Journal articles on the topic 'Контроль діяльності публічної адміністрації'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Контроль діяльності публічної адміністрації.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Контроль діяльності публічної адміністрації.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Неугодніков, Андрій Олександрович. "КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 58–69. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу контрольної функції суб’єктів публічної адміністрації. Досліджено теоретико-правові засади реалізації функції контролю. Визначено сучасний стан та перспективи переоцінки основоположних принципів контрольної діяльності публічної адміністрації.
Дієва участь широкого кола представників різних соціальних сфер – політиків, владних інституцій, науково-експертного середовища, громадянських об’єднань у здійсненні публічного адміністрування перетворює його у складний процес пошуку спільних рішень, досягнення консенсусу тощо. Сьогодні головними постають проблеми співвідношення адміністрування і політики, політичного контролю та державного управління, відповідальності і підзвітності держави своїм громадянам. Метою статті є дослідження сутнісних детермінант контролю як функції публічного адміністрування та принципів його реалізації.
Встановлено, що метою контролю є виявлення помилок у процесі управління, їх своєчасне виправлення і недопущення повторення, а також забезпечення відповідності між поставленими цілями та фактичними діями учасників адміністративного права. Контроль як функція публічного адміністрування полягає у своєчасному виявлені та усуненні факторів, які заважають ефективному здійсненню публічного адміністрування та унеможливлюють забезпечення належного рівня правозастосовної діяльності.
Практичного значення має поділ функцій публічного адміністрування в залежності від сфери їх застосування на загальні, спеціальні, допоміжні (обслуговуючі). Загальні функції властиві публічному адмініструванню незалежно від рівня управлінських структур. До загальних функцій публічного адміністрування належить функція контролю. В умовах необхідного розширення демократії, децентралізації влади державне управління реформується в публічне адміністрування, з характерними для нього властивостями широкого залучення громадськості, сервісного призначення й транспарентності.
2
Нестеренко, Катерина Олександрівна, and Павло Дмитрович Камінський. "КОНТРОЛЬ ЯК ОСНОВНА ФУНКЦІЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.17.
Full textAbstract:
За сучасних умов розвитку та функціонування державності особливої уваги потребує питання модернізації публічного адміністрування, активізації ролі органів публічної адміністрації. Це зумовлює доцільність підвищення ефективності системи контролю за діяльністю зазначених органів, розроблення заходів щодо вдосконалення нормативно-правового поля здійснення державного й публічного контролю за публічним адмініструванням. Проаналізовано змістове наповнення поняття «контрольна функція органів публічної адміністрації», яка є різновидом функції соціального контролю, що являє собою систему перевірки уповноваженими суб’єктами (державні органи, громадськість) діяльності органів і посадових осіб органів публічного адміністрування, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів задля ідентифікації порушень законодавчих норм і виявлення невідповідностей результатів поставленим завданням. Визначено основні заходи оцінювання забезпечення ефективності контрольних заходів, що здійснюється за такими етапами: визначення кількісних і якісних параметрів оцінювання ефективності контролю; оцінка компетентності контрольних органів або оцінка результативності внутрішнього й зовнішнього контролю; розроблення заходів підвищення ефективності управлінських рішень при реалізації внутрішнього контролю в організації, установі тощо (характерним є для стадії попереднього контролю). Для оцінки ефективності контрольної функції органів публічної адміністрації запропоновано такі критерії: якість і повнота, достовірність інформації, що надходить до контролюючих органів; своєчасність контролю, регулярність контролю, об’єктивність контролю, необтяжливість заходів контрольного характеру, оперативність і публічність результатів контролю.
3
Маслова, Я. І. "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ ЯК СУБ'ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 115–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.110.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо.
З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план.
Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції.
Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них.
Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.
4
Лемеха, Р. "Співвідношення приватного та публічного інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 39–47. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2000.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджуються актуальні питання співвідношення приватного та публічного інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні. Зазначається, що у процесі реалізації митних режимів публічний інтерес органів публічної адміністрації в особі Державної митної служби України полягає в забезпеченні належного митного оформлення переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України й ефективному здійсненні митного контролю дотримання норм Митного кодексу України й інших законодавчих актів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Водночас зазначеним публічним інтересам часто протистоїть приватний інтерес підприємців - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності мінімізувати розмір митних платежів або ухилитися від належного митного оформлення та контролю переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Формулюється висновок про те, що чинне національне законодавство у сфері правового регулювання митних відносин потребує вдосконалення в напрямі забезпечення оптимального балансу між публічними та приватними інтересами. З огляду на нові виклики глобалізації та необхідність захисту національної економіки, створення нових робочих місць та підтримки національного виробника існує необхідність створення додаткових правових стимулів щодо розвитку митних режимів експорту, реекспорту та транзиту, а також переробки на митній території України. Особливу увагу органи публічної адміністрації повинні приділяти правовим засобам обмеження небажаного для національної економіки імпорту, застосовувати в необхідних випадках заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відзначається, що ефективний захист публічних інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні є гарантією реалізації приватних інтересів громадян України як кінцевих споживачів товарів, які імпортуються в Україну, щодо безпечного та якісного рівня життя.
5
Кулешов, Володимир. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 120–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-120-134.
Full textAbstract:
Розглянуто теоретико-методологічні засади громадського контролю представницьких органів влади в умовах децентралізації. Проведено аналіз зарубіжних наукових джерел, що дозволило виокремити широкий спектр досліджень громадського контролю представницьких органів влади та надало можливість систематизувати теоретико-методологічні засади формування та розвитку такого контролю за напрямами досліджень. Узагальнення сутності теорій, концепцій, підходів, шкіл зарубіжної науки продемонструвало широкий діапазон їх практичного застосування для діяльності публічних адміністрацій у побудові взаємовідносин з громадою в аспектах: самостійного прийняття рішень у сфері політики та розподілення ресурсів; формування сильних громад, які контролюють і координують дії по відношенню до держави; виборчого процесу та розподілення відповідальності; взаємодії з обраними в представницькі органи влади; здійснення влади; впливу об’єднань громадян на застосування законів і політики (публічної політики) на сфери життєдіяльності населення; участі громадськості та державних управлінців в плануванні та реалізації розвитку громади; впливу громадськості на кризи на місцевому рівні; соціальної роботи; процесу залучення громадян до процедури контролю тощо. Проведений аналіз наукових джерел продемонстрував відсутність у вітчизняній науковій думці теоретико-методологічних засад і теорій громадського контролю як явища і як процесу, зокрема за представницькими органами влади в умовах децентралізації. Здебільшого йдеться про форми, методи, технології, інструменти та процедури громадського контролю, які часто дорівнюються до методів залучення громадян у процес прийняття рішень на різних рівнях управління. Аналіз наукових поглядів на формування та розвиток контролю дав змогу узагальнити сфери громадського контролю представницьких органів влади, класифікувати їх за сферами публічного управління, а відповідно до змісту, сенсу та характеристик теорій, за сферами впливу на життєдіяльність населення. Продемонстровано, що громадський контроль представницьких органів влади — це одна з форм взаємовідносин публічної адміністрації з громадою.
6
Макаренков, О. Л. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕЛІМІНАЦІЇ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ ІЗ ВИКОНАВЧО-РОЗПОРЯДЧОЇ РОБОТИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 21, 2020): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).182.
