, скорее всего восточного происхождения, которые, как нам казалось, не могли серьезно повлиять на достаточно развитые сообщества «лапландцев», тем более изменить их облик, быт и традиции. Они должны были быстро ассимилироваться, оставив единичные следы в культуре, возможно в генофонде. Наши предположения основываются на единовременности появления и неутилитарном проявлении таких модификаций, как: 1) присутствие на некоторых памятниках (от Большеземельской тундры до Северной Финляндии, но, особенно важно, что в том числе и в КОМ) фрагментов т.н. «вафельной» керамики близкой сосудам ымыяхтахской культуры (Федосеева 1980), которая выглядит инородной и не имеет местного типологического развития; 2) новые сакральные представления, в частности единичные инновации в наскальном творчестве; 3) отдельные элементы «шаманской» атрибутики у местных колдунов - нойдов. Все это следствие, скорее, не заимствований или конвергенции, а результаты непосредственного присутствия «носителей новшеств» на древней земле Северной Фенноскандии (Shumkin 1990). Но оказывается, все могло быть более «серьезно», как аргументировано показывают новые данные. На результаты недавнего полногеномного анализа нескольких образцов из КОМ, выполненного на фоне широкого круга сравнительных генетических данных практически по всему населению Евразийского континента, вероятно, необходимо обратить внимание еще раз. Так, палеогенетики делают вывод о том, что… 3500-летние древние индивидумы из Большого Оленьего представляют самую высокую долю сибирских нганасанских предков, наблюдаемых в этом регионе…, и …значительный компонент, связанный с нганасанами, у жителей «Большого» с Кольского полуострова обеспечивает самые ранние прямые генетические доказательства восточной миграции в этот регион… (Lamnidis, Majander et al., 2018, p. 8). Поясним, что современные нганасаны подразумеваются здесь, конечно, не как прямые «носители» древних генов из Сибири на Кольский полуостров. А выступают скорее как наиболее «яркие» современные представители крайне специфического антропологического комплекса, распространенного на Крайнем Севере Сибири в настоящее время. Весьма вероятно, что население с подобным комплексом заселяло огромные ее территории в древности. Об этом свидетельствует и выявленная генетическая близость нганасан и юкагиров, проживающих сейчас на весьма отдаленных территориях (Таймыр и Восточная Сибирь соответственно), но и в то же время населяющих регион распространения в древности культур ымыяхтахской археологической общности. При сравнительном изучении материалов по современным саамам и древним жителям Кольского п-ова методами краниологии, одонтологии, палеогенетики выясняется, что между ними нет непосредственной связи. Результаты единодушно указывают на максимальную близость древних «оленеостровцев» (КОМ) к современным манси, а по генетическим маркерам неожиданно - и к юкагирам, проживающих сейчас в Восточной Сибири. К погребенным в КОМ по данным палеогенетики также близки селькупы и эвены (Lamnidis, Majander et al., 2018; Колпаков, Мурашкин, Хартанович, Шумкин, 2019). Данные одонтологии свидетельствуют о сходстве «оленеостовцев» по признакам зубной системы к материалам из памятников ымыяхтахского типа в Сибири. Таким образом, археологические, антропологические, палеогенетические данные дают основания аргументированно говорить о возможности проникновения в Арктической зоне Евразии сибирского населения далеко на запад.

Во многих древних и традиционных культурах камням необычной формы люди придавали особое значение. Это касается как огромных камней и скал, так и маленьких камушков. Такими нерукотворными скульптурами-знаками нередко оказываются конкреции - (от лат. concretio - срастание, сгущение), минеральное образование округлой, элипсоидальной и другой формы, отличающиеся от вмещающей среды (осадочной горной породы, современного морского, океанического, озерного осадка, почвы) составом (БРЭ, 2004).

У даній науковій статті досліджена тема «формування щільної забудови, середньої поверховості». Актуальність на сьогодні, неймовірно висока, у зв’язку з негативними наслідками швидкої індустріалізації суспільства. Старі індустріальні райони занепадають і не використовуються належним чином. Крім того, у зв’язку з високою ціною на земельні ділянки, правильне використання функціональних зон при проектуванні та їх ущільнення, допоможе сформувати зручне та щільне житло. Дослідження було проведено аналітичним методом, через аналіз існуючих закордонних об’єктів. Це дало змогу проаналізувати реальний стан ситуації, оскільки сучасні норми проектування не відображають реальних побажань мешканців. А це дослідження показує, що люди згідні на деякі не нормативні рішення (наприклад зменшення розривів між будинками, фасади яких не глухі), але в заміну вони мають отримати рішення їх реальних потреб: хороша організація сміттєзбирання, змога паркування при відсутності машин у внутрішньому дворі і тощо).

