Journal articles on the topic 'Комісія експертна'

Згідно Наказу МОЗ та НАМН України №322/41 від 13.05.2014 р. «Про зміни до Переліку експертних про-блемних комісій МОЗ та НАМН України та їх голів» у 2019 році продовжувала працювати Експертна про-блемна комісія МОЗ та НАМН України «Стоматоло-гія», головою якої є професор, доктор медичних наук Скиба В.Я.За минулий рік відбулося 2 засідання ЕПК МОЗ та НАМН України «Стоматологія» (Протоколи №№62, 63). За цей час надійшли на розгляд матеріали 1 нау-ково-дослідної роботи, 29 інформаційних листів, 28 нововведень та 2 методичних рекомендацій.

Крім традиційних сфер, а саме мистецтва, культури, спорту і освіти, так звані "журі" активно використовуються в даний час і в інших сферах діяльності людини. Так, для наукових установ і виробничих підприємств важливу роль в підборі кваліфікованих кадрів відіграють групи експертів, що формуються зі складу досвідчених фахівців. Саме вони з достатнім ступенем точності можуть встановити ступінь підготовки того чи іншого фахівця для роботи в конкретній сфері діяльності.Експертні оцінки ступеня підготовки фахівців можуть вважатись досить надійними тільки за умови гарної узгодженності тестових оцінок членів експертної комісії.У цій статті пропонується метод перевірки узгодженості думок експертної комісії, заснований на критеріях Брандта-Снедекора і Фішера.

У роботі розглядається використання експертних оцінок у вирішеннях питань державного управління сферою вищої освіти з метою прогнозування чисельності потенційних студентів, що є пріоритетним завданням розвитку як системи вищої освіти в цілому, так і окремого закладу вищої освіти (ЗВО). Метою роботи є розгляд технології експертного оцінювання факторів привабливості ЗВО, основаної на комплексному застосуванні ряду методів аналізу групових експертних оцінок з подальшим формування ранжувань факторів переваг абітурієнтів при вступі до університету. У статті розглядаються основні етапи і методи проведення експертизи й її важливість при прогнозуванні кількості абітурієнтів, які бажають вступити до конкретного університету. У рамках технології експертного оцінювання розглядаються такі методи аналізу групових експертних оцінок, як: метод середніх арифметичних рангів, метод медіани рангів і метод Кемені. Всі вони дають приблизну сходимість. Розглянута інформаційна технологія може знайти своє місце в інформаційно-аналітичній системі «Абітурієнт» і мати позитивний вплив на роботу приймальної комісії в плані прогнозування переваг вступників до ЗВО.

Досліджено статус особливої соціальної групи післявоєнного українського суспільства – інвалідів Вітчизняної війни і ставлення до неї з боку радянської держави. Метою роботи є історична реконструкція провідних елементів радянської політики соціального захисту ветеранів-інвалідів і її результатів у перші післявоєнні роки. Методологію складають принципи об’єктивності, історизму, системності, науковості. Застосовано історико-генетичний, порівняльний, статистичний, діахронний, історико-антропологічний методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше проаналізовано ставлення радянського режиму до інвалідів Вітчизняної війни на тлі Третього голоду в Україні. Висновки. Становлення системи соціального забезпечення інвалідів Вітчизняної війни в УРСР відбувалося упродовж 1940 – 1946 рр. У 1940 – 1941 рр. влада юридично впорядкувала пенсіонування майбутніх інвалідів війни. З початком німецько-радянської війни постановами союзного та республіканського урядів було виділено осіб з інвалідністю внаслідок війни з Німеччиною з-посеред інших контингентів інвалідів, присвоєно їм офіційну назву “інваліди Вітчизняної війни” й додано нові види соціального захисту. В умовах погіршення економічної ситуації в УРСР і початку Третього голоду в республіці відбулося різке зростання кількості інвалідів Вітчизняної війни. Встановлено, що під тиском партійно-урядового керівництва УРСР Міністерство соціального забезпечення і Лікарсько-трудові експертні комісії провели акцію скорочення кількості взятих на облік інвалідів війни за допомогою “глибокої лікарсько-трудової експертизи”, оголошуючи їх такими, що “цілком одужали”. Крім того, багатьом інвалідам-фронтовикам знизили групу інвалідності. Причиною таких дій керівництва республіки стала необхідність уникнути дефіциту бюджету системи соціального забезпечення й додаткова економія хліба. Ключові слова: інваліди Вітчизняної війни, соціальне забезпечення, пенсіонування, соцзабези, лікарсько-трудові експертні комісії, група інвалідності.

Підвищення якості вищої освіти та забезпечення її тісного зв’язку з наукою передбачено стратегічним напрямом розвитку держави. Метою статті стало з’ясування думки роботодавців щодо відповідальності суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень і проведення аналізу отриманих експертних оцінок через призму проблематики вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти. Визначення рівня відповідальності окремих з суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень стало одним з фокусів уваги проєкту «Оцінка якості вищої освіти». Використовуючи інструментарій експертного інтерв’ю та анкетування, проведено аналіз результатів опитування роботодавців і встановлено, що роботодавці не зацікавлені у залученні до процедур забезпечення якості вищої освіти та не відчувають своєї відповідальності за її підсумковий рівень. Така позиція роботодавців є цілком природною, адже участь представників реального сектора економіки у процедурах забезпечення якості вищої освіти не забезпечує отримання того економічного ефекту, який може бути здобутий суб’єктом господарювання за умови використання відповідних ресурсів у межах своєї професійної діяльності. «Неприродність процесів» забезпечення якості вищої освіти для суб’єктів господарювання стала причиною того факту, що респонденти з числа роботодавців оцінили рівень своєї відповідальності майже на мінімальному рівні. Найбільший рівень відповідальності за якість вищої освіти роботодавці поклали на заклади вищої освіти та студентів, тим самим знизивши не лише рівень своєї відповідальності, а також і відповідальності органів публічного управління та суспільства загалом. За результатами опитування роботодавців було з’ясовано їх думку щодо розподілу відповідальності за якість вищої освіти між такими її стейкхолдерами як: студенти; заклади вищої освіти; роботодавці; органи публічного управління (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); суспільство (громадські об’єднання; моніторингові місії; експертні агентства). Результати аналізу відповідей респондентів дали змогу сформулювати узагальнення та висновки щодо можливих напрямів вдосконалення змісту та практики використання деяких з механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти в частині створення умов для залучення роботодавців до процедур контролю якості результатів діяльності закладів вищої освіти. У статті обґрунтовано необхідність обов’язкового включення представників роботодавців до складу експертних груп з акредитації освітніх програм, а також до складу екзаменаційних комісій з присудження (присвоєння) професійної кваліфікації майбутнім фахівцям.