Full textAbstract:
У статті досліджено правові засади елімінації ко-рупційних ризиків із виконавчо-розпорядчої роботи публічної адміністрації в умовах трансформації правової системи відкритого суспільства. Встановлено, що доброчесне виконання публічною адміністрацією функцій у відкритому суспільстві передбачає її від-повідність природно-правовій вимірності управління й правотворення, контролю і примусу, зумовленість роботи потребами людини і соціального прогресу, збалансованість владою парламенту і судів, незалежність внутрішніх структур одна від одної у питаннях змістовного наповнення своєї діяльності, відповідно до законодавчо визначеної компетенції, єдність систе-ми органів, антикорупційну стресостійкість, універ-сальність вирішення усіх підвідомчих питань у рамках країни та поза нею щодо власних громадян та інших цінностей, професійну та добропорядну ефективність. Підкреслено, що сама наявність знань і високоякісно-го законодавства, яке відповідає правовим стандартам відкритих суспільств, має обов’язково супроводжуватись реалізацією цих знань і норм у діях всіх органів виконавчої гілки влади держави, інакше нація буде не-минуче слабшати до тих пір, поки не зникне як єдине ціле соціальне утворення. Підсумовано, що уникненню корупційних ризиків та зменшенню їхнього потенціа-лу сприяє використання тих конституційних моделей публічного адміністрування, що найбільш ефективні для конкретного історичного моменту часу та засновані на ідеї верховенства права, зокрема й незмінності фун-даментальних положень, які стосуються прав людини і загальноправових питань устрою публічної влади.
7
Чернявська, Б. В. "Роль інститутів громадянського суспільства в діяльності публічної адміністрації: український та міжнародний аспект." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).534.
Full textAbstract:
Автором статті було проведено дослідження ролі інститутів громадянського суспільства в діяльності пу-блічної адміністрації крізь призму українського та між-народного досвіду. По суті, інститути громадянського суспільства виступають інструментами, необхідними для забезпечення демократії в державі, представляють різні погляди, захищають інтереси громадян, беруть участь у політичних процесах тощо. Відповідно, інсти-тути громадянського суспільства задіяні в різних сфе-рах суспільних відносин, таких як: охорона здоров’я, правосуддя, фінанси, освіта, екологія, міжнародні від-носини, безпека, соціальна політика тощо. Автор наводить приклади правового регулювання відносин між інститутами громадянського суспільства та суб’єктами публічного адміністрування, акцентую-чи увагу на проблемах таких відносин. Серед основних із них: відсутність громадянської культури; слабке інформування людей про можливість впливати на дер-жавні та політичні процеси; брак довіри; правовий нігілізм; бюрократичні перешкоди. Інститути грома-дянського суспільства, в тому числі громадські орга-нізації, відіграють важливу роль у забезпеченні верхо-венства права. Цьому сприяють, зокрема, громадський контроль, аудит, правовий захист, аналіз та багато інших методів. Отже, вирішальним завданням публіч-ного адміністрування є сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства різними способами.Автор робить висновок, що найважливішою переду-мовою верховенства права є формування громадян-ського суспільства, в якому гарантується вільний та всебічний розвиток кожної людини, функціонування демократичних інститутів, що забезпечують свободу слова та інформації, сила громадської думки і суспіль-ної моралі, вільні вибори, існування легальної опозиції та багатопартійності. Усе сказане вище робить узурпа-цію влади неможливою.Автор пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів участі громадськості в публічному адміні-струванні, зокрема шляхом вдосконалення норматив-но-правової бази, забезпечення ефективного механізму оскарження, забезпечення прозорості механізмів уча-сті громадськості в публічному адмініструванні та їх спрощення, встановлення відповідальності суб’єктів публічного адміністрування за ухилення від сприяння участі інститутів громадянського суспільства в їхній діяльності та процесах прийняття рішень, якщо це передбачено законом тощо.
8
ЗАМРИГА, А. В. "ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ТА МОДИФІКАЦІЇ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ." Scientific Journal of Public and Private Law 1, no. 5 (2019): 171–78. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-1.30.
Full text
9
ЧЕКОМАСОВА, Н. Б. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА ПРИВАТНИХ УСТАНОВ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ В БУДІВЕЛЬНІЙ ГАЛУЗІ." Scientific Journal of Public and Private Law 3, no. 1 (2019): 238–44. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.41.
Full text
10
ТИМОЩУК, ВІКТОР. "Запровадження загальної адміністративної процедури як напрям реформування публічної влади." Право України, no. 2018/11 (2018): 105. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-105.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблематика законодавчого врегулювання загальної адміністративної процедури в Україні. Її актуальність зумовлена черговим етапом у доопрацюванні відповідного законопроекту та високою ймовірністю його ухвалення у середньостроковій перспективі. Метою статті є привернути увагу на саме призначення закону про загальну адміністративну процедуру, його місце серед інших законодавчих актів, основні новели законопроекту, що з’явилися протягом останнього року. Отже, у статті пояснюється, що закон про адміністративну процедуру покликаний врегулювати саме загальну адміністративну процедуру. Тобто це не кодекс, що має кодифікувати чи в інший спосіб систематизувати усе різноманіття про цедур розгляду та вирішення різних категорій адміністративних справ. Його основне призначення – визначати загальні принципи та стандарти спілкування публічної адміністрації з приватними особами. У ньому мають бути закріплені основні права особи, обв’язки адміністративного органу, механізми їх реалізації/виконання. Також у статті звертається увага на функціональне розуміння категорії “адміністративний орган”, на практичну цінність використання механізму нікчемності адміністративних актів. Особлива увага приділяється питанню суб’єкта розгляду скарг в адміністративному порядку. Зокрема, наголошується на всьому різноманітті таких суб’єктів: це і “класичний” вищий адміністративний орган, і орган виконавчої влади, що здійснює фаховий адміністративний контроль за законністю діяльності органів місцевого самоврядування у відповідній сфері делегованих повноважень. У кожному з випадків заохочується створення допоміжних колегіальних органів – комісій з розгляду скарг в адміністративному порядку, із можливістю залучення до їхнього складу представників громадськості. Головними висновками у питанні загальної адміністративної процедури в Україні є: потреба активізації науковців, викладачів та інших компетентних осіб до підготовки навчальних і тренінгових програм, а також подальше навчання усіх публічних службовців. Крім того, потрібною є наукова підтримка для практичних працівників задля своєчасного перегляду усього масиву законодавства, узгодження спеціальних (тематичних) законів із законом про адміністративну процедуру.
11
Malynovska, Natalia, and Alona Nepomniushcha. "ЕЛЕКТРОННЕ ДЕКЛАРУВАННЯ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 186–216. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.09.
Full textAbstract:
У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області.
Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет.
Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення.
Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади.
Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації.
Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства.
Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні.
Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.
12
Кожевніков, В. О. "Порівняльно-правовий аналіз статусу антимонопольних органів України та іноземних держав у системі органів публічної адміністрації." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 28, 2021): 28–36. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3186.