На основании совокупности полученных к настоящему моменту археологических, антропологических и археогенетических (палеогенетических) данных можно думать, что анатомически современные люди, вероятнее всего, еще прежде их разделения на главные линии - западноевразийскую (европейскую) и восточную (азиатскую) оказались способны расселиться на пространствах Северной Евразии, включая ее арктические пределы, уже около 50 000 л.н. На это указывают, в частности, археологические свидетельства (находки близ Сопочной Карги на западном Таймыре и из стоянки Бунге-Толль-1885 на р. Яне в Восточной Сибири), антропологические остатки и геном из Усть-Ишима, и геном Янских людей (древнего палеосибирского населения), сформировавшийся ранее 40 000 л.н., вскоре после появления западной и восточной линий генома анатомически современных людей, населявших Евразию. Их раннее появление в арктических широтах было бы трудно объяснить в рамках прежней модели «исхода», в геохронологическом смысле следующим за извержением вулкана Тоба. Новые данные, появляющиеся в результате расширения инструментария исследований (а не только механического увеличения их числа), дают основания оценивать время появления анатомически современных людей вне Африканского континента ранее 85 000 л.н., а возможно, и ранее, причем эти люди уже обладали гибкой культурой и технологиями, позволявшими успешно обживать новые экологические ниши. Совершенствование этих навыков позволило им, в конце концов, завоевать весь мир, часть которого была к тому времени населена представителями ранних форм рода Homo. Так или иначе, ранние не-африканские Homo sapiens ранее 85 000 л.н. находились на Аравийском полуострове и начали осваивать его окрестность. Далее их путь теряется во мраке времен, однако ясно, что в течение следующих 25-30 тысяч лет была освоена значительная часть континента. Необходимо подчеркнуть, что это были очень редко распределенные в пространстве, микроскопические по численности группы. Вызовами на этом долгом пути были климатические условия и ландшафты, населенные растительными и животными видами, весьма далекими от комфортных, нивелированных по сезонам условий прародины. Продвижение в новые климатические и природные зоны требовало совершенствования уже имеющихся навыков и создания новых технологий производства, как правило, образующих сложную структуру. Было необходимо развивать стратегию и тактику жизнеобеспечения (охоты, домостроительства, освоения и использования пространства), т.е. ключевых технологий, или технологий жизни, имеющих решающее значение для выживания, и изобретений/ придумок («lifehacks»), с помощью которых можно было бы решать важные проблемы наиболее эффективным путем. Немногое можно сказать о возможностях ранних групп населения, достигших Арктики около 50 000 л.н., однако понятно, что они владели практически всеми необходимыми знаниями и умениями, позволявшими им комфортно существовать в условиях мамонтовой степи. Этот своеобразный биом сложился на севере Евразии около 50 000 л.н. и существовал до рубежа голоцена. Несмотря на ряд общих черт, он не был униформным ни в пространстве, ни во времени. Основной характеристикой его ландшафтов является их открытость - это холодная степь, открытая на все четыре стороны света, где отсутствуют деревья (или почти отсутствуют, произрастая в долинах, и далеко не повсеместно). Отсутствие дерева не катастрофа, но большое неудобство - это важный ресурс (материал для орудий и изделий, домостроительства, топлива). Его отсутствие трудно обойти, особенно в плане изготовления элементов комплекса охотничьего вооружения (древков). Единственным выходом было создание особой технологии производства длинных стержней из бивня мамонта, в результате чего имелась возможность изготавливать полноразмерные копья (подобные известным в Сунгире, на Яне и на Берелехе), и добывать мамонтов и других животных. В результате возник своебразный «цикл мамонта» - нужно добыть мамонта для того, чтобы его добыть снова. Эта технология потребовала развития стратегии и тактики охоты (которая никогда не была массовой и осуществлялась со строгим выбором цели), выработки технологии предварительной подготовки материала (бивней), технологии расщепления бивней, получения заготовок и обработки острий. Представление о полном цикле производства дают материалы комплекса Янских стоянок, известные из Янского «кладбища», участка «Б» (Яна-В) и пункта Северного (Яна-NP). Из Янского комлекса стоянок происходит крупнейшая в мире коллекция игл с ушком (N = 192). Костяные иглы с ушком и шилья составляют набор швейных инструментов, использовавшихся человеком каменного века повсеместно, однако в сравнении с прочими изделиями из кости, иглы на протяжении многих лет оставались недооцененным элементом культуры палеолита. Иглы с ушком появляются в интервале 50 000-40 000 л.н., первоначально в Сибири, в связи с особенностями температурного режима этих территорий: это область постоянно существующих отрицательных среднегодовых температур, в условиях которых существование человека невозможно без сложной многослойной одежды, и их присутствие свидетельствуют о наличии развитой формы швейного производства. Их появление связано с расселением в Северной Евразии анатомически современных людей, и в этом смысле иглы с ушком, как было неоднократно отмечено ранее, являются надежным культурно-историческим маркером. Данная инновация является, возможно, самым важным изобретением верхнего палеолита (критической технологией или придумкой, «lifehack»), поскольку позволяет получить все необходимое для жизнедеятельности в условиях климата, близкого к современному арктическому - одежду, обувь, жилище. Столь же значимой была технология производства длинных стержней из бивней мамонтов и умение добывать этих животных по необходимости. Наконец, определенные навыки управления популяцией (способность регулировать процесс воспроизводства населения, предотвращая кровосмешение) также можно рассматривать как ключевые знания, определяющие взаимоотношения внутри людских группировок, важные для их выживания. Обладание этими элементами системы жизнеобеспечения позволило человеку заселить арктические территории.

