Academic literature on the topic 'Комітет кредитний'

У статті розглянуто суб’єктний склад системи гарантування вкладів фізичних осіб. Суб’єктів системи гарантування вкладів фізичних осіб запропоновано об’єднати у дві такі великі групи: суб’єкти пасивної участі та суб’єкти активної участі. До першої з визначених груп віднесено осіб, чиї інтереси щодо повернення вкладів забезпечує держава (вкладники), а також осіб, які розмістили на своїх рахунках вклади за умови їх подальшого повернення (члени кредитних спілок). До другої групи належать особи, що розробляють та запроваджують заходи гарантування вкладів фізичних осіб (Верховна Рада України, Комітет Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінет Міністрів України, Національний банк України та банківські установи). Проаналізовано роль кожного із суб’єктів активної участі системи гарантування вкладів фізичних осіб в ефективному та злагодженому функціонуванні механізму залучення банками тимчасово вільних ресурсів. Провідну роль визнано за банківськими установами, які є учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з моменту одержання банківської ліцензії. Виняток становить Державний Ощадний банк України, який займає відокремлене місце у системі гарантування вкладів фізичних осіб. Визначено, що не менш важливу роль відіграє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який гарантує кожному вкладникові банка – учасника системи гарантування вкладів – виплату недоступних депозитів у разі банкрутства даної банківської установи. Фінансові можливості Фонду гарантувати повернення депозитів вкладникам банків, які визнані неплатоспроможними, щодо яких прийняте рішення про їх виведення з ринку, фактично забезпечує Національний банк України. Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України також відіграють певну роль у належному функціонуванні системи гарантування вкладів фізичних осіб.

У статті досліджено нормативно-правові акти, які регулюють реєстрацію та ліцензування небанківських фінансових установ. Встановлено, що державна реєстрація таких фінансових установ здійснюється у два етапи: шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру відбувається реєстрація небанківської фінансовоїустанови як юридичної особи, що засвідчує її можливість бути учасником цивільних правовідносин; за другий етап реєстрації відповідає Національний банк України, а стосовно професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка формує і веде Державний реєстр учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків. Наголошено на неефективності такої системи й запропонована спрощена система державної реєстрації. Доведено, що державна реєстрація знаходиться у тісному зв’язку з таким методом адміністративно-правового регулювання діяльності, як ліцензування. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, крім ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензуванням діяльності з надання фінансових послуг Зазначено, що небанківська фінансова установа (НФУ) – це юридична особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Доводиться, що в Україні сьогодні існує множинна система наглядових органів у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ –НБУ, НКЦПФР та Антимонопольний комітет, які суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їхньої діяльності. Якщо НБУ достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання небанківської фінансової діяльності, то інституційна спроможність інших не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках.

У статті досліджено поняття операційного ризику комерційного банку, розкрито сутність системи управління операційним ризиком та розглянуто моделі, що дають змогу дати оцінку виявлених ризиків. Сьогодні операційні ризики визнаються важливими чинниками стабільності функціонування банків України. Операційні ризики, що виникають у банку, можна розглядати як потенційну можливість виникнення збитків у результаті помилок у діях співробітників, недосконалої організації бізнес-процесів і функціонування інформаційно-технологічних систем, неналежного внутрішнього контролю та впливу таких зовнішніх чинників, як: внутрішнє чи зовнішнє шахрайство, кадрова політика та безпека праці, скарги клієнтів, практика надання банківських послуг, штрафи та санкції за порушення пруденційних вимог, а також шкода, завдана матеріальним активам компанії, руйнування та проблеми в роботі систем, управління процесом. Слід зазначити, що щороку з’являються нові види операційного ризику, які впливають на діяльність кредитної установи через розвиток інформаційних та комп’ютерних систем, ускладнення інструментів фондового ринку та вдосконалення бізнес-методів, тому регулятори всіх країн намагаються постійно вдосконалювати нормативно-правову базу, пов'язану з управлінням операційним ризиком комерційного банку, виходячи з рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду. Зростання кількості випадків значних збитків та втрат у результаті реалізації операційного ризику сприяло не лише вдосконаленню процесів управління ризиками, а й установленню мінімальних вимог до капіталу банків для його покриття. У статті проведено тестовий розрахунок капіталу для покриття операційного ризику та нормативу достатності капталу з урахуванням операційного ризику банку для АТ «Ощадбанк» порівняно з іншими державними банками на підставі річних даних банків, що подаються до НБУ за рекомендованою методикою Національного банку України. На основі проведених розрахунків зроблено висновок, що в сучасних умовах у період наглядових трансформацій та посилення нормативних вимог до достатності капіталу, а також прояву кризових станів в економіці, на нашу думку, доречно буде пом’якшити вимоги до розрахунку достатності капіталу з урахуванням операційного ризику.