Full textAbstract:
Стаття присвячена особливостям адміністративно-правового статусу антимонопольного органу в системі органів державної влади за законодавством України та зарубіжних країн. Запропоновано типологізацію антимонопольних органів залежно від впливу вищих органів виконавчої влади (Уряду або Президента залежно від різновиду республіканської форми правління). Аналіз адміністративно-правового статусу антимонопольних органів іноземних держав дає можливість виділити два основних види інституційної побудови антимонопольного органу. У першому випадку конкурентне відомство є центральним органом виконавчої влади, який є підзвітним та підконтрольним вищому органу виконавчої влади (Уряду або Президенту). Здебільшого, але не завжди, це одноосібний орган (Міністерство, служба), керівник якого призначається за загальною процедурою призначення міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади. У другому випадку, як це має місце і в України, антимонопольний орган не входить до складу Уряду (або Кабінету Президента), прямо не підзвітний вищому органу виконавчої влади. Акцентовано увагу на процедурах призначення та звільнення керівництва антимонопольного органу, взаємовідносинах конкурентного відомства з вищими органами виконавчої влади держави. Проаналізовано правозастосовчу практику діяльності конкурентного відомства Європейського Союзу – Європейської Комісії під час надання дозволів на концентрацію у стратегічних сферах економіки Європейського Союзу, де посилюється міжнародна конкуренція з боку Китайської Народної Республіки. Розглянуто вітчизняну судову практику оскарження указу Президента України про звільнення члену Антимонопольного комітету України. Окреслено питання ролі антимонопольних органів та Уряду у сфері контролю за допустимістю державної допомоги суб’єктам господарювання. З урахуванням вітчизняної судової практики та федерального законодавства США (зокрема, федерального закону США «Про Федеральну торгову комісію») надано пропозиції щодо вдосконалення порядку звільнення Першого заступника, заступників Голови Антимонопольного комітету України, державних уповноважених Антимонопольного комітету України.
13
Бедний, О. І. "Відносини з делегування повноважень як складник предмета адміністративного права." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3203.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні та практичні засади делегування повноважень щодо публічного адміністрування, а також їх адміністративно-правове регулювання. Встановлено, що під час переосмислення суспільного призначення адміністративного права відповідні суспільні відносини розглядаються більшістю дослідників як елемент предмету цієї галузі. Ці відносини є допоміжними щодо відносин, які опосередковують публічне адміністрування: публічно-управлінських та публічно-сервісних.
Взято до уваги, що в Україні з початку 90-х років ХХ століття були зроблені значні кроки щодо деконцентрації та децентралізації публічних адміністративних функцій. Це стосується делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (виконавчим органам місцевих рад), а також делегування повноважень обласних та районних рад відповідним місцевим державним адміністраціям. Визначено проблеми адміністративно-правового регулювання делегування повноважень, пов’язані, зокрема, з відсутністю основоположного законодавчого акта, який упорядковує відповідні питання. Запропоновані перспективні сфери, у яких може здійснюватися делегування повноважень щодо публічного адміністрування приватним (недержавним) суб’єктам.
Охарактеризовано види суспільних відносин щодо делегування повноважень, які можна розглядати в контексті предмету адміністративного права: 1) основне відношення з делегування повноважень; 2) відносини щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого ресурсного забезпечення делегування повноважень; 3) відносини щодо контролю суб’єкта делегування та громадянського суспільства за реалізацією делегованих повноважень; 4) відносини щодо захисту інформації під час реалізації делегованих повноважень.
Зроблено висновок, що відносини з делегування повноважень щодо публічного адміністрування як складова частина предмету адміністративного права створюють умови для підвищення ефективності реалізації відповідних повноважень із метою забезпечення здійснення публічно-адміністративної діяльності та реалізації інших функцій органів публічної влади.
14
Kovalyova, T. V. "Мовний менеджмент як механізм реалізації державної мовної політики." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 129–38. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.14.
Full textAbstract:
В Україні прийнято закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який потребує механізму його виконання. Закон поширюється на всі галузі публічного життя, у той же час він був неоднозначно прийнятий суспільством. Напруження на мовному ґрунті залишається, особливо у сферах обслуговування, освіті. Через це є потреба у мовному менеджменті державної мовної політики для її успішної реалізації та запобігання мовним конфліктам у суспільстві.
Поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами.
Мета статті – дослідити наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформулювати дефініцію мовного менеджменту як складника механізму державної мовної політики, розглянути суб’єктів мовного менеджменту в Україні.
Наукова новизна. У статті було розглянуто наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», його співвідношення з мовним плануванням, сформульовано дефініцію «мовний менеджмент» як складник механізму реалізації державної мовної політики. Окрему увагу приділено вивченню учасників мовного менеджменту та визначено систему суб’єктів мовного менеджменту в Україні.
Висновки. Запропоновано визначення мовного менеджменту як виду управлінської діяльності, який включає планування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституційних, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації.
Суб’єктами мовного менеджменту в Україні виступають Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість в особі громадських об’єднань, рухів, мовних активістів.
З метою уникнення правової невизначеності та дотримання законодавства України необхідно уточнити правовий статус таких органів, як Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови.
15
Лемеха, Р. "Адміністративно-правове регулювання митних режимів в японській державі та Китайській Народній Республіці." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 263–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2055.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику.
Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії).
Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму.
Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки.
Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.
16
Джафарова, О. В. "ВИДИ ДОЗВІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 105–14. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.402.
Full textAbstract:
У статті виділено та досліджено основні види дозвільної діяльності органів публічної адміністрації. Аналіз видів дозвільної діяльності органів публічної адміністрації свідчить, що за їх допомогою забезпечується впорядкування суспільних відносин, підтримання балансу інтересів індивідуума, суспільства й держави, забезпечення як особистої безпеки осіб, так і національної безпеки в цілому. Доведено, що дозвільна діяльність складає зміст публічно-сервісної діяльності та вимагає перегляду з позиції лібералізації чинного законодавства, а також шляхом застосування дерегуляційних та альтернативних інструментів.
17
Євдокимов, П. В. "Зміст механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації професійної підготовки кадрів органів публічної адміністрації України." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 88 (December 26, 2019): 166–75. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.166-175.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу змісту механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. У ній розкрито поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення» на основі його порівняння із більш традиційною категорією «механізм державного управління» шляхом з'ясування особливостей їх застосування в науці адміністративного права. Виокремлено коло суб'єктів адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України з урахуванням специфіки цієї діяльності та можливості залучення до таких процесів суб’єктів недержавного сектору. Визначено роль та способи адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. Розглянуто процес формування в Україні публічно-правового інституту кадрів органів публічної адміністрації.
18
Васільєва, Леся Миколаївна. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТРОЛЮ ЯК РІЗНОВИДУ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 30–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-4.
