Academic literature on the topic 'Кримінальні практики'

Статтю присвячено розгляду явища соціальної мобільності, яка відбувається внаслідок заняття протиправною діяльністю. Проаналізовано певні аспекти, згідно з якими кримінальні практики виступають каналами соціальної мобільності для окремих соціальних груп та індивідів. Розглянуто, за яких умов кримінальні практики обираються як прийнятна поведінка індивідами та соціальними групами, котрі не пов’язані з криміналом. Окремо розглядається соціальна мобільність представників криміналітету, під час якої кримінальні практики виступають етапами кримінальної кар’єри. Досліджено специфіку соціальної мобільності у випадку окремих різновидів злочинності: традиційної, організованої, «білокомірцевої», етнічної тощо. Певну увагу приділено особливостям побудови кримінальної кар’єри у злочинних спільнотах «злодіїв у законі» та в організованих злочинних угрупованнях, які функціонують на основі неписаних злочинних приписів. Розглянуто, які чинники впливають на висхідну та низхідну соціальну мобільність у злочинних спільнотах «злодіїв у законі». Крім того, розкрито особливості соціальної мобільності у випадку «білокомірцевої» злочинності. Звертається увага на можливості міжпоколінної соціальної мобільності за «білокомірцевої» злочинності. Наголошено на існуванні відмінностей у разі соціальної мобільності за допомогою кримінальних практик у легальних сферах життєдіяльності й у разі побудови кримінальної кар’єри, не виходячи за межі кримінального світу професійних злочинців. Розглянуто специфіку соціальної мобільності в організованих злочинних угрупованнях, що складаються із вихідців із соціальних груп, які не мають відношення до криміналу. Представниками окремих соціальних груп, котрі не є дотичними до кримінальної діяльності, злочинні практики розглядаються як ситуативні види діяльності, які забезпечують їхню соціальну мобільність за певних обставин. Також висвітлено особливості соціальної мобільності при переході від кримінальної до легальної діяльності залежно від тих чи інших видів злочинності. Окрему увагу приділено соціальній мобільності індивідів, які займалися кримінальними практиками та згодом перейшли до законослухняної поведінки. Розглянуто проблеми, що постають перед індивідом у разі повернення до законослухняного способу життя, та види допомоги у випадку, коли злочинна діяльність призвела індивіда до низхідної мобільності.

У статті досліджено національне законодавство України про види покарання та заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які скоїли кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України та прийнятим Верховною Радою Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» No 2617-VIII від 22.11.2018 р .(далі – Закон). Закон зазначає, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. В ході дослідження було проаналізовано те, що в існуючих класифікаціях видів правопорушень відмінність злочину від інших видів правопорушень різними вченими зводиться до відмінностей діяння за такими властивостями, як діяння шкідливого або небезпечного. Всі інші ознаки, такі як: протиправність, винуватість тощо – визнаються більшістю вченими як такі, що притаманні для всіх видів правопорушень, що нетяжкі злочини, які за новим законом стають проступками, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у Кримінальному кодексі. З огляду на те, що в даному Законі нормативно-правові приписи розповсюджуються на поняття суб’єктів, осудності та віку настання кримінальної відповідальності, то слід розуміти, що суб’єктом кримінального проступку виступає фізична особа, яка досягла віку 16 років та є осудною. Тому слід розуміти,що кримінально-правовий вплив на дітей, які вчинили кримінальний проступок можливий лише за умови досягнення такими шістнадцяти років. Доцільно також, звернути увагу на проблематику заходів кри- мінально-правового впливу на дітей в контексті запровадження інституту кримінального проступку. Згідно ч.2 ст. 98 КК дається вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину. Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна, а за кримінальні проступки скасовується такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостями їх застосування до дорослих злочинців, характер. Слід зазначити, що застосування штрафу до неповнолітніх вже давно викликає певні заперечення, тому що тільки певний і дуже низький відсоток дітей мають самостійний дохід, заробітну плату, кошти, майно чи частку майна, на яке може бути звернено стягнення. Викликає великі сумніви той факт, що передбачає сплату штрафу на підставі статті 99 Закону ( понад 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Кримінологічна характеристика злочинності серед неповнолітніх обумовлює доцільність пошуку нових кримінально-правових засобів впливу на підлітків. Зважаючи на категорії злочинів, що вчиняються неповнолітніми, можна припустити, що обмеження, як вид покарання, може застосовуватися до підлітків, що вчинили кримінальні проступки. Але в кримінальному законодавстві слід конкретизувати та розмежувати обмеження для неповнолітніх від примусових заходів виховного характеру з обов’язковим обмеженням дозвілля. Ця пропозиція є важливою з огляду на те, що вчені і практики пропонують, що б до неповнолітніх правопорушників застосовувалися різні психологічні і педагогічні заходи впливу, створювалися сприятливі умови життєдіяльності, з прикладами виховного характеру.

