Academic literature on the topic 'Кредитні вкладення'

У статті показано, що для створення принципово нової за структурою і змістом кредитої системи України необхідно використати практично орієнтовані положення базових теорій кредиту – натуралістичної та капіталотворчої. Відповідно, метою статті є виокремлення тих положень кредитних теорій, які в нинішніх умовах можуть скласти теоретичне підгрунтя для успішного проведення в Україні кредитої реформи. Відмічено, що в рамках натуралістичної теорії практичне значення мають такі її положення: класичної політичної економії – позичкового процента в контексті його впливу на динаміку інвестицій та рівень інфляції; банківської школи – доцільності «вкидання» в стагнуючу економіку додаткових інвестиційних грошей; неокласики – небезпеки відриву фінансового сектору економіки від реального та важливості зміцнення депозитної бази банків. Наведено положення марксистської теорії кредиту, яка займає проміжне положення між натуралістичною й капіталотворчою теоріями, важливі в контексті створення в Україні повноцінного ринку цінних паперів та формування фінансово-промислових груп. Підкреслено, що в рамках капіталотворчої теорії конструктивними є такі положення: «системи Ло» – контролю центральним банком емісії кредитних грошей; теорії банківського кредиту Г. Маклеода – ролі банків в національній економіці; манчестерської школи політичної економії – переливу капіталу із менш дохідних галузей у більш дохідні; теорії економічного розвитку Й. Шумпетера – ролі кредиту у фінансування інновацій; теорії ринкової кон’юнктури М. Туган-Барановського – нагромадження фінансового капіталу на різних стадіях економічного циклу; теорії кон’юнктури Л. Гана – підтримання її на основі кредитної експансії; теорії промислових циклів А. Пігу – розподілу капіталу між галузями на основі інвестиційних ризиків; кейнсіанської теорії – кредитної експансії держави в кризові періоди та боротьби зі спекуляціями на фінансовому ринку; теорії портфельних інфестицій – їх диверсифікації та гарантування вкладень. У статті зроблено висновок, що хоча вчені по-різному визначають ступінь впливу фінансового ринку на економічний розвиток в Україні його слід трансформувати таким чином, щоб підпорядкувати завданням розвитку реального сектору економіки, зокрема неоіндустріалізації країни.

Досліджено теоретико-методологічні та структурні особливості сутності банківського інвестиційного кредитування, яке об'єднує в собі поняття інвестицій і кредиту. Встановлено, що участь банків в інвестиційному процесі передбачає надання кредитів інвестиційного характеру на довготривалий період, а також вкладення коштів у цінні папери, паї, пайові участі як за рахунок банку, так і за дорученням клієнта. За результатами дослідження сутності банківського інвестиційного кредитування як довготермінової послуги своїм кредиторам, що бажають не просто розвивати свій бізнес, але які мають різні ідеї з удосконалення або відкриття нового напряму у своїй господарській діяльності, виділено принципи організації інвестиційного кредитування банком. Вивчено процедуру надання інвестиційного кредиту, яка склалася на практиці вітчизняних банків, що дало змогу встановити відповідність стадій кредитного процесу стадіям життєвого циклу інвестиційного проекту. Охарактеризовано перспективність венчурного фінансування високоризикових інноваційних проектів як щодо охоплення усіх стадій інноваційного циклу, так і щодо можливості акумуляції венчурного капіталу за рахунок різних джерел, зокрема, доходів від приватизації, ресурсів банків, засобів різних фондів, нерезидентів. Доведено гіпотезу, що банківські інвестиційні кредити, з одного боку, є обов'язковою фінансовою складовою в інноваційному процесі, а з іншого боку, кредитування інвестицій без інновацій, іпотечне кредитування, кредитування на розвиток бізнесу можуть сприяти посиленню потреби підприємств у розробці та впровадженні нововведень, які будуть створювати умови для залучення висококваліфікованих науково-технічних кадрів (сприяти інноваціям). Вдосконалено систему надання та погашення банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки, яке повинне включати два взаємопов'язані аспекти: оцінку інвестиційної кредитоспроможності, а також механізм визначення рівня процентної ставки за інвестиційним кредитом.

В статті проаналізовані питання, пов’язані з успішністю ведення економіки землеустрою. Ціллю дослідження є вивчення основних аспектів здійснення економіки землеустрою в країнах ЄС та на цій основі обґрунтування перспектив здійснення економіки землеустрою в Україні. Проаналізовано досвід орендних відносин, грошової оцінки, переоцінки землі. Діагностовано ціни на земельні ділянки в європейських країнах. Вивчено такий метод економіки землеустрою як економічне стимулювання. З’ясовано, що він в основному стосується надання різноманітних субсидій і прямих виплат фермерам на дотримання ними стандартів охорони земельних ресурсів. Вивчення пріоритетів здійснення економіки землеустрою в країнах Євросоюзу дозволило окреслити можливості її адаптації до українського простору. Встановлено, що основними показниками економіки землеустрою є структура земельних угідь, питома вага сільгоспугідь та ріллі в загальній площі, питома вага ріллі та багаторічних насаджень в сільгоспугіддях, питома вага умовної площі в площі сільгоспугідь, структура посівів, середньорічна чисельність робітників на 100 га сільгоспугідь (трудозабезпеченість), фондооснащеність (фондозабезпеченість), фондо- та енергоозброєність, відносні затрати на внутрігосподарський землеустрій, відносна величина витрат на проектні вишукувальні роботи по землеустрою, капітальні вкладення по організації території. З’ясовано, що основними перспективами здійснення економіки землеустрою в українських реаліях є обов’язкова розробка схем землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, запровадження повноцінного ринку землі, стратегічне планування використання земель, визначення вартості земельних ділянок, виходячи з рівня окупності витрат культур, справедливе визначення нормативної грошової оцінки землі, залучення іноземних інвестицій, надання кредитної підтримки малому та середньому бізнесу, обов’язкове визначення показників економіки землеустрою.