Full textAbstract:
Мета роботи – дослідження та узагальнення наукових уявлень щодо контролю як різновиду правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Методологія. Складність і специфіка досліджуваної теми зумовили використання сукупності методів емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Це дало можливість сформувати відповідні теоретико-методологічні засади виконання поставлених завдань. Наукова новизна. У статті проаналізовані теоретичні аспекти дослідження контролю як різновиду правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Уточнено поняття «контроль громадянського суспільства за органами публічної влади». Зазначено, що контроль є одним з основних різновидів правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади. Ураховуючи різнобічні підходи до розуміння контролю громадянського суспільства за органами публічної влади, було виділено загальні характеристики категорії «громадянський контроль». Наголошено, що контроль громадянського суспільства над органами публічної влади виступає однією з основних цілей підвищення ефективності тих чи інших управлінських рішень, які приймаються уповноваженими владними суб’єктами. Визначено різновиди діяльності контролю з боку громадянського суспільства за органами державної влади. Висновки. У результаті проведеного дослідження визначено контроль громадянського суспільства за органами публічної влади як діяльність, що здійснюється суб’єктами громадянського суспільства у формах, встановлених нормативно-правовими актами, за спостереженням, оцінкою та у разі необхідності коригування діяльності, результатів діяльності органів публічної влади на предмет забезпечення їх відповідності заздалегідь визначеним параметрам та меті підвищення ефективності такої діяльності. Встановлено, що контроль є одним з основних різновидів правової форми взаємодії громадянського суспільства та органів державної влади, спрямованої на встановлення відповідності діяльності окремих органів державної влади, закріплених у нормативно-правових актах параметрам, що здійснюється безліччю суб’єктів громадянського суспільства, різновиди яких слід вивчати.
19
ЗАДИРАКА, НАТАЛІЯ. "Природа відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна." Право України, no. 2019/05 (2019): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-151.
Full textAbstract:
При використанні публічного майна суб’єкт публічної адміністрації або неправомірно діє, зокрема, коли рішення органу не виконуються у регламентований законом спосіб, або коли трапляється протиправна бездіяльність. Безумовно, у разі задоволення звернення уповноваженої особи суб’єкт публічної адміністрації зобов’язаний на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, реалізувати всі належні та необхідні заходи, застосувати, змінити чи скасувати відповідні інструменти діяльності публічної адміністрації, прийняти адекватні рішення, висунути відповідні вимоги проти третіх осіб. Метою статті є розкриття сутності інституту відповідальності суб’єктів публічної адміністрації у відносинах щодо використання публічного майна. Додаткового наукового дослідження потребує розуміння відповідальності суб’єктів публічної адмі ністрації у відносинах щодо використання публічного майна як правоохороннорегулятивних правовідносин згідно з функціональним критерієм. Розглянуто дискусійні аспекти визначення змісту відповідальності суб’єктів публічної адміністрації у відносинах щодо використання публічного майна з урахуванням європейських стандартів. Авторка тлумачить зміст відносин у сфері використання публічного майна, зокрема й у частині багатоплановості суб’єктного виміру механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації, а також форм процедури притягнення до відповідальності суб’єктів публічної адміністрації. Розкрито правову природу відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна та надано її дефініцію згідно з функціональним критерієм як правоохоронно-регулятивних правовідносин із обов’язковим учасником у вигляді держави в особі спеціальних органів, а також правопорушника (зокрема, суб’єкта публічної адміністрації), який зазнає негативних наслідків і зобов’язується добросовісно виконати додаткові обов’язки на основі державного примусу превентивному вимірі – приписи, встановлені юридичними нормами в частині імпле ментації механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації за делікти у сфері використання публічного майна. Авторка дослідила соціальний вимір такої відповідальності. Доведено, що повне та узгоджене з поточним рівнем правопорядку розуміння природи відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні пуб лічного майна дає змогу охарактеризувати перспективи розвитку цього інституту, зокрема в аспекті виплати відшкодування шкоди, незалежно від попередньо судо вого чи позасудового порядку, який застосовувався. Розкрито специфіку теоретико-засадничого, об’єктно-позитивного та суб’єктного інституціональнопроцедурних вимірів механізму відповідальності суб’єктів публічної адміністрації при використанні публічного майна крізь призму антропоцентризму в тріаді нормативного підґрунтя, суб’єктно-об’єктного виміру та змістовної динаміки.
20
Люх, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 237–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.27.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.
21
Кудін, А. "Зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 396–400. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2072.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що перетворення інформації на найважливіший виробничий ресурс змінює парадигму еволюції суспільства: основу розвитку інформаційного суспільства складають не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси, такі як знання, наука, організація, здібності людей, їхня ініціатива, формування структур і механізмів якісно нового соціального інтелекту, які відкривають кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації, тому для розбудови інформаційного суспільства в Україні варто більш системно вивчити можливості електронного урядування в окремих секторах правового регулювання, зокрема у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій учених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності сформувати зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. У статті сформовано зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні як системної, стратегічної та інформаційно-технологічної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентування, пов'язаної з веденням ними виконавчо-розпорядчої діяльності, що супроводжується використанням інформаційно-комунікаційних технологій та діяльністю щодо надання високоякісних електронно-інформаційних адміністративних послуг у сфері патентної діяльності. Зроблено висновок, що метою електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні є забезпечення принципів відкритості та прозорості суб'єктів публічної адміністрації, надання високоякісних адміністративних послуг та розвиток системи захисту інтелектуальних прав шляхом впровадження інформаційних технологій в адміністративно-правове забезпечення патентної діяльності.
22
Тернущак, М. "Удосконалення сервісної діяльності публічної адміністрації в контексті діджиталізації." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 93–100. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1565.
Full textAbstract:
У статті досліджено специфіку практики органів державного управління у сфері діджиталізації. Проаналізовано зміст заходів, передбачених сучасними поняттями «держава у смартфоні» та «цифрова держава», їхній вплив на процес оцифрування у сфері адміністративних послуг. Зазначається, що процес удосконалення практик обслуговування реалізується в умовах діджиталізації та децентралізації адміністративних послуг, а також моніторингу якості обслуговування в центрах адміністративних послуг.
Розглянуто питання впровадження електронних послуг, зокрема електронних кабінетів у частині вдосконалення процедур ідентифікації споживача послуги, адреси та прийому адміністративних послуг. Проаналізовано співпрацю територіальних громад у межах програми и-ЬБАІ) з Європою. Крім того, окремо проаналізовано практики вдосконалення зворотного зв'язку на прикладі запровадження проєк-ту «Таємний клієнт» на вебсайті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Констатовано, що сучасна практика надання адміністративних послуг публічною адміністрацією -це якість, швидкість, зручність обслуговування громадян і надання послуг он-лайн за допомогою е-серві-сів. Установлено, що мету, яку переслідує держава відносно вдосконалення сервісної діяльності публічної адміністрації, становить спрощення порядків (процедур) отримання послуги й підвищення якості обслуговування відвідувачів центрів надання адміністративних послуг.
На підставі аналізу окремих вітчизняних практик надання адміністративних послуг публічної адміністрації резюмовано, що основу координації зусиль в напрямах розроблення й запровадження нових е-сервісів, а саме діджиталізації адміністративних послуг, максимального наближення адміністративних послуг, зокрема децентралізації адміністративних послуг і вдосконалення системи моніторингу якості обслуговування в центрах надання адміністративних послуг, становлять чинники вдосконалення сервісної діяльності публічної адміністрації в умовах діджиталізації.
23
Джафарова, О. В. "Види дозвільної діяльності органів публічної адміністрації в Україні." Наукові праці Національного університету "Одеська юридична академія" 16 (2015): 105–14.
Find full text
24
Міхровська, М. С. "Адміністративний договір як важлива форма діяльності публічної адміністрації." Адміністративне право і процес, no. 2 (8) (2014): 102–8.