У статті на підставі проведеного аналізу наукових поглядів представників українсько~ кримінально-правової доктрини запропоновано новий підхід до визначення криміналь­но-правових заходів як системи прийомів і способів примусового й реабілітаційно-заохо­чувального впливу держави на кримінальні практики, правомірну постзлочинну поведінку особи, що детермінуеться культурним середовищем, яке склалось у конкретно-історичних умовах. Крім того, на підставі дослідження із застосуванням культуро-антропологічноi ме­тодології виділено об’ективні та суб’ективні властивості кримінально-правових заходів, до яких віднесено мету й підстави здійснення кримінально-правового впливу в процесі засто­сування кримінально-правових заходів, культуро-антропологічне обгрунтування допусти­мості та доцільності застосування заходів зазначеноi галузі права, суб’ектів, щодо яких здійснюється правовий вплив і суддівський розсуд, що уособлює процесуальний аспект кримінально-правового заходу.

Статтю присвячено розгляду окремих питань кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх.Аргументована виправданість гуманнішого ставлення до неповнолітніх у разі притягнення до кримінальної від-повідальності, ніж до дорослих осіб. Указано на обов’язкову необхідність встановлення вікового цензу криміналь-ної відповідальності в законі про кримінальну відповідальність і відзначено, що вік, з якого може наставати кри-мінальна відповідальність за Кримінальним кодексом України, оптимальний.Підтверджена доречність наявності в Загальній частині Кримінального кодексу України окремого розділустосовно особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх, що дозволяє під час вирішен-ня питань притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх ураховувати особливості їх психічно-го розвитку, виховання, причини й умови, що сприяли скоєнню кримінальних правопорушень, і призначатизаконне й справедливе покарання. Визначено основні тенденції вирішення судами кримінальних справ під часвчинення кримінальних правопорушень неповнолітніми особами.Окреслено складнощі, що виникають під час призначення певних видів покарань неповнолітнім особам. Напідставі вивчення судової практики вказано на неефективність звільнення від покарання неповнолітніх із засто-суванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, які їхзаміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнєпрохання, тому що в такому разі неповнолітній, який вчинив кримінальне правопорушення, не отримує всіхнеобхідних виховних заходів та, як наслідок, продовжує злочинний спосіб життя.За результатами проведеного аналізу зроблено відповідні узагальнення. Запропоновано подальші напрямищодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу України з метою оптимізації та гуманізації кримінальнихпокарань стосовно неповнолітніх.

На підставі аналізу судової практики наведено сучасний зміст злочинної діяльності щодо легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. Виокремлено предикатні кримінальні правопорушення та наведено характеристику безпосереднього механізму легалізації (відмивання) такого май-на з використанням банківських установ, суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності, можливостей фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Наведено типові сліди, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України. Визначені проблемні сторони призначення кримінального покарання за вчинення таких кримінальних правопорушень.

