Journal articles on the topic 'Креативне освітнє середовище'

Сучасна форма глобалізації визначає нову площину, у якій культурні практики взаємодіють із інноваціями в глобальному масштабі, формуючи таким чином новий сектор економіки – креативні індустрії. Вони охоплюють економічну діяльність, пов’язану з отриманням, використанням, перетворенням, розповсюдженням та комерціалізацією інформації та знань, що мають значний економічний і соціальний вплив (наприклад, стимулювання сталого розвитку та створення інклюзивних робочих місць). Отже, креативні індустрії перетворюються на стабілізуючий елемент конкурентоспроможності країни. Метою роботи є визначення особливостей планування діяльності суб’єктів креативних індустрій в умовах турбулентності сучасного економічного середовища та виділення перспектив посилення їхньої конкурентоспроможності. Методологія цього дослідження вимагає дослідницьких практик, які узгоджуються з перетином креативної економіки, міжнародних відносин, макроаналізу та географії. Вона заснована на вивченні впливу креативного сектора на соціально-економічне середовище в Україні. Результати. Результати дослідження показують, що необхідна потужна підтримка креативних індустрій для посилення залучення їх у систему національного господарювання та процес цілеспрямованого створення доданої вартості. У зв’язку з цим існує гостра необхідність у критичному осмисленні творчої праці та вивченні її ролі в українському суспільстві, а також визначенні її організаційної структури. Підвищення обізнаності слід розпочати з вивчення, розробки та впровадження нових освітніх програм для професіоналізації нового сектору та стабілізації кар’єрних траєкторій. Для того щоб приймати обґрунтовані рішення, необхідно вивчити роль креативного класу в національній соціальній системі.

Оглядову публікацію присвячено аналізу проблеми підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку. Конкретизовано понятійно-термінологічний апарат дослідження. Здійснено аналіз навчального плану спеціальності 012 – «Дошкільна освіта». Встановлено, що забезпечення міждисциплінарних зав’язків між дисциплінами різних циклів у процесі підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення у дітей дошкільного віку дозволяє сформувати у майбутніх вихователів уміння інтегрувати знання з дисциплін. Інтеграція може допомогти в розв’язанні різноманітних педагогічних ситуацій та завдань, забезпечити мобільність і гнучкість використання знань, умінь і навичок з креативно-мовленнєвого розвитку дошкільників під час педагогічної практики. Підтверджено, що готовність майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку є результатом професійно-мовленнєвої підготовки у педагогічному ЗВО, який забезпечує сформованість особистісних якостей у майбутніх вихователів, професійно-спрямованих і креативно-мовленнєвих знань, умінь і навичок, що дозволяють їм проєктувати та організовувати ефективну креативно-мовленнєву діяльність з дітьми дошкільного віку. Встановлено, що підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку буде ефективною якщо реалізувати наступні педагогічні умови: забезпечення інтеграції у підготовці майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку; створення креативно-спрямованого мовленнєвого середовища ЗВО в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів. Виявлено, що для ефективної підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дошкільнят необхідно створити креативно-спрямоване мовленнєве середовище, а також забезпечити комплекс спеціально організованих і цілеспрямованих заходів, педагогічних впливів, змін традиційного перебігу освітньо-виховного процесу. Ключові слова: підготовка майбутніх вихователів, креативне мовлення, діти дошкільного віку.

В статті розкрито вимоги до освіти в умовах формування інформаційної цивілізації та, відповідно, до педагогічної майстерності вчительсько-викладацького складу навчальних закладів всіх рівнів. Акцентується увага на творчо-креативній моделі вчителя нового покоління та системі їх підготовки. Професійно-педагогічна майстерність подається як форма прояву творчо-креативної моделі вчителя нового покоління, а самореалізація педагога – як механізм формування професійно-педагогічної майстерності. Проаналізовано ефективне розвивальне середовище в педагогічних навчальних закладах, пов’язане з застосуванням проблемного викладання матеріалу, із застосуванням інноваційних форм ведення занять, орієнтованих на пошукову та дослідницьку діяльність, розвиток творчого мислення та креативність у вирішенні проблем. Акцентовано увагу на виробленні у студентів вмінь по проведенню нестандартних уроків, чим набувається педагогічна майстерність та гарантується подальша педагогічна самореалізація. Педагогічно-наукова складова самореалізації майбутнього педагога набуває змісту ще й за рахунок педагогічної практики та участі в студентських предметних олімпіадах, написаннях наукових робіт на всеукраїнські та міжнародні конкурси – це закріплює в студентів переконаність у необхідності самореалізаційного заглиблення за рахунок використання в університеті розвивального середовища. Запропоновано механізми змістового наповнення розвивального середовища за рахунок використання інформаційних технологій, набуття навичок комунікаційних, продуктивних, автономіських, психологічних, моральних компетентностей.

У статті розглядаються основні принципи компетентнісного підходу в сучасній освіті, етапи його становлення, склад мотиваційної компетенції в галузі навчання фахівців, характерологічні ознаки ключових компетенцій. Однією з головних науково-методичних проблем, що постають перед вишами в зв'язку з переходом на нові стандарти, за основу яких взято компетентнісний підхід, є розробка вітчизняної концепції компетентнісного навчання, змісту, типологій та рівнів самих компетенції в системі вищої професійної освіти. Багато положень компетентнісної освіти ще не стали предметом практичної педагогіки. Тому сьогодні для реалізації компетентнісного підходу необхідно спиратися на міжнародний освітній досвід і враховувати необхідність його адаптації до традицій і потреб країни. Перехід до компетентнісного підходу у вищій освіті дозволяє не просто накопичувати знання з дисциплін, які викладаються, а стимулює творче, креативне їх використання, що дозволяє студенту бути мобільним в освітньому середовищі, як країни, так і світу, а випускникові вишу стати затребуваним і конкурентноспроможним на ринку праці.