Find full text
25
Міхровська, М. С. "Адміністративний договір як важлива форма діяльності публічної адміністрації." Адміністративне право і процес, no. 2 (8) (2014): 102–8.
Find full text
26
Маслова, А. Б. "ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК СИСТЕМНЕ УТВОРЕННЯ: АНАЛІЗ МЕТИ, КОМПОНЕНТІВ ТА СТРУКТУРИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 50–55. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.74.
Full textAbstract:
У статті на підставі узагальненого аналізу наукових та публіцистичних джерел визначено мету, компоненти та структуру публічної адміністрації як системного утворення. Зауважено, що з активним розвитком реформаційних процесів у сфері публічної адміністрації та її діяльності суттєво посилюється необхідність у науковому осмисленні вказаних процесів та створенні теоретичного фундаменту для збалансованого та виваженого реформування. Водночас підкреслено, що одною з найважливіших умов ефективної трансформації будь-якого публічного чи державного інституту є послідовність та цілісність таких змін, яка, зокрема, забезпечується системним (комплексним) дослідженням об'єкта реформування.
Зазначено, що правова природа публічної адміністрації протягом усього періоду формування та розвитку адміністративно-правової доктрини завжди привертала увагу вчених-адміністративістів, а також представників інших галузевих як юридичних, так і неюридичних наук. Предметом дослідження, як правило, є окремі аспекти або ж загальна проблематика публічного адміністрування, публічної адміністрації та її суб'єктів тощо. Зокрема, вказаними питаннями в різні історичні періоди розвитку юридичної науки займалась значна кількість уче-них-правників. Водночас констатовано, що лише в окремих наукових працях здійснено спроби проаналізувати публічну адміністрацію як певну систему з перманентними їй ознаками.
Установлено, що в найзагальнішому вигляді публічна адміністрація як системне утворення являє собою самостійну відокремлену систему, функціонування якої опосередковано певною метою, склад представлений компонентами - елементами й підсистемами, а структура - зв'язками (внутрішніми й зовнішніми), які, власне, й надають публічній адміністрації властивості, необхідні для її системності, стійкості, упорядкованості та цілісності.
27
КОСТЮКЕВИЧ, Сергій. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРИВАТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 61–68. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-11.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність та склад адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи. Вказано, що питання правового статусу приватної фізичної особи в Україні набуває особливої актуальності, оскільки, з одного боку, наразі існує надто ускладнена надбудова системи органів публічної адміністрації та недосконалість вітчизняного законодавства, з іншого боку, не надаються можливості ефективно реалізувати громадянам та іншим особам їхні права у взаємовідносинах з владними інституціями. Досить високий рівень бюрократизації окремих процесів діяльності органів публічної адміністрації, подекуди невисокий рівень професіоналізму персоналу та неоптимальний рівень адміністративних послуг спричиняють проблеми у взаємовідносинах між громадянами та органами публічної адміністрації. З огляду на вказане вважаємо, що необхідно здійснити наукову розробку адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи в контексті останніх реформ та перебудови відносин з владою. У зв’язку з необхідністю дослідження питань, пов’язаних із формуванням статусу приватної фізичної особи та визначенням її місця в системі суб’єктів певної галузі права, у статті звернуто увагу на теоретичні основи такої наукової розробки. Зроблено висновок, що на сучасному етапі відбувається зміна пріоритету у регулюванні адміністративно-правових відносин у бік оптимізації державно-владної діяльності щодо захисту приватних фізичних осіб. Сервісний зміст діяльності органів публічного адміністрування має стати основою для ефективної співпраці державних (владних) інституцій з інституціями громадянського суспільства. Здатність приватної фізичної особи бути активним учасником публічного адміністрування має бути належним чином закріплена нормативно-правовими актами, оскільки занадто розгалужена система адміністративного законодавства не дозволяє повною мірою забезпечити реалізацію прав конкретної приватної фізичної особи.
28
Разіна, Т. І. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 27, 2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).203.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджуються поняття та види адміністративно-правових засобів забезпечення позитивного інвестиційного клімату в Україні. Зазна-чається, що адміністративно-правові засоби як різно-вид правових засобів вирізняються тим, що створюють-ся та застосовуються суб’єктами владних повноважень органів публічної адміністрації з метою регулювання публічних (адміністративно-правових) відносин. Ад-міністративно-правові засоби використовуються гро-мадянами та юридичними особами у відносинах з ор-ганами публічної адміністрації з метою реалізації та захисту свої прав і свобод. До адміністративно-правових засобів забезпечення позитивного інвестиційного клімату в Україні зарахо-вано: норми Конституції України; міжнародні дого-вори, ратифіковані Верховною Радою України, серед яких провідне місце посідає Угода про асоціацію між Україною та ЄС; відповідне національне законодавство; відомчі нормативно-правові акти міністерств та інших органів публічної адміністрації; акти судової гілки влади, серед яких провідне місце займають Рішення Конституційного Суду України, Висновки (правові по-зиції) Верховного Суду; типові інвестиційні договори та супровідні документи, які є результатом усталеної юридичної практики у сфері інвестиційної діяльності; методичні рекомендації доктринального рівня щодо порядку та засобів здійснення інвестиційної діяльно-сті; індивідуальні економіко-юридичні консультації фахівців у сфері інвестиційної діяльності; інформацій-ні ресурси мережі Інтернет економічного та юридич-ного характеру, які містять інформацію про об’єкти інвестиційної діяльності.Формулюється висновок, що з метою удосконален-ня системи адміністративно-правових засобів забез-печення позитивного інвестиційного клімату в Укра-їні доцільним вбачається проведення систематизації нормативно-правового матеріалу у сфері інвестицій та інвестиційної діяльності у формі консолідації та ство-рення єдиного нормативно-правового акта, який буде регулювати основні питання інвестиційної діяльності, засобів її стимулювання та розвитку, містити типові види інвестиційних угод.
29
Рибас, А. В. "Інструменти діяльності публічної адміністрації при призначенні суддів в Україні." Юридична наука, no. 11 (53) (2015): 99–103.
Find full text
30
Терещук, Г. "Зарубіжна практика забезпечення принципу транспарентності в діяльності публічної адміністрації." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 3 (19) (2019): 65–70.
Find full text
31
Терещук, Г. "Зарубіжна практика забезпечення принципу транспарентності в діяльності публічної адміністрації." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 3 (19) (2019): 65–70.
Find full text
32
Терещук, Г. "Зарубіжна практика забезпечення принципу транспарентності в діяльності публічної адміністрації." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 3 (19) (2019): 65–70.
Find full text
33
Дешко, Л. "Окремі аспекти реалізації державної політики у сфері електроенергетики." Юридичний вісник, no. 2 (August 25, 2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1704.
