Journal articles on the topic 'Короткострокові програми'

У статті висвітлено сутність поняття «дистанційна освіта» й надано його авторське трактування. Розглянуто основні форми дистанційної освіти під час вивчення англійської мови у ЗВО (дистанційне навчання як частина змішаного навчання – комбінування традиційного навчання в аудиторії та дистанційного навчання, яке інкорпорується в вигляді окремих необхідних елементів, наприклад консультування по скайпу; дистанційне навчання як окремий, самостійний вид навчання, тобто у вигляді онлайн-курсів. Це можуть бути короткострокові програми, з отриманням сертифікату або без нього, програми підвищення кваліфікації і навіть програми бакалаврату та магістратури). Відмічено, що викладачі англійської мови, зокрема, як носії інформації, повинні не просто передати учням власні знання та провести активацію кожного з компонентів навчальної системи, а ще й відтворювати зміст навчальних курсів у такому вигляді, щоб кожен із них зміг сприйняти, зрозуміти й систематизувати отримані знання. Виокремлено етапи викладання англійської мови в умовах дистанційної освіти: підбір технічного оснащення; проведення пробного заняття; визначення основних методів і прийомів навчання; тренінг основних видів мовленнєвої діяльності; підбиття підсумку роботи на занятті. Важливо, що перегляд різних фільмів англійською мовою – це один із найкращих варіантів поповнити свій вокабуляр сучасними розмовними виразами. Сформовано чинники, що впливають на ефективність формування навичок читання англійською мовою. Окреслено додатки та платформи, розроблені з метою формування навичок читання і письма у процесі викладання англійської мови в дистанційній формі. Запропоновано рекомендації викладачам щодо ефективного проведення заняття з англійської мови в умовах дистанційної освіти.

У статті досліджено підходи до здійснення планування публічних закупівель та запропоновано йоговдосконалення, що дозволить більш ефективно випростовувати публічні кошти, в умовах децентралізації. Визначені особливості здійснення процедур закупівель на загальнонаціональному рівні, регіональному та місцевому рівнях. Проаналізовано вплив децентралізації на здійснення публічних закупівель. Обґрунтовується доцільність здійснення планування публічних закупівель на державному, регіональному та місцевому рівнях (через розробку програм публічних закупівель), що потребуватиме законодавчих змін до діючої редакції Закону України «Про публічні закупівлі». Державна програма публічних закупівель буде включати закупівлі для забезпечення діяльності органів державної влади, юрисдикція яких розповсюджується на територію всієї України або для реалізації загальнонаціональних завдань чи проектів, визначених Кабінетом Міністрів України. Регіональні та місцеві програми публічних закупівель міститимуть інформацію про пріоритетний перелік закупівель, планові показники в здійсненні закупівель на найближчі роки (на середньострокову перспективу), строки проведення закупівель тощо, що дозволить вирішувати соціально-економічні проблеми окремих адміністративно-територіальних одиниць та відповідних територіальних громад. Оскільки публічні закупівлі набувають значення превалюючого правового механізму реалізації програм економічного і соціального розвитку та інших програмних документів, які покликані вирішити конкретні проблеми суспільства, груп населення, територіальної громади чи його частини, відповідні програми публічних закупівель повинні враховувати положення прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди; прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період; загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку, інших державних цільових програм; прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період; програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період.

Розглянуто особливості філософії та практик реалізації принципів здорового способу життя Церквою адвентистів сьомого дня в Україні. Встановлено, що соціальні та культурні зміни, спричинені отриманням Україною статусу незалежності, сприяли відкриттю санаторіїв, пансіонатів, центрів здоров’я вірянами релігійної конфесії адвентистів. Констатовано, що починаючи з 1991 р. адвентисти загалом проводили короткострокові оздоровчі програми та виставки, однак із часом перелаштувалися на західну систему надання послуг на базі постійно діючих оздоровчих установ. Окреслено філософію та практики реалізації здорового способу життя Церквою адвентистів сьомого дня в Україні в контексті роботи медичних, санаторних та оздоровчих закладів, які безпосередньо належать цій релігійній організації. Практична новизна дослідження заснована на матеріалах інтерв’ювання керівників закладів здоров’я, які безпосередно були дотичними до створення медичних установ та реалізації різноманітних адвентистських програм по здоров’ю. Вивлено, що представники інших протестантських та православних конфесій, які відвідували бази відпочинку, змінювали свою думку щодо адвентизму та адвентистів, що, своєю чергою, сприяло створенню атмосфери релігійної терпимості та толерантного ставлення один до одного. Діяльність оглянутих центрів здоров’я, санаторіїв та пансіонатів в основному реалізовує місію Церкви адвентистів сьомого дня, а самі виконавці (персонал) вбачають у профілактиці захворювань та реабілітації пацієнтів свій вклад у служіння Богу. Крім того, в діяльності закладів, які ми дослідили, особлива увага приділяється навчанню принципам здорового способу життя, правильного харчування, водолікування тощо. Визначено, що в основу процесу реалізації програм по здоров’ю покладено принципи християнської етики, якими намагаються керуватися керівники та персонал, вбачаючи у цьому виконання місії Христа на землі, особливо у сфері відновлення та профілактики здоров’я відвідувачів санаторіїв.

У статті розглянуто стан та напрями розвитку стратегічних правових актів як самостійної правової категорії та предмета дослідження загальнотеоретичної науки, окреслено різні наукові позиції щодо класифікації нормативно-правових та стратегічних правових актів, визначені особливості стратегічних правових актів як виду нормативно-правового акта, а також особливості застосування цієї категорії у вітчизняному законодавстві, надано авторське бачення поділу стратегічних правових актів за суб'єктами створення: стратегічні правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо; за формою закріплення: закони, укази, постанови, накази тощо; з а територією дії: загальні, обов'язкові для виконання на всій території держави; відомчі, норми яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства; місцеві, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці; за часом дії: постійні, тимчасові; за простором: екстериторіальні та територіальні; за строком дії: довгострокові, середньострокові та короткострокові; за порядком ухвалення: видані одноособово (указ Президента України), ухвалені колегіально (постанова Кабінету Міністрів України); за назвою: доктрини, стратегії, концепції, програми, плани тощо; за сферами регулювання суспільних відносин: екологічні, економічні, оборонні та національної безпеки, воєнні, інформаційні тощо; за характером спеціалізованих норм: акти-декларації, акти-концепції, акти-стратегії тощо; за цільовим призначенням: декларативні, програмні, концептуальні тощо; акцентовано на науковій актуальності дослідження стратегічних правових актів загальнотеоретичною наукою, а також законодавчому закріпленні концептуальних засад розроблення й ієрархії стратегічних правових актів відповідно до головних характеристик і особливостей кожного з них.

В оглядовій статті проаналізовано нові професії, що з’являються на ринку праці. Дослідження підтверджують, що впродовж 10 років зникає близько 5000 професій і майже стільки ж виникає нових. Найближчим часом близько 40–50% робочих місць зникнуть або зазнають трансформації. Разом з тим, будуть з’являться нові робочі місця, які потребуватимуть компетентнісних трансформацій. Перспективними напрямами для професій майбутнього є: інформаційні технології, біотехнології, робототехніка та машинобудування, екологія, енергетика, медицина, транспорт та ін. Виявлено й узагальнено ключові компетентності фахівців майбутнього. Нові професії потребують фахівців зі спеціальними навичками. Передусім це універсальні компетентності, актуальні для всіх професій і всіх сфер діяльності: 1) інформаційна – активне освоєння ІКТ та нових інструментів роботи в мережі; 2) кросфункціональна – знання в декількох сферах, здатність працювати на межі різних професій, 3) комунікативна – міжгалузева комунікація і клієнторієнтованість; 4) управлінська – оперативне реагування на зміни, прийняття важливих рішень, ефективний розподіл завдань і ресурсів; 5) мовна – багатомовність і мультикультурність; 6) екологічна – будь-яка діяльність повинна розглядатися з позиції екології. З’ясовано, що підготовка до нових професій здійснюється у рамках формальної і неформальної освіти. Аналіз освітніх пропозицій показав, що підготовка фахівців за новими професіями здійснюється в університетах Великобританії, Нідерландів, Канади, Швейцарії, США. Є багато нових професій, що з’являються швидше, ніж заклади освіти створюють навчальні програми для бакалаврату та магістратури. У цьому випадку на допомогу приходить неформальна освіта. Низку нових професій можна опанувати на практиці, пройшовши стажування, інші – за допомогою онлайн-курсів, короткострокових програм тощо. Ключові слова: нові професії; професійна підготовка; формальна і неформальна освіта; університет; онлайн-курс; онлайн-програма.

The need to train highly qualified translators necessitates the need to train professional translation teachers in higher education institutions of Ukraine. The purpose of our work is to analyze the situation in the field of training translation teachers in higher education institutions of Ukraine and other countries, analyze the ways and methods of training translation teachers today and develop proposals for possible formats for training these specialists. In order to determine the requirements for translation teachers and determine the conceptual and categorical apparatus of our research we used a number of methods: analysis, synthesis, comparison and generalization of scientific and educational sources (Ukrainian and foreign ones), as well as observation, questionnaires and surveys to identify problems in the professional growth of translation teachers. It was revealed that today there is a situation when translation is taught either by the translators who do not have pedagogical education, or by the teachers of foreign languages who do not have translator’s diplomas and often do not have practical translation experience. Both categories require additional training that complements their education. The current system of short-term advanced training courses does not fully meet the task of filling gaps in the professional education of translation teachers. The author suggests the development and implementation of programs for retraining and training translation teachers that can be provided for different content depending on the previous experience of translation teachers. In both types of programs, the pedagogical and translation components of education will complement each other, so that graduates will be able to form the educational competencies necessary for a qualified translation teacher in higher education institutions. Special attention should be paid to translation didactics which has not yet been taught either in educational program for training translators, or in programs for training and advanced training of teachers. The prospects for further scientific research in this direction consist in designing and developing with taking into account modern achievements in science and practice of translating the content of the program and implementing it in higher education institutions that need such programs.Key words: translation teachers, educational program, translation, retraining program, advanced training, higher education institutions. Необхідність підготовки висококваліфікованих перекладачів диктує необхідність підготовки професійних викладачів перекладу в закладах вищої освіти України. Метою нашої роботи є аналіз ситуації у сфері підготовки викладачів перекладу у закладах вищої освіти України та інших країн, аналіз способів і методів підготовки викладачів перекладу сьогодні та вироблення пропозиції щодо можливих форматів підготовки цих фахівців. Задля визначення вимог до викладачів перекладу та поняттєво-кате-горіального апарату дослідження було використано низку методів, таких як аналіз, синтез, порівняння й узагальнення науково-освітніх джерел (вітчизняних і закордонних), а також спостереження, анкетування та опитування для виявлення проблем у професійному зростанні викладачів перекладу. Було виявлено, що сьогодні склалася ситуація, коли перекладу навчають або перекладачі, які не мають педагогічної освіти, або викладачі іноземних мов, які не мають диплома перекладача і часто не мають практичного досвіду перекладу. Обидві категорії потребують додаткової підготовки, яка доповнювала б їх освіту. Наявна система короткострокових курсів підвищення кваліфікації не зовсім відповідає завданню заповнення прогалин у професійній освіті викладачів перекладу. Автором пропонується розроблення та впровадження програм для перепідготовки та підготовки викладачів перекладу, що передбачає різне наповнення залежно від їхнього попереднього досвіду. В обох типах програм педагогічний і перекладацький компоненти освіти будуть доповнювати один одного, отже, випускники зможуть сформувати освітні компетентності, необхідні для кваліфікованого викладача перекладу у закладах вищої освіти. Особливу увагу необхідно зосередити на перекладацькій дидактиці, яка досі не викладалася ні в освітніх програмах підготовки перекладачів, ні в програмах підготовки та підвищення кваліфікації викладачів. Перспективи подальших наукових пошуків у цьому напрямі полягають у проєктуванні та розробленні з урахуванням сучасних досягнень у науці та практиці перекладу змістового наповнення такої програми та впровадження її у закладах вищої освіти, які цього потребують.Ключові слова: викладачі перекладу, освітня програма, переклад, програма перепідготовки, підвищення кваліфікації, заклади вищої освіти.

Стаття присвячена аналізу обумовлених грошових трансфертів, що за своєю суттю є комплексними програмами соціальної політики, спрямовані на мінімізацію негативних ефектів, що виникли внаслідок структурної бідності, як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Здійснено огляд ризиків, що впливають на результативність обумовлених грошових трансфертів, а також заходів, що створюють додаткові стимули для розвитку людського потенціалу в контексті державної підтримки.

Мета статті полягає у розробці підходу до діагностики стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів України. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи наукові праці багатьох науковців, запропоновано модель стратегії сталого розвитку регіону. Проаналізувавши розподіл обсягів фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України на 2021-2023 роки за передбачуваними проєктами, у ході дослідження виокремлено пріоритети фокусування стратегій розвитку регіонів України. Для більшості регіонів України характерні стратегії ексклюзивного та селективного фокусування; збалансованість розподілу обсягів фінансування між компонентами просторово-економічного розвитку не виявлена у жодному регіоні. На основі даних про розподіл джерел фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України у 2021-2023 роках (державний бюджет, місцевий бюджет, інші кошти), уточнено реактивну та проактивну моделі реалізації політики просторово-економічного розвитку. Перша з них передбачає покращення умов для просторово-економічного розвитку у переважній більшості за рахунок державних субвенцій та коштів цільових державних програм, друга – спрямована на залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та реалізацію розвиткових проєктів. У роботі також проведено оцінку якісних параметрів Планів реалізації регіональних стратегій розвитку: запропоновано та розраховано індекси їх агресивності та розвитковості. Запропонований авторами інструментарій до виокремлення стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів може бути використаний органами влади різних рівнів при розробці програмних та стратегічних документів як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу.

Ефективне функціонування аграрного ринку забезпечує не тільки приватні інтереси виробників і покупців сільськогосподарської продукції, а й сприяє задоволенню публічних інтересів, зокрема, має значення для сталого розвитку сільських територій, забезпечення розвитку аграрного сектору економіки і продовольчої безпеки держави. З огляду на певні особливості, притаманні як сільськогосподарській продукції, так і її виробникам, аграрний ринок об’єктивно потребує державного регулювання. Саме завдання і засоби державного регулювання потрібно розглядати визначальними для цього ринку. Мета статті полягає у конкретизації на сучасному етапі завдань і засобів державного регулювання аграрного ринку. У процесі дослідження проаналізовано низку законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, із яких очевидно, що на державному рівні має місце розуміння незадовільного стану аграрного ринку та намагання держави вживати заходів для покращення ситуації, зокрема через закріплення у нормативно-правових актах шляхів і способів вирішення проблем. З урахуванням того, що впровадження цих способів покладається передусім на відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, то їх можна вважати завданнями державного регулювання аграрного ринку. На підставі аналізу Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2021 р. та проекту однойменної Програми конкретизовано завдання державного регулювання аграрного ринку на сучасному етапі. При цьому обґрунтовано, що окреслені завдання відповідають короткостроковим (отримання прибутку сільськогосподарськими виробниками з одночасним врахуванням інтересів покупців продукції) і довгостроковим (сталий розвиток сільських територій, забезпечення продовольчої безпеки держави) пріоритетам розвитку аграрного ринку. Проведений аналіз засобів державного регулювання господарської діяльності, закріплених у ст. 12 Господарського кодексу України, дає змогу зробити висновок, що досягнення зазначених завдань можливе завдяки вдалому поєднанню цих засобів державного регулювання.

У науковій розвідці аналізується робоче місце психолога ДСНС України в осередку надзвичайної ситуації. Розкривається законодавче та нормативно-правове регулювання організації і надання екстреної психологічної допомоги на місці надзвичайної ситуації. З’ясовано мету такої допомоги, що полягає у нейтралізації негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози й виникнення надзвичайних ситуацій та її суб’єктність. У праці уточнено зміст та зазначено організаційні засади підготовки і проведення психологічної роботи психологом ДСНС з постраждалими в осередку надзвичайної ситуації, що включають дві взаємозумовлені складові: перша і головна – безпосереднє проведення психотерапевтичної інтервенції, з використанням короткотермінових психотехнік (тілесноорієнтована терапія, арт-терапія, короткострокова позитивна терапія, сугестивні техніки, релаксаційні методи), які ґрунтуються на глибокому розумінні закономірностей функціонування психіки особистості в граничних умовах існування, методів і прийомів роботи з потерпілими при обмеженому часі, нестачі інформації стосовно потерпілих, значної їх кількості тощо; друга – організація роботи психолога на місці надзвичайної ситуації. Остання містить процеси на спрямовані на створення необхідних умов для продуктивної діяльності психолога, відновлення управління та стабілізацію психічного стану населення; розробку рекомендацій з підготовкицільових програм відновлювального періоду постраждалих. Ключові слова: психолог ДСНС, психологічна робота, екстрена психологічна допомога, надзвичайна ситуація, постраждалі, рятувальники.

В статті розглянуто європейську, азіатську та американську традиції формування та реалізації молодіжної політики, визначено їх особливості.Встановлено, що європейська та азіатська практика впровадження молодіжної політики спрямовані на нівелювання нерівності та носить інте-гративний характер (проте за допомогою різних інструментів), в той час як американська стимулює конкуренцію. З’ясовано, що для європейськихкраїн загальною цільовою установкою є допомога і створення сприятливих умов взаємної інтеграції молодого покоління і суспільства, тому вони ви-знають роботу з молоддю важливою і необхідною. Для азіатської моделі притаманний національно орієнтований характер внаслідок культурної,релігійної специфіки.Встановлено два підходи до реалізації молодіжної політики, напрацьовані європейськими країнами: з провідною роллю держави та з широким залученням інститутів громадянського суспільства. Визначені принципів ефективної молодіжної політики, а саме: безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації заходів, які стосуються її інтересів і прав; перехід від централізованих, єдиних програм для всієї молоді до локальних, більш гнучких проектів; відмова від довгострокових програм на користь більш динамічних короткострокових, з акцентуванням уваги на зусиллях місцевих органів влади та інших структур, більш наближених до конкретних потреб і проблем молоді даної території; диференційований підхід до різних груп молоді при наявності єдиної системи соціальних гарантій для молоді на всіх рівнях суспільства; підтримка недержавних ініціативних молодіжних формувань.Встановлено, що до соціальних пріоритетів молодіжної політики в країнах ЄС належать: здоров’я молодого покоління, освіта, працевлаштування,участь молоді в політичному житті держави, вільний час, культура, спорт, туризм. Проаналізовано вітчизняні стратегічні напрямки впровадження молодіжної політики (формування громадянської позиції і національно-патріотичне виховання, здоровий спосіб життя молоді, розвиток неформальної освіти, зайнятість, житло для молоді, партнерська підтримка молоді, що проживає на тимчасово окупованій території України, та внутрішньо переміщених осіб) визначено шляхи її вдосконалення шляхом запозичення досвіду європейських країн.

Анотація. Метою дослідження є оцінка фінансових та інвестиційних детермінант розвитку українських регіонів в умовах економічної нестабільності, зумовленої пандемією COVID-19. Проаналізовано вплив рестриктивних і стимулювальних інструментів державної політики на національному і регіональному рівнях на сучасний стан регіональних економічних систем, зокрема в контексті таких складових, як стабільність цін, залучення інвестицій, поліпшення ділового клімату, кредитування, капіталовкладення, прозорість адміністрування бюджетоутворюючих податків і стабільність державних фінансів. Цісекторинайбільшчутливі до заходівдержавноїполітики, особливо в умовах суспільної турбулентності. Аналіз фінансових детермінант регіонального розвитку в умовах короновірусної кризи сприяв окресленню таких негативних тенденцій: значне падіння інвестицій в економіку регіонів і зниження частки нових інвестиційних проєктів є найбільш негативними наслідками, які суттєво вплинуть на темпи економічного зростання в наступні періоди; погіршення ділового клімату, падіння обсягів позик, що надаються суб’єктам господарювання, і зростання частки короткострокових позик вплинули на нові інвестиційні рішення; невиконання запланованих показників податкових доходів місцевих бюджетів (ПДФО, місцеві податки), вплинуло на обсяги доходів місцевих бюджетів, включаючи інвестиційні; зменшення трансфертів до місцевих бюджетів від державного вплинуло на фінансування програм регіонального розвитку; відплив іноземного капіталу, який відбувся не лише через погіршення ділового клімату в країні, а й унаслідок впливу психолого-емоційних факторів поведінки інвесторів в умовах невизначеності. Економічні, фіскальні та соціальні наслідки COVID-19 територіально диференційовані. Різніризики пандемії багато в чому зумовлені економічними та просторовими особливостями регіонального розвитку. Водночас паніка, спричинена поширенням COVID-19, що призвела до ухвалення низки нераціональних рішень фінансово-економічними суб’єктами на різних рівнях управління, є важливою причиною загострення визначених проблем. Значне зменшення інвестицій в економіку регіонів і падіння частки нових інвестиційних проєктів є найбільш негативними наслідками, які суттєво вплинуть на темпи економічного зростання в наступні періоди. Ключові слова: регіональний розвиток, економічна невизначеність, COVID-19, фінанси, інвестиції, детермінанти. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл.: 15.

The article identifies practical approaches to solving the problem of professional development of teachers of higher education institutions; emphasis is placed on the effectiveness of teachers’ acquisition of professional competencies in the process of teaching in short-term thematic courses; the experience of the organization of advanced training of teachers in branch institution of higher education is presented. Key words: advanced training of teachers, short-term courses, forms of advanced training, scientific-practical seminar, qualification training

Статтю присвячено проблемі реформування закладів вищої освіти США заради підвищення кількісних та якісних показників успіху студентів. Останні двадцять років питання ефективності навчання студентів постає у зв’язку недосконалістю освітнього процесу в трьох сферах, які створюють бар’єри до успіху студентів. Заради подолання цих перешкод було запроваджено низку реформ вищої освіти, серед яких «College Tech Prep»(1990) і«Досягнення мрії: Громадський коледж» (2004) мали за мету надати суттєву допомогу студенту в досягненні успіху. Дослідження показали, що хоча ці ініціативи і мали короткостроковий ефект, але не досягли загальної стабілізації показників успіху через вузьку спрямованість на окремі фактори. Система вищої освіти потребувала загальної ефективної моделі реформування, що має орієнтацію на вимірювання успіху студентів, створює базу доказів цього успіху і пропонує цілеспрямований і узгоджений набір компонентів програми навчання. Прикладом такої реформи є модель «Керовані шляхи», що була започаткована у 2013 році та зараз набуває все більшої популярності через свою ефективність.Центральним у цій реформі є створення для студента шляхів до завершення навчання, кар’єрного росту та подальшої освіти, що гарантує успіх студента.

Здійснено аналіз діяльності Відділення вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, яка протягом всього періоду його існування спрямована на обґрунтування й науково-методологічний супровід модернізації вітчизняної системи вищої освіти на засадах світових досягнень та проривних практик освітнього й дослідницького простору. Окреслено основні стратегічні орієнтири та завдання, на вирішення яких скеровані основні зусилля членів Відділення та його установ. Розкрито найвагоміші досягнення наукових досліджень, які пов'язані з обґрунтуванням філософських засад модернізації вищої освіти, економіко-управлінських детермінант її розвитку; розбудовою системи державних стандартів вищої освіти на основі кваліфікаційних вимог і забезпечення відповідності змісту вищої освіти поточним і стратегічним цілям країни; підвищенням якості освіти в контексті євроінтеграції, урізноманітнення типів і форм надання освітніх послуг з урахуванням тенденцій розвитку та потреб сучасного ринку праці; впровадженням інноваційних технологій і дистанційного навчання, нових підходів SMART-спеціалізації та Індустрії 4,0 в освітні програми; інтернаціоналізацією науково-освітнього процесу тощо. Акцентовано на стратегічних цілях і завданнях Відділення, які мають бути вирішеними в короткостроковій та середньостроковій перспективі. Зокрема це стосується практико-орієнтованих досліджень, пов'язаних із розробленням моделей і конкретних механізмів оптимізації мережі закладів вищої освіти, руху до університетів світового класу; побудови ефективної системи інтеграції вищої освіти, науки та виробництва, національного виховання й соціалізації студентської молоді; науковим обґрунтуванням концепції інтернаціоналізації вищої освіти як важливого фактору її конкурентоспроможності в умовах ситуації із загостренням тощо.