У статті наведено обґрунтування положень, що становлять нормативну базу забезпечення дистанційної форми навчання бакалаврів-учителів математики в університеті; розкрито функції відділу дистанційної освіти, навчально-методичної лабораторії дистанційного навчання й експертної комісії, сутність інформаційних ресурсів і банку веб-ресурсів; охарактеризовано кадрове, навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення дистанційного навчання; наведено посадові інструкції системного адміністратора, методиста відділу дистанційної освіти, техніка відділу дистанційної освіти; описано види занять за дистанційною формою навчання й особливості функціонування персональних навчальних веб-ресурсів викладачів.

У статті розглядаються правові аспекти діяльності суб’єктів, що беруть участь у процедурі оцінки впливу на довкілля, є ініціаторами та організаторами її проведення. Сфокусована увага на складі цих суб’єктів, їх повноваженнях та на стані правового забезпечення діяльності учасників процедури оцінки впливу на довкілля. З огляду на це, зокрема, проаналізовано відповідні положення Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» [1], визначені ті з них, що потребують удосконалення; обґрунтовані пропозиції, спрямовані на усунення прогалин у визначенні правового статусу окремих суб’єктів оцінки впливу на довкілля (виконавців звіту з оцінки впливу на довкілля, експертних комісій та ін.) та уточнення законодавчих положень, що регламентують питання організації здійснення післяпроектного моніторингу в даній сфері тощо.

У статті на основі офіційних даних НБУ та висновків експертів банківського ринку досліджено напрямки та стратегічні цілі розвитку банківського сектору країни у період економічної нестабільності. З’ясовано, що поширення епідемії COVID-19 спричинило економічну нестабільність. На основі закордонного досвіду діяльності центробанків в умовах кризи виокремлено три напрямки антикризових заходів: монетарна політика; інструменти підтримки ліквідності; пруденційний нагляд. Здійснено характеристику умов та ризиків банківського сектору України в умовах кризи. Визначено стратегічні напрямки розвитку банківського сектору, зокрема: фінансова стабільність, макроекономічний розвиток, фінансова інклюзія, розвиток фінансових ринків, інноваційний розвиток. Встановлено, що кожен стратегічний напрям має свої стратегічні цілі. Визначено, що головним завданням Національного банку під час кризи є розробка рекомендацій та оприлюднення планів і намірів для учасників банківської системи на найближчий час. На основі проведених досліджень доведено, що на стабільність і розвиток банківського сектору України має вплив не тільки НБУ, а й інші учасники: Міністерство фінансів України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ці учасники забезпечують головну місію – сприяють підвищенню добробуту громадян через забезпечення ефективного акумулювання, розподілу та обігу фінансових ресурсів в національній економіці. Приведено перелік міжнародних організацій, які надають інформаційну підтримку щодо сприяння фінансової стабільності НБУ: BCBS – Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків, ESRB – недержавна саморегульована організація, яка займається оцінкою і наступним присвоєнням рейтингу програмному забезпеченню (Entertainment Software Rating Board), норми CRR/CRD IV – закон ЄС, який регламентує зменшення ймовірності банкрутства банків. Виокремлено макроекономічні фактори, що в майбутньому визначатимуть розвиток банківського сектору: клієнтоорієнтованість, перегляд нормативної бази, управління технологіями, зниження рівня кіберризиків, фінтех-проєкти та великі ІТ-компанії, переосмислення трудових ресурсів.

Нормативно-правовою підставою функціонування системи судоустрою України є нова редакція Конституції України, інші оновлені та новоприйняті закони, пов’язані з конституційною реформою 2016 р. у частині правосуддя. Основні проблеми судової реформи в Україні вже стали предметом вивчення вчених-науковців. Метою статті є комплексний аналіз основних оновлених положень Конституції і законів України щодо нової системи судоустрою, видів судів загальної юрисдикції, складу судів нових рівнів, їхніх інстанційних повноважень у контексті сучасних конституційної реформи в Україні та міжнародних стандартів. Міжнародні вимоги щодо системи судоустрою викладені в низці міжнародних і європейських документів. Відповідно до них внесено зміни до Конституції і Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, прийнято нові закони. Система судоустрою країни зазнала суттєвих змін як за змістом, так і за формою. Її зміст наповнився положеннями, що переважно відповідають міжнародним стандартам, про що зазначила Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Розширено принципи, за якими будується судоустрій. За багаторазовим наполяганням Європейської Комісії “За демок ратію через право” (Венеційська Комісія) відбувся перехід від чотирирівневої системи судоустрою (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України) до трирівневої (місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд). Законом України “Про судоустрій і статус суддів” у новій редакції ліквідовані вищі спеціалізовані суди й розширено структуру Верховного Суду, у складі якого діють касаційні суди з розгляду категорій справ, що раніше належали до відання вищих спеціалізованих судів, які існували у галузі цивільного, кримінального, адміністративного та господарського права. Таку позицію Парламенту України схвалила й ОБСЄ. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою на конкурсній основі створено і діє Вищий антикорупційний суд, триває конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності та його Апеляційної палати. Вони мають розглядати справи, що віднесені до їхньої юрисдикції процесуальним законом. Розкривається процедура їхнього створення як судів першої та апеляційної інстанцій з розгляду окремих категорій справ, структура та особливості формування. Акцентується увага на важливості створення Вищого антикорупційного суду, особливій ролі у його формуванні Громадської ради міжнародних експертів. Одним із найважливіших елементів судової реформи є ліквідація Верховного Суду України і створення нового Верховного Суду. Внесені зміни до Конституції України вдосконалили його структуру та оновили зміст роботи. Верховний Суд став єдиним судом касаційної інстанції. Він залишається найвищим судом у системі судоустрою України, котрий забезпечує сталість та єдність судової практики, що схвально сприйняла ОБСЄ. Розширено повноваження Верховного Суду, кількісно та якісно сформовано новий склад, який згідно з внесеними змінами від 16 жовтня 2019 р. передбачено знову оновити, докорінно змінилася структура, підвищилася роль його Пленуму тощо. З метою деполітизації та ліквідації тиску на судову владу й відповідно до рекомендацій Венеційської Комісії змінено суб’єкт утворення і ліквідації судів (нині ним є Верховна Рада України, а не Президент України). Схваливши позитивні елементи реформування системи судоустрою, ОБСЄ у своєму висновку від 30 червня 2017 р. зазначила, що деякі положення закону про судоустрій і статус суддів потребують перегляду або подальшого удосконалення. Вона наголосила на необхідності створення детального процесуального законодавства, яке регулювало б функціонування нової системи судоустрою. Зауважено, що при проведенні судової реформи виникло чимало проблем: кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду суді здійснюється повільно та не завжди прозоро, у новостворених місцевих судах й апеляційних судах гостро не вистачає суддівських кадрів, зростає на них навантаження справами, що погіршує оперативність та якість розгляду справ, шкодить реалізації принципу доступу громадян до суду. Автор вважає, що на поліпшення складу Верховного Суду й суддівського врядування спрямовані внесені зміни до законів України про судоустрій і статус суддів та Вищу раду правосуддя від 16 жовтня 2019 р. тощо.

