Journal articles: 'Конституційно-правові відносини в сфері праці'

1

Кучко, А. В. "ДИСКРИМІНАЦІЯ У СФЕРІ ПРАЦІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 148–58. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-148-158.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі дискримінації у сфері праці. Автор статті дослідив проблему визначення дискримінації у сфері праці, оскільки законодавство про працю України не надає легального визначення дискримінації. Наголошено, що чинне національне законодавство України не містить норм, які безпосередньо визначали б дискримінацію у сфері праці. Крім того, в теорії трудового права немає єдиної точки зору на це питання. Аналізуючи наукову літературу, вітчизняну та зарубіжну нормативну базу, міжнародно-правові акти та рішення Європейського суду з прав людини, автор встановив та розкрив особливості дискримінації у сфері праці. На основі поглядів науковців виявлено характер дискримінації у сфері праці. З'ясовано зміст поняття «дискримінація». Сформульовано авторське визначення поняття «дискримінація у сфері праці». Наголошено на необхідності формування правового визначення дискримінації у сфері праці. Встановлено, що проблема недосконалості вітчизняного трудового законодавства існує і потребує вирішення. Ключові слова: дискримінація, сфера праці, рівність прав і можливостей, трудові права, трудові відносини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

ІНШИН, МИКОЛА, and ОЛЕГ ЯРОШЕНКО. "Система джерел трудового права України: проблема гармонійного поєднання приватного і публічного." Право України, no. 2019/02 (2019): 148. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-148.

Full text

Abstract:

Дієва система публічного управління у сфері праці здатна швидко, точно й ефективно реагувати на виклики сьогодення, суспільні запити та проблеми, є передумовою оздоровлення економіки нашої держави, успішної її участі в євроінтеграційних процесах. Вироблення і впровадження державної політики має здійснюватися на основі загальновизнаних міжнародно-правових стандартів у відповідній царині. Зі свого боку оцінювання державної політики України у сфері праці дає змогу встановити результативність роботи державних інституцій, ступінь задоволення ними потреб як працівників, так і роботодавців. Беручи це до уваги, у книгу першу “Загаль ні положення” нового Трудового кодексу України (ТК України) слід включити окрему главу – “Державна політика у сфері праці”, що об’єднає такі статті: “Мета державної політики у сфері праці”; “Основні завдання державної політики у сфері праці”; “Принципи державної політики у сфері праці”; “Пріоритети державної політики у сфері праці”; “Шляхи реалі зації пріоритетів державної політики у сфері праці”; “Суб’єкти державної політики у сфері праці”; “Механізми реалізації державної політики у сфері праці”; “Джерела фінансування державної політики у сфері праці”. Предмет трудового права є менш однорідним, ніж предмет цивільного права, у нього включені не тільки відносини, що носять приватний характер, а й, зокрема,відносини щодо нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, що мають яскраво виражений публічно-правовий характер. Базовим кодифікованим законом із питань праці, що впорядкує максимально широке коло відповідних відносин, має стати новий ТК України. З його прийняттям мають зберегти чинність тільки ті законодавчі акти, які, окрім трудових і пов’язаних із ними відносин, врегламентовують й інші суспільні від носини. Договірні правові акти конкретизують, деталізують і розвивають загальні норми трудового законодавства щодо умов певного роботодавця. У цьому полягає головне їх призначення. Такий метод є гнучким і динамічним, що дає можливість оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і брати до уваги особливості розвитку окремих регіонів, сфер економіки, професій, що, зі свого боку, зумовлюють особливості умов праці працівників, зайнятих на роботах у цих регіонах, галузях, за цими професіями. Підвищення ролі зазначеного виду правового впорядкування трудових відносин впливає й на централізовану правову регламентацію праці. Це виражається у збільшенні обсягу соціальнопартнер ських і локальних нормативних актів завдяки доповненню і конкретизації у них норм, які містяться в централізованому акті, що спричиняє зменшення обсягу змісту останніх.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Чижов, Д. А. "ПОЗИТИВНИЙ ТА НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ НА РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (May 29, 2020): 61–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).490.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті особливості впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові правовідносини і ринок праці України. Визначено наслідки цифровізації та діджиталізації трудових відносин для зайнятості українського населення. Стаття присвячена впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові відносини та ринок праці України. Розробки та інновації у сфері інформаційних технологій у поєднанні з автоматизацією, комп’ютеризацією і роботизацією зумовлюють безпрецедентні технічні та соціально-економічні зміни, наслідком яких є трансформація й трудових відносин. Дистанційні відносини між працівниками та роботодавцями, формування гнучкого віртуального ринку, децентралізація трудової діяльності в часі та просторі, нові форми співробітництва – все це може вивести правові відносини за межі правового регулювання в тих країнах, котрі не в змозі вчасно адаптувати своє законодавство для нових бізнес-стратегій, для яких відсутнє поняття територіальних меж і переважно ціняться затребувані таланти для ефективного виконання поставлених завдань. Визначено глибину та наслідки впливу цифрової революції, визначено позитивні та негативні наслідки такого впливу на світовий та український ринки праці. У статті окреслені наслідки розподілу продуктивності праці для зайнятості населення України. Також згадуються сучасні виклики, що стоять перед українським ринком праці, та найбільш перспективні шляхи їх регулювання. Простежується тенденція, що цифрова економіка стає все більшою частиною повсякденного життя і змінює набір постулатів і підходів до організації роботи людей. Зазначено, що цифровізація має як позитивні наслідки для ринку праці, такі як ширші можливості для самореалізації особистості, здатність керувати власним часом і працею, кар’єрним зростанням тощо, так і негативні: збільшення безробіття, зростаюча соціальна нерівність, труднощі фінансового регулювання такої праці. Цифровізація трудових відносин дає більші можливості для самоактуалізації, оскільки працівник самостійно обирає об’єм роботи та частоту прийняття замовлень. Стаття містить рекомендації щодо всебічного розвитку та реалізації національного трудового потенціалу як невіддільної вимоги стратегічної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації ринків праці, товарів, послуг та капіталів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

МУЗИКА, АНАТОЛІЙ. "Про кримінально-правові ризики: загальний огляд проблеми." Право України, no. 2020/02 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-097.

Full text

Abstract:

