To see the other types of publications on this topic, follow the link: Криза українського суспільства.
Journal articles on the topic 'Криза українського суспільства'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 44 journal articles for your research on the topic 'Криза українського суспільства.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Моцок, Віталій. "Задля поширення демократії чи подолання кризи: політичний й ідеологічний вплив Польщі на Україну в умовах Української кризи". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 204–13. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.204-213.
Full textAbstract:
У статті досліджується політичний й ідеологічний вплив Польщі на Україну в умовах Української кризи, наголошуючи на питанні чи зусилля Польщі були спрямовані на поширення демократії, здебільшого з боку Європейського Союзу, чи на подолання кризи в Україні. Стаття складається з двох частин: у першій частині досліджується польський політичний й ідеологічний вплив на Україну під час розвитку Української кризи в 2013-2014 рр., яка відбувалася в умовах Євромайдану і Революції Гідності і в контексті зусиль ЄС із поширення демократії щодо України. Друга частина спрямована на вивчення сприяння Польщі у боротьбі із поширенням російського авторитаризму в умовах російсько-української гібридної війни 2014-2020 рр. Українську кризу і посткризовий процес ми розглядаємо як значний мотивуючий фактор, який здійснює важливу роль у посиленні демократичних орієнтацій українського суспільства, а участь зовнішніх сил, передусім консолідованого Заходу, як його істотний чинник. Українська криза 2013-2020 рр. є цікавим кейсом для визначення можливостей головних донорів із зовнішнього поширення демократії для цільових країн, в нашому випадку, України.
2
Klimenko, E. Y. "Проблема формування соціального капіталу дітей з нетиповим дитинством". Grani 19, № 1 (2015): 99–104. http://dx.doi.org/10.15421/1716018.
Full textAbstract:
Загострення соціальних та економічних проблем, ескалація техногенних ризиків, зміни політичної ситуації – ці та багато інших кризових явищ вимагають від держави та суспільства уважного ставлення до проблем повноцінного розвитку і якісного виховання наступних поколінь. Захист дітей в умовах та реаліях нетипового дитинства набуває особливої актуальності для українського суспільства, яке переживає економічну та політичну кризи. Сьогодні в Україні зусилля держави і створеного нею інституту соціального захисту дитинства спрямовані не на допомогу та підтримку дитини як суб’єкта суспільного буття, а на вирішення завдань, поставлених перед організаціями та установами системи надання соціальної допомоги, які чітко визначені наявним переліком соціальних проблем. Сучасні умови розвитку українського суспільства характеризуються наявністю тенденції до збільшення соціальних ризиків для дитини та її родини, які обумовлені рядом кризових явищ як інституціонального (криза інститутів сім’ї, освіти, соціального захисту), так і системного характеру (економічна, політична). Оскільки базові соціальні інститути формують певні системи, так звані інституційні матриці, що регулюють взаємопов’язане функціонування основних сфер суспільства – економічної, політичної, ідеологічної, то виникнення кризових явищ в одній з них стає пусковим механізмом для кризи усієї матриці. На шляху до попередження негативних впливів на дитину близького оточення та соціального середовища, які й формують нетиповий характер перебігу дитинства, суспільство встановлює формальні та неформальні норми і правила, основними завданнями яких є гарантія нащадкам певних соціальних переваг та привілеїв відносно інших вікових груп. Такий стан речей обумовлений наступними чинниками: по-перше, об’єктивною зацікавленістю суспільства в розвитку наступних поколінь, як гаранта безперервності життя нації; по-друге, біологічно обмеженими можливостями життєдіяльності зазначеної вікової категорії. Економічна криза, обумовлена проведенням на Донбасі антитерористичної операції, призвела до різкої диференціації прибутків населення, що стало пусковим механізмом для кардинальних змін у житті українського суспільства в цілому та суттєвого погіршення стану дітей в Україні зокрема. Процес адаптації дітей до нових умов і реалій буття супроводжується значними ускладненнями, що дозволило говорити про нетиповий характер перебігу дитинства цілого покоління. Оскільки соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах повної зміни системи цінностей, економічної кризи та збройного конфлікту, загострюється питання накопичення соціального капіталу, що передається від покоління до покоління. Концепція соціального капіталу є ключовою для багатьох напрямків соціально-економічного життя суспільства, що актуалізує необхідність проведення дослідження проблем його формування в умовах нетипового дитинства, обумовленого кризовими ситуаціями. За обставин різкого зубожіння значної частини населення України зазначена проблема значно загострилась, що поставило під питання взагалі його наявність у теперішнього підростаючого покоління, що не тільки вплинуло на нетиповий характер перебігу дитинства більшості дітей, але й стало ключовим фактором їх дезадаптації та викривлення механізмів соціалізації.
3
Яцюк, М. В. "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНІ ПРИЧИНИ РОЗКОЛУ В ХАРКІВСЬКІЙ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЕКЗАРХАТУ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У 20-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 56 (2019): 66–73. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.10.
Full textAbstract:
У статті автор досліджує суспільно-політичні і церковно-релігійні причини виникнення розколу на єпархіально-регіональному рівні в межах тогочасної Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви у 20-х роках ХХ ст. У зазначений період релігійне життя характеризувалось надмірною політизацією, яка була обумовлена атеїстичною політикою комуністичної влади. Комуністична влада свідомо стимулювала внутрішньоцерковні розколи у середині Українського Екзархату Російської Православної Церкви. Автор зосередив свою увагу на автокефальній, обновленській і лубенській течіях у середині Харківської єпархії. Наведено численні факти внутрішньоцерковної боротьби за храми та вірян, а також доведено безпосереднє втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні. Це втручання носило системний характер і призвело до перманентної кризи в церковно-православному середовищі на Харківщині у досліджуваний період. Автор статті наголошує, що перманентна криза в церковноправославному середовищі Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви призвела до незворотних негативних трансформацій, посіяла ворожнечу серед кліру і вірян. Логічним і трагічним результатом втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні стало істотне послаблення позицій Церкви у суспільному житті, а подекуди і повне витіснення релігії з життя суспільства. Тогочасна специфіка церковно-релігійної ситуації в Збірник наукових праць «Історія та географія» / Харк. нац. пед. університет імені Г. С. Сковороди. Випуск 56. Харків, 2019. 67 цілому в Україні і Харківщини зокрема характеризувалась відсутністю чіткої перспективи розв’язання проблеми надання автокефалії для Української Православної Церкви.
4
Morar, N. V. "Політичне лідерство в сучасній Україні: проблеми становлення та розвитку". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (2017): 5. http://dx.doi.org/10.15421/171718.
Full textAbstract:
Досліджуються особливості формування політичного лідерства в Україні в умовах державної незалежності та актуалізується необхідність створення цілісної системи підготовки політичних лідерів. Підкреслюється, що політична практика цього періоду не висунула жодного загальнонаціонального лідера, який був би здатним об’єднати всі верстви українського суспільства в боротьбі за дійсну демократію, соціальну справедливість та всенародний добробут. Для сучасної політичної ситуації в Україні характерні такі явища, як криза державності, втрата політичного управління, криза національної ідентичності. В цьому контексті підкреслюється, що сьогоднішня реальність змушує переосмислити питання про роль особи, її внесок у політичний процес перехідного періоду розвитку суспільства.Робиться висновок, що в Україні відсутні система підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні. Політичні партії, громадські організації теж не готують цілеспрямовано політичних лідерів, використовуючи системи стихійного відбору, що вкрай неефективно. В цьому плані особливої актуальності набуває комплекс проблем, пов’язаних з системою формування та підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні.
5
Стрелков, Владислав. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДЕЛЕГІТИМАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ВЛАДИ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 83–87. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.14.
Full textAbstract:
Нестабільність є визначальною рисою політичного процесу в Україні. Відсутність тривалої традиції суве- ренного державотворення в умовах сталої демократії заклала підвалини проблем легітимності політичної вла- ди в Україні на сучасному етапі державного будівництва. Проблеми, пов’язані з утратою підтримки та довіри громадян, є особливо відчутними для незміцнілих політичних інститутів українського суспільства. За часи незалежності криза легітимності політичної влади набула всеохоплюючого характеру в українській політичній системі. Це призвело до формування процесу делегітимації політичної влади. Найбільших репутаційних утрат від процесу делегітимації зазнав інститут президентства. Кульмінацією цих процесів для інституту прези- дентства в Україні стали події Революції гідності 2013–2014 рр. та обрання президентом «не політика» В. Зеленського у 2019 р, яке стало проявом тотальної делегітимації української політичної еліти. Проблеми делегітимації президентської влади значною мірою залишаються поза увагою українського нау- кового співтовариства. Про це свідчить недостатнє висвітлення означеної проблеми у вітчизняній науковій літературі. Однак актуальність кризових явищ в українській політичній системі та невирішеність проблем делегітимації президентської влади в політичному процесі України стимулюють наукову зацікавленість цією проблематикою. З огляду на це, автор пропонує інструментарій, який стане у нагоді в наукових розвідках, пред- метом яких є делегітимація президентської влади. У статті розглянуто два рівня методології: загальнонауковий та конкретно-науковий. У рамках загальнона- укового рівня методології проаналізовано можливості застосування для дослідження технологій делегітимації президентської влади таких підходів: інституційного, історичного, соціокультурного, аксіологічного, системно- го, біхевіорального, діяльнісного, синергетичного. У рамках конкретно-наукового рівня методології встановлено евристичний потенціал таких спеціальних методів: спостереження, статистичного аналізу, математичного моделювання, психологічного аналізу, політичного прогнозування, політичного моделювання, контент-аналізу, case study.
6
Klymenko, Elena, та Larysa Moskalenko. "Трансформація освітніх практик в умовах кризи: реалії українського суспільства". Sociological studios, № 1(16) (30 червня 2020): 14–21. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2020-01-14-21.
Full textAbstract:
Мета статті – вивчення нових моделей освітніх практик, які стали найбільш поширеними в кризовий період під час упровадження карантину та вимушеної самоізоляції в українському суспільстві й визначення ролі онлайн-навчання під час формування стратегій адаптації до умов обмеження соціальної активності. Оскільки ця проблема на сьогодні є актуальною для українського суспільства, яке намагається адаптуватися до принципово нових реалій життя, зумовлених карантинними обмеженнями й високим рівнем ризиків для здоров’я громадян, автори провели власне соціологічне дослідження із застосуванням методу Інтернет-опитування населення м. Києва та Київської області щодо змін освітніх практик в умовах кризи. Особливу увагу приділено вивченню вікових особливостей усвідомлення й сприйняття онлайн-освіти, а також аналізу нових освітніх практик, котрі стали використовувати комплексно разом із традиційними. Дослідження реакції пересічних громадян на кризу та вивчення моделей адаптації суспільства в реаліях сьогодення дало змогу авторам переглянути процеси вибору особистістю стилів поведінки, стратегій соціальної дії та освітніх практик, акцентувавши увагу на тому, що раніше напрацьовані методи пристосування не спрацьовують, а соціальна реальність потребує створення нових моделей адаптації.
7
Vinnichuk, Olga. "«ПОРТФЕЛЬ РИЗИКІВ» УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ 2014-2020 РР." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (2020): 102–9. http://dx.doi.org/10.15421/342037.
Full textAbstract:
Розкрито необхідність оцінки ризику в умовах глобалізації сучасного суспільства. З’ясовано теоретичні аспекти політичного ризику, основні аспекти сприйняття суспільством ризиків. Ключовим моментом у дослідженні ризиків сучасного українського суспільства стало його співвідношення з невизначеністю та небезпекою у політиці. Відзначено, що політичні ризики сучасного українського суспільства тяжіють до зростання (тобто поглиблюються). Свідченням цього факту є аналітичні довідки та експертні висновки фахівців Українського незалежного центру політичних досліджень. Особливо увагу приділено «портфелю ризиків» українського суспільства, який щорічно поповнюється в умовах світової кризи, активної терористичної діяльності тощо.
8
Kiianka, Iryna. "ІДЕЇ КОНСЕНСУСУ Й КОМПРОМІСУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ: ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (5) (29 травня 2019): 23–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-23-33.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано ідеологічну платформу європейської політики, в основу якої покладено такі цінності, як консенсус, компроміс, толерантність. Ураховуючи позитивний європейський досвід публічного управління, беремо до уваги базові цінності для української політики. Розглянуто особливості реалізації європейських цінностей у контексті демократизації українського суспільства. Європейські цінності проаналізовано як систему нових можливостей для сталого розвитку українського суспільства. Ураховано освітні зміни (прозорість та публічність влади, розвиток громадських ЗМІ й ін.). Розглянуто сутність політичних вимог щодо встановлення консенсусу для легітимації транзитивних політичних режимів. З’ясовано результативність політичного консенсусу в умовах масштабних політичних криз. Визначено значення етапів досягнення політичного консенсусу для нових демократій, до яких належить і сучасна Україна. Установлено зміст політичного консенсусу та його предмет, діяльність суб’єктів та об’єктів політичного консенсусу, які вступають між собою у взаємодію. Охарактеризовано також рівень загальної політико-правової культури консенсусних відносин, яка складається в кожному трансформаційному суспільстві. Виявлено особливості співвідношення політико-інституційного забезпечення політичного компромісу й політичного консенсусу, оскільки консенсус передбачає погодження всіх і вироблення спільної позиції. А тут про спільність говорити зарано, тому що сам механізм опрацювання цих рішень передбачає відмову від конфліктних питань.
9
Iarovyi, Dmytro. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПРАКТИКИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА ЯК СПОСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ЕФЕКТІВ (НА ПРИКЛАДІ МОНОТОНІЇ)". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 289–307. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-289-307.
Full textAbstract:
Застосування соціальних медіа в політичному дискурсі є досить активним, і давно перетворило цей засіб комунікації на інструмент впливу на спільноти. В умовах політичних та соціальних криз такий вплив може бути особливо актуальним, адже суспільство перебуває у мобілізованому стані, а традиційні медіа часто мають менший рівень довіри. Дискурси в соціальних медіа, особливо в умовах нарощення у суспільстві градієнту протистояння в суспільстві, є елементами влади, і через реалізацію в них певних психологічних практик може відбуватися соціальне конструювання у формі встановлення соціальної ієрархії. В цій статті завдяки дослідженню із застосуванням критичного дискурс-аналізу за методом Нормана Феркло комунікативного кейсу в українському сегменті соціальних медіа визначено особливості лінгвістичних характеристик, дискурсивних практик та соціальних практик, що ведуть до відтворення психологічної практики сегрегації членів спільноти. Ця практика веде до послаблення здатності суспільства до єдності та мобілізації через посилення внутрішніх протиріч між індивідами, залежно від їхнього ставлення до «політизації» конкретної теми, і до побудови додаткової «лінії розлому» між громадянами. У процесі відтворення цієї практики на цільову аудиторію також навіюється ефект монотонії, тобто втоми від інформації та втрати інтересу. Монотонія, в свою чергу, веде до зростання пасивності громадян та втрати ними мотивації якось позиціонувати себе в дискурсах, заповнення комунікаційного простору «зайвою» інформацією та до зниження здатності суспільства до мобілізації.
10
Bogdanova, Nataliya. "Проблема формування духовної культури студент- ської молоді сучасної України". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (17 травня 2019): 158–66. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.15.
Full textAbstract:
У статті досліджено причини духовної кризи студентської молоді сучасної України. Підкреслено, що головним завданням вищих навчальних закладів з підвищення рівня духовної культури студентів є національне виховання через залучення молоді до відродження національної культури та оволодіння загальносвітовими цінностями. Автор звертає увагу на духовність особистості в педагогічному аспектів – як сенс життя людини, як певну сферу, що впливає на формування та результат духовності студента. Своєю чергою, педагогічним явищем є процес формування духовності студентів. Зазначено, що для розуміння й вирішення проблем, які склалися в духовній сфері, необхідним є ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Автор наголошує на необхідності та важливості формування державницької політики та ідеології як головної вимоги розвитку сучасної української культури та українського державотворення.
11
Podvirna, Nataliia. "Комунікативний складник у відносинах між владою та суспільством". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (29 травня 2017): 96–108. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-01-96-108.
Full textAbstract:
Розвиток нових інформаційних технологій, мобільний зв’язок, Інтернет і соціальні мережі дали можливість світу на зламі ХХ-ХХІ ст. по- новому поглянути на зміст та сенс процесу комунікації між владою й суспільством і політичної участі громадян, їхніх можливостей та механізмів діяльності. В умовах глобальної соціально-культурної й економічної кризи гостро постає проблема взаєморозуміння та комунікацій між людьми, владою й іншими політичними інстанціями, адже комунікація пронизує абсолютно всі пласти суспільного життя. Сьогодні досягнення компромісу між владою та суспільством – важлива умова розвитку Української держави й громадського суспільства. Досягнення такого компромісу необхідне для забезпечення конструктивної комунікації між органами влади та громадянським суспільством.
12
Калакура, Олег. "ТРАЄКТОРІЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО ДЕОКУПАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ДОНБАСУ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 40–63. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-40-63.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано покрокові складові етнонаціональної політики щодо реінтеграції українського Донбасу та відновлення територіальної цілісності та громадянської єдності України. Виділено сім актуальних етнополітичних проблем соціокультурного розвитку регіону в умовах протидії імперській політиці Росії в умовах її окупаційно-гібридної війни проти України. Завданнями етнонаціональної політики задля деокупації українських територій та їх мешканців повинно стати: консолідація громадян України, їхня інклюзія до системи загальнонаціональних цінностей, збереження етнокультурного розмаїття регіону, відновлення спільного інформаційного простору, його дерусифікація, насамперед сфери освіти, відновлення правових засад вищої та спеціальної освіти, подолання наслідків демографічної кризи, формування спільної громадянської позиції щодо необхідності повернення окупованих територій. Відзначено успіхи України на шляху об’єднання українського суспільства, досягнення громадянської єдності, формування спільних цінностей у інформаційному просторі, культурно-освітньому житті. Викладено ряд пропозицій щодо реінтеграції окупованих та підконтрольних територій Донецької та Луганської областей в єдиний культурно-освітній та інформаційний простір на основі спільних громадянсько-політичних, етнонаціональних та цивілізаційних цінностей. Відзначено, що всі сучасні етнонаціональні проблеми Донбасу пов’язані, з одного боку, з імперсько-радянською соціокультурною і світоглядною спадщиною, а з другого, з окупаційно-гібридною війною та інформаційною агресією путінської Росії проти України. Наголошено, що інтеграційні процеси на підконтрольній і непідконтрольній частинах Донбасу мають враховувати різновекторність розвитку за останні сім років. Зроблено висновок щодо необхідності посилення впливу держави Україна на процеси національної консолідації українського суспільства. Вирішення завдань етнонаціональної консолідації суспільства разом з подоланням бідності, боротьбою з олігархатом і корупцією складає важливий ресурс деокупації територій, відновлення суверенітету України над окупованими територіями і повинно залишатися пріоритетом української влади та інститутів громадянського суспільства.
13
Марчук, Олена. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ У БЕЗПЕКОВОМУ КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 21, № 1 (2020): 203–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-203-219.
Full textAbstract:
Проаналізовано процес трансформації соціальної відповідаль- ності Української держави. Визначено основні тенденції трансформації со- ціальної відповідальності у глобалізованому світі. Проаналізовано основні архетипи Українського народу, що прямо чи опосередковано впливають на реалізацію соціальної відповідальності, а саме архетипи свободи, землі та бідності. Визначена проблема колективної безпеки, що полягає у її зв’яз- ку із демократією. Представницька демократія знаходиться у стані кризи, актуалізується пряма демократія з орієнтацією на принципи гуманізму, культурної толерантності та взаємоповаги. Визначена необхідність опти- мального поєднання лібералізму та демократії для забезпечення соціальної відповідальності сучасної держави. Досліджено основні аспекти суспільної свідомості, що призводять до недієвості існуючих державних програм. Ви- значено, що небажання значної частини українців активно працювати для забезпечення суспільного інтересу виявляється у free rider, що суттєво стри- мує розвиток соціальної відповідальності.
 Представлено основні нормативні документи України, в яких затвердже- но принципи соціальної відповідальності. Встановлена потреба врахування локальної спеціалізації соціальної відповідальності. Виявлена причина неді- євості європейської моделі соціальної відповідальності у реаліях українсько- го суспільства, що полягає у її відповідності архетипам європейських країн, що відрізняються від властивих українцям. Доведена необхідність активної участі держави у реалізації корпоративної соціальної відповідальності. Пред- ставлено рекомендації щодо зміни нормативної бази та політики держави у співпраці з бізнесом для забезпечення соціальної відповідальності. Визначено провідну роль корпоративної соціальної відповідальності бізнесу для впро- вадження європейських цінностей у процеси розвитку українського соціуму. Охорона здоров’я, освіта, інновації, АТО та інфраструктура є основними на- прямами реалізації корпоративної соціальної відповідальності в Україні.
14
Новікова, Тетяна. "CИСТЕМНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (2020): 261–74. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.85.
Full textAbstract:
Пріоритетним напрямком сучасної вищої освіти є розкриття потенціалу особистості, її саморозвиток та самовдосконалення. Зусилля сучасної теорії та практики освіти повинні бути спрямовані на формування особистості нової генерації, конкурентноздатного і високорозвиненого фахівця, який володіє високим рівнем мобільності, комплексом необхідних професійних якостей, що дозволить йому швидко адаптуватися до нових умов роботи.
 У сучасному суспільстві питання формування цінностей особистості є складним і суперечливим, що зумовлено якісно новими змінами у структурі суспільних відносин, зміною ідеологічної спрямованості українського суспільства.
 У період становлення незалежної української держави у суспільстві відбувалися зміни пріоритетів ціннісних орієнтацій особистості в умовах глибокої кризи в економічній, соціальній, політичній, правовій сферах, і разом із цим змінювались цілі і зміст навчання. Така ситуація не залишила осторонь і духовної сфери, в якій утворився вакуум ідей. Це сталося з огляду на те, що духовні цінності радянського періоду різними групами і окремими особами піддавалися критиці без позитивної програми духовного розвитку суспільства, яка могла б об’єднати усіх його членів навколо позитивної ідеології.
