Journal articles on the topic 'Конкурентоспроможні ресурси'

Розглянуто туризм як важливу сферу господарської діяльности країни. Студії констатують, що в сфері туризму виробляється до 8 % ВВП. Це складає майже 1/5 торговельного обігу України. Галузь, що формується, забезпечує роботою тепер майже два мільйони українців. Туризм в Україні пройшов тривалий період розвитку – від зародження прототипу міжнародного туризму, пов’язаного зі стихійним мандрівництвом, що сягає раннього середньовіччя, до організованого масового туризму ХХ–ХХІ ст. Подальшому розвитку міжнародного туризму в Україні сприяє наявна ресурсна база: бальнеологічні ресурси, бальнеогрязеві, фітолікувальні, біотичні, ландшафтні, пляжні ресурси. Важливим засобом розвитку міжнародного туризму вважаються пізнавальні ресурси (пам’ятки історії, історико-архітектурні пам’ятки, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, ремесел, пам’ятки фольклору тощо). Україна, як держава з потужною та унікальною туристично-рекреаційною базою, є конкурентоспроможною на світовому ринку туристичних послуг.

У статті розглядається необхідність трансформації університетів у Smart-університети, концептуальною основою яких є інформаційно-освітнє середовище (ІОС), що поєднує в собі електронний контент і технології взаємодії всіх учасників навчального-виховного процесу. Подано структуру ІОС і здійснено опис веб-ресурсів, що входять до складу інформаційно-освітнього середовища, яке спроектовано з метою здійснення підготовки конкурентоспроможних фахівців на основі компетентнісного підходу. Завдяки розробленій системі авторизації й ідентифікації користувачів студенти мають змогу одночасно ознайомитись з усіма електронними ресурсами інформаційно-освітнього середовища університету.

У статті запропоновано використовувати ротацію людських ресурсів для забезпечення конкурентоспроможної діяльності організації (компанії, підприємства) у глобальній економіці. Доведено, що ротації має передувати налагодження ефективного управління, у межах якого відбуватиметься ідентифікація людських ресурсів за їх компетентністю, системні зміни в управлінні та створення центру компетенцій.

Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання. Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту. Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.

У статті розглянуто маркетингове забезпечення діяльності хостингової компанії. Формування маркетингового забезпечення – це складний процес, що починається з марке- тингового дослідження ринку, підприємства та завершується розробленням планів щодо розвитку підприємства на основі виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. Під час формування маркетингового забезпечення необхідно оптимізувати використання маркетингових ресурсів. Проведене маркетингове дослідження діяльності хостингової компанії дало змогу визначити пріоритетні напрями, що забезпечать збільшення обсягів продажів з огляду на її конкурентну позицію. Головним інструментом впливу на спожива- чів вважається маркетингова комунікаційна політика, для якої центральним рингом бо- ротьби стало інтернет-середовище. Надано рекомендації щодо застосування цифрових інструментів на кожному етапі воронки продажів.

У статті представлено міркування щодо ролі гуманітарної освіти у розвитку ключових компетентностей конкурентоспроможних фахівців морської галузі. Гуманітарну освіту визначено як сукупність знань у сфері суспільних наук і пов’язаних з ними практичних умінь і навичок. Її забезпечують дисципліни гуманітарного циклу, зокрема філософія, культурологія, соціологія, психологія, педагогіка, історія, політологія, іноземні мови. Ці дисципліни мають об’єктивний змістовий потенціал, що впливає на формування всебічно розвиненої, високодуховної, гармонійної особистості. Результатом гуманітарної освіти є ключові компетентності, які, відповідно до рекомендацій Європейського Парламенту та Ради ЄС, необхідні для особистої реалізації та розвитку, активного громадянського життя, соціальної єдності та можливості працевлаштування. Ідеться про спілкування рідною мовою; спілкування іноземними мовами; знання математики та загальні знання у сфері науки і техніки; навички роботи з цифровими носіями; навчання заради здобуття знань; соціальні та громадянські навички; ініціативність і практичність; обізнаність і самовираження у сфері культури. Гуманітарна компонента освіти має важливе значення під час підготовки майбутніх фахівців морської галузі. Це пов’язано з тим, що у вимогах Міжнародної Конвенції зі стандартів підготовки, дипломування моряків і несення вахти й однойменного Кодексу наголошується на необхідності підготовки фахівців морського транспорту з високим рівнем сформованості як професійних знань і практичних навичок, так і гуманітарних знань. Серед переліку компетентностей у цих документах містяться вимоги щодо знань, умінь і навичок, які формуються в майбутніх фахівців морської галузі під час вивчення дисциплін гуманітарного спрямування. Ідеться про знання принципів, методів і особливостей управління персоналом на судні та його підготовки; знання відповідних міжнародних морських конвенцій і рекомендацій, а також національного законодавства; знання методів ефективного управління ресурсами та вміння їх застосовувати; уміння здійснювати ефективну комунікацію, підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння та доброзичливості, дотримання загальнолюдських відносин і громадянських норм; володіння іноземною (англійською) мовою тощо. Крім цих компетентностей, майбутні фахівці мають володіти сформованими ціннісними орієнтаціями, високим рівнем загальної, комунікативної та професійної культури та бути цілісною особистістю з лідерським потенціалом.