У статті проаналізовано міжнародний досвід забезпечення якості вищої освіти у форматі електронного навчання в північноамериканському просторі вищої освіти – США і Канади – та надано пропозиції щодо вдосконалення діяльності у цій сфері в Україні. Ідентифіковано підходи до забезпечення якості електронного навчання в північноамериканському просторі вищої освіти – через самооцінювання, зовнішнє оцінювання та акредитацію. Розглянуто процеси і процедури інституційної та програмної акредитації, що здійснюють Акредитаційна комісія з дистанційної освіти (The Distance Education Accrediting Commission, DEAC), Затверджена навчальна програма з якості (Approved Quality Curriculum, AQC), Канадська асоціація ІТ-фахівців (Canada’s Association of I.T. Professionals, CIPS). Проаналізовано програми підготовки волонтерів-оцінювачів освітніх програм у форматі електронного навчання в AQC та CIPS. З’ясовано, що існують загальні підходи до забезпечення якості електронного навчання у вищій освіті – дотримання певної періодичності процедури самооцінювання; обов’язкове оцінювання чинних, нових і модернізованих освітніх програм; залучення зовнішніх експертів до проведення оцінювання; публічність результатів оцінювання. Діяльність органів публічного управління в північноамериканському просторі вищої освіти полягає в розробленні загальнонаціональної політики у сфері вищої освіти, контролі її реалізації та здійсненні контролюючих функцій щодо забезпечення конституційних прав й недопущення дискримінації в усіх її проявах у цій сфері. Університетська автономія, відсутність адміністративної підзвітності та обов’язкових методичних інструкцій, активна співпраця з громадськими та професійними об’єднаннями призводять до створення ефективних освітніх ініціатив, покращення професійних компетентностей студентів і підвищення конкурентоспроможності самих університетів і, як наслідок, усієї системи вищої освіти. Визначено необхідність мотивації закладів вищої освіти до міжнародної акредитації та до модернізації освітніх програм згідно з міжнародними стандартами електронного навчання.

У статті висвітлено змістово-організаційні особливості підготовки докторів філософії з лінгвістики у США. Зазначено, що підготовка майбутніх докторів філософії з лінгвістики в американських університетах спрямована на розвиток аналітичних та дослідницьких навичок здобувачів, є комплексною системою, що реалізується шляхом широкого змістового діапазону обов’язкових навчальних дисциплін базового лінгвістичного та спеціального лінгвістичного спрямування та вибіркових освітніх компонентів, а також включає підготовку та захист дисертації. Розглянуто специфіку функціонування дисертаційного комітету та його роль у навчанні здобувача та його підготовці до захисту. Окреслено, що на першому етапі навчання, впродовж двох-трьох років здобувач має засвоїти рекомендовані лінгвістичні дисципліни та скласти кваліфікаційний іспит, а на другому – здійснити наукове дослідження та написати і захистити дисертаційну роботу. Наявність педагогічного компоненту, зокрема педагогічної практики, у програмі підготовки здобувачів свідчить про практичний підхід до їх залучення до академічної кар’єри загалом та викладацької діяльності зокрема. Наголошено, що особливістю американських університетів є їх відкритість до нових підходів до науково-дослідницької діяльності та заохочення здобувачів до міждисциплінарних досліджень, які реалізуються шляхом співпраці кожного здобувача з професорами з різних факультетів того чи іншого університету, які є членами дисертаційного комітету здобувача. Звернено особливу увагу на процедуру захисту дисертаційних робіт, яка відбувається в присутності екзаменаційної комісії, до складу якої, крім членів дисертаційного комітету, залучають двох професорів-експертів з напряму дослідження, які виступають опонентами дисертації – «зовнішній» (з іншого університету) і «внутрішній» (з того ж факультету, де виконувалася дисертація).

Резюме. Наведено аналіз наукової літератури про сучасне подання проблеми синдрому «тріада жінки-спортсменки». Розглядаючи питання в історичному аспекті, зазначимо, що в 1992 р. Американським коледжем спортивної медицини (ACSM) уперше було визначено тер-мін «тріада спортсменок» (Тhe female athlete triad) як синдром, що включає розлад харчової поведінки, аменорею та остеопороз. Таке рішення комісії ACSM було викликане збільшенням повідомлень у науковій медичній літературі про зростаючу частоту серед спортсменок порів-няно з неспортсменками порушень функцій репродуктивної системи в поєднанні з розладами харчової поведінки й зниженням кісткової маси. Протягом трьох десятиліть вивченню цього синдрому присвячено велику кількість наукових досліджень, здебільшого зарубіжних фахів ців. Мета. Представити класичну наукову характеристику синдрому «тріада жінки-спортсменки» і сучасні протиріччя в цьому питанні в практиці спортивної медицини. Методи. Аналіз наукової літератури. Результати. Більша частина фахівців схильна вважати, що «тріада» має місце серед спортсменок багатьох спеціалізацій. Складно погодитися із представниками спортивної меди-цини, у працях яких встановлено такий синдром у 5–72 % спортсменок, і уявити спортсменку, яка тренується з остеопорозом і страждає на нейрогенну анорексію – психоендокринні пору-шення. З часом у спеціальній літературі почали з’являтися сумніви щодо існування цьо го син-дрому. У 2015 р. групою експертів Міжнародного олімпійського комітету було внесено пропо-зицію про розширення терміна «тріада жінки-спортсменки» на більш всеосяжний – «відносний дефіцит енергії в спорті» (RED-S – «Relative Energy Deficiency in Sport). Новий напрям RED-S включає рівноспрямоване обстеження і чоловіків-спортсменів. Ключові слова: синдром «тріада жінки-спортсменки», анорексія, аменорея, остеопороз, «від-носний дефіцит енергії в спорті» (RED-S).