Full textAbstract:
У статті детально проаналізовано довідкову, наукову та навчальну літературу та норми чинного законодавства з метою визначення сутності та змісту державної політики у сфері електроенергетики. У результаті дослідження встановлено, що нині в науковій літературі та чинному законодавстві відсутній єдиний підхід до визначення даного поняття. Автором наголошено, що однозначність понятійного апарату впливає на ефективність правозастосовної практики органів публічної адміністрації. Зазначено, що нині для сучасної державної політики у сфері електроенергетики необхідними є розроблення та прийняття «діючого» стратегічного плану розвитку національної електроенергетики, що має містити конкретні дієві для нашої країни шляхи та механізми проведення реформ, у тому числі у сфері електроенергетики. Проте для реальної активізації дій лише прийняття зазначеної програми є недостатнім, оскільки діяльність органів публічної адміністрації повинна бути спрямована: по-перше, на створення нормативно-правової бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій; по-друге, на вдосконалення адміністративних процедур в електроенергетиці; по-третє, на формування системи стимулів інвестиційної діяльності в електроенергетиці. Обґрунтовано, що державна політика у сфері електроенергетики - це система нормативно закріплених заходів, що визначають зміст діяльності органів публічної адміністрації щодо ефективної реалізації відносин із приводу виробництва, передачі, розподілу, купівлі-продажу, постачання електричної енергії, забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії, забезпечення ефективного функціонування ліквідного ринку електричної енергії, а також створення сприятливих умов для залучення інвестицій із метою забезпечення сталого розвитку електроенергетичної галузі. Окрему увагу приділено характеристиці складнощів під час реалізації державної політики у сфері електроенергетики, зокрема організаційним, структур-но-інституційним, технологічним.
34
Лемеха, Р. І. "Принципи правового регулювання митних режимів в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 18, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.624.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджуються принципи правового регулювання митних режимів в Україні як міжгалузевого інституту митного права.
Зазначається, що митний режим є комплексом взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їхній правовий статус, умови оподаткування і зумовлюють їх використання після митного оформлення.
Формулюється висновок про те, що роль принципів права в регулюванні митних режимів є визначальною, враховуючи євроінтеграційні прагнення України та зумовлену ними необхідність дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та належного урядування органами публічної адміністрації.
До принципів правового регулювання митних режимів слід віднести загально-правові (верховенства права, законності, правової визначеності, рівності всіх перед законом, гласності тощо), а також спеціальні принципи, серед яких: принцип сприяння розвитку міжнародної торгівлі; принцип захисту національних інтересів та безпеки у сфері зовнішньоекономічної діяльності; принцип диспозитивності вибору митного режиму суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, принцип доступності адміністративних послуг, які надаються органами публічної адміністрації (реалізація принципу «єдиного вікна» в роботі органів та посадових осіб Державної митної служби України) тощо.
Зазначається, що зважаючи на мету національної держави набути повноправного членства в Європейському Союзі, наближення національних митних правил та процедур до стандартів та принципів ЄС є ключовим завданням публічної адміністрації в Україні.
Формулюється висновок про те, що дослідження принципів правового регулювання митних режимів в Україні є основою для подальшого вдосконалення чинного національного законодавства та юридичної практики, розроблення перспективного законодавства у сфері правового регулювання митних режимів.
35
Shynkarov, A. M. "Формування інституту префекта на регіональному рівні: європейський управлінський досвід." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 200–205. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.21.
Full textAbstract:
У статті розкриті теоретичні засади розвитку інституту префекта на регіональному рівні в контексті європейського управлінського досвіду за сучасних умов реформування системи публічного управління в Україні. досліджені теоретичні аспекти управління суб’єктом місцевого розвитку в країнах з різним рівнем ринкових відносин. Вибір європейського напрямку розвитку та відхід від догм пострадянського періоду вимагає від незалежної України становлення ефективної моделі державного управління, що зумовлює зміну як вже існуючих її інститутів, так і створення нових. Формування новітнього для України інституту префекта саме й зумовлено проведенням сучасного реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.
Метою статті є теоретичне дослідження, співставний аналіз європейського досвіду, обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо формування та запровадження інституту префекта в системі публічного управління України.
Наукова новизна. Полягає в уточненні сутності базових понять дослідження, зокрема «інститут представництва держави», «префект», «територіальне управління» та співставному дослідженні аспектів формування інституту представництва держави на регіональному та місцевому рівнях у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії, Румунії та Польщі. В роботі розкрити функції та особливості організації діяльності префектів у європейських державах і проаналізовані функції та повноваження місцевих державних адміністрацій. Досліджені передумови для запровадження в Україні дієвого інституту префекта.
Висновки. Дослідження свідчить, що управління європейськими територіями в країнах з різним розвитку ринкових відносин здійснювалось як з посиленням централізації, так і з досить помітною децентралізацією публічної влади; розгляд європейського досвіду щодо організації діяльності префекта показує тенденцію саме до послаблення його ролі безпосереднього впливу на місцеве самоврядування із залишенням функцій контролю за дотриманням законності.
Модифікація інституту представництва держави на регіональному та місцевому рівнях (інститут префекта) в країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, а у певній мірі навіть й з часів XIX сторіччя до сучасних умов довело, що на європейських теренах функціонує ефективний інститут (механізм) управління – префектура. Із використанням цього дієвого інституту існує розвинена та ефективна система управління територіями, що постійно вдосконалюється за умов суспільних змін і підвищення якості життя європейського населення.
36
Гузь, О. Ю. "Форми дискримінації людини в діяльності органів публічної адміністрації в Україні." Держава та регіони. Право, no. 4 (38) (2012): 48–51.
Find full text
37
ШИЛО, С. М. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ДИСЦИПЛІНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Scientific Journal of Public and Private Law 3, no. 1 (2019): 250–55. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.43.
Full text
38
Джафарова, О. "Деякі аспекти міжнародного досвіду здійснення органами публічної адміністрації дозвільної діяльності." Наукові записки [Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Серія: Право, вип. 1 (2017): 19–26.
Find full text
39
Пак, Наталія, and Єлизавета Воронець. "ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ: СУТНІСТЬ ТА МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ." Молодий вчений, no. 9 (97) (September 30, 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-28.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність громадського контролю з погляду сучасності як запоруки запровадження основоположних європейських стандартів у вітчизняному державотворенні. Проаналізовано та узагальнено запропоновані в юридичній науці дефініції громадського контролю та виведено власне авторське його визначення. Встановлено взаємозв’язок між громадським контролем і розвитком демократичної держави та громадянського суспільства. Досліджено особливості механізмів здійснення громадського контролю діяльності органів публічної влади. Доведено та обґрунтовано, що головним завданнями для налагодження взаємовідносин між суспільством і владою та для подальшої розбудови України як демократичної, правової та соціальної держави, має бути ефективне здійснення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, що, в свою чергу, дасть змогу визначити недоліки в діяльності таких органів, перевірити результати виконання ними завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами щодо належного забезпечення та гарантування прав і свобод різих категорій осіб.
40
Barikova, A. A. "Практика органів судової влади у сфері права електронних комунікацій." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 28–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.03.
Full textAbstract:
Метою статті є визначити напрямки використання практики органів судової влади для систематизації права електронних комунікацій щодо консолідації юридичних норм у межах національної правової бази України з урахуванням наднаціональної практики правового забезпечення діяльності учасників ринку електронних комунікацій.
Наукова новизна полягає в тому, що проаналізовано місце актів органів судової влади в системі актів, згідно з якими повинна проводитися консолідація норм права електронних комунікацій. З урахуванням новітніх доктринальних підходів уточнено «усічену» якість цих джерел права. Досліджено приклади, як правові позиції Верховного Суду стосуються визначення законних меж використання інструментів діяльності публічної адміністрації щодо використання електронних комунікацій, експлуатації радіочастотного та номерного ресурсів України тощо.
Зосереджено увагу на тому, що положення практики Європейського суду з прав людини можуть спричиняти вплив на право електронних комунікацій не лише щодо визначення сутності окремих видів актів законодавства, системи права електронних комунікацій, а й на порядок реалізації правового регулювання в цій сфері. Продемонстровано роль практики Європейського суду з прав людини у систематизації права електронних комунікацій у контексті догматизації юридичних норм.
Висновки. Внесено пропозиції на підставі аналізу європейських і національних актів органів судової влади щодо доцільності імплементувати ті правові позиції органів судової влади, які сприятимуть інституціоналізації принципу верховенства права при функціонуванні ринку електронних комунікацій. Доведено, що в постановах Верховного Суду можуть міститися висновки щодо подальшої практики розгляду аналогічних справ. Узагальнення практики, роз’яснення та керівні вказівки Пленуму є надбудовою, що визначає судову практику в нижчих інстанціях із метою розв’язання конфліктів при провадженні діяльності на ринку електронних комунікацій, використанні інструментів діяльності суб’єктів публічної адміністрації.
41
Маслова, А. "Алгоритм системного дослідження публічної адміністрації як наукової категорії." Юридичний вісник, no. 3 (October 5, 2020): 18–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1901.
Full textAbstract:
У статті, на підставі узагаль-неного аналізу наукових та публі-цистичних джерел визначено алго-ритм системного аналізу публічної адміністрації як наукової кате-горії. Висока результативність дослідження будь-якого явища, процесу, діяльності тощо залежить від ступеня повноти наукового осмислення досліджуваного предме-ту. Натомість комплексність та всеосяжність дослідження забез-печується за рахунок системно-го підходу, який уособлюється у системному аналізі. Відзначено, що наразі в сучасній адміністративно-правовій літературі не так бага-то досліджень, предметом якої є публічна адміністрація, виконаних із використанням інструментарію системного аналізу.Встановлено, що публічна адмі-ністрація це система, функціону-вання якої опосередковано певною метою, склад представлений ком-понентами – елементами і підсис-темами, а структура – зв’язками (внутрішніми і зовнішніми), які, власне і надають публічній адміні-страції властивості, необхідні для її системності, стійкості, упоряд-кованості та цілісності.У підсумку викладеного за допо-могою таких операції як визна-чення конфігуратора; визначення проблеми і проблематики; виявлен-ня цілей; побудова і використан-ня моделей; декомпозиція; агрегу-вання встановлено, що публічна адміністрація як система – це побудована на стійких внутрішніх і зовнішніх зв’язках вертикально-го та горизонтального характеру об’єктивно зумовлена сукупність її суб’єктів, метою якої є досягнен-ня такого збалансованого стану її компонентів та їх стабільної вза-ємодії між собою, який має забез-печити належне гарантування суб’єктами публічної адміністрації прав, свобод та законних інтере-сів, фізичних і юридичних осіб у публічній сфері, а також ефектив-ну реалізацію приватними особами свого адміністративно-правового статусу.Відзначено, що у вузькому розумінні публічна адміністрація розу-міється як конкретний суб’єкт, наділений відповідними повнова-женнями, що забезпечує виконан-ня покладених на нього завдань, які в цілому відповідають загаль-ному призначенню публічної адмі-ністрації.
42
Ромашов, Ю. С. "ІНСТРУМЕНТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 103–6. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).368.
Full textAbstract:
У статті розкрито зміст та сформовано поняття інструментів публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції. Доведено, що це зовнішній вираз однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій спеціальних кадрових суб’єктів публічної адміністрації Національної поліції та МВС України. Вони реалізуються у межах визначеної законом компетенції з метою забезпечення Національної поліції якісними поліцейськими кадрами, не допущення ними юридичних правопорушень та мінімізації їх негативних наслідків. Визначено, що до системи інструментів публічного адміністрування, які застосовуються під час здійснення публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції слід віднести: а) інструментів публічного адміністрування, які можуть бути оскаржені в системі адміністративних судів – нормативно-правові та адміністративні акти (індивідуальні), акти плани та акти дії; б) прийняття присяги працівником поліції, як юридично значима дія; в) заходи заохочення, переконання і примусу. З’ясовано, що вибір належного інструмента публічного адміністрування в діяльності суб’єкта публічної адміністрації базується на двох основних чинниках: по-перше, суворо дотримуватися принципу, тобто обирати серед інструментів публічного адміністрування винятково ті, використання яких дозволяє законодавчо прописана компетенція; по-друге, вибрати із них ті, що забезпечують найбільш ефективне відновлення прав, свобод і законних інтересів приватних осіб, публічного інтересу суспільства. Зроблено висновок, що інструмент публічного адміністрування під час здійснення публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції – це зовнішній вираз однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій спеціальних кадрових суб’єктів публічної адміністрації Національної поліції та МВС України, реалізованих у межах визначеної законом компетенції з метою забезпечення Національної поліції якісними поліцейськими кадрами, не допущення ними юридичних правопорушень та мінімізації їх негативних наслідків.
43
Бєлінгіо, В. О. "Окремі питання діяльності суб"єктів публічної адміністрації в сфері захисту прав громадян." Адміністративне право і процес, no. 3 (17) (2016): 43–53.
Find full text
44
Большакова, О. В., and О. В. Закаленко. "КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.231.
Full textAbstract:
Наукове дослідження присвячено методології наукового пізнання адміністративних процедур загалом та класифікації як методу дослідження адміністративних процедур зокрема. Зроблено висновки, що застосування методу класифікації в юридичній науці має свої особливості. За допомогою застосування методу класифікації здійснено ґрунтовне угрупування, відокремлення та функціональна систематизація адміністративних процедур. Проаналізовано основні критерії класифікації адміністративних процедур, виокремлено їхні основні види. Охарактеризовано низку критеріїв до поділу адміністративних процедур, зокрема, щодо змісту виділяють адміністративні правотворчі та адміністративні правозастосовчі процедури залежно від того, яку з форм управлінської діяльності вони опосередковують - адміністративну правотворчість чи правозастосування. Здійснивши аналіз основних форм діяльності суб’єктів публічного адміністрування, можливо дійти висновку, що основними з них є прийняття нормативно-правових та адміністративних актів (адміністративна правотворчість та адміністративне правозастосування). Значні особливості та відмінності порівняно з іншими видами адміністративних процедур мають саме адміністративні правотворчі процедури. Це зумовлено тим, що такі процедури впорядковують підготовку та прийняття суб’єктами публічної адміністрації особливого різновиду правових актів, а саме нормативно-правових актів. Установлено, що процедури адміністративної правотворчості у свою чергу можуть бути класифіковані за різними критеріями: залежно від суб’єкта правотворчості, за способом прийняття нормативно-правових актів, за їхніми формами. Адміністративні правозастосовні процедури спрямовані на застосування суб’єктами публічної адміністрації правових норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних юридичних фактів та виражаються у виданні правових актів індивідуальної дії - адміністративних актів. Ця група адміністративних процедур пов’язана з вирішенням адміністративних справ шляхом визначення міри можливої або необхідної поведінки приватної особи в одиничній ситуації. Адміністративні правозастосовні процедури представлені в діяльності суб’єктів публічної адміністрації великою кількістю процедур, які за своїм змістом є неоднорідними та потребують у свою чергу класифікації за додатковими критеріями.