Історія сучасної України є періодом значних трансформа- цій усіх сфер суспільного життя. Тренди геополітики вимагають глибокої змістовної трансформації всіх сфер держави. А вона, в свою чергу, вимагає розробки відповідних стратегій з метою забезпечення конкурентоспромож- ності України та забезпечення суб’єктності. Це можливо реалізувати через підвищення якості управління державними ресурсами на основі системних рішень через інституційний підхід. Однак у практиці публічного управління України зазначені аспекти міждисциплінарного підходу до розуміння бази інституційних трансформацій практично не мають практичного втілення в рамках реформ, що призводить до втрати як їх інноваційного потенціалу, так і наявного соціального капіталу (психосоціальний потенціал за Е. Афоні- ним). Отже, маловивченими залишаються питання методології розробки ці- леспрямованих змін інституціональної структури як детермінанти систем- ної цілісності, вирішення проблеми оцінки взаємного впливу змін окремих інститутів та аналізу динаміки всієї інституціональної структури. Проана- лізовано архетипні фактори функціонування макросистем, на які необхідно звернути особливу увагу для пошуку найбільш ефективних зусиль (ресур- сів) в межах застосування концепції інституційно-еволюційних траєкторій впровадження системних інновацій. Розглянуто архетипну методологію до визначення основ формування інституційно-еволюційних траєкторій впро- вадження системних інновацій. Доведено, що фактори успішності реформ як системних інновацій пов’язані не тільки зі змінами структур та функцій інституціонального механізму держави, а насамперед з соціальними чинни- ками. Визначено, що фактором успішності системних інновацій є створення унікального середовища, що ґрунтується на поєднанні технологічно-іннова- ційного базису, економіки та соціально-культурної системи. Обґрунтовано, що для втілення ідей та потенціалу системних реформ в реальні інновації, тобто реалізації в соціально-економічному просторі країни, потрібен спектр об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема культурна “підтримка” іннова- цій відіграє досить важливу роль.

Проблема регулювання у сфері управління агропромисловим розвитком на місцевому рівні, а саме низький рівень управління галуззю, є однією з ключових для поліпшення соціально-економічного розвитку села. З метою створення передумови стабільного динамічного розвитку виробництва конкурентоспроможної продукції сільського господарства та переробної сфери малими суб’єктами господарювання та особистими селянськими господарствами для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних сільських громад та запровадження засад сталого сільського розвитку Львівська обласна рада затвердила комплексну програму підтримки та розвитку агропромислового виробництва Львівської області на 2016–2020 роки, в якій передбачено фінансування ефективного розвитку аграрного сектору Львівщини. Для виконання комплексної програми у вказаний період потреба у фінансових ресурсах обласного бюджету складає 86,3 млн грн. На реалізацію завдань і заходів комплексної програми, крім коштів обласного бюджету, заплановано залучити 387,0 млн грн з інших джерел, в тому числі з державного бюджету – 96,0 млн грн, з інших місцевих бюджетів – 11,0 млн грн, проектів міжнародної технічної допомоги – 30,0 млн грн, кошти суб’єктів господарювання, особистих господарств населення – 250,0 млн грн. За рахунок фінансової підтримки АПК Львівщини у 2016 році здешевлено понад 320 млн грн кредитних ресурсів. Індекс валового виробництва сільськогосподарської продукції за 2016 р. склав 102,0%, в т. ч. сільськогосподарських підприємств – 108,3%, господарств населення – 98,8%. У 2016 році вироблено 1,4 млн тонн зерна (104,4% до 2015 року),1,6 млн. тонн картоплі (100%), 0,5 млн. тонн овочів (104,5%), близько 0,2 млн тонн м’яса (в живій вазі) (101,0%), понад 546,1 млн. штук яєць (101,8%). Додатково у 2016 році залучено в сільськогосподарський оборот 23,9 тис га. Надано дотацію 26 підприємствам. На площі 56 тис. га проведено збагачення ґрунтів біологічним азотом після використання інокулянтів азотофіксуючих мікроорганізмів. На площі 760 га проведено сидерацію ґрунтів та проведено вапнування на площі 2019 гектарів. Досягнення основної мети комплексної програми сприятиме поглибленню інтеграційних зв’язків, розбудові соціально-орієнтованої ринкової економіки Львівської області, інвестиційній привабливості агропромислового комплексу, дасть основу для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних громад.

Анотація. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні конкурентоспроможного розвитку регіональних сільськогосподарських товаровиробників в умовах корекції їхньої галузевої структури в контексті євроінтеграційних процесів. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики забезпечення конкурентоспрожного розвитку аграрного товаровиробництва з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів. Зі спеціальних методів дослідження використано економіко-статистичний — під час аналізу сучасного стану й прогнозування перспектив конкурентоспрожного розвитку регіональних аграрних товаровиробників в умовах євроінтеграційних процесів, графічний — для визначення прогнозованих обсягів тваринницької продукції у фермерських господарствах у розрізі областей Карпатського регіону України, абстрактно-логічний з метою обґрунтування інституціонально-економічного механізму конкурентоспроможного розвитку сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України в контексті корекції їхньої галузевої структури. Результати. У результаті проведеного дослідження виявлено, що з огляду на можливості налагодження транскордонного партнерства, поглиблення економічної євроінтеграції з країнами ЄС важливим економічним пріоритетом регіональних сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України є можливість формування ринку різних видів агропродовольчої продукції з географічним зазначенням. Карпатський регіон України володіє достатньо потужним земельно-ресурсним потенціалом для виробництва якісної і безпечної молочної продукції з високою доданою вартістю. Згідно з проведеними розрахунками за умови використання конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС, у досліджуваному регіоні потенційні обсяги виробництва найважливішої тваринницької продукції — молока у фермерських господарствах можуть зрости з 14 тис. тонн до 252 тис. тонн, або у 18 разів. У регіоні відродження традиційних напрямів спеціалізації в сільськогосподарському виробництві сприятиме корекції його галузевої структури, поліпшенню організаційно-економічних умов щодо самозабезпечення регіону тваринницькою продукцією, мінімізації економічного ризику внаслідок розширення напрямів спеціалізації, зниженню трансакційних витрат на транспортування і реалізацію завдяки розвиткові фірмової торгівлі, підвищенню рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, що вироблятимуть продукцію з високою доданою вартістю. Оригінальність / наукова новизна. Уперше обґрунтовано організаційно-економічні засади оптимізації галузевої структури регіональних сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС. Практична цінність / значущість. Згідно з проведеними розрахунками в Карпатському регіоні врахування принципу боніфікації в розмірі 10,0 % на агропродовольчу органічну, приміром нішеву або крафтову тваринницьку продукцію, з географічним зазначенням, дозволить скоригувати галузеву структуру аграрних підприємств відповідно до науково обґрунтованих вимог і підвищити рівень рентабельності традиційно важливого виробництва і водночас життєвого необхідного виду продовольчої продукції — молока на 13,0—22,0 процентного пункту. Ключові слова: конкурентоспроможний розвиток, галузева структура, аграрна продукція, конкурентні переваги, екологічний маркетинг, регіон. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 20.