У статті проаналізовано інституційні огляди процесів забезпечення якості закладів вищої освіти (ЗВО). Зазначено, що основою для інституційного огляду процесів забезпечення якості ЗВО є самооцінка закладу, звіти сту- дентів, співбесіди, відвідування сайту, аудиторські візити та інформація з різних джерел. Указано на те, що загальне оцінювання процесів забезпе- чення якості ЗВО передбачає визначення трьох рівнів, а саме: затверджені процеси забезпечення якості; затверджені процеси забезпечення якості із застереженнями; процеси забезпечення якості, що переглядаються. Охарактеризовано процес оцінювання програми. Автори зазначають, що оцінювання програм проводиться з метою виявлення відповідності освітніх програм потребам ринку праці та подальшого працевлаштування випускників, системі професійних кваліфікацій та стандартам. Матеріал оцінювання програми складається із самооцінки ЗВО з додатками, інтерв’ю зі студентами та представниками рецензованої програми, а також інших матеріалів. Окреслено процес оцінювання заявок на отримання повноважень щодо присвоєння наукових ступенів. Зазначено, що оцінювання заявок на отри- мання повноважень щодо присвоєння наукових ступенів є прерогати- вою Органу, котрий вирішує, які ЗВО мають право присвоювати ступінь. Описано поетапність оцінювання якості: ЗВО подає відповідну заявку, проводиться інтерв’ю з представниками програми, здійснюється оцінювання документів, які укладає заклад вищої освіти. ЗВО подає заявку на повноваження про присвоєння наукових ступенів до Органу, яка доповнюється співбесідами з представниками програми, інтерв’ю зі студентами тощо. Автори зазначають, що завдання експертної комісії полягає у тому, щоб проаналізувати, чи відповідає програма критеріям оцінювання у певній галузі. Проаналізовано тематичні огляди та зазначено, що їхня мета – забезпечити краще розуміння та співставлення в межах національної системи освіти діяльності різних ЗВО, зокрема досягнутих результатів у певній галузі досліджень. Тематичні огляди передбачають ознайомлення з діяльністю університетів, зокрема з напрямами досліджень, інтернаціоналізацією тощо.

Наукову статтю присвячено актуальній темі для українського суспільства - проблемам та перспекти­вам реформи місцевих судів в Україні. Метою написан­ня наукової статті є окреслення основних проблем реа­лізації реформи місцевих судів України та визначення перспектив подальшого вдосконалення їх діяльності. Автор виділяє такі проблеми в діяльності місцевих судів України: кадровий дефіцит (станом на кінець жовтня 2020 року некомплект у судах України стано­вив близько 2 000 осіб); непослідовність судової рефор­ми на місцевому рівні (у 2017 році відбулася підготовка 367 кандидатів на посади суддів, проте дотепер жоден із них не призначений на посаду); робота в умовах погір­шення санітарно-епідемічної ситуації (дистанційний розгляд справ на першому етапі карантину не прак­тикувався місцевими суддями через недосконалістьзаконодавчого підґрунтя та програмного забезпечен¬ня); проблеми в реалізації електронного судочинства; низький рівень довіри до судів (66,1% опитаних, у чиїх справах були винесені судові рішення, відповіли, що рішення законні і справедливі); реалізація здебільшо¬го сервісної функції судів; відсутність дієвого механіз¬му громадського контролю над судовою гілкою влади; дотримання права громадян на доступ до правосуддя.Автор пропонує такі перспективи подальшого вдосконалення діяльності місцевих судів України:- перезавантаження проєктів, які потребують цьо¬го, зважаючи на вимоги сьогодення, дотримання прав і свобод людини та громадянина, вимоги європейських експертів тощо (перезавантаження діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; поновлення конкурсного відбору на посади суддів в Україні тощо);- продовження реалізації перспективних проєктів, які започатковані у попередні роки (призначення на посади суддів осіб, які пройшли підготовку та очі¬кують призначення; подальше вдосконалення реалі¬зації процесу електронного судочинства; подальше вдосконалення діяльності системи «Електронний кабі¬нет»; інформаційна робота із суспільством щодо висвітлення результатів діяльності судів із метою підвищен¬ня рівня довіри населення (доступна) тощо);- створення нових структур для забезпечення на¬лежної діяльності судів з урахуванням потреб сучасного світу;- вироблення механізму ефективного громадського контролю над судовою гілкою влади;- переорієнтація судів у бік надання високоякісних сервісних послуг.

Випробувано різні режими введення наповнювача «Гриби» до сирної маси в процесі виготовлення плавленого сиру. В якості контролю використовували плавлений сир, виготовлений за процедурою, коли наповнювач до вихідної суміші додавався разом з іншими компонентами перед завантаженням до котла-плавителя. Дослідні зразки було виготовлено за тією ж рецептурою, але за іншого часу введення наповнювача «Гриби»: дослідний варіант № 1 – наповнювач додавали через 10 хвилин після завантаження основних вихідних компонентів; дослідний варіант № 2 – наповнювач додавали при досягненні температури оброблюваної маси 85 ºС, тобто приблизно через 15-20 хвилин після завантаження основних вихідних компонентів. Експертною комісією проведено порівняльну оцінку зовнішнього вигляду, консистенції і смаку плав-лених сирів, виготовлених за різними процедурами. Встановлено, що всі три досліджених процедури виготовлення плав-леного сиру забезпечують його високі смакові якості. У той же час процедура виготовлення плавленого сиру вірогідно (p<0,001) впливає на його бальні оцінки за органолептичними ознаками "структура плавленого сиру" та "рівномірність смакових відчуттів у часі". Ступінь впливу процедури виготовлення на структуру плавленого сиру становить η2 = 0,858; на рівномірність смакових відчуттів у часі – η2 =0,784. Найоригінальнішим і найпривабливішим зовнішнім виглядом відріз-нявся дослідний варіант плавленого сиру № 2. На блідо-жовтому фоні варіанта плавленого сиру № 2 найрельєфніше виділялися окремі темні шматочки грибів розміром до 3 мм, які робили поверхню плавленого сиру злегка горбистою. Зокрема, за показником "структура плавленого сиру" контрольний зразок було оцінено 1,2 балами, дослідний варіант № 1 – 2,6 балами, а дослідний варіант № 2 – 3,8 балами; всі парні різниці між середніми високовірогідні на рівні p<0,01 ... p<0,001. Виявлено значну вірогідну (p<0,001) різницю в 2,8 бали за рівномірністю смакових відчуттів у часі між контроль-ним варіантом плавленого сиру і дослідним № 2. Різноманітність зовнішнього вигляду випробуваних виробів дає додат-кову перевагу щодо залучення ширшого спектру споживачів, орієнтованих на оцінку плавлених сирів за привабливістю й оригінальністю їх структури та смаку.