Проблема ризиків як соціального феномена не є новою для будь-якої держави, суспільства, науки чи сфери практичної діяльності. Утім, у вітчизняному правознавстві ця проблема дотепер залишається малодослідженою, а в кримінально-правовій доктрині – ще чекає на своїх розробників. При цьому не беруться до уваги праці, присвячені дослідженню відомої обставини, що виключає злочинність діяння (ст. 42 Кримінального кодексу України). Кримінально-правові ризики як предмет ініційованого дослідження – багатовекторний і має інший масштаб, що зумовлює відмінний зміст і рівень пізнання ризиків як системного явища у кримінальному праві (законодавстві й доктрині), слідчій та судовій практиці. Мета статті – сформувати загальне уявлення про кримінально-правові ризики. Обґрунтовано концепт про те, що будь-які кримінально-правові ризики можуть існу вати лише на рівні законодавства і правозастосування. Доцільно виділяти кримінально-правові ризики в широкому та вузькому значенні. У широкому – це ризики: 1) як ті, що породжені кримінальним законом, так і ті, що виникають через правове регулювання (або його відсутність), зокрема у кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих та оперативнорозшукових відносинах (чи навпаки – породжуються ухваленням/скасуванням, наприклад, кримінального процесуального або кримінально-виконавчого закону); йдеться, окрім того, про правове регулювання, що здійснюється не обов’язково законами, а й іншими нормативно-правовими актами, інколи – несвоєчасне ухвалення, або ж відсутність уваги чи неналежне реагування суб’єкта нормотворення, у разі явної необхідності регулювання певних суспільних відносин; 2) ризики, що виникають у сфері юридичної практики – застосування/незастосування норм, зокрема кримінального права і кримінального процесу, кримінально-виконавчого права, адміністративного права і процесу, митного права, а також у сфері оперативнорозшукової діяльності. Ризики у вузькому значенні – ті, що породжені винятково кримінальним законом (пов’язані з його ухваленням, скасуванням, зміною, доповненням) та (або) його застосуванням/незастосуванням на практиці. Змістом таких ризиків не охоплюєть-ся аналіз та врахування впливу як фактору ризиків відповідного кримінального закону на правові відносини, що зазначені вище. Кримінально-правові ризики в широкому розумінні (якщо вони хоча б якось стосуються кримінальних правовідносин), до певної міри охоплюють інші види ризиків; їх розмаїття відображає, конкретизує специфіку вияву кримінальноправових ризиків. Це стосується, наприклад, інтерпретаційних ризиків (легальних, судових, доктринальних), корупційних, кримінально-процесуальних, криміналістичних і кримінально-виконавчих ризиків, ризиків в оперативно-розшуковій діяльності та митній сфері, політичних ризиків. Проте слід мати на увазі, що всі види ризиків (це стосується і кримінально-правових) не існують у чистому вигляді. Їхня самостійність є відносною. Очевидно, особливим видом ризиків у кримінальному праві є підстави визнавати глобальні кримінально-правові ризики (поряд із ними допустимо виокремлювати міжнародні кримінально-правові ризики). На думку автора, кримінально-правові ризики – це усвідомлена особою, за умов невизначеності, ймовірність небезпеки (настання небажаних, зокрема суспільно небезпечних наслідків у сфері кримінальних правовідносин) у разі ухвалення чи відмови від ухвалення нею відповідного рішення для досягнення суспільно корисного результату.Проілюстровано конкретний вияв кримінально-правових ризиків на законодавчому рівні. Окреслено перспективний розвиток пізнання проблеми кримінальноправових ризиків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Снитнікова, М. В. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ЩОДО ТРАНСПЛАНТАЦІЇ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 328–33. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.36.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що до пріоритетних напрямів держави відноситься забезпечення якісним медичним обслуговування населення до рівня європейських країн у яких високо розвинутий цей напрямок. Щоб досягти якісного показника у державі повинна бути створена та діяти належна дієва нормотворча база від якої залежить дієвий механізм. На сьогодні, не дивлячись на те, що в Україні прийнятий Закон у сфері трансплантації, однак він є слабо дієвим та потребує певних доповнень та змін. Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати доктринальні положення, теорію адміністративного права, медичного права та чинного законодавства щодо публічного адміністрування трансплантації в Україні. У статті частково проаналізовані нормативно-правові акти щодо трансплантації в Україні. До пріоритетних напрямів держави відноситься забезпечення якісним медичним обслуговування населення до рівня європейських країн у яких високо розвинутий цей напрямок. Щоб досягти якісного показника у державі повинна бути створена та діяти належна дієва нормотворча база від якої залежить дієвий механізм. На сьогодні, не дивлячись на те, що в Україні прийнятий Закон у сфері трансплантації, однак він є слабо дієвим та потребує певних доповнень та змін. Наголошено, що суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Зроблено висновок, що на сьогодні діє велика кількість нормативно- правових документів у сфері трансплантації, як у Європейському просторі так і в Україні, що на нашу думку викликає певні труднощі та тяганину при оформленні певних документів на проведення трансплантації, особливо за кордоном тому, необхідно створити чітку кодифіковану структуру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Галіцина, Н. В. "Адміністративні правовідносини у соціальній сфері." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 27–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2401.

Full text

Abstract:

У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права. Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю. З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір). Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Сіроха, Д. І. "ЗНАЧЕННЯ АКТІВ ЛОКАЛЬНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В РЕГУЛЮВАННІ ПРАЦІ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 18, 2020): 186–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).346.

Full text

Abstract:

Стаття містить аналіз сутності актів локальної нормотворчості та їхнього впливу на правове регулювання праці. Автор розглядає концепції та підходи до локальної нормотворчості в доктрині трудового права. Стаття містить авторську концепцію значення локальної нор-мотворчості, яка сформована на підставі аналізу правових актів і результатів наукових досліджень. У статті зазначено, що до сфери локальної нормотворчості віднесено лише певні сторони трудових відносин, які відображають їхню специфіку на конкретному підприємстві (наприклад, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка робіт тощо). Локальні правові норми мають нормативний характер. Вони являють собою веління уповноваженого органу управління, спільні рішення роботодавця та профспілкового комітету, волевиявлення трудового колективу. Ці норми, закріплені в зазначених документах, є результатом відповідної правової спеціаліза-ції, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, урахування своєрідності конкретних відносин. Особлива увага приділена правовій природі правил внутрішнього трудового розпорядку, технічних правил та інструкцій. Автор формулює своє бачення значення актів ло-кальної нормотворчості в регулюванні праці у трьох основних аспектах. По-перше, це прояв принципу демократичності трудових відносин, відповідно до якого потреби й інтереси працівника безпосередньо вплива-ють на нормативний зміст трудових відносин. По-друге, це засіб виховання правової культури працівника і роботодавця, а також їхньої взаємної відповідальності у трудоправових відносинах. По-третє, це реалізація вимоги правової визначеності, відповідно до якої суб’єктам трудових відносин має бути надана можливість легкого доступу до правових приписів, що визначають вимоги до їхньої поведінки, а також можливість використати локально-правові норми для захисту своїх прав та інтересів за необхідності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Яковлєв, О. "Безпечні і здорові умови праці – важливий складник гідної праці." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 76–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2032.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто безпечні і здорові умови праці як один із ключових складників гідної праці, на підставі чого зазначено, що одним із пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення практичної реалізації людського потенціалу нації є створення належних, безпечних і здорових умов праці. Аналіз поглядів науковців із досліджуваної проблематики свідчить, що вони одностайні в тому, що гідна праця для індивіда обов'язково має характеризуватися безпечними і здоровими умовами праці для його життя і здоров'я. Зроблено висновок, що забезпечення права на безпечні та здорові умови праці є основним складником концепції гідної праці, без якого неможливо реалізувати конституційне право людини на працю, забезпечити чіткий і прозорий механізм у справі її охорони тощо. Нині концепція гідної праці стає одним із головних напрямів діяльності у сфері праці й соціальної політики не лише для Міжнародної організації праці та Організації Об'єднаних Націй, а й для окремих країн. Нині Україна створює всі передумови, щоб гідна праця сприяла її економічному зростанню та підвищенню захисту прав працівників. Акцентовано увагу на тому, що найвищим завданням сучасного трудового законодавства має бути забезпечення всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах, захисту права на безпечні і здорові умови праці. Охорона здоров'я має бути пріоритетною в діяльності держави, оскільки вона відповідальна перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я й збереження генофонду народу України. Для створення сучасного й ефективного трудового законодавства й удосконалення права на належні, безпечні і здорові умови праці Україна має взяти до уваги міжнародний досвід, спираючись на міжнародно-правові акти й нормотворчу практику МОП, що є своєрідними стандартами, на які треба рівнятись.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Воронко, Н. Р., Т. В. Брусьо, and Р. М. Воронко. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 124–31. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-16.