Сообщения об обнаружении остатков собакоподобных волков на стоянках Северной Евразии, возраст которых охватывает или превышает возраст LGM, пока не подтверждаются другими данными, которые могли бы указывать на столь раннее одомашнивание волка. Для дополнительного изучения этого вопроса нам показалось полезным изучить серию остатков крупных псовых хорошей сохранности из Янской стоянки (северо-восточная Сибирь) возрастом около 28 000 14С лет (около 32 000 CalBP). Остеоморфологический и палеогенетический анализ не дали твердых оснований считать янских псовых собаками. Тем не менее нами были обнаружены разнообразные черты взаимоотношений волка и человека, полезные для их обоюдного сближения, которое, судя по всему, уже начало происходить в ту пору. Находки Canis в Янской стоянке составляют не более 0,1% от всех костей млекопитающих. Они представлены исключительно разрозненными остатками, кроме черепов, некоторые из которых найдены вместе с нижними челюстями. В выборке доминируют некрупные животные с аномально стертыми и сломанными зубами, экземпляры с патологиями - частично отсутствующими зубами, заросшими альвеолами, окруженными разросшейся костной тканью, а также челюстные кости с признаками остеомаляции. Три черепа из восьми демонстрируют неотению, проявляющуюся в недостаточной скорости онтогенетического развития черепа в сравнении с развитием и стиранием зубов у нормальных особей. В материалах Янской стоянки отсутствуют какие-либо признаки охоты на волков. Это доказывает, что не люди доставляли на стоянку неполноценных животных, добывая их чаще нормальных. Преобладание остатков с перечисленными особенностями на первый взгляд хочется объяснить вынужденным комменсализмом, практиковавшимся всякого рода неполноценными волками-изгоями, занимавшими низшие ступени в иерархии стаи. Существуют современные свидетельства изгнания из стаи альфа-самца после повреждения им ноги на охоте или доведения до полного истощения членами стаи волка, имеющего аномалию развития зубной системы. Не имея возможности участвовать в более эффективных групповых охотах, будучи лишенными равного доступа к добыче стаи и испытывая к тому же постоянный изматывающий стресс, такие особи вынуждены искать альтернативные источники питания вне стаи (и часто погибают). Обильные пищевые отбросы стоянки могли быть единственным спасением для таких животных. Однако почему этим легкодоступным кормом в равной или большей степени не пользовались нормальные волки Вероятно, существовал фактор, который давал преимущество именно неполноценным волкам. Из-за опасности конфликтов с людьми таким преимуществом могла быть поведенческая толерантность, которая была своеобразным «пропуском» на помойки вблизи стоянки. Большинство из указанных морфологических особенностей янских волков, по-видимому, как раз указывает на наличие такой толерантности. Морфологические аномалии янских волков можно трактовать как проявление дефицита развития или его последствия. Эксперименты группы Д.