У статті розглядається модель професійного самовдосконалення керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти у процесі підвищення кваліфікації, яка суттєво змінює характеристики процесу та результату їх навчання у системі післядипломної освіти. Результатом упровадження розробленої моделі має стати суттєве підвищення рівневих показників кваліфікації керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти як менеджерів і управлінців. Акцентовано увагу на створенні педагогічних умов для безперервного професійного самовдосконалення керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти на курсах підвищення кваліфікації; визначено ціннісні пріоритети процесу підвищення кваліфікації для даної категорії слухачів. Здійснено теоретичний аналіз педагогічних джерел з питань теорії та методології процесу підвищення кваліфікації керівників закладів освіти за останні роки, зокрема закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Автором статті розкрито важливу роль післядипломної освіти, як однієї з ланок неперервною освіти, що доповнює та розширює базову професійну освіту, створює креативне середовище для саморозвитку та самовдосконалення. Система підвищення кваліфікації керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти має бути суттєво вдосконалена на основі андрагогічної складової організації навчального процесу, що найбільшою мірою сприяє реалізації концепції «освіта впродовж життя».

У статті проведено аналіз дефініції «гурток» та розкрито теоретичні й методичні засади гурткової роботи. Автор акцентує увагу на тому, що саме гуртки посідають важливе місце в позашкільній діяльності. Саме гурткова робота є основною формою освітнього процесу в закладах позашкільної освіти. Гурток у позашкіллі має великі можливості у соціалізації дітей та підлітків. Автор зосереджує увагу на актуальності вивчення питання гурткової роботи в закладах позашкільної освіти, що зумовлена потребою впровадження в організацію роботи гуртка інноваційних та інтерактивних методів навчання, ігрової діяльності. Гурткова робота має великий потенціал для організації навчання, виховання та дозвілля, розвитку здібностей і вмінь дітей у вільний від навчання час та спрямовується на забезпечення потреб особистості у творчій самостійній діяльності за інтересами, стимулювання її творчого самовдосконалення та задоволення потреб дітей і молоді в особистісному й професійному самовизначенні відповідно до їх задатків і здібностей. Сучасна гурткова робота – це освітній процес, що дає можливість реалізувати замовлення особистості – бути всебічно розвиненою, креативною, мобільною, обізнаною, пристосованою до життя. Гурток – креативне середовище, що виховує та є мотиваційним фактором постійної спрямованості на творчість, сприяє формуванню в учнів мотивації до творчого самовираження як життєтворчості, гарантує позитивну емоційну насиченість освітньої діяльності, її орієнтацію на цінності та запити учнів; забезпечує активне співробітництво та співтворчість суб’єктів педагогічної взаємодії, взаєморозвиток педагога та вихованців. Виокремлено мету гурткової роботи – задовольняти потребу й цікавість дитини до певного виду діяльності, підтримувати та розвивати задатки, загальні та спеціальні здібності, активізувати творчість, своєчасно виявляти обдарованість, здійснювати допрофесійну підготовку.

У статті порушено проблему формування креативного мислення здобувачів вищої педагогічної освіти. Автори розглядають креативне мислення як нестереотипне, нешаблонне, як здатність майбутнього педагога створювати новий навчальний контент, керуватися міждисциплінарним підходом у методичному забезпеченні освітнього процесу. У статті автори зосередили увагу на базових умовах формування креативного мислення у закладах вищої педагогічної освіти. Це: організація навчання з опорою на компетентнісний підхід, коли наголос робиться на підтримку і розвиток здатності до педагогічної діяльності; наскрізний характер процесу навчання, що передбачає єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У статті наголошено увагу на тому, що партнерство з учасниками освітнього процесу так само значиме для формування здатності результативно діяти, ефективно розв’язувати проблеми у педагогічній діяльності з урахуванням соціальних, академічних ризиків і слабких сторін учасників освітнього процесу. Одним із шляхів вирішення проблеми є введення у цикл загальної підготовки здобувачів першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти навчальних дисциплін, які сприятимуть формуванню здатності здобувачів розв’язувати складні професійні задачі на рівні креативного мислення, використання міждисциплінарного підходу в забезпеченні якості навчання і викладання, підтримки, мотивування, психологопедагогічного супровіду в реалізації здобувачем індивідуальної освітньої траєкторії, індивідуальної програми особистісного та професійного розвитку. Авторами статті представлено досвід створення середовища розвитку креативного мислення через долучення до підготовки і проведення круглих столів онлайн навчання через дослідження здобувачів другого (магістерського) і третього (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти. Наведено приклад формування чек-листа і загальні рекомендації до створення стендових доповідей та проведення дискусії у стилі G-A інтерв’ю. Перспективи подальших наукових розвідок полягають у розробленні практичних та методичних комплексів до навчальної дисципліни вільного вибору «Технології креативного мислення педагогів».

Керівники багатопрофільних закладів позашкільної освіти працюють над підвищенням рівня педагогів щодо створення інноваційного культурно- освітнього простору. У роботі аналізується становлення нового напряму освітнього менеджменту – ризик-менеджменту, наведено характеристики поняття «ризик», що неоднозначно сприймається у науці – і як дія, і як діяльність. У статті вказано на те, що у тому разі, якщо інновації у позашкільній освіті будуть мати великий вплив на вихованців закладів, за якість наданих освітніх послуг відповідальність несе педагогічний колектив на чолі із керівником. Автор наголошує на тому, що у відкритому світі позашкільна педагогіка збагачується новими цифровими технологіями, чим покращує виховне середовище, наповнюючи його новими принципами, формами, змістом та методами роботи. У статті доведено, що розповсюдження інновацій у позашкільних закладах освіти залежить від того, що відчувають, що роблять і про що мріють творчі педагоги. Розглянуто, як сприйняття педагогами інновацій може вплинути на їх участь у творенні інноваційного культурно-освітнього простору у багатопрофільних закладах позашкільної освіти. Наведено основні показники готовності педагогів до змін, яка включає когнітивну, психолого- педагогічну, організаційно-функціональну складові частини, а саме: знання концептуальних положень циклу інновацій, володіння знаннями про методи творення інновацій, знання основних положень педагогіки творчості, креативне мислення; обізнаність педагогів про важливість творення інновацій у закладах позашкільної освіти і супровід ризиків інноваційної діяльності, мотивація до творення інновацій, схильність до провадження змін із врахуванням законодавчих положень, толерантність до невизначеності; здатність застосовувати методи створення інновацій і враховувати ризики, що можуть з’являтися у закладах позашкільної освіти, здатність проводити аналіз інновацій у сфері позашкільної освіти, здатність планувати впровадження інновацій та проводити моніторинг оцінки впливу інновацій на процес надання освітніх послуг. Доведено, що у закладах позашкільної освіти має бути організовано цілеспрямовану підтримку ініціативних педагогів, повинні проводитися дискусії, тренінги з питань апробації новітнього педагогічного досвіду відповідно до кожного з наявних профілів.

