To see the other types of publications on this topic, follow the link: Корупційні діяння.
Journal articles on the topic 'Корупційні діяння'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 39 journal articles for your research on the topic 'Корупційні діяння.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Журенок, Т. В., and О. О. Вороневич. "Корупційні ризики в органах ДФС України: шляхи виявлення та подоланн я." Ірпінський юридичний часопис, no. 2 (February 26, 2020): 145–50. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.145-150.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю питань щодо виявлення та подолання корупційних ризиків в органах ДФС України. Встановлено, що окремі корупційні ризики можна систематизувати за сферами діяльності органів доходів і зборів. Проаналізовано ряд кримінальних проваджень за фактом зловживання службовим становищем та іншими корупційними злочинами. Для здійснення ефективного моніторингу корупційних ризиків запропоновано впровадження ряду дієвих антикорупційних заходів, які підвищать якість управління процесами, нададуть можливість оперативно мінімізувати ризики, що спричиняють корупційні діяння на основних напрямах діяльності служби.
2
Гвоздецький, В. Д. "Правові основи відповідальності за корупційні діяння." Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, no. 55 (2006): 3–10.
Find full text
3
Bondarenko , O. S. "Соціальна обумовленість криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 24, 2021): 27–32. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.03.
Full textAbstract:
Боротьба з корупцією передбачає необхідність зміни підходу, що укорінився у свідомості громадян. Кримінальна відповідальність є найбільш серйозним видом відповідальності, і тому необхідно криміналізувати лише ті діяння, що дійсно мають умови для криміналізації. Загальновідомо, що корупційні діяння, а також ті, що пов’язані з корупцією, характеризуються високою латентністю. Тому з’ясувати фактичну кількість адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, дуже важко. Таким чином, покладатися виключно на статистичні дані не є виправданим. У зв’язку з цим пропонується проаналізувати інші детермінанти такої криміналізації. Мета статті полягає у наданні кримінально-правової характеристики соціальної обумовленості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції (ст. 172-9 КУпАП).Наукова новизна полягає у пропозиціях оновлення тексту Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України відносно розмежування відповідальності за невжиття заходів щодо протидії корупції.Висновки. У дослідженні наголошено на важливості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції. Криміналізація цього діяння має відбуватися з урахуванням сутності предикатного діяння та характеристики особи обвинуваченого (підсудного). Запропоновано відмежовувати невжиття заходів щодо протидії корупції (адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією) та невжиття заходів щодо протидії корупції (кримінальне корупційне правопорушення), спираючись на розмір заподіяної шкоди та юридичний зміст предикатного діяння. Перспективи подальших наукових пошуків убачаються в аналізі окремих обставин соціальної обумовленості криміналізації інших адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а також у з’ясуванні ступеню впливу криміналізації на ефективність протидії корупції в Україні.
4
Коновалова, Г. В. "Деякі питання тактики захисту у справах про корупційні діяння." Вісник Академії адвокатури України 13, no. 1 (35) (2016): 62–64.
Find full text
5
Хомишин, І. Ю. "Корупційні діяння як форма зловживання владою у сфері державної служби." Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки, no. 824 (2015): 125–30.
Find full text
6
Кувакін, С. В. "Адміністративні корупційні правопорушення: поняття, сутність та особливості." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 1 (October 20, 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-02.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду поняття адміністративні правопорушення, що пов’язані з корупцією як різновиду адміністративного правопорушення. Встановлено, що зазначений вид правопорушень через систематичні посягання на повсякденний порядок діяльності органів публічного управління становить суттєву загрозу різноплановим суспільним відносинам, який формується, зокрема, через адміністративно-правові приписи, заборони та обмеження і через який здебільшого забезпечується стабільне існування держави. Підтверджено, що адміністративним правопорушенням притаманні ряд ознак, які характерні для адміністративних правопорушень, які зводяться до наступних: протиправність, винність, адміністративна караність, діяння, суспільна шкідливість (небезпечність). Доведено, що адміністративним правопорушенням, що пов’язані з корупцією, притаманні всі ознаки, що характеризують будь-яке адміністративне правопорушення, проте мають певні особливості.
7
Войтович, І. І. "КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОЇ БЕЗПЕКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ." Juridical science, no. 2(104) (July 14, 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.02.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що попри високий рівень довіри, яким користуються Збройні Сили України серед громадян більшості з країн світу, проведені Транспаренсі Інтернешнел дослідження свідчать, що сфера оборони разом з нафтогазовидобувною промисловістю та будівництвом належать до найбільш корумпованих сфер діяльності, до компетенції яких входить управління державними ресурсами. Метою статті є з’ясування стану наукової розробленості проблем протидії корупційній злочинності у сфері воєнної безпеки. Наголошено, що суттєве значення для з’ясування сутності поняття та основних ознак корупції має застосований вченим вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці підхід до її дослідження як системного соціального явища. Результати досліджень вченого також знайшли своє відображення в монографіях «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та «Корупція – корозія влади (соціальні сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004 р.). Зо- крема, вчений слушно зауважує, що визначаючи поняття корупції, важливо брати до уваги, що, по-перше, це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння; по-друге, що у правовому значенні корупція не може бути зведена до одного виду правопорушення, вона становить собою сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутністю корупційних правопорушень; по-третє, що його законодавче ви- значення не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупцій- ні діяння. З’ясовано, що поза увагою вчених залишався механізм боротьби з корупційною злочинністю у сфері військової безпеки, загальносоціальні, спеціально кримінологічні та індивідуальні заходи протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки. Цього разу оцінка стану науково- теоретичного розвитку протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки не проводилась. Корупційна злочинність у сфері військової безпеки фрагментарно розглядається в сукупності з корупційними злочинними діями без розрізнення конкретних кримінологічних ознак. Слід також зазначити, що сьогодні вичерпні монографії з кримінологічних принципів боротьби з корупцією у сфері військової безпеки відсутні. Все це підвищує ступінь відповідності темі дослідження та веде до подальших напрямків наукових досліджень проблем протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки.