У статті досліджено становлення підстав криміналь-ної відповідальності за вчинення підкупу виборців. Виокремлено три таких основних етапи становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за дані злочини: дореволюційний (з кінця ХІХ ст. до 1917 р.), коли прообраз відповідної норми містився в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р.; радянський (ст. 85-1 КК УРСР 1937 р., ст. 127 КК УРСР 1960 р.); сучасний, який включає два періо-ди – до 2014 р., коли підкуп виборця був передбачений як один зі способів учинення злочину (ч. 1 ст. 157 КК України 2001 р.), та після 2014 р., коли криміналь-на відповідальність за підкуп виборця передбачалась окремою нормою КК України (ст. 160).Встановлено, що сучасний етап становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за підкуп виборця характеризується постійними змінами, що зумовлені підвищеним суспільним запи-том на проведення виборчих перегонів відповідного рівня та реакцією на значне поширення даного виду злочинів під час виборчих перегонів. З’ясовано, що такі зміни часто відбуваються напередодні чергових виборів, що суперечить рекомендаціям, закріпленим у нормах міжнародного права.Проаналізовано проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства» No 8270 в частині положень, що стосу-ються ст. 160 КК України. Зроблено висновок про те, що законодавче закріплення кримінальної відпові-дальності за підкуп виборця потребує подальшого вдосконалення. Це зумовлено встановленням невідпо-відності положень чинної кримінальної норми потре-бам правозастосовної практики.

У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії. Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі. Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.

Вирішення питань кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей, благ та інтересів, боротьба з діяннями, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, удосконалення процедури досудового розслідування кримінальних проваджень, кримінального процесуального судочинства належать до одних із найважливіших завдань держави. Необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням державної політики забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, зумовлено підвищенням ролі права в процесі соціального регулювання. Зважаючи на те, що закон завжди продукується реальними потребами суспільства, зміни соціально-політичних, економічних умов життя зумовлюють необхідність подальшого реформування правових підстав та порядку притягнення до кримінальної відповідальності у напрямку посилення захисту прав і свобод людини. Метою статті є висвітлення сучасного стану законодавчого врегулювання питань кримінально-правової політики на прикладі змін до кримінального та кримінального процесуального законів та представлення авторського бачення вирішення законотворчих проблем у цьому напрямі. Наукова новизна пов’язана з тим, що масштабність сучасних реформ, важливість прогнозування нових процесів і тенденцій, які з’являються в політико-правовій сфері держави, обумовлюють формування науково обґрунтованих вимог підготовки законодавчих рішень, спрямованих на створення якісної національної правової системи. Пошук найбільш ефективних, раціональних та достатніх засобів і способів оновлення законодавчих джерел кримінального права, кримінального процесуального права, впровадження їх здобутків в практику, встановлення балансу між загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права, процесом євроінтеграції та збереженням самобутності, історичних здобутків вітчизняної науки, відповідності потребам української державності – все це формує сучасний стан наукових поглядів на розвиток і удосконалення законодавчої бази у сфері правоохоронної системи, боротьби зі злочинністю, протидії корупції та здійснення правосуддя у кримінальному провадженні. На підставі аналізу сучасних напрямів оновлення кримінального і кримінального процесуального законодавства України в контексті внесених змін і доповнень до Кримінального кодексу України (далі – КК) [1], Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) [2] узагальнено пропозиції науковців щодо удосконалення національного кримінального та кримінального процесуального законодавства, окреслено орієнтири подальшого законодавчого забезпечення кримінально-правової та процесуальної сфери, висловлено авторську думку щодо шляхів його удосконалення. Вказано, що правова наука покликана реагувати на актуалізацію проблем та вад чинного законодавства, а також – пропонувати законодавцю шляхи і механізми ефективного вдосконалення правового поля. Зауважено, що обґрунтовані положення мають стати підґрунтям формування концепції закону, загальнодержавних програм економічного, соціального і культурного розвитку, удосконалення галузевих блоків національного законодавства. З метою посилення взаємозв’язку правової науки і законотворчості запропоновано прийняти державну стратегію щодо основних засад кримінально-правової політики та розробити на її основі концепцію кримінального і кримінального процесуального закону. Висновки. Підсумовано, що практика вітчизняного нормотворення у кримінальній та кримінальній процесуальній сферах характеризується певним перебільшенням можливостей правових норм у протидії злочинності. Існуюча тенденція дослівного перенесення положень чинних міжнародних договорів до тексту закону вимагає продовження дискусії щодо категоризації кримінальних правопорушень у контексті європейської кримінальної політики, джерел кримінально-правового та процесуального регулювання, форм і видів реалізації кримінальної відповідальності під кутом зору сучасних практик визначення якості, доступності, точності та передбачуваності законодавства.