У статті здійснено аналіз реформування аграрного сектору економіки України та визначено основні проблеми, що стримують його функціонування і розвиток. Сучасний стан аграрного сектору демонструє вичерпання резервів нинішньої моделі його розвитку, заснованої на ефектах масштабу та екстенсивних методах використання ресурсів. Його функціонування та розвиток стримують такі обмеження: продовження мораторію на ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення; відсутність стратегічного бачення і конкретних дій влади щодо подолання кризи тваринницької галузі; збереження екологічно виснажливого сільськогосподарського землекористування, що призводить до погіршення ґрунтового покриву. Метою статті є дослідження інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави. Наукова новизна. Зважаючи на вказані негативні явища, характерні аграрному сектору, представлено першочергові заходи державної аграрної політики на найближчу перспективу, орієнтовані на реалізацію конкурентних переваг українського агросектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави. Висновки. Удосконалення інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави повинно спрямовуватися на створення конкурентоспроможного на внутрішньому й зовнішньому ринках сільського господарства. Крім того, завантаження харчової промисловості, націленої на виробництво конкурентоспроможних харчових продуктів відповідно до міжнародних стандартів безпечності та якості, створить той синергетичний ефект, який дозволить забезпечити продовольчу безпеку держави та диверсифікувати експортний портфель країни за рахунок завоювання ринків збуту новими експортними товарами. При цьому державна аграрна політика повинна будуватися на принципах раціонального використання задіяних ресурсів, збереження екології біогеоценозів та бережного ставлення до довкілля, а також забезпечувати створення сприятливих соціальних умов для життя сільських жителів та покращення добробуту їхніх сімей, формувати передумови для збереження та комплексного розвитку сільських територій.

Питання управління конкурентоспроможністю вітчизняних агропідприємств та їх продукції на світовому ринку, яке зводиться до її (конкурентоспроможності) забезпечення, підтримування та розвитку, пов’язане насамперед із з’ясуванням поняття конкурентоспроможності та її адекватною оцінкою, оскільки ефективно управляти можна лише тим, що об’єктивно оцінено з позицій переваг і недоліків. У статті запро-поновано авторський погляд на категорію “конкурентоспроможність підприємства”. “Конкурентоспромож-ність підприємства” нами потрактовано як оціночні категорію і критерій щодо можливостей створювати підприємством конкурентні переваги за критичними факторами успіху в конкретному галузево-ринковому сегменті (ГРС) певного бізнесу та адаптуватися до змін цього бізнес-середовища і на цій основі досягати там кращих результатів, ніж діючі чи потенційні конкуренти.У контексті такого трактування конкурентоспро-можності підприємства в майбутніх публікаціях нами будуть розглянуті альтернативні методики її оцінки та універсальний механізм її забезпечення (як сукупність засобів, форм і заходів) у межах певного інтегровано-го (ресурсно-ринкового) підходу, який повинен для кожного конкретного підприємства персоніфікуватися в залежності від галузево-ринкового сегмента його бізнес-діяльності, специфіки ланцюжка вартості формуван-ня споживчої вартості продукту бізнесу цього підприємства (коротко - ланцюжка вартості) та його конку-рентної позиції в конкретному ГРС, оціненої за відповідною методикою, вибір якої продиктований насамперед наявністю відповідної (необхідної для оцінки конкурентної позиції підприємства, його конкурентної сили, тоб-то конкурентоспроможності за даною методикою) інформації про цей ГРС ведення бізнесу. В якості ключо-вого аспекту й етапу в процесі управління конкурентоспроможністю підприємства, який охоплює питання її оцінки, забезпечення, підтримки та розвитку, розглянуто процедуру її оцінки. Проаналізовані різноманітні підходи, методи і методики до проведення її оцінки як в тактичному, так і в стратегічному контекстах. Власне, адекватно оцінена конкурентоспроможність підприємства з огляду його конкурентної позиції в ГРС, з одного боку (ринковий аспект), і з огляду його специфіки ланцюжка вартості, з іншого (ресурсний аспект), дозволяє визначити адекватні заходи щодо підвищення його конкурентоздатності в певному бізнесі на кон-кретному ринку. Цьому мають слугувати розглянуті та проаналізовані в цій статті альтернативні методи, методики та показники оцінки конкурентоспроможності підприємства, які можна застосувати для визна-чення рівня та параметрів конкурентоспроможності вітчизняних агропродовольчих підприємств з огляду на можливості і загрози, обумовлені провадженням ними бізнесу в умовах зовнішньоекономічної лібералізації (як прояву економічної глобалізації) як в межах національного, так і в масштабах світового ринку.

В статті доведено, що автопромисловість є одним з найважливіших сегментів світової економічної системи та економік переважної більшості держав. На сьогодні автомобілебудування є досить високим науковоємким виробництвом і автомобільна промисловість виступає однією з основ науково-технічного прогресу. Формування сучасного національного ринку легкових автомобілів здійснюється за рахунок досконалої державної політики уряду. Тим самим в результаті її успішної реалізації держава щорічно забезпечує стабільні темпи економічного розвитку та гарантує високий рівень зайнятості населення країни. Перспективи зростання виробництва автомобілів українськими підприємствами обмежені не стільки відсутністю ємного ринку, скільки відсутністю додаткових ресурсів для інвестування в збільшення потужностей. У такій ситуації розвиток автомобілебудування України безпосередньо залежить від приходу серйозних іноземних інвесторів, що принесуть у галузь не тільки капітал у фінансовій формі, але й нові технології, що так необхідні у виробництві автомобілів. За рахунок інноваційного розвитку автомобілебудування Україна зможе реалізувати конкурентоспроможну продукцію як на національному, так і на світових ринках, що забезпечить входження України в міжнародне економічне співтовариство. Відзначено, що основною проблемою автомобільного ринку України, є те що український виробник не виробляє ті автомобілі, які могли б задовільнити споживача, тому активно розвивається імпорт автомобілів з Європи. Зроблено висновки, що український ринок для європейських автомобільних компаній є перспективним в плані реалізації вживаних автомобілів європейських країн, тим самим забезпечується гарантований збут нових комфортних автомобілів для європейців під їхній рівень купівельної спроможності. На перспективу територія України буде придатна лише для кінцевої парковки вживаних автомобілів.