Розглянуто форми та напрямкиспівпраці України з такими міжна-родними фінансовими організаціями,як Міжнародний валютний фонд,Міжнародний банк реконструкціїта розвитку, Міжнародна фінан-сова корпорація, Міжнародна групаз протидії відмиванню грошей,Базельський комітет з банківськогонагляду, Міжнародна організаціякомісій із цінних паперів, Міжна-родна організація страхових нагля-дів. Зазначено, що співпраця Україниз цими міжнародними фінансовимиорганізаціями здійснюється у двохосновних напрямках: 1) розробкаміжнародно-правових фінансовихнорм та консультативно-технічнапідтримка щодо сприяння їх імпле-ментації у національне законодав-ство; 2) фінансування (отриманняпозик, реструктуризація боргу,гарантування позик тощо).Проаналізовано особливостіспівробітництва України і МВФ уперіод з 1992 до 2021 року. Розгля-нуто фінансову та «не фінансову»форми співпраці з МВФ, види нада-них Фондом програм фінансуваннята виконання Україною зобов’я-зань перед МВФ на різних етапахспівпраці. Технічну допомогу (нефінансову) Фонд надає у сферімакроекономічної політики, грошо-во-кредитної політики, управліннявитратами, податкової політики,забезпечення стабільності фінан-сового сектору.Сформульовано наступні нап-рямки підвищення ефективностіспівпраці з МВФ: 1) максимальневикористання можливостей МВФзадля сприяння розвитку країнишляхом проведення консультацій,вивчення результатів моніторин-гових досліджень МВФ та іншихзаходів; 2) концентрація ресурсівМВФ на стратегічних напрямахреалізації національної політики;3) якісний аналіз проектної доку-ментації задля визначення доціль-ності залучення вказаних фінансо-вих ресурсів.in the paper. It is noted that Ukraine’scooperation with these internationalfinancial organizations is carried outin two main areas: 1) development ofinternational legal finance regulationsand advisory and technical support tofacilitate their adoption in the nationallegislation; 2) financing (contractingof loans, debt restructuring, loanguarantee, etc.).The particularities of cooperationbetween Ukraine and the IMF from1992 to 2021 are analyzed in theresearch. The financial and “nonfinancial”forms of cooperationwith the IMF are considered aswell as types of financing programsprovided by the Fund and fulfilmentby Ukraine commitments to IMF atdifferent stages of cooperation. TheFund provides technical assistance(not financial) in the areas ofmacroeconomic policy, monetarypolicy, expenditure management, taxpolicy, on ensuring the stability of thefinancial sector and other ones.The following areas of improvingthe effectiveness of cooperation withthe IMF have been outlined: 1) to useto full advantage the IMF’s potentialto promote the country’s developmentthrough consultations and analysis ofthe results of IMF monitoring studiesand other actions; 2) concentrationof IMF’s resources on implementationof strategic directions in nationalpolicy; 3) a qualitative analysis ofproject documentation to determinereasonableness of attracting thesefinancial resources.

Мета дипломної роботи полягає дослідженні теоретичного обґрунтування важливості впровадження банківськими установами України продуктів споживчого кредитування населення України, розкриттю діючої практики розвитку банківських та небанківських продуктів споживчого кредитування, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку сегменту продуктів споживчого кредитування на основі систематизації існуючих тенденцій розвитку цього сектору в зарубіжних кредитного-фінансових установах.
The purpose of the thesis is to study the theoretical substantiation the importance of introducing products by banking institutions in Ukraine consumer lending to the population of Ukraine, disclosure of current practice development of bank and non-bank consumer lending products, as well Also looking for directions for improving product segment development consumer lending on the basis of systematization of existing trends development of this sector in foreign credit and financial institutions.

Досліджено функції фінансової системи і виокремлено функцію розв’язання проблем стимулювання, що пов’язані з трьома видами проблем: «морального ризику», «несприятливого відбору» і «комітента-комісіонера». Визначено, що одним із джерел трансакційних витрат є диференціація та інтеграція видів фінансової та страхової діяльності у реаліях інформаційної асиметрії агентів. Асиметрію інформації пов’язано з проблемою морального ризику, що набуває специфічних рис у фінансовій та страховій діяльності, зокрема через участь платників податків, які втрачають грошові кошти через вливання нового капіталу в проблемні фінансові установи. Наведено заходи країн світу у частині спеціальних податків на фінансових ринках, проаналізовано можливості введення податку Тобіна. Проаналізовано можливості розв’язання проблем стимулювання в Україні. Зроблено висновок, що нагальною потребою є забезпечення фіскальної ефективності та прозорості роботи всіх фінансових корпорацій. Запропоновано впровадити методику визначення прозорості Standard&Poor`s і розроблений МВФ Кодекс належної практики забезпечення прозорості грошово-кредитної та фінансової політики.