Актуальність статті полягає в тому, що виявлення наявності або відсутності ознак злочину, а також необхідних обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у правоохоронній практиці здійснюється поетапно. Звідси у структурі окремої криміналістичної методики розслідування кримінальних правопорушень особливого значення набуває періодизація етапів розслідування. При цьому до поняття «етап розслідування» включається взаємопов’язана система дій, об’єднаних єдністю завдань, умовами розслідування, специфікою криміналістичних прийомів. У той же час, органи досудового розслідування під час розслідування кримінальних проваджень мають дотримуватися встановленого кримінальним процесуальним законом порядку. У теорії кримінального процесу діяльність органів досудового розслідування поділяється на етапи, які називаються стадіями кримінального процесу. Першою стадією є досудове розслідування, на якій виникають кримінальні процесуальні відносини між учасниками кримінального процесу. У статті доведена обов’язковість встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України), зокрема: факт учинення незаконного позбав- лення волі або викрадення людини із застосуванням насильства; шантажу; обману; погрози; вчинення щодо малолітнього або з корисливих мотивів, групою осіб, із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу; коло осіб, причетних до вчинення злочину (прізвище, ім’я, по батькові, рік, місяць, день і місце народження, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, наявність судимості, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, стан здоров’я, рівень її фізичного і розумового розвит- ку, наявність співучасників, форма їх співучасті); мотив та мета вчинення злочину; обставини зникнення, викрадення; час, місце та спосіб зникнення, викрадення; умови повернення (грошові кошти, транспортний засіб, не- рухоме майно, певні послуги тощо), час, місце, сума та спосіб здійснення оплати (готівка, банківський переказ); вік потерпілого (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та загального розвитку дитини; вид та умо- ви утримання, наслідки, чи застосовувались погрози, зброя до потерпілого (вид та характер). На матеріалах практики підтверджено обов’язковість встановлення форми вини, мотиву і мети правопорушника (учасників зло- чинної групи).

Впровадження інституту попереднього слухання до кримінально-процесуального законодавства дає можливість суду підготувати кримінальну справу до основного судового засідання з метою усунення прогалин, допущених органами попереднього розслідування. У статті проаналізовано зміни в національному кримінально-процесуальному законодавстві стосовно інституту попереднього слухання у кримінальній справі, зарубіжний досвід окремих країн із цієї тематики, визначено сутність і завдання цього інституту, а також деякі особливості його ефективного застосування. Дослідження інституту попереднього слухання у кримінальній справі здійснено з використанням порівняльно-правового та конкретно-історичного методів. Виклад матеріалу проведено послідовно з метою встановлення основних особливостей у застосуванні цього процесуального інституту, проаналізовано законодавчу практику та правову культуру різних країн порівняно із законодавством Узбекистану. Розглянуто історичні передумови виникнення інституту попереднього слухання, оскільки раніше існуючий інститут судового розгляду певною мірою виконував функції підготовки кримінальної справи до судового розгляду. Особливості інституту попереднього судового засідання полягають у тому, що на цій стадії питання про невинуватість особи по суті не вирішується, це лише форма підготовки справи до судового розгляду. Зазначено, що цінність попереднього слухання полягає в тому, що воно є певним «фільтром» перед судовим розглядом справи. Під час попереднього судового засідання можуть виникнути нові обставини, які можуть стати підставою для передання кримінальної справи до суду або її припинення. Це слухання спрямоване на своєчасне усунення перешкод у справі до її вирішення по суті на стадії судового розгляду.

