Journal articles on the topic 'Концепція синергетики'

У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно. Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків». У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.

Метою статті є дослідження причин і наслід- ків кризи у системі гігієни та охорони здоров’я у сучасному сус- пільстві і аналіз шляхів її подолання, які пропонуються авто- ритетними спеціалістами в галузі біології, медицини, охорони здоров’я. Методологічними засадами дослідження є загальна концепція самоорганізації і розвитку життя як складної бага- товимірної системи, методи й підходи титульних дисциплін постнекласичної науки, а саме синергетики, еволюційної гене- тики, еволюційної астрофізики, універсальної історії. Наукова новизна. Сучасна цивілізація прагне витіснити за межі ойку- мени всі живі організми, що загрожують життю людини або життю й гіпертрофованої продуктивності культивованих рослин і тварин. Знаряддям цієї боротьби є отрути, що знищу- ють мікроорганізми та диких представників флори і фауни, які конкурують із культурними. Одним із наслідків такої практики є різке зростання неінфекційних, автоімунних захворювань за останні півстоліття. Ріст несподіваний і непередбачуваний. Причиною сліпоти науки є сприйняття людини як певної суб- станціональної сутності, що знаходиться в зовнішніх відноси- нах з іншими представниками біосфери. Насправді це не так. Людське тіло є екологічною нішою, чимось на кшталт корало- вого рифу, де в складних відносинах симбіозу співіснують імунна, нервова, травна системи та мікробіом. Наслідком агресивної стратегії створення життєвого простору людини є знищення не тільки шкідливих мікроорганізмів, але й частини мікробіома, що веде до неадекватної реакції імунної системи на ті чи інші виклики. Висновки. Врахування складності людської присут- ності у світі та обмеження негативного впливу на мікробіом та інших живих істот є необхідною умовою поліпшення люд- ського життя і здоров’я та адекватних ситуацій, що склались, програм оптимізації способу життя, суспільного виробництва як «виробництва», відтворення людини перш за все.

У статті представлено концепцію підготовчого курсу (пропедевтики) до базового онлайн-курсу Міжнародного цифрового мережевого університету «Освіта для сталого розвитку – формуємо майбутнє». Змістову основу пропедевтики утворюють завдання базового курсу, розміщені на платформі Moodle Гете-інституту, а також окремі завдання Віртуальної академії сталості університету м. Бремена, ФРН. Пропедевтику спрямовано на українських студентів освітнього рівня «магістр», що навчаються за спеціальністю «Філологія», спеціалізаціями 035.043 – германські мови та літератури (переклад включно), перша – німецька; 035.041 – германські мови та літератури (переклад включно), перша – англійська, маючи вибіркові спеціалізації «Письмовий переклад» та «Усний переклад» за освітньою програмою ВНЗ. Проєкт пропедевтики має на меті підготувати українських студентів до сприйняття аутентичного матеріалу базового курсу Міжнародного цифрового мережевого університету й забезпечити формування синергетичної компетентності перекладача з її мовним, предметним, перекладацьким та особистісним складниками. Сучасне розуміння перекладацької компетентності виявляє синергетичні риси цієї категорії. Новітні моделі перекладацької компетентності в методиці викладання перекладу, а також система рамкових перекладацьких компетентностей групи European Master’s Translation включають лінгвістичні, транскультурні, перекладацькі, технологічні, міжособистісні виміри в загальному контексті надання перекладацьких послуг на ринку праці. Кожна окрема сфера перекладацької компетентності передбачає набуття й формування відповідних знань, умінь і навичок для забезпечення професійної придатності майбутніх перекладачів. Емерджентними складниками категорії перекладацької компетентності є фахова перекладацька компетентність та особистісна компетентність перекладача. Обидва аспекти знаходяться в динамічній ієрархії один відносно іншого, мають паралельно тренуватися на заняттях. Під час письмового й усного перекладу всі сфери перекладацької компетентності задіяні водночас у вигляді ментальних процесів, які відзначаються високим ступенем самоорганізації та не усвідомлюються перекладачем, що підтверджує синергетичний характер категорії перекладацької компетентності. Формування синергетичної перекладацької компетентності в майбутніх перекладачів потребує спеціального підходу, який передбачає методичну прогресію з чотирма видами завдань, зокрема вступними, початковими, поглиблювальними вправами та проєктною роботою, представленими в пропонованій концепції онлайн-пропедевтики.

У статті досліджено чотирирівневу композицію сатиричного жанру фацетії. Найбільш широкий зміст поняття «композиція» отримує в концепції Е. Різель, доповненій Л.С. Піхтовніковою. За цією концепцією композиція кожного художнього твору є структурним упорядкуванням, ієрархією формальних, змістових та образних складників, що утворюють формальний, формально-змістовий, змістовий та асоціативно-образний рівні, які взаємозумовлені і разом системно відображають структуру і зміст художнього твору. Рівні композиції у художніх жанрах є постійними, а обсяг змісту кожного рівня характерний для кожного жанру. Попередньо у статті охарактеризовано жанр фацетії та надано системне визначення (виходячи з характеристик та соціальних і естетичних цілей цього жанру). Звернено увагу на базовий рівень композиції – формально- змістовий, на якому формуються основні мовленнєві форми для передання змісту (композиційно- та архітектоніко-мовленнєві форми). Із лінгвосинергетичної точки зору самоорганізація рівнів композиції та їх системна взаємодія відбувається під час розв’язання суперечностей цих рівнів. Описано суперечності, які постійно присутні в композиції не тільки фацетії, а й будь-якого художнього тексту. Особливу роль у розв’язанні суперечностей рівнів композиції відіграють вербальні маркери в тексті фацетії. Пояснено семіотичну природу вербальних маркерів, їх навантаження різними функціями на кожному рівні композиції. У статті наведено приклади рівнів композиції у фацетіях, зокрема приклади мовленнєвих форм на формально-змістовому рівні композиції, а також у текстах указано вербальні маркери, з’ясовано їх ієрархічні значення у самоорганізації сенсу фацетії. Перспективами подальших досліджень є вивчення із синергетичної точки зору композиції художніх жанрів, споріднених із фацетією малих форм, таких як шванк, байка, притча, анекдот, епіграма. Перспективою є також поглиблена студія таких механізмів самоорганізації змістового та асоціативно-образного рівнів композиції фацетії, які реалізуються атракторами і репелерами фацетії, виявляються в біфуркації (розгалуженні) уявлень персонажів, у параметрах порядку цього жанру.