Full text

Abstract:

Політика у сфері трудових відносин визначається нормативно-правовими актами держави та частиною функцій, делегованих нею суб’єктам господарювання. У свою чергу, постійні зміни законодавства у сфері трудових відносин та використання різних форм і систем оплати праці можуть спричиняти в обліку ненавмисні помилки й випадки шахрайства, що вимагає від аудиторів особливої уваги та кваліфікації в процесі перевірки розрахунків з працівниками. Метою статті є систематизація нормативно-правового регулювання праці та удосконалення організаційно-методичних засад здійснення аудиту розрахунків з оплати праці. У статті розкрито нормативно-правові та організаційні аспекти функціонування трудових відносин і про-аналізовано зміни, які відбулися у цій сфері в сучасних умовах. Розглянуто правові, організаційні й економічні умови праці та її оплати, які встановлюються міжнародними договорами, національним законодавством та локальними документами окремих підприємств. Систему нормативно-правового регулювання трудових відно-син та аудиту розрахунків з працівниками подано як сукупність законодавчих та інших документів, спрямова-них на забезпечення ефективного їх функціонування. Цю систему запропоновано поділяти на чотири рівні (міжнародний, державний, відомчий, підприємства), які характеризують функції різних суб’єктів у межах їхніх повноважень. Акцентовано на пріоритеті міжнародно-правових норм регулювання праці перед нормами національного законодавства, які базуються на принципі рівності в здійсненні прав та свобод людини. Базовим елементом у механізмі регулювання оплати праці визначено встановлення мінімального розміру заробітної плати. Договірне регулювання трудових відносин працівників підприємств розглянуто з використанням систе-ми угод, які укладаються на державному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. Призначення аудиту розрахунків з оплати праці визначено як перевірку дотримання підприємством законодавства та інших нормативно-правових актів з питань оплати праці, правильності утримань і нарахувань податкових пла-тежів, достовірності відображення цих розрахунків в обліку та звітності. З метою забезпечення якості аудиту запропоновано акцентувати увагу аудиторів на можливих помилках і порушеннях щодо розрахунків з оплати праці та методах їх виявлення. Перспективними у цьому напрямку є дослідження, спрямовані на вив-чення і використання передового міжнародного досвіду у сфері нормативно-правового регулювання, обліку й аудиту праці та її оплати для прискорення процесів інтеграції України у світовий економічний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Шадей, М. "До питання заборони дискримінації у сфері праці." Юридичний вісник, no. 5 (December 16, 2020): 164–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2016.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання заборони дискримінації, що виникають у сфері реалізації права на працю. Зазначено, що усунення проявів дискримінації у трудових відносинах є одним із важливих та першочергових пріоритетів діяльності міжнародних організацій, які з метою вирішення даної проблеми ухвалили низку нормативно-правових документів. Наголошено, що прагнення України до євроінтегра-ції зобов'язує нашу державу забезпечити відповідність національного законодавства міжнародним стандартам, зокрема і стандартам рівності у трудових правовідносинах. Зазначено, що Україна вже взяла на себе зобов'язання боротися із проявами дискримінації у сфері праці, коли ратифікувала основоположні міжнародно-правові документи із цього питання. Акцентовано увагу, що нині в Україні все частішими є прояви дискримінації у трудових та тісно пов'язаних із ним відносинах. Так, наслідками дискримінаційних дій роботодавців є порушення прав працівників, зниження рівня зайнятості окремих їх категорій. Тому проблема боротьби із проявами трудової дискримінації, особливо в умовах ринкової економіки, є досить актуальною та важливою, що вимагає особливої уваги до забезпечення ефективного й дієвого механізму реалізації законодавства про заборону дискримінації в царині праці. Вітчизняний законодавець упевнено налаштований вести активну боротьбу із проявами будь-якої дискримінації у сфері праці. Про це свідчить, зокрема, ратифікація Верховною Радою України основних міжнародних нормативних документів із даного питання, а також ухвалення спеціального Закону, одним з основних завдань якого є забезпечення ліквідації дискримінації за ознакою статті. У свою чергу, ті прогалини, які й досі мають місце в чинному трудовому законодавстві щодо забезпечення ефективної боротьби із трудовою дискримінацією, повинен заповнити новий Трудовий кодекс України, спеціальні статті якого сформульовані з урахуванням міжнародно-правових стандартів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Івчук, І. І. "ЩОДО ПИТАННЯ НАБЛИЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОЇ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 11–20. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-11-20.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено питанню врегулювання відносин у сфері безпеки праці на міжнародному рівні, у законодавстві Європейського Союзу та України, а також проблематиці наближення національного законодавства з охорони праці до міжнародних стандартів та «acquis communautaire» ЄС. У науковій роботі проаналізовано основні міжнародні нормативно-правові акти у сфері безпеки праці, зокрема конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, впровадження положень яких у національній правовій системі є необхідним для дієвого регулювання відносин з охорони праці на якісно новому рівні. Досліджено акти законодавства ЄС, що регулюють правовідносини у сфері охорони праці та акцентовано увагу на основних директивах ЄС, які містять вимоги до роботодавців щодо забезпечення охорони праці працівників, в тому числі на їх робочих місцях і під час застосування засобів праці. На основі проведеного аналізу «acquis communautaire» ЄС актуалізовано питання подальшої адаптації національного законодавства до європейських стандартів, що наразі є ключовим напрямком у рамках укладеної Угоди про асоціацію з ЄС. Автором виокремлені основні якісні характеристики національного законодавства, що обумовлюють недостатню ефективність правового регулювання відносин у сфері безпеки праці, серед яких нестабільність, недосконалість змісту положень законодавства, відсутність системності та неузгодженості норм у сфері безпеки праці. З урахуванням означених недоліків національного законодавства у сфері безпеки праці, автором визначено чинники, що обумовлюють необхідність удосконалення забезпечення безпечних умов праці та здоров’я працівників. На підставі аналізу національного законодавства висвітлені основні недоліки та прогалини у правововому регулюванні відносин у сфері безпеки праці, що потребують подальшої гармонізації згідно з вимогами та рекомендаціями МОП, а також стандартами ЄС. Ключові слова: безпека праці, міжнародні стандарти, гармонізація, acquis communautaire.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Гончаренко, О. В., І. М. Іонова, and А. О. Поляничко. "ПРАВОВІ ОСНОВИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 8, 2021): 260–65. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-40.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено суспільне значення медико-соціальної роботи, яка на сучасному етапі є невід’ємним компонентом сфери охорони здоров’я. Розкрито і охарактеризовано роль і значення здоров’я для людини, яке сьогодні набуло великого значення і викликало необхідність визнання на міжнародному рівні здоров’я як основного права кожної людини, а досягнення кожної держави у сфері охорони здоров’я є цінністю для всіх. Реалізація цього права – найважливіше соціальне завдання, для виконання якого необхідні зусилля не лише системи охорони здоров’я, а й інших соціальних та економічних секторів суспільства. Авторами проаналізовано медико-соціальні аспекти здоров’я у законодавстві України. Доведено, що основним джерелом права у сфері охорони здоров’я України є законодавство як система взаємоузгоджених законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у зазначеній сфері, які регулюють публічні і приватні відносини у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано вітчизняні законодавчо-нормативні документи, які становлять правову основу медико-соціальної роботи: Конституцію України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання та ін.), галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади) тощо. У роботі встановлено, що, за висновками експертів, вітчизняна нормативно- правова база сфери охорони здоров’я має бути доопрацьованою, щоб відображати реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

ШЕЛЯЖЕНКО, ЮРІЙ. "Особиста автономія у праві інформаційних технологій." Право України, no. 2018/03 (2018): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-183.