Вступ. Під час дослідження встановлена відсутність інформації щодо заходів системного характеру з профілактики первинної інвалідності військовослужбовців, заходів, спрямованих на її зниження з урахуванням комплексного уніфікованого підходу до збереження стану здоров’я військовослужбовців різного відомчого підпорядкування. Поодинокі публікації за даною темою висвітлюють питання інвалідності військовослужбовців лише частково та в окремих військових формуваннях України. Вирішення цієї проблеми неможливо без проведення моніторингу і системного аналізу показників первинної інвалідності військовослужбовців та розробки заходів системного характеру щодо її профілактики і зниження з позиції уніфікації організаційних підходів в межах єдиного медичного простору України. Мета дослідження полягає у проведенні системного аналізу динаміки показників первинної інвалідності військовослужбовців в Україні за період 2013-2020 рр. та визначення напрямків її профілактики та зниження. Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводилось із використанням класичних соціально-гігієнічних методів: монографічного, статистичного, аналітичного, документального обліку та системного аналізу. Матеріалами дослідження слугували нормативно-правові акти з питань інвалідності, а також матеріали статистичної звітності медико-соціальних експертних комісій МОЗ України за період з 2013 до 2020 року. Результати. У статті наведені результати системного аналізу динаміки показників первинної інвалідності серед військовослужбовців за окремими регіонами України та запропоновані кластери її профілактики та зниження. На основі аналізу наявної статистичної інформації та з урахуванням власного практичного досвіду показано, що основними чинниками, які зумовили підвищення рівня первинної інвалідності серед ВС, були: участь ВС всіх військових формувань України у проведенні АТО-ООС та недоліки в організації їх медико-санітарного забезпечення. Також, крім вказаних чинників, на формування інвалідності ВС на окремих адміністративних територіях України впливали показники інвалідності ВС учасників ліквідації аварії на ЧАЄС та у більшості нерівномірне знаходження ВС, що визнані інвалідами, в окремих регіонах України. Висновки. Результати дослідження динаміки показників первинної інвалідності у військовослужбовців у період 2013-2020 років дозволяють констатувати існуючу тенденцію до їх збільшення. Визначено, що основними чинниками, які зумовили підвищення рівня первинної інвалідності у військовослужбовців були: участь ВС всіх військових формувань України у проведенні АТО-ООС та недоліки в організації і проведенні їх медико-санітарного забезпечення в основному в період з 2014 до 2016 роки. Встановлено, що наявна статистична звітність МСЕК не враховує структуру причин формування первинної інвалідності серед військовослужбовців за нозологічним формами патології, отже потребує удосконалення, що буде сприяти плануванню та організації заходів профілактиці первинної інвалідності у ВС. Запропоновані основні заходи щодо удосконалення організаційних засад з метою профілактики і зниження первинної інвалідності сере ВС, особливо тих, хто приймав участь у бойових діях.

Актуальність. Щороку в Україні реєструється близько 400 надзвичайних ситуацій. На сході країни з 2014 р відбувається антитерористична операція. На сьогодні постає загроза війського вторгнення на територію України інших держав. Це підкреслює актуальність підготовки лікарів первинної медичної допомоги до сучасних вимог реагування, дій та медичного сортування на догоспітальному етапі. Мета – визначити і окреслити основи медичного сортування на догоспітальному етапі в умовах значних загроз військових дій та надзвичайних ситуацій в Україні. Матеріали та методи. З метою збору та аналізу інформації застосовували бібліосемантичний метод, метод експертних оцінок. Результати. На догоспітальному етапі медичне сортування проводиться з метою своєчасного надання медичної допомоги максимальній кількості постраждалих в обсязі, що забезпечує відновлення раптової втрати життєвих функцій та сприяє збереженню здоров'я постраждалих. Медичне сортування здійснюється медичними працівниками (лікарями, фельдшерами, медичними сестрами) за єдиними принципами щодо діагностики, лікування та прогнозу результатів лікування постраждалих та складється з двох етапів: перший етап медичного сортування – визначення належності кожного постраждалого до відповідної сортувальної категорії позначається сортувальним браслетом; другий етап медичного сортування – заповнення картки медичного сортування. Крім того, для кожного етапу визначені обсяги медичної допомоги, діагностики та лікування. На першому етапі медичного сортування, який триває не більше 60 секунд, базовий обсяг медичної допомоги: у дорослих перевіряють наявність дихання та, за потреби, відновлюють прохідність дихальних шляхів; визначають капілярний пульс; визначають стан свідомості; у дітей до 8 років для відновлення прохідності дихальних шляхів при відсутності дихання виконують 5 штучних вдихів. Базовий обсяг медичної допомоги на другому етапі медичного сортування складається з: потрійний прийом Сафара; ручне очищення порожнини рота та гортані; очищення ротоглотки за допомогою аспіратора; прийом Хеймліка; введення повітроводу; ендотрахеальна інтубація; крікотомія (конікотомія); пункція крікотиреоїдної зв’язки; трахеостомія; здійснення штучного дихання, у тому числі з використанням мішка типу «АМБУ»; інгаляція кисню; непрямий масаж серця; дефібриляція; зупинка зовнішньої кровотечі (венозної, артеріальної); застосування протишокового одягу; накладення шийного комірця; мобілізація переломів за допомогою шин; фіксація постраждалого на транспортній дошці; накладання бинтових пов'язок; підшкірні, внутрішньом'язові, внутрішньовенні ін’єкції; внутрішньокісткова пункція (доступ) для введення інфузійних розчинів; катетеризація периферійних чи центральних вен; використання лікарських засобів при реанімаційних заходах у дорослих та дітей; проведення тампонади носової порожнини при масивній кровотечі; проведення місцевої анестезії; лікувальна блокада. Висновки. Враховуючі ситуацію сьогодення в Україні, суспільство та медичні працівники, у тому числі працівники екстреної та первинної медичної допомоги, повинні бути обізнані в основах медичного сортування та обсягах надання догоспітальної невідкладної/екстреної медичної допомоги.