Екстраполюючи методологію лінгвопоетичного аналізу, методологію когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики, враховуючи здобутки методології фрактального моделювання у математиці, фрактальній геометрії, синергетиці й теорії систем, окреслимо методику конструювання фрактальної поетичної моделі світу, яка характеризується складною структурою у лінгвокогнітивному вимірі. Вказана складність структури зумовлена когерентністю між складовими сегментами фрактальної поетичної моделі світу, тобто узгодженням дифузійних і дисипативних процесів, котрі уможливлюють когерентну зв’язність складної хаотичної структури у єдине фрактальне ціле. Структурування фрактальної поетичної моделі світу у лінгвокогнітивному вимірі шляхом упорядкування художніх концептів і концептів та концептуальних тропів із подальшим фреймовим моделюванням і конструюванням концептуальних блендів із урахуванням методологічного інструментарію конструювання образ- схем концептуальних тропів дозволяє упорядкувати зазначені аспекти в єдиній фрактальній і лінгвокогнітивній моделі світу. У такий спосіб здійснюємо перехід когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики на новий топологічний рівень, котрий ознаменовано можливістю графічного кодування лінгвокогнітивних постулатів у складній ієрархічній фрактальній моделі, що складається із самоподібних мікро- та макросегментів, а також із фреймової мережі та мережі концептуальних смислів. Так, запропоноване моделювання фрактальної поетичної моделі світу відкриває нову галузь у сучасній когнітивній лінгвістиці та когнітивній поетиці з опорою на сукупність методологій точних і гуманітарних наук. Висновуємо, що такою новою ланкою постає когнітивна графіка, або, точніше, когнітивна фрактальна графіка, оскільки репрезентована методика дослідження поетичних текстів із подальшим конструюванням фрактальної поетичної моделі світу враховує декілька аспектів когнітивної лінгвістики, когнітивної поетики, математики, геометрії, теорії систем, синергетики.

Статья посвящена анализу предпосылок образования синергетики и фрактальной геометрии с точки зрения историко-философского подхода. Авторы предпринимают попытку обоснования новых способов описания процессов, лежащих в основе положений синергетики путем применения фрактальной геометрии. Особое внимание уделяется рассмотрению перспектив использования основных положений синергетики и фрактальной геометрии к решению широкого спектра вопросов. Результаты анализа основных концепций теорий диссипативных систем, самоорганизации систем и фрактальной геометрии выявляют их согласованность в рамках постнеклассического научного познания. Теоретическая и / или практическая значимость исследования заключается в возможных перспективах в области моделирования поведения широкого ряда процессов различной природы с вероятным выявлением некоторых внесистемных механизмов функционирования, общих на своем начальном уровне для процессов любой природы. The article is devoted to the analysis of the prerequisites for the formation of synergetics and fractal geometry from the point of view of the historical and philosophical approach. The authors attempt to substantiate new ways of describing the processes underlying the provisions of synergetics by applying fractal geometry. Particular attention is paid to the prospects of using the main provisions of synergetics and fractal geometry to solve a wide range of issues. The results of the analysis of the main concepts of the theory of dissipative systems, self-organization of systems and fractal geometry reveal their consistency within the framework of post-non-classical scientific knowledge. Theoretical and / or Practical Implications the purpose of this study is to identify possible prospects in the field of modeling the behavior of a wide range of processes of various nature with the likely identification of some non-systemic mechanisms of functioning that are common at their initial level for processes of any nature.

The importance of research aimed at developing the management concept of business-processes on the basis of the principles of synergy from the scientific-theoretical point of view is caused by the absence of design ways in modern methodology, reengineering and automation of business-processes allowing to con-sider the economic entity as a dissipative structure. From the scientific and practical point of view the urgency of research is caused by necessity of commer-cial and non-commercial organizations forthe system of tested techniques and information management systems of business processes of socio-economic systems in the context of task support formed by the automated system to the person and also tasks like "person-person". The author has developed the management con-cept of business-processes on the basis of self-organization principles, defined the economic man-agement tools reflecting elements of synergy: attractor, fluctuation, fractal, bifurcation point. The common notation system of a broadened management concept of business-processes is devel-oped, and also the psycho-economic simulation model of labor productivity dependence on the level of emo-tional state is developed that will allow to increase effi-ciency of strategic and operational planning, and to develop high-quality information services by IT spe-cialists.

Статтю присвячено обґрунтуванню інтегральних засад функціонування вищої кооперативної освіти у контексті викликів ХХІ століття. Методика дослідження включає ідеї синергетики про нелінійність, складність освітніх систем, концепції єдності та взаємозумовленості освітніх явищ і процесів, теорію наукового пізнання, провідні ідеї методологічних підходів до підготовки фахівців у ХХІ столітті (діяльнісний, компетентісний, системний). Лаконічно визначено зміст глобальних викликів, що постають перед традиційною парадигмою вищої освіти. Схарактеризовано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» за посередництва навчальної платформи як інноваційного освітнього інструмента (досвід освітньої діяльності Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Запропоновано механізм інтеграції ланок «наука-освіта-виробництво» у ЗВО на основі інноваційного освітнього інструмента – навчальної платформи; представлено організаційну структуру віртуального підприємства ПАТ «Шанс» (навчальної платформи ХКТЕІ). Обґрунтовано ефективність і окреслено змістові лінії досвіду упровадження у освітню практику ЗВО інноваційного освітнього інструмента – віртуального підприємства ПАТ «Шанс» ХКТЕІ.

