Journal articles on the topic 'Конструктивне спілкування'

Ефективність традиційного авторитарного стилю в спілкуванні зі студентами різко знижується з приходом покоління Z до університетів, що призводить до цілої низки негативних наслідків, від зниження якості навчання до зміни напрямку та навчального закладу студентами. Разом із тим, викладацька спільнота не завжди володіє навичками конструктивного спілкування, що постають ефективною альтернативою застарілим інструментам, таким як загрози, шантаж, приниження. Мета статті – проаналізувати та продемонструвати викладачам іноземних мов педагогічних вищих навчальних закладів ефективні засоби конструктивної комунікації, що дозволять покращити якість їх професійної діяльності та підвисити конкурентоспроможність вітчизняної системи педагогічної освіти. У статті розглянуто 5 інструментів конструктивної комунікації та наведено конкретні приклади їх застосування на заняттях з іноземної мови у вищому навчальному закладі педагогічного спрямування. Ненасильницьке спілкування (формулювання висловлення від першої особи, експліцитне вираження емоцій, потреб та вимог), Я-повідомлення (формулювання висловлення від першої особи) являють собою конструктивну альтернативу оціночним судженням та є інструментами, що дозволяють надавати ефективний та неконфліктний зворотній зв’язок студентам, віддавати вказівки у максимально прийнятній для адресатів формі. Постановка цілей за SMART запропонована як модель, що легко інтегрується до ненасильницького спілкування, і дозволяє якісно формулювати навчальні цілі. Позитивне обрамлення та точна похвала містять конкретні рекомендації щодо типових проблемних зон у наданні зворотного зв’язку та націлені на встановлення та утримання сильної позиції викладача, стимулювання бажаних типів поведінки студентів, мінімізації конфліктів у ході навчальної діяльності. З метою максимального підвищення практичної цінності дослідження, усі комунікативні інструменти розглянуто на прикладах 6 типових робочих ситуацій, що виникають у процесі вивчення іноземних мов.

Формування та діагностика реального стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти є надзвичайно актуальною проблемою сьогодення, оскільки від її розв’язання залежить успішність соціалізації підростаючого покоління. У статті проаналізовано різні підходи до визначення змісту поняття професійної компетентності майбутніх вихователів закладу дошкільної освіти, її структури. Визначено поняття соціальної компетентності та її ролі в професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Метою статті є сутнісно-функційний аналіз поняття «комунікативна культура» як одного з важливих критеріїв сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Окреслено методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація. Комунікативну культуру майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти визначено як набуту якість особистості, яка забезпечує реалізацію всіх складових частин спілкування та характеризується системою комунікативних знань, умінь, досвіду й здатностей, що забезпечують мовну комунікативну поведінку, орієнтацію в комунікативній ситуації, вибір необхідного стилю поведінки для досягнення мети комунікативного акту, аргументацію власної життєвої та соціальної позиції, конструктивне ведення ділових переговорів і продуктивну співпрацю в ході вирішення різних (у тому числі й професійних) завдань. Комунікативна культура майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти формується в процесі професійної підготовки. Реалізуючи низку важливих функцій, комунікативна культура може слугувати критерієм визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Подальшого дослідження потребує розробка методичного інструментарію та рекомендацій щодо визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів засобами показників комунікативної культури.

У статті представлено результати дослідження проблеми особистісної готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів для досягнення ними суб’єктивного благополуччя. Розглянуто сутність дефініцій терміна «конфлікт» з погляду прихильників різних наукових підходів (психодинамічного, мотиваційного, ситуаційного, організаційного, особистісного, аналітичного й інших) – «готовність персоналу освітніх організацій до розв’язання конфліктів», «суб’єктивне благополуччя». Висвітлено зміст готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів, що передбачає вміння діагностувати ймовірність появи конфлікту, прогнозувати особливості його розвитку, запобігати, взаємодіяти в ситуації конфлікту, виходити із проблемних ситуацій тощо. Вибір стратегії розв’язання конфлікту залежить від індивідуальних, сімейних та суспільних переконань, цінностей, досвіду, культури тощо. Здатність персоналу освітніх організацій контролювати із плином часу цілу низку чинників, як конструктивних, так і небажаних (стійкість, самореалізація, соціальна емоційна компетентність, особисті реакції на діяльність в освітній організації (виснаження, втома, стрес тощо)) в умовах конфліктної ситуації, є важливим чинником суб’єктивного благополуччя і передбачає опанування вмінь вибирати конструктивну позицію в освітній діяльності в момент розгортання конфлікту, прагнення дотримуватися настанов і правил діалогічного спілкування, уміння активно діяти на всіх етапах управління конфліктною ситуацією. Обґрунтовано, що суб’єктивно благополучний персонал освітніх організацій здатний не лише конструктивно розв’язувати різні конфлікти, а і сформувати в молоді загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні й особистісні цінності.

Анотація. Дана стаття присвячена способам реалізації компетентнісного підходу при викладанні іноземної мови у вищому навчальному закладі. Розглядається перелік загальнокультурних і професійних компетенцій, якими повинен володіти студент ВНЗ. Важливість формування у студентів міжкультурної компетенції в навчанні іноземним мовам продиктована радикальними змінами, що відбуваються в українському суспільстві як результат інтеграції нашої країни до світового освітнього, інформаційного, економічного простору, що в свою чергу спонукає людину вміти співіснувати у цьому просторі, тобто бути здатною і готовою будувати конструктивний діалог з усіма суб’єктами цього простору. Орієнтація навчально-виховного процесу в системі мовної освіти має здійснюватися на основі послідовного формування міжкультурної компетенції стосовно вирішення конкретних всеохоплюючих завдань в процесі навчання англійської мови. Автор стверджує, що міжкультурна компетенція не є тотожною комунікативній компетенції носія мови, а являє собою таку здатність, яка дозволяє особистості вийти за межі власної культури і набути якості медіатора культур, втрачаючи власну особисту культурну ідентичність. Наголошується, що комунікативна компетентність студента, який навчається іншомовному спілкуванню – це здатність до повноцінного мовного спілкування в усіх сферах людської діяльності з дотриманням соціальних норм мовної поведінки.

У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови. У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.

Врегулювання соціальних конфліктів представлено як вибудовування цільового діалогічного простору. Такий підхід передбачає створення спільного для учасників взаємодії контуру розуміння проблемної ситуації з метою забезпечення ефективної комунікації між різного рівня суб’єктами та поетапного розв’язання соціальних суперечностей. У контексті дослідження обґрунтовано ефективність застосування низки засобів когнітивного спілкування як цілісних комунікативно-технологічних алгоритмів; кожен покроковий алгоритм передбачає організацію міжсуб’єктної взаємодії на засадах діалогічності та рівності представлення інтересів усіх суб’єктів такої взаємодії. Як основні кроки на шляху до взаєморозуміння запропоновано такі процедурні послідовності: тестування діалогічного простору; формування нових знань у діалозі; завершення діалогу; рефлексія отриманих результатів. Виокремлено та описано чинники соціального середовища (соціокультурні та організаційні), що можуть сприяти врегулюванню соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності або утруднювати таке врегулювання. Визначено та охарактеризовано критерії змістової структуризації гострих суспільних проблем, як-от: актуальність, обговорюваність, контекстуальність, проблемність, інформаційна насиченість, тематична синхронність. За допомогою означених критеріїв виокремлено труднощі, які виникають у процесі комунікативно-технологічного врегулювання конфліктної взаємодії на різних етапах її розгортання. На основі аналізу теоретичних та практичних напрацювань визначено принципи, що є фундаментом когнітивного спілкування і сприяють формуванню взаєморозуміння в ході діалогічної взаємодії: діалогічної партиципації, пріоритетності інтересів, співробітництва. Зроблено висновок, що застосування технології організації діалогічного простору забезпечує довготривалі результати у сфері врегулювання соціальних суперечностей, зокрема сприяє формуванню ефективних стратегій управління конфліктною взаємодією, активізує процес поширення соціальних інновацій, актуалізує важливість спільної творчої діяльності задля вироблення конструктивних рішень. До кола питань, що є перспективними та актуальними для подальших досліджень, віднесено вдосконалення інструментарію комунікативно-технологічного врегулювання соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності та пошук конвенціональних умов для спільного осмислення і подолання труднощів.

В умовах суспільної кризи, яка супроводжується загостренням міжособистісних стосунків, розбіжністю інтересів соціуму й особистості, зростанням конкурентної боротьби, актуалізується потреба підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних працівників до професійної комунікації в умовах конфлікту. Людиновимірність професій практичних психологів і соціальних працівників пов’язують зі світоглядними домінантами професійних міжсобистісних відносин, що виявляються як на рівні об’єкта (соціальних груп та окремих людей, які потребують психологічної допомоги та соціальної підтримки), так і суб’єкта (фахівців, які цю допомогу та підтримку забезпечують). Їхня професійна діяльність передбачає постійне, часом тривале контактування з людьми, переважно комунікативну взаємодію з ними в різноманітних, у тому числі емоційно напружених і суспільно нестабільних ситуаціях, які можуть призвести до конфлікту. У статті обґрунтовано конфлікт як закономірний компонент професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників; розглянуті конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо взаємопізнання учасників, оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця соціономічної сфери і, як наслідок – поліпшення якості його професійної діяльності. Їх ефективна реалізація опирається на концепцію діяльнісного опосередкування особистості А. Петровського, згідно з якою усталені міжособистісні стосунки можна зрозуміти лише в контексті змісту, цінностей і смислу спільної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення «соціального інтелекту» (Дж. Г. Скотт), дотримання правил ключових елементів спілкування. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до ефективного професійного спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.

У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність

Стаття актуалізує питання реалізації принципу ситуативності в іншомовному навчанні ЗВО як такого, що спонукає студентів до розумової діяльності, пізнавального пошуку, активного вираження власних думок та безпосередньо впливає на формування їхніх мовленнєвих умінь. Одним із показників сучасної соціально активної особистості є її вміння комунікувати та співпрацювати з іншими на основі принципу ситуативності. Автор наголошує на необхідності створення навчальних мовленнєвих ситуацій як прототипу подальшої професійної діяльності студентів та ефективного засобу іншомовного спілкування. Передбачається створення сукупності зовнішніх умов спілкування, які стають опосередкованим стимулом усного мовлення студентів. Особлива увага приділяється підбору дидактичного матеріалу. Здійснюючи вибір комунікативних завдань, автор розглядає ситуації, зумовлені контекстом та метою, а не формою, та ситуації, які не регламентуються ні формою, ні змістом. Серед найбільш дієвих засобів першої групи виокремлено складання діалогів, проведення рольових та ділових ігор. Ретельно підібрані тематика та матеріали, які порушують актуальні проблеми професійного характеру, дають змогу активізувати комунікативні вміння і навички студентів, підштовхують їх до конструктивної дискусії та розвивають уміння орієнтуватися в динамічній комунікативній ситуації. Проблемні комунікативні ситуації визначаються спонтанним розвитком подій, стимулюють креативний потенціал студентів, активізують їхні професійні знання та сприяють розвитку іншомовної комунікативної компетентності студентів. Студенти набувають навичок співпраці, навчаються вести дискусію, будувати аргументовану відповідь, нести відповідальність за прийняті рішення, отримують можливість практичного застосування своїх знань, умінь та навичок. Автор робить висновок, що процес становлення майбутніх фахівців немовних спеціальностей є багатоаспектним явищем, яке здійснюється за рахунок постійної інтенсивної взаємодії та передбачає активне впровадження принципу ситуативності.

У статті розкрито деякі теоретичні аспекти підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до ефективної соціалізації дітей раннього віку. Проаналізовано соціалізаційний процес дітей раннього віку, виголошено особливості соціального розвитку малят. Грунтовно розкрито фази соціального становлення особистості. Визначено соціалізованість як результат соціального розвитку дітей раннього віку в закладах дошкільної освіти. Приділено увагу характеристиці сучасної дитини раннього віку, виокремлено зміни, які відбулись в особистості сучасної дитини. Акцентовано увагу на ролі освітнього закладу дітей раннього віку. Зосереджено увагу на системній фаховій підготовці вихователів дітей раннього віку. Виокремлено передумови ефективної реалізації професійних функцій вихователя дошкільного закладу, серед яких виокремлюють: гностично-дослідницьку, виховну, конструкторсько-організаційну, координуючу. Наголошено окремо на діагностичній функції вихователя, що дозволяє визначати стан виховуваних і педагогічного процесу; конструктивно-організаторську, спрямовану на організацію педагогічного процесу; комунікативну. Особливої уваги приділено емоційній сфері вихователя, яка допоможе педагогу вибудовувати свою взаємодію з дітьми раннього віку на підставі емоційної саморегуляції та самоконтролю. До того ж, наголошено, що вихователь у групах раннього віку має усвідомлювати власну відповідальність за створення емоційно комфортного середовища, яке забезпечить гармонійну узгодженість в процесі спілкування та ефективної життєдіяльності малюків.

В статті розглядаються соціально-психологічні умови адаптації осіб похилого віку до старіння та вплив соціального статусу на цей процес: побутові (якість харчування, що дозволяє вважати зовнішнім чинником соціальної адаптації); дозвіллєві (організація дозвілля); комунікаційні (спілкування допомагає особам похилого віку обмінюватися життєвим досвідом і просто знаходити однодумців);релігійні; практика «втілення мрій», яка застосовується в Польщі (соціальні працівники, психологи допомагають своїм клієнтам реалізувати «дрібну» мрію). Досліджені основні «життєві позиції» (конструктивна, залежна, захисна, позиція «ворожості до світу», позиція «ворожості до себе і свого життя») цієї категорії осіб, що впливають на психологічну адаптованість. Класифіковано форми соціальної адаптації в рамках якої виокремлюється конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, радикалізм (заколот), в ході дослідження з’ясовано, що найпоширенішими формами адаптації для всіх осіб похилого віку є ритуалізм і конформізм. Обґрунтовані умови сприятливої адаптації осіб похилого віку до нових умов соціалізації, через призму соціально-психологічної реабілітації, що полягає у соціальному забезпечені, піклуванні, захисті. Проаналізовані завдання соціального працівника, практичного психолога в організації соціально-психологічної адаптації, осіб похилого віку. Охарактеризовано стратегію соціально-психологічної роботи з самотніми особами літнього віку. Визначено вплив соціального статусу на адаптаційний процес в літньому віці. Розглянуто поняття самотності в аспекті соціального захисту.

Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми вибору особистістю відповідної стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, в тому ж числі й конфліктних. Зроблено аналіз існуючих досліджень, концепцій та теорій із зазначеної проблематики. Дослідження присвячено опису конфліктів та конфліктних ситуацій, в які може бути включена особистість. Наголошується, що задля ефективного вирішення будь якої проблеми особистості необхідно обирати певний стиль поведінки, певну стратегію, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самого конфлікту. Особлива увага приділяється опису комунікативних можливостей особистості, контролю за реалізацією комунікативної програми поведінки. Визначено, що вирішення конкретних конфліктів потребує використання різних стилів поведінки, тому важливо володіти технологіями всіх стратегій і залежно від обставин застосовувати найкращі. Відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Доведено, що використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити визначенню проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Ключові слова: поведінка, стратегії поведінки, міжособистісна комунікація, спілкування, взаємодія, суперечності, прогнозування поведінки, життєвий шлях особистості.

В умовах культурно-економічної і політичної кризи у суспільстві спостерігається загострення міжособистісних, міжкультурних, міжетнічних стосунків, неузгодженість інтересів особистості та спільноти, зростання конкурентної боротьби в усіх галузях життєдіяльності. Відповідно помітно зростає роль служб соціального захисту населення, надання йому кваліфікованої соціально-психологічної допомоги, що потребує посилення уваги закладів вищої освіти до якісної підготовки майбутніх фахівців цієї сфери, основний зміст професійної діяльності яких полягає у контактуванні з людьми. Зважаючи на це, одним із ключових векторів освітнього процесу в закладі вищої освіти вважаємо формування й розвиток високого рівня комунікативної культури фахівців соціального захисту, зокрема навчання професійної комунікації у конфліктних ситуаціях. У статті розглянуто конфлікт як елемент суспільної взаємодії, що генерує та розвиває тенденції до збалансування сил у певному соціальному середовищі, та закономірний компонент професійної діяльності фахівців соціального захисту; висвітлені конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця і підвищення якості його професійної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення “соціального інтелекту” (Дж. Г. Скотт), яка полягає в дотриманні основних принципів спілкування та здатності застосовувати алгоритм дій для попередження конфліктної ситуації. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціального захисту до ефективної професійної комунікації в імовірних конфліктних ситуаціях.

Стаття присвячена аналізу особливостей фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення окремих фундаментальних лінгвістичних дисциплін. У статті узагальнено характеристику змісту лінгвістичної підготовки майбутнього вчителя-філолога; здійснено аналіз навчального плану підготовки філолога – майбутнього вчителя іноземних мов; навчально-методичного забезпечення для фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення окремих фундаментальних лінгвістичних дисциплін, особливостей підготовки вчителів-філологів у зарубіжних країнах, обґрунтовано особливості фахової підготовки майбутнього вчителя-філолога в процесі вивчення таких окремих спеціальних лінгвістичних дисциплін, як “Вступ до германського мовознавства”, “Історія англійської мови”, “Історія лінгвістичних вчень” “Актуальні проблеми англійської філології”, “Практика усного та писемного мовлення”. Охарактеризовано чинники, які впливають на якісну професійну підготовку майбутнього вчителя філолога, також обґрунтовано роль мовної, лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної складових, що є результатом вивчення певних лінгвістичних дисциплін, та їх вплив на підготовку майбутнього вчителя іноземної мови.На основі узагальнення досвіду характеристики змісту лінгвістичної підготовки бакалаврів в університетах Швейцарської Конфедерації, зазначено про активне використання полікультурного підходу (англійська мова вивчається в контексті розуміння її як засобу взаємодії в умовах освітньої та культурної інтеграції народів світу та засобу конструктивно полілогу в державі), виховання ціннісного ставлення до культурної та мовної інакшості. Обґрунтовано розуміння та використання мови як засобу спілкування, та компетентнісного підходу, в процесі якого формуються лінгвістична та соціокультурна компетенції.

У статті досліджено один із напрямів статеворольової соціалізації дітей та підлітків, їх підготовки до сімейного життя – стабільність інституту сім’ї. Висвітлено основні діаметрально протилежні наукові підходи до тлумачення інституту сім’ї: консервативно-кризовий та ліберально-прогресивний; наведено аргументи на підтвердження можливості обох підходів. Ураховуючи зміни, що відбуваються з інститутом сім’ї (падіння народжуваності; дестабілізацію шлюбно-сімейних відносин, нестабільність сім’ї, конфлікти; виникнення альтернативних форм сімейних структур; зникнення патріархальної субординації; переважання емоційності у стосунках; зміну системи цінностей та ін.), більшість дослідників уважає, що цей процес є прогресивним, неминучим та вимагає відповідного пристосування, підготовки дітей ті підлітків до майбутнього подружнього життя шляхом проведення процесу статеворольової соціалізації. У статті окреслено види сучасного шлюбу, основні тенденції щодо трансформації чоловічих та жіночих ролей, розподілу домашніх обов’язків; питання співвіднесення соціальної та біологічної рівності між статями; питання маскулінізації жінок та фемінізації чоловіків, виконання ними соціальних функцій; особливості формування в дітей та підлітків статевотипізованої поведінки. Докладно розглянута проблема сімейних конфліктів та способи їх можливої профілактики. Виявлено деструктивні стилі спілкування; визначено фактори, що сприятимуть гармонії подружнього життя: сфери адаптації – духовна, психологічна, культурна, інформаційна, побутова, родинна, сексуальна; співвідношення домінантності в партнерів: найкраще являється домінування в різних сферах; фактори подружньої сумісності: рівень освіти, егалітарність у побуті, спільне дозвілля, уміння конструктивно вирішувати питання та конфліктні ситуації; виділення сфер застосування лідерських якостей: економічна, ділова, господарська, культурна, емоційна, педагогічна, комунікативна та ін.

Актуальність: необхідність підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл зумовлюється щорічним погіршенням психічного та соматичного здоров’я підлітків, що знайшло відповідне відображення в основних нормативних освітніх документах України. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх тренерів˗викладачів до формування морально˗вольових якостей учнівської молоді. Методи: теоретичний метод аналізу психолого-педагогічної літератури щодо проблеми дослідження (з метою виявлення стану досліджуваної проблеми); аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення (для обґрунтування практико-орієнтовних засад відповідних педагогічних умов), педагогічне спостереження, тестування (тести успішності, тести здібностей, індивідуальні тести), проективні методи (конструктивні, експресивні, рольові), опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), метод експертної оцінки і самооцінки (для обґрунтування педагогічних умов), методи математичної статистики (для обчислення результатів педагогічного експерименту). Результати: здійснено теоретичний аналіз проблеми професійної підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл; розроблено методику та відповідні педагогічні умови покращення зазначеного процесу, проведено педагогічний експеримент щодо підтвердження ефективності зазначених педагогічних умов. Висновки: результати дослідження підтвердили, що готовність майбутніх тренерів˗викладачів до розвитку морально˗вольових якостей учнів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю формується більш ефективно за умов: використання виховного потенціалу спортивно˗тренувальної діяльності та позаурочної роботи щодо морального виховання; підготовки тренерів до виховання морально˗вольових якостей старшокласників; створення сприятливого мікроклімату для налагодження міжособистісного спілкування і гуманістичних стосунків між всіма учасниками освітнього процесу.

У статті наголошено, що потреби розвитку морського та річкового транспорту, а також світового комерційного мореплавства, обумовили необхідність підготовки висококваліфікованих конкурентоздатних фахівців морської галузі. Зазначено, що актуальності набуває проблема міжкультурної взаємодії, яка тісно пов’язана з проблемою формування особистості, спроможної до толерантного міжкультурного спілкування.На основі аналізу констатовано, що потреба у толерантному фахівцеві морської галузі зумовлена плюралізмом ідеологій. Саме такий фахівець здатен побудувати конструктивний професійний діалог, співпрацювати з представниками та культурою інших країнУ статті узагальнено наукові погляди на поняття «толерантність» та акцентовано увагу на тому, що проблема толерантності в контексті професійної підготовки морських фахівців потребує особливої уваги.Обґрунтовано той факт, що майбутній фахівець повинен мати розвинені комунікативні якості, що дозволяють йому швидко адаптуватися до вимог замкнутого колективу, успішно співпрацювати з колегами, у тому числі у процесі міжкультурної взаємодії.Констатовано, що толерантність означає рівні права для всіх членів суднової команди, з одного боку, а з іншого – кожен представник мультинаціонального екіпажу повинен визнати і приймати право інших мати різні точки зору, думки, поведінку та волю.Схарактеризовано феномен інтолерантності, та зазначено, що будь-який із її видів є небезпечним для продуктивної роботи суднового екіпажу, оскільки може призвести до послаблення групової єдності, взаєморозуміння та вплинути на безпеку рейсу. Проаналізовано значення цінності толерантності як складової професійної компетентності морських фахівців для ефективного міжнаціонального спілкування.

У даній статті розглядається проблема формування текстотвірної компетентності в умовах змішаного навчання. Авторка обґрунтовує ідею про важливість і необхідність розробки відповідних новітніх і оперативних методичних технологій, що відповідають запитам сучасної педагогічної науки, освіти та соціуму в цілому. Постійна динаміка ринку праці щодо якості підготовки майбутніх перекладачів, які вільно володіють іноземною мовою у побуті та у професійній діяльності, зумовлює необхідність пошуку нових конструктивних ідей для вирішення проблеми оптимізації навчання іноземних мов та ефективне удосконалення рівня соціолінгвістичної мовленнєвої підготовки. У статті представлено аналіз поглядів дослідників щодо питання оптимізації дистанційних методів викладання фахових дисциплін спеціальності «Переклад». З теоретичної точки зору звертається увага на структурно-компонентний контент поняття змішаного навчання. Авторкою простежується процес раціонального поєднання інформаційних технологій з традиційно існуючими методами викладання, аналізуються педагогічні технології змішаного навчання, що ґрунтуються на опосередкованому спілкуванні викладачів зі студентами. Представлено висновки щодо доцільності застосування елементів змішаного навчання, як ефективного доповнення традиційних форм освіти, покликаного надати студентам доступ до джерел інформації, підвищити ефективність самостійної роботи, дати абсолютно нові можливості для текстотворчості, знаходження і закріплення різних професійних навичок, а викладачам дозволяє реалізовувати принципово нові форми і методи навчання із застосуванням концептуального моделювання розвитку текстотвірної компетентності майбутніх перекладачів.

Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.

У статті розкрита загальна характеристика психологічної компетентності батьків дітей з комплексними порушеннями розвитку. Успішна соціалізація таких дітей значною мірою залежить від сімейних стосунків, зокрема від дитячо-батьківських взаємин, на оптимальність яких впливає рівень психологічної компетентності батьків. Ця проблема розглядається через призму наукових підходів до розмежування компетентності й компетенції через питання професійної, психологічної та батьківської компетентності. Складниками психологічної компетентності є психолого-педагогічна технологія (засіб реалізації практичної діяльності, що є алгоритмом застосуванням оптимальних методів, прийомів, засобів і дій, які спрямовані на отримання бажаного результату); інтерактивна когнітивна діяльність (форма психічної активності особистості, спрямована на пізнання себе, свого партнера та дитини на основі рефлексії в процесі діалогічного спілкування, у результаті чого формується власна виховна позиція подружжя, навички ефективної міжособистісної взаємодії, соціальноперцептивні та комунікативні вміння); рівень освіти батьків (система створення позитивного образу батьківства, що являє собою спеціально організоване навчання на засадах андрагогіки та створює можливості для засвоєння спеціальних знань, умінь і навичок, які є важливими в батьківстві); мотивація батьків (усвідомлення ними змісту та значення їхньої компетентності шляхом надання психологічного супроводу). Психологічна компетентність батьків характеризується системою аутопсихологічних знань про себе як особистість, матір чи батька, певним ставленням до дитини й шлюбного партнера, адекватним виховним стилем, високорозвиненими комунікативними та перцептивними вміннями, високим рівнем відповідальності, толерантності, стресостійкості, сукупністю психологічних знань із психології сім’ї, соціальної, вікової, спеціальної, патопсихології, системою ефективної та конструктивної діяльності на основі психологічної освіченості.

У статті розглянуто форми психологічного насильства в організаційному середовищі: булінг, кібербулінг, булінг на робочому місці (мобінг), віктімблеймінг, харасмент, сталкінг, аутинг, газлайтинг. Доведено, що основна небезпека психологічного насильства – в доведенні жертви до психічно нестабільного стану і неадекватного сприйняття реальності, навіть до самогубства. Наведено класифікації булінгу та мобінгу. Підкреслено особливості негативних дій кривдника, такі як повторюваність і тривалість, ця характеристика негативних дій кривдника виникає завдяки тому, що, з одного боку, кривдник зберігає зацікавленість в здійсненні насильницьких дій щодо жертви довгий час і, з іншого боку, в результаті того, що жертва слабкіше і не здатна захистити себе в ситуації булінгу. Обгрунтовано, що характерною рисою булінгу є прояв кривдником проактивної агресії по відношенню до жертви, тобто наступальної, а не оборонної агресії, спрямованої на формування у жертви стану страху і розгубленості. Розглянуто відміну характеристик булінгу від характеристик інших явищ, які порушують процес конструктивного спілкування. Обгрунтовано, що булінг відрізняється від агресії, насильства, жорстокого поводження і хейзінга тим, що має такі стійкі характеристики, як тривалий повторюваний характер насильницьких дій, наявність стійких типів суб’єктів – кривдник, жертва, свідок, отже, відповідних видів девіантної поведінки, які реалізуються в ході булінгу – агресивної, віктимної та конформної. Відзначено, що булінг та мобінг – це тривалий процес, який може тривати місяцями. Виявлений механізм профілактики булінгу – діяльнісне опосередкування передбачає детермінацію поведінки і міжособистісних взаємодій членів групи змістом, цілями і завданнями групової діяльності. Здійснення групою просоціальної колективної діяльності дозволяє у її членів сформувати позитивні моральні ціннісні орієнтації, адекватну самооцінку, вміння конструктивної взаємодії та ін., а також організувати співпрацю членів колективу задля досягнення спільної мети, що дозволяє виключити появу в такій групі індивідуальних і групових факторів виникнення булінгу.

У статті розглянуто наукову проблему сучасного саморозвитку особистості. Аналіз наукових праць свідчить про те, що головною проблемою в психолого-педагогічній науці є висвітлення сутності, змісту та структури саморозвитку людини, у процесі якого вона набуває можливостей формуватися з урахуванням індивідуальних особливостей. Підвищення саморозвитку особистості можливе за допомогою впровадження компетентнісного підходу, врахування життєвого досвіду та мотиваційно-ціннісних якостей тих, хто навчається. Саморозвиток сучасної особистості набуває особливої значущості у зв’язку з надзвичайно швидким зростанням обсягу знань у світовому просторі, інформатизацією суспільства, необхідністю забезпечення мобільності й професіоналізму майбутніх фахівців; тісно пов'язаний з компетентністю, яку тлумачать як мету, так і результат професійної підготовки у закладах вищої освіти. Її успішність зумовлюється сукупністю сформованих у фахівця компетенцій, що сприяють соціалізації особистості, формуванню в неї світоглядних та науково-професійних поглядів; визначають здатність до самореалізації, саморозвитку та самовдосконалення. Висвітлено проблему саморозвитку педагога професійного навчання (охорони праці) в процесі професійної підготовки. Наголошено, що в умовах сучасності, коли людина активно створює інфосферу, поглиблюючи інноваційні зрушення як у соціумі, так і в індивідуальному житті кожного, забезпечення саморозвитку є пріоритетним завданням вищої освіти, адже особливо важливим в соціальному житті є відповідність професійної діяльності фахівців моральним цінностям та реалізація прагнення до пізнання. Визначено головні аспекти саморозвитку, якими є уміння майбутнього фахівця оцінювати виробничу й ринкову ситуацію, розробляти відповідно до цього програми розвитку виробництва, визначаючи перспективи його подальшого функціонування на ринку; виявляти проблеми в діяльності та розробляти проєкти її інноваційного вдосконалення; бути конструктивним у професійно-особистісному спілкуванні в міжнародному співробітництві, управлінні персоналом, взаємодії та співтворчості з членами колективу, володіти громадськими та моральними якостями. Ключові слова: особистість, професійна освіта, компетентність, діяльність, ефективність.

Purpose. The aim of our study is to identify the reasons for the decline in the quality of knowledge and academic burnout of junior students as a manifestation of mental instability. Recommendations for the organization of the educational process in the distance form to ensure the well-being and mental health of students are formulated.Methods. The research was conducted in the form of a questionnaire, which was developed at the request of the pedagogical council of the college in Google form online.Results. About 90% of students felt psychological pressure during distance learning. Among them: 49,7% due to the large amount of homework and the lack of full consultation with the teacher; 10% due to increased demands from his family. Also, 17% suffered from a lack of full communication with friends and classmates. 44,3% during the quarantine have lost interest in everything new and as a result have large educational debts and are in a depressed mood.5,1% of respondents who are prone to bouts of unreasonable laughter or crying as a manifestation of an unbalanced mental state are extremely worried. About 21% of students now feel mostly sadness, resentment and helplessness and no longer restrain their aggression in communication. 35,8% of respondents are in a state of extreme mental absence of all desires. Thus, 61% of respondents show an unstable mental state.Students show psychological immaturity, but have fair remarks about the teaching methods of the subjects and the lack of communication with teachers.Conclusions. The study found: 1) 42–44% of students with high educational debt are able to eliminate failure on their own; 2) 30–31% of students need careful supervision by parents and teachers; 3) 25–28% of students need help from family, qualified teachers and psychological services.Now the important role of the mentor and the psychological knowledge of teachers for the well-being of students. Any situation through feedback can be resolved positively if it is discussed constructively and in an atmosphere of trust. Today requires that the content of the curriculum be exciting, and the methodological support of the courses have clearly defined multi-level objectives and assessment criteria.Key words: personality, vitality, academic burnout, well-being and mental health, meaningful life orientations. Мета нашого дослідження – вияв причин зниження рівня якості знань і академічного вигорання здобувачів освіти молодших курсів фахової передвищої освіти як прояв психічної нестійкості. Сфор-мульовані рекомендації з організації освітнього процесу в дистанційній формі для забезпечення благополуччя і психічного здоров’я.Методи. Дослідження проводили у формі опитувальника, що був розроблений на запит педагогічної ради коледжу в гугл-формі в онлайн-режимі.Результати. Приблизно 90% здобувачів освіти відчули психологічний тиск під час дистанційного навчання. Серед них 49,7% – через великий об’єм домашніх завдань і неможливість повноцінної консультації викладача; 10% – через збільшення вимог із боку сім’ї. Також 17% страждали від відсутності повноцінного спілкування із друзями. 44,3% за час карантину втратили інтерес до всього нового і, як наслідок, мають великі заборгованості з навчання та перебувають у пригніченому стані.Надзвичайно хвилює 5,1% респондентів, що схильні до нападів безпричинного сміху або плачу як прояву тривожного психічного розладу. Приблизно 21% здобувачів освіти відчувають зараз переважно сум, безсилля і вже не стримують своєї агресії у спілкуванні. 35,8% респондентів перебувають у граничному стані відсутності всіх бажань. Отже, 61% респондентів проявляють нестійкий психічний стан. Здобувачі освіти проявляють психологічну незрілість, але мають слушні зауваження щодо методики викладання предметів і відсутності зв’язку з викладачами.Висновки. Дослідження виявило: 1) 42–44% здобувачів освіти, що мають велику навчальну заборгованість, спроможні самостійно усунути неуспішність; 2) 30–31% здобувачів освіти потребують ретельного контролю з боку батьків і викладачів; 3) 25–28% здобувачів освіти потребують допомоги з боку сім’ї, кваліфікованих викладачів та психологічної служби.Зараз важливі роль наставника і психологічні знання викладачів для комфортного навчального процесу здобувачів освіти. Будь-яка ситуація через зворотний зв’язок може вирішитись позитивно, якщо вона обговорюється конструктивно і в атмосфері довіри. Сьогодення вимагає, щоб зміст навчальної програми захоплював, а методичне забезпечення курсів мало чітко сформульовані різнорівневі завдання та критерії оцінювання.Ключові слова: особистість, життєстійкість, академічне вигорання, благополуччя і психічне здоров’я, смисложиттєві орієнтації.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

У статті визначено, що вітчизняні малокомплектні школи сьогодні знаходяться в стані інтенсивної реконструкції, причому рішення стосовно подальшої долі вітчизняних малокомплектних шкіл мають прийматися тільки на основі широкого публічного обговорення порушеної проблеми на основі врахування основних позитивних та негативних аспектів навчання учнів у цих школах. Мета статі: визначити й проаналізувати основні переваги й недоліки реалізації освітнього процесу у вітчизняній малокомплектній школі. У процесі наукового пошуку використано загальнонаукові (аналіз, порівняння, узагальнення) методи з метою опрацювання наукової літератури з порушеної проблеми; спостереження, бесіди, анкетування учителів та батьків учнів малокомплектних шкіл із метою уточнення основних переваг та проблем у роботі цих закладів. Як установлено в процесі наукового пошуку, основними перевагами роботи малокомплектних шкіл є такі: наявність сприятливих передумов для реалізації індивідуальної освітньої траєкторії кожного учня; здійснення вчителем систематичного контролю навчальних досягнень школярів та внесення своєчасних коректив у їхню навчальну діяльність; можливість організувати конструктивну взаємодію між учнями різного віку, забезпечити їхній дієвий взаємовплив один на одного; створення доброзичливої «сімейної» атмосфери на заняттях, розбудова вчителем довірчих партнерських відносин зі школярами; організація інтенсивного спілкування педагога з кожним учнем; можливість своєчасної діагностики причин появи у школярів утруднень у навчанні та помилок під час виконання завдань. Серед основних недоліків реалізації освітнього процесу в зазначених школах слід відзначити: невисоку якість освіти, відсутність сучасного матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, брак висококваліфікованих учителів тощо.

Констатується ситуація, яка за пріоритет покладає раціоналізм як жорстко нормовану стратегію в освітньому процесі. У цих умовах зростаюча особистість формується лише частково, оскільки нейтралізуються фактори повноцінного інтелектуального розвитку та духовності у їх цілісності.Згадана ситуація може бути трансформована за умови утвердження цінності як одиниці різнобічного розвитку особистості. З огляду на це провідним механізмом ціннісного осягнення світу зростаючою особистістю виступає психологічний супровід освіти, зокрема виховного процесу. Пропонується наступна дефініція. Сутністю психологічного супроводу доцільно вважати освітню дію (рівною мірою і навчальну, і виховну), індикатором якої виступає глибока наукомісткість, що складається з ряду наукових закономірностей педагогічної психології, психології спілкування, психології мотивації, психолінгвістики. Означені дисципліни роблять освітню дію більш ефективною у пізнавальному і розвивальному плані, а традиційний освітній метод, збагачений психологічним супроводом, підноситься до рівня технології у вузькому розумінні цього терміну.Під духовно-моральним розвитком пропонується розуміти набуття вихованцем нових за природою, тобто вищих переживань справедливості, честі, вірності, любові, альтруїзму тощо. Означена розвивальна ідея, яка ґрунтується на психологічному супроводі, кваліфікується як інноваційна парадигма. Її конструктивна побудова має здійснюватися на основі діалектичного дискурсу як несуперечливому сходженні від філософського бачення до конкретних виховних методик. Відповідно психологічний супровід організовувався на чотирьох рівнях: філософському, методологічному, теоретичному та методичному. Принципові положення філософсько-методологічного й теоретичного рівнів об’єктивуються у певних розвивальних методах.

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) можна розглядати як вид психосоматичної деформації осіб, які змушені під час виконання своїх обов’язків тісно спілкуватися з людьми. Виникнення вказаного симптомокомплексу може бути зумовлено не тільки інтенсивністю спілкування при професійній діяльності, але й тривалими напруженими стосунками у сім’ї і громаді при наявності тяжкохворих, несприятливих матеріальних і побутових умов тощо.Мета дослідження – узагальнення факторів, що сприяють виникненню синдрому емоційного вигорання.Матеріали і методи. Обстежено групи емоційнолабільних осіб із підвищеною чутливістю, з напруженою психоемоційною діяльністю у професійній сфері.Результати досліджень та їх обговорення. До факторів виникнення СЕВ належать: особистісні та організаційні чинники. Cхильність до розвитку СЕВ значною мірою визначають індивідуальними особливостями поведінки. Розвиток СЕВ пов’язаний із наявністю напруженої психоемоційної діяльності, дестабілізуючою організацією діяльності, наявністю психологічно тяжкого контингенту. У чоловіків більш високі бали з деперсоналізації, а жінки більшою мірою схильні до емоційного виснаження. Лікарі мають підвищений ризик розвитку СЕВ. Існують певні групи лікарів, які схильні до додаткових стресогенних впливів, зокрема лікарі-жінки; медики, які практикують у віддалених і малодоступних районах. Одне з перших місць щодо ризику виникнення СЕВ займає професія медсестри. У медсестер СЕВ виникає швидше, ніж у лікарів. Ризик емоційного вигорання менший у людей із такими особливостями: хороше здоров’я, свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан, досвід успішного подолання професійного стресу і здатність конструктивно змінюватися у напружених умовах; здатність формувати і підтримувати оптимістичні установки стосовно себе, а також інших людей і життя в цілому. Вивчення засобів профілактики СЕВ, що включають: постійний розвиток, правило не жити за інших людей, а сконцентруватися на своєму житті, фізичне навантаження, хороші стосунки з сім’єю, друзями, сусідами, колегами і тощо, уміння відмовляти, мистецтво раціоналізації, психологічне відсторонення, повноцінний сон.Висновки. СЕВ – це глобальне явище, що суттєво обмежує фізичні й психічні ресурси людини. Наявні засоби профілактики сприяють значному зниженню ризику виникнення таких небезпечних розладів.