Ускладнення відносин, посилення турбулентності, новизна викликів, що виникають перед регіональною економікою обумовлюють доцільність пошуку нових чинників підвищення регіональної конкурентоспромож- ності, однин з яких виступає інноваційне підприємництво. Метою публі- кації є обґрунтування пропозицій щодо застосування сучасних управлін- ських технологій активізації інноваційного підприємництва як фактору підвищення конкурентоспроможності регіону. В статті показана роль інноваційного підприємництва в процесі формування регіональної кон- курентоздатності. Запропоновано розглядати інновації як економічну цін- ність в її економічному значінні: вона створює принципово нові ресурси, які потрібні економіці регіону для її інтенсивного, якісного зростання. Доведено, що активізація інноваційного підприємництва відбувається за наявності політичних, економічних, культурних та управлінських умов. Розкрито значення управління як базової консігнації успішного розвитку інноваційного підприємництва в регіоні. Регіональний менеджмент є умовою, коли рішення сприятимуть підтримці інноваційного підпри- ємництва, яке буде створювати інновації, і перетворюватися на детермі- нантну конкурентну перевагу регіонального розвитку. Описані елементи механізму управління інноваційним розвитком, у складі якого виділені преативні та інтерактивні складові. Преативне управління спрямоване на майбутнє і є частиною стратегічного менеджменту, включає страте- гію, стратегічну інфраструктуру, освіту. Інтерактивне управління забез- печує дотримання інтересів всіх учасників регіональної життєдіяльності і виступає складовою поточного менеджменту, формує узгодженість інте- ресів в процесі здійснення тактики регіонального розвитку. Інтерактив, крім застосування на етапі розробки стратегії розвитку регіону та його інноваційного підприємництва, проявляється, наприклад, в наступному: консалтинг стартапів стосовно вибору найбільш оптимальної органі- заційно-правової форми бізнесу, фінансова підтримка поточних акцій інноваційних підприємців, регіональні цільові програми підтримки інноваційного бізнесу. Управлінські умови перетворення інноваційного підприємництва на чинник регіональної конкурентоздатності передбача- ють поєднання преативної компоненти управління з інтерактивною, що надає можливості регіональній адміністрацій стратегічні рішення пого- джувати з тактикою розвитку території, здійснити в процесі підтримки інноваційного підприємництва адекватні фіскальні, кредитні, консалтин- гові та інші заходи.

У статті досліджено концептуальні підходи до визначення категорії«конкурентоспроможний потенціал підприємства». На основікритичного аналізу надано власне визначення конкурентоспроможногопотенціалу підприємства. На основі дослідження встановлено, щоконкурентоспроможний потенціал підприємства слід розглядати як«ядро» загального економічного потенціалу підприємства з врахуваннямйого складових: науково-технічної, трудової, виробничо-технологічної,фінансової, інвестиційно-інноваційної, логістичної. Визначено, щоспроможність системи генерувати суттєві результати діяльності,перетворюючи їх на конкурентні переваги вищого рівня, забезпечуєтьсячерез сукупність економічних ресурсів та акселераторів. Встановлено,що системними характеристиками конкурентоспроможного потенціалупідприємства є системність, синергійність, структурність,адаптивність, відкритість, пропорційність, динамічність,відтворюваність, протирічність, реальність, орієнтованість у часі. The article deals with the conceptual approaches to the definition of thecategory of «competitive potential of the enterprise». On the basis of criticalanalysis, the firm's own definition of the competitive potential of the enterpriseis provided. On the basis of the research it was established that the competitivepotential of the enterprise should be considered as the «core» of the overalleconomic potential of the enterprise, taking into account its components:scientific, technical, labor, production-technological, financial, investment,innovation. It is determined that the ability of the system to generate significantperformance results, turning them into competitive advantages of a higherlevel, is ensured through a combination of economic resources andaccelerators. It is established that the system characteristics of the competitivepotential of the enterprise are systematic, synergistic, structural, adaptive,openness, proportionality, dynamism, reproducibility, contradiction, reality,time orientation.

У статті проаналізовано основні тенденції розвитку кіберпростору, а також визначені актуальні проблеми забезпечення кібербезпеки на глобальному та національному рівнях, зокрема у контексті забезпечення безпеки об'єктів критичної інфраструктури, становлення Інтернету речей тощо. За результатами дослідження визначені можливі шляхи вирішення відповідних проблем і підвищення ефективності забезпечення кібербезпеки. Акцентована увага на актуальності для України питань кіберзахисту цивільних ядерних об'єктів та інших об'єктів критичної інфраструктури. Відсутність конкурентоспроможних вітчизняних рішень на ринку змушує використовувати імпортні аналоги обладнання та програмного забезпечення. Розроблено систему кібернетичних загроз із зазначенням їхніх джерел і змісту руйнівної дії. Обґрунтовано, що швидка інформатизація, масштаби потенційних наслідків злочинів у кіберпросторі, недостатня кіберзахищеність об'єктів критичної інфраструктури та ризики, пов'язані з розвитком психологічної Інтернет-залежності, вимагають від національних урядів і міжнародної спільноти серйозної уваги до розвитку систем кібербезпеки на національному та глобальному рівнях. Першочергові кроки в цьому напрямку повинні передбачати розробку необхідної нормативно-правової бази та підвищення ефективності роботи відповідних інституційних структур з урахуванням зарубіжного досвіду в цій сфері. На глобальному рівні, з огляду на те, що не всі кі-бератаки підпадають під дію міжнародних механізмів протидії кіберзлочинам, для забезпечення кібербезпе-ки важливо передбачити зобов'язання держав не вдаватися у кіберпросторі до дій, метою яких є завдання збитків інформаційним системам, процесам і ресурсам іншої держави, критичній інфраструктурі тощо, заради здійснення підриву політичної, економічної й соціальної систем, масованої психологічної обробки населення, що здатні дестабілізувати життєдіяльність суспільства й держави.