В оглядовій статті проаналізовано професіограму сучасного вчителя іноземної мови з огляду на вимоги сьогодення; уточнено складники професіограми, а саме: базовий, особистісний, соціальний, професійний; виявлено модель формування креативного мислення майбутніх фахівців, яку складають природні здібності, внутрішньо особистісні фактори, середовищні детермінанти та набуті навички. Обґрунтовано, що якість підготовки майбутнього вчителя іноземної мови безпосередньо залежить від соціально-економічних умов та викликів, які постали перед сучасними закладами вищої педагогічної освіти. Відкриваються кордони, можливості міжнаціональної взаємодії як на економічному, так і на культурному рівнях, зростає роль міжнародної комунікації, що зумовлює вибудовування якісно нової підготовки майбутнього вчителя іноземної мови, перегляду його професіограми та процедури підготовки. Акцентовано увагу на тому, що сутнісними характеристиками креативного мислення є технологічні елементи навчальної діяльності, які вчитель пропонує або змінює в залежності від ситуації; змістові елементи навчання (культурно-історичні аналоги, інформаційні дані, власні судження); когнітивні способи навчання (питання, протиріччя, узагальнення); дії, що викликають або стимулюють креативну діяльність учнів (схвалення, захоплення, заохочення). Доведено, що креативне мислення вчителя іноземної мови забезпечує врахування ним психологічних і вікових особливостей учнів; використання сучасних форм, методів, прийомів і засобів навчання; створення атмосфери, яка сприятиме генерації учнями нових ідей і думок та необхідного творчого середовища, що передбачає зміни просторово-предметного оточення, програм і засобів навчання; збільшення проєктної, командної та групової діяльності в педагогічному процесі; поєднання класичних варіантів організації навчального простору з новітніми, наприклад, мобільними робочими місцями, що легко трансформувати для різних видів роботи; планування та дизайн навчальних приміщень з урахуванням вимог ергономіки; використанням нових ІТ-технологій, нових мультимедійних засобів навчання. Ключові слова: підготовка; учитель; іноземна мова; творчість; креативність.

Мета роботи. Проаналізувати сучасний стан та можливості удосконалення навчального процесу при підготовці інтернів та обґрунтувати застосування інформаційних технологій та креативних середовищ в умовах санаторію та кафедри медичної реабілітації і медико-соціальної експертизи медичного університету. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано інформаціологічний, бібліосемантичний та аналітичний методи. Результати й обговорення. У Немирові, що на Поділлі, створено 10 музеїв та одну картинну галерею. Серед них: музей народних музичних інструментів (в районному будинку культури); музеї Марка Вовчка, М. Трублаїні (у школі № 2); музей «Літературна Немирівщина»; краєзнавчий музей (в жіночому Свято-Троїцькому ставропігійному монастирі); старовинний палац та парк, музеї княгині М. Г. Щербатової, етнографічний, історії медицини та фармації, музичних інструментів, радіоелектроніки, бібліотека стародруків та картинна галерея сучасних українських художників (у клінічному санаторії «Авангард»). Музеї знайомлять із культурою минулого та сучасності. Вони стали ефективними засобами навчання, розвитку та виховання. Це підтверджено позитивними результатами опитування у 96,5 % випадків слухачів-інтернів та курсантів-лікарів, яких ми опитали протягом 2013–2019 рр. Інтеграція активних видів навчання, підвищення творчого потенціалу та адаптація технологій навчання до індивідуальних особливостей інтернів, упровадження нових технологій навчання сприяють активації їх пізнавальної діяльності, підвищують мотивацію до використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. Висновки. Розширення освітньо-культурного середовища для підготовки інтернів за рахунок ресурсів музеїв сприятиме євроцентричній трансформації української освіти. Музеї та картинна галерея санаторію «Авангард» створені з урахуванням можливості виконання не тільки навчальних, а й реабілітаційних програм. Застосування інформаційних технологій навчання допомагає інтенсифікувати усі рівні навчально-виховного процесу, підвищити його ефективність та якість. Вітчизняний та наш власний досвід свідчать про доцільність застосування запропонованих підходів щодо організації освітнього процесу в навчальних закладах країни.

У статті досліджуються перспективні напрями упровадження STEАM-проєктів як педагогічної технології реалізації Концепції розвитку природничо-математичної освіти (STEM-освіти), затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України. Розкриті ключові ідеї та цілі освітнього STEАM-проєкту «Геометрія духовності української вишивки», що є складовою Регіонального науково-методичного проєкту «Культурні коди математики», який являє собою приклад інноваційної педагогічної технології реалізації перспективних цілей і завдань вітчизняної Концепції розвитку природничо-математичної освіти (STEM-освіти). Актуальність проблеми дослідження полягає у необхідності розробки інноваційних педагогічний ідей і методів упровадження STEM-орієнтованого освітнього середовища як важливої передумови реалізації компетентнісного підходу до навчання математики. Практична значущість проблеми, яка висвітлюється, полягає в тому, що STEАM-проєкти (STEM and ARTS), які поєднують не лише природничі галузі, зокрема технології та математику, а й креативні освітні напрями – прикладне мистецтво, дизайн тощо, сприяють усвідомленій професійній орієнтації здобувачів освіти та вибору майбутньої STEM-професії. STEАM-проєкт «Геометрія духовності української вишивки» являє собою приклад інноваційної педагогічної технології реалізації перспективних цілей і завдань вітчизняної Концепції розвитку природничо-математичної освіти (STEM-освіти).

У статті розглядаються основні напрями діяльності Академії міжнародного співробітництва з креативної педагогіки «Полісся» (Україна) в умовах інтеграційних процесів. Креативізація майбутніх фахівців/учителів відбуваються поетапно, що передбачає: виявлення педагогічних передумов об'єктивної необхідності, яка усвідомлюється у вигляді відповідних потреби, бажання; організації проблемних професійно орієнтованих ситуацій. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи креативної освіти; андрагогічні засади та культуротворчу діяльність Академії; проаналізовано наукові основи професійної підготовки креативних фахівців, педагогічні умо-ви впровадження креативного підходу у професійну підготовку майбутніх учителів, науково-методичне забезпечення креативного освітнього процесу у вищій школі. На основі проведених досліджень виділено впровадження креативного підходу у професійно-педагогічну підготовку майбутніх учителів: творча взаємодія викладачів та студентів у навчальному процесі при вирішенні професійно орієнтованих навчальних проблем; актуалізація розвивального потенціалу психолого-педагогічних дисциплін; активізація самостійної пізнавальної діяльності студентів; створення творчого, психологічно комфортного середовища у навчальному закладі; залучення майбутніх педагогів до науково-дослідної діяльності (розробка наукових проектів, робіт, наукових публікацій); співпраця з викладачами-науковцями у межах науково-педагогічної школи; залучення майбутніх учителів до процесу самооцінки особистісних та професійних досягнень. Доведено, що формуванню креативної особистості педагога у навчальному процесі сприяло: застосування нетрадиційних форм, методів, інноваційних технологій, тренінгів, розв’язання професійно орієнтованих задач, мікровикладання, ділові ігри «Учитель XXI століття», виконання дослідницьких проектів «Творча майстерність педагогів-новаторів», конкурси, дискусії про проблеми сучасної школи тощо. Представлено результати діяльності Академії.

Використання мобільного навчання сьогодні викликає певні суперечки в середовищі освітян. Деякі вчителі вважають, що це буде заважати навчальному процесу в класі, але в той же час більшість бачать значний потенціал у використанні мобільних технологій. У статті описано власні дослідження з використання мобільних технологій для навчання фізики. Зокрема розглядаються можливості мобільних додатків та сенсорів мобільних пристроїв як вимірювальних приладів для проведення фізичних експериментів. Нами доведено, що використання датчиків мобільних пристроїв у віртуально орієнтованому середовищі значно розширює його функціональні можливості. А саме дозволяє проєктувати та розробляти недорогі лабораторії, які можуть бути використані як на уроках, так і поза школою для проведення цікавих досліджень та одночасного вивчення фізики. У статті показано, що прийомів розвитку пізнавального інтересу учнів до фізики багато, але більшість з них пов’язана із залученням учнів до самостійної експериментаторської діяльності з використанням комп’ютерних та інноваційних технологій. Серед інноваційних технологій нами виділені ігрові. Показано, що використання засобів ІКТ дозволяє використовувати в процесі навчання ігрові елементи, які роблять його легким, цікавим, більш відкритим та креативним. Запровадження у навчанні фізики унікального освітнього програмного забезпечення Algodoo є сучасним напрямком, що дозволяє заохочувати дітей до самостійної експериментаторської діяльності та сприяє розвитку їх креативного мислення. Завдяки простому редагуванню учні можуть створювати різні фізичні об’єкти та працювати з ними. Одночасно програма дозволяє проводити достатньо складні обчислення та будувати графіки залежності досліджуваних величин, що значно спрощує сприйняття результатів досліду та їх опрацювання. У роботі запропоновані конкретні методичні підходи щодо використання Algodoo на уроках фізики, наприклад, під час вивчення архімедової сили, дослідження залежності швидкості руху тіл від прикладених сил. Практика запровадження пропонованих у роботі підходів під час навчання учнів Наукового ліцею м. Кропивницького показала підвищення їх зацікавленості, вмотивованості та усвідомленості у вивченні фізики.

У статті явище ділового спілкування в освітній сфері розглянуто у педагогічному аспекті – через рольові функції суб’єктів навчального процесу, переважно учнів (студентів), учителів (викладачів), а також батьків – у межах психолого-педагогічної взаємодії. Виділено й досліджено найбільш сучасні погляди українських учених на особливості ділового спілкування у сфері освіти в аспекті педагогічної комунікативної взаємодії, акцентовано на відповідності тенденцій у цій сфері розвиткові світової цивілізації. Визначено кореляції у площинах психології ділового спілкування та результативності навчання й виховання молодого покоління. З’ясовано мовленнєві особливості психолого-педагогічної взаємодії в освітньому середовищі, зокрема моделі комунікаційної поведінки суб’єктів навчального процесу, причини мовленнєвих помилок, що свідчать про недостатній рівень фахової підготовки педагогів та негативні тенденції в цій сфері загалом. Зазначено, що за межами освітнього простору, в умовах фахової діяльності, особистість може стати звичайним виконавцем, соціально активним або креативним, що потребує не лише фахових умінь, але й особистісних здібностей.Зроблено висновок, що у сфері ділового спілкування суб’єктів навчального середовища така комунікація позначає власне процес мовлення, засіб передання інформації, педагогічне явище (партнерське ставлення до співбесідників-учнів або студентів у процесі здійснення спільної діяльності в навчально-виховній сфері) й основу комунікативної компетентності майбутнього фахівця. При цьому таке гуманне й партнерське ставлення в навчально-виховній сфері має на меті й інтелектуальний розвиток молодої людини, тому значну роль у такому процесі відіграють також батьки й інші близькі люди, які своїм прикладом і досвідом допомагають вирішити конфліктні ситуації, що в подальшому становить один із важливих складників фахової компетентності.

У статті теоретично обґрунтовано питання готовності вчителів початкових класів до інноваційної діяльності в умовах інклюзивного навчання, щодозволяє їм не лише адаптуватися до сучасних змін в освітньому просторі, а й удосконалити у зв’язку з цим власну професійну діяльність, зацікавити та мотивувати учнів до навчання, створити їм оптимальне освітнє середовище. Представлено авторську структурно-функціональну модель формування готовності вчителів початкових класів до інноваційної діяльності в умовах інклюзивного навчання, де визначено компоненти готовності (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, рефлексивний, емоційний); критерії готовності (цільовий, знаннєвий, операційний, коригувальний, вольовий), а також їхні показники та рівні (початковий, середній, достатній і креативний).

У статті розглянуто питання освітнього та розвивального середовища навчального закладу в процесі підготовки спеціалістів фармацевтичної галузі. Проаналізовано наукові та методичні джерела з питань забезпечення розвивального характеру освітнього середовища вищої освіти у процесі використання міждисциплінарного підходу до навчання. Розкрито основні позиції навчального процесу, що стосуються фармацевтичної сфери діяльності майбутніх випускників; підкреслено роль міждисциплінарного підходу до навчання із застосуванням навчально-дослідницького та інноваційного середовища в ході підготовки випускників спеціальності «Фармація». Акцентовано увагу на реалізації ідеї міждисциплінарного підходу до навчання разом із сучасними концептуальними підходами до вдосконалення підготовки майбутніх фахівців фармацевтичної галузі, адже він стимулює вдосконалення процесу теоретичного чи практичного заняття; надає студентові розуміння взаємопов’язаності фахових дисциплін, потреби в удосконаленні знань та вмінь задля вирішення ситуаційних завдань у процесі традиційного практичного заняття, на практиці в аптечній установі.На основі аналізу науково-педагогічних джерел з окресленої проблеми виокремлено ряд характеристик розвивального освітнього середовища, які слід ураховувати у процесі взаємодії усіх учасників освітнього процесу задля досягнення цілей навчального закладу та дотримання належних умов надання освітніх послуг, які повинні бути простором для повноцінного розвитку, осередком успішних, креативних і щасливих людей.Ці та інші аспекти дозволяють стверджувати про нагальність перегляду традиційних підходів щодо підготовки студентів навчальних закладів; виокремлення нових прийомів, методів, напрямів роботи з ними задля формування конкурентоздатного, висококваліфікованого, готового до змін працівника.

У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.

Сьогодні в Україні особливої актуальності набуває проблема підготовки вчителів іноземної мови, здатних працювати в умовах інклюзивного навчального середовища. Це пов’язано зі зростаючою кількістю учнів з особливими освітніми потребами в закладах загальної середньої освіти, серед яких домінують розлади аутистичного спектру. Відповідно до Концепції Нової української школи, початкова освіта передбачає розвиток умінь усіх учнів, без винятку, комунікувати, взаємодіяти з іншими усно, письмово та в режимі «онлайн», використовуючи іноземну мову, аналізувати й засвоювати інформацію для розв’язання різних проблем, опановувати нові знання і види діяльності тощо. Тому сучасні педагоги перебувають у постійних пошуках ефективних методів навчання. Згідно з Державним стандартом про початкову освіту, цьому сприятиме розвиток креативного мислення. Зокрема, на уроках іноземної мови необхідно розвивати вміння школярів мислити і творити, застосовуючи фонетичні, лексичні, граматичні навички, задля ведення іншомовної комунікації, закріпленню раніше вивченого матеріалу, розширенню словникового запасу. Аналіз навчально-методичної літератури свідчить, що діти з розладами аутистичного спектру здатні до креативності. Проте вчителям слід брати до уваги специфіку їхніх когнітивних процесів, зосереджуватися на здібностях і талантах кожної окремої дитини, на їхніх сильних сторонах. Мета статті − розкрити особливості розвитку креативного мислення на уроках іноземної мови у дітей молодшого шкільного віку з розладами аутистичного спектру. Нами використано такі методи дослідження, як теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел із метою визначення теоретичних основ означеної проблеми. З’ясовано суть поняття «креативне мислення», його особливості в дітей молодшого шкільного віку з розладами аутистичного спектру та його вплив на формування іншомовної комунікативної компетентності. Наведено приклади вправ, які сприяють розвитку креативного мислення та формуванню комунікативних умінь на уроках іноземної мови в умовах інклюзивного навчання.

У статті представлено модель проєктування цифрових освітніх технологій у навчанні майбутніх учителів початкової школи. Розроблена модель містить цільовий, змістово-технологічний, операційно-технологічний та результативний складники. Зазначено, що процедура проєктування цифрової освітньої технології полягає у визначенні її можливостей щодо розвитку когнітивних, креативних, комунікативних та колаборативних умінь кожного здобувача відповідно до його особистого інтелектуального профілю. Визначено специфіку моделі, яка полягає в тому, що в ході навчання майбутніх учителів початкової школи проєктування цифрових освітніх технологій створюється змішане навчальне середовище, у якому розкриваються особистісні здібності кожного учасника. Варіативність моделі виявляється в можливостях її використання в ході вивчення однієї чи кількох дисциплін або в ході реалізації міждисциплінарних проєктів, а також у специфіці визначених для використання цифрових освітніх технологій.

У науковій статті обґрунтовані теоретико-практичні засади інформаційно-культурної соціалізації дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube. Здійснено уточнення поняття «інформаційно-культурна соціалізація дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube», яке полягає в інтеграції особистості до сучасного інформаційного Інтернет-суспільства, формуванні Інтернет-культури, засвоєнні соціально-моральних норм і цінностей, що транслюються дитиною молодшого шкільного віку під впливом Інтернет-середовища та проєктуються під час взаємодії з різними інститутами соціалізації, у процесі прийняття рішень, вибору освітньої траєкторії. Схарактеризовано компоненти (ціннісно-інформаційний, гносеологічно-інформаційний, соціалізувальний), критерії, показники та рівні сформованості інформаційно-культурної соціалізації особистості. З метою здійснення соціально-педагогічної діяльності з питання інформаційно-культурної соціалізації дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube визначена та схарактеризована модель цього процесу, метою якої є соціалізація дітей молодшого шкільного віку засобом відеохостингу YouTube шляхом формування інформаційно-технологічних знань, усвідомленого ставлення до Інтернет-інформації; розвиток креативних умінь та навичок, розширення соціальних зв’язків у процесі взаємодії з іншими Інтернет-користувачами; виховання інформаційної культури та культури поведінки в Інтернет-мережі. Авторами запропонована технологія відеобукінгу, яка може використовуватись соціальним педагогом у межах профілактичної, соціально-виховної, соціалізаційної діяльності учнів. У статті описана процедура організації роботи з упровадження технології відеобукінгу в освітній процес, яка передбачала три етапи. Експериментально перевірено ефективність упровадження розробленої моделі та технології відеобукінгу в освітній процес закладів освіти.

У сучасному суспільно-політичному житті країни зростає попит на всебічно розвиненого, висококваліфікованого спеціаліста в галузі права. Заклади вищої освіти покликанні сприяти самореалізації здобувача вищої освіти, зокрема юриста. У статті проаналізовано погляди науковців на дефініцію поняття «самореалізація», що і дало нам можливість уточнити термін «творча самореалізація майбутнього юриста», який ми будемо розуміти як процес особистісного розвитку майбутнього юриста, який проявляється у креативних рішеннях під час виконання нестандартних завдань, у бажаннях розвиватися, поглиблювати свої професійні компетенції, а також і в пошуках власного «Я». Під час проведеного дослідження нам вдалося виокремити ролі в яких виступає викладач вузу під час навчального процесу, а саме: розробник освітніх програм і силабусів навчальних дисциплін, фасилітатор, лектор-презентатор, консультант, наставник, менеджер, дослідник. Зокрема, зауважено, що це не остаточний розподіл, адже завдання кожного викладача - мотивувати здобувача вищої освіти до навчання, застосовуючи педагогічну інноватики, сформувати високоосвіченого фахівця юридичної сфери. З'ясовано, що за допомогою активних методів можна сприяти творчій самореалізації майбутнього юриста, стимулюючи його пізнавальну діяльність. Враховуючи нашу педагогічну діяльність, ми виокремили ефективні методи, які, на нашу думку, слугують самореалізації майбутнього юриста: «Зіткнення з реальними ситуаціями», «Практика з використанням вертикальної інтеграції», «Моделювання професійного середовища», «Діалог культур», «Рольова гра», «Малі групи», «Мозковий штурм». Зокрема зазначено, що важливим і дієвим методом, який сприяє творчій самореалізації майбутнього юриста є науковий. За допомогою наукової роботи розвиваються творчі здібності, вміння збирати інформацію, аналізувати, систематизувати її і робити висновки. На нашу думку, саме ці методи сприяють розвитку хорошого спеціаліста в галузі права, всебічно розвиненої особистості, яка може бути конкурентоспроможною на сучасному правничому ринку праці.

У статті наведено дидактичну модель формування професійної компетентності майбутніх вихователів дітей дошкільного віку засобами комп’ютерних технологій. Модель обіймає три етапи: когнітивно-збагачувальний, продуктивно-діяльнісний, креативно-інформаційний. Метою першого етапу було уточнення знань студентів про функції і роботу з комп’ютером у власній і навчальній діяльності та ознайомлення їх із методикою використання комп’ютера в майбутній професійній діяльності. Метою другого – продуктивно-діяльнісного – етапу було озброєння майбутніх вихователів уміннями та навичками самостійної роботи з комп’ютерними програмами професійної спрямованості. Метою третього – креативно-інформаційного – етапу було максимальне занурення студентів в активну самостійну творчу комп’ютерно-інформаційну діяльність як в умовах ДНЗ, так і на педагогічній практиці в ДНЗ. До кожного із модулів наведено приклади фрагментів заняття зі студентами, портфоліо з фахових методик та портфоліо з теми «Використання комп’ютерних технологій у дошкільному закладі», фрагменти розвивальних комп’ютерних ігор для дітей старшого дошкільного віку за допомогою мережі Інтернет та їх аналіз тощо. Наведені етапи дидактичної моделі щодо формування професійної компетентності майбутніх вихователів дітей дошкільного віку засобами комп’ютерних технологій включають у себе реалізацію педагогічних вимог. На когнітивно-збагачувальному етапі було реалізовано першу педагогічну умову – інформатизацію викладання фахових дисциплін у процесі професійної підготовки майбутніх вихователів дітей дошкільного віку засобами комп’ютерних технологій. На продуктивно-діяльнісному етапі реалізувалася така педагогічна умова, як наявність відповідного інформаційного середовища на факультетах дошкільної освіти. На третьому, креативно-інформаційному, етапі було реалізовано таку педагогічну умову, як індивідуалізація та інтенсифікація використання комп’ютерних технологій у навчально-виховному процесі ВНЗ. Зроблено висновок, що матеріали спецкурсу «Методика навчання дітей дошкільного віку комп’ютерної грамоти», що спрямовані на усвідомлення студентами різноманітних можливостей використання комп’ютерних технологій у педагогічному процесі сучасного ДНЗ, ефективно вплинули на підготовку студентів.