Пісна Н. В. Кримінально-правове значення практики застосування закону про кримінальну відповідальність: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Пісна Наталія Василівна. – Львів: ЛьвДУВС, 2014. - 340 с.
У дисертації розкрито кримінально-правове значення практики застосування закону про кримінальну відповідальність. З’ясовуючи теоретико- методологічні засади дослідження вказаної проблеми, автор зважав на необхідність визначення місця практики застосування закону про кримінальну відповідальність у структурі кримінально-правового регулювання та системі джерел кримінального права. Практику застосування закону про кримінальну відповідальність запропоновано розуміти як діяльність уповноважених на те органів держави із реалізації приписів КК України (частина об’єкта кримінально-правового регулювання) та формування правоположень на підставі розкриття й конкретизації змісту кримінально-правових норм, які здатні впливати на подальше застосування КК України (засіб кримінально- правового регулювання), та результати такої діяльності. Доведено, що кримінально-правове значення практики застосування закону про кримінальну відповідальність розкривається за допомогою характеристики її функцій: забезпечення законності, заповнення прогалин, оціночної, інтерпретаційної, емпіричної та дидактичної. Current dissertation discloses criminal juridical value of application of the law on criminal responsibility. Exploring theoretical-methodological basics of the mentioned issue, author considered necessity to define place of the law on criminal responsibility application practice within the structure of criminal juridical regulation and system of the criminal laws sources. Law on criminal responsibility application practice is offered to be understood as the activity of the authorized state bodies within the realization of the requirements of the Criminal Code of Ukraine (part of object of the criminal juridical regulation) and formation of the laws on the basis of disclosing and specification the content of the criminal juridical norms, which can influence the further application of the Criminal Code of Ukraine (tool of criminal juridical regulation) and results of such an activity. It is proven that criminal juridical value of application of the law on criminal responsibility is being disclosed via characterization of its functions: securing legitimacy, filling gaps, estimating, interpretation, empirical and didactic.