У статті обґрунтовано синергетичний підхід як один з основних методологічних підходів дослідження підготовки майбутніх медичних працівників до професійного саморозвитку. З позицій синергетики професійний саморозвиток розглядається як внутрішня здатність майбутніх медичних працівників, пов’язана з розвитком певних якостей, які будуть необхідними для конкурентоспроможної діяльності в кардинально нових або змінених умовах соціально-економічного середовища. Також з позицій синергетичного підходу саморозвиток розглянуто як саморегульовану ціннісну систему, що характеризується відкритістю, динамічністю, складністю, невизначеністю та сприяє ефективній професійній діяльності майбутніх лікарів у суспільстві, постійне особистісне і професійне зростання шляхом активного залучення внутрішніх ресурсів і можливостей, що можуть бути створені у закладі вищої освіти. У статті “готовність майбутнього медичного працівника до професійного саморозвитку” визначено як здатність студента медичного закладу вищої освіти до рефлексивної діяльності, що пов’язана з визначенням перспектив і втіленням планів щодо якісних змін своєї особистості, також ця здатність передбачає уміння на практиці втілити свій досвід щодо професійного самовизначення. У роботі йдеться також про важливість в закладах вищої освіти розробити й організувати відповідну систему фахової підготовки майбутніх медичних працівників, яка б сприяла цілеспрямованому процесу формування їхньої готовності до професійного саморозвитку. Саме така система здатна забезпечити можливість для майбутніх медичних працівників постійно вдосконалювати свої особистісні та професійні якості та підвищувати рівень професійної майстерності. Доведено, що саме завдяки синергетиці в педагогіці з’являється можливість розробки й застосування дійсно інтегрованого підходу до вивчення педагогічних систем, фахової підготовки майбутніх медичних працівників у контексті формування їхньої готовності до професійного саморозвитку.

Інтерес до кластерів у світі постійно зростає, наукові дослідження в різних країнах підтверджують, що саме впровадження кластерних структур – це запорука соціально-економічного розвитку та ефективного функціонування держави в цілому. Економіка територій, яка формується на основі кластерів, – це модель конкурентоспроможної та інвестиційно привабливої економіки, яка базується на використанні ефектів синергії та масштабу. Кластерні мережі територіально-виробничих систем є джерелами й факторами забезпечення високого рівня та якості життя населення, економічного зростання і сталого розвитку територій. Сучасний розвиток економіки України – це підвищення конкурентоспроможності продукції, використання власних ресурсів для забезпечення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку. Як свідчить світовий досвід, кластерний розвиток економіки країни базується на географічній близькості відповідних економічних видів діяльності, що дає можливість для вищого рівня продуктивності та інновацій. Важливими рушійними факторами у кластерній системі виступають безпосередня близькість виробника, постачальника сировини, постачальника послуг, науково-дослідні організації, навчальні установи, та інші установи в певній економічній галузі. Що стосується галузі ветеринарної фармації провідні місця на ринку займають підприємства-виробники які впроваджують кластерну систему в частині якості (система якості GMР). У впровадженні системи якості (GMP) на підприємствах-виробниках беруть активну участь і провідні науковці ДНДКІ ветпрепаратів та кормових добавок, які тісно співпрацюють з такими країнами світу, як Польща, Чехія, Франція, Нідерланди, Німеччина, і інші та враховують набутий ними досвід. Обмін досвідом і знаннями через міжнародні науково-практичні конференції, тренінги, виставки і семінари – це складові кластерного підходу, який допомагає розвиватися галузі ветеринарної фармації в Україні та вирішувати проблемні питання як виробництва, так і участі підприємств ветеринарної медицини на ринку.

У статті проаналізовано основні тенденції розвитку кіберпросто-ру, а також визначено пов'язані із цим актуальні проблеми забезпечення кібербезпеки на глобальному та національному рівнях, зокрема у контексті забезпечення безпеки об'єктів критичної інфраструктури, становлення Інтернету речей тощо. За результатами дослідження визначено можливі шляхи вирішення відповідних проблем та підвищення ефективності забезпечення кібербезпеки. Акцентовано увагу на актуальності для України питань кіберза-хисту цивільних ядерних об'єктів та інших об'єктів критичної інфраструктури. Відсутність конкурентоспроможних вітчизняних рішень на ринку змушує використовувати імпортні аналоги обладнання та програмного забезпечення. Розроблено систему кібернетичних загроз із зазначенням їх джерел та змісту руйнівної дії. Обґрунтовано, що швидка інформатизація, масштаби потенційних наслідків злочинів у кіберпросто-рі, недостатня кіберзахищеність об'єктів критичної інфраструктури та ризики, пов'язані з розвитком психологічної Інтернет-залеж-ності, вимагають від національних урядів та міжнародної спільноти серйозної уваги до розвитку систем кібербезпеки на національному та глобальному р івнях. Першочергові кроки у цьому напрямі повинні передбачати розроблення необхідної нормативно-правової бази і підвищення ефективності роботи відповідних інституційних структур з урахуванням зарубіжного досвіду у цій сфері. На глобальному рівні, зважаючи на те, що не всі кіберата-ки підпадають під дію існуючих міжнародних механізмів протидії кіберзлочинам, для забезпечення кібербезпеки важливим є передбачити зобов'язання держав не вдаватися у кіберпросторі до дій, метою яких є завдання збитків інформаційним системам, процесам і ресурсам іншої держави, критичній інфраструктурі тощо заради здійснення підриву політичної, економічної й соціальної систем, масованої психологічної обробки населення, що здатні дестабілізувати життєдіяльність суспільства й держави.

У статті розглянуто теоретичні засади професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у закла- дах вищої освіти. Обґрунтовано необхідність цифрової трансформації системи освіти, організації освітнього про- цесу у закладах вищої освіти з упровадженням інноваційних і цифрових технологій. Систематизовано норматив- но-правові документи, що характеризують доцільність упровадження діджиталізації в освіті. Охарактеризовано сутність понять «професійна підготовка», «цифровізація». Представлено та узагальнено результати опитування здобувачів вищої освіти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. З’ясовано, що до першочергових завдань розвитку вищої освіти в умовах цифровізації слід віднести не лише ресурсне наповнення освітнього середовища сучасними цифровими засобами навчання, але й підготовку викла- дачів і здобувачів вищої освіти до ефективного їх використання. Саме вміння користуватися цифровими техно- логіями забезпечує готовність майбутніх учителів початкових класів використовувати цифрові технології у про- фесійній діяльності, створює основу для формування в них цифрової грамотності та цифрової компетентності. Доведено, що цифровізація сприяє гнучкості освітнього процесу у закладах вищої освіти, забезпечує форму- вання конкурентоспроможних фахівців, які вчаться швидко адаптовуватися до умов, що змінюються неперед- бачено і стрімко (запровадження карантину). На нашу думку, доцільним є оснащення приміщень закладів вищої освіти, в яких проводяться заняття, новими взірцями технічних засобів навчання. Покращить процес підготовки здобувачів вищої освіти і відкриття спеціалізованих приміщень для проведення занять і самостійної роботи, таких як Інтернет-класи, мультимедійні аудиторії, де проводяться навчальні заняття з використанням мультимедійних і цифрових технологій. Окрім того, цифрова трансформація освіти посилює мотивацію майбутніх учителів почат- кових класів до самоосвіти і саморозвитку, сприяє досягненню нових освітніх результатів, адекватних вимогам цифрового суспільства.

У статті визначено сутність науково-технічної підготовки виробництва в умовах виготовлення дослідних партій. Головною метою організаційної підготовки виробництва є забезпечення повної готовності виробництва до випуску продукції встановленої якості та кількості. Відзначено, що критеріями досягнення є: вихід на заплановані для серійного виробництва техніко-економічні показники; зменшення витрат усіх ресурсів на реалізацію процесу опанування виробництва нових виробів; скорочення циклу та термінів організаційної підготовки та опанування нової техніки. У роботі описані принципи і методи управління та способи виконання робіт науково-технічної підготовки виробництв. Запропоновано пріоритетні напрями підготовки виробництва в умовах виготовлення дослідних партій. Наголошено, що ефективна науково-технічна підготовка виробництва в умовах виготовлення дослідних партій на етапі розвитку економіки нової продукції (нововведень) в значній мірі визначає успішне функціонування підприємства, а саме його конкурентоспроможність та його фінансову незалежність, забезпечує виробництво конкурентоспроможної продукції та конкурентні переваги на ринках збуту. Також автором акцентовано, що в організації робіт підготовки виробництва в умовах виготовлення дослідних партій важливе місце займає використання наочних графічних зображень. Найбільшого практичного поширення отримали графіки лінійного типу, особливо при невеликому обсязі робіт, останні проектуються та короткостроковості етапів їх здійснення. Пов'язано це з простотою та зручністю їхньої графічної побудови, наочністю зображуваних процесів.Підсумки роботи свідчать, що головною метою планування технічної підготовки виробництва є забезпечення повноти, комплектності та своєчасності видачі технічної документації з конструкторської та технологічної підготовки виробництва. Критерієм досягнення цієї мети є зведення до мінімуму витрат і термінів підготовки виробництва високої якості. Локальними цілями підсистеми планування технічної підготовки виробництва є визначе

У статті досліджено стан і основні тенденції зайнятості у малому підприємництві. Аналіз основних показників зайнятості показав, що за період 2013-2019 рр. чисельність зайнятих на малих підприємствах скоротилася на 13,3 %, у фізичних осіб-підприємців, навпаки, зросла на 12,8 %. У таких видах економічної діяльності, як «освіта», «тимчасове розміщування й організація харчування», «інформація та телекомунікації», «оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» малий сектор забезпечує більш ніж три чверті робочих місць по країні. Натомість у «промисловості», «оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів», «тимчасовому розміщуванні й організації харчування», «фінансовій та страховій діяльності», «професійній, науковій та технічній діяльності» частка зайнятих скорочується і такі структурні зміни є результатом абсолютного відтоку трудових ресурсів, а не переміщення в інші галузі. Встановлено, що впроваджувані урядом зміни у сфері регулювання трудових відносин сприяли частковій легалізації зайнятих у малому підприємництві, зростанню показників рівня витрат на оплату праці та рентабельності витрат на персонал. Здійснені розрахунки виявили тенденцію зростання рівня продуктивності праці відносно витрат на її оплату. При цьому рівень заробітних плат на малих підприємствах надалі лишається низьким, вдвічі меншим порівняно з великими. Але достовірність офіційних показників та отримуваних розрахунків знижують недоліки у класифікації суб’єктів господарювання за їх розмірами, верифікації суб’єктів малого підприємництва, статистичній інформації та високий рівень тінізації малого підприємництва в цілому. Проведене дослідження дає підстави висновувати, що малий сектор виконує свою соціальну функцію, є однією з основних сфер працевлаштування, надаючи робочі місця для 47,9 % зайнятого населення. Проблема із зайнятістю криється не у самих масштабах працевлаштування, а у забезпеченні таких умов, за яких малий бізнес легально працював би та сплачував конкурентоспроможну заробітну плату. Не вичерпними, але основними стримуючими факторами зайнятості у малому підприємництві визначено складність адміністрування та податкове навантаження.