Full text

Abstract:

Реалізація автономії волі в правових відносинах завдяки інформаційним технологіям зумовлює появу нових форм індивідуальності та інтересів, зокрема штучних, за межами усталених підходів до правового регулювання. Сучасні інформаційні технології створюють нові можливості реалізації та захисту прав людини, криптографічного забезпечення безпеки приватного життя людини, однак стають також інструментами вчинення правопорушень. Автоматичне прийняття рішень спрощує юридичні процедури, але несправедливі алгоритми насаджують нерівність, відчуження та гноблення. Метою статті є з’ясування змісту поняття особистої автономії у сфері IT-права та прогнозування його перспектив, опис існуючих і необхідних правових гарантій індивідуального самоконтролю в цифрову епоху. Аналіз практики Верховного Суду США, Європейського суду з прав людини та Європейського Суду справедливості показує, що здійснення правосуддя в умовах експансії інформаційних технологій у правові відносини потребує збереження усталеної рівноваги прав та обов’язків, пристосування існуючих правових механізмів до нових реалій, застосування фундаментальних принципів права для розвитку правових механізмів тоді, коли старі правові технології вже не допомагають ефективно утверджувати верховенство права. Специфікою особистої автономії у праві інформаційних технологій є мінливість і безпрецедентність її проявів, що вимагає створення нових правових механізмів для утвердження верховенства права на основі субсидіарності правозастосування, довіри та невтручання в автономні суспільні відносини у сфері інформаційних технологій за винятком випадків правомірної необхідності, наприклад, у разі нездатності осіб уникати очевидних загроз, вирішувати проблеми і конфлікти. Враховуючи зростаюче значення роботів (тобто машин, які автоматично працюють в інтересах людей) у житті цивілізованого суспільства та успішні розробки штучного інтелекту, здатного приймати самостійні рішення у правових відносинах, слід розглянути можливість визнання конституційних прав роботів, зокрема, прав на існування, належне функціонування, захист законом, пов’язаних із обов’язками роботів служити людям. Необхідно не тільки подбати про відповідальність людей за своїх роботів та відповідальність роботів за протиправне функціонування, наприклад, у формі деактивації, а й включати у програмне забезпечення розумних машин технічні гарантії правомірного функціонування, етичні передумови на зразок трьох законів роботехніки А. Азімова, що мають бути невід’ємною частиною системи прийняття машиною самостійних рішень, штучної особистої автономії, тобто правової автономії штучного інтелекту. При цьому критерії правосуб’єктності штучного інтелекту можуть бути встановлені законодавством і застосовуватися судами та правоохоронними органами, за необхідності, із залученням фахівців зі штучного інтелекту для вирішення питання примусової деактивації робота, подібно до проведення судово-психіатричної експертизи для перевірки кримінальної деліктоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Клименко, М. В. "Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3210.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад. Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Chornolutsky , R. V. "Парадигма законопроектної діяльності в контексті соціального проектування та соціального конструювання: актуалізація процесуально-стадійного забезпечення." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 106–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.11.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження парадигми законопроектної діяльності як одного з найважливіших видів соціального проектування (СП) та соціального конструювання (СК) в контекстуалізації його процесуально-стадійного забезпечення. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні рис законопроектної діяльності в контексті феноменологій соціального проектування і соціального конструювання. Висновки. Дослідивши формування парадигми процесуально-стадійного забезпечення нормопроектної діяльності в конституційному праві України в контекстуалізації СП та СК, можна дійти наступних висновків: - феноменології СП та СК за своїм змістовним навантаженням, телеологічною спрямованістю та доктринально-праксеологічною цінністю є тотожними феноменології НПД, що виступає одним із найважливіших видів СП, та нормативно-технологічним засобом СК; - концепт нормопроектування в конституційному праві носить об’єктивний характер, детермінований, по-перше, особливими місцем і роллю конституційного права в національній правовій системі, а, по-друге, його функціональною спрямованістю щодо забезпечення найважливіших суспільних відносин, що виникають між особою, державою і суспільством; - НПД веде до нормативізації певної сфери суспільних відносин, подолання прогалин і колізій у законодавчому забезпеченні відповідної сфери – у цьому процесі можна виокремити декілька етапів: 1) окреслюється коло суспільних відносин, які потребують нормопроектування; 2) визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об’єкту правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій; 3) виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин; 4) визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму відсутня, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об’єктивно існуючих суспільних відносин); 5) визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об’єктивно існуючих суспільних відносин). Всі наведені дії реалізуються паралельно з дотриманням методів, засобів, стандартів і технологій юридичної (законодавчої) техніки в процесі розробки проекту закону; - модальність НПД в конституційному праві України знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: «об’єктивація НПД. – актуалізація НПД. – конституціоналізація (нормативізація) НПД. – легалізація НПД. – процесуалізація НПД. – конституційно-правове забезпечення НПД»; - кожний із елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які проявляються досить ярко ззовні і є логічно пов’язаними один з одним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Сидоренко, В. В. "ПРАВОВІ ФІКЦІЇ В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЄВОСТІ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 23–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.309.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена загальнотеоретичному аналізу категорії «правова фікція». Досліджується питання можливості використання правових фікцій в якості функціонального елементу механізму правового регулювання. Охарактеризовано основні підходи до визначення правових фікцій в юридичній літературі. Визначено роль та значення фікції презумпції в контексті забезпечення належного рівня впорядкованості суспільних відносин. Встановлено, що правові фікції формуються за допомогою різних термінологічних характеристик. Проаналізовано юридичні властивості фіктивних положень, що використовуються в нормах права та дозволяють визначити функціонально-динамічні показники урегульованості суспільних відносин. Обумовлено необхідність використання правових фікцій в контексті розуміння природи механізму правового регулювання. Доведено, що використання правових фікцій дозволяє визначати поведінку учасників суспільних відносин з меншим або більшим ступенем вірогідності не перевантажуючи обсяг сфери правового регулювання зайвими нормативними приписами і при цьому породжуючи настання необхідних юридичних наслідків. Встановлено, що умовність фіктивного правоположення не може суперечити існуючим правовим принципам та повинно бути узгодженим з іншими нормами права. Правові фікції дозволяють забезпечити належний рівень впорядкованості відповідних проявів поведінки суб’єктів правовідносин. Нормативність фіктивних положень забезпечує логічність використання визначених тверджень як істинних, за наявності належних передумов та обставин їх використання. Значення правових фікцій, в аспекті забезпечення дієвості механізму правового регулювання, проявляється у використанні фіктивних положень при формуванні і вираженні змісту спеціальних норм права. Характерною ознакою правової фікції є можливість здійснення правового регулювання за відсутності реальних суспільних відносин, які передбачаються самою фікцією. Визначено, концепція правової фікції дозволяє суттєво розширити зміст відповідних суспільних відносин у ситуації, якщо явища існують за іншими критеріями і певним чином впливають на реальність. Доведено, що фікції є спеціальним правовим засобом, які дозволяють чітко окреслити сферу правового регулювання, заповнити прогалини у праві, спростити механізм правового регулювання у складних умовах невизначеності права та забезпечити його дієвість в цілому. Доводиться необхідність розглядати правові фікції як структурний елемент механізму правового регулювання. Обґрунтовано, що правові фікції створюють належні передумови щодо усунення протиріч при регулюванні суспільних відносин в умовах невизначеності, дозволяють зробити функціонування відповідного механізму більш зрозумілим і стабільним для учасників суспільних відносин та створити належні передумови для реалізації наданих їм суб’єктивних прав в повному обсязі, навіть без детальної конкретизації умов і підстав необхідних для їх здійснення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Обушенко, Н. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ Й ОЗНАК ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).398.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Плєхов, Д. О. "Дистанційна зайнятість як одна з форм трудових відносин в умовах сьогодення." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 84–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).652.