У статті аналізуються основні теоретичні положення концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки й виокремлюються теоретичний, методичний, практичний та методологічний концепти. Звернено увагу, що завдяки інтеграції ряду педагогічних підходів методології системи (особистісно-орієнтованого, компетентнісного, гуманістичного, системного, діяльнісно-розвивального, середовищного, аксіологічного, акмеологічного, суб’єкт-суб’єктного) відбувається інтенсифікація результатів названої системи. Крім того, упровадження інтеграційного підходу допомагає загальному об’єднанню означених принципів формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки завдяки поєднанню складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби) з інноваційністю та інтегрованістю навчання. Автор вважає, що професійна компетентність майбутніх учителів історії є конструктом п’яти взаємообумовлених та взаємозалежних компонентів: інформаційно-когнітивного, операційнодіяльнісного, креативно-проектного, оцінно-рефлексивного та мотиваційноціннісного. Розглядаючи професійну компетентність майбутніх учителів історії динамічною властивістю особистості, автором визначено, що процес її розвитку включає чотири рівні: початковий; середній; достатній; високий. У поданій статті звернено увагу, що дієвість концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки досягається рядом педагогічних умов, основними з яких є: упровадження інноваційних технологій навчання до процесу фахової підготовки майбутніх учителів історії; створення інформаційно-освітнього середовища фахової підготовки майбутніх учителів історії у закладах вищої освіти; переорієнтація освітнього процесу на оволодіння майбутніми учителями історії методологією науково-технічної творчості; проектування змісту освіти на основі ідей компетентнісного підходу; цілеспрямований розвиток особистісно-професійних якостей майбутніх учителів історії.

Динамічний розвиток інформаційного суспільства, інформаційно-комунікаційних технологій висуває нові вимоги до освітньої підготовки майбутніх абітурієнтів. Майбутні фахівці повинні бути здатними вільно, активно та креативно мислити, самостійно генерувати та використовувати нові ідеї та технології, моделювати свою освіт- ню траєкторію, безперервно розвиватися. У центрі уваги сучасної школи є організація та впровадження дистан- ційного навчання, що дозволяє створити віртуальне освітнє середовище для кожного школяра й використовувати інноваційні методи навчання із застосовуванням комп’ютерних технологій. Здійснено аналіз законодавчих і наукових джерел стосовно вимог XXI століття за умов НУШ. Сам процес навчання іноземної мови має бути спрямований на розвиток особистості школяра, котрий здатний і бажає брати участь у міжкультурній комунікації та може самостійно вдосконалюватися у майбутній діяльності. Зазначимо, що вимоги НУШ визначають необхідність оволодіння комунікативною компетентністю старшокласників, одним із найважливіших компонентів якої є дискурсивний аспект, який передбачає наявність в учня вмінь орієнтуватися у ситуації спілкування, сприймати, розуміти, відтворювати та створювати власний дискурс відповідно до стиліс- тичних правил; об’єднувати окремі речення у зв’язні усні уривки дискурсу з використанням різних семантичних і синтаксичних засобів когезії; аналізувати ситуацію спілкування та її складники; брати до уваги контекст кому- нікативної взаємодії; проектувати спілкування, при цьому визначаючи модель побудови дискурсу та підбираю- чи мовні засоби для її реалізації; інтерпретувати дискурс відповідно до комунікативної ситуації [Kravets 2017]; структурувати дискурс за особливостями функціонального стилю та жанрової форми; контролювати та регулюва- ти загальну модальність дискурсу; виокремлювати лінгвістичні й екстралінгвістичні параметри дискурсу; виявля- ти й усвідомлювати зв’язок між мовними засобами та екстралінгвістичними аспектами мови. Змішана форма навчання у вивченні іноземної мови є цілісним навчальним процесом, що складається з двох частин пізнавальної діяльності учнів – живого навчання під керівництвом вчителя та дистанційного, з перева- жанням самостійних видів робіт. Поєднуючи кращі аспекти та переваги викладання в аудиторії та дистанційного навчання, модель змішаного навчання дозволяє реалізувати принципи наочності, адаптивності та зручності робо- ти у великих групах. За грамотного розподілу методичних ресурсів результатом стає високий рівень володіння учнів іноземною мовою, зокрема дискурсивною компетентністю старшокласників.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті зроблено спробу дослідити проблему формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх журналістів як важливого показника професійної підготовки висококваліфікованих фахівців. Розкрито сутність поняття «інформаційно-комунікаційна компетентність журналіста», його актуальність у сучасному інформаційному суспільстві; висвітлено наукові погляди на означену проблему; доведено важливість і необхідність формування інформаційно-комунікаційної компетентності в процесі професійної освіти майбутніх працівників мас-медіа. Визначено ІК-компетентність журналіста як здатність використовувати інформаційно-комунікаційні технології в професійній діяльності; уміння з різних джерел здобувати інформацію, критично її оцінювати, аналізувати, відтворювати й передавати іншим; здатність на основі здобутих знань вирішувати будь-яку інформаційну проблему, що стосується професійної діяльності; уміння успішно працювати в інформаційному середовищі й брати активну участь у житті суспільства. Розроблено на основі аналізу науково-методичних праць і власного досвіду педагогічної роботи модель формування інформаційно-комунікаційної компетентності студентів-журналістів, де виокремлено мету, основні цільові напрями, засоби та способи навчання, результат, а також виділено структурні компоненти ІК-компетентності, а саме: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, функціонально-цільовий, поведінковий, рефлексивно-проєктувальний та оцінний компоненти. Наголошено, що основним завданням у процесі формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх медійників є підготовка до професійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, до активної участі в суспільному житті, що передбачає розвиток їхніх креативних здібностей, здатність до самореалізації та творчого самовираження.

У статті аналізуються ключові методи та технології для вищих навчальних закладів, що допомагають студентам технічних спеціальностей в опануванні іноземної мови. Виявлено, що викладання англійської мови професійного спілкування онлайн сприяє реалізації багатьох методів та креативних підходів на практичних заняттях. Охарактеризовано основні завдання для викладачів англійської мови професійного спілкування: розроблення нової структури організації занять, мотивування студентів до пізнавальної діяльності та навчання їх основам роботи в онлайн-режимі; планування самостійної роботи студентів. Згідно з дескрипторами, визначеними у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти, зміст навчальної дисципліни «Англійська мова професійного спілкування» має базуватися на міжнародних рівнях володіння іноземною мовою, враховувати попередній досвід студентів, формуватися на академічних знаннях та професійних уміннях. Метою вивчення цієї дисципліни є здатність використовувати англійську мову у письмовій та усній формі як у побуті, так і під час виконання професійних обов’язків. Відзначено важливість науково-технічної довідкової автентичної літератури із сайтів та блогів практикуючих спеціалістів. Розвитку лексичної компетенції також сприяє вико- ристання аудіопідкастів з інженерної тематики Engineering Podcasts. Джерелом відеоматеріалів є сайти YouTube, Puzzle-English, FluentU, English-films.com, BBC, CNN World News, ABC News та інші. Наголошено на важливості інформаційного середовища, яке створює умови реального спілкування іноземною мовою шляхом обміну інформацією зі студентами інших країн. Проаналізовано проблеми викладання англійської мови професійного спілкування в системі дистанційного навчання. Визначено, що для успішної професійної освіти студентів необхідно розроблювати гнучкі програми з різноманітними формами і методами навчання згідно із сучасними освітніми стандартами. Провідна ідея статті полягає в тому, що дистанційне навчання стає одним із пріоритетних напрямів модернізації вищої школи в Україні та в усьому світі.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

Мета. Проаналізувати способи вербальної емоційної регуляції сучасної української молоді та окреслити шляхи підвищення її психолінгвогігієни. Для досягнення поставленої мети виконано такі завдання: (1) з’ясовано типові вербальні реакції сучасної української молоді на стресогенні подразники; (2) виявлено особливості молодіжного спонтанного реагування на стрес порівняно з узвичаєними в українській лінгвокультурі формулами психологічного самозахисту. Методи і методики. Дослідження виконано за допомогою методів аналізу, синтезу, індукції, дедукції, описового, анкетування, комунікативно-прагматичного аналізу, зіставного методу (для порівняння різних вербальних реакцій опитаних, зокрема українськомовних і англійськомовних) та методу кількісних підрахунків (для визначення домінантних форм емоційного реагування молоді). Застосовано комплексну методику: моніторинг наукових джерел, експериментальне моделювання стресових ситуацій, опитування студентів, аналіз їхніх спонтанних реакцій, апробацію різних форм впливу на молодіжні емоційні вербальні реакції, формулювання висновків. Результати. На основі проведеного анкетування зафіксовано переважно несвідоме ставлення сучасної української молоді до форм емоційного реагування, адже її спонтанне мовлення демонструє широке вживання ненормативних, стилістично знижених одиниць та обмежене – традиційних емоційних вигуків, паремій або іронічних висловів. Установлено вищий вияв емпатії і турботи у психологічній регуляції близьких людей, ніж себе. Рекомендовано культивувати у молодіжному середовищі комунікативні тактики підтримки, надихання, окреслення позитивної перспективи, емоційного співпереживання і пояснювати неефективність тактик знецінення, корегування поведінки адресата через заперечення. Висновки. Обґрунтовано важливість формування емоційної компетентності сучасної української молоді в закладах вищої освіти, урізноманітнення й осучаснення навчального матеріалу, надання більшої уваги тактикам і стратегіям живого спілкування та аналізу віртуальних форм комунікації. Наголошено на потребі розвивати у студентів осмислене ставлення до власного мовлення та застосовувати активно-креативний підхід до пошуку експресивних і водночас прийнятних кодів емоційного самовираження. Подано практичні рекомендації щодо відучування студентів від вульгарних та ненормативних емоційних реакцій.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

У статті аналізуються поняття «особистість», «творча особистість», відмінність між поняттями креативної і творчої особистості. Відстежуються особливості розвитку творчого потенціалу у підлітковому віці, розглядається соціальне середовище та педагогічні умови самореалізації підлітків в умовах закладу позашкільної освіти.

Анотація. Можливість використання новітніх досягнень в галузі економіки та менеджменту, розповсюдження інформаційних технологій, посилення комунікативних зв'язків зумовлюють процес постійних змін у сучасних процесах управління персоналом. Необхідність адаптуватися, очолювати зміни, проводити ефективні перетворення в умовах прискорення інформаційного обігу вимагають від сучасного менеджера вміння зацікавлювати співробітників у досягненні високих результатів праці. Персоналізація та орієнтація на потреби та інтереси працівників призводять до підвищення інтересу досліджень новітніх інноваційних підходів до мотивації персоналу. Людський капітал все більше вливає на економічні результати суб'єктів господарювання. У статті проаналізовано базові теорії мотивації персоналу та проведено дослідження щодо ефективних методів мотивації працівників. У статті наведено результати дослідження 2020 року, у якому взяли участь студенти заочної форми навчання управлінських спеціальностей факультету міжнародних освітніх програм Української інженерно-педагогічної академії. Опитування було здійснено за допомогою Google Форм. Відповідно до отриманих результатів, ми можемо стверджувати, що мотивація, як і раніше, має значний вплив на настрій та працездатність персоналу в організаціях. У разі здійснення виваженої мотивації співробітники створюють неформальні R&D структури та креативно вирішують інноваційні завдання. В умовах довіри ти відкритості працівники приносять більшу користь організації. А ефективні комунікації ведуть до активного залучення усіх учасників проектів до обговорення та бажання вирішити проблему. За думкою респондентів, мотивація спонукає їх до активної діяльності. Наведені результати досліджень дозволили зробити висновок, що традиційні методи мотивації будуть поступово змінюватися на інноваційні методи, однак керівникам необхідно попереджувати ризики зловживання окремими видами мотивації. Наведені дослідження сучасних теоретичних та методологічних підходів щодо мотивації персоналу організацій сприяють запровадженню ефективних рішень в бізнес практику сучасних менеджерів, підприємців та власників організацій. Запровадження в практику запропонованих інноваційний методів мотивації сприятиме покращенню фінансових результатів суб'єктів господарювання та прискорить адаптування управлінців до змін зовнішнього середовища. Ключові слова: інноваційні технології, мотивація, компетенції, стимулювання діяльності, кадрова політика.