У статті розглянуто загальні напрями та методи фінансової діяльності лісових підприємств, представлено комплекс модернізованих заходів, що забезпечують розвиток економіки. Модернізація лісових підприємств включає у себе ефективну податкову систему, достатні обсяги інвестування. Нині переважна більшість технічного устаткування лісових підприємств є застарілою, що потребує негайного оновлення новітніх технологій та якісного обладнання. Це дасть змогу бути конкурентоспроможним у ринкових умовах, збільшити ринки збуту, що, своєю чергою, дасть змогу підвищити фінансові результати. Загалом модернізація будь-чого базується на якісній еволюції, переході від традиційного до сучасного, оновленні відповідно до вимог сьогодення. Конкурентоспроможність продукції підприємства є важливим чинником створення необхідних умов для проведення модернізації. Тому конкурентоспроможність продукції – це сукупність її якісних, споживчих властивостей, що становлять інтерес для споживача, відрізняють її від іншого товару-аналога та дають змогу конкурувати на конкретному ринку збуту. Відомо, що конкурентоспроможність продукції залежить від низки чинників, що впливають на пріоритетність вибору і визначають обсяг їх реалізації на певному ринку. Для прискорення модернізації лісових підприємств потрібне здійснення заходів, спрямованих на концентрацію інвестиційних ресурсів для реалізації їхніх інвестиційних та інноваційних програм і проєктів. Вони повинні бути спрямовані на технічне переоснащення тих виробничих підрозділів підприємств, які є визначальними у виготовленні продукції з інноваційним наповненням. Структурна модернізація та зростання національної конкурентоспроможності належать до головних пріоритетів соціально-економічного реформування України. Модернізація підприємств повинна здійснюватися з урахуванням зовнішнього попиту на відповідні товари та послуги. Відповідно, це дасть змогу повернути втрачені та захопити нові ринки збуту через задоволення їх попиту на інноваційну продукцію. Вистояти і випередити конкурентів – це діяти зовсім по-іншому, а саме за допомогою модернізації виробничої діяльності на основі інновацій.

Свинарство є важливою галуззю національної економіки, що забезпечує населення продуктами харчування, переробну промисловість – сировиною, а також сприяє створенню необхідних державних резервів тваринницької продукції, інтенсивному використанню земельних ресурсів. Проте, фактичний стан галузі нині не відповідає її потенційним можливостям і потребує додаткової уваги з боку держави, практиків, науковців. Отже, метою досліджень було оцінити сучасний стан та визначити тенденції розвитку вітчизняного свинарства, як стратегічно важливої галузі у загальній структурі сільськогосподарського виробництва України. Чисельність свиней в Україні з 2009 по 2020 рр. змінювалася по-різному, до основних причин суттєвого скорочення поголів’я свиней в країні слід віднести: диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію; зростання цін на корми; неспроможність більшості вітчизняних товаровиробників застосовувати новітні технології утримання та відгодівлі свиней; ліквідація спеціалізованих свинарських господарств (до 300 свиноматок); насичення вітчизняного ринку сировиною іноземного виробництва; скорочення обсягів державної підтримки; ускладнення епізоотологічної ситуації (АЧС); скрутне економічне положення пересічних українців. Впродовж проаналізованих років, найменше було вироблено свинини за 2020 рік, де основною причиною цього явища були несприятливі погодні умови, світова та державна економічна криза, спричинена масовою пандемією коронавірусу COVID-19. Цей показник свідчить, що більше ніж 70% свинини в Україні виробляється екстенсивно, тобто при тому ж поголів’ї свиней в країнах ЄС, Канаді, Бразилії, США буде вироблено, і виробляється на 70% свинини більше. На сучасному етапі в Україні ставиться завдання радикально відродити галузь свинарства та перевести її на індустріальну технологію, а також добитися того, щоб вона могла давати дешеву, високоякісну та конкурентоспроможну продукцію. Для цього наша країна має необхідний племінний генофонд та племінну базу свиней, володіє родючими землями для формування відповідної кормової бази, а також висококваліфікованим потенціалом науковців і виробничників для раціонального ведення галузі свинарства. Перспективами розвитку галузі свинарства є: збільшення кількості поголів’я свиней в усіх категорій господарств країни до 11678,9 тис. голів; зниження конверсії корму до 2,5-3,2 кг, зниження віку забою тварин до 165-170 днів; отримання від свиноматки за рік 25-28 «ділових» поросят; збереження локальних вітчизняних порід.

У статті розглядаються питання практичного застосування інформаційних технологій у підготовці майбутніх фахівців туристичної галузі, зокрема з молодіжного туризму. Проаналізовано наукові пошуки закордонних та українських педагогів- практиків щодо використання інформаційно-комунікативних технологій в освітній діяльності та реклами туристичних послуг. Визначені чинники, які зумовлюють потребу у зміні/перегляді освітніх форм навчання: швидкий розвиток інформаційних технологій, інформаційно-технологічна обізнаність, світові економічні і соціальні виклики. Розглянуті форми освітньої діяльності: дистанційне і змішане навчання та сучасні методи підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі. Доведено, що використання інформаційних технологій підвищує ефективність навчання, розширює доступ до інформаційних ресурсів, формує фахові вміння і навички студентів, зокрема в рекламі молодіжних туристичних послуг. Проаналізовано середні показники успішності з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі» за 2016-2021 роки, які демонструють підвищення середнього балу заключного тестування після введення оновленого модуля, присвяченого способам просування молодіжного туристичного продукту засобами соціальних мереж. Зазначено, що підготовка конкурентоспроможних кадрів для галузі туризму має бути націлена на формування у майбутніх фахівців умінь планувати розвиток туристичної галузі з огляду на світові перспективи. Схарактеризовані поняття «туристичний продукт», «молодіжний туристичний продукт», «туристична реклама» та розглянуті їх зміст, сутність і спрямованість. Визначено мету та основні функції туристичної реклами. Розглянуто сучасний метод просування молодіжного туристичного продукту засобом обраного плейсменту – Instagram. Описано алгоритм дій: дослідження потреб молодіжного сегменту ринку; створення контент-плану; розробка сторінки в соціальній мережі та її наповнення згідно з темою завдання. Конкретизовано шляхи досягнення поставлених завдань: проведення лекції-огляду «Соціальні мережі в рекламі молодіжних туристичних послуг» та практичні заняття з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі», в ході яких обговорені приклади просування молодіжного туристичного продукту. Зазначено, що запропонована нами форма навчання розвиває інноваційно-творче мислення майбутнього фахівця молодіжного туризму. Зроблено висновок щодо важливості використання ІКТ під час підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі.

У статті досліджується оцінка та стратегічне управління конкуренто- спроможністю підприємства. Розглянуті основні концепції управління і питання удосконалення управління інноваціями, що направлені на підви- щення конкурентоспроможності підприємства. Обґрунтовано, що важли- вим аспектом системи забезпечення належного рівня конкурентоспромож- ності підприємства є процес його оцінювання, в ході якого виявляються його сильні і слабкі сторони, приховані можливості та потенційні загрози, що у подальшому дає можливість ефективно планувати та розвивати діяль- ність на основі конкурентних переваг. Визначення рівня конкурентоспро- можності підприємства є початковим моментом планування його діяльності та розробки стратегії конкурентоспроможності. Для функціонування орга- нізаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства необхідна система оцінки конкурентоспроможності, яка б врахувала інтереси інвесторів, підприємств, споживачів, держави. Акцен- товано увагу на те, що відсутність єдиного розуміння суті поняття конку- рентоспроможності підприємства обумовило неоднозначність трактування даної категорії. В сучасних ринкових умовах підприємства діють в конку- рентному середовищі. Зроблено висновок, що для забезпечення ефектив- ної діяльності підприємствам потрібно вивчати конкурентне середовище, визначати конкурентні переваги та конкурентоспроможність. Визначено, що існують різні підходи до визначення конкурентоспроможності підпри- ємства. Зроблено висновок що конкурентоспроможність підприємства це: порівняльна перевага, відмінність чи відносна характеристика, показник; властивість об’єкта управління (суб’єкта ринкових відносин) задовольняти потреби; система показників конкурентоспроможності та ефективності; підсумковий показник стійкості роботи підприємства, ефективного вико- ристання ресурсів, здатності протистояти чи виробляти і збувати товари і послуги; здатність витримувати конкуренцію на ринку; займана частка ринку; критерій виходу підприємства на товарні ринки; гнучкість і адап- тивність; рівень компетенції підприємства; пріоритетні аспекти конку- рентоспроможності з урахуванням інтересів зацікавлених користувачів інформації про конкурентоспроможність; якість і конкурентоспроможність продукції, що випускається. Зроблено висновки, що важелями підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є фактори конкурентоспро- можності. Встановлення визначальних факторів конкурентоспроможності здійснюють за їх впливом та в залежності від цілей і завдань управління конкурентоспроможністю.

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.

Стаття присвячена розвитку та напрямам підвищення ефективності зерновиробництва сільськогосподарських підприємств України. Метою статті є розробка теоретичних та методологічних положень, обґрунтування науково-практичних рекомендацій стосовно підвищення ефективності зерновиробництва сільськогосподарських підприємств. Об’єктом дослідження стали ресурсно-економічні процеси зерновиробництва аграрних підприємств. Обґрунтована важливість розвитку виробництва зернових та зернобобових культур, які в сучасних ринкових умовах стають прибутковою експортною та конкурентоспроможною агропродукцією на зовнішньому ринку. У статті розглянуто структуру посівних площ зернових та зернобобових культур за період 1990-2020 рр. Проаналізовано урожайність та обсяг виробництва зернових та зернобобових культур за період 1990-2020 рр. Досліджено виробництво зерна на одну особу в розрізі регіонів України. Розглянуто вплив розміру посівної площі на обсяг та урожайність зернових та зернобобових культур, зокрема пшениці та кукурудзи на зерно.

Анотація. Результативність прийнятих рішень щодо розвитку підприємства в стратегічному періоді залежить від ефективного механізму управління обраним напрямком розвитку, сформованим адекватно умовам функціонування сучасних підприємств. Відповідно, метою статті є формування і обґрунтування структури механізму управління розвитком підприємств з позиції основної її адаптаційної переваги для ефективної стратегічної діяльності підприємств в сучасних умовах функціонування. Для досягнення поставленої мети та вирішення основних дослідницьких завдань використано такі основні методи: теоретичного узагальнення; аналізу й синтезу; декомпозиції та структурно-логічного аналізу; порівняльного аналізу, індукції та дедукції; систематизації та узагальнення; структурно-логічний. Обґрунтовано необхідність формування інтегрованого механізму управління розвитком підприємств як основну їх адаптаційну можливість до сучасних умов функціонування за рахунок забезпечення довгострокової конкурентоспроможної діяльності. Описано структуру інтегрованого механізму управління розвитком сучасних підприємств. Доведено доцільність виділення у його складі окремих локальних механізмів відповідної спеціалізації (механізм перманентної діагностики параметрів розвитку; механізм забезпечення бізнес-активності; адаптаційно-комунікаційний механізм; механізм досягнення стратегічних цілей; мотиваційний механізм; механізм інтелектуалізації управлінського процесу; механізм ефективного розподілу ресурсів; механізм забезпечення інституціональної архітектоніки; механізм управління дисбалансами розвитку), які забезпечать оперативно-адекватне реагування на багатоаспектні зміни умов функціонування підприємства, а їх взаємодія сприятиме збалансованому нарощенню підприємством конкурентних переваг для ефективного функціонування в стратегічному періоді. Охарактеризовано кожен із виділених локальних механізмів та описано особливості взаємно обумовлюючого їх впливу між собою. Ключові слова: механізм управління розвитком; стратегічний період; локальні механізми; конкурентні переваги; адаптаційна перевага.