Гиперсимбиоз, гиперпаразитизм и суперпаразитизм при ависимбиоценозах (ассоциативных и смешанных патологиях птиц) — не спорадическое, а закономерное и широко распространенное явление в биоэкосистеме. Внутри живых существ симбионты и паразиты локализуются не хаотически, а по законам синергетики и системологии в процессе взаимодействия формируют эколого-симбиотические и эколого-паразитарные, а чаще смешанные (ассоциативные) экопаразитарные патогенетические биоэкосистемы. Показано, что последние являются этиологическим фактором гиперпаразитарных и смешанных (ассоциативных) болезней (симбиоценозов) животных и человека. Современная технология ведения птицеводства создала некоторые неотложные проблемы по разностороннему изучению супер- и гиперпаразитарных патогенетических экосистем при реальной угрозе эпизоотического и эпидемиологического проявления ависимбиоценозов, а также непредвиденных (эмерджентных) болезней, вспышек инфекто-инвазионных патогенных симбиокомплексов. В связи с этим необходим авимониторинг с комплексной диагностикой ависимбиоценозов, позволяющей проводить интегрированную профилактику согласно концепции Национальной системы биологической безопасности Российской Федерации.

Стаття присвячена дослідженню когнітивного механізму компресії англомовного афоризму. Зроблено обрис підходів до визначення поняття мовної компресії. Інтепретативний та концептуальний аналіз текстів англомовних афоризмів із застосуванням засобів синергетики показав, що компресія в афоризмах призводить до зростання ролі фонових знань, необхідних реципієнту для розуміння імплікації автора. Недомовленість, яка виникає як наслідок компресії, передбачає активну участь реципієнта в декодуванні змісту. Таким чином, механізм компресії працює на формальному рівні як інструмент стиснення тексту, а на змістовному рівні як засіб кодування інформації у вигляді компактних, стислих структур, збільшуючи значимість імплікації. Застосування апарату синергетики дає ключ до розуміння глибинного механізму мовної компресії афоризму. Композиційно структура англомовного афоризму складається з двох елементів: певної думки і авторського міркування з цього приводу. Ці елементи можуть бути не завжди повністю виражені, але вони завжди присутні в афоризмі. Типовою композиційною особливістю афоризму є те, що ці елементи можуть перебувати в конфлікті. Це зумовлює специфічність самоорганізації англомовного афоризму на усіх рівнях. Але двочастинність тексту афоризму є відбиттям його глибших когнітивних характеристик, які породжують його самоорганізацію. Саме тут проявляється параметр порядку на когнітивному рівні й породжує свій прояв на інших рівнях. З когнітивного погляду у двох частинах афоризму відбувається зіставлення двох об’єктів (концептів). У разі імплікації відбувається зіставлення експлікованої та імпліцитної інформації. Дослідження показало, що в англомовних афоризмах компресія відбувається на різних мовних рівнях, зокрема, мовностилістичному (засоби образності, як-от: метафора, метонімія тощо), на рівні синтаксису (еліпсис) та ін. Проте найбільш значущим механізмом компресії в афоризмах є когнітивний, що базується на імплікації, при цьому можлива імплікація культурно значущих передтекстів чи мовних одиниць, лінгвокультурних реалій, а також загальних фонових знань.

Эмпирические концепции ландшафтоведения в рамках геофизической парадигмы позволяют ассимилировать физические законы для описания структуры и функционирования геосистем. Исследованы южно-таежные ландшафты конечно-моренной зоны Валдайского оледенения на территории Национального парка «Валдайский». Геоструктуры описываются с помощью параметров силовых геофизических полей – поля силы тяжести и поля инсоляции, которые можно получить на основе морфометрии цифровых моделей рельефа и цифровых данных космической съемки. Выбор небольшого числа главных параметров с ясным физическим смыслом проводится в соответствии с классическими определениями. Обоснование числа и значимости параметров состояния элементарных пикселей и геосистем осуществляется при анализе результатов численного моделирования структуры ландшафтов. Методом дихотомической группировки элементов поверхности рельефа по параметрам состояния (высота, уклон, горизонтальная и вертикальная кривизна, доза прямой солнечной радиации, NDVI) реализован типологический подход к классификации природно-территориальных комплексов (по принципу однородности) и получена структура ландшафтов на уровне урочищ. С другой стороны, функциональный подход позволил построить иерархию водосборных геосистем по морфометрическим параметрам, описывающим перераспределение воды в поле гравитации – уклонам, удельной площади водосбора, горизонтальной и вертикальной кривизне. Все классификации строятся на единой базе данных и могут использоваться для разных прикладных задач. Приводится пример расчета скоростей стока поверхностных вод и на их основе – зонирование водосборных геосистем по времени добегания до контрольных створов. Таким образом, формальный алгоритм выделения наименьших и иерархических единиц поверхности рельефа на основе параметров состояния приобретает фундаментальный геофизический смысл. Понятие полиструктурности ландшафта в этом случае является абсолютно логичным: выбирая те или иные физически содержательные структурообразующие процессы и их параметры, можно реализовать разные классификации ландшафтов, необходимые в прикладных задачах. Empirical concepts of physical geography enable us to apply the physical laws to describe the landscape structure and functioning. The finitely morainic landscapes of the Valdai Glaciation on the National Park “Valdaisky” territory were investigated. A development of geostructures identified by classical landscape analysis can be described by the parameters of power geophysical fields, mainly gravitation and insolation fields. Selection of a small number of main parameters with extremely clear physical meaning is carried out in accordance with the classical definitions of landscape science. Justification of the number and importance of parameters of elementary pixels and geosystems is carried out when analyzing the results of numerical simulation of the structure of landscapes. Using the method of dichotomic grouping of the relief surface elements by the state parameters (height, slope, horizontal and vertical curvature, dose of direct solar radiation, NDVI), the typological approach to the classification of the natural-territorial complexes (according to homogeneity principle) was realized and the structure of landscapes at a level of natural boundaries was obtained. On the other hand, the functional approach allowed to construct the hierarchy of the water-collecting geosystems by morphometic parameters describing the water redistribution in the gravitation field – slopes, drainage factor, horizontal and vertical curvature. All the classifications are constructed on the single base of data and can be used for different applied tasks. An example of calculating the surface water flow rate is presented and, on their basis, a zoning of the water-collecting geosystems, using the flow time to the control sections. If one uses these parameters the formal mathematical algorithm for identification of elementary and hierarchical units of landforms acquires fundamental geophysical interpretation. In this case the concept of landscape patterns multiplicity is quite relevant. By choosing these or other physical parameters and structure-forming processes we have the opportunity to perform various landscape classifications needed in the applied tasks.