Гловюк І.В. Кримінально-процесуальні функції: теоретико- методологічні засади і практика реалізації: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.09 / Гловюк Ірина Василівна. - Одеса, 2016. - 602 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова 38 експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2016. Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням теоретичних, методологічних та практичних аспектів кримінально-процесуальних функцій на основі положень КПК України 2012 р. У дисертації сформульовано методологічні засади вчення про кримінально- процесуальні функції; запропоновано визначення та перелік ознак кримінально- процесуальної функції; співвіднесено категорію «кримінально-процесуальна функція» із суміжними категоріями кримінально-процесуальної доктрини. На основі систематизованих доктринальних підходів конституйовано систему кримінально-процесуальних функцій, визначено її рівні, здійснено класифікацію кримінально-процесуальних функцій. Розкрито зміст кожної кримінально- процесуальної функції основоположного (первинного), вторинного, обслуговуючого та паралельного (приєднаного) рівнів, з’ясовано проблеми реалізації зазначених функцій у кримінальному провадженні та запропоновано шляхи їх вирішення. Сформульовано науково-обґрунтовані пропозиції про внесення змін та доповнень до КПК у сфері реалізації кримінально-процесуальних функцій.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. – Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2016. Диссертация является первым специальным комплексным исследованием теоретических, методологических и практических аспектов уголовно- процессуальных функций на основе положений УПК Украины 2012 г. В диссертации сформулированы методологические основы учения об уголовно-процессуальных функциях; предложены определение и перечень признаков уголовно-процессуальной функции; категория «уголовно- процессуальная функция» соотнесена со смежными категориями уголовно- процессуальной доктрины. На основе систематизированных доктринальных подходов конституирована система уголовно-процессуальных функций, определены ее уровни, осуществлена классификация уголовно-процессуальных функций. Раскрыто содержание каждой уголовно-процессуальной функции основополагающего (первичного), вторичного, обслуживающего и параллельного (присоединенного) уровней, указаны проблемы реализации указанных функций в уголовном производстве и предложены пути их решения. 39 Сформулированы научно-обоснованные предложения по внесению изменений и дополнений в УПК в контексте реализации уголовно- процессуальных функций.
The thesis for a Doctor’s degree in Law in specialty 12.00.09 – criminal procedure and criminalistics; court examination; operative-investigative action. – National University «Odessa Law Academy», 2016. The thesis is the first complex special research of the issues of theoretical, methodological and practical aspects of criminal procedural functions on the basis of Criminal Procedural Code of Ukraine 2012. Methodological principles of the theory of criminal procedural functions are set up in the thesis; author suggests a definition and a list of criminal procedural function’s characteristics. The criminal procedural function is defined as particular, independent direction of a subject’s activity of criminal proceedings, determined by theirs objectives, and the function has its own objective, determines the subject’s rights and duties and realized by criminal procedural means in form which is regulated by the criminal procedural legislation. The category «criminal procedural function» is compared with related categories of criminal procedural doctrine and it’s proved to distinguish criminal procedural functions (as directions of criminal procedural action carried out by the subjects of criminal process), criminal process functions (as a system of activities, social legal institute) and functions of the criminal procedural law (as area of law). On the basis of systematic doctrinal approaches the system of criminal procedural functions is suggested. It’s made by levels: original (initial) level of criminal procedural functions (criminal prosecution, defense and justice); secondary level (investigation, prosecutor’s supervision, departmental procedural guidance of the pre-trial investigation, corrective function, court supervision, perpetuation of evidence by an investigative judge, guaranteeing the legality and validity of restriction of the rights and liberties of participants in criminal proceedings and other persons, international cooperation, law-enforcement function); attendant level (auxiliary function); parallel (joining) level (securing compensation of damage caused by a criminal offence, complaints against civil action, rehabilitation function). Classification of criminal procedural functions is proposed by: levels of the system of criminal procedural functions, measure of significance for attaining the purpose and solving the objectives of criminal proceedings; object; complexity of structure; compatibility with other criminal procedural functions; subject of 40 realization; monosubjectivity or polysubjectivity of realization and the sphere of realization. Functional orientation of activity of court, investigative judge, prosecutor, investigator, head of the pre-trial investigation agency, operational units, victim, civil plaintiff, civil defendant, representative of legal entity under proceedings, witness, and witness’s advocacy is defined. The matter and issues of realization of every criminal procedural function of original (initial), secondary, attendant and parallel (joining) level are uncovered by such characteristics: concept and essence; objectives; subjects of realization and theirs authorities/status; temporal limits of existence; issues of realization according to the Code. The issues of realization of criminal prosecution function are emphasized: assessment of grounds to apprehend an individual; grounds and procedure of notification of suspicion; grounds and procedure for conducting investigative (detective) actions, covert investigative (detective) actions; provisional seizure of property; closing criminal proceedings; motion on releasing the person from criminal liability; proving in the trial; prosecutor’s participation in criminal proceedings based on the agreements. Author has defined some issues concerned with the defense function: difficulties in obtaining of demanded certain objects and documents; fixing the provisional access to objects and documents; reacting to not grating access to the certain objects and documents according to the procedure of provisional access to objects and documents; participation of defense in proving; ensuring participation of defense in conducting procedural actions during pre-trial proceedings and trial as well; review of records of pre-trial investigation according to the Article 221 of the CPC; defense in special criminal proceedings. The problems of realization of justice function are: defining the role of the court in criminal procedural proving; features of doing justice in special criminal proceedings; characteristics while doing justice in trial by jury; closing criminal proceedings by the court; application of measures to ensure the criminal proceedings in trial. Author makes theoretically substantiated proposals on making alterations and addendum to the Code on realization of criminal procedural functions concerning: a person’s detention, notification of suspicion, grounds and procedure of conducting investigative (detective) and covert (detective) actions; temporary arrest of property; closing criminal proceedings; relief of a person from criminal liability; proving at a trial; participation of a public prosecutor in criminal proceedings based on agreements; defense’s participation in the proving; ensuring the participation in procedural actions during pre-trial investigation and at a trial; conducting the defense during special criminal proceedings etc.