В современном обществе на протяжении последних десятилетий зрительные нарушения приобрели характер пандемии. Самой частой причиной слепоты у взрослых в возрасте 20– 74 лет в развитых странах является диабетическая ретинопатия.Цель работы: изучить медико-социальные аспекты формирования слепоты и слабовидения пациентов с офтальмологическими осложнениями сахарного диабета в Украине.Материалы и методы. Для реализации поставленных задач нами был проведен анализ показателей первичной инвалидности ежегодного аналитико-информационного сборника«Основні показники інвалідності та діяльності медико-соціальних експертних комісій України», проведено изучение качества диспансеризации пациентов г. Днепр и Днепропетровской области по данным кабинета «Диабетическая ретинопатия» Днепропетровской областной клинической офтальмологической больницы, проанализированы истории болезни 75 пациентов с диабетической ретинопатией, обследованных в клинике Украинского государственного НИИ медико-социальных проблем инвалидности, а также 110 медико-экспертных дел лиц с инвалидностью, осмотренных в специализированной офтальмологической медико-социальной экспертной комиссии (МСЭК) Днепропетровской области.Результаты и выводы. Анализ инвалидности по зрению в Украине свидетельствует о неуклонном росте удельного веса диабетической ретинопатии за последние четыре десятилетия: с 0,86% в 1976 г. до 4,2% в 2001 г. и 10,7% в 2018 г. Инвалиды вследствие диабетической ретинопатии – это люди преимущественно трудоспособного возраста (75%). Большинство первично признанных инвалидами освидетельствуются в МСЭК, уже будучи слепыми и слабовидящими. К основным медико-социальным факторам формирования слепоты вследствие диабетической ретинопатии можно отнести рост заболеваемости сахарным диабетом и диабетической ретинопатией, неадекватный метаболический контроль, несвоевременная диагностика диабетической ретинопатии (нарушение протокола диспансеризации), недостаточная информированность пациентов о формировании глазных осложнений при сахарном диабете, ограничение возможностей своевременного хирургического лечения диабетической ретинопатии,прежде всего по социальному фактору, отсутствие эффективного этиопатогенетически ориентированного лечения как сахарного диабета, так и диабетической ретинопатии. The visual impairment got a pandemic character in a modern society through the last decades. Diabetic retinopathy is a leading cause of blindness for adults aged 20–74 in industrialized countries. The purpose of the study was to investigate the medical and social aspects of blindness and visual impairment due to ocular complications of diabetes mellitus in Ukraine.Materials and Methods. The following information sources were used to realize the tasks of our investigation: annual analytical and information booklet named “Major Indicators of Disability and Activities of MSECs”, the coverage of prophylactic medical examination of diabetic patients in the city Dnipro and Dnipropetrovsk Region by the Dnipropetrovsk Regional Ophthalmology Hospital data, an observation of case histories of 75 patients with diabetic retinopathy (individuals with disability) examined in the ophthalmology department of SI “Ukrainian State Research Institute of Medical and Social Problems of Disability “ and observation of 110 experts cases of the patients examined by special Dnipropetrovsk Ophthalmological Medical and Social Expert Commission.Results. There was a tendency towards an increase in the proportion of overall individuals certified as having a visual disability due to diabetic retinopathy through last four decades: from 0.86% in 1976 to 4.2% in 2001 and to 10.7% in 2018. These people are the persons of working age in common (75%).The most of persons certified by MSEC as having a visual disability for the first time in the moment of examination were totally blind or visually impaired. We estimated some principal influencing medical and social factors that caused blindness and visual impairment due to ocular complications of diabetes mellitus: the increased morbidity of diabetes and diabetic retinopathy, the late diagnostic of retinopathy (violations in the prophylactic medical examination protocols), insufficient information of patients with diabetes mellitus about a possibility of ocular complications, the limitations of well-timed surgical treatment of diabetic retinopathy, due to social (financial) factor in common; the absence of sufficiently effective etiology and pathogenesis treatment of diabetes mellitus and diabetic retinopathy.