Full text

Abstract:

У роботі досліджено дистанційну зайнятість як одну із форм трудових відносин в умовах ринкової економіки, зокрема, розглянуто актуальні питання, на підставі чого зроблено певні висновки. Зазначено, що в умовах сьогодення, особливо в період глобальної пандемії та карантинних умов, які показали затребуваність дистанційного формату роботи, для держави та суспільства врегулювання відносин у сфері праці має неабияке значення. По-перше, це надасть змогу забезпечити трудові та соціальні права багатьох громадян, які здійснюють чи будуть здійснювати свою діяльність у формі дистанційної зайнятості. По-друге, відповідна реформа матиме функцію як соціального забезпечення працівників, так і фіскальну функцію, оскільки якісна нормативно-правова база у сфері дистанційного працевлаштування сприятиме збільшенню надходжень до державної казни у вигляді податків та єдиного соціального внеску до фондів соціального страхування. По-третє, якісна нормативно-правова база буде стимулом для розвитку малого та середнього бізнесу, які не мають можливості створювати значну кількість робочих місць безпосередньо в офісі, проте мають змогу оплачувати заробітну плату працівникам, що здійснюватимуть діяльність безпосередньо вдома з використанням телекомунікаційних мереж. При цьому неабияке значення має зарубіжний досвід щодо дистанційної зайнятості, ефективне використання якого на ринку праці України зможе сприяти не лише розширенню національного ринку праці, дозволить національній економіці брати активну участь у міжнародному технічному розподілі праці та найбільш повно використовувати переваги від використання такої форми зайнятості. Це дозволить насамперед збалансувати попит та пропозицію на ринку праці України, стати вітчизняній робочій силі більш мобільною, допомогти знайти роботу або додатковий дохід населенню країни. Тому нині важливо забезпечити: гідні умови праці «дистанційним» працівникам; соціальні та правові гарантії роботи; дотримання вимог безпеки роботи; законодавчу регламентацію правил, обов'язків та умов укладання договору із працівниками дистанційної форми зайнятості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Бліхар, М. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 41–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2183.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню значення узгодження державного, суспільного, приватного та індивідуального інтересів у різних сферах суспільного життя у контексті розвитку України як правової і демократичної держави. Обґрунтовано, що найчастіше стикування цих інтересів відбувається у формі конфліктного протистояння зацікавлених сторін, оскільки вони відстоюють взаємозаперечувальні інтереси в певних суспільних відносинах у площинах «публічний - приватний», «публічний - суспільний» чи «публічний - державний». Запропоновані способи правового розв’язання конфлікту, що обґрунтовують необхідність вирішення питання захисту публічного інтересу як способу задоволення інтересів, прав, дотримання обов’язків усіма зацікавленими сторонами та суспільством загалом. Отже, доведено, що питання співвідношення публічного і приватного інтересів у різних видах суспільних відносин постає особливо актуальним у час, коли правова система України перебудовується на максимальне узгоджене врахування інтересів усіх сторін цих відносин та їх відображення в історичному розвитку і процесі становлення правової системи демократичної держави. В межах правової практики наголошено на важливості правової організації захисту публічного інтересу всіх учасників суспільних відносин, зокрема й правовідносин, спонукає державу до необхідності врегулювання та адміністративно-право вого забезпечення цього важливого сегмента системи права в Україні. Значна частина правового врегулювання питань захисту публічного інтересу належить до сфери адміністративного права. У контексті проведеного дослідження з’ясовано, що принципи верховенства права й визначення людини як найвищої соціальної цінності у суспільстві закріплені в Конституції України, визначення шляху розвитку України як соціальної держави стало підґрунтям для перегляду правових доктрин і механізмів захисту інтересів членів суспільства. У цьому розумінні публічний інтерес виступає як спосіб задоволення різних суспільних потреб: і публічних, і приватних, що сприяє виникненню, розвитку та еволюції суспільних відносин, важливих для всього суспільства. Сторони, що впливають на формування публічного інтересу, можуть мати різний правовий статус, тобто сукупність прав та обов’язків, що впливатиме на різні аспекти забезпечення функціонування та реалізації цього публічного інтересу. Врешті обґрунтовано тезу, відповідно до якої у зв’язку з нормативною невизначеністю категорії «публічний інтерес» в адміністративному праві немає дієвих механізмів його реалізації й захисту, що унеможливлює здійснення функції участі громадськості в ухваленні управлінських рішень та контролі за їх виконанням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Комарницький, Д. "Відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 343–49. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1643.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються питання відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. У сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються майнова (цивільно-правова та господарсько-правова) , адміністративна та кримінальна відповідальність. Дослідження відповідальності суб'єктів такої діяльності сприяють реалізації державної політики забезпечення законності у сфері зовнішньоекономічних відносин. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Господарські санкції застосовуються до правопорушників на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 216-218 Господарського кодексу України). Правопорушеннями, за які настає адміністративна відповідальність, є правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення; що посягають на власність; у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини; у промисловості, будівництві й у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві та за порушення ветеринарно-санітарних правил; на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.

Full text

Abstract:

В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права. Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел. Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права. Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Батарчук, І. І., and М. Ю. Якимчук. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ (КОРДОНУ) В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 25, 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.711.

Full text

Abstract:

Батарчук І. І., Якимчук М. Ю. Актуальні проблеми правового регулювання повітря-ного простору (кордону) в міжнародному публічному праві. – Стаття.Питання регулювання повітряного простору (кордону) в міжнародному публічномуправі пов’язане з певним переліком проблем, що заважають повноцінному розвитку галузі. За наявності величезної кількості наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів міжнародного повітряного публічного права, серед науковців досі не досягнуто єдності у визначенні дефініції галузі, що призводить до певної дисгармонії та відсутності точності. Метою статті є дослідження актуальних проблем правового регулювання повітряного кордону в міжнародному публічному праві як одного зі складників міжнародного повітряного права – відносно нової галузі міжнародного публічного права. Відповідно до мети ми сформували завдання, які протягом роботи були виконані, що свідчить про проведення ефективного дослідження.У ході дослідження було встановлено, що нормативно-правова база у сфері регулювання правовідносин в міжнародному повітряному праві не є достатньо повною, щоб встановити потрібну міру відповідальності за порушення його норм. Це породжує низку проблем, які необхідно вирішити задля ефективного функціонування галузі в майбутньому та відсутності дисбалансу в її інститутах. Міжнародне повітряне право тісно пов’язане також з іншими галузями (наприклад, міжнародним гуманітарним правом, міжнародним морським правом тощо).Як яскраві приклади джерел міжнародного повітряного права в роботі були використані Чиказька конвенція, Варшавська конвенція, Брюссельський протокол, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, внутрішні нормативно-правові акти України (наприклад, Повітряний кодекс України), а також доктрини кваліфікованих юристів ХХ ст.Однією із основних проблем цієї галузі міжнародного публічного права є невизнання іншими країнами повітряних кордонів, що призводить до конфліктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Золотухіна, Л. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС» ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).26.

Full text

Abstract:

У науковій публікації досліджується система наукових підходів, прийомів та способів дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії. Визначається специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві з метою удосконалення їх правової регламентації. Актуальність розробки цієї теми обґрунтовується тим, що дослідження будь-якого правового процесу чи явища потребує відповідного методологічного інструментарію, що зумовлено достатньою складністю об’єктів дослідження, впливом на них значної кількості об’єктивних та суб’єктивних факторів. Поняття «публічний інтерес» є міжгалузевою категорією, що використовується в таких гуманітарних науках, як філософія, політологія, соціологія та юриспруденція зокрема. Отже, важливим є визначення специфіки методології дослідження поняття «публічний інтерес» як правової категорії та класифікація конкретних наукових методів – інструментарію наукової роботи, який буде використовуватися для доктринального дослідження зазначеного поняття. Відзначається, що методологія дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії має ґрунтуватися на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально юридичних методів дослідження, а також принципів об’єктивності та історизму. Специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві полягає у пріоритетному застосуванні спеціально юридичних методів юридичної догматики та юридичного моделювання, адже, попри існування визначених правових аксіом (верховенство права, примат міжнародного права, пріоритетність прав і свобод людини в механізмі правового регулювання), завданням як науковців, так і практиків є пошук та моделювання оптимального співвідношення приватних та публічних інтересів у сфері адміністративно-правових відносин. Яскравим прикладом такого моделювання є Правові висновки Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини, в яких визначаються межі втручання держави у сферу приватних інтересів, а також підстави, умови та ступінь обмеження приватних інтересів задля забезпечення реалізації та захисту публічних інтересів суспільства та держави. У контексті євроінтеграційних процесів велике значення має використання методів порівняльного правознавства з акцентом на європейські правові цінності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя." Право України, no. 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.