Деревягін, О. О. Практика застосування окремих положень статті 271 КПК України при розслідуванні кримінальних проваджень про злочині посягання на майно громадян // Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави : матерали VІ міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 01 груд. 2017 р.). – Х. : ХНУВС, 2017. – С. 199-202.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2019. Дисертацію присвячено кримінологічному дослідженню інституціонального механізму протидії злочинності у банківській сфері. Розглянуто кримінологічні особливості детермінації окремих кримінальних та тіньових практик у банківській сфері та переростання їх у кримінальні соціальні інститути. Надано кримінологічну та інституційно-правову характеристику злочинності у банківській сфері, її детермінант, розглянуто суб’єктний та правовий склад протидії злочинності. Визначено поняття та зміст інституціонального механізму протидії криміналізації банківській сфері. Досліджено міжнародні механізми протидії цим злочинам.

Солдунов Д. В. Протидія злочинності в банківській сфері : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник О. О. Бичківський. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 121 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 121 сторінок, містить 70 джерел використаної інформації. Банківська система становить стратегічний сегмент ринкової економіки і відіграє провідну роль у забезпеченні стабільних економічних відносин шляхом забезпечення потреби фізичних і юридичних осіб в отриманні якісних банківських послуг, починаючи з належного здійснення платежів, надання кредитів, операцій з цінними паперами і закінчуючи розміщенням та своєчасним поверненням вкладів. Тому головним завданням державних органів влади в організації діяльності банківської системи є забезпечення стабільної діяльності кредитно-фінансової сфери. Дотримання таких гарантій має багато складових. Протидія злочинам у банківській сфері виражається як у своєчасному виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів, так і в організації ефективної політики протидії цьому виду злочинності. Банківська система України є важливою складовою фінансової системи, оскільки впливає на економічні процеси та забезпечує своїми механізмами взаємодію населення з державою. Впевнені кроки у європейський світовий простір необхідно розпочинати після вирішення існуючих на державному рівні економічних проблем, в тому числі й на рівні кримінально-правового регулювання, що відповідає викликам кризових явищ у суспільстві. Мета роботи полягає у встановленні сутності та особливостей провадження у справах щодо масових заворушень, поглиблений аналіз законодавства, літературних (наукових) джерел та узагальнення слідчої і судової практики, встановлення рис, що характеризують процес розслідування цих злочинів. Об’єктом кваліфікаційної роботи є суспільно-правові відносини у сфері захисту громадського порядку в банківському секторі та діяльність органів, на які покладено цю діяльність, по протидії злочинності в банківській сфері. Предметом кваліфікаційної роботи є механізм вчинення злочинів у банківській сфері; особливості протидії вчиненню злочинів в банківській сфері. Методологічною основою роботи є сукупність принципів, загальнонаукових і спеціально-галузевих методів правового пізнання. В процесі дослідження використовувались положення сучасної теорії пізнання і загальної теорії кримінології. Основні висновки ґрунтуються на методі системного аналізу чинного законодавства, практики його застосування під час активних дій протидії злочинам в банківській сфері; формально-логічний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи застосовувались під час дослідження правових норм і розробки пропозицій щодо вдосконалення криміналістичної методики розслідування масових заворушень; історичний – при дослідженні появи і розвитку окремих теорій, концепцій, поглядів вчених-криміналістів з проблем методики розслідування (криміналістичної характеристики злочинів, етапів розслідування, структури методики розслідування); системно-структурний – під час аналізу організаційних та тактико-психологічних засад провадження окремих слідчих дій у кримінальних справах про масові заворушення; системно-аналітичний – для вивчення судової і слідчої практики, опрацювання офіційних, наукових та бібліографічних джерел, збору та узагальнення думки практичних працівників (суддів, прокурорів, слідчих) і науковців у процесі створення фактологічного підґрунтя предмету роботи.