8
Len, Valentin, and Ruslan Kubrak. "MARINE AND RIVER INDUSTRY IN UKRAINE: CORRUPTION ACTS, STATE, TRENDS." Law Journal of Donbass 64, no. 3 (September 28, 2018): 108–13. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2018-64-3-108-113.
Full text
9
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
10
Todoriko, Alina. "АНТИКОРУПЦІЙНІ РЕФОРМИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ДО ІНСТИТУТІВ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 64–77. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-64-77.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексне дослідження антикорупційних реформ в Україні як механізму підвищення рівня довіри до інститутів політичної системи України. Доведено, що наявні державні органи у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією мають достатньо повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про доступ до публічної інформації, застосування заходів щодо припинення порушень вимог нормативно-правових актів у цій сфері та притягнення винних осіб до відповідальності. У цьому контексті доцільно зауважити, що, на відміну від України, успішна міжнародна практика свідчить про тяжіння до мінімізації кількості органів, відповідальних за протидію корупції при максимальному розширенні переліку притаманних їм функцій. Досвід створення спеціальних антикорупційних інституцій та їхні перші кроки свідчать про те, що процес їх становлення потребуватиме часу й низки політично складних заходів, серед яких найважливіші забезпечення реальної політичної незалежності антикорупційних правоохоронних органів; забезпечення дієвої координації антикорупційних органів; удосконалення антикорупційного законодавства в напрямі «закриття» можливостей уникнення покарання за корупційні діяння; створення Антикорупційного суду; запровадження системи автоматичної перевірки електронних декларацій; реформування системи кримінальної юстиції. Створення, процес кадрового забезпечення та перші кроки нових антикорупційних інституцій відбувалися в умовах жорсткої політичної боротьби та активної протидії з боку представників політичної еліти, правоохоронних органів і суддівського корпусу, які були зацікавлені в збереженні статус-кво.
11
Мельченко, Віталій, and Юлія Деркаченко. "ОСНОВНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ КОРУПЦІЯ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 290–95. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-61.
Full textAbstract:
Корупція негативно впливає насамперед на реалізацію прав народу (принцип рівності громадян перед літерою закону). Поширюючись на майже всі сфери життя, корупційні злочини заважають мотивувати українців до гідного життя, прищеплювати повагу до правозахисної системи. У населення через викривлення поняття корупції, як негативного явища, недостатньо прагнень у дотриманні правопорядку. Корупційні правопорушення стосуються кожного громадянина України, бо через злочинну діяльність страждає якість життя, зменшується рівень доходів через тіньову економіку. Корупція істотно підвищує криміногенну обстановку в країні, деморалізуючи суспільне ставлення до діянь чиновників, високопосадовців. Громадяни України не поспішають втручатися у боротьбу з корупційними складовими життя через формування моральних деформацій сприйняття корупції. Успішне розв’язання корупції в Україні – надзвичайно важлива проблема. Для успішної антикорупційної діяльності знадобиться поглиблене вивчення корупції, виходячи з принципів системної методології, використовуючи позиції юридичних і політичних інституцій, соціально-філософських, економічних наук, соціологічних досліджень стосовно змісту корупції, відношення суспільства до корупційних діянь. Для ефективної боротьби з корупцією необхідно провести ґрунтовне дослідження задля чіткого розуміння суті цього явища. Досліджуючи інформацію з аналітичних джерел (офіційних документів), можна зробити наступний висновок: корупційна діяльність в Україні тісно переплітається з організованими злочинами, правопорушеннями в економічній сфері. Ці ж дані є і в відомостях, які подаються в прогнозах, програмах, що націлені на боротьбу з суспільно-небезпечними злочинними проявами
12
Віцюк, О. "ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ПІДКУП СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ПРИВАТНОГО ПРАВА НЕЗАЛЕЖНО ВІД ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ." Юридичний вісник, no. 1 (April 14, 2022): 131–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2312.
Full textAbstract:
Стаття розкриває сутнісне розуміння кваліфікуючих ознак комерційного підкупу та дає їх класифікацію саме у сфері приватного права та акцентує увагу читача на важливості досконалості законодавчої техніки. Вдале законодавство виключає можливість вчинення дій, що будуть руйнувати баланс внутрішньої та зовнішньої структури кримінального права. Під аналіз цієї статті підпадають безпосередньо і питання обмеження конституційних прав людини через порушення принципу верховенства права внаслідок вчинення такого кримінального правопорушення. Основне значення приділяється висвітленню питання уніфікації кваліфікуючих ознак комерційного підкупу та хабарництва. Розкриваючи вищезазначені положення необхідним також вбачається детальний аналіз покарань за перелічені правопорушення та логіка, якою керується законодавець при визначенні ступеня тяжкості конкретного діяння за відповідною санкцією. Аналіз санкцій статей кримінального законодавства дає змістовні підстави для того, аби розмежовувати корупційні правопорушення, які регулюються адміністративним законодавством, а які кримінальним. Звертаємо увагу на питання щодо неможливості застосування пом’якшуючих обставин при вчиненні цих правопорушень. Підіймаючи проблему різних підходів законодавця при диференціації соціальних явищ, які досліджуються цією статтею. автор наголошує на її актуальності для українського правового середовища. Відповідно приділяється увага змінам, що відбулися, зокрема у сфері судоустрою та судової діяльності, а також зміни у зв’язку із прийняттям Закону України “Про запобігання та протидію корупції” (про створення окремої незалежної системи органів виконавчої влади). Можна зробити висновок про те, що необхідною ланкою механізму протидії корупції у приватній та публічній сферах є уніфікація їх кваліфікуючих ознак та щодо доцільності впровадження нових механізмів боротьби з корупційними правопорушеннями і їх результативності. Вдалість проведення судової реформи підтверджується статистичними даними, які наведені в тексті статті.
13
Христич, І. "Вдосконалення виявлення обсягів корупції у приватній сфері України." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 137–41. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.981.
Full textAbstract:
У статті розглянуто головні аспекти щодо виявлення обсягів корупції у приватній сфері України. Проаналізовано, що необхідно відносити до корупції у приватній сфері. Корупційну злочинність у приватній сфері, як правило, поділяють на: корупційні неправомірні дії, що вчиняються щодо юридичних осіб приватної сфери; підкуп-продажність усередині компанії; використання службовцями приватних комерційних структур для одержання неправомірної вигоди. При цьому необхідно мати на увазі, що показники, які характеризують корупційні прояви у приватній сфері, не є стабільними, вони систематично видозмінюються. Підкреслено, що методи, які використовуються для збирання, обробки та аналізу тієї чи іншої інформації, поділяються на статистичні, соціологічні, психологічні та економічні. При цьому відмічено, що, на жаль, в Україні, як у більшості інших країн світу, основні методи дослідження і встановлення обсягів корупційних діянь – це соціологічні методи масового опитування у вигляді анкетування та інтерв’ю. Розкрито досвід міжнародної громадської організації по боротьбі з корупцією та дослідженні питань корупції у світі Transparency International, обчислення "Індексу сприйняття корупції"; «Барометра світової корупції», «Індексу хабародавців». При цьому відмічено, що в інших країнах світу широко використовуються і статичні звіти, що в нашій країні практично недоцільно, тому що навряд чи вони дадуть реальну картину щодо рівня корупції особливо у приватній сфері. Зроблено висновок, що реальний обсяг розповсюдження корупції в нашій країні особливо у приватній сфері можна встановити лише при перепису населення шляхом суцільного або вибіркового опитування усіх громадян.
14
Strelyuk, Ya. "ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 407–14. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.48.
Full textAbstract:
У статті розкрито поняття об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах закритого типу. Сьогодні вітчизняні науковці в галузі кримінального права єдині в тому, що об’єкт кримінального правопорушення має велике значення у визначенні кваліфікації вчиненого особою кримінального правопорушення. Більше того, правильне визначення об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, дозволяє слідчому органу правильно визначити значення кожного з кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, як засудженими, так і особовим складом. Тому саме розробка проблем об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, пов’язана з тим, що зарубіжна кримінально-правова наука фактично розглядає об’єкт кримінального правопорушення як суспільні відносини. Об'єкт кримінального правопорушення, вчиненого в кримінально-виконавчих установах, можна пояснити такими факторами: порушенням принципу невідворотності покарання внаслідок вчинення кримінального правопорушення засудженими або працівниками; Факт вчинення засудженими чи працівниками кримінального правопорушення негативно впливає на оперативну та службову діяльність кримінально-виконавчих установ; Підвищується суспільна небезпека вчинення засудженими чи працівниками кримінального правопорушення, оскільки вони породжують недовіру до засобів виправлення та ресоціалізації засуджених та повернення до законослухняності після звільнення. Оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ст. 391, 392, 393 КК вчиняються в кримінально-виконавчих установах і завдають або можуть заподіяти істотну шкоду, законодавець відніс їх до розділу XVIII Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя». Отже, викладений у цій статті сегмент навчального матеріалу дозволив виділити типологію об’єкта кримінального правопорушення, вчиненого у кримінально-виконавчих установах, розділивши їх на такі групи: 1) кримінальні правопорушення пенітенціарного характеру; 2) насильницькі кримінальні правопорушення; 3) наркотичні кримінальні правопорушення; 4) кримінальні правопорушення проти власності; 5) службові та корупційні правопорушення. Крім того, підсумовуючи викладене, ми запропонували наступне авторське визначення об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах закритого типу – це суспільні відносини, що охороняються законом про кримінальну відповідальність, та як внаслідок протиправного суспільно небезпечне діяння, завдана або може бути заподіяна істотна шкода в цих установах.
15
Мосьондз, С. О. "Протидія корупційним діянням у сучасній Україні." Право та державне управління, no. 1 (2011): 69–73.
Find full text
16
Гуменюк, Т. "Відповідальність державних службовців за корупційні прояви (на прикладі окремих країн Європи)." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 127–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2011.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблеми протидії корупції в європейських країнах, проаналізовано позитивний досвід антикорупційної діяльності Німеччини, Франції, Румунії, Словаччини, особливості правової реґламентації кримінальної відповідальності за вчинення корупцій-них діянь у країнах Європи. Базовою складовою частиною успішної протидії корупційним проявам є належне антикорупційне законодавство. У вузькому розумінні антикорупційне законодавство -це закони й інші нормативно-правові акти, які встановлюють спеціальні законодавчі положення щодо запобігання корупції, визначають ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх учинення, регулюють діяльність державних органів чи їхніх спеціальних підрозділів, до компетенції яких належить протидія корупції, координація такої діяльності (контроль) та нагляд за нею. У процесі дослідження встановлено, що боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги як влади, так і громадськості. Щоб отримати результат, необхідно, щоби реформи були поєднані з іншими формами боротьби з корупцією - економічними, фінансовими, соціальними й організаційними. І, зрештою, велику роль у протидії корупції відіграє громадськість, особливо об'єднання громадян, які сприяють виявленню порушень законодавства про боротьбу з корупцією особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Постійна поінформованість громадськості є ключовим елементом. Демократія та верховенство права є найкращим захистом від зловживання владою, оскільки вони накладають обмеження на владу держави та її представників за допомогою обмежених у часі мандатів, верховенства права, а також посадових осіб, контроль за якими здійснюється вільно обраними законодавчими органами, тобто за допомогою дієвого поділу влади, яким би чином він не здійснювався.
17
Крук, Є. В. "ГАРАНТІЇ ПРИТЯГНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО ТА ПОВ’ЯЗАНОГО З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 11–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3309.
Full textAbstract:
Крук Є. В. Гарантії притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності. – Стаття. У статті досліджено питання ефективності механізму відшкодування шкоди, спричиненої вчиненням корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення. Визначено, що його результативність залежить від багатьох факторів, а саме: вчинення корупційних правопорушень не обмежується якимось єдиним способом, досить часто воно пов’язано із вчиненням інших правопорушень, спрямованих на приховання наслідків корупційного діяння. Як правило, реалізувати такі дії у межах юрисдикції однієї країни неможливо, а тому і корупція і подолання її наслідків майже завжди виходить за межі однієї країни. Саме тому у статті зроблено висновок, що невідворотність цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення забезпечується системою гарантій. У статті автором запропоновано визначення гарантій як передбачених нормами законодавства або існуючих в державному механізмі способів, засобів та методів забезпечення відшкодування шкоди та збитків особою, що вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, а також діяльності спеціальних суб’єктів – гарантів. Автором запропоновано класифікацію гарантій притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності на юридичні гарантії, як в свою чергу поділяються на гарантії національного та міжнародного рівня, та неюридичні гарантій, які поділяються на політичні, економічні, соціальні. До гарантів притягнення суб’єктів вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності, автор відносить органи антикорупційної інфраструктури, а саме – Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, а також Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, правоохоронні органи, державну виконавчу службу, засоби масової інформації. У статті виділено також особливу роль держави серед гарантів невідворотності цивільно-правової відповідальності.
18
Голота, Н. "Оприлюднення інформації про осіб, які вчинили корупційне діяння як механізм протидії корупції: історико-правовий аспект." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 2 (14) (2018): 17–22.
Find full text
19
Рогульський, С. С. "Соціально-правовий аналіз поняття корупції і корупційних діянь." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 24, ч. 2 (2000): 153–64.
Find full text
20
Санжаровець, В. "Соціально філософський контекст корупційних діянь у сучасному суспільстві." Політологічний вісник, Вип. 58 (2011): 189–98.
Find full text
21
Сарнавський, О. "Корупція: проблеми притягання до відповідальності за вчинення корупційних діянь." Право військової сфери, no. 10 (2008): 15–18.
Find full text
22
Merezhko , S. I. ,. "ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ КОРУПЦІЇ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 73 (March 19, 2021): 93–101. http://dx.doi.org/10.34213/tp.21.02.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу економічного ефекту від корупційних діянь. Встановлено, що провадження антикорупційної політики є доцільним, незважаючи на думки деяких експертів щодо певного корисного ефекту для економіки. Визначено подальшу необхідність стратегії дій держави щодо боротьби з корупцією. Наведено основні пункти такої стратегії, спрямованої на скорочення масштабів корупції.
23
Крайник, Г. С. "До питання виокремлення корупційних діянь у кримінальному та адміністративному законодавстві України." Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 30 (2015): 159–67.
Find full text
24
Дзюндзюк Вячеслав Борисович and Мережко Сергій Іванович. "ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОРУПЦІЇ." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 107–18. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу виникнення корупції. Встановлено, що відсутність прозорості та ефективного інституційного контролю є основними чинниками, що ведуть до корупції. Також передумовами корупційних діянь можна вважати: використання державних підприємств для фінансування діяльності політичних партій та надання робочих місць клієнтам певних політичних груп; відсутність політично мотивованого найму, патронажу та непотизму, а також чітких правил кар’єрного зростання – все, що сприяє якості бюрократії.
25
Боровик, А. В. "Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1820.
Full textAbstract:
У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі - ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики.
Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права.
Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов'язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини.
Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах - активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.
26
Погребняк, О. О. "Актуальні питання визначення поняття корупційних діянь та їх наслідків у кримінальному праві." Вісник Кримінологічної асоціації України, no. 8 (2014): 207–13.
Find full text
27
Погребняк, О. О. "Актуальні питання визначення поняття корупційних діянь та їх наслідків у кримінальному праві." Вісник Кримінологічної асоціації України, no. 8 (2014): 207–13.
Find full text
28
Богданенко, Анатолій. "ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 23–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-23-31.
Full textAbstract:
Як особливо небезпечне соціально-політичне явище корупцію почали сприймати лише в останні три-чотири десятиліття. Помітно зріс ін- терес до цієї проблеми на зламі ХХ–ХХІ століть: було підраховано, що на початку 1990-х років слово “корупція” зустрічалося у впливових засобах масової інформації у середньому близько 500 разів на рік, а на початок ХХІ століття цей показник збільшився в десятки разів. Це вказує на наростан- ня загрози корупції національній безпеці будь-якої держави. Таке розумін- ня означеного явища зумовило широкий підхід до розробки міжнародними організаціями й окремими розвиненими країнами поглиблених антикорупційних програм. Перші з них мали головною метою знищення не так коруп- ційної практики, як самих корупціонерів. У світі на сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інституцій з протидії корупції, які мають організа- ційні та функціональні особливості залежно від національних, культурних, правових та адміністративних особливостей кожної країни.
5 жовтня 1995 року прийнято Закон України “Про боротьбу з корупцією”, яким визначено правові та організаційні засади запобігання корупції, вияв- лення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізич- них і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Закон містить перелік органів з протидії корупції, до складу яких увійшли відповідні під- розділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та прокуратури України. У 1998 році до них долучилися новостворені підрозді- ли податкової міліції, а в 2003 Військової служби правопорядку в Збройних силах України.
Незважаючи на активізацію роботи правоохоронних органів України що- до протидії корупційній експансії, темпів зростання останньої зупинити не вдалося. Це призвело до сприйняття України у світі як корумпованої дер- жави з несприятливим інвестиційним кліматом, проникнення корупції у більшість відносин між населенням і владою, породження глибокої недовіри людей до спроможності держави забезпечити гарантовані Конституцією їхні права і свободи.
Масштаби поширення корупції в країні наприкінці 1990-х — середині 2000-х років засвідчили, що спроби подолати її в суспільстві з високим рів- нем толерування корупції без створення справді незалежного державного органу з реальними повноваженнями залишатимуться марними.
29
Надточиєва, А. П. "Проблеми кваліфікації незаконних дій народних депутатів за ст. 364 Кримінального кодексу України." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 147–57. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1861.
Full textAbstract:
Питання визначення суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень має вирішальне значення для встановлення в певному діянні ознак складу злочину та належності цього злочину до ко-рупційних. Спеціальні суб'єкти корупційних правопорушень у публічному секторі управління, котрі є службовими особами й наділені публічними (державними) функціями, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, викликають особливе зацікавлення для науковців та юристів-практиків, оскільки вчинені ними злочини становлять підвищену, порівняно з іншими службовими злочинами, суспільну небезпеку.
Незважаючи на прискіпливу увагу науковців, питання, пов'язані з визначенням змісту поняття «службова особа», залишаються дискусійними та викликають труднощі під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем або владою.
Метою статті є аналіз кола повноважень народних депутатів України як представників народу в парламенті - Верховній раді України, з огляду на наявність установлених законом підстав для віднесення їх до службових осіб, визначення яких надане в п.п. 1 і 2 прим. до ст. 364 КК, та притягнення їх до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем.
Системний аналіз чинного законодавства вказує на те, що окремий народний депутат України не має владних повноважень ані у Верховній Раді Україні, ані у відносинах з іншими суб'єктами, оскільки не наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати будь-які рішення, обов'язкові для виконання юридичними чи фізичними особами.
Унаслідок дослідження автор дійшов висновку про неможливість визнання народного депутата службовою особою в розумінні прим. до ст. 364 КК, оскільки він не належить до суб'єктів владних повноважень, не наділений владними управлінськими функціями, а характер його взаємодії у процесі виконання повноважень представника народу України в парламенті та у відносинах з іншими суб'єктами не передбачає можливості впливу на інших осіб з огляду на відсутність відносин, які б характеризувались службовою залежністю від нього інших суб'єктів.
30
Пінчук, Віталій. "РЕАЛЬНИЙ І ПОТЕНЦІЙНИЙ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ: ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 149–52. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.26.
Full textAbstract:
У цій статті досліджено та проаналізовано явище конфлікту інтересів на державній службі та запропоновано можливі варіанти превентивних заходів та розробки механізмів щодо недопущення конфлікту інтересів. У процесі вдосконалення законодавства відбулося розмежування понять «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів» залежно від стадії впливу суперечності, що виникла у прийнятті рішень чи вчиненні дій поса- довцем. Таке розмежування в рамках загального поняття цілком узгоджується з підходом, що існує в міжнародній практиці. Очевидний (реальний) конфлікт інтересів стосується ситуацій, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися таким, що впливає на виконання посадовцем своїх обов’язків, навіть якщо такий негатив- ний вплив фактично відсутній. Проте неврегульованість законодавства, відсутність цілісної стратегії та чіткого алгоритму дій щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та непрагнення до діяльності контролюючих органів не дають змоги не тільки розв’язати наявні, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції держаного службовця вже передбачає наявність певних конфліктів інтересів. У дослідженні детально розглянуто сутність конфлікту інтересів та сформульовано висновок, що майже всі корупційні злочи- ни відбуваються під дією конфлікту інтересів, тобто через владні повноваження задоволення особистих потреб, незаконного збагачення та отримання неправомірних благ. Для вчинення злочину, пов’язаного з корупцією, конфлікт інтересів і є передумовою. Найдієвішими нині методами недопущення надалі конфлікту інтересів у кримінальному діянні є саме превентивні методи. Попередження виникнення конфлікту інтересів та викладення в методичних рекомендаціях Національного агентства з питань запобігання корупції норм мають характер лише рекомендацій, а не наказів. Надзвичайно важливо вживати заходів попередження конфлікту інтересів, законодавчо чітко забез- печити невідворотність покарання за порушення реального конфлікту інтересів відповідно до чинних норм та роз- робити чітку стратегію стосовно роботи близьких осіб в одному органі.
31
Радецький, Руслан. "СИСТЕМА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 253–63. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-253-263.
Full textAbstract:
Виявлено проблеми взаємодії суб’єктів у системі боротьби з корупцією в Україні. Досліджено чинне законодавство у сфері боротьби з корупцією та виявлено основні проблеми боротьби з цим явищем в Укра- їні. Проаналізовано інституційну базу у сфері протидії корупції, виявлено основні функції суб’єктів системи боротьби з корупцією в Україні та проаналізовано проблеми взаємодії суб’єктів системи. Також виокремлено превентивну функцію Національного агентства з питань запобігання ко- рупції та перспективи роботи цього органу. З’ясовано, що шляхом якомога швидшої інтеграції до Європейського співтовариства, Україна взяла низ- ку зобов’язань, найпріоритетнішим з яких є ефективна, безкомпромісна та постійна боротьба з корупцією, яка кидає виклик всебічному розвитку всіх сфер життя в нашій державі. З цією метою створено ряд інституцій. Так, у структурі Генпрокуратури створено окремий орган по боротьбі з ко- рупцією — Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та окремо — Національне антикорупційне бюро України, які є силовими структурами і займа- ються розслідуваннями і покаранням винних у корупційних діяннях осіб. Проте, є ще одне відомство — Національне агентство з питань запобігання корупції, що реалізовує превентивну функцію, до сфери діяльності якого на- лежать запобігання та виявлення корупції, декларування доходів та видат- ків, виявлення конфлікту інтересів, а також протидія політичній корупції. Доведено, що всі зусилля у боротьбі з корупцією в Україні мають відбува- тися з розумінням того, що центром її наслідків є пересічний громадянин. Тому ефективна державна політика в цій сфері є одним з основних чинників турботи державної влади про громадян. Про це свідчить прийняття низки антикорупційних законів та створення інституцій для попередження та бо- ротьби з корупцією.
32
БАКАЯНОВА, НАНА. "Конституційно-правове регулювання діяльності адвокатури у нових реаліях суспільного життя." Право України, no. 2019/12 (2019): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-131.
Full textAbstract:
Масштабні зміни у суспільному житті, які мають стати наслідком нового політичного курсу, спрямованого на подолання корупційних явищ і дисбалансу у правоохоронній діяльності, удосконалення правозахисної сфери, реалізацію завдань правосуддя, можливі за умови проведення системних реформ. Активна законо творча діяльність вимагає ретельного дослідження стану законодавства та змісту законопроєктних ініціатив із позицій теорії та практи ки, зарубіжного досвіду задля вироблення ґрунтовних рекомендацій у цій сфері. Метою статті є всебічний аналіз конституційно-правового регулювання адвокатури України у нових суспільно-політичних умовах, вивчення наукових джерел і відповідних проєктів законодавчих актів у досліджуваній сфері та вироблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, практики його застосування. Наголошується, що однією з найважливіших проблем адвокатури на сучасному етапі судово-правової реформи є визначення того обсягу реформування, який дійсно є необхідним для належної реалізації функцій адвокатури. Висловлено аргументи на користь позиції, що чинне законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність переважно відповідає міжнародним стандартам у цій сфері. Водночас практичні проблеми здійснення адвокатської діяльності та організації адвокатури дають змогу сформулювати напрями подальшого розвитку законодавства, беручи до уваги реальні потреби суспільства у сфері надання професійної правничої допомоги та гарантій адвокатської діяльності. Саме з цих позицій надано оцінку законо проєктним пропозиціям і шляхам подальшого вдосконалення діяльності адво катури. Підтримано законодавчу ініціативу про розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді. З критичних позицій оцінено пропозицію скасування у тексті Конституції України виключного права на представництво адвокатами осіб у судах; виключення із Зако ну України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” вимог щодо несуміс-ності, запровадження діяльності адвоката за трудовим договором, притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності виключно за діяння, вчинені під час здійснення адвокатської діяльності, віднесення Єдиного реєстру адвокатів України до системи публічних реєстрів та зміна його назви; спрощення процедури порушення кримінального провадження щодо адвокатів. Висловлено пропозиції стосовно подальших напрямів удосконалення організації та діяльності адвокатури, насамперед щодо посилення незалежності адвокатури та гарантій адвокатської діяльності. Зауважено, що оновлення законодавства про адвокатуру потребує кореляції, з огляду на досвід функціонування адвокатури в Україні та європейських державах, тенденцій розвитку адвокатської діяльності у сучасному світі.
33
Біла-Кисельова, А. "Проблемні питання щодо гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 248–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1949.
Full textAbstract:
У статті висвітлено проблемні питання, пов'язані з гармонізацією національного законодавства з міжнародними стандартами в рамках запропонованої НАЗК «Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки».
Проаналізовано законодавство іноземних країн (Республіки Таджикистан, Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Республіки Польща, Німеччини) щодо питання проходження державної служби (конфлікт інтересів, етика державних службовців). Представлено наукову думку щодо визначення поняття «юридична відповідальність державного службовця в результаті протиправної поведінки». Вивчено міжнародні документи, якими регламентовано введення понять «державна посада», «державний службовець», «принципи боротьби з корупцією».
Для дотримання міжнародних зобов'язань за універсальними та регіональними договорами, попередження корупції запропоновано такі шляхи вирішення проблеми: розроблення методичних рекомендацій для державних службовців з питань розв'язання конфліктів інтересів і дотримання етичних норм у своїй діяльності з урахуванням стандартів, запропонованих регіональними документами; притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення корупцій-них діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією; щоквартальне висвітлення інформації на сайтах органів державної влади щодо скоординованої та попереджувальної політики з приводу подолання корупції (виконання заздалегідь розроблених і впроваджених дорожніх карт); проведення відкритих конкурсів з метою зайняття посад в органах державної служби з представниками суспільства (громадськими радами, ЗМІ); залучення міжнародних фахівців і національних фахівців зі знаннями міжнародного права до конкурсних (спостережуваль-них) рад, які опікуються процесом добору осіб на публічну службу в Україні.
34
Ярошенко, А. С., В. В. Лактіонова, and А. С. Буряк. "Ефективність антикорупційної політики: позитивний досвід зарубіжних країн." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 143–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).582.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню позитивного досвіду зарубіжних країн щодо запровадження ефективної антикорупційної політики. Зазначається, що нині під корупцією варто розуміти зловживання службовим становищем, зловживання повноваженнями, отримання неправомірної вигоди, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди зазначеній особі іншими фізичними особами. Зловживання може бути однією з форм корупції (формою злочинних діянь посадової особи або групи осіб), але не вичерпує всієї повноти визначення корупції. Акцентується увага на тому, що всі регіони України вражені корупцією. Саме з метою зниження цих показників владою було створено ряд державних установ, покликаних протидіяти корупції. Прийнято виділяти вісім таких органів, проте, на нашу думку, необхідно виділяти ще дев'ятий, а саме «уповноважений підрозділ із питань запобігання корупції в Національній поліції України».
Автори доходять висновку, що українське законодавство, на жаль, майже не містить правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до виникнення корупційних ризиків. Також одним із найважливіших напрямів удосконалення антикорупційного законодавства є запровадження соціологічних досліджень у всіх сферах економіки. Зазначені дії допоможуть стежити за поширенням корупції, аналізувати діяльність органів щодо протидії корупції, а також виявити проблемні сфери та недоліки правового регулювання. Отже, для досягнення результатів у протидії корупції в сучасному світі необхідно використовувати не тільки заходи залякування, а й створити такі умови в суспільстві, щоб корупція була чужа суспільним нормам.
35
Сарнацький, М. "Чинники, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні." Юридичний вісник, no. 5 (December 16, 2020): 203–12. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2021.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різних протиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими.
Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась.
Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості.
Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди.
Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів.
Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства.
До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.
36
МУЗИКА, АНАТОЛІЙ. "Про кримінально-правові ризики: загальний огляд проблеми." Право України, no. 2020/02 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-097.
Full textAbstract:
Проблема ризиків як соціального феномена не є новою для будь-якої держави, суспільства, науки чи сфери практичної діяльності. Утім, у вітчизняному правознавстві ця проблема дотепер залишається малодослідженою, а в кримінально-правовій доктрині – ще чекає на своїх розробників. При цьому не беруться до уваги праці, присвячені дослідженню відомої обставини, що виключає злочинність діяння (ст. 42 Кримінального кодексу України). Кримінально-правові ризики як предмет ініційованого дослідження – багатовекторний і має інший масштаб, що зумовлює відмінний зміст і рівень пізнання ризиків як системного явища у кримінальному праві (законодавстві й доктрині), слідчій та судовій практиці. Мета статті – сформувати загальне уявлення про кримінально-правові ризики. Обґрунтовано концепт про те, що будь-які кримінально-правові ризики можуть існу вати лише на рівні законодавства і правозастосування. Доцільно виділяти кримінально-правові ризики в широкому та вузькому значенні. У широкому – це ризики: 1) як ті, що породжені кримінальним законом, так і ті, що виникають через правове регулювання (або його відсутність), зокрема у кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих та оперативнорозшукових відносинах (чи навпаки – породжуються ухваленням/скасуванням, наприклад, кримінального процесуального або кримінально-виконавчого закону); йдеться, окрім того, про правове регулювання, що здійснюється не обов’язково законами, а й іншими нормативно-правовими актами, інколи – несвоєчасне ухвалення, або ж відсутність уваги чи неналежне реагування суб’єкта нормотворення, у разі явної необхідності регулювання певних суспільних відносин; 2) ризики, що виникають у сфері юридичної практики – застосування/незастосування норм, зокрема кримінального права і кримінального процесу, кримінально-виконавчого права, адміністративного права і процесу, митного права, а також у сфері оперативнорозшукової діяльності. Ризики у вузькому значенні – ті, що породжені винятково кримінальним законом (пов’язані з його ухваленням, скасуванням, зміною, доповненням) та (або) його застосуванням/незастосуванням на практиці. Змістом таких ризиків не охоплюєть-ся аналіз та врахування впливу як фактору ризиків відповідного кримінального закону на правові відносини, що зазначені вище. Кримінально-правові ризики в широкому розумінні (якщо вони хоча б якось стосуються кримінальних правовідносин), до певної міри охоплюють інші види ризиків; їх розмаїття відображає, конкретизує специфіку вияву кримінальноправових ризиків. Це стосується, наприклад, інтерпретаційних ризиків (легальних, судових, доктринальних), корупційних, кримінально-процесуальних, криміналістичних і кримінально-виконавчих ризиків, ризиків в оперативно-розшуковій діяльності та митній сфері, політичних ризиків. Проте слід мати на увазі, що всі види ризиків (це стосується і кримінально-правових) не існують у чистому вигляді. Їхня самостійність є відносною. Очевидно, особливим видом ризиків у кримінальному праві є підстави визнавати глобальні кримінально-правові ризики (поряд із ними допустимо виокремлювати міжнародні кримінально-правові ризики). На думку автора, кримінально-правові ризики – це усвідомлена особою, за умов невизначеності, ймовірність небезпеки (настання небажаних, зокрема суспільно небезпечних наслідків у сфері кримінальних правовідносин) у разі ухвалення чи відмови від ухвалення нею відповідного рішення для досягнення суспільно корисного результату.Проілюстровано конкретний вияв кримінально-правових ризиків на законодавчому рівні. Окреслено перспективний розвиток пізнання проблеми кримінальноправових ризиків.
37
КОСТЕНКО, ОКСАНА, and АРТЕМ ЯРОШЕНКО. "Здійснення державного контролю у сфері публічних закупівель." Право України, no. 2020/10 (2020): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-171.
Full textAbstract:
Нині у нашій державі продовжується формування та вдосконалення системи публічних закупівель. За останні п’ять років відбулися суттєві перетворення у законодавчому забезпеченні суспільних відносин, що пов’язані зі здійсненням закупівель товарів, робіт і послуг. Була підписана Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, прийнятий Закон України “Про публічні закупівлі”, вагомі зміни до якого набули чинності 19 квітня 2020 р. Проте, незважаючи на зазначені вище законодавчі зміни, аналіз стану публіч них закупівель в Україні, проведений Рахунковою палатою за останні роки, засвідчив, що правовідносини у цій сфері не відповідали принципам конкурентності та прозорості. У звіті за 2018 р. зазначено, що у 2017 р. система закупівель харак теризувалась як непродуктивна та нерезультативна. У 2019 р. також були виявлені суттєві недоліки системи публічних закупівель, зокрема щодо функціонування електронної система закупівель “ПРОЗОРРО” та низка інших. Метою статті є вдосконалення положень щодо класифікації та визначення сутності державного контролю у сфері публічних закупівель. За результатами дослідження пропонується розглядати контроль у сфері публічних закупівель як сукупність способів і методів організації впливу органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськості, банків, міжнародних організацій на правовідносини, які виникають між замовни ком та учасниками під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що здійснюється з метою досягнення економії та ефективності витрачання коштів, а також запобігання вчиненню корупційних діянь і зловживань, за допомогою забезпечення дотримання законодавчих норм. У висновках наводиться класифікація контролю в сфері публічних закупівель залежно від ролі та повноважень суб’єкта контролю (контролюючого суб’єкта). Спеціальний контроль здійснюють органи, для яких цей вид діяльності є основним. До таких органів варто віднести – Державну аудиторську службу України, Антимонопольний комітет України, Рахункову палату, Державну казначейську службу України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Загальний контроль здійснюють суб’єкти, для яких сфера публічних закупівель не є основною, проте вони справляють суттєвий вплив на зазначені правовідносини. Суб’єктами є – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна служба фінансового моніторингу України, органи прокуратури та правоохоронні органи. Опосередкований контроль здійснюється судом, громадськістю та Радою асоціації. Також надано класифікацію контролюючих органів у публічно-закупівельній сфері залежно від стадії, на якій відбувається контроль.
38
Стецюк, Б., Л. Єрмоленко-Князєва, and Л. Мошняга. "СУЧАСНЕ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ." InterConf, December 27, 2021, 307–15. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.21-22.12.2021.033.
Full textAbstract:
Дослідження розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період важливо для встановлення тенденцій, закономірностей його формування, що, в свою чергу, дозволить зробити висновки щодо ефективності обраної законодавчої політики держави у сфері протидії корупційній злочинності. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі протидії корупційній злочинності в Україні. Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії. Метою статті є розробка теоретичних кримінологічних і низки кримінально-правових засад протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, формулювання пропозицій, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності діяльності у сфері протидії корупційній злочинності в Україні. Аналізуючи також чинне кримінальне законодавство, не можливо не зупинитися на такому аспекті, як включення примітки, яка містить перелік корупційних злочинів, до ст. 45 КК України. Дослідження кримінального законодавства привели до висновку, що виокремлення такого виду злочинів, як корупційні, для використання на практиці та в кримінально-правовій науці є не стільки недоцільним, скільки практично неможливим. Звичайно, ці злочини схожі з точки зору їх правових особливостей, сутності, спільності ознак злочинних корупційних діянь і мають такі спільні ознаки, як суб’єкти злочину, сфери вчинення, об’єктивна і суб’єктивна сторона складу злочину. Проте з цього приводу перше, на що потрібно звернути увагу, те, що розділи Особливої частини КК сформовані за ознаками основного безпосереднього об’єкта певних злочинів, а цей елемент корупційних злочинів не завжди збігається. Дослідження розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період важливо для встановлення тенденцій, закономірностей його формування, що, в свою чергу, дозволить Україні зробити висновки щодо ефективності обраної законодавчої політики держави у сфері протидії корупційній злочинності. Аналіз законодавства України в сфері протидії корупційній злочинності свідчить, що за період існування незалежної України на державному рівні приймалися відповідні закони, видавались укази, розпорядження, розроблялись і затверджувались концепції та програми боротьби з корупційною злочинністю. Однак масштаби корупції в Україні залишалися досить значними. Законодавчий процес у сфері протидії злочинності і корупції часто виглядав занадто повільним, непослідовним і заполітизованим. Протидія корупційній злочинності потребує вивчення умов, в яких формується і реалізовується антикорупційна стратегія в Україні в сучасний період, оцінки політики держави в цьому напрямі, а також виокремлення кримінологічно-значущих проблем застосування конкретних механізмів такої протидії.Виключається можливість об’єднати всі корупційні злочини в одному розділі Особливої частини КК України. На підтвердження цієї думки можна навести як приклад зарубіжний досвід виокремлення корупційних злочинів в зарубіжних кримінальних кодексах. Частина з досліджених зарубіжних кримінальних кодексів містить окремі розділи, до яких включено норми, що визначають покарання за корупційні злочини.
39
МОТОВИЛЕЦЬ, Владислав. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЕРЕДНИЦТВО У КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНАХ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 4 (May 22, 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.319.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням кримінальної відповідальності за посередництво у вчиненні корупційних злочинів. Досліджено історичні етапи запровадження кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних правопорушеннях. Наголошено на сучасному стані наукових досліджень питання повернення кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних правопорушеннях до кримінального законодавства. Наголошено, що протидія корупційним злочинам неможлива без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів. Зазначено, що з позицій історичної кримінально-правової традиції категорія «посередництва» у вчиненні корупційних злочинів завжди виступала «традиційним» елементом системи кримінально-правових відносин. Історичне надбання національної практики та доктринальні положення науки кримінального права доводять доцільність відновлення кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних злочинах.Структура правової норми, яка повинна передбачати кримінальну відповідальність за вчинення злочину «посередництво в корупційних злочинах» як окремого складу злочину має включати такі протиправні діяння посередника, як «підшуковування осіб зацікавлених в переданні або отриманні неправомірної вигоди, веденні з цією метою переговорів, фактичної передачи предмета неправомірної вигоди від олнієї особи до іншої».Техніко-юридичне моделювання такого складу злочину має включати як відповідальність загального суб’єкта та спеціального суб’єкта злочину (у тому числі вчинення такого злочину іноземних державним службовцем, або особою яка виконує публічно-правові управлінські функції). З позицій суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється винятково з прямим умислом, і може вважатися завершеним з моменту оголошення пропозиції посередника корупційного правопорушення.