Journal articles on the topic 'Корупційні схеми'

Обґрунтовано актуальність дослідження феномена «корупція», звернено увагу на поліваріативний характер його осмислення. Підкреслено, що корупція, – це процес «підкуп-продажність», кінцевим результатом якого є задоволення суто своїх прагматичних інтересів, використання публічних можливостей у приватних інтересах. Зазначено, що смислові нюанси феномена «корупція» конкретизуються в контексті термінологічного ряду «корупційність (здатність до реалізації певних життєвих установок, що мають здатність закріплюватися як стиль поведінки, спосіб життя), політична корупція (використання посадовою особою, громадським чи політичним діячем прав, пов’язаних із його посадою, з метою особистого збагачення), антикорупційна політика (модель, певний алгоритм державних заходів із метою унебезпечення корисливих дій чиновників)». Акцен- товано на етимологічному походженні феномена «корупція» та його соціально-історичних контекстах, які вирізняються різними смисловими домінантами та засвідчують варіативність корупційних практик. Аналіз уявлень про корупцію в контексті різних парадигм засвідчив, що в процесі розвитку певної традиції відбувалися зміни в її інтерпретації. Зазначено, що смислові «зрізи» корупції корелюються залежно від професійних уподо- бань дослідника – правовий, соціологічний, економічний, державно-управлінський аспекти. Корупція, виникаю- чи та поширюючись у різних суспільних сферах, деформує нормативно визначені форми, методи та механізми державно-управлінської діяльності. Фрагментуючи державну політику, корупційні схеми дезінтегрують суспільство, сприяють соціальній напруженості, обезсмислюють та нівелюють демократичні норми та цінності. На цій підставі констатовано, що корупційні прояви деморалізують суспільство, мінімізують ефективність антикорупційних стратегій, послаблюють та знецінюють політико-управлінський цикл прийнят- тя рішень. Причому корупційні практики найбільше підривають довіру та роз’їдають законні очікування людей.

Стаття присвячена розгляду існуючих шляхів протидії корупції в Україні та розробці на цій основі механізмів реагування на корупційну злочинність через виконання завдань, пов’язаних з аналізом здо-бутків вітчизняних та зарубіжних науковців щодо за-гальнодержавних шляхів запобігання та необхідності здійснення заходів на зменшення корупційної актив-ності громадян. Визначено важливість підвищення антикорупцій-ної культури населення для формування негативного ставлення в суспільстві до явища корупції, проаналізо-вано наукові підходи до визначення механізму реагу-вання на корупційні правопорушення, проаналізовано міжнародний досвід реагування на корупційні прояви. Розкрито наукове обґрунтування певних шляхів про-тидії корупції в українській державі, а також на основі проведеного дослідження запропоновано авторське ба-чення протидії корупції, а також підтримано позицію провідних українських кримінологів щодо ефективної протидії корупції через прояв політичної волі, спрямо-ваної на реальну протидію зазначеному виду злочинів. Окремо зазначається, що ефективна протидія ко-рупції можлива лише за умови комплексного підходу до мінімізації цього явища. Для цього потрібно шля-хом проведення просвітницької роботи сформувати не-гативне ставлення до корупційних правопорушень гро-мадян. Необхідним є використання сучасних ресурсів, які дають змогу мінімізувати можливість застосування корупційних схем. Як підсумок визначено, що в Україні, яка обрала за-раз вектор на успішну євроінтеграцію, потрібно належ-ним чином підходити до викорінення явища корупції, використовуючи увесь можливий арсенал способів та заходів запобігання. Найбільш ефективними шляхами протидії корупції сьогодні є формування антикоруп-ційної культури населення, використання міжнарод-ного досвіду та застосування більшої кількості ресур-сів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків, а також реалізація загальнонаціональної стратегії дер-жави щодо подолання цього явища.

Наведено результати досліджень доступності деревини та інших лісових ресурсів для малого бізнесу, основних загроз лісовим екосистемам Карпатського регіону країни та дієвих заходів із запобігання використанню деревини незаконного походження в підприємницькій діяльності. Оцінено стан лісових екосистем Карпат мешканцями місцевих територіальних громад – лідерами громадської думки, фахівцями лісового господарства, представниками органів місцевого самоврядування та малого бізнесу. Встановлено частку обізнаності мешканців гірських регіонів з екологічними проблемами своєї місцевості, з чинним законодавством у сфері ведення лісового господарства в Україні та з правовим регулюванням у цій же сфері у країнах Європейського Союзу. Здійснено аналіз основних загроз лісовим екосистемам та встановлено найвагоміші з них – недосконала законодавча база, корупційні схеми заготівлі деревини; самовільне вирубування лісів місцевими жителями та низька екологічна культура мешканців. Визначено основні чинники, що найбільше спонукають до використання деревини незаконного походження в малому бізнесі (різниця в цінах на деревину законного та незаконного походження, достатньо простий спосіб отримання деревини, наявність тіньового сектору в економіці та відсутність ефективних штрафних санкцій), а також заходи, що сприяють усуненню використання деревини незаконного походження в підприємницькій діяльності (припинення нелегального експорту переробленої деревини, посилення митного контролю, покращення роботи правоохоронних органів і сертифікація походження деревини). Встановлено невідкладні заходи, що сприяють забезпеченню прав малого бізнесу на використання деревини та інших лісових ресурсів, зокрема: налагодження партнерських стосунків між бізнесменами, громадою та владними структурами; забезпечення прозорості механізму прийняття рішень владними структурами; відкритість і доступність інформації про проблеми лісового господарства. Визначено, що найважливішим у забезпеченні доступності малого бізнесу до лісових ресурсів є зменшення кількості дозвільних процедур і документів та зменшення тиску владних і політичних структур на малий бізнес та ведення підприємницької діяльності.

Розглянуто феномен корупції як соціального явища у вимірі класичних і сучасних соціологічних теорій. Визначено, що класична соціологічна думка виділяє три основні моменти в розумінні корупції як соціального явища: по-перше, певні моделі поведінки, що мають обумовленість в ненормальних формах розподілу праці, виникнення опосередкованих надлишкових ланок; по-друге, дефіцит або привласнення інституційних ресурсів у ситуації дисфункціональності соціальних інститутів; по-третє, використання іллегальних практик для досягнення визнаної в суспільстві легітимної мети. З’ясовано, що в теоріях соціальної взаємодії корупція і корупційні відносини розглядаються як стосунки соціального обміну винагородами і втратами; інтерпретація суб’єктами корупційних відносин символів та значень, що транслюються партнерами, прогнозування можливостей взаємовпливу і визначення ситуації взаємодії; корупційні взаємовідносини соціальних мікроутворень, в яких здійснюється певного роду діяльність з точки зору управління створюваними враженнями та визначення ситуації. Встановлено еврістичність некласичної соціологічної традиції, яка робить дослідницький акцент на виявленні суб’єктного вимірювання корупції, переводячи в режим дослідження практичного відчуття, хабітуалізації корупційних схем і визначення корупції як масової стратегії у контексті індивідуального та колективного досвіду в умовах слабкості або змінюваності інституційних регуляторів поведінкових практик.

Теоретично обґрунтувано становлення та розвиток механізмів державного регулювання у сфері боротьби з корупцією. Проаналізовано, що яскравим показником дієвості функціонування дер- жавної служби та ефективності розвитку країни є здатність держави проти- діяти розгортанню корупційних схем в урядових структурах. Така тенденція в Україні спонукатиме до вдосконалення системи державної служби та від- криє нові перспективи для членства у Європейському Союзі. Підтверджено, що перші вияви корупції зустрічались ще й у первісному суспільстві, що, швидше за все, пов’язані саме з язичницькими віруваннями. У ті часи люди були повністю залежні від сил природи, тому, за рахунок при- несення жертв і подарунків, намагалися задобрити богів. Визначено, що саме у Вавилоні було вперше у світі законодавчо вста- новлено засади боротьби з корупцією, що найчастіше виявлялася у судовій владі. Такий документ називався — закони Хаммурапі і датувався ХVІІ ст. до н. е. Доведено, що корупційні правопорушення зустрічалися найчастіше в діяльності воєноначальників та представників чиновницького апарату. Тож, щоб уникнути корупційних виявів, склад посадових осіб органів публічної влади формувався на конкурсній основі. Головною умовою для отримання посади була освіченість особи, а отримання освіти могли собі дозволити ли- ше заможні громадяни, тому клас чиновництва формувався тільки із замож- них членів суспільства. Зазначено, що часи епохи Середньовіччя характеризуються підвищен- ням ролі церкви у державі, тому представники релігійних верхівок володіли незліченними багатствами та матеріальними благами, через що, тут, також, процвітала корупція. Хоча в католицизмі вона вважалася виявом гріховнос- ті й суперечила основам християнського віровчення, історія, все ж таки, вка- зує на численні факти торгівлі індульгенціями та церковними санами.

У статті розглядаються особливості правозастосування у галузі мисливського господарства Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. та вплив корупції на ухвалення рішень щодо ведення мисливського господарства. Аналіз корупційних схем структуровано в частині вирішення питань щодо оренди права полювання, відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським угіддям, та зловживань посадових осіб, уповноважених до охорони дичини. Висвітлено вплив громадських мисливських організацій на подолання корупційних проявів.

The article characterizes the current state of organizational and legal support for the functioning of the public procurement system, taking into account the novelties of legislation; both the inter-sectoral and the protective principles of bidding, which are closely interrelated and form a single system, are analyzed; the role of the principle of «prevention of corruption actions and abuse», which has a comprehensive influence on the entire mechanism of implementation of the norm-setting innovations, is defined; a number of factors that cause corruption risks and distort the effect of basic principles in the sphere of procurement are distinguished (in particular: dishonest behavior of officials; discretion in making legally significant decisions; insufficient professionalization of bidding; imperfect system of internal control over conduct of tenders and execution of contracts); the concept of discrimination is singled out and its role as an instrument for the implementation of corruption schemes in public procurement is defined. Based on the analysis of the effective practice of appealing by the AMCU, a number of ways of using discriminatory elements by customers at the initial and final stages of bidding are systematized, namely: establishing obvious and hidden excessive requirements in the tender documentation; manipulation of technical and qualitative conditions to the subject of procurement; unjustified disparate approach to participants with the similar errors in the preparation of tender offers. Practical measures to counteract discriminatory violations in the sphere of procurement activities are generalized, which involve the use of the capabilities of the digitized systems «ProZorro» and «DoZorro» with active participation in this process by direct procurement participants, non-governmental organizations, and government authorities.

Контрабандна діяльність залишається одним із факторів, що негативно впливає на стан національної безпеки України. Посилення протидії спробам незаконного переміщення через державний кордон товарів та вантажів потребує удосконалення організаційно-правових засад у діяльності відповідних органів державної влади. Метою статті є визначення факторів, що негативно впливають на процес протидії контрабандній діяльності, та дієвих механізмів правового регулювання, застосування яких сприятиме підвищенню ефективності протидії незаконному переміщенню через державний кордон товарів та вантажів. Наукова новизна пов’язана з тим, що спроби незаконного переміщення через державний кордон різноманітних товарів та вантажів створюють загрози сталому розвитку економіки України та через недотримання бюджетом податків і зборів призводять до обмежених можливостей фінансування актуальних соціальних програм. Масштабність цього виду протиправної діяльності проілюстрована статистичними результатами оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України. Із метою удосконалення протидії здійсненню контрабандної діяльності запропоновано усунути колізії в чинних нормах права, вжити заходів щодо оснащення пунктів пропуску сучасним обладнанням, здійснити криміналізацію відповідальності за переміщення через державний кордон товарів у великих розмірах, удосконалити нормативне забезпечення щодо практичної реалізації Державною прикордонною службою України своїх прав щодо проведення огляду транспортних засобів, вантажів та виділення земельних ділянок для розміщення прикордонних інженерних споруд вздовж усієї ділянки державного кордону України тощо. Висновки. Послідовна реалізація розглянутих механізмів дозволить у взаємодії з міжнародними партнерами ефективно протидіяти незаконному переміщенню товарів та вантажів через державний кордон, ліквідовувати схеми, що пов’язані з недостовірним декларуванням, заниженням митної вартості, а також запобігати перерваному транзиту, «чорному» імпорту та зловживанню нормами безподаткового ввезення товарів; врегулювати порядок дій та зусиль заінтересованих державних органів з реалізації державної політики у сфері митної справи, посилити зусилля Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України з питань протидії здійсненню контрабандної діяльності на державному кордоні, захистити авторські й суміжні права на товари та продукцію, підвищити на європейській та світовій арені імідж України як правової держави. Крім цього, може бути досягнутий ефект щодо зменшення корупційних ризиків серед персоналу контрольних органів.

Актуальність статті полягає в тому, що складність розслідування кримінальних правопорушень у сфері нерухомості викликана тим, що вони характеризуються складним механізмом та специфічною технологізацією. Тому особливої актуальності набуває питання про криміналістичну характеристику кримінальних правопорушень даної категорії. У свою чергу, спосіб вчинення кримінального правопорушення є центральним її елементом. Проте, без володіння правоохоронними органами інформацією щодо основних способів, за допомогою яких вчиняються кримінальні правопорушення зазначеного виду, гарантувати успіх не завжди можливо, оскільки розслідування за таких умов здійснюється в умовах інформаційної недостатності. Для встановлення об’єктивної істини вельми важливим є й встановлення дій з підготовчої діяльності. Метою статті є аналіз сучасних форм злочинної діяльності у сфері нерухомості, а також надання характеристики способам підготовки та вчинення кримінальних правопорушень у сфері нерухомості. Стаття присвячена описанню способів незаконних дій, вчинюваних у різних напрямах сфери нерухомості: сфері будівництва, на вторинному ринку нерухомості, у сфері земельних відносин та ін. Наголошується, що спосіб вчинення кримінальних правопорушень у сфері нерухомості є повноструктурним, тому обов’язково містить окрім дій із безпосереднього вчинення ще й дії з підготовки та приховування такого злочину. Наголошено, що характерним для мети, з якою вчинюються вбивства для заволодіння нерухомим майном – це те, що вона може бути різною для організатора та виконавця цього злочину. Зроблено висновок, що вчиненню кримінальних правопорушень у сфері нерухомості, у 100% випадків передує підготовка, що складається із заздалегідь продуманих, узгоджених між суб’єктами дій. Зміст підготовчих дій залежить від обраних схем продажу майбутнього об’єкту будівництва, об’єкта нерухомості на вторинному ринку, наявності корупційних зв’язків з органами державної влади, які мають відношення до видачі певних дозволів, та від обраного способу вчинення кримінальних правопорушень даної категорії в цілому.

Для докладного розгляду доктринальних підходів до судової експертизи в Україні необхідно дослідити основні положення концепції її розвитку. Мета статті – дослідити доктринальні підходи до судової експертизи в Україні. У статті наводяться тлумачення понять доктрини та концепції, наголошується на їх тісному зв’язку. Побудова будь-якої теорії, ідеї, доктрини, концепції неможлива без вироблення їх основних складових, які виокремлено авторами – це: загальні положення; понятійно-категоріальний апарат; теоретико-методологічні основи; принципи, закономірності функціонування і розвитку досліджуваних процесів (явищ); оцінка сучасного стану дослідження проблем і перспектив розвитку; реалізація теоретичних положень у практичній діяльності через реформування. Розглянуто зв’язок реформування системи судової експертизи у державі із судово-правовою реформою. Наголошується, що реформування системи судової експертизи повинно мати комплексний характер і передбачати внесення змін до базового законодавства з питань експертного забезпечення правосуддя та суміжних інститутів й удосконалення процесуального законодавства. Основою для проведення реформування судової експертизи в Україні мають стати кращі міжнародні практики демократичних держав, аналіз вітчизняного досвіду становлення та розвитку судової експертизи, а також вже напрацьовані пропозиції з цих питань. Визначено, що реалізація доктринальних підходів до вирішення проблем судової експертизи полягає насамперед в удосконаленні правового статусу державного судового експерта; збереженні та розвитку системи незалежних державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз, удосконаленні й інтенсифікації системи підвищення кваліфікації співробітників державних судово-експертних установ (СЕУ); розвитку міжнародного співробітництва у сфері судово-експертної діяльності; зміцненні матеріально-технічної бази; відкритті відділень СЕУ в кожній області України; активізації співробітництва із громадськими організаціями судових експертів і криміналістів; подальшій активізації процесів акредитації СЕУ на відповідність міжнародним стандартам; розширенні видів експертних послуг; активізації роботи на державному рівні щодо консолідації зусиль СЕУ Міністерство юстиції України з відповідними органами державної виконавчої влади з метою відшукання можливостей збільшення сум податків, що надходять до державного бюджету України та виявлення корупційних схем ухилення від оподаткування й інших правопорушень.

У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області. Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет. Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення. Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади. Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації. Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства. Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні. Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.

У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність заходів з протидії корупції в Україні, обґрунтовано актуальність дослідження досвіду протидії корупції у світі та необхідність його імплементації до вітчизняної практики. Визначено основні механізми подолання корупції у сфері публічних закупівель в Україні та першочергові заходи, що спрямовані на їх реалізацію. Мета статті висвітлити реальний стан і загрози від корупції у сфері публічних закупівель для економічного розвитку України та на основі зарубіжного досвіду; визначити дієві механізми протидії корупції й напрями їх імплементації в Україні. У ході дослідження використано та узагальнено офіційно оприлюднені результати наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, статистичні дані, звіти державних контролюючих органів та міжнародних експертних організацій, творче осмислення яких на основі застосування системного підходу та методів статистичного та компаративного аналізу, контент-аналізу та синтезу отриманих результатів дозволило зробити обґрунтовані висновки. У роботі обґрунтовано, що дієвими механізмами протидії корупції є подальший розвиток інституційного, інформаційно-технологічного контрольного та моніторингового забезпечення механізму «електронних аукціонів», які за умови їх ефективного використання та активізації громадянського суспільства здатні створити необхідне підґрунтя для зменшення обсягів та викорінення корупції як у сфері публічних закупівель, так і в інших сферах життєдіяльності держави. Визначено, що нині протидія зловживанням та боротьба з корупцією у сфері публічних закупівель в Україні, перебуває на досить низькому рівні. Тому подолання корупції в системі розміщення державних замовлень є одним з найбільш важливих завдань державного управління у сфері публічних закупівель за бюджетні кошти. Позитивним у цьому напрямі є те, що держава стала на шлях вироблення нових механізмів протидії корупції – впровадження системи електронних закупівель ProZorro, запуск авторизованих електронних майданчиків та веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель, проведення постійного контролю та моніторингу операцій з державних закупівель, розміщення результатів контролю на моніторинговому порталі DOZORRO тощо. Проте неефективне використання цих інструментів призводить до збереження високого рівня корупції у сфері публічних закупівель. Для підвищення ефективності протидії корупції з урахуванням досвіду зарубіжних країн запропоновано: повністю відмовитися від розміщення замовлення у єдиного джерела без проведення торгів; удосконалити процедуру оспорювання угод, укладених з порушенням вимог чинного законодавства. Це дозволить зменшити кількість зловживань та обмежить можливості застосування корупційних схем у системі публічних закупівель за бюджетні кошти. Загалом для успішного впровадження даних заходів передусім необхідно внести зміни до інституційного механізму державного управління системою публічних закупівель та посилити роль державного моніторингу та аудиту за обґрунтованим та цільовим використанням бюджетних коштів у системі публічних закупівель.

Протидія відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуваннютероризму потребує вдосконалення класифікації типових та неординарних схем таметодів їх виявлення і попередження. Злочинці постійно удосконалюють свою май-стерність у відмиванні грошей, продовжується глобалізація таких процесів. Поряд збанками, що традиційно використовуються для відмивання грошей (як жертви абояк організатори-співучасники), набувають популярності системи електронних гро-шей. Виникають нові для України злочинні схеми, пов’язані з фінансуванням теро-ризму та приховуванням доходів, отриманих від корупційних схем. Відзначаєтьсянизька ефективність розкриття та покарання таких злочинів, незважаючи на те, щоНаціональний банк підвищив вимогливість до банків щодо функціонування службифінансового моніторингу. Пропонується запровадити в Україні порядок оприлюднен-ня інформації про розкриті правоохоронними органами схеми відмивання грошей(основні параметри), а також розробити інструментарії контрзаходів, спрямованих,з одного боку, на попередження таких схем, а з іншого – на їх своєчасне виявленняна рівні фінансових установ. Доцільно створити єдину базу даних про учасників та-ких схем, доступну для зацікавлених державних органів, а також типові параметрипідозрілостіосіб та операцій з відмивання грошей.

У статті проводиться оцінка економічної політики останніх років на основі статистичних показників. Встановлюється необхідність проведення реформ в економічній політиці та побудові нових державних механізмів управління системою перерозподілу ресурсів з метою мінімізації наслідків криз. Визначається стратегія подальшого розвитку в контексті відновлення економіки та євроінтеграції. Стаття визначає необхідність створення та стрімкого розвитку власної інноваційної стратегії з метою прискорення економічного зростання та більш тісної співпраці з країнами ЄС. Розглядається питання необхідності державного фінансування інноваційного розвитку, а також створення сприятливих умов для залучення міжнародних інвесторів і розбудови власної бізнес-мережі. Наголошується на наявності певних прогалин у законодавчому забезпеченні даного питання. Висвітлюється потреба у створенні нових механізмів державного стимулювання та заохочення розвитку високотехнологічного виробництва за умови контролю з боку держави з метою недопущення тінізації та виникнення корупційних схем. Наголошується на необходністі перегляду існуючих технологічних процесів, можливості приватизації та модернізації застарілих підприємств з метою зменшення ресурсо- та енергозатрат виробництва. Після аналізу змін у системі зовнішньоторговельних зв’язків України окреслюється актуальність прискорення розвитку нових галузей з метою активізації співпраці з ЄС і набуття повноправного членства.