EN : Qualification work consists of 121 pages, contains 70 sources of information used. The banking system is a strategic segment of the market economy and plays a leading role in ensuring stable economic relations by meeting the needs of individuals and legal entities in obtaining quality banking services, from proper payments, loans, securities transactions and placement and timely return of deposits. Therefore, the main task of public authorities in organizing the banking system is to ensure the stable operation of the credit and financial sphere. Compliance with such guarantees has many components. Counteraction to crimes in the banking sector is expressed both in the timely detection, detection and investigation of crimes, and in the organization of an effective policy to combat this type of crime. The banking system of Ukraine is an important component of the financial system, as it influences economic processes and provides its mechanisms of interaction between the population and the state. Confident steps into the European world space must be started after solving the existing economic problems at the state level, including at the level of criminal law regulation, which meets the challenges of crisis phenomena in society. The purpose of the work is to establish the nature and features of proceedings in cases of mass riots, in-depth analysis of legislation, literary (scientific) sources and generalization of investigative and judicial practice, to establish features that characterize the investigation of these crimes. The object of the work is the social and legal relations in the field of protection of public order in the banking sector and the activities of the bodies entrusted with these activities to combat crime in the banking sector. The subject of qualification work is the mechanism of committing crimes in the banking sector; features of counteracting the commission of crimes in the banking sector. The methodological basis of the work is a set of principles, general scientific and special-branch methods of legal knowledge. The study used the provisions of modern theory of knowledge and general theory of criminology. The main conclusions are based on the method of systematic analysis of current legislation, the practice of its application during active action to combat crimes in the banking sector; formal-logical, logical-legal and comparative-legal methods were used during the study of legal norms and the development of proposals to improve the forensic methodology for investigating riots; historical - in the study of the emergence and development of certain theories, concepts, views of forensic scientists on the problems of the methodology of investigation (forensic characteristics of crimes, stages of investigation, the structure of the methodology of investigation); system-structural - during the analysis of organizational and tactical-psychological bases of carrying out separate investigative actions in criminal cases on mass riots; system-analytical - to study judicial and investigative practice, study of official, scientific and bibliographic sources, collection and generalization of opinions of practitioners (judges, prosecutors, investigators) and scientists in the process of creating the factual basis of the subject of work.

На основі сучасної теорії кримінального права, з урахування судової практики коментуються положення Кримінального кодексу України, що був принятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і набрав чинності 1 вересня 2001 року

В навчально-методичному посібнику висвітлені сучасні теоретико-методологічні тенденції кримінологічної науки, а саме: гносеологічні, онтологічні та праксеологічні аспекти теорій злочинності на сучасному етапі розвитку кримінологічної науки та з точки зору історичної ретроспективи; провідні методи, техніки та напрямки сучасних кримінологічних досліджень; стратегії протидії злочинності та шляхи впровадження превентивних заходів у практику кримінальної юстиції У посібнику наводяться скорочені тексти лекцій, плани практичних занять, завдання для самостійної роботи, перелік навчальних тем та питань для підсумкового контролю знань та вмінь. Зібрано перелік спеціальної літератури та Інтернет-ресурсів, корисних для продукування нових ідей, релевантних потребам превентивної діяльності. Розраховано для здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії (денної, вечірньої та заочної форми навчання) Національного університету «Одеська юридична академія» за спеціальністю 081 «Право».