Прийняття Римського статуту Міжнародного кримінального суду під егідою ООН у Римі 17 липня 1998 р. стало результатом тривалої співпраці держав і міжнародних організацій на універсальному рівні. Так, світове співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного судового органу, покликаного притягти до відповідальності осіб, які винні в скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності, воєнних злочинів й ін. Це фактично перший в історії постійно діючий міжнародний кримінальний суд, пов’язаний із системою ООН, що доповнює національні органи кримінальної юрисдикції. Сучасні наукові пошуки, включаючи рецензовану монографію, базуються на різноманітних галузевих і міжгалузевих дослідженнях, нормативних і доктринальних джерелах, що розкривають основні конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, міжнародно-правові аспекти заявленої проблематики. Загалом авторами здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням процесу імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На жаль, на сьогодні відсутні ґрунтовні дослідження останнього в Україні, що і зумовлює актуальність теми роботи. Погоджуємося, що з огляду на підписання Україною Римського статуту в 2000 р., приєднання до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду 2002 р., а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони 2014 р., Україна зобов’язана ратифікувати й імплементувати в національне законодавство норми Статуту, а також пов’язані з ним документи. Водночас у зв’язку зі змінами й доповненнями, внесеними до ст. 124 Конституції України (частина четверта), передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Ця норма набрала чинності з 30 червня 2019 р., породжуючи відповідні правові наслідки та зобов’язання для Української держави. Приєднання держави до Римського статуту МКС передбачає значне реформування та удосконалення не лише національного законодавства, а й усієї правової системи, активізацію співпраці з МКС, взаємодію міжнародних і національних органів кримінальної юрисдикції, вивчення зарубіжного досвіду у цій сфері тощо. Таким чином, питання правових наслідків приєднання до Римського статуту лежить в теоретичній і законодавчій, а також правозастосовній площинах. Монографія містить три розділи, в яких вперше комплексно розглянуто забезпечення імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні в Україні, пострадянських і європейських країнах. Сформульовані висновки, рекомендації та пропозиції у цій сфері. Перший розділ «Теоретико-правовий аналіз природи Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його імплементації» присвячено розкриттю доктринальних джерел дослідження Римського статуту Міжнародного кримінального суду, передумов його прийняття та правової природи, а також визначенню поняття та форми його імплементації. У розділі другому «Конституційно-правові засади імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду на національному рівні» авторами досліджено засади імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство пострадянськими країнами, а також відповідний європейський досвід. У третьому розділі «Проблеми конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні» звернуто увагу на поняття, суб’єкти і зміст конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а також проблеми та перспективи імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство України на сучасному етапі. Варто відзначити комплексність проведеного дослідження, обґрунтування низки концептуальних підходів, висновків та пропозицій. Так, згідно з авторським розумінням імплементації Римського статуту – це організаційно-правова діяльність держави в особі уповноважених суб’єктів, що реалізується в законодавчо визначеному порядку та складається з послідовних законодавчих й інших процедур, спрямованих на забезпечення здійснення юрисдикції МКС стосовно осіб, відповідальних за особливо тяжкі злочини у порядку, визначеному Римським статутом. Виокремлено тенденції конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту у зарубіжних країнах. Наголошено, що класифікація моделей та способів імплементації Римського статуту у практиці зарубіжних країн зумовлена такими основними підходами: 1) прийняття законодавчого акта, спрямованого на здійснення імплементації, який буде мати пріоритет над національними законами та іншими нормативно-правовими актами при виникненні суперечностей стосовно юрисдикції МКС; 2) внесення змін та доповнень до конституції й інших нормативно-правових актів; 3) внесення змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, що супроводжується прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС. Безперечно, перевагою монографії є визначення оптимального для України способу імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні, пов’язаного з прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС, що супроводжується внесенням змін і доповнень до відповідних законодавчих актів. Запропоновано прийняття спеціального законодавства про співпрацю України з МКС, в якому будуть визначені компетентні державні органи влади України, відповідальні за співробітництво з МКС (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Конституційний Суд України, Міжвідомча комісія з імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в Україні, інші органи), а також форми надання взаємної правової допомоги у процесі такого співробітництва. Слід акцентувати і на пропозиції щодо прийняття Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду», удосконалення положень Конституції України та інших законодавчих актів на шляху імплементації Римського статуту Україною. Розроблено проект Закону України «Про співробітництво між Міжнародним кримінальним судом та Україною». У цілому можна позитивно їх оцінити, зауваживши про потребу подальшого вивчення цієї проблематики, здійснення громадського та експертного обговорення тощо. Монографія буде корисною для науковців, посадових осіб органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, прокуратури, експертних організацій, громадськості.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

<p>Проблемна експертна комісія МОЗ та НАМН України “Біологічна та медична хімія”, редколегія журналу “Медична та клінічна хімія” щиро вітають Юрія Івановича Губського з ювілеєм, бажають йому міцного здоров’я і подальших<br />творчих успіхів у його багатогранній науковопедагогічній та громадській діяльності.</p>

Висвітлено діяльність Інституту вищої освіти НАПН України як однієї з провідних наукових установ, що досліджує перспективи розвитку вищої освіти в Україні, оптимальні шляхи її інтеграції у європейський і світовий освітньо-науковий простір. Дослідницьку діяльність інституту спрямовано на аналіз та узагальнення світових досягнень у сфері вищої освіти та імплементацію результатів досліджень задля удосконалення вітчизняної вищої освіти. Експертна діяльність інституту забезпечується шляхом активної участі наукових працівників у складі національної команди експертів з реформування вищої освіти в Україні; робочих груп, акредитаційної комісії, сектору вищої освіти науково-методичної ради, науково-методичних комісій МОН України; експертних груп та галузевої експертної ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти; експертної групи з оцінювання ефективності діяльності наукових установ за науковим напрямом соціогуманітарних наук. В інституті реалізуються освітньо-наукові програми для підготовки здобувачів вищої освіти третього (освітньо-наукового) рівня «Політика і лідерство у вищій освіті» та «Викладання і навчання у вищій освіті» галузі «01 Освіта / Педагогіка» за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», які акредитовані Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти із визначенням «зразкова». Міжнародна діяльність інституту сприяє використанню результатів досліджень для розвитку як системи вищої освіти України, так і інституційного потенціалу закладів вищої освіти. Стратегічними цілями Інституту є: визначення та обґрунтування орієнтирів розвитку університетів України у контексті європейської інтеграції; посилення інституційної спроможності університетів України, розвиток їх лідерського потенціалу; творення мережі лідерів змін у вищій освіті України; розбудова національної платформи кращих практик університетів України.

Мета роботи – визначення потреб інвалідів-учасників АТО в заходах медико-соціальної реабілітації при основній інвалідизуючій патології.Матеріали та методи. Розрахована потреба інвалідів-учасників АТО в заходах медико-соціальної реабілітації на підставі аналізу 3947 індивідуальних програм реабілітації (ІПР), які розроблені реабілітологами медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) 19 областей України при основній інвалідизуючій патології (наслідках бойових травм та соматичної патології). Використані методи: експертних оцінок, статистично-математичний, мета-аналіз за даними медико-експертної документації та ІПР, аналітико-логічний.Результати дослідження. Отримані дані свідчать про наявність комплексних різноманітних потреб інвалідів-учасників АТО в заходах медико-соціальної реабілітації (медичної, психологічної, професійно-трудової, соціальної, технічних засобах реабілітації та виробах медичного призначення), обсяг яких відрізняється в залежності від виду послуг, віку, важкості інвалідності, патології.Висновки. При формуванні ІПР має місце недооцінка ролі послуг з професійної, соціальної реабілітації, технічних засобів реабілітації в усуненні обмежень життєдіяльності, покращенні якості життя інвалідів, їх соціальної адаптації, що потребує удосконалення роботи МСЕК.