45
Шутак, Т. Г. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 212–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).466.
Full textAbstract:
У статті відповідно до положень чинного вітчиз-няного законодавства розкрито структуру й ключо-ві особливості реалізації адміністративно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва. Окреслено головні умови та підстави взаємодії тери-торіальних громад з місцевими органами публічної адміністрації у цій сфері. Визначено та охарактери-зовано адміністративно-правовий статус відповідних фізичних і юридичних осіб публічного та приватно-го права, що виражає сукупність прав і юридичних обов’язків у поєднанні з обсягом адміністративної правосуб’єктності та відповідальності. З’ясовано, що територіальні громади є основними ланками місцевого самоврядування, які безпосередньо або опосередковано через відповідні структурні ланки здійснюють управ-ління місцевими справами. До структури адміністра-тивно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва входять такі елементи: 1) права і сво-боди людини та громадянина, передбачені основопо-ложними міжнародними актами з прав людини, Кон-ституцією України, іншими нормативними актами адміністративно-правового характеру; 2) юридичні обов’язки, що охоплюють потенційну можливість притягнення винної особи до адміністративної відпо-відальності за невиконання, недотримання або пору-шення закону; 3) комплекс адміністративно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, що забезпечують створення належних умов соціального середовища для ефективної реалізації цих суб’єктив-них прав, здійснення правотворчої та правозастосов-ної діяльності органами публічної влади. Розкрито специфіку адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації, які мають статус суб’єктів транскордонного співробітництва. Цей статус перед-бачає правове положення останніх в системі публіч-ного управління у адміністративно-політичній сфері і визначається шляхом закріплення в адміністратив-ному законодавстві мети створення, завдань, функцій, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус ра-йонних і обласних державних адміністрацій включає три блоки структурних елементів, зокрема цільовий блок, структурно-організаційний блок, компетентніс-ний блок.
46
Власенко, Д. О. "Контроль та нагляд за додержанням законодавства з надання адміністративних послуг суб"єктами публічної адміністрації." Часопис Київського університету права, no. 2 (2015): 109–14.
Find full text
47
Стрельченко, Оксана, and Вадим Скорик. "Характеристика банківського маркетингу як складника діяльності публічної адміністрації у сфері економіки та фінансів." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 6 (2020): 156–61. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.6.27.
Full text
48
Бойко, А. В. "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.10.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що формування правоздатної системи публічного адміністрування транспортним сектором економіки, побудованої на основі розвитку владно-суспільних взаємовідносин, взаємодії органів публічної влади та інститутів громадського суспільства, вдоско- налення правового статусу та форм і методів діяльності її суб’єктів, без- перечно виступає наразі нагальною для України потребою. Водночас інсти- туціональна складова публічного адміністрування транспортною сферою в нинішніх умовах як ніколи вимагає вжиття рішучих реформаційних за- ходів особливо у напрямі реалізації державної транспортної політики через активну діяльність спеціалізованої публічної адміністрації. У статті, на основі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел, у тому числі зарубіжного досвіду, зроблено спробу визначити оптимальну інституціональну модель адміністративно-пра- вового забезпечення реалізації державної транспортної політики в Україні. Вказано на необхідність кардинальних структурних перетворень в транс- портній сфері, що нагально стоїть на порядку денному та підтверджуєть- ся багатьма транспортними аналітиками, громадськими діячами та фахівцями субʼєктів публічного адміністрування окремих транспортних галузей. Наголошено на необхідності створення принципово нової систе- ми управління, що була б орієнтована на розвʼязання як загальних проблем функціонування транспортного комплексу країни, так і вирішення спец- ифічно галузевих завдань. Підкреслено передчасність утворення пропонова- ної Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транс- порту, що має забезпечити ефективне державне регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках у галузі транспорту, зокрема, з питань формування цінової (тарифної) політики. Утворення ще однієї структури зі спеціальним статусом, повноваження якої зараз актив- но реалізовує Міністерство інфраструктури України, ускладнить процес публічного адміністрування галуззю та уповільнить реалізацію основних напрямів державної транспортної політики України. Наголошено на особ- ливому значенні спеціалізованої публічної адміністрації, яка спроможна на одночасне вирішення багатьох правових, технічних, політичних, економіч- них та інших проблем розвитку й функціонування транспортної галузі. Ра- зом з тим, додаткові труднощі виникають через невирішеність проблем розмежування повноважень між центральними, регіональними та місце- вими органами управління транспортною системою.
49
Діденко, С. В. "ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБІГУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 463–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.443.
Full textAbstract:
У статті доведено, що механізм адміністративно-правового забезпечення обігу та застосування зброї - це процес упорядкування суспільних відносин, що складаються у сфері обігу та застосування зброї, стосовно системи правових засобів, які забезпечують законні права та інтереси суб'єктів таких відносин. Ці засоби є гарантом публічних суспільних інтересів, і завдяки їм визначається поведінка суб'єктів адміністративного права, що здійснюється за допомогою норм адміністративного права, актів застосування права й адміністративної діяльності суб'єктів публічної адміністрації зі втілення їх у життя (форми та методи), а також принципів адміністративного права, тлумачення норм адміністративного права, адміністративно-правового статусу, адміністративно-правових режимів та адміністративних процедур.
50
Yara, O. "СТУДЕНТСЬКОЦЕНТРИЗМ, ЯК ПРОВІДНИЙ СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 171–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.21.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що в системі цінностей адміністративного права принципам належить головна основоположна роль. Саме на їх основі суб’єкти публічної адміністрації здійснюють публічне адміністрування у формі виконавчої та розпорядчої діяльності. Більш того й суб’єкти законотворчості враховують їх при розробці законопроектів проєктучи нові чи відміняючи застарілі норми адміністративного права. Також свою головну засадну роль відіграють принципи адміністративного права щодо адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти. Адже адміністративно-правові відносини у цій сфері пронизується чисельними вертикальними і горизонтальними зв’язками і суб’єкти публічної адміністрації мають мати певні високогуманні й одночасно ефективні стандарти по яким мають повіряти свою адміністративну діяльність. Крім того слід наголосити, що принципи адміністративного права, не є ортодоксальною категорією. Із зміною суспільних відносин об’єктивно виникають нові принципи, уточняються й відмерзають старі. В статті виявлені і узагальнені засади принципу студентноцентризму, як спеціальної засади адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Доведено, що це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права. Він є втіленням вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента. Його реалізація здійснюється шляхом утвердження первинності прав, свобод та інтересів (потреб) студентів. Зроблено висновок, що принцип студентноцентризму, як спеціальна засада адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права, як втілення вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента, шляхом утвердження первинність прав, свобод та інтересів (потреб) студентів викликам, що стоять перед вищими начальними закладами та іншими суб’єктами публічної адміністрації з метою свідомого заохочення студентів до освітнього процесу, створення для нього зразкового освітнього середовища, побудови відносин на засадах взаємної поваги і партнерства між студентом та іншими учасниками освітнього процесу з здобування юридичних знань та здійснення виховного процесу.