 Процес соціалізації молодого покоління відбувається у тому числі в період навчання. Враховуючи це, на навчальні заклади покладаються завдання формування і розвитку моральних засад особистості, що лежать в основі усвідомленого і відповідального вибору життєвого шляху і утримують її на усіх етапах життєдіяльності в межах традицій духовності. Безпосередньо перед науково-педагогічним складом постає завдання - допомогти майбутнім фахівцям сформувати систему ціннісних орієнтацій, обумовлених вимогами сучасної цивілізації, адаптувати до неї позитивні духовні традиції, накопичені упродовж тисячолітньої історії, подолати стереотипи і звички, які перешкоджають активному процесу становлення особистості.
 У представленій статті досліджується проблема моделювання у педагогічній науці. Проаналізовано низку досліджень, присвячених моделюванню педагогічних об’єктів. На основі проаналізованих педагогічних явищ спроектовано системно-методичну модель формування соціокультурних цінностей майбутніх офіцерів-прикордонників.
15
ДУБИЧ, Клавдія. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.1.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.
16
Пірен, Марія, та Сергій Кармалюк. "СОЦІОУПРАВЛІНСЬКА СКЛАДОВА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 150–65. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-150-165.
Full textAbstract:
У статті проаналізована соціоуправлінська складова патріотичного виховання української молоді в процесі розбудови держави, економічної кризи та війни на Сході. Стверджується, що перед органами державної влади, публічного управління та вищою школою України поставлені важливі завдання, щодо формування в сучасної молоді державницьких світоглядних переконань та почуття патріотизму. Ухвалені державні цільові програми патріотичного виховання потребують формування цілісної загальнодержавної політики національно-патріотичного виховання, в основі якої – поєднання управлінської вертикалі з інститутами громадянського суспільства. Визначено, що для виконання поставлених завдань необхідне переосмислення підходів з боку органів державного управління, місцевого самоврядування та закладів вищої освіти до патріотичного виховання в контексті трансформації світоглядних переконань молодих українців. Стверджується, що Україна, яка проголосила європейський вектор свого розвитку, має орієнтуватись на європейські практики в системі патріотичного виховання, дотримуючись принципу: «єдність у різноманітності». В результаті проведеного порівняльного аналізу обґрунтовано, що процес реалізації державної програми патріотичного виховання потребує врахування регіональних, етнічних та культурних традицій як умови, що суттєво впливає на формування національної ідентичності молоді. Окремо відзначена необхідність зміни органими публічного управління підходів щодо послідовності ланок соціального ланцюга з «держава – суспільство – людина» на «людина – суспільство – держава». Наголошено на важливості державної підтримки активної діяльності українських молодіжних громадських об’єднань, таких як «Пласт», Спілка української молоді тощо. Констатується, що лише забезпечення з боку органів публічного управління, функціонування центрів національно-патріотичного виховання бажаного результату не дасть.
17
Андрейчук, С. К., О. С. Манзій та О. О. Морушко. "Пенсійна реформа у Польщі: питання та відповіді для України". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 3 (2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.36930/40300313.
Full textAbstract:
З'ясовано, що зростання витрат на фінансування пенсійних систем як Польщі, так і України відбувається через демографічну кризу, соціальні зміни та економічну кризу як на глобальному, так і національному рівнях, змушуючи до реформи цих систем. Сьогодні Україна активізує процес запровадження недержавного пенсійного забезпечення. Йдеться про систему накопичувального пенсійного забезпечення і, зокрема, про недержавну систему пенсійного забезпечення. Саме недержавне пенсійне забезпечення породжує в українському суспільстві низку питань, на які змогла відповісти своєму суспільству Польща після того, як запровадила нову пенсійну реформу. Запровадження тристовпеневої польської пенсійної системи (перший стовп – фонди установ соціального страхування, другий стовп – відкриті пенсійні фонди, третій стовп – пенсійні програми працівників, індивідуальні пенсійні рахунки) пояснило польському суспільству який вік виходу на пенсію згідно з новою пенсійною реформою, наявний мінімальний соціальний стаж у разі виходу на пенсію, чи вигідно приховувати або знижувати доходи під час декларування їх у новій польській пенсійній системі і чи будуть оподатковуватись майбутні пенсійні виплати з податку на прибуток. Отже, бачимо, що Польська тристовпенева пенсійна система є дещо подібна до трирівневої пенсійної системи, яку задекларовано в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте запровадження недержавного пенсійного забезпечення в Україні (другий та третій рівні) перебуває на початковій стадії. Для активізації системи накопичувального пенсійного забезпечення необхідний розвиток страхового ринку України, який ще мало розвинений, а тому нам треба використовувати досвід як країн Європейського Союзу, зокрема Польщі, так і інших країн світу, що досягли високих результатів у цьому питанні.
18
Лихолат, А. О. "Организация научных исследований в академическом и вузовском секторах Киева в период независимости Украины (1991-2017 годы)". Studies in history and philosophy of science and technology 28, № 2 (2019): 41–50. http://dx.doi.org/10.15421/271913.
Full textAbstract:
Аналізуєються стан і проблеми розвитку наукової сфери України на сучасному етапі, її кадровий потенціал, фінансове забезпечення та перспективи входження до європейського науково-технологічного простору в контексті євроінтеграційного курсу України. Наука покликана знайти такі рішення, які б дозволили здійснити оновлення суспільства, забезпечити перехід економіки на шлях інноваційного розвитку. Саме наука, генеруючи та поширюючи наукові знання, відкриває нові технології, альтернативні джерела енергії, що сприятиме підвищенню рівня життя і переходу на якісно новий рівень прогресу. Високий теоретичний рівень та глибина інноваційних процесів забезпечуються фундаментальними і прикладними дослідженнями. Практикою доведено, що науковий потенціал як визначальний фактор суспільного прогресу дає найкращі результати при умові збалансованої взаємодії фундаментальної науки, де здобуваються новітні наукові знання, прикладних досліджень, які збагачують знання і допомагають його практичному застосуванні, та розробок, за допомогою яких наукові знання трансформуються в новітні технології і товари. У таких умовах принципового значення набуває об’єктивна оцінка роботи окремих дослідників та інститутів у цілому. Існують різні точки зору щодо оцінювання роботи дослідників не тільки в суспільстві, але й у самому науковому середовищі. Уже впродовж тривалого часу триває дискусія щодо необхідності реформування самої НАН України. Новий закон про наукову і науково-технічну діяльність не вирішує усіх складових проблем внутрішнього устрою, взаємин наукової спільноти з суспільством та владою, бачення майбутнього української науки в цілому і НАН України зокрема. Становище вітчизняного наукового комплексу України впродовж останніх десятиліть дуже змінилося внаслідок відсутності з боку влади стратегічного бачення його ролі, затяжних економічної і політичної криз та особливо внаслідок вкрай недостатнього фінансування наукових досліджень, яке не йде в порівняння з зарубіжною практикою. Дослідники вважають дуже незадовільним ставлення до вітчизняної науки з боку держави, суспільства, ЗМІ та бізнес-структур. В Україні склалася хибна практика орієнтації на запозичення науково-технічних результатів та імпорт зарубіжної продукції замість реалізації вітчизняних наукових та науково-технічних досліджень.
19
Киричок, Андрій Петрович. "Аналіз стратегічно-управлінських заходів реагування на кризу у галузі державного управління (на прикладі кризової комунікації під час подій, пов’язаних із боями за Іловайськ)". Технологія і техніка друкарства, № 4(70) (30 грудня 2020): 90–106. http://dx.doi.org/10.20535/2077-7264.4(70).2020.239896.
Full textAbstract:
Дослідження мало на меті визначити тактичні та методологічні аспекти комунікації між владою та громадянами України на прикладі однієї з найбільш кризових ситуацій 2014 р. — Іловайської трагедії — та окреслити напрями удосконалення комунікації.
 У ході аналізу було досліджено процес комунікації держави із громадянами України під час кризових ситуацій, які пов’язані із боями за Іловайськ (серпень–вересень 2014 р.). Виявлено, які аспекти тактичної комунікації були правильні з боку держави, а які елементи необхідно удосконалювати. Контент-аналіз проводився у системі державних ЗМІ, офіційних сайтів державних органів влади та офіційних сторінок в соціальних мережах Facebook, Vkontakte, Instagram та Twitter офіційних осіб держави, які напряму відповідали за ліквідацію кризи.
 Проаналізовано хронологічні особливості реагування держави на кризу у комунікативному вимірі та встановлено загальну кількість повідомлень, що їх продукували відповідні державні інституції через державні канали комунікації. Проаналізовано тактику реагування на системні кризи з урахуванням концептуальних підходів до стратегій реагування на кризові події, що дало змогу більш поглиблено дослідити тактичні аспекти реагування на системні кризи в українських реаліях. Цей вид аналізу уможливив висновки, чи застосовувала українська влада професійні комунікативні прийоми із подолання кризи.
 Кількісний контент-аналіз показав, що загальна кількість повідомлень державних ЗМІ, які були пов’язані із темою кризи від 4 серпня до 14 вересня 2014 р. складає 4889 повідомлень, тоді як частка повідомлень недержавних ЗМІ суттєво більша: загалом, ця цифра складає 97653 повідомлень. Отже, присутність держави у інформаційному просторі за темою Іловайську була у 20 разів менша, ніж недержавних ЗМІ.
 Обираючи стратегії реагування на кризу під час Іловайської трагедії, керівництво України допустило низку помилок, що призвело до неефективної комунікації з громадськістю. Визначено, що у ситуації з Іловайськом керівництво країни припустилось декількох помилок: 1) не завжди комунікатори були чесними із громадськістю, що спричинило додаткове непорозуміння між громадськістю та керівництвом; 2) не відразу були вжиті заходи щодо піклування про постраждалих внаслідок кризи; 3) частка державного телебачення та радіо виявилась критично низькою для ефективної комунікації з громадськістю; 4) було залучено занадто велику кількість спікерів, що невиправдано збільшило кількість різних точок зору на події.
 Найбільш вагомою помилкою було те, що українське керівництво обрало стратегію відкидання кризи, хоча така була наявна: спочатку постійно відбувалось заперечення кризи, після чого найбільшу кількість разів було використано стратегію визнання кризи. Це критично знизило рівень довіри до вищого та військового керівництва країни. Ефективними у цьому випадку були б стратегії атаки у відповідь та мінімізації паніки. Вважаємо, що владі також потрібно було використовувати прийом інградації для того, аби знижувати рівень негативу та психологічної напруги в українському суспільстві.
20
O.Ye., Bondareva. "DRAMATURGIC VISION OF THE DAMAGED IDENTITY IN SERGIY ZHADAN’S PLAY “BREAD ARMISTICE”." South archive (philological sciences), no. 86 (June 29, 2021): 8–16. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-1.