Full text

Abstract:

Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Шемчук, В. В. "Економічна та інформаційна безпека держави: правові аспекти співвідношення." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.140.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню економічної та інформаційної безпеки держави, їх теорети-ко-правовим, конституційно-правовим та іншим галузевим і прикладним аспектам. Проаналізовані нормативні визначення категорії «економічна безпека держави», висвітлена історія виникнення і роз-витку цього терміну у міжнародно-правовій практиці. Так само як і інформаційна безпека, економічна безпека є конституційною категорією, хоча зміст їх в Основному законі не розкривається. Аналіз наукових досліджень свідчить про використання різ-них підходів до з’ясування сутності економічної безпеки держави. (найбільш поширеними є статич-ний, динамічний, системно-структурний та комплексний підходи). Єдине її нормативне визначення регламентовано у наказі Міністерства економічного розвитку та торгівлі 2013 р., засноване саме на статичному підході. В юридичній площині економічну безпеку держави можна розглядати як право-відносини, що виникають при забезпеченні органами публічної влади стану захищеності національної економічної системи. Суміжним поняттям поряд з економічною безпекою держави є інформаційна безпека країни. Останню доцільно розглядати крізь призму правовідносин, що виникають при забезпеченні стану за-хищеності інформаційного простору.Економічна та інформаційна безпеки різняться за об’єктом (економічна система, інформаційний простір) та засобами забезпечення. Проте, вони мають і спільні риси: йдеться про одночасне визначен-ня складниками національної безпеки; їх забезпечення є найважливішою функцією держави; однако-ві рівні забезпечення (міжнародний, національний та локальний); схожі суб’єкти тощо.Економічна безпека держави, як і інформаційна безпека стали предметом вивчення різних галу-зей вітчизняної науки, включаючи насамперед юридичну науку. Отже, на сьогодні сформувалась їх належна доктринальна основа, проте беззаперечною є потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері економічної та інформаційної безпек як складників національної безпеки України, забез-печення термінологічної визначеності, механізмів реалізації, гарантій захисту як у мирний час, так і в умовах конфліктів, гібридних воєн тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Кохановська, Олена. "Проблеми реалізації інформаційних прав в Україні (приватноправовий аспект)." Право України, no. 2018/01 (2018): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-063.

Full text

Abstract:

Формування цивілістичної теорії реалізації інформаційних прав пов’язане із низкою питань, що випливають із особливостей як самого об’єкта інформаційних відносин, так і зі специфічних правомочностей суб’єктів інформаційних прав, за допомогою яких реалізується інформаційне цивільне право. Звідси – необхідність опрацювання єдиного чи принаймні узагальнюючого підходу в питаннях дотримання, виконання, використання і застосування норм інформаційного права, максимально можливого визначення усіх правомочностей суб’єктів цивільного права для реалізації їх прав в інформаційній сфері. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині цивільного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до розуміння принципів, форм та способів реалізації цивільних прав для вироблення цілісного уявлення про особливості реалізації специфічних правомочностей суб’єктів інформаційних відносин у цивільному праві, їх форм і способів, а також викладення власного бачення щодо цілей і найбільш ефективних із приватноправових позицій способів реалізації інформаційних прав в Україні. Встановлено, що вітчизняна цивільно-правова доктрина виробила на сьогодні загальну теорію реалізації цивільних прав, а також ґрунтовну і всеохоплюючу теорію інформаційних цивільних відносин. Однак цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав, зокрема принципи, форми і способи їх реалізації, потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що в сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства важливо не лише закріплення норм інформаційного законодавства, а й їх дотримання, виконання, використання, а також застосування. Автор доходить висновку, що приватне право відповідно до притаманного йому диспозитивного методу регулювання суспільних відносин надає суб’єкту у сфері інформаційних цивільних правовідносин право самостійного вибору цілей, а також способів і засобів реалізації інформаційних прав. Основними під час реалізації інформаційного цивільного права є прості (дотримання, виконання, використання) і складні (застосування) форми реалізації права. Інформаційне цивільне право реалізується за допомогою комплексу правомочностей суб’єкта інформаційних відносин, основними серед яких є право створювати, виробляти, шукати, збирати, ознайомлюватися, одержувати (отримувати), фіксувати, знати, передавати, використовувати, поширювати (розповсюджувати), зберігати, охороняти і захищати інформацію тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Звонарьов, Валентин Вадимович. "КОЛІЗІЇ У ПРАВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 84–88. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.11.

Full text

Abstract:

Досліджено теоретичні підходи до визначення колізій у праві. Проаналізовано поняття колізійної норми як способу вирішення правових колізій і конфліктів. Показано нормативно-правову невизначеність поняття «колізія» у національному українському законодавстві. Наголошено на відсутності комплексного підходу у профільних дослідженнях до проблематики адміністративно-правових конфліктів із відповідним аналізом практики їх подолання, включаючи колізійні питання застосування законодавства про адміністративну відповідальність і колізійні проблеми адміністративного судочинства. Відзначено реалізацію в Україні протягом останніх років адміністративної реформи, процес якої неодмінно породжує адміністративно-правові колізії, прогалини та конфліктні питання адміністративно-правового статусу органів публічної влади, баланс функцій і повноважень яких має забезпечувати нормальне функціонування держави. Визначено, що у чинному українському законодавстві немає нормативного визначення понять «колізія» та «колідуюча норма», натомість в окремих нормативно-правових актах, які належать до сфери дії міжнародного приватного права, визначається поняття колізійної норми як способу вирішення юридичної колізії з іноземним елементом. Показано, що прогалини у нормативно-правовому регулюванні юридичних колізій потребують розроблення комплексного, широкого теоретико-методологічного підходу, який охоплює як формально-юридичні колізії, так і фактологічні правові конфлікти (наприклад, у вигляді суперечностей між змістом норми права та реальним станом суспільних відносин; між позитивним і природним правом; між публічним порядком і приватним інтересом тощо). Доведено, що розв’язання правових колізій і конфліктів слід вважати важливим елементом визначеної у чинному законодавстві компетенції органів публічної влади на рівні правотворчості, правотлумачення та правозастосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Короткова, Ліна. "ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 14 (September 21, 2018): 79–85. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.79-85.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблеми розвитку професійної освіти в Україні, зумовлені зміною системи економічних відносин, істотним оновленням виробничого обладнання та появою нових тенденцій, пов‘язаних з переходом до постіндустріального суспільства. Проаналізовано нормативно-правові документи стосовно забезпечення якісного змісту професійної освіти в Україні, наголошено на необхідності його постійного оновлення з урахуванням потреб підприємств-замовників кадрів. Здійснено теоретичний аналіз численних педагогічних джерел щодо передумов та особливостей оновлення змісту професійно-технічної освіти, акцентовано увагу на важливості формування природних якостей, соціальних та творчих рис особистості. Визначено, що важливим нормативним підґрунтям формування змісту професійної освіти є державні стандарти професійно-технічної освіти (далі – ДСПТО), процес створення яких розпочався з 2006 року. Зосереджено увагу на тому, що ці стандарти були зорієнтовані на традиційну систему професійної освіти, здійснено комплексне дослідження їхньої суті та структури. На прикладі професії «Кравець» представлено результати аналізу оновлених державних стандартів професійно-технічної освіти, розроблених із урахуванням модульно-компетентнісного підходу. Основною перевагою цих стандартів визначено право навчальним закладам, за погодженням із підприємствами-замовниками робітничих кадрів, самостійно розробляти робочі навчальні програми з погодинним розподілом предметів. Зроблено висновок, що ДСПТО швейного напряму, розроблений у 2016 року, виявився найбільш якісним, оскільки забезпечує спрямованість навчальних модулів на досягнення кінцевих практичних результатів. Розглянуто питання укрупнення професій шляхом інтеграції змісту професійної освіти, наведено приклади робочих навчальних програм із декількох затребуваних на ринку праці суміжних професій. Виявлено, що професійна підготовка за такими професіями підвищує мобільність кваліфікованих кадрів і конкурентоспроможність підприємств.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Пилипишин, П. "Формування ідей індивідуалізму у філософії права Джона Локка." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2080.