Представлено інформацію про виконання Програми спільної діяльності МОН України та НАПН України на 2017-2020 роки, у межах якої здійснювалося удосконалення законодавства України та розроблення концептуальних і нормативних документів у сфері освіти; науково-методичний супровід експериментів всеукраїнського рівня; підготовка навчально-методичного забезпечення для Нової української школи, зокрема для дітей з особливими потребами; психолого-педагогічна експертиза навчальної, навчально-методичної літератури, засобів навчання та навчального обладнання; підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників; участь у роботі експертних, робочих груп, конкурсних комісій МОН України; проведення спільних науково-практичних масових заходів тощо. Окреслено питання, що потребують подальшого вирішення в рамках спільної діяльності стосовно усіх ланок освіти: дошкільної, початкової, базової і профільної середньої, позашкільної освіти, освіти дітей з особливими потребами, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

У доповіді наведено найвагоміші результати виконання у 2021 р. Програми спільної діяльності МОН України та НАПН України на 2021-2023 рр. У межах її реалізації здійснювалося удосконалення законодавства України та розроблення концептуальних і нормативних документів у сфері освіти; науково-методичний супровід експериментів всеукраїнського рівня; підготовка навчально-методичного забезпечення для Нової української школи, зокрема для дітей з особливими потребами; психолого-педагогічна експертиза навчальної, навчально-методичної літератури, засобів навчання та навчального обладнання; підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників; участь у роботі експертних, робочих груп, конкурсних комісій МОН України; проведення спільних науково-практичних масових заходів тощо. Окреслено питання, що потребують подальшого вирішення в рамках спільної діяльності стосовно усіх ланок освіти: дошкільної, початкової, базової і профільної середньої, позашкільної освіти, освіти дітей з особливими потребами, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих, а також загальних проблем розвитку освітнього простору.

Мета: провести аналіз показників інвалідності постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС.Матеріали і методи. У дослідженні використовували дані, надані ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України» та експертних комісій із встановлення зв’язку захворювань з наслідками аварії на ЧАЕС.Результати. Загальна кількість постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС за останнє десятиріччя зменшилась на 26 %. Водночас зростають показники інвалідності серед постраждалого населення. Дві групи захворювань залишаються основними причинами інвалідності постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС – новоутворення та хвороби системи кровообігу. Завдяки діяльності експертних комісій більше 380 тис. постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи змогли отримати матеріальну підтримку.Висновки. Показники здоров’я постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС населення продовжують погіршуватися, що свідчить про необхідність впровадження в практику нових методів діагностики, лікування та реабілітації вказаної популяції, а також оновлення існуючої системи медико-соціальної експертизи.

Вступ. Експертний розбір випадків з приводу неналежного виконання медичними працівниками професійних обов’язків представляє досить складним завданням у зв’язку з тим, що відсутній комплексний підхід до проведення різних видів експертиз, єдина загальноприйнята термінологія щодо найменувань дефектів, існує різнє трактування експертами ідентичних дій медичного персоналу. Тому потрібне подальше вдосконалення ефективності аналізу дефектів надання медичної допомоги в конкретних групах, диференційованих за окремими медичними спеціальностями, потребує розробки питання визначення тяжкості шкоди, заподіяної здоров’ю пацієнта в результаті неналежного виконання лікарем своїх професійних обов’язків.Мета дослідження – аналіз характеру дефектів надання хірургічної допомоги за матеріалами судово-медичних експертиз, направлених на запобігання виникненню ускладнень і несприятливих наслідків у хірургічній практиці.Матеріал і методи. Для досягнення поставленої мети нами були проаналізовані 36 комісійних судово-медичних експертиз у справах про неналежне виконання медичним персоналом своїх професійних обов'язків у лікувально-профілактичних установах Самаркандської області за 2016 рік.Результати. Проаналізовано несприятливі наслідки і дефекти надання хірургічної допомоги на всіх етапах її надання. Встановлено, що найбільша кількість зазначених експертними комісіями дефектів була допущена на стаціонарному етапі надання допомоги – 13 випадків (92,8 %). Найчастіше спостерігалися дефекти хірургічної допомоги (57 %). При цьому переважали дефекти діагностики (64,3 %), в основному у вигляді нерозпізнання основної патології (55,6 %), а також у вигляді дефектів хірургічного лікування (40 %); які виникали в основному через суб’єктивні причини, що склало (85,7 %), у вигляді неповноцінного обстеження хворого (75 %).Висновки. Більшість дефектів надання медичної допомоги хірургічного профілю допускалися на госпітальному етапі 92,9 % в основному ЦРЛ 53,8 %. У результаті більшість з них (71,4 %) сприяли настанню смерті.

Випадки судових позовів, пов’язаних із неналежним наданням медичної допомоги, стали помітною проблемою сучасної України. Разом з тим, особливості невдалого виконання медичними працівниками різних фахів власних професійних обов’язків залишаються сьогодні в країні практично не дослідженими.Мета – з’ясування медико-правових особливостей лікарських помилок в Україні.Матеріал і методи. Досліджено матеріали судово-слідчих справ, порушених проти медичних працівників різних регіонів України, і виконаних відповідно до цих справ комісійних експертиз в Тернопільському, Чернівець­кому та Житомирському обласних бюро судово-медичної експертизи за 2007–2016 рр. (загалом вивчено 350 таких справ).Результати. Вивчені поширеність, особливості, причини та наслідки лікарських помилок. Недоліки у наданні медичної допомоги виявлені в 72,0 % експертиз за «лікарськими справами». Неналежне виконання професійних обов’язків допускали зазвичай лікарі стаціонарних відділень районних і міських лікарень. Найчастіше медичні працівники припускались діагностичних помилок, питома вага яких серед інших дефектів медичної допомоги склала 29,7 %, лікувально-тактичні помилки мали місце у 27,9 % випадків, помилки у веденні медичної документації – у 21,3 %, організаційні – у 14,6 %, деонтологічні – 7,5 %. Помилкові дії лікарів рідко були одиничними, зазвичай асоціюючись між собою. Структура лікарських помилок за якісною характеристикою була наступною: недос­татній обсяг медичної допомоги (54,3 %), несвоєчасність медичної допомоги (27,0 %), неправильність її надання (14,4 %), ненадання (4,3 %). Дефекти якості медичної допомоги зустрічались як поодиноко, так і комбіновано. Недоліки у наданні медичної допомоги майже завжди (97,0 %) супроводжувались тяжкими наслідками – смертю пацієнтів. Неналежні дії медичних працівників, які мали причинно-наслідковий зв’язок із несприятливими наслідками, констатовані в 12,9 % випадків експертиз.Висновки. Різноманітні дефекти у наданні медичної допомоги констатовані судово-медичними експертними комісіями серед 3/4 «лікарських справ». Медичні працівники найчастіше припускались діагностичних та лікувально-тактичних помилок. Майже кожен п’ятий випадок неналежної медичної допомоги був викликаний некваліфікованими діями лікарів.