Эмпирические концепции ландшафтоведения в рамках геофизической парадигмы позволяют ассимилировать физические законы для описания структуры и функционирования геосистем. Исследованы южно-таежные ландшафты конечно-моренной зоны Валдайского оледенения на территории Национального парка «Валдайский». Геоструктуры описываются с помощью параметров силовых геофизических полей – поля силы тяжести и поля инсоляции, которые можно получить на основе морфометрии цифровых моделей рельефа и цифровых данных космической съемки. Выбор небольшого числа главных параметров с ясным физическим смыслом проводится в соответствии с классическими определениями. Обоснование числа и значимости параметров состояния элементарных пикселей и геосистем осуществляется при анализе результатов численного моделирования структуры ландшафтов. Методом дихотомической группировки элементов поверхности рельефа по параметрам состояния (высота, уклон, горизонтальная и вертикальная кривизна, доза прямой солнечной радиации, NDVI) реализован типологический подход к классификации природно-территориальных комплексов (по принципу однородности) и получена структура ландшафтов на уровне урочищ. С другой стороны, функциональный подход позволил построить иерархию водосборных геосистем по морфометрическим параметрам, описывающим перераспределение воды в поле гравитации – уклонам, удельной площади водосбора, горизонтальной и вертикальной кривизне. Все классификации строятся на единой базе данных и могут использоваться для разных прикладных задач. Приводится пример расчета скоростей стока поверхностных вод и на их основе – зонирование водосборных геосистем по времени добегания до контрольных створов. Таким образом, формальный алгоритм выделения наименьших и иерархических единиц поверхности рельефа на основе параметров состояния приобретает фундаментальный геофизический смысл. Понятие полиструктурности ландшафта в этом случае является абсолютно логичным: выбирая те или иные физически содержательные структурообразующие процессы и их параметры, можно реализовать разные классификации ландшафтов, необходимые в прикладных задачах. Empirical concepts of physical geography enable us to apply the physical laws to describe the landscape structure and functioning. The finitely morainic landscapes of the Valdai Glaciation on the National Park “Valdaisky” territory were investigated. A development of geostructures identified by classical landscape analysis can be described by the parameters of power geophysical fields, mainly gravitation and insolation fields. Selection of a small number of main parameters with extremely clear physical meaning is carried out in accordance with the classical definitions of landscape science. Justification of the number and importance of parameters of elementary pixels and geosystems is carried out when analyzing the results of numerical simulation of the structure of landscapes. Using the method of dichotomic grouping of the relief surface elements by the state parameters (height, slope, horizontal and vertical curvature, dose of direct solar radiation, NDVI), the typological approach to the classification of the natural-territorial complexes (according to homogeneity principle) was realized and the structure of landscapes at a level of natural boundaries was obtained. On the other hand, the functional approach allowed to construct the hierarchy of the water-collecting geosystems by morphometic parameters describing the water redistribution in the gravitation field – slopes, drainage factor, horizontal and vertical curvature. All the classifications are constructed on the single base of data and can be used for different applied tasks. An example of calculating the surface water flow rate is presented and, on their basis, a zoning of the water-collecting geosystems, using the flow time to the control sections. If one uses these parameters the formal mathematical algorithm for identification of elementary and hierarchical units of landforms acquires fundamental geophysical interpretation. In this case the concept of landscape patterns multiplicity is quite relevant. By choosing these or other physical parameters and structure-forming processes we have the opportunity to perform various landscape classifications needed in the applied tasks.

Нині накопичений значний об'єм результатів експериментальних досліджень структурних змін в різноманітних дисперсіях, що служать основою для отримання більшості будівельних матеріалів. Аналіз зібраної інформації показав, що існує ціла категорія стрибкоподібних явищ, наочною ілюстрацією яких служать N- та S-перегини на кінетичних, реологічних і інших графічних залежностях. Слід підкреслити, що вид таких нетривіальних графіків подібний до геометрії стандартних кривих стаціонарних станів. Ця подібність і зумовлює можливість залучення топологічних моделей типу «складка» і «зборка» для вивчення різних аномальних ефектів. Необхідно також відмітити, що окрім N- та S-залежностей існує ряд інших ознак («прапорів»), що вказують на застосовність методів теорії катастроф до дослідження тих або інших процесів, за яких ініціюється виникнення розривів в розвитку системи. Розпізнавання відмічених вище особливостей дозволяє встановити наявність і тип катастрофи, стандартизована структура якої полегшує виявлення чіткихзакономірностей і тим самим визначає напрями оптимізації різних ситуацій як дослідницького, так і прикладного характеру. У цій роботі показано, що експериментальні факти і закономірності достовірно тлумачаться в рамках запропонованої концепції. Розглянуті процеси структуроутворення дисперсних систем, що твердіють, з позицій синергетики та теорії катастроф. Запропоновано для виявлення загальних закономірностей поведінки подібних систем використовувати топологічний підхід, що базується на можливостімоделювання переходу плавних кількісних змін у радикальні якісні. На основі аналізу результатів досліджень, що наведені у літературі, виділена група кривих кінетики структуроутворення, екстремальна форма яких подібна геометрії простішої катастрофи «складка». Побудовані та проаналізовані просторові моделі, що описують кінетику твердіння дисперсій. Показано, що погодження між експериментальними та модельними кінетичними кривими виражається не тільки у зовнішній збіжності характеру залежностей, але і в їх логічному узагальненні.

Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічних механізмів розвитку обдарованості учнів гірської школи на уроках географії на підставі вивчення практичного досвіду діяльності закладів загальної середньої осві- ти в гірській місцевості, аналізу ефективності організації уроків географії, опрацювання науково-педагогічної літератури з окресленої проблеми. Автори розкривають специфіку діяльності закладів загальної середньої осві- ти в умовах гірського середовища, вказують на інноваційні підходи до організації уроків географії, увиразнюють специфічні форми роботи на уроках з обдарованими і творчими учнями. У статті наголошено на необхіднос- ті вдосконалення системи заходів, спрямованих на створення умов для успішної соціалізації та самореалізації творчо обдарованої особистості. Нестандартні підходи до організації освітнього процесу сприяють успішній побудові уроків географії із застосуванням сучасних інноваційних технологій для творчого розвитку обдарованих учнів під час формування в них географічних знань та практичних компетентностей. Вказується, що в умовах гірської місцевості важливо правильно організувати роботу педагогічного колекти- ву щодо розвитку обдарованих і талановитих дітей: не лише створювати необхідні передумови для їх розвитку, а й здійснювати соціально-психологічну підготовку до наполегливої праці, самовиховання й самоосвіти. Мето- дологія дослідження базується на наукових концепціях соціокультурності, синергетики, природовідповідності, супроводжується застосуванням методів наукового дослідження (спостереження, контент-аналізу, вивчення шкільної документації, педагогічного супроводу). Наукова новизна дослідження полягає в увиразненні психолого- педагогічних механізмів розвитку обдарованості школярів на уроках географії за умов впливу гірського серед- овища. Дослідження діяльності шкіл гірської місцевості, приклади творчих особистостей – вихідців із гірської місцевості, вивчення передового педагогічного досвіду вчителів географії дозволяють стверджувати, що освіт- ній простір гірської школи як приклад інноваційної діяльності сучасного закладу освіти сприяє розвитку і ста- новленню обдарованості, одного з універсальних складників особистості.

Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політич­на культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, ду­ховної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політични­ми процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показ­ник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками полі­тичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функ­ціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення полі­тичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерува­ти, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресур­сів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і влас­тива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.

Обстоятельства помешали научному редактору номера – Елене Георгиевне Гребенщиковой – написать предисловие. В нашем молодом журнале есть уже своя традиция: научный редактор предваряет номер концептуальной преамбулой к статьям, посвященных обсуждению различных аспектов одной проблемы. Авторов данного номера объединяют исследовательские и организационные обстоятельства. Все мы были вовлечены в исследовательское поле биоэтики Борисом Григорьевичем Юдиным. Привлечение же методологических потенциалов семиотики для решения задач биоэтики произошло на «томской почве» как результат организации серий конференций. Эти серии стартовали с конференции «Антропологические основания биоэтики», которая, по словам Б.Г. Юдина, была первой в России научной конференцией «по биоэтике». Основные доклады этой научной встречи составили содержание номера журнала «Бюллетень сибирской медицины». Среди его публикаций были две статьи, определившее дальнейшее, – «Чтоб сказку сделать былью? (Конструирование человека)» [Юдин 2006] и «Тело страдания: философско-антропологическое истолкование» [Тищенко 2006]. Слова «Конструирование человека» дали случайным образом название ряду конференций, проводимых Томским государственным педагогическим университетом. Специализация указанного университета понятным образом привлекла к участию коллег-педагогов, интерпретировавших слово «конструирование» в качестве указания на суть образования. Было любопытно наблюдать такую стихийно складывающуюся прагматику с учетом различий русскоязычного и англоязычного названия статьи [Юдин 2006] – словами «Чтоб сказку сделать былью?», заканчивающими вопросительным знаком цитату из песни о цели рождения советского человека, и «To make a dream true?», где под вопрос ставилась возможность мечтой-иллюзией заменить действительность. Поскольку организаторы конференции испытывают некоторую зависимость от тематики заявляемых докладов, для «чистой» биоэтики была создана отдельная секция «Тело и власть», название которой стало парафразом другой упомянутой статьи [Тищенко 2006]. Параллельно с серией конференций «Конструирование человека» был организован ряд конференций «Системы и модели: границы интерпретаций», акцентировавших не столько биоэтику, сколько постнеклассическую парадигму семиотического моделирования. Слова «системы и модели» цитировали название известной в семиотике книги А.А. Шарова и Ю.А.Шрейдера; фиксировали проблему нахождения пределов применимости математических моделей в синергетике; приглашали к обсуждению системной методологии. Слова «границы интерпретаций» изначально определяли соотношение герменевтики и семиотики в методологии исследования социокультурной динамики. Замечу, что географическое образование заставляло меня трактовать понятие «границы» исключительно в семиотическом ракурсе. Доклады, представленные на первой конференции «Системы и модели: границы интерпретаций», составили номер журнала «Вестник Томского государственного педагогического университета» (2008, № 1), из содержания которого ясно, что эта научная встреча была посвящена обсуждению наследия Эрика Григорьевича Юдина и современному прочтению его версии системного подхода. В этом номере есть много заслуживающих внимания материалов, но для определения области пересечения биоэтики и семиотики, необходимо назвать статью Р.Г. Апресяна [Апресян 2008], хотя в самой статье отсутствует прямое обращение и к семиотике, и к биоэтике. В статье лаконично и предметно установлены ценностные границы локусов модели «этический квадрат», созданной Р.Г. Апресяном. Ясность изложения [Апресян 2008] позволила разглядеть сразу несколько моментов, объединяющих и разделяющих биоэтику с педагогикой. Настороженность биоэтики вызывает любое воззвание превзойти норму, а любая педагогика взывает к тому, чтобы превзойти норму. Общность биоэтики и педагогики составляет распределение символики ролей для всех своих субъектов, подчиненное коммуникативным форматам, устанавливающих пределы допустимого/отвергаемого внутри коммуникативных ареалов. Выяснение этой общности позволило увидеть, что модели биоэтики, по сути, формируют синтаксис коммуникативных ролей субъектов биомедицины. Причем, фиксируют эти роли или в индексах, или в иконических знаках, или даже в символах. Генезис биоэтики есть ответ на социальный запрос в необходимости «сторожа» (в смысле: «…пойди, поставь сторожа; пусть он сказывает, что увидит») для предотвращения моральных катаклизмов, вызываемых темпом прогресса (в чем бы он не выражался) и соблазнами прогресса. Темп трансформаций порождает неопределенность социальных сценариев, а, следовательно, технику биоэтических экспертиз диктует синхрония и абдукция, что явно служит указателем релевантности концепции семиозиса, созданной Ч.С. Пирсом. Семиотическая сущность решения задач биоэтики была увидена столь четко, что удивление вызывало только одно: почему биоэтика, потенциально обладая «ключом» методов семиотики, подбирает «отмычки» для анализа спонтанно возникающих кейсов? Подчеркну, что упомянутый «ключ» открывает «двери», не столько ведущие к анализу нарративов субъектов, нормативных дискурсов и уже случившихся кейсов, сколько к прогностике кейсов в синхронии с меняющимся контекстом. Вместе с тем представленные резоны для обоснования того, что методы семиотики обладают релевантностью для решения задач биоэтики, могут встретить вопрос: зачем биоэтике применять эти методы, если она и без них прекрасно решает свои задачи? Возможным ответом на этот вопрос будет – для того чтобы осуществить точную и опережающую диагностику социокультурных трансформаций, способных вызвать и уже вызывающих модификацию «человеческого в человеке», т.е. вызывающих скольжение границ нормы. Излишне объяснять преимущества диагностики в качестве процедуры с точным результатом, способным опередить наступление необратимых состояний. Семиотические методы устремлены к достижению точности, и их применение объединяет всё гуманитарное знание. При этом семиотика сама существует в нескольких конкурирующих направлениях, и ее исследовательские методы очень отличаются в конкретных научных областях, в том числе и тех, которые составляют «computer science», ответственных за тотальную «цифровизацию» и самоорганизацию «информационного общества». У перечисленных сущностей – точности, самоорганизации, семиотики, «computer science» и даже «цифровизации» – есть идейный общий знаменатель: философия процесса. Создатель философии процесса – А.Н. Уайтхед – видел ее результат в оригинальной концепции символизма, обладающей сущностными пересечениями с концепцией семиозиса Ч.С. Пирса. Если концепция семиозиса раскрывала микропроцессы, обеспечивающие самопроизвольный «рост символов», то концепция А.Н. Уайтхеда устанавливала направления воздействий этого «роста» и основной оператор воздействия: навык организаций «революций в символизме». А также критерии, по которым можно диагностировать событие «перекодирования» символа, т.е. отличить его от того, что событийным рождением нового символизма не является. Т.е. диагностировать дистанцию, отделяющую «событие-в-действительности» от «события-в-реальности». А, следовательно, диагностировать генезисы и цели идейных направлений «конструирования человека». Или диагностировать «семиотические аттракторы», завершающие фазовые переходы в конкуренции сценариев социокультурной динамики. В социокультурных трансформациях сила аттракторов аналогична силе мечты (вспомним слово «dream» в названии статьи [Юдин 2006]). Мечты, имеющей две стороны, – миф и утопию. Биоэтика как «сторож» социокультурных трансформаций вынуждена распознавать миф и утопию в манипуляции целями. Жизненными целями. Целями, диктующими вариативную селекцию ценностей. В феномене мечты и в его воплощениях – в мифе и в утопии – отсутствуют позитив или негатив. Всё зависит, с какой целью им придаются. Зависит от разновидности процессов: процесса рецепции символики мифа с компенсаторными целями или процесса акцептации символических асимптот с целями cамореализации [Брызгалина 2020; Бараш, Антоновский 2019; Шульман, Кутузова 2020]. Обладание представлениями о «росте символов» способно из наблюдаемых мерцаний визуального «вытянуть» то, что скрывают внешние эффекты – осуществить семиотическую диагностику на основе аналогий между симптомами и семантикой, синдромами и синтактикой, анамнезом (в сочетании с целеполаганием) и прагматикой. Такая диагностика создает область пересечения биоэтики и семиотики. Область формируют: (а) изначальные позиции биоэтики в её прагматической концентрации трансдисциплинарного знания для разрешения конкретной проблемы индивидуальности (с сочувственным принятием веера индивидуальных целей); и (б) постнеклассические преимущества семиотики, эффективно реализующие свои потенциалы в расширяющемся трансдисциплинарном поле. В завершении должна выразить благодарность Р.Г. Апресяну, П.Д. Тищенко, Б.Г.Юдину за их щедрые разъяснения существа задач биоэтики, что позволило увидеть эти задачи посредством «оптических» инструментов семиотики. И благодарность всем авторам этого номера за интерес к семиотике, проявленный на основе глубокого понимания решаемых в настоящее время биоэтикой задач и/или оригинальной постановкой этих задач. Circumstances prevented the scientific editor of the issue – Elena G. Grebenshchikova – from writing a foreword. Our young journal already has its own tradition: a scientific editor prefaces an issue with a conceptual preamble to articles discussing various aspects of one problem. The authors of this issue are united by research and organizational circumstances. We were all involved in the research field of bioethics by Boris G. Yudin. Implementation of the methodological potentials of semiotics for solving the problems of bioethics was begun on “Tomsk grounds” as a result of the organization of several conference series. These series started with the conference “Anthropological Foundations of Bioethics”, which, according to Yudin, was the first scientific conference “on bioethics” in Russia. The main reports of this scientific meeting became the content of an issue of Bulletin of Siberian Medicine journal. Among the publications in the issue, there were two articles that determined the further development – “To make a dream true? (Human engineering)” [Yudin 2006] and “The body of suffering: The philosophical and anthropological interpretation” [Tishchenko 2006]. The words “human engineering” (or “human construction”) incidentally gave a title to a number of conferences held by Tomsk State Pedagogical University. The specialization of this university understandably attracted the participation of fellow educators, who interpreted the word “construction” as an indication of the essence of education. It was curious to observe such a spontaneously emerging pragmatism, taking into account the differences between the Russian and English versions of the article title [Yudin 2006] – i.e. between the words “To make a fairy tale come true?” ending with a question mark a quote from a song about the purpose of the Soviet person’s birth and “To make a dream true?” calling the possibility to replace the reality by a dream-illusion into question. Since conference organizers experience some dependence on the subject of submitted reports, a separate section “Body and Power” was created for “pure” bioethics, and the title of the section became a paraphrase of another mentioned article [Tishchenko 2006]. In parallel with the series of conferences “Human Construction”, a number of conferences “Systems and Models: Limits of Interpretation” were organized, which emphasized the post-nonclassical paradigm of semiotic modeling rather than bioethics itself. The words “systems and models” quoted the title of the well-known book in semiotics by A. A. Sharov and Yu. A. Shreider; fixed the problem of finding the limits of applicability of mathematical models in synergetics; invited to discuss the system methodology. The words “limits of interpretation” initially determined the relationship between hermeneutics and semiotics in the methodology of sociocultural dynamics study. I note that the geographical education background forced me to interpret the concept “limit”, or “border”, exclusively from a semiotic perspective. The reports presented at the first conference “Systems and Models: Limits of Interpretation” made up an issue of the Tomsk State Pedagogical University Bulletin journal (2008, No. 1). From the content of the issue it is clear that this scientific meeting was devoted to the discussion of the legacy of Eric G. Yudin and the modern interpretation of his version of the systems approach. The issue contains many noteworthy materials; however, in order to define the area of the intersection of bioethics and semiotics, it is necessary to highlight the article by Ruben G. Apressyan [Apressyan 2008], although the article itself lacks a direct reference to either semiotics or bioethics. The article laconically and substantively establishes the value boundaries of the loci of the “ethical square” model that Apressyan created. The clarity of presentation [Apressyan 2008] made it possible to discern simultaneously several points that unite and separate bioethics and pedagogy. The alertness of bioethics evokes any appeal to surpass the norm, while any pedagogy calls to surpass the norm. The commonality of bioethics and pedagogy is the distribution of the symbolism of roles for all their subjects, subordinated to communicative formats which set the limits of what is permissible/rejected within communicative areas. The elucidation of this commonality made it possible to see that the models of bioethics, in fact, form the syntax of the communicative roles of the subjects of biomedicine. Moreover, these models define the roles either in indices, or in iconic signs, or even in symbols. The genesis of bioethics is a response to the social demand for a “watchman” (in the sense: “Go, set a watchman, let him declare what he seeth”) to prevent moral cataclysms caused by the pace of progress (whatever it is expressed in) and the temptations of progress. The pace of transformations gives rise to the uncertainty of social scenarios, and, consequently, the technique of bioethical examinations is dictated by synchrony and abduction, which clearly serves as an indicator of the relevance of the concept of semiosis created by Charles Sanders Peirce. The semiotic essence of solving the problems of bioethics was seen so clearly that only one thing aroused surprise: why does bioethics, potentially possessing the “key” of semiotics methods, select “lock-picking tools” for the analysis of spontaneously arising cases? Let me emphasize that the mentioned “key” opens “doors” that do not lead to the analysis of narratives of subjects, normative discourses and cases that have already happened, but to the forecasting of cases in synchrony with the changing context. At the same time, the presented reasons for substantiating the fact that the methods of semiotics are relevant for solving the problems of bioethics may face the question: why should bioethics apply these methods if it perfectly solves its problems without them? A possible answer to this question would be – in order to carry out accurate and advanced diagnostics of sociocultural transformations that can cause and are already causing a modification of the “human in a human being”, i.e. causing the sliding of norm boundaries. It is unnecessary to explain the advantages of diagnostics as a procedure with an accurate result that can anticipate the onset of irreversible conditions. Semiotic methods are aimed at achieving accuracy, and their application unites all humanitarian knowledge. At that, semiotics itself exists in several competing directions, and its research methods are very different in specific scientific fields, including those that make up “computer science” which is responsible for the total “digitalization” and self-organization of an “information society”. The listed entities – accuracy, self-organization, semiotics, “computer science”, and even “digitalization” – have an ideological common denominator: process philosophy. The creator of process philosophy – Alfred North Whitehead – saw its result in the original concept of symbolism, which has essential intersections with Peirce’s concept of semiosis. While the concept of semiosis revealed microprocesses that ensured the spontaneous “growth of symbols”, Whitehead’s concept established the directions of the impact of this “growth” and the main operator of the impact: the skill of organizing “revolutions in symbolism” as well as the criteria by which one can diagnose the occasion of “re-coding” of a symbol, i.e. distinguish the occasion from the fact that is not the eventual birth of a new symbolism, or diagnose the distance separating the “occasion-in-actuality” from the “occasion-in-reality”, and, consequently, diagnose the geneses and goals of the ideological directions of “human construction”, or “semiotic attractors” that complete phase transitions in the competition of sociocultural dynamics scenarios. In sociocultural transformations, the power of attractors is similar to the power of a dream (recalling the word “dream” from the article title [Yudin 2006]), a dream that has two sides – myth and utopia. Bioethics as a “watchman” of sociocultural transformations is forced to recognize myth and utopia in the manipulation of goals: life goals, goals dictating variable selection of values. There is neither the positive nor the negative in the phenomenon of dreams and its incarnations – myth and utopia. It all depends on what goals are being pursued. It depends on the variety of processes: process of the reception of the symbolics of a myth with compensatory goals, or of the acceptance of symbolic asymptotes with the goals of self-realization [Bryzgalina 2020; Barash, Antonovskiy 2019; Schulman, Kutuzova 2020]. Possession of ideas about the “growth of symbols” is capable to reveal what external effects hide, extracting it from the observed flickers of the visual – to carry out semiotic diagnostics based on analogies between symptoms and semantics, syndromes and syntactics, anamnesis (in combination with goal-setting) and pragmatics. Such diagnostics create an area of intersection of bioethics and semiotics. The area is formed by: (a) the initial position of bioethics in its pragmatic concentration of transdisciplinary knowledge for solving a specific problem of individuality (with a sympathetic acceptance of a set of individual goals); and (b) the post-nonclassical advantages of semiotics which effectively realize their potentials in the expanding transdisciplinary field. In conclusion, I would like to express my gratitude to Ruben G. Apressyan, Pavel D. Tishchenko, Boris G. Yudin for their generous explanations of the essence of the tasks of bioethics, which made it possible to see these tasks through the “optical” instruments of semiotics. I thank all the authors of this issue for their interest in semiotics demonstrated through the deep understanding of the problems currently being solved by bioethics and/or the original formulation of these problems.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Представлены результаты исследований, на основе которых разработаны критерии и проведена идентификация элементов систем среды, производимых пищевых продуктов и технологических блоков. Разработана новая концепция технологической подготовки процессов формирования функциональных физико-химических и физико-механических свойств полидисперсного продукта. Обоснована методология реализации и оптимизации технологического блока с идентификацией элементов операционной среды и объектов изображений, технологического воздействия. Установлена взаимосвязь качественных показателей функциональных элементов, среды эксплуатации и технологических воздействий; показаны алгоритм и рабочие программы информационной модели технологического блока и методология ее синтеза. Presents the results of studies on the basis of which criteria were developed and identification of elements of environmental systems, manufactured food products and technological blocks was carried out; a new concept of technological preparation of the processes of formation of functional physics-chemical and physical-mechanical properties of a polydispersity product was developed. The methodology of realization and optimization of the technological block with identification of elements of the environment of operation and objects of images, technological influence is proved. The interrelation of high-quality indicators of functional elements, operational environment and technological influences is established, an algorithm and working programs of model of information technologies and methodology of her synthesis are shown.

<p>В настоящей статье анализируются сходства и различия двух важнейших переходных явлений в литературной культуре России XVIII в. — предклассицизма и предромантизма. Обосновываются ключевые методологические принципы анализа явления переходности, представлен системный обзор концепций «срединной культуры» в гуманитарно-философской мысли XX–XXI вв. и ведущие методологические принципы синергетики.</p><p>На материале отечественной словесности периодов предклассицизма (на рубеже XVII–XVIII вв.) и предромантизма (на рубеже XVIII–XIX вв.) исследуются два ключевых явления: аттрактор (энергетический центр — «притягатель», вокруг которого сосредоточиваются ключевые процессы изменений системы, стремящейся к нахождению нового качества) и дипластия (принцип объединения в системе элементов, одновременно исключающих друг друга). Материалом исследования послужила панорама историко-литературных факторов в творчестве российских писателей — от Феофана Прокоповича до Николая Львова.</p><p>Выявлено, что если при переходе к Новому времени наиболее актуальным было для литературной культуры выработать принцип «примирения» прежних неустойчивых состояний (закон Нормы в предклассицизме), то на границе с новым, XIX веком, предромантизмом была предложена уже совершенно иная модель, в основе которой — заострение конфликтных зон литературной культуры и стремление выработать новые эстетические установки. В разной степени, но именно в эпицентрах предклассицизма и предромантизма сложился концепт Гения как универсальной личности, преобразующей мироздание. Вместе с тем, обоим явлениям-полюсам присущи очевидная идеологическая «открытость» и стремление к дипластии. С последним связана важнейшая для русского XVIII в. проблема нравственного выбора. </p>