Full text

Abstract:

У статті робиться спроба роз-криття індивідуалізму у філо-софії права Джона Локка. Філо-софсько-правова думка доби Просвітництва перебувала під величезним впливом локківської інтерпретації природнього стану суспільства, в якому вчений роз-глядає основні права людини і, чи не вперше, відносить туди право власності, яке має як буржуазний, так і індивідуалістичний відті-нок. Дж. Локк, продовжуючи ідею договірного походження держави, на відмінну від Т. Гоббса, більше акцентував на індивідуалістичних тенденціях, аніж суспільних, вва-жаючи, що індивід повинен мати політичну, духовну та економічну самостійність і бути вільним суб’єктом вибору та дії. Зосереджуючись на індивідуаліс-тичному аспекті спадщини англій-ського філософа, звернено увагу на його основні філософсько-правові постулати: індивідуальні права на життя, свободу і власність є фундаментальними за своєю суттю та нероздільними одне від інших; свобода є основою всіх інших прав; ця свобода передбачає свободу від різних відносин з іншими, крім тих, в які індивід вступає добро-вільно з урахуванням власного інте-ресу; свобода від залежності щодо інших робить нас людьми; свобода кожного індивіда може бути обме-жена тільки такими правилами і обов’язками, які необхідні для того, щоб забезпечити таку ж свободу іншим; рівність не зрівнює, а обері-гає і стимулює природну несхожість людей; люди є рівноправними суб’єк-тами щодо економічної, духовної та політичної сфери і власної долі; людина має право задовольнити свободу тим способом, якими йому до вподоби, а не порушувати зако-нів справедливості; по суті, інди-від є власником своєї особистості і здібностей, і в цьому відношенні він нічим не зобов’язаний суспільству; лише сам індивід може визначити, в чому полягає його власне благо; право власності є антропологічною константою, а праця – це первинна умова задоволення потреб; людське суспільство складається з ринкових відносин; держава є результатом суспільної домовленості для захи-сту власності індивіда в його особі і у вигляді благ, і отже, збереження впорядкованих відносин обміну між індивідами, які розглядаються як власники самих себе; невтручання держави у приватне життя та осо-бисте процвітання людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Kofman, B. Ya. "Покоління прав людини та їх вплив на становлення і трансформацію конституційно-правового статусу людини і громадянина." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 29–37. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.03.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються покоління прав людини в контексті їх прямого впливу на формування конституційно-правового статусу людини і громадянина. Метою статті є дослідження ролі і впливу поколінь прав людини на становлення та трансформацію конституційно-правового статусу людини і громадянина. Наукова новизна. Наведені у своїй логічній послідовності аргументи актуалізують та об’єктивізують проблематику поколінь прав людини та її вплив на динаміку правового статусу людини в контексті його розширення та вдосконалення в умовах розвитку правової демократичної державності, що несе в собі могутню гуманістично-гуманітарну складову. Визначено, що покоління прав людини формуються в доктрині конституційного права держав та в міжнародному праві в історичній ретроспективі з метою акцентування уваги держав та міжнародного співтовариства на особливій значущості відповідних груп прав, актуалізації їх визнання, легалізації, охорони, захисту, реалізації та гарантування. Висновки. Системний аналіз наведених поколінь прав людини свідчить, що всі вони, по-перше, органічно вписуються і відображають гуманістичні та гуманітарні засади сучасної концепції прав людини. По-друге, з виокремленням кожного з нових поколінь прав людини фактично виникає новий підхід до особистості, причому не тільки як до природної істоти, а як до належного суб’єкта права та суб’єкта правового статусу. Відносно останнього ракурсу, який фактично є метою дослідження, що проводиться, треба зазначити, що такий висновок має суттєве методологічне та праксеологічне значення, що підтверджується діяльністю як національних держав, так і всього міжнародного співтовариства по активізації процесів нормування, нормативізації, нормопроектування, нормотворчості у сфері прав людини на міжнародному універсальному та державному рівнях. По-четверте, така діяльність не носить механічний характер, вона характеризується релятивістсько-комплексним та творчим підходом, коли нові права людини модернізують її конституційно-правовий та міжнародний статус у бік його розширення та вдосконалення – але не безсистемно, хаотично, а демонструючи наявність чіткої гуманістичної управлінської парадигми, що скерована на: а) адекватну нормативізацію таких прав людини; б) створенням системи нормативно-правового (конституційного) супроводження та забезпечення таких прав, з метою їх практичної реалізації; в) «вписуванням» відповідних прав людини та громадянина, що входять до категорії поколінь прав людини, до єдиної узгодженої системи конституційних прав, що, своєю чергою, г) напряму впливає на розширення і вдосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина, допомагаючи у закріпленні механізмів їх реалізації та гарантованості на національному законодавчому, а також на міжнародному договірно-нормативному рівнях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Романова, А. С. "ПРАВОВЕ ЖИТТЯ ЯК ФОРМА БУТТЯ ПРАВА." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 125–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.87.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливість правового життя як форми буття права, що поєднує в собі галузеві види правового життя та характеризує специфіку і рівень правового розвитку певного суспільства. Правове життя складається з набору елементів позитивного і негативного спрямування. Стверджується, що філософські концепції життя діаметрально відрізняються, ототожнюючи його (життя) з ідеальним існуванням, що має божественний початок; наділяючи рисами живого навіть неживі об'єкти. Обґрунтовується теза про те, що право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Саме право, правові явища і процеси не можуть бути всебічно і повно вивчені поза їхнім зв'язком із суспільством. Доведено, що правове життя виступає одним із різновидів суспільного життя, яке є найбільш об'ємним поняттям з усіх, якими характеризують різноманітні стосунки, що певним чином розкривають людину як першооснову суспільства. Стверджується, що право є складним, багатовимірним явищем, яке охоплює соціальні, економічні, політичні та інші чинники суспільства і вимагає всебічного філософського осмислення, оскільки проникає в усі сфери життя людини і суспільства загалом. Регулюючи різноманітні суспільні відносини, право виступає потужним регулятором, засобом управління соціальними процесами. У праві освоюються специфічні просторово-часові характеристики правової дійсності. Аргументовано, що правове життя, окрім усього іншого, не просто тісно пов'язане, але і невід'ємне від юридичних правил поведінки, тобто формально певних правових норм, а отже, і від юридичних наслідків, які настають у результаті добросовісного виконання або невиконання (неналежного виконання) даних правил.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Субіна, Т. В. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В ОРГАНАХ ДФС УКРАЇНИ." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.123-135.

Full text

Abstract:

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Нагорна, А. М., Д. В. Варивончик, Л. В. Харчук, Н. В. Медведовська, І. Г. Кононова, and В. А. Гвоздецький. "ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА МЕДИКО-СТАТИСТИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ГОСТРОГО ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ COVID-19 У ПРАЦІВНИКІВ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ (ПЕРШИЙ РІК ПАНДЕМІЇ: 2020-2021)." Інфекційні хвороби, no. 2 (June 30, 2021): 17–28. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2021.2.12160.

