Academic literature on the topic 'Коректне розуміння'

Роботу «Мовностилістичні особливості дискурсу у сфері дипломатії (на матеріалі промов політика Петра Порошен-ка та Президента України Володимира Зеленського)» присвячено дослідженню мовностилістичних особливостей промов політиків. Політика, дипломатія та міжнародні ві-дносини стали невід’ємною частиною нашого життя і впливають на перебіг подій у різних точках планети. Пот-рібно розуміти, що правильне розуміння та коректне трак-тування тих чи інших політичних висловлювань напряму впливають на результат взаємодії держав між собою, а от-же не можуть залишитись без уваги дослідників. Аналіз політичного дискурсу дозволяє визначити основні мовно-стилістичні прийоми політиків такі як: маніпуляції, гіпер-болізації, негативно забарвлені епітети, фразеологізми, а також риторичні запитання. Визначивши і проаналізував-ши ці прийоми ми зможемо дійти до розуміння мети їхньо-го використання, нівелювати вплив та зробити правильні висновки. Дане дослідження було б неможливим без про-відних праць О.Й. Шейгал, Н.В. Шевчука, Н.В. Кондрате-нка, О.К. Ковальової, Г.Я. Солганіка, Л.І. Мацько та ін. у сфері політичного дискурсу. Значення роботи відобража-ється у виявленні та аналізі мовностилістичних особливос-тей, а саме метафор, негативно забарвлених, гіперболізо-ваних епітетів, метонімії, маніпуляцій у промовах та лис-тах політиків, на політичній арені ООН.

Робота присвячена розробці педагогічної технології подолання сучасного кризового стану геометрографічної освіченості студентів-першокурсників архітектурних факультетів шляхом впровадження в їх свідомість системного розуміння природи об’єкту та його зображення. Метою роботи є з’ясування необхідності і можливості побудови системи навчання майбутніх архітекторів на основі реалізації системної парадигми у вигляді системної нарисної геометрії. Об’єктом дослідження є процес навчання нарисної геометрії майбутніх архітекторів. Предметом дослідження є теоретико-методична система реалізації системного підходу до навчання нарисної геометрії як фундаментальної навчальної дисципліни. Завдання дослідження: 1) обґрунтування нагальної потреби розроблення концепції системності змісту нарисної геометрії; 2) розробка методичних підсистем геометричної і графічної підготовки майбутніх архітекторів, а також їх позиційних і метричних складових; 3) розробка методичної підсистеми навчання раціональній побудові наочних зображень архітектурних об’єктів; 4) доведення ефективності запропонованої педагогічної технології навчання. Методами педагогічного дослідження є: теоретичні, діагностичні і формувальні на діалектико-логічній основі. Результатами дослідження є коректне виконання його завдань. Висновки: 1. Впровадження системної парадигми розуміння природи об’єктів в теорію їх зображень перетворює традиційну нарисну геометрію як прикладну навчальну дисципліну в системну нарисну геометрію як фундаментальну математичну науку, яка повинна бути першою спеціальною, а не загальноосвітньою дисципліною для професійної геометрографічної підготовки майбутніх архітекторів. 2. Дидактичний зміст системної нарисної геометрії відзначає її як новий напрям подальшого розвитку теорії оборотних зображень, а педагогічна технологія її навчання студентів-архітекторів є інноваційною.

Ціль дослідження – проаналізувати концепції динамічних здібностей для формування коректної термінології. Дизайн/Метод/Підхід дослідження. Дана теоретична статя базується на лінгвістичному аналізі ключових наукових робіт з динамічних здібностей. Результати. Проаналізовано історичний розвиток динамічних здібностей із моменту запровадження терміну й до сьогодення. У роботі описано головні проблеми концепції, що можуть впливати на її розуміння і, як наслідок, коректний переклад. Розглянуто новітні розвитки теорії і дві пов’язані із цим наукові дискусії. Проаналізовано визначення організаційних здібностей та їх вплив на розуміння динамічних здібностей організації. Наведено основні визначення динамічних здібностей, що відображають різні аспекти наукової дискусії, що точиться навколо концепції. Теоретичне значення дослідження. Дане дослідження важливе для розвитку концепції динамічних здібностей в українському науковому сегменті, оскільки в роботі запропоновано підхід для однозначного розуміння термінології цієї концепції. Оригінальність/Цінність/Наукова новизна дослідження. У зв’язку із тим, що залежно від розуміння концепції, переклад термінології українською мовою може бути різним, запропоновано термінологію, яка найбільш точно відповідає сучасному її розумінню. Тип статті – теоретична.

Стаття присвячена дослідженню проблеми розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві та ме-ханізму завдання шкоди об’єкту злочину. Розглянуті основні наукові концепції вчених-криміналістів щодо розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві. Встановлено, що проблема розуміння об’єкта злочину є однією з найважливіших і водночас найскладніших у науці кримінального права, а тому вибір, зроблений на підтримку того чи іншого підходу до розуміння об’єкта злочину, не може бути інтуїтивним або політично «забарвленим». Такий вибір має бути насамперед ретельно обґрунтованим, підкріпленим вагомими аргументами і зумовленим потребою дослідження конкретного соціально-правового явища. Останнім часом все більше вчених-юристів пропонують повернутися до концепцій, в основі яких лежить розуміння об’єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом цінностей, інтересів і благ, проте, незважаючи на важливість зазначених цінностей, ототожнювати їх з об’єктом злочину не зовсім коректно у зв’язку з тим, що не в усіх злочинах законодавець ставить під охорону саме благо або інтерес (наприклад, злочини у сфері службової діяльності). Крім цього, злочини вчиняються не тільки стосовно чи у зв’язку з існуванням благ і цінностей, а і в деяких випадках стосовно явищ із певними негативними властивостями, так званих «антиблаг», «антицінностей». Найбільш обґрунтованою серед теорій розуміння об’єкта злочину крізь призму завдання йому шкоди варто вважати теорію суспільних відносин, адже таке розуміння об’єкта злочину надає можливість встановити характер і обсяг шкоди, що завдається правоохоронюваним відносинам, отже, визначити суспільну небезпечність злочину. Водночас характер і обсяг завданої шкоди тісно пов’язані зі структурою суспільних відносин. Саме триелементна структура суспільних відносин, яка складається з носіїв (суб’єктів) відносин, предмета, щодо якого існують відносини, та соціального зв’язку як змісту відносин, допомагає встановити механізм завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, адже під час учинення злочинів завжди відбувається посягання на той чи інший структурний елемент суспільних відносин.

У статті розкрито актуальність вивчення важливої для суспільства проблеми – виховання в підростаючого покоління міжкультурної толерантності,що передбачає вміння встановлювати контакт і підтримувати належні відносини з представника ми інших етнічних, соціальних, вікових і професійних груп, коректно позиціонувати себе, зберігаючи власнуідентичність, сприяючи вирішенню найважливішого завдання виховання – жити разом, перетворюючи існуючу взаємозалежність держав і етносів у справжню солідарність. Висвітлено сприйняття культурного розмаїття і культурних відмінностей, розуміння необхідності рівноправного діалогу, основним завданням якого є забезпечення гуманних взаємин представників різних національних культур, прийняття принципів толерантності. Зроблено аналіз теоретичних та прикладних педагогічних досліджень із проблеми створення полікультурного освітнього простору. Окреслено проблему визначення педагогічної умови як «формування позитивного відношення молодших школярів до себе, представників інших культур, вироблення навичок толерантної поведінки»; зроблено висновок про потенціал полікультурного освітнього простору у вихованні міжкультурної толерантної особистості. Наголошується на необхідності сприяння сучасної освіти усвідомленню дитиною культури свого народу, визначенню важливого значення полікультурності, яка створює умови для швидкої адаптації учнів до умов існування в суспільстві, що змінюються, допомагаючи сформувати в уяві дитини багатогранну картину світу, усвідомлення себе як частини полікультурного суспільства; розвитку культури міжнаціональної взаємодії, взаєморозуміння, взаємоповаги, становлення нового типу взаємин – діалогу культур.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей протиалкогольної політики редакції часопису “Наш лемко”. Методологічне підґрунтя роботи становить міждисциплінарний підхід. У статті використано такі методику та підходи, як систематичний, порівняльний і критичний аналіз джерельної бази, представленої великими текстовими масивами. Здійснити коректну інтерпретацію різножанрової газетної інформації уможливило застосування методики контент-аналізу. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу протиалкогольної проблематики на сторінках часопису “Наш лемко”. Висновки. Підсумовуючи протиалкогольну проблематику на сторінках “Нашого лемка”, вкажемо на її насиченість і полісюжетність, що корелювало з дійсними масштабами цієї загрози для русинів у міжвоєнне двадцятиліття. Використовуючи тогочасні чималі напрацювання активістів європейського й українського руху за тверезість, часопис підійшов доволі системно до справи популяризації здорового способу життя у середовищі своїх читачів. Апелюючи до їх розуму промовистими даними статистики та кримінальної хроніки, видання водночас збуджувало уяву русина багатьма засобами художнього впливу. Наслідками такої політики, попри її подекуди неприглядні моменти, було зростаюче розуміння серед населення Бескидів, що причинами багатьох негараздів є власне нерозважливе ставлення до алкоголю та нікотину. Лемки, загалом, дали гідну відповідь цьому громадському лиху, свідченням чого була позитивна динаміка закладання гуртків Товариства “Відродження” у гірських селах, що об’єднували дедалі більше русинів-абстинентів. Така консолідація була дуже важливою для лемківської громади напередодні важкого випробування, яким виявилася Друга світова війна.

У статті представлені погляди вітчизняних дослідників стосовно різних аспектів проблеми правової освіти у вищій військовій школі у ХХ та на початку ХХІ століть, проаналізовано нормативні засади здійснення правової освіти (насамперед, правового виховання) майбутніх офіцерів Збройних Сил СРСР та незалежної України. Визначено, що головним напрямком правової освіти офіцерів в роки Другої світової війни було забезпечення дисципліни як запоруки боєздатності війська загалом, узагальнення й застосування бойового досвіду, а також попередження діянь, що посягають на життя, здоров’я чи гідність мирного населення, культурну спадщину. Встановлено, що на момент розпаду Радянського Союзу у військових закладах вищої освіти на території України діяли до певної міри сформовані нормативні засади організації правової освіти офіцерів. Так, у першій половині ХХ століття регламентація правової освіти офіцерів у ВВНЗ характеризувалася фрагментарністю з акцентом на процесі виховання. Ця тенденція зберіглася й на більш пізніх етапах становлення правової освіти офіцерів у ВВНЗ, проте, у цей час увага нормотворця перемістилася, також і на процес оволодіння військовими фахівцями необхідними юридичними знаннями. З’ясовано, що в наукових працях з філософії та юридичної науки розповсюджена тенденція до ототожнення правової освіти й виховання. Автор доходить висновку, що коректний добір термінів, які позначають явища найважливіших сфер суспільного життя, має істотне значення не лише для спрощення наукової комунікації, але й для уодноманітнення їх вживання у законодавчому процесі та єдності їх розуміння в практиці закладів освіти. Стверджується, що узагальнення й приведення у відповідність наукових досягнень різних галузей знань із проблем правової освіти оптимізує їх використання у міждисциплінарних дослідженнях.

Визнання наявності у сучасному світі декількох моделей демократії є необхідною, але недостатньою основою для аналізу й оцінки демократичного розвитку в тій чи іншій країні, групі країн. Одна і та сама модель може бути представлена кількома версіями, які мають як загальну інваріантну основу, так і суттєві відмінності. Кожна з моделей, а також їх версій потребує своїх критеріїв для оцінки рівня розвитку демократизації, індикаторів і методів вимірювання. Підхід до оцінки рівня розвитку демократії, заснований на єдиних для всіх країн умовах, можна вважати коректним лише в обмеженому спектрі. Вихідним критерієм оцінки рівня демократичності політичного режиму є не дотримання тих чи інших формальних правил, а те, якою мірою політичний курс правлячої еліти відповідає очікуванням і настроям громадян країни.На сучасному етапі у політичній науці немає єдності у розумінні сутності демократії, зберігається конкуренція між низкою моделей демократії, розроблених політичними теоретиками. Сфера дослідження факторів і детермінант демократизації у політичній науці є однією з найбільш розроблених, але й найбільш дискусійних. На сучасному етапі дослідники причин утвердження демократії в одних країнах і краху демократизації в інших запропонували найрізноманітніші теорії таі гіпотези, що пояснюють ці процеси. У статті розглянуті питання об’єктивних умов становлення демократії та представлені основні підходи до оцінки якості демократії. Систематизовано причинно-наслідкові зв’язки факторів становлення демократії, розроблено критерії оцінки рівня демократії.На основі огляду концептів, використовуючи загальні принципи класифікаційного методу, розроблено авторську аналітичну рамку дослідження якості демократії, яку можна використовувати для порівняльного аналізу становлення і розвитку демократії у країнах.

Розвиток систем штучного інтелекту нерозривно пов’язаний з розвитком інформатики як науки, адже саме завдяки використанню систем управління із зворотним зв’язком при моделюванні мислення людини і виникла кібернетика.Обробка природної мови – загальний напрямок штучного інтелекту та лінгвістики, що вивчає проблеми комп’ютерного аналізу та синтезу природної мови. В області штучного інтелекту аналіз означає розуміння мови, а синтез – генерацію грамотного тексту. Рішення цих проблем буде означати створення набагато зручнішої форми взаємодії комп’ютера і людини. Розуміння природної мови інколи вважають AI-повною задачею, оскільки розпізнавання живої мови потребує величезних знань системи про навколишній світ і можливість із ним взаємодіяти. Саме визначення змісту слова “розуміти” – одне з головних завдань штучного інтелекту.Програми, здатні розуміти окремі висловлення користувача, утворюють клас програм із природно-мовним інтерфейсом.Віртуальний співрозмовник (англ. Chatterbot) – це комп’ютерна програма, створена для імітації мовленнєвої поведінки людини при спілкуванні з одним або декількома користувачами. По відношенню до віртуальних співрозмовників вживається також назва програма-співрозмовник. Одним з перших віртуальних співрозмовників була програма Еліза, створена у 1966 р. Джозефом Вейзенбаумом, яка пародіювала мовленнєву поведінку психотерапевта, реалізуючи техніку активного слухання, перепитуючи користувача та використовуючи фрази типа «Будь ласка, продовжуйте». Передбачалося, що ідеальна програма-співрозмовник повинна пройти тест Тюрінга. Щороку проводяться конкурси програми-співрозмовників (здебільшого англомовних). Один з найвідоміших – конкурс Лебнера.Створення віртуальних співрозмовників граничить з проблемою загального штучного інтелекту, тобто єдиної системи (програми, машини), що моделює інтелектуальну діяльність людини.Основна мета дослiдження полягала в розробці програми, що моделює мовленнєву поведінку людини.Нами було розроблено алгоритм побудови віртуального співрозмовника на основі стандарту мови AIML як найзручнішого засобу створення програм-співрозмовників. Основні структурні одиниці даного стандарту – категорія, зразок, шаблон.Особливості баз знань програм-співрозмовників:1. Реакція на ключові слова. Даний метод був використаний у Елізі. Наприклад, якщо фраза користувача містила слова «батько», «мати», «син» та інші, Еліза могла відповісти: «Розповіси більше про свою родину?».2. Збіг фрази – подібність фрази користувача до вже наявних у базі знань. Може враховуватися також порядок слів.3. Збіг контексту. Часто в посібниках до програм-співрозмовників просять не використовувати фрази, насичені займенниками, типу: «А що це таке?» Для коректної відповіді деякі програми можуть проаналізувати попередні фрази користувача і вибрати придатна відповідь.На основі існуючого програмного забезпечення було створено російськомовний віртуальний співрозмовник, база знань якого має стандарт AIML.Результати дослідження можуть бути застосовані при побудові автоматизованих діалогових систем-консультантів в розподілених мережах.Подальший розвиток даної роботи може бути у напрямку дослідження проблеми наповнюваності баз знань віртуальних співрозмовників та генерації осмислених текстів для побудови ефективної інтелектуальної системи.

У статті висвітлюється низка аспектів фундаментальних прав людини, на яких зазвичай базуються сучасні природноправові концепції. Зокрема, обґрунтовується, що достатньо коректним позначенням таких прав може бути термін “буттєві”. Доводиться, що їхня соціальна сутність полягає у забезпеченні задоволення життєво необхідних потреб людини у соціумі. Найважливішими з таких потреб є насамперед повага до людської гідності, а також достатні для людини та її сім’ї їжа, одяг і житло. Конструюється дефініція поняття “міжнародні стандарти людських прав”. Аналізується універсальний стандарт заборони нелюдського поводження, у зв’язку з чим попередньо обґрунтовується розуміння універсального стандарту людяного (людиннісного) поводження. Спираючись на зазначені всесвітні стандарти, з позиції потребового дослідницького підходу робиться спроба нетрадиційно аргументувати інтегральне людиноцентричне праворозуміння. У його основу покладено уявлення про те, що поняттям “право” можуть бути відображені можливості задоволення потреб людини, які забезпечуються соціальними обов’язками інших суб’єктів суспільства. Правовість (належність до права) тих чи інших явищ обумовлюється їхньою здатністю слугувати умовами або ж засобами задоволення людських потреб. Означена властивість таких явищ формується тільки в процесі соціальної практики людей, їхніх взаємозв’язків, і вже внаслідок цього право є явищем соціальним. Тому воно виникає у результаті “зустрічі” людських потреб із зовнішніми щодо них явищами, які здатні названі потреби задовольняти. У процесі потребозадоволення відбувається інтегрування об’єктивних властивостей певних явищ (як природничих, так і соціальних) в існування людських індивідів та їхніх груп. І тоді такі властивості, набувши (відповідно до зазначеного праворозуміння) правового характеру, занурюються, впроваджуються, втілюються у людське існування. Адекватним відображенням такої ситуації може бути термінологічний вираз “право у людині”. У статті також наводиться авторська дефініція поняття “гідність людини”, опублікована ще у 2002 р. У результаті споживання потребокорисних (правових) явищ людина, реалізуючи відповідні можливості, задовольняє свої потреби, нормалізує, “заспокоює” своє існування у соціумі. Отже, саме людина стає тим системоутворю-ючим стрижнем, навколо якого в її існування, життєдіяльність інтегруються зазначені явища.