Full textAbstract:
In the article, Serhiy Zhadan’s play “Bread Armistice” is considered from the standpoint of postcolonial criticism as a metaphorical illustration of the blurred identity that manifested itself during the war in eastern Ukraine, which began in 2014.Purpose: to analyze the text of the play to reflect the painful points of identity of modern Ukrainian society and the artistic resources of its future construction, to fit the analyzed text of Serhiy Zhadan into broader global and domestic humanitarian contexts.Methods. The leading methodology is postcolonial critique, which in combination with the traditional analysis of artistic text and aesthetic practices allows us to talk about the artistic construction of a new postwar Ukrainian identity, taking into account the world humanitarian experience of the XXI century and its Ukrainian contexts. Results. Contemporary Ukrainian artists, through their artistic practices, are actively involved in the process of reflecting the cracks and fissures of Ukrainian civic identity and are involved in the analysis of the causes and consequences of internal identification crises. Most of them successfully combine creativity and social activities aimed at building a real, not a fictitious civil dialogue about meanings and values, and not about money and propaganda, and Serhiy Zhadan belongs to this cohort. Being a native of the Ukrainian East, through his own work he resists active attempts to split Ukraine humanitarianly into West and East (or West, East and Center) and implements artistic attempts to switch the conversation of intellectuals from the discourse of division (they) to the discourse of self-identification, – complex, heterogeneous, with different previous experience, which should not be shared if it is reflected and spoken). In various art projections, the artist analyzes various aspects of the crisis of Ukrainian identity, with which neither the official Ukrainian government nor the public and media spheres worked, as well as the specifics of its front lines: the result was a complete disorientation of many “little people” in geoculture, modern geopolitics identification of own affiliation / non-affiliation. Serhiy Zhadan contrasts the artificial East cultural concept of Donbass with the Ukrainian East marker in the play (with an emphasis on the Ukrainianness of this territory, not on its geographical coordinates), thus creating a futurological projection of the future national-civil dialogue. The artist deliberately offers in his register of protagonists decentralized “little people”, that is, mostly those in whom Ukrainians can recognize themselves and with whom Ukrainians can identify themselves – “non-heroes” who must gradually learn the values of liberal democracy and realize their own, subjective responsibility for their choice – that is, to learn to be involved in the fate of their country through the identification of belonging to it. The artist models a vision of how the scattered fragments of the old Ukrainian identity should be directed not to fictitious centers, but carefully collected and, taking into account the reflection of all our internal crises, involved in the positive construction of a new Ukrainian identity.Conclusions. The author of the play “Bread Armistice” Serhiy Zhadan through artistic modelling of the mutilated Ukrainian identity in the temporarily occupied territories of Ukraine joins an important and promising intellectual discussion on the strategic priorities of Ukrainian society after deoccupation, formats of future social dialogue and avoidance of uncertainty and reciprocity. formation of post-war Ukrainian identity.Key words: geoculture, postcolonial discourse, hybrid war, identity, frontier, identity crises. У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю-страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року. Мета: шляхом аналізу тексту п’єсивідрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти. Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек-сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з урахуванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів. Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фіктивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різноманітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськості цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно-громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи-тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності. Ключові слова: геокультура, постколоніальний дискурс, гібридна війна, ідентичність, фронтир, кризи ідентичності
21
ІРКЛІЄНКО, АНДРІЙ. "25-річчя Конституції України: на шляху до формування конституційної культури". Право України, № 2021/04 (2021): 182. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-182.
Full textAbstract:
Аналіз українських політико-правових процесів засвідчує, що однією з головних причин політичних криз, які пережила та переживає наша країна, є не так недоліки тексту Конституції України, як відсутність належної політикоправової культури, поваги до Основного Закону, несприйняття владою принципу верховенства права, що означає, зокрема, необхідність при застосуванні норм права та їх тлумаченні дотримуватися насамперед інтересів людини і суспільства, а не чиновника, партії чи держави. Мета статті полягає у виявленні тенденцій реформування Конституції України впродовж останніх 25 років та їх впливу на формування конституційної культури. Методологічно обґрунтованим є висновок про те, що історія конституції у будь-якій країні невід’ємна від історії суспільства і держави. Кожен черговий етап їхнього розвитку характеризується новими моментами в соціально-економічних і політичних відносинах, здійсненні функцій держави, зміні форми правління. Ухвалення конституції має завданням відобразити всі якісно нові явища. Зміст економічних, політичних, духовних та інших соціальних процесів, що нині відбуваються у нашій країні, дає змогу зробити висновок про формування якісно ново го етапу розвитку українського суспільства й держави. Конституція України набула чинності з моменту її ухвалення та розпочала діяти у конкретних історичних і політичних умовах, що сформувалися у 1996 р. у державі та характеризувалися існу ванням доволі сильного Президента України, політично неструктурованого Парламенту та загалом несформованої політичної системи. Це фактично спотворило конституційну модель державної влади: встановлені межі президентських повноважень було розширено, що призвело до порушення балансу стримувань і противаг у механізмі державної влади. Серйозним недоліком Конституції України є її надмірна “універсальність”. На підставі одних і тих же конституційних положень здійснювалася і лібералізація економіки, і зміцнення позицій держави в економічній сфері, і побудова “владної вертикалі”. Безумовно, реформування Конституції України в контексті запровадження двопалатного парламенту передбачає наявність чітких політичних уявлень про шляхи розвитку української державності. Водночас спектр таких політичних уявлень досить широкий – від ліберальних до тоталітарних. Із політичних позицій Конституція України критикується як за недостатність лібералізму, так і за “надмірну” політичну й економічну свободу.
22
Ivanov, Y. Y. "Злочинність як наслідок дисбалансу функцій соціального управління: український досвід 1991-2016 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (2017): 124. http://dx.doi.org/10.15421/1717104.
Full textAbstract:
Статтю присвячено соціально-філософському аналізу злочинності в Україні за часів Незалежності. Досліджено причини та наслідки злочинності в якості системного явища, що обумовлено процесом відтворення негативних соціальних практик. Виявлено, що дане явище активізувалося внаслідок виникнення дисбалансу функцій соціального управління і має економічне підґрунтя. Охарактеризовано закономірності виникнення корупції та злочинності в українському суспільстві. Виявлено, що наростання криміналу викликає суспільну кризу, яка формується під впливом складного поєднання внутрішніх та зовнішніх взаємодій соціальних акторів і характеризується відчуттям дискомфорту у індивідів, включених в різноманітні суспільні підсистеми. Визначено, що дану кризу відрефлексовано державними органами, розпізнано на етапі її підйому, що відображено в офіційних документах та законодавстві. З точки зору соціальної філософії подано рекомендації щодо подолання криміналу. Обґрунтовано висновок, що, знайшовши «золоту середину» між культурними та соціально-економічними аспектами розвитку країни, можна буде застосувати «м’який» вплив на основні соціальні атрактори, за допомогою яких вдасться скорегувати вектор його розвитку та подолати поширення корупції та процес деструктивного відтворення в суспільстві.
23
Satskyi, Pavlo. "THE MAIN FACTORS OF THE CRISIS OF RELIGIOUS CONSCIOUSNESS OF UKRAINIAN SOCIETY DURING THE PERIOD OF REVOLUTION (1917-1921)." Volynskyi Blahovisnyk 5 (2017): 119–25. http://dx.doi.org/10.33209/2519-4348-2017-5-29.
Full text
24
Ковтун, Н., Л. Шкіль та Н. Венцель. "БЕЗУМОВНИЙ БАЗОВИЙ ДОХІД ЯК ФАКТОР НІВЕЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ РИЗИКІВ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ INDUSTRY 4.0". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 76–87. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.76-87.
Full textAbstract:
У статті розкрито вплив технологій четвертої індустріальної революції (роботизації, автоматизації, діджиталізації виробництва) на процеси соціального й матеріального розшарування в умовах постіндустріального суспільства, поляризацію у доходах між різними верствами населення у залежності від доступності для них інноваційних технологій, загрозу зростання масового безробіття як в країнах центру світ-системи, так і в країнах її периферії. Доведено ефективність використання механізмів безумовного базового доходу як чинника упередження і подолання технологічного безробіття, вирішення проблеми працюючих бідних, сповільнення прискореної поляризації у доходах між різними соціальними верствами, активізації купівельної спроможності громадян, подолання кризи пенсійних систем більшості країн світу, скорочення бюрократичного апарату в системі соціального захисту та ін.
 Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі практик впровадження безумовного базового доходу в таких країнах, як США, Норвегія, ОАЕ, де безумовний базовий дохід формувався з ренти за використання природних ресурсів. З’ясовано, що впровадження в цих країнах безумовного базового доходу стало ефективним механізмом справедливого перерозподілу матеріальних багатств і способом досягнення принципів соціальної справедливості. Поряд з цим у країнах, які розвиваються (Індія, Уганда, Намібія), введення механізмів безумовного базового доходу призвело до зростання рівня фінансової стабільності і фінансової безпеки серед його отримувачів та зумовило покращення якості боргових зобов’язань серед бідних верств населення.
 Встановлено, що введення механізмів безумовного базового доходу містить і ряд серйозних соціальних ризиків: зростання соціальної апатії, загальне зниження трудової активності, знецінення праці людини як такої. Водночас аргументовано, що введення безумовного базового доходу розвинутими країнами і обмеженість ресурсів на такі практики в країнах, які розвиваються, може ще більше поглибити вже існуючі диспропорції у їх соціально-економічному розвитку та зумовити стихійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих країн у країни центру світ-системи.
 На основі аналізу диспропорцій у соціальному розвитку сучасної української держави з’ясовано, що в Україні вже склалися умови для впровадження механізмів безумовного базового доходу: значна кількість пенсіонерів і людей з обмеженими можливостями, порівняно з працюючими; реальна відсутність середнього класу і належність левової частки населення держави до категорії бідних; концентрація суспільного багатства в руках незначної кількості олігархічних сімей і, як наслідок, величезний запит в українському суспільстві на дотримання принципів соціальної справедливості.
25
Tavrovetska, Nataliia, та Vitaliia Shebanova. "Крос-культурне дослідження вживання обсценної лексики у молодіжному середовищі". PSYCHOLINGUISTICS 28, № 1 (2020): 239–66. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2020-28-1-239-266.
Full textAbstract:
Мета дослідження – визначити психологічні особливості вживання обсценної лексики молоддю різних країн з відмінними культурними та мовними традиціями. В контексті соціально-психологічного підходу вживання нецензурної лайки є індикатором напруження у суспільстві та індивідуально-особистісних криз.
 Процедура дослідження. Впродовж 2018-2019 рр. було проведене онлайн-опитування 518 респондентів віком 16-20 років. Розроблена анкета (Google Форма) містила 15 питань щодо використання нецензурної лайки в різних комунікативних ситуаціях. Здійснений порівняльний аналіз п’яти національних вибірок з різними передумовами формування мовленнєвої культури: Україна, Росія, Польща, США та країни Азії.
 Результати. Національну специфіку мають не тільки зовнішні форми обсценної лексики, але й внутрішні, психологічні реакції, які супроводжують таке спілкування. Принципове неприйняття брудної лайки продемонстрували респонденти з країн Азії. Найбільш толерантне сприйняття ненормативної лексики виявлене в Росії та Польщі. В Україні загальне негативне ставлення висловили 43.7% опитаних, особливо гостро українці сприймають лихослів’я на власну адресу. Молоді американці більш негативно ставляться до обсценної лексики взагалі (як до явища), але досить терпимі до її використання стосовно себе. За частотою та характером вживання нецензурної лайки українська вибірка більш подібна до американської та польської, ніж до російської.
 У висновках сформульовано типологію вживання обсценної лексики, обумовлену соціокультурними особливостями різних країн; виділені характерні риси української вибірки, де на основі кримінально-вульгаризованої мови відбуваються процеси формування демократичного суспільства та відродження національної ідентичності. Запропоновані заходи щодо соціальної регуляції мовної норми та запобігання поширенню обсценної лексики в молодіжному середовищі.
26
Нестеренко, П. О. "ПРОБЛЕМА ЩАСТЯ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М. ГРОТА". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 29–32. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.6.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню проблеми щастя в психологічній творчості видатного вітчизняного психолога Миколи Яковича Грота. У статті вперше проаналізовано працю М. Грота «Основи морального обов’язку» на предмет дослідження феномену щастя. Проблема щастя вкрай важлива для сучасного українського суспільства та потребує комплексних психологічних досліджень (як емпіричних, так і теоретичних). Історико-психологічні дослідження надзвичайно актуальні для сучасної психологічної науки як в Україні, так й у світі загалом, бо вони дозволяють систематизувати наукові знання та допомогти психології подолати наукову кризу. Автором проаналізовано причини того, чому ім’я видатного психолога М. Грота штучно «забуте» та недооцінене вітчизняною психологічною наукою. Доведено, що психологію та психологічні дослідження потрібно відділяти від типів світогляду, які панують у суспільстві в ту чи іншу епоху та впливають майже на всі домінантні сфери життєдіяльності людства. Психологічна наука «відірвалася» від реального життя з реальною людиною, бо психологи XX ст. дотримувалися матеріалістичного типу світогляду («марксизм-ленінізм»), згідно з яким матерія первинна, та відкидали наукові ідеї психологів-ідеалістів, серед несправедливо забутих імен котрих є ім’я видатного вітчизняного психолога-ідеаліста Миколи Яковича Грота (1852–1899). Мета статті – дослідити психологічні ідеї феномену щастя в науковій творчості М. Грота. Для позначення двох видів щастя (за М. Гротом) автором запропоновано такі два авторські поняття, як «дефіцитарне щастя» (Д-щастя), яке використовують для позначення фізіологічних потреб організму, та «буттєве щастя» (Б-щастя), яке виявляється у формі блаженства аналогічно до виокремлених Д-мотивів і Б-мотивів А. Маслоу. Автор доходить висновку, що психологічні ідеї щастя в науковій спадщині М. Грота полягають у тому, що воно розуміється як критерій психологічного здоров’я особистості. Для кожної психічно здорової особистості нормально хотіти бути щасливою. Людина мотивована пошуком особистого щастя. Тобто щастя – це вроджена психологічна потреба, яка позасвідомо вимагає свого задоволення.
27
Малежик, Дмитро. "ЕКСПОЗИЦІЇ ХУДОЖНИКІВ-НОНКОНФОРМІСТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1960-Х – НА ПОЧАТКУ 1980-Х РР." Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 113–17. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.19.
Full textAbstract:
У статті розглядаються виставки неофіційного мистецтва, проведені на території Української РСР про- тягом другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу експозиційної діяльності нонконформістської художньої інтелігенції УРСР у період загострення кризи радянського ладу. Простежено передумови та витоки експозиційної діяльності художників-нонконформістів. Охарактеризовано особливості перших виставок неофіційного мистецтва в регіональному вимірі та окрес- лено коло їх учасників. Висвітлено основні методи радянської влади щодо протидії проведенню виставок неофіційного мистецтва. Зазначено, що митці-нонконформісти створювали власне художнє середови- ще закритого типу з альтернативними тогочасному суспільству цінностями. Саме це пояснює існування нечисленних виставок у певних культурних клубах, «на парканах» чи у самвидаві з дуже обмеженим колом відвідувачів та практично повною відсутністю інформації про експозиції. Основною формою репрезентації нонконформістського мистецтва були виставки в межах приватного простору, приміром, у помешкан- нях митців або їхніх знайомих чи родичів. Водночас важливим фактором існування підпільних експозицій стала відсутність у неофіційних художників можливостей і дозволів відкрито експонувати власні твори. Проаналізовано виставкову діяльність митців в основних центрах неофіційного мистецтва України, насам- перед у Харкові, Одесі, Львові, Києві. Встановлено, що перші відомі «парканні» виставки відбулись у Харкові в 1965 р. та Одесі в 1967 р. Попри їх нетривалу роботу, ці виставки свідчили про появу нової естетичної групи митців, відмінних від офіційних ідеологічних догм. Жорстка репресивна політика радянської влади щодо художників-нонконформістів України підштовхувала частину з них до переїзду в інші регіони Радянсь- кого Союзу. Наприклад, у Москві та Ленінграді культурне життя було більш жвавим, а доступ до західних зразків мистецького авангарду та постмодернізму – ширший. Підсумовано, що поліцентризм українського нонконформізму був однією з характерних рис мистецького життя другої половини ХХ ст.
28
СОРОКІНА, Любов. "ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ ТА ВИЩОГО СУДУ З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.8.
Full textAbstract:
У сучасну епоху реформування судової системи в Україні, все більшої актуальності набувають нові форми судочинства, які не були відомі в українському правовому полі раніше. Мова йде про Вищій антикорупційний суд та Вищій спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності. Дійсно ці нові суди виникли порівняно недавно і ще не мають в своєму запасі великого обсягу розглянутих справ. Проте створення цих судів було зумовлено зростаючою необхідністю боротьби з корупцією та появою відносно нової сфери правовідносин, як право інтелектуальної власності. Сфера боротьби з корупцією та право інтелектуальної власності виникли на правових теренах України не випадково. Їх поява була зумовлена подальшим розвитком суспільних відносин у цих напрямках. Оскільки реформування держави йде не стільки за волевиявленням конкретних індивідів, а в силу законів об’єктивної реальності, то суспільні відносини відповідно змінюються під впливом природних факторів та об’єктивних законів всесвіту. Отже створення нових спеціалізованих судів в Україні зумовлюється наростаючою інтенсивністю розвитку суспільства та появою нових форм правопорушень, які не були відомі раніше. Світова економічна криза, яка триває з 2008 року більшою мірою обумовила появу нових видів правовідносин, тому, відповідно, і виникають нові форми злочинів – у сфері боротьби з корупцією та у сфері права інтелектуальної власності. Метою статті є здійснення теоретико-правового аналізу діяльності Вищих спеціалізованих судів в правовому полі України, їх включення в загальну систему судочинства України. Наукова новизна полягає в тому, щоб проаналізувати новий вид судочинства в якісно новому правовому вимірі по відношенню до держави і суспільства. В якості висновку автор намагається прийти до того, що нові спецсуди є дійсно важливим елементом, без якого судова система України буде неповноцінною.
29
Kuzmenko, Y. V. ""Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр." Literature and Culture of Polissya 97, № 12i (2020): 85–98. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2019-12i-97-85-98.
Full textAbstract:
Пропонована стаття є спробою аналізу ковбаси як культового харчового продукту Радянського Союзу в контексті поєднання методологічних підходів двох сучасних напрямків історичної науки – історії повсякденності та food studies. Для мільйонів радянських людей ковбаса була символом статку та забезпеченості. У статті здійснено короткий аналіз історії становлення промислового виробництва ковбасних виробів та еволюції державних стандартів її виробництва в СРСР. Основна увага автора прикута до періоду перебудови, коли в умовах тотального дефіциту розгорнулися справжні "пристрасті за ковбасою". Їх прояви – довгі черги, падіння культури обслуговування, зниження якості товару, "блат", спекуляція тощо, дестабілізували суспільно-політичне життя в УРСР. Особливе невдоволення в українському суспільстві кінця 80-х рр. ХХ ст. викликала інформація про привілеї партійно-радянської номенклатури та їх доступ до дефіцитних категорій товарів. У статті описаний найяскравішийприклад суспільного заворушення на цьому ґрунті в історії УРСР – так звану "ковбасну революцію" в м. Чернігові, яка призвела до зміни майже всього партійного керівництва у місті. Автор приходить до висновку, що дослідження подібного характеру дають змогу проаналізувати кризу радянського ладу в усьому різноманітті її проявів.
30
Латковська, Т. А. "РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ КРАЇНИ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (2022): 136–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.726.
Full textAbstract:
Латковська Т. А. Реформування пенсійної системи з метою забезпечення фінансо- вої стабільності країни. – Стаття. Виходячи із сучасного стану світової економіки, усі національні проблеми набувають світового значення, оскільки акумулюються та інтегруються в спільний економічний про- цес. Інтеграційні питання стають визначальними, тому що виступають ключовими фактора- ми подолання кризових явищ. Перед Україною, як і перед кожною країною, постає питання про необхідність інтегруватися в ту чи іншу спільноту для економічного процвітання, заяв- леного не лише в Конституції, а насамперед в українському суспільстві. Тісно пов’язане з інтеграційними процесами й реформування фінансової системи, яке спостерігається нині, тож виникає необхідність створення ефективних систем управління на всіх рівнях. Важливе й болюче реформування пенсійної системи України, адже Пенсій- ний фонд є найбільшим фондом соціального призначення, який належить до групи держав- них централізованих цільових позабюджетних фондів і, відповідно, самостійною ланкою фінансової системи держави. На жаль, фінансова стійкість Пенсійного фонду України стоїть під питанням. Сфера соціального забезпечення перебуває в глибокій кризі, адже наша країна, успадкувавши багато чого від колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, суттєво відста- ла у справі надання соціальних пільг і гарантій громадянам. Постійне недофінансування соціальної галузі стає значною перешкодою на шляху розвитку держави. В Україні триває пенсійна реформа, необхідність якої зумовлена постійним дефіцитом коштів фондів загаль- нообов’язкового державного пенсійного страхування, а наявність його дефіциту спричи- нена багатьма чинниками. Серед таких чинників, які гальмують фактичне провадження пенсійної реформи, є і забезпечення належного доступу громадськості до публічної інфор- мації, пов’язаної з роботою Пенсійного фонду України, і забезпечення реалізації принципу публічності й прозорості діяльності фонду, і недовіра суспільства до недержавних фондів фінансових ресурсів, і недоліки й суперечності законодавчих актів, і відсутність сформо- ваного галузевого законодавства, що спричиняє порушення прав громадян на пенсійне забезпечення. І хоча пенсійна реформа на відміну від багатьох інших не є частиною вимог Міжнародного валютного фонду, однак уряду необхідно проводити її через те, що Пенсій- ному фонду бракує коштів, у зв’язку із чим фонд потребує дедалі більшого фінансування з державного бюджету.
31
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "НЕОЛОГІЗМИ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ В ІНТЕРНЕТНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 209–32. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-209-232.
Full textAbstract:
Значення мови як ретранслятора інформації, кваліфікатора досвіду, основного засобу спілкування, матеріального виразника ментальності стає чимраз очевиднішим. Мова відтворює об’єктивну пізнану дійсність і є одним з індивідуальних маркерів нації, вона забезпечує комунікацію у всіх сферах суспільного життя.
 Нові медійні контексти спонукають до розвитку незвичних неосемем, але це явище можливе за умови, якщо проєкція похідного значення закладена в семантиці вихідного лексико-семантичного варіанта. Неологізм становить собою номінативну одиницю, що утворилася за продуктивною і регулярною словотвірною моделлю в певний період розвитку суспільства і може перейти в розряд загальновживаної лексики за умови її мовленнєвої актуальності й частотності використання, перш за все – у засобах масової комунікації. 
 Перша чверть ХХІ ст. поставила людство загалом і український соціум зокрема перед новими викликами. Цей період для всієї планети означився появою нового вірусу SARS-CoV-2, що спричинив розвиток хвороби covid-19. Висвітленню індивідуальних і соціальних, фізичних і психологічних проблем, пов’язаних із захворюванням, що викликається зазначеним вірусом, приділяють значну увагу журналістські видання. Вони закріплюють у суспільному мовленнєвому вжитку інновації, що виникли у процесі міжособистісної комунікації та огранилися в журналістському опрацюванні.
 У статті демонструється контекстна реалізація зазначених лексем, які є домінантами інтернет-ужитку. Саме вони характеризують не лише психологічний стан людей, прояви їхньої тривожності, страху, емоційну напругу тощо, а й кризу в економіці, що не могла не позначитися на фінансово-матеріальному становищі багатьох родин.
 Неологізми, тематично пов’язані з номінаціями на позначення нового вірусу та його впливу на людину й суспільство, слід класифікувати з огляду на їх лексико-граматичну приналежність, морфемну будову, стилістичне забарвлення тощо. Потребує унормування і їх правопис.
 Презентуючи новини з усіх сфер життя, засоби масової комунікації використовують живомовний лексичний матеріал, трансформують його і вводять у суспільне мовлення. 
 Інноваційна лексика є мовним маркером сучасного суспільства. Потрапляючи в засоби масової комунікації, вона набирає нових проявів на мовленнєвому рівні і потребує подальшого лінгвістичного опрацювання і фахової інтерпретації. Особливо актуальним це є для тієї частини лексики, яка із плином часу перейде з мовленнєвого обігу до мовної системи. Потребують упорядкування та унормування лексико-семантичні, словотвірні, графічні й орфографічні аспекти, пов’язані з уживанням неолексем у засобах масової комунікації.
 Описані лексичні маркери сучасності не вичерпують усього обсягу наявних новотворів, а дають лише загальне уявлення про динаміку змін у словниковому складі сучасної української мови, тому перспективи подальших розвідок полягають не лише в розширенні об’єкта аналізу, а й у визначенні та описі специфіки семантичних процесів, що спричиняють розвиток нових значень, та у виявленні й інтерпретаціях словотвірних процесів і моделей, що є регулярними і продуктивними під час творення неолексем.
32
ШКУРАТЕНКО, Олена, та Юрій СОКУР. "ПРОДОВОЛЬЧА БЛОКАДА УСРР В 20–30 РР. ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ЗАСІБ ПОМСТИ ТА УПОКОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 22–27. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-4.
Full textAbstract:
Об’єктивною причиною виникнення голоду в Україні був її економічний занепад у результаті революцій та господарської кризи, тому можна припустити, що голод стався непередбачено для Й. Сталіна. Але те, що факт його наявності був свідомо використаний партійною верхівкою як економічний важіль для політичного тиску на українську «контрреволюційну» інтелігенцію та «несвідоме» селянство, не викликає жодного сумніву. Аморальне кредо більшовизму «Мета виправдовує засоби» проявилося тут повною мірою. Метою статті є аналіз загальновідомих фактів щодо Голодомору за радянських часів, які оприлюднені сьогодні в численних публікаціях. Голодомор був логічним наслідком тієї насильницької політики, яку проводила Комуністична партія відносно українського селянства. Методологічною основою роботи стало використання історико-правового методу, який надав можливість проаналізувати та критично оцінити положення нормативно-правових актів ленінсько-сталінської партії більшовиків. Наукова новизна. На основі аналізу урядових вказівок та вироблених на їх підставі партійних документів можемо стверджувати, що вони стали методикою проведення цього геноциду. Голодомору можна було уникнути, однак правляча верхівка свідомо використовувала народні трагедії для реалізації стратегічних імперських цілей. За результатами дослідження зроблено висновок, що штучний характер Голодомору підтверджується політикою, яку проводили більшовики в 30–40-х рр. ХХ ст. на чолі з Й. Сталіним. Штучність голоду сьогодні вже не викликає сумніву. Нині перед усім українським суспільством стоїть завдання глибокого осмислення причин, характеру, масштабів трагедії, гідного вшанування пам’яті мільйонів наших співвітчизників. Лише така позиція – позиція пам’яті і вшанування жертв – гарантує неможливість повторення подібних трагедій у майбутньому.
33
Борко, Ігор. "Анатолій Мокренко. Грані великого таланту". Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 5, № 1 (2022): 20–30. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255230.
Full textAbstract:
Мета дослідження – комплексний аналіз основних досягнень А. Мокренка як оперного виконавця, театрального та громадського діяча, кіноактора, педагога, публіциста. Методологія дослідження базується на таких методах: загальноісторичному – для окреслення трансформації в мистецькому середовищі ХХ ст.; аналітичному – для опрацювання історіографічних джерел (культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури); системному – для розуміння діяльності Анатолія Мокренка як сукупності соціокультурних відношень і зв’язків, що дає змогу розглядати його постать одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів; історико- біографічному – для розуміння основних етапів діяльності А. Мокренка; хронологічному – для послідовного викладення фактів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що це фактично перша повноцінна спроба в науково-дослідницькому вимірі окреслити вклад Анатолія Мокренка у розвиток мистецтва та культури України. Висновки. У процесі аналізу життєвого й творчого шляху видатного митця сформувалося цілком об’єктивне враження, що Анатолій Мокренко намагався щонайдовше запобігти кризі гуманістичних ідеалів, яку простежуємо нині в українському суспільстві. Його діяльність була плідною та різноаспектною – митець проявив себе як видатний оперний виконавець сучасності, естрадний співак, талановитий організатор театральної справи, кіноактор, вокальний педагог, публіцист і громадський діяч. Після себе митець залишив безцінну творчу спадщину, плеяду учнів і послідовників. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в багатоаспектному аналізі естрадного співу Анатолія Мокренка.
34
Тертичний, Олександр. "УКРАЇНСЬКИЙ АРХЕТИП І ЄВРОПЕЙСЬКА БЕЗПЕКА". Public management 18, № 3 (2019): 473–89. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-473-489.
Full textAbstract:
Публікація виходить з того, що руйнування світової системи безпеки стало як ознакою, так і наслідком новітньої кризи Заходу. Із усієї су- купності причин увагу авторів привертають втрата орієнтирів і сенсів, відхід від базових цінностей, розм'якшення норм і табу. Наслідком стало небезпеч- не зменшення cуспільної довіри, на якій, власне, і ґрунтуються демократії.
 Як відомо, в таких умовах сподівання багатьох західних інтелектуалів звернулися до України: “Сьогодні український Майдан представляє Євро- пу в найкращому вигляді... Дозвольте нам допомогти українцям побудувати нову Україну — і тоді вони, безумовно, допоможуть нам побудувати нову Європу і більш справедливий світ”.
 Так Майдан поєднав два історичних процеси: оздоровлення українського суспільства і традиційних демократій. ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ європей- ських цінностей прагнули як українці, так і європейські інтелектуали, але процес оновлення загальмувався: результати п’яти років не влаштовують ні українців, ні європейців. В Україні головним гальмом стала феодально-олі- гархічна система, докорінна перебудова якої є першою передумовою пере- моги над агресором та відновлення територіальної цілісності й державно- го суверенітету, як написав у 2016 р. перший віце-президент НАН України, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.
 Аналогічного висновку раніше дійшли громадяни, які у 2012 р. заснува- ли міждисциплінарну групу незалежних дослідників “Спільний Проект”. Група висунула концепт деолігархізації і сталого розвитку, який виходить з того, що оновлення країни можливе лише за масової підтримки громадян. Вони мають отримати привабливу і правдиву перспективу розвитку країни та Національну Дорожню карту. Подібної перспективи чинні реформатори не мають, масової підтримки не отримали, що, зокрема, засвідчив і програш українського політикуму “новому обличчю” на виборах президента 31 бе- резня 2019 р.
 Протягом 2012–2017 рр. “Спільний Проект” змоделював концепт Пози- тивного сценарію, який передбачає й обґрунтовує таку перспективу. Агенція досліджень системних технологій надала рецензію на Документ, де зазначи- ла, зокрема, що Позитивний сценарій може бути рекомендований як проект програми об’єднавчої платформи.
 Публікація привертає увагу до тих фрагментів сценарію, які відобража- ють схожі риси українських і західноєвропейських процесів, отже, відкрива- ють можливі напрями співпраці українських та іноземних дослідників.
35
Harbuziuk, Maja. "Współczesny teatr ukraiński: między dyskursem posttotalitarnym a postkolonialnym." Miscellanea Posttotalitariana Wratislaviensia 4 (April 26, 2016): 79–89. http://dx.doi.org/10.19195/2353-8546.4.7.
Full textAbstract:
Ukrainian modern theatre: Between post-totalitarian and post-colonial discourse. The attempt to divide into periods the activity of Ukrainian theatre in the era of Independence is made. The main features of these periods are revealed and the regional differences indicated. Attention is paid to the influence of crisis phenomena in social and political life of the post-totalitarian and post-colonial society on the development of theatrical art. Constructive changes in the progress of Ukrainian stage in the period of 1986–1991 are underlined, for example: lifting the censorship, opening acces to forbidden national anti-totalitarian and anti-colonial drama and others. The emphasis is put on the problems of the loss of continuity of generations of directors, reduction of positive phenomena, artificial creation of Ukrainian culture, the complex of “being secondary” in the next period. Manifestations of a new, in both form and meaning, theatre are related to the emergence of a new generation of directors and playwrights that began to explore the themes of contemporary private life and modern forms of dramatic writing.Український сучасний театр: між посттоталітарним та постколоніальним дискурсами. Історію українського театру періоду Незалежності можна поділити на три періоди. Перший — це злам 1980–1990-х років, коли було скасовано цензуру і відкрито доступ до заборонених раніше п’єс репресованих тоталітарною системою авторів, а також до всього корпусу західноєвропейської, насамперед екзистенціальної, драматургії. Також в цей час виникло понад сто пошукових театрів-студій завдяки чому інтенсифікувався процес деконструкції ментальних стереотипів доби соцреалізму. Однак наступні двадцять років трансформації України, позначені поглибленням кризи у політичному, суспільному та економічному житті країни, призвели до сповільнення та зупинки тенденцій поступу, притаманних першим рокам Незалежності. Тому можна сказати, що в останні роки ХХ–перше десятиліття ХХІ століття театр живився інерцією попереднього вибуху зламу 1980–1990-х років, обравши стратегії самозбереження: як через естетизацію та інтелектуалізацію, так і через комерціалізацію театру. Цей період – на відміну від попереднього — дав невелику кількість нових цікавих постатей режисерів та драматургів. У свою чергу останні 5–6 років стали часом розвитку нових творчих тенденцій та явищ, коли театр дедалі частіше центром своєї уваги обирає приватну людину та її мікросвіт. Це пов’язано, зокрема, із появою нового покоління митців тридцятилітніх-сорокалітніх, тобто народжених або сформованих у Незалежній Україні, котрі надзвичайно послідовно прагнуть відкривати нову для української сцени проблематику: суспільства доби постколоніального та посттоталітарного переходу.
36
Бочелюк, Віталій. "Структура психологічного благополуччя та його роль в життєздійсненні в різних періодах дорослості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 17–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-17-33.
Full textAbstract:
Актуальність проблеми обумовлена необхідністю відновлення психологічного благополуччя в українському суспільстві, виснаженому тривалою суспільною та економічною кризою. Мета статі – розкрити зміст структурних відмінностей психологічного благополуччя в різні періоди дорослості, що відображується в загальному функціонуванні та саморегуляції особистості. Проведений структурний кореляційний аналіз показників психологічного благополуччя (модель К. Ріфф), суб’єкт-об’єктних орієнтацій та базових цінностей у вибірках різного віку (35 осіб віком 25-39 років і 35 осіб віком 40-59 років). Отримані результати свідчать про те, що в різні періоди дорослості структура психологічного благополуччя якісно видозмінюється. Протягом усього періоду дорослості визначальними компонентами психологічного благополуччя виступають самоприйняття (позитивне ставлення до себе і свого минулого, усвідомлення і прийняття своїх бажань, «хороших» і «поганих», сильних і слабких сторін) та керування середовищем (здатність створювати умови і обставини для задоволення особистих потреб та досягнення цілей). Хоча більшість компонентів присутні як обов’язкова характеристика життєздійснення дорослої людини, їх внесок в суб’єктивне благополуччя (тобто відчуття щастя, наповненості життя) є різним. Після 40 років втрачається значущість особистісної автономії та досягнення власних цілей, натомість отримують значущість позитивні стосунки з навколишніми та особистісна самореалізація. Пріоритет окремих компонентів психологічного благополуччя визначає загальну стратегію життєздійснення особистості. Виявлене зниження інтеграції компонентів психологічного благополуччя у старшій групі, яке є свідченням певної дезорганізації, погіршення механізмів особистісної саморегуляції, що у свою чергу можна пояснити переживанням нормативної вікової кризи та її наслідків. З віком змінюється характер взаємозв’язків психологічного благополуччя з іншими складовими життєвої позиції: базовими цінностями та суб’єктною активністю. Наведені матеріали дозволяють по-новому поглянути на механізми особистісної самореалізації та на психологічні властивості дорослих осіб, що впливають на їх психологічне благополуччя.
37
V.M., Suprun. "AXIOLOGY OF MATERNITY IN WOMEN’S PROSE IN THE DIASPORA IN THE MIDDLE OF THE XX CENTURY." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 23–26. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-4.
Full textAbstract:
Мета ‒ дослідити аксіологічні маркери явища материнства в структурі концепту «жінка» жіночої прози української діа-спори середини ХХ століття.Методи. Наукове вивчення аксіології материнства в діаспорній жіночій прозі вимагає залучення засад, прийомів і принци-пів літературознавчих досліджень, зокрема: герменевтики, що уможливила тлумачення белетристичних текстів для осягнення цілості буття; культурно-історичного методу, який прислужився для ґрунтовного висвітлення суспільно-політичного контек-сту у творах мисткинь; описового, який дав змогу виявити й охарактеризувати основні особливості аксіологічних домінант материнства в структурі концепту «жінка»; елементів концептуального й гендерного аналізу.Результати. З’ясовано, що в діаспорній жіночій прозі середини ХХ століття материнство – аксіологічний компонент кон-цепту «жінка» –посідає провідне місце. Материнство сприймається мисткинями як узагальнене явище любові й опіки не лише щодо власних дітей, але й усіх, хто потребує ласки неньки, хай і нерідної. У статті виявлено, що особливої соціальної функ-ції материнство зазнає в часи суспільно-політичної кризи, коли образ матері набуває додаткових конотацій громадянського виховання дітей. Маємо тут ще одну функцію материнства – оберегову, адже в часи соціальних катаклізмів мати намагається вберегти і дітей, і осередок їхнього життя ‒ Батьківщину, за яку кладуть молоді життя. Тому ідейна контамінація материн-ських та патріотичних почуттів у прозовому набутку діаспорних письменниць цілком закономірна й художньо виправдана. Письменниці виводять образ матері в ранг аксіологічних домінант українського суспільства, він стає ієрофанічним символом добра, людяності, індивідуально-особистісної й національної самопожертви.Висновки. Проведене дослідження виявило, що аксіологічний компонент материнства стає в жіночій прозі невід’ємним елементом концепту «жінка» й позначений зазвичай ореолом трагічності. Материнство в екзистенції ХХ століття віддається жінкою в жертву гуманітаризації суспільства, його ціннісних координат. Purpose. Investigation of axiological markers of the phenomenon of motherhood in the structure of the concept of “woman” of women’s prose of the Ukrainian diaspora in the middle of the twentieth century.Methods. The attempt to scientifically study the axiology of motherhood in diasporic women’s prose through requires the involvement of the principles, techniques and principles of literary studies, in particular: hermeneutics, which made it possible to interpret fiction texts in order to understand the integrity of being; the cultural and historical method that used to thoroughly cover the socio-political context in writers’ works; a descriptive one that made it possible to identify and characterize the main features of axiological dominants of motherhood in the structure of the concept of «woman»; elements of conceptual and gender analysis.Results. It has been found that in diasporic women’s prose of the mid-twentieth century, motherhood is an axiological component of the concept of «woman». Motherhood is regarded by writers as a generalized phenomenon of love and care not only for their own children, but also for all who need the care of a nanny, albeit a non-native. The article reveals that motherhood undergoes a special social function in times of socio-political crisis, when the image of the mother acquires additional connotations of civic education of children. Here we have another function of motherhood ‒ to protect, because in times of social disasters, the mother tries to protect both children and the centre of their lives: the homeland for which young lives are laid. Therefore, the ideological contamination of maternal and patriotic feelings in the prose acquisition of diaspora writers is quite natural and artistically justified. The writers deduce the image of the mother in the rank of axiological dominants of Ukrainian society, it becomes a symbol of goodness, humanity, individual-personal and national self-sacrifice.Conclusions. A study has found that the axiological component of motherhood becomes in women’s prose an integral element of the concept of “woman” and is usually indicated by the halo of tragedy. Maternity in the existence of the twentieth century is put by a woman in the office of humanitarian society, its value coordinates.
38
Sushyi, Olena. "Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення: нотатки на полях завершеної теми". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 27–35. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).139.
Full textAbstract:
У статті висвітлено зміст та основні результати наукового дослідження за темою «Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення» (ДР №0117U000193)», яке виконувалось у лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України у 2017–2019 рр.
 Здійснено огляд індивідуальних напрямів досліджень членів наукового колективу та рукописів наукових праць, підготовлених по завершенні роботи: показано, що мозаїчна композиція наукового дослідження не тільки презентує нові аспекти осмислення історичних, психічних, соціальних та інших явищ, породжених людською життєдіяльністю, а й задає нові перспективи бачення їх націєтворчого та конфліктологічного потенціалу як форм соціально-психологічного мислення.
 Із цих теоретичних і методологічних позицій пропонується оцінювати значущість отриманих результатів для практики націєтворення. Серед найбільш вагомих здобутків слід відзначити, що колективом виконавців уперше обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як наукового напряму соціально-психологічної науки, що розкривають націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення.
 Запропоновано концепцію формування і функціонування соціальних норм як форм соціально- психологічного мислення.
 Розроблено низку концептуальних моделей: структурно- функціональну модель процесу націєтворення, що включає уявлення про систему соціально- психологічних механізмів її функціонування; модель соціально-психологічного аналізу феномену націєтворення у взаємозв’язку чотирьох поняттєвих конструктів (громадянин, етнос, держава, громадянське суспільство); структурно-функціональну модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності; соціально-психологічну модель конфліктної взаємодії воєнного, поствоєнного і цивільного мислення в умовах гібридної війни; багатофакторну модель соцієтальної кризи, що пояснює діалектику консолідаційності та конфронтаційності в українському націєтворенні.
 Сформульовано низку теоретичних положень щодо: суб’єктно-вчинкового підходу до процесу націєтворення; зв’язку феноменів агресивності людини і національної ідентичності; концептуальних рамок соціально-психологічного аналізу феномену національної ідентичності, закономірностей її існування та розвитку в умовах невизначеності. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення націєтворчого потенціалу вітчизняної соціально-психологічної думки (2-га половина ХІХ – початок ХХ ст.).
39
Petryshyn, O. V. "Рецензія на колективну монографію «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 125–26. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.15.
Full textAbstract:
Сучасні умови ставлять перед Українською державою та народом нові виклики та завдання, розв’язання яких визначить напрям розвитку нашої держави на найближчі кілька десятиліть. З огляду на зазначене, особливої ваги набувають питання вивчення, дослідження й аналізу інститутів, які дають змогу забезпечити належний рівень сприйняття народом тих чи інших рішень, збалансовують владне волевиявлення з усвідомленням необхідності виконання цих рішень кожним громадянином, забезпечують високий рівень легітимації основоположних, доленосних рішень для суспільства.
 Одним із таких інститутів є інститут народовладдя як невід’ємний атрибут побудови правової, демократичної, соціальної держави, в якій народу відводиться провідне місце в ухваленні державно-владних рішень, визначенні напрямку розвитку країни. Розвиток цього інституту в Україні викликає особливий інтерес з огляду на формування в державі своїх, неповторних видів та форм, їх використання.
 Колективне монографічне дослідження присвячене становленню та розвитку народовладдя на українських землях, еволюції конституційно-правових засад народовладдя в Україні, впливу глобалізації на формування та розвиток цього інституту. У роботі також аналізуються концептуальні умови становлення народовладдя в умовах глобалізації тощо.
 Досліджуючи розвиток інституту народовладдя в сучасних умовах, авторський колектив виділяє національну безпеку як невід’ємний складник та атрибут сучасного глобалізаційного процесу, необхідність збалансованого підходу до забезпечення механізмів народовладдя та національної безпеки. Таким чином, уся робота, з одного боку, носить правовий характер та послідовно відображає становлення, сучасний стан та перспективи розвитку інституту народовладдя, з іншого боку, робота є міждисциплінарною, оскільки послуговується методологією й напрацюваннями суміжних наук – історії, державного управління, філософії, політології тощо.
 Заслугою авторів є не просто характеристика нормативно-правових актів із досліджуваної проблеми, а й ґрунтовний аналіз рішень Конституційного Суду із зазначеної проблематики, формування ними відповідних правових позицій, реалізація права вимоги референдумів у судових рішеннях конституційних судів європейських країн та практика Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються різноманітних аспектів реалізації права на референдум, що, своєю чергою, свідчить про намагання за результатами проведеної роботи дослідити і визначити динаміку розвитку відповідних суспільних відносин не тільки в статиці, але й фактичному, реальному правозастосуванні.
 Досить ґрунтовно у монографії опрацьована література з досліджуваної проблематики. Зокрема, заслуговує на увагу величезний масив проаналізованих зарубіжних досліджень. При цьому дослідники здійснюють аналіз не тільки чинних актів, а й еволюцію інституту народовладдя в Україні у конституційно-правових актах, яка охоплює період від Конституції Пилипа Орлика 1710 року до чинного Основного Закону України.
 На окрему увагу заслуговує розділ, присвячений розгляду народовладдя як гарантії демократичності конституційного ладу. Тут народовладдя розглядається, серед іншого, як базова цінність демократії в нашій державі. Передусім розкрито ряд аспектів, які раніше не були предметом достатньої уваги вітчизняних вчених. Ідеться про конституційний лад як нормативне закріплення суспільного ідеалу українського народу, позиціонування народовладдя в теорії та практиці українського конституціоналізму, як гарантію стабільності конституційного ладу України. Автори досить уважно проаналізували демократичні засади народовладдя в умовах глобалізованих викликів і криз. Не вдаючись до притаманної багатьом нинішнім роботам загальної критичної риторики на адресу існуючої правової системи, дослідники вказують як на її переваги, так і певні напрями модернізації.
 Цікавим, на нашу думку, є висвітлення в монографії концептуальних аспектів становлення народовладдя в умовах глобалізації. Імпонує те, що автори не намагалися охопити весь спектр відповідної проблематики, а докладніше зупиняються лише на проблематиці народовладдя як індикатора перетворень в умовах глобалізації. При цьому акцентовано увагу на механізмах конституціоналізації інституту народовладдя, які можуть бути використані в нашій державі у процесі удосконалення правового й інституційного забезпечення відповідного інституту. Так само важливими є частини роботи, присвячені концептуально-філософським поглядам на народовладдя, трансформації установчих аспектів народовладдя.
 Правове й інституційне забезпечення інституту народовладдя на сучасному етапі в монографії розкривається через відображення тих основних проблем, які потребують врегулювання у процесі модернізації відповідної сфери суспільних правовідносин.
 У цілому колективне монографічне дослідження «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» буде корисним не лише тим, хто цікавиться проблематикою народовладдя, а широкому колу правників.
 
40
O.V., Shaboldov. "EVOLUTION OF THE CONCEPT OF MASCULINITY IN THE ANDRIY GARASEVYCH WORKS." South archive (philological sciences), no. 85 (April 12, 2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-5.
Full textAbstract:
Purpose. The task of this article is to analyze the manifestations of masculinity in A. Harasevych’s poems of of the interwar period by identifying various manifestations of masculinity in the works of the poet, studying their connection with ideological guidelines of A. Harasevych, analysis of the change and evolution of masculine images at different periods of the artist's creative path.Methods. The research uses the following methods: descriptive, historical-biographical, comparative-historical (to compare different types of masculinity), archetypal and textual analysis (determination of the symbolic meaning of artistic images) and elements of masculine studies (study of masculinity as gender, compliance of its manifestations with gender stereotypes in society), stylistic, mythoanalysis, etc.Results. During the research it was revealed that the first period of A. Garasevich's work was marked by the expressive influence of state-building ideas, which were characteristic for the whole «Prague school». The subject of most works of this period is military-historical. Masculinity in them is manifested mainly in the form of hegemonic heroic masculinity, and its ideal carrier is the Warrior. At the second stage, religious motives played an important role in the poet's work. The poet is experiencing a worldview crisis, which is reflected in his works by the crisis of masculinity. Most often it is embodied in the images of a wanderer, a fugitive, whose features are fatigue, helplessness and illness. The last stage of the poet's poetic work is characterized by significant ideological influences of K. Hamsun and F. Nietzsche. There is a certain return to the heroic masculinity of the early works, but such masculinity is asserted not on the battlefield, but by victories over oneself, the element or a wild beast. This is the masculinity of a Nietzschean who hardens the superman in himself, feeling the joy of the process of overcoming. Thus, the concept of masculinity in the works of A. Harasevych has evolved from the romanticized heroic masculinity of the Warrior through the crisis of masculinity to the establishment of a new type of heroic masculinity in peacetime.Conclusions. Studies of gender issues in the works of the representative of the younger generation of the Prague SchoolA. Harasevych allow to form a more complete and holistic picture of this phenomenon and the Ukrainian national myth, an important aspect of which is gender.Key words: gender, gender stereotype, identity crisis, worldview, symbol, vision, archetype, statehood idea. Мета. Метою розвідки є аналіз виявів маскулінності в поетичній творчості А. Гарасевича та їхньої еволюції шляхом ідентифікації різних виявів маскулінності у творах поета; дослідження їхнього зв’язку зі світоглядними ідейними настановами А. Гарасевича; аналізу зміни й розвитку маскулінних образів на різних етапах творчого шляху митця.Методи. Під час дослідження використано такі методи: описовий, історико-біографічний, порівняльно-історичний (для порівняння різних типів маскулінності), архетипний і текстуальний аналіз (визначення символічного значення художніх образів) та елементи маскулінних студій (дослідження маскулінності як ґендеру, відповідності її проявів наявним у суспільстві ґендерним стереотипам), стилістичний, міфоаналіз тощо.Результати. У процесі дослідження виявлено, що перший період творчості А. Гарасевича позначений виразним впливом державницьких ідей, які були характерні для всієї «Празької школи». Тематика більшості творів цього періоду воєнно-історична. Маскулінність у них виявляється переважно у вигляді гегемонної героїчної маскулінності, а її ідеальним носієм є Воїн. На другому етапі важливу роль у творчості поета відіграють релігійні мотиви. Поет переживає світоглядну кризу, що відбивається у його творах кризою маскулінності. Найчастіше вона утілюється в образах мандрівника, утікача, рисами яких є втома, безсилля та хворість. Останній етап поетичної творчості поета характеризується значними світоглядними впливами К. Гамсуна та Ф. Ніцше. Відбувається певне повернення до героїчної маскулінності ранніх творів, але така маскулінність стверджується не на полі бою, а перемогами над собою, стихією чи диким звіром. Це маскулінність ніцшеанця, що гартує в собі надлюдину, відчуваючи радість від самого процесу долання. Отже, концепт маскулінності у творчості А. Гарасевича пройшов еволюцію від романтизованої героїчної маскулінності Воїна через кризу маскулінності до утвердження нового типу героїчної маскулінності мирного часу.Висновки. Дослідження ґендерної проблематики у творчості представника молодшої генерації «Празької школи» А. Гара-севича дозволяють сформувати більш повну й цілісну картину цього феномену та українського національного міфу, важливим аспектом якого є ґендерний.Ключові слова: ґендер, ґендерний стереотип, криза ідентичності, світогляд, символ, візія, архетип, ідея державності.
41
Борисова, Ольга. "Майбутнє релігії та релігійних практик у пост-пандемічний період". Ukrainian Religious Studies, № 94 (16 липня 2021): 98–126. http://dx.doi.org/10.32420/2021.94.2245.
Full textAbstract:
У статті на підставі аналізу наукової літератури, експертних інтерв’ю, інформаційних ресурсів світової комп’ютерної мережі Інтернет, зокрема електронних варіантів таких видань, як BBC news, BBC Future, Financial Times; офіційних інтернет-порталів міжнародних організацій ООН, ВООЗ, українського Національного інституту стратегічних досліджень та ін. розглядаються питання щодо того, який вплив виказала пандемія COVID-19 на релігію і релігійні практики за час тих «жнив скорботи», які вона вже здійснила, та що чекає на них у майбутньому, коли пандемія таки припинить свій руйнівний хід по планеті.
 Авторка поставила за мету – на основі аналізу новітньої інформації щодо впливу пандемії COVID-19 на релігію і релігійні практики виявити і представити ті важливі моменти, які вже є актуальними для них у нинішній момент, а також ті, що ще тільки починають проявлятися і будуть актуальними в пост-пандемічну епоху. В якості провідного метода дослідження використовувався метод Desk Research, який дозволяє як швидко отримувати інформацію, так і плідно зіставляти джерела інформації між собою з метою досягнення ефективного дослідницького результату та формулювання аргументованих висновків.
 У статті розглядаються питання: Якими були причини того, що пандемія фактично «перевернула світ»? Що це означає для майбутнього релігійних зборів, ритуалів та подорожей, враховуючи, що все це може посилити передачу вірусів у глобальному масштабі? Чи гряде кардинальна трансформація всього релігійного життя людства? А чи не є це вже початком кінця релігій, як це передбачали деякі соціологи минулого? Питання, як бачимо, фундаментальні. І їх поставила перед нами саме пандемія.
 Тож, вочевидь, праві ті вчені, які завжди відзначали, що кризи несуть в собі не тільки негативні явища, а й дають шанс на позитивні зміни в людському суспільстві. І, зіставивши думки філософів минулого, які вважали, що релігія, ця «стара магія» і «розчарування світу», скоро відійде в минуле, а «тотемом нового виду стане туризм», з тим, як пандемія COVID-19 вплинула на релігійну свідомість людей в усьому світі, авторка доходить висновку, що ці прогнози не справджуються. Релігія нікуди не дінеться (і у статті показано, чому), а ось самі вчення і релігійні практики чекають певні трансформації. Як також церкви будуть зобов’язані дотримуватись вимог епідеміологічної безпеки під час церковних заходів і подорожей.
 Оскільки впливи пандемії COVID-19 у науковому середовищі ще осмислюються і література тільки починає з’являтись, то у даній статті викладено авторську позицію з проблем, які в ній піднімаються.
42
Свідерська, О., та О. Чорній. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ". Вісник Національного університету оборони України, 30 січня 2022, 85–93. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2021-64-6-85-93.
Full textAbstract:
Проаналізовано психологічні особливості політико-ідеологічного самовизначення особи в умовах політичної кризи й інституційних трансформацій сучасного українського суспільства. Визначено взаємозв’язки політичних орієнтацій, цінностей та потреби у соціальному схваленні.
43
Kvitka, S. A. "Соціально-політичні аспекти теорії «довгих хвиль»: цикли політичної активності у взаємодії держави, бізнесу та громадянського суспільства". Public administration aspects 2, № 1-2 (2014). http://dx.doi.org/10.15421/15142.
Full textAbstract:
Теорія «довгих хвиль» М.Кондратьєва є визнаною у світі концепцією циклічних процесів у суспільстві. Загальносвітові тенденції по-різному виявляються у різних країнах і не мають чітко встановлених часових рамок. Між тим наявність економічних циклів не викликає сумнівів у більшості вчених. Також для багатьох дослідників циклічних процесів у суспільстві безперечним є взаємозв’язок економічних та суспільно-політичних процесів. На цьому наголошували як до Кондратьєва, так і він сам та його послідовники. Зокрема доведено, що аспекти економічної історії тісно пов’язані зі збоями послідовності соціально-політичних процесів. «Хвилі» економічного зростання та падіння викликають відповідні хвильові явища у суспільстві. Сучасні дослідники «довгих хвиль» доводять взаємозв’язок фаз економічного розвитку з масовими проявами девіантної поведінки, бунтами та революціями.Важливою складовою сталого розвитку тієї чи іншої країни на сьогодні є відповідність державного управління потребам розвитку економіки (бізнесу) і сучасного інформаційного суспільства (громадянського суспільтва). Такі ж тендеції можна відзначити і в сучасній історії України. Невідповідність дій державних структур потребам та очікуванням більшості активного населення країни призвели до виникнення масового протестного руху. В умовах глобального інформаційного суспільства, враховуючи центральне місце України у глобальній розстановці сил між головними країнами-акторам сьогодення, це призвело до безпосереднього міжнародного втручання у послідовність виходу з кризової ситуації в Україні. Між тим, оскільки, відповідно до періодизації сучасної «довгої хвилі» у світі фаза нестабільності (що передує структурній кризі) тільки-но має розпочатись та, за умови відповідності політики української держави вимогам інформаційного суспільства, в Україні можна уникнути катастрофічного сценарію розвитку подій.
44
Lazarovych, Nadiya. "SOCIO-CULTURAL IDENTITY CRISIS IN MODERN UKRAINIAN SOCIETY." Young Scientist 10, no. 74 (2019). http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2019-10-74-8.
Full text