У статті проведено аналіз складу активів пайового інвестиційного фонду як різновиду інвестицій. Зазначено, що можливість здійснення інвестиційної діяльності у формі інвестиційних фондів вперше на законодавчому рівні було закріплено в 1994 році. Наведено основні джерела правового регулювання створення та діяльності пайових інвестиційних фондів. Проаналізовано правову природу пайового інвестиційного фонду в контексті поняття майнового комплексу як об’єкта цивільних правовідносин. Зроблено висновок, що пайовий інвестиційний фонд не можна ототожнювати з майновим комплексом. Адже останній становить єдине ціле в розумінні використання в сукупності всіх елементів для певної мети. Активи пайового фонду можуть використовуватися шляхом їх вкладення в різноманітні об’єкти інвестиційної діяльності. Основою формування пайового фонду є матеріалізовані цінності, переважно грошові кошти, тоді як до складу майнового комплексу входять також нематеріальні активи у вигляді гудвілу, який включає ділову репутацію, прав інтелектуальної власності, прав користування ресурсами природного середовища тощо. Окрему увагу в статті присвячено борговим зобов’язанням, які входять до складу активів венчурного фонду. Зокрема, такий вид активу пайового фонду може призвести до порушення прав та інтересів інвесторів та третіх осіб. Автором наводиться приклад із судової практики, який наочно демонструє ризикованість віднесення до складу активів пайового фонду боргових зобов’язань. Обґрунтовано, що кредитор має право вимоги до боржника, яке можна трактувати як відкладену можливість отримати матеріальну вигоду в майбутньому. Але таку можливість не можна ототожнювати з реальними майновими активами. Адже право вимоги кредитора може бути не задоволено зі сторони боржника з об’єктивних чи суб’єктивних обставин. Робиться висновок, що боргові зобов’язання не можна відносити до активів інституту спільного інвестування у формі інвестиційного фонду.

У статті узагальнено питання щодо проектного фінансування як інструменту кредитування інвестиційних проектів. Основною метою дослідження є розвиток проектного фінансування як ефективної форми кредитування інвестиційних проектів, розгляд методів оцінки ймовірності дефолту інвестиційних проектів. Систематизація літературних джерел та підходів до вирішення проблеми управління ризиком при проектному фінансуванні, використання проектного фінансування як інструменту кредитування інвестиційних проектів свідчить про те, що угоди проектного фінансування мають більшу тривалість і розраховані на більш ризикованих позичальників, ніж звичайні угоди. Актуальність вирішення даної наукової проблеми полягає в тому, що є висока потреба у проектному фінансуванні для розвитку економічних процесів в Україні загалом та при здійсненні національних проектів, зокрема, та недостатня при цьому розробленість методологічних питань при його використанні. Дослідження теми проектного фінансування як інструменту кредитування інвестиційних проектів у роботі здійснюється в такій логічній послідовності: визначення мети проектного фінансування; обґрунтування особливостей угод проектного фінансування; формулювання структурної схеми проектного фінансування з визначенням учасників інвестиційного проекту; визначення необхідних умов для реалізації схеми проектного фінансування; зазначення переваг проектного фінансування, що відрізняє його від інших форм фінансування; визначення специфіка оцінки ризиків проектного фінансування; систематизація кожної з групи ризиків; висвітлення кількісних показників, що характеризують кредитні ризики інвестиційних проектів; обґрунтування методів оцінки ймовірності виникнення дефолту інвестиційних проектів з використання зарубіжного досвіду; зазначення невирішених проблем у рамках використання схем проектного фінансування; узагальнення переваг проектного фінансування та їх детальний розгляд з формулюванням висновків. В роботі використано наступний методологічний інструментарій: діалектичний метод пізнання, а також еволюційно-системний підхід до аналізу економічних ситуацій та явищ із застосуванням принципу єдності історичного та логічного, методи порівняльного економічного аналізу. Об’єктом дослідження є інвестиційні проекти з доступною інформацією. Дослідження емпірично підтверджує та теоретично доводить, що головні переваги проектного фінансування як інструменту кредитування та обслуговування інвестиційних проектів полягає: для ініціаторів проекту - у залученні широкого кола кредиторів і підвищенні можливості реалізації проектів, незважаючи на обмеженість власних коштів; для кредиторів - у забезпеченні надійності та повернення вкладень шляхом вивчення наданої детальної інформації за проектом. Результати дослідження можуть бути корисними для застосування проектного фінансування як одного з основних інструментів участі держави у регулюванні інвестиційної сфери.