К. Беляева по одомашниванию современной серебристой лисицы показывают, что побочным эффектом отбора на толерантность по отношению к человеку является накопление генетически связанных с нею морфологических признаков, относящихся к так называемому «синдрому одомашнивания», многие из которых и обнаружены у янских волков в виде различных вариантов дефицита развития. Таким образом, особенности, встреченные у янских волков, могли быть косвенным следствием (и являются свидетельством) неагрессивности волков, живших в окрестностях стоянки. Янская стоянка, таким образом, впервые предоставляет материальные естественно-исторические свидетельства в поддержку экспериментальной гипотезы Беляева. Наши наблюдения подтверждает от противного полное отсутствие указанных морфологических аномалий у волков из Авдеевской палеолитической стоянки (Восточная Европа, возрастом 23 500-19 000 14C лет), которые по многим признакам были добыты охотой. В отличие от волков, обитавших вблизи или на самой Янскиой стоянке, особи, на которых охотились обитатели Авдеевской стоянки, очевидно, не нуждались в особой дружественности к людям. Можно предположить, что именно по этой причине у них не наблюдается «синдром одомашнивания». Итак, полученные данные косвенно указывают на то, что обитавшие вблизи Янской стоянки волки в заметной пропорции были «миролюбивыми». Важным свидетельством встречного сближения человека с волком является наличие у янских людей волчьего (тотемического ) культа. Находки черепов волка из Янской стоянки имеют особую тафономию. В трех случаях целые черепа волков с нижней челюстью были обнаружены в центре очажных пятен. Один из черепов меньше пострадал от мерзлоты, что позволило установить его первоначальное положение in situ. Этот череп был установлен в центре очага, мордой вверх, под углом примерно 35° к горизонту. Очаг после этого действия не возобновлялся, никаких других костей волка ни в очаге, ни поблизости от него не встречено. Во всех трех случаях можно с уверенностью говорить о системном проявлении сложного символического поведения, составлявшего часть ритуальной практики обитателей Янской стоянки. Для осуществления этих действий череп вместе с нижней челюстью определенным образом помещался в очаг, использование которого с того момента прекращалось навсегда. Важно, что в очаг помещался именно череп, а не свежеотделенная голова. Об этом свидетельствует то, что на одном из черепов, особенно хорошо сохранившемся, распределения зон разной выветрелости не соответствует тому положению, в котором он был обнаружен во время раскопок. Левая сторона черепа вместе с соответствующей ветвью нижней челюсти подверглась сильному выветриванию и частично разрушена, в то время, как правая сторона и правая ветвь нижней челюсти совершенно неповрежденные. Так как череп был установлен в очаг в почти прижизненном положении и не перемещался вплоть до его обнаружения, следовало бы ожидать заметной разницы выветривания между его верхней и нижней части, а не правой и левой сторон. Материалы Янской стоянки, интерпретированные с учетом биологии волка, впервые позволяют увидеть материальные свидетельства предположенного раннее этапа самоодомашнивания волка, которому способствовали высокий уровень социальности и вокальное поведение, а также близость некоторых базовых черт поведения волка и человека. Впоследствии, когда необходимость в этом со стороны человека действительно назрела, указанные предпосылки обеспечили возможность одомашнивания волка.

В статье представлен опыт работы с лицами, страдающими расстройствами аутистического спектра и другими ментальными нарушениями. Проведен анализ нормативно-правовой, методической базы по организации тренировочного процесса. Проведен анализ участия в соревнованиях различного уровня. Полученные результаты дают возможность утверждать, что использование средств адаптивной физической культуры является эффективным, а в ряде случае и единственной возможностью реабилитации и социальной адаптации детей с РАС и другими ментальными нарушениями, инвалидов и лиц с ограниченными возможностями.

Актуальность изучения репрезентации идентичности художественными средствами в эпоху «визуальной революции» вызвана необходимостью создания наиболее полного представления о способах формирования образа России в современных условиях. Основное внимание уделяется анализу степени изученности проблемы в публикациях российских ученых начала XXI в. Показываются особенности влияния «имперской парадигмы» на развитие исследований истории российской культуры.

На стоянках Быки в Посеймье известно три жилых объекта, существовавших в холодные сезоны (Ахметгалеева, 2015). Археологические материалы относятся к быковской археологической культуре периода от 18 до 16 тыс. л.н. В жилищах найдены зооморфные поделки из бивня мамонта. Наиболее известным из них является большое плоское кольцо со скульптурным навершием в виде головы коня/лошади из первого жилища на стоянке Быки 7/I. Данный образ можно назвать обобщённым. Схематизация изображения совершена преднамеренно. Следы износа указывают на применение предмета в ритуально-магических целях. Предположена связь образа коня/лошади с солярным знаком, основанная на ритме охотничьих промыслов. К. Н. Гаврилов полагает, что кольцо может обозначать мироздание, соединение верхнего и нижнего миров, и лошадь Быков 7 следует рассматривать как небесное и/или солнечное животное (Гаврилов, 2009). Стилизовано и более древнее изображение (рис. 1: 2) со стоянки Быки 1 (Чубур, 2001). Внутренняя относительно вложения заготовки в бивень поверхность предмета сформирована в скульптурное изображение бегущего зайца. Образ на внешней поверхности спорен. Хорошо определяется грива, характерная для изображения лошади. Искажена морда, что может быть связано с первоначальностью формирования изображения зайца. Связь образа зайца и лошади важна для понимания семантики, поскольку развитие быковской археологической традиции связывают именно с охотой . Изделия из бивня мамонта со стоянки. древнего человека на лошадь и зайца. Анализ следов износа указывает на вероятное подвешивание поделки на грудь человека. Скульптуры отличаются по форме, но их объединяет набор технологических приёмов и стилистика. Обе поделки были оставлены древними людьми преднамеренно в периферийной части, воткнутыми головой животного вниз. Во втором жилом объекте стоянки Быки 7/I была найдена единичная каплевидная подвеска из бивня мамонта (рис. 1: 3) в аналогичном археологическом контексте. Предназначение поделок не идентично, но оно может быть сходно. Результаты их исследований указывают на связь с охотничьими ритуалами и сезонным функционированием стоянок. Ахметгалеева, Н. Б. (2015). Каменный век Посеймья: верхнепалеолитическая стоянка Быки-7. Курск. Гаврилов, К. Н. (2009). Женщина зверь орнамент. Культурная специфика в искусстве эпиграветта на Русской равнине. Российская археология, 4, 6680. Чубур, А. А. (2001). Быки. Новый палеолитический микрорегион и его место в верхнем палеолите Русской равнины. Брянск.

Представлен источниковедческий анализ документов личного происхождения, опубликованных в «Трудах Оренбургской ученой архивной комиссии» и содержащие ценные материалы по истории освоения юго-восточного фронтира в имперский период. Обязательным условием публикации документов была их предварительная подготовка к публикации членами Комиссии и обоснование ценности и необходимости публикации в «Трудах». Документы личного происхождения, опубликованные в «Трудах ОУАК», относятся к одним из самых субъективных свидетельств прошлого – они фиксировали личные впечатления современников, очевидцев и участников общественно и культурно значимых событий.

В статті розглядається проблема низького рівня особистих потреб та бажань людини у використанні засобів фізичної культури в теперішній час. Запити суспільства, що орієнтовані на особистість людини, а не на рівень її фізичного розвитку, виступають стимулюючим фактором в активізації його фізкультурної діяльності.

Стаття присвячена дослідженню естетичної культури в соціально-історичному аспекті від стародавніх часів до сьогодення, основних етапів її становлення та сучасне розуміння цього поняття у вітчизняній науковій літературі. Естетична культура розглядається як головний чинник формування гармонійно розвинутої особистості, зміни ціннісної орієнтації потреб людини на переосмислення всієї стратегії взаємовідносин людини зі світом.

У статті на основі соціологічного аналізу журналістської спадщини М. Шаповала презентовано концептуальні погляди на проблему «людини» та «культури» початку XX ст. Розкрито загальне бачення М. Шаповала щодо взаємодії «людини» та «природи», окреслено основні суперечності, які стоять на перешкоді витворенню суспільного будівничого. З’ясовано, що постання «гідної людини» в суспільстві є можливим лише через формування «моральної культури», яка сприятиме вихованню «правдивої», «чесної», «працьовитої» та «творчої» людини.

В нашому житті вода є невід'ємним компонентом життєдіяльності людини. Її значимість підвищується, коли студенти займаються руховою активністю, фізичними навантаженнями та ведуть здоровий спосіб життя. При недостатній кількості вживання води відбувається зневоднення організму, що може негативно впливати на сам організм, а в окремих випадках призвести до незворотних наслідків, а в екстремальних випадках до його загибелі. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів якості води, люди не завжди знають про її значущість для життєдіяльності, та досить часто не звертають уваги на практику її використання. Мета статі полягає в теоретико-методичному обґрунтуванні різних аспектів води як частини життєдіяльності людини, та практики її вживання в повсякденному житті: прослідкувати динаміку екологічного виховання та раціонального споживання екологічно очищеної води студентами Криворізького державного педагогічного університету на природничому факультеті з групою ФК (фізична культура) в кількості 29 студентів. Вода є невід'ємною частинною життєдіяльності людини та практика її вживання потребує розумного використання. Так за проведеним опитуванням та теоретичними даними, які викладені в статті, динаміка екологічного виховання студентів Криворізького державного педагогічного університету на природничому факультеті в групі ФК (Фізична культура) в кількості 29 студентів є відмінною, так як кожен студент зміг виявив та оцінити якість водопостачання в дома. Про розуміння студентів значущості води для життєдіяльності людини, та певної критичності в її якості на Криворіжжі, свідчить раціональне споживання екологічно очищеної води першокурсниками вдома. Так було встановлено, що більша частинна студентів використовують допоміжні методи та засоби очищення води, іноді навіть комбінуючи їх для кращого результату й лише 2% не очищають воду та вживають сиру.

Для більшості людей посттоталітарне суспільство не тільки не гарантує, але й не надає шансів у досягненні успішності. В даному випадку відсутня значуща ціль, в досягненні якої можливо використання високого рівня психофізичної підготовленості. Державна система фізичної культури і спорту може надбати високого статуту і стати дійсно функціональною, коли набудуть чинності такі соціальні умови, за якими вирішення життєво важливих проблем з використанням засобів фізичної культури буде дієвим, а бути здоровою людиною стане не тільки престижно, але й природно.

Для сучасного фізичного виховання бажано вивчення соціального середовища, в якому воно здійснюється. Завдання роботи включали з’ясування особливостей запиту суспільства на стан фізичної кондиції громадян та встановлення факторів, що будуть сприяти підвищенню рівня особистісних потреб людини до використання засобів фізичної культури. З’ясовано, що потреби суспільства, які орієнтовані на особистісні якості людини, будуть сприяти збагаченню особистої фізичної культури через формування внутрішньої мотивації. Встановлено, що з появою можливості досягнення соціальної успішності через реалізацію особистісного потенціалу, інтерес до засобів фізичної культури буде зростати.

Українська традиційна вишиванка - це досконале естетичне та функціональне явище культури. Вона як ніщо інше відтворює стиль епохи та сутність буття людини з її фізичними, духовними, психологічними прагненнями, певною мірою розкриваючи її творчий потенціал. Широчінь багатовікового колективного естетичного досвіду народу в час швидкого нівелювання національних культур має велике значення для розуміння подальших шляхів розвитку української культури. Дослідження народного досвіду, історичного процесу формування, принципів одбору й удосконалення конструктивних особливостей та технології пошиття сорочки, причин її довготривалого існування, спрямовує подальший розвиток кращих традицій, та її ролі й місця в загальноєвропейському й світовому культурному процесі.

Стаття присвячена дослідженню фразеологічних одиниць, які називають людину (жінку або чоловіка) із позиції векторного моделювання гендерно маркованих найменувань. Концептуальна картина світу не є стійкою й піддається постійним змінам, які пов’язані з впливом інших культур на мову, із технічним прогресом та посиленою фемінізацією. З появою нових предметів побуту, відкриттям нових живих організмів, космічних тіл тощо з’являються й нові найменування людини. Основою фразеологічного моделювання є когнітивні операції, націлені на взаємодію вихідного домену, який представляє таку сферу, з якої відбувається запозичення когнітивних ознак, і цільового домену – абстракції, що ідентифікується із залученням фразеологізмів.