Full text

Abstract:

У 2020 р. проблема зараження коронавірусом людини (2019-nCoV/SARS-CoV-2) стала актуальною у всьому світі. 11.03.2020 р. ВООЗ оголосила пандемію SARS-CoV-2. За один рік пандемії у світі (станом на 12.03.2021 р.) зареєстровано 120,1 млн випадків зараження SARS-CoV-2, з яких внаслідок COVID-19 померли 2,7 млн осіб. В Україні зареєстровано – 1,451 млн інфікованих SARS-CoV-2 (в т.ч. 68,3 тис. працівників галузі охорони здоров’я (ГОЗ)); з яких внаслідок COVID-19 померли 28,1 тис. осіб (в т.ч. працівників ГОЗ – 612 осіб). На сьогодні однією з найвагоміших науково-практичних проблем залишається оцінка ризиків і профілактика цієї гострої професійної патології. Матеріали і методи. Використані офіційні статистичні дані МОЗ України щодо нормативного регулювання епідемічного розслідування COVID-19, організації розслідування COVID-19 у сфері охорони здоров’я, у сфері охорони праці, обліку випадків захворювання на COVID-19. Отримані та проаналізовані статистичні дані захворюваності на COVID-19 (за інформацією територіальних підрозділів Фонду соціального страхування України, Державної служби України з питань праці) за 2020 р. – березень 2021 р. Використовувались загальноприйняті статистичні методи дослідження для характеристики даних, отриманих для суцільної вибірки в Україні. Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовані нормативно-правові акти процедури розслідування випадків гострого професійного захворювання на COVID-19, а саме Наказ МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Інструкція № 374 «Про застосування переліку професійних захворювань», затвердженої спільним наказом МОЗ, Національної Академії медичних наук України, Мінпраці від 29.12.2000 р. № 374/68/33», Наказ МОЗ України від 15.07.2020 № 1604 щодо Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Постанова КМУ від 13.05.2020 № 394 розділ V Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662, доповнено гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, яка стосується тільки роботи «медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Визначені медико-статистичні закономірності інфікування SARS-CoV-2 та захворювання на COVID-19 працівників галузі охорони здоров’я. Кількість повідомлень про випадки інфікування SARS-CoV-2 на робочому місці (підозра на гостре професійне захворювання), що надійшли до Держпраці України (12.03.2021 р.), становила – 43 130 працівників, в т.ч. випадків смертей від COVID-19 – 522. Загалом повнота надходження повідомлень про гостре професійне захворювання становила (відносно зареєстрованих випадків інфікування ПОЗ): для інфікування SARS-CoV-2/захворювання на COVID-19 – 63,5 (4,8-219,3) %; випадків смерті від COVID-19 – 85,6 (36,4-450,0) %. Коливання рівнів захворюваності на COVID-19 значно відрізняються по областях, причини потребують ретельнішого аналізу, вони багатопланові, але виявлені закономірності можуть слугувати певною основою для ухвалення управлінських рішень щодо обліку, реєстрації, профілактики і лікування цієї патології. Висновки. Кількість хворих на гостре професійне захворювання COVID-19 постійно збільшується, має хвилеподібний характер, відповідно до загального перебігу епідемії в популяції населення України. Кумулятивний ризик інфікування SARS-CoV-2 працівниками галузі охорони здоров’я вищий в 2,5 рази, ніж серед загального населення, а смерті від COVID-19 – в 1,1 разу. Домінуючі причини інфікування SARS-CoV-2 працівників галузі охорони здоров’я: надання медичної допомоги хворим на COVID-19 зі здійсненням інтервенційних процедур (46,3 %); наявні організаційні недоліки в забезпечені інфекційного контролю в ЗОЗ (33,7 %); психофізіологічні причини, які обумовлені роботою працівників в екстремальних умовах надання стаціонарної допомоги хворим на COVID-19 («червона зона») (14,0 %); технічні (4,5 %); техногенні, природні, екологічні та соціальні (1,4 %). Нормативне регулювання встановлення гострого професійного захворювання на COVID-19 регламентовано тільки для працівників галузі охорони здоров’я і потребує розповсюдження його й на інші види економічної діяльності в Україні (працівники освіти, соціальної допомоги тощо). Є суттєві організаційні та ресурсні (кадрові) недоліки: з надання повідомлень до Держпраці України щодо підозри гострого професійного захворювання на COVID-19 та смерті від нього; щодо об’єктивної статистичної реєстрації випадків захворювання працівників галузі охорони здоров’я на COVID-19; щодо своєчасного та повного розслідування зв’язку захворювання (смерті) з умовами праці тощо. Подальші дослідження будуть спрямовані на удосконалення системи оцінки ризиків та убезпечення роботи працівників галузі охорони здоров’я, в умовах епідемії SARS-CoV-2/COVID-19 в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Стахович, Андрій. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ." Економіка та суспільство, no. 26 (April 27, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-26-44.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню нормативно-правового забезпечення відтворення робочої сили у сільському господарстві. Визначено співвідношення категорії «робоча сила» і інших суміжних категорій. Автором запропоновано власне бачення дії нормативно-правового забезпечення на відтворення робочої сили. Зазначено, що вагомий вплив на якість відтворення робочої сили здійснює освіта, нормативно-правове регулювання якої представлено Законами України «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про професійно-технічну освіту» тощо. Показано не врахування самої специфіка освіти при формуванні нормативно-правового забезпечення. Адже, загальновідомим є той факт, що результати освітнього процесу мають відкладений характер, внаслідок чого започатковані освітні програми і напрями значною мірою повинні орієнтуватися на не до кінця визначені перспективні потреби в робочій, яка знаходиться в стадії формування. Аналіз законодавства у сфері охорони здоров’я показав, що ним визначено правові, організаційні, економічні та соціальні основи забезпечення охорони здоров’я. Крім того, на наш погляд, вдалося врегулювати суспільні відносини сфери охорони здоров’я, що в подальшому стане однією із основ забезпечення гармонійного розвитку людини, підвисить її працездатність і довголіття, мінімізує вплив шкідливих для здоров’я факторів тощо. Автор доходить висновку, що нормативно-правове забезпечення відтворення робочої сили у вітчизняній економіці охоплює широке коло законодавчих актів, які прямо або опосередковано впливають на кількісне і якісне її відтворення. На наш погляд, основною невирішеною проблемою сьогодення є декларативність окремих нормативно-правових актів визвано низьким фінансовим забезпеченням планів дій, націлених на розширене відтворення робочої сили та її інтеграції у міжнародний ринок праці. Вирішення даних проблем сприятиме активізації відтворювальних процесів, пов’язаних із робочою силою в сільському господарстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Новікова, Ольга, and Надія Азьмук. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІЙ СФЕРІ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ." Економіка та суспільство, no. 30 (August 31, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-30-30.

Full text

Abstract:

У статті досліджено концептуальні та правові засади становлення інформаційної безпеки у соціально-трудовій сфері в умовах переходу до цифрової економіки. Визначено основні передумови зниження інформаційної безпеки: розрив у цифрових навиках носіїв людського капіталу та недостатній рівень цифрової культури. Обґрунтовано виокремлення двох площин інформаційної безпеки у соціально-трудовій сфері: результат праці у цифровій формі та персональні дані. Основними ризиками у першій площині є незаконне заволодіння результатами праці та порушення авторських прав працівника, або виконавця замовлення. Друга площина характеризується неправомірним використанням персональних даних. Обґрунтовано необхідність виокремлення захисту персональних даних зайнятих через цифрові трудові платформи. Запропоновано стратегічні напрямки посилення інформаційної безпеки у сфері соціально-трудових відносин в умовах цифровізації національної економіки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Конституційно